89

Размещено на http://www.allbest.ru/

управління інтелектуальна власність учбовий

Організаційно-економічний механізм упраління інтелектуальною власністю у вищих навчальних закладах

Степаненко С.В.

кандидат економічних наук, доцент

Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка м. Полтава, Україна

Івченко Ю.М.

студентка 4 курсу

Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка

м. Полтава, Україна

На сьогодні все актуальнішою постає проблема обмеженості науково-творчої діяльності ВНЗ, їх конкурентоздатності на ринку освітніх послуг та результативності і якості наданої студентам освіти. Чи то велика кількість розробок як технічного характеру, так і загальноосвітніх ідей нагромаджуються у стінах українських ВНЗ, не маючи можливості втілення у життя. Чи то українські ВНЗ за останні 10-11 років втратили мотивацію до розвитку, прогресування та інноваційної діяльності, в результаті чого значно знизився їх загальний науковий рівень. Об'єктивними причинами цьому може бути падіння виробництва, обмеженість бюджетного фінансування, старення матеріальної бази, особливо наукового обладнання, складна система набуття прав на ті чи інші наукові досягнення тощо [1, c.146].

Стосовно суб'єктивних причин, то це може бути економічна зацікавленість керівництва ВНЗ науково-технічною роботою навчального закладу. Тоді як раніше піклувалися про чіткий і надійний захист авторських прав на той чи інший вид інтелектуальної власності (надалі ІВ), то сьогодні дедалі більше підтримується розробка таких видів ІВ, які приносять економічну вигоду ВНЗ. Тобто надається перевага розробці інтелектуального капіталу аніж ІВ. А це не завжди сприяє науково-інноваційному розвитку ВНЗ.

Як показує досвід, правильно сформована й організована політика у сфері ІВ є важливим чинником активізації інноваційної діяльності, вдосконалення системи управління ІВ і комерціалізації результатів наукової роботи. Особливою складовою цієї політики має бути створення системи стимулювання творчої діяльності науково-педагогічних працівників, сприяння винахідницькій діяльності, адже професійна самореалізація науково-педагогічних працівників ВНЗ ґрунтується на творчому підході до організації навчально-виховного процесу, результативній науковій та інноваційній діяльності, постійному підвищенні рівня кваліфікації та педагогічної майстерності.

У суспільстві існують матеріальна і духовна сфери і, відповідно, матеріальне і духовне виробництво. У сфері матеріального виробництва створюються переважно засоби виробництва і предмети споживання. Винаходи, промислові зразки, комп'ютерні програми, твори науки, літератури, мистецтва (інтелектуальна власність) створюються у сфері духовного виробництва. Саме духовне виробництво й притаманне ВНЗ, його продукцією є об'єкти інтелектуальної власності. Характерним для сфери інтелектуальної власності можна вважати таке:

всі об'єкти інтелектуальної власності - результати або прояви діяльності розуму людини. Ряд цих об'єктів - прямий і безпосередній прояв людського таланту в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва;

результати інтелектуальної діяльності мають вартісні оцінки, як й інші продукти людської праці. Вони можуть бути включені в товарообіг на комерційних умовах, давати корисний ефект (економічний, соціальний тощо), задовольняти особисті і суспільні потреби;

продукти інтелектуальної діяльності виступають носіями певної інформації. Це - нові вирішення технічних завдань (винаходи, промислові зразки), товарні знаки тощо. Сама інформація має нематеріальний характер, і лише будучи втіленою у форму (у технічну документацію, текст, графічний знак, символ тощо), що об'єктивувалася, може бути включена в науково-технічний або комерційний обіг як інтелектуальний продукт.

Найважливішою складовою наукової та інноваційної діяльності ВНЗ є система управління інтелектуальною власністю, до якої належать наукові відкриття, винаходи, підручники, навчальні посібники, монографії, наукові статті, комп'ютерні програми та інші об'єкти інтелектуальної власності. Разом з тим існують особливості розвитку та формування системи управління інтелектуальною власністю в сучасних умовах функціонування ВНЗ, що стосуються питань правової охорони результатів наукових досліджень, інформаційно-правового забезпечення, маркетингу та оцінювання вартості інтелектуальної власності, її комерціалізації на основі ліцензійно-договірних відносин тощо.

Тому слід чітко описати та систематизувати всі рівні і загальний механізм управління ІВ у ВНЗ. Тенденції розвитку економіки України, що склалися на сьогоднішній день, характеризуються недостатнім вивченням питанням управління інтелектуальними ресурсами на підприємстві, у тому числі з використанням інформаційних технологій, відсутні моделі створення підрозділу з управління інтелектуальною власністю й патентно-правовими ризиками. Виникають проблеми вибору методів оцінки ОІВ і визначення ціни ліцензії. Існуючі методи керування ризиками проекту не дозволяють ураховувати патентно-правові ризики й не містять типових рішень з ліквідації їх негативних наслідків [1, с.37].

Суть управлінської діяльності у сфері інтелектуальної власності полягає в налагодженні складної і розгалуженої системи відносин, що охоплює фактори розвитку інтелектуальної творчості і впровадження нових розробок, правової охорони, контролю й обліку кінцевих результатів. А головною метою такої управлінської діяльності є отримання прибутку або іншої користі в результаті створення та використання об'єктів права ІВ в усіх галузях виробництва.

Створення об'єктів інтелектуальної власності розпочинається з ідеї. Підкреслимо, що генераторами цих ідей є люди творчої праці: науковці, інженери, музиканти, письменники тощо. В умовах їх діяльності у ВНЗ необхідно стимулювати їх діяльність шляхом заохочення, мотивації та винагороди за реалізацію ідей, які закладають основу створенню ІВ ВНЗ.

Цікавим є регулювання створення об'єкта інтелектуальної власності за трудовим договором. Насамперед законодавець відійшов від понять "службовий твір", "службовий винахід", що були привнесені у вітчизняне законодавство із законодавства інших країн. Частина 1 ст.429 ЦК України регулює порядок набуття права інтелектуальної власності на "службові" об'єкти права інтелектуальної власності виключно виходячи з безпосереднього зв'язку їх з трудовим договором. У цій статті встановлюється особливий правовий режим на об'єкт права інтелектуальної власності, який створений протягом певного періоду часу, тобто в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору. Саме цей факт є вирішальним для встановлення відповідного правового режиму регулювання права інтелектуальної власності щодо об'єктів, про які йдеться мова в ст.429 ЦК України. Другим юридичним фактом, наявність якого обов'язкова для застосування частини 1 ст.429 ЦК України є те, що результат творчої, інтелектуальної праці безпосередньо повинен бути пов'язаний із виконанням трудових функцій (трудових обов'язків) працівника. Інших ознак, що могли б вплинути на регламентацію відносин щодо створення та набуття права на об'єкти права інтелектуальної власності у зв'язку з виконанням трудового договору (що виникли до 01.01.2004 р.), у ЦК України немає [4; С.54 - 55].

Отож, керівництво ВНЗ повинно чітко знати всі норми і правові особливості створення продукту ІВ і спонукати працівників того чи іншого навчального закладу до ознайомлення із ними. Оскільки насьогодні більшість науковців створюють продукти ІВ не усвідомлюючи усіх прав та зобов'язань щодо подальшого механізму патентування та розпорядження результатами своєї інтелектуальної діяльності.

Набуття прав на об'єкт права інтелектуальної власності є важливим етапом його життєвого циклу. Річ у тім, що ці об'єкти вразливі стосовно недобросовісних конкурентів. Так, та чи інша ідея або, навіть, готовий продукт інтелектуальної діяльності може бути незаконно використаний чи привласнений іншою особою. Це, безумовно, погано відзначається і на діяльності ВНЗ і на загальних настроях науковців, які створюють продукти ІВ. Щоб запобігти цьому негативному явищу необхідно одержати правову охорону на об'єкти ІВ або обмежити доступ до таємниці, що використовується в технології. Це має здійснюватись і на державно-регуляційному рівні і на рівні управління ВНЗ.

Використання прав на об'єкти права інтелектуальної власності є найпродуктивнішим етапом його життєвого циклу. До цього етапу об'єкти ІВ не приносили користі розробникові. Навпаки, витрачалися кошти на їх створення та забезпечення правової охорони. І тільки на етапі використання (комерціалізації) компенсуються попередні витрати, а також одержують прибуток - власне те, для чого в більшості випадків вони створюються. На цьому етапі ВНЗ має створити такі умови, аби об'єкти ІВ набули найбільш оптимального та раціонального шляху використання, тобто найти таке їх застосування, яке принесе найбільшу науково-технічну і комерційну віддачу.

Утилізація - останній етап життєвого циклу продукту ІВ. Оскільки за означенням об'єкт ІВ є нематеріальним об'єктом, то немає потреби його знищувати або переробляти в щось інше. Після закінчення юридично визначеного терміну дії прав інтелектуальної власності він зникає як об'єкт власності й переходить у суспільне надбання. Тобто будь-хто може його використовувати без дозволу правовласника. Якщо на момент закінчення використання прав на об'єкт ІВ юридичний термін служби його не буде вичерпаним, то можна продовжити використання такого об'єкта за відповідну винагороду (роялті) або уступити (продати) права власності на нього, отримавши таким чином додатковий прибуток.

Науково-технічна продукція, як ринкова, відрізняється від звичайних товарів тим, що на даний момент вона може мати споживну вартість, тобто підлягати комерціалізації, а може і не мати (не бути товаром), але через деякий період часу здатна набути її. З погляду бухгалтерського обліку, ІВ є видом майнових прав, які за певних умов можуть бути враховані у вигляді нематеріальних активів на балансі організації. Із загальноекономічної точки зору, ІВ - вид майнових прав, що приносять дохід. Діалектично поняття "ІВ" і "НМА" перетинаються, утворюючи тим самим, економічно активну частину ІВ. Саме слово "актив" - це не просто майно, а прибуткове, активне майно. Для розуміння суті ІВ, слід представляти, в чому виражається ефективність, що породжується таким майном.

Виявлені недоліки щодо розвитку українського законодавства в області комерціалізації ОІВ затрудняють підприємницьку діяльність ВНЗ. Пропонується використовувати стимулюючий підхід при формуванні системи відповідальності за комерціалізацію результатів наукових досліджень через закріплення частки прибутку між окремим дослідником, ВНЗ і посередником, сприяючим комерціалізації.

Процес комерціалізації ОІВ базується на основних принципах управління ІВ в системі МОН. Реалізація права власності ВНЗ (установ і організацій, підвідомчих МОН) на продукти інтелектуальної і творчої праці досягається через персональну відповідальність керівника ВНЗ (установи, організації) у рамках повноважень власника за розпорядженням державним майном у відношенні державної власності. Добір проектів для фінансування здійснюється на конкурсній основі, одна з умов якої полягає в тому, що наукомістка продукція повинна мати світову новизну й істотні відмінності від відомих аналогів, тобто бути патентоздатною.

Досвід університетів свідчить про доцільність для власників ОІВ активного використання в ланцюжку їх комерціалізації фірмами, що спеціалізуються в області трансферу технологій. Разом з тим, для успішної діяльності в цій області, ВНЗ повинен мати в своєму розпорядженні власний компетентний структурний підрозділ для проведення первинних робіт щодо виявлення, оцінки можливості комерціалізації, закріпленню прав організації на результати науково-дослідницької діяльності.

Таким чином, можна зробити такі висновки. Слабкою ланкою в системі "держава - університет - виробництво" залишається неузгодженість (або й взагалі - відсутність) механізму управління у сфері ІВ. Значна увага приділяється питанням охорони та захисту інтелектуальної власності, тоді як процеси управління ІВ практично не розглядаються. Але той досвід, який уже існує в провідних вищих навчальних закладах, свідчить, що важливою складовою ефективного управління об'єктами ІВ в університетах стає формування портфеля об'єктів права інтелектуальної власності з урахуванням загальної науково-технічної політики університету.

При цьому політика сучасного університету має бути спрямована на:

· створення комплексного підходу до вирішення існуючих проблем;

· розробку методики економічної оцінки вартості та використання об'єктів інтелектуальної власності, оскільки оцінка є одним з провідних принципів управління;

· збільшення правового захисту об'єктів ІВ;

· удосконалення системи обліку інтелектуальної власності (нематеріальних активів);

· створення бази належного інформаційного забезпечення;

· розширення системи надання послуг у галузі інтелектуальної власності;

· досягнення високого рівня інвестиційної привабливості за рахунок розвитку нових напрямів науки і техніки та налагодження співпраці з провідними промисловими компаніями України і світу;

· створення технопарків, бізнес-інкубаторів тощо.

Водночас залишається проблемою перетворення результатів досліджень і розробок в добробут авторів і наукових організацій. У всьому світі відпрацьовується економічне, організаційне, нормативне забезпечення цього процесу, який завжди визначається національними особливостями, зумовленими нормативною базою і практикою підприємництва в конкретній країні. Тому вивчення і запровадження передового зарубіжного й вітчизняного досвіду з питань ефективного управління науковою та інноваційною діяльністю, забезпечення результативності такої діяльності має бути пріоритетним завданням для науково-педагогічної спільноти сьогодні й на перспективу.

Література

1. Антонюк Н. Аспекти інформаційно-аналітичного забезпечення в системі інтелектуальної власності: [патен. - інф. діяльність] / Н. Антонюк // Інтелектуальна власність. - 2005. - № 3 - С.28-29.

2. Аранович Юлія Віталіївна. Організаційно-економічний механізм використання об'єктів інтелектуальної власності вищих навчальних закладів авіаційного профілю: Дис. канд. наук: 08.00.04 - 2009.

3. Белов А. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения: практ. пособ. / А. Белов, Г. Виталиев, Г. Денисов. - М.: Юристъ, 2006. - 351 с.

4. Бовин А.А. Интеллектуальная собственность: экономический аспект / А.А. Бовин, Л.Е. Чередникова. - М., 2001. - Тема 9. Государственное регулирование экономических отношений в области интеллектуальной собственности. - С.177-192.

5. Вачевський М.В. Організаційна структура системи управління інтелектуальною власністю / М.В. Вачевський // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 4 (34). - С.155-162.

6. Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ // Вісник Верховної Ради України. - 2004. - № 13. - Ст.181.

7. Жаров В. Єдиний економічний простір під кутом зору інтелектуальної власності / В. Жаров, Ф. Гнатуш // Інтелектуальна власність. - 2004. - с.513

8. Лазня І.В. Економічний зміст інтелектуальної власності / І.В. Лазня, В.О. Рибалкін // Економічна теорія. - 2006. - № 4. - С.54-61.

9. Мілаш В. Інтелектуальна власність у сфері договірної діяльності господарюючих суб'єктів / В. Мілаш // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 6. - С.3-9.

10. Стрижак О. Управління інтелектуальною власністю: [Розвиток науково-технічного потенціалу в Україні] / О. Стрижак // Інтелектуальна власність. - 2006. - № 2. - С.23-31.

11. Управління інтелектуальною власністю: монографія / [П.М. Цибульов, В.П. Чеботарьов, В.Г. Зінов, Ю. Суіні; за ред.П.М. Цибульова]. - К.: К.І.С., 2005. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru