Аналіз основних функцій тексту за Ю. Лотманом на прикладі вірша М. Зерова "Навсікая"

Соціально-комунікативні функції тексту за Ю. Лотманом, їх прояв у вірші М. Зерова "Навсікая". Особливості сегментації та стильових норм, які використовує в поезії автор. Наявність ліричного оптимізму, міфологізація тексту як основа пам'яті культури.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 04.02.2012
Размер файла 12,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Завдання 1. «Прочитати» вірш М. Зерова, проілюструвавши п'ять основних функцій тексту за Ю. Лотманом

комунікативний текст вірш міфологізація

НАВСІКАЯ

…Ніжна Навсікая,

Струнка дочка Феацького царя.

Феацький квіте, серце Навсікає,

Як промінь злотний на піску морськім.

Перед тобою - вбогий пілігрим

І море пурпурове і безкрає.

Твій царський жест скликає бистру зграю

Служниць, пойнятих острахом німим,

І вроди й гідності струмистий німб

Над чолом ніжним і дитячим сяє.

А Одисей стоїть, і сам не свій,

Під чарами стрілчастих брів і вій,

Ладен забути безліч мук і горя.

Ясна й цілюща, мов жива роса,

Рожевим сплеском Еллінського моря

Йому сміється радісна краса.

(М. Зеров)

Вірш М. Зерова написаний на тему взяту із «Одіссеї» Гомера, в якому обігрується зустріч Навсікаї з Одисеєм.

Вірш побудовано так, що текст його виразно членується на сегменти: два великих композиційних уривка по три у першому і дві строфи в другому, що взаємно співвіднесені синтаксичним і смисловим паралелізмом. Вірш можна умовно поділити на жіночу (І частина) і чоловічу (ІІ частина) сторони, який побудований так, що кожен елемент тексту першої частини ніби відображається у відповідному елементі другої.

У цих умовах соціально-комунікативна функція тексту значно ускладнюється. Її можна звести до наступних процесів, тобто текст Зерова є своєрідною маніфестацією мови вірша. Тут, для аналізу нашого вірша потрібно наголосити на тих процесах, які за визначенням Ю. Лотмана характерні для цієї функції:

1. Спілкування між адресантом та адресатом. Текст виконує функцію повідомлення. Розглянемо основні типи правил, послідовне включення яких утворює "правильний", з точки зору норм поезії Зерова, текст. Таких пластів правил, мабуть, буде п'ять:

· норми, що забезпечують правильність з точки зору даної природної мови;

· норми, що забезпечують правильність з точки зору "здорового глузду", побутової свідомості;

· норми, що забезпечують правильність з точки зору світогляду поета-неокласика, його розуміння законів дійсності;

· норми, що забезпечують усвідомлення між автором і читачем даного тексту як віршованого.

· норми, визначені структурою даного поетичного жанру, даної групи текстів.

Стосовно до стильових норм використаних у цій поезії Зеровим, перший і другий пласти розглядаються як своєрідне прочитання даного міфу про Навсікаю, котре водночас виступає умовою осмисленості цього тексту. Перший забезпечує кількість породження граматично зазначених пропозицій. Він ієрархічний, включає у себе всю сукупність мовних норм і для всіх рівнів. Можливість порушення норм, роблять мову граматично правильною, і витяги з цих порушень певних поетичних ефектів не передбачається. Власне Зеров писав: «Це ще не структура авторської думки. Вона - лише одна з її складових». На тлі «першої частини» і в протиставленні до неї звучить «друга». Одночасно обидві частини причетні специфічно античному погляду, що відбивається і в лексиці, і в тій забарвленні «ліричного оптимізму», що поданий у вірші М. Зерова. Те, що тут наявна концепція ліричного оптимізму, яка в існує у поданні Зеровим поетики через призму античного міфу, має бути данню традиції античності, що підлягає емоційному перекладу, створює додатковий поліфонізм між текстом і його читачем. Ось, чому «підкреслений» Зеровим паралелізм конструкцій змушує сприймати кожну частину вірша як інший варіант вже отриманого нами повідомлення. Таким чином, конструюється вже не нове повідомлення, а нове ставлення до того, що вже було сказано, нова точка зору.

2. Спілкування між аудиторією і культурною традицією. Текст виконує функцію колективної культурної пам'яті. Тобто, вже вірш М. Зерова є вже своєрідними тлом, по якому можна відчитати минувшину.

3. Спілкування читача з самим собою. Будь-який твір, навіть коли він прочитаний з нудьги змушує читача замислитись над природою цього тексту.

4. Спілкування читача з текстом. Читаючи цей твір читач може позитивно, чи негативно цей твір. На дечому він зупинить свою увагу, деякі моменти пропустить, проте головна ідея тексту буде сприйнята читачем..

5. Спілкування між текстом і культурним контекстом.

Цікавим буде на мою думку розгляд цього тексту під кутом зору функції семіотичних систем і, відповідно, текстів. Крім комунікативної функції, текст творить зміст, що і виступає генератором змісту. Таким чином, сегментація тексту Зерова подана в основному на сублексичному рівні - засобами ритміко-фонологічного паралелізму і на суперлексичному - засобами паралелізму ритміко-синтаксичного». Для подальшого аналізу вірша «Навсікаї» необхідно визначити, чи маємо ми справу із з'єднанням різних сегментів (домінує синтагматична конструкція) або з деяким набором семантичних еквівалентностей (домінує парадигматична конструкція). Питання вирішується зверненням до лексико-семантичного рівня організації. В даному випадку ми, безперечно, маємо справу з домінуванням парадигматики: і заголовок, і загальна композиція наочно переконують, що сама назва «Навсікая» по-різному може тлумачитись, даючи можливі інтерпретації деякого єдиного погляду на світ, що народжується при їх співвіднесенні. Навіть, подана М, Зеровим антитеза: «дочка Феацького царя - вбогий пілігрим»., яка в даному тексті сприймається як антонім, усе це творить парадигматичну конструкцію даного тексту.

Третя функція тексту за Ю. Лотманом пов'язана з пам'яттю культури. У цьому аспекті тексти утворюють згорнуті мнемонічні програми. Ю. Лотман пише: «Здатність окремих текстів, що доходять до нас з глибини темного культурного минулого, реконструювати цілі пласти культури, відновлювати пам'ять, наочно демонструється всією історією культури людства». Ця функція відіграє найбільшу роль, адже тут остаточна смислова конструкція створюється завдяки пригадуванню минулого.

Тобто, Зеров умисно звертається до міфологізації свого тексту, він не створює нових героїв, а бере їх з міфу. А, міф і є пам'яттю культури. Проте, герої Зерова вже не є такими активними персонажами, як у Гомера, вони стали вже символами. У цьому сенсі тексти тяжіють до символізації і перетворюються в цілісні символи, тобто Навсікая - символізує одвічну красу і молодість, багатство, а Одіссей - втрачених мрій, не дарма М. Зеров іменує його «вбогий пілігрим». Як, не дивно, М. Зеров віддає перевагу саме красі, а отже першій частині, адже Одіссей - символ мудрості, хитрості поступився жіночності, майже дитячості: «А, Одіссей стоїть, і сам не свій. Під чарами стрілчастих брів і вій, Ладен забути безліч мук і горя».

Отже, ці дві частини творять свої семантичні межі, всередині яких розміщується поле можливих (залежних від декламаційної інтерпретації (вислів Лотмана), та ряду інших, що належать вже читачеві причин) ілюмінації. Текст Зерова не дає кінцевої інтерпретації - він лише вказує межу змальованої їм картини світу.

Саме на цьому етапі символи отримують високу автономію від свого контексту. У цьому випадку окремий символ виступає як ізольований текст. Ми можемо «прочитати» Одіссея і Навсікаю, як два відмінні тексти (світи).

Тобто у цьому вірші текст перестає бути пасивним носієм сенсу, а виступає як динамічне, внутрішнє суперечливе явище, що згідно слів Ю. Лотмана є одним з фундаментальних понять сучасної семіотики.

У цьому вірші два тексти - світ Навсікаї і світ Одіссея ідуть на контакт один з одним: на тлі моря пурпурового і безкрайнього ці люди зустрілись. Він, цар Ітаки, але втративши усе (вбогий пілігрим), вона ж дочка царя. Що може їх єднати? Зеров, не описує повністю увесь міф. Автору, зовсім не цікавий розвиток стосунків персонажів, він зупиняє нашу увагу саме на красі героїні, яка виступає радше чимось уявним, абстрактним: «Ясна й цілюща, мов жива роса, Рожевим сплеском Еллінського моря. Йому сміється радісна краса».

Таким чином, аналіз цього вірша дозволяє нам простежити механізм поліфонічної побудови тексту. Значення тут подається не словами чи сегментами тексту, а відношенням між сприйняттям цих двох персонажів. У даному випадку система смислових відносин відрізняється великою складністю, кожен із героїв, «творить» свою (емоційну, етичну, просторову) точку зору.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.