Кримінально-правова характеристика шахрайства

Видатний представник дореволюційної кримінально-правової науки М.С. Таганцев, розкриваючи сутність поняття обману, писав, що “він складається з двох елементів - неправди і, як її результату, введення в оману. Поняття “неправда” являється або уявленням неіснуючого, тобто повідомленням про такий факт, якого зовсім не було, вигадкою, коли особа длявикрадення речі повідомляє “небувалі випадки” або перекручуванням дійсного факту з повідомленням різних додаткових подробиць”.

При вчиненні шахрайства, як вірно зазначав І.Я. Фойницький, “особа, що свідомо заявляє про невірні факти, чинить неправду або обман. Неправда має місце і тоді, якщо істина спотворюється без наміру спонукати у когось помилкове уявлення про якийсь факт. А при наявності такого наміру неправда перетворюється в обман”. Також він вказував, “що для поняття обману достатньо будь-якої дії, спрямованої не тільки на збудження у свідомості особи, яку вводять в оману, помилкового уявлення, але і на підкріплення такої помилки, хоча б її потерпілий спочатку вважав своєю провиною”. Н.С. Таганцев з приводу шахрайського обману, писав: “Обман є свідомим і навмисним перекручуванням істини для введення іншого в оману”.

На підставі аналізу літературних джерел і законодавства стосовно питання поняття шахрайства Д.А. Червонецький справедливо зазначає, що шахрайство може бути визначене як навмисне протизаконне придбання чужого майна шляхом обману, тобто за допомогою створення помилкової уяви особи про певні факти або посилення помилкової впевненості за допомогою навмисного перекручування фактів дійсності. Перший кримінальний кодекс РРФСР, прийнятий у 1922 р. всі майнові злочини виділив в окрему главу. Відповідальність за шахрайство, як загальний склад, була передбачена ст. 187 КК. Відповідно до цієї статті шахрайство, що посягає на інтереси приватних осіб, визначалося як “одержання з корисливою метою майна або права на майно за допомогою зловживання довірою або обману”. Відповідальність ж за шахрайство, що завдає збитки державному або суспільному майну, наступала за ст. 188 КК.

Варто особливо зазначити, що в примітці до ст. 187 КК говорилося: “Обманом вважається повідомлення неправдивих відомостей та свідоме неповідомлення обставин, про які необхідно було повідомити тих чи інших осіб”. Таке визначення по суті було сприйнято і теорією кримінального права. Так, Жижиленко А.А., досліджуючи проблему боротьби з шахрайством, відзначав, що “обман при шахрайстві - це свідоме перекручування фактів з метою викликати у іншої особи хибне уявлення про них”. Він писав, що “той, хто перекручує відомі факти щодо іншої особи і викликає у неї неправильне уявлення про них, чинить обман, і, оскільки викликаний таким перекручуванням фактів стан помилки спонукає людину до тих або інших дій, то цей ефект набуває правового значення”.

Деякі автори вважали, що обманом є помилкове твердження про наявність певних обставин, що при шахрайському обмані винний завіряє, що окремі факти існували або існують, тоді як у дійсності їх немає і не було.

Більш повне дослідження способу дії при шахрайстві було проведене Б.С. Нікіфоровим у роботі “Борьба с мошенническими посягательствами на социалистическую и личную собственность по советскому уголовному праву”. Він вірно відзначав, що особливістю шахрайства є те, що тут результат досягається головним чином шляхом фальсифікації уявлення потерпілого про його дійсний інтерес і, таким чином, шляхом фальсифікації відповідного волевиявлення потерпілого. До того ж він відзначав, що шахрайський обман характеризується сукупністю визначених об'єктивних рис самого діяння, за допомогою якого досягається певний результат. До таких рис він відносив: спосіб шахрайського обману (письмову та усну мову або їхні замінники - жести), форми шахрайського обману (твердження або заперечення якоїсь обставини “категоричним судженням” і “припущенням” про існування або не існування цієї обставини, перекручування істини, що призвело до помилки потерпілого), причинний зв'язок обману з поведінкою потерпілого і характер самої цієї поведінки. На підставі цього Б.С. Нікіфоров приходить до висновку, що за шахрайський обман повинний відповідати той, хто в будь-який момент до закінчення злочину або хоча б у останній момент своєю поведінкою, що може виражатися як у дії, так і у бездіяльності, свідомо дав іншій стороні підставу вважати, що винний підтверджує або заперечує обставини, що мають значення для прийняття рішення потерпілого передати винному своє майно Никифоров Б.С. Уголовное законодательство республики Индия: очерк / Никифоров Б.С. - М.: Госгориздат, 1958. - 217 с. . Слід погодитись з такою позицію, її по суті розділяють й інші автори, які займалися цим питанням. Так, Г.А. Крігер писав, що шахрайський обман - це навмисне перекручування або приховування істини з метою спонукати помилку в особи, у володінні або у віданні якої знаходиться державне майно, і таким чином, домогтися добровільної передачі майна у розпорядження злочинця.

Все це дозволяє стверджувати, що обман охоплює собою різноманітні прийоми з боку винного, за допомогою яких можна викликати помилку потерпілого з приводу тих або інших фактів або обставин.

Обманні дії при шахрайстві мають характерні ознаки, що охоплюють у своїй структурі сутність, форми і способи обману.

За своєю сутністю обман може виражатися: у спотворенні істини; у перекручуванні фактів, подій і обставин; у фальсифікації товарів або предметів. Тут для наявності об'єктивної сторони шахрайства потрібно, щоб такі дії призвели до помилки потерпілого з приводу переданого ним винному майна. При цьому між обманом і заволодінням майном необхідна наявність причинного зв'язку. При обмані винний, повідомляючи хибні відомості про якийсь факт або обставину, тим самим спотворює істину. Істина - це те, що існує в дійсності, відбиває дійсність, правда. При цьому, звичайно, спотворюється не сама істина, а уявлення про неї. Наприклад, при повідомленні помилкових відомостей про дійсні факти або обставини, винний нав'язує іншій особі спотворене уявлення про ці факти або обставини. Для перекручування істини також може повідомлятися інформація про які-небудь вигадані винним факти й обставини, що в дійсності взагалі не існували. Винний також може удаватися до фальсифікації предметів або товарів, що означає зміну їхнього виду або властивостей. Винний, змінюючи зовнішній вигляд або внутрішні властивості предмета або товару, дає особі неправильне уявлення про нього і за допомогою цього вводить його в оману.

Шахрайський обман характеризується і тим, що він створює неправильне уявлення про події, факти або обставини, що відбувалися у минулому, дійсному або майбутньому.

У російському дореволюційному кримінальному праві обставини, що відносяться до обману, прийнято поділяти на дві категорії: перша - це обставини, які охоплюються поняттям шахрайського обману з приводу фактів, що відносяться до минулого і дійсного, і друга - це обставини, що знаходяться за межами шахрайського обману, що з однієї сторони полягають у помилковій обіцянці або помилковому твердженні щодо фактів, що повинні наступити в майбутньому, а з іншого боку - пов'язані з перекручуванням істини, якщо цьому перекручуванню надана форма особистої думки.

Так, І.Я. Фойницький стверджував, що сутністю обману можуть бути тільки факти, сфера яких обмежена нашими знаннями про минуле і дійсне. А обставини, що відносяться до майбутнього, на його думку, лежать за межами дійсності і не становлять предмет наших знань. Виходячи з цього І.Я. Фойницький робив висновки, що хибні твердження щодо майбутніх обставин, зокрема, обманні обіцянки, мають своїм предметом не факти, а тільки очікування і надії, і тому не можуть розглядатися у якості способу шахрайського заволодіння майном. Слід зазначити, що у радянській літературі також висловлювалися такі думки. Так, А.А. Піонтковський зазначав, що обман у відношенні обставин, що нібито повинні наступити в майбутньому, не охоплюється поняттям шахрайства”.

Більшість криміналістів обґрунтовано вважають, що “обман при шахрайстві може бути пов'язаний із перекручуванням обставин, що відносяться не тільки до минулого або дійсного, але і до майбутнього” . І це дійсно так, немає різниці інформацію про які факти перекручує винний - ті, що відбулись, чи лише повинні відбутися, чи відносно власних намірів - важлива наявність умислу на заволодіння чужим майном або правом на майно при повідомленні відомостей такого характеру. Цю позицію також поділяє судова практика. Так, наприклад, 11 лютого 2000 року о 10-й годині Бондарчук В. прийшов до магазину “Парфуми” по вул. Межигірській 57/17 в м. Києві та запропонував працівникам придбати цукор і борошно за низькими цінами. При цьому слідством було встановлено, що він заздалегідь мав намір на невиконання обов'язків по продажу цукру і борошна. Таким чином Бондарчук В. заволодів грошима Кузнєцової Т. в сумі 65 грн., Ткач Л. в сумі 130 грн., Горькової С. -240 грн., Колошенко В. - 110 грн. Впродовж часу з січня по квітень 2000 року винний вчинив цілий ряд аналогічних злочинів. 20.07.2000 р. Дніпровським районним судом м. Києва Бондарчук В. був засуджений за ч. 2 ст. 143 КК України (в редакції 1960 р. прим. наша) до 3-х років позбавлення волі з конфіскацією майна. У касаційній скарзі засуджений зазначав, що не мав умислу на невиконання зобов'язання по продажу цукру та борошна, а вказані товари він не надав, нібито з об'єктивних обставин, які від нього не залежали. 21.09.2000 р. Київським міським судом касаційну скаргу Бондарчука В. було залишено без задоволення.

Стосовно обставин, які пов'язані з перекручуванням істини, коли факти подаються такими, якими вони є насправді, але ж винний вдається до надання їм іншого змісту, ніж той що є насправді, то у цьому випадку деякі криміналісти відмовляються визнавати шахрайський обман. Так, наприклад, дореволюційні російські криміналісти, виходячи з формули “перед фактами схиляються, особистим думкам вірять вільно”, не вважали шахрайським обманом перекручування істини, якщо цьому перекручуванню була надана форма “власної думки”.

Такі особисті думки про факти, як вони вважали, не порушують чужої розпізнавальної можливості, тому той, кому адресована подібна особиста думка, вільний сам судити про відповідність запропонованої інформації дійсності. Очевидно, таке судження випливало з принципу недоторканості вільної торгівлі з усіма видами комерційної діяльності на той час.

У чому ж полягає сутність шахрайського обману? Шахрайський обман за предметом і сутністю може бути дуже різноманітним, і види його важко піддаються повному перерахуванню. У вітчизняній літературі була здійснена спроба всі види шахрайського обману об'єднати у групи. Проте єдиної думки по цьому питанню серед вітчизняних кримінологів та криміналістів не існує. Одні автори вважають, що при шахрайстві у якості підстав діяльності потерпілого можна виділити три види обману. Інші пропонують усі види обману відповідно до його сутності об'єднати в чотири групи. М.І.Панов крім зазначених чотирьох груп шахрайського обману в якості самостійної групи виділяє обман у відношенні юридичних осіб (підприємств, організацій, держави в цілому).

На нашу думку, види шахрайського обману можуть бути згруповані таким чином:

1. обман у відношенні предметів (їх існування, відповідність, ціна, кількість тощо;

2. обман у відношенні своєї особи або особи інших (місце роботи, службове положення, ділові й особисті зв'язки, якості особистості тощо);

3. обман юридичних осіб;

4. обман з приводу різноманітних дій і подій;

5. обман у намірах (обманна обіцянка);

6. обман у відношенні наявності, відсутності або чинності закону.

Розмежування зазначених різновидів обману має важливе значення не тільки для визначення сутності обману, як ознаки шахрайства, але і для правильного відмежування шахрайства від суміжних злочинів. В останній час найбільш поширеним видом шахрайського обману є обман у відношенні особистості винного та обман у намірах (обманна обіцянка).

При обмані стосовно своєї особистості винний частіше усього повідомляє неправдиві відомості про своє ім'я та прізвище, місце роботи, посаду, яку займає, ділові зв'язки, відомості про рідних тощо.

Обман відносно своїх особистих якостей може полягати у повідомленні винним неправдивих відомостей про свою кваліфікацію, про стан свого здоров'я тощо. Наприклад, особа, з метою одержання пенсії, подає в орган соціального забезпечення підроблені документи про те, що він є учасником бойових дій. Це може бути і повідомлення винним неправдивих відомостей про свою кваліфікацію, про стан здоров'я шляхом симуляції хвороби тощо.

Проблемним є вирішення питання, коли особа повідомляє неправдиві відомості про своє здоров'я, професійні знання з метою отримання певної посади, наприклад, підробка диплома про вищу освіту з метою переведення на більш високу посаду.

Слід зазначити, що шахрайством також вважаються такі дії, якщо особа з метою отримання підвищеної зарплатні використовує підроблені документи про нібито наявність визначеного виробничого стажу або більш оплачуваної класності.

Обман відносно предметів злочинного посягання може полягати у зменшенні або збільшенні їхньої кількості, якості, виду, властивості або ціни. Наприклад, особа підходить до продавця у магазині і просить обміняти 500 грн. дрібними купюрами на одну. Продавець погоджується і злочинець передає обумовлені гроші купюрами по 1, 2, 5 грн. Перерахувавши їх продавець виявляє, що не вистачає однієї чи двох гривень. Злочинець, бере гроші, щоб перерахувати, кладе на прилавок газету, одяг, портфель чи інші речі для того, щоб відвернути увагу потерпілого, і, використовуючи це, частиною грошей заволодіває (“заламує” гроші).

Після цього шахрай погоджується з продавцем, що не вистачає кількох гривень і передає їх. Після зникнення такого гостя потерпілий виявляє, що значної частини грошей не вистачає.

Як показує судова практика, часто зустрічається обман у відношенні предметів. Так, 3.03.2000 р. Новіков А. і Бойко В. з метою вчинити шахрайство виготовили паперову “ляльку”, для чого нарізали папір, поклали поверх нього календар у вигляді 50 грн. та все це скріпили. О 17.30 того ж дня біля кінотеатру “Аврора” побачили незнайомого Фіногіна А., який йшов по пішохідній доріжці. Бойко пішов вперед, скинув перед Фіногіним пакунок і пішов далі. Фіногин зупинився, повернувся назад і побачив як Новіков піднімає пакунок. Останній звернувся до Фіногіна і запропонував відійти і подивитися на гроші. Вони відійшли у двір, куди, як було раніше заплановано, підійшов Бойко та запитав у них, чи знаходили вони гроші у сумі 1200грн. Новіков відповів, що нічого не знаходили. Бойко попросив Новікова піти з ним, бо перехожі нібито бачили, хто підняв гроші. Новіков попросив Бойка відійти, бо йому потрібно поговорити з Фіногіним. Коли Бойко відійшов, Новіков звернувся до потерпілого Фіногіна та запропонував передати йому частину своїх власних грошей, які він покаже Бойку і пояснить, що вони нічого не знаходили, а знайдені “гроші” віддав Фіногіну і сказав, що пізніше вони їх розділять. Фіногін дав Новікову 200 грн., а Новіков кинув Фіногіну у пакет “ляльку”, домовившись про зустріч вони розійшлися, але пізніше шахраї були затримані працівниками міліції Архів Дніпровського районного суду м. Києва за 2000 рік. Кримінальна справа №03-16362.

При обмані, пов'язаному з діями приватних осіб, що видають себе за представників юридичної особи, дії частіше вчинюються за наступною схемою: винний, одягнувши формений одяг або пред'явивши підроблений документ представника якої-небудь організації вилучає майно, мотивуючи це службовою необхідністю або під іншим приводом. Обман стосовно різноманітних фактів або подій частіше усього вчинюється з метою незаконного одержання страхової винагороди. Шахраї в таких випадках намагаються обманним шляхом підвищити фактичні страхові збитки. Або ж, наприклад, особа не застрахувала належний йому на праві особистої власності автомобіль, і після того, як останній у нього був викрадений, за домовленістю з працівниками страхової компанії минулою датою оформлює договір страхування. У таких випадках у діях особи, що незаконно одержала страхову суму, містяться ознаки шахрайства і співучасті у службовому підробленні, а в діях працівника страхової компанії - службове підроблення і співучасть у шахрайстві.

Обман щодо фактів або обставин складається в помилковому твердженні про подію або явище, що нібито відбулися або мають місце в реальній дійсності. Це може бути перекручування дійсного обсягу виконаних робіт і одержання грошової винагороди в більшій, ніж передбачено, кількості; приховання факту смерті батьків або дитини і одержання надалі раніше призначеної їм пенсії або утримання.

Обман відносно дії законів і інших нормативних актів, що видаються органами державної влади і управління, полягає у введенні в оману потерпілого стосовно змісту і тлумачення юридичної норми, викладеної в цих актах. Наприклад, винні з метою злочинного заволодіння майном при вчиненні угоди майнового характеру застосовують такі нормативні акти, що не відповідають даним правовідносинам; або застосовують нормативний акт, що втратив законну силу; або не застосовують нормативний акт, який повинні були застосувати. Це може бути і неправильне тлумачення того або іншого нормативного акта (наприклад, при встановленні ціни на товар за прейскурантами іншого товару).

Обман у відношенні наміру або “обманна обіцянка” - це надане потерпілому помилкове зобов'язання (письмове або усне) виконати на його користь певну дію, або запевнення потерпілого в чому-небудь, або подання певних надій. Наприклад, Б., маючи намір обманним шляхом заволодіти чужим майном, пропонує службовій особі свої послуги щодо придбання матеріалів або щодо виконання певних робіт, але отримавши відповідні кошти, звертає їх на свою користь і зникає.

Неправдиві обіцянки шахрая іноді підкріплюються неправдивими свідченнями про свою особистість. Можуть мати місце неправдиві твердження про свої можливості, уміння, про родинні і службові зв'язки, що дозволяють нібито виконати прохання, побажання або задовольнити потреби потерпілого, що в остаточному підсумку і дозволяє винному заволодіти майном. Так, 12.11.1993 р. Приходько В. з метою використати завідомо підроблений документ, який дає право звертатися в акціонерний комерційний банк для надання грошових коштів на матеріальну допомогу, на незаповненому бланку Комісії Верховної Ради України з питань соціального розвитку та відродження села надрукував лист голові АКБ “ВАБАНК” Л.Марченку від імені голови Комісії Верховної Ради України з питань соціального розвитку та відродження села В.Сухого і від імені заступника голови Комісії Верховної Ради України зі справ жінок, охорони материнства і дитинства К.Бойко, у якому виклав прохання про надання “Фундації дитячого міжнародного співробітництва” 1200 доларів США нібито для оздоровлення дітей за кордоном. У документі винний підробив підписи зазначених вище осіб і подав цей документ до АКБ “ВАБАНК”. Голова АКБ, вважаючи, що Приходько є представником “Фундації”, дав вказівку валютному управлінню банку видати йому 1000 доларів США, про що зазначив у резолюції на документі, який подав Приходько. За ці та цілий ряд інших корисливих злочинів, вчинених на території м. Києва, 8.06.1999 р. Дніпровським районним судом м. Києва Приходька В.А. було засуджено за ст. 861, ч. 2 ст. 143, ч. 3 ст. 194 КК України (в редакції 1960 р. прим. наша) до 3,5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Розкриваючи зміст шахрайського обману, ми повинні встановити, у якій формі обманні відомості доводяться до відома потерпілих. Кримінальний закон вказує на дві можливі форми злочинної поведінки людини - активна (дія) і пасивна (бездіяльність). Обидві ці форми прийнято називати злочинними діяннями. Шахрайський обман, що вчиняється дією або бездіяльністю, може виражатися в усній або письмовій формі або у формі конклюдентних дій.

При вчиненні шахрайства усна форма обману має місце у випадках, коли винний видає себе за іншу особу, коли повідомляє ті чи інші факти або обставини в перекрученому вигляді тощо. В шахрайському обмані треба розрізняти два види письмового обману. Один з них носить характер впливу на потерпілого шляхом доведення до його відома фактів і обставин за допомогою різного роду записок, листів, повідомлень та ін. Другий вид є більш складним. Він знаходить своє вираження в письмових актах (документах), що мають юридичне значення. З метою шахрайського заволодіння майном винний нерідко викрадає документи, підробляє або використовує підроблені документи.

Підроблення є важливим знаряддям шахраїв. Практично жодне з шахрайств у сфері підприємницької діяльності не вчинюється без повного або часткового підроблення документів.

Також це стосується шахрайств у сфері банківської діяльності. У юридичній літературі прийнято розрізняти два види підлогу: матеріальний і інтелектуальний. При матеріальному підробленні спотворення істини в документі проводиться з порушенням його форми. Наприклад, коли підробляється підпис на документі службової особи, що засвідчує обставини, викладені в документі, за допомогою підробленої печатки та ін. А при інтелектуальній підробці спотворюється істина в офіційному документі шляхом внесення до нього особою помилкових відомостей без порушення при цьому форми документа (справжній бланк, справжній підпис посадової особи, справжня печатка), але внесені в момент офіційного складання документа відомості в повному обсязі або частково не відповідають дійсності.

Підробка документів, зроблена самим підроблювачем, і використання фальсифікованого документа при шахрайстві утворить два самостійні злочини. Така кваліфікація випливає з абз. 1-3 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності». У постанові зазначено, якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК і статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення, привласнення, пошкодження та підроблення документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання при шахрайстві, використання при шахрайстві завідомо підробленого документа, а також зловживання владою чи службовим становищем потребують додаткової кваліфікації відповідно за статтями 353, 357, 358 та 364 КК.

Окремої кваліфікації за статтею 290 КК при шахрайстві потребують також дії винної особи, яка знищила, підробила або замінила номери вузлів та агрегатів транспортного засобу. Разом із тим, шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, має кваліфікуватися за частиною третьою статті 190 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

Обман може виражатися також у формі конклюдентних дій. Поняття “конклюдентні дії” умовно застосовується криміналістами як форма вираження шахрайського обману. “Конклюдентні дії, - писав Жижиленко А.А., - це такі дії людини, на підставі яких можна робити висновок про те або інше ствердження ним відомих фактів”.

Як показує судова практика, обман у формі конклюдентних дій або підкріплює словесну чи документальну форму обману, або замінює їх. Це, наприклад, використання підробленого посвідчення або спеціального форменого одягу посадових осіб, наприклад працівників правоохоронних органів, за допомогою яких винний формує у свідомості потерпілого впевненість, що дійсно він є такою особою. Конклюдентними діями можуть бути також: користування неправильними вимірювальними приладами, замовлення дорогих страв у ресторані, начебто з готовністю оплатити їх, і непомітне зникнення після їх споживання тощо.

При вчиненні шахрайства у винного виникає мета заволодіння майном ще до моменту його передачі потерпілим на користь винного. При цьому потерпілий через помилку, викликану обманом з боку винного, сам передає майно останньому. Тому, якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство.

За певних обставин (наприклад, коли майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за статтею 193 КК Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» [електронний ресурс] - Режим доступу : http:/ /zakon.rada.gov.ua. .

Коли ми говоримо про обман, вчинений шляхом бездіяльності, то маємо на увазі лише спосіб введення потерпілого в оману для подальшого, вже шляхом дії, заволодіння майном. Різновидом шахрайського обману може бути і підтримка (усна або письмова) винним виниклої помилки потерпілого, з метою скористатися нею для заволодіння майном. Мова йде про випадки, коли винний своїми діями закріплює помилку, яка виникла у потерпілого і, таким чином, заволодіває майном. При цьому треба підкреслити, що підтримання винним помилки в таких випадках, повинно бути вчинено до моменту передачі потерпілим майна винному.

При будь-якій формі обману та зловживання довірою перехід майна на користь винного здійснюється за волевиявленням самого потерпілого. Для характеристики способу вчинення даного злочину, тобто шахрайства, використовуються словосполучення «шляхом обману або зловживання довірою», що означає, що спосіб є обов'язковою ознакою складу злочину і для його наявності необхідно встановити, що злочин скоєно у спосіб, передбачений у законі. Тому «обман» і «зловживання довірою» відносяться до числа обов'язкових, конструктивних ознак складу шахрайства і встановлення їх є необхідним для наявності аналізованого злочину. Відсутність же зазначених ознак буде свідчити про відсутність складу даного злочину.

Шахрайський обман здійснюється в словесній формі (усній чи письмовій) або за допомогою дій. Зазвичай обидві форми обману поєднуються. Об'єктом обману є відносини довіри, віра в людську добропорядність, чесність. У теорії права виділяють такі види обману - активний так і пасивний.

Отже, активний обман полягає в навмисному введенні в оману власника або іншого власника майна шляхом повідомлення неправдивих відомостей, подання підроблених документів та інших дій, що створюють у названої особи помилкове уявлення про підстави переходу майна у володіння винного і породжують у нього ілюзію законності передачі майна.

Пасивний ж обман полягає в замовчуванні про юридично значимих фактичних обставин, повідомити які винний був зобов'язаний, в результаті чого особа, яка передає майно, помиляється щодо наявності законних підстав для передачі винному майна чи права на нього.

Дана модель поведінки часто використовується злочинцями, наприклад, при незаконному отриманні пенсій, допомоги по безробіттю і т.п. Судова практика свідчить про поширеність даного способу вчинення шахрайства. Часто застосовується позичальником у кредитному договорі, в результаті ухилення від погашення заборгованості. Він, як правило, виражається в повідомленні кредитору неправдивих відомостей про нездоланні перешкоди для своєчасного і повного погашення заборгованості або в замовчуванні про виникнення обставин, істотно погіршують фінансовий стан позичальника до настання терміну погашення заборгованості.

Шахрайство, будучи однією з форм розкрадання, повністю відповідає всім ознакам розкрадання, які зазначаються у визначенні розкрадання, а саме:

- Чуже майно;

- Його вилучення або звернення на користь винного чи інших осіб;

- Протиправність;

- Безоплатність;

- Заподіяння шкоди власнику чи іншому власникові;

- Корислива мета.

Недоцільно встановлювати відповідальність у різних статтях за одне, за своєю суттю, злочин, невиправдано ускладнювати його об'єктивну сторону вказівкою на спосіб його вчинення. Але саме така помилка допущена законодавцем стосовно до шахрайства, одному з найбільш небезпечних майнових злочинів. Представляється, що правова сутність шахрайства полягає зовсім не в розкраданні, а в заподіянні майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.

На основі дослідження характерних ознак шахрайського обману можна зробити наступні висновки:

1) пропонується доповнити ст. 190 КК України приміткою наступного змісту: обман - це повідомлення завідомо неправдивої інформації або приховування, замовчування інформації про які-небудь факти або обставини, повідомити про які було необхідно, спрямовані на введення потерпілого в оману або на підтримку помилки особи з метою заволодіння чужим майном, і які призвели до такого стану потерпілого;

2) при шахрайстві потерпілий, в силу помилки, сам передає майно винному або дає згоду на вилучення належного йому майна;

З) між обманом з боку винного і помилкою потерпілого, що обумовили заволодіння винним майном, повинен існувати необхідний причинний зв'язок; 4) шахрайський обман повинен бути вчинений не пізніше моменту переходу чужого майна на користь винного або набуття права на таке майно.

Крім обману, що характеризує шахрайський спосіб розкрадання, у статті 190 КК України виділяється ще й зловживання довірою, яке також може бути засобом злочинного заволодіння майном. Зловживання довірою найчастіше зустрічається у поєднанні з обманом. Зазвичай злочинець прагне спочатку завоювати довіру потерпілого, щоб легше здійснити обман. Обман в багатьох випадках не може бути здійснений, якби потерпілий не відчував би певної довіри до шахраю. Оскільки обман використовується злочинцем не тільки для того, щоб спонукати потерпілого передати майно, але і з мета розташувати до себе потерпілого, заручитися його довірою, такий обман виглядає одночасно як зловживання довірою. Тому зловживання і обман в шахрайстві дуже часто переплітаються.

Як самостійний спосіб вчинення шахрайства поза зв'язку з обманом зловживання довірою грає роль значно рідше, але це не означає, що один спосіб шахрайства поглинається іншим. Зловживання довірою характеризується тим, що винний не вчиняє тих дій, які здатні ввести в оману потерпілого і змусить його передати майно, як це відбувається при обмані. Воно полягає в тому, що винний використовує для отримання майна з метою звернення його в свою або інших осіб користь певні цивільно-правові (договірні) відносини, що базуються головним чином на довірі сторін або використовується тим, що майно передається йому потерпілими без відповідних запобіжних заходів і оформлення , а злочинець, скориставшись цим, присвоює передане майно. Прикладами шахрайського розкрадання, скоєного у вигляді зловживання довірою, можуть бути випадки незаконного отримання кредиту без відповідного оформлення товарів у продавця магазину і подальшої відмови платити за нього, передача посадовою особою своєму знайомому, другу чи родичу на тимчасове зберігання державних ввірених йому коштів, які в подальшому присвоюються цими особами, таким чином використав довіру і т.п.

Недосконалість складу шахрайства, що полягає у вказівці на спосіб заподіяння майнової шкоди, крім власне обману або зловживання довірою закономірно тягне і проблеми процесуального характеру. Питання стосується доведення. Пов'язуючи настання кримінальної відповідальності саме з розкраданням, законодавець залишає тим самим широку лазівку для злочинців. Для інкримінування шахрайства слідству необхідно довести, що: 1) у підслідного був прямий умисел саме на розкрадання;

2) умисел виник до отримання майна або придбання права на майно.

Довести ж факт виникнення прямого умислу до розкрадання вкрай складно. Якщо підслідний, наприклад, стверджує, що гроші займав у потерпілого, маючи намір їх віддати з відсотками, а потім грошей не виявилося, слідству довести зворотне дуже важко. Необхідно з'ясувати, зокрема, чи була у обвинуваченого до моменту укладення договору реальна можливість повернення такої суми боргу. Якщо ж обвинувачений на таке питання відповідає ствердно, але конкретні джерела вказати відмовляється, посилаючись, наприклад, на комерційну таємницю, то кримінальній справі швидше за все судилося бути припиненим «за відсутністю в діянні складу злочину». У силу сказаного слідчі органи змушені часто йти шляхом інкримінування шахрайства лише особам, які вчинили багатоепізодні шахрайства. Зрозуміло, що якщо підслідний кілька разів брав у борг гроші і жодного разу не повернув, то «прикинутися дурником" йому важче. Перший раз - випадковість, другий - збіг, а третій такий же випадок - вже закономірність. Однак шахраї примудряються «викручуватися» й тут. Слідчим органам необхідна визначеність і однозначність формулювань кримінального закону, а також зазначення в формулюваннях складу злочину на юридичні факти, які на практиці реально можливо довести. Наявна ж у КК «слизькість» суб'єктивної сторони шахрайства і обмеженість, казуистичность об'єктивної сторони, доповнюється ще й конкуренцією цього складу з низкою інших складів, що викликає труднощі кваліфікації діяння, відлякує правоохоронні органи від порушення кримінальних справ у зв'язку з шахрайством. Слідчі знають, що тягар доведення лежить на їхніх плечах, а двозначність, та й інші юридико-технічні погрішності в кримінально-правових законоположеннях різко підвищують шанси кримінальної справи «розвалитися» у суді. Адже справедливо, що непереборні сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого. Особливість шахрайського обману полягає в тому, що, принаймні, одна з обставин, щодо яких бреше винний, служить підставою (зрозуміло, уявним) для передачі йому майна. Однак, у зміст шахрайського обману можуть входити й інші обставини, які не служать безпосередньою підставою для передачі майна, але враховується потерпілим, коли він приймає рішення про видачу майна.

Під формою шахрайського обману розуміється форма, яку винний обирає для вираження своєї думки про істотне обставину угоди.

Предметом шахрайства може бути чуже по відношенню до винного рухоме та нерухоме майно. Майно, як предмет шахрайства, має ознаки господарсько-економічної корисності, соціальну і юридичну. Під правом на майно у ст. 190 КК України розуміється не тільки право власності (володіння, користування, розпорядження), але і право на отримання майна. Це набуває особливого значення при кваліфікації заволодіння безготівковими грошима шляхом шахрайства. У цьому випадку шахрайство вважається закінченим з моменту надходження грошей на рахунок злочинця, і для визнання злочину закінченим не потрібен факт зняття грошей з рахунка.

Шахрайство відноситься до так званих злочинів з матеріальним складом, тому при придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою шахрайство вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди потерпілому (втрата майна потерпілим і заволодіння ним злочинцем). Відповідно до цього не кожне придбання права на чуже майно шляхом обману чи зловживання довірою буде кваліфіковано як закінчене шахрайство. У дослідженні обстоюється позиція, відповідно до якої при незаконному заволодінні правом на майно шляхом обману чи зловживання довірою предметом злочину виступає не право на майно, а саме майно, право на яке отримала винна особа, а також наголошується на необхідності законодавчого визначення поняття «право на майно».

Щодо об'єктивної сторони складу шахрайства, то її визначальною ознакою є спосіб вчинення злочину. Таким способом, відповідно до ст. 190 КК України, є обман або зловживання довірою. Хоча безпосередньо в нормі вживається формулювання «обман чи зловживання довірою», цілком прийнятне вживання сполучника або, оскільки ці сполучники є рівнозначними. Так, у статті про шахрайство (ст. 190) спосіб дії визначено як шлях обману чи зловживання довірою, а в ст. 192 говориться про заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, хоча спосіб дії винного в цих злочинах є ідентичним. Під обманом у складі злочину, передбаченого ст. 190 КК України, ми розуміємо умисне перекручування або приховування істини з метою ввести в оману особу, у володінні чи віданні якої перебуває майно або якій належить право на майно, і таким чином домогтися добровільної передачі майна або права на майно у розпорядження злочинця. Щодо цього визначення слід зауважити, що лише наявність у винного наміру ввести в оману особу перетворює такі дії в обман. У протилежному випадку повідомлена чи не повідомлена інформація являтиме собою неправду (неправдива інформація) і не тягтиме за собою кримінально-правових наслідків.

Особливістю шахрайства як окремої форми розкрадання є те, що потерпілий в силу обману або зловживання довірою передає майно винному добровільно. Внаслідок таких дій винний заволодіває цим майном, і моментом закінчення шахрайства, як правильно вважає більшість авторів, є заволодіння майном з можливістю розпорядитися ним як власним. Якщо ж злочинний намір винного буде виявлено (викрито) у момент або відразу ж після вчинення обманних дій (до передачі винному майна), то такі дії утворять замах на вчинення шахрайства.

Необхідною ознакою об'єктивної сторони шахрайства є наявність причинного зв'язку. При шахрайстві причинний зв'язок існує між такими обставинами: повідомлення неправдивих відомостей або замовчування (приховування) відомостей, повідомлення яких було необхідне, що викликало помилку потерпілого і, з іншого боку, передача останнім майна винному. Сукупність цих обставин утворює закінчений склад шахрайства. Якщо ж неправдиві відомості не призвели до заволодіння майном, має місце замах на шахрайство.

Суб'єктом шахрайства є фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку і вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 190 КК України. У випадку, якщо шахрайство вчинюється службовою особою, яка з метою обману чи зловживання довірою зловживає владою або своїм службовим становищем, то такі дії потрібно кваліфікувати за сукупністю статті про шахрайство і відповідною частиною статті про зловживання владою або службовим становищем.

6. У дослідженні обґрунтовано, що суб'єктивна сторона шахрайства характеризується виною у формі прямого умислу, корисливим мотивом і метою, а також детально проаналізовано кожну з цих ознак.

3. Кваліфікація шахрайства

3.1 Кваліфікуючі ознаки шахрайства

шахрайство правовий законодавство злочинний

В сучасному світі розвиток шахрайства йде надзвичайно стрімко, новітні технології створюють все більш ширші можливості для вчинення даного злочину. Тому дуже вагомим є зазначення в диспозиції ст.190 ККУ кваліфікуючих ознак шахрайства, адже зрозуміло, що шахрайство з кваліфікуючими ознаками є значно небезпечнішим, ніж шахрайство передбачене ч.1 ст.190 ККУ. Крім того в залежності від ступеня суспільної небезпечності кваліфікуючі ознаки поділяються на кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі В.Костишин Кваліфікуючи ознаки шахрайства.

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст, 190).

1) Повторність шахрайства. Повторність - це вчинення особою двох або більше злочинів передбачених однією статтею чи однією частиною статті Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996. - N 30. - С. 14.. Як свідчить досліджена нами судова практика повторність досить часто має місце при вчиненні шахрайства. Наприклад, 14 грудня 2009 року в м. Шепетівка особа вчинила повторне заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою заволодівши скутером марки «Хонда-Діо». Проте варто зазначити, що для такого злочину як шахрайство у ККУ встановлено розширене тлумачення повторності. Так, крім вказаного загального правила повторності передбачена також повторність у випадку вчинення особою ряду злочинів проти власності, які передбачені ст. 185-187, 189, 191, 262 ККУ. Слід зазначити, що шахрайство вважається вчиненим повторно не лише тоді, коли попередній злочин (передбачений у примітці до ст. 185 КК України) було закінчено, а й у випадку, коли воно являло собою готування чи замах, або ж, якщо винний був співучасником цього злочину.

Ознака повторності відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято в установленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Не можна кваліфікувати як повторне продовжуване шахрайство, наприклад коли винний для отримання пенсії чи інших виплат подає підроблені документи, після чого протягом тривалого часу незаконно отримує грошові суми у більших розмірах або які не повинен отримувати. Неодноразове подання підроблених документів у різний час, у різні організації та отримання на їх підставі надмірних виплат має кваліфікуватись як повторне шахрайство.

2) Здійснення шахрайства за попередньою змовою групою осіб. Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Прикладом даного шахрайства є шахрайство вчинене 15 березня 2006 року, в якому особа за попередньою змовою з іншою особою з метою незаконного отримання кредиту, шляхом обману працівників АКБ «Укрсоцбанк», використавши фіктивну довідку про заробітну плату, в якій вказані недостовірні дані, уклав кредитний договір № 356/453-КУ8-КС2 та отримав довготерміновий кредит на суму 3700 грн. з остаточним терміном повернення 14.03.2008 року на придбання товарів тривалого використання, який в банк не повернув.

Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Відповідно до статті 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є суб'єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв'язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб'єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

Дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному у формі пособництва з посиланням на частину п'яту статті 27 КК.

Ми вважаємо, що дана ознака є значно суспільно небезпечніша порівняно з ч.1 ст.190 ККУ, оскільки для вчинення шахрайства групою осіб необхідно декілька осіб, а відповідно суб'єктами злочину стає більша кількість осіб, що є надзвичайно негативним явищем для суспільства. Крім того в результаті за діяння більшої кількості осіб, з'являється можливість заподіяння більшої матеріальної шкоди потерпілим, про що яскраво свідчить практика. Яскравий приклад вчинення шахрайства групою осіб проілюстрований у справі, яка розглядалася Октябрським районним судом м. Полтави. Так, в даній справі особа з метою скоєння шахрайства організувала злочинну групу з 6 осіб, діяльність якої була направлена на заволодіння грошовими коштами громадян шляхом обману та зловживання довірою під виглядом здійснення незаконного обігу валюти, дана злочинна організація заподіяла шкоду громадянам на суму 3797,5 грн. та 150 доларів США. В іншій справі було залучено 15 осіб, які спільно здійснювали шахрайство в м. Івано-Франківськ і завдали громадянами шкоди у сумі 41 955,02 грн.

3). Вчинення шахрайства великих розмірах. Великим позитивом цієї ознаки є те, що вона досить чітко визначена в Кримінальному кодексі України, тому визначити та встановити таке діяння є з цієї позиції легше, ніж інша кваліфікуючі, які окреслені в Кримінальному кодексі України досить нечітко. Так, відповідно до ч.3 ст.190 та примітки 3 ст.185 ККУ шахрайство вважається вчиненим у великих розмірах, якщо він вчинений на суму, яка в двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Наприклад, особа являючись суб'єктом підприємницької діяльності з риборозведення, після припинення спільної діяльності з потерпілим та маючи іншого партнера в кінці березня на початку квітня 2005 року, діючи з корисливих спонукань в с.Івча Літинського району, шляхом обману потерпілого маючи на меті заволодіти його майном, надав потерпілому завідомо неправдиву інформацію про необхідність термінової оплати оренди гідроспоруд в ДП «Укрриба», маючи на той час відстрочку по платежу, заволодів грішми потерпілого в сумі 15000 грн., чим заподіяв останньому значної шкоди. Розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна вартість якого становить великий або особливо великий розмір, може бути кваліфіковано як шахрайство великих чи особливо великих розмірах лише в тому випадку, якщо такі діяння були вчинені одним способом і за обставин, які свідчать про умисел вчинити їх у великому чи особливо великому розмірі. Деякі правники пропонують при визначенні розміру заподіяної шкоди враховувати не тільки реальну матеріальну шкоду, але й втрачену вигоду. Такий підхід є необґрунтованим. Основним наслідком даного злочину є лише такі порушення відносин власності, які фіксуються шляхом, головним чином, економічної (вартісної) оцінки майна, що зазнало злочинного впливу. Така оцінка можлива тільки щодо вже створених, реально існуючих предметів, до яких втрачену вигоду не можна віднести.

4). Заподіяння значної шкоди потерпілому. Відповідно до Кримінального кодексу України значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З урахуванням матеріального становища потерпілого нижня межа може бути нижчою Потебенько М.О. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України: Особлива частина / М.О.Потебенько, В.Г. Гончаренко. - К.: Форум, 2001. - С.209.. Наприклад, 28 жовтня 2006р. в смт. Заболотові біля приміщення кафе «Нептун» злочинець увійшов в довіру до потерпілого, ввів його в оману і взяв в нього покористуватись телефоном «Нокіа» вартістю 750 грн. і заволодів мобільним телефоном, всіляко ухилявся його повернути на протязі тривалого часу, не маючи наміру його повернути, заподіявши потерпілому значну шкоду. На нашу думку, проблема цієї ознаки полягає в тому, що поняття значної шкоди є оціночне, тому досить складно дану ознаку прокваліфікувати. Тому єдиний можливий спосіб визначити значну шкоду - це враховувати конкретні обставини вчинення злочину, вартість майна щодо якого було скоєно шахрайство. Деякі науковці вказують про те, що варто враховувати матеріальний стан потерпілого, проте на нашу думку, це абсолютно недопустимо, крім того це явно порушення принципу рівності осіб, і просто абсурдно. Тим не менше всі названі способи встановлення значної шкоди потерпілому є об'єктивним критерієм власне даного встановлення. Щодо суб'єктивного критерію, то це ступінь розуміння особою об'єктивного критерію.

5). Шахрайство шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки є неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами). Небезпечність такого шахрайства полягає у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайства, дозволяє заволодівати значними коштами, завдаючи непоправної шкоди власникам. Шахрайство - умисний злочин. Винний бажає настання результату - звернення певного майна на свою користь. Що стосується упущеної вигоди, то винна особа, як правило, не має прямого умислу, і це виключає можливість визнання даного наслідку елементом будь-якої форми розкрадання.

Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп'ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка (про її поняття див. коментар до ст. 361) у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього. Наприклад, особа (спеціаліст по обслуговуванню корпоративних клієнтів Володимир-Волинського відділення №2 Волинського ГРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк») шляхом обману клієнта банку, незаконно заволоділа його кредитними картками і через банкомати та касу КБ «ПриватБанк» із викорастанням картрідера й пос-терміналу, заволоділа грошовими коштами в сумі 16752,50грн. завдавши банківській установі майнової шкоди на вказану суму.

Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 190, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо) здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за «свого»). Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв'язку з виконанням службових обов'язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.