Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовні засоби реалізації стратегії вмовляння в романі Дж.Голсуорсі «Сага про Форсайтів»

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Вмовляння в лінгвістичній прагматиці
• 1.1 Стратегії і тактики комунікативного впливу
• 1.2 Прямі й непрямі комунікативні акти
• 1.3 Категорія вмовляння в семантиці ситуативного контексту
• Висновки до розділу І
• Розділ ІІ. Мовні засоби реалізації стратегії вмовляння в романі Дж. Голсуорсі «Сага про форсайтів»

Висновки до розділу ІІ

• Розділ ІІІ. Формування навичок аргументації як основи комунікативного акту вмовляння в учнів старших класів середньої школи на уроках англійської мови (на матеріалах роману Дж. Голсуорсі «Сага про форсайтів»)
• Висновки до розділу ІІІ
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

У повсякденному житті людини виникає величезна кількість бажань, реалізувати які самостійно вона не завжди може. Для вирішення простих або складних завдань, що зустрічаються на життєвому шляху, людина часто звертається із проханням до оточуючих її людей. І від того, яким чином вона зможе виразити свої бажання, донести до партнера думку про необхідність їхньої реалізації, залежить кінцевий результат комунікативного акту.

Дана робота присвячена дослідженню приватного семантичного типу спонукання - вмовлянню в англійській мові, інтерес до якого як до особливого прагматичного виду мовленнєвого акту посилюється, адже семантична, формально-граматична, семантико-синтаксична й комунікативна структура речень такого типу досить складна і мало досліджена, що і визначає актуальність даного дослідження.

Сам мовленнєвий акт вмовляння є волевиявленням адресанта, спрямованим на наступну реалізацію адресатом зв'язку між об'єктом та його ознакою. Його провідною іллокутивною метою є спонукання, хоча вмовляння відрізняється від інших схожих типів мовленнєвих актів які містять концепт «бажання», за критеріями кінцевої інтенції висловлювання - результат вмовляння не може бути прогнозований заздалегідь, хоча у мовця є велика потреба в результативності вмовляння, але при цьому результат вмовляння, виражений в певній дії (бездіяльності) є досить сумнівним.

Разом із тим в сучасному мовознавстві проблема реалізації мовленнєвого акту вмовляння залишається майже не вивченою. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлені в роботах В.Ф.Велівченко, Г.Г.Дрінко, З.І.Іваненко, О.В.Нарушевич-Васильєвої, І.П.Сусова, В.С.Третьякової, С.В.Харченко, Т.І. Шойгу та ін., але цілісного уявлення про цей феномен сучасна лінгвістична наука не має.

Відповідно об'єктом дослідження є категорія вмовляння в англійській мові.

Предметом дослідження є засоби реалізації категорії вмовляння в комунікативно-прагматичному аспекті.

Мета даного дослідження полягає в комплексному поданні способів вираження категорії вмовляння в сучасній англійській мові на прикладі роману Дж. Голсуорсі «Сага про Форсайтів».

Вищевикладена мета зумовила низку завдань дипломного дослідження, головними з яких стали такі:

1. Виявити основні принципи комунікативного впливу.

2. Описати прямі і непрямі комунікативні акти.

3. Уточнити роль категорії вмовляння в семантиці ситуативного контексту.

4. Визначити і класифікувати мовні способи вираження вмовляння, їх засоби і моделі формування висловлювань з урахуванням актуальної комунікативної функції вмовляння в сучасній англійській мові на прикладі роману Дж. Голсуорсі «Сага про Форсайтів».

5. Розробити методичні рекомендації щодо впровадження результатів дослідження.

Методи дослідження визначені об'єктом, предметом, метою, завданнями дослідження і специфікою мовного матеріалу. В основі вирішення розглянутих проблем лежить прагмалінгвістичний підхід, що дозволяє досліджувати мовні засоби з погляду виконуваних ними функцій, визначити їх прагматичну значущість. При вивченні мовного матеріалу в роботі використовується описовий метод, що дає змогу виявити й систематизувати мовні засоби вираження семантики вмовляння на різних рівнях мови; контекстуальний метод вмовляння в контексті ситуації; порівняльний метод, що забезпечує міжмовне зіставлення різних мовних засобів, які реалізують прохання; метод стилістичного аналізу, що дає можливість визначити емоційно-експресивну забарвленість висловлень, що містять мовні засоби вираження семантики вмовляння.

Наукова новизна цього дослідження обумовлена тим, що у цій роботі узагальнені наукові основи вивчення мовленнєвого акту вмовляння як особливого типу прагматичного мовленнєвого дискурсу, наведений аналіз відповідних прикладів.

Теоретична значущість дипломного дослідження полягає в тому, що воно являє собою матеріал для теоретичного осмислення взаємодії компонентів модального комплексу - модальності реальної і ірреальної, внутрішньо- та зовнішньо-синтаксичної, воно також сприяє розвитку та систематизації теорії категорії вмовляння.

Практична значущість роботи визначається тим, що результати дослідження можуть бути використані в навчальних курсах з теоретичної та практичної граматики сучасної англійської мови, теорії комунікації, психо- та соціолінгвістиці, в спецкурсах і семінарах з проблеми комунікативного синтаксису; в практичному викладанні англійської мови як іноземної. А також при написанні курсових, дипломів та інших робіт подібного роду.

Робота складається із вступу, 3 глав, висновків до розділів та загальних висновків, бібліографічного списку.

Розділ І. Вмовляння в лінгвістичній прагматиці

1.1 Стратегії і тактики комунікативного впливу

комунікативний вплив вмовляння

Дослідження структури свідомості в динаміці, в постійній зміні під впливом чужих висловлювань, що представляють чужі думки, точки зору, емоції, спогади тощо, неможливо без розгляду тих властивостей комунікації, які дозволяють впливати на свідомість (комунікацію в цьому аспекті можна назвати комунікацією, що впливає на свідомість) [14, с. 17]. Як загальний термін комунікація відноситься як до двостороннього спілкування, «інтеракції» (випадок, коли впливу піддаються обидві «взаємодіючі» структури свідомості), - так і до однобічного впливу (тобто до повідомлення однієї особи, взятої окремо).

Перш ніж дослідити принципи комунікаційного впливу визначимо спочатку, що таке комунікація взагалі. З філософської точки зору комунікація (від лат. commuriicatio - повідомлення, передача), спілкування, обмін думками, відомостями, ідеями тощо; передача того чи іншого змісту від одного усвідомлення (колективного або індивідуального) до іншого за допомогою знаків, зафіксованих на матеріальних носіях [41].

«Комунікація - (Від лат. Communico - роблю загальним, зв'язую, спілкуюся) - смисловий аспект соціальної взаємодії» - таке визначення надає психологічний словник. Соціологія надає декілька визначень комунікації: 1. Процес передачі інформації, що включає адресанта, канали, кодування, дешифрування, зміст, ефективність, контроль, ситуацію, намір, адресата. 2. Акт спілкування між людьми за допомогою передачі символів, метою якого являється взаєморозуміння. 3. Обмін інформацією будь-якого виду між різними системами зв'язку.

Отже, комунікація являється інформаційним зв'язком суб'єкта з тим чи іншим об'єктом - людиною, твариною, машиною. Комунікація виражається в тому, що суб'єкт передає якусь інформацію (знання, ідеї, ділові повідомлення, фактичні відомості, вказівки, накази тощо), яку одержувач повинен прийняти, зрозуміти (правильно декодувати), добре засвоїти. Таким «приймачем» інформації може бути людина, тварина або технічний пристрій [30].

Потужним знаряддям комунікативного впливу є мова. Фото та ресурси дозволяють не просто описувати будь-яку ситуацію зовнішнього світу, а й інтерпретувати її, задаючи потрібне мовцю бачення світу, керувати сприйняттям ситуації і нав'язувати її позитивну або негативну оцінку [31]. Людина протягом життя використовує прийоми впливу повсюдно: під час ділових переговорів і побутових суперечок, у публічній промові і спілкуванні тет-а-тет, при контактах з колегами та підлеглими і у вихованні дітей. Безумовно, люди намагаються вплинути на адресата і при написанні цивільних звернень до органів влади, адже від того, наскільки переконливим буде документ, залежить, виконають чи прохання громадянина, задовольнять його скаргу, чи приймуть до розгляду його пропозиції.

Під комунікативним впливом розуміється вплив на знання, відносини і наміри адресата в потрібному для адресанта напрямі. Способи впливу розрізняються: можна впливати на свідомість шляхом вибудовування раціональної аргументації (переконання), через емоційну сферу (виклик чуттєвої реакції), або впливаючи на підсвідомість (сугестія) [26]. Ми розглянемо тільки раціональний і емоційний типи впливів на адресата.

Комунікативний вплив реалізується в мові за допомогою комунікативних стратегій і тактик. Комунікативна стратегія - це комплекс певних мовних дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Комунікативна тактика - одна або декілька дій, які сприяють реалізації стратегії [19]. Традиційно стратегія і тактика співвідносяться як загальне і приватне, плани та їх втілення, цілі і засоби.

Раціональний вплив зводиться до зміни раціональної картини світу. У зверненнях подібний вид впливу на адресата досягається, в першу чергу, за допомогою стратегії аргументації, яка включає в себе наступні тактики:

1. Тактика обґрунтування. Дана тактика зазвичай реалізується шляхом вживання підрядних союзів причини або наслідки: так як, тому що, отже, в результаті чого, так що, у зв'язку з тощо.

2. Тактика цитування. Автори використовують, як правило, непряму мову і передають цитати за допомогою прийменника згідно, підрядного союзу що і дієслів мовно-мисленнєвої діяльності (сказати, рахувати, думати). При цьому завжди вказується джерело або автор цитати (назва документа, П.І.Б. людини та ін.)

3. Тактика приведення прикладів. Приклади рідко виділяються в тексті за допомогою будь-яких маркерів (наприклад, такий як).

4. Тактика апеляції до авторитету.

Емоційний вплив призначений для того, щоб сприйняття інформації, її оцінка та емоції адресата збігалися з тими самими категоріями у адресанта або задовольняли його цілям. Серед стратегій і тактик емоційного впливу на одержувача наступні:

По-перше, це знову стратегія аргументації, проте тепер аргументи спрямовані не на знання, а на почуття адресата. Дану стратегію висловлюють такі тактики, як:

1. Тактика риторичних питань. Риторичні питання не несуть особливої інформаційного навантаження, проте вони допомагають розставити в тексті емоційні і смислові акценти, вони вказують адресату, на що необхідно звернути особливу увагу.

2. Тактика ціннісного підстроювання. Автор посилається на традиційні цінності сім'ї, майбутнього дітей, прав жінок, спокійного життя, рівності перед законом тощо. При цьому використовується лексика з відповідних тематичних груп.

3. Тактика надання тиску на адресата. Використовується лексика повинності (зобов'язаний, повинен, необхідно), імперативи (захищайте наші інтереси, вирішите питання).

Останніми роками усе більш пильна увага приділяється соціальним аспектам комунікації, що впливає на свідомість, причому поступово фокус уваги пересувається від соціології мiжіндивідної комунікації до соціології комунікації групи. Так, по Х.Парре [54], комунікація - це "один з модусів, за допомогою яких можна увійти до найглибинніших шарів стосунків, існуючих в громадському житті". Л. Апостел, схиляється до "праксеологічного" підходу до комунікації [44, с. 215], вважає комунікацію "головним чином, соціальною взаємодією", що зводиться до інформування, наказу, запиту і експресії в їх різних поєднаннях, причому мовні прояви усіх цих типів відбуваються, на його думку, за допомогою явних або прихованих перформативів (тобто таких формул розмови, які самі показують, як ціле висловлювання повинне інтерпретуватися - як запит, обіцянка, інформування, наказ тощо). Інший напрям - усе в тому ж руслі соціологізування комунікації - пов'язано з етнометодологічним аналізом розповідної мови [47], коли передбачається, що системність і соціальність комунікації знаходяться в тісних відносинах, які не виключають один одного.

У етнометодологічному підході мовне спілкування розглядається як підлегле правилам, в синхронному (тобто не історичному) аспекті що утворює систему чітко виявлених взаємозалежностей. Ця система у кожного індивіда своя (уніфікована система - не більше ніж наукова фікція, на думку представників цього напряму), проте в реальних епізодах спілкування індивідуальні системи виявлені таким чином, начебто для усіх членів соціуму була загальна і єдина система правил. Цей парадокс на думку Демянкова В.З. тут пояснюється через поняття інтерпретації: чужі висловлювання ми інтерпретуємо у рамках власної системи, прагнучи до конформності з гіпотетичною загальною нормою (і припускаючи те ж прагнення у наших партнерів по комунікації).

Окрім статистичного, комунікація має і процедурний аспект. У останньому аспекті комунікацію іноді представляють на трьох рівнях [51]: а)організація розмови, структура дії, що представляється за допомогою "схем розмови" (при цьому "схема" розуміється в сенсі когнітивної психології, б) організовувана "схемами дії", в) подача змісту, що направляється "схемами змісту". У.Квастхофф [56, с. 122], модифікуючи вказане розшарування на рівні, висловлює сумнів в необхідності протиставляти схеми дії і схеми змісту.

Отже ми виявили основні аспекти та принципи комунікативного впливу. Комунікативний акт як принцип комунікативного впливу може бути прямим в непрямим. Розглянемо більш детально прямі і непрямі комунікативні акти.

1.2 Прямі й непрямі комунікативні акти

Якщо діяльність - це сукупність дій, підлеглих «уявленню про той результат, який повинен бути досягнутий», як певної мети, то комунікативна діяльність - це сукупність дій, підлеглих певній комунікативній меті. У психологічних і лінгвістичних дослідженнях, поряд з поняттям "комунікативна діяльність», широко використовуються поняття «комунікативна поведінка» і «мовна поведінка», «комунікативний акт» і «мовної акт». Зазвичай ці терміни даються як синонімічні або між ними встановлюється співвідношення частини-цілого (комунікативна і мовна поведінка як синоніми, комунікативний акт - більш широке поняття, мовної акт - більш вузьке поняття). Насправді ці поняття ми розведемо іншим чином. Оскільки поведінка - це зовнішній прояв діяльності, ми не розмежовуємо терміни «комунікативна діяльність» та «комунікативна поведінка», але обов'язково розмежовуємо терміни «комунікативна поведінка» і «мовна поведінка».

Під комунікативною поведінкою ми розуміємо процес встановлення відносин з метою обміну інформацією між комунікантами, а під мовною поведінкою - процес використання в мові мовних знаків як діяльність, що здійснюється за допомогою природної мови, мовної системи. Отже, мовна поведінка - це один із способів прояву комунікативної поведінки, а між поняттями «комунікативна поведінка» і «мовна поведінка» ми встановлюємо співвідношення процесу і способу його реалізації [6].

Комунікативний акт - це елемент комунікативної поведінки, потоку комунікації як взаємодії між комунікантами, один з яких є адресантом, а інший адресатом (якщо взяти одну будь-яку тимчасову крапку, таке розмежування має бути визнано обов'язковим). Мовний акт - це елемент мовної поведінки, мовного потоку як процесу обміну повідомленнями, оформленими за допомогою природної мови.

Взагалі комунікативний акт аналізується і оцінюється за наступними компонентами:

1) адресант - суб'єкт комунікації;

2) адресат - кому направлено повідомлення;

3) повідомлення - передається зміст;

4) код - засоби передачі повідомлення;

5) канал зв'язку;

6) результат - те, що досягнуто в результаті комунікації.

Комунікація може обслуговуватися і немовними засобами; серед них виділяються:

1) засоби оптико-кінетичні - жести, міміка, пантоміміка;

2) засоби паралінгвістичні - якість голосу, його діапазон, тональність;

3) засоби екстралінгвістичні - паузи, плач, сміх, темп мовлення;

4) засоби просторово-тимчасові - взаєморозташування партнерів, тимчасові затримки початку спілкування тощо.

Як ми в же згадували вище, комунікація розглядається і як смисловий аспект соціальної взаємодії. Основні функції процесу комунікації полягають у досягненні соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного її елемента. В окремих актах комунікації реалізуються управлінська, інформативна, емотивна і фатична функції; перша з них - генетично і структурно вихідна. За співвідношенням цих функцій умовно виділяються:

1) повідомлення спонукальні - переконання, навіювання, наказ, прохання;

2) повідомлення інформативні - передача реальних або вигаданих відомостей;

3) повідомлення експресивні - збудження емоційного переживання;

4) повідомлення фатичне - встановлення і підтримання контакту.

Крім того, комунікаційні процеси і акти можна класифікувати і за іншими аспектами. Так, розрізняються:

1) за типом відносин між учасниками - комунікація міжособистісна, публічна, масова;

2) за засобами - комунікація мовна (письмова та усна), паралінгвістична (жест, міміка, мелодія), матеріально-знакова (продукти виробництва, образотворчого мистецтва тощо).

Існує чимало теорій, в яких комунікативний акт та мовний акт - це одне й теж саме. Ми вважаємо, що комунікативний акт - це більш ширше поняття спілкування аніж мовний акт, але безперечно комунікативний акт виражається в першу чергу через мовний акт. Ось чому в нашій роботі ми розглядатимемо прямий і непрямий комунікативний акт крізь призму мовного акту.

Мовний акт - мінімальна одиниця мовленнєвої діяльності, що виділяється і вивчається в теорії мовних актів - навчанні, що є найважливішою складовою частиною лінгвістичної прагматики.

Оскільки мовний акт - це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики та оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність тощо.

Розподіл мовних актів на прямі і непрямі обумовлено тим, що відносини між мовною оболонкою висловлювання і його комунікативною функцією не завжди однозначні. Так, за допомогою розповідного речення не завжди виражається твердження або заперечення, імператив не завжди означає вимогу чи наказ, а питальне речення - мовний акт питання.

Вперше непрямі висловлювання були розглянуті Г.П. Грайсом, який виділяє два типи значень висловлювання: про що говориться і що мається на увазі. Те, що говориться, збігається з логічним змістом висловлювання. Вся інша частина інформації в висловлюванні - вивідне значення - «імплікатури» [48].

Д. Гордон і Г. Лакофф вважають, що конкретний зміст висловлювання - значення, що передається - визначається виходячи з того факту, що висловлювання пов'язане з різними поверхневими структурами, для яких це значення є звичайним і які більш точно виражають те ж комунікативне значення. Висновок реального значення речення здійснюється на основі логічної репрезентації речення [53]. Якщо ці вчені виводять непряме значення речення через постулати спілкування - «Трансдериваційного обмеження», то на думку представників «Перформативної гіпотези» Дж. Сейдока і Дж. М. Ліча, значення речення присутнє безпосередньо в глибинній семантичній структурі речення.

Прямі і непрямі мовні акти зачіпають семантичну область висловлювання. Поряд з власне семантичним значенням, вислів має прагматичне значення [5], оскільки всяке невласне вживання мовних елементів дозволяє не тільки позначити необхідне, а й висловити додатковий зміст висловлювання.

Дж. Р. Серль сформулював (у вигляді гіпотези) таке загальне визначення поняття непрямого мовного акта: «... У непрямих мовних актах мовець передає слухачу більший зміст, ніж те, яке він реально повідомляє, і він робить це, спираючись на загальні фонові знання, як мовні, так і немовні, а також на загальні особливості розумного міркування, що припускаються їм у слухача».

У прямих мовних актах іллокутивна мета мовця виражається за допомогою спеціально призначених для цього мовних маркерів - іллокутивних показників. Так, мета спонукання адресата до дії в мовних актах виражається або відповідними перформативними лексико-синтаксичними конструкціями, або імперативній формою смислового дієслова [34]. Та ж мета спонукання може бути виражена і непрямо, тобто за допомогою показників, спочатку призначених для маркеровки інших іллокутивних цілей: висловлювання бажання, щоб щось було виконано, чи питання про майбутні дії адресата або про його здібності здійснити дію.

Дж. Р. Серль вважає, що в прямих мовних актах іллокутивна мета відбита в мовній структурі висловлювання. Непрямий мовний акт має місце, коли речення, що містить показники іллокутивної сили одного виду мовного акту, може вимовлятися для здійснення мовного акту іншого виду. Учений визначає непрямі мовні акти як "речення, які на перший погляд означають одно, а при їх сприйнятті інтерпретуються так, нібито вони означають щось інше" [34].

У непрямих мовних актах Дж. Р. Серль виділяє два основних компонента мовного спілкування: по-перше, стратегію встановлення існування прихованої іллокутивної мети - окрім іллокутивної мети, що міститься в значенні речення, і, по-друге, механізм встановлення того, яка ж ця прихована іллокутивна мета. Перший компонент, на його думку, встановлюється на основі принципів мовного спілкування, що враховують інформацію слухача і мовця. Другий виводиться з теорії мовних актів у поєднанні з фоновою інформацією. Узагальнення повинні отримати пояснення на основі того факту, що кожне з них характеризує стратегію, за допомогою якої слухач може з'ясувати, чим первинна іллокутивна мета відрізняється від вторинної. Автор вважає, що для непрямих мовних актів стратегія побудови висновків полягає:

1) у встановленні того факту, що первинна іллокутивна мета не співпадає з буквальною метою;

2) у виявленні самого змісту первинної іллокутивної мети мовного акту, для чого використовуються загальна фонова інформація, загальні принципи мовного спілкування і теорія мовних актів. Загальна фонова інформація є контекстом і ситуацією спілкування, а принципи мовного спілкування припускають знання мовцями інформації про реалізацію цього мовного акту. Теорія мовних актів дозволяє визначити, яким чином речення, що володіють однією іллокутивною силою в якості частини їх значення, можуть використовуватися для здійснення акту, у якого інша іллокутивна сила.

Таким чином, під прямим мовним актом розуміється особисте, безпосереднє, дескриптивне значення мовного акту, в якому іллокутивна мета відбита в мовній структурі висловлювання. Під непрямим мовним актом розуміється мовний акт, в якому іллокутивний намір мовця не відповідає прямому значенню висловлювання, але обумовлюється пресуппозицієй (фоновими знаннями) і умовами спілкування. При непрямому мовному акті висловлювання придбаває іллокутивну силу, яка не є прямою експлікацією його семантики. Правильна інтерпретація іллокутивної сили забезпечує правильне розуміння /успішність використання висловлювання.

Тож ми виявили принципи прямого і непрямого комунікативного акту, вираженого крізь призму мовного акту. Розгляньмо досліджувальну категорію вмовляння в семантиці ситуативного контексту.

1.3 Категорія вмовляння в семантиці ситуативного контексту

У дослідженнях комунікативної діяльності людини розрізняють дві течії: трансляційну (механістичну, лінійну) і інтеракціональну (діяльнісну, діалогічну) [22]. У трансляційній парадигмі керування досліджується як односпрямований (від адресанта до адресата) процес кодування, передачі та прийому інформації. У рамках інтеракціонального підходу керування розглядається як спільна діяльність комунікантів, в ході якої інформація програвання водиться самим одержувачем (під впливом відправника). У першому випадку зовнішнє середовище виступає в якості шуму, або перешкоджання. У другому - в якості контексту, що є необхідним елементом комунікації, котрий дозволяє в ході спільної діяльності комунікантів виробляти "загальний (до певної межі) погляд на речі і дії з ними" [22].

Взагалі контекст як явище має багато визначень у різних науках. Ми розглянемо визначення контексту, надані тлумачним перекладацьким словником:

1. Мовне оточення, в якому вживається та чи інша мовна одиниця.

2. Лінгвістичне оточення даної мовної одиниці або ситуація, в якій вона вживається. Розрізняють малий контекст, тобто ті лексичні одиниці, які оточують слово, словосполучення, і великий контекст - інформаційний запас джерела мови, тобто його знання, минулий досвід, пов'язані зі значенням лексичних одиниць. Контекст є найважливішим доданком мовної здогадки.

3. Закінчений у смисловому відношенні відрізок письмового мовлення, що дозволяє встановити значення слів та фраз, що до нього входять.

4. Джерела, з яких рецептор витягує додаткову інформацію щодо змісту одиниць мовного коду.

5. Лінгвістична ситуація.

6. Умови, особливості вживання даного елементу в мові.

7. Лінгвістичне оточення слова, висловлювання, зміст тексту.

8. Сукупність тих формально-фіксованих умов, в яких однозначно виявляється зміст будь-якої мовленнєвої одиниці. Залежно від ієрархічного рівня розгляду конкретної мовленнєвої одиниці, від рівня актуалізації, індикації контекст може бути лексичним, морфолого-синтаксичним, синтаксичним, семантичним тощо. При розгляді тих чи інших стилістичних прийомів у їх оточенні на рівні стилістики проявляється стилістичний контекст. Контекст, у якому нейтрально забарвлені мовленнєвої одиниці, є нейтральним контекстом.

9. Фрагмент тексту, що включає обрану для аналізу одиницю.

10. Лінгвістичне оточення слова, висловлювання, зміст тексту. Слова словосполучення, які оточують те чи інше слово, і залежно від того, яку конструкцію ми створюємо, слова набувають того чи іншого значення [38].

Отже контекст буває декількох видів. Залежно від характеру Елісєєва_В.В. розрізняє лексичний, граматичний і змішаний (лексико-граматичний) типи контексту. При лексичному типі важливо лексичне значення слів-індикаторів, під впливом яких і відбувається вибір семантично пов'язаної з ними частини значення ядра. Граматичний контекст виникає тоді, коли в ролі індикатора виступає будь-яка граматична функція.

У тих випадках, коли в якості індикатора виступає не відрізок мовлення, а умови, в яких відбувається мовний акт, ми маємо справу з мовною ситуацією чи екстралінгвістичним, немовним контекстом. Форми мовної ситуації різноманітні. Одна з найбільш поширених - так звана «життєва ситуація», тобто позамовні обставини, в яких вжито багатозначне слово [18].

Бархударов Л.С. зазначає, що у межах загального поняття контексту розрізняється вузький контекст (або «мікроконтекст») і широкий контекст (або "макроконтекст»). Під вузьким контекстом мається на увазі контекст речення, тобто лінгвістичні одиниці, складові оточення даної одиниці в межах речення. Під широким контекстом мається увазі мовне оточення даної одиниці, що виходить за рамки речення; це - текстовий контекст, тобто сукупність мовних одиниць, що оточують дану одиницю в межах, що лежать поза даним реченням, іншими словами, в суміжних з ним реченнях.

Вузький контекст, в свою чергу, можна розділити на контекст синтаксичний і лексичний [3].

Контекст допомагає виявити значення вжитої лексичної одиниці. Але нерідко мають місце випадки, коли навіть максимально широкий контекст не містить в собі ніяких вказівок щодо того, в якому саме значенні вживається в даному випадку та чи інша полісемантична одиниця. У цих випадках для отримання необхідної інформації необхідний вихід за межі мовного контексту і звернення до екстралінгвістичної ситуації. Під «ситуацією» мається на увазі, по-перше, ситуація спілкування, тобто та обстановка, в якій здійснюється комунікативний акт, по-друге, предмет повідомлення, тобто обстановка (сукупність фактів), що описується в тексті, по-третє, учасники комунікації, тобто мовець (письменник) і слухач (читач) [3].

Комісаров В.Н. в такій ситуації виділяє так званий ситуативний контекст. За його теорією контекст поділяється на лінгвістичний та ситуативний контекст. Опис відповідностей в рамках приватної теорії перекладу не припускає механічної підстановки відповідності замість одиниці оригіналу, що перекладається. Поняття відповідності тісно пов'язане з поняттям лінгвістичного і ситуативного контексту, який визначає вибір тієї чи іншої відповідності при перекладі або відмова від використання відомих відповідностей і необхідність пошуку інших способів перекладу. Під лінгвістичним контекстом розуміється мовне оточення, в якому вживається та чи інша одиниця мови в тексті. Контекстом слова є сукупність слів, граматичних форм і конструкцій, в оточенні яких використано дане слово. Комісаров В.Н. також розрізняє вузький контекст (мікроконтекст) і широкий контекст (макроконтекст). Під вузьким контекстом мається на увазі контекст словосполучення чи речення, тобто мовні одиниці, складові оточення даної одиниці в межах пропозиції. Під широким контекстом мається на увазі мовне оточення даної одиниці, що виходить за рамки пропозиції; це - текстової контекст, тобто сукупність мовних одиниць в суміжних пропозиціях. Точні рамки широкого контексту вказати не можна - це може бути контекст групи пропозицій, абзацу, глави або навіть всього твору (напр., розповіді або романа) в цілому. Вузький контекст, В.Н.Комісаров також поділяє на контекст синтаксичний і лексичний. Синтаксичний контекст - це та синтаксична конструкція, в якій вживається дане слово, словосполучення чи підрядне речення. Лексичний контекст - це сукупність лексичних одиниць, слів і стійких словосполучень, в оточенні яких використовується дана одиниця.

Ситуативний (екстралінгвістичний) контекст включає обстановку, час і місце, до якого належить вислів, а також будь-які факти реальної дійсності, знання яких допомагає Рецептору (і перекладачеві) правильно інтерпретувати значення мовних одиниць у висловлюванні [23].

З визначення контексту та його типів стає зрозумілим, що категорії або стратегії мовленнєвої поведінки в контексті будуть проявлятись по-різному, оскільки кожна стратегія переслідує свою певну мету впливу на слухача, читача.

Комунікативно-мовна стратегія - магістральна лінія мовної поведінки, обрана комунікантом для виконання комунікативного завдання, досягнення своєї головної мети в мовній взаємодії і характеризується встановленням певних відносин між учасниками мовної ситуації та її елементами. Комунікативно-мовна стратегія визначається набором переваг членів наступних основних опозицій, що характеризують відносини учасників мовної ситуації: ієрархія-рівність, близькість-відстороненість, боротьба - співпраця; важливо також, яке з можливих відношень мови до дійсності віддає перевагу комунікант - чи важлива для нього істинність мови, її правдивість (відповідність мови не тільки істини, але й етики, добра), або допускається смисловий і моральний релятивізм [30].

Стратегія мовної поведінки охоплює всю сферу побудови процесу комунікації, коли ставиться за мету досягнення певних довгострокових результатів. У найзагальнішому сенсі мовна стратегія включає в себе планування процесу мовної комунікації в залежності від конкретних умов спілкування і особистостей комунікантів, а також реалізацію цього плану. Мовна стратегія являє собою комплекс мовних дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети [35].

Стратегії орієнтовані на майбутні мовні дії, це означає, що витоки їх треба шукати в мотивах, які управляють людською діяльністю. З цього слідує, що мовне спілкування - це цілеспрямована активність людей, яка дозволяє їм організувати співпрацю. Слухаючи мову іншої людини, ми прагнемо зрозуміти, заради чого вона говорить. Не розуміючи мотиву мовних дій, ми до кінця не можемо зрозуміти сенс висловлювання і виробити мовну стратегію.

Метою нашого дослідження є категорія вмовляння. Сучасні лінгвісти часто порівнюють категорію вмовляння і переконання. Переконання, як комунікативна стратегія, є істотним компонентом мовної дії. Його мета - "змінити, трансформувати, модифікувати "картину світу" комуніканта, яка є лише частиною об'єктивної картини ситуації і є знаннями, переконаннями, вірою, емоційним і інтелектуальним станом комуніканта" [33, с 58]. Ефективність переконання, вдача або невдача переконання відбивається в реакції у відповідь реципієнта.

Переконання - дія на свідомість особи через звернення до її власного критичного розсуду [8; 29]. Основу методу переконань складає відбір, логічне впорядкування фактів і виводів згідно з єдиним функціональним завданням, логічний доказ, можливо, укупі з емоційним тиском, покликане забезпечити свідоме прийняття реципієнтом системи оцінок і суджень у згоді з іншою точкою зору. Бачимо, що тактики вмовляння і переконання переплітаються. Тактики та стратегії вмовляння можуть використовуватись при переконанні.

Порівнюючи стратегії умовляння і переконання, Г.С. Слєпцов услід за М.Я. Гловинською і М.Ю. Федосюком дійшов висновку, що умовляння впливає у більшій мірі на розум і логіку, ніж на почуття і емоційний світ адресата, тоді як переконання спрямоване саме на розум людини. При умовлянні можуть використовуватися логічні аргументи, але вони виступають як допоміжний засіб. За його теорією комунікативна стратегія умовляння в сучасній англійській мові часто не зводиться до використання одного комунікативного ходу. При необхідності вона включає такі мовні тактики, як загроза, докір, комплімент, що дозволяють розширити прагматичну дію на партнера.

Також дещо схожа іллокутивна сила мовного акту при вмовлянні та навіюванні. Навіювання - дія на підсвідомість, емоції і почуття людини, що побічно забезпечує дію на його розум, волю, поведінку і трансформує психічний образ реципієнта, що вже склався, за рахунок послаблення контрольно-регулятивної функції свідомості, зниження свідомості і критичності при сприйнятті і реалізації навіюваного змісту, а також відсутності цілеспрямованого активного розуміння, розгорнутого логічного аналізу і оцінки цього стану людини в співвідношенні з його минулим досвідом [8; 29]. Навіювання досягається мовними засобами - словами, інтонацією, і невербальними - мімікою, жестами, діями (іншої людини, зовнішньої обстановки).

Окрім переконання і навіювання розгляньмо спонукання (волевиявлення) - зовнішнє стимулювання реципієнта прямою дією на його волю, з якою співвідносяться такі мовні акти, як заклик, наказ, примус, зваблювання, обіцянка винагороди і умовляння.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ситуативний контекст безпосередньо впливає на хід розвитку комунікації під час вмовляння. Також ми виявили, що ситуативний контекст схожий у категоріях вмовляння, переконання, навіювання та спонукання.

Висновки до розділу І

Метою нашого дослідження є категорія вмовляння, тому саме цю стратегію вже розглянули. Порівнюючи стратегії умовляння і переконання, Слепцов Г.С. услід за Гловинской М.Я. і Федосюком М.Ю. дійшов висновку, що умовляння впливає не скільки на розум і логіку, скільки на почуття і емоційний світ адресата, тоді як переконання спрямоване саме на розум людини. При умовлянні можуть використовуватися логічні аргументи, але вони виступають як допоміжний засіб. За його теорією комунікативна стратегія умовляння в сучасній англійській мові часто не зводиться до використання одного комунікативного ходу. При необхідності вона включає такі мовні тактики, як загроза, докір, комплімент, що дозволяють розширити прагматичну дію на партнера.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ситуативний контекст безпосередньо впливає на хід розвитку комунікації під час вмовляння. Тож категорія вмовляння і ситуативний контекст тісно пов'язані між собою.

• Розділ ІІ. Мовні засоби реалізації стратегії вмовляння в романі
• Дж. Голсуорсі «Сага про форсайтів»

Комунікативно-прагматичні типи мовних засобів реалізації стратегії вмовляння в роман Дж. Голсуорсі «Сага про Форсайтів» можуть бути визначені як особливим чином організовані лексико - граматичні одиниці, включені в діалоги, або монологи, метою яких є спонукання адресата висловлювання до виконання (або не виконання) певних дії, які бажані для мовця, але їх бажаність для адресата є сумнівною, небажаною, або ж невизначеною [28, c. 18].

На думку С. В. Харченко вмовляння відрізняється від схожих комунікативних актів таких як спонукання, спір, тим, що в його основі лежить позиція мовця, який на відміну від спонукання і спору, не намагається отримати швидкий результат, дає змогу адресату оцінити свої аргументи і не потребує моментального відгуку, або дії. При цьому мовець відчуває опір від адресати і таким чином ситуація вмовляння дуже близька до конфлікту [42, c. 8].

Ця позиція на думку автора цієї роботи, заслуговує на увагу і може бути взята за основу подальшого аналізу.

Разом із тим, безумовно, що по-за контекстом літературного твору вмовляння, як комунікативну, стратегію досить складно відрізнити від схожих комунікативних актів [39, c. 11].

Але, в будь якому разі, з точки зору прагматики мова йде про намагання мовця вплинути на поведінку, думки, спосіб життя адресата, використовуючи різноманітні стратегії вмовляння, відповідно з метою впливу використовуються і різні мовні засоби [36, c. 121-122].

При цьому ці засоби, що беруть участь у реалізації стратегій вмовляння, представляють різні мовні рівні (лексичний, синтаксичний).

Безпосередньо процес, або точніше мовленнєвий акт найтіснішим чином пов'язаний із семантикою кожної лексичної, або синтаксичної одиниці, семантикою висловлювання, прагматикою тексту роману, що і обумовлює достатньо широку палітру цих засобів, які присутні на його сторінках. Аналіз мовного матеріалу дозволив виділити кілька різновидів реалізації стратегії вмовляння в романі «Сага про Форсайтів», залежних від джерела виконання дії, мети впливу, які в даному дослідженні розглядаються як семантичні типи вмовляння.

Разом із тим, аналіз тексту роману «Сага про Форсайтів» засвідчує, що саме дієслова є універсальним засобом вмовляння, оскільки з погляду семантики, вони виконують функцію найбільш сильного аргументу, коли сама по собі стратегія вмовляння ґрунтується на переконанні мовця в правильності або необхідності виконання або не виконання відповідних дій:

June said that she did. She knew that he could get it if he wanted. He would only have to give what it cost.

"What it cost! You know nothing about it. I won't go to Soames - I'll have nothing more to do with that young man."

"But you needn't; you can go to Uncle James. If you can't buy the house, will you pay his lawsuit claim? I know he is terribly hard up--I've seen it. You can stop it out of my money!" [47].

У наведених вище прикладах центральне місце належить, як було зазначено вище конструкціям з дієсловом у формі синтетичного імператива, які спрямовані на спонукання адресата до дії.

У даному випадку мовна або точніше комунікативна ситуація обумовлює той факт, що для досягнення мети вмовляння мовець використовує комплекс різноманітних мовних засобів. Поряд із дієсловом «go», яке має ярко виражений спонукальний контекст, в даному реченні використовується допоміжнє модальне дієслово «can» і ця конструкція підсилює комунікативну ситуацію спонукання до дії, хоча в той же час стратегічна мета мовця досягається завдяки використанню сполучення із семантикою відмови «but you needn't».

Треба також звернути увагу на те, що стратегічний аспект вмовляння реалізується за семантичною схемою «відмова» - «наполягання», яка дуже поширена в англійському дискурсі вмовляння.

У такому випадку граматика речення та добір мовних засобів для реалізації стратегій вмовляння обумовлені мотивом мовця, в основі якого лежить розуміння того факту, що він не має неможливості здійснити необхідну дію власними силами, без сприяння адресата, проте прохання може здійснюватись і на користь третьої особи/осіб.

Інша ситуація, коли зацікавленість мовця у виконанні дії опосередкована, призводить і до виникнення інших граматико - мовних конструкцій, які в принципі вирішують ту ж саму стратегічну мету мовця - вмовити адресата виконати певну дію.

Наприклад, в дискурсі вмовляння можлива ситуація , коли мовець не має безпосередньої вигоди від виконання прохання, але між учасниками комунікативного акту існує позитивний емоційний зв'язок, заснований на дружніх/родинних стосунках чи певних мотивах, через що відповідна дія потрапляє у сферу преференцій самого мовця, в такому разі, найчастіше, використовуються як аргумент певні позитивні характеристики людини:

You'll like your father," he said- "an amiable chap. - Never was much push about him, but easy to get on with. You'll find him artistic and all that." [48].

У даному випадку мовленнєва стратегія вмовляння реалізується завдяки застосуванню дієслова із семантикою «позитивне ставлення до особи, якого ще немає, але яке може виникнути», а саме дієслова «like», яке відноситься до групи «mental verbs». Само ж дієслово «like» в даній граматичній конструкції стоїть в сильній семантичній позиції, коли мовець, в принципі, не допускає можливості негативного результату і цю свою впевненість він намагається передати адресату, використовуючи при цьому підсилюючу конструкцію «you'll find him», вказуючи, що адресат має, або може сам переконатися в справедливості думки мовця.

У такому випадку стратегічний аспект вмовляння реалізується за семантичною схемою «отримаєш результат» - «оскільки іншого бути не може».

Як справедливо зазначає І. П. Матханова "у наукових працях даний тип висловлювання або поєднують з іншими типами, наприклад станом ... або виділяють в ряду особливого, семантичного типу діяльності, класу дій, процесу [27, с. 169]". Автору цієї роботи близька позиція, представлена в лексикологічних дослідженнях, де цей тип висловлювань "розглядається як автономний тип, який поєднує в собі ознаки різних семантичних типів: дії, стану, відносини, якості та оцінки" [27, с. 169].

Стратегії вмовляння можуть реалізовуватися і на основі категоричної мовної конструкції, в якій відсутні аргументи, але мають місце повтори спонукальних лексичних одиниць, які виражені дієсловами. Така стратегія може здійснюватись в ситуації, коли з погляду мовця ефективніше спонукати адресата до відповідної дії, ніж здійснити її самому: You must! You must! Oh! Gran-think of me!" [14].

Очевидно, що для мовця дія адресата дуже важлива , при цьому адресат вважає, що виконання дії є обов'язком адресата, про що свідчить використання модального дієслова «must». Емоційний бік вмовляння підсилює лексема «oh», а також граматичною конструкціє «think of me», які на письмі підсилені знаком оклику. У даному випадку мовними засобами, які забезпечують семантику вмовляння є предикативи (або категорія стану), що виступають у функції головного члена (присудка, предиката) односкладного безособового речення.

В принципі, дана стратегія дуже близька до акту заклику, хоча в романі є сторінки, де заклик, як дуже емоційна стратегія вмовляння реалізовано незакінченою граматичною конструкцією:

«Let's shake hands..and.." Perhaps she would let him kiss her, and forget![48].

Граматико - лексичною основою вмовляння в цьому випадку виступає лексема «let's shake» в сполученні із сполучником «and», після якого само речення закінчується, але це закінчення несе в собі семантику продовження, або скоріше очікування можливого результату.

Мета цього мовленнєвого акту довести адресатові доцільність (або недоцільність) виконання певної дії, змусити його погодитися з думкою мовця, переконати адресата в необхідності виконання (або невиконання) названої мовцем дії в перспективі. Така стратегія вмовляння дуже часто використовується в тих випадках, коли адресат явно, відкрито не погоджується виконати дію, до якої його спонукає мовець, чи тоді, коли мовець заздалегідь передбачає опір з боку адресата. Загальне модальне значення дії «let's shake» може підкріплюватися, посилюватися або, навпаки, послаблятися модальними значеннями другого порядку «perhaps she would».

Вживання модальних слів і конструкцій вже хоча б у силу їх структурної необов'язковості вносить у модальний зміст вмовляння значення, яким притаманна ознака суб'єктивного забарвлення. Якщо через спосіб дієслівної форми авторська позиція щодо модальності змісту речення передається непомітно, ненав'язливо, немов виникаючи незалежно від мовця, то ввідні слова і конструкції, такі як «let's shake» показують авторську позицію ясно і чітко.

З іншого боку, так як стратегія вмовляння може мати різні відтінки категоричності, імперативні висловлення, що реалізують прохання, найчастіше доповнюються актуалізаторами дії - (дієсловами - інфінітивами типу «to speak»_:

The fact is someone ought to speak to Bosinney and ascertain what he means. I'm afraid of this myself, for I should certainly rap him over the knuckles, but I thought that you, knowing him at the Club, might put in a word, and get to ascertain what the fellow is about. You will of course in no way commit June. I shall be glad to hear from you in the course of a few days whether you have succeeded in gaining any information. The situation is very distressing to me, I worry about it at night [48].

За певних обставин стратегія вмовляння в романі «Сага про Форсайтів» була реалізована за допомогою дієслів наказового способу типу «you tell»:

"And how's your wife? You tell her from me that if she's dull, and likes to come and dine with me quietly, I'll give her such a bottle of champagne as she doesn't get every day." [48].

Ці дієслівні форми наказового способу відповідають стратегії вмовляння, яка розрахована на опосередкований вплив на адресата, саме вмовляння реалізовано у формі обіцянки виконати певну дію, якщо адресат погодиться на пропозицію мовця.

Особливий мовний тип вмовляння в романі «Сага про Форсайтів» реалізовується, коли йдеться про виконання дії як прохання про дію (бездіяльність) із застосуванням конструкцій «mustn't» із семантикою застереження :

Her voice, behind him, murmured:

"You mustn't come down, Uncle; you must rest."

"Fiddlesticks! A glass of champagne'll soon set me to rights. I can't have you missing the opera." [48].

Виконання дії, орієнтованої на обох учасників комунікативної ситуації, обумовлює виділення твердження, коли дію мають здійснити обидва учасника спілкування, відповідно об'єднуючою лексичною одиницею є займе ник «we»:

" We'll let the house, and get out of these fogs. We'll go down to Robin Hill at once [48].

У даному випадку стратегія вмовляння ґрунтується на певному безальтернативному сценарії, що само по собі є тиском на співрозмовника, для чого використовується займенник «ми», який, у принципі можна вважати зверненням до другої особи.

У противагу цій стратегії семантичний тип вмовляння, заснований на виконанні дії самим адресантом спонукання розглядається як прохання:

Now, to please me, do let me introduce you to Miss Pink; such a nice girl, really!" and she would bring him up, and say:

…he asked: "Why don't you get Irene?"

No! June did not want to ask Irene; she would only go if-if her grandfather wouldn't mind just for once for a little time! [48].

Сама стратегія вмовляння в цих випадках реалізується за схемою «категоричне наполягання» - «можливий результат».

Стратегія вмовляння може реалізовуватися і в випадках, коли імпульс до вмовляння переважно лежить у позамовній ситуації і зумовлений певною проблемою мовця, засобом вирішення якої служить прохання; тобто прохання є основою вмовляння, хоча нерідко воно маскується мовцем за допомогою лексем із семантичною ознакою відмовлення, таких як «no, «did not care», підсиленими лексичними конструкціями із ознакою бажання, таким як, наприклад , «there was only one», «would he not - to please her»:

No, - went on June he did not care; what business was it of theirs? There was only one thing--and with her cheek pressing against his knee, old Jolyon knew at once that this something was no trifle: As he was going to buy a house in the country, would he not- to please her-buy that splendid house of Soames' at Robin Hill? It was finished, it was perfectly beautiful, and no one would live in it now. They would all be so happy there [48].

У даному випадку виразу «he did not care; what business was it of theirs?» протистоїть зауваження «there was only one thing..», коли перша частина речення маскує прагматику його другої частини. Для цієї стратегії вмовляння характерно те, що для аргументування своєї позиції мовець не використовуються дієслова - унікальна ситуація для англійської мови .

Стратегія вмовляння в англійській мові може реалізуватися і за допомогою мовних одиниць та конструкцій для яких характерна модальність запитальних речень:

"I have tried," said Irene. "Will you let me go.

"Let you go? You don't know what you're talking about. Let you go? How can I let you go? We're married, aren't we? Then, what are you talking about? For God's sake, don't let's have any of this sort of nonsense! Get your hat on, and come and sit in the Park."

"Then, you won't let me go?"

"Let you go!" he said; "and what on earth would you do with yourself if I did? You've got no money!" [48].

У даному уривку як мовні засоби реалізації стратегії вмовляння активно використовується дієслово дії (let me go), що у вторинній функції може виражати дію, пов'язану із планом майбутнього.

Загальні питання зі значенням прохання про дію мають увічливий відтінок при включенні в стратегію вмовляння дієслова «I thought» з подальшим акцентом на бажаності дії, хоча перед цим використовуються також запитальні речення, які мають семантику незадоволення, оскільки реалізовані за допомогою займенника «what»:

What? You're not thinking of buying land!" he ejaculated, dropping his fork.

"Of course not," she said. "I thought it would be such a splendid place for--you or--someone to build a country-house!" [48].

У даному випадку стратегія вмовляння реалізується за схемою «запитання» - «можливий результат».

У прикладах, наведених вище, мовні засоби, що реалізують семантичні типи вмовляння мають єдину семантичну функцію (спонукання адресата до виконання дії), але містять у собі ряд додаткових прагматичних функцій, серед яких були виявлені наступні:

1) Регулятивна функція, спрямована на регулювання поведінки (get out, do let me introduce).

2) Корективна функція, пов'язана з коректуванням умов дії (if her ...…… wouldn't ...go if, would only go if... if).

Крім дій з боку адресата, адресант може мати потребу в об'єкті, яким володіє (або, за припущенням мовця, повинен володіти) його співрозмовник. У цьому випадку адресантові необхідно спонукати адресата дати / віддати йому цей об'єкт використовуючи сильні аргументи типу «ought to come down in their price to me», коли за допомого займенника «me», дію, або спосіб дії мовець звертає на себе: