Главная База знаний "Allbest" Иностранные языки и языкознание Збагачення англійського словника іншомовними запозиченнями

Збагачення англійського словника іншомовними запозиченнями

Місце іншомовних запозичень в словниковому складі англійської мови. Асиміляція запозичень та фонетична адаптація. Вплив запозичень на обсяг словника англійської мови. Орфографічний вплив французької мови. Характеристика основних джерел запозичень.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.06.2011
Размер файла 474,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

68

ПЛАН

  • Вступ
    • Розділ І. Запозичення як засіб збагачення словникового запасу англійської мови
      • 1.1 Місце іншомовних запозичень в словниковому складі англійської мови
      • 1.2 Класифікація запозичень. Інтернаціональні слова
      • 1.3 Асиміляція запозичень. Фонетична адаптація
      • 1.4 Вплив запозичень на обсяг словника і семантичну структуру англійської мови. Орфографічний вплив французької мови
      • Розділ ІІ. Основні джерела запозичень
      • 2.1 Власномовна лексика
      • 2.2 Залишки кельтських мов в англійській мові
      • 2.3 Латинські запозичення. Елементи грецької мови
      • 2.4 Запозичення з скандинавських мов
      • 2.5 Запозичення з романських мов. Норманське завоювання
      • 2.6 Запозичення з інших германських мов
      • 2.7 Запозичення з італійської та іспанської мов
      • 2.8 Запозичення з російської мови. Українсько-англійські лексичні відповідності
      • Висновки
      • Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Термін „запозичення” означає процес надходження та засвоєння іншомовних слів внаслідок різних соціальних причин, а саме: війни, торгівлі, подорожей, технічного співробітництва, культурних зв'язків тощо.

Запозичення в різних мовах по-різному впливають на збагачення словникового запасу. В певних мовах вони не мали такого впливу, який міг би істотно відобразитися на словниковому запасі мови. В інших мовах у різні історичні епохи вони мали такий істотний вплив, що навіть службові слова як, наприклад, займенники, прийменники, запозичені з інших мов, витісняли корінні службові слова. Оскільки процес запозичення є властивим для кожної мови і особливо значущим для лексичного складу англійської мови, ця тема завжди розглядалася як важлива і актуальна. Вона має достатньо матеріалу і для розгляду і для дослідження.

Жива мова - це явище, яке постійно змінюється та розвивається: приходить щось нове, зникає непотрібне, зайве. Відтак, для учених, що працюють в області лексикології, залишається багато питань, які потребують розгляду.

Проблема полягає у тому, що в процесі тривалого історичного розвитку англійська мова у той чи інший спосіб запозичила значну кількість іноземних слів, які проникли в словниковий склад мови. Серед цих слів є як службові слова, так і словотворчі морфеми. Така велика кількість запозичених слів в англійській мові дала підставу деяким лінгвістам стверджувати, що англійська мова втратила свою самобутність і що вона є "гібридною мовою". Англійський лінгвіст А. Бо, наприклад, стверджує, що словотворча здатність англійської мови почала помітно затухати у зв'язку з тією легкістю, з якою ця мова звертається до інших мов у разі потреби позначення нового поняття. [29,315] Ми вважаємо, що ці твердження не відповідають дійсності.

Актуальність даного дослідження зумовила вибір теми дипломної роботи: „Збагачення англійського словника за рахунок іншомовних запозичень”.

Об'єктом дослідження у нашій роботі є запозичення, які є наслідком зближення народів на ґрунті економічних, політичних і культурних зв'язків.

Предметом даної роботи є процес запозичення, який є властивим для кожної мови.

Основна мета роботи - довести, що хоча в англійській мові велика кількість слів є запозиченими, ця мова не втратила своєї самобутності.

Виходячи з поставленої мети, завданнями даного дослідження є:

1. визначити роль і місце іншомовних запозичень в лексичному складі англійської мови;

2. дослідити особливості функціонування власномовної лексики в сучасній англійській мові;

3. здійснити класифікацію запозичень;

4. охарактеризувати асиміляцію запозичень та їх фонетичну адаптацію;

5. розглянути основні джерела запозичень:

• залишки кельтських мов в англійській;

• латинські та грецькі запозичення;

• запозичення з скандинавських мов;

• запозичення з романських мов;

• запозичення з інших германських мов;

• запозичення з італійської та іспанської мов;

• запозичення з російської мови та українсько-англійські відповідники.

Теоретичною основою дослідження стали праці загального характеру з основ англійської лексикології І.В. Арнольда, T. І. Арбекової, Е. А. Войнова та А.М.Смирницького. [6,7,10,28] При розгляді проблем запозичення іншомовних лексичних одиниць і їх перекладу були проаналізовані праці Д. В. Аракіна, І. В.Корунця, М.І. Мостового [5,19,25], англо-український словник і українсько-англійський словник правничої термінології. [2, 24]

Наукова новизна та теоретичне значення. Розгляд запозичення слів можна вести різними шляхами. Історія англійської мови вивчає склад мови, її фонетичні, граматичні і лексичні особливості в різні епохи розвитку мови, вивчає словниковий запас англійської мови в кожний даний період її розвитку. Тому в історії мови запозичення з інших мов розглядаються стосовно даного періоду існування мови. Іншими словами, всі запозичення розглядаються в конкретну епоху. Ми ж досліджуємо стан словникового запасу англійської мови в цілому, розглядаємо іншомовні запозичення, які потрапили в досліджувану мову у різні періоди її розвитку.

Практична значущість. Результати роботи допоможуть учням та студентам, які хочуть поглибити свої знання в галузі лексикології та історії англійської мови.

Поставлені мета та завдання дослідження визначили структуру дипломної роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 32 назви, та додатків.

РОЗДІЛ І. ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ЗАСІБ ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

1.1 Місце іншомовних запозичень в словниковому

складі англійської мови

Роль запозичень (borrowings, loan-words) в різних мовах неоднакова і залежить від конкретних умов розвитку кожної мови. Відсоток запозичень в англійській мові є значно вищим, ніж в інших мовах. В англійської мови порівняно з іншими мовами була можливість запозичувати іншомовні слова за умов безпосереднього контакту: спочатку з іноземними завойовниками, які постійно змінювали один одного на Британських островах, а пізніше завдяки торговій експансії і колонізаторській активності самих англійців. Підраховано, що кількість одвічних слів в англійському словнику складає лише 30%. Ця обставина стала для багатьох дослідників причиною перебільшення значення запозичень, вони стверджували, що англійська мова не германська, а романо-германська, розглядаючи змішаний характер англійської лексики як її найважливішу особливість. Деякі вчені (зокрема, Мейе) навіть вважали, що лексика настільки легко запозичується розвинутими мовами, що є нехарактерною для мовної специфіки. [7,308]

Цифра 30% характеризує кількість одвічних слів в словнику, але не дає жодних уявлень про їх вживання. При цьому підрахунку зустрічаються такі одвічні слова, як: have, he, on, good, thing, з якими ми постійно зустрічаємося в розмовній мові, і такі запозичення, як: vehicle, fuselage, chauffeur, neologism, які зустрічаються дуже рідко. Тому, якщо підраховувати відсоток не за словником, а за розмовною мовою, враховуючи кожне слово стільки разів, скільки воно зустрічається, очевидно результат виявиться зовсім іншим. Дійсно, по відношенню до запозичуваних шарів лексики англійська мова володіє певною своєрідністю, і в ній зустрічаються запозичення в таких частинах мови, які в інших мовах залишаються цілком одвічними. Наприклад: займенники they в усіх своїх формах і same, сполучники: till і though, сильні дієслова: take і thrive запозичені з скандинавської мови.

Було б невірним вважати, що роль слова в мові визначається тим, чи є воно запозиченим чи одвічним. Тим більше, що всі найбільш вживані прийменники, сполучники, прислівники місця і часу, усі допоміжні і модальні дієслова, майже всі сильні дієслова і майже всі займенники, прикметники з суплетивним створенням ступенів порівняння, всі числівники, за винятком second, million, billion, і також більшість іменників, які позначають звичайні поняття, що постійно беруть участь в акті комунікації, є одвічними словами. З цього випливає, що навіть в сфері лексики англійська мова залишається германською мовою.

Загальний закон, який стосується нерівномірних змін в елементах мови і який відноситься до проблеми запозичень, формулюється таким чином: найчастіше проникають в словниковий склад мови найбільш рухомі елементи мови, рідше проникають стійкі елементи фонду і майже не зазнає іноземного впливу граматична будова мови.

Той чи інший вплив однієї мови на іншу завжди пояснюється історичними причинами: війни, завоювання, подорожі, торгівля стають причинами тісних взаємозв'язків між різними мовами. Інтенсивність запозичення іншомовних слів є відмінною в різні періоди. В залежності від конкретних історичних умов вона іноді збільшується, а іноді, навпаки, зменшується. При цьому ступінь впливу однієї мови на іншу у значній мірі залежить від мовного фактору, а саме від ступеню близькості взаємодіючих мов, та від того, яка в них спорідненість між собою.

Помилкові уявлення щодо проблеми запозичень, які існували в лінгвістиці, торкаються не лише перебільшення їх ролі в розвитку мови. Підхід до цієї теми був одностороннім і формальним. Дослідників цікавили здебільшого джерела і дати запозичень і, в кращому випадку, історичні причини і умови запозичення.

При всій необхідності цих даних обмежуватись ними в жодному разі не потрібно. Тепер вчених цікавить не тільки звідки і чому прийшло запозичене слово, але і те, як воно асимілювалося в мові, як співпало з її граматичною будовою і фонетичними нормами, як змінило своє значення, і які зміни були викликані з його появою в словниковому складі мови, яка його запозичила. Власне кажучи, про необхідність саме такого підходу до запозичень окремі російські вчені зазначали вже давно. Зокрема, відомий російський лінгвіст XIX ст. А.А.Потебня вважав, що неправильно запитувати про те, звідки запозичене слово, а потрібно запитувати про те, що додалося, що було створено в результаті діяльності, яка розвивалась завдяки певному поштовху при запозиченні слова від іншого народу. [19,462] Але ця точка зору в свій час не отримала схвалення.

А.А.Потебня звертав увагу на творчий елемент в процесі запозичення. „Запозичувати, - говорив він - це означає брати для того, щоб у тебе була можливість внести в скарбницю людської культури більше, ніж отримувати” [19,463] Такий підхід до питання, яке стосується запозичень, дозволяє виявити закономірності, яким підкоряється розвиток словникового запасу мови, пояснити явища, які в ньому відбуваються, і виявити їхні причини, показати зв'язок між історією окремих слів, історією мови і історією народу. Тепер ми спробуємо довести це твердження за допомогою прикладу.

Коли ми розглядаємо розвиток слова sport, нам не достатньо знати, що це слово запозичене в середньоанглійський період із давньофранцузької мови, в якій воно писалося як desport і походило від пізньо-латинського слова disportus. Важливо те, що слова disport і disportus означали відвертання, відхилення, що під час запозичення відбулась спеціалізація значення, і в середньоанглійській мові це слово мало більш загальне значення, ніж тепер, маючи значення „розвага, спорт, веселість, жвавість”. Легко помітити, що поряд з цим словом в той період англійською мовою були запозичені багато слів з французької мови, які були пов'язані з розвагами вельмож (панства). Це пояснюється тим фактом, що після того, як в XI столітті норманські барони стали повновладними господарями країни, рештки англосаксонського панства засвоювали їх побут, традиції і одночасно норманський діалект давньофранцузької мови. Відтак, це слово підкоряється англійській системі граматичних змін іменників, отримуючи у множині закінчення -s. В ньому не тільки замінено всі звуки англійськими і читається остання літера t, але і відпадає, оскільки це явище часто зустрічається саме в французьких запозиченнях, перший склад, в результаті чого слово в звуковому відношенні ще більше уподібнюється одвічним англійським словам, для яких характерна односкладність. В новоанглійській мові це слово зазнає ще деяких змін в семантиці і позначає фізичні вправи, безпосередньо у вигляді ігор і змагань, саме з цим значенням і в своїй новій формі воно знову запозичується назад французькою мовою та іншими мовами і набуває значення інтернаціонального слова.

В словниковому запасі англійської мови паралельно зберігається і дієслово disport - „розважатися”, яке виявляється маловживаним.

Внаслідок системного характеру мови загалом, і зокрема лексики, ніяке нове поповнення словника запозиченими словами не може пройти безслідно для решти словникового запасу. Зазвичай, запозичене слово набуває одне чи декілька значень слів, які семантично є близькими до нього, і які вже раніше існували в мові. При цьому відбувається перегрупування в структурі змісту, тобто, будь-яке другорядне значення може стати центральним і навпаки. Нерідко відбувається і витіснення слів з мови, які є з новим словом близькими за значенням. Відбувається це тому, що тривале співіснування цілковитих синонімів в мові є неможливим, відтак завжди їх значення ліквідуються або розмежовується ,чи з мови витісняються непотрібні слова.

Взаємодію запозичень і словникового складу мови, яка їх запозичила, можна прослідкувати з історії слів, які позначають поняття „працювати, трудитися”, які є синонімами одвічному to work. Наведемо приклад запозичення в середньоанглійській період дієслів: labouren - „трудитися, прикладати великих зусиль” (від давньофранцузького labourer - лат. laborare) і travaillen - 2важко трудитися” (від давньофранцузького travatiller - лат. trepaliare „мучити”), перше з цих дієслів, є близько синонімічним одвічному англійському слову swincan, витіснило останнє із загальнонародної мови у деякі територіальні діалекти. Друге дієслово travailler не витримало конкуренції з одвічним дієсловом werken і тому відбулися значні зміни в структурі його змісту. З XVI століття його основним значенням стає „подорожувати” (в сучасній англійській мові to travel). В цьому значенні воно витісняє одвічне дієслово lithen < liрan „подорожувати”, яке до появи дієслова travailler вже було маловживаним.

Згодом англійська мова запозичила давньофранцузький іменник travail, який в перекладі означав важку працю і муки при пологах. Він мало змінив свій фонетичний вигляд, але зберіг типовий для французької мови наголос на другому складі [trж'veil]. Від нього було створено і відповідне дієслово to travail - важко трудитись і мучитись під час пологів. В результаті з'являється так звана дублетна пара to travel - to travail.

Спільний вплив історико-лінгвістичних і історико-економічних причин на розвиток групи семантично-близьких слів цікаво спостерігати на прикладі англійських слів, якій означають „фортеця”.

Давньоанглійське слово burgh означало „фортеця, замок, укріплення”. В XI столітті норманські барони принесли з собою слово castel, яке було здрібнілою формою від латинського слова castra, яке позначало той тип феодальних фортець, які вони будували і в яких вони проживали. Після того, як в середньоанглійську мову проникло слово castel, слово burgh втратило значення „замок” і „фортеця”, але зберегло значення - „укріплене місто”. Це значення зберігалось до того часу, поки винайдення пороху не викликало перевороту в фортифікаційній техніці. Для нових систем фортець, які з'явилися, використовувалось запозичене на початку XIV століття давньофранцузьке слово forteresse. В XV столітті слово burgh втрачає значення „укріплене місто”, але центральним стає значення „місто, яке володіє муніципалітетом, певними привілеями і посилає представників в парламент”, яке з'явилося із зростанням міст і в зв'язку з їх економічним і політичним розвитком. Наступне його значення є дещо видозміненим, тому в сучасній англійській мові існує форма слова borough, яка є одиницею адміністративного поділу. Таким чином, полісемантичне слово - це слово, яке постійно втрачало частину своїх значень і семантично видозмінювалось при появі в мові французьких синонімів.

В інших випадках, якщо слова були моносемантичними і належали до такої сфери лексики, в якій французький вплив був особливо інтенсивним, одвічні слова змінювали свої значення, стилістично розмежовувались з своїми іншомовними синонімами чи були цілком витіснені з мови. Так, давньоанглійське слово scrud - в сучасній англійській мові shroud, означає „одяг”. В XIII столітті з'являється давньофранцузьке слово habit, яке мало те ж саме значення. Тоді shroud змінює своє значення, і вже означає місце, яке надає притулок, захист. В XIV столітті з'являється ще одне слово зі значенням одяг, а саме garment і ряд назв для позначення окремих речей одягу. Старе слово shroud, яке не застосовувалось в характеристиці одягу французького пошиву, означало спочатку покрив, а згодом саван, отримуючи при цьому дещо тріумфуючий відтінок.

Слід зазначити, що запозичені слова, які закріпились в мові, не завжди витісняють відповідні одвічні слова. Викликані ними зміни в словниковому складі можуть проявитися в стилістичному перегрупуванні чи в розмежуванні значень. Наприклад, запозичені слова people (франц. peuple) і remain (давньофранц. remainder) відтіснили одвічні слова folk і abide, перше в розмовну, а друге в поетичну сфери вживання. При цьому слово folk отримало дещо специфічний емоціональний відтінок і додаткове значення. Воно вживається тоді, коли ми говоримо про свою сім'ю, про своїх земляків, односельчан та ін. Це слово є широко вживаним в народній розмовній мові і в народній творчості і недарма входить до складу терміну folklore.

Отже, загальний закон про систематизацію явищ мови, який відноситься до проблеми запозичень, можна відповідно сформулювати таким чином: будь-які зміни в словниковому складі мови у вигляді проникнення іншомовних запозичень спричиняють семантичні і стилістичні зміни в словах, які вже існують в мові, і зрушення в синонімічних групах.

1.2 Класифікація запозичень. Інтернаціональні слова

Запозичення, які існують в словниковому складі мови, можна класифікувати за такими принципами: за джерелом запозичення, за тим, який аспект слова був запозичений, і за ступенем асиміляції.

За джерелами і епохами запозичення в словниковому складі англійської мови І.В.Арнольд поділяє на такі типи:

1. Кельтські запозичення.

2. Латинські запозичення перших століть нашої ери, тобто ті, які потрапили в мову ще до приходу англів і саксів на Британські острови (так званий перший шар латинських запозичень).

3. Латинські запозичення VI - VII ст., епохи утвердження християнства в Англії (так званий другий шар латинських запозичень).

4. Скандинавські запозичення доби скандинавських нападів (VIII - IX ст.) і особливо скандинавського завоювання (X ст.).

5. Старі французькі запозичення (XII - XV ст.), зумовлені норманським завоюванням.

6. Латинські запозичення XV - XVI ст., пов'язані з добою Відродження (так званий третій шар латинських запозичень).

7. Нові французькі запозичення після XVI ст.

8. Запозичення з грецької, італійської, голландської, іспанської, російської, української, німецької та інших мов, зумовлені економічними, політичними, культурними та іншими зв'язками з цими народами. [7,305]

Ми вважаємо класифікацію, запропоновану І.В. Арнольд, найбільш вдалою, тому при охарактеризуванні запозиченої лексики ми скористаємося саме нею.

Класифікація за джерелом запозичення є найбільш популярною, але не єдиною. Т.І. Арбекова класифікує запозичення за тим, який аспект слова виявляється новим для мови, яка їх запозичила.[6,67] За таким принципом запозичення в свою чергу поділяють на фонетичні кальки (translation-loans), семантичні і запозичення словотвірних елементів.

Перший із названих типів, тобто, фонетичні запозичення утворюють основну і найбільш численну групу. Вони характеризуються тим, що їх загальний звуковий комплекс виявляється новим для мови, яка їх запозичила, хоча кожен зі складових звуків іноді замінено звуком мови, в яку вони потрапили. Тобто, слова sport, labour, travel, people, castle, fortress та інші є представниками саме фонетичних запозичень.

Кальками називають слова у вигляді буквального перекладу іншомовного слова чи виразу, тобто, точне їх відтворення засобами мови, яка їх запозичила зі збереженням морфологічної структури і мотивування.

Такими кальками є, наприклад, запозичення із мов індіанців, більшість яких згодом стали інтернаціональними: pale-face блідолиций, pipe of peace трубка світу.

Під семантичним запозиченням розуміємо запозичення нового значення, дуже часто слова з переносним значенням, яке вже існує в мові.

Досить легко семантичне запозичення відбувається у споріднених мовах. Цілий ряд прикладів можна знайти серед скандинавських запозичень. Так, наприклад, давньоанглійське дієслово dwellan „баритися”, під впливом давньоскандинавського dwellja „жити”, в сучасній англійській мові існує як dwell „жити”. Таким чином, в звуковому відношенні dwell бере початок з англійського дієслова, а в семантичному зі скандинавського.

У іменників існує більше випадків семантичного запозичення, ніж у дієслів. Наприклад, іменник gift в давньоанглійській мові означав не подарунок, а викуп за дружину, а згодом в процесі асоціації за суміжністю - весілля. Скандинавське слово gift означало „дар, подарунок”, і це віддзеркалилось на одвічному значенні слова.

Звичайно, морфеми запозичуються не ізольовано, а в словах: якщо будь-які іншомовні морфеми входять до складу більшості запозичених слів, то морфологічна структура цих слів починає ставати зрозумілою, а самі морфеми входять до складу словотворчих засобів мови, яка їх запозичує. Більшість грецьких і латинських слів стали інтернаціональними префіксами. Наприклад, anti-, counter-, inter-, sub-, ultra- та ін. В усіх мовах широко використовуються грецькі суфікси: -ist, -ism, -isk.

Але слід зазначити, що далеко не всі запозичені слова цілковито асимілюються так само як слова travel і sport.

Тому за ступенем їх асиміляції запозичення можна поділити на:

1. Ті, які повністю асимілювались, вони відповідають усім морфологічним, фонетичним і орфографічним нормам мови, яка їх запозичила і сприймаються людьми, які спілкуються, як англійські, а не іншомовні слова. Деякі з них можна віднести до основного словникового фонду: travel, street, інші - до іншої частини словникового складу: operate, trail.

2. Ті, які частково асимілювались, тобто залишилися іншомовними за своєю вимовою, написанням чи граматичними формами: analysis, pl.analyses, bacillus, pl.bacilli formula, pl.formulas and formulae, bacterium, pl.bacteria, boulevard ['bu:liwa], travail [trж'veil], restaurant ['rest?r?:?].

Ці слова часто відрізняються хиткістю вимови: останній склад в слові restaurant вимовляємо: [r?:?], [ra: ?], [r?:], [r??].

3. Ті, що частково асимілювались і позначають поняття, пов'язані з іншими країнами, та не мають англійського еквівалента. Наприклад:

- з російської мови: steppe, rouble, verst;

- з іспанської мови: duenna, hidalgo, matador, real.

До цієї групи відносяться назви понять, які пов'язані з іноземною національною культурою, наприклад, назви національного одягу, житла, музичних інструментів, посад, професій та ін., і з чужоземною природою, тобто, назви рослин, тварин.

Особливу групу утворюють інтернаціональні слова. Нерідко буває, що слово, яке позначає нове важливе поняття, запозичується не однією, а декількома мовами. Таким чином, формується міжнародний фонд лексики, який включає в себе міжнародну термінологію з різних сфер людської діяльності: політики, філософії, науки, техніки, мистецтва, а також більшість абстрактних слів.

Інтернаціональні або міжнародні слова, запозичені з одного джерела, співпадають графічно, за звуковою спільністю і в деякій мірі за змістом, складаючи спільне надбання декількох мов відразу. Більшість з них є результатом паралельного збагачення нових мов за рахунок лексики древніх мов, тобто латинської і грецької (democracy, proletarian, philosophy).

Інша частина їх запозичена з сучасних мов:

revolution, bourgeois - з французької мови;

sonata, soprano, violoncello - з італійської мови.

До інтернаціональних слів не відносяться споріднені відповідники - слова, наявність яких в декількох мовах є наслідком спорідненості цих мов та їх походження від однієї кореневої основи:

англ. mother нім. Mutter рос. мать укр. мати

англ. nose нім. Nase рос. нос укр. ніс

англ. goose нім. Hans рос. гусь укр. гусак

Важливо звернути особливу увагу на відмінності між ними, які існують не лише в зовнішньому вигляді слова (індустрія - industry), але і в значенні. Наприклад, слово control в англійській мові є багатозначним, і основним його значенням є не контроль, а управління, керівництво, влада. General, іменник, який співпадає з українським іменником генерал за значенням, але частіше зустрічається прикметник general - це полісемантично означає „загальний, головний, звичайний”. Українське слово „індустрія” вживається рідше, ніж його синонім „промисловість”, і вже тому це слово не співпадає еквівалентно з англійським словом industry. Щодо російської мови, то слово „промышленность”, окрім „промисловості” має ще й інше значення „трудолюбие” і „прилежание” і тому дуже часто викликає проблеми при перекладі.

Слово magazine в англійській мові має два значення: „журнал” і „склад воєнних запасів”, ні одне з яких не відповідає українському слову магазин.

Іменник original і українське слово оригінал співпадають в усіх своїх значеннях. Але у слова original існує омонім - прикметник, у якого значення оригінальний буде другорядним, а основним значенням буде - „першопочатковий, істинний”.

Причиною розбіжностей в значеннях є насамперед та обставина, що слово, яке є багатозначним в тій мові, з якої воно запозичується, в іншу мову часто потрапляє тільки в одному з своїх значень, найчастіше в спеціальному (фаховому). Наприклад, англійське слово aut і українське слово аут (використовується в спорті). Бувають такі випадки, коли інтернаціональні слова, які співпадають в прямому значення, мають певні розбіжності при переносному значенні. Слово атом не вживається в українській мові в переносному значенні „малюк, крихітка”, як це іноді трапляється в англійській мові. Чарльз Діккенс, описуючи маленького Поля Домбі, називає його the atom. [12,15] На українську мову цю метафору можна перекласти словом „крихітка”.

1.3 Асиміляція запозичень. Фонетична адаптація

Зміни лексичного складу стосуються зміни форми і значення, головним чином, слів. Ті зміни, що мають місце у середовищі власномовних слів, складають історичний розвиток лексики. Запозичення до того ж часто змінюють не лише форму, а і значення, які підпорядковуються законам мови, що їх запозичила.

Фонетична адаптація лексики іноземного походження полягає у пристосуванні фонем і їх сполучень до англійського фонетичного стандарту. Уже при запозиченні латинських слів до V ст.н.е. спостерігаються зміни, особливо у складі голосних, при асиміляції цих слів англійською мовою, наприклад: assa (ass) - лат.asinus; butere (butter) - лат.butyrum; ciese (cheese) - лат.саseus; mynet (coin, mint) - лат. moneta. Особливо змінювалась фонетична форма слова у тих випадках, коли від запозичення утворювалось похідне слово; це стосується дієслів, запозичених з латинської мови після прийняття християнства у 579 році (так званий другий період латинських запозичень). Наприклад: лат. dictare - давньоанг. dihtian (compose); лат. expendere - давньоанг. aspendan (spend); лат. mutare - давньоангл. bemutian (change); лат. saltarae - давньоанг. sealtian (збереглося у вигляді складової частини слова somersault „перекидатися”) тощо.

Спорідненість форм однієї групи слів при запозиченні сприяла закріпленню їх у мові, що запозичувала. Так, давньоанг. gifan і сканд. gefa дали спочатку форми given, yiven і, нарешті, give; давньоанг. sunu і сканд. sunr - форми sune - sone - son.

Після норманського завоювання 1066 р. переважна частина запозичень з романських мов не стільки змінилася під впливом англосаксонської лексики, скільки сама здійснила на неї помітний вплив. Запозичення новітнього часу знаходяться на стадії фонетичного становлення; часто зберігаючи власну орфографію, вони змінюють вимову у відповідності до англійської норми. Наприклад, французькі запозичення bouquet, buffet, communique, fiancee передають незвичні закінчення за допомогою дифтонга [еі]. Слово courage, запозичене значно раніше, змінило у відповідності з англійською нормою і вимову, і наголос.

До певної міри змінилися незвичні приголосні німецької мови, наприклад: blitz [blits], rucksack ['ruksжk], zeppelin ['zep?lin].

При надходженні до англійської мови слова з інших мов часто втрачали свої граматичні категорії, закінчення, систему відмінювання і дієвідмінювання та з часом набирали граматичних рис, властивих англійській мові.

Якщо французька мова, починаючи з XI ст. і мала вплив на англійську мову у галузі фонетики і семантики, то на розвиток граматичної будови вона суттєво не вплинула. Найефективніші зміни у граматиці англійської мови відбулися у її північних діалектах, що впливу французької мови майже не зазнали. Такі процеси, як згортання відмінкових закінчень з наступним їх зникненням, відбулося в Англії швидше, ніж у континентальній французькій мові. Ця різниця дуже суттєва, оскільки зникнення відмінкових закінчень в англійській мові закінчилося у XII ст., тоді як у французькій - лише у XIV ст. Це свідчить про вплив граматичної системи англійської мови на велику кількість лексичних запозичень з іншої мови.

Після XVI ст. запозичення із класичних мов часто зберігають свою граматичну форму множини, наприклад: addendum - addenda, datum - data, index - indices, phenomenon - phenomena. Поодинокі слова із цієї групи запозичень набули форми множини, властивої англійській мові, наприклад: formula - formulas, formulae; vacuum - vacuums, vacua. Існують і слова, що повністю підпорядковані граматичним законам мови, якою вони запозичені, наприклад: alibi - alibis, item - items. При утворенні форми множини, властивої англійській мові, інколи змінювалися значення запозичення із латинської, наприклад: genius „геній” - geniuses „генії” і genii „духи, демони”.

Наведені слова складають лише незначну частину запозичень. Переважна більшість, поряд з фонетичним узгодженням, відноситься до загальних правил граматики англійської мови. Запозичення надходило, як правило, в одній із його форм, бо повністю парадигма слова не запозичувалась. Процес засвоєння зводився до введення слова в парадигматичний ряд, властивий мові, що запозичує. Тип основи запозиченого слова міг різко відрізнятися від структури основ власномовної парадигми. Тому процес запозичення часто супроводжувався явищем спрощення або морфологічного перерозкладу. Французькі основи мали, у порівнянні з англійськими, багатоскладову будову. У запозичених французьких основах явище чергування було відсутнє, і, навіть якщо воно з часом з'явилось внаслідок різних фонетичних змін, то це призводило до такого співвідношення чергування, яке не було властиве англійській мові.

Окремі зміни мали місце також у галузі синтаксису: у реченні на перше місце, незалежно від синтаксичної структури мови, з якої запозичувалась лексема, почав виходити підмет, а означення, яке у французькій мові іде після іменника, в англійській мові вживається перед ним.

При переході слова із однієї мови в іншу змін зазнають не лише його фонетична і граматична структура, але і значення. Національні уявлення про одні і ті ж поняття у різних народів часто різні, як різними бувають і предмети щоденного побуту, одяг, їжа, зброя. До того ж, користування запозиченим словом в оточенні іншомовних слів у потоці мовлення неодмінно впливає на його лексико-семантичне наповнення. Так, якщо слово було запозичене не окремо, а у складі цілої фрази, воно потрапляло в оточення власномовних другорядних частин мови. В англійських текстах, що збереглися після XII ст., спостерігаються вживання запозичених французьких слів у конструкціях з прийменниками at, by, mid, of, through, with.

В окремих випадках запозичувалася фраза, особливо після норманського завоювання. Поодинокі фрази дійсно дали поштовх до утворення відповідних кальок, наприклад: aller en exil - to go in exile; mettre son etude - to set one's study. Запозичене слово входило до звичайного для англійської мови прийменникового словосполучення, яке з часом могло стати навіть сталим. Але при розчленуванні такого сполучення слово залишалося у мові, засвоюючись у тому значенні, яке воно мало при запозиченні. При цьому воно могло входити до відповідного синонімічного ряду, лексико-семантичної групи, а через кілька поколінь уже не сприйматися як запозичене.

Значна частина запозичень до англійської мови надійшла внаслідок перекладацької роботи. Перші англійські глосарії, англо-латинські і латинсько-англійські, відомі з початку VII століття. У глосаріях слова розташовувались не за алфавітом, а в порядку виявлення їх у тексті, і кожний укладач-переписувач тлумачив „важкі” латинські слова, відбираючи вдалі, на його погляд, англійські лексичні відповідності. Для кожного історичного періоду існували свої правила перекладу; роль і завдання перекладачів з часом змінювалась, змінюючи при цьому значення запозичених слів.

У 1349 році англійською мовою почалося викладання у школах, а у другій половині XIV століття англійська мова витіснила французьку в усіх колах суспільства. На кінець XIV - початок XV ст. припадає просвітительська діяльність двох видатних митців англійського Відродження - Джері Чосера і Уільяма Кекстона. На початку XV ст. закони, статути, постанови, які раніше писалися латинською або французькою мовами, пишуться англійською.

Відтак, англійська мова остаточно перемогла французьку, залишившись мовою усіх кіл населення. Зазнавши певного впливу, вона продовжувала розвиватись за власними законами.

1.4 Вплив запозичень на обсяг словника і семантичну структуру англійської мови. Орфографічний вплив французької мови

Асиміляція французької лексики проходила поряд зі змінами, що їх викликала французька мова в орфографії, фонетиці і граматиці.

Якщо кількість запозичень у давньоанглійській мові була незначною, то після норманського завоювання запозичення стали масовими і складали одне із джерел збагачення англійського словника.

Процес запозичень був найефективнішим не відразу після завоювання, а пізніше, коли англійська мова уже почала витісняти французьку.

Інтенсивні процеси цього часу - словотвір і семантичний розвиток значень - стосувались як запозичених, так і власномовних елементів.

У писемній мові французькі запозичення починають з'являтись на початку XII століття. Переважна більшість запозичень зроблена після 1250 року, до якого було запозичено менше тисячі слів.

Зростання словника за рахунок запозичень розширило синонімічні ряди англійської лексики та спонукало до виникнення нових, а також до утворення етимологічних дублетів.

3 французькою мовою надійшли запозичення з кельтської, латинської, грецької та германських мов. При цьому значення багатьох слів зазнали семантичної зміни, або навіть, змінили сферу вживання, наприклад:

лат. франц. англ.

ad visum avis „погляд” advice „порада”

defendere defendrer „забороняти” defend „захищати”

restare rester „залишатися” rest „відпочивати”

trabs travailler „працювати” travel „подорожувати”

Подібна доля спіткала низку німецьких слів, що перейшли до англійської мови через французьку, наприклад: нім. blinken „сяяти” - англ. blanch, blank „пустий”, нім. Bock „цап” - англ. butcher „різник”, давньогерман. danson „тягти” - англ. dance „танцювати”.

Внаслідок запозичень зникли з вжитку англійські слова beorn „воїн, чоловік”, еа „річка”, fela „багато”, gearu „готовий”. Серед загальновживаних слів, витіснених французькими, були bleo - colour, dе man - judge, eam - uncle, flitan - contend, here - army, leod (українське „люд”) - people, sib - peace. Зникли також синоніми до таких слів, як „бій”, „воїн”, „схоплювати”, „море” тощо. Пов'язано це з запозиченням нових слів, що принесли з собою переосмислення значень і, відповідно, уявлень в суспільно-історичних умовах тогочасного життя.

Запозичення, проте, не проникли ні до суплетивних форм, ні до групи модальних дієслів. Чому зникли модальні дієслова purfan „потребувати”, witan „знати”, dugan „годитися”, munan „пам'ятати”, unnan „ставитися з прихильністю” дотепер точно не з'ясовано: окремі з цих значень перебрали на себе інші дієслова - як модальні, так і звичайні.

Частина запозичень співіснує поруч з англійськими формами. Так, французький прикметник ancient, наприклад, не зміг витіснити давньоанглійський eald (old).

У той же час в англійській мові закріпилася значна кількість французьких словотворчих засобів, особливо префіксів (dis-, des- en-, em-, mis-, re-, sub-) і суфіксів (-able, -age, -al, -ance, -ence,- ard, - ess, - et, -let, -ish, - ment, - our, - ry).

He всі запозичення однаково поширилися у межах Англії. До національної літературної мови надійшла низка слів, що становлять лексику наукової і технічної термінології, політико-адміністративного укладу тощо. Північні діалекти зберегли більшу частину англосаксонських та кельтських слів, ніж південні та південно-східні. Подібним чином у північних діалектах міцніше прижилися скандинавські запозичення, які нині є регіональними словами, наприклад: fell "hill", kirk "chirch", garth "yard", nay "no".

Сучасна англійська орфографія має складну систему. Ця складність пояснюється запровадженням ряду сполучень французьких літер протягом середньоанглійського періоду. Зміни відбулися як серед голосних, так і серед приголосних.

Серед голосних давньоанглійська буква u, що передавала звук [u:], набула форми буквосполучення ou, oou, наприклад: давньоангл. hus - новоангл. house, давньоангл. sund - новоангл. sound, давньоангл. ut - новоангл. out.

Давньоанглійські [е] та [у] передавалися як іе та uі; це явище частково збереглося і в сучасній англійські мові, наприклад: build, field.

У середньоанглійський період замість літер і та u вживалися у та w. Це явище було викликане правилами правопису, тому що літери і та u внаслідок своїх розмірів виходили за межі вертикальних розмірів рядка. Через це у сучасній англійській мові вживання у та w у кінці слова є нормою, наприклад: city, fellow, know, now.

Подвоєння голосних, властиве середньоанглійському періоду, як, наприклад, ouut замість out, пізніше зникло.

Серед приголосних вплив французького правопису значно більший. Явища впливу стосуються сполучень ch і cw. Під впливом французьких запозичень типу chic (k), chirurgy таке слово, як cild, дало сучасне child, а сполучення cw- змінилось на французьке qu-, наприклад: cwid - quid, cwick - quick, cwen - queen.

Подібним чином давньоанглійське sс змінилось на сполучення sh, наприклад: scinan - shine, fisc - fish. Виняток складають скандинавські запозичення, які цих змін не зазнали.

Окремі особливості правопису залежали від переписувача, характеру тексту, місця перекладу. У XVI ст. ці розбіжності в орфографії зникають.

Носові голосні, що властиві французькій мові перед носовими приголосними [m] та [n] - а, е, і, о, u, ai, еі, оі, в англійській мові не вживаються. Дещо змінилося написання запозичених слів, де вживались носові звуки, наприклад: parlement - parliament, tendre - tender, проте голосні в них залишились прості. У кількох випадках склалося написання, що відбиває закриту артикуляцію, наприклад, англійське aunt від французького tante, проте останній варіант ми зустрічаємо і в німецькій мові, де голосний а носової вимови немає.

Під впливом французької вимови приголосні [f] та [v] розвинулися у різні фонеми, і дзвінкий [v] почав вживатися на початку запозичених слів, наприклад: vain, various, vulnerable. У міжголосній позиції вживається глухий [f], але лише у подвоєнні, наприклад: affair, affect.

Такі дослідники як М.І.Мостовий [25,157] та А.М.Смирницький [28,243] вважають, що це процес, який властивий саме англійській мові, хоча можливо, що французька вимова і вплинула на таке англійське слово, як very. Знову ж таки, більшість слів, що починалися на w-, зберегли до певної міри цей звук дотепер, наприклад: w?s - was, w?ron - were, weard - ward, wendan - went, west -west.

Отже, ми дійшли висновку, що сучасна англійська мова - це складна суміш різночасових запозичень з багатьох європейських мов та незначних вкраплень з інших мов світу, які існують на власному ґрунті.

Взаємодія власної і запозиченої лексики може відбуватися на трьох рівнях:

а) витісненням власного слова запозиченим;

б) зникненням запозиченого слова при витісненні його власномовним;

в) розмежуванням синонімів - власного і запозиченого - які співіснують протягом певного часу.

РОЗДІЛ ІI. ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ЗАПОЗИЧЕНЬ

2.1 Власномовна лексика

Власне англійська лексика вивчена досить досконало. Власномовними словами вважаються англосаксонські за походженням, принесені з континенту у V столітті германськими племенами - англами, саксами і ютами. Як основа мови, ці слова вживаються протягом більш ніж тисячоліття і, за словами Г.Ю.Князевої, не прослідковуються у жодній мові, крім англійської. [10,43] Це не зовсім так, бо значна кількість цих слів, таких, як father, mother, sister, brother, kill, flow тощо мають паралельні форми у всіх індоєвропейських мовах. За словами У.Скіта, слово father не більше „походить” від санскритського pitв, ніж санскритське pitв від англійського father. [1,25]

Терміни англосаксонська і давньоанглійська мова часто ототожнюють, проте між ними є суттєва різниця. Давньоанглійський лексичний склад розгалужувався у трьох діалектах: північному, середньоострівному та південному. З північного діалекта нам майже нічого не відомо, крім Нортумбрійського Євангелія. З середньоострівного маємо Рашуортський список Євангелія від Матвія, рукопис Corpus Glossary та список Веспасінського Псалтиря. З південного діалекта, тобто стародавньої мови Уессекса, нам відомо досить багато слів, які і називаються англосаксонською мовою.

Основна частина англосаксонських слів збереглася, хоча багато їх і вийшло з вжитку. Незважаючи на складні історичні умови розвитку та велику кількість запозичень, які витісняли власне англійські слова, в основі мови лежить лексика давньоанглійського періоду.

За семантичними характеристиками власномовні слова складають важливу групу, що відбиває життєво-необхідні поняття нації. Серед давньоанглійської лексики зустрічаються варіанти сучасних слів abide, believe, dream, keep.

Власномовними вважаються модальні і допоміжні дієслова - may, can, ought, shall, will і їх похідні.

Подібним чином відбиваються повсякденні поняття і предмети іменниками, до яких відносяться:

1. терміни спорідненості (kinship terms): boy, lord, widow та інші;

2. речі побуту, посуд, інструмент, тканини, наприклад: anvil, axe, bench, nail, rail;

3. назви частин і органів людського організму, наприклад: ankle, back, bladder, flesh, shoulder та інші;

4. назви птахів, риб, комах, тварин (домашніх, зокрема), наприклад: аре, ram, swine;

5. назви рослин, плодів, збіжжя, наприклад: acorn, barley, berry, birch, daisy, garlic, walnut;

6. назви господарських приміщень, будівель, наприклад: dam, barn, gate, homestead, roof;

7. топонімічні назви, наприклад: acre, cliff, land, hill, meadow, marsh.

До власномовної лексики належить і значна кількість прикметників, що відбивають ознаки, головним чином, реальних речей, наприклад: black, broad, cool, deep, even, new, yellow.

Особливу групу утворюють слова категорії стану, що існують і нині, наприклад: aback, added, ablaze, aboard, afoot, afresh, anew, aside, awake. Усього слів цієї категорії існувало близько п'ятдесяти.

До власного лексичного складу належать числівники, займенники (не всі), прийменники, сполучники, вигуки. Це переважно односкладові слова, як і більшість самостійних частин мови давньоанглійського періоду.

Самостійні частини мови, особливо іменники і дієслова, були багатозначними. Такі дієслова, як get, do, make, нараховують по кілька десятків значень. Незважаючи на такий лексико-семантичний обсяг значення, ці слова були стилістично нейтральними, тобто, не мали поширених емоційно-експресивних характеристик.

Власномовний лексичний склад переважав французькі запозичення, що з'явилися після приходу норманів у 1066 році. До цього спонукав ряд позамовних причин, основна з яких та, що носієм англосаксонської мови протягом попередніх чотирьох століть був простий люд країни.

Дійовими протягом відомого нам часу розвитку мови залишилися і словотворчі афікси, зокрема суфікси -ed, -er, -ish, -ness. Суфікс -еr, наприклад, який у давньоанглійській мові додавався до іменних основ, тепер додається до дієслівних, утворюючи іменники, що вказують на інструмент чи агента дії. Власномовні слова dom та hood набули стану дериваційних суфіксів.

Нині добре відомо, що майже за тисячу років до появи германських племен на острів прийшли кельтські племена - бритти і галли, які змішалися з корінним населенням острова - іберійцями, неіндоєвропейським племенем часів неоліту. Ні кельти, ні іберійці писемності не мали, а тому немає і етимологічних даних означених мов.

2.2 Залишки кельтських мов в англійській мові

У середині І тисячоліття до н.е. центральна Європа від Британських островів до території сучасної України була населена кельтами, які утворили матеріальну культуру, дотепер мало вивчену у зв'язку з відсутністю писемності. Розкопки, проведені останнім часом археологами, свідчать про те, що кельти використовували більше ніж 70 видів знарядь, головним чином залізних, для ремісничих, сільськогосподарських і побутових потреб. Кельти дали нам дверні залізні замки і ключі, ножиці і пилку (у тому числі хірургічну), серп і косу; вони винайшли цвях і скрепу. У своїх кузнях кельти кували наконечники списів, щити, шоломи, остроги. За даними металографічних досліджень кельтські ковалі володіли цілим рядом складних засобів обробки заліза. Високого рівня досягла у кельтів також гончарна справа.

Кельти часто працювали за межами поселень, а тому частина кельтських назв збереглася в інших мовах. Довгий час панувала думка про те, що всі ті назви, які існують у латинській мові, походять зі стародавнього Риму. Спостереження над лексичними паралелями у латинській, англійській і залишках бретонської мови, а також назвами повсякденного побуту у валлійській, ірландській і слов'янських мовах вказують на те, що з кельтських мов було запозичено значно більше слів, ніж дотепер вважалось.

Серед слів активного вокабуляру сучасної англійської мови знаходимо такі запозичення з кельтської мови, як bald „лисий”, bard „співець”, bin „ящик”, bog „болото”, doe „самка оленя”, gull „чайка”, loop „петля”, тощо.

З інших кельтських за походженням мов запозичені такі слова, як crowd „натовп”, flannel „фланель, різновид тканини” - із уельської (валлійської) мови; clan „клан”, loch „затока”, slogan „гасло”, whiskey „віскі” - із гельської мови; shanty „хижа, хатина”, Тоrу „консерватор” - із ірландської.

Певна кількість кельтських слів надійшла до англійської мови через інші європейські мови. Так, через французьку мову потрапили запозичення beak „дзьоб”, budget „бюджет”, bulge „виступ”, cloak „плащ, сіряк”, clock „годинник”. Ці запозичення допомагають встановити окремі лексичні залежності в межах історичної лексикології, зокрема між лексичними дублетами sheep - mutton. Виникнення останнього дублета відносили до часів норманського завоювання 1066 p.; насправді він міг потрапити до складу англійської лексики раніше.

Кельтські слова прослідковують через ряд мов з подвійним запозиченням. Так, вважається, що через французьку мову з іспанської в англійську запозичене слово bracket „бантина, перекладина”, хоча ця будівельна деталь - спадщина кельтів (як і гостроверхий дах). З французької через датську мову надійшло слово dune „дюна”, через латинську - artesian „артезіанський колодязь”, carpenter „тесля”, charge „порція глини та вугілля при випалюванні”, chariot „колісниця”, druid „священик у стародавніх бретонців”, embassy „чужоземне представництво”.

Цікавим для нас було дослідження, яке стосувалось походження кельтського слова carucate, що означало міру землі, яка була різною в залежності від характеру ґрунту (цю ділянку землі можна було обробити за рік одним плугом і 8 волами). Пізніше так називали чотириколісного воза. З кельтських джерел пішли такі слова, як car, caricature (від початкового значення „перевантажений, переобтяжений, перебільшений") carry, career; через пізню латинь і іспанську мову надійшло слово cargo (довго вважалось іспанським запозиченням), а через італійську і пізню латинську - ambassador, що початково означало „слуга, посланець”.

Кельтська мова бриттів, підкорених римлянами, залишила значну кількість власних імен - жіночих - Aillen, Cathleen, Collen, Doreen, Eileen, Mona, Muriel, Sheila і чоловічих - Alan (Allen), Angus, Brian, Donald, Duncan, Ian, Malcolm, Neil, Roy. Ці імена наводять англійські словники і довідники, проте кельтських (бриттських) імен значно більше; лише у книзі Гальфрида Монмутського їх нараховується біля тисячі. За легендою у короля Гунтлака були діти:

а) сини - Britt, Humber, Madden, Malin, Merwid, Bodloan, Kinker, Spaden,Gaul, Dardan, Eldad, Eleden, Ivor, Cangy, Kerin, Rud, Buel, Henwin, Maglaun, Margan, Dunwallon, Yago, Dugan, Kloten, Belin, Brennan, Eliduc, Owen;

б) дочки - Estrilda, Gwendolen, Hubren, Gloigin, Ingogin, Oudas, Gwenlian, Median, Maylore, Cumbreda, Ragan, Gail, Ekub, Nest, Hane, Gladys, Abrane.

Окремі з цих імен дотепер вживаються в англійській мові як власні імена, а частина - як прізвища. Нам тепер відомо, звідки взяли для своїх
творів імена Яго Вільям Шекспір, Елідук - Івлін Во, а Гвендолен - Оскар Уайльд.

Поява значної кількості робіт з питання спільних індоєвропейських коренів, різнобічні пошуки у галузі кельтології, мовознавчі засоби лінгвістичної реконструкції безсумнівно з часом проллють світло на багато явищ і предметів, що по праву належить кельтам.

2.3 Латинські запозичення. Елементи грецької мови

На Британські острови постійно приходили різні завойовники - тут були кельти, давньоримські легіони, германські племена, скандинавські вікінги, нормани, французи.

Писемні свідчення про військові походи римських військ на Британські острови під проводом Юлія Цезаря і Авла Британіка стосуються І ст. до н.е. З цією епохою пов'язані слова першого або раннього прошарку запозичень, що відбивають поняття, пов'язані з римською колонізацією. Запозичення цього часу стосуються військового і торговельного проникнення на острови і колоніального урядування на залежній території під так званим „Римським миром” (Pax Romana). Запозичень небагато, оскільки вони носили усний характер: aborigine, arena, arc, belt, castle, cell, cereal, kitchen, street, villa, wine.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены