Колізійні питання договорів міжнародних повітряних перевезень

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Курсова робота

з дисципліни: «Міжнародне приватне право»

на тему: «Колізійні питання договорів міжнародних повітряних перевезень»



Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття міжнародного перевезення, загальна характеристика

1.1 Поняття та ознаки міжнародних перевезень

1.2 Класифікація міжнародних перевезень

1.3 Учасники договірних відносин у галузі міжнародних перевезень

1.4 Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень

Розділ 2. Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень

2.1 Загальна характеристика міжнародних повітряних перевезень

2.2 Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу повітряним транспортом

2.3 Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень вантажів, пасажирів та багажу

Розділ 3. Колізійні норми, що містяться в договорах та конвенціях про міжнародні перевезення

3.1 Характеристика колізійних норм

3.2 Регулювання нормами національного законодавства міжнародних перевезень

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Світова економічна криза в сфері міжнародних перевезень, як і в інших галузях, є здебільшого наслідком намагання створити у стислі терміни самостійну національну маршрутну систему, в межах котрої значна кількість транспортних підприємств та перевізників сьогодні не в змозі ефективно функціонувати, що перешкоджає формуванню спільного ринкового простору.

Здійснення міжнародних перевезень за участю будь-якої держави забезпечує матеріальну складову комунікативної системи суспільства, оскільки транспортом користується практично все населення й усі суб'єкти господарювання. Особливістю міжнародних перевезень є те, що вони сполучають окремі регіони держав, утворюючи єдиний світовий політико-економічний простір. При чому в сучасному світовому поділі виробництва відсутні приклади навіть серед розвинутих держав, аби транспортні системи були відокремлені й не ґрунтувались на інтеграційних принципах. Ігнорування цього факту, недостатність законодавчої, нормативно-правової, технологічної та інформаційної бази міжнародних перевезень призводить до того, що Україна, перебуваючи на перехресті головних транспортних напрямків Євразійського континенту, котрі мають тисячолітню історію, не повністю реалізує ці переваги в розвитку національної транспортної системи та мережі міжнародних транспортних коридорів.

У зв'язку з цим вагоме місце і у внутрішній, і в зовнішній політиці нашої держави належить опрацюванню й реалізації "Програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні", "Комплексної програми утвердження України як транзитної держави", розширенню співробітництва з міжнародними транспортними організаціями, забезпеченню приєднання України до міжнародних конвенцій та угод у галузі міжнародних перевезень.

Об'єктом дослідження є перевезення вантажів, пасажирів і багажу різними видами транспорту.

Предмет курсової роботи є дослідити норми які регулюють договори міжнародного перевезення. Слід враховувати, що міжнародні перевезення часто здійснюються змішаними та комбінованими видами транспорту, що ускладнює розгляд претензій та спорів. Але для їх вирішення існують ряд документів, зокрема, конвенцій, які регулюють умови перевезення.

Актуальність цієї проблеми обумовлена ще й намаганням України вступити до Європейського Союзу, що на сучасному етапі набуває великого значення і потребує якнайшвидшого вирішення.

Метою роботи є: - систематизувати і поглибити теоретичні і практичні знання з вибраної спеціальності, навчитись застосовувати їх при розв'язанні конкретних задач; - осягнути існуючі міжнародному договірному праві проблеми і навчитися розв'язувати їх; - оволодіти методикою дослідження, узагальнення та логічного викладу матеріалу; - розвинути вміння самостійно вивчати й узагальнювати законодавчі та наукові літературні джерела, юридичну практику.



Розділ 1. Поняття міжнародного перевезення, загальна характеристика

1.1 Поняття та ознаки міжнародних перевезень

Міжнародне перевезення - це перевезення вантажів, пасажирів та їхнього багажу між двома й більше державами, що здійснюється за умовами, установленими міжнародними угодами.

Міжнародні угоди в галузі перевезень містять вимоги до документації, визначають порядок прийому вантажу для перевезення і видачі його в пункті призначення, умови відповідальності сторін, процедуру подання позовів тощо.

Дійсним вважається перевезення, стосовно якого уклали договір міжнародного перевезення з видачею необхідного транспортного документа.

Сторони договору міжнародного перевезення:

- перевізник - зобов'язується доставити вантаж відправника до пункту призначення та передати його особі (одержувачу), уповноваженій отримати вантаж;

- відправник - зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату [ 9, стр. 147] .

Транспортні документи, видані перевізником відправникові вантажу, є, по-перше, доказом прийому вантажу, а по-друге - обіговим документом. Вони дають змогу відправникові вантажу отримати від банку платню за проданий товар.

Ознаки міжнародних перевезень:

- переміщення вантажів, пасажирів та їхнього багажу територіями різних держав;

- регламентація таких перевезень міжнародними угодами. Перевезення не є міжнародними, якщо вони не регламентовані належними міжнародними угодами.

У цьому випадку процес переміщення здійснюють окремими етапами з укладанням двох відповідних договорів перевезення:

1) до прикордонної станції - за внутрішніми правилами держави відправлення;

2) після перетину кордону - за правилами внутрішнього законодавства тієї чи іншої іноземної держави.

Всі ці договори містять матеріально-правові норми загального характеру відповідних держав. Якщо питання про міжнародні перевезення не врегульовані матеріальними нормами конвенцій, то в цих конвенціях містяться уніфіковані колізійні норми з посиланням на законодавство відповідної держави, де ці питання врегульовані, тому очевидність перевезення, а також його міжнародний характер можуть бути встановлені в такий спосіб [11, стр. 324].

Колізійні прив'язки, які застосовують під час міжнародних перевезень - це закон місця відправлення пасажирів (вантажу), закон місця реєстрації транспортного засобу, закон країни призначення, транзиту, а також закон країни-перевізника.

1.2 Класифікація міжнародних перевезень

Класифікація міжнародних перевезень залежить від багатьох різних критеріїв, з-поміж яких доцільно виокремити:

1. За видами транспорту - повітряні, автомобільні, залізничні, морські, річкові, переміщення трубопровідним транспортом.

2. Залежно від кількості використовуваного транспорту - прості (використовують лише один вид транспорту), змішані (застосовують декілька видів транспорту).

3. Залежно від об'єкта - перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти.

4. Залежно від використання транспортних компаній - перевезення однією або кількома транспортними організаціями прямого сполучення (дають один документ, навіть якщо в перевезенні беруть участь декілька компаній), кількома послідовними перевізниками (замовник укладає з кожним співперевізником окремий договір зі застосуванням транспортної документації кожного співперевізиика), непрямого сполучення (кожний із спів перевізників укладає свій договір перевезення, застосовуючи власну транспортну документацію й умови) [ 23, стр. 94] .

5. Залежно від маршруту - міжнародні перевезення в суміжному сполученні (між двома країнами" що мають спільний кордон), в транзитному сполученні (з перетинанням території іноземної держави), наскрізного сполучення (коли для перевезення вантажу до пункту призначення, який розміщений у тій самій країні, що й пункт відправлення, необхідно перетнути територію іншої держави).

6. Залежно від кількості пересадок - пересадочні, безпересадочні.

1.3 Учасники договірних відносин у галузі міжнародних перевезень

У сучасних умовах питання про суб'єктний склад договору перевезення необхідно розглядати з урахуванням значного розширення сфери дії договору перевезення, який зараз не можна зводити до моделі реального договору перевезення конкретного вантажу. Він повинен охоплювати всі договори, що опосередковують відносини, пов'язані з перевезеннями вантажів, пасажирів і багажу.

На підставі цього застереження учасниками відносин перевезення є перевізник, відправник, вантажоотримувач, пасажири, інші транспортні організації, котрі беруть участь у процесі перевезення.

Про особливості статусу перевізника зауважимо, що внаслідок переходу окремих країн до ринкових умов розвитку істотно змінилися вимоги, встановлені законодавством до транспортних організацій, які постають перевізниками вантажів, пасажирів і багажу.

По-перше, державне майно, закріплене за транспортними організаціями, було приватизоване, а самі транспортні організації комерціалізовані й акціоновані. По-друге, запроваджена система ліцензування діяльності, пов'язаної зі здійсненням перевезень вантажів, пасажирів і багажу.

Характерна вимога до організацій, котрі постають перевізниками, - наявність у них на законній підставі транспортних перевізних засобів, придатних для перевезень пасажирів, вантажів або багажу. Перевізником на морському транспорті зазвичай є так званий "судновласник" - особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи вона власник судна, чи використовує його на іншій законній підставі. У цьому сенсі судновласником визнають і фрахтувальника, що експлуатує судно на основі договорів тайм-чартеру або бербоут-чартеру, котрий від свого імені як перевізник укладає договори морського перевезення з відправниками вантажів [24, стр. 178].

Судновласником, що експлуатує судно, може бути безпосередньо й власник судна. Він має право вчиняти стосовно судна всі дії, які не суперечать закону, актам законодавства та не порушують права й інтереси осіб, котрі охороняються законом. Наприклад, власник може відчужувати судно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, права володіння, користування та розпоряджання судном, установлювати іпотеку судна й обтяжувати його певним способом тощо. Однак у тих випадках, коли власник передає своє судно у володіння та користування іншій особі, він втрачає статус судновласника і вилучає себе із правовідносин перевезення.

За договором повітряного перевезення перевізником визнається кожна юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки. Експлуатант - це особа, організація або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує власні послуги у цій галузі.

Перевізником за договорами перевезення вантажів і пасажирів залізничним транспортом є залізниця - статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого належать підприємства, установи й організації залізничного транспорту і яке за централізованого управління здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.

Поряд з перевізниками, учасниками договірних відносин перевезення вантажу є відправники вантажу та вантажоотримувачі.

Вантажовідправником за договором перевезення вантажу може бути кожна правоздатна та дієздатна фізична або юридична особа. Найчастіше ними є комерційні організації, що здійснюють відправлення вантажів (переважно вироблених ними товарів) для виконання своїх зобов'язань стосовно продажу, постачання товарів і виконання інших договорів. Зазвичай відправник вантажу - це власник вантажів, котрі відправляють вантажовласник або особа, яку власник уповноважив відправити вантаж. Відправник вантажу безпосередньо укладає договір перевезення з перевізником і є його стороною[ 24, стр. 147].

На відміну від відправника вантажу вантажоодержувач не задіяний в укладанні договору перевезення, а отже, його не можна вважати стороною цього договору. Водночас, згідно зі законодавством, вантажоодержувач має певні права, а також низку обов'язків, пов'язані з перевезенням вантажу. Така обставина засвідчує, що одержувача визнають третьою особою, на користь якої укладається договір перевезення - це договір, де боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи.

Перевізник зобов'язаний видати прийнятий до перевезення і доставлений у пункт призначення вантаж саме вантажоодержувачеві. Отже, лише вантажоодержувач може вимагати від перевізника виконання цього обов'язку.

Поширюються на договір перевезення вантажів і норми, котрі регулюють договір на користь третьої особи. Коли третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, кредитор може скористатися таким правом, якщо це не суперечить закону, іншим правовим актам і договору. На підтвердження цієї тези можна використовувати норми, зазначені в усіх транспортних статутах і кодексах. Відповідно до них право на розпоряджання незатребуваними одержувачами вантажами надається відправникові вантажу.

Договір перевезення вантажу не покладає на одержувача тих чи інших обов'язків. Проте особа, котра має намір прийняти вантаж, повинна взяти на себе певні обов'язки, передбачені законодавством, і це не суперечить конструкції договору перевезення як договору на користь третьої особи. Отже, правове становище вантажоодержувача характерне тим, що йому належить роль третьої особи, на користь якої відправник вантажу та перевізник укладають договір перевезення вантажу.

Хочу звернути увагу на існуванні низки транспортних організацій, котрі не беруть участі в укладанні договору перевезення вантажів або пасажирів, але по суті є учасниками процесу їхнього транспортування. Такі організації також вступають у певні правовідносини з вантажоодержувачами й одержувачами багажу під час отримання вантажів і багажу в пункті призначення. Подібні ситуації виникають тоді, коли вантажі перевозять у прямому й прямому змішаному сполученні.

1.4 Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень

У цивільно-правовій доктрині України та й інших колишніх союзних республік укорінилося поняття "транспортні договори", під якими насправді розуміють цивільно-правові договори переважно за участю транспортних організацій. Це поняття охоплює різні типи договірних зобов'язань: перевезення, транспортну експедицію, буксирування, оренду (фрахтування на час) транспортних засобів і под. Ядром, центральною ланкою системи всіх так званих транспортних договорів прийнято вважати договір перевезення: це традиційно договір перевезення конкретного вантажу, сконструйований за моделлю реального договору, тобто такий договір, згідно з яким перевізник зобов'язується доставити вантаж, довірений йому відправником, у пункт призначення й видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Іншим транспортним договорам зазвичай належить допоміжна роль, а їхнє значення полягає в забезпеченні й обслуговуванні центрального договору перевезення вантажу, пасажира чи багажу. Такий підхід, однак, має певні недоліки:

1. Єдина об'єднувальна ознака всіх транспортних договорів - участь у зазначених договорах транспортних організацій - у жодному випадку не може бути критерієм для вирізнення відповідної класифікаційної групи договорів, оскільки вони репрезентують різні типи договірних зобов'язань.

2. Навчання про систему транспортних договорів, де основне, панівне місце посідають договори перевезення пасажира або конкретної партії вантажів (тобто договори, що опосередковують відносини за безпосередньою їхньою доставкою з пункту відправлення у пункт призначення, а всі інші договірні зобов'язання стосовно цих договорів відіграють допоміжну, підпорядковану роль), ґрунтоване лише на повсякденних уявленнях про зміст діяльності транспорту (доставка пасажирів і вантажів) і не має нічого спільного з юридичним співвідношенням різних договорів, котрі застосовують у сфері транспортної діяльності, в тому числі опосередковуючих перевезення пасажирів і вантажів. [ 26, стр. 314] Наприклад, коли конкретну партію вантажів перевозять у межах укладеного між відправником вантажу та перевізником договору про організування перевезень, за яким перевізник зобов'язується у встановлений термін приймати, а відправник вантажу - пред'являти вантажі в обумовленому обсязі, договір перевезення зазначеної конкретної партії вантажів уже не є основним для сторін. Це радше звичні дії, спрямовані на виконання зобов'язань.

3. Розгляд договорів перевезення пасажира, договір перевезення конкретного вантажу як на головну ланку певної системи транспортних договорів, значення котрих зводиться до обслуговування цих договорів, найчастіше ускладнює юридичну кваліфікацію різноманітних правовідносин, що опосередковують процес перевезення.

Крім традиційних договорів перевезення вантажу (стаття 909) і пасажира (стаття 910), у цій главі ЦК України згадуються й інші договори, які опосередковують перевезення: договір чартеру (фрахтування) (стаття 912); угоди між організаціями різних видів транспорту, що регламентують взаємини транспортних організацій під час перевезення вантажів, пасажирів і багажу в прямому змішаному сполученні (стаття 913); договір перевезення транспортом загального користування (стаття 915); довгостроковий договір про організування перевезень (стаття 914) [ 1 ]. Усі названі в ЦК України договори вирізняються за певними властивостями - правовим значенням, суб'єктним складом, предметом зобов'язань та ін. Водночас їх об'єднує те, що всі вони у кінцевому підсумку призначені регулювати відносини, котрі виникають у процесі перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Тому в сучасних умовах уже некоректно брати до уваги лише договір перевезення, сформований за взірцем реального договору, відповідно до якого перевізник зобов'язується доставити довірений йому вантаж у пункт призначення і видати його одержувачеві або іншій уповноваженій особі, а відправник вантажу - розрахуватись за провезений. Точнішим видається розглядати питання про систему договорів, що опосередковують перевезення вантажів,

За предметом договору розрізняють договори:

- перевезення пасажира (предмет цього договору - доставка пасажира та його багажу в пункт призначення);

- перевезення вантажів, що охоплює і реальний договір перевезення, і консенсуальний договір про організування перевезень (предмет зазначеного договору - перевезення вантажів);

- фрахтування (чартер) (предмет - надання всієї або частини місткості транспортного засобу) [ 25, стр. 423].

Залежно від суб'єктного складу відносин, пов'язаних із перевезенням, виокремлюють такі види договору:

- перевезення пасажира, учасником якого є пасажир;

- перевезення вантажів (і консенсуальний, і реальний), що укладають перевізник із відправником вантажу;

- про порядок організування роботи зі забезпечення перевезень, які укладають транспортні організації.

Залежно від мети договору перевезення всі договори можна диференціювати на три групи:

1. Договори, спрямовані на організування перевезень, що мають на меті визначити обсяг перевезених вантажів і кількості задіяних транспортних засобів, а також порядок роботи відправників вантажу й перевізників - договори про організування перевезень, договори на експлуатацію під'їзної колії та на подання і прибирання вагонів, договори, укладені внаслідок прийняття заявки або замовлення відправника.

2. Договори, спрямовані на забезпечення транспортування вантажів, пасажирів і багажу та доставки їх до пункту призначення - угоди між транспортними організаціями про порядок організування перевезень у прямому змішаному сполученні, вузлові повідомлення.

3. Договори, спрямовані на доставку вантажів, пасажирів і багажу в пункт призначення - реальний договір перевезення вантажу й договір перевезення пасажира.

За правовим статусом перевізника всі договори (за принципом дихотомії) розподіляють на:

- договори, перевезення за котрими здійснюють транспортом загального користування;

- договори, згідно з якими перевізником є інші транспортні організації.

За формою договору розрізняють:

1. Договори, які оформляють за транспортною накладною або коносаментом - реальні договори перевезення конкретного вантажу.

2. Договори, укладені внаслідок акцепту оферти, що набуває вигляду конклюдентних дій, - прийняття транспортною організацією заявки або замовлення відправника вантажу на виділення транспортних засобів для перевезення вантажів.

3. Договори перевезення пасажирів, котрі купують квитки безпосередньо в автобусі, маршрутному таксі та ін.

4. Договори, укладені в загальному порядку.

Таким чином, міжнародні перевезення набувають все більшого значення для держав, у т. ч. й України, їх належне правове регулювання дозволить найоптимальніше вирішити низку господарських питань.

Перевезення пасажирів, вантажу, багажу здійснюється залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим та трубопровідним видами транспорту. Розрізняють прямі перевезення, тобто здійснювані одним видом транспорту, та змішані або комбіновані, здійснювані кількома видами транспорту.

За договором перевезення транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити пасажирів, вантаж, багаж до пункту призначення в іншій державі, видати вантаж (багаж) уповноваженій особі (одержувачу). Відправник чи пасажир зобов'язані оплатити таку послугу. Міжнародним вважається перевезення, здійснюване між двома чи більшою кількістю держав. Особливістю договору міжнародного перевезення є застосування матеріальних норм права на підставі колізійних принципів, передбачених міжнародними договорами, національним законодавством чи транспортним документом, виданим перевізником. Колізійними прив'язками, що переважно застосовують для обрання матеріального законодавства при відправленні вантажу, є закон країни відправлення, при його видачі в кінцевому пункті - закон країни призначення. Застосовують також закон перевізника та закон країни суду.

Правове регулювання відносин, які виникають із здійснення міжнародних перевезень, має специфіку. По-перше, їх найважливіші умови визначені у міжнародних угодах - транспортних конвенціях, що є основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми, необхідні для врегулювання колізій, що найчастіше виникають при морських та автомобільних міжнародних перевезеннях. Звичайно уніфіковані норми міжнародних договорів регулюють вимоги до перевізної документації, порядку приймання вантажу до перевезення та його видачі у пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедуру заявлення претензій і позовів. Міжнародні транспортні конвенції мають і колізійні норми, до яких звертаються у разі відсутності уніфікованих матеріально-правових норм. Переважно договірні колізійні норми відсилають до національного законодавства. По-друге, норми конвенцій про міжнародні перевезення є імперативними. По-третє, специфіка регулювання міжнародних перевезень може виявлятися у відображенні норм міжнародних договорів у національному законодавстві без попередньої ратифікації, підписання або ж приєднання до них. Таке явище відоме за назвою рецепційного ефекту міжнародного договору. Воно є достатньо поширеним. Наприклад, правила Брюссельської конвенції про коносамента! перевезення 1924 p., які застосовують до регулювання морських перевезень, і в якій беруть участь близько 50 держав, сприйняті національним законодавством ще майже ЗО державами без ратифікації чи приєднання до зазначеної Конвенції. По-четверте, здійснення змішаних перевезень, транзит і контейнерні перевезення регулюються спеціальними нормами міжнародних чи національних актів.



Розділ 2. Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень

2.1 Загальна характеристика міжнародних повітряних перевезень

Особливість повітряного транспорту, що відрізняє його від інших транспортних засобів, - швидкість перевезення. На коротких відстанях (до 500 км) залізничний і автомобільний транспорт явно переважає повітряний за рахунок значно меншого часу на наземне обслуговування. Однак за зростання відстані перевезень пасажири віддають перевагу повітряному транспорту.

Для польоту літаків визначеним маршрутом виділено повітряні смуги завширшки приблизно 30 км. Шлях польоту називають повітряною трасою, а її проекцію на землю - наземною трасою повітряної лінії.

Повітряна лінія - постійний маршрут регулярних польотів літаків між населеними пунктами, забезпечений наземним устаткуванням обслуговування польоту. Сукупність усіх повітряних ліній і пристроїв, призначених для забезпечення регулярних польотів цивільної авіації, утворює мережу повітряних шляхів сполучення.

Залежно від категорій обслуговування повітряних ліній аеропорти розподіляють на міжнародні та внутрішні. Повітряні лінії, якими відбуваються польоти літаків, також є внутрішні й міжнародні. Польоти літаків на внутрішній і міжнародній повітряних лініях - це регулярні рейси, виконувані відповідно до розкладів, і замовлені (чартерні), здійснювані на основі договорів з підприємствами, організаціями, туристичними фірмами.

Пасажирів і їхній багаж перевозять авіатранспортом на підставі договору. Його укладають авіатранспортне підприємство (перевізник) й окремі громадяни, організації, туристичні фірми. Водночас із регулярними авіатранспорті підприємства виконують чартерні перевезення - нерегулярне перевезення, умовою здійснення якого є фрахтування всього повітряного судна чи частини його комерційної ємності. Зафрахтовану ємність замовник використовує на свій розсуд. Такі перевезення виконують маршрутами, що збігаються з наявними на внутрішніх і міжнародних авіалініях, або будь-якими іншими [ 26, стр. 118].

У змісті типового договору чартеру вказують тип повітряного судна та конкретні умови перевезення, які визначають:

- максимальне комерційне завантаження чартеру: кількість пасажирів, маса багажу;

- місце відправлення та призначення, час вильоту рейсу;

- призначення перевезення;

- права й обов'язки перевізника та замовника.

Перевізник, наприклад, зобов'язується вчасно, згідно з графіком, доданим до договору, надати літак визначеної вартості, що забезпечує перевезення чартерного завантаження. Виконання формальностей, пов'язаних зі здійсненням польотів, до котрих належать імміграційні, митні, карантинні, прикордонні питання, а також отримання дозволу авіаційної влади на виконання чартерного перевезення бере на себе перевізник. Замовник зобов'язаний забезпечити своєчасну доставку пасажирів і багажу в аеропорт відправлення.

Визначають мінімальне комерційне завантаження, згідно з яким замовлений рейс буде виконаний. За пропонованого низького комерційного завантаження авіатранспортні підприємства планують чартерні рейси в інтересах декількох замовників, а також передбачають завантаження повітряного судна в обох напрямках.

Підставою для виконання чартерних рейсів (планових і за разовими заявками) є заявка (гарантійний лист) підприємства замовника, надана авіапідприємству за 15 днів до виконання рейсу. В ній називають замовника, дату виконання рейсу, зобов'язання з виконання правил перевезення пасажирів, багажу й іншу необхідну інформацію.

Обидві сторони мають право розірвати договір. Авіапідприємство використовує це право у випадках: нестачі авіапалива чи скорочення його ліміту; невиконання замовником зобов'язань з мінімального комерційного завантаження повітряного судна; відволікання літака для виконання урядових завдань. Замовник має право відмовитися від чартерного рейсу, коли: авіапідприємство затримало виконання рейсу більше ніж на 5 год; замінило тип повітряного судна і внаслідок цього не буде забезпечено обсяг і якість перевезень, передбачені за договором виконання замовленого рейсу.

У договорі вказують повну вартість чартеру, зазвичай вартість нетто, тобто ціну для перевізника. Комісійні, аеропортові й інші збори замовник оплачує окремо.

Повітряний транспорт, отже, здійснює і внутрішні, й міжнародні перевезення пасажирів та туристів.

2.2 Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу повітряним транспортом

Договір повітряного перевезення це угода щодо транспортування товарів повітряним транспортом, у тому числі період, коли товари перебувають під контролем повітряного перевізника. Правом на здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації може володіти кожна юридична або фізична особа, яка займається експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, виробництвом, розробленням та іншою діяльністю у сфері авіаційної техніки й одержала ліцензію. Повітряні перевезення виконують на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови засвідчують документом на перевезення, виданим авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами) [ 6, стр.3].

Повітряним перевізником визнають кожну юридичну або фізичну особу, що виконує повітряні перевезення та має права експлуатанта авіаційної техніки.

Експлуатант - особа, організація або підприємство, яке експлуатує повітряні судна або пропонує свої послуги в цій галузі.

Під час перевезення вантажу видають авіавантажну накладну. Замість авіавантажної накладної можуть бути застосовані інші засоби, що забезпечують збереження інформації стосовно його транспортування в електронному вигляді. Застосовуючи такі засоби, перевізник має право видати вантажовідправникові документ, який замінює авіавантажну накладну.

Авіавантажна накладна (до доказу протилежного) є презумпцією наявності договору перевезення вантажу між перевізником і вантажовідправником, котрі названі в цьому документі, та прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у цьому документі. Будь-які відомості в авіавантажній накладній стосовно ваги, розмірів та упакування вантажу, а також кількості місць (до доказу протилежного) є свідченням повідомлених даних. Відомості щодо кількості, обсягу та стану вантажу не слугуватимуть доказом проти перевізника, за винятком випадків, коли такі відомості стосуються фактичного стану вантажу, а перевізник перевірив ці дані в присутності вантажовідправника і про це в авіавантажній накладній зроблено позначку.

Умови договору перевезення, наведені в авіавантажній накладній, не мають суперечити правилам перевезення вантажів. Відсутність, неправильність або втрата авіавантажної накладної не впливають ні на наявність, ні на дійсність договору перевезення.

Вантажовідправник повинен оформити чи мати оформлену від свого імені авіавантажну накладну відповідно до форми, кількості копій і способу, встановленого перевізником, та надати таку авіавантажну накладну перевізнику разом із вантажем не пізніше ніж у час, визначений перевізником (його агентом). Якщо дані про тарифи та збори не були встановлені, перевізник повинен назвати в авіавантажній накладній суму оплати транспортування вантажу вантажовідправником.

За транспортування декількох місць вантажу, коли товари неможливо транспортувати на одному повітряному судні (транспортному засобі) або коли транспортування товарів за однією авіаван-тажною накладною забороняють застосовані закони чи правила перевізника, останній має право вимагати від вантажовідправника оформлення авіавантажних накладних окремо на кожне місце вантажу.

Перевізник за заявою вантажовідправника може оформити авіавантажну накладну і стягнути за це з вантажовідправника відповідну плату. Водночас перевізник діє за згодою і від імені вантажовідправника. Якщо вантажовідправником надана авіавантажна накладна (чи інша інформація й інструкції стосовно товарів), неправильно заповнена, без усіх необхідних даних та інструкцій про вантаж або з помилкою, перевізник має право (але не зобов'язаний) зробити в авіавантажній накладній необхідні правки чи оформити нову авіавантажну накладну. Тут він діє від імені вантажовідправника, не беручи жодних зобов'язань стосовно таких дій. Перевізник може не приймати до перевезення вантаж, якщо авіавантажна накладна має виправлення, зроблені не перевізником (його агентом), підтерті або нерозбірливі записи.

Якщо стан вантажу чи його упакування незадовільні, вантаж або упакування ушкоджені ззовні, то вантажовідправник повинен зазначити в авіавантажній накладній фактичний стан вантажу. Коли ж він не в змозі це зробити або названі дані нечіткі, перевізник має право ввести в авіавантажну накладну дані про фактичний стан вантажу, його особливі властивості або уточнити попередні дані в авіавантажній накладній. Вважають (до доказу протилежного), що перевізник діє від імені вантажовідправника. Перевізник має право вимагати від вантажовідправника надати документ про характер вантажу, коли це вимагають застосовані закони.

Відповідальність вантажовідправника. Вантажовідправник відповідає перед перевізником (іншими особами) за правильність, точність і повноту даних та інструкцій стосовно вантажу, названих ним (або від його імені) в авіавантажній накладній або наданих перевізникові для введення в авіавантажну накладну. Він відповідає перед перевізником за всіляку шкоду, заподіяну йому або іншій особі, через неправильність, неточність чи неповноту даних та інструкцій про вантаж, зазначених ним (або від його імені) в авіа-вантажній накладній або наданих перевізникові щодо вантажу, і зобов'язаний відшкодувати завдані збитки[ 11, стр. 185].

Відповідальність перевізника. Перевізник також відповідає перед вантажовідправником за шкоду, заподіяну вантажовідправникові або іншій особі через неправильність, неточність чи неповноту даних та інструкцій, уведених перевізником (від його імені) в авіавантажну накладну про вантаж, і зобов'язаний відшкодувати завдані збитки.

Час доставки вантажу до місця відправлення. Вантажовідправник зобов'язаний доставити вантаж в аеропорт або в інше місце відправлення не пізніше, ніж у час, визначений перевізником (його агентом) для виконання адміністративних формальностей і відповідних процедур про відправлення вантажу. Якщо вантажовідправник не доставив вантаж до встановленого строку, доставив його з неправильно оформленими документами або не підготував вантаж до відправлення згідно зі застосованими законами, то перевізник має право анулювати бронювання, раніше зроблене для цього вантажу. Перевізник не несе відповідальності перед вантажовідправником або вантажоодержувачем за збитки, котрі є наслідком несвоєчасної доставки вантажовідправником вантажу в аеропорт чи інше місце відправлення, встановлене перевізником.

Товари мають бути упаковані в такий спосіб, щоб гарантувати їхнє безпечне транспортування за звичайних умов перевезення й оброблення. Кожне місце вантажу маркують, зазначаючи назву та повну поштову адресу вантажовідправника і вантажоодержувача, а якщо адреса фактичного вантажоодержувача інша, ніж названа в авіавантажній накладній, то в авіавантажній накладній має бути зазначена адреса фактичного вантажоодержувача.

Перевізник зобов'язаний перевірити придатність вантажу та його упакування для транспортування, вигідність необхідного обладнання для оброблення вантажу й забезпечити відповідні умови для безпечного транспортування вантажу. Вантаж приймають до транспортування лише після попередньої оплати, якщо:

- вантажоодержувач - недієздатна особа;

- вантажоодержувач - урядове агентство (крім випадків, коли відповідне урядове агентство надає належно оформлені гарантії оплати);

- вантаж швидкопсувний або складається з інших, визначених перевізником, категорій;

- застосовані закони країни призначення забороняють оплату транспортування вантажу безпосередньо під час його доставки.

Право розпоряджатися вантажем має бути реалізоване вантажовідправником (його агентом) і застосоване до всього вантажу, який оформлений однією авіавантажною накладною. Це право може бути реалізоване лише тоді, коли вантажовідправник або його агент нададуть перевізникові частину авіавантажної накладної, доставленої йому чи збереженої ним.

Інструкції про розпорядження вантажем повинні бути своєчасними, подані у письмовій формі, встановленій перевізником. Якщо право розпоряджатися вантажем реалізується до зміни вантажоодержувача, то таким новим вантажоодержувачем вважатиметься вантажоодержувач, названий у авіавантажній накладній.

Вантажовідправник повинен відшкодувати перевізнику всі витрати, що виникли у зв'язку з реалізацією його права розпоряджатися вантажем. Право вантажовідправника розпоряджатися вантажем припиняється тоді, коли після прибуття вантажу до місця призначення вантажоодержувач отримує його у своє розпорядження; одержує запит про доставку вантажу чи авіавантажної накладної; інакше підтверджує прийняття ним вантажу. Якщо вантажоодержувач відмовляється приймати товари чи авіавантажну накладну або з ним неможливо зв'язатися, то право розпоряджання вантажем залишається за вантажовідправником.

Перевізник зобов'язаний негайно повідомити вантажоодержувача про прибуття вантажу. Доставка вантажу вважається виконаною, коли вантаж доставлений митному брокерові чи іншим державним органам, як це передбачено законом, і перевізник відправив повідомлення про прибуття. Отримати вантаж може лише вантажоодержувач, названий в авіанакладній, його агент або інша особа, що має право на отримання вантажу. Перевізник не зобов'язаний установлювати дійсність таких повноважень.

Перевізник може відмовити в перевезенні чи подальшому перевезенні пасажира (багажу) з метою забезпечення безпеки польоту та виконання вимог застосованих законів або на підставі власних обґрунтованих рішень.

2.3 Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень вантажів, пасажирів та багажу

Міжнародно-правове регламентування відносин з перевезення повітряним транспортом починається з Паризької конвенції про повітряну навігацію (1919 р.). Вона затвердила принцип суверенітету держави на повітряний простір над її сухопутною і водною територією та встановила право "мирного прольоту"іноземних повітряних суден у повітряному просторі інших держав.

Однак основи міжнародно-правового регулювання повітряних перевезень закладені 1929 р., коли у Варшаві було підписано першу угоду в цій сфері. Це дало поштовх початку Варшавської системи. Сьогодні "документи Варшавської системи" (а саме так в юридичній та іншій спеціальній транспортній літературі називають комплекс нормативних актів у сфері договірних відносин повітряного транспорту) налічують вісім документів - конвенцій та змінювальних і доповнювальних їх протоколів. Це Варшавська конвенція 1929 р., Гаазький протокол 1955 р., Гвадалахарський протокол 1961 р., Гватемалський протокол 1971 р. і чотири Монреальських протоколи 1975 р. (Протоколи № 1-4). Вони створили уніфікований правовий комплекс, що розвивається в часі, визначає та регулює загальні правила й умови, що належать до договору перевезення. Перший документ підписаний 1929 р., останній - 1975 р.

Документи Варшавської системи не варто розглядати як єдиний нормативний акт. Одні держави беруть участь лише у Варшавській конвенції 1929 р., інші - у Варшавській конвенції, зміненій

Гаазьким протоколом 1955 p., треті приєдналися до Конвенції, зміненої іншими протоколами. Тому більшість держав, що визнають і застосовують Варшавську систему, беруть участь або у Варшавській конвенції та Гаазькому протоколі, або у Варшавській конвенції, зміненій Гаазьким протоколом і Гвадалахарською конвенцією 1961 р. Найбільше держав (136) є учасниками Варшавської конвенції, зміненої Гаазьким протоколом 1955 р. Щоправда, 86 з них одночасно приєдналися до Монреальської конвенції 1999 р. і під час міжнародних перевезень зобов'язані застосовувати положення саме цієї Конвенції.

Отже, існує різноманіття правового поля та нормативних актів міжнародних повітряних перевезень і держав - учасників окремих нормативних актів Варшавської системи. Змінена тим або іншим протоколом Варшавська конвенція є самостійним нормативним актом. їх об'єднує тільки одне: в основі будь-якого документа системи покладена Варшавська конвенція.

Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р. (Варшавська конвенція)

Конвенція, що налічує 41 статтю, складається з Преамбули і п'яти розділів, причому другий розділ містить три розділи.

Преамбула Варшавської конвенції (далі - Конвенції) визначає склад держав або їхніх уповноважених осіб, які підписали 12 жовтня 1929 p. у м. Варшаві (Польща) спільно узгоджений документ (усього - 32 країни).

Варшавська конвенція набула чинності 13 лютого 1933 р. на 90-й день після ратифікації угоди п'ятьма державами, котрі підписали Конвенцію. Вона підлягає обов'язковій ратифікації державами, що до неї приєднуються (стаття 37). Конвенція складена в одному примірнику французькою мовою (стаття 36). Ратифікаційні грамоти депонуються в архівах МЗС Польщі. Конвенція ратифікована ЦВК Союзу PCP 7 липня 1934 р. Ратифікаційна грамота депонує у Варшаві 20 серпня 1934 р[ 8, стр. 94].

Сучасні тенденції розвитку міжнародних повітряних перевезень засвідчують, що кількість держав - учасників Варшавської конвенції (з доповнюючими її протоколами) буде неминуче й неухильно зменшуватися. Це пов'язано зі сучасною уніфікацією норм, які регулюють повітряні перевезення, - з набуттям чинності Монреальської конвенції 1999 р.



Розділ 3. Колізійні норми, що містяться в договорах та конвенціях про міжнародні перевезення

3.1 Характеристика колізійних норм

Особливістю регулювання відносин, пов'язаних зі здійсненням міжнародних перевезень є те, що для їх регулювання використовують в основному конвенції та двосторонні угоди щодо міжнародного сполучення, які містять уніфіковані матеріальні та колізійні норми. Разом з тим слід відмітити, що питома вага матеріальних норм як в міжнародних, так і внутрішніх актах, присвячених врегулюванню проблем міжнародних перевезень, є набагато більшою ніж колізійних. Отже, у даному випадку головним методом правового регулювання виступає матеріально-правовий; за допомогою колізійного методу вирішуються окремі питання, які не можливо вирішити шляхом уніфікації матеріальних норм.

В цілому у сфері міжнародних перевезень використовуються такі види колізійних прив'язок: закон місця відправлення пасажирів (вантажу), закон прапора, закон місця реєстрації судна (транспортного засобу), закон країни призначення, транзиту, закон країни перевізника, а також принцип автономії волі.

Усі міжнародні акти, які тим чи іншим чином торкаються питань міжнародної транспортної політики, можна поділити на два масиви: по-перше, це міжнародні акти загального характеру, у яких передбачено загальні напрямки щодо співробітництва у галузі транспортної політики, закріплено статус міжнародних транспортних організацій, врегульовано правила руху тощо, по-друге, це міжнародні акти, які безпосередньо спрямовані на гармонізацію національного законодавства у галузі міжнародних перевезень пасажирів, їх багажу та вантажів за допомогою різних видів транспорту: морського, повітряного, залізничного, автомобільного, водного, а також змішаних перевезень[ 20, стр. 111].

Окрім вищеназваних видів міжнародного сполучення (за різновидами транспорту та предметом транспортних операцій) у законодавстві та науковій літературі використано також інші критерії, за якими виділено такі різновиди:

- в залежності від періодичності транспортних операцій - регулярні перевезення (лінійні) та нерегулярні;

- з урахуванням порядку проходження вантажами та пасажирами прикордонних пунктів - перевезення безперевантажні (безпересадочні) та перевезення вантажні (пересадочні);

- в залежності від того, завершується чи ні перевезення на території країни - сусідки - перевезення сусідні, транзитні та прохідні (кільцеві);

- в залежності від того, здійснюється сповіщення на підставі одного або декількох договорів перевезення, - перевезення прямого сполучення, непрямого (ламаного) сполучення.

Одним з міжнародних актів загального характеру у сфері міжнародної транспортної політики, який має безпосереднє значення для України, є Угода про принципи формування спільного транспортного простору і взаємодії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики (9 жовтня 1997 р.). Угоду ратифіковано Законом України від 6 жовтня 1999 р. Її метою є створення умов для функціонування спільного транспортного простору та вироблення скоординованої транспортної політики. Держави - сторони Угоди погодилися проводити політику державної підтримки транспортного комплексу, визначати пріоритетні проекти з узгодженого інвестування, а також щодо створення інтегрованих транспортних систем на рівні міжнародних стандартів.

Головною метою усіх конвенцій та договорів, які стосуються міжнародного транспортного сповіщення є створення безпеки перевезень та спрощення формальностей, а також захист державних інтересів та інтересів осіб, які безпосередньо приймають участь у транспортній операції.



3.2 Регулювання нормами національного законодавства міжнародних перевезень

У багатьох державах прийнято спеціальні нормативно-правові акти про міжнародні перевезення,які ґрунтуються на конвенційних нормах, або акти, частина норм яких регулює міжнародні перевезення. В Україні матеріально-правові норми, спрямовані на організацію міжнародних перевезень, має, зокрема, Цивільний кодекс України (гл. 64 за назвою: «Перевезення», гл. 65 «Транспортне експедирування»).

Умови перевезень регулюють спеціальні нормативно-правові акти залежно від здійснення перевезень певним видом транспорту. Наприклад, залізничні перевезення регулює Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 p., морські - Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р., повітряні - Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р.

Відповідно до статутів (кодексів) розроблено правила перевезень на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні. Такими є, наприклад, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2008 р. №1196 (зареєстровані Міністерством юстиції України 4 квітня 2007 р. за № 310/13577).

Питання, пов'язані з транзитом через територію України, регулюються таким чином. Сьогодні найважливішим національним актом, який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, є Закон України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 р. Цей Закон не поширюється на транзит пошти, багажу, зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин, небезпечних і шкідливих відходів, продукції подвійного призначення, експорт та імпорт товарів, переміщення товарів з використанням трубопровідного транспорту та ліній електропередач. Норми Закону проголошують принцип свободи транзиту вантажів, стосуються питань маршрутів та способів транзиту вантажів. Зазначається, що транзитними вантажами є насипні, наливні, навалюючі, штучні, тарно-штучні товари, вантажобагаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). Транзит вантажів супроводжується книжкою МДП та іншими документами.

У Законі «Про транзит вантажів» визначено основні положення стосовно тарифів і розрахунків при транзиті вантажів, вказано на можливість надання транзитних послуг (робіт), на застосування цивільно-правової відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про транзит вантажів.

Крім зазначеного Закону, питання транзиту регулюють постанови Кабінету Міністрів України, які визначають шляхи і напрями транзиту через територію України. Такою є, наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку шляхів і напрямків транзиту підакцизних товарів через територію України та пункти на митному кордоні, через які здійснюється ввезення і вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України» від 6 травня 1996 р. Вказаною постановою серед інших положень затверджувалися шляхи і напрями провезення товару для таких видів сполучень, як автомобільного, залізничного, морського, річкового, повітряного, поромного. Для транзитних перевезень автотранспортом встановлено максимальні строки перевезень. У разі встановлення максимальних строків транспортування залізницею враховується швидкість перевезення, держава відправлення та інші обставини й умови.



Висновок

міжнародний перевезення колізійний норма

Особливість міжнародних транспортних відносин полягає у наявності іноземного елементу: перевезення здійснюється за кордон, причому іноземний елемент властивий процесу переміщення, що складає сутність транспортної діяльності.

Можна виділити в крайньому випадку три загальні риси міжнародних транспортних конвенцій:

- міжнародне перевезення вантажів, пасажирів і багажу здійснюється на підставі договору перевезення, який носить двосторонній, оплатний, реальний або консесуальний характер.

- при міжнародних перевезеннях у конвенціях передбачається чітко визначений переділ відповідальності перевізника, який відповідає за невиконання чи неналежне виконання договору перевезення, як правило, на принципі презумованої вини;

- при міжнародних перевезеннях передбачається претензійний порядок врегулювання спорів між сторонами за договором перевезення і скорочені строки позовної давності.

Характерною особливістю правового регулювання в цій сфері є те, що основні питання перевезень вирішуються в міжнародних угодах (транспортних конвенціях), що містять уніфіковані норми, одноманітно визначальні умови міжнародних перевезень вантажів і пасажирів. У зарубіжній навчальній літературі звертається увага на те, що навряд чи знайдеться інша галузь права, у якій є така кількість міжнародних угод про уніфікацію правових норм, як в цій галузі.

Існування колізійних норм забезпечує можливість звільняти правотворчі органи від необхідності прийняття спеціальних нормативних актів з метою ліквідації правових протиріч, а також полегшити правозастосовчу практику, забезпечивши її системою узгоджених норм.

Специфіка колізійних норм як засобу подолання колізій та прогалин у праві виявляється у її: функціях; предметі; змісті та структурі.

Функції колізійної норми характеризуються як напрями її впливу на процес регулювання. Як правило, вирізняють три різновиди функцій, що забезпечуються колізійними нормами.

Найбільш поширеними колізійними прив'язками в галузі транспортних перевезень є:

- закон місця відправки товару. У відповідності зі статтею 285 Конвенції про міжнародне приватне право (Кодекс Бустаманте 1928р.) про порядок фрахтування морського і повітряного судна регулюється місцем відправки товару;

- закон місця спричинення шкоди. Так, закон Румунії відносно регулювання відносин міжнародного приватного права 1992 р. визначає, що шкода, завдана повітряним судном на поверхні, регулюється законом тієї держави, на території якого така шкода була завдана;