Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЦЕРЕМОНІАЛЬНІ ПРОМОВИ ПРЕЗИДЕНТІВ США

Зміст

лінгвістичний церемоніальний промова американський

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНА АМЕРИКАНСЬКА ЦЕРЕМОНІАЛЬНА ПРОМОВА, ЯК ЧАСТИНА ДИСКУРСУ

1.1 Трактування дискурсу в сучасній лінгвістичній науці

1.2 Політичний дискурс

1.3 Промова та імідж політика-промовця

1.4 Методика аналізу сучасної американської промови

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ АМЕРИКАНСЬКІ ЦЕРЕМОНІАЛЬНІ ПРОМОВИ ЯК РІЗНОВИД ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

2.1 Лінгвокультурні особливості концептополя сучасної американської церемоніальної промови

2.2 Прецедентні феномени як засоби передачі культурно значимої інформації в текстах сучасної американської церемоніальної промови

2.3 Засоби вербалізації емоційно-експресивної номінації в текстах сучасної американської церемоніальної промови

2.4 Специфіка інавгураційної промови презединтів США

Висновки до розділу 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

ДОДАТКИ

вступ

Актуальність теми. Вивчення політичної промови як особливого типу тексту останнім часом привертає увагу лінгвістів.

У сучасній лінгвістиці політичний дискурс досліджується як джерело неологізмів, як простір, в якому реалізуються аргументативні стратегії, як сфера, де формується ідіостиль політиків; вивчаються також особливості вербального оформлення виборчих кампаній політичних партій, техніка переговорів, моделі вирішення конфліктних ситуацій.

Підвищення інтересу до вивчення різних, в тому числі лінгвістичних особливостей сучасних американських церемоніальних промов, зумовлене низкою причин, серед яких найголовнішими виступають поєднання вербальних і невербальних компонентів у комунікації та диверсифікація політичного дискурсу, що зумовлена розвитком інформаційних технологій.

Сучасна політична лінгвістика активно вирішує проблеми ефективної комунікації (А.М.Баранов; Р.Водак; Ж.В.Зігманн; М.В.Ільїн; М.В.Карнаухова; Н.Б.Мечковська; Г.Г.Почепцов; В.Є.Чернявська; О.Й.Шейгал; A.Beard; M.Edelman; N.Fairclough; J.Grunert; J.Humes; R.Oliver; Th.O.Sloane; S.Thorne), вивчає проблеми жанрів політичного мовлення й особливості їхнього функціонування на матеріалі англійської (А.Д.Бєлова; Д.О.Бокмельдер; Н.В.Веселова; О.В.Гайкова; М.П.Дворжецька; М.П.Д'якова; Г.Л.Жуковець; П.Г.Крючкова; К.В.піщікова; О.Є.Рожкова; Г.Л.Рябоконь; Л.Л.Славова; В.А.Ущина; О.С.Фоменко; Л.О.Штакіна; О.Т.Юданова; R.Denton; B.Franklin; G.Seidel); французької (М.Д.гулей), німецької (М.О.Діденко; О.Д.Петренко; Д.О.Петренко; J.Bock; H.J.Giegerich), російської (Г.О.Намінова; О.Л.Михальова; Т.Г.Федотовських; А.П.Чудінов; О.В.Шевчук), української (С.Т.Онуфрів; К.С.Серажим; І.В.Стецула), іспанської (М.Н.Коваль; Н.М.Попова) та італійської (О.В.Пономаренко) мов.

Мета роботи - дослідити принципи організації сучасних американських церемоніальних промов.

Завдання:

- проаналізувати трактування дискурсу в сучасній лінгвістичній науці ;

- дослідити політичний дискурс;

- проаналізувати промову та імідж політика-промовця;

- дослідити лінгвокультурні особливості концептополя сучасної американської церемоніальної промови;

- проаналізувати прецедентні феномени як засоби передачі культурно значимої інформації в текстах сучасної американської церемоніальної промови;

- розкрити засоби вербалізації емоційно-експресивної номінації в текстах сучасної американської церемоніальної промови.

Об'єкт дослідження - політичний дискурс США.

Предмет - організація тексту сучасних американських церемоніальних промов.

Серед використаних у роботі методів і прийомів лінгвістичного аналізу головне місце займають дискурсивний аналіз, дескриптивний аналіз, семантико-синтаксичний аналіз і контекстуально-інтерпретаційний аналіз, який підкріплюється підрахунками мовних даних, принципи теорії аргументації.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній здійснено дослідження впливової сили одиниць сучасної англійської мови та її використання для здійснення свідомого впливу на численного адресата у сфері політичної комунікації; здійснено дослідження засобів і прийомів аргументації, що використовуються в публічних американських виступах; досліджено ідіостиль політиків США.

Теоретична значущість даного дослідження полягає у висвітленні різновидів політичного дискурсу та їх ролі у комунікативному просторі; принципів організації сучасної американської церемоніальної промови.

Матеріалом дослідження стали промови американських політиків різної спрямованості, які дозволяють простежити динаміку політичного дискурсу США.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що його результати і матеріали можуть використовуватися в курсах із теорії дискурсу, лінгвістики тексту, теорії комунікації, когнітивної лінгвістики, лексикології, соціолінгвістики. Результати дослідження можуть бути використані для моделювання публічних промов, політичної комунікації в цілому.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури, а також додатків.

Розділ 1. Сучасна американська церемоніальна промова, як частина дискурсу

1.1 Трактування дискурсу в сучасній лінгвістичній науці

Дискурс є одним з найбільш складних й нечітко визначених понять сучасної лінгвістики. Поняття дискурс охоплює різні значення і розглядається в різних аспектах як об'єкт аналізу і як об'єкт теорії: як конкретне реалізоване висловлення та як правила, що уможливлюють його реалізацію.

