Главная
База знаний "Allbest"
Литература
Зображення Л.М. Толстим почуття любові і обов'язку в романах "Війна і мир" і "Анна Кареніна"
Зображення Л.М. Толстим почуття любові і обов'язку в романах "Війна і мир" і "Анна Кареніна"
Лев Толстой як найвизначніший письменник свого часу. Критичні відгуки на творчість Льва Толстого (на романи "Війна і мир" і "Анна Кареніна"). Почуття любові та обов'язку у романах письменника. Порівняльний аналіз ставлення до любові чоловіків та жінок.
| Рубрика | Литература |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.12.2014 |
| Размер файла | 67,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Лев Толстой як найвизначніший письменник свого часу
- 1.1 Місце Льва Толстого у світовій літературі
- 1.2 Критичні відгуки на творчість Льва Толстого (на романи "Війна і мир" і "Анна Кареніна")
- Розділ ІІ. Почуття любові та обов'язку у романі Л. Толстого "Війна і мир"
- 2.1 Наташа Ростова - образ, в якому втілене поєднання любові та обов'язку
- 2.2 Сутність кохання для Андрія Болконського та П'єра Безухова
- 2.3 Елен Курагіна та її брат Анатоль - люди, що викликають пристрасть, а не любов
- Розділ ІІІ. Почуття любові та обов'язку у романі Л. Толстого "Анна Кареніна"
- 3.1 Анна Кареніна, та її розуміння почуття кохання
- 3.2 Поєднання кохання і розуму в образі Олексія Вронського
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Темі любові приділяється багато уваги у світовій літературі. Твори Льва Толстого не стали виключенням, у своїх роботах він надав великого значення цій темі, особливо в романах "Війна і мир" та "Анна Кареніна".
Автора цих романів цікавить глибина любові, її могутня сила, з якою вона впливає на людей. Лев Толстой вважав, що така життєдайна любов криється в природі людини. У романах Льва Толстого можна прослідкувати цілі історії кохання, їхнє зародження, розвиток, перешкоди, які стають на шляху закоханих. Лев Миколайович Толстой - неперевершений майстер прози, причому прози великої та глибоко психологічної.
Над дослідженням теми любові і обов'язку у романах Л.М. Толстого працювало чимало лінгвістів-літературознавців: А. Буланов, В. Днєпров, Н. Долиніна, Г. Курляндська, М. Федосюк та ряд інших.
Проблема кохання і обов'язку актуальна завжди, як вічні самі ці почуття. Саме це так майстерно зобразив у своїх творах великий російський класик Л.М. Толстой.
Мета курсової роботи - розкрити шляхи зображення Л.М. Толстим почуття любові і обов'язку за допомогою героїв романів "Війна і мир" і "Анна Кареніна".
Об'єкт курсової роботи - дослідження розвитку почуття любові та обов'язку героїв у романах "Війна і мир" і "Анна Кареніна".
Предмет курсової роботи - моральні категорії любові та обов'язку в романах "Війна і мир" і "Анна Кареніна" Л.М. Толстого.
Для досягнення поставленої нами мети необхідно вирішити ряд завдань:
охарактеризувати постать Наташі Ростової як такої, для якої любов - не тільки насолода, а й величезний обов'язок;
проаналізувати, чому Елен Курагіна та її брат Анатоль викликають пристрасть, а не справжнє кохання;
з'ясувати, що таке кохання для Анни Кареніної;
розглянути як кохання розуміють чоловіки (П'єр Безухов та Андрій Болконський).
При написанні курсової роботи був використаний метод літературного коментаря, що дозволив проаналізувати образи головних героїв досліджуваних романів Льва Толстого, виявити способи реалізації почуття любові та обов'язку героями романів.
Курсова робота складається зі Вступу, у якому сформульовані предмет та об'єкт дослідження, висвітлена мета дослідження і перераховані завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети; трьох розділів, які присвячені розгляду теми любові та обов'язку у романах Толстого; Висновків, що підсумовують результати дослідження. Список літератури налічує двадцять два джерела.
герой роман толстой любов
Розділ І. Лев Толстой як найвизначніший письменник свого часу
1.1 Місце Льва Толстого у світовій літературі
Толстой, Лев Миколайович (Толстой, Лев Николаевич - 28.08.1828, маєток Ясна Поляна Тульської обл. - 07.11.1910, станція Астапово Рязансько - уральської залізниці) - російський письменник.
"Великий списатель русской земли", як в останньому листі до Толстого (від 24 червня 1883 р.) назвав його І. Тургенєв, за народженням і вихованням належав до вельможного дворянського роду. Поміж пращурів письменника по лінії батька-соратник Петра І, П. Толстой, котрий одним із перших у Росії отримав титул графа. Учасником Вітчизняної війни 1812 р. був батько письменника, граф М. Толстой. По материнській лінії Толстой належав до давнього роду князів Волконських, поріднених із князями Трубецькими, Голіциними, Одоєвськими та іншими вельможними сім'ями. По матері Толстой був родичем О. Пушкіна. Їхній спільний пращур - відомий соратник Петра І боярин І. Головин.
Толстой ще в дитинстві почув сімейні легенди та перекази про війну 1812 р. і не таке далеке повстання декабристів. Уже в дитячі та підліткові роки у Толстого зародилася глибока зацікавленість вітчизняною історією. У Ясній Поляні Толстой бачив, як живе звичайний народ. Тут ще до того часу, як він познайомився з віршами Пушкіна, Толстой почув чимало народних казок, пісень, билин. Коли Толстому було дев'ять років, батько вперше повіз його у Москву, враження від зустрічі з якою були незабутніми. Перший період московського життя юного Толстого тривав менше чотирьох років. Він рано осиротів, втративши спочатку матір, а згодом і батька. Разом із сестрою і трьома братами Толстой переїхав у Казань. Там жила одна із батькових сестер, котра й опікувалася дітьми.
Мешкаючи у Казані, Толстой два з половиною роки готувався до вступу в університет, де навчався з 1844 р. спочатку на "східному", а згодом на юридичному факультетах. Відомий тюрколог професор Казембек, котрий готував його до іспитів, був здивований лінгвістичними здібностями юного Толстого. У зрілому віці Толстой вільно спілкувався англійською, французькою і сербською; знав грецьку, латинську, українську, татарську, церковнослов'янську; вивчав давньоєгипетську, турецьку, голландську, болгарську та інші мови.
Толстому йшов дев'ятнадцятий рік, коли він розпочав вести щоденник, який продовжував до смерті (у Повному зібранні творів щоденник займає 13 томів). Заняття за державними програмами та підручниками обтяжували Толстого-студента. Він захопився самостійною роботою з історичної теми і, покинувши університет, поїхав із Казані у Ясну Поляну. Потім він відправився у Москву, де наприкінці 1850 р. розпочалася його письменницька діяльність: незакінчена повість із циганського побуту (рукопис не зберігся) й опис одного прожитого дня ("Історія вчорашнього дня"). Тоді ж він розпочав повість "Дитинство" ("Детство"). Незабаром Толстой вирішив поїхати на Кавказ, де його старший брат Микола, офіцер-артилерист, служив в армії. Молодому Толстому бажалося побачити війну своїми очима і перевірити власну відвагу. Вступивши в армію юнкером, він потім склав іспит на молодший офіцерський чин. Епізоди Кавказької війни Толстой змалював в оповіданнях "Наскок" (1853), "Рубання лісу" (1855), "Розжалуваний" (1856), у повісті "Козаки" (1852-1863). На Кавказі письменник закінчив повість "Дитинство", у 1852 р. опубліковане в журналі "Сучасник" ("Современник").
Із початком Кримської війни Толстой перевівся з Кавказу у Дунайську армію, яка воювала проти турків, а потім у Севастополь, оточений об'єднаними силами Англії, Франції і Туреччини. Командуючи батареєю на бастіоні, Толстой проявив неабияку відвагу і був нагороджений орденом Анни. Восени 1856 p. Толстой вийшов у відставку і незабаром відправився у піврічну закордонну подорож, відвідавши Францію, Швейцарію, Італію і Німеччину. У 1859 р. Толстой відкрив у Ясній Поляні школу для селянських дітей, а потім допоміг відкрити понад 20 шкіл у навколишніх селах. Письменник видавав педагогічний журнал "Ясна Поляна" (1862).
Уже перші твори Толстого - повісті "Дитинство", "Отроцтво" ("Отрочество") і "Юність" ("Юность"), кавказькі та севастопольські воєнні оповідання, "Ранок поміщика" свідчили, що в російську літературу прийшов новий видатний художник. За задумом автора, "Дитинство", "Отроцтво" і "Юність", а також повість "Молодість" ("Молодость"), яка, проте, не була написана, повинні були скласти роман "Чотири епохи розвитку". Змальовуючи становлення характеру Миколи Іртеньєва, Толстой прискіпливо досліджує, як впливало на його героя середовище - спочатку вузький родинний світ, а потім усе ширше коло його нових знайомих, однолітків, друзів, суперників. Уже у першому закінченому творі, присвяченому ранній і, як твердив Толстой, найкращій, найпоетичнішій порі людського життя - дитинству, він із глибоким сумом пише про те, що поміж людей зведені жорстокі перешкоди, які роз'єднують їх на різноманітні групи, розряди і кіла. Особливо важким для Іртеньєва виявилося отроцтво. Змальовуючи цю "епоху" у житті героя, письменник вирішив показати поганий вплив на Іртеньєва. У сценах університетського життя із симпатією зображені його нові знайомі та друзі студенти-різночинці, підкреслюється їхня розумова та моральна вищість над героєм-аристократом, котрий дотримується кодексу comme il faut (світської людини).
На самому початку письменницького шляху Толстого, у його творчість входить тема роз'єднання людей. У трилогії "Дитинство", "Отроцтво", "Юність" чітко проявляється етична неспроможність ідеалів світської людини. Кавказькі воєнні оповідання письменника й оповідання про Севастопольську оборону вражали не лише суворою правдою про війну, а й правдою про офіцерів-аристократів, котрі прийшли у армію заради чинів, грошей та нагород. У "Ранку поміщика" і "Полікушці" трагедія російського дореформеного села приводила до думки про аморальність кріпацтва.
Повість "Козаки", яка завершує перше десятиліття літературної діяльності Толстого, привернула до себе увагу свіжістю і яскравістю фарб і звучністю тону. Картини життя її героїв, їхні цільні характери письменник пов'язав із особливостями історії гребенського козацтва, яке не зазнало злигоднів кріпацького ладу. У цьому творі письменник спробував поєднати романну форму з епопеєю, помістивши типового толстовського героя, рефлексуючого, невдоволеного собою молодого дворянина Оленіна, у народне середовище.
Восени 1862 р. 34-річний граф Толстой одружився з дочкою лікаря придворного відомства 18-річною Софією Андріївною Бере. Перші сімейні радощі створили у Толстого відчуття знайденого миру та великого щастя. Захопившись господарством, він примножив свої маєтки, купив землю у Самарській губернії. Натомість дозвілля Толстой віддавав літературі і, перш за все, роману "Війна і мир", який він писав із "хворобливою впертістю" і хвилюванням упродовж семи років.
Навесні 1873 p. Толстой розпочав і через чотири роки закінчив роботу над романом про сучасність, назвавши його за іменем головної героїні - "Анна Кареніна" ("Анна Каренина"). У цьому творі, як згадувала дружина письменника, він любив "мысль семейную".
Після закінчення двох найзначніших творів у творчості Толстого настала певна криза, спричинена пошуками відповіді на "вічні питання": у чому сенс життя? що є людина? для чого живе? куди прямує у своєму незнанні? Сумніваючись і віруючи, Толстой писав у своїх щоденниках: "Вот когда от души говорю: помоги, господи! Хочу, ничего не хочу для себя. Готов на страдания, на унижения, только бы знать сам с собой, что делаю то, что должно. Какое легкое или страшно трудное слово: что должно. Кажется, ничего больше не нужно и не хочется писать" [18]. Духовний перелом відбувся на межі 80-х pp. Вистраждавши свій новий світогляд, письменник знайшов у ньому опору для життя і подальшої творчості.
У 80-х pp. з'явилися повісті Толстого "Смерть Івана Ілліча" ("Смерть Ивана Ильича") і "Холстомір" ("Холстомер. История лошади"). Вони вразили читачів поєднанням глибокого психологізму з викривальним пафосом. У "Смерті Івана Ілліча" письменник розповів про внутрішній світ нічим не примітного чиновника, котрий вважає, що він улаштував своє
життя: "Жизнь Ивана Ильича и в новом городе сложилась очень приятно: фрондирующее против губернатора общество было дружное и хорошее; жалованья было больше, и немалую приятность в жизни прибавил тогда вист, в который стал играть Иван Ильич" [14, с.7]. Невиліковна хвороба і страх близької смерті змушують його прозріти: "И он стал перебирать в воображении лучшие минуты своей приятной жизни. Но - странное дело - все эти лучшие минуты приятной жизни казались теперь совсем не тем, чем казались они тогда" [14, с.26]. У "Холстомірі" та "Смерті Івана Ілліча" Толстой використав художній прийом своєрідної ретроспекції: спочатку у них ідеться про фінал життєвої долі головних героїв, а вже згодом, у фіналі, змальовується все їхнє попереднє життя. Цей прийом письменник використав і в повісті "Крейцерова соната" (1887-1889). У ній, а також в оповіданні "Диявол" (1889-1890) і повісті "Отець Сергій" (1890-1898) гостро поставлені проблеми кохання та шлюбу, чистоти сімейних стосунків.
На основі соціального та психологічного контрастів побудована повість Толстого "Господар і робітник" ("Хозяин и работник", 1895), стилістично пов'язана із циклом його "народних оповідань", написаних у
80-х pp. Усі гостропроблемні твори 80-90-х pp., а також статті і трактати "пізнього" Толстого, присвячені найзлободеннішим питанням сучасності, об'єднані думкою про неминучість "розв'язки" соціальних суперечностей. "Какой будет развязка, не знаю, - писал Толстой в 1892 г., - но что речь идет к ней и что так продолжаться, в таких формах, жизнь не может, - я уверен" [18, с.719]. Цією ідеєю сповнений роман "пізнього" Толстого "Воскресіння" ("Воскресение", 1889-1899).
Тривалий час працюючи над архітектурою "Воскресіння", письменник створив панорамну композицію, що дала йому можливість показати всі верстви російського суспільства, ввести свого спостережливого героя - князя Дмитра Івановича Нехлюдова у різні сфери бюрократичної держави. Зустрічаючись із можновладцями із чиновницької, військової, церковної, поліцейської каст, Нехлюдов доходить висновку, що вони є єдиною корпорацією "людоедов", цілковито глухих, байдужих до лих і потреб народу. Такими є всі "господарі життя", починаючи від царських сановників, обер-прокурора Синода, сенаторів, міністрів, губернаторів і закінчуючи тюремними начальниками.
Величезний вплив Толстого на світовий літературний процес є загальновизнаним і беззаперечним. Толстой відіграв значну роль в історії українських та російських культурних зв'язків. Він цікавився життям українського народу, його культурою, не раз бував в Україні - у містечку Летичеві (Хмельниччина), у 1879 р. - у Києві, де відвідав Києво-Печерську лавру, Софійський і Михайлівський собори, духовну академію, ознайомився з археологічним музеєм. Київські враження відображено у праці "Дослідження догматичного богослов'я". У 1884 p. Толстой приїхав у Чернігів, гостював у художника М. Ге на хуторі Іванівському (тепер с Шевченка). В листах до Олександра III і Миколи II та публіцистичних творах з обуренням писав про жорстокі репресії проти учасників селянських заворушень у Харківській і Полтавській губерніях. Толстой знав поезію
Т. Шевченка, особливо високо цінував його "Наймичку". Йому було близьке вчення українського філософа Г. Сковороди, якого він називав мудрецем. Письменник був особисто знайомий і листувався з Марком Вовчком, Д. Яворницьким, зустрічався із М. Заньковецькою, М. Кропивницьким. Образи українців виведено в оповіданнях "Рубання лісу", "Севастополь у серпні 1855р.", "Два діди"й ін. На основі української легенди "Святий і чорт" написане його народне оповідання "Старий у церкві".
Про Толстого як про великого майстра слова писали Леся Українка,
В. Стефаник, О. Кобилянська, І. Франко був одним із активних популяризаторів і дослідників творчості Толстого, сприяв виданню його творів у Західній Україні, опублікував статті "Л. Толстой", "Толстой і земство" й ін.
У XIX ст. переклади творів Толстого українською мовою виходили переважно у Західній Україні. У XX ст. всі його значні твори переклали В. Щурат, Г. Хоткевич, О. Кундзіч, О. Хуторян, Є. Дроб'язко й ін., а в 1960 р. вийшло друком 12-томне зібрання творів Толстого українською мовою. Комедія Толстого "Плоди освіти", драми "Влада темряви", "Живий труп" широко представлені в українських театрах, а на оперній сцені - опера "Війна і мир" С. Прокоф'єва.
1.2 Критичні відгуки на творчість Льва Толстого (на романи "Війна і мир" і "Анна Кареніна")
Роман "Анна Кареніна" почав друкуватися в журналі "Російський вісник" з січня 1875 року і відразу викликав у суспільстві та російській критиці бурю суперечок, протилежних думок і відгуків від побожного захоплення до розчарування, невдоволення і навіть обурення.
"От воскресенья и до сегодня наслаждался чтением "Анни Кареной", [20] - пише Толстому друг його молодості, прославлений герой севастопольської кампанії С.С. Урусов. Відомий перекладач і видавець М.В. Гребля писав, що роман "Анна Кареніна" - це блаженство, і, читаючи, неможливо стримати сліз.
Про величезний успіх роману серед широких кіл читачів розповідають не тільки друзі та шанувальники Толстого, а й ті літератори демократичного табору, які не прийняли і різко критикувала роман.
"Анна Кареніна" мала великий успіх серед публіки. "Её все читали и зачитывались нею" [21], - писав непримиренний ворог нового роману критик-демократ М.О. Антонович.
Підсумовуючи свої враження історик і громадський діяч А.С. Пругавін писав, що російське суспільство "со страстной жадностью" читало цей роман.
Найважливіша відмінна риса справжнього мистецтва, любив повторювати Лев Толстой, його здатність "заражати почуттями" інших людей, змушувати їх сміятися і плакати, любити життя. Якщо б "Анна Кареніна" не мала цієї магічної сили, не було б і шляху для цього роману в прийдешні століття, не було б і вічно живого інтересу до нього читачів і критиків всіх країн світу.
Поступово відгуки стають докладніше. У них більше роздумів, спостережень.
З самого початку глибиною і тонкістю відзначилися оцінки роману поетом і другом письменника А.А. Фетом. Вже в березні 1876 року більш ніж за рік до завершення "Анни Кареніної" він писав автору: "А небось чуют они все, что этот роман есть строгий неподкупный суд всему нашему строю жизни. От мужика и до говядины-принца!" [22].А. А. Фет вірно відчув новаторство Толстого-реаліста.
Для багатьох читачів Анна Аркадіївна Кареніна стала втіленням жіночої принадності й чарівності. Не дивно, що, бажаючи підкреслити привабливість тієї чи іншої жінки, її порівнювали з героїнею Толстого.
Перші розділи роману привели в захоплення А.А. Фета,
М.М. Страхова, М.С. Лєскова - і розчарували І.С. Тургенєва,
Ф.М. Достоєвського, В.В. Стасова, викликали засудження М. Є. Салтикова-Щедріна.
Коли в березні 1876 року в газеті "Новий час" її редактор
А.С. Суворін опублікував позитивну рецензію на роман, він отримав листа від гімназистів-восьмикласників, обурених поблажливістю ліберального журналіста до "безсмысленного" роману Толстого.
Толстой виступає в ролі суворого викривача всіх гидот буржуазного суспільства, всієї аморальності та розтління його ідеології і "культури", бо те, що він затаврував у своєму романі, було властиве не тільки старій Росії, але і будь-якому приватновласницькому суспільству взагалі, а сучасній Америці особливо.
Не випадково американська редакція знущається над найбільшим створенням Толстого і друкує "Анну Кареніну" в грубо скороченому вигляді, як звичайний адюльтерний роман. Догоджаючи смакам бізнесменів, американські видавці позбавили роман Толстого його "душі", вилучили з нього цілі глави, присвячені соціальним проблемам.
Роман Толстого змусив багатьох жінок замислитися над власною долею. На початку 80-х років "Анна Кареніна" перетнула кордони Росії. Раніше всього, в 1881 році роман був переведений на чеську мову в 1885 році, він вийшов у перекладі на німецьку та французьку. У 1886-1887 роках - на англійську, італійську, іспанську, датська і голландську мови.
"Анна Кареніна" була однією з головних книг, які підкорили Європу. Перекладений на європейські мови в середині 80-х років, роман видається знову і знову. Тільки один перший переклад роману на французький з 1885 року по 1911 рік був перевиданий 12 разів. Одночасно в ці ж роки з'явилися ще 5 нових перекладів "Анни Кареніної".
Ряд чудово вірних суджень про роман "Війна і мир" знаходимо в статтях Н.С. Лєскова, що друкувалися без підпису в 1869-1870 роках в газеті
"Біржові відомості". Лєсков назвав "Війну і мир" "найлучшим историческим романом", "гордостью современной литературы". Високо оцінюючи художню правду і простоту роману, Лєсков особливо підкреслював заслугу письменника, "который сделал больше, чем мог" для вознесіння народного духу на гідну його висоту.
Змістовна стаття відомого військового діяча і письменника
М.І. Драгомирова, що друкувалася в 1868 - 1870 роках в "Збройовому збірнику". Драгомиров казав, що " Війна і мир" повинна стати настільною книгою кожного військового: військові сцени і сцени військового побуту можуть скласти одне з найбільш корисних додатків до будь-якого курсу теорії військового мистецтва. Особливо високо оцінив Драгомиров вміння Толстого, розповідаючи про "вигаданих", але "живих" людях, передати "внутрішню сторону бою". Полемізуючи з твердженнями Толстого про стихійність війни, Драгомиров справедливо зауважував, що сам Толстой представив чудові картини наприклад, об'їзд Багратионом військ перед початком Шенграбенского битви, які малюють здатність істинних полководців керувати духом війська.
У цілому ж "Війна і мир" отримала найбільш глибоку оцінку у відгуках видатних російських письменників-сучасників Толстого. Як велику, літературну подію сприйняли "Війну і мир" Гончаров, Тургенєв, Лєсков, Достоєвський, Фет.
Тож, у цьому розділі ми дослідили, що величезна кількість критичних робіт присвячено творам найвідомішого творця свого часу, Льва Толстого. Критики розділись у своїх думках: хтось схвалював романи, вважаючи ці роботи неперевершеними літературними доробками, проте були й такі, які не прийняли та не зрозуміли ці твори.
Розділ ІІ. Почуття любові та обов'язку у романі Л. Толстого "Війна і мир"
2.1 Наташа Ростова - образ, в якому втілене поєднання любові та обов'язку
Вперше ми зустрічаємося з Наташею - тринадцятирічною дівчинкою, коли вона вбігла до кімнати, де сиділи гості. Наташа - "порох", вона вся переповнена жагою до життя, за один день своїх іменин встигає пережити і відчути стільки, що часом навіть дивуєшся: хіба це можливо? Героїня все прагне зробити сама, відчувати за всіх, все бачити, в усьому брати участь.
І ось друга зустріч з героїнею Толстого. Князь Андрій приїжджає в Відрадне - маєток Ростових. Він переживає важку душевну кризу, здається, ніщо не може розрадити його. Але трапляється щось, що ніби пробуджує його від сну. Зустрівши вперше Наташу, він здивований, стривожений: "Чего она так рада?" 1 Він заздрить умінню дівчини бути щасливою.
Ніч, проведена у Відрадному, відіграла велику роль у долі Болконського. Вона загострила сприйняття того, що він побачив і відчув вдень. Світлий, щасливий, поетичний світ Наташі допомагає князю Андрію по-новому відчувати життя.
Письменник оцінює своїх героїв за одним критерієм: наскільки вони близькі до народу, до природи. Ми жодного разу не бачимо ні Ганну Павлівну Шерер, ні Жюлі Курагіну серед лугів, в полі або в лісі. Вони ніби застигли в нерухомості, їх майже не стосується поняття "люди, як річки".
Наташа зовсім інша. "Суть её жизни - любовь", - пише Толстой. Любов визначає її життєвий шлях і тоді, коли вона стає дружиною і матір'ю.
Полюбивши, вона бажає щастя зараз же, негайно. Кохана людина повинна бути з нею поруч завжди, скрізь. Любити кожну хвилину і бути коханою - єдина її потреба. Немає поруч князя Андрія, - значить, час зупиняється. Минають дні даремно Тут і далі цитується за Л. Толстой Война и мир / Собрание сочинений: В 22 томах., - М., 1963. Том 1,2..
Не така героїня Толстого, щоб чекати свого часу. Кожну секунду буття вона повинна чимось наповнити. Відчуваючи себе вільною (про це стільки раз говорив їй князь Андрій), сімнадцятирічна Наташа нікого не боїться. Вона не знає людей, не уявляє, якими вони можуть бути підступними, підлими. Брат і сестра Курагіни, Елен і Анатоль, для яких не існує нічого святого, ніби відчувши душевний сум'яття молодий Ростової, тут же намагаються скористатися її довірливістю. Негативну роль зіграв в цьому і П'єр, який як і раніше жив під одним дахом з Елен. Адже Наташа вірила йому, вважаючи, що така людина, як граф Безухов, не зміг би з'єднати свою долю з поганою жінкою. Так, потрапивши в оточення цієї красивої жінки, Наташа мимоволі піддається його впливу і, люблячи Болконського, захоплюється Курагіним, вірячи в те, що він людина благородна і одружиться з нею.
Наташа сама судить себе. Вона відчуває, що переступила моральну межу. Але змінити обставини вже не в силах. І героїня пише записку княжні Марії, в якій повідомляє, що не може бути дружиною князя Андрія. Пробачити собі ту мить, коли не змогла подолати те, що губило її почуття, вона не зможе ніколи. Така її суть: все, що робить, робить щиро і чесно. Жити, підкоряючись темним і сліпим силам в собі, вона ніколи не зможе. Так чи нам її судити, коли вона сама собі нещадний суддя?
Важко бачити її страждання після смерті князя Андрія. Вона, відірвана від сім'ї, відчуває себе дуже самотньою. У житті батька, мами, Соні все залишалося так, як раніше, благополучно. На її ж долю, сталося непоправне. Хіба могли вони тепер бути разом?
Але ось нове горе, яке спіткало сім'ю - загинув Петя, хлопчик, який і на війні грав у війну. Спочатку Наташа, занурена в себе, не зрозуміла почуття матері. Але з усіх дітей тільки дочка поруч. Вся надія на неї. Підтримуючи мати, вона сама відроджується до життя. "… Любовь к матери показала ей, что суть её жизни - любовь - еще жива в ней. Проснулась любовь, и проснулась жизнь", - пише Толстой.
Так, Наташа Ростова багато пережила. Душевні страждання, звичайно, змінили її зовнішній вигляд, почуття стали глибшими, прояв їх більш стриманим. І жінка, яка постає перед нами в кінці роману, байдужа до проблеми жіночої емансипації. Л.М. Толстой показав нам Наташу і в прекрасний період її життя, коли важливіше дитини для неї немає нічого. А її ставлення до чоловіка? Не все розуміла вона в діяльності П'єра, але для неї він - найкращий, чесний і справедливий. І ми не сумніваємося в тому, що Наташа, залишивши все, поїде за ним до Сибіру.
І хоча ми не у всьому згодні з Толстим в трактуванні цього жіночого образу, який був його ідеалом, але з упевненістю можемо сказати: багато поколінь будуть вчитися у Наташі Ростової її вмінню робити добро, здатності жити, любити, відчувати красу навколишнього світу, бути вірною дружиною, люблячою матір'ю, ростити гідних синів і дочок Вітчизни.
2.2 Сутність кохання для Андрія Болконського та П'єра Безухова
"В это время в гостинную вошло новое лицо. Это был молодой князь Андрей Болконский" - так у салоні Анни Павлівни Шерер з'являється головний, хоча й не найулюбленіший автором герой роману. Князь Андрій бездоганний і модний. Бездоганна і його французька. Навіть ім'я "Кутузов" він вимовляє з наголосом на останньому складі, як француз. Бездоганні сухі риси його обличчя, мундир ад'ютанта і тиха, повільна хода. Завершує картину світова скорбота в очах.
І тиха хода, і нудьга в погляді, і манера тримати себе з оточуючими - все видає в ньому прихильника, що починає входити в світський європейський і російський побут дендизму. І дійсно, князь Андрій надзвичайно дистанційований від відвідувачів салону. Його обличчя псує гримаса, зауважує Толстой. Йому все набридло.
Але подібне ставлення до світу не зачіпає людей, симпатичних йому. Він змінюється, зустрівши П'єра. Посмішка князя Андрія стає "несподівано доброю та гарною". А їхня подальша бесіда - розмова двох добрих товаришів, навіть, незважаючи на те, що П'єр молодше Болконського, розмова велась на рівних. Князь Андрій зображений у романі повністю сформованою людиною, на відміну від П'єра Безухова, становлення якого відбувається всі сім років романного життя. Таким сформованим, готовим Толстой проводить князя через головні подія європейської та вітчизняної історії, через любов і смерть. Всі його випробування, всі сюжетні рухи зводяться до пошуків моменту істини.
Чого варте його сватання до Наташі Ростової. Князь полюбив шістнадцятирічну дівчинку. Зробив їй пропозицію і отримав згоду на шлюб. Після цього він спокійнісінько оголошує молодій нареченій про своє рішення їхати за кордон на рік - подорожувати. Любов невинної чорноокої дівчинки не розбудила Болконського. Його душа, як і раніше спить.
І всі сім років переслідує князя найпрекрасніший сон його життя. Небо Аустерліца. Одні з кращих сторінок роману. "Прекрасная смерть", - дивлячись на князя Андрія, вимовляє Наполеон.
Пробудження не наступає ні тут, ні пізніше, ні навіть в "славный день Бородино". Все було не справжнім: смерть, любов і, як наслідок, саме життя.
Андрій Болконський помер. Але в цій події не залишилося місця трагічному. Його смерть стала "моментом істини" його життя. З ним прощаються герої роману. Але занадто світло, спокійно і урочисто написані ці рядки. У них немає скорботи. Хіба що питання: "Де він тепер?"
А за що ми любимо П'єра, не дивлячись на всі його помилки? Перш за все за те, що він звинувачує у своєму нещастю не когось іншого, а себе, мучиться, але шукає свою вину.
"Но в чем же я виноват? - спрашивал он. - В том, что ты женился на ней, не любя ее, в том, что ты обманул и себя, и ее. Зачем я себя связал с нею, зачем я ей сказал это: "Je vous alme ”, которое было ложь? - говорил он сам себе. ”.
Але чи легше П'єру від своїх вчинків? Аніскільки не легше. Розлучившись з дружиною, він їде в Петербург - і йому не дають спокою одні й ті самі питання. Ось про що думає П'єр: "Что дурно? Что хорошо? Что надо любить, что ненавидеть? Для чего жить и что такое я?.".
Коли П'єр розлучився з дружиною і виїхав з Москви, то на станції в Торжці зустрів одного з найвпливовіших діячів оргаганізації франкмасонів. Чому люди долучалися до масонів? У кожного були свої причини. Але багатьох - в тому числі і П'єра - притягувала ідея внутрішнього очищення, яку відкрив П'єру масон Баздєєв.
Суть масонства полягає в заклику до внутрішньої духовної роботи над собою. "Очисти себя, и по мере очищения ты будешь познавать мудрость", - говорить П'єру Баздєєв. Після прощання з ним, П'єр відчув себе новою людиною. "В душе его не оставалось ни следа прежних сомнений. Он твердо верил в возможность братства людей, соединенных с целью поддерживать друг друга на пути добродетели, и таким представлялось ему масонство".
Після розлучення з дружиною, після розвалу всіх своїх попередніх надій П'єр так хотів знайти нову істину, новий зміст життя, що, звичайно, повинен був знайти його. І ось, переповнений мрією про братство людей, він поїхав у свій маєток з ціллю полегшити стан селян, тобто принести користь і добро іншим людям, своїм братам. Він хоче відпустити селян на волю, але головний управитель його маєтками пояснює, що це неможливо, у всякому разі, тепер. Тоді П'єр висуває нові реформи: скорочує селянські роботи, полегшує працю жінок з дітьми, скасовує тілесні покарання. І, здавалось би, йому все вдається. Об'їжджаючи через деякий час свої маєтки, П'єр бачить подяку гарно вдягнених селян, лікарні і школи, що будуються; чує подяку жінок, які позбавлені від тяжкої праці.
П'єр виголошує: потрібно робити людям добро. Андрій відстоює інше: потрібно жити так, щоб не робити нікому зла. Слухаючи цю суперечку, ми, звичайно, стаємо на сторону П'єра, але скоро виявиться, що насправді все складніше, ніж здавалося нам і йому.
2.3 Елен Курагіна та її брат Анатоль - люди, що викликають пристрасть, а не любов
Елен Курагіна - визначна її риса - цинізм. Вона уособлює собою штучність, духовну фальш і лицемірство середовища. Одна з найбільш красивих жінок Петербургу, зовні вона справляла враження приємної і розумної жінки, але за цим оманливим враженням приховувались вульгарність і розбещеність. Нею керує мета особистої наживи. Саме з цих міркувань, а не через кохання, вона стає дружиною П`єра Безухова. Отримавши значну частину матеріальних статків чоловіка, Елен засновує власний аристократичний салон, у якому, навіть на противагу салонному патріотизму гуртка Шерер, вихваляє усе французьке і підносить полководницький геній Наполеона.
П'єр - багатій і граф Безухов, одружений з найкрасивішою жінкою в світі. Але чи став він від цього шлюбу щасливим? Ні.
Що стосується П'єра, то довгий час на наших очах він робив одну помилку за іншою, нерозумні і дурні вчинки: захищав революцію і Наполеона у вітальні Шерер; порушив слово, яке дав князю Андрію і поїхав до Курагіна, піддався почуттям до Елен та одружився з нею.
Ось, можливо, головне: захопившись Елен, П'єр відчув, що між ними не було ніяких перешкод. Наташа відчуває те саме - вона закохалась в Анатоля. Брат і сестра Курагіни, красиві люди, вміють викликати до себе пристрасть, але не любов, тому що любов - це, перш за все, духовне почуття.
Анатоль Курагін, привезений свататись до княжни Мар'ї, не відчував до неї кохання. Вона здавалась йому дивним чином негарною, навіть огидною. Але він не роздумуючи одружився би на ній, якби вона йому не відмовила. Одружився би з іменем та грошима її батька.
Із точки зору нашої сьогоднішньої моралі немає нічого поганого в тому, що жінка вирішила розлучитися з нелюбом. Але співчувати Елен ми не в силах, адже шлюб її з П'єром нещасливий не тільки для нього, але й для неї.
Здавалось би Елен вже не може здивувати нас, але все ж таки дивуєшся тому, як точно вона вибрала час для влаштування своїх справ: саме ті дні, коли всім людям було не до того. Дивує її здатність впливати на оточуючих людей, її майстерність переконувати.
Елен знала, що вродлива, і поводилася так, ніби дозволяє милуватися собою. Але її краса віддзеркалювала погляди захвату. Сама вона не віддавала людям нічого. Та й що віддавати? Її батько навчив бачити в усьому вигоду для себе і не втрачати її. Тож скрізь шукаючи вигоду, Елен забула про реальне життя, про тих, хто її оточує, про любов і щастя. Вона навіть не намагалася нічого зробити для того, щоб бути щасливою. І це головна думка Толстого: щастя не дається від природи, його треба заслужити тією духовною працею, яку він цінить в людях, - тому щастя заслужила Наташа, а не розкішна красуня Елен.
Образи роману "Війна і мир" дуже різні, різні за характерами, зовнішністю. Проте їх всіх об'єднує одне - почуття любові та обов'язку, хоча кожен з них по-своєму інтерпретує це почуття.
Розділ ІІІ. Почуття любові та обов'язку у романі Л. Толстого "Анна Кареніна"
3.1 Анна Кареніна, та її розуміння почуття кохання
Здавалося б, все логічно і просто. Всі мріють про любов, чекають її. Так як любов - це перший крок до щастя. І шлях до нього - найнадійніший - проходить через сім'ю. У романі Толстого всі головні герої люблять або хоча б злегка закохані в когось: Вронський в Кареніну, Каренін любить свою дружину, Доллі Облонських - свого чоловіка і т.д. І цей період закоханості і очікування щастя, по-моєму, найщасливіший у житті героїв. Але як тільки Толстой з'єднує люблячих один з одним - починаються проблеми.
Можливо, справа в самій любові? Любов у Толстого - поняття складне. Це зовсім не світле і радісне відчуття, а дуже тривожне, неспокійне, обов'язково пов'язане зі стражданням і навіть з жахом. Так, Вронський напередодні свого поєднання з Анною, обіцяючи їй любов і всього себе, говорить, що відтепер їм обом не буде спокою. Анна ж відчуває почуття сорому, радості, жаху перед цим новим життям. Почуття жаху відчуває і Каренін оскільки його дружина може подарувати свою любов комусь окрім нього. Потім до почуття жаху й тривоги додаються страждання від ревнощів, від нерозуміння, від неминучої брехні. Потім приходить усвідомлення своєї провини перед тими, кого любиш, і тими, кого змусив страждати, позбавивши їх своїй любові. "Любовь. Я поэтому и не люблю этого слова, - говорить Анна, - оно для мене много значит, намного больше, чем вы сможете понять".1 Можливо, для того щоб любов, сім'я і щастя з'єдналися в єдине поняття, потрібно, щоб два серця мали однакове бачення щодо любові і це не стосувалося б більше нікого і нікому не заважало, не розбивало б інших сердець.
Анна - натура щира, відверта, енергійна, позбавлена лицемірства Тут і далі цитується за Л. Толстой Анна Каренина / Собрание сочинений: В 22 томах., - М., 1963.
Полюбивши Вронського, вона повністю віддається цьому почуттю і не може й не хоче, навіть зовні, обмежитися рамками лише звичайного світського роману, яких в її дворянському середовищі було чимало, і на які світська публіка дивилася "крізь пальці". Анна Кареніна ніколи не любила свого чоловіка: вона вийшла заміж, можливо, без прямого примусу, але й не за велінням серця. Її чоловік ніколи не був для неї справжнім авторитетом, не був і другом, якого б вона поважала. Формула Анни, що зрівнює "розум" і "серце" в їх індивідуалізуючій ролі, приховує в собі великий зміст. Можна сказати, що Л. Толстой сам дотримувався цієї формули як принципу в зображенні почуттів.
У другій частині роману, коли у вітальні княгині Бетсі виникає розмова про любов, про шлюб за розрахунком і шлюб по любові, Анну втягують у розмову:
"- Нет, я думаю, без шуток, что для того чтоб узнать любовь, надо ошибиться и потом поправиться, - сказала княгиня Бетси.
Даже после брака? - шутливо сказала жена посланника.
Никогда не поздно раскаяться, - сказал дипломат английскую пословицу.
Вот именно, - подхватила Бетси, - надо ошибиться и поправиться. Как вы об этом думаете? - обратилась она к Анне, которая с чуть заметною твердою улыбкой на губах молча слушала этот разговор.
Я думаю, - сказала Анна, играя снятою перчаткой, - я думаю… если сколько голов, столько умов, то и сколько сердец, столько родов любви".
Фіксуючи будь-який рух почуттів, Л. Толстой в романі "Анна Кареніна" налаштований не тільки вперед, до результату, але й назад, до початкової точки зародження цього почуття. Художньо ж важливо зафіксувати, як протікає процес раціоналізації почуттів. Захоплюючий точний опис цього процесу представлено у відомій сцені зустрічі Кареніних на вокзалі. Вся безжальна правда відносин викрита через зображення механізму взаємопроникнення, обміну почуттів і думок.
Анна бачить обличчя чоловіка: "Ах, Боже мой! Отчего у него стали такие уши? Подумала она.". Відчуття - сприйняття одразу переведено у форму запитання (від чого?), який настільки незвичайний і простий. Що означає "стали”? Вуха не могли фізично змінитися за час відсутності Анни. А що ж змінилось? Змінилась героїня - її сприйняття знайомого, звичного змінилось під впливом емоцій, пробудженого серця. Тут же зафіксовано: "…неприятное чувство щемило ее серце",". прежде она не замечала этого чувства, теперь она ясно и больно сознала его".
Колишня Анна, яка йшла за велінням серця, залишилася за межею "прекрасного ужаса метели" і тільки увісні, "когда она не имела власти над своими мислями", залишалась собою.
Анна могла наважитися на розрив, навіть на розлучення офіційне із своїм чоловіком, але не ціною відмови від свого сина. Будучи добропорядною жінкою, яка звикла до поваги до себе з боку оточуючих, Анна тяжко перенесла зневагу, виявлену світським середовищем, після розриву з Кареніним. Якщо б вона не мала власної гордості як жінка і як людина, вона б більш-менш терпеливо зносила зневагу оточуючих і те, що любов Вронського до неї поступово згасала.
Але зрозумівши те, що становище її стало безвихідним - Вронський не тільки вже розлюбив її, а й сприймає зв'язок з нею як непереборний тягар; Каренін ніколи не віддасть їй сина ї не дасть навіть можливості з ним бачитися, а її становище добропорядної жінки навіки втрачено - Анна накладає на себе руки.
Причина трагедії не в любові, а в серці героїні. Її серце переживає таку любов, до якого воно прилаштоване, яка є згубною для нього. Серце Анни Кареніної надто відкрите для пристрастей.
3.2 Поєднання кохання і розуму в образі Олексія Вронського
"Нетрудно было отыскать хорошее и привлекательное во Вронском. Оно сразу бросалось в глаза… В его лице и фигуре…все было просто и вместе с тем изящно".
Одним із головних персонажів роману є граф Вронський, багатій і красень. Щоправда, Толстой постійно "приземлює" свого персонажа, привносячи до його образу непритаманні для традиційного героя-коханця риси, наприклад неодноразові згадки про облисіння: "Вронский действительно преждевременно начинал лысеть. и, опустив фуражку на лысину, вышел и сел в коляску".
Прізвище "Вронський" є не випадковим, його використав О. Пушкін у нарисі "На розі маленької площі", що став одним із джерел роману (відомо, що під час написання "Анни Кареніної" Толстой перебував під сильним впливом творчості Пушкіна). Обставини життя, зовнішність, характер Вронського можуть бути співвіднесені з традицією зображення героїв "світських повістей" 30-х років XIX ст.
Олексій Вронський був вихованцем Пажеського корпусу. Він не знав сімейного життя, рано залишився без батька, шанував матір, проте не любив і не поважав її через численні романи й легковажний світський спосіб життя. У такому ставленні до матері його антиподом був Левін, який асоціював повагу до сімейного життя з повагою до матері: "Левин едва помнил свою мать. Понятие о ней было для него священным воспоминанием".
Серед товаришів по службі в елітному гвардійському полку Вронського вважали бездоганно чесною та порядною людиною. Недаремно ж всі знали, що квартира Вронського є "пристанищем" для офіцерів. Він навіть мав "романтичну" репутацію, оскільки ще в дитинстві врятував жінку, яка тонула, а потім хотів віддати свій статок братові й до зустрічі з Анною дійсно відмовлявся на його користь від більшої частини своїх прибутків.
Однак, незважаючи на всі переваги - цілісність натури, доброту, мужність і шляхетність, Вронський - людина, практично позбавлена серйозних інтелектуальних потреб. Йому притаманні типові для великосвітської "золотої молоді" шаблонні уявлення про життя й "кодексне" ставлення до людей. Вронський вважав смішними й застарілими цінностями щирі вчинки й почуття, родинний затишок і міцність сім'ї, цнотливість і подружню вірність, а чи не найсмішнішою постаттю для нього був зраджений чоловік (спочатку це проявляється презирливим ставленням Вронського до Олексія Кареніна). А щодо людей нижчих суспільних прошарків, то представникові "золотої молоді" взагалі видаються не гідними будь-якої уваги. Так, ці якості героя проявилися у взаєминах з Кіті Щербацькою, почуттями якої Вронський свідомо грався задля насолоди спостерігати силу свого впливу на недосвідчену дівчину, але не маючи серйозних намірів і не переймаючись ані її почуттями, ані тим більше репутацією.
Проте під впливом кохання до Анни Вронський змінюється: окрім сильного почуття, у ньому проявляються щирість і здатність до жалю й співчуття. Враження від зустрічі з Анною діє на нього майже стихійно, і "на лице Вронского, всегда таком твердом и независимом появлялось выражение растерянности и покорности, похоже на выражение умной собаки, корда она в чем - то виновата".
Він їде за Анною до Петербурга, усюди переслідуючи її й домагаючись зближення. Поступово його почуття переростає в справжнє кохання. Він відчував, що любов, яка зв'язувала його з Анною, не була хвилинним захопленням, яке минеться, як минають світські зв'язки, не залишивши жодного сліду чи спогаду.
Тож слід зазначити, що герої роману "Анна Кареніна", так само як і герої роману "Війна і мир" різні, але об'єднані одним почуттям. Але на відміну від героїв роману "Війна і мир" і Анна, і Олексій реалізують це почуття однаково.
Висновки
У творчості Л.М. Толстого відбувається розподіл героїв на дві умовні групи: ті, що вміють кохати і вони мають почуття обов'язку до тих, хто їх оточує, та інша група героїв - ті, чиєю красою захоплюються, але вони не вміють любити (Елен, Анатоль Курагіни), а якщо й люблять, то від інших вимагають самопожертви (Анна Кареніна).
Образ Анни в динаміці його розвитку змінюється практично на свою протилежність, спостерігається яскрава "полярність" в душі у Кареніної на початку і вкінці роману. Незалежно від своєї волі Анна стає зовсім іншою людиною.
Руйнівна боротьба, що відбувається в душі Кареніної, накладає відбиток і на її відносини з близькими людьми, перш за все з Вронським, чоловіком і сином: караючи саму себе, вона також мучить і їх.
Причина трагедії не в любові, а в серці героїні. Ії серце переживає той рід любові, до якого воно прилаштоване, який є згубним для нього. Серце Анни Кареніної надто відкрите для пристрастей, що диформує його головну ціль: бути відкритим для добра.
Наташа Ростова з роману "Війна і мир" - прототип Анни з роману "Анна Кареніна". Їй, як і майже всім Ростовим, притаманна душевна відкритість, ясна щирість. В неї, крім того, є безцінний дар, який належить тільки їй, - велика душевна щедрість і чуйність.
Наташа у вищій мірі володіє тим, що пізніше Чехов назвав "особенным человеческим талантом” - почуттям до чужого болю.
Зовсім інший, нікому не подібний Вронський. Багато дослідників творчості Л. Толстого вважають його негативним героєм. Проте це не так. Він освічений і дуже розумний. А ще він любить Анну, хоча вона прагне іншої любові - саможертовної. А так любити він не вміє. У нього над почуттями кохання переважають почуття обов'язку.
Тож, у романах "Анна Кареніна " та "Війна і Мир" Лев Толстой зобразив кохання не лише зі звичної нам сторони - як почуття між людьми, а як дещо більше. Він зобразив таке кохання, яке має в собі поєднувати все: почуття до людини, повагу, інколи навіть самопожертву. І на прикладах героїв роману, ми можемо побачити, що почуття любові та почуття обов'язку мають існувати нероздільно.
Список використаної літератури
1. Билинкис Я. О творчестве Л.Н. Толстого. - Л., 1959. - 415с.
2. Буланов А. Логика сердца в романе Л.Н. Толстого "Анна Каренина” // Русская литература. - 1991. - №3. - С.25-35.
3. Днепров В. Искусство человековедения. Из художественного опыта Льва Толстого. - Л., 1985. - 288с.
4. Долинина Н. По страницам "Войны и мира”. - Л., 1989. - 256с.
5. Исаева Е. И жар души, и пламень сердца, и чувства трепетный огонь. Разговор о Наташе Ростовой. // Всесвітня література та культура в навчальних заклада України. - 2000. - №12. - С.22-23.
6. Кирилюк З. Поиски смысла бытия и человеческого счастья. Материалы к урокам по изучению романа Льва Толстого "Анна Каренина", в основе которых - понимание литературы не как средства развлечения читателя, а вовлечения его в процесс познания жизни. // Відродження. -
1994. - №5-6. - С.11-17.
7. Ковбасенко Л. Лев Толстой як майстер "рентгеноскопії” // Всесвітня література в снз України. - 1998. - №10. - С.44-48.
8. Курляндская Г. Нравственный идеал героев Л.Н. Толстого и Ф.М. Достоевского. - М., 1988. - 256с.
9. Лещенко Т. Современники Льва Толстого о женских характерах в романе "Война и мир". // Русский язык и литература в школах УССР. - 1978. - №5. - С.70-74.
10. Луцик А. Трагическая реальность Алексея Вронского. Герой романа Л.Н. Толстого "Анна Каренина” в связи с объективными жизненными обстоятельствами // Русская словесность в школах Украины. - 1999. - №1. - С.45-47.
11. Луцик А. Образ Анны Карениной как специфическое отражение авторского "я" Л.Н. Толстого. // Русский язык и литература в учебных заведениях. - 1998. - №1. - С.15-17.
12. Опульская Л. Роман - эпопея Л.Н. Толстого "Война и мир". - М., 1987. - 176с.
13. Потапов И. Роман Л.Н. Толстого "Война и мир". - М., 1970. - 302с.
14. Толстой Л. Смерть Ивана Ильича. - М., 1964. - 31с.
15. Толстой Л. Собрание сочинений: В 22 томах. - Т.7. - М., 1963. - 492с.
16. Толстой Л. Собрание сочинений: В 22 томах. - Т.8. - 508с.
17. Толстой Л. Собрание сочинений: В 22 томах. - Т.9. - М., 1963. - 492с.
18. Толстой Л.1828-1910. Дневники. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://read24.ru/fb2/lev-tolstoy-dnevniki/
19. Фокина В. Женские судьбы и характеры. К изучению романа Л.Н. Толстого "Война и мир" // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2003. - №11. - С.34-35.
20. http://www.Ozd.ru/literatura/kritiki_o_romane _tolstogo.
21. http://www.BiblioFond.ru
22. http://feb-web.ru/feb/litnas/texts/l37/t37-219-. htm
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Особливості формування світоглядних концепцій Л. Толстого, доля і духовні пошуки російського письменника. Втілення ідей толстовських ідеалів у романі-епопеї "Війна і мир". Протиріччя та ідеали життя сімейного, пошуки сенсу буття у романі "Анна Кареніна".
курсовая работа [103,4 K], добавлен 03.05.2012Творчість Л. Толстого. Будинок Толстих у Ясній Поляні. Оповідання і повісті письменника на сторінках прогресивних петербурзьких журналів. Робота над романом-епопеєю "Війна і мир". Анна Кареніна і Граф Вронський. Зустріч Вронського і Анни на залізниці.
презентация [1,4 M], добавлен 23.04.2014Сюжет роману Толстого "Анна Кареніна" - відносини сімейних пар: Анна - Каренін, Долі - Облонський, Кіті - Левін. Пошук відповідей на питання: як живе людина в сім'ї і в суспільстві, чи можна обмежитися тільки рамками сім'ї, у чому секрет людського щастя.
презентация [2,7 M], добавлен 27.05.2015Особливості розкриття теми сім'ї у романі Л. Толстого "Анна Кареніна". Історія створення та жанрова специфіка роману. "Родинні гнізда" в контексті твору. Узагальнюючі таблиці "Типи сімей у романі". Логічна схема "Причини трагедії "Анни Кареніної".
курсовая работа [194,1 K], добавлен 22.12.2014Поглиблення уявлень про особливості та жанрову систему реалізму та романтизму. Дослідження впливу літературних течій на творчу манеру письменників Л. Толстого та Г. Флобера. Проведення паралелей в зображенні кохання російським та французьким авторами.
курсовая работа [42,8 K], добавлен 09.06.2011Зображення теми кохання у творах Льва Толстого та Гюстава Флобера, суспільно-політичні особливості епохи їх творчості. Причини та умови трагедій почуттів Емми та Анни, аналіз дій та вчинків героїв романів, вплив суспільної моралі на розвиток особистості.
реферат [46,0 K], добавлен 07.06.2011Сущность французского реализма и его проявлений в литературе. Сюжетные линии романов Г. Флобера "Госпожа Бовари" и Л.Н. Толстого "Анна Каренина". Анализ городской, буржуазной культуры и изображение патриархально-усадебной жизни в романе "Анна Каренина".
контрольная работа [42,4 K], добавлен 20.01.2011Кохання стійке прагнення, потяг одного індивідуума до іншого. Кохання як внутрішнє переживання, необхідно відокремлювати від безпосереднього переживання, емоцій любові. Спроби емпіричного вивчення структури любові. Феномен кохання в інтимнiй лірицi.
статья [30,6 K], добавлен 20.09.2010Проблема любові як найважливіша етична проблема, її місце та значення в ідеології та мистецтві епохи Відродження. Тема любові в шекспірівських творах. Аналіз твору "Ромео і Джульєтта". Постановка моральних проблем в п'єсі, трагедія любові в ній.
курсовая работа [45,2 K], добавлен 12.07.2011Багатогранне та досить суперечливе почуття Петербурга в творах видатного письменника Ф.М. Достоєвського. Заходи Сонця в описах міста письменника. Петербург як ірреальність, остання крапка в божевіллі людини в романах "Бідні люди" та "Злочин і покарання".
реферат [38,3 K], добавлен 24.02.2012
