Довголіття та внутрішня екологія людини

Реферат

Тема: Довголіття та внутрішня екологія людини

План

Вступ: Екологія та здоров'я. Соціальні умови здоров'я

1. Зміни функціональної діяльності деяких систем організму в процесі старіння

2. Загальні відомості про довголіття. Критерії віку

3. Екологія і внутрішня екологія людини

4. Характер впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людини

5. Генетичні наслідки забруднення навколишнього середовища

6. Онкологічні захворювання та їх зв'язок з екологічними особливостями середовища проживання

Література

Вступ: Екологія та здоров'я. Соціальні умови здоров'я

Старіння -- складова частина спадкової програми, процес "багатоповерховий" оскільки зміни відбуваються на всіх рівнях, як організму в цілому і окремих органів, клітин і навіть молекул. Оскільки основні механізми руйнування генетичного апарату клітин спрацьовують у певні терміни, їх назвали генетичним годинником життя і смерті. Старіння супроводжується атрофією багатьох специфічних клітин і функціональних одиниць. Так, у старих людей на 20-40% зменшується кількість альвеол і нейронів, через що функції легень і нирок значно послаблюються. У людини 40-50 років і старшої гинуть і десятки тисяч нейронів.

Професор В.В.Фролькіс вважає, що первинні зміни виникають у регуляторних генах, подальші ознаки старості розвиваються в структурних ланцюгах генетичного апарату. Взагалі ж усі вчені-геронтологи важливого значення у досягненні довголіття надають комплексові факторів (генетичних, соціальних, екологічних, психологічних, трудових).

В основі фізіологічних механізмів старіння -- взаємодія різних рівнів біологічної організації в розвитку вікових змін кінцевого пристосувального ефекту. Виявилось, що завдяки внутрішньоклітинним і міжклітинним механізмам регуляції при старінні може підтримуватися певний рівень адаптації організму, його гомеостазу в умовах навіть значних вікових змін через механізми вітаукта.

Вітаукт - це конкретний процес, пов'язаний механізмами регуляції з віковим розвитком, зі старінням, який може бути визначений як адаптація, компенсація, відновлення, захист тощо.

Таким чином, віковий розвиток організму є результатом боротьби і єдності двох процесів -- старіння і вітаукта. Взаємодія цих процесів визначає біологічний вік організму.

Мета геронтології -- не тільки розробити об'єктивні критерії біологічного віку, які визначають темп, кількісні і якісні особливості вікових змін організму, але й виявити його І зв'язок з конкретними механізмами процесів старіння і вітаукта.

1. Зміни функціональної діяльності деяких систем організму в процесі старіння

Які ж основні механізми старіння організму? Передусім це механізми, котрі зумовили закономірний зв'язок між старінням і структурно-функціональною специфікою клітин організму. Молекулярні механізми старіння клітин різних типів не універсальні. В одних клітинах первинні зміни спостерігаються в регуляції генома, в інших -- в мембранних процесах, в енергетичному обміні і потім вторинно в геномі з наступними порушеннями в усіх ланцюгах життєдіяльності клітини.

Це встановлено, наприклад, для клітин гладенького м'яза, судин, нирок, кишечника, серцевого м'яза та серця. Важливе значення має системний принцип аналізу механізмів старіння, бо саме він дозволяє оцінити функціональну здатність, надійність, адаптаційні можливості всієї системи в цілому. З урахуванням системного принципу були проаналізовані вікові зміни регуляції кровообігу, дихання, гормональної забезпеченості організму, його рухової діяльності. Велика увага приділялась вивченню фізіологічних механізмів старіння центральної нервової системи, особливо гіпоталамуса.

Уявити в конкретному огляді конкретні механізми старіння неможливо, тому можна запропонувати розгляд цього питания на прикладі серця і нервової системи. Зміна характеру окислювальних процесів у старіючому серці, зрушення в енергетичних перетвореннях призводить до підсилення гліколізу -- анаеробного шляху перетворення вуглеводів. Показано, що в старості в серці зменшується кількість глікогену, але збільшується кількість молочної кислоти. Зростає активність деяких гліколітичних ферментів. Посилення гліколізу може привести до накопичення недоокислених продуктів, зсуву окислювально-відновного потенціалу міокарда, що негативно впливає на функції серцевого м'яза.

Серцева недостатність у старіючому організмі обумовлюється як ступенем розвитку склерозу коронарних судин (їх ущільненням, зменшенням еластичності, потовщенням, звитістю) серця, так і станом кровозабезпечення ЦНС, легень, усієї стінки периферичного кровообігу. Одним із об'єктивних показників старіння ЦНС є зменшення з віком нейронів. Структурні зміни в тілах нейронів, аксонах, дендритах і синаптичному апараті блокують передачу імпульсів; отже, пристосувальні властивості старіючих організмів різко погіршуються.

2. Загальні відомості про довголіття. Критерії віку

Знання механізмів старіння вже сьогодні дає можливість науково обґрунтувати напрямок дослідів щодо пролонгації життя тваринних організмів, тобто мова поки що йде про продовження життя в експерименті. Отже, в його умовах при використанні різних геропротекторів (речовин, які попереджують розвиток старіння, а саме: антиоксидантів, вітамінів та інших активнодіючих речовин) вдалося продовжити термін життя різних тварин на 15-100%. Але мета всіх дослідів -- людина, її якісне довголіття.

Для вивчення феномену довголіття нації введений статистичний показник -- індекс довголіття, який визначається за формулою:

3. Екологія і внутрішня екологія людини

Науці відомо, скільки років жили люди в різні віки, який середній термін життя зараз у різних країнах. Але який же вік людини, що відповідає її біологічним можливостям, тобто скільки років життя "асигновано" їй природою. Можна вважати, що видова тривалість життя людини не досягає 100 років і що мають місце популяційні варіації. Тому прийнята у міжнародній науці практика вважати довгожителями людей 90 років і старших розумна. У довіднику Гіннеса відомості про довгожителів не перевищують 130 років.

Мрії про життя 150 років і більше поки що нездійсненні. У всякому випадку, статистично масовий вихід за межі 100-річчя потребує не тільки покращення умов життя, а й перебудови генного механізму старіння. В даний час найвищі показники середнього терміну життя (74 роки для чоловіків і 78-80 років для жінок) досягнуті в Японії, Швеції, Франції і США. Середній термін життя -- це інтегральний показник стану здоров'я нації. Ось чому необхідно аналізувати його динаміку в країні, що допоможе вжити певних заходів, пов'язаних із екологією, охороною здоров'я і праці, упровадженням раціонального способу життя і взагалі з соціальними аспектами. В Україні має місце тенденція до зниження показників середньої тривалості життя, що пояснюється негативними соціальними і екологічними змінами, які значно погіршили здоров'я народу в цілому.

Увесь фактичний матеріал, одержаний в експериментах для продовження життя, дозволяє зробити висновок про існування цілого ряду експериментальних підходів щодо збільшення терміну життя. Передусім, вивчення впливу дієтичних факторів, емоційного навантаження, рухової активності, інгібіторів біосинтезу білка, ентеросорбції, іонізуючого опромінення, температури та біологічно активних речовин на тривалість життя. Одним із головних завдань валеології є перенесення одержаних даних на людину з її складним соціальним середовищем і психічною діяльністю. Це дозволить використати внутрішні і зовнішні потенційні можливості людини з тим, щоб наситити її життя кількісно і якісно, зробити людину здоровою, благополучною, щасливою.

4. Характер впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людини

Доведено, що в системі факторів, які визначають процес формування і збереження здоров'я сучасної людини екологічні займають суттєве місце -- 17-20%.

Екологічні аспекти здоров'я визначаються характером дії абіотичних, біотичних і комплексу антропічних чинників навколишнього середовища на організм людини (див. схему № 8).

Для здійснення первинної профілактики деяких захворювань людини потрібно передусім встановити причинно-наслідкові зв'язки між екологічними чинниками, що мають патогенний характер, і її здоров'ям.

Так, наступальна стратегія системи охорони здоров'я, яка знайшла вияв у практичних рекомендаціях щодо змін технологічного процесу на деяких підприємствах, пов'язаних із забрудненням атмосферного повітря, призвела до різкого зниження рівня злоякісних новоутворень, хвороб органів дихання та інших захворювань.

Вторинна профілактика більш складна, оскільки вона проводиться на індивідуальному рівні і залежить від сформованості культури здоров'я індивіда, його свідомості, рівня обізнаності з питань оптимізації впливу патогенних екофакторів. Якщо первинну і вторинну профілактику проводять не на належному рівні, виникають і розвиваються хвороби, накопичується кількість хронічних захворювань з відповідними наслідками.

За останні десятиріччя особливості екології знайшли своє відображення у рівнях і характері здоров'я населення та в показниках захворюваності інфекційної та неінфекційної природи. Серед останніх перші рангові місця посідають хвороби органів дихання (І), системи кровообігу (II), злоякісні новоутворення, психічні розлади (III), травми та отруєння, спадкові хвороби (IV).

Розглянемо деякі закономірності захворюваності населення України, які мають екологічні аспекти.

Екологічні аспекти здоров'я людини

5. Генетичні наслідки забруднення навколишнього середовища

Народонаселення певного регіону є формою існування людини в конкретних умовах середовища. Воно є своєрідною біологічною системою, функція якої -- збереження та відтворення виду Homo sapiens в умовах його існування.

Ще 1866 р. Г. Мендель довів, що будь-які ознаки організму визначаються різноманітними поєднаннями спадкових чинників, котрі передаються від батьків до нащадків через статеві клітини. Відкриті Г. Менделем спадкові чинники датський біолог Йогансен у 1909р. запропонував називати генами. Він також увів генетичні терміни "генотип" -- сукупність генів, локалізованих у хромосомах та цитоплазматичних структурах зиготи (диплоїдної клітини, що утворюється внаслідок злиття чоловічої та жіночої статевих клітин), і "фенотип" -- сукупність ознак та властивостей організму, прояви яких зумовлені взаємодією генотипу з умовами внутрішнього і навколишнього середовища.

Несподівані зміни спадкових ознак називають мутаціями. Сьогодні ми вже знаємо, що спадкові зміни можуть статися не тільки внаслідок змін генетичної інформації, котра записана в молекулах хромосомних нуклеїнових кислот, а й унаслідок цитоплазматичних мутацій, тобто модифікації спадкових самовідтворюваних цитоплазматичних структур.

Нині близько 37% населення нашої країни проживає в екологічно несприятливих умовах, що призвело до швидкого зростання захворюваності, пов'язаної з погіршенням навколишнього середовища.

Як відомо, порушення середовища існування народонаселення певного регіону, погіршення екологічного стану ведуть до непродуктивної зміни генофонду, накопичення генетичного вантажу популяції.

У природних умовах мутації з'являються під впливом чинників внутрішнього та навколишнього середовища. Чинники, здатні спричинити мутацію, мають назву мутагенів. Вони бувають фізичні, хімічні та біологічні (див.схему).

Чинники (мутагени), здатні спричинити зміни спадкових ознак

Забруднення навколишнього середовища неминуче призводить до збільшення захворюваності населення, оскільки деградація середовища проживання зумовлює, з одного боку, збільшення числа генетичних мутацій (генетичного вантажу популяції); з іншого -- збільшується кількість випадків неспадкових захворювань.

Мутації мають дві форми: генеративні мутації, що виникають у зародкових клітинах і передаються по спадковості, та соматичні мутації, що з'являються в одній клітині людського тіла і не передаються нащадкам; виникаючи в будь-якій соматичній клітині, такі мутації успадковуються тільки нащадками цієї клітини, внаслідок розмноження якої утворюється мутантна тканина. Соматична мутація у низці випадків призводить до розвитку ракової пухлини.

6. Онкологічні захворювання та їх зв'язок з екологічними особливостями середовища проживання

За статистичними даними, впродовж останніх десяти років відзначається зростання злоякісних новоутворень серед населеня України на 27%. Щороку виявляється 5192 особи, які уперше захворіли на рак. Кількість хворих на рак збільшується на 1,5-4% за рік залежно від регіональних особливостей.

Новоутворення (неоплазма, бластома) являють собою особливу форму росту тканини, яка характеризується вираженою автономією. Пухлини ділять на доброякісні та злоякісні. Доброякісні пухлини дуже близькі за своєю структурою та обміном до нормальної тканини, чітких розмежувань між ними немає. Злоякісна пухлина характеризується необмеженим ростом, автономністю і призводить організм до загибелі.

Як відомо, онкологічні захворювання, поряд із серцево-судинною патологією, зумовлюють найбільшу смертність (див.табл.).

Таблиця

Смертність від онкологічних захворювань (Р.Долл, Р.Піто).

Нерівномірність поширення онкологічних захворювань у різних регіонах та зміна показників захворюваності залежно від міграції населення переконливо доводять зв'язок виникнення раку з екологічними особливостями існування людини.

Епідеміологічними дослідженнями встановлено, що онкологічні хвороби мають полі-етіологічну природу. Канцерогенні чинники, що спричиняють виникнення злоякісних новоутворень, мають як ендогенну, так і екзогенну природу (див. рис.).

Ендогенні

Екзогенні

Природа канцерогенних чинників, які спричиняють онкологічні хвороби людини. Як видно з рисунка, більшість онкогенних агентів утворюється та циркулює в природі, а інші виникають в організмі чи зумовлюють канцерогенний ефект, комплексуючись із зовнішніми чинниками.

Дослідники в галузі епідеміології раку простежують чітку кореляцію між захворюваністю та умовами життя населення різних географічних зон і районів. Це свідчить про важливу роль навколишнього середовища в онкологічній захворюваності населення.

За даними Міжнародного агенства з вивчення раку (МАВР), виникнення приблизно 85% пухлин людини можна пов'язати із впливом чинників навколишнього середовища. Це, зокрема, стосується новоутворень органів дихання, печінки, травного каналу.

Література

Агаджанян Н.А. Человек и биосфера (медико-биологические аспекты).- М. Знание, 1987.

Амосов Н.М. Раздумья о здоровье.- М.: ФиС, 1991.

Андреев Ю.А. Три кита здоровья.-М.:ФиС, 1991.

Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - С.-Птб.:Петрополис,1992. - 124 с.

Бабин І.І., Царенко А.В., Черняк В.М., Яцук Г.Ф. Пізнай себе. Матеріали до курсу "Валеологія".- Тернопіль: ТДПІУО, ТОШО, 2002.-232с.

Беляев B.C. Здоровье, экология, спорт.- М., 1990.

Брехман И.И. Валеология - наука о здоровье.- М.:ФиС, 1990.

Будыко М.И. Глобальная экология.-М.:Мысль, 1977.

Булич Е.Г., Муравов І.В. Валеологія. Теоретичні основи валеології: Навч.посібник.-К.:ІЗМН, 1997.

Гурвич М. Как быть здоровым.-М.:ФиС, 1991.

Иващенко Л.Я., Круцевич Т.Ю. Методика физкультурно-оздоровительных занятий. - К.:УТУФВС, 1994. - 126с.

Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Самостоятельные занятия физическими упражнениями. - К.:Здоров'я,1988. - 156с.

Казначеев В.П. Биосистема и адаптация.- Нововсибирск, 1983.

Касиль Г.И. Внутренняя среда организма.-М.:Наука, 1983.-227 с.

Колбанов В.А., Зайцев Г.К. Валеология в школе..- СПб., 1994.

Коробков А.В, Движение и здоровье.-М., 1988.

Лаптев АЛ. Береги здоровье смолоду.- М.: Медицина, 1988.

Кузнецова Т.Д., Левитский П.М., Язловецкий В.С. Дыхательные упражнения в физическом воспитании. - К.:Здоровье,1989. - 136м.

Латенков В.П., Губина Г.Д. Биоритмы и алкоголь.- Новосибирск, 1987.

Леонтьев А.Н. Потребность, мотивы и сознание.- М.:Мысль, 1980.

Лисицин Ю.П., Сахно А.В. Здоровье человека - социальная ценнность. М., 1988.

. Муравов И.В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта. К.-1991.