Проблеми аналізу дискурсу розглядаються представниками лінгвістичних шкіл з різних позицій: лінгвістичної концепції дискурсивної діяльності Е.Бенвеніста, семіотики Р.Барта, А.Ж. Греймаса, герменевтики дискурсу П.Рікера, археології знання М.Фуко, комунікативної події Т. ван Дейка, семантико-прагматичного аспекту дискурсу під кутом зору теорії аргументації О.Дюкро, типології та структури типів дискурсу Г.Г. Почепцова, Ф.С. Бацевича, дискурсу як соціокультурного явища Н.Д. Арутюнової, Ю.Габермаса, К.С. Серажим та ін. У низці робіт, присвячених аналізу дискурсу, робиться спроба перетворити його в дисципліну текстового аналізу. Набуло розповсюдження розуміння дискурсу як тексту в подієвому аспекті, зануреного в соціокультурний контекст, тобто реальне життя.

У розвідках останніх років обґрунтовується теза про дискурсивну організованість мовлення, яка забезпечує правила та принципи комунікативної діяльності. Поширеним є тлумачення дискурсу як цілісної трансфрастичної мовної одиниці, яка обособлює сукупний продукт актів висловлення в їх послідовності. Висловлюється думка, що дискурс як система комунікації існує в реальному та потенціальному вимірах. У реальному вимірі - це поле комунікативних практик, мовленнєва діяльність у певному соціальному просторі, а також тексти, що виникають в результаті такої мовленнєвої діяльності. У потенціальному вимірі дискурс - це семіотичний простір, що включає вербальні та невербальні знаки, орієнтовані на обслуговування комунікативної сфери. Крім того, дискурс тлумачиться як особливий засіб вираження певної ментальності, він передбачає та утворює ідеального адресата, який розуміє усі пресупозиції сформульовані в тексті і для якого дискурс-монолог набуває форми діалогу.

Термін “дискурс”, як слушно зауважує А.О. Кибрик, означає мову, процес мовленєвої діяльності; спосіб мовлення Кибрик А.О. Анализ дискурса в когнитивной перспективе. Дисс. доктора филол. наук. - М.: Институт языкознания РАН, 2003. - с.10..

Дискурс, головною ознакою якого є зв'язність, оперує первинною та вторинними номінатемами, що забезпечують образність та точність мовлення, послідовне пізнання адресатом ознак художніх образів та запобігають тавтологічності, надмірності тексту Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд): Навч. посібник для спец. "Українська мова і література", "Мова і література" / Черкаський держ. ун-т ім. Богдана Хмельницького. -- К. : Фітосоціоцентр, 1999. -- с.37.. Повторні номінації репрезентують "смисловий зв'язок на фоні реального зв'язку явищ дійсності або наявного у свідомості автора".

У потенціальному вимірі дискурс - це семіотичний простір, що включає вербальні та невербальні знаки, орієнтовані на обслуговування комунікативної сфери Трошина Н.Н. Социокультурные параметры дискурса // Социолингвистика вчера и сегодгня. - М., 2004. - С.110.. Крім того, дискурс тлумачиться як особливий засіб вираження певної ментальності, він передбачає та утворює ідеального адресата, який розуміє усі пресупозиції сформульовані в тексті і для якого дискурс-монолог набуває форми діалогу.

Саме визначення дискурсу передбачає орієнтацію у вивченні мови як діяльності та мовленнєвої комунікації. Труднощі його опису пов'язані з тим, що дискурс характеризується співіснуванням одиниць та структур найрізноманітнішої природи, (від фонем до соціально-інтерактивних одиниць - стратегій, трансакцій, комунікативних подій тощо), які виконують різні функції. Визнання дискурсу найзагальнішою категорією організації мовної комунікації, акцентує його динамічний характер і ставить питання про одиниці, що його становлять. У роботах комунікативного напряму такими одиницями пропонується визнати комунікативний акт (послідовність актів, функціонально об'єднаних метою розвитку дискурсу), комунікативний хід (вербальна або невербальна дія одного з учасників), мовленнєвий жанр, мовленнєвий акт. Мовленнєвий жанр формується мовленнєвими актами, які втілюють пропозиції, вимоги, перемовини, запитання, обіцянки, умови, скарги, докори, зауваження, тощо Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. - Київ: Академія, 2004. - с.159.. Мовленнєві жанри характеризуються комунікативними ситуаціями та триєдністю: тематичним змістом, стилем і композицією висловлення.

Вчені розмежовують поняття «висловлення», «дискурс» та «текст». Вони вважають, що «висловлення» та «дискурс» (на відміну від «тексту») можуть вживатися як у значенні процесу (діяльності), так і у значенні результату цієї діяльності (її продукту).

Текст як результат такої діяльності має певну зафіксовану форму Макаров М.Л. Основы теории дискурса. - М.:Гнозис, 2003.. У деяких лінгвістичних розробках «висловлення» тлумачиться широко - не як умовна одиниця, а як одиниця реального спілкування, яка визначається зміною мовних суб'єктів та характеризується різноманітністю обсягу, змісту та композиційної будови. У такому сенсі і твори різноманітних наукових та художніх жанрів розглядаються як одиниці мовленнєвого спілкування, що як і репліки діалогу спрямовані на активну відповідь, розуміння іншого. Твір тлумачиться як висловлення, що займає своє місце у ланцюгу спілкування.

Він пов'язаний з іншими творами-висловленнями, які відокремлені один від одного межами зміни мовленнєвих суб'єктів, цілісністю та предметно-змістовою завершеністю, що забезпечують можливість відповіді чи відповідного розуміння Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. 2-е вид. - Львів, 2001. - С.407..

Деякі вчені вважають, що однією з характеристик певного способу існування дискурсу є «функція, або ім'я автора» Фуко М. Що таке автор? // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. -Львів, 2001. - С.602.. Ім'я автора виконує класифікаційну функцію, оскільки припускає групування в цілість певної кількості текстів, встановлює зв'язок гомогенності, спорідненості між ними, протиставляє їх іншим текстам. За визначенням інших дослідників, текст стає дискурсом внаслідок інтерпретаційної діяльності адресата, коли наповнюється індивідуальним, особистим змістом; дискурс реалізується в тексті, зумовлений різними видами діяльності адресата - когнітивною, психологічною, естетичною, тощо. Звертається увага на те, що дискурс є складною одиницею, об'ємною за діапазоном мовностилістичних та прагматичних перспектив. З іншого боку, висуваючи тезу, щодо тексту як будь-якого дискурсу, зафіксованого на письмі, лінгвісти визнають той факт, що спочатку цей дискурс необхідно було виголосити, тобто кожен текст був спершу мовленням, а писемність зберігає дискурс для індивідуальної та колективної пам'яті. До того ж, якщо мовлення за теорією Ф. де Соссюра це реалізація мови, а дискурс - продукування індивідуальних висловлень конкретним мовцем, то кожен текст є в тій самій позиції до дискурсу, як мовлення, щодо мови.

Багатоаспектність та міждисциплінарна сутність поняття «дискурс» виявляється в різних визначеннях цього феномену. Широкому тлумаченню дискурсу як родової категорії щодо понять мовлення, текст, діалог віддається перевага в сучасній лінгвістичній літературі Макаров М.Л. Основы теории дискурса. - М.:Гнозис, 2003. - с.15.. Вчені вважають, що різні типи дискурсів мають спільну основу, що дозволяє говорити про дискурс взагалі та прототипову модель дискурсивної діяльності, сутністю якої є «...формування смислу та його становлення, фіксації як тексту» Бурбело В.Б. Модель дискурсу в парадигмальному вимірі // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Іноземна філологія. Вип. 38. - Київ, 2004. - С. 81.. Текст, як матеріальний об'єкт (писемний чи усний), вступає в певні відношення з дискурсом, вводить у дію різні форми дискурсу. Ролан Барт звертає увагу на таку рису тексту як його існування в дискурсі: «... текст відбувається в мовленні: він існує тільки втіленим у дискурс. …текст випробується тільки в роботі, у продукуванні» Barthes R. Le bruissement de la langue. Essais critiques IV. - P., 1984. - р.73..

Існує думка, що термін «дискурс» не застосовується до давніх текстів (історичних пам'яток), оскільки дискурс як послідовність мовленнєвих актів відбиває деяку подію «живої» дійсності. Іншою є позиція вчених, які в основу концепції дискурсу поклали модель, що включає ряд складових: 1) текст, який аналізується; 2) учасники комунікації (їх особисті та рольові характеристики); 3) опис конкретної ситуації спілкування (обставини, місце, час); 4) опис соціального інституту, в якому відбувається комунікативна дія; 5) характеристика суспільства, частиною якого є певний соціальний інститут, місце даного інституту в історії суспільства. Із моделі випливає, що дискурс конституює суспільство і, в свою чергу, сам конституюється ним.

Дискурс тлумачиться як форма суспільної практики, притаманній будь-якому періоду, що уможливлює його відтворення та вивчення в історичному плані. Акцент робиться на тому, що значення дискурсу не обмежується писемним та усним мовленням, а містить ще й позамовні семіотичні процеси. Корелює з таким підходом до дискурсу і розуміння його як самостійної структурної одиниці, якою оперує мовна свідомість, яка не завжди є зафіксованою в тексті і може передаватись від покоління до покоління в усній формі Борботько В.Г. Общая теория дискурса. Автореф. дис. … докт. филол. наук.. - Краснодар, 1998. -с.3.. Відзначимо в цьому контексті епічний дискурс старофранцузького періоду, фіксації якого на письмі передував період усного творення та функціонування. Текст імплікує дискурс, актуалізує його, але не завершує, а скоріше надає мовнотекстуальні чи мовно-ментальні імпульси для подальшого текстотворення і дискурсотворення. Зважаючи на акроструктурну будову дискурсу, вчені виділяють три базові рівні його аналізу: рефе- ренційний (дослідження тематичної структури дискурсу), предикативний (вивчення семантичної структури дискурсу), ілокутивний (вивчення прагматичної структури дискурсу). Людина, яка інтерпретує дискурс як певні мовленнєві акти, приписує певну функцію або категорію дії мовленнєвому повідомленню.

У контексті ідей постструктуралізму, вважається перспективним розглядати мовленнєву комунікацію з позиції категоризації соціальних феноменів. У такому сенсі, специфічною для конкретної культури та соціуму мовною реалізацією, що конструює певний соціальний порядок, є дискурс. Оскільки дискурсу притаманні наміри або інтенції, його дослідники мають справу не тільки з лінгвістичними об'єктами, але й з результатами деяких форм соціальної діяльності І якщо на макрорівні це з успіхом роблять різні напрями соціології, філософії, то на мікрорівні суто лінгвістичні підходи дозволяють розвивати методологію дискурс-аналізу з подальшим його застосуванням до вивчення соціально-культурної динаміки суспільства. Інколи дискурс розглядається як суспільна діяльність в умовах реального світу. Таке широке тлумачення дискурсу враховує взаємозумовленість його форми та змісту, його належність до соціокультурної ситуації. Відповідно й дискурс-аналіз розуміється як широкий міждисциплінарний напрям, що виникає як результат синтезу лінгвістичних та соціальних дисциплін.

Номінація у дискурсі розглядається на підставі "ономасілогічного контексту" як відображення у мовленні когнітивно-номінативної діяльності автора тексту або номінатора. Дослідження номінативних властивостей мовленнєвої діяльності сприяє поєднанню зусиль семантико-структурної та функціональної ономасіології. Залучення до аналізу ономасіологічних контекстів значного теоретичного потенціалу лінгвістики тексту та теорії комунікації створює нові перспективні напрями "ономасіологія і текст", "ономасіологія і дискурс". Це якісно новий рівень уже відомої проблеми "словотвір та текст", на розв'язанні якої наголошували Т. Ван Дейк, О.А. Земська, О.І. Блінова, Д.У. Ашурова, Т.В. Матвєєва та ін.: "Похідне слово, що є одиницею, якій притаманне певне лексичне значення, і одночасно структурою з дериваційним значенням, слугує засобом когезії, здійснюючи текстові зв'язки між словами на підставі семантики, з одного боку, та на базі більш узагальненого (дериваційного) значення, з іншого" Герасимов В.И. К становлению «когнитивной грамматики» // Современные зарубежные грамматические теории. - М., 1985. - с.17..

Головною тенденцією сучасного дискурс-аналізу є його інтерпретаційна спрямованість, що допомагає встановленню власного смислу дискурсу в соціальному контексті (враховуючи співвідношення етнографічних, соціальних та психологічних даних з мовними). Дискурс-аналіз, як вважають дослідники, не зводиться ні до структурного аналізу, ні до лінгвістики тексту.

Широке вживання поняття «дискурс» у сучасному мовознавстві пов'язано з суттєвими змінами в інтерпретації мовлення, що відбулися під впливом прагматики. Вчені виділяють такі ознаки дискурсу як надфразова організація, часово-просторове та цільове спрямування у лінійному розгортанні, діяльнісний та інтерактивний характер, контекстовість. Контекст дискурсу визначає, на що спрямовано прагматичний фокус, як реалізуються сценарії мовленнєвих дій.

На відміну від лінгвістики тексту, яка зосереджується на формально-мовних аспектах побудови тексту, аналіз дискурсу передбачає перенесення акцентів на позалінгвальні чинники його породження. Деякі дослідники вважають, що аналіз дискурсу стосується трьох його найважливіших категорій: дії, будови та варіативності. Аналіз дискурсу досліджує усну та письмову форми мовної комунікації, приділяючи більшу увагу їх соціальній організації. Вчені звертають увагу на те, що однією з основних смислотворчих категорій дискурсу є категорія оцінки. Дослідження дискурсу має на меті й визначення його аксіологічних параметрів, оскільки, як відзначає В.Б.Бурбело «…ціннісне значення концептуально нейтральних ознак... виявляється або на узусно-фреймовому рівні сполучуваності..., або на власне дискурсивному, тобто ситуаційному чи подієвому рівні». При цьому автор вказує на той факт, що певні оцінні структури, які лежать в основі повсякденної свідомості, «...дискурсивно упорядковуються як міф, релігія, наука» Бурбело В.Б. Аксіологічні параметри дискурсу в перспективі історичного розвитку // Мовні і концептуальні картини світу. - Київ, 2003. - С.219.. Висуваючи на перше місце функціональний підхід до вивчення дискурсу, пропонується ретельне дослідження його формальної сторони у відношенні до її функції і навпаки.

Сучасне звернення до дискурсу дозволяє розширити уявлення про феномен дискурсивної діяльності, яка відбиває процес творчого освоєння світу нашою свідомістю. У такому сенсі при вивченні дискурсу як комплексної комунікативної події необхідно враховувати знання, інтенції, психологічний стан учасників, тощо. Необхідним компонентом лінгвістичного дослідження з метою розуміння та тлумачення дискурсу вважається моделювання знань про світ, які фігурують під назвами «схема», «сценарій», «фрейм». Когнітивна обробка дискурсу є стратегічним процесом, в результаті якого у пам'яті формується його ментальне уявлення. Конструювання представлення відбувається на основі структурного аналізу та синтезу, внаслідок яких виявляються на різних рівнях значущі одиниці, а також способи їх об'єднання у більш складні одиниці. Відзначається, що когнітивне конструювання представлення дає уявлення не тільки про текст, але й про соціальний контекст, в якому цей текст існує. Мовні одиниці розглядаються як засіб «запуску» в дискурсі таких когнітивних процесів і механізмів, які характеризуються безперервністю перебігу, відтворюючи в свідомості людини образ предмета, уявлення про предмет, деякий концепт, а також постійною змінюваністю як на формальному, так і на глибинному рівні.

Відомо, що не існує єдиного оптимального дискурсу, який би ефективно використовував усі можливості мови, однак можуть бути виділені та описані оптимальні типи дискурсів, які характеризуються за різними критеріями. Розмежовуючи підходи до вивчення тексту та дискурсу, вчені базуються на тому, що вимір дискурсу спрямовано не тільки на дослідження мовних одиниць та правил їх організації, але й цілої низки щільно пов'язаних з ними дисциплін історичного, психологічного, соціального характеру Charolles M., Combettes B. Contribution pour une histoire recente de l'analyse du discours // Langue francaise. №121. -P., 1999. - P.76-116..

У сучасних розвідках ставиться питання про пошук та розпізнавання в дискурсах когнітивних моделей різної природи, сценаріїв тощо. Висловлюється думка, що лінгвістика працює з текстом, а дискурс є об'єктом транслінгвістики і визначається як «будь-який закінчений відрізок мовлення, єдиний за змістом, що передається та структурується залежно від вторинних комунікативних цілей, включається в культуру завдяки позамовним факторам» Барт Р. Лингвистика дискурса // Система моды. Статьи по семиотике культуры. Пер. с франц. - М., 2003. -С.457.. Деякими вченими на рівні мовного тексту-дискурсу виокремлюється елементарна інформативно-тематична одиниця - диктема, яка реалізує функції номінації, предикації, тематизації та стилізації, і в межах якої відбувається становлення та розвиток тематично організованого мовлення Степанов Ю.С. Семиотика концептов. Семиотика: Антология. Сост. Ю.С. Степанов. Изд. 2-е. - Екатеринбург, 2001.- с.8..

Дискурс-аналіз робить акцент на ситуаційні чинники когнітивної обробки дискурсу. Важливим, на нашу думку, є застосування такого підходу до тлумачення дискурсів та розуміння текстів віддалених у часі від дослідника. Якщо текст є реальною маніфестацією та складовою дискурсивної діяльності, тлумачення тексту становить один з видів взаємодії учасників комунікації, що є складовою частиною соціальної ситуації. Функціональні підвалини такого підходу включають в себе різні види контекстуальної інформації, коли розуміння це не просто пасивна репрезентація мовного об'єкта, але й частина інтерактивного процесу.

1.2 Політичний дискурс

Дослідження політичної комунікації є актуальним напрямом сучасної лінгвістики. Політичний дискурс в різноманітних проявах, з одного боку, мобільно реагує на зміни, що відбуваються в суспільстві, відбиваючи його актуальні проблеми, з іншого боку, є транслятором традицій і цінностей того або іншого національно-лінгвокультурного співтовариства. Особливий інтерес становить передвиборний дискурс, оскільки в період проведення виборчих кампаній значно збільшується активність як самих політичних діячів, так і політологів і журналістів, що освітлюють конкретну політичну подію, що призводить до появи різноманітного матеріалу агітаційного характеру в усіх засобах масової інформації. У друкованих і електронних ЗМІ кандидатами, що балотуються, використовуються різноманітні мовні засоби, націлені на формування у виборців певної думки, що спонукає до ухвалення необхідного виборного рішення.

Політичний дискурс визначають як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися згідно існуючих традицій та отримали перевірку досвідом Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки XX століття): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04 / О.С. Фоменко; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 1998. -- с.6.. Політичний дискурс реалізується в усній та писемній формах. До усної форми політичного дискурсу відносять публічні виступи політиків, їхні виступи на радіо, по телебаченню, інтерв'ю, прес-конференції, парламентські дебати, теле- та радіоновини. До писемної форми політичного дискурсу належать різноманітні документи - договори, протоколи, угоди, рубрики політичних новин у пресі, політичні плакати та листівки.

У політичному дискурсі соціальність мови проявляється у мовному оформленні соціально-вагомих подій та особливостях адресантно-адресатної конфігурації, коли адресатом виявляється соціум. Розвиток та функціонування сучасного американського політичного дискурсу значною мірою відбувається внаслідок впливу на нього ЗМІ. На політичний дискурс впливають позамовні фактори ідеологічного змісту - фактори свідомого впливу на мову (ідеологія, пропаганда, ідеологічне осмислення мовних одиниць, лексикон та мовлення політиків), макросоціальні (масова комунікація) та мікросоціальні фактори (феміністський рух, боротьба представників етнічних меншин за свої права) Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки XX століття): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04 / О.С. Фоменко; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 1998. -- с.6..

Іміджеві характеристики політичних діячів стають центральним елементом виборів, оскільки у цьому випадку на перше місце виступає робота з масовою свідомістю. Іншими словами, імідж виступає у ролі зв'язуючого містка між політиком та його аудиторією. Він слугує відображенням як інтересів аудиторії, так і політика, й намагається поєднати ці інтереси, уникнути одностороннього тиску зверху, притаманного не лише тоталітарному, а й демократичному суспільству. В епоху телебачення, прямих трансляцій із парламентів, широкого висвітлення політичних подій у ЗМІ, при створенні іміджу обов'язково потрібно враховувати візуальний канал комунікації. Однією з характеристик, що набуває великої ваги в епоху телебачення, є зовнішність політика. Зовнішність часто пов'язують з поняттям “харизма”. Харизматичними особистостями вважали президентів Теодора Рузвельта, Двайта Ейзенхауера, Франкліна Делано Рузвельта та Джона Кеннеді. Слід зазначити, що сила харизми неможлива без мови, і насамперед це стосується політичної комунікації. Теодора Рузвельта вважають засновником так званого “риторичного президентства” (rhetoric presidency), суть якого полягає у тому, що президент виступає лідером формування громадської думки в країні.

Визначення особливостей політичного дискурсу як типу комунікативної діяльності передбачає з'ясування характеристик останнього та рівнів реалізації цього дискурсу. На наш погляд, характеристиками політичного дискурсу виступають:

-- «Я-спрямованість»: дискурс має на меті демонстрацію переваг програмних положень кандидата (партії) над програмними положеннями конкурентів;

-- спонукання: передвиборчий політичний дискурс спрямований на збільшення електоральної підтримки шляхом орієнтації виборців на сприйняття програми кандидата (партії);

-- співпричетність: у передвиборчому політичному дискурсі чітко простежується тенденція до ототожнення політиком (партією) себе з народом -- політик (партія) показує себе невід'ємною частиною народу;

-- образність: з метою демонстрації власних переваг і / або недоліків конкурентів у передвиборчому політичному дискурсі широкого використання набувають стилістично марковані одиниці;

-- «мовний мінімалізм»: визначальною характеристикою передвиборчого політичного дискурсу виступає «мовний мінімалізм» останнього, що зумовлений намаганням політиків привернути увагу виборця насамперед до головної думки висловлювання.

Отже, передвиборчий політичний дискурс - тип комунікативної діяльності, який являє собою сукупність будь-яких мовленнєвих утворень, що стосуються сфери економічного та суспільно-політичного життя країни, актуалізуються в ситуаціях ведення передвиборчої агітації та спрямовані на залучення прибічників серед виборців.

1.3 Промова та імідж політика-промовця

Промова як публіцистичний жанр прямо пов'язана з ораторським мистецтвом, адже, щоб обґрунтувати свою позицію, переконати слухачів у її правомірності, автору слід професійно володіти мовними засобами, активно використовувати експресію, миттєво відгукуватися на реакцію аудиторії, оскільки він бачить і відчуває її настрій.

«Конкретна іллокутивна робота («одягнення» змісту у точну мовну форму) залежатиме від призначення і теми виступу, ситуаційних умов, аудиторії слухачів і відбуватиметься відповідно до них з більшою або меншою мірою деталізації, увиразнення, образності чи узагальнення, абстрагування» Мацько Л. І. Риторика / Мацько О.: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 2003. - с.135.. Сила живого, на очах слухачів народжуваного словесного тексту, є більш ефективною, ніж промова, що передається в запису по радіо чи телебаченню.

Мова публічних промов є книжково-розмовною Сагач Г.М. Риторика: Навчальний посібник. - К.: Ін Юре, 2000. - с.73-76.. З одного боку, вона - динамічна, точна, стисла (перевага надається простим, не надто поширеним реченням) і повинна обов'язково відповідати нормам літературної мови, а з іншого боку, вона - безпосередня, невимушена та емоційна. Будь-яке усне мовлення відрізняється від писемного більшим ступенем згорнутості та стислості. Ця характеристика усного мовлення зумовлена особливостями сприймання мови на слух, при якому лаконічні висловлення є запорукою розуміння предмета мовлення.

Публічна промова є особистісною, досвідчені оратори виробляють власний індивідуальний стиль, що безумовно відображає психолого-соціальне та інтелектуальне спрямування їх особистості. Науковці наголошують на монодіалогізмі текстового утворення, тобто йдеться про "/…/ наявність у ньому як монологічних, так і діалогічних ознак, в кожній з яких чітко прослідковуються і індивідуальні, і соціальні аспекти мовленнєвої творчості мовної особистості" Риторика монолога / Под ред. А.И. Варшавской. - Спб.: Химера Трейд, 2002. - с.50..

