Розмовна лексика в періодиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Мова - це найкращий засіб взаємних відносин окремих осіб між собою, засіб їх духовного об'єднання і взаємного впливу. Без мови нема народності, рідна мова найкраще відбиває в собі думки й почуття окремої людини, суспільності всього народу. В мові, її історії, розвитку й виробленні відбилися перші ознаки проявів самостійного духовного життя в майбутньому окремого народу. Найголовніші індивідуальні ознаки народу - це його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість. Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не володіло цим найважливішим засобом людських відносин; нею постійно користуються люди у своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніка, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений віками досвід. Без мови взагалі не може існувати людське суспільство.

Мова - це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом. Мова - найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається і процвітає… Але поряд з мовою стоїть і писемність.

Протягом тривалого часу вчені вважали, що писемність у східних слов'ян з'явилася у зв'язку із запровадженням християнства. Проте є підстави стверджувати, що вона виникла раніше. Адже просвітитель Кирило у 860 р. бачив у Херсонесі «руськими письменами писані» Євангеліє і Псалтир. З X ст. відома практика складання в Русі писемних заповітів про спадкоємність майна. Умови договору 944 р. передбачали, що руські посли й купці привезуть до Константинополя грамоти, підписані князем.

Якою ж була писемність? Абетка, віднайдена на стінах Софійського собору, засвідчує, що русичі користувалися власним письмом, дещо відмінним від поширеної у слов'янських країнах кирилиці, при цьому користувалися грецькими літерами. Разом із священними книгами на Русь прийшла церковнослов'янська мова (виникла на основі староболгарської), яку ще називають старослов'янською. Вона стала мовою православної церкви, освіти й культури. За її зразком, переважно на основі київської говірки, в XI ст. почала формуватися давньокиївська/давньоруська писемно-літературна мова, якою складалися літописи, юридичні пам'ятки, світські художні твори. Важливо пам'ятати, що вони обидві істотно різнилися від усної розмовної мови (їх формування в різних частинах Руської держави мало на той час свої особливості).

У середині - другій половині XI ст. в Русі започатковується власне письменство (до цього часу користувалися перекладними творами). Переважно це були збірки уривків і перефразувань із Біблії і творів отців церкви, підібраних для роз'яснення різних випадків із життя людей. Першим оригінальним твором стало "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона. Писемність могла поширюватися й розвиватися лише на основі організації шкільного навчання. Мережа шкіл у Русі неухильно зростала. Поряд із загальними, які навчали всіх дітей читати й писати, почали з'являтися спеціальні школи для дітей знаті. Першу таку школу в 988 р. відкрив у Києві Володимир Великий. Ще одна школа діяла при Софійському соборі. У 1030 році Ярослав Мудрий утворив у Новгороді школу, до якої відібрали 300 дітей «учиті книгам». Учителями були священики, підручниками - богослужебні книги, найчастіше - Псалтир.

Формування власної мови, розвиток писемності й започаткування шкільного навчання стали важливим чинником консолідації населення. Чи не найповніше культура народу виявляється в духовній сфері. Адже духовна культура - це сукупність вірувань, норм моралі, звичаїв і обрядів. Вона твориться впродовж багатьох віків, і, незважаючи на те, що кожна епоха викарбовує у ній свої образи, головні елементи духовності залишаються. Вони передаються від покоління до покоління через перекази, казки й легенди, пісні, колядки й щедрівки, прислів'я, приказки тощо.

Слід зазначити, що із запровадженням християнства духовний світ народу зазнав істотних змін. Однак, нова віра не знищила підвали попереднього світогляду. Старі релігійні поняття вона наповнювала новим змістом: невипадково християнські свята часто збігалися в ті часі з язичницькими, надаючи їм нового забарвлення й звучання; переосмислювалися обряди.

Об'єкт дослідження курсової роботи - мова сучасної української періодики.

Предметом є вставні та вставлені конструкції і їх використання

Мета курсової роботи - визначити особливості вставних та вставлених конструкцій та з'ясувати причини їх вживання у сучасній українській періодиці.

Актуальність теми визначається збільшенням кількості вставних та вставлених конструкцій у мові друкованих засобів масової інформації, що негативно впливає на сприйняття лексичних одиниць у текстах друкованих засобів масової інформації.

Об'єкт, предмет та мета дослідження обумовили такі завдання:

1) розкрити суть поняття вставні та вставлені конструкції і визначити їх особливості;

2) встановити причини вживання вставних слів та конструкцій у періодиці.

3) на основі аналізу українських періодичних видань визначити роль вживання вставних слів та конструкцій на формування правильної літературної української мови.

Методи дослідження:

- теоретичні: аналіз літератури з обраної теми, порівняння, класифікація, конкретизація, систематизація, узагальнення;

- емпіричні: аналіз пошуку відповідних матеріалів у періодиці, періодичних виданнях, власне спостереження.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг курсової роботи - 46 сторінок, основної частини - 23. До розкриття змісту викладених теоретичних положень та методичних аспектів роботи запропоновано 12 додатків загальним обсягом 12 сторінок.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ВСТАВНИХ І ВСТАВЛЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

розмовний слово український періодика

1.1 Вставні конструкції

Вставні конструкції (слова, словосполучення і речення) виражають ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони не виступають членами речення, тобто граматично не пов'язані з іншими словами, але мають змістовий зв'язок із реченням.

Зв'язок із реченням у вставних конструкціях здійснюється за допомогою інтонації, яка залежить від інтонаці всього речення.

І якщо простежити, як конкретно виявляє себе кожна складова частина інтонації в різних позиціях вставних конструкцій, зокрема мелодична лінія, висота голосу, час звучання, сила вимови, характеристика пауз, то виходить, що вставні конструкції вимовляються в тісній єдності з основним реченням і не виділяються ні рухом основного тону, ні інтенсивністю, ні паузами. Тільки на початку речення можна помітити висхідний напрям руху основного тону у вставних словах та вищий частотний рівень, а також більшу інтенсивність вимови порівняно з усім реченням. Якщо вставні конструкції розміщені в середині речення, то пауза спостерігається тільки після них, а не з обох боків [12, с. 48].

Крім того, вставні конструкції приєднуються до речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності та підрядності. З сурядних найчастіше вживаються і, а, з підрядних -- як.

Вставні конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям з різних боків. Найважливіші з них -- за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаються з цими двома. За складом, наприклад, розглядаються вставні слова, словосполучення і речення у зв'язках з вираженням компонентів різними частинами мови та частками.

Семантичний поділ на групи поєднується з різними способами оформлення думки. [2, с. 11].

За складом виділяються вставні слова, словосполучення і речення. У ролі вставних слів найчастіше виступають модальні слова: мабуть, певно, безперечно, можливо, безсумнівно та ін. Більшість із них співвідноситься з прислівниками: звичайно, нарешті, власне, імовірно, взагалі, навпаки тощо. Або просто прислівники, утворені від інших частин мови, у тексті стають вставними словами: по-моєму, по-твоєму, по-перше, по-друге, по-двадцяте, зрештою, наприклад, без сумніву, по суті (прислівникові сполучення) та ін.

Прислівникові і співвідносні з ними модальні слова в ролі вставних слів розрізняються лише в контексті: прислівник пояснює переважно дієслово, виражаючи спосіб дії, а модальне слово вказує на ступінь вірогідності, який характеризує все речення.

Деякі дієслова також можуть виконувати роль вставних слів, граматично відриваючись від інших слів у реченні (даруйте, дозвольте, бачу, може, розуміється, знаєте, чуєте, буває тощо).

Деякі сполучники, частки відіграють роль вставних слів: проте, однак, власне, мовляв, мов (рідко), отже, втім тощо. Слова однак і проте бувають вставними і надають значення модальної протиставності тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності і після них не треба ставити кому.

У другу групу умовно можна виділити вставні словосполучення і сполучення слів: чого доброго, коротше кажучи, кажучи відверто, з дозволу сказати, чесно кажучи, з одного боку, як правило, як звичайно, як відомо, на щастя, на лихо, на диво, за словами... Словосполучення бувають вільні і фразеологічні (дієслівні та іменні). До вільних належать такі: на мою думку, сказати по правді, за словами (переказами) чиїмись тощо. До фразеологічних -- в усякому разі, таким чином, власне кажучи, так би мовити, хвалити Бога (долю), пробачте на слові та ін.

Характер відношень між вставним словом і словосполученням, з одного боку, і словом речення, з яким вони пов'язані, - з другого, є зовсім інший, ніж у звичайному синтаксичному словосполученні при вільному сполученні слів. Тут нема граматичної злитості, семантичної єдності компонентів, які дозволяють словосполученню виконувати номінативну функцію[13, с. 15].

Вставними можуть бути й цілі речення, переважно односкладні -- означено-, неозначено- та узагальнено-особові, безособові.

За значенням виділяються такі групи вставних конструкцій:

­ Ті, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного: безперечно, безумовно, справді, очевидно, можливо, може, розуміється, певно, звичайно, мабуть, здається та ін.

­ Ті, що вказують на зв'язок думок, послідовність викладу чи його завершення: по-перше, по-друге, між іншим, до речі, втім, проте, однак, отже, значить, словом, таким чином тощо.

­ Вставні конструкції, які виражають почуття мовця: на жаль, на лихо, на щастя, на диво, чого доброго, на біду превелику тощо.

­ Ті, що вказують на характер висловлення або способи оформлення думок: сказати по правді, коротше кажучи, іншими словами, так би мовити та ін.

­ Вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення: на думку.., за словами.., як кажуть, признатися, думаю, каже, за повідомленням.., на наш погляд, по-моєму тощо.

­ Вставні конструкції, звернені до співбесідника, щоб привернути увагу: розумієте, бач, бачте, чуєш, пам'ятаєте, уявіть собі, даруйте, пробачте на слові та ін.

Інші групи менш виразні й не дуже численні.

Місце розташування вставних конструкцій в основному реченні довільне, проте найчастіше розміщуються вони на початку й у середині речення. Рідше зустрічаються в кінці його.

З розділових знаків, що виділяють вставні конструкції в реченні та відокремлюють їх від інших членів, переважають коми. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони, як правило, не виділяються комам.

Увага! Ніколи не бувають вставними і не входять до складу модальних слів такі слова і сполучення слів: майже, навіть, мовби, нібито, причому, приблизно, притому, при цьому, все-таки, саме, якраз, просто, тобто, адже, буквально, принаймні, за постановою.., особливо, отож, тож, тільки, цебто та деякі інші. Вони самі ніколи не виділяються комами, а, виконуючи функцію сполучника, частки чи прийменника, відокремлюються комами від інших членів у реченні разом зі словами, до яких відносяться. У ролі часток і частин мови такі слова зовсім не виділяються.

1.2 Вставлені конструкції

На відміну від вставних, вставлені конструкції бувають різних структурних і семантичних типів. Тут також можуть бути слова, сполучення слів та словосполучення, речення або й кілька речень. Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз'яснення чи уточнення предметного змісту речення. Вони з'являються тоді, коли мовець помітив їх необхідність, почавши висловлювати думку [12, с. 7].

Вставлені конструкції властиві усному мовленню. В художній літературі та публіцистиці вони використовуються для стислості викладу або експресії.

Щодо будови -- вставлені конструкції надзвичайно різноманітні.

Вставлені конструкції приєднуються до основи речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності (а, але, та, і) чи підрядності (як, щоб, що, бо, тобто та ін).

Модально-оцінні функції наближують вставлені конструкції до вставних, однак характер додаткового пояснення, що порушує синтаксичну одноплановість, залишається визначальним.

Вставлені конструкції здебільшого виділяються дужками.

1.3 Вставні та вставлені конструкцій: ототожнення і розмежування

В сучасній лінгвістиці більшість мовознавців розмежовують категорію вставності й категорію вставленості, однак через свою змістову неоднорідність, але разом з тим схожість явища вставності та вставленості досить часто тлумачаться неоднозначно: так, наприклад, деякі науковці парентезу розглядають, в кращому випадку, як різновид категорії вставності, інші ж, взагалі, як терміни-синоніми, що позначають одне і те саме поняття. Синтаксисти, які розрізняють категорію вставності та категорію вставленості за змістом об'єднують їх через відсутність синтаксичного зв'язку зі структурою речення.

Отже, розглядаючи питання розмежування вставних та вставлених конструкцій, слід зауважити:

­ вставні та вставлені утворення мають деякі схожості, однак не можна їх ототожнювати, так як ці поняття самостійні, автономні і різняться не лише своєю цілеспрямованістю, а й структурними, семантичними, позиційними, інтонаційними характеристиками [15, с. 4].

­ Вставлені конструкції відрізняються від вставних не лише функціонально, лексико-граматичними особливостями в синтаксичному оформленні (порядок слів, характер внутрішньої структури тощо), смисловим значенням, а й внаслідок різного характеру інтенцій, що прагне реалізувати мовець.

Зважаючи на самостійний інтонаційний контур та власний фразовий наголос вставлені конструкції можна охарактеризувати як інтонаційно-самостійні утворення на відміну від вставних.

Вставлені конструкції можуть мати в своєму складі вставні, тоді як зворотне явище неможливе (цікаво, що ще зовсім недавно це твердження виглядало б абсурдом і самозапереченням, так як довгий час внаслідок сплутування або ототожнювання явищ вставності та парентезації досить часто поняття вставності «поглинало» поняття вставленості).

З погляду комунікативно-прагматичної лінгвістики вставний елемент визначається як компонент висловлення, що формує модальний план і реалізує певні комунікативно-прагматичні установки мовця; вставлений ж елемент, з однієї сторони, визначається як особливе синтаксичне явище, яке виходить за рамки і ускладненого, і складного речення, з іншої сторони - як явище, що структурно ускладнює речення, до якого входить, а на рівні висловлення створює «двотекст» і виражає метакомунікативний зміст.

Таким чином, розмежування вставних та вставлених конструкцій дає можливість виділити основні характерні ознаки парентез як самостійного синтаксичного явища:

­ смисловий зв'язок з окремими членами речення або ж повністю з усім базовим реченням;

­ вираження різноманітних принагідних, додаткових зауважень, пояснюючих, уточнюючих, емоційно-експресивних і розвиваючих зміст основного висловлювання (судження), яке можна розширити також і способом емотивно-оціночної конотації;

­ специфічна інтонація, яка застосовується лише при вставленості;

­ виділення за допомогою дужок або тире на письмі та інтонаційно в усному мовленні.

РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВСТАВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У РІЗНИХ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ ЖАНРАХ

2.1 Ускладнення журналістських текстів вставними конструкціями

Будь-який сучасний текст засобів масової інформації, щоб його сприйняв читач, повинен мати чимало якісних властивостей - об'єктивність, актуальність, відповідність запитам аудиторії, популярність. Певною мірою ці властивості забезпечує мовна структура тексту, яка на всіх рівнях є досить динамічною і, безперечно, потребує вивчення в умовах реального функціонування.

Вставлені одиниці вирізняються специфічною функцією, закладеною в їхній семантиці, - надавати базовому реченню якоїсь додаткової інформації, уточнювати його, пояснювати в ньому щось. Це один із способів доповнення того, що висловлено в основній частині речення, побіжне зауваження до повідомленого в ній, певна додаткова інформація до всього основного складу речення або ж до певної його частини. Вставлена конструкція (навіть окреме вставлене слово) може уточнювати позначувані в членоподільній частині речення місце або час дії, указувати на її причину, характеризувати певну особу чи певний предмет або якусь обставину, що доповнює повідомлене в основній частині речення та ін. [5, с. 210]. На противагу вставним одиницям, які повністю марковані суб'єктивною модальністю, вставлені структури корелюють з об'єктивною модальністю, постають носіями додаткового обставинного змісту, репрезентують окрему пропозицію [32, с. 48]. Словосполука принаймні прилюдно є вставною, оскільки доповнює, конкретизує попередню думку, а конструкція утім, не будемо стверджувати, що він так робив саме на великі православні свята - вставленою, бо містить додаткові роздуми автора з приводу суб'єкта інформації, його власний, дещо іронічний коментар, який постав побіжно, у процесі викладу думки, чим поповнив, уточнив, розвинув зміст висловленого, указавши на нові факти, що не були передбачені в перший момент формування думки [48, с. 175].

В журналістиці існує жанрове різноманіття:

1.Інформаційні: хроніка, інформація, розширена інформація, замітка, інтерв'ю, звіт, репортаж, спеціальний репортаж, прес-опитування та ін.

2.Аналітічні: кореспонденція, коментар, стаття, лист, рецензія, бесіда, експеримент, рейтинг, огляд, мемуари та ін.

3.Художньо-публіцистичні: замальовка, есе, нарис, пасквіль, фейлетон, памфлет, історія, некролог і ін.

4.Шоу-жанр: ігри, конкурси, реаліті-шоу та ін.

Найчастіше у текстах періодики вживають вставлені конструкції для пояснення або доповнення основного тексту (Додаток А). У більшості випадків такі конструкції беруть в круглі дужки і вони дають читачеві повну картину відтворюваного.

2.2 Функціонально-стилістичні особливості вживання вставних конструкцій

Вставлені одиниці, уживані в мові української преси початку XXI ст., надзвичайно місткі за семантикою, а їхня функціонально-змістова взаємодія з базовою частиною речення має багатоплановий характер. Дослідники сходяться на думці про виокремлення чотирьох основних семантичних типів вставлених конструкцій: інформативного, оцінного, логічного та ситуативного [8, с. 7; 32, с. 141].

Найпоширенішим типом вставлених одиниць у публіцистичному стилі, як цілком слушно зазначає В.І. Грицина, є інформативний [1, с. 8]. Вважаємо це закономірною тенденцією, оскільки основною функцією самих мас-медіа також є інформаційна функція. Поширення вставлених конструкцій із цією семантикою увиразнює появу в реципієнта відчуття інформаційного комфорту, відчуття, що з ним спілкуються як з рівноправним співрозмовником, його поважають, сприймають як достойного партнера (Додаток Б). Іншими словами, за допомогою вставлень інформативного плану створюють відчуття рівності (інтелектуальної, світоглядної, професійної) співрозмовників [7, с. 63], доповнюючи базове речення відомостями, потрібними для реалізації належного спілкування.

Однак, за нашими спостереженнями, вставлені конструкції інформативного типу як носії додаткових супровідних, конкретизаційних тощо ознак, що експлікують ті чи ті ознаки [2, с. 142], у мові сучасної української преси кількісно репрезентовані неоднаково (Додаток В). Найуживанішими з-поміж них є ті, що доповнюють, уточнюють, пояснюють, розширюють думку, підтверджують її.

Дещо обмеженіше функціонують інформаційні вставлені конструкції, що пояснюють висловлене, приєднавши нову думку, пор.: Відчувається, що у зелені фігури потомственний лісівник Олексій Ворон (він свого часу прийняв естафету професії від батька, а також зумів передати її своєму синові Олександру, який працює в Рівненському заказнику) вклав усю свою любов і душу ; що вказують на час дії, День виборів (останній день вересня) був no-липневому теплим та лагідним [7, с. 148]. Проте й активні, і менш уживані вставлені одиниці інформативного плану об'єднує спільна стилістична функція - функція розширення інформаційного простору основного, членоподільного складу речення чи окремих його частин або слів, потреба в якій з'являється побіжно чи заплановано, але з однаковою настановою на створення інформаційного резонансу.

Виявляють тенденцію до ширшого вживання оцінні вставлені конструкції, проте вони поступаються перед вставними одиницями цього самого змісту. Як стверджують дослідники, виражена ними оцінка семантично різнопланова: це коментар-роздум автора до висловленого в базовій частині речення, емоційна оцінка автора висловленого в основному реченні, засіб вираження мовної оцінки [11, с. 8]. Серед них переважають вставлені конструкції, які слугують коментарем-роздумом автора до висловленого в базовій частині. Такі вставлені одиниці, як бачимо, виконують оцінну функцію, коментуючи й обґрунтовуючи зміст усієї базової структури або окремих її елементів (Додаток Г).

Простежуємо тенденцію до активного використання в сучасних українських газетних текстах і вставлених конструкцій, які містять емоційну авторську оцінку висловленого в базовому реченні. Такі конструкції вирізняє високий ступінь впливу на читача, бо, передаючи емоційний стан автора, експресію його почуттів, вони спричиняють емоційний відгук у читача. Пор.: Він був винятковим ерудитом, вченим воістину світового рівня, людиною всеосяжних знань, яка найбільше у світі зневажала невігластво й дилетантський апломб (стихійне лихо наших днів!). Унаслідок насичення тексту такими емоціогенними вставленими структурами він здатен впливати на людські переживання. Доладне використання їх, чітка спрямованість на логіку розгортання думки усувають перешкоди в сприйманні, а отже, посилюють прагматичний ефект тексту [4, с. 73].

Почастішало експресивне вживання розділових знаків, передусім знака оклику, що є своєрідним аналогом вставлених речень у функції виразника узагальненого емоційно-експресивного змісту і слугує для висловлення певного ставлення до змісту базового речення. Узяті в дужки, ці знаки не належать основному реченню, вони є сигналами нових значень. Оскільки лексичні засоби в такому разі є імпліцитними, можна лише загалом здогадуватися про виражений зміст (гнів, подив, радість, задоволення, обурення тощо) [6, с. 20]. У такий спосіб логічно виокремлюють певне слово чи речення загалом, що загострює увагу читача (Додаток Д).

Загалом же оцінні вставлені конструкції слугують засобом вираження суб'єктивної емоційної оцінки, створення іронічного тону оповіді, вуалізування категоричності викладу фактів. Оцінюючи за допомогою вставленої одиниці те, про що йдеться в базовому реченні, автор виражає власне бачення проблеми, власну позицію, сформовану в нього відповідно до певних суспільних критеріїв, а це відповідне впливає на формування переконань читача [8, с. 13].

Інформативному й оцінному типам вставлених конструкцій за вживаністю в газетному контексті дещо поступається логічний тип. А.П. Загнітко зазначає: «Логічною функціонально-смисловою взаємодією вставлених одиниць з базовою частиною постає таке їхнє співвідношення, при якому вставлена конструкція вказує на певний мотив позначеної в основній частині дії (суб'єкта, об'єкта тощо) або актуалізує відповідні ознаки останнього» [2, с. 142]. У межах логічного типу найуживанішими є вставлені конструкції зі значенням ознаки, яка стосується означуваного слова в базовій частиш речення.

Виявлено й поодиноке вживання вставлень ситуативного типу, які містять звернення до читача або пояснення до оформлення умовних позначень в основному реченні.

Зі структурного боку вставлені конструкції в мові української преси початку XXI ст. набувають щонайрізноманітніших синтаксичних форм: словесної, словосполученнєвої та реченнєвої (простої чи складної). Однослівні вставлені компоненти найактивніше виявляють себе в коротких спортивних оглядах, фотофактах, дописах, де слугують здебільшого одним із засобів розширення інформації - конкретизатором локальних параметрів базового речення за допомогою екземпліфікації.

Ще однією мовною особливістю сучасного українського газетного тексту є функціонування в ньому абревіатур у ролі вставлених компонентів.

Така практика стиснення словесної форми і наповнення її потрібним змістом є досить поширеною, вона пронизує майже всі газетні жанри за потреби «збереження площі» газетної шпальти. Подані абревіатурні номінації виконують у тексті допоміжні, технічні функції [3, с. 162].

Так само технічні функції в газетному тексті часто виконують словесні вставлені одиниці на зразок посміхається, всміхається, сміється, що репрезентують мімічні ознаки емоційного стану людини в діалогічно структурованому жанрі інтерв'ю.

Зрідка спостерігаємо дещо інше стиснення мовленнєвої форми, за якого втрачається відчуття вихідного обсягу, коли вставлені компоненти з певною стилістичною метою зовсім «не підганяють» під структуру основного речення. Це буває в цитуваннях чиїхось слів, коли автор, створюючи комунікативну гармонію, у такий спосіб відтворює почуття героя розповіді, його творчий дух, настрій, або за інших обставин, коли вставленим конструкціям надають форму цілісного, достатнього утворення, розташовуючи його компоненти у вихідній морфологічній формі (Додаток Е).

Функціональною активністю вирізняються інтерпозиційні та постпозиційні вставлені конструкції, що мають форму складнопідрядних речень.

Простежено, що складнореченнєві вставлені конструкції поширені здебільшого в розлогих за обсягом інформаційних та художньо-публіцистичних жанрах соціально-оцінного характеру - репортажах, інтерв'ю, кореспонденціях, нарисах. Інформаційним жанрам офіційно-фактологічного спрямування й конкретно-констатаційного способу відображення дійсності [9, с. 8] - дописам, хронікам, коротким інформативним повідомленням, проблемним статтям і т. ін. вони не властиві, натомість у них переважають вставлені слова, словосполучення й прості речення (Додаток Є).

Синтаксичною особливістю мови української преси початку XXI ст. є також специфічне винесення вставленої конструкції за межі основного речення, що, на нашу думку, спричинене прагненням авторів публікацій спрощувати виклад, зменшуючи обсяг речення, не розчленовувати зміст, зберігати його структурну й семантичну цілісність, а також нівелювати стилістичне забарвлення тексту, бо, як цілком слушно зазначає П.С. Дудик, «з усіх можливих позицій вставленості в структурі основного речення найбільш нейтралізуючою чи нейтральною виступає її кінцева позиція» [5, с. 214-215]. Зазвичай такі вставлені речення мають форму простого двоскладного чи односкладного речення, напр.: Ми відвідали 18 різних організацій, котрі працюють з молоддю, що сприймається як унікальне, інноваційне явище в мові газети (Додаток Ж) Таке архітектонічне виокремлення вставленої конструкції сприяє логічному завершенню репортажу, справляє ефектне враження на читача, стимулює його до відповідної дії.

Спостережено також нову тенденцію до збільшення кількості вставлених одиниць у межах одного (базового) речення: від двох до трьох і більше, що нерідко призводить до того, що повідомлення додаткового змісту, потрапляючи до основного змісту, «конкурують» з ним у плані семантичної й функціонально-стилістичної значущості (Додаток З).

ВИСНОВКИ

Мова друкованих засобів масової інформації є одним із найдинамічніших підстилів публіцистичного стилю: у ній доволі яскраво й швидко віддзеркалюються зміни, що відбуваються в суспільстві. Сьогодні в мові преси особливо помітна конкуренція інформаційності та експресивності функцій. Дослідники мови публіцистики зазначають, що вада текстів проявляється не в слабкій насиченості їх інформацією, а в "поганій" експресії, яка повторюється, стає стандартною і внутрішньо непереконливою. Вони застерігають, що коли конструктивний контраст складається зі стандарту і такої самої експресії стандартизованості, руйнується основа й сенс газетної мови.

Отже, стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусім функціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміни у структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживання підметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесів суспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів, активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові,здебільшого прості підмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називного відмінка, пов'язані з назвами суб'єктів політики, політичних груп і напрямів. Різноплановим є і їхнє стилістичне використання - від нейтрального номінативного позначення до експресивно-оцінного - у разі субстантивації, метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеної форми підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність автора газетної публікації.

Стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусім функціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміни у структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживання підметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесів суспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів, активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові,здебільшого прості підмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називного відмінка, пов'язані з назвами суб'єктів політики, політичних груп і напрямів. Різноплановим є і їхнє стилістичне використання - від нейтрального номінативного позначення до експресивно-оцінного - у разі субстантивації, метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеної форми підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність автора газетної публікації [14, с. 48].

У використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.

Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових та каузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованих унаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови. Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьма синонімічними дієсловами [13, с. 5]. Використання спеціалізованих та неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка детерміноване жанровим різновидом газетного матеріалу: деталізація подробиць факту чи події в дописах та репортажах спричиняє активне вживання спеціалізованих форм, потреба в майстерному поєднанні літературно-образної стилізації, розмовних елементів із власне-газетним стилем викладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе, репортажах-роздумах, зумовлює функціонування неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арполенко Г.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові/Г.П. Арполенко, В.П. Забєліна. - К.: Наук, думка, 1982.-131 с

2. Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації/ Мовознавство. -- 1983. - № 6. - С. 13 --17.

3. Буряк В. Жанровість як система людського мислення. Зб. праць науково-дослідного центру періодики. - Львів, 2005. - Вип.13. -С.337 - 343

4. Вихованець І.Р. Головні члени речення. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. - К.: Наук. думка, 1972. - С. 149 - 179

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; ВТФ "Перун", 2002. - 1440 с.

6. Газета по-українські: сусп.-політ. газ., - Київ, 2014. - Щотижн. 2014, 30 квітн. № 12.

7. Газета по-українські: сусп.-політ. газ., - Київ, 2014. - Щотижн. 2014, 02 травн. № 13

8. Голос України, - Київ, 2014. - .Щотижн. 2014, 3 квітн. № 63-64.

9. Голос України, - Київ, 2014. - .Щотижн. 2014, 17 квітн. № 76.

10. Голос України, - Київ, 2014. - .Щотижн. 2014, 30 квітн. № 85-86.

11. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. - К.: Наук. Думка, 1982. - 210 с.

12. Зарицкий М.С. Стилістика сучасної української мови. - К.: Парламентське видавництво, 2001. - 154 с.

13. Клаус Г Г. Сила слова. - М.: Прогрес, 1967. - 230с.

14. Кудрявцева Л.О., Дядечко Л.П., Дорофієва О.М., Філатенко І.О., Черненко Г.А. Сучасні аспекти дослідження мас-медійного дискурсу: експресія - вплив - маніпуляція // Мовознавство. - 2005. - № 1. -

С. 58-66.

15. Пилинський М.М. Експресивність стилю масової політичної інформації // Мовознавство. - 1977. - № 5. - С. 35-46.

16. Сумщина: сусп.-політ. газ., - Суми, 2014. - Щотижн. 2014, 30 січн. № 4.

17. Сумщина: сусп.-політ. газ., - Суми, 2014. - Щотижн. 2014, 14 березн. № 7.

18. Сумщина: сусп.-політ. газ., - Суми, 2014. - Щотижн. 2014, 27 березн. № 9.

Размещено на Allbest.ru