Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Полтавський комерційний технікум

Реферат

на тему:

Встановлення теорій менеджменту

Виконав Куріпта Сергій

Студент групи ТКД1/нс-2013



Зміст

• Вступ
• 1. Теорії менеджменту
• 2. Класична теорія
• 2.1 Школа наукового управління
• 2.2 Адміністративна (класична) школа
• 3. Неокласична (поведінкова) теорія
• 3.1 Школа людських стосунків
• 3.2 Школа організаційної поведінки
• 4. Кількісна теорія
• Висновок
• Список використаної літератури



Вступ

Простежуючи еволюцію менеджменту, можна сказати, що витоки її сягають у глибину тисячоліть.

Виникнення управлінської діяльності ми знаходимо в найдавніших суспільствах. В доісторичні часи полювання, спільна праця та охорона власної території вимагали чіткої координації дій кожного члена племені. Навряд чи можна було створити велетенські споруди та могутні імперії Стародавнього Світу без уміння керувати масами людей.

Управління як сфера людської діяльності виникло разом із формуванням соціуму - сукупності людей, що існують, певним чином взаємодіючи між собою у процесі спільного виконання тих чи інших робіт. Визначальним етапом у розвитку управління стало зародження і становлення державності. Перші приклади свідомого управління відносяться ще до V-ІІІ тисячоліть до н. е., що було зафіксовано на глиняних табличках, які дійшли до наших днів і засвідчили існування певного регламенту управлінської діяльності у древньому Єгипті та Шумері, пов'язаного з комерційними операціями і управлінням державою.

Мислителі Древньої Греції також внесли свій вклад у розвиток науки управління. Зокрема, Сократ, підкреслюючи важливість поділу праці і спеціалізації, бачив завдання управління у тому, щоб поставити кожну людину на належне їй місце.

У історичному контексті теорія управління виділяє п'ять значних стрибків у становленні управлінської науки, які виводять її на новий етап розвитку.

Перша управлінська революція характеризується як релігійно-комерційна і пов'язується із виникненням писемності у давньому Шумері (V-ІІІ тисячоліття до н.е.). Вважається, що це сприяло виникненню особливої касти жерців-бізнесменів, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки. Письмова фіксація ділових угод підвищувала їх надійність і захищеність.

Друга управлінська революція називається «світсько-адміністративною» і пов'язується з діяльністю вавилонського царя Хамурапі (1792-1750 рр. до н.е.). Він опублікував збірку законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за виконання робіт.

Третя управлінська революція дістала назву «виробничо-будівельної». Вона відноситься до царювання ассирійського правителя Навуходоносора (605-562 рр. до н.е.). Саме тоді будівельні роботи набули величезного розмаху і вимагали посилення контролю за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Такий контроль здійснювався з боку держави.

Четверта управлінська революція відноситься до періоду зародження капіталізму і стрімкого індустріального розвитку європейської цивілізації (ХVІІ-XVІІІ ст.) ЇЇ головним результатом стало виникнення професійного управління.

Наука управління як цілісна система із своїм категорійним апаратом, принципами, методологією, рекомендаціями виникла лише у ХХ ст. її появу пов'язують із п'ятою управлінською революцією, що відома під назвою «бюрократична». В її основу була покладена концепція «раціональної бюрократії», яка відводила велику роль у забезпеченні ефективності управління формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці, чіткому визначенню посадових обов'язків і встановленню відповідальності менеджерів за їх виконання.

Шостою управлінською революцією можна вважати всебічне впровадження у практику управління інформаційних технологій, що неймовірно прискорило процеси отримання і обробки інформації і зробило можливості росту організацій практично безмежними. Така революція має назву “інформаційної”.



1. Теорії менеджменту

У другій половині, й особливо наприкінці XIX століття, економічні процеси значно ускладнюються, утворюються величезні корпорації, відбувається централізація банків і транспортних мереж, прискореними темпами розвивається науково-технічний прогрес. У цей час людство стає свідком дійсно революційних винаходів та відкриттів, що розкривали нові безмежні можливості для масового виробництва товарів широкого вжитку. Значно посилюється конкурентна боротьба, що вимагає застосовувати нові маркетингові підходи у господарській діяльності підприємств та організацій.

Усе це вимагало більшої спеціалізації управління, а відтак місце індивідуального власника і керівника почав обіймати найманий спеціаліст-менеджер.

Справжня історія менеджменту як науки та професійної діяльності пов'язується з дослідженнями талановитих вчених двадцятого століття -- Ф. Тейлора, А. Файоля, Г. Емерсона, Е. Мейо, П. Друкера та інших, які започаткували відповідні школи та концепції менеджменту.



2. Класична теорія

2.1 Школа наукового управління

Розвиток першої класичної теорії менеджменту, яка стала широковідомою у світі під назвою школи "наукового менеджменту", припадає на початок XX ст. її родоначальником є американський інженер Ф. Тейлор. Свої основні положення своєї теорії виклав у роботі «Принципи наукового управління» (1911)

Своїми експериментами і науковими працями Тейлор намагався довести, що розроблені методи наукової організації праці та сформульовані на їх основі принципи "наукового менеджменту" внесуть істинну революцію в сучасне виробництво, замінивши застарілі авторитарні методи управління більш раціональними, науковими підходами. Історики менеджменту не випадково підкреслюють американське походження феномену тейлоризму, оскільки центр прогресивного розвитку капіталізму перемістився тоді із Європи в Північну Америку.

У той час, коли Тейлор починав свою професійну та наукову діяльність, діловому менеджменту як особливому виду занять практично не приділялося уваги. Під менеджментом часто розуміли емпіричні знання технічних прийомів виробництва сталі, сорочок, сосисок і всього, що завгодно, крім діяльності з організації.

Але вже в перші роки XX ст. малочисельні менеджери відчули збільшення попиту на свої послуги, основою якого було підвищення ефективності індустріальної праці. Тейлор виступав за перетворення наукового управління в галузь індустріальної праці, схожу на інженерну.

Система Тейлора полягала в послідовному проведенні принципу розподілу праці на виконавчу та розпорядчу. Він розглядав науковий менеджмент як дійовий засіб наближення інтересів усього персоналу, завдяки підвищенню благоустрою робітників і налагодженню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у справі досягнення виробничих та економічних завдань підприємства. Тейлор говорив, що для тих, хто сприйняв систему наукового менеджменту в повному обсязі, наслідком буде зняття всіх спорів і протиріч між сторонами. Він характеризував менеджмент як процес злиття матеріальних ресурсів виробництва і технології з власне людським потенціалом виробництва для досягнення цілей індустріальної організації. Науковий менеджмент - навчав він, - спонукає розвитку почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві - це вже не стосунки господарів і підлеглих, як у старих системах управління, а відносини взаємодопомоги між друзями, які допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожен з них краще підготовлений.

Зі своїх досліджень і експериментів Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи.

1. Розподіл праці. За менеджером закріплювалася функція планування, а за робітником - функція виконання.

2. Вимірювання праці. Це вимірювання робочого часу за допомогою одиниць часу.

3. Завдання-розпорядження. Виробничі завдання розподілялися не тільки щохвилини, але і супроводжувалися докладним описом оптимальних методів їх виконання. Цілі підприємства були чітко заплановані і кожному робітникові видавалася письмова інструкція щодо його конкретних завдань. Шляхом реалізації цих заходів як робітник, так і менеджер одержують певні стандарти, які допомагають вимірювати працю.

4. Програми стимулювання мають бути зрозумілі робітникові. Будь-який елемент праці має свою ціну, і його оплата залежить від випуску готової продукції. У випадку ж досягнення вищої продуктивності робітникові виплачують преміальні.

5. Праця як індивідуальна діяльність. Вплив групи робить робітника менш продуктивним.

6. Мотивація. Особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей.

7. Роль індивідуальних здібностей. Встановлюється і враховується різниця між здібностями робітників.

8. Роль менеджменту. Впроваджуються ті авторитарні методи управління, які посилюють правила і стандарти, що регламентують працю.

9. Роль професійних спілок. Скептичне ставлення до професійних спілок.

10. Розвиток управлінського мислення.

1.2 Адміністративна (класична) школа

Засновником школи вважається французький адміністратор і підприємець Анрі Файоль (1841-1925). На думку американських істориків, менеджменту А. Файоль був найвидатнішою особою, яку Європа дала науці управління в першій половині XX ст. Узагальнюючи свої багаторічні спостереження, А. Файоль створив "теорію адміністрації". У доробку "Загальне та промислове управління" (1916) він сформулював універсальні, на його думку, принципи управління, реалізація яких безумовно приведе організацію до успіху.

А. Файоль розробив всі можливі операції, які зустрічаються на підприємствах, на шість груп:

1. Технічні операції (виробництво, обробка);

2. Комерційні операції (купівля, продаж);

3. Фінансові операції (залучення засобів та розпорядження ними);

4. Страхові операції (страхування та охорона майна і осіб);

5. Облікові операції (бухгалтерія, статистика тощо);

6. Адміністративні операції (передбачення, організація, розпорядництво, координація, контроль).

А. Файоль підкреслював, що яким би не було підприємство, ці шість груп операцій, або суттєві функції, зустрічаються в ньому завжди. Саме Файоль був першим дослідником, який класифікував вивчення менеджменту, за його функціональними ознаками, і головним його внеском у теорію управління є розгляд останнього як універсального процесу, що складається з кількох взаємопов'язаних функцій. Наступне визначення управління дає А. Файоль: "Керувати -- значить:

- передбачати, тобто враховувати майбутнє і виробляти програму дій;

- організовувати, тобто будувати подвійний -- матеріальний і соціальний -- організм підприємства;

- розпоряджатися, тобто змусити персонал працювати добре;

- координувати, тобто зв'язувати, об'єднувати, гармонізувати всі дії та всі зусилля;

- контролювати, тобто піклуватися про те, щоб все здійснювалося згідно з встановленими правилами та даними розпорядженнями".

Ця концепція означає важливий поворот в управлінській думці і широко використовується сьогодні.

Наступним важливим внеском А. Файоля в теорію менеджменту є вироблення загальних принципів побудови структури організації. Однак, на думку А. Файоля, ці принципи повинні бути гнучкими і здатними пристосовуватися до будь-яких запитів, оскільки "в адміністративних засадах немає нічого негнучкого та абсолютного;все в них є питанням міри. Майже ніколи не використовується один і той самий принцип в схожих умовах.

Отже, для А. Файоля, джерелом ефективності системи управління є управлінські принципи, головним суб'єктом використання яких повинна бути адміністрація.

Цілком очевидно, що практично всі названі принципи є корисними для організацій і сьогодні, незважаючи на зміни, що відбулися. Анрі Файоль стверджував, що сформульовані ним принципи управління придатні для використання не лише в економіці, а й в урядових закладах, армії тощо.

Крім того, Файоль склав перелік якостей, якими, на його думку, повинні володіти менеджери, та першим поставив проблему організованого навчання менеджменту.

Послідовниками Файоля були Л. Урвік, Дж.Д. Муні, А.К. Рейлі, А. П. Слоун, Л. Г'юлік.

Чотирнадцять принципів менеджменту за Файолем

1. Поділ праці.

2. Влада.

3. Дисципліна.

4. Єдність розпорядження (командування).

5. Єдність керівництва.

6. Підпорядкування приватних інтересів загальним.

7. Винагорода.

8. Централізація.

9. Ієрархія.

10. Порядок.

11. Справедливість.

12. Сталість складу персоналу.

13. Ініціатива.

14. Єднання персоналу.

управлінський класичний адміністративний поведінковий



3. Неокласична (поведінкова) теорія

3.1 Школа людських стосунків

Родоначальниками цього напрямку вважають Мері Паркер Фоллетт і Елтона Мейо.

Мейо дійшов висновку, що на продуктивність праці робітника істотно впливає ставлення до нього як до особистості з боку адміністрації та колег, отже керівники підприємств повинні орієнтуватись здебільшого на людей, ніж на продукцію, віддаючи перевагу соціально-психологічним методам управління.

Особливою популярністю нині користується теорія Абрахама Маслоу, згідно з якою в основі мотивації знаходиться ієрархія потреб, поступове задоволення яких і є основним спонукальним чинником поведінки людини.

Дослідники психологічної школи вважали, що коли керівництво проявляє велику турботу про своїх працівників, то й рівень задоволеності їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які містили більш ефективні дії безпосередньо керівників, консультації з робітниками та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі.

3.2 Школа організаційної поведінки

Серед найбільш великих постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Ренсіса Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора і Фредеріка Герцберга. Вони вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості родового життя.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу головним чином на методах налагодження міжособистісних відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості.

Найважливішими чинниками продуктивності праці вважаються задоволення роботою, управління стресами, лідерство, групова диамітка, організаційна політика, профілактика та вирішення конфліктів тощо.

Модель теорії X і теорії Y Дугласа МакГрегора найліпше пояснює суть людських стосунків. Теорія X передає негативний погляд на людину, яка є від природи лінивою, безініціативною, безвідповідальною й спонукається до роботи лише силою наказу, контролю й загрозою покарання. Теорія Y відображає протилежну позицію у ставленні до робітників: для людини праця є природною потребою, отже вона працює, керуючись духовними та соціальними чинниками, сама себе контролює, виявляє ініціативу й відповідальність.



4. Кількісна теорія

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Г. Саймон, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Н. Лоуренс.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв'язків. Інтереси представників кількісної школи практично повністю пов'язані з застосуванням математики в управлінні. Основний внесок цієї школи в теорію управління - це ідея про спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.

Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний "рецепт" підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. Наприкінці 1961р. Гарольд Кунц опублікував статтю, у якій охарактеризував диверсифікацію підходів до вивчення менеджменту та назвав цей стан "джунглями теорій менеджменту". Він зробив висновок, що диверсифікація теорій управління є наслідком намагань кожної школи, кожного напрямку створити якусь завершену теорію менеджменту. Поведінковий та кількісний підходи не еквівалентні усьому полю менеджменту. Це скоріше інструменти, які має використовувати менеджер.



Висновок

Підготовка сучасних менеджерів-професіоналів неможлива без знання історії розвитку науки управління. Менеджмент розвивався протягом століть, перш ніж перетворився в самостійну галузь знання, науку. Значний вплив на формування менеджменту зробили: школа наукового управління, класична (адміністративна) школа, школа психології і людських відносин, школа науки управління (кількісна школа), а також видатні представники цих шкіл, такі як Ф. Тейлор, А. Файоль, Е. Мейо й ін.

Ринкова економіка вимагає адекватної їй системи управління, що повинна перетерпіти радикальні перетворення разом із усім суспільством. В умовах переходу до ринкових відносин найважливішим фактором успіху стає безупинне удосконалювання теорії і практики управління.

Великого значення набуває вивчення передового і прогресивного досвіду управління закордонних країн і використання його при аналізі власних управлінських проблем. Тому вивчення історії розвитку теорії і практики закордонного менеджменту вкрай актуально.

У сучасних умовах перебудови економіки на основі ринкових відносин одним із пріоритетних її напрямків є вироблення основних теоретичних і методологічних позицій по використанню менеджменту в практичній діяльності українських організацій. Основною особливістю управлінської думки стає пошук нових конкретних і реальних шляхів удосконалювання системи управління, вироблення позиції по різних проблемах управління стосовно до ринкових умов і на основі творчого осмислення передового закордонного досвіду.



Список використаної літератури

1. Краснокутська Н.В., Власова А.М. Інноваційний менеджмент: навч. Посібник.-К.: КНЕУ, 1997.-92с.

2. Пушкар Р.М., Тарнавська Н.П. Менеджмент: теорія та практика. Підручник.-2-ге вид.,перероб. і доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2003.-490 с.

3. Туленков М.В. Вступ до теорії і практики менеджменту: навч. Посібник.- К.: МАУП, 1998. - 136 с.

4. Лафта Дж.К. Менеджмент: Підручник. М., 2002. - 264 с.

5. Віханський О.С., Наумов А.І. Менеджмент. Підручник. М., 2001. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru