Процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий, аналіз його потребує конкретно-історичного підходу.

Зародження та розвиток громадянського суспільства відбувається протягом тривалого періоду еволюції сучасної цивілізації. Цей процес має багато закономірностей, спільних для багатьох країн. Але кожна держава, розвиваючи громадянське суспільство, вносила щось особливе, характерне саме для неї.

Досить специфічний досвід його побудови мала Україна. Адже феодальний устрій тривалий час носив потворні форми кріпосництва, що обмежувалось з рабством. Це зумовило і характерний розвиток суспільства, наклало певний відбиток на взаємовідносини між верствами населення, на їх психологію.

Протягом всього періоду суспільного розвитку все частіше інтереси колективу домінували над інтересами особи. В таких умовах усвідомлення себе як громадянина, як повноправної особистості не могло відбутися. Вся історія ідеї громадянського суспільства - це історія перетворення самої колективності, організованої за законами спільного життя в розвиток людини, що вийшла із природнього стану необмеженої свободи, в громадянина цього суспільства [20; 75].

Загалом, можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології:

I (XVI-XVII ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом;

II (кінець XVII - кінець XIX ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи.

Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційно наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють її закону. Відбувається становлення представницької демократії - постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони;

III (рубіж XIX - XX ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей [27; 59-60].

Вивчення поглядів на громадянське суспільство в політико-правовій думці, проведення порівняльного аналізу основних концептуальних підходів до проблеми громадянського суспільства дає можливість визначити генетичний зв'язок між різними напрямками вчення про громадянське суспільство, узагальнити їх спільні та виділити особливі риси, що стало принципово новим напрямком вивчення проблеми громадянського суспільства. Аналіз структурних елементів громадянського суспільства в умовах розвитку суспільних інститутів дає можливість глибше зрозуміти їх природу на сучасному рівні розвитку [26; 63].

Сьогодні чимало авторів вважають громадянське суспільство ключовим поняттям посткомуністичної трансформації. Процес його становлення - непростий і тривалий. Він може бути успішним тільки більшою або меншою мірою, залежно від країни [1; 5]. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що “демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури”, що “без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний" [8; 74]. Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і Америки припадає на XVI-XVII ст. Саме поняття "громадянське суспільство" з'явилося в XVII в., зокрема в працях Г. Гроция, Т. Гоббса, Дж. Локка, а потім одержало свій розвиток у XVIII в. у роботах Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монтеск'є, В. Гумбольта й ін. При цьому вони виходили з теорії договірного походження держави, в основі якої лежала ідея суспільного договору. Відповідно до цієї теорії, законним є той уряд, заснувати який і коритися якому всі громадяни погодилися по своїй волі. Прихильники теорії договірного походження держави ототожнювали громадянське суспільство і державу, якщо останнє засноване на суспільному договорі та виражає інтереси громадян. Але вони розуміли, що в дійсності держава, як правило, придушує громадянське суспільство, що, зокрема, "абсолютна монархія (котру деякі вважають єдиною формою правління у світі) насправді несумісна з цивільним суспільством і, отже, не може бути формою громадянського правління" [16; 118]. Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства були здійснені англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки - німецькими філософами. У праці "Замітки з історії громадянського суспільства" (1767 р.) англійського вченого А. Фергюсона громадянське суспільство ще не розглядається як самостійне щодо держави явище. Аналізуючи еволюцію громадянського суспільства від часів класичної Греції і Римської республіки, він розуміє під цим терміном "самопослаблюючі риси", при чому найбільш небезпечною автор вважає "втрату громадянського духу".А. Фергюсон доводив необхідність створення асоціації громадян, яка пронизувала б всі сфери громадянського суспільства. Підкреслюючи суспільну природу людини, він звертає увагу на те, що найчастіше людина буває щасливою і вільною тоді, коли на неї впливає "тваринний дух суспільства".Д. Локк розглядав громадянське суспільство як форму державності, що володіє визначеним соціально-економічним і духовним змістом. У Т. Гоббса громадянське суспільство - це "союз індивідуальностей", у якому його члени набувають високих людських якостей. Ж. Руссо називав громадянським суспільство, в якому громадяни користуються своїми правами безпосередньо, а не через представницькі інститути. У А. Токвіля громадянське суспільство - це позадержавна сфера соціуму. І. Фергюсон ототожнював його з усім суспільством у цілому [9; 152-155]. Новий підхід щодо розуміння громадянського суспільства формується шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Як приклад такого розуміння проблеми була праця Т. Пейна "Права людини" (1791-1792 pp.). Ідеолог американської політичної думки Т. Пейн вважав, що людині від природи притаманне прагнення до громадського життя. Це змушує індивідів будувати свої відносини на принципах солідарності та змагання. Таким чином, громадянське суспільство існує апріорі, доісторично, а легітимна держава - це не більше як делегування їй владних повноважень, визначення її допоміжного характеру щодо суспільства. Чим зріліше громадянське суспільство, тим більше воно саморегулюється і тим менше потребує регуляції з боку держави. Особлива роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю. Мислитель розглядає його як продукт історичного розвитку, вважає суспільство категорією переважно господарського характеру, яка базується на суспільних потребах, а державу - категорією морально-ідеологічного змісту. Громадянське суспільство, за Гегелем, поєднує у собі ринкову економіку, суспільні класи, корпорації та інститути, а також цивільні права, що регулюють відносини його складових. Це суспільство не спроможне подолати притаманні йому конфлікти, тому воно повинно бути приведене до порядку політичними структурами. Однією з таких структур має бути держава. Тим самим, з одного боку, держава має досить широку сферу повноважень, а, з іншого - вона втручається у діяльність громадянського суспільства з однією метою - ліквідувати несправедливість чи нерівність щодо громадян даного суспільства. Ці умови дають право забезпечити широкі можливості для державного регулювання і домінування держави в суспільному житті. Новий імпульс ідея громадянського суспільства отримала у Т. Гоббса. Як захисник державного абсолютизму він описує природний стан людини як сумарну і побічну психічну ситуацію, а поняття "держава", "суспільство" та "уряд" у нього рівноцінні поняття. Питання взаємодії держави і суспільства, по суті, знімається. Автор звертає увагу не на порівняння чи поєднання держави і суспільства, а на тенденцію до одержавлення суспільства, до жорстокої правової регламентації соціальних процесів. З вище викладеного можна зробити висновок, що поняття "громадянське суспільство", яке з'явилося в XVII в., уже тоді містило в собі такі важливі елементи, як договір, облік і реалізацію інтересів громадян. Більш чітко провів розходження між державою і громадянським суспільством представник німецької освіти XVIII в. В. фон Гумбольт. Він прийшов до думки про те, що сама державна діяльність повинна бути підлегла задоволенню інтересів і потреби людини. Незважаючи на те, що ця думка не одержала в нього розгорнутого обґрунтування, сам факт постановки подібної проблеми є надзвичайно важливим в історії вивчення громадянського суспільства. Гегель почав спробу філософського осмислення розходження між громадянським суспільством і державою. Область дії держави, за Гегелем, - загальні інтереси, а цивільного суспільства - сфера приватних інтересів. Проблема співвідношення громадянського суспільства і держави досить широко розглядалася К. Марксом у роботах, що відносяться до 40-м і більш пізніх років XIX в. Маркс прийшов до чіткого усвідомлення того, що в дослідженні держави необхідно спиратися на аналіз громадянського суспільства. Не держава породжує суспільство, а навпаки, "у дійсності родина і громадянське суспільство складають передумови держави, саме вони є справді діяльними". На думку Маркса, громадянське суспільство, у якому приватній власності належить вирішальна роль, породжує державу, що є результатом історичного розвитку родини і цивільного суспільства, продуктом, їхнього функціонування. Держава являє собою політичне встановлення, форму, що організує громадянське суспільство, суспільство приватних матеріальних інтересів, форму, що зовні обіймаючи його цілком, насправді служить інтересам власників, панівних класів. Держава взагалі не може існувати без таких передумов, як родина і громадянське суспільство. Сфера діяльності громадянського суспільства, по Марксові, - не тільки економіка, але і культура, ідеологія і породжені ними суспільні рухи. Концепція громадянського суспільства, яка почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і міцніла паралельно із розвитком суспільної реальності, яку вона позначала. Відтак, починаючи з 2-ої пол. ХІХ ст. і до 2-ої пол. ХХ ст. про неї майже забули. А коли у 80-х роках ХХ ст. це поняття знову перетворилось на “ключове слово інтелектуальних дискусій” [1; 2], виявилось, що не всі вкладають у нього однаковий зміст. Так, у 80-ті роки з'явилося нове трактування поняття "громадянське суспільство", пов'язане з іменами таких європейських політичних мислителів, як В. Гавел, Дж. Кин і ін. Ці автори ввели поняття "соціалістичне громадянське суспільство". Наприклад, англійський політолог Дж. Кин пропонує більш широке представлення про цивільне суспільство, що не зводиться тільки до проблеми взаємини між провідними класами в рамках однієї формації. Він виходить на ще більш загальноцивілізаційні проблеми. У їхньому числі проблема демократизації суспільства, співвідношення волі і підпорядкування індивіда суспільству, становлення нового типу волі - контрольованої й упорядкованої на основі політичного розуму [11; 92]. А. Арато, А. Уэйр та їхні однодумці сьогодні виходять з того, що громадянське суспільство - структура надзвичайно складна, фундамент демократичної громадської організації. Дослідженню надбудовних явищ громадянського суспільства приділяв велику увагу А. Грамши. Аналізуючи механізм панування буржуазії в першій половині XX в., він виділив три його складові частини, три "суспільства": економічне (економічна основа панування буржуазії - її володіння засобами виробництва і розподілу), політичне і цивільне. Сукупність тих частин надбудови, що здійснюють функцію примуса і прямого панування (військового, поліцейського, правового), складає "політичне суспільство". Однак у чистому виді, думав Грамши, таке суспільство, що відповідає системі "охорони суспільного порядку і дотримання законів", не існує. Воно переплітається з тією частиною надбудови, що у нього виступає під поняттям "громадянське суспільство". Це сукупність усіх тих важелів і органів у державі, що дозволяє буржуазії здійснювати ідейне і моральне керівництво підлеглими класами, тобто ідеологічна надбудова суспільства. З приведених вище поглядів на громадянське суспільство можна виділити ряд його основних характерних рис. По-перше, розвиток громадянського суспільства зв'язувалося з подоланням твердих рамок станово-феодального ладу, з появою капіталістичних виробничих відносин: По-друге, громадянське суспільство виникає у визначений період суспільного розвитку і зв'язано з історично минущими формами держави, є силою, що постійно знаходиться з державою в суперечливій, діалектичній єдності. По-третє, у рамках громадянського суспільства неминуче зростає значення особистості людини, що перетворюється з підданого в громадянина. По-четверте, більш складної і близький нам за часом є "грамшианське" трактування громадянського суспільства. Правлячий буржуазний клас, на його думку, здійснює свою гегемонію не тільки через механізми влади (політичної й економічний), але і через структури суспільної свідомості, що дозволяють уключити громадянське суспільство як додатковий важіль тиску на індивіда. Буржуазні цінності, по Грамши, просочують не тільки інститути влади, але і виробництво, культуру, побут - усі "пори" громадянського суспільства. Перед нами більш складний варіант класичної схеми співвідношення громадянського суспільства і держави, зв'язана зі зміною реальних границь між ними в першій половині XX в. Таким чином: громадянське суспільство формувалося від XVII аж до першої половини XIX століття. Даний період може бути поділений на 3 основні етапи встановлення громадянського суспільства:

1) XVI-XVII століття - характеризується початком формування умов для розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності та обмеження політичної влади правом.

2) XVII - XIX століття - характеризується формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах.

3) XIX - XXI століття - характеризується розвитком постіндустріального суспільства з фабричною організацією праці та машинним виробництвом, розширенням і поглибленням рівноправності людей.

Розділ 2. Громадянське суспільство: поняття, ознаки, структура

2.1 Поняття та ознаки громадянського суспільства

Насамперед потрібно відрізняти поняття "суспільство" і "громадянське суспільство", "держава" і "суспільство".

Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою. Що таке суспільство?

Енциклопедична література подає трактування суспільства в широкому та вузькому розумінні. Суспільство у широкому розумінні - це відокремлена від природи частина матеріального світу, яка розвивається історично та є формою життєдіяльності суб'єктів. У вузькому значенні - це певний етап людської історії. У теорії філософії та соціології суспільство найчастіше визначається як сукупність людських індивідів, об'єднаних для задоволення "соціальних інститутів" (Аристотель), контролю над своїми діями (Т. Гоббс, Ж. - Ж. Руссо), договір чи певна спрямованість інтересів (буржуазна філософія XVII - початку XIX ст.) [7; 176-177].

Суспільство - це передусім суб'єкт соціальної дії, який передбачає існування інших елементів соціального життя, з якими він перебуває у взаємодії, зокрема з державою та її інститутами.

У юридичній літературі деякі вчені відносять до громадянського суспільства систему недержавних відносин (А. Кочетков) [14; 84], інші - всі суспільні зв'язки, які виникають поза сферою політики (А. Одинцова) [20; 28] та розглядають його як сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самовиявлення інтересів й волі вільних індивідів та їх асоціацій.

Група авторів першого в Україні "Політологічного словника" вважає, що "громадянське суспільство - це сукупність неполітичних відносин (економічних, національних, духовно-моральних, релігійних тощо), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і волі вільних індивідів та їх асоціації". На думку П.М. Рабіновича, "одним з найбільш плідних підходів є інтерпретація поняття громадянського суспільства крізь призму прав людини". Указане поняття "стосується такого суспільства, в якому кожна людина офіційно визнається юридично рівноправною як щодо всіх інших членів суспільства, так і стосовно держави та різноманітних суспільних об'єднань. Водночас поняття громадянського суспільства не пов'язується безпосередньо з юридичним громадянством людини, тобто з певним узаконеним зв'язком між нею та державою. Йдеться про, так би мовити, громадськість у загальносоціальному сенсі: громадськість як можливість бути вільним і рівним з іншими учасниками суспільного життя." [22; 19]. Поняття "громадянське суспільство" зосереджує увагу на особливостях суспільно-політичного устрою певної держави з точки зору інтересів людей, які розглядаються як пріоритетне джерело соціальної та політичної активності, вважає О. Петришин. Однак людина як індивідуальний суб'єкт не може протистояти державі в особі організованих державно-владних інститутів; для цього індивідуальні інтереси теж мають бути згуртованими, інституційно оформленими й гарантованими. Ефективне функціонування інститутів громадянського суспільства дає змогу поставити людину в центр суспільного й політичного життя, розглядати її гідність, права та свободи як найвищу соціальну цінність. У свою чергу, держава лише за таких умов зможе нести реальну відповідальність перед суспільством і людиною. Для цього суспільство умовно поділяється на дві складові частини, одну з яких називають громадянським суспільством, а іншу - органом управління і здійснення політичної влади, тобто державою в її інституціональному розумінні. При такому диференційованому підході до дослідження соціального устрою громадянське суспільство виступає фундаментом, на якому будується політична система суспільства, функціонують політичні інститути, формується і здійснюється державна влада [21, с.6].Ю. Красін і А. Галкіна під громадянським суспільством розуміють стабільну систему горизонтальних соціальних зв'язків, суспільно-політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки, що виросла безпосередньо з відносин власності, але не зводиться до них. В цій системі концентруються і оформляються економічні, професійні, культурні, релігійні та інші повсякденні інтереси соціальних прошарків і груп. Таким чином, на відміну від держави громадянське суспільство не структуроване по вертикалі, не передає імпульсів, що керують зверху до низу, але створює мережу інтересів, які об'єднують всіх громадян у певну спільність, забезпечують стабільність політичної системи. Отже, громадянське суспільство - це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Водночас не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто таким що має достатньо розвинуті економічні, культурні, правові та політичні відносини між його членами; є незалежним від держави, але взаємодіючим із нею [23; 50]. Проблематика громадянського суспільства доволі складна, тому важливе місце у дослідженні даного феномена належить узагальненню тих особливостей, які притаманні громадянському суспільству.

Таким чином, суспільство становить інтерес з точки зору організації та впорядкованості його взаємозв'язків. Осмислення загального поняття громадянського суспільства відбувається шляхом систематизації притаманних йому ознак. По-перше, громадянське суспільство розглядається як сукупність вільних індивідів. Це знаходить вияв у різних аспектах, а саме: економічному, соціальному та політичному.

Суть економічного аспекту полягає у тому, що:

1) кожний індивід є власником тих засобів, які необхідні для його нормального існування;

2) індивід має право на свободу вибору форм власності;

3) на вільний вибір роду занять, професії та користування її результатами.

Соціальний аспект розглядається як: належність індивіда до певної спільності (сім'ї, клану, класу) чи автономна його самостійність з метою забезпечення своїх потреб.

Політичний аспект вимагає свободи індивіда, що виявляється у можливості бути членом партії, брати участь у виборах.

По-друге, громадянське суспільство - це відкрите соціальне утворення, що зумовлюється:

1) відсутністю жорсткої регламентації з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики;

2) правом вільного в'їзду та виїзду;

3) обміном інформаційними, науковими та освітянськими технологіями з іншими державами.

По-третє, громадянське суспільство - це складна структурована система (плюралістична), для якої характерна повнота, стійкість та відтворюваність.

По-четверте, громадянське суспільство - це система, що має свої механізми розвитку та управління, тобто:

1) громадяни, які вступають у різні відносини, реалізують свої потреби та забезпечують цілеспрямований розвиток суспільства без втручання державних структур;

2) громадянська ініціатива, громадянський обов'язок дає можливість для розвитку всіх структур громадянського суспільства.

По-п'яте, громадянське суспільство - це правове демократичне суспільство, для якого є характерним:

1) визнання та матеріалізація ідей верховенства права, особливістю останнього має бути поділ на публічне і приватне право;

2) єдність права та закону;

3) правове забезпечення і розмежування діяльності різних гілок влади;

4) розвиток та вдосконалення суспільства разом з розвитком і вдосконаленням правової держави [7; 176].

З усього вищенаведеного можна виокремити наступні суттєві ознаки:

1) Громадянське суспільство, його інститути обумовлені безпосередніми життєвими потребами та інтересами людей.

Індивід, сукупність індивідів, насамперед тих, які належать до "середнього класу", становлять якісну характеристику виникнення, функціонування та розвитку громадянського суспільства. Саме на фундаменті своїх особистих інтересів, їх єдності та спільних проблем, що постають на шляху їх здійснення, індивіди утворюють ті чи інші громадські об'єднання.

2) Громадянське суспільство відображає встановлення елементарного соціального зв'язку між індивідами.

Виникнення найпростіших соціальних взаємин між окремими індивідами є характерною ознакою такої первинної соціальної форми спілкування людей, якою є громадянське суспільство.

3) Громадянське суспільство охоплює відносно виокремлену сукупність суспільних відносини.

До таких відносин належать передусім сімейні, релігійні, економічні, етнічні, політичні та деякі інші.

4) Громадянське суспільство є сукупністю соціальних відносин, де здійснюються основні права людини - на життя, свободу, безпеку, власність.

5) Громадянське суспільство відображається у відповідних громадських інститутах, має власний устрій, зовнішню форму свого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням об'єднань індивідів.

Серед цих інститутів - сім'я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, об'єднання за інтересами, профспілки, органи громадської самодіяльності та інші.

6) Громадянське суспільство, його окремі інститути формуються і функціонують на засадах самоврядування.

7) Відносини громадянського суспільства регулюються правом на засадах унормування свободи та рівності учасників громадського спілкування.

Відносини громадянського суспільства за своїм визначенням мають бути вільними від безпосереднього управлінського втручання з боку владних інститутів держави, а тому й регулюються правом, яке передбачає формально визначені межі свободи поведінки учасників громадянського спілкування, гарантує їм можливість діяти під власну відповідальність і на власний ризик. Тому нормативна структура громадянського суспільства виступає як результат впорядкування на основі правових норм, насамперед як його правовий устрій [28; 55-59]. У цьому плані сам термін "громадянське суспільство" є не досить вдалим, оскільки передбачає учасником громадянського спілкування громадянина, а поняття "громадянин", як відомо, співвідноситься з державою, оскільки під громадянством розуміють членство в державі, постійний не тільки правовий, але й політичний зв'язок між державою та індивідом. Тому, звісно, громадянин є передусім суб'єктом відносин з державою. Сфера соціального спілкування, яка охоплює саме громадські стосунки та самоврядні інститути, на відміну від політичних відносин, з точки зору суто юридичних критеріїв ближча до суспільства, побудованого на цивільних (цивільно-правових) засадах, через те що стосунки, які воно охоплює, регулюються цивільно-правовим методом, нормами приватного, насамперед цивільного права [11; 63-69]. Таким чином: громадянське суспільство - історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Основними ознаками громадянського суспільства є: а) приватна власність, вільна праця, підприємництво; б) існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на добровільній основі; в) різноманітність виховання, освіти, науки, культури; г) наявність незалежної системи засобів масової інформації; ґ) вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей;

2.2 Структура та функції громадянського суспільства