Перспективи розвитку інституту медіації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кафедра цивільного права

Реферат

на тему:

«Перспективи розвитку інституту медіації в Україні»

Київ-2011

Медіація розповсюджена у більшості країнах вже понад 25 років, зокрема, цей процес успішно розвивається в Європі (Австрії, Бельгії, Великій Британії, Норвегії, Німеччині, Фінляндії, Польщі тощо), США, Австралії, Новій Зеландії та інших країнах.

Хоча нині Україна знаходиться лише на етапі формування вітчизняної моделі відновного правосуддя вже з впевненістю можна констатувати, що необхідність запровадження інституту примирення (медіації) у вітчизняній системі права підтримується широким колом фахівців. Така підтримка ґрунтується, насамперед, на позитивних результатах практики застосування інституту примирення у багатьох країнах світу, які свідчать про його ефективність.

Незважаючи на відсутність спеціального законодавства, Україна може похвалитися своїм власним досвідом застосування процедури медіації, який підтверджує високу ефективність застосування цього інституту при вирішенні конфліктів. Так, починаючи з 2003 року активно проводяться експерименти у судах (зокрема у містах Києві, Харкові, Івано-Франківську, Автономній Республіці Крим та інших). Також на території України діє низка регіональних груп медіації, які об'єдналися в Асоціацію груп медіації України та Український центр порозуміння [5, c. 89].

Про доцільність запровадження процедури медіації (примирення) у цивільному та господарському судочинстві свідчать Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Про медіацію в цивільних справах» та «Про сімейну медіацію», а також «Зелена книга» про альтернативне врегулювання спорів у цивільному та комерційному праві Комісії Європейських Співтовариств, Типовий закон ЮНСІТРАЛ Про міжнародну комерційну примирювальну процедуру з настановами щодо її впровадження й застосування (2002), Директива 2008/52/ЄC Європейського парламенту та Ради Європи від 21 травня 2008 р. Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах.

Цивільно-правові відносини є найбільш широкою сферою застосування медіації. Рекомендація Комітету міністрів державам-членам Ради Єропи (2002)10 від 18.09.2002 р. про медіацію у цивільних справах, базуючись на концептуальних засадах попередньо прийнятих актів РЄ, звертається до запровадження медіації у комерційних і трудових спорах, справах про захист прав споживачів. Вочевидь, її розробники розуміли, що запровадження медіації в сфері бізнесу є оптимальним підходом, адже він здатний забезпечити добровільне находження компромісного, найбільш прийнятного для обох сторін рішення, що ухвалене у конфіденційний спосіб. Зрозуміло, що за таких умов бізнес-відносини тільки виграватимуть від застосування медіації, як з точки зору економічної вигоди, так і в контексті раціональної перспективи збереження партнерських та дружніх відносин між сторонами спору [7, c. 140].

Ця Рекомендація містить Керівні принципи стосовно медіації в цивільних справах, яких держави-члени РЄ повинні дотримуватися. Стислий перелік питань, окреслених ними, включає вимоги до держав-членів РЄ стосовно організації та здійснення медіації, підготовки медіаторів та їх професійної відповідальності, порядку оформлення та якості угод, що укладаються за результатами медіації, поширення інформації про метод медіації, встановлення механізмів використання медіації у спорах міжнародного характеру. При цьому Комітет міністрів Ради Європи заохочує держави-члени запроваджувати медіацію в цивільних справах у найбільш зручний для них спосіб як в публічному, так і в державному секторах. До того ж медіація за вибором кожної окремої держави може стати як частиною судових процедур, так і застосовуватися у позасудовому порядку.

Незважаючи на те, що рекомендації Комітету міністрів не є юридично обов'язковими актами і складають так зване «м'яке право» РЄ, вкрай важливим є те, що вони приймаються за переконливою згодою усіх держав-членів організації і розповсюджуються на всі її держави-члени. Отже, поступово без формальних і тривалих процедур ратифікації (на відміну від положень конвенцій та угод) рекомендації РЄ стають нормами національного законодавства і практики великої кількості європейських держав.

Слід наголосити, що такі зусилля Ради Європи активно підтримуються рішеннями Європейського Союзу, який 2008 р. ввів у дію Директиву з медіації, що вважається інструментом до скорочення витрат і часу на розгляд цивільних спорів, особливо комерційних спорів транскордонного характеру. Як відомо, директива є законодавчим актом, обов'язковим до виконання в аспекті досягнення конкретного результату, при цьому держави-члени ЄС мають право обирати форму та спосіб її імплементації з врахуванням особливостей національної правової системи та правових традицій [7, c. 141].

Директива з медіації формалізує визнання важливості медіації у контексті забезпечення доступу до правосуддя; наділяє суди правом пропонувати сторонам спору процедуру медіації, зберігаючи за ними право відмовитися від медіації без будь- яких санкцій та звертатися до суду; дозволяє сторонам ухвалювати рішення, що виконуються безпосередньо в суді; захищає медіаторів від вимоги виступати в ролі свідків (за винятком справ значної суспільної ваги) тощо. Крім цього, директива заохочує держави-члени ЄС забезпечити навчання та перепідготовку медіаторів, розробити та прийняти етичні кодекси медіаторів і заходи із контролю за якістю медіа- ційних послуг, усіляко поширювати інформацію про послуги медіаторів та агенції, які такі послуги надають.

Принагідно варто зазначити, що Європейський кодекс поведінки медіатора (European Code of Conduct for Mediators) був прийнятий на конференції, організованій Директоратом Європейської Комісії з питань юстиції 2.07.2004 р. в м. Брюсселі.

Водночас в Україні медіаційний підхід вирішення спорів і досі сприймається як новаторський. Проте, зважаючи на зміцнену увагу та діяльність науковців, органів державної влади та професійних громадських організацій щодо вивчення та запровадження інституту медіації, є підстави сподіватися, що невдовзі він буде опанований.

Обнадійливим є факт наявності проекту закону України «Про медіацію», який розробляється Міністерством юстиції України за допомогою експертів, залучених Радою Європи, Німецьким фондом міжнародного правового співробітництва та іншими міжнародними організаціями. У його розробці брали участь і представники громадськості, які у рамках пілотних проектів поступово відпрацьовують методику медіації в Україні. Нинішній варіант законопроекту готується до розгляду в Кабінеті Міністрів України і після ухвалення буде переданий для реєстрації в парламенті України [6, c. 160].

Безсумнівно, вирішення спору шляхом перемовин - це оптимальний варіант. Однак часом трапляється так, що сторони конфлікту не хочуть або не можуть домовитися, і вирішення спору передається до суду або арбітражу. Судовий та арбітражний розгляд спору в принципі зводитися до того, щоб визначити, хто правий, а хто винуватий. І тут кожній із сторін конфлікту потрібно бути готовим до можливого програшу - так склалося історично. Однак світ не стоїть на місці, людські відносини розвиваються, а з ними й нові технології їхнього врегулювання, зокрема й технології врегулювання спорів. Медіація - це спосіб вирішення спорів, побудований на іншій філософії та принципах взаємного інтересу, медіація прагне до результату «виграш-виграш» [4, c. 61].

Медіація (mediation) є одним з методів мирного вирішення спорів, що спрямований на узгодження позицій сторін спору за активної участі посередника (медіатора), обраного спільно сторонами спору. Метою медіації є не визначення того, хто правий, а знаходження компромісного рішення, що стане найкращим для обох сторін. Отже, медіація виходить за межі юридичної оболонки спору, що досліджують суди, і знаходить оптимальне рішення, з огляду на реальні інтереси сторін суперечки.

Медіація докорінно відрізняється від судового процесу, де вердикт виносить суддя, а правила процедури встановлює публічна влада. У медіації немає вердиктів, а є взаємовигідні рішення, які знаходять сторони самостійно за гнучкими, не формалізованими правилами [1, c. 87].

Роль медіатора є винятково посередницькою й зводиться до надання сервісу, необхідного для досягнення мирної угоди, а саме: організації процедури, знаходженні психологічного контакту зі сторонами спору, залагоджуванні можливої напруженості сторін, вивченні їхніх позицій і розробці можливих варіантів вирішення спору.

Серед безперечних переваг медіації слід зазначити такі:

Конфіденційність. Усе, що відбувається під час медіації, - конфіденційно. Будь-яка інформація, записи, звіти або інші документи, надані УЦМ та медіатору під час підготовки до медіації або вироблені в процесі медіації, є конфіденційними. Медіатор не має права розкривати іншій стороні або іншій особі, інформацію, отриману від сторони в ході приватної зустрічі, без згоди на те сторони, яка надала таку інформацію.

Економія часу та коштів. У порівнянні з судовою процедурою, вирішення спору шляхом медіації не є довготривалим, та може суттєво заощадити кошти бізнесу. Процес медіації чітко контролюється медіатором, який зацікавлений у якнайскорішому вирішенні ситуації. Таким чином, кількість робочого часу, витрачена представниками компанії на вирішення спору та вартість послуг медіатора значно нижчі, ніж у разі судового вирішення.

Виграшне рішення для обох сторін. У процесі медіації не існує переможця та переможеного. Мета медіації - знайти рішення, яке задовольняє обидві сторони. Тільки в цьому разі медіація вважатиметься успішною.

Добровільність. Сторони беруть участь у медіації добровільно - під час прийняття рішення про медіацію, в процесі її проведення, досягнення домовленостей і виконання рішень. Самовизначення - фундаментальний принцип медіації. Він вимагає аби процес медіації спирався на здатність сторін досягти добровільного, взаємоприйнятного рішення.

Незалежність медіатора. Кожній зі сторін надається право самостійно обрати медіатора з переліку незалежних медіаторів (закрема у нас - з переліку, який надає Український Центр медіації). Медіатор, що обирається сторонами і призначається, зобов'язаний повідомити, якщо він чи вона має будь-яку особисту чи фінансову зацікавленість у результаті медіації або про наявність будь-яких інших відомих йому/їй обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів у медіації.

Неупередженість медіатора. Думка кожної зі сторін однаково важлива для медіатора. Медіатор не має право висловлювати власну думку щодо сутності конфлікту. Концепція безсторонності медіатора - центральна у процесі медіації. Безсторонність означає свободу від фаворитизму та неупередженість. Медіатор не має права приймати подарунки, послуги або інші блага, отримання яких може викликати сумніви у тому, що медіатор безсторонній.

Гнучкість процедури. Медіація може бути перервана у будь-який час за ініціативи будь-кого з учасників медіації. Склад учасників (юристи, родичі, повноважні представники, тощо) визначається самостійно кожною зі сторін. Зрештою, сторони самі вирішують, за яких умов вони будуть укладати угоду чи припиняти медіацію.

Формат проведення. Медіація може відбуватися у форматі як спільних, так і окремих (медіатор-сторона) зустрічей. Кожній стороні мають бути забезпечені достатні можливості брати участь у дискусії.

Повноваження медіатора. Медіатор може проводити медіацію у спосіб, який він вважатиме за доречний, враховуючи обставини справи, побажання сторін та необхідність швидкого і ефективного вирішення спору. Медіатор не вповноважений приймати рішення за сторін [3].

Безперечно, що зазначені переваги не є вичерпними. Медіація дозволяє досягти значного «економічного ефекту» як на рівні держави, так і на рівні приватних осіб, компаній. Зокрема, застосування медіації як альтернативного позасудового способу вирішення конфлікту дозволяє розвантажити суди, скоротити час на вирішення спірної ситуації. В країнах, які вже запровадили медіацію і відчули корисність цієї «ресурсозберігаючої технології» розгляду спору, держава підтримує медіацію на законодавчому рівні. Зокрема, в Великобританії сторони, які не застосували медіацію як досудову процедуру, позбавляються права на відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, навіть у разі виграшу справи. Окрім того, держава фінансує службу державних медіаторів, вважаючи, що це є більш фінансово доцільним ніж завантажувати судову систему малими позовами. Схожа ситуація склалася в Ізраїлі, де створена і існує спеціальна система розгляду «малих позовів» за допомогою медіаторів. В більшості країн законодавчо встановлено, що медіація є обов'язковою процедурою, якщо суддя визнає спір таким, що може бути вирішеним за допомогою медіації.

Також відпадає необхідність залучення виконавчої служби до виконання досягнутих домовленостей. Рішення, яке сторони прийняли самостійно і вважають справедливим для себе, як правило, виконуються самостійно і в добровільному порядку.

На рівні організацій (компаній) медіація дозволяє плідно вирішувати трудові спори, а також будь-які конфлікти, пов'язані з відносинами між власниками, керівниками, підлеглими, а також при залагодженні конфліктів з клієнтами. Медіація також довела свою ефективність при вирішенні спорів, пов'язаних із захистом прав споживачів. В деяких країнах Західної Європи, у Вірменії медіація застосовується як спосіб вирішення спорів, пов'язаних з оподаткуванням [2].

В країнах Латинської Америки медіацію визнано ефективним способом, що допомагає у боротьбі з корупцією.

Отже, здавалося б є всі умови, щоб медіація в Україні відбулась. Водночас практика розв'язання спорів в Україні показує, що медіація поки не набула адекватної популярності серед юристів та їхніх клієнтів. І тут є низка об'єктивних та суб'єктивних причин.

В Україні об'єктивно бракує професійних медіаторів, які б могли надавати послуги клієнту на якісному рівні. Думаю, що тут проблема полягає як у відсутності знань про медіацію, так і у відсутності навичків більшості юристів мирити клієнтів. Очевидно, що академічні програми для студентів - правників орієнтовані на вивчення правил судових процесів, дисципліни з яких викладаються в університеті мінімум рік і за ними складаються державні іспити. Судові процеси грунтуються на принципах змагальності, що є антиподом принципу примирення у медіації. Медіації в українських університетах не навчають, про неї немає достатньо інформації в академічних підручниках. Українська юридична наука повинна більш динамічно реагувати на виклики часу, не замикатися лише на викладенні дисциплін з судового процесу, але й презентувати студентам нові альтернативні методи вирішення спорів. Ґрунтовна теоретична підготовка та фахова юридична практика у вирішенні спорів є обов'язковими передумовами для якісної медіації.

Хотілося б зазначити, що фактично медіації не вистачає піару. Про медіацію мало знають клієнти. Звичайно, сфера юридичних послуг є специфічною, де основне правило - надавати клієнту якісний інтелектуальний продукт з високим сервісом. І якщо до недавнього часу шар технології були більш характерними для політики і бізнесу, то вже не секрет, що піар також працює і в сфері юридичних послуг. Медіацію можна було б презентувати бізнесу на конференціях, круглих столах, цільових презентаціях. Медіація є якісно новою послугою, про яку мають знати клієнти. Тому вдалий піар навряд чи б зашкодив медіації [4, c. 61]. Наприклад, в деяких зарубіжних країнах до медіації звертаються ще в шкільному віці. Так, існує поняття peer mediation (рівний рівному). Це процедура, яка гарно себе зарекомендувала в спорах між школярами, де медіатором виступає одноліток «конфліктантів». Або, наприклад, в Гарвардській школі права студенти вивчають переговори, медіацію як академічні дисципліни, щоб під час вирішення спору юрист зміг творчо підійти до вибору найбільш оптимального способу вирішення конфлікту [2].

У США, Великобританії, навіть у балканських країнах, де медіація впроваджується в рамках Всесвітньої ініціативи Міжнародної Фінансової Корпорації (IFC) із впровадження АВС, дії суддів і адвокатів спрямовані на те, щоб врегулювати спір, не доводячи його до розгляду у судовому засіданні. Наша судова система поки що не дуже прагне до «самооптимізації», хоча поступово ситуація все одно буде змінюватися на краще. Адже і адвокати, і судді мають велику кількість застарілих спорів, які тягнуться роками без чіткої перспективи на успіх. Можливо, медіація могла б стати виходом з глухого кута і для тих, хто судиться, і для тих, хто судить, і для тих, хто представляє законні інтереси конфліктуючих сторін.

Ще однією перешкодою для перемоги медіації є консервативність, що притаманна старій гвардії юристів. Старі юристи в принципі не зацікавлені в розповсюдженні альтернативних методів вирішення спорів, оскільки їх цілком влаштовує накатана робота у судах. На щастя, ринок юридичних послуг наповнюється новими перспективними юристами, а з ними приходять свіжі актуальні ідеї. І якщо клієнт не вірить судам, то чому б не спробувати медіацію? Адже судовий розгляд не є монопольним способом вирішення спорів.

Практика показує, що більшість спорів, що передаються на медіацію, вирішуються вигідно для клієнтів. Інша річ - переконати клієнтів звернутися до медіації. Умовою успішної медіації є тверде, однозначне бажання обох клієнтів мирним шляхом досягнути конструктивного вирішення спору. Якщо одна зі сторін переслідує мету ухилення від своїх зобов'язань та не зацікавлена у вирішенні спору, медіація просто не розпочнеться. І тут справа не в ефективності медіації, а в питанні добросовісності партнерів та традицій ведення [4, c. 62].

Отже, Україні варто уважно, з врахуванням традицій національного права та у контексті реформування законодавства поставитися до напрацювання засад і норм законодавчого врегулювання впровадження медіації у систему правосуддя та підготовки фахівців цієї сфери.

медіація спір судовий

Список використаних джерел:

1. Боброва М., Горова А., Землянська В., Прокопенко Н. Відновне правосуддя. Особливості впровадження процедури медіації: європейський досвід. К : Наш час, 2006.- 164 с.

2. Галина Єрьоменко. Коротко про медіацію // http://www.ukrmediation.com.ua [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrmediation.com.ua/files/content/briefly-on-mediation-galyna-eremenko.pdf

3. Галина Єрьоменко. Перспективи розвитку медіації в Україні // http://www.ukrmediation.com.ua [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrmediation.com.ua/files/content/Perspectyvy.pdf

4. Громовий О. Медіація в Україні: переможе чи програє? // Юридичний журнал : аналітичні матеріали, коментарі, судова практика / МОН України; НПУ ім. Драгоманова; Ін-т політології та ін. - Київ, 2010. - № 1 (91). - С. 61-62.

5. Жмудь В. Запровадження процедури медіації (примирення) у законодавстві України // Юридичний журнал : аналітичні матеріали, коментарі, судова практика / МОН України; НПУ ім. Драгоманова; Ін-т політології та ін. - Київ, 2007. - № 11. - С. 89-91.

6. Зайчук О.В. Медіація як процедура врегулювання спорів шляхом досягнення консенсусу // Бюлетень Міністерства юстиції України : офіційне видання / Міністерство юстиції України. - Київ, 2010. - № 9 (вересень). - С. 158-161

7. Медіація як демократичний та ефективний спосіб вирішення спорів: європейські норми і досвід та українська перспектива // Бюлетень Міністерства юстиції України : офіційне видання / Міністерство юстиції України. - Київ, 2010. - № 12 (грудень). - С. 137-141

Размещено на Allbest.ru