З іншого боку, цей тип офіційного мовлення повинен мати адресата, адже націлений він саме на вплив]. Ефективність промови залежить не тільки від дій самого промовця, але й від того, що відбувається між ним і слухачами, оскільки контакт оратора і слухачів - це взаємодія особистостей, міжособистісний контакт. Таке розуміння зв'язку "оратор - слухачі" дозволяє оцінити публічну промову як діалог між оратором та слухачами в протилежність до загальнопоширеної думки про односторонність монологічного мовлення. Діалогічність ораторської промови пов'язана з рядом питань, які мають лінгвістичний аспект, що випливає з комунікативної суті ораторської промови, і логіко-психологічний аспект, пов'язаний із характером мислення особи, що виступає Кохтев Н.Н. Ораторская речь: стиль и композиция. - М.: Изд-во МГУ, 1992. - с.11..

Установка на слухача становить в ораторській промові принципову схожість між монологом і діалогом. У монолозі, який спрямований на слухача, оратор часто звертається з репліками: ви знаєте? ви розумієте? так? зрозуміло? Ці репліки розраховані на участь слухачів та їх співпрацю з оратором у акті спілкування. Слухачі не залишаються осторонь: якщо вони не вдаються до прямих реплік констатуючого, заохочуючого, оціночного або емоційно-експресивного змісту, то навіть за умови цілковитого мовчання їх взаємодія з оратором виражається у посиленій увазі, міміці або навіть жестах. Отже, виникає двосторонній контакт із переважною мовленнєвою діяльністю однієї сторони, і ми можемо говорити про експліцитну та імпліцитну взаємодію між оратором та його аудиторією.

У першому випадку оратор вступає у відкритий діалог із слухачами, зберігаючи основну ідею й композицію монологічної промови. Імпліцитна взаємодія - це прихована форма діалогу, яка проявляється в самій структурі промови (наприклад, питання до слухачів, звертання до них тощо). Нерідко, починаючи промову з відкритого діалогу (експліцитна взаємодія), оратор переходить до прихованого діалогу (імпліцитна взаємодія). Подальший процес виступу розгортається у психологічному плані як співавторство оратора і слухачів завдяки імпліцитній взаємодії.

Під час представлення публічної промови спостерігаються різноманітні реакції аудиторії: внутрішня незгода, заперечення, схвалення, прояв емоцій. Досить суттєвим є зв'язок реплік, який відображає хід розвитку думки: повтори, перепитування, підхват, переривання, доказ, синхронізм. Активне сприйняття оратором реакції слухачів та їх реплік є надзвичайно важливим у виступі, адже це зближує ораторський монолог із діалогом і надає йому емоційної насиченості і невимушеності, сприяє кращому його розумінню.

Репліка розглядається нами як складова публічної промови, яка є проявом імпліцитного зв'язку між оратором та аудиторією, тобто виступає мовленнєвим засобом діалогізації промови. Автор наближає монолог до діалогу за допомогою специфічних синтаксичних побудов - експлікаційних моделей розширення структури репліки. Моделі зазначеного типу розподіляються на: питально-відповідну побудову репліки і псевдоінформативне перепитування, але найбільш поширеним є використання саме питально-відповідних елементів, тому що діалог є імпліцитною складовою публічної промови.

Імідж (від англ. іmage - образ) розуміємо як узагальнений портрет особистості, створюваний у суспільній свідомості на основі заяв та практичних дій особи Дорожкина Т.Н. Речевой имидж политического лидера // Социс. -1997.- №8. - С. 30-36.; стереотипізований образ конкретного об'єкта, що існує в масовій свідомості Семенюк О. А. , Паращук В. Ю. Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб. для студ. вищ. навч. зал. - К. : Ін Юре, 2009. - с.3.. Головною стратегією особистості політика, на думку Т.Романової, виступає стратегія позиціонування себе в очах аудиторії, формування свого позитивного образу оскільки людина сприймає саме образ політика в єдності його політичних, світоглядних, біографічних, зовнішніх рис Почепцов Г.Г. Информационные войны. - М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000, - с.179.

В сучасній лінгвістиці не існує єдиного підходу до тлумачення комунікативного іміджу політика. Мовознавці співвідносять цей термін з мовленнєвим портретом (Т. Дорожкіна), соціально-мовленнєвим портретом (Т.Романова) і власне комунікативним іміджем (Т. Романова). На основі узагальнення різних тлумачень понять «імідж», «комунікативний імідж» визначимо комунікативний імідж як сукупність мовленнєвих стандартів поведінки (ролей), механізмів і засобів їх реалізації, що використовуються комунікантом, наділеним певним соціальним та професійним статусом, з метою формування у свідомості слухачів / співрозмовників певного узагальненого образу такої особистості.

Базовими елементами комунікативного іміджу виступають, за Т. Романовою, комунікативні ролі та стратегії. Термін «роль» є умовним поняттям; соціальна роль визначається реальною функцією особи в суспільстві, а комунікативну роль, за Й. Стерніним, слід розуміти як прийнятну для тієї чи тієї соціальної ролі комунікативну поведінку. Це конвенціональний сценарій, стандарт мовленнєвої поведінки комуніканта, отриманий ним внаслідок соціалізації та професійної діяльності Стернин И.А. Речевое воздействие как интегральная наука // Режим доступу: www.comch.ru/~pr/stemin/articles_rus.html.. Комунікативні ролі можуть не відповідати соціальній ролі мовця, їхній репертуар набагато ширший, ніж набір ролей соціальних. Вибір ролі, її зміна, вміння зіграти є однією зі складових мистецтва мовленнєвого впливу. Й.Стернін розподіляє комунікативні ролі на стандартні й ініціативні. Під стандартною роллю мовознавець розуміє «комунікативну поведінку людини, прийняту в суспільстві для певної соціальної ролі чи ситуації». Ініціативна комунікативна роль є тим образом, котрий людина свідомо формує в процесі спілкування для досягнення певної цілі Стернин И.А. Речевое воздействие как интегральная наука // Режим доступу: www.comch.ru/~pr/stemin/articles_rus.html..

Створення іміджу в процесі спілкування є ініціативною довготривалою комунікативною роллю мовця, таким чином, під час виголошення промови чи здійсненні іншої комунікації такий комунікант намагається досягти особливої перлокутивної мети Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями і проблеми. - Полтава: Довкілля-К, 2008. - с.560-561. - формування у свідомості слухачів бажаного для себе публічного образу, іміджу.

Визначальною рисою процесу комунікації в політиці є його спрямованість на адресата з метою досягнення перлокутивного ефекту -спонукати аудиторію до суспільно-політичної реакції Діденко М. О. Політичний виступ як тип тексту (на матеріалі виступів німецьких політичних діячів кінця 20 століття). Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04. - Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова, 2001. - с.4-5.. Іміджетворчі інтенції ритора, тобто, який саме образ прагне створити й підтримувати під час вербальної інтеракції комунікант, можливо реконструювати шляхом аналізу текстів промов такого мовця.

Таким чином, рольовий аналіз допомагає передбачити варіанти поведінки індивіда, що має певний соціальний статус Почепцов Г.Г. Информационные войны. - М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000, - с. 520.. Найефективнішою видається ситуація, коли обрані політичним діячем ролі відповідають суспільним очікуванням. Г.Почепцов подає приклад генерала Олександра Лебедя, котрий увійшов в політичний простір з роллю «батька солдат».

Сприймаючи Лебедя як генерала, батька, людина нібито потрапляє в позицію дитини і прагне довірити всі свої проблеми дорослому - генералу Лебедю Почепцов Г.Г. Информационные войны. - М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000, - с. 520-522.. Цим мовознавець пояснює успішність обраного образу, котрий виник в політичному середовищі в епоху потрясінь та нестабільності.

Політичний імідж в сучасних умовах стає настільки важливим чинником,що з ним обов'язково змушені рахуватися політики, які прагнуть здобути владу чи утримати її. Нова політична практика висунула відповідні вимоги перед теорією, у відповідності з якими в практичній політології виник цілий новий напрямок, що одержав назву іміджелогії.

Отже, при формуванні ефективного іміджу політика необхідно враховувати моральні цінності народу, котрі складають основу його свідомості.

Йдеться про риси лідера, які хоче бачити в них народ, та які дозволяють лідерові здійснювати свої функції, в тім числі й переконувати електорат у правильності обраного рішення. Важливість цього аспекту пов'язана ще й з тим, що в цілому світі значно зросла залежність лідера від населення.

Лідер не має можливості реалізовувати свою політику, не спираючись на широку підтримку народу.

В демократичному суспільстві політики повинні постійно підтверджувати легітимність свого перебування на високих посадах. Інакше кажучи, їм постійно, або, принаймні, у передвиборчий період, доводиться переконувати громадськість у тому, що вони гідні її репрезентувати.

1.4 Методика аналізу сучасної американської промови

Лінгвокультурний та лінгвопрагматичний підходи до вивчення текстів сучасної американської церемоніальної промови (САЦП) застосовані з метою перевірки гіпотези, що сучасна американська церемоніальна промова є ціннісно маркованим текстом, який відображає культурно значущу інформацію американської лінгвокультури у вигляді концептів і прецедентних феноменів.

Підбір матеріалу дослідження здійснювався методом суцільного обстеження текстів промов з мережі Internet. Відібрано сучасні тексти церемоніальних промов, озвучених чинним президентом Сполучених Штатів Америки Бараком Обамою, його дружиною Мішель Обама, віце-президентом Джозефом Байденом, а також екс-президентом Джорджем Бушем, його дружиною Лорою Буш, екс-віце-президентом Діком Чейні та його дружиною Лін Чейні, екс-державним секретарем Кондолізою Райс та ін...

Тексти промов присвячені різним соціально-комунікативним урочистим подіям у житті американського суспільства, серед них: Новий Рік, Різдво, Великдень, День Подяки, День Матері та День Батька, День пам'яті президента Рейгана, Мартіна Лютера Кінга, День пам'яті загиблих американців під час війн, святкування Рамадану, Кванзи, Ханнуки, вшанування пам'яті відомих соціально-політичних діячів, День Незалежності Сполучених Штатів Америки, Святкування річниці демократії, інавгурації президентів тощо.

Для більш об'єктивного результату дослідження не враховувались допоміжні та службові слова, а саме дієслова-зв'язки am, is, are, was, were; допоміжні дієслова will, have, has; артиклі a, an, the; прийменники at, about, against, as, after,behind, before, between, below, beyond, from, in, into, inside, outside, on, over, off, of, for, by, since, to, till, until, up, down, out, under, through, with; сполучники and, as, because, but, else, how, however, or, if, either, neither, nor, since, so, that, than, though, what, when, who, where, why, which, while; частки also, even, just, only, not, still, too, yet.

Зразки текстів сучасних церемоніальних промов подаються в Додатку А.

Дослідження матеріалу включає два етапи: перший етап зосереджений на описі лінгвокультурних особливостей текстів САЦП; другий етап присвячено визначенню лінгвопрагматичної настанови текстів американської ЦП.

У межах лінгвокультурної парадигми була виокремлена та описана концептуальна система американської церемоніальної промови, що утворюється ключовим концептом TOGETHERNESS / ЄДНАННЯ та сукупністю інших культурних концептів, що входять до ціннісної картини світу США. Емпіричною базою цього етапу дослідження є експоненти поняттєвого змісту ключового концепту TOGETHERNESS / ЄДНАННЯ з урахуванням кількісних даних частоти їхнього вживання в текстах САЦП.

З метою обґрунтування статусу САЦП як культурно маркованого тексту застосовано елементи статистичної обробки. Одним з найпоширеніших способів співставлення частотних списків є метод рангової кореляції. Однак більш універсальним є інший критерій порівняння - так званий коефіцієнт стабільності (D).

Коефіцієнт стабільності показує наскільки рівномірно представлено певне слово в досліджуваних списках (словниках).

З. Г. Мінц наводить такі формули для списків Минц З. Г. Статистический подход к исследованию плана содержания художественного текста / З. Г. Минц // Ученые записки Тарт. ун-та. - Тарту : Тартуский университет, 1971. - Вып. 284. - С. 288-309. - Режим доступу: http//www.ruthenia.ru/mints/papers/MinzStatist.html:

а) при однаковому обсязі словників (списків)

(1.1)

де l - кількість списків, F_i - частота слова в i-тому списку, F - сумарна частота слова в усіх списках, тобто F=F₁+F₂+…+F_l.

б) при різному обсязі списків формула (1.1) ускладнюється таким чином:

(1.2)

де n_i - обсяг того списку (тобто вибірки, на якій досліджуване слово має частоту F_i), N - сумарний обсяг усіх вибірок, n_min - обсяг найменшої з вибірок.

Величина коефіцієнта стабільності може змінюватися в межах від 0 до 1. „Одиниця” означає максимальну рівномірність використання слова в усіх списках, а „нуль” - максимальну нерівномірність - тобто слово зустрічається лише в одному списку з усіх.

В. І. Перебийніс Перебійніс В. І. Статистичні методи для лінгвістів: навч. посіб / В. І. Перебійніс. - Вінниця : Нова книга, 2001. - 168 с. наводить іншу формулу обчислення коефіцієнта стабільності:

(1.3)

де та у - відповідно середня частота та стандартне квадратичне відхилення частоти слова, обчислені за l списками.

На жаль, обидва автори не наводять критеріїв оцінювання достовірності отриманого коефіцієнта стабільності. При цьому З. Г. Мінц зазначає, що обчислення коефіцієнту стабільності дозволяє зіставити розподіли застосування слова в порівнюваних вибірках Минц З. Г. Статистический подход к исследованию плана содержания художественного текста / З. Г. Минц // Ученые записки Тарт. ун-та. - Тарту : Тартуский университет, 1971. - Вып. 284. - С. 288-309. - Режим доступу: http//www.ruthenia.ru/mints/papers/MinzStatist.html.

Таким чином, високочастотність слова може означати, що:

а) це „нейтральне” слово, яке широко застосовується в різних стилях;

б) у певному стилі частота цього слова „завищена”, тому його можна вважати характерним для останнього;

в) частота слова занижена в певному стилі, оскільки в інших воно має ще більшу частоту.

Низькочастотність в свою чергу може означати, що:

а) слово взагалі мало використовується в мові;

б) на відміну від інших стилів, у цьому стилі вживання відповідного слова не є характерним;

в) частота слова завищена в певному стилі, оскільки в інших воно зустрічається ще рідше.

Отже, перший підхід (за З. Г. Мінц) потребує порівняння частоти вибраних слів у ЦП з нормою англійської мови (сумарну частоту слова за усіма промовами порівняти з частотою слова в частотному словнику мови).

Аналізуючи таким чином певний стиль, З. Г. Мінц пропонує розподілити обрані слова на характерні для нього (D<D_сер-2у, тобто частота використання таких слів у досліджуваному стилі та нормі - різна) та нехарактерні (D>D_сер+2у, тобто такі, що мають однакову частоту і в стилі, і в нормі). Також слова, що потрапляють у довірчу область D_сер2у, утворюють проміжну зону, з якої не можна однозначно віднести слова до характерних або ні (формула 1.1).

Використовуючи такий підхід, можна переконатися, чи визначені для дослідження слова вживаються в промовах з високим ступенем стабільності. Згідно виокремленого підходу, усі слова можна поділити на групи за рівнем стабільності і визначити такі, що найбільш характерні для досліджуваного стилю.

Наводимо коефіцієнти стабільності для слів з групи TOGETHERNESS / ЄДНАННЯ, обчислені за формулою (1.2) - стаб_1 та обчислені за формулою (1.3) - стаб_2 (табл. 1.1):

Таблиця 1.1. Коефіцієнти стабільності вербалізаторів концепту TOGETHERNESS / ЄДНАННЯ

Обидва коефіцієнти різняться, але корелюють на високому рівні значущості (R=0,81 при б<0,01). Для кожного з коефіцієнтів вираховано середнє стандартне квадратичне відхилення та похибку обчислення середнього й визначено довірчий інтервал. Відповідно для стаб_1 він становитиме 0,93 0,02, а для стаб_2 - 0,86 0,034. Отже, слова our, all, America, nation за обома критеріями потрапляють до числа таких, що в промовах вживаються найчастіше серед досліджуваних. Слова ж everybody, united, everyone за обома критеріями вживаються зі стабільністю достовірно нижчою за середню в групі досліджуваних слів. При цьому стабільність усіх слів є надзвичайно високою (враховуючи, що максимально можливе значення дорівнює одиниці): за першим критерієм для всіх слів вона є вищою за 0,8, а за другим критерієм лише слова everybody, united, everyone мають стабільність нижчу за 0,8. Слова our та all так само часто вживаються і в повсякденному мовленні (це можна перевірити за частотним словником англійської мови), однак можна припустити, що слова America і nation безумовно є „маркованими” для САЦП.

Інше завдання першого етапу дослідження полягало у визначенні лексичних засобів апеляції до інвентарю культурних концептів EDUCATION / LITERACY / ОСВІТА / ГРАМОТНІСТЬ, FREEDOM / LIBERTY / ВОЛЯ / СВОБОДА, PATRIOTISM / ПАТРІОТИЗМ, FAMILY / СІМ'Я, FAITH / ВІРОСПОВІДАННЯ, SECURITY / БЕЗПЕКА, PEACE / МИР, HEALTH / ЗДОРОВ'Я, EQUALITY / РІВНІСТЬ, CHANGE / ЗМІНА, CAPITALISM / КАПІТАЛІЗМ, OPPORTUNITY / МОЖЛИВІСТЬ, RESPONSIBILITY / ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, DEMOCRACY / ДЕМОКРАТІЯ та SCIENCE / НАУКА, що є складниками концептуальної системи САЦП. Була підрахована абсолютна й відносна частота засобів вербалізації цих концептів, що уможливило встановлення певної ієрархії їхньої ціннісної значущості в текстах.