Способи та прийоми перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний університет

Інститут іноземної філології

Кафедра німецької мови

Курсова робота з дисципліни:

СПОСОБИ ТА ПРИЙОМИ ПЕРЕКЛАДУ

Херсон 2011

Вступ

Дана курсова робота присвячена аналізу особливостей застосування стратегій перекладу в сфері публіцистичної літератури.

Актуальність визначається недостатньо повним системним описом лексико-граматичних особливостей публіцистичного стилю з точки зору практичного застосування мови.

Об'єктом дослідження є тексти масової інформації сучасного періоду, на основі яких ми робимо порівняльний аналіз у двох мовах та визначаємо їхні відмінності та схожість.

Предметом дослідження є вибір перекладацьких стратегій при перекладі публіцистичних текстів та визначення способів та прийомів відтворення складних граматичних та лексико-синтаксичних явищ в українських перекладах.

Метою данної роботи є вивчення характерних рис стану публіцистики, а також виявити лексичні й граматичні труднощі, з якими найчастіше зустрічається перекладач газетно-журнальної публіцистики, здійснити їх докладний перекладознавчий аналіз і встановити закономірності та особливості застосування своєрідностей вихідної мови та мови перекладу.

Реалізація поставленої мети передбачає розв`язання низки конкретних завдань: 1) подати визначення стратегії перекладу ; 2) зазначити стратегії перекладу, їхні різновиди та розкрити значення кожної; 3) здійснити комплексний аналіз основних перекладацьких стратегій; 4) запропонувати основні стратегії перекладу публіцистичних текстів.

Для розв`язання поставлених завдань у роботі застосовано комплексну методику дослідження. Основними методами аналізу речень у текстах оригіналу та перекладу є лінгвостилістичний аналіз, комплексний контрастивно-перекладознавчий аналіз із залученням елементів контекстуального, компонентного, трансформаційного аналізів.

Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що за допомогою порівняльного аналізу двох неблизько споріднених мов на матеріалі публіцистичних текстів є можливим виокремлення домінуючих та найчастіше уживаних перекладацьких стратегій. Вперше було зіставлено основні прийоми та способи підбору необхідної стратегії у перекладі публіцистичних текстів.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що його результати становлять внесок у розвиток теоретичних аспектів перекладознавства. Результати порівняльного аналізу стратегій перекладу відкривають перспективу для подібних досліджень.

Практична цінність роботи визначається тим, що її результати можна застосовувати для розв'язання практичних проблем, пов`язаних з німецько-українським перекладом під час навчання.

Курсова робота має таку структуру: вступ, основна частина, список використанних джерел.

У вступі розкрили сутність і стан вивчення проблеми, що розглядається, її значущість. Чітко визначили предмет дослідження, вказали, які питання передбачається розв'язати та які потребують подальшого опрацювання. Чітко сформулювали мету роботи та окреслили ряд конкретних завдань, розкрили новизну, практичне та теоретичне значення дослідження, його актуальність.

Основна частина роботи складається з двох розділів, які мають підпункти. В основній частині висвітили теоретичні основи роботи, розкрили зміст використаних термінів. Піл час виконання курсової роботи посилалися на авторів і джерела, з яких запозичені матеріали. Зміст роботи відповідає поставленій меті.

У висновках зробили короткий виклад найважливіших результатів, які були одержані в ході роботи. Вони відповідають меті та завданням дослідження, та сформульовані відповідно до опису основної частини. А також зробили наголос на важливість отриманого наукового здобутку для науки. Зазначили перспективу даного дослідження, а також виклали викласти рекомендації щодо використання одержаних результатів.

Розділ 1. Визначення поняття стратегії перекладу

1.1 Характеристика основних аспектів перекладу

Переклад, як і більшість явищ у природі у житті та діяльності суспільства, є багатогранним об'єктом вивчення. Питання перекладу можуть розглядатися з різних точок зору - історико-культурної, літературознавчої, мовознавчої, психологічної. При всій взаємозв'язаності різних площин вивчення, зумовлених єдністю самого об'єкта, постійно виникає необхідність зосереджувати увагу на певній стороні об'єкту вивчення при більшому чи меншому ступені абстракції від решти.

Переклад у буквальному значенні цього слова, тобто перехід від початкового тексту до перекладного, може здійснюватися по-різному. В основі такого переходу лежать способи, прийоми і методи перекладу, що варіюються перекладачем залежно від його кваліфікації, а також від вигляду та одиниці перекладу. Серед цих трьох понять (спосіб, прийом і метод перекладу) тільки спосіб може розглядатися як одна з основоположних і класифікуючих категорій перекладу, тому що тільки спосіб перекладу існує як об'єктивна закономірність. А прийом і метод перекладу є похідними від способу перекладу, вони отримані в результаті діяльності людини.

В даний час відомо тільки два способи перекладу як об'єктивно існуючі закономірності перекладу від однієї мови до іншої. Перший спосіб - це знаковий спосіб перекладу, який полягає у вербальній реакції на пред'явлений знак. Він простежується при появі в початковому тексті одиниць перекладу із стертим або фіксованим семасіологічним зв'язком, а також в умовах жорстких часових обмежень (наприклад, в синхронному перекладі).

Другий спосіб перекладу, який ми будемо називати «смисловим способом», припускає попередню ідентифікацію денотат з подальшим пошуком іншомовного еквівалента. При цьому у перекладача виникає ряд труднощів, які він прагне усунути, удаючись до серії додаткових операцій, складових той або інший прийом перекладу [Комиссаров В.Н., с. 44].

У будь-якій науці є поняття, що складають основу її теорії. Фундаментальні поняття прийнято називати категоріями. Наука про мову будує свою теорію на базі понятійних, семантичних і лексико-граматичних категорій. На відміну від поняття категорія не тільки узагальнює, але і класифікує. Це означає, що одне і те ж явище, що виділяється як категорія, може виявлятися в різних формах.

Наука про переклад також має свої категорії, що виявляються в різних формах. Однією з таких категорій є категорія діяча або суб'єкта. Категорія діяча представлена в науці про переклад у вигляді опозиції машинного перекладу - переклад, здійснений людиною.

Іншою найважливішою категорією теорії перекладу є спосіб перекладу. Спосіб перекладу важливо відрізняти від прийому або методу перекладу. Прийом зазвичай вирішує приватну задачу, він допомагає долати труднощі, що виникають в ціленаправленій діяльності перекладача. Спосіб є основним правилом досягнення поставленої мети, яка відображає об'єктивно існуючі закони дійсності. Спосіб не можна вигадати, але можна створити нове поєднання певних дій, придумати можна метод перекладу, спосіб можна відкрити як вже відому закономірність. Крім того, на відміну від методу, спосіб є не діяльність, не система дій, а психологічна операція, що реалізує дію. В основі будь-якої перекладацької діяльності лежать одні і ті ж способи перекладу, які потрібно знайти, дослідити та використовувати, враховуючи кожного разу умови роботи [Миньяр-Белоручев Р.К., с.134-140]

В даний час перекладознавство є однією з галузей знання, які активно розвиваються, вирішують складні проблеми, як теоретичні, так і методологічні. Сучасні перекладацькі дослідження присвячені питанням співвідношення слова і поняття, слова і концепту (Васильєв 1991; Фесенко 2001), значення і сенсу (Глєбова 2000; Соловйова 2002), запозиченню культур (Галєєва 2002; Клюканов 1999), когнітивному аналізу (Борисов 2000; Рябцева 1997; Хайруллін 1995), особам, що перекладають (Алексєєва 2004; Сорокін 2003) та ін.

Поняття стратегії перекладу не є новим для теорії перекладознавства. Проте в дослідженнях, присвячених перекладацьким проблемам, даний термін не використовувався (Бархударов 1975; Комісаров 1973; Рєвзін, Розенцвейг 1963; Рецкер 1974; Фьодоров 1983; Швейцер 1988 та ін.), а вживався термін «дія перекладача» в значенні «мовна діяльність». Сенс даного поняття полягав у використанні перекладачем окремих прийомів перекладу, таких, як субституція, запозичення, парафраза та ін.

В.Н. Комісарів, розробляючи програму дослідження перекладацького процесу, вважає, що при цьому необхідно «з'ясувати, в чому полягає лінгвістична суть цього процесу, в якому ступені він визначається власне лінгвістичними чинниками, в яких межах такі чинники обмежують точність передачі інформації» [Комиссаров В.Н., с. 239-243]. Таким чином, в традиційних дослідженнях перекладу дії перекладача трактувалися в основному в аспекті мовної діяльності.

Основним положенням традиційної теорії перекладу є теза про те, що людина, яка володіє іноземною мовою вже готова до здійснення перекладацької діяльності. Отже, перекладач виступав в основному як «передавач», який відкрив доступ до семантики іншої мови шляхом фіксації інваріантних відносин між початковим і перекладним текстами, а не як суб'єкт, здатний мислити.

В середині ХХ століття з розвитком соціології і філософії поняття стратегії вивчається як форма соціальних взаємодій між різними суб'єктами. Стратегія включає як компоненти соціального виробництва, так і відтворень, і є вибудовуванням загального соціального простору. В соціології стратегію називають «такою, що розуміє», оскільки в ній максимально враховуються інтереси, позиції і установки всіх учасників соціальної взаємодії. У цьому сенсі стратегія виступає не як фіксований план, а як постійне узгодження різних позицій і думок. Позиція стратега в аспекті соціальної взаємодії змінюється: його свідомість розглядається як динамічний простір інтеграції інтересів і точок зору учасників стратегічних дій.

У теорії перекладу проблема вибору перекладацької стратегії є актуальною і вимагає більш пильної уваги дослідників. Проте до даної проблеми звертаються небагато дослідників наукового перекладу. Так, І.Е. Клюканов, який вивчає переклад як міжкультурне спілкування на матеріалі художніх текстів, визначає перекладацьку стратегію як спосіб вирішення комунікативної проблеми. Комунікаційна проблема трактується в основному в аспекті необхідності розуміння сенсу початкового тексту. У сфері міжкультурного спілкування, згідно концепції І.Е. Клюканова, перекладач може вибрати адаптивну або резистивну стратегію перекладу. Адаптивна стратегія використовується тоді, коли перед перекладачем стоїть завдання «наближення» реальності тексту перекладу до культури, що його прийматиме. Резистивна стратегія використовується у тому випадку, коли перекладач має намір «наблизити» реальність тексту перекладу до «оригінальної культури» [Клюканов И.Э., с 156].

1.2 Класифікація стратегій перекладу

Стратегія перекладу у випадку усвідомлення перекладачем ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та нації-носія мови перекладу буде спрямована на максимальне відтворення національно-історичного колориту етнолексем, яке забезпечує декодування ментальної ідентичності відповідних націй.

Одним із основних питань сучасної культурницької парадигми є “невидимість перекладача” (“translator invisibility”) - той ступінь “присутності” перекладача у перекладі (наприклад, вторгнення, втручання), який допускається певними традиціями перекладу. З огляду на поняття “невидимість перекладача” можна виокремити наступні стратегії перекладу: “одомашнення” (“адаптування до рідної мови та культури” (“domestication”), тобто орієнтація на створення прозорого та плавного стилю мови перекладу, та “привнесення елементів чужої мови та культури” (“foreignisation”) - перекладацька стратегія, яка дозволяє певне порушення лінгвістичних і культурних “звичаїв” тексту перекладу за рахунок привнесення деяких елементів “чужого” з тексту оригіналу [Федоров А.В., 5-17].

З метою максимально повного декодування специфіки ментальності носіїв мови оригіналу стратегія перекладу повинна передбачати “привнесення елементів чужої мови та культури”. Одним з аспектів домінування перекладача в якості творчої особистості є усвідомлення та врахування ним ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та нації-носія мови перекладу [Виноградов В.С., с.35].

За Дьяконовою Н.О., враховуючи домінуючі функції текст оригінау та репрезентуючих їх функціональних домінант та субдмінант, перекладач при створенні текстів мовою перекладу може використовувати в різноманітних сполученнях наступні стратегії:

1) стратегія вияснення жанрово-стильової приналежності тексту;

2) стратегія визначення домінантної насиченості;

3) стратегія можливого прогнозування;

4) стратегія спроб та помилок;

5) стратегія компресії/декомпресії;

6) стратегія компенсуючих модифікацій;

7) стратегія передачі світосприйняття;

8) стратегія дослівного перекладу[Дьконовва Н.А., с.67].

За формою переклад може бути усним та письмовим. По взаємозв'язку мов диференціюють переклад з іноземної мови на рідну, з рідної на іноземну та зворотний, або двобічний (письмовий переклад тексту з іноземної мови на рідну, потім переклад цього тексту на іноземну мову з подальшим зіставленням перекладу та оригіналу).

За змістом розрізняють вільний, дослівний та літературний (адекватний) переклад. Вільний переклад (усний і письмовий) являє собою передавання змісту тексту. Це - зручна форма перевірки розуміння прослуханого чи прочитаного.

Дослівний переклад - переклад, при якому передається значення складових елементів речення з можливим порушенням норми рідної мови. Дослівний переклад допомагає глибше проникнути у значення лексичних і граматичних одиниць тексту, зіставити мовні явища рідної та іноземної мов. Він виконує навчальну роль і є проміжною ланкою між вільним та літературним перекладом. Літературний переклад розкриває повно і точно зміст тексту при дотриманні норми рідної мови [Кабаченко І.Л, с. 18].

Перекладач, що дотримується принципів стратегії сенсу, свідомо усуває всі перешкоди на шляху розуміння тексту і жертвує, таким чином, тими особливостями його форми, які можуть викликати труднощі розуміння. Це не означає, що в перекладі такого типу не зберігаються жодні індивідуальні мовні особливості оригіналу. Все, що виявляється таким, що перекладається в межах норм, що діють, без збитку для розуміння думки автора, зберігається в перекладі.

Під covert translation розуміється такий переклад, який "видає себе" за текст, написаний за правилами мови-мети, тоді як overt translation дає змогу зрозуміти читачеві, що він має справу з перекладом, тобто з текстом, спочатку створеним в межах іншої мовної і культурної традиції.

Дотримуючись принципів стратегії форми, перекладач, навпаки, часто вимушений жертвувати смисловою прозорістю на догоду максимальній точності при передачі нетривіальних особливостей побудови тексту, його окремих характерних елементів та ін. Ці нестандартні особливості тексту можуть бути як маркерами індивідуального стилю автора, так і мовними структурами, характерними для епохи створення оригіналу. Будучи орієнтованим на мовну форму, переклад даного типу є не просто продуктом реалізації філологічної стратегії, але й імітує сприйняття оригіналу швидше сучасним читачем, ніж читачем другої половини XIX століття. Оскільки результуючий текст з неминучістю містить маркери приналежності до мови і культури, які є чужими для читача, переклад, виконаний у відповідності з принципами стратегії форми, - це завжди overt translation [Миньяр-Белоручев, с.156].

Зрозуміло, що ні стратегія сенсу, ні стратегія форми не зустрічаються в реальній перекладацькій практиці в абсолютно чистому вигляді. Це швидше теоретичні конструкти, які допомагають побудувати відповідну типологію та створити лінгвістично значущу теорію перекладу.

Переклад є одним з найдавніших видів людської діяльності, це складний і багатогранний процес. Звичайно говорять про переклад «з однієї мови на іншу», але, у дійсності, у процесі перекладу відбувається не просто заміна однієї мови іншою. У перекладі зіштовхуються різні культури й традиції, різні склади мислення, різні літератури, різні епохи й різні рівні розвитку. Завдання будь-якого перекладу-це передати засобами іншої мови цілісно й точно зміст оригіналу, зберігши його стилістичні й експресивні особливості. Переклад повинен передавати не тільки те, що виражено оригіналом, але й те, як це виражено ньому. Ця вимога ставиться як до всього перекладу даного тексту, так і до окремих його частин

В першому розділі надали визначаення поняття «переклад», перелічили та надали визначення способам перекладу, як об'єктивно існуючим закономірностям перекладу від однієї мови до іншої.

Ми охарактеризували такі поняття, як: спосіб, прийом (метод) перекладу.

Отже, на основі всіх згаданих визначень визначили перекладацьку стратегію як принципово незмінну, постійно усвідомлювану перекладачем і найбільш загальну сукупність когнітивних операцій (які послідовно виконуються для вирішення перекладацької проблеми), що активується за необхідності.

За формою переклад може бути усним та письмовим. За змістом розрізняють вільний, дослівний та літературний (адекватний) переклад.

У першому розділі також розглянули дві протилежні одна одній стратегії перекладу: стратегія сенсу, стратегія форми.

Реальна перекладацька діяльність здійснюється перекладачами в різних умовах; перекладні тексти досить різноманітні по тематиці, мові, жанровій приналежності; переклади виконуються в письмовій або усній формі, до перекладачів пред'являються неоднакові вимоги відносно точності й повноти перекладу й т.д. Окремі види перекладу жадають від перекладача особливих знань і вмінь.

Розділ 2. Вибір перекладацьких стратегій при перекладі публіцистичних текстів

2.1 Перекладацька стратегія перекладу змісту

Принцип, який визначає стратегію перекладача, звичайно формулюється як вимога перекладати зміст і має на увазі неприпустимість сліпого копіювання форми оригіналу. Формулювання не цілком точне, оскільки переклад завжди є змістовною операцією: відтворювати іншою мовою можна лише зміст оригіналу, а іншомовна форма може відтворюватися лише в особливих випадках (при транскрипції або транслітерації) і за умови, що запозичена форма передає в тексті перекладу необхідний зміст. Що ж стосується таких елементів форми оригіналу, які визначають організацію змісту, кількість і послідовність його частин, то відтворення подібних структурних елементів досить бажано й у більшому або меншому ступені досягається в будь-якому перекладі. Фактично установка на зміст означає необхідність правильної інтерпретації значення мовних одиниць у контексті, тобто вимога не задовольнятися тим вигаданим змістом, що пов'язаний лише з найбільш уживаними значеннями цих одиниць. Еквівалентність перекладу ототожнюється інколи з адекватністю, часом вона слугує синонімом перекладу або змінюється поняттями наближення чи апроксимації. Поняття еквівалентності відображає як відношення між окремими мовними одиницями текстової пари, так і між текстами в цілому. Однією з ознак вірогідності й якості перекладу слугує поняття його адекватності.

Текстуальний або текстовий - відрізняється від підрядкового, насамперед, тим, що він дає змогу звертати увагу на правила синтаксису. Він дозволяє перевірити ступінь засвоєння студіюючим лексичних, синтаксичних та стилістичних елементів іноземної мови, а також його вміння передати їх засобами рідної мови (і навпаки).

Практика літературного (філологічного) перекладу доводить, що його мета полягає в тому, що проінформувати читача ПТ, яким чином відбувається комунікація автора ВТ зі своїм читачем. При цьому для досягнення адекватності ПТ враховуються не лише синтаксичні та семантичні, але й прагматичні виміри мовних одиниць. Відомо і описано велику кількість прийомів в перекладі. Зупинимося на деяких найбільш відомих з них, які можуть бути використані незалежно від комбінації мов в перекладі.

Описовий переклад. Експлікація або описовий переклад - це лексико-граматична трансформація, при якій лексична одиниця вихідної мови замінюється словосполученням, яке експлікує її значення, тобто що дає більш менш повне пояснення або визначення цього значення мовою перекладу [Паршин А., с. 14-20]. Цей прийом має і недоліки, головний з яких полягає в тому, що деякі описи виходять громіздкими і виглядають неоднорідно в тексті перекладу.

Конкретизація понять полягає в переході від родового поняття до видового. Конкретізацією називається заміна слова або словосполучення вихідної мови з ширшим наочно-логічним значенням слова або словосполучення мови перекладу з вужчим значенням. У результаті застосування цієї трансформації створена відповідність і початкова лексична одиниця опиняються в логічних відносинах включення: одиниця вихідної мови виражає родове поняття, а одиниця мови перекладу - вхідне з неї видове поняття.

Генералізація понять. Цей прийом протилежний прийому конкретизації: мова йде про перехід від видового поняття до родового. Прийомом генералізації понять доводиться користуватись, якщо в мові перекладу немає конкретних понять, аналогічних поняттям вихідної мови.

Трансформація генералізації звичайно використовується при перекладі загальнонародного та загальнонаукового (загально технічного) шарів лексичного складу наукових і технічних текстів [Моргун В.В., с.10-13].

Крайнім випадком такого способу перекладу, як семантичний розвиток, при перекладі слів і словосполучень є так званий «антонімічний» переклад», коли форма слова або словосполучення змінюється на протилежну (позитивна - на негативну навпаки), а зміст одиниці, що перекладається, залишається в основному подібним [Карабан В.І., с.291].

2.2 Функціонально-стилістична домінанта перекладу публіцистичних текстів

Переклад - це, насамперед, міжтекстовий, інтерлінгвальний, інтеркультурний процес, оскільки між вихідним текстом та текстом перекладу існують культурно, історично, ментально обумовлені варіації. Вирішальним під час перекладу є врахування жанрово-стилістичної системи словесного твору, розгляд його як функціональної єдності. Газетно-журнальна публіцистика є засобом оперативного впливу на масову аудиторію з метою її політичної, ідеологічної й соціальної орієнтації та керівництва. Вона розрахована на оперативність і "разовість" масової соціальної віддачі, на створення суспільного настрою, часом нестійкого й минущого, але не такого, що минає без сліду. Разові дії нашаровуються одна на одну, їх послідовність цілеспрямовано зорієнтована на створення певного впливу. Викликати інтерес, свідоме ставлення, переконання - такими є етапи впливу публіцистичного слова на особистість [Ученова В.В., с.18].

Пропагандистська або агітаційна настанова визначає специфічні якості публіцистичних текстів, до яких відносяться соціально-оціночний характер викладення, чергування стандартних й експресивних мовних засобів, рівноправ'я логічних й образних елементів, міжстильовий характер одиниць, що використовуються, широке введення елементів розмовної мови. Крім цього, публіцистика характеризується функціонально-прагматичною багатофакторністю, зумовленою необхідністю відображати факти з будь-якої сфери життя. Отже, під час перекладу необхідно враховувати лексичний склад і конотативні особливості функціонального стилю, тому що те, що є прийнятним для науково-технічного тексту, є водночас неможливим для публіцистичного. Наприклад, якщо нові терміни в стилях науки, техніки, офіційно-ділової комунікації можна зрозуміти через їх денотати, знайомство з якими дозволяють відповідні словники та особисте спілкування у цих сферах, то новоутворення публіцистичного стилю стають зрозумілими швидше через контекст і до словників попадають найчастіше тоді, коли майже перестають вживатись і, отже, втрачають перекладацьку вагомість [Кияк Т.Р., с.402]. Слід звернути увагу на ще одну значущу перекладацьку рису текстів цього функціонального стилю: експресивне забарвлення, яке в кожного народу має власні кількісний і якісний рівні. Так, українській пресі притаманна в цілому нейтральність оповідального тону (за винятком, на жаль, занадто поширених сьогодні бульварних видань), що проявляється в нечастому вживанні пейоративної лексики, а також знижених, просторічних лексичних одиниць, тоді як у німецькій пресі це робиться значно частіше. Отже, під час перекладу з німецької треба певною мірою нейтралізувати вказану експресивність, а з української - навпаки, підвищувати її [Кияк Т.Р., с.402].

Розглядаючи приклади перекладацьких трансформацій, не можна не погодитися з А.В. Федоровим у тому, що поділ труднощів перекладу на граматичні та лексичні є досить умовний, бо в кожній мові граматичне тісно пов'язане з лексичним, і спосіб передачі в перекладі граматичних форм і конструкцій нерідко залежить від їх лексичного наповнення [Федоров Л.В., с.270]. Як правило, в таких випадках еквівалент добирається за загальним функціональним змістом. Наприклад:

"Aber da seit Adam und Eva zwar technische Fortschritte stattfanden, doch keinerlei moralische" [Der Spiegel, 7]. - Хоча з часів Адама та Єви технічний прогрес й заявив про себе, цього не можна сказати про моральний [Соколовская С.Ф., Гречина Л.Б.].

Як бачимо, буквалізм у перекладі відсутній, адекватність досягається не на рівні лексико-граматичних відповідностей, а на рівні загального змісту і стилю.

Німецька й українська мова різняться між собою не тільки в мовно-системному, а й у мовленнєвому плані, в плані мовленнєвих традицій та особливостей вживання лексичних одиниць і граматичних форм. Отже, переклад принципово не може копіювати оригінал, він може лише відтворити його зміст засобами іншої мови.

До граматичних особливостей, що впливають на морфологічно-категорійні трансформації під час перекладу публіцистичних текстів, відносяться такі:

1) розбіжності в будові мови як наборі певних граматичних категорій та форм: німецькі артиклі, наприклад, як категорія означеності/неозначеності, що визначають новизну інформації, невідомі українській мові;

2) відмінні функціональні характеристики, наприклад, різні форми однини та множини;

3) відмінне частотне навантаження активного та пасивного стану, дійсного та умовного способів, інфінітивних конструкцій тощо;

4) використання лексичних засобів для вираження граматичних категорій, коли при використанні німецького плюсквамперфекта в українському реченні з'являються "раніше, перед тим, до того";

5) відмінна сполучуваність слів тощо [Оргуй О.Д., с. 41].

Характерні особливості газетно-журнальної публіцистики спостерігаються на рівнях лексики, граматики, прагматики та стилістичних ознак. Важливо наголосити, що хоча ці всі ознаки й присутні в будь-якій мові, проте вони не відповідають однозначно одні одним, а в кожній окремій мові виражаються своєрідно. Ця своєрідність має як кількісний, так і якісний характер. Якісна своєрідність виражається в тому, що в різних мовах для передачі тих самих відношень або характеристик вживаються неідентичні засоби мови, іноді лексичні засоби передаються граматичними й навпаки, а кількісна оригінальність виражається в різній частотності вживання тих чи інших лексичних, граматичних і стилістичних засобів. У ряді випадків максимально наближений до оригіналу варіант перекладу може виявитися неприйнятним через порушення норм української мови. Для того, щоб правильно передати зміст німецького висловлювання, необхідно підібрати оптимальні синтаксичні й семантичні структури, адже за своєю суттю смисл речення не є простою сумою значень окремих слів чи словосполучень, а інтегруючим продуктом лексичних структурних та синтаксичних властивостей своїх компонентів. Наприклад:

"Hondrich zeichnet die"ordnende Gewalt" der USA sehr positiv. Das Problem aber ist, dass jeder Hegemon immer weitergeht"[Der Spiegel,7].

Враховуючи зміст другого речення та його смисловий зв'язок з першим, доцільним буде вдатися до лексичних і синтаксичних трансформацій. Ми пропонуємо такий варіант перекладу:

Хондріх позитивно оцінює американську військову могутність, яка здатна навести порядок. Але проблема полягає у тому, що кожен гегемон завжди йде далі в своїх прагненнях [Соколовская С.Ф., Гречина Л.Б].

Граматичні відповідники між мовами з різними граматичними будовами у більшості випадків є лише функціональними й залежать від чинників, що можуть постійно змінюватися. Але навіть тоді, коли знайдено оптимальну структуру речення в перекладі з урахуванням усіх чинників, то виникає важлива проблема вибору найвдалішого порядку слів у реченні. Під час перекладу українською мовою це найчастіше стилістична проблема, що потребує ретельного розгляду як у стилістичному, так і в екстралінгвістичному планах. Функціональний принцип передачі синтаксичних конструкцій у перекладі базується на визначальній ролі функції речення в семантичному і експресивно-стилістичному плані. На підтвердження цієї думки пропонуємо наступний приклад:

"Nach jahrhundertelangem zivilisatorischem Ringen fordern wir endlich "Raus mit dem Krieg aus der Geschichte". Und das, nur das, scheint mir auf eine Evolution hinzuweisen, in der sich der Mensch nun langsam auch sozial von der Bestie zu unterscheiden beginnt" [Die Zeit, 11].

Для того, щоб зробити зміст цього фрагменту зрозумілим, відповідним нормам цільової мови, важливо встановити не лише те, що каже автор, а й що він при цьому має на увазі. Врахування цього прагматичного компонента в процесі перекладу як окремого висловлювання, так і тексту стає ключовим для здійснення перекладу. У нашому конкретному випадку журналіст констатує, що "людина, хоча й повільно, починає соціально відрізнятися від звіра". З врахуванням "національної мовної картину світу" та зумовленої цією обставиною специфікою структурної будови німецького речення, переклад звучить таким чином:

Після боротьби цивілізованого людства, яка триває століття, ми вимагаємо нарешті вилучити із історії війни. Це, і тільки це є свідченням еволюції, завдяки якої людина, хоча й повільно, починає відрізнятися від звіра як істота соціальна [Соколовская С.Ф., Гречина Л.Б. ].

Хоча перекладацькі труднощі в галузі будь-якого функціонального стилю за своєю суттю типові, успіх адекватного перекладу залежить завжди від фонових знань перекладача, рівень яких зумовлюється, в першу чергу, його знайомством з оригіналом як фреймом, тобто розумінням типових ситуацій, закладених в оригінал. При цьому слід підкреслити роль, яку виконує та чи інша категорія мовних засобів (термінів, фразеології, характерної для відповідного жанру, синтаксичних конструкцій, що переважають у ньому, образних й емоційно забарвлених засобів лексикону та граматики) у зв'язку з загальним характером змісту висловлювання.

Питання фразеології та загальна проблема різної сполучуваності слів у різних мовах надзвичайно суттєві як для практики, так і для теорії перекладу: дуже часто вони зумовлюють значні практичні труднощі й викликають великий теоретичний інтерес, оскільки пов'язані з різницею смислових і стилістичних функцій, які виконують у різних мовах слова з однаковим речовим значенням, і з різницею комбінацій, в які ступають такі слова в різних мовах. Можна навіть стверджувати, що саме під час перекладу й виявляється властива мові специфічність комбінацій, яка інакше могла б залишитися непомітною. Стиль газетно-журнальної публіцистики, яка часто піднімає великі проблеми й швидко реагує на ситуацію в своїй країні або в світі, але також повідомляє про факти, виразно й чітко відображає разом з тим і ставлення до фактів. Це ставлення передається образними виразами, розмовно-побутовими зворотами, емоційно забарвленими місцями, які не допускають "згладжування", оскільки все це надає публіцистичному тексту більш яскраве й живе забарвлення. Це можна побачити в наступних прикладах:

"Einen gewichtigen Trumpf zogen Lorenz und Cathomen bei jedem ihrer Referate aus dem Armel"[Der Spiegel, 18]. - У кожній зі своїх доповідей Лоренц і Катомен мали у запасі переконливий аргумент [Соколовская С.Ф., Гречина Л.Б]."Unsere Erzieher und Lehrer haben fur Sorgen und Note der Kinder ein Ohr und.nahern sich den wachsenden Personlichkeiten mit Gefuhl und Verstand [Die Zeit, 18]. - Наші вихователі та вчителі прислуховуються до турбот і потреб дітей і, виявляючи почуття і розуміння, стають ближчими підростаючій особистості аргумент [Соколовская С.Ф., Гречина Л.Б].

Питання про норму сполучуваності слів тієї чи іншої мови - питання все ще нове й до цього часу відносно мало вивчене. Саме в процесі перекладу, аналізу та оцінки якості перекладу (навіть за умови правильної передачі смислу оригіналу) постійно виникають питання: чи можна так сказати? Чи може певне слово вживатися з тими чи іншими словами? Поряд із великою кількістю беззаперечних випадків, коли буває абсолютно ясно, що те чи інше сполучення слів, що виникло в результаті перекладу, допустимо, що воно має прецеденти в оригінальних текстах або що воно, навпаки, недопустимо, неприйнятно, - існує також значна кількість випадків, коли сполучення є сумнівним. При цьому з'ясовується, що подібне питання можна поставити до цілого ряду сполучень, які ніби відходять від норми в межах того чи іншого тексту, що напрошується заміна їх більш усталеними виразами і що, тим самим, межа між тими та іншими є рухливою, хиткою.

Хоча, здавалося, можливості змінного сполучення слів не можна передбачити, і вони за своєю суттю безмежні, проте вони все ж таки обмежуються, по-перше, нормою сполучуваності певної мови і, по-друге, загальним характером системи функціонального стилю, в якому вони вживаються. Особливо яскраво це дається взнаки під час перекладу публіцистичних текстів. Зважаючи на ці міркування, розглянемо наступні приклади:

"Auch der Blick auf die Forschungsgelder ist ernuchternd"[Der Spiegel, 17]. - Один погляд на гроші, відпущені на дослідження, протвережує аргумент [Соколовская С.Ф., Гречина Л.Б].

Переклад відступає від дослівної точності (як у виборі лексики, так і за граматичним оформленням), але пропонує варіант, беззаперечний з точки зору сполучуваності слів цільової мови. Речення "Im November 2004 stand die Ukraine an einem entscheidenden Wendepunkt ihrer Geschichte"[Der Spiegel, 18] також не допускає дослівного перекладу. Перекласти можна так: У листопаді 2004 року Україна пережила вирішальний момент своєї історії аргумент [Соколовская С.Ф., Гречина Л.Б]. Характерно, що сполучення "entscheidender Wendepunkt", цілком нормальне в німецькій мові, викликає при дослівному перекладі на українську фразеологічно неприродне сполучення, що сприймається як тавтологія (буквально: "вирішальний переломний пункт").

Однак, розбіжності в німецькій та українській мовах сполучуваності окремих слів, які відповідають одне одному за словниковим смислом, не є перешкодою для повноцінного перекладу: вихід із положення досягається або шляхом заміни слова, яке не вживається з іншим, наприклад: "серйозна небезпека" замість буквального перекладу "важка небезпека" для німецького виразу "schwere Gefahr" або шляхом граматичної перебудови:

"Durch Ausnutzung und Koordination von konventionellen und modernen Produrtionsverfahren kann das schlusselfertige Haus trotz Typenstandardisierung den individuellen Kauferwunschen angepasst werden"[Die Zeit, 22]. - Завдяки застосовуванню та координації традиційних та сучасних способів виробництва завершений будинок, незважаючи на стандартизацію типів, може бути виконаний згідно з побажанням покупця аргумент [Соколовская С.Ф., Гречина Л.Б]. Німецький прикметник "schlusselfertig", що складається з двох основ: іменника "Schlussel" "ключ" і прикметника "fertig" "завершений", перекладено за допомогою лише одного українського прикметника. Таким чином, було адекватно передано смисл повідомлення й реалізовано економію мовлення, адже "завершений будинок" припускає той факт, що у ньому можна жити, тобто будинок "під ключ", що й було вилучено під час перекладу.

У другому розділі надали визначення таким типам та прийомам перекладу, як: текстуальний (текстовий) переклад, літературний (філологічний) переклад,описовий (експлікація) переклад, конкретизація понять,генералізація понять, трансформація генералізаії, антонімічний переклад.

Відбір лексичних та граматичних відповідників у перекладі публіцистичних текстів здійсню.ться з урахуванням наступних тенденцій:

Пошук оптимального варіанту вираження, що відповідає завданням форми й змісту стилю газетно-журнальної публіцистики;

Прагнення авторів до досягнення «краси» та повноти стилю, різноманітності форми вираження завдяки залучення лексичних та граматичних синонім тощо.

У другому розділі виявлено та досліджено лексичні та граматичні труднощі, що виникають під час перекладу публіцистики з німецької мови українською, проаналізовано причини їх виникнення та запропоновано можливі прийоми перекладу з метою досягнення адекватності.

Висновки

переклад стратегія експлікація публіцистичний текст

Серед відомих стратегій перекладу виділяють чотири основні, які своїм змістом розкривають сутність самого перекладу. До них відносяться: стратегія вияснення жанрово-стильової приналежності тексту; стратегія визначення домінантної насиченості; стратегія можливого прогнозування; стратегія спроб та помилок; стратегія компресії/декомпресії; стратегія компенсуючих модифікацій; стратегія передачі світосприйняття; стратегія дослівного перекладу.

Під час роботи із текстом мови-оригіналу перекладач перш за все керується своїм розуміння тексту, збирає інформацію, необхідну для повного та точного перекладу тексту, та вже потім починає переклад. Він повинен особливо уважно стежити за повноцінністю мови-перекладу, переклад повинен повністю відповідати нормам. Основні принципи перекладацької практики також пов`язані із правомірністю застосування ряду технічних прийомів, що забезпечують досягнення більш високого рівня еквівалентності.

У роботі виявлено та досліджено лексичні та граматичні труднощі, що виникають під час перекладу публіцистики з німецької мови українською, проаналізовано причини їх виникнення та запропоновано можливі прийоми перекладу з метою досягнення адекватності. Серед напрямків подальших наукових пошуків доцільно зазначити глибше порівняння новітніх тенденцій розвитку українського та німецького публіцистичного функціонального стилю, проведення досліджень інших труднощів перекладу публіцистичних текстів, пошук інших відповідників конкретних німецьких лексичних та граматичних явищ в українській мові та висвітлення відповідних прийомів перекладу.

Досягли поставленної мети, а саме вивчили характерні риси стану публіцистики та виявили її роль в процесі формування сучасного громадянського суспільства, а також виявити лексичні й граматичні труднощі, з якими найчастіше зустрічається перекладач газетно-журнальної публіцистики, здійснити їх докладний перекладознавчий аналіз і встановити закономірності та особливості застосування своєрідностей вихідної мови та мови перекладу.

Під час виконання данної курсової роботи був здійснен вибір перекладацьких стратегій при перекладі публіцистичних текстів; визначили способи та прийоми відтворення складних граматичних та лексико-синтаксичних явищ в українських перекладах.

Дослідили тексти масової інформації сучасного періоду, на основі яких ми зробили порівняльний аналіз у двох мовах та визначили їхні відмінності та схожість. А також розв`язали конкретні завдання: 1) подали визначення стратегії перекладу ; 2) зазначили стратегії перекладу, їхні різновиди та розкрили значення кожної; 3) здійснили комплексний аналіз основних перекладацьких стратегій; 4) запропонували основні стратегії перекладу до публіцистичних текстів; 5)висвітили функціонально-стильові особливості перекладу німецькомовних публіцистичних текстів українською мовою.

Подальшою перспективою наукового пошуку в обраному напрямі може бути дослідження особливостей відтворення в українських перекладах конструкцій, притаманних німецькій мові, речень та навіть цілих текстів, що становлять найважливіші проблеми перекладу публіцистичних текстів.

Список використаних джерел

1. Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). - М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. - 224 с.

2. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. - М.: Высшая школа, 1986. - 384 с.

3. Дьяконова Н.А. Функциональные доминанты текста как фактор выбора стратегии перевода: диссертация …кандидата филологических наук: 10.02.20. - М.: РГБ, 2003. - 185 с.

4. Ельцов К.А. Стратегия перевода аббревиатур: Дис. …канд. филол. наук: 10.02.19. - Москва, 2005. - 299 с.

5. Кабаченко І.Л. Екстралінгвістичні проблеми перекладу - підходи та вирішення // Актуальні проблеми науково-технічного перекладу / Л.М. Деркач (відп. ред.); Національний гірничий ун-т. Інститут економіки. Кафедра психології менеджменту та мовної підготовки. - Д.: Видавництво НГУ, 2005. - 110 с.

6. Казакова Т.А. Практические основы перевода. - СПб.: Союз, 2002. - 319 с. 7. Кальниченко О.А., Подміногін В.О. Трактат Фрідріха Шлейєрмахера «Про два способи перекладу» та його значення для сучасного перекладознавства. Вчені записки ХГУ "НУА". - Харків: Око, 2002. - Т. 8. - С. 503-533.

8. Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної літератури.

9. Кияк Т.Р., Науменко А.М., Огуй О.Д. Теорія і практика перекладу. - Вінниця: Нова книга, 2006. - 592 с.

10. Клюканов И.Э. Динамика межкультурного общения: к построению нового концептуального аппарата: Дис. …док. филол. наук. - Тверь, Изд-во Тверского ун-та, 1999. - 395 с.

11. Комиссаров В.Н.Теория перевода (лингвистические аспекты): Учеб. для институтов и факультетов иностранных языков. - М.: Высш. школа,1990. - 252 с.

12. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. - М.: ЭТС, 1999. -188 с.

13. Комиссаров В.Н. Слово о переводе. М., «Международные отношения", 1973. - 349 с.

14. Коптілов В.В. Теорія і практика перекладу. - Київ: Юніверс, 2003. - 280 с.

15. Латышев Л.К. Технология перевода. - М.: НВИ-Тезаурус, 2000. - 287 с.

16. Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода. - М.: Моск. лицей, 1996. - 207 с.

17. Моргун В.В. Теория и практика научно-технического перевода. Учеб. пособие / Киевский международный ун-т гражданской авиации. - К., 1997. - 70 с.

18. Огуй О.Д. Актуальні проблеми німецько-українського перекладу. - Чернівці: Рута, 2004. - 256 с.

19. Паршин А. Теория и практика перевода. - М.: Русский язык, 2000. - 161 с.

20. Провоторов В.И. Очерки по жанровой стилистике текста. - М.: НВИ-ТЕЗАУРУС, 2003. - 140 с.

21. Соколовская С.Ф., Гречина Л.Б. Статья: Функционально-стилистическая доминанта перевода публицистических текстов.

22. Тараненко А.А. Языковая семантика в её динамических аспектах / АН УССР. Ин-т языковедения им. Потебни; Отв. ред. Л. С. Паламарчук. - Киев: Наук. думка, 1989. - 256 с.

23. Тер - Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммнуникация: (Учеб. пособие) - М.: Слово/Slovo, 2000. - 624с.

24. Ученова В.В. Гносеологические проблемы публицистики. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. - 142 с.

25.Федоров А.В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы). - М.: ООО Издательский дом "ФИЛОЛОГИЯ ТРИ ", 2002. -

416 с.

26. Яхнина Ю. Каждый перевод - интерпретация (Электрон. ресурс).- режим доступа: http://www.russ.ru/kriig/2001

27. Der Spiegel. - № 26. - Juni 2003. - S. 4-22.

28. Der Spiegel. - № 27. - Juni 2003. - S. 70-87.

29. Die Zeit. - № 11. - Mai 2005. - S. 10-29.

30. Gluck H., Sauer W. Gegenwartsdeutsch. - Stuttgart: Metzler, 1997. - 200 S.

31. Heusinger S. Die Lexik der deutschen Gegenwartssprache. - Munchen: Wilhelm Fink Verlag, 2004. - 302 S.

Размещено на Allbest.ru