Кримінальна відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності

Актуальність теми дослідження. Розвиток ринкових економічних відносин в Україні поряд із позитивними здобутками супроводжується і певними негативними явищами. Особливу занепокоєність викликає збільшення кількості злочинів у сфері господарської діяльності, оскільки вони не лише гальмують позитивні тенденції, а й завдають істотної шкоди державі, суб'єктам відносин у сфері господарювання та окремим громадянам.

Велику небезпеку являє собою поява нових форм злочинної діяльності, які раніше не були відомі. З ними поки що досить складно вести ефективну боротьбу як з точки зору кримінального переслідування, так і застосування організаційно-управлінських і кримінологічних заходів з метою їх попередження. До таких злочинних посягань слід віднести незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю. Кримінальна відповідальність за них уперше була встановлена Законом України від 28 січня 1994 р. у статтях 1486, 1487 КК України 1960 р.

Чинний Кримінальний кодекс теж криміналізував ці суспільно небезпечні діяння і передбачив відповідальність за них у ст. 231 КК “Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю”, диспозиція якої сформульована як “умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності”, та ст. 232 КК “Розголошення комерційної таємниці”, яка передбачає відповідальність за “умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності”.

Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів у сфері господарської діяльності, вказані кримінально-правові делікти залишилися зовсім не вивченими на рівні взаємопов'язаного й поглибленого аналізу всіх ознак та елементів складу злочину. До цього часу питання відповідальності за названі злочини розглядалися лише на рівні окремих розділів підручників з Особливої частини кримінального права та коментарів КК України. Інші кримінально-правові дослідження, які б мали комплексний характер, не провадилися. До того ж неможливо не враховувати й відсутність відповідних статистичних даних щодо порушення та розгляду кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК. Це свідчить про їх підвищену латентність і позаконтрольність. Проте факт латентності злочинів ні в якому випадку не може служити підставою для неуважного ставлення до них, у тому числі на рівні наукових досліджень.

Актуальність боротьби з указаними злочинами та недостатність наукових досліджень із цієї проблеми й обумовили вибір теми цього дослідження.

Мета та задачі дослідження. Основна мета роботи полягає у комплексному теоретичному аналізі об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, сформулюванні рекомендацій, які мають важливе значення як для вдосконалення кримінального законодавства, так і для правильної кваліфікації злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:

- виявити й узагальнити чинники, що обумовлюють кримінальну відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю;

- провести аналіз предмета цих злочинів та аргументувати визнання комерційної, а також банківської таємниці предметом злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, шляхом удосконалення поняття предмета злочину в загальному вченні про склад злочину;

- шляхом розгляду об'єктивної сторони вказаних злочинів, її зв'язку з їх об'єктом та предметом, проаналізувати механізм завдання суспільно небезпечної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони;

- дослідити суб'єктивну сторону злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, зокрема вину, встановити зміст інтелектуального й вольового моментів умислу, розглянути інші обов'язкові ознаки - мотив під час розголошення та мету при збиранні відомостей, що становлять комерційну таємницю;

- проаналізувати загальні та спеціальні ознаки, що характеризують суб'єкта цих злочинів;

- на підставі проведеного аналізу запропонувати пропозиції щодо правильної кваліфікації злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, та вдосконалення чинного законодавства.

Об'єктом дослідження є сукупність знань що стосується кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, зокрема за незаконне збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також наукові погляди з цієї проблеми та її розробки у світлі вчення про склад злочину та його кваліфікацію.

Предметом є - норми кримінального законодавства, які передбачають кримінальну відповідальність за незаконне збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Методи дослідження. У процесі теоретичних досліджень у роботі було застосовано наступні наукові методи:

- діалектичний метод - при дослідженні правових механізмів захисту суспільних відносин у сфері господарської діяльності та суспільних відносин, які забезпечують обмеження монополізму та (або) охорону від проявів недобросовісної конкуренції, що знаходяться одночасно у взаємозв'язку й суперечливості, а також як у статичному стані, так і в динамічних змінах;

- системно-структурний і функціональний методи - при дослідженні багатопланових явищ родового, видового й безпосереднього об'єктів злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, а також ознак об'єктивної та суб'єктивної сторони, суб'єкта злочину під кутом зору з'ясування змісту й удосконалення норм чинного законодавства

- історико-правовий - при аналізі факторів, що зумовлюють кримінально-правову заборону, та дослідженні розвитку законодавства в галузі кримінально-правової охорони від протиправних посягань на суспільні відносини у сфері господарської діяльності;

- порівняльно-правовий і догматичний - при опрацюванні законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що забезпечують кримінально-правову охорону суспільних відносин у сфері господарської діяльності, порівнянні колишнього і чинного законодавства, а також окремих норм діючого законодавства зарубіжних країн з положеннями КК України.

Теоретичною основою роботи послужили фундаментальні наукові положення загальної теорії кримінального права, праці як вітчизняних фахівців із проблеми дослідження злочинів в сфері господарської діяльності, так і науковців колишнього СРСР та СНД, зокрема П.П. Андрушка, М.О.Бєляєва, Л.П.Брич, Т.А.Бушу-євої, Г.І.Вольфмана, П.О.Воробея, Л.Д.Гаухмана, Ю.В. Головльова, Є.Є.Дементьєва, В.М.Киричка, О.І. Коваленка, В.В.Колесникова, Я.М.Кураш, І.І.Кучерова, Б.М.Леонтьєва, Ф.О.Лопушанського, Ю.М.Ляпунова, Н.М.Ляпунової, С.В. Максимова, Л.К.Малахова, В.О.Матусевича, Ю.В. Опалинського, В.О.Навроцького, П.Т.Некипєлова, О.І.Перепелиці, І.І.Рогова, А.М.Ришелюка, О.Я.Свєтлова, В.В. Сташиса, Є.Л.Стрельцова, В.Я.Тація, В.Ю. Шестакова, І.В. Шишка, В.П. Філонова, О.М. Яковлева та багатьох інших.

Для розробки теми й вирішення поставлених завдань широко використовувалися також наукові роботи із загальної теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, фінансового, адміністративного та інших галузей права, а також економічної теорії.

Структурно робота складається зі вступу, двох розділів та висновку.

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета, завдання, основні положення, що виносяться на захист.

Розділ I "Обумовленість кримінально-правової охорони комерційної таємниці" складається з 5-ти підрозділів. Розглянуто проблему обгрунтованості захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю суб'єктів суспільних відносин у сфері господарської діяльності. Серед факторів, сукупність яких, на думку автора, є необхідною і достатньою для пояснення існування кримінально-правової охорони суспільних відносин по збереженню комерційної таємниці, що забезпечують недопущення недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності.

Розділ II "Об'єкт і предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України", Об'єктивна сторона складається з -4-х підрозділів. У першому підрозділі "Об'єкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" насамперед розглянуто й систематизовано точки зору багаточисельної групи вчених - дослідників проблеми злочинів у сфері господарської діяльності. Другий підрозділ "Предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" присвячено двом аспектам проблеми предмета злочину - загальному поняттю предмета злочину в кримінальному праві і конкретному визначенню предмета злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України. У третьому та четвертому підрозділі дана характеристика особливостей об'єкту та предмету злочинів.

Розділ III " Суб'єкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України". Суб'єктивна сторона складається із х-х підрозділів. У першому підрозділі “Загальна характеристика суб'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України” розглянуто вину у формі умислу, її інтелектуальну та вольову ознаки.

В підрозділі, “Особливості суб'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України”, присвячено розгляду таких обов'язкових ознак суб'єктивної сторони цих злочинів, як мета збирання і мотив розголошення. В підрозділі "Cуб'єкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" складається розглянуто риси, спільні для суб'єктів обох злочинів, тобто ознаки загального суб'єкта злочину. До них належать: фізична особа, осудність та досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, що для розглядуваних злочинів становить шістнадцять років. У підрозділі “Особливості суб'єкта злочину, передбаченого ст. 232 КК України” досліджуються специфічні ознаки суб'єкта цього злочину, який згідно із законодавчим описом наділений додатковими ознаками, тому є спеціальним.

У висновку у скороченій формі підводяться підсумки дослідження, його значення.

Розділ 1. Обумовленість кримінально-правової охорони комерційної або банківської таємниці

Одночасно з новими економічними відносинами з'явилися нові економічні правопорушення серед самих підприємців -- несумлінна конкуренція. Одним із проявів неконкурентних дій є неправомірне використання відомостей, що складають комерційну таємницю суб'єкта підприємницької діяльності.

Термін «комерційна таємниця» був введений у правовий оборот Законом України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991р. Під комерційною таємницею підприємства розуміються відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) які може заподіювати збиток його інтересам. Термін «комерційна таємниця» часто ототожнюють з терміном «конфіденційна інформація» [9; 101].

На думку автора термін «конфіденційна інформація» є родовим стосовно терміна «комерційна таємниця». Згідно Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992р. конфіденційна інформація це відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбаченими ними умовами. Особливістю відомостей, що складають комерційну таємницю, як вид конфіденційної інформації, є їх комерційний і господарський характер. Іншими словами, це інформація, що має економічну цінність, здатна впливати на фінансове становище суб'єкта підприємницької діяльності, розмір одержуваного ним прибутку [16; 81].

Кожен підприємець самостійно визначає склад відомостей, що відносяться до комерційної таємниці. Законодавством України встановлені два обмеження, застосовуваних до таких відомостей.

По-перше, відомостями, що складають комерційну таємницю, не можуть бути відомості, що складають державну таємницю. Правовий режим відомостей, що складають державну таємницю, регулюється Законом України «Про державну таємницю» від 21.01.1994р. Державна таємниця -- це вид секретної інформації, що включає відомості в сфері оборони, економіки зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду життєво важливим інтересам України і які визнані законом державною таємницею і підлягають охороні з боку держави. Державним комітетом України з питань державних секретів затверджений перелік відомостей, що складають державну таємницю.

По-друге, Кабінетом Міністрів України затверджений перелік відомостей, що не складають комерційну таємницю. Ці відомості використовуються при здійсненні перевірок контролюючими органами, аудиторами для проведення аудита, при здачі звітності в різні фонди. До них відносяться:

1) статутні документ, документи, що дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю і її окремими видами;

2) інформація з усіх установлених форм державної звітності;

3) дані, необхідні для перевірки вирахування і сплати податків і інших обов'язкових платежів;

4) зведення про чисельність і склад працюючій, їхній заробітній платі в цілому за професіями і посадами, а так само наявність вільних місць;

5) документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

6) інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотриманні безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров'ю, а так само інших порушень законодавства України і розмірах заподіяних при цьому збитків;

7) документи про платоспроможність;

8) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, союзах, об'єднаннях і інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю;

9) відомості, що відповідно до діючого законодавства підлягають розголошенню [31; 48-4].

Хоча зазначені відомості не віднесені до відомостей, що складають комерційну таємницю, але вони і не є відкритими і загальнодоступними. Надаватися вони можуть лише по підставах встановленим у нормативних актах України. Так, наприклад, відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990р. міліції для виконання своїх обов'язків дане право безперешкодно і безкоштовно одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності по письмовому запиті відомості, у тому числі відомості, що складають комерційну таємницю, необхідні по справах про злочини, що знаходяться у впровадженні міліції. Для здійснення загального нагляду підприємства, установи й організації повинні представляти прокуророві свою документацію, у тому числі, по його письмовій вимозі, відомості, що складають комерційну таємницю, і, у разі потреби, прокурор має право вимагати передачу для перевірки зазначених документів у прокуратуру.

Таким чином, терміном «комерційна таємниця» не охоплюються відомості, що складають банківську таємницю, страхову таємницю, авторські права. Зазначені відомості складають самостійні групи конфіденційної інформації із своїм відмінним від «комерційної таємниці» правовим регулюванням.

Кримінальним кодексом України передбачено низку карних заходів за порушення комерційної таємниці, зокрема за незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю.

1.2 Незаконне збирання інформації

1.3 Розголошення комерційної таємниці

Склад злочину, передбачений статтею 232 ККУ, є ідентичним до того, що містився у Кодексі 1960 року. Детальне формулювання статті 232 фактично не дозволяє застосовувати положення іншого законодавства при кваліфікації відповідних діянь. Тоді як відповідно до статті 17 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» та статті 36 Господарського кодексу Україні під розголошенням комерційної таємниці розуміється «ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю)». Відмінності у визначеннях є незначними, але достатньо важливими для кваліфікації діянь за цим складом злочину [14; 169].

Натомість, конструкція статті 232 передбачає, що закінченим цей злочин вважатиметься лише з моменту фактичного завдання істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. У разі, якщо шкода буде визнана неістотною або взагалі не завдана, але буде встановлено, що в особи був умисел щодо заподіяння істотної шкоди, її дії кваліфікуватимуться як замах на розголошення комерційної таємниці (який також каратиметься за санкцією цієї ж статті).

Обов'язковою ознакою, отже, є завдання істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, яка, як уже зазначалось, визначатиметься залежно від конкретних обставин справи і може включати нематеріальну шкоду.

Способи розголошення комерційної таємниці можуть бути найрізноманітними: безпосереднє повідомлення іншим особам; надання іншим особам для ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; інше умисне створення умов, що дають можливість ознайомитись з відомостями, що становлять комерційну таємницю; повідомлення цих відомостей за допомогою засобів масової інформації.

Суб'єктом цього злочину може бути особа, якій комерційна таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю. До цих осіб, зокрема, належать працівники органів державної виконавчої влади, правоохоронних органів, банківських установ, які відповідно до законодавства мають право доступу до конфіденційної інформації за характером виконуваних ними професійних чи службових функцій [19; 185-186].

Так, зокрема, право ознайомлюватись з відомостями, що становлять комерційну таємницю, та одночасно обов'язок дотримуватись режиму цією таємниці, тобто не розголошувати її третім особам, встановлені законами України «Про державну податкову службу в Україні», «Про Антимонопольний комітет України», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про міліцію», «Про статус суддів», «Про Службу безпеки України», «Про прокуратуру», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про природні монополії», Митним кодексом України тощо. Це випадки заборони розголошення комерційної таємниці особами, яким ця таємниця відома у зв'язку зі службовою діяльністю, пов'язаною зі здійсненням владних функцій.

Розголошення комерційної таємниці також матиме місце в разі його вчинення особою, яка обіймає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Один з таких випадків прямо вказаний у статті 23 Закону України «Про господарські товариства»: «Посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства» [16; 162-163].

Законодавством також прямо передбачено ряд випадків, коли обов'язок зберігати режим таємності щодо комерційної інформації покладено на осіб, які знайомляться з такою інформацією в силу своїх професійних обов'язків.

Такими особами, наприклад, є: управитель іпотеки щодо власників сертифікатів (ст. 34 Закону «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»); страховики стосовно страхувальників (ст. 20 Закону «Про страхування»); брокери щодо біржових операцій їхніх клієнтів (ст. 16 Закон «Про товарну біржу»); аудитори і аудиторські фірми (ст. 23 Закону «Про аудиторську діяльність») та ін. [27; 102].

Для окреслення кола суб'єктів злочину важливою є згадувана вище різниця між визначенням «розголошення комерційної таємниці» у статті 232 КК та Законі «Про захист від недобросовісної конкуренції» і Господарському кодексі. Так, в останніх двох актах законодавства згадується особа, «якій ці відомості були довірені у встановленому порядку» [29; 222].

У Кримінальному кодексі - особа, «якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною ... діяльністю». Якщо в першому випадку, необхідною умовою застосування положень про розголошення є передача особі конфіденційної інформації у випадках, передбачених законодавством, то в другому - немає значення порядок та підстави передачі, достатньо лише виконання професійних обов'язків та ознайомлення у ході цього виконання з конфіденційною інформацією. Це, наприклад, може мати наслідком поширення дії статі 232 КК на журналістів [25; 309].

Розголошення комерційної таємниці згідно зі статтею 232 КК характеризується також прямим умислом і спеціальними мотивами: корисливим (наприклад, розголошення за винагороду) чи іншими особистими мотивами (особисті неприязні відносини, помста тощо).

Злочин, передбачений статтею 232 КК, відноситься до злочинів невеликої тяжкості, оскільки найбільшою санкцією (альтернативною до штрафу та виправних робіт) за його вчинення є позбавлення волі строком до 2 років.

1.4 Соціальні та правові підстави криміналізації порушення у сфері господарської діяльності