Медіація як форма врегулювання медичних конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медіація як форма врегулювання медичних конфліктів

Ліснича О.М., здобувач

Статтю присвячено аналізу ефективності врегулювання медичних конфліктів шляхом проведення медитативної процедури та необхідності запровадження інституту медіації в Україні.

Ключові слова: медіація, переваги медіації, медичний конфлікт, альтернативний спосіб вирішення спорів, врегулювання конфліктів із пацієнтами, запобігання конфліктів.

Статья посвящена анализу эффективности урегулирования медицинских конфликтов путем проведения медитативной процедуры и необходимости внедрения института медиации в Украине.

Ключевые слова: медиация, преимущества медиации, медицинский конфликт, альтернативный способ разрешения споров, урегулирование конфликтов с пациентами, предотвращение конфликтов.

The article is devoted to the analysis of the effectiveness of the settlement of medical conflicts by conducting a meditative procedure and the need to introduce the institution of mediation in Ukraine.

Key words: mediation, mediation advantages, medical conflict, alternative method of dispute resolution, conflict resolution with patients, conflict prevention.

Постановка проблеми. Сфера медичних послуг має високий рівень конфліктності, який впливає на відносини всередині медичного закладу, авторитет установи та рівень довіри пацієнтів. Недостатність практичного та наукового розроблення альтернативних шляхів вирішення конфліктів, порівняно із судовим розглядом, у сфері медицини майже унеможливлює їх попередження на ранній стадії або мирне вирішення шляхом проведення переговорів та досягнення взаєморозуміння між пацієнтом і медичним закладом. Нині процедура медіації в Україні не має законодавчого закріплення, що і вимагає її детального дослідження, зокрема як ефективної форми врегулювання конфліктів у сфері охорони здоров'я.

Ступінь розробленості проблеми. Сьогодні питання можливості використання медіації для врегулювання конфліктів, що виникають із цивільних правовідносин, зокрема у сфері надання (отримання) медичних послуг, набуває особливої актуальності та привертає все більше уваги науковців. Різноманітні аспекти запровадження та застосування інституту медіації стали предметом дослідження таких вітчизняних та закордонних науковців: Ю.В. Розмана, О.В. Белінської, О.Н. Іванової, Г.А. Жиліна. О.М. Спектор, О.В. Клименко, Н.М. Крестовської, Н.Л. Бондаренко-Зелін- ської, С.В. Антонова, С.І. Калашнікової та ін.

Проте відсутність у юридичній літературі єдиного підходу до застосування інституту медіації та комплексного дослідження ефективності запровадження такого інституту у сфері охорони здоров'я України зумовлюють актуальність обраної теми.

Метою статті є дослідження медитативної процедури врегулювання конфліктів у медицині, її переваг у врегулюванні спорів у сфері охорони здоров'я України.

Виклад основного матеріалу. Охорона здоров'я - це сфера, де дуже яскраво проявляються людські емоції, оскільки медицина стосується таких цінностей, як людське життя і здоров'я, тому конфлікти в цій сфері виникають набагато частіше, ніж в інших галузях людської діяльності.

Під юридичним конфліктом у сфері надання медичних послуг необхідно розуміти певне негативне становище (стан), у якому опинилися суб'єкти медичних правовідносин під час надання (одержання) медичних послуг.

Необхідно розрізняти поняття «суперечка» та «конфлікт» у сфері надання медичних послуг. Так, суперечка - це обговорення проблем, викликане бажанням якомога глибше, ґрунтовніше розібратися у питаннях, що виникли у пацієнта або лікаря; це зіткнення різних поглядів у процесі отримання (надання) медичних послуг. Конфлікт - це виникнення протиріч, які важко вирішити, відсутність взаєморозуміння з різних питань, пов'язане з гострими емоційними переживаннями.

Негативними наслідками конфлікту у сфері охорони здоров'я є:

спроби обмежити дії опонента - ігнорування пацієнтом думки або рекомендацій лікаря;

протилежність позицій щодо завдання моральної шкоди або грубого поводження. Найчастіше у позовних заявах конфліктна ситуація зображується у протилежних позиціях;

у спілкуванні лікаря та пацієнта переважають негативні емоції, стосовно один до одного формується образ «ворога»;

усі ресурси направлені на перемогу над «ворогом», а не на боротьбу із захворюванням.

На державному рівні структури, яка захищала би права пацієнтів, наразі не створено. У системі законодавства відсутні інструменти, що дозволяють вирішувати конфлікти між лікарем і пацієнтом та змушують медичні організації у разі їх провини компенсувати збитки.

Більшість конфліктних ситуацій, які виникають у результаті незадоволення пацієнта лікуванням, доглядом, ставленням до себе з боку медичного персоналу, може вирішити лікар або керівник закладу охорони здоров'я. Але навіть розгляд скарг пацієнтів на дії працівників медичних закладів із подальшим накладенням на цих працівників дисциплінарного або адміністративного стягнення не дає можливості повноцінно розібратися у причині конфлікту, що виник, оскільки пацієнту повідомляються лише результати розгляду скарги і при цьому не надаються відповідні пояснення.

Коли конфлікт не вдається врегулювати таким шляхом, пацієнт, намагаючись захистити свої права, звертається до суду.

Застосування судової форми врегулювання конфліктів у сфері медичних правовідносин вимагає необхідності формування великої доказової бази, залучення незалежних експертів, що збільшує як строк розгляду справи, так і розмір процесуальних витрат.

Ю.В. Розман зазначає, що процес медіації, на відміну від судового, не потребує підготовки і надання значної кількості документів, дотримання процесуальних норм, порушення яких у суді може закінчитися програшем справи. Процес медіації - суворо конфіденційний, тоді як судовий розгляд зазвичай є процедурою публічною [1, с. 251].

Враховуючи це, найбільш прийнятною формою вирішення наявного або потенційно можливого конфлікту у сфері медичних правовідносин може стати медіація.

Нині в Україні не існує спеціального закону, який регулює діяльність медіаторів. Проте 3 листопада 2016 р. Верховна Рада України підтримала за основу законопроект № 3665 «Про медіацію» (далі - Проект) [2].

Відповідно до ст. 2 Проекту медіація розглядається як альтернативний (позасудовий) метод вирішення спорів, за допомогою якого дві або більше сторони спору намагаються в рамках структурованого процесу за участі медіатора досягти згоди для вирішення їх спору.

Медіацію можливо застосовувати для розв'язання конфліктів між медичними працівниками та керівництвом закладів охорони здоров'я, між самими медичними працівниками та медичними працівниками і пацієнтами.

Переваги медіації для пацієнтів полягають у таких можливостях:

швидко та ефективно вирішувати спори шляхом проведення переговорів та досягнення взаєморозуміння;

вирішити конфлікт на основі спільних інтересів, дійшовши добровільної згоди;

бути почутим, особисто отримати вичерпну інформацію про перебіг лікування, стан здоров'я та іншу інформацію;

стати частиною процесу вдосконалення якості надання медичних послуг, повернути довіру до системи органів охорони здоров'я.

Для лікувальних же закладів медіація дає можливість:

швидко вирішити конфлікт без втручання вищих інстанцій, правоохоронних органів та суду;

зберегти позитивні відносини з пацієнтом та його довіру;

виявити системні помилки у своїй роботі та розробити дієві механізми щодо їх усунення і попередження в подальшій роботі;

зберегти репутацію як окремого медичного працівника, так і установи загалом.

О.В. Белінська визначила поняття медіації як добровільний та конфіденційний спосіб вирішення конфліктної ситуації, де медіатор під час структурованої процедури допомагає учасникам конфлікту вступити у прямі перемовини для вироблення спільного рішення щодо проблеми [3]. У цьому визначенні слушно зазначено одну з переваг процедури медіації порівняно із судовим розглядом - конфіденційність.

Аналізуючи згаданий Проект можна виділити ще певні переваги застосування процедури медіації над судовим розглядом конфлікту у сфері медичних послуг:

судовий розгляд може розпочатись проти волі однієї із сторін, а процедура медіації застосовується за згодою обох сторін;

суддя призначається до розгляду конфлікту, тоді як відповідно до ст. 6 Проекту сторони медіації самостійно обирають медіатора або медіаторів;

рішення приймається судом із суворим дотриманням законодавства, а у випадках застосування медіації рішення приймається з урахуванням інтересів сторін, але в рамках законодавства;

суд наділений владними повноваженнями, тоді як медіатор не має владних повноважень та лише сприяє прийняттю сторонами відповідного рішення;

судовий процес може тривати досить довго, а процедура медіації направлена на прискорення вирішення конфлікту;

розгляд справи у суді є публічним процесом, тоді як процедура медіації є конфіденційною;

у судовому процесі діє принцип змагальності сторін, а діяльність медіатора направлена на встановлення співпраці між сторонами.

Медичні установи можуть залучати медіаторів як після виникнення конфліктів, так і до конфлікту шляхом включення медіативного застереження до договору про надання медичних послуг. Якщо сторони бажають самостійно застосувати процедуру медіації, то їм потрібно в письмовій формі підписати медіативну угоду, яка має статус цивільно-правового договору.

У світовій практиці медіація є найбільш розповсюдженим альтернативним засобом врегулювання конфліктів (порівняно із судовим), який приводить до позитивного вирішення проблеми, зокрема у галузі охорони здоров'я. медичний конфлікт медіація україна

Незважаючи на те, що в США існує велика кількість альтернативних форм вирішення спорів, подібних медіації, таких як «арбітраж», «міні-судовий процес», «експертна оцінка», «омбудсмен» і т. п., під класичною процедурою медіації розуміють саме процедуру, коли сторони вибирають нейтрального професійного посередника, який допомагає їм знайти рішення проблеми, що задовольняє сторони та засноване винятково на їхніх інтересах [4].

Закон «Про медіацію» прийнято у Молдові у 2007 р., у Російській Федерації із 2011 р. діє Федеральний Закон Російської Федерації «Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участі процедури медіації», у 2011 р. прийнято Закон «Про медіацію» у Казахстані та у 2013 р. відповідний Закон був запроваджений у Білорусії.

Проте необхідно зазначити, що незважаючи на прийняті закони, у вказаних країнах процедура медіації досі повноцінно не розвинута.

Принциповими відмінностями між країнами ЄС та країнами колишнього СРСР у застосуванні медіації є розвиток самого ринку медіації, розроблення та запровадження спеціальних проектів країнами ЄС і детальна регламентація вказаного процесу пострадянськими країнами, незважаючи на відсутність самого ринку медіації.

Сьогодні медіація також стає більш популярною і в Україні. Створюються спеціальні громадські організації, курси з навчання медіаторів та, як зазначалось вище, розроблено відповідний Проект.

Така увага до медіації, зокрема, зумовлена ратифікацією Україною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС від 16 вересня 2014 р., адже держави-учасниці зобов'язані привести діюче законодавство у відповідність до міжнародних стандартів.

Незважаючи на те, що у державі досі не існує спеціального закону, конституційна основа для здійснення медіації все ж таки є. Так, відповідно до положень ст. 55 Конституції України кожен громадянин може захищати свої права усіма способами, не забороненими законодавством. Це говорить про те, що формальної заборони щодо здійснення сторонами процесу медіації в Україні не існує.

Крім того, Рада Європи запровадила в Україні програму «Прозорість та ефективність судової системи», у рамках якої тестувались пілотні проекти щодо застосування медіації в Україні. У програмі брали участь чотири суди, на базі яких проводилося таке тестування. Проте зі 111 розглянутих справ жодна не стосувалась розв'язання конфліктів у сфері охорони здоров'я.

Хоч така статистика щодо розв'язання медичних конфліктів за допомогою пілотного медитативного проекту не дуже оптимістична, все ж таки Україна поступово робить кроки до запровадження власне процедури медіації.

Розглядаючи медіацію як можливу форму врегулювання спорів, необхідно визначити її місце у системі захисту цивільних прав відповідно до українського законодавства.

Так, загальноприйнятими формами захисту прав людини у сфері охорони здоров'я є юрисдикційна та неюрисдикційна.

У своїх наукових роботах С.І. Калаш- нікова дослідила досвід світової практики застосування медіації та прийшла до висновку, що медіацію необхідно розглядати як самостійний спосіб урегулювання правових спорів. Особливої актуальності набуває питання про місце медіації серед механізмів вирішення цивільних справ, без відповіді на яке складно сформувати чітке уявлення про сутність указаного явища [5, с. 23].

Автор зазначає, що в науковій літературі медіацію прийнято відносити до форм альтернативного вирішення спорів і тим самим протиставляти судовому розгляду. На основі вивчення зарубіжного досвіду С.І. Калашні- кова доводить, що медіація поступово втрачає «альтернативний» характер і все частіше застосовується нарівні з іншими формами захисту порушених суб'єктивних прав. Причина такої трансформації полягає в тому, що в сучасному суспільстві медіація часто більшою мірою, ніж судовий розгляд та інші юрисдик- ційні способи вирішення спорів, відповідає інтересам і потребам суб'єктів спірних правовідносин та дозволяє вирішувати розбіжності, що виникають, на взаємовигідній основі [6, с. 27]. Тому автор пропонує не протиставляти різні способи врегулювання і вирішення правових спорів, а розглядати їх як елементи єдиної системи.

З огляду на те, що медіатор не має повноважень щодо прийняття обов'язкового для сторін рішення, процедура медіації буде відноситись до неюрисдикційної форми врегулювання і вирішення правових спорів.

Аналогічну думку висловлює Н.М. Крестов- ська, яка зазначає, що медіація - це позасудова процедура врегулювання конфлікту шляхом переговорів його учасників за допомогою посередника-медіатора [7].

Проте деякі юристи вважають, що у цивільних справах медіація застосовується як інститут мирової угоди. Мирова угода може бути укладена як у позасудовому порядку на підставі норм Цивільного кодексу України, так і в процесі реалізації права на судову форму захисту.

В останньому випадку мирова угода може бути укладена після порушення провадження у справі, зокрема вона може затверджуватись як на попередньому судовому засіданні (ст. 130 Цивільного процесуального кодексу України), так і на стадії розгляду справи по суті (ст. ст. 174, 175 Цивільного процесуального кодексу України). У разі порушення виконавчого провадження сторонами також може бути укладено мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом (ч. 3 ст. 11-1 Закону України «Про виконавче провадження») [8].

Проте не можна повністю погодитись із такою думкою, адже існують певні відмінності між мировою угодою та процедурою медіації. Так, мирова угода перебуває під судовим контролем, адже суд може відмовити у затвердженні мирової угоди, якщо встановить, що вона містить такі положення, які порушують права сторін (сторони).

Договір, укладений за результатами медіації, не повинен містити лише суперечливих законодавству України положень. Інших вимог до договору медіації немає. Крім того, процедура медіації проводиться за участі незалежного посередника - медіатора.

Відповідно до ст. 12 згаданого Проекту під час судового провадження у цивільних справах суддя або третейський суддя має право звертати увагу сторін на можливість проведення процедури медіації кожного разу, коли вважає це доречним, та має право в будь-який час, якщо вважає доцільним і врахувавши всі обставини справи, надати рекомендацію сторонам застосувати медіацію для розв'язання їх спору. За клопотанням сторін суд або третейський суд зупиняє провадження у справі на час, необхідний їм для проведення процедури медіації, але не більше, ніж на 14 днів.

Відповідно до цивільно-правової доктрини суб'єкт цивільного права самостійно розпоряджається правом на захист своїх майнових та особистих немайнових прав.

Водночас необхідно враховувати, що конфлікт існує і розвивається між сторонами поза судом. Юрисдикційна форма розгляду й вирішення спорів у судах ґрунтується на суворо регламентованій, установленій законодавством процедурі розгляду спорів, що складається з певних стадій і не допускає порушення процесуальних принципів.

Під час розгляду цивільно-правових конфліктів, пов'язаних із наданням медичних послуг, у судовому порядку виникає проблема доведення взаємозв'язку між завданням шкоди внаслідок медичної помилки, недбалістю або зловживанням лікаря й наслідками цих дій, тому пацієнтові не обійтися без адвокатів, рішень судмедекспертизи, експертних думок фахівців.

Безперечно, вирішення конфліктів у суді завжди буде актуальним і у сфері охорони здоров'я. Проте запровадження інституту медіації у державі може значно полегшити вирішення медичних конфліктів та стане однією із цінностей правової держави.

Висновки

Аналізуючи досвід зарубіжних країн, можна відмітити, що найбільш дієвим способом запобігання розвитку конфліктів у сфері охорони здоров'я та попередження судових спорів є захист прав пацієнта на ранній стадії виникнення таких конфліктів.

Не можна не погодитись, що інтеграція медіативних принципів у роботу закладів охорони здоров'я для врегулювання конфліктів із пацієнтами створює основу для формування мирного, уважного та неформалізовано- го підходу до потреб пацієнта, до розгляду скарг і вирішення спорів.

Україна сьогодні вкрай потребує створення такого дієвого механізму, за допомогою якого можливо вирішити не тільки наявний конфлікт, але й попередити переростання скарг і розбіжностей у конфлікт. Така форма захисту прав пацієнтів, як медіація, створить сприятливі умови для встановлення взаєморозуміння між пацієнтом і лікувальним закладом, збільшить довіру пацієнта до системи охорони здоров'я й одночасно сприятиме підвищенню авторитету медичних установ.

Запровадження процедури медіації в Україні не тільки суттєво розвантажить судову систему, а й дасть сторонам «медичного конфлікту» можливість обрати ще одну ефективну форму захисту своїх порушених прав.

Література

Розман Ю.В. Медіація як альтернативний спосіб вирішення приватноправових спорів / Ю.В. Розман // Актуальні проблеми політики. - 2013. - № 49. - С. 245-256.

Про медіацію : Проект Закону України від 17 грудня 2015 р. № 3665 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57463.

Белінська О.В. Медіація - альтернативне вирішення спорів / О. В. Белінська // Вісник Вищої ради юстиції. - 2011. - № 1 (5). - С. 158-173.

Клименко О.В. Механізми розгляду конфліктів в охороні здоров'я / О.В. Клименко // Електронне наукове фахове видання «Державне управління: удосконалення та розвиток» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.dy.nayka. com.ua/?op=1&z=680.

Порядок проведення процедури медіації. Відмінність медіаційної процедури від судочинства в судах загальної юрисдикції та третейського судочинства [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://um.co.ua/14/14-1/14-19815. html.

Калашникова С.И. Медиация в сфере гражданской юрисдикции / С.И. Калашникова. - Кн. 2. - М. : Инфотропик, 2011. - С. 238.

Крестовська Н.М. Медитація про медіацію / н.М Крестовська [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://day.kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/medytaciyapro-mediaciyu.

Права людини у сфері охорони здоров'я : [практичний посібник] [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://medicaUaw.org.ua/mdex.php?id=193.

Размещено на Allbest.ru