Рибальський промисел на Півдні України

З другої половини XIX століття починається поступовий занепад чумацтва, до якого призвела поява більш досконалих транспортних засобів та методів транспортування товарів з півдня на північ. Він не міг не відбитися на змінах у ціннісних орієнтаціях та світоглядних імперативах населення Нижнього Подніпров'я, яке все більшою мірою втрачало залишки запорозької традиції [26].

Від цього часу збереження та передача запорозької усної традиції відбувається майже виключно у середовищі рибальських громад південного краю. Рибальство було традиційним та чи не найдавнішим з запорозьких промислів. саме рибальство складало господарського добробуту переважної більшості населення Запорожжя у останній період його історичного існування. Риба та продукти її переробки завжди була однією з головних статей запорозького експорту. Зміна підпорядкованості та власників запорізьких рибних угідь після 1775 р. мало позначилася на продовженні запорозької традиції рибного промислу. Так само мало позначилася на ній і поява у Нижньому Подніпров'ї нових етнічних та соціальних груп, оскільки зберігалося головне - технологія запорозького рибного промислу. Інакше не могло й бути, адже за багато віків співіснування із оточуючим довкіллям у екосистемі дніпрових плавнів, запорозьке козацтво випрацювало настільки ж правильну модель господарювання, наскільки й оптимальну систему видобутку та переробки рибних багатств. Всі нові прибульці до регіону не мали другої альтернативи, як тільки долучатися до запорозької спадщини у галузі рибальства. При цьому засвоювалися не тільки суто матеріальні знаряддя та технологічні навички. Сезонний відхід населення всієї Степової України на заробітки до рибних заводів, перетворював їх на осередки збереження та передачі не тільки запорозької побутової, але й усної традиції. Такий стан речей залишався практично незмінним аж до 1955 р. - року в який величезні площі дніпрових плавнів від Каховки до Запорожжя було затоплено водами штучного Каховського моря. Знищення цієї унікальної екосистеми, того біогеоландшафтного середовища в якому впродовж віків запорозьке козацтво та його прямі спадкоємці займалися традиційними видами господарської діяльності, завдало нищівного удару по механізму передачі усної традиції запорозького козацтва. Унеможливлення традиційного для населення Нижнього Подніпров'я рибальства, яке за традицією велося у старовинний запорозький спосіб остаточно перемістило цю складову запорозької спадщини з практичної площини виключно до побутування у царині усної традиції [6].

Рівень збереженості запорозької спадщини в усній традиції дніпрових рибалок, наскільки це можна судити з матеріалів експедицій 2000-2004 рр. у зазначені населені пункти Нижнього Подніпров'я, не є однаковим скрізь. Найбільш потужним він виявляється навіть не в тих населених пунктах, які знаходилися у зоні найбільш сприятливій для заняття рибальством - у самій товщі плавнів (с. Біленьке, с. Скельки), а, радше, є напряму пов'язаний із тим, наскільки сильним був запорозький, козацький компонент серед мешканців того чи іншого населеного пункту на момент вселення до них хвиль нової української людності з колишніх Гетьманщини та Слобожанщини.

Абсолютними лідерами є кілька селищ. Серед них, безумовно, слід відзначити нікопольські с. Капулівку та с. Покровське, серед населення яких колишні січовики та їх родини складали переважну більшість не тільки наприкінці XVIII століття, але й впродовж всього ХІХ століття [8, 8]. Матеріали Нікопольщини дозволяють встановити, що запорозька традиція найдовше зберігалася в риболовецьких артілях. Запорозькі елементи простежувалися в організації риболовецького промислу не тільки на початку, але ще й в 50-х роках ХХ століття рибалки с. Покровського Нікопольського району Дніпропетровської області використовували у своїй професійній лексиці такі поняття, як - «кіш», «кошовий», «курінь» [17]. Такий стан речей, зафіксований у старовинних козацьких селищах, одних з найбільших з навколо січових військових слобод є цілком зрозумілим та здається цілком природнім.

Не менш, якщо не більш цікавими у порівняні з нікопольськими здаються матеріали зафіксовані у смт. Велика Лепетиха Херсонської області. Неординарність ситуації у випадку з цим населеним пунктом полягає в тому, що серед його населення запорозький елемент не складав більшості вже починаючи з 1790-х років. Землі вздовж невеличких степових річок Великої та Малої Лепетих (Лопатих), лівих притоків Дніпра, були густо заселені запорозькими козаками, вже починаючи з часів відразу по зруйнування Січі, причому землі ці до 1783 р. входили до складу Кримського ханства. Після приєднання й цих земель до Російської імперії переважна більшість козацького населення Лепетих увійшла до складу відновленого у 1788 р. Чорноморського козацького війська, а згодом переселилася на Кубань. при означенні місць виселення колишніх запорожців - чорноморців, які селилися на Кубані, часто зустрічаємо: «урочище Лопатиха», «урочище Большая Лепатиха». І це все масові матеріали, близько тисячі запорозьких сімей, які виїхали. Постає питання, чи залишилися якісь запорожці на тому місці, з якого вони масово вийшли на Кубань.

Антропонімічний матеріал мешканців цього села, наводить на думку, що старий, запорозький елемент цілком може бути присутній присутнім серед сучасного населення цього селища. Однак, не цілком зрозуміло, чи це власне запорозький елемент, чи носії таких, здавалося б традиційних запорозьких прізвищ як - Побийвовк, Куниця, Чайка, Миткало, Сало та інших подібних, просто є нащадками переселенців з Полтавщини, які вселилися в це селище у 1794-1796 рр., та мають до запорожців лише опосередковане відношення. Це все більшою мірою ускладнюється тим, що на початку ХІХ століття до селища відбулося й підселення етнічних росіян з Курщини. Досить швидко відбулася етнічна мішанина, яка трансформувалася у відносно монолітну, за етнографічними ознаками, локальну групу південноукраїнського субетносу з таким його невід'ємним атрибутом, як традиційний для південного регіону мовний гібрид, т. зв. «суржик». Подібні нашарування значно заважають проведенню більш ретельного обстеження на предмет встановлення приналежності згаданих осіб до нащадків старих запорозьких насельників [3].

Але в той же час, було простежено тенденцію, згідно якої носії саме цих прізвищ заселюють у селищі певні квартали, що носять виразні сліди т. зв. «відкореневої» системи, внаслідок якої найбільш старі насельники селища з часом переважають не тільки на окремих його вулицях, але й у цілих його частинах (кутках). Тобто певна частина села (північна) заселена саме носіями згадуваних прізвищ, що свідчить про їх давнє походження.

Була помічена ще одна тенденція - носіями «запорозьких» прізвищ є найбільш відомі у селищі рибальські родини, тобто такі, де впродовж цілих поколінь традиційним зайняттям чоловіків було переважно рибальство. Слід сказати, що запорозька традиція тут, як і скрізь, переважно зберігається і передається чоловічою лінією, і пов'язана саме із заняттям рибальством, як одним із традиційних занять населення плавневої зони. Як приклад, можна навести фрагмент інтерв'ю з Марією Синенко (Куницею) 1914 р.н., яка розповідає про свого старшого брата Василя Куницю, 1913 р.н. - відомого у селищі рибалку, який розпочав свою діяльність у цій царині ще наприкінці 1920-х років. На запитання відносно того, хто ж вчив його рибалити не забарилася відповідь: «Батько! А хто ж? А його хто? А його ж, мабуть його батько» [3]. Подальше інтерв'ювання самого В. Куниці підтвердило не тільки правдивість свідчень його сестри, але й дозволило зазирнути у вже забутий світ традиційної культури плавневих рибалок, на обрії якого цілком виразно майорить постать запорожця XVIII століття.

Слід сказати, що зафіксована від цього інформатора термінологія, якою ще й по сей день користуються старі рибалки цього регіону, теж несе в собі виразний запорозький елемент. Наприклад, такі традиційні терміни, які ми зустрічаємо в «Описании бывших запорожских промыслов» Василя Зуєва, чи то в «Українському рибальстві в Добруджі» Федора Вовка, зустрілися й в розповідях В. Куниці. Це як назви риболовних знарядь - наприклад, «кармак» (тюрк. karmak - вудка) або «каюк» (тюрк. kayik - човен), так і терміни, що стосуються певних технологічних етапів переробки риби, такі як «корінити» або «банити» рибу [16]. Вони вже на сьогодні не зустрічаються ніде за межами цього регіону, за межами колишніх плавнів. Крім того, досить могутній і потужний пласт таких слів, які, власне кажучи, більше ніде не зустрічаються, - у назвах сортів риб, яких не маємо у жодних словниках української мови - «біблиця», «сара» та ін. (останнє, до речі, як з'ясувалося означає ніщо інше як щуку, та може розглядатися як релікт запорозького рибальського арго, у якому щука асоціативно ототожнювалася за хижими рисами своєї вдачі з шинкаркою-єврейкою). Слід сказати, що тюркський мовний шар у зразках рибальського арго Нижнього Подніпров'я, зафіксованого від В. Куниці стосується не лише рибальських знарядь, але й поширюється на назви окремих тварин, зокрема річкових видр, яких рибалки називали тюркським словом «муцак» (тюрк. musaka - м'ясна; очевидно, як протиставлення цього водяного ссавця оточуючому «рибному» світу) [3]. Це всі ті моменти, які гідні більш прискіпливого дослідження науковців, як філологів, так і істориків з фольклористами.

Навіть у деталях збігається розповідь В. Куниці про розпорядок життя рибальського «куреня» з більш ранніми описами запорозьких рибних заводів. Ще молодим юнаком застав він типове убранство - ікону Святого Миколая на покутті куреня, традиційне імпровізоване моління рибальського отамана над снастями та кроплення їх, але не святою водою, а обов'язково горілкою, а ще краще самогонкою. Колективізація, яка відбулася у селі у 1929 р., торкнулася не лише сільського господарства, але й традиційних рибальських артілей. Багато чого з зовнішньої, релігійної атрибутики рибальського промислу було загнано у підпілля, увійшли у побут рибалок бензинові мотори, але ж сам спосіб рибної ловлі залишався старим, запорозьким - якнайкраще пристосованим до умов плавневої зони р. Дніпра.

Власне лепетиський рибацький фольклор, який несе досить багатий запорозький пласт. Зокрема, за свідченнями того ж В.Куниці найбільшою популярністю серед решти пісень у рибалок старого часу відзначалася традиційна запорозька «Ой, та збиралась чорная хмара!», яку традиційно співали рибалки під час застіль, після вдалого повернення з риболовлі [3]. Слід зауважити, що й сам зазначений інформатор (В. Куниця) й решта чоловіків-рибалок Великої Лепетихи цілком реально усвідомлюють свій зв'язок із запорозькими попередниками. Щоправда, усвідомлення це відбувається вкрай самоіронічно, навіть у дещо фривольний спосіб - «Дід мій був козак, батько син козачий, а я не те, не се - г…о собаче» [3]. За цією, здавалося б, сороміцькою приказкою яка передається із вуст в уста, щонайменше з початку ХІХ століття, криється і ясна, сяюча гордість за своїх славних предків, і чорна туга, як наслідок втрачених козацьких вольностей.

У переказах В. Куниці про великолепетиську минувшину запорожці постають не тільки як статичні та напівлегендарні засновники цього населеного пункту, але й як активні та цілком історичні діючі особи. От, наприклад його розповідь про те, як село отримало свою назву: «Люди казали, що коли цариця Катерина пливла Дніпром, то наші козаки її каюком везли. А воно надвечір сонце сідало, та вода тиха така була. А весла тихенько так ляпають по воді … Так цариця й каже: «Ляпа тихо». Отак і звуть того село» [3]. В іншому варіанті розповіді про те, як село отримало свою назву ним подано версію, яка береться пояснити наявність у безпосередньому сусідстві двох населених пунктів - Великої та Малої Лепетих. Проте, й тут козаки-запорожці виступають у якості головних «творців історії»: «А ще кажуть тут колись границя була з татарами. Так ото козаки як пливуть з свого боку до татар, чи до турок, хто його зна, так старший їхній і каже козакам «Ляпай тихо!», щоб не почули, значить. Так ото де Мала, так там зовсім тихо треба було, щоб не почули, а де наша - Велика, то вже можна було грібти сильніше, тіко всьо равно не дуже»[3].

Звісно, ж що хоча імператриця Катерина ІІ під час своєї подорожі півднем країни у 1787 р. неодмінно мала пропливати повз гирло р. В.Лепетихи, навряд чи спустилася б вона до того, щоб зійти з золоченої галери до просякнутого густим рибним духом запорозького каюка та ще й кинути невимушено українською сакраментальне «Ляпа тихо». Так само, як не було необхідності начуватися від турок та татар саме на лепетиській ділянці дніпрової течії, оскільки найбільшу небезпеку таїли в собі фортеці в районі о. Тавань, мало не на 60 км нижче за течією.

Таким чином, запорозький спадщина все ще жевріє в усній традиції населення Нижнього Подніпров'я. Це переконує в тому, що запорозький елемент може бути виокремлений і зафіксований у ній навіть у ХХІ столітті! На жаль, невблаганний час та несприятливі історичні умови спочатку витіснили його у настільки глухий кут, що фактично його носіями аж до середини ХХ століття продовжували бути лише представники невеличкої консорції дніпрових рибалок. І от - вже 50 років як не стало плавнів. З кожним роком стає менше тих, хто ще пам'ятає традиції запорозької риболовлі, хто все ще є носієм багатющого, ще січового пласту духовної культури. Вихід може бути один - це комплексні археографічні та етнографічні експедиції, які б мали за мету обстеження населених пунктів, що знаходяться на території колишніх дніпрових плавнів, сучасні території Запорізької, Херсонської та Дніпропетровської областей. Лише воно дасть нам можливість зберегти ті безцінні залишки минулого, які все ще знаходяться поруч із нами.

2.2 Особливості термінології рибальського промислу Півдня України останньої чверті XVIII ст

Дослідивши мову подорожніх записок В.Зуєва, рибальську лексику запорозького козацького вжитку ми поділили на такі семантичні групи: 1. Лексика на позначення знарядь дії: невід, сітка (сіть), косяк, мережа, бредень, самолов, куга, проріж, довбня, поплавок. Наприклад: Орудия рыболовные у запорожцев шести родов: неводы, большия и разные мелкие сети, косяки, мережи и самоловы [4, 272]; Через сутки подымают косяк и рыбу, которая из ячей ни в зад ни вперед вырваться не может и убивают долбнями [4, 273]; Оные опущают на дно на открытом лимане навязав к одной стороне тяжелые камни, а к другой, на веревки пуки камыша, // называемые куги, которые плавая по поверхности держат сеть стеною [4, 273]. Невід. Лексема - невід. - запозичення з давньоісландської мови [4]. Значення її збереглося. Сіть. Етимологічно лексема - сіть - праслов'янського походження setь. У словнику Б.Грінченка ця лексема зафіксована у двох значеннях: сіть., сітка . це сіть, за розміром менша за невід для ловлі риби, а також птахів - [3]. У сучасній українській мові лексема «сіть» зберегла своє перше значення, а друге . використовується лише в переносному значенні [4]. Косяк. За походженням лексема - косяк - звуконаслідувальне слово [9]. У словнику Б.Грінченка ця лексема зафіксована як багатозначна: - гострий кут., колоди, які кріпляться між двома стовпами (у вигляді літери М., шмат сіті; з шести косяків зшивається бредень., канат для якоря на дніпровському човні., невеликий табун коней. [4]. У сучасній українській мові ця лексема втратила свої первинні значення і вживається лише в таких: розм. одірок., скупчення риб у період нересту., те саме, що зграя. [4, 309]. Мережа. Лексема мережа. . праслов'янського походження - mera (плетена) сітка. [4, 440]. Б.Грінченко у своєму словнику дає лексемі мережа таке пояснення: неводъ съ большими очками. [8, ІІ, 417]. У сучасній українській мові ця лексема зберегла своє значення і набула нових: перен те, що нагадує своїм виглядом багато схрещених, переплетених ліній., сукупність яких-небудь шляхів, ліній зв'язку, каналів і т.ін., сукупність однорідних закладів, підприємств і т. ін., розташованих на певній території. [4]. Бредень. Етимологічно лексема бредень - від праслов'янського broditi [6, 252- 253]. У словнику Б.Грінченка лексема бредень подана зі значенням: коротка рибальська сіть від 3 до 6 саж довжиною. [4, 96]. У Словнику української мови ця лексема не зафіксована. Самолов. Лексема самолов виникла внаслідок поєднання двох основ за допомогою голосного. У словнику Б.Грінченка ця лексема не зафіксована. У сучасній українській мові вона вживається в значеннях: мисливська самодіюча пастка для ловлі звірів і птахів., різновид риболовної снасті. [7, 39]. Куга. Походження лексеми куга неясне. Б.Грінченко в словнику подає два значення цієї лексеми: водяні рослини., дерев'яний поплавок до неводу або сіті. [8]. У Словнику української мови лексема «куга» зі значенням дерев'яний поплавок. не зафіксована [7, 383]. Довбня. Лексема довбня - праслов'янського походження від довбати., довбти. [4, 99]. У словнику Б.Грінченка вона подана зі значенням великий дерев'яний молот. [8, 401]. У сучасній українській мові ця лексема дещо розширила своє значення: великий, переважно дерев'яний молот або взагалі велика дерев'яна палиця з потовщенням на кінці., перен., лайл. про нетямущу, дурну людину. [7, 330]. Поплавок. У словнику Б.Грінченка лексема поплавок зафіксована у своєму прямому значенні [8, 332]. У сучасній українській мові ця лексема збереглася і набула нового значення: надутий повітрям прогумований мішок, який використовують як опору при швидкому наведенні мостів, лаштуванні промів., те саме, що поплавище - прикріплений до дна предмет, що утримується на поверхні води і вказує на місцезнаходження рибальського знаряддя. [4, 207]. До цієї семантичної групи належить і лексема . проріж., значення якої В.Зуєв докладно пояснює: «Однако для крупной белой рыбы делают особые сети длинною в 50 сажен, у коих ячейки больше, нежели у невода, если же при всем том они еще часты, то в таком случае прикрывают ее другою, у коей ячеи гораздо пространнее, и тогда первую мелкоячейную во многих местах продевают сквозь другую, крупноячейную, наподобие рукавов и называют прорежью» [5, 272]. Треба зазначити, що ні в словнику Б.Грінченка, ні в Словнику української мови. лексема проріж. не зафіксована. 2. Лексика на позначення назв риби: короп, лящ, судак, щука, білизна, вирезуб, тарань, чехоня, секрет, окунь, бики, осетр, белуга, чечуга, пістрюга, сом, камбала, скумбрія, оселедець, карась, лин. Наприклад: Рыба во всегдашнее время в Днепре ловящаясь суть: карпы, лещи, судаки, щуки, белезны, вырезубы, тарани, чехони, секрети, окуни, и бики, из коих, как скоро лед вскроется, первейшая по красной рыбе появляется тарань. Лини и караси водятся только в речках в Днепре впадающих и в ближайших к ним озерах. Красная или по тамошнему черною называемая рыба, осетры, белуги, чечуги, пистрюги, сомы, хотя заходят в Днепр, но больший их лов бывает в Лимане. Камбала, скабрия и сельди ловятся только в Лимане [5, 272]; Короп. Лексема .карп. (короп) . запозичення із середньонижньонімецької мови (снн. karpe (n), як і двн. karpfo, нвн. karpfet) [4, 395]. У сучасній українській мові ця лексема вживається у своєму прямому значенні. Лящ. Лексема лящ похідне утворення від звуконаслідувальної основи lesk-ati, le.c-ati (lja cati); назва пояснюється тим, що під час нересту лящі вискакують у повітря і, падаючи, ударяють (ляскають) по воді [5]. У словнику Б.Грінченка лексема лящ. подана у двох значеннях: назва риби., ляпас. [8, 394]. У сучасній українській мові багатозначність цієї лексеми повністю збереглася [7]. Судак. Щодо походження лексеми судак. вченими ведуться суперечки. Деякі вважають, що нововерхньонімецьке Zander судак. . запозичення зі слов'янських мов, в той же час розглядається як похідне від нов.-в.н. sand пісок., д.-в.-н. sant - теж саме, з суф. art - оскільки риба любить піщане дно. Інші вважають, що лексема судак. . запозичення з тюркських мов або з польської мови [9, ІІІ, 795]. Вона вживається в прямому значенні і тепер. Щука. Лексема щука., ймовірно, запозичення з фін.-угорських мов [9, ІV, 510]. У сучасній українській мові ця лексема вживається у своєму прямому значенні. Білизна. Похідне від слова білий.; можливо, назва цієї риби дана за її кольором. У словнику Б.Грінченка подано два значення лексеми білизна.: білизна., риба. [8, І. 64]. У сучасній українській мові обидва значення цієї лексеми збереглися [див. 7, І, 181]. Вирезуб. У ХVІ-ХVІІІ . виризуб, верезуб - походить із давнішого вирізозуб (у нижній щелепі цієї риби вищерблені зуби, ніби з вирізкою); може бути пов'язане з [верий] вигнутий.; менш переконливе припущення про зв'язок із схв. вирити виглядати, стирчати. і ст.-сл. витріщити. [6, І, 379]. Значення цієї лексеми дійшло до наших днів без змін [див. 7, І, 467]. Тараня. Етимологія лексеми тарань. неясна [9, ІV,22]. У сучасній українській мові лексема тараня. зберегла своє первинне значення . невелика промислова риба родини коропових. і набула нового переносного значення про худу, високу людину. [7, Х, 39]. Чехоня. Лексема чехоня. . можливо, запозичення зі ср.нім. Sichling, Messerfisch чехонь. від Sichel серп., Messer нож., а також рос. сабля чеконь. [9, ІV, 354]. У сучасній українській мові ця лексема вживається у своєму прямому значенні. Секрет. Етимологія лексеми секрет. неясна. Можливо, через посередництво польської мови sekret або з французької мови secret від лат. secretus окремий, схований; тайна. [9, ІІІ, 593]. У словнику Б.Грінченка ця лексема зафіксована у двох значеннях: секретъ., риба. [8, ІV, 112]. У сучасній українській мові лексема секрет. втратила значення назви риби, натомість набула нових значень: те, що не підлягає розголошенню, що приховується від інших., потайний пристрій у механізмах, предметах домашнього вжитку тощо., війс. додатковий сторожовий пост із кількох осіб, виставлений таємно на найбільш небезпечних підступах з боку противника, а також місце розташування такого поста., фізл. речовина, яку виробляють залози людини й тварини. [7, ІХ, 112]. Окунь. Лексема окунь.(прісноводна хижа риба) - походить від слова око.. Деякі вчені вважають, що ця лексема походить від *ak- гострий. та зближують з лит. akstis ость, гастра палка., др.-пруськ. aketes борона. [9, ІІІ, 132]. Значення цієї лексеми збереглося. Бичок. Етимологія цієї лексеми неясна. У словнику Б.Грінченка зафіксована лексема бичок., одне зі значень якої: риба. [8, І, 59]. У сучасній українській мові ця лексема є загальновживаною: невелика головата морська риба. [7, І, 172]. Осетр. Лексема осетр (велика промислова риба) походить від лит. a.etras осетр [9, ІІІ, 158]. Значення цієї лексеми збереглося. Білуга. Лексема белуга . це поєднання кореня бел- із суф. уг(а) (який походить із .oga; ср. польськ. pstrag форель. [9, І, 149]. Значення цієї лексеми збереглося. Чечуга. В укр. мові чечуга., у рос. мові стерлядь., походження цієї лексеми пов'язують із рум. caciuga . та від угор. kecsege осетр. [9, ІV, 356]. У сучасній українській мові лексема чечуга як у своєму первинному значенні цінна промислова риба родини осетрових; стерлядь., так і з позначкою діал. свиня. [7, ХІ, 320]. Пестрюга. Лексема пестрюга праслов'янського походження - pьstrogъ, pьstroga, що пов'язане зі словом пістрий. [9, ІІ, 250-251]. У сучасній українській мові лексема пестрюга. вживається у значеннях: . діал. севрюга., форель. [7, VІ, 342]. Сом. Лексема сом запозичення з лит. amas, лтш. sams сом. [9, ІІІ, 716]. У словнику Б. Грінченка ця лексема подана за значенням назва риби. [8, ІV, 167]. У сучасній українській мові ця лексема зберегла своє первинне значення [7, ІХ, 454]. Камбала. Через російське посередництво лексема камбала. була запозичена з фінської мови . фін. kampala, kampela [6, ІІ, 357]. У словнику Б.Грінченка ця лексема не зафіксована. У сучасній українській мові лексема камбала має значення: морська плоска риба з очима на одному боці голови. [7, ІV, 81]. Скумбрія. Лексема скумбрія. запозичення з нов.-грецької мови [9, ІІІ, 662]. У словнику Б.Грінченка ця лексема зафіксована у своєму прямому значенні: назва риби. [8, ІV, 146]. У сучасній українській мові її значення повністю збереглося [7, ІХ, 334]. Оселедець (сельдь). Лексема сельдь запозичення з давн.-сканд. sild, sild, давн.-шв. sild сельдь. Запозичення відбулося до ХІІ ст. [9, ІІІ, 597]. Б.Грінченко у своєму словнику подає лексему оселедець у двох значеннях: сельдь, хохол, пасмо волосся на вибритій голові. [8, ІІІ, 65]. У сучасній українській мові обидва значення збереглися [7, V, 758]. Карась. Етимологічно лексема карась - праслов'янського походження - karasь, karasjь. Можливо, що це запозичення з якоїсь сусідньої мови (пор. мар. удм. karaka) [6, ІІ, 386-387]. У словнику Б.Грінченка ця лексема зафіксована у двох значеннях: . назва риби: карась., назва вола за кольором схожого з опірінням куропатки. [8, ІІ, 220]. У сучасній українській мові друге значення не збереглося [див. 7, ІV, 101]. Лин. Етимологія лексеми лин неясна. Деякі вчені говорять про спорідненість із лит. lynas, лтш. linis, давн.-пруськ. linis [9, ІІ, 498]. У словнику Б.Грінченка ця лексема подана за значенням назва риби. [8, ІІ, 359]. У сучасній українській мові ця лексема зберегла своє первинне значення. 3. Лексика на позначення процесів дії: риболовство, ловля/лов/лови, потрошити, полоскати, мочити, банити, солити, в'ялити, проволочити, обварювати, чешуянити, карбувати. Наприклад: Приготовление красной рыбы начинают потрошением, откладывая жир, икру и клей особо. Выпотрошенную мочат весною, когда весна еще холодна целые сутки, а летом несколько часов в самом лимане, потом солят весьма круто, а по просолению банят или полощут в воде и после вялят на солнце [5, 273]; Белую рыбу приготавливают таким же образом как и красную; т.е. наловив довольное количество занимаются все, кто тут ни есть чешуянием ея и потрошением, однако смотря на количество рыбы на мелкость ее, нельзя не дивиться, с каким проворством все сие упражнение чинится [5, 273]; Разложенную солят каждую порознь, кладут в кадки, а по просолении нижут на веревки, банят в воде и развешивают для вяления [5, 273]. Риболовство. У сучасній українській мові ця лексема зберегла своє значення і набула нового: ловіння риби; лов, добування риби як галузь народного господарства; рибальський промисел. [7, VІІІ, 527]. Лов/лови/ловити/. Етимологічно лексема лов/лови/ловити. - праслов'янського походження від lovъ ловіння звірів, птахів, риб; здобич. та loviti старатися спіймати дичину, полюючи, підстерігаючи; хапати. [6, ІІІ, 277]. У словнику Б.Грінченка лексема лов/лови/ловити/ має значення: ловля, полювання, звірина ловля. [8, ІІ, 373-374]. У сучасній українській мові ця лексема зберегла своє первинне значення і набула нових: хапати що-небудь на льоту., брати, вибирати що-небудь з рідини., хватати які-небудь живі істоти з певною метою., перен. намагатися збагнути, сприйняти слухом, зором., . радіо, розм. приймати радіохвилі, передачі., перен., розм. виявляти чиї-небудь помилки, суперечки і т.ін.. [7, ІV, 538]. Потрошити. Етимологічно лексема потрошити похідне утворення від потрох. [9, ІІІ, 342]. У словнику Б.Грінченка ця лексема не зафіксована. У сучасній українській мові вона вживається зі значеннями: виймати нутрощі з убитої тварини, розм. робити розтин, перен., розм. витягувати що-небудь звідкись, випорожнювати щось, забирати в кого-небудь (майно, гроші і т.ін.). [7, VІІ, 427]. Полоскати. Етимологічно лексема полоскати можливо, звуконаслідувальне праслов'янське *polskati поряд з *polkati [9, ІІІ, 315]. У словнику Б.Грінченка ця лексема зафіксована у своєму прямому значенні [8, ІІІ, 287]. У сучасній українській мові вона розширила своє значення і набула нових: промивати білизну, одяг і т. ін., занурюючи їх у воду й водячи з боку в бік., промивати для очищення, освіження або з лікувальною метою рот, зуби і горло, розм. коливати, розвівати що-небудь, перен., розм. дуже бити., перен. те саме. що полоскатися (тріпотіти. коливатися). [7, VІІ, 96] Мочити. Лексема мочити(мокнути, мочати, мокти). . праслов'янського походження mociti, moknoti, mokrъ [6, ІІІ, 499]. У словнику Б.Грінченка ця лексема зафіксована у прямому значенні мочити, змочувати. [8, ІІ. 450]. У сучасній українській мові вона зберегла своє значення і набула нового: тримати у воді, у спеціальному розчині, надаючи певних якостей. [7, ІV, 815]. Банити. Етимологія лексеми неясна. У словнику Б.Грінченка ця лексема подана в трьох значеннях: мити, вимивати, виполощувати, полоскати, бити (людину). [8, І., 26-27]. У сучасній українській мові лексема банити вживається лише у двох значеннях: мити, перен. бити. [7, І, 100]. Солити. Етимологічно лексема солити. - похідне від праслов'янського соль. [9, ІІІ, 715]. У словнику Б.Грінченка вона зафіксована у своєму прямому значенні [8, ІV, 165]. У сучасній українській мові лексема солити. зберегла своє первинне значення і набула переносного: розм. робити неприємності, шкодити кому-небудь; насолювати. [7, ІХ, 443]. В'ялити. Лексема в'ялити - запозичення з праслов'янської мови *vednoti [6, І, 443]. У словнику Б.Грінченка подано два значення цієї лексеми: робити в'ялим, в'ялити., сокрушать, сумувати. [8, І, 261]. У сучасній українській мові лексема в'ялити. зберегла свої значення: позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати., перен. позбавляти жвавості, рухливості, бадьорості; робити млявим, малорухомим. [7, І, 798]. Проволочити. Лексема проволочити. . похідне утворення від волочити. [6, І, 442]. Вона зафіксована у словнику Б.Грінченка у трьох значеннях: тягнути, волочити, бити, тягнучи, боронувати. [8, І, 252]. У сучасній українській мові вона зберегла свою полісемічність і вживається в значеннях: повільно тягнути, переміщати кого-, що-небудь; заст. зволікати; .перен, розм. затримувати, уповільнювати хід, здійснення чого-небудь.; проборонувати. [7, VІІІ, 144]. Обварювати. За походженням лексема обварювати. - похідне префіксально-суфіксальне утворення. У словнику Б.Грінченка ця лексема зафіксована зі значенням: обварювати, обварити, обдати кип'ятком. [8, ІІІ, 3]. У сучасній українській мові вона дещо розширила своє значення: обливати окропом, гарячою рідиною або злегка проварювати; обпікати окропом, парою і т. ін. (шкіру людини); ошпарювати. [7, V, 469]. Чешуянити. Етимологічно лексема чешуянити - похідне утворення від праслов'янського чешуя. [9, ІV, 356]. У словнику української мови. ця лексема не зафіксована. Але треба зазначити, що у словнику Б.Грінченка лексема чешуя. зафіксована як одне із значень лексеми луска. [8, ІІ, 382]. Карбувати. Етимологічно лексема карбувати. - запозичення з польської мови . karbowac робити нарізки. [9, ІІ, 195]. У сучасній українській мові вона набула нових значень: робити зарубку, позначку на чому-небудь.; вирізьблювати що-небудь на металі, камені тощо.; перен. чітко, розмірено відбивати.; техн. обробляти тиском краї заклепкових швів і нещільних з'єднань у металевих виробах, щоб закрити щілини.. Із ремаркою заст. ця лексема вживається в значенні розтинати, різати на частини. [7, ІV, 103]. 4. Лексика на позначення продуктів рибальського промислу: жир, ікра, клей, потрох. Наприклад: Жир из красной рыбы вырезывают они ремнями либо кусками и посолив едят с хлебом на подобие ветчины. Клей же вынув из рыбы // вялят несколько на солнце, а после содрав верхнюю кожицу без всякого обваривания сбивают в четырехугольные плитки и так продают [5, 273]. Жир. Зафіксована в подорожніх записках В.Зуєва лексема жир (сало) загальноприйнятої етимології не має [6, І, 198]. У словнику Б.Грінченка подано її у чотирьох значеннях: Жир; корм, здобич (у диких тварин).; горішки з дерева бук.; масть гральної карти. [8, І, 484]. У сучасній українській мові вживається лише два значення: жир - масляниста, нерозчинна у воді речовина, що входить до складу організму людини, тварини й рослини.; розм. масть гральної карти. [7, ІІ, 530]. Ікра. Етимологічно лексема ікра праслов'янського походження *jьkra, споріднене з лит. ikras, ikrai ікра., лтс. ikra [6, ІІ, 294]. У словнику Б.Грінченка ця лексема зафіксована у двох значеннях: ікра, вим'я корови. [8, ІІ, 197]. У сучасній українській мові друге значення втрачене, хоча з'явилося нове: страва з дрібно насічених овочів. [7, ІV, 16]. Клей. Лексема клей. . праслов'янського походження (псл. *kъlejь, *kъlьjь) [6, ІІ, 456-457]. У словнику Б.Грінченка вона зафіксована зі значенням: клей, липка речовина. [8, ІІ, 249]. У сучасній українській мові лексема клей набула нового значення: розм, рідко. Те саме, що глей (загуслий сік, що виступає на стовбурах деяких фруктових дерев). [7, ІV, 178]. Потрох. Етимологія лексеми потрох неясна. Можливо, пов'язана з болг. трохa - крошка, шматочок, порівнюючи аналогічні пол. podrobce, podrobki потроха, нутрощі. [9, ІІІ, 346]. У словнику Б.Грінченка ця лексема не зафіксована. У сучасній українській мові вона зафіксована з ремаркою рідко. у значенні потрух: частина нутрощів тварин, переважно придатна для їди., діал потерть. [7, VІІ, 429]. 5. На позначення місця, де козаки займалися рибальством, зафіксована лексема артіль (риболовна артіль). Наприклад: . сие называлось них варить рыбу на стебло и составляло обыкновеннейшие для рыболовной артели варево [5, 272]. Артіль. Етимологічно лексема артіль. . запозичення з тюркських мов через посередництво російської [6, І, 88]. У сучасній українській мові ця лексема є загальновживаною і вживається у значені: група людей однієї професії або ремесла, які об'єднались для спільної праці на основі усуспільнення засобів виробництва. [7, І, 63]. В.Зуєв у своїх подорожніх записках докладно пояснює значення понять голова, крошень/крошевня, рубанка/рубань, боковня, голкова на позначення назв сукупності риби за сортом: Свежую, соленую или вяленую продавали всегда головами. Головою называется у них известное количество той или другой величины рыбы, так что всякая обыкновенна делима была на четыре сорта. Самой крупной белой рыбы, как-то судаков, лещей, вырезубов и тому подобных походит в голову в сто, а больших карпов только пятьдесят, таковой рыбы голова называется // собственно крошень или крошевня. Второй величины голову составляют двести рыб, и как оная при приготовлении обыкновенно на брюхе для приметы, что их две ровняются с одною большою, надрезываются, то и голова прозвана по тому собственным именем рубанкою или рубанью. Третьей величины рыба кладется в голову пятьсот; она бывает надрезана вдоль поперек по бокам и по тому называется боковнею. Четвертой величины голова заключает в себе тысячу рыбок, и потому, что ее вялят продевая большими иглами сквозь глаза на веревочках, называется игольнею. [5, 274]. Подібна точність може свідчити про запис усних розповідей безпосередньо під час зустрічі із запорозькими козаками. У жодному словнику не зафіксована лексема крошень/крошевня. зі значенням: сукупності риби за сортом., хоча у словнику Б.Грінченка знаходимо лексему крошня зі значеннями: рибальський сак., верх, будка візка. [8, ІІ, 311]. В етимологічному словнику вказується, що лексема крошень зі значенням: гурт білої риби. . очевидно, результат видозміни слова праслов'янського krosna-ja, krosna, krosno крошня (рибальський сак) [6, ІІІ, 106]. У словнику української мови. ця лексема не зафіксована. Інші лексеми цієї семантичної групи зі значенням назви сукупності риби за сортом. у жодному словнику не зафіксовані і етимологія їх неясна. Отже, точність і достовірність переданих В.Зуєвим свідчень про рибний промисел запорозького козацтва, який продовжував своє існування в пониззі Дніпра й після зруйнування Запорозької Січі, зробили ці свідчення чи не хрестоматійними для розгляду питань рибальства на Запорозьких Вольностях, а також при вивченні живомовної стихії тієї історичної доби.

Висновки

Джерельна база дослідження складається з одного боку із комплексу документальних джерел розпорошена по різним архівам України та Російської федерації. В основному це службова справочинна документація місцевих органів управління Півдня України.

Наукова література представлена роботами багатьох дослідників, в основному це дослідники південноукраїнського регіону, де відомості з риболовлі носять фрагментарний та ілюстративний характер. Окремо виділяється роботи В.Зуєва та П.Рябкова. Не зважаючи на той факт, що дані роботи розділяє століття, їм притаманний схожий описовий характер викладення інформації і головна їх цінність заключається у описах та первісному опрацюванні матеріалів. У цілому результати дослідження рибальства, здійснені П. Рябковим, в яких він зафіксував наративні (розповіді рибалок) та унікальні матеріальні пам'ятки культури (зокрема, навів точні креслення різноманітних знарядь ловлі риби), дають можливість не лише визначити ряд особливостей у функціонуванні риболовецького промислу на півдні України доби його занепаду, але й реконструювати комплекс рибальських засобів та знарядь ловлі риби другої половини ХІХ ст. Наукова цінність дослідження П. Рябкова полягає і в тому, що ним була зібрана значна кількість етнографічного матеріалу шляхом безпосереднього спостереження за життям і побутом рибалок на півдні України, як окремої професійної групи. Позитивне значення дослідження риболовецького промислу, здійснене П. Рябковим, полягає і в тому, що він розглядав його не ізольовано, а у взаємозв'язку з сукупністю факторів економічного, виробничого та соціального життя населення. Окрім того, невід'ємною складовою частиною дослідження є чисельні цифри статистичних даних, які, на нашу думку, допомагають сучасним дослідникам об'єктивно і в повній мірі розкрити роль та вплив риболовецького промислу на побут населення регіону, і взагалі, визначити місце риболовецького промислу в економічній структурі краю.

Рибальство -- одне з традиційних запорозьких промислів -- основа господарського добробуту значної кількості населення Запорозьких Вольностей. Риба завжди була одним з головних предметів запорізької торгівлі. Наявність багатих рибних угідь Дніпровського та Бузького басейнів робило їх ласим шматком для приватних осіб. Відразу по зруйнуванню Запорізької Січі розгорілася боротьба між крупними сановниками російської держави за володіння запорізькими рибними угіддями.

Разом з тим, зміна власників запорізьких рибних угідь мало позначилася на продовженні запорозької традиції рибного промислу. Зберігається технологія запорозького рибного промислу. На півдні усталеною стає розуміння запорозького рибного заводу. Навіть після втрати своєї назви заводи азовського та чорноморського узбережжя стають осередками збереження рибальської традиції запорозьких козаків. Цьому сприяють і активно діючі рибні заводи Чорноморського та Азовського козацьких військ. Сезонний відхід населення південного краю на заробітки до рибних заводів, перетворював їх на осередки не тільки збереження, а й передачі та поширення запорозької побутової традиції на півдні України.

Серед різних видів промислів у другій половині XVII - XVIII ст. на півдні України найбільшого поширення набуло рибальство. Наприкінці XVIII ст. на узбережжі Азовського моря, на берегах Дніпра й Бугу знаходилося чимало рибних заводів, на яких проводилася переробка риби й виготовлялися різні види рибної продукції. Реалізувалася вона не тільки на місці, але й доставлялася в різні райони України та за її межі.

Список використаних джерел та літератури

1. Державний архів Одеської області. - Ф. 1 “Управление Новороссийского и Бессарабского генерал-губернатора”. - Оп. 218. - Спр. 1: Об отдаче на откуп меновых дворов, рыбных заводов и продажи вина в земле Черноморского войска. - 190 арк.

2. Державний архів Херсонської області. - Ф. 14. - Оп. 1. - Спр. 19: Указы Новороссийской губернской канцелярии. 1776-1778 гг. - 108 арк.

3. Рукописний відділ Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України (РВ ЗВ ІУА). Ф. «Археографічна експедиція до смт. В.Лепетиха Херсонської області». - Спр. «Інтерв'ю з Синенко (Куницею) М.Ф., 1914 р.н.».

4. Зуєв В. О бывших промыслах запорожских казаков и наипаче рыбном // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Південна Україна XVIII-XIX століття. - Запоріжжя, Тандем-У, 2001. - Вип. 6. - С. 270-274.

5. Макаревский Феодосий. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. - Днепропетровск, 2000. - 1080 с.

6. Мемуари та щоденники. Частина 1. / Упорядники: А.Бойко, С.Плохій / Передмови: С.Плохій, А.Бойко, В.Чоп, В.Мільчев // Джерела з історії Південної України. Том 5. Книга 1. - Запоріжжя: Тандем-У, 2005. - С. 115.

7. Устное повествование, бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. -- Днепропетровск, 1991. -- 63 с.

8. Анцишкін І.В. Документи Нікопольської Свято-Покровської церкви у зібранні Нікопольського державного краєзнавчого музею // Козацька спадщина: Альманах Нікопольського регіонального відділення Науково-дослідного інституту козацтва при інституті Історії України НАН України. - Вип.1. - Нікополь-Запоріжжя: Тандем-У, 2004. - С.7-59.

9. Багалей Д. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры // Киевская старина, 1889. - № 4. - С. 27-55; № 5.- С. 438-484; № 6-7. - С. 110-148.

10. Бастрыга И., Лыман И. Начала истории Бердянска. - Запорожье., 2002. - 132 с.

11. Бачинський А.Д. Сiч Задунайська. 1775-1828. Історико-документальний нарис. - Одеса: МП “Гермес”, 1994. - 124с.

12. Бойко А.В. Запорозьке козацтво та чумацтво: проблема історичної спадщини останньої чверті XVIII - середини ХІХ століття на півдні України // Матеріали V Конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Збірник наукових статей. Частина 1. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 358-361.

13. Бойко А.В. Запорозький зимівник останньої чверті XVIII століття. -- Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1995.--56 с.

14. Бойко А.В., Маленко Л.М. Матеріали до історії Азовського козачого війська. - Запоріжжя, 1995. - 220 с.

15. Бойко А.В. Південна Україна останньої чверті XVIII століття: Аналіз джерел. - К., 2000. - 308 с.

16. Вовк Хв. Українське рибальство в Добруджі // Задунайська Січ / Упорядник О.Бачинська // Невичерпні джерела пам'яті. Том ІІ. - Одеса: ОКФА, 1998. - С. 268-288;

17. Грибовський В.В., Приймак О.М. Козацтво в усній традиції Нікопольщини // Козацька спадщина. Альманах Нікопольського регіонального відділення Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України. - Вип. 1. - Нікополь-Запоріжжя, 2005. - С. 165-168.

18. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. - М., 1959. - 277 с.

19. Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800-1825 гг. - М.: Наука, 1970.-- 383 с.

20. Етимологічний словник української мови: В 7 т. - К.: Наукова думка. - Т.1, 1982, Т.2, 1985, Т.3, 1989.

21. Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. - К.: Голов. ред. Укр. Рад. Енциклопедії АН УРСР, 1970. - 765 с.; 12 л. іл.

22. Історія народного господарства УРСР. - Т.1. - К., 1983. - 245 с.

23. Кабузан В.М. Заселення і освоєння Таврійської губернії у ІІ половині ХVІІІ - І половині ХІХ ст. // Український історичний журнал. - 1969. -№ 12. - С. 85-91.

24. Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губернии) в XVIIІ - первой половине XIX в. (1719-1858гг.). - М.: Наука, 1976. - 306 с.

25. Кавун М.Е. Академік Василь Зуєв - автор наукового опису Півдня України кінця XVIII ст. // Гуманітарний журнал. - Дніпропетровськ, 2002. Спецвипуск. - С. 47-52.

26. Карагодин А.И. История Запорожского края: 1770 - 1919 (документы и материалы). - Запорожье: ЗГУ, 2002. - 458 с.

27. Козирєв В.К. Записки В.Зуєва про рибні промисли запорозьких козаків [Зуев В. О бывших промыслах запорожских казаков и наипаче рыбном] // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Південна Україна XVIII-XIX століття. - Запоріжжя, Тандем-У, 2001. - Вип. 6. - С. 270-274.

28. Козирєв В.К. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина XVIII - перша половина ХІХ століття). - Запоріжжя, 1999. - 529 с.

29. Никифоренко Н.А. Щоденник подорожі Й.А. Гільденштедта Єлизаветградською провінцією (травень - липень 1774 р.) // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII - ХІХ століття. - Вип. 4 (5). - Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1999. - С. 15-39.

30. Павленко І. Історичні пісні Запорожжя: регіональні особливості та шляхи розвитку. - Запоріжжя: Тандем-У, 2003. - С. 87 -90.

31. Печериця Т.В. П. Рябков - дослідник риболовецького промислу Півдня України. // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Збірка наукових праць та спогадів. - К., 2001. - У 2-х ч. - Ч.1. - С.335-340.

32. Пірко В. Заселення Донеччини у XVI-XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел). - Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. - 180 с.

33. Пірко В. Заселення Степової України в XVI - XVIII ст. - Донецьк: УКЦентр, 1998. - 124 с.

34. Пірко В.О. Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI - XVIII ст. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. - 224 с.

35. Полонська-Василенко Н.Д. Запорiжжя XVIII столiття та його спадщина. - Мюнхен: Днiпрова хвиля, 1965. - Т.1. - 397 с.; 1967. - Т.2. - 247 с.

36. Сапожников І.В. Матеріали з історичної географії та етнографії дельти Дунаю (до 170-річчя скасування Задунайської Січі). - Іллічівськ: ПП “Петро Екзотик”, 1998. - 72 с.

37. Скальковский А. Соляная промышленность в Новороссийском крае (1715 - 1847). - б/м и б/д. - 65 с.

38. Слабєєв I.С. З iсторiї первiсного нагромадження капiталу на Українi (чумацький промисел i його роль в соцiально-економiчному розвитку України) XVIII-перша половина XIX ст. - К.: Наук. думка, 1964. - 135 с.

39. Словарь украинского языка. Собранный редакціей журнала «Кіевская Старина»: Репринтне видання / Ред., с добавлением собственного материала Б.Д.Гринченка: В 4 т. - К.: Лексикон, 1996. - 348 с.

40. Словник української мови: В 11 т. . К.: Наукова думка, 1970-1980.

41. Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII в. - К.: Наукова думка, 1984. - 219 с.

42. Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К.: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - 568 с.

43. Херсон: страницы истории, 1778 - 1978. - Симферополь: Таврия, 1978. - 78 с.

44. Шиян Р. Козацтво Південної України в останній чверті XVIII ст. - Запоріжжя: РА Тандем У, 1998. - 98 с.

45. Яворницький Д. Вольності запорізьких козаків: історико-топографічний нарис // Твори. Т.2. - Київ-Запоріжжя, 2005. - 340 с.

46. Яворницький Д.І. До історії Степової України. - Дніпропетровськ: Друкарня пам'яті “Перекопу”, 1929. - 536 c.

Додаток А

Короткий термінологічний словник лексики рибалок Півдня України кінця XVIII століття

Бредень (бродак, бродниця) - знаряддя для парного лову риби; сітка довжиною 6-12 м. Складається з сітки-мішка та двох бокових полотнищ, в'язаних із грубих міцних ниток у вигляді сітки більшої чи меншої густоти. Своїми боками полотнища були прикріплені до дрючків, нижні кінці яких іноді з'єднувалися планкою. Існували Б. й без сітки-мішка. Знаряддя застосовувалося здебільшого на неглибокій воді.

Верша (кошуля) - стаціонарне рибальське знаряддя; сплетена із пруття пастка конусоподібної форми. Складалася з двох чи більше поперечних обручів, повздовжніх лозин та вузької горловини. Встановлювалася на ніч у ставку, озері чи болоті.

Волок - рибальське знаряддя пірамідальної форми. Виконане із сітчастих полотнищ, бокові краї яких прикріплені до жердин. В. рибачили звичайно удвох із човнів.

Гарди - загорода або кілька загород упоперек річки; вертикально забиті палі, переплетені лозою та доповнені очеретяними матами. Завдяки Г. створювалися глухі затоки, у які набивалася риба. Застосовувалися головним чином у гирлах Дунаю, Південного Бугу та Дніпра, зокрема запорізькими козаками.

Невід - знаряддя для промислового лову риби. Складається з сачка (мотні) та двох довгих (до 200 м) бокових сітчастих полотнищ, краї яких прив'язувалися до мотузок. До верхньої мотузки кріпилися поплавки, до нижньої - грузила. Тягнули Н. за бокове мотуззя - волоки. За призначенням (зимовий і літній лов риби), розмірами, особливостями конструкції існували різні варіанти Н.

Неріт - риболовна пастка циліндричної форми. Складається з обручного каркасу (звичайно три кільця), обтягнутого сіткою. Один кінець Н. закритий, а другий мас вузьку горловину, через яку потрапляє риба. Ставився на протоках та інших неглибоких водоймах.

Ость (остень, сандала) - знаряддя для індивідуального лову риби. Являє собою три-, чотири-, шести- чи восьмизубі вила, кожний з зубів яких має стрілоподібне оперення. Ця залізна частина насаджувалася на дерев'яний держак із мотузкою. О. били щук, сомів, осетрів, коропів, у гірських річках Карпат - форель. Робили це або вбрід, або з човна, тихо посуваючись уночі по воді й підсвічуючи собі ліхтарем, смолоскипом чи розпеченим у жаровні вугіллям.

Переміт - стаціонарне рибальське знаряддя. Це була довга, звита з волосіння або конопель мотузка з прив'язаними до неї гачками. П. перетинали річку, закріплюючи кінці за дерева або кілки на берегах. Ловили ним рибу переважно на Півдні, особливо в гирлах річок, що впадали в Чорне море. Як знаряддя хижацького лову, здавна заборонене.

Сака (підсака, хватка) - індивідуальне рибальське знаряддя. Складалася з напівсферичної сітки, що закінчувалася мотнею, і держака - жердини 2-4 м завдовжки, яка мала природне двороге розгалуження. Іноді верхня широка частина С. кріпилася до дугоподібно зігнутої лозини. С. - знаряддя переважно закидного способу лову риби. Рибалка, стоячи на березі й тримаючи С. за держак, закидав її якомога далі у воду й тягнув до берега.

Ятір (в'ятер) - стаціонарне рибальське знаряддя, виконане з обручів (від 3 до 10) або зігнутих у коло лозин, на які натягувалася сітка або прив'язувалося тонке пруття. Мав два конусоподібні кінці, один із яких, закритий, був витягнутий зовні, а другий, з вузьким отвором, - повернутий всередину. По боках Я. кріпилися одне або два плетені полотнища довжиною до 5 м, що закінчувалися вузькими планками. Я. розташовували звичайно на протоках мілких річок.

Размещено на Allbest.ru