Українська обрядовість як засіб виховання дошкільнят

Теоретичне обґрунтування доцільності використання української народної обрядовості у вихованні дітей дошкільного віку. Форми і методи народознавчого виховання дошкільнят. Розробка методичних матеріалів з виховання дошкільнят українською обрядовістю.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.09.2012
Размер файла 60,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність дослідження. Освіта - стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації й держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людиноємна сфера суспільства, його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Вона є засобом відтворення й нарощування інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина дієвим чинником модернізації суспільства, зміцнення авторитету держави на міжнародній арені.

За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі на основі приєднання до Болонського процесу .

За цих умов освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську націю, яка прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу.

Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови і культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури, вихованню поваги до народів світу.

Система освіти має забезпечувати: 1) збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, української мови і культури, історії і культури народів, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних відношень; 2) виховання людини демократичного світогляду і культури, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури світу і міжособистісних відношень та інші.

Однак те, що відображено в законі «Про освіту», не знаходить конкретний вияв у практиці. Наукові джерела переконливо доводять, що дитина не знаходиться під постійним виховним впливом матеріальної і духовної культури свого народу. До виховного процесу не повною мірою включаються: принцип національного виховання, принцип культуровідповідності, принцип народності, які передбачають створення умов для засвоєння новим поколінням історії свого народу, його мови, пізнання і примноження духовної культури, національних традицій, звичаїв, забезпечуючи духовну єдність поколінь. Все частіше в суспільстві відчувається «дефіцит моральності», одним із проявів якого виступає втрата духовних цінностей народу, зокрема відчуження підростаючого покоління від народної культури.

У державній національній програмі «Освiта» («Украiна ХХI століття») одним з основних принципів названа національна спрямованість освіти, що виявляється в органічному поєднанні національної історії та традицій, збереженні та збагаченні культури українського народу. Реалізація цього принципу пов'язана з утвердженням пріоритетів духовності, моралі, патріотизму.

Як відомо, дошкільний вік відрізняється підвищеною сприйнятливістю до соціальних впливів. Дитина, прийшовши в цей світ, вбирає в себе все людське: способи спілкування, поведінки, ставлення, використовуючи для цього власні спостереження, емпіричні висновки та умовиводи, наслідування дорослим. Рухаючись шляхом проб і помилок, вона опановує норми життя в людському суспільстві. Це робить дошкільний вік найбільш сприятливим для морального виховання. Питаннями морального виховання дошкільнят займалися такі вчені і педагоги, як Т.І. Поніманска, В.А. Сластенін, С.А. Козлова, В.І. Ядешко, Л.Р.Болотіна, І.А. Каірова.

Кожен народ з покоління в покоління передає свій суспільний і соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Народ завжди виступає в ролі вихователя молодого покоління, а виховання при цьому набуває народний характер. Тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайно впливову силу на формування національного характеру, національної психології людини, на його моральне становлення [42;с.169].

У цьому руслі, звісно, актуальним є питання виховання дошкільників народними національними обрядами. Цим питанням займалися багато вчених і педагогів (В.Ф.Афанасьєв, Г.С.Виноградов, Г.Н.Волков, М.Г.Стельмахович, К.Д.Ушинський). Залучення дітей до участі у святах і обрядах рідного народу дає їм можливість на практиці пізнати його культурно-історичний досвід.

Виховання дітей на основі національної обрядовості вирішує відразу кілька виховних проблем: 1) виховання патріотизму, любові до рідного краю; 2) естетичне та моральне виховання дітей; 3) підготовка до самостійного життєвого вибору, творення особистості; 4) формування громадянської свідомості.

Залучення дітей до народної творчості, мистецтва, безпосередня участь в національних святах виховують у них моральні почуття, розвивають художнє світобачення, наповнюють емоційну сферу дитини радістю, піднімають настрій, формують естетичний смак. Отже, актуальність даної проблеми та її недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми кваліфікаційної роботи: «Українська обрядовість як засіб виховання дошкільнят».

МЕТА роботи: виявити ефективність використання народних обрядів і свят в моральному вихованні дошкільнят.

ОБ'ЄКТ дослідження: процес виховання дітей в дошкільному навчальному закладі.

ПРЕДМЕТ дослідження: українська обрядовість як засіб виховання дітей дошкільного віку.

Об'єкт, предмет і мета дослідження обумовили вибір наступних завдань:

1. На основі вивчення наукової літератури розкрити сутність поняття «обрядовість».

2. Теоретично обґрунтувати доцільність використання української народної обрядовості у вихованні дітей дошкільного віку.

3. З'ясувати шляхи використання українських народної обрядовості у вихованні дошкільників у сучасному ДНЗ.

4. Визначити форми і методи народознавчого виховання дошкільнят.

5. Систематизувати методичні матеріали з виховання дошкільнят українською обрядовістю.

Відповідно до визначених завдань і для перевірки наукового припущення було використано такі методи дослідження: теоретичні: аналіз психолого-педагогічної літератури, наукових робіт з проблем використання української обрядовості як засобу виховання дошкільників; емпіричні: спостереження, вивчення практичного досвіду педагогів, порівняння.

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА дослідження складається з положень, які викладені у працях українських діячів минулих часів (Г.Ващенка, О.Савченко, О.Сухомлинської, М.Ярмаченка, О.Воропай, М.Грушевського, О.Духновича, В.Сухомлинського, К.Ушинського, П.Чубинського, Д.Яворницького, Б.Грінченка, Л.Данченко, Л.Любарської, Н.Миропольської, І.Огієнка, М.Стельмахович) та сучасних дослідників (Л.Драчук, А.М.Богуш, К.Л.Крутій, Н.А.Лопатинської), які наголошували на тому, що обрядовість є важливим компонентом виховання дошкільників.

НАУКОВА НОВИЗА дослідження полягає в систематизуванні методичних матеріалів з виховання дошкільнят українською обрядовістю.

ПРАКТИЧНА ЗАЧУЩІСТЬ дослідження в з'ясуванні шляхів використання українських народної обрядовості у вихованні дошкільників у сучасному ДНЗ, визначенні форм і методів народознавчого виховання дошкільнят.

ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК автора дослідження полягає в розробці матеріалу для формуючого експерименту в подальшому дипломному дослідженні.

ПОЛОЖЕННЯ, що виносяться на захист:

1) теоретичне обґрунтування доцільності використання української народної обрядовості у вихованні дітей дошкільного віку;

2) розробка методичних матеріалів з виховання дошкільнят українською обрядовістю.

Структура й обсяг кваліфікаційної роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, об'єкт, і предмет дослідження. У першому розділі розглянуто психолого-педагогічні та етнографічні засади виховання дошкільників. У другому розділі розглянуто методи застосування української обрядовості як засобу виховання дошкільників.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ЕТНОГРАФІЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

1.1. Історичні джерела використання української обрядовості у вихованні дошкільників

Формування людини як особистості закінчується вже в дошкільному віці. В цей час формуються основні риси характеру, поняття про ставлення до оточуючого середовища та людей, з якими вона спілкується, про добро і зло. Тому дуже важливо, в якому середовищі формується і розвивається дитина, що впливає на становлення її характеру.

Величезний пізнавально-виховний потенціал мають народні традиції, звичаї та обряди. В календарних традиціях, звичаях і обрядах збережена багатовікова культура українського народу, яка живить духовність, зокрема ідейність, моральність, естетику кожної людини.

Народ і виховання - ці два поняття взаємопов'язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство як спадок від старшого покоління молодшому. Саме так створюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу, формується його самосвідомість[35, с.169]. І.Суханов з цього приводу пише: «Стійкість звичаїв, традицій і обрядів, їх живучість були воістину рятівними для збереження і передачі новим поколінням досягнень культури» [4; с.126].

Взагалі, за визначенням Д.Н.Ушакова обрядовість - це система, стрій обрядів того чи іншого культу.

Обрядовість на початку її виникнення була нерозривно пов'язана з міфологією: кожному обряду відповідав міф, кожному елементу обряду - частина міфу. Лише згодом міф як оповідання про фантастичні події відокремився від обрядового інсценування події і набув самостійності.

Обряди виникли в ту прадавню епоху, коли зароджувалося суспільство. Людина як соціальна істота й обряд сформувалися одночасно. В міру того як людина набувала досвіду, вона помічала, що певні пори року повторюються (тому, щоб новий рік був не менш сприятливим, ніж попередній, люди прагнули повторити все так само, без змін). Частина таких регулярно повторюваних дій поступово втрачала практичне значення і ставала обрядом. Українці належать до тих націй у Європі, чия обрядовість є однією з найдавніших і найбагатших [4;с.127].

Обряд є однією з першооснов української усної народної творчості. Певну частину її становить обрядовий фольклор, тобто примовляння, заклинання, які виконувались під час святково-обрядових дійств і органічно впліталися в структуру обряду.

Отже, обрядами (або ритуалами) називають такі форми поведінки, що склалися історично, для яких характерні:

1) стереотипність, повторюваність без змін;

2) символічність (кожна обрядова пісня щось символізує), наприклад «Засівання» на Новий рік символізує майбутню сівбу і багатий врожай.

Обряди нерозривно пов'язувалися з діями, для яких так само характерні стереотипність, повторюваність без змін, але які не мають символічного змісту. Такі дії називаються звичаями. Звичаї невіддільні від обрядів. Наприклад, традиційні звичаї зустрічі Нового року включають в себе такі обряди, як колядування, щедрування, засівання, посипання та ін. Усі вони вливаються в єдиний новорічний обрядовий комплекс і розглядаються як його структурні елементи [4; с.127].

В обрядовості українців розрізняють два види - родинну (чи сімейну) і календарно-побутову. Перший вид обрядів тісно пов'язаний з громадським осмисленням важливості події в житті окремої родини чи людини. Сімейні обряди супроводжують громадське відзначення народження, повноліття, весілля та похорону. Другого виду обрядів дотримувалися під час урочистого святкування початку чи закінчення певних сезонів, природних циклів - зими, весни, літа, осені. У давнину обидва види становили єдину обрядову систему. І весілля, і свята повноліття, чи посвячення підлітків у стан дорослості (так звані ініціації), здійснювались у певні календарні періоди. Виняток становили лише обряди, якими супроводжувалось народження чи похорон.

Вперше мета виховання полягала в передачі підростаючому поколінню трудових навичок, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів ще в епоху родового устрою. Народні обряди були справжнім кодексом неписаних норм і обов'язків, але тільки в художньо-емоційній формі. Обряди, що відбивають моральні засади українського народу, закріплюючі почуття вірності друзям, що розвивають естетичні почуття дітей і містять в собі багато інших педагогічних елементів, яскраво представлені в таких святах, як Трійця, Масляна й інші.

У народній педагогіці народні свята і обряди вважаються засобами вираження настрою, переконань, світогляду індивіда. Вони не лише символічно відображають і поглиблюють почуття людини, але і значною мірою ушляхетнюють його. Значення народних свят і обрядів полягає в тому, що вони дають можливість проявити свої почуття і думки, будять емоційні почуття і переживання, стимулюють оптимістичний настрій.

Вже в прадавніх слов'янських літописах, в усній народній творчості, простежується думка про те, що найцінніша людська якість - моральність, що її потрібно прищеплювати, їй необхідно учити, оскільки причиною багатьох людських вад є незнання громадських норм, обрядів, неуцтво. Поведінка залежить від знання, а сполучною ланкою між знанням і поведінкою виступає виховання.

Велике значення українським обрядам як засобові виховання дошкільників приділялося протягом усієї історії становлення та розвитку педагогіки.

Проблеми виховання в дітей позитивного ставлення до традицій і обрядів українського народу частково окреслені в працях Г.Ващенка, С. Гончаренка, І. Зязюна, О. Кононко, В. Мадзігона, Ю. Мальованого, Н. Миропольської, Н. Ничкало, О. Савченко, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка.

Вітчизняні вчені основним джерелом розвитку особистості вважають соціокультурну ситуацію в якій вона функціонує. Відтак необхідним видається поступовий перехід від «безнаціональної», унітарної підготовки дітей, до етнічно-диференційованої.

Збагачення змісту та педагогічних засобів навчально-виховного процесу народним досвідом виховання особистості обґрунтовано в дослідженнях: О. Воропай, М. Грушевського, О. Духновича, П. Житецького, Я. Каменського, М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича, В. Сухомлинського, К. Ушинського, П. Чубинського, Д. Яворницького (виховання особистості на традиціях і звичаях українського народу); М. Глушко, Т. Гонтар, Г. Павлуцького, С. Павлюка, М. Сумцова, П. Чубинського; Т. Мацейків, Е. Сявавко; Т. Байбари, В. Киричок, М. Лєщенко, Л. Масол, О. Савченко, В. Сироти, О. Рудницької, Г. Тарасенко, В. Тименка, К. Чорної, Т. Шевчука (дидактичні аспекти реалізації змісту навчання, збагаченого національними традиціями і звичаями); А. Бакушинського, І. Богуславської, В. Василенка, В. Вишняківської, В. Воронова, В. Прядко (взаємозв'язок змісту декоративно-прикладного мистецтва з традиціями, звичаями та календарно-обрядовими святами); О. Воропай, Б. Гринченко, Л.Данченко, Л. Любарської, Н. Миропольської, І. Огієнка, М. Стельмахович, С. Русової (спільна художньо-трудова діяльність батьків, учнів та педагогів у сюжетних дійствах календарно-обрядових ритуалів та свят).

Проблемі виховання позитивного ставлення до традицій і обрядів українського народу присвячені і дослідження, здійснені в останні роки. З- поміж них: морально-етичне виховання дітей на традиціях українського народу в процесі вивчення літератури (Л. Драчук); українське народознавство в дошкільному закладі (А.М. Богуш); роль української обрядовості в мовленнєвому розвитку дошкільників (А.М. Богуш, К.Л. Крутій, Н.А. Лопатинська).

Також це питання розглядається нині й на державному рівні. У статті 11 Конституції України йдеться про необхідність національної консолідації та розвиток етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин нашої держави.

З-поміж нормативно-правових документів освітньої галузі в цьому питанні набувають актуальності:

1. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХ1 століття»).

2. Національна доктрина розвитку освіти.

3. Концепція педагогічної освіти.

4. Концепція дошкільного виховання в Україні.

5. Концепція дошкільної освіти.

В них обґрунтовано необхідність етнопедагогічного компонента в змісті дошкільної освіти та перелічено низку засобів національного виховання дошкільників,серед яких є народні обряди.

Отже, дослідження багатьох вітчизняних педагогів та психологів, значущість питання на державному рівні довели, що практично прилучаючись до звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає в себе їхній філософський, ідейно-моральний, психологічний і естетичний зміст, поступово стаючи невід'ємною частиною рідного народу, нації.

1.2. Мета та зміст виховної роботи дошкільних установ з застосуванням української обрядовості

Метою концепції дошкільного виховання в Україні є формування основ духовності особистості, а основними завданнями є пробудження у дитини духовного початку, розвиток його в структурі особистості, формування творчої індивідуальності на національній основі і водночас на рівні сучасності [45].

Основи духовності закладаються сім'єю і розвиваються дитячим садком, бо саме в ранньому віці закладається фундамент особистості і відбувається розвиток природних схильностей дитини до рівня здібностей.

Втрачене на цьому етапі надолужити неможливо. Дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної освіти, становлення і розвитку особистості такої, яка б несла в собі духовність свого народу [45].

Однією з найголовніших закономірностей є те, що в процесі формування особистості найефективнішими є шляхи пізнання від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до планетарного, світового [45].

Наукові дослідження переконливо доводять, що дитина повинна знаходитися під постійним виховним впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Це потрібно перш за все для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей, виявлення етнопсихологічних особливостей. У дошкільному віці розпочинається ознайомлення дитини з духовною спадщиною народу: народною піснею, казкою, дитячим фольклором, виробами народних майстрів, з обрядами - втіленням багатовікової культури і мудрості наших предків. Навчально-виховний процес, що базується на народознавстві, відбувається без психологічного тиску на дітей. Вони навіть не відчувають, що їх виховують. Слід наголосити на необхідності широкого впровадження в практику виховної роботи дошкільного закладу заходів на основі традицій родинного виховання, етнопедагогіки та сучасних здобутків педагогіки.

Головною метою виховання на основі народних обрядів є придбання молодим поколінням морального досвіду, спадкоємство духовного надбання українського народу, досягнення культури міжособистісних і міжнаціональних стосунків.

Основні завдання виховання дошкільнят в процесі ознайомлення з народними обрядами - це придбання знань про моральні принципи, норми і правила громадської поведінки; виховання почуттів, потреб і стосунків; формування моральних ідеалів, переконань, стійких навичок і звичок поведінки.

Змістом виховання дітей є виховання любові до рідної землі, народу, його культури і мови, виховання гуманних почуттів, доброзичливого відношення до людей, потреби надавати їм безкорисливу допомогу, формування розумових потреб, усвідомленої дисципліни, відповідального відношення до своїх обов'язків, колективної і громадської праці, виховання скромності, чесності і правдивості, почуття честі, сорому і власної гідності.

Невід'ємною і складовою частиною етнопедагогіки є звичаї і обряди, пов'язані з народним календарем. Народний календар - це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року і прилучають дошкільників до живої енциклопедії побуту й дозвілля народу. Народний календар місяць за місяцем, тиждень за тижнем, періодично день за днем передбачає, відповідно до конкретних умов даного регіону, всі сторони і види хліборобської праці, особливості життя, зміни в природі [45].

В дошкільному закладі народний календар є природовідповідною програмою національного виховання. Календарні звичаї і обряди українського народу розмаїті за призначенням, змістом, характером, функціонуванням і виховним впливом на дитину. Вони пов'язані з природою рідного краю, природою самої людини, трудовою діяльністю народу в різні пори року, поглиблюють емоційні зв'язки з життям, працею, красою рідного краю; відображають українську дійсність, національний характер народу, його самобутній культурно-історичний шлях [45].

Зміст та ідейно-моральна наснаженість народного календаря виховують у малюка добропорядність, добродійність, милосердя та інші чесноти. Активна, доступна дошкільникам участь у підготовці та святкуванні значних подій, урочистостей поглиблює зв'язок дітей з сім'єю, рідним народом. У дітей виховується почуття господаря рідної землі, працьовитість, дбайливість, ініціативність, підприємливість, якості турботливого сім'янина, охоронця природи. Проведенню свят передує велика пізнавальна діяльність дітей. Вони дізнаються про історію виникнення свят і традицій, про моральний характер обрядів і звичаїв. Все це не залишає дітей байдужими і сприяє швидкому запам'ятовуванню та розумінню звичаїв та обрядів.

У процесі дотримання звичаїв і обрядів народного календаря дітьми засвоюється культура дідів і прадідів, тобто справжня народна культура, яка лежить в основі сучасної української національної культури. А народна культура - це те життєдайне коріння, яке живить духовність, зокрема ідейність, моральність, естетику кожної дитини.

В українського народу, як і в багатьох народів світу, дати, свята, інші урочистості народного календаря чітко діляться за порами року - зимові, весняні, літні, осінні. У такому поділі проявляється глибока народна мудрість, яка відображає нерозривний зв'язок природи і людини, системи виховання.

У дошкільному виховному закладі рекомендується проводити такі народні свята та обряди до календарної сезонності: взимку - Андрія, Миколая, Різдвяні свята, Стрітення; навесні - Великодні свята та різноманітні веснянки; влітку - зелені свята, косовиця, Івана Купала, обжинки, Спаса; восени - Покрови, Свято Врожаю [45].

Перспективна програма розвитку освіти в Україні в XXI столітті орієнтує педагогів дотримуватися принципу варіантності програм виховання і навчання дітей в дошкільному закладі. Розглянемо, як реалізуються в діючих програмах принципи народності, ознайомлення дітей з історією, обрядами рідного народу.

Програма «Малятко» [26] містить розділ «Дитина i навколишній свiт», в якому визначені теми ознайомлення дітей з навколишнім. На другому і третьому роках життя автори пропонують три теми - «Моя сім'я», «Дитячий сад», «Праця дорослих». У другій молодшій і середній групах додаються теми «Наша вулиця», «Рідне місто». Тільки дітям старшої і підготовчої груп пропонується тема «Народознавство». Відповідно до програми діти знайомляться з традиціями українського народу.

Розділ «Художня література» передбачає широке ознайомлення дітей з усним українським народним мистецтвом з раннього дитинства. Розділи «Образотворче мистецтво» і «Світ музики» містять завдання ознайомлення дітей з українським національним мистецтвом, народними промислами, українськими народними піснями, танцями, хороводами, іграми, музикою.

Регіональна програма «Украiнське Дошкілля» містить чимало народознавчих відомостей в розділі «Рідний край». Так, уже на четвертому році життя діти знайомляться з будинками і спорудами, побудованими в національному стилі, з виробами народних умільців, з народними звичаями, святами, державними символами. Дітей старшого дошкільного віку знайомлять з історією України, радять дотримуватися давніх українських традицій. Також діти старшого дошкільного віку знайомляться з сімейними відносинами, сімейними традиціями, обрядами і святами в Україні.

У програмі «Дитина» [27] містяться народознавчі завдання в розділі «Любій малечі - про цікаві речі». Матеріал розділу подано за тематичним принципом. Це такі теми, як «Наш дитсадок», «Родина», «Культура родинних відносин», «Наш дім (квартира)», «Предмети побуту та вжитку», «У нашоi Оксаночки таке хороше вбраннячко», «Смачного вам», «Золоті руки»,«Вони живуть поряд з нами», «У світлиці природи», «Мій рідний край», «Ми подорожуємо», «Народна берегиня», «Свята».

У старшому дошкільному віці додаються і конкретизуються ще такі теми: «Фольклорні символи». В розділі «Чарівні фарби и талановиті пальчики» діти знайомляться з картинами українських художників як класиків, так і сучасників, народним декоративним мистецтвом, долучаються до активної продуктивної діяльності. Так, за програмою діти повинні вміти ліпити декоративні тарілки, підноси, миски, глечики, кухлі, свічники, обереги (у вигляді птахів, звірів, коней) з подальшим розфарбуванням.

Таким чином, сьогодні для дошкільних установ нашої держави видано кілька різних програм, в яких реалізуються принципи народності, регіональності, краєзнавства щодо ознайомлення дітей з рідним краєм, історією національної культури минулого і сьогодення. А це означає, що в ДНЗ використовують обрядовість як засіб виховання.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

В першому розділі на основі вивчення наукової літератури розкрито сутність поняття «обрядовість»: система, стрій обрядів того чи іншого культу. Обрядами називають такі форми поведінки, що склалися історично, для яких характерні:

1) стереотипність, повторюваність без змін;

2) символічність (кожна обрядова пісня щось символізує).

Також теоретично обґрунтовано доцільність використання української народної обрядовості у вихованні дітей дошкільного віку:

- обряди дають можливість проявити свої почуття і думки, будять емоційні почуття і переживання, стимулюють оптимістичний настрій;

- в календарних традиціях, звичаях і обрядах збережена багатовікова культура українського народу, яка живить духовність, зокрема ідейність, моральність, естетику кожної людини;

- використання обрядовості позитивно впливає на всі лінії розвитку дітей.

В першому розділі також визначено історичні джерела використання української обрядовості у вихованні дошкільників, а саме: історія використання обрядів з часів родового устрою і до сьогодення.

На основі вивчення наукової літератури визначено мету та зміст виховної роботи дошкільних установ із застосуванням української обрядовості, яка полягає у придбанні молодим поколінням морального досвіду, успадкуванні духовного надбання українського народу, досягненні культури міжособистісних і міжнаціональних стосунків.

Зміст виховної роботи дошкільних установ із застосуванням української обрядовості полягає у вихованні любові до рідної землі, народу, його культури і мови, вихованні гуманних почуттів, доброзичливого відношення до людей, потреби надавати їм безкорисливу допомогу, формуванні розумових потреб, усвідомленої дисципліни, відповідального відношення до своїх обов'язків, колективної і громадської праці, вихованні скромності, чесності і правдивості, почуття честі, сорому і власної гідності.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ЗАСТОСУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ОБРЯДОВОСТІ ЯК ЗАСОБУ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

2.1 Форми та методи виховання дошкільників засобами української обрядовості

У дошкільному закладі матеріали з української обрядовості використовуються на заняттях з ознайомлення дітей з явищами навколишнього світу, рідною природою, художньою літературою, образотворчою діяльністю, на музичних заняттях. Ці заняття можуть бути різних типів. Фронтальні заняття проводяться з усією групою дітей. Групові заняття (об'єднують не більше 10-15 дітей) проводять з кожною підгрупою окремо. Це можуть бути екскурсії, спостереження, ігри. Індивідуально-групові заняття об'єднують від п'яти до восьми дітей. Це розігрування малих жанрів фольклору, заучування потішок, віршів, лічилок, скоромовок, обрядових пісень. Індивідуальні заняття проводять з однією дитиною (або трьома-чотирма дітьми) для закріплення або корекції отриманих знань, умінь і навичок.

Заняття народознавчого циклу мають комбінований характер. Протягом заняття вихователь використовує різноманітні методи навчання: розглядання виробів і бесіда про них, загадки, приказки, вірші, ігри, картини, художні твори, технічні засоби (діапроектори, діафільми). Вони можуть бути також комплексними, коли на одному занятті вирішуються програмні завдання з різних розділів.

Невід'ємною і складовою частиною етнопедагогіки є звичаї і обряди, пов'язані з народним календарем. В дошкільному закладі він є природовідповідною програмою національного виховання. Календарні традиції, звичаї і обряди українського народу розмаїті за призначенням, змістом, характером, функціонуванням і виховним впливом на дитину. Вони пов'язані з природою рідного краю, природою самої людини, трудовою діяльністю народу в різні пори року, поглиблюють емоційні зв'язки з життям, працею, красою рідного краю; відображають українську дійсність, національний характер народу, його самобутній культурно-історичний шлях.

Засобами залучення дошкільників до вивчення української обрядовості є народна творчість, декоративно-прикладне мистецтво, у тому числі різні жанри усної народної творчості [3].

Своєрідним, об'єднавшим в собі декілька жанрів народної творчості, засобом залучення дошкільнят до української обрядовості є свято. У дошкільному виховному закладі рекомендується проводити такі народні свята та обряди відповідно до календарної сезонності: взимку - Андрія, Миколая, Різдвяні свята, Стрітення; навесні - Великодні свята та різноманітні веснянки; влітку - зелені свята, косовиця, Івана Купала, обжинки, Спаса; восени - Покрови, Свято Врожаю [45;с.125].

Проведення свята вимагає серйозної підготовки вихователя і музичного працівника. Кожне свято готується спочатку фрагментарно з невеликими групами дітей на заняттях з різних розділів програми народознавчої спрямованості. Долучаються до підготовки свят й батьки.

Емоційне спілкування вихователя і батьків з дітьми напередодні свят допомагає викликати і підтримувати інтерес до його змісту, глибше осмислити матеріал, підвести до морально-естетичного висновку і визначитися у ставленні до нього, тобто закласти основи моральних уявлень і почуттів. Заняття з народознавства проводяться систематично в усіх вікових групах (починаючи з четвертого року життя). Вихователь має можливість сформувати у дітей конкретні, чіткі і доступні за змістом уявлення про ту чи іншу подію, яка є основою свята або обряду. На заняттях вихователь вчить дітей бачити і розуміти його важливість, історичні передумови виникнення і елемент сучасної інтерпретації, дає широкий діапазон варіантності події з урахуванням регіональних та етнічних особливостей краю, народу. Таку за змістом роботу вихователь планує в основному разом з музичним працівником в старших вікових групах. Музичний супровід, ритмічно-хореографічні елементи як засоби мистецтва вчать дітей бачити красу, наприклад, веснянки як пісні, як хороводу, як ігри, як театралізованого свята, яке має глибокі історичні корені і неповторний сучасний колорит і багатство. Поетична образність веснянки, її естетична спрямованість дає можливість дитині виділяти цей вид жанру завдяки його видовим особливостям, засобам виразності, які часто повторюються [45;с.136].

У старшому дошкільному віці необхідно виділяти регіональні особливості веснянок та інших обрядових пісень, що сприяє елементарному розумінню різних мовних засобів виразності і несе певне мовне навантаження, формує уявлення про етнографічну карту сучасної України.

У весняному календарно-тематичному циклі особливо виділяються свята й обряди, пов'язані з яскравими явищами природи, їх очевидним і переконливим впливом на світ рослин, тварин, поведінку і працю людей.

Для того, щоб успішно вирішити народознавчі завдання, вихователь та музичний працівник використовують цілий комплекс навчально-виховних дій. Вони включають, зокрема, різні види творчості: образотворчу - вишиванки, писанки, різьба по дереву, елементи оздоблення національного одягу металом, шкірою; музичну - народна пісня, хоровод, гра; художнє слово - вірші, пісні, заклички, примовки; усна народна творчість - прислів'я і приказки, загадки, прикмети, легенди, повір'я. Тут в нерозривному взаємозв'язку може подаватися матеріал з різних розділів програми, а не тільки з народознавства, можуть поєднуватися різні види діяльності.

Велике значення для досягнення успіхів у проведенні обрядових свят має прояв інтересу до них. Для цього організовують відвідування театру і перегляд вистав, обговорення переглянутого з аналізом гри акторів, їх одягу, оформлення сцени [3].

Малі фольклорні жанри, які використовуються у сценаріях, - народні пісні календарно-обрядного змісту, сімейно-побутові та історичної тематики завжди мають простий текст, динамічний сюжет, який легко і швидко запам'ятовується дітьми, тому їх слід використовувати без обмеження, тільки з урахуванням тривалості дійства.

Слід розширювати коло уявлень дітей шляхом використання інших джерел - носіїв народознавчої інформації. Це спостереження людей в реальному житті світу природи, опис характерних особливостей речей та їх функціонального призначення, пояснення та бесіди з дітьми про обереги українського народу та інше.

Свята народознавчої тематики важливо проводити у дні, коли вони збігаються з обрядовістю календаря або після відповідної дати. Особливістю свят історичної та релігійної тематики є те, що вони не повинні передувати конкретну дату події. Як відомо, жодне свято в українській народній обрядовості не обмежується одним днем, комплекс святкових дій охоплює від трьох до семи днів, що створює сприятливі умови для посилення переживань дітей, повторного відчуття святковості події, її важливості в житті дітей і дорослих.

У молодшій і середніх групах свято триває до 30 хвилин. Особливістю їх проведення є залучення до сценарію старших дітей (добре, якщо є можливість використовувати сімейні відносини між дітьми) та батьків, старших родичів.

У старших групах свято може тривати 1-1,25 години. Коли діти об'єднані по різновіковому принципом, молодші діти стають глядачами, а старші - активними виконавцями сценарію.

Слід зазначити, що український народ у своїх обрядах і традиціях завжди відводив дітям особливе місце, і тому дорослі, особливо під час свят, проявляли свою любов і турботу до них. Ці традиції необхідно підтримувати, віддаючи дітям все найкраще. Наприклад, у віршах до святого Миколая читаємо

Як живете, мої любі,

Діточки кохані?

Чи вчились добре,

Чи булі слухняні?

Чи Знаєте ви молитви,

Вірші, колядку? -

Хто розкаже, поспіває -

Подарунки Знайди!

Або в обжинкові пісні восени:

Чудо-диво зерно меле, зерно меле.

Сипле в міхи муку білу, борошно білу.

Буде діткам хліб пшеничний

І галушечки варені, варені ...

У дошкільному закладі крім свят проводять ще дозвілля з елементами української обрядовості. Мета дозвілля - викликати у дітей бадьорий, веселий настрій, створити умови для виявлення творчих здібностей, почуття радості і задоволення від цього.

Дозвілля може бути різним за тематичним і функціональному призначенню. Українська народна календарна обрядовість передбачає таке дозвілля для дітей дошкільного віку: дозвілля дорослих для дітей (без участі останніх), дозвілля дорослих спільно з дітьми, дозвілля дітей однієї вікової групи, дозвілля, яке об'єднує дітей різного віку.

Дозвілля дорослих для дітей без їх участі може організовуватися по кожному циклу календарної обрядовості для дітей всіх вікових груп з різним рівнем складності сюжету (сценарію). У такому типі дозвілля для дітей молодшого та середнього віку дорослі веселять їх, подаючи цікавий пізнавальний матеріал у невимушеній ігровій формі.

Дозвілля, яке проводиться напередодні Великодніх свят, може бути повністю присвячене писанці, а сценарій можна урізноманітнити малими фольклорними творами, такими, як загадки, обрядові пісні, вірші, прислів'я.

Найбільший інтерес має для дітей дозвілля, яке проводять дорослі для дітей з нагоди свята, наприклад «Різдвяний вертеп». Це театралізоване дійство має глибоке пізнавальне значення. Воно вводить дітей у світ складних історичних і релігійних подій, які в молодшій і середній групах перевищують за своїм змістом можливості самостійного пізнання дітей.

Найбільшу цінність має дозвілля, яке проводиться за активної участі дітей різних вікових груп. Наприклад, дозвілля «А вже весна», яке проводиться на майданчику дошкільного закладу. З дорослих у цьому святі може брати участь вихователь і дитина старшого дошкільного віку.

Дозвілля, яке організовується самими дітьми, може проводитися виключно з їх ініціативи. Концерти улюблених пісень, усної народної творчості, вечори народних танців, ігор, забав приносять дітям особливу радість. Завдання вихователя полягає в тому, щоб підібрати для дітей відповідне музичне супроводження, атрибути, костюми. Участь самих дітей у цих приготуваннях аналогічно їх участі у святі.

Підготовка дозвілля залежить від його змісту. Вечорниці, народні обряди і дії можуть проводитися без попередньої підготовки, відразу після свята, коли в пам'яті збереглися його улюблені фрагменти і діти хочуть їх повторити для того, щоб ще раз отримати задоволення.

2.2 Сучасні методики застосування української обрядовості

З метою визначення основних сучасних тенденцій та методик використання народних обрядів у вихованні дошкільників, проаналізовано педагогічний досвід роботи вихователів дитячого садка «Веселка» м. Краматорська. Загальновідомо, що педагогічний досвід - це сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід виростає з-поміж маси позитивного, має діалектичну природу, і забезпечує високу результативність на основі сумлінного виконання відповідних обов'язків.

З-поміж різних видів педагогічного досвіду нас цікавив досвід з проблеми, яка є характерною для педагогів дошкільних закладів: використання української обрядовості як засобу виховання дошкільників.

Дошкільний навчальний заклад повинен виховувати майбутніх громадян України на основі культурно-історичного досвіду нашого народу, його багатовікової мудрості та духовності. Як уже було доведено, ефективним засобом цієї роботи виступають національні обряди, які мають потужні виховні можливості.

Вивчення педагогічного досвіду в ДНЗ «Веселка» дає підстави стверджувати, що ця робота здійснюється вихователями в різних напрямках: на тематичних заняттях, в процесі організації ігор, під час проведення занять з образотворчого мистецтва та інших видів прикладної творчості, у процесі суспільно корисної праці, під час проведення різноманітних заходів (тематичних свят, ранків, конкурсів та виставок), організацією екскурсій, засобами наочного оформлення приміщень дитсадка.

Так, вихователі Ілієнко І.О. (молодша група), Козлова Т.Р. (старша група ) майстерно використовують на своїх заняттях українські народні звичаї, традиції, обряди та символіку. Педагоги переконані в тому, що дітей треба навчити не просто споглядати, а й бачити навколишнє, помічати поруч дивне й загадкове, приховане, використовуючи при цьому народний календар. Беручи активну участь у підготовці та відзначенні свят, звичаїв і обрядів народного календаря, дошкільники проймаються глибокими патріотичними почуттями, життєстверджуючим оптимізмом, почуттям господаря рідної землі. При цьому вони успішно оволодівають трудовими уміннями і навичками, народною мораллю, естетикою, побутовою культурою, нормами поведінки.

Педагог Пономаренко Н.І. активно використовує під час читання дітям оповідань тексти про різні пори року та відповідну обрядовість.

Вихователь Дремова С.Б. на своїх заняттях з хореографії знайомить дітей старшого дошкільного віку з обрядовими танцями.

Всі заняття з розвитку мовлення також тісно пов'язані з народною творчістю, традиціями, обрядами.

У дитячому садку постійно святкують Великдень, День матері, Щедрий вечір, Водохрещя, День Миколая, Івана Купала, Свят - Вечір, свято Врожаю.

Вихователі дитсадка переконані, що важливе місце у вихованні дошкільників займають родинні традиції та обряди. Діти активно вивчають родовід і по батьковій і по материнській лінії: «Як звуть тата твого тата? А тата дідуся? Яке прізвище у мами твоєї мами? та ін.» Дізнаючись про своє генетичне дерево, дошкільник відчуває себе причетним до певного народу, відчуває себе впевненіше. Все це виховує в дітей гордість, гідність, прагнення не осоромити, а зберегти і примножити честь свого родоводу та примножує цікавість до родинної обрядовості.

Отже, аналіз колективного педагогічного досвіду дитсадка «Веселка» з досліджуваної проблеми дає підстави стверджувати, що педагоги-вихователі активно використовують українські народні обряди у вихованні дітей.

Паралельно з аналізом практичного педагогічного досвіду ми ознайомились з методичною літературою, яка містить рекомендації щодо проведення українських національних обрядів з дошкільниками. Наприклад, А.М. Богуш та Н.В. Лисенко у навчальному посібнику «Українське народознавство в дошкільному закладі: практикум» пропонують власну методику проведення українських національних свят та обрядів. Розглянемо деякі приклади.

План-конспект заняття на тему «Зустріч весни» для підготовчої групи.

Заняття проводиться у попередньо прикрашеній групі. Заняття починається загадкою:

Сонячно і рясно

Уквітчав наш календар

Першим цвітом рясним.

Надійшла пора прекрасна.

Розповідь виховательки про зустріч весни:

Після суворої зими природа прокидалася з сну. Зеленіли гаї і поля, прилітали з чужих країв додому птахи. Люди раділи цій події і, щоб відмітити прихід весни, збиралися на вигонах, галявинах і влаштовували святки. Це було святом для всіх. Особливо тішилися діти. До цього дня їм пекли тістечка «жайворонки», якими діти кликали весну. Дівчата збиралися в окрему групу і співали свої заклички - пісні весні. Ці пісні виконувалися для того, щоб прискорити настання весни. Розбудити природу від сну, випрохати у природи щедрого літа. Ось одна з таких закличок:

Ой, виходьте, дівчата,

Та в сей вечір на вулицю

Весну красну стрічати,

Весну красну вітати.

Будем весну стрічати

Та віночки сплітати,

А віночки сплетемо,

хороводом підемо

А потім до дівчат приєднувалися хлопці, і всі разом водили хороводи, грали в ігри, що також мало прискорити прихід весни.

Дуже поширений був такий звичай: дівчата варять горщик каші, виносять на вулицю, закопують і прибивають кілком, приспівуючи при цьому:

Закопали горщик каші,

Ще й кілком прибили,

Щоб на нашу та вулицю

Парубки ходили!

Такі гуляння продовжувались аж до самого вечора. Вони вселяли надію на те, що літо буде щедрим на врожай. Ці гуляння згуртовували людей, зближували їхніх дітей, вчили їх співпереживати один одному, радіти успіхам і печалитися чужим невдачам. (Вивчення веснянок. Весняні хороводи).

План-конспект заняття на тему «Розписування писанки» [3;с.68].

Хід заняття:

Розпочинається в музеї українського побуту.

Діти, ми сьогодні з вами поговоримо про народних умільців. А може, ви знаєте, кого називають народними умільцями? Здавна наш український народ робив речі не тільки потрібні для вжитку, а й прикрашав їх. З давніх-давен наш край славиться гончарством, а ще ткацтвом, різьбленням по дереву, випалюванням, вишиванням. Які речі, що в нашій світлиці ви бачите, створено народними умільцями? (Вишивки, горщики, різьблені вироби, писанки.) Що тут є для дітей? Яворівська іграшка, сопілочки і т. ін. Всі ці красиві речі створили люди , які передавали й зараз передають своє вміння іншим, навчають їх, щоб не забувалося. А ваших мам можна назвати народними умільцями? Що вміють робити ваші мами? Вчать вас вишивати? Колись мати, навчаючи дочку, приказувала:

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушничок на кілочку.

Тримай відерця всі чистенькі

І водиці повненькі.

А в українській народній пісні співається:

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушничок вишивала.

Діти переходять до панно з вишивками і писанками. Знайдіть, що в залі прикрашене руками. Що є на панно?

Загадується загадка:

Як уродилася, то була біла.

Тепер подивіться, рябенька я ціла.

Мені змалювала Оленочка бочки

У жовті, червоні і білі квіточки.

Лежу на столі біля круглої паски,

Моргаю до сиру, тулюсь до ковбаски,

До хрону, до масла, до бабки сміюся.

Ану, відгадайте лишень, як зовуся?

Діти виконують веснянку «Зацвіла в долині червона калина», а потім підходять до столу, де на вишитих рушниках лежать писанки, а також листівки, книжечки.

Діти, сьогодні я вам покажу ще один вид декоративного мистецтва, дуже поширеного в Україні. Це писанкарство. Саме на Великдень за християнським звичаєм освячуються в церкві писанки, ними обмінюються, дарують на знак братерства, несуть на батьківські могили, а діти граються у побиванки.

Яйце - символ весняного пробудження, зародження нового життя, тому воно є головним у великодніх обрядах. Здавна люди розписували писанки, наносячи писачком і воском орнаменти. (Демонструється писачок). В різних місцевостях люди по-різному створюють узори. Існує безліч орнаментів, і кожен з них неповторний, має свої назви. Для Гуцульщини характерні колоритні геометричні орнаменти. На Львівщині - рослинні узори. Всі вони мають назви: «сосонка», «безконечник», «коломийки», «берегиня», «княгиня». (Діти розглядають писанки, елементи орнаменту, поєднання кольорів). Далі читається вірш:

Я писанка-красуня,

Вся в рисках і квітках.

Красу митців несу я,

Їх ставлячи в віках.

Мене кладуть у свято

На пишному столі,

Щоби моїм убранством

Втішалися малі.

Без мене наше свято

Не буде тим, чим є,

Бо писанка багата

Всім радості дає.

У Косові (Прикарпаття) існує єдиний у світі музей, де зібрано тисячі цих красивих писанок, створених народними умільцями. У Канаді, де живе багато українців, писанці споруджено пам'ятник.

Діти, ви хочете навчитися розписувати писанку? Ми сьогодні відкриємо майстерню народних умільців. Ви навчитеся створювати візерунки на паперових писанках, а пізніше ми будемо розписувати писанки на яйці до Великодня. А потім створимо панно і прикрасимо ним нашу групу. Ще раз розгляньте писанки, виберіть собі візерунки, створіть свої узори.

Діти сідають за парти, де підготовлено на вибір форми писанок різного кольору. Вихованці розписують писанки. У кінці заняття оформлюється панно.

О.Ю. Чаварга та О.Ю. Тулай. в посібнику «Народно-календарні свята та обряди в дитячому садку» пропонують наступну програму ознайомлення старших дошкільників з українськими традиціями, звичаями та обрядами:

1. Дати дітям уявлення про те, що кожен народ має свої традиції, звичаї і обряди.

2. Познайомити дітей з українськими традиціями, звичаями і обрядами, пов'язаними з народним календарем, мудрістю українського народу, яка передається з покоління в покоління. Пробудити у дітей пізнавальний інтерес до історії рідного народу, його культури, побуту, звичаїв і традицій.

3. Формувати у дітей конкретні, чіткі і доступні за змістом уявлення про ту чи іншу подію, яка є основою свята. Вчити бачити і розуміти її важливість, історичні передумови виникнення та елементи сучасної інтерпретації, дати широкий діапазