Пісенна творчість Сумщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Українська народна пісенність - дорогоцінне надбання народу, нев'януча окраса його духовної культури. З давніх-давен, з прадавньої історії українці мають славу народу дуже музичного. Українська пісня здобула для себе визнання в цілому світі. Різні історичні обставини розвитку Сумщини зумовили формування самобутньої народнопісенної культури, в якій тісно переплелися елементи художніх традицій корінного населення та переселенців.

Фольклорні матеріали, зібрані на території нинішньої Сумщини, були цінним внеском у загальнонаціональну скарбницю. Особливою глибиною вирізняються матеріали, зафіксовані на території Глухівщини, Роменщини, Кролевеччини, Конотопщини, Охтирщини [14, 4].

Цікавим осередком дослідження традиційної культури нашого краю є Глухівщина. Співучість мешканців краю, сталі музично-народні традиції спричинили до того, що уродженці міста М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Лосенко, пройшовши через місцеву музично-співочу школу, зробили великий внесок у розвиток культури на Україні. Чимало музикознавців сходяться на тому, що на музичних творах глухівчан позначилися елементи української народної пісенності. Українська народна пісня, талановиті виконавці з народу приводять на Глухівщину М. Глінку, який, набираючи співаків для Петербурзької співочої Капелли, зіткнувся з чарівною музикою нашого краю.

Вплив учителя і місцевого фольклориста О. Малинки не обминає видатного композитора Ю. Шапоріна, який народився і виріс у м. Глухові.

Не можна не згадати ще одне видатне ім'я мистецького життя Вороніжа П. Куліша. Біограф цього відомого письменника В. Шенрок пише: «В домі Кулішів в колі близьких знайомих часто співалися українські народні пісні». Тому не випадково, що до фольклорно-літературної збірки «Записи про Південну Русь» П. Куліш включив чимало народних творів, він записав у своєму рідному краї. Краєзнавці стверджують, що Вороніж та його околиці часто привертали до себе увагу дослідників усної народної творчості. Залучаючи народнопісенний матеріал краю до своїх видань, вони зберігали цим самим його для наступних поколінь [22, 84].

Амвросій Метлицький у збірці «Народные южнорусские песни» вмістив близько 50 пісень, записаних біля Вороніжа. Михайло Максимович, відомий історик-фольклорист, включив до свого збірника «Малороссийские песни» твори, які почув у дитинстві у цьому краї. Місцевий матеріал став основою досліджень про взаємовплив культур східнослов'янських народів Івана Абрамова. Як бачимо, Глухівщина була благодатною нивою для збирання численних перлин усної народної творчості.

Також визначається плідними працями фольклористів Роменщина. Відомі праці невтомного шукача українських пісень К. Квітки. Павло Олександрович Гнєдич записав близько двох тисяч як обрядових, так і не обрядових пісень на Роменщині. У другій половині ХХ століття Н. Баклан, Н. Редька, Г. Третяк, Є. Гавриленко, В. Глазько зацікавилися фольклором сіл Роменського району: Андріящівки, Волошнівки, Миколаївки, Ярошівки.

У селах Ворожбі та Малій Ворожбі на Лебединщині працювала експедиція експедиція, на рахунку якої понад 230 записаних пісень, прислів'їв, приказок, загадок. Тож зібрані матеріали засвідчили багаті і давні фольклорні традиції цих населених пунктів нашої області.

Вершиною всієї збиральницької діяльності в різних куточках Сумщини є видатна праця Валентина Володимировича Дубравіна, який за тридцять років своєї діяльності зібрав і розшифрував близько сорока тисяч музичних зразків фольклору, підготував до друку кілька збірок народних пісень.

Однак музикознавці стверджують, що шар народної творчості, який закладений на Сумщині, можна ще довго досліджувати і цим самим здійснювати неоціненний внесок у збереження народнопісенної спадщини нашого краю.

Традиційний обрядовий фольклор Сумщини - це яскравий щодо якості матеріал, за яким стоять нашарування духовної культури далекого минулого. Він не тільки ще зберігається в пам'яті мешканців сіл і міст області, але й має величезний вплив на сучасне піснетворення.

Мета роботи - дослідити різні види календарно- та родинно-обрядових пісень, попередньо розділивши їх на групи, зробити аналіз пісенної творчості Сумщини.

Завдання дослідження:

узагальнити та систематизувати всю знайдену по даній темі інформацію;

показати значення народної творчості Сумщини в Україні;

зробити класифікацію української творчості Сумщини, розділивши їх на календарно-обрядові та родинно-обрядові пісні;

дати характеристику обрядовим пісням, що співаються на території Сумської області.

Об'єкт дослідження - календарно-обрядова та родинно-обрядова творчість Сумщини.

Предмет дослідження - види календарно-обрядових та родинно-обрядових пісень Сумської області, їх особливості.

Актуальність - обрядові пісні Сумщини відзначаються жанровою і стилістичною своєрідністю. Сумська область щодо історико-етнографічного районування України належить до однієї з самобутніх етнокультурних зон - Слобожанщини.

Структура: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку літератури та додатків.

Розділ 1. Календарно-обрядова творчість

Серед усіх пісенних народів новорічна пісенність найбільше розвинена в українців.

Сумська область щодо історико-етнографічного районування України належить до однієї з самобутніх етнокультурних зон - Слобожанщини. Цей край багатий на обрядову поезію.

Обряд - (похідне від „обряджати", „наряджати", близьке за змістом до слів „лад", „порядок", „згода" ) функціонує у сфері духовної культури, становлячи, таким чином, систему символічних дій, притаманних як одній людині, так і колективу. Поведінка людини чи колективу людей - це певна своєрідна вистава за певним сценарієм. Обряди бувають родинні (родильні, весільні, поховальні) і календарні (зимові, весняні, літні, осінні).

Обрядова поезія календарного циклу тісно пов'язана з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що мали на меті задобрити божества, сприяти у рільництві, годівлі худоби. Величальні пісні перегукуються з народними молитвами.

1. Зимові пісні (новорічні, масляничні)

На Сумщині досить добре збереглися пісні новорічних свят. У кожному селі побутують колядки та щедрівки із найрізноманітнішими сюжетами, що обираються у кожній конкретній ситуації в залежності від того, кому вони призначені: хазяїну чи членам його сім'ї.

За своїми функціями між ними є схожість. Але при уважному зіставленні можна знайти і певні відмінності. Відголоски віри у чудесну силу слова (вербальна магія) знаходяться у структурі пісень: більшість з них двочастинні - складаються із заспіву і приспіву. Саме у приспіві лунають часто формули побажань та звертань на зразок: «Щедрий вечір», «Добрим людям на здоров'я!», «Святий вечір!». А у звертанні «Ой дай, Боже!» простежується спадкоємність від язичництва, коли подібне звертання звучало «Ой Даждьбоже!» - тобто, звеличувався язичницький бог сонця, в ім'я якого палили ритуальні вогні в дні весняного рівнодення [10, 51].

Свого часу церковники віднесли колядки до свята різдва, тому поряд з мотивами язичницьких обрядів відчутні окремі нашарування (картини народження Христа, апокрифічні історії тощо). Таке поєднання двох культур зустрічаємо, зокрема, в колядках, записаних в Роменському, Недригайлівському, Липово-долинському, Білопільському районах. Щодо щедрівок, то в них майже скрізь переважають світлі мотиви господарського благополуччя, хліборобської праці.

Стосовно стильової манери колядування та щедрування варто зауважити: співаки дотримуються певного канону, за яким відтворюється традиція жанру. Вони дуже люблять імітувати початок цих пісень діалогом-зачином з «хазяїном». Наприклад:

- Дозвольте колядувать!

- Колядуйте.

- На кого?

- На Івана.

Потім починається спів з репліками: «А як жінку звати?», «А як батька звати?». А завершується колядка чи щедрівка кінцівками, на зразок: «З святим вечором», «Бувайте здорові», «Добрий вечір» тощо.

Дослідник В. Дубравін зазначає, що кінцівками щедрівки чи колядки можуть бути віршовані декламації для посилення загального емоційного настрою всього музично-поетичного висловлення, подібно такій:

Шедрий вечір вам,

Дайте пиріг нам,

З руками, з ногами,

Щоб бігав за нами!

Без рук, без ніг,

Щоб упав у сніг!

Мовні звороти досить важливі в обрядах колядування і щедрування, та їхня функція допоміжна. Основою є сама пісня [Дубравін мал.. книж, 9].

Унаслідок звернень співців до конкретних членів родини колядки і щедрівки поділяються на чотири групи: пісні господареві та його родині, парубкові, дівчині, дитячі.

У колядках господареві основні мотиви - аграрно-господарчі та сімейно-побутові. Йому бажають багатства, здоров'я, його родині - щастя:

А чи дома, дома цей пан же хазяїн?

Дай же йому, ой дай йому, боже,

Щастя, здоров'я та в його дому.

Нема його й дома, тільки його жона.

А що вона діє? Та золото віє [7, 74].

Парубок зображується майбутнім господарем, звитяжним лицарем. Нерідко змальовуються військові доблесті:

Що у бору сосна і тонка й висока,

Щедрий вечор, добрий вечор!

І тонка й висока, на листя широка.

Коло тії сосни там Михайло ходе,

Там Михайло ходе і коника воде,

Коника сідлає, лучок направляє,

Лучок направляє, орлика стріляє.

Ой, не стріляй мене, молодий Михайло,

Бо я тобі стану в великій пригоді,

Як будеш жениться, дрібний дощик литься,

То я тебе вкрию своїми крилами,

Своїми крилами, своїми перлами [7, 84].

Дівчина оспівується за красу та вбрання, вправність у господарстві, величається як майбутня наречена:

Грай, море, грай,

Радуйся, земля, аж до віку!

Там дівка Галька прибиралася

До церкви ввійшла, як зоря зійшла,

А в церкві стоїть, як свіча горить,

Пани стояли та й впізнавали,

Чия то дочка, так, як панночка,

А тая дочка та й Антонова,

Бувай же здорова, з святим рожеством [7, 56].

Дитячі колядки мали переважно гумористичний зміст. Колядувальники ніби випрошували у господарів частування:

Коляд, коляд, коляди,

А я в батька один,

По коліна кожушок,

Подай, батьку, пиріжок.

Подай, бабцю, кишку,

Я з'їм у затишку.

А ти, діду, - ковбасу,

Я додому понесу.

Ще й того мало -

Винесіть сало.

Ще й того трошки -

Гощик картошки,

Ще й того трішки -

Горщик лемішки [19, Панорама сумщини].

Тож ми бачимо, що діти брали участь у зимових обрядових святах, виконуючи також щедрувальні варіанти відомого «Щедрика», наспіви-приказки і пісеньки-засівалки («Сію, сію, посіваю»). Серед видів новорічної календарної пісенності слід назвати колядні ігрові пісні, пов'язані із звичаєм водити ряджених, зокрема «козу» («Го-го-го, коза», «на горі коза з козенятами»).

Отже, пісні новорічних свят досить добре збереглися на Сумщині. У кожному селі побутують колядки та щедрівки із найрізноманітнішими сюжетами, що обираються у кожній конкретній ситуації в залежності від того, кому вони призначені.

Масляничні пісні - це невеликі за розміром приспівки переважно жартівливого чи сатиричного змісту, що начебто нанизуються на один типовий мотив жвавого характеру, утворюючи своєрідний відносно завершений цикл:

Масляна, от і я іду,

Загубила алу лєнту,

Та й не найду, гу!

А хлопці ідуть та й регочуть,

За собою алу лєнту

Та й волочуть, гу! [7, 140].

Схожа пісня за гумористичним характером, сюжетом:

Масниця, яка ти нудна,

Якби тебе сім неділь,

А посту й одна!

Масниця - криволапа,

Погубила лапті

Коло Грапа.

Хлопці йшли, лапті найшли,

Лаптями потріпали

Да й пішли [7, 141].

Вони також мають характерний приспів «Масляная, щасливая, простягнися до Великодня!», що постійно повторюється, виконуючи функцію рефрену у циклі, і за своєю довжиною майже дорівнює куплету.

Масляничні пісні подає І. Абрамов із м. Воронежа Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Шосткинський район Сумської області). В. Дубравіну довелося зібрати небагато масляничних пісень. Можна зробити припущення, що у ХХ столітті вони побутували переважно в зоні перехідної російсько-української традиції (Путивльський, Шосткинський, Середино-Будський, Ямпільський райони).

2. Весняно-літні пісні (веснянки, русальні, купальські, петрівські)

Пісні весняно-літнього циклу, зокрема веснянки, русальні, купальські та петрівчані пісні порівняно з багатьма іншими етнографічними зонами України на Сумщині збереглися добре. Вони були своєрідним виявом світовідчуття молоді.

Різнобарвними кольорами переливаються передусім веснянки. Це веснянки-гуканки («Весна, весна, весняночка», «Весна-красна» та ін.), танки та ігрові пісні (наприклад, «Воротар», «Король», «Кривий танець», «Перепілочкка»). Істотна риси веснянок - їх зв'язок з рухом, з танцем. Велике місце рухи займають і в інших календарно-обрядових дійствах - купальських, петрівчаних іграх та хороводах. Однак такого розвитку танків, як у веснянках, не зустрічається ніде. На це є пояснення: рух в природі, що оживає, переливався у танок [10, 60].

Також різного змісту представлені весняні ліричні пісні, зокрема, «Зачим, вясна, на низ пошла», «Ой що на морі», «Да вже весна». Співалися весняні дитячі приспівки-заклинання сил природи - дощу, сонця,райдуги: «Іди, іди, дощику», «Дощику, дощику, перестань», «Вийди, вийди, сонечко» тощо.

Купальські пісні виконувались на свято Івана купала. Це період літнього сонцестояння, кінець червня - початок липня. У селі вибирали відповідне дерево - вербу «Марену». Дівчата сплітали вінки з волошок, ромашок, маку, синіх польових сокирок, прикрашали ними вербу «Марену» і співали:

Кругом Мареноньки

Ходили дівоньки.

Стороною дощик іде.

Стороною,

Та й на мою роженьку червону.

(З фольклору селища Вороніж).

У русальних піснях найбільш розповсюдженим є сюжет проводів русалки: «Проведу русалочку до бору», «Приведу русалочку в зелений бір», «Русалочка, до бору, до бору».

Опис проведення обряду подає К. Квітка: «У перший день Петрового посту під вечір дівчата плели собі вінки та вибирали із свого середовища найставнішу, міцну і високу дівчину в русалки; вони прикрашали її квітами і стрічками. Потім, уже пізно ввечері, коли зійде місяць, дівчата в білих платтях і намистах, з розпущеним волоссям, переплетеним стрічками, одягали собі на голову виготовлені вінки, ставали в ряди, узявшись за руки, і з піснями йшли за село до нив… Безперечно, що багато які з обрядів на тройцю, семик та русальний тиждень відображали стародавнє поклоніння деревам і певне їх одухотворення (вказівки на це знаходимо у піснях та обрядах, що супроводили їхній спів)» [11, 42].

Тексти купальських і петрівчаних пісень різноманітніші. Наприклад, «Ой купався Іван», «Ой чий то льон да неполоний», «Що на Йвана ночка мала», «Да Петра зозулі да кувать», «На Петра хліб пекла», «Петрівочка да мала нічка» [2, 52].

У літній обрядовості купальські свята виявляються накладеними на традицію петрівчаних обрядів. Відсутність відомостей про існування окремого петрівчаного свята в часи язичництва спонукає А. Івницького на такі припущення:

- петрівки колись належали до купальського обряду;

- через переслідування купалій у християнські часи, а також через збіг у часі двох церковних свят основна частина стародавніх купальських пісень закріпилася за святом літнього сонцестояння, інша ж відщепилася і з мінімальними змінами в тематиці - лише згадки Петрівної ночі - перейшла на Петра;

- згодом петрівчані пісні були спеціалізрвані і підлягали ліризації, особливо і пізніх багатоголосих версіях;

- з музичного боку петрівчані пісні також не надто відрізняються від купальських, що спонукає розглядати ці дві групи пісень сукупно (зокрема, з музичного погляду).

3. Осінні пісні (жниварські)

Жнива - пора тяжкої праці, але воднораз і найщасливіший час для селянина-хлібороба, який радіє врожаєві - основі його добробуту. У жнивах розрізняють три етапи: початок жнив - зажинки, самі жнива та закінчення жнив - обжинки.

В. Дубравіну вдалося записати небагато жниварських пісень. Але деякі зразки можна віднести до другого етапу - самих жнив. Пісні мають гумористичний характер. Люди, ідучи на поле, а частіше - з поля, співають, жартують. Значне місце в тематиці займають скарги на тяжку працю, спостереження за сонцем, очікування вечора, що свідчить про бажання женців скороминучості дня:

А вже жито половіє,

Моє серце кам'яніє,

Не хочеться жать,

Спиночки ламать, гу!

А вже сонце над лукою,

Я додому помандрую,

Мандрувала б я -

Неволя моя, гу! [7, 90].

На Сумщині існувало село Локотки (нині частина сучасної Шостки), яке мало свого літописця. У 1866 році в «Записках Черниговского губернського статистического комитете» велику працю видрукував місцевий священник І. Танський, у якій по суті створив місцеву енциклопедію народознавства. У неї входили також щедрівки, записи народних пісень. Серед них знайдено і жниварські. Одна з них відноситься до вищенаведеного третього етапу - обжинкового:

Ой чиє то поле

Пожато скоро?

Ой люлі, люлі,

Пожато скоро!

Павлове поле

Пожато скоро

Женцями молодими.

Серпами золотими.

Ой люлі, люлі,

Серпами золотими!

Пісня містить в собі розхваляння женців, возвеличення. Відчувається радість закінчення нелегкої роботи трудящих.

Узагальнюючи музичні особливості цих календарних пісень, їхні наспіви можна умовно розподілити на дві групи:

мелодії, на які виконуються веселі, жартівливі куплети;

мелодії розспівні, ліричного складу.

Отже, весільні пісні мають найбільш життєздатну традицію у порівнянні із усіма групами календарно- та родинно-обрядових пісень. У всіх районах Сумщини весільний обряд зберігся майже повністю.

При завершенні багатьох обрядових пісень застосовується своєрідний засіб: після протягненого звучання передостаннього складу строфи співак різким, напруженим тембром майже викрикує у фальцеті «Гу!». Гукання зустрічається майже в усіх різновидах календарно-обрядової пісенності: у купальських, русальних, масницьких, жнивацьких піснях. Веснянки взагалі так і називають гуканками. Тому «вигукування» можна вважати однією з жанрових ознак саме обрядового фольклору, яка простежується в пісенності Сумщини.

Розділ 2. Родинно-обрядова творчість

обрядовий творчість пісня жнива

Людське життя нагадує своєрідне коло: народження-весілля-смерть, яке супроводжується соціальними обрядами: родильним, весільним, поховальним, кожному з яких властивий певний вид поезії.

Родинно-обрядова творчість - це система ритуально-обрядових дій у пісенно-музичному супроводі, які виконуються з нагоди основних етапів життя людини. У наші дні ці обряди становлять частину народних традицій. У минулому ж вони не сприймались лише як традиція і кожному їх елементові надавалось важливого утилітарного чи магічно-ритуального значення. Система родинної обрядовості є однією з найархаїчніших в усній народній творчості (за давністю виникнення та творення вона поступається лише магії та календарній обрядовості). Вона зароджувалась у час, коли людина починала усвідомлювати своє місце у світі, спостерігаючи за змінами у своєму житті та житті оточуючих, вбачаючи певну циклічність та повторюваність у зміні поколінь. Як і календарно-обрядова творчість, родинна обрядовість виникає на основі тотемічно-анімістичних вірувань та культів і тісно пов'язана з магією. В архаїчні дословґянський та праслов'янський періоди ритуально-обрядова система, пов'язана з плином людського життя, була дуже різноманітною і включала багато етапів. Деякі з них у ході історичного розвитку віджили, інші - значно видозмінились, втративши своє первісне значення. З-поміж усього розмаїття до нашого часу збереглися лише системи обрядів весілля, народження дитини, смерті та ритуальні дії, пов'язані із закладенням та будівництвом нового дому та новосіллям.

2.1 Весільні пісні

Весільні обряди - це закріплені традиціями суспільні звичаї і врочистості, що супроводять і знаменують одруження, народження нової сім'ї.

Українська весільна обрядовість зберігає багаті набутки народної пісенної і хореографічної творчості; у ній втілилися кмітливість і гумор народу [9, 5].

Надзвичайно добре збереглися в нашій області весільні пісні. Їх можна почути і нині на сільському весіллі. Пісні, що супроводжують весільний обряд від початку до кінця, як і раніше, виконують різноманітні функції: нормативно-регламентуючу, комунікативну, естетичну та рекреаційну.

Як відомо, у традиційному весіллі завжди простежується два коло пісень: пісні радісного відчуття (величальні, ігрові, жартівливі) і пісні, пов'язані з драматичними моментами весільної гри:

Ой, у полі калинонька

З ягідками.

Прощалася та Галєчка

Із дівками (2 р.).

Прощай, прощай, та Галєчко,

Сестра наша,

Бо тепера ми не твої,

Ти не наша (2 р.),

Бо тепера того пана,

Ой, з ким гуляла,

З ким ясную зорю зустрічала.

(Записано на Шосткинщині).

Кожна з цих груп має низку своїх наспівів, на які виконуються всі тексти відповідного характеру. Найпоширенішими на Сумщині є два наспіви: святковий із словами «А в нашого свата з верби, з лози хата» і тужливий із словами «Я в батенька та й на отході». Вони пронизують майже все весілля, об'єднуючи значні ситуації обрядової дії. Про їхню стародавність свідчить відсутність широких розспівів, обмеженість звукорядів, залежність будови наспівів від ритміки вірша. Сліди архаїки відчуваються і в заключному вигуку «гу», який тепер виконується за традицією, а колись, напевно, мав якесь магічне значення і був музичним елементом язичницького весілля. Як умовний сигнал свята, він зберігся майже до нашого часу. Недаремно подібні пісні місцеві мешканці й досі називають «гукучими» [7, 13].

Серед усього багатства і різнобарвності весільної пісні найбільше найбільше користуються популярністю дражнилки. Найменше відомі в наш час пісні, які виконувалися нареченій-сироті та приспівки до весільних танців.

Кожний етап весілля супроводжувався піснями, які своїм змістом відповідають обряду. Так В. Дубравін уклав пісенні твори у збірку «Пісні Сумщини», розділивши їх на своєрідні блоки: «Заручини. Готування до весілля», «Коровай», «Молода на посаді. Дівич-вечір», «Провід молодих до шлюбу та їх зустріч», «Приспівки та гумористично-сатиричні пісні за весільним столом», «Приїзд молодого з поїздом до молодої», «Покривання молодої», «Молоду виряджають до молодого», «Приїзд молодої до молодого» та «Понеділкові пісні».

Ось зразки весільних творів, що співалися на Шосткинщині. Коли молоді кликали на весілля, звучала пісня:

Ой попе, попе Гордію!

Не звони, попе, в неділю,

А звони рано в суботу,

Перебий дружечкам роботу.

Ой, нехай вони не прядуть,

А до Галочки в дружки ідуть!

Коли молода уже прибрана, дівчата співають пісню:

Не познала мати (2 р.)

Своєї дитяти

Поміж дружечками

Та за слізочками, гу!

Пришивання молодому квітки також супроводжується піснею:

Подай, мати, голку,

Ще й ниточки шовку.

Пришиєм квіточку

Молодому на сорочку, гу!

Коли молоді повертаються з церкви, дружечки возвеличують молоду піснею:

Їхала Галочка од вінця,

Сипала золото з рукавця.

Одступітеся вороги

Од широкої дороги,

Одступітеся од двірця,

Їда Галочка од вінця.

Часто зустрічається недоспівування слів у заключній частині пісні. Він зустрічається і в календарно-обрядових піснях, і в окремих необрядових, але у весільних - особливо показовий. Один і той же наспів міг використовуватись за призначенням для великої кількості віршованих побудов.

Також спостерігається своєрідний заспів весільних пісень із словами «Ой ти, душенько, наша Галочко», який в окремих районах виконується досить стійко. Можна вважати, що на Сумщині збереглися елементи певного локального стилю весільного фольклору.

При завершенні багатьох обрядових пісень застосовується своєрідний засіб: після протягненого звучання передостаннього складу строфи співак різким, напруженим тембром майже викрикує у фальцеті «Гу!». Гукання зустрічається майже в усіх різновидах календарно-обрядової пісенності: у купальських, русальних, масницьких, жнивацьких піснях. Веснянки взагалі так і називають гуканками. Тому «вигукування» можна вважати однією з жанрових ознак саме обрядового фольклору, яка простежується в пісенності Сумщини.

Отже, весільні пісні мають найбільш життєздатну традицію у порівнянні із усіма групами календарно- та родинно-обрядових пісень. У всіх районах Сумщини весільний обряд зберігся майже повністю.

2.2 Поховальні голосіння

Замикають ряд родинно-обрядової творчості народні голосіння. Цей жанр - унікальне фольклорне явище. Не дивлячись на те, що в їх творенні брало участь багато людей (в основному жіноцтво), вони зберігають структурну

стабільність. Голосіння - жанр епічний, особливо в тій частині, що присвячена возвеличенню добрих справ померлого. Вислів жалю за покійником має переважно ліричну тональність. Голосіння безпосередньо пов'язані з категорією трагічного і мають ширше семантичне забарвлення, ніж тільки висловлення жалю за померлим. Голосили за батьківською хатою, коли недоля гнала українців у чужі краї в пошуках кращого життя; оплакували батьків, чоловіків і синів, які не повернулись додому, загнані завойовувати чужі багатства; тужили за втраченими надіями і сподіваннями на краще життя. У поетиці, образній системі голосінь збереглося чимало моментів, що йдуть від міфологічного сприйняття навколишнього світу. Пізніше ці моменти стали художніми образами і символами, що передавали всю гаму почуттів голосильниць.

Голосіння, як їх записано в ХІХ - ХХ ст., дозволяють виразно простежити процес їх виникнення, відтворити ті початкові форми, які були властиві голосінням на етапі архаїчного фольклорного світогляду, коли голосіння становили собою приналежність похоронного й поминального обрядів, коли зміст похоронно-поминального обряду й зміст голосіння цілком збігалися, відповідаючи один одному.

Було б невірним твердити про похоронні й поминальні голосіння, що вони, як плач по небіжчику, не є виявом певних психічно-емоційних переживань, одкидати, що вони не є виразом внутрішньої схвильованості особи, що втратила близьку людину (дитину, матір, батька, чоловіка і т. д.). Але невірно було б припустити й протилежне, а саме, що голосіння є виключним витвором індивідуального почуття, що своїм виникненням вони зобов'язані виключно суб'єктивним переживанням індивіда. Голосіння, як складовий елемент похоронного й календарно-сезонного поминального обряду, витворилися з тієї епохи, коли громада й громадське панували над індивідом і суб'єктивним. Голосіння - продукт родової свідомості. З голосіннями ми входимо в коло родових звичаїв, норм і уявлень [15, 113].

Сюжетний мотив голосіння на Сумщині - відображення тяжкої скорботи рідних за померлими.

Записані В. Дубравіном туги невеликі за кількістю поетичних рядків. Вони зберегли стійку композицію (звернення-оклики до померлого, мотиви докори, скарги, очікування небіжчика в гості), а також речитативно-імпровізаційний тип виголошення тексту.

Ф. Колесса у роботі «Українські народні думи у відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь» стверджував, що в давнину була своєрідна професія плакальниці, але з часом ця традиція перевелася.

Спираючись на готові поетичні кліше, кожна плакальниця висловлювала почуття на свій лад і хист. Іноді під впливом нової доби вносилися деякі зміни в сюжети і теми.

Серед селянок П. Гнідичу, який фіксував голосіння на Роменщині, зустрілось кілька виключно талановитих плакальниць, яких часто запрошували оплакати покійника і які свідомі були свого дару. Марія Трушова говорила збирачеві: «Якби це там хто умер, то я б поспівала вам». Вона ж з великою повагою відгукувалась про свою старшу навчительку. Вона говорила про Мотрону Пасишниченкову: «До неї люди ідуть з горем». Про себе баба Мотрона сказала: «Уся земля плакатиме, як я заплачу».

Серед традиційних мотивів і формул голосінь зустрічаємо емоційні звертання, які підсилюються демінутивами:

Моя матінко, та моя і голубонько,

Та моя матінко, та моя й родителька,

Та моя й матінко, та моя й приятелька!

Втрата чоловіка призводила до зубдожіння сім'ї, бідування сиріт, до яких чужим людям немає діла, так як помер годувальник сім'ї:

Діточки мої, горенько мені з вами,

Що немає та батенька над вами.

Та де ж вам батенька взять, Кого ж ви будете і батеньком звать?

Та будуть же чужі люди вами руки потирать,

Та будуть же чужі люди вас за ділом посилать.

Гнучкість будови й розміру дозволяють плакальниці творчо використовувати традиційні формули та вносити щось від себе, не порушуючи узвичаєної форми.

У цілому туги Сумського регіону позначені стильовою єдністю. Щодо внутрішнього розвитку музичних голосінь мелос сумських туг поділяється на два типи: 1) піднесена мелодекламація на верхньому тоні квантового звукоряду з поступовим мелодизованим низхідним рухом до прими ладу і 2) чітка ритмізована рецитація з відсутністю наспівних елементів, яка часто-густо не підлягає точній звуковисотній фіксації.

При завершенні багатьох обрядових пісень застосовується своєрідний засіб: після протягненого звучання передостаннього складу строфи співак різким, напруженим тембром майже викрикує у фальцеті «Гу!». Гукання зустрічається майже в усіх різновидах календарно-обрядової пісенності: у купальських, русальних, масницьких, жнивацьких піснях. Веснянки взагалі так і називають гуканками. Тому «вигукування» можна вважати однією з жанрових ознак саме обрядового фольклору, яка простежується в пісенності Сумщини.

ВИСНОВКИ

Ми дослідили різні види календарно- та родинно-обрядових пісень, попередньо розділивши їх на групи, зробили аналіз пісенної творчості Сумщини. Узагальнили та систематизували всю знайдену по даній темі інформацію, показали значення народної творчості Сумщини в Україні. Ми зробили класифікацію української творчості Сумщини, розділивши її на календарно-обрядові та родинно-обрядові пісні, дали характеристику обрядовим пісням, що співаються на території Сумської області.

Пісні новорічних свят досить добре збереглися на Сумщині. У кожному селі побутують колядки та щедрівки із найрізноманітнішими сюжетами, що обираються у кожній конкретній ситуації в залежності від того, кому вони призначені.

Масляничні пісні подає І. Абрамов із м. Воронежа Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Шосткинський район Сумської області). В. Дубравіну довелося зібрати небагато масляничних пісень. Можна зробити припущення, що у ХХ столітті вони побутували переважно в зоні перехідної російсько-української традиції (Путивльський, Шосткинський, Середино-Будський, Ямпільський райони).

У жнивах розрізняють три етапи: початок жнив - зажинки, самі жнива та закінчення жнив - обжинки. В. Дубравіну вдалося записати небагато жниварських пісень. Але деякі зразки можна віднести до другого етапу - самих жнив. У селі Локотки (нині частина сучасної Шостки)місцевий священник І. Танський записав жниварські пісні третього етапу - обжинкового.

Весільні пісні мають найбільш життєздатну традицію у порівнянні із усіма групами календарно- та родинно-обрядових пісень. У всіх районах Сумщини весільний обряд зберігся майже повністю.

Сюжетний мотив голосіння на Сумщині - відображення тяжкої скорботи рідних за померлими.

У цілому туги Сумського регіону позначені стильовою єдністю. Щодо внутрішнього розвитку музичних голосінь мелос сумських туг поділяється на два типи: 1) піднесена мелодекламація на верхньому тоні квантового звукоряду з поступовим мелодизованим низхідним рухом до прими ладу і 2) чітка ритмізована рецитація з відсутністю наспівних елементів, яка часто-густо не підлягає точній звуковисотній фіксації.

Обрядова поезія календарного циклу тісно пов'язана з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що мали на меті задобрити божества, сприяти у рільництві, годівлі худоби. Величальні пісні перегукуються з народними молитвами.

При завершенні багатьох обрядових пісень застосовується своєрідний засіб: після протягненого звучання передостаннього складу строфи співак різким, напруженим тембром майже викрикує у фальцеті «Гу!». Гукання зустрічається майже в усіх різновидах календарно-обрядової пісенності: у купальських, русальних, масницьких, жнивацьких піснях. Веснянки взагалі так і називають гуканками. Також «гу» спостерігається в родинно-побутовій пісенності. У її побутуванні досить часто простежується полі функціональність, пов'язана з первісним значенням в обряді. Тому «вигукування» можна вважати однією з жанрових ознак саме обрядового фольклору, яка простежується в пісенності Сумщини.

На території Сумської області існує досить самобутня пісенна культура, у якій різні локальні стилі внаслідок багатьох років сумісного життя переселенців утворили єдиний фольклорний пласт.

Отже, традиційний обрядовий фольклор Сумщини - це яскравий щодо якості матеріал, за яким стоять нашарування духовної культури далекого минулого. Він не тільки ще зберігається в пам'яті мешканців сіл і міст області, але й має величезний вплив на сучасне піднесення. І кожен жанр і вся жанрова система досліджуваного регіону перебуває в постійному русі та розвитку. Тому пісенна творчість Сумщини має багато цінного матеріалу для подальшого дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акименко Ф.П. Фольклористична робота в Путивлі . Народна творчість та етнографія. - 1980. - №1. - С. 102-103.

2. Білосвєтова І.С. Особливості жанрового складу пісенного фольклору Лівобережного Полісся / І. С. Білосвєтова // Напродна творчість та етнографі. - К., 1998. - № 1. - С. 49-55.

3. Вертій О.І. Родинні пісенні традиції села Волошнівка на Сумщині. Народна творчість та етнографія. - 1990. - №4. - С. 74-75.

4. Вертій О.І. Стан і завдання фольклорно-етнографічної роботи на Сумщині / Сумской научной историко-краеведческой конференции 5-6 апреля 1990 г. - Сумы, 1990. - С. 155-156.

5. Вертіль О. Народна пісня повертається [Текст] / О. Вертіль // Урядовий кур'єр. - 2009. - 19 серпня. - С. 21.

6. Дей О.І. Народнопісенні жанри / О.І. Дей. - К.: Музична Україна, 1983. - 112с..

7. Дубравін В.В. Обрядові пісні Слобожанщини (Сумський регіон) / В.В. Дубравін. - Суми: ВТД Університетська книга, 2005. - 446 с.

8. Дубравін В.В. Пісні однієї родини: українські народні пісні с. Волошнівка на Сумщині / В.В. Дубравін. - К., 1988. - 140 с.

9. Здоровега Н.І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні / Н.І. Здоровега. - К. : Наук. думка, - 1974. - 158 с.

10. Івницький А.І. Український музичний фольклор / А.І. Івницький . - Вінниця: Нова книга, 2004. - 320 с.

11. Квітка К.В. Русальні пісні / К.В. Квітка // Вибрані статті. - К., 1985. Ч. 1. - С. 42.

12. Лановик З.Б. Українська усна народна творчість / З.Б. Лановик, М.Б. Лановик. - К.: Знання-Прес, 2006. - 591 с.

13. Мошик М. Щедрівка: 300-літтю Воскресної церкви / М. Мошик // Суми і сумчани. - 2003. - №2, 10 січня. - С. 8.

14. П'ятаченко С.В. Здобутки на ниві фольклористики Сумщини у ХХ ст. До народних джерел Сумщини / В.С. П'ятаченко. - Суми, 2004. - розд. ІІІ. С. 57 - 59.

15. Петров В. Український фольклор: заговори, голосіння, обрядовий фольклор народно-календарного циклю / В. Петров // Берегиня. - 1997. - №3-4. - С. 72-93.

16. Руснак І.Є. Український фольклор / І.Є. Руснак. - К.: Академія, 2010. - 394 с.

17. Скуратівський В. Святки / В. Скуратівський. - К.: Українознавство. - 1995. - 120 с.

18. Сокол О. Пісенні джерела рідного краю: [обласний фольклорний фестиваль у Липовій Долині] // Сумщина. - 1998. - 26 червня.

19. Сумські колядки // Панорама Сумщини. - 1991. - 17 січня.

20. Українська фольклористика: словник-довідник / [авт.-уклад. Чорнопиский М.]. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. - 448 с..

21. Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка / Упор., вступна стаття та примітки Єфремової Л.О. - Ч. 1. - К.: Музична Україна, 1990. - С. 181.

22. Фомін Ю. Історичний нарис дослідження фольклору на Сумщині / Ю. Фомін. - Суми: СумДПУ, 2004. - С. 83-86.

23. Хвостеко Г. Святий дух «Криниченки» [Текст] / Г. Хвостенко // Сумщина. - 2009. - №116, 21 жовтня. - С. 2.

24. Чебанюк О.Ю. Календарно-обрядові пісні / О.Ю. Чебанюк. - К.: Дніпро, 1987. - 392 с.

25. Шубравська М. М. Українська весільна пісня і дійсність. Весільні пісні / М.М. Шубравська . - К.: Дніпро, 1988. - С. 7-23.

26. Шумада Н.С. Сучасна пісенність слов'янських народів / Н.С. Шумада. - К.: Наук. Думка, 1981. - 359 с.

Размещено на Allbest.ru