Сімейні правовідносини

Вивчення трактування сім’ї у соціологічному та юридичному розумінні. Сутність та особливості сімейних правовідносин - відносин, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Суб’єкти, об’єкти сімейних правовідносин.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 16.05.2010
Размер файла 35,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«СІМЕЙНІ ПРАВОВІДНОСИНИ»

Зміст

  • Вступ
  • 1. Поняття сім'ї у соціологічному та юридичному розумінні
  • 2. Поняття та особливості сімейних правовідносин
  • 3. Суб'єкти, об'єкти і зміст сімейних правовідносин
  • 4. Виникнення, зміна і припинення сімейних правовідносин
  • 5. Споріднення і свояцтво, їх юридичне значення
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Вступ
  • Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права. Яке ж коло суспільних відносин регулюється нормами сімейного права? Для відповіді на це запитання необхідно дослідити ознаки сімейних правовідносин, а також дослідити їх елементи, до яких належать: суб'єкти, об'єкти та суб'єктивні сімейні права та суб'єктивні сімейні обов'язки.
  • Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:
  • 1) специфічний суб'єктний склад;
  • 2) тривалий характер;
  • 3) невідчужуваність прав та обов'язків;
  • 4) можливість суб'єктів сімейних правовідносин виступати, учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.
  • Суб'єкти сімейних правовідносин. Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути: по-перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення.
  • Сімейний кодекс встановлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин:
  • 1) подружжя;
  • 2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;
  • 3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;
  • 4) рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.
  • При цьому всі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, У разі перебування у них на вихованні дитини на цих суб'єктів покладається обов'язок щодо надання дитині матеріальної допомоги у випадках, передбачених ст. 269 СК. Відповідний обов'язок встановлюється і для такої дитини, на яку з досягненням повноліття покладається обов'язок утримувати цих непрацездатних родичів за підстав, передбачених ст. 271 СК.

1. Поняття сім'ї у соціологічному та юридичному розумінні

Закон, регулюючи сімейні відносини, виходить з визначення поняття сім'ї. Відповідно до ч. 2 ст. 1 СК їх регулювання здійснюється цим Кодексом з метою зміцнення сім'ї як соціального інституту. Термін "сім'я" закріплено у ч. З ст. 2 СК. У ст. З вперше у законодавстві зроблено спробу дати нормативне визначення поняття сім'ї. У ст. 4 сказано про право особи на сім'ю (це ж положення передбачене у ст. 291 ЦК). Термін "сім'я" вжито й в інших статтях СК. Так, у ч. 2 ст. 40 зазначено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду в разі його фіктивності, тобто якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя.

Стаття З СК визначає сім'ю як первинний та основний осередок суспільства і вказує на такі її ознаки, як спільне проживання осіб, пов'язаних спільним побутом, котрі мають взаємні права та обов'язки. У ч. 4 цієї статті перераховані підстави виникнення сім'ї: шлюб, кровне споріднення, усиновлення та інші підстави, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. У ч. 2 ст. З дано визначення поняття сім'ї в юридичному розумінні. У другому абзаці цієї частини підкреслено, що подружжя вважається сім'єю й тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. У цьому разі йдеться про виняток із загального правила. У третьому абзаці цієї частини зазначено, що дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Це пояснюється існуванням таких природних підстав виникнення сім'ї, як кровне споріднення та взаємні права й обов'язки її членів. Згідно з ч. З ст. З СК права члена сім'ї має одинока особа. З цим положенням навряд чи можна погодитись. Адже у такому разі немає природних підстав виникнення сім'ї -- шлюбу, кровного споріднення. Крім того, особа, у якої немає кровного споріднення з іншими особами, як правило, ні з ким не пов'язана взаємними сімейними правами та обов'язками. Виняток становлять відносини між колишніми членами сім'ї, наприклад, між колишнім подружжям, якщо один з них зобов'язаний сплачувати другому аліменти, та відносини, що виникають з права вітчима, мачухи на одержання аліментів від пасинка, падчерки, з якими вони багато років не живуть однією сім'єю (ст. 270 СК).

З урахуванням сказаного навряд чи можна погодитися з позицією І. Дзери, яка вважає, що у ст. З СК відсутнє визначення поняття сім'ї в юридичному розумінні1. Як вже зазначалось, у цій статті таке визначення є. Інша справа, що воно є недосить вдалим. Можна висловити зауваження й стосовно деяких інших ознак сім'ї, наведених у ст. З СК.

У літературі розрізняють поняття сім'ї в соціологічному і юридичному розумінні.

Визначаючи поняття сім'ї необхідно виходити з того, що шлюб та сім'я, як зазначав Ф. Енгельс у праці "Походження сім'ї, приватної власності та держави" на підставі досліджень Л. Моргана і М. Ковалевського, -- явища історично мінливі. Вони змінюються з розвитком суспільства: спочатку -- під впливом природних факторів, а потім -- економічних.

Природною основою сім'ї є шлюб, кровне споріднення та прирівняні до них відносини. Характерною ознакою сім'ї є спільне життя (це поняття не можна ототожнювати з поняттями спільного проживання та спільного побуту). Поняття спільного життя, як зазначає Є. Ворожейкін, значно ширше поняття спільного проживання. Спільне життя може мати місце й за відсутності спільного проживання. Спільне життя -- це не тільки спільне проживання, а й спільність сімейних інтересів, взаємна потреба у постійному спілкуванні одне з одним2. Тому, розглядаючи питання про ознаки сім'ї, правильніше говорити про спільне життя, а не про спільне проживання чи спільний побут. Ознаками сім'ї є також взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання її членами одне одного, насамперед підростаючого покоління.

На підставі викладеного можна дати таке визначення поняття сім'ї в соціологічному розумінні: сім'я -- це історично визначена організована соціальна спільність, заснована на шлюбі та кровному спорідненні (або лише на шлюбі чи лише на кровному спорідненні), усиновленні та взятті дітей на виховання, характерними ознаками якої є спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання ними одне одного, насамперед підростаючого покоління. Важко погодитись із запропонованим деякими авторами поняттям сім'ї як союзу осіб, що має певні характерні риси. Сім'я, наприклад, мати й малолітня дитина, може й не являти собою союзу осіб.

Від поняття сім'ї в соціологічному розумінні треба відрізняти поняття сім'ї в юридичному розумінні. Останнє поняття, як зазначає В. Рясенцев, -- це юридичний зв'язок. Для сім'ї в юридичному розумінні характерне те, що її члени мають взаємні

права та обов'язки, зміст яких залежить від їх правового становища. На цю ознаку вказує й ч. 2 ст. З СК.

З урахуванням наведеного вище сім'ю в юридичному розумінні можна характеризувати як історично визначену організовану соціальну спільність, пов'язану взаємними правами та обов'язками, які випливають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Такій сім'ї притаманні ті ж ознаки, що й сім'ї в соціологічному розумінні, а саме: спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання ними одне одного, насамперед підростаючого покоління. Однак на відміну від сім'ї в соціологічному розумінні для сім'ї в юридичному розумінні, як вже зазначалося, характерне те, що її члени пов'язані взаємними правами та обов'язками. Водночас, як підкреслює В. Рясенцев, сімейні права та обов'язки можуть існувати між членами не тільки однієї сім'ї, а різних сімей. Так, дорослі діти, які створили власні сім'ї, мають певні обов'язки перед своїми батьками, неповнолітніми братами та сестрами, які проживають в інших сім'ях.

Таким чином, поняття сім'ї у соціологічному розумінні не збігається з поняттям сім'ї в юридичному розумінні. Так, повнолітні працездатні брат і сестра, які проживають разом або проживають разом і ведуть спільне господарство, чи працездатна мати і повнолітній працездатний син, які проживають разом і ведуть спільне господарство, утворюють сім'ю в соціологічному розумінні. їх відносини ґрунтуються на кровному спорідненні, спільному житті.

2. Поняття та особливості сімейних правовідносин

Під сімейними правовідносинами треба розуміти відносини, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Крім того, вони можуть виникати в результаті встановлення опіки та піклування.

Треба зазначити, що, як вже підкреслювалося, норми сімейного права регулюють не усі відносини, що виникають зі шлюбу та сім'ї. Так, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, а також побудова сімейних відносин на засадах взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки можуть бути забезпечені не нормами права, а нормами моралі. А норми права лише сприяють цьому.

Як слушно зазначено в літературі, правові норми, що встановлюють умови і порядок укладення шлюбу, є початковою стадією правового регулювання тих майнових і особистих немайнових відносин, які починають складатися між особами, які виявили бажання одружитися. Не є, наприклад, сімейними відносини між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, оскільки заручини не породжують обов'язку вступу у нього. Водночас при цьому у зазначених осіб можуть виникати цивільно-правові зобов'язання. Так, згідно з ч. З ст. 31 СК особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

На доповнення до викладеного зазначимо, що сімейні правовідносини мають суто індивідуальний характер. Їх правомочними та зобов'язаними учасниками є конкретні особи. Тому для цих правовідносин, як зазначено в літературі, є характерною відсутність абсолютних правовідносин. Водночас, як підкреслюють О. Іоффе та А. Сергеев, серед сімейних правовідносин є й такі відносні правовідносини, в яких одночасно беруть участь троє, а іноді й більше суб'єктів, які мають самостійні права та інтереси. Прикладом можуть бути правовідносини, що складаються між батьками й дітьми. Однак у цьому разі немає множинності осіб у зобов'язанні, яка має місце в цивільному праві, оскільки, як зазначає М. Антокольська, правовий зв'язок дитини з кожним із батьків є суто індивідуальним.

А. Сергеев допускає можливість існування досить обмеженої кількості абсолютних сімейних правовідносин. На його думку, такими є відносини, пов'язані з правом власності подружжя, що, як й будь-які відносини, пов'язані з правом власності, що регулюються цивільним правом, побудовані за моделлю абсолютних правовідносин. З цим твердженням навряд чи можна погодитись повністю. Адже відповідно до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Особливістю суб'єктного складу правовідносин, що виникають зі спільної власності, є множинність її учасників. Тому правовідносини виникають не тільки між власником і невласником, а й між власниками. У літературі розрізняють зовнішні правовідносини, пов'язані зі спільною власністю (між співвласниками, з одного боку, і невласниками -- з другого), і внутрішні (між самими співвласниками).

Зовнішні правовідносини учасників спільної власності з третіми особами мають абсолютний характер, який дістає вияв у тому, що співвласники наділені суб'єктивним правом спільної власності, а зобов'язані особи, коло яких не обмежене, повинні утримуватись від порушення цього права. Особливістю цих відносин є те, що правомочною стороною виступає не одна особа, а декілька.

Внутрішні правовідносини за своєю структурою є відносними. Адже всі співвласники індивідуалізовані. Водночас їх внутрішні права та обов'язки щодо одне одного обумовлені наявністю самого права спільної власності як "стисненого" права, опосередковують ставлення до речі "як до своєї", і для їх виникнення не потрібні додаткові юридичні факти. Тому незважаючи на те, що ці правовідносини за своєю структурою є відносними, вони залишаються правовідносинами, пов'язаними з правом власності.

У зв'язку з цим правильнішою видається точка зору В. Рясенцева, який залежно від характеру захисту розрізняє: 1) відносні права, яким притаманний абсолютний характер захисту від порушень з боку інших осіб (право батьків, а у разі їх відсутності інших законних вихователів на виховання дітей); 2) абсолютні права з деякими ознаками відносних (право дружини і чоловіка на їх спільне майно); 3) відносні права, яким не притаманні ознаки абсолютного захисту (особисті немайнові права та обов'язки подружжя, права й обов'язки дружини і чоловіка по утриманню).

Отже, наведені особливості сімейних правовідносин свідчать про те, що у комплексі вони утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від галузевої єдності цивільних правовідносин і правовідносин, які складаються в інших галузях права.

3. Суб'єкти, об'єкти і зміст сімейних правовідносин

Суб'єктами сімейних, як і будь-яких правовідносин, є особи, які беруть у них участь. У літературі зазначається, що однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що їх суб'єктами можуть бути лише громадяни.

Згідно зі ст. 2 СК учасниками регульованих ним сімейних правовідносин є подружжя, батьки й діти, усиновлювачі та усиновлені, мати й батько дитини, баба, дід, прабаба, прадід та внуки, правнуки, рідні брати й сестри, мачуха, вітчим і падчерка, пасинок. Крім того, як випливає зі змісту ч. З ст. 2 і глав 19 і 20 СК, цими учасниками можуть бути опікун, піклувальник і дитина, над якою встановлено опіку або піклування, а також особа, яка уклала договір про патронат, і дитина, передана у сім'ю патронатного вихователя.

Як зазначає 3. Ромовська, на відміну від цивільних правовідносин учасниками сімейних правовідносин можуть бути лише люди. При цьому називати їх фізичними особами не прийнято.

Треба підкреслити, що нині поняття людини і фізичної особи збігаються. Однак в історичному аспекті фізична особа -- це не будь-яка людина, а людина, яка має правоздатність.

Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути не тільки громадяни України, а й, як це випливає зі змісту ст. 26 Конституції, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Водночас, як виняток, у випадках, передбачених законом, одним із суб'єктів сімейних правовідносин може бути організація. Так, відповідно до ч. 1 ст. 248 СК дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, має право на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності. У такому разі згідно зі ст. 245 СК адміністрація дитячого закладу або закладу охорони здоров'я виконує щодо дитини функції опікуна та піклувальника і тому є учасником сімейних правовідносин з дитиною, яка в ньому проживає.

Учасники сімейних, як й будь-яких інших, правовідносин повинні мати відповідну правоздатність. Сімейна, як і цивільна, правоздатність особи виникає у момент її народження. Під нею треба розуміти здатність особи бути учасницею сімейних правовідносин, тобто мати сімейні права та обов'язки. Обсяг сімейної правоздатності не є незмінним. Він розширюється залежно від віку людини до 18 років. Шлюбна правоздатність виникає у чоловіка з 18 років, а у жінки -- з 17 (ч. 1 ст. 22 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла 14 років, рішенням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам цієї особи. Можливість бути усиновлювачем виникає у особи також з 18 років (ст. 211 СК). Водночас право на виховання, утримання виникає в особи з моменту її народження. Обмеження сімейної правоздатності можливе лише у випадках та в порядку, встановлених законом. Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 166 СК особа, позбавлена на підставі рішення суду батьківських прав, не може бути усиновлювачем, а також опікуном та піклувальником.

Від сімейної правоздатності треба відрізняти сімейну дієздатність, під якою необхідно розуміти здатність особи своїми діями набувати сімейних прав та обов'язків і здійснювати їх. Сімейна, як і цивільна, дієздатність залежить від віку особи та стану її психіки, що не має ніякого значення для сімейної правоздатності. У повному обсязі сімейна дієздатність виникає у особи з досягненням нею повноліття. Навіть укладення шлюбу не породжує цього. Усиновлювачами, опікунами і піклувальниками можуть бути лише особи, які досягли повноліття (статті 211 і 244 СК).

Водночас, як слушно зауважує А. Сергеев, можливість самостійно здійснювати значну кількість сімейних прав та обов'язків виникає у громадян до досягнення ними повноліття. Так, кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК дружина і чоловік мають право самостійно укладати шлюбний договір незалежно від досягнення ними повноліття. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. Згідно зі ст. 149 СК зміна по батькові дитини, яка досягла 14 років, у разі, якщо її батько змінив своє ім'я, допускається за її згодою. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, і можуть здійснювати їх самостійно (ч. 1 ст. 156 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Об'єктами сімейних правовідносин є ті нематеріальні та матеріальні блага, заради одержання й захисту яких особи вступають у сімейні правовідносини. На погляд В. Рясенцева і Є. Ворожейкіна, об'єктами сімейних правовідносин є дії та речі. З наведеною думкою навряд чи можна погодитись. Об'єктами сімейних правовідносин, як слушно зазначають деякі автори, можуть бути особисті нематеріальні блага, послуги сімейного характеру (корисні властивості речей), майно (речі) або інші матеріальні блага. Так, батьки мають право визначати

Зміст сімейних, як й будь-яких, правовідносин становлять суб'єктивні права та обов'язки їх учасників. Суб'єктивне сімейне, як й будь-яке суб'єктивне, право -- це передбачена нормами об'єктивного права міра можливої поведінки правомочного суб'єкта, якій відповідає обов'язок іншої особи або осіб. Сімейні правовідносини, як вже зазначалося, мають відносний характер. Тому суб'єктивному сімейному праву правомочної особи відповідає сімейний обов'язок іншої особи або певного кола осіб. Так, праву дружини та чоловіка на вибір місця свого проживання (ч. 1 ст. 56 СК) відповідає обов'язок другого з подружжя не перешкоджати цьому, а праву дитини на належне батьківське виховання (ст. 152 СК) -- обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (ст. 150 СК). Аналогічну структуру мають і сімейні суб'єктивні майнові права та обов'язки. Так, праву одного з подружжя на утримання відповідає обов'язок другого з них виплачувати його за наявності умов, передбачених законом, наприклад, ст. 75 СК.

4. Виникнення, зміна і припинення сімейних правовідносин

Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних, як й будь-яких інших, правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, з якими закон пов'язує зазначені процеси. Однак, як слушно підкреслено в літературі, значення цих фактів не вичерпується тим, що вони є підставами виникнення, зміни і припинення правовідносин.

У сімейному та цивільному праві юридичні факти (народження, смерть, досягнення певного віку, рішення суду про визнання особи недієздатною) породжують виникнення і припинення, а також зміну обсягу право- та дієздатності.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на дії та події. Дії відбуваються з волі, а події -- незалежно від волі учасників певних правовідносин. Є. Ворожейкін поряд з діями та подіями виділяє строки.

Залежно від відповідності приписам правових норм розрізняють правомірні та неправомірні дії. Правомірні дії поділяють на юридичні факти і юридичні вчинки. Юридичний факт -- це правомірна дія суб'єкта або суб'єктів права, спрямована на досягнення юридичних наслідків. Юридичний вчинок -- це правомірна дія, яка породжує юридичні наслідки незалежно від того, на що спрямована воля особи, яка вчиняє цю дію. Юридичні вчинки, наприклад, знайдення скарбу, створення творів науки, літератури, мистецтва, можуть бути підставами виникнення правовідносин у цивільному праві. У сімейному праві такі випадки є поодинокими. Так, якщо один з подружжя вклав відповідні кошти або працю у майно, яке належить другому з подружжя, і воно істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, це майно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 62 СК).

За правовими наслідками юридичні факти в сімейному праві, як й в інших правових галузях, поділяють на правопороджуючі, правозмінюючі, правоприпиняючі, правовідновлюючі. Правовідновлюючими фактами є, наприклад, рішення суду про поновленння батьківських прав (ст. 169 СК), санація (оздоровлення) шлюбу. Під санацією, на погляд В. Рясенцева, треба розуміти набуття шлюбом, укладеним з порушенням вимог закону, правомірного характеру. Вона здійснюється на підставі рішення суду (ч. З ст. 40, ч. З ст. 41 СК). З правопороджуючими юридичними фактами закон пов'язує виникнення сімейних правовідносин (наприклад, народження дитини, усиновлення останньої, укладення шлюбу), а з правозмінюючими -- їх зміну. Правоприпиняючими є юридичні факти, з якими закон пов'язує припинення сімейних правовідносин (наприклад, розірвання шлюбу, смерть особи, скасування усиновлення).

Як зазначає А. Сергеев, один і той самий юридичний факт може приводити до появи одних правовідносин і припинення інших. Так, усиновлення дитини породжує правовідносини між нею та її усиновлювачем і припиняє правовідносини між дитиною та її батьками, а також іншими родичами за походженням (ч. 1 ст. 232 СК)3. Скасування ж усиновлення є одночасно правоприпиняючим і правовідновлюючим юридичним фактом, оскільки при цьому відновлюються батьківські права та обов'язки, а також правовідносини між дитиною та іншими родичами за походженням (ч. 2 ст. 239 СК).

Підставою виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин у багатьох випадках є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад. Так, для виникнення шлюбних правовідносин необхідне волевиявлення осіб, які одружуються, і реєстрація шлюбу в органі РАЦСу.

Різними є також підстави виникнення сімейних і цивільних правовідносин. Найважливішою підставою виникнення останніх є договір. Сімейні ж правовідносини, як вже зазначалось, виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Як правило, договір не може бути самостійною підставою їх виникнення. Як вже зазначалось, це має місце лише при встановленні патронату над дітьми (ст. 252 СК). В інших же випадках договір може бути підставою зміни сімейних правовідносин, але не їх виникнення. Так, не можуть бути самостійними підставами виникнення сімейних правовідносин шлюбний договір, а також угода суб'єктів сімейних правовідносин.

Специфічною підставою виникнення сімейних правовідносин є стан. Як слушно зазначає М. Антокольська, це юридичний факт, що існує тривалий час, безперервно або періодично породжуючи юридичні наслідки.

Стан відображає певні суспільні зв'язки між суб'єктами сімейного права (шлюб, кровне споріднення, свояцтво, вагітність, непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі тощо). Варто погодитися з М. Антокольською, яка підкреслює, що стан в одних випадках може бути віднесений до подій, а в інших -- до дій'. Так, шлюб -- це стан, який виникає з волі осіб, які його укладають, а кровне споріднення, свояцтво, непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі -- події. Стан має триваючий характер. Деякі з видів стану безстрокові (наприклад, кровне споріднення, шлюб), інші обмежені певним строком (наприклад, вагітність).

Однією з особливостей сімейних правовідносин, як неодноразово зазначалось у літературі, є те, що під час їх здійснення суб'єктивні права правомочних осіб у багатьох випадках водночас є їх обов'язками щодо інших учасників. Невиконання обов'язків може бути підставою для припинення останніх. Так, батьки, які ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, можуть бути позбавлені судом батьківських прав (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК). А згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 СК усиновлення може бути скасоване на підставі рішення суду, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання. Таким чином, специфічною підставою припинення сімейних правовідносин у тих випадках, коли суб'єктивні права правомочних суб'єктів водночас є їх обов'язками щодо інших учасників є нездійснення цих суб'єктивних прав.

5. Споріднення і свояцтво, їх юридичне значення

Важливе місце серед юридичних фактів у сімейному праві посідають такі їх види, як споріднення і свояцтво.

Споріднення є підставою виникнення численної групи сімейних правовідносин, зокрема між батьками й дітьми, братами та сестрами, бабою, дідом та внуками тощо.

У сімейному законодавстві немає визначення поняття "споріднення". У теорії сімейного права утвердилась думка, відповідно до якої споріднення є кровним зв'язком осіб, які походять одна від одної або від спільного пращура. Практично не відрізняється від неї розуміння споріднення як кровного зв'язку (кровної спільності) між людьми, що вказує на походження однієї особи від іншої чи обох осіб від спільного пращура.

Споріднення як кровний зв'язок осіб -- це біологічне явище. Однак, будучи зв'язком між людьми, відносинами, воно виступає й як соціальне явище. А потрапляючи у сферу права, споріднення набуває значення правового явища, сутність якого як двоєдиної категорії може бути пізнана правильно лише тоді, коли воно розглядається у обох своїх якостях.

Усі родичі -- суб'єкти сімейних правовідносин поділяються на дві групи.

Першу групу становлять родичі, які походять один від одного -- пряма лінія споріднення. Вона може бути низхідною (від пращурів до нащадків) і висхідною (від нащадків до пращурів). У прямому спорідненні перебувають, наприклад, мати і син, дід і внук, прабаба і правнучка тощо.

Другу групу становлять родичі, які походять від спільного пращура -- бічна лінія споріднення. У такому спорідненні перебувають, наприклад, рідні брати й сестри, оскільки їх спільним пращуром є мати, батько, а також двоюрідні брати і сестри, дядьки й тітки, племінники та племінниці, оскільки їх спільним пращуром є баба, дід.

Рідні брати і сестри, які походять від спільних для них батька й матері, називаються повнорідними, а ті, у яких спільним є один з батьків (лише батько або лише мати), -- неповнорідними. Неповнорідні брати й сестри, які походять від однієї матері, називаються єдиноутробними, а ті, котрі походять від одного батька, -- єдинокровними.

Неповнорідне споріднення породжує такі ж самі юридичні наслідки, що й повнорідне, наприклад, при спадкуванні після смерті неповнорідного брата, сестри або при стягненні з нього, неї аліментів.

Водночас до складу сім'ї можуть входити діти, у яких немає ні спільного батька, ні спільної матері. Це діти кожного з подружжя від попереднього шлюбу, які опинилися в одній сім'ї. Тому один з подружжя є для таких дітей батьком або матір'ю, а другий -- вітчимом чи мачухою. Дітей, у яких немає ні спільного батька, ні спільної матері, прийнято називати зведеними братами й сестрами. Між ними на відміну від неповно-рідних братів і сестер існують відносини не споріднення, а свояцтва.

Варто звернути увагу на ту обставину, що згідно з нормами сімейного законодавства не в усіх випадках спорідненню надається юридичне значення. Тому в сімейному праві першорядне значення має ступінь споріднення, встановлення якого необхідне для визначення близькості родинних відносин.

Ступінь споріднення вказує на кількість народжень, які пов'язують між собою двох осіб. При його визначенні народження пращура (а при бічному спорідненні спільного пращура) до уваги не береться. Так, мати й дочка перебувають у спорідненні першого ступеня, оскільки для його виникнення необхідне лише народження дочки (народження матері не береться до уваги), а дід і внучка -- у спорідненні другого ступеня, бо для його виникнення необхідні два народження: сина, дочки, а потім внучки (народження батьків сина, дочки до уваги не береться). Відповідно прабаба і правнучка перебувають у спорідненні третього ступеня.

Рідні брати й сестри також перебувають у спорідненні другого ступеня, але вже бічної лінії, оскільки для його виникнення необхідне народження брата і сестри (народження батьків до уваги не береться). Тітка, дядько і племінниця, племінник є родичами третього ступеня бічної лінії споріднення, а двоюрідні брати й сестри -- родичами четвертого ступеня цього споріднення.

У сімейному законодавстві надається дуже важливе значення визначенню ступеня споріднення, оскільки підставою виникнення сімейних правовідносин є лише споріднення першого, другого і третього ступенів прямої лінії, а також другого ступеня бічної лінії. Батьки й діти, рідні брати та сестри, баба, дід, прабаба, прадід і внуки, правнуки є суб'єктами сімейних правовідносин і, отже володіють суб'єктивними сімейними правами і мають виконувати певні сімейні обов'язки.

Обсяг суб'єктивних сімейних особистих немайнових і майнових прав та обов'язків родичів, які належать до різних ліній і ступенів споріднення, не є однаковим. Так, батьки й діти мають багато суб'єктивних прав і обов'язків у зв'язку з участю у майнових і особистих немайнових сімейних правовідносинах. Інші ж родичі (наприклад, баба, дід, прабаба, прадід, внуки і правнуки, брати і сестри) можуть бути лише суб'єктами майнових (аліментних) правовідносин.

Висновки

Отже, сім'я -- це історично визначена організована соціальна спільність, заснована на шлюбі та кровному спорідненні (або лише на шлюбі чи лише на кровному спорідненні), усиновленні та взятті дітей на виховання, характерними ознаками якої є спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання ними одне одного, насамперед підростаючого покоління.

Під сімейними правовідносинами треба розуміти відносини, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Крім того, вони можуть виникати в результаті встановлення опіки та піклування.

сімейні правовідносини мають суто індивідуальний характер. Їх правомочними та зобов'язаними учасниками є конкретні особи.

Отже, наведені особливості сімейних правовідносин свідчать про те, що у комплексі вони утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від галузевої єдності цивільних правовідносин і правовідносин, які складаються в інших галузях права.

Суб'єктами сімейних, як і будь-яких правовідносин, є особи, які беруть у них участь. У літературі зазначається, що однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що їх суб'єктами можуть бути лише громадяни.

Об'єктами сімейних правовідносин є ті нематеріальні та матеріальні блага, заради одержання й захисту яких особи вступають у сімейні правовідносини.

Зміст сімейних, як й будь-яких, правовідносин становлять суб'єктивні права та обов'язки їх учасників.

Важливе місце серед юридичних фактів у сімейному праві посідають такі їх види, як споріднення і свояцтво.

Список використаних джерел

1. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 2122, ст.135.

2. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. -- К. : Істина, 2003. - 215 с.

3. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. --200 с.

4. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, С37 В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Бо-рисової та І. В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -- 264 с.

5. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В. С. -- К.: Істина, 2002. -- 304 с.

6. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. К. : Істина, 2004. - 400 с.

7. Шимон С. І. Сімейне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 164 с.

8. 1. Дождев Дмитрий Вадимович. Римское частное право: Учебник для вузов / под общ. ред. академика РАН д.ю.н. проф. В.С. Нерсесянца. -- М. : НОРМА, 2002. - С. 308-334.

9. Підопригора Опанас Андронович. Основи римського приватного права: Підручник для студ. юрид. вузів і фак.. -- К. : Вентурі, 1997. - С. 84-102.

10. Новицкий Иван Борисович. Основы римского гражданского права. - М: Юридическая литература, 1972. - С. 76-89.


Подобные документы

  • Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин, їх поняття та види. Особливий вид юридичних фактів у сімейному праві. Види суб’єктів сімейних правовідносин та особливості їх правового статусу. Поняття об’єктів сімейних правовідносин.

    дипломная работа [76,2 K], добавлен 05.10.2012

  • Поняття та зміст правовідносин. Загальна характеристика складових елементів правовідносин. Суб'єкти й об'єкти правовідносин. Поняття змісту та види об'єктів правовідносин. Юридичні факти, як підстава виникнення, зміни та припинення правовідносин.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 07.11.2007

  • Поняття сімейних правовідносин. Конституція України та Сімейний кодекс України як їх основні регулятори. Цивільний кодекс у системі сімейного законодавства. Договір та звичаї, закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють сімейні правовідносини.

    курсовая работа [43,5 K], добавлен 06.12.2012

  • Сутність та зміст цивільних правовідносин як врегульованих нормами цивільного права майнових відносин, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Їх структура та елементи, класифікація та типи. Підстави виникнення, зміни, припинення правовідносин.

    курсовая работа [42,1 K], добавлен 04.01.2014

  • Поняття та особливості шлюбу у міжнародному приватному праві. Джерела колізійного регулювання сімейних відносин за участю іноземного елементу. Основні колізійні проблеми шлюбно-сімейних відносин: питання укладення та шлюбу, визнання його недійсним.

    курсовая работа [42,4 K], добавлен 23.12.2014

  • Співпадіння і розбіжності точок зору різних авторів на поняття правовідносин, їх юридичний і фактичний зміст. Класифікація правовідносин за видами, їх суб'єкти та об'єкти, обставини виникнення і припинення. Юридичні факти як передумова правовідносин.

    курсовая работа [65,0 K], добавлен 09.01.2011

  • Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Елементи цивільних процесуальних правовідносин. Суб'єкти, які здійснюють правосуддя в його різних формах.

    курсовая работа [36,1 K], добавлен 08.02.2005

  • Сімейні правовідносини та правове регулювання розірвання шлюбу з іноземним елементом. Колізійні питання укладення шлюбу та проблеми визначення походження дитини, опіки і піклування. Визнання в Україні актів цивільного стану за законами іноземних держав.

    контрольная работа [33,9 K], добавлен 01.05.2009

  • Обставини виникнення і припинення правовідносин. Елементи структури правовідносин. Співпадіння і розбіжності точок зору різних авторів на поняття правовідносин. Вимоги норм права на відносини між різними суб'єктами. Види правовідносин за галузями права.

    курсовая работа [43,5 K], добавлен 24.05.2015

  • Розвиток теорії цивільного права. Ознаки цивільних правовідносин. Класифікація цивільних правовідносин за загальнотеоретичним критерієм. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. Основна класифікація цивільних правовідносин. Порушення правових норм.

    курсовая работа [94,5 K], добавлен 28.05.2019

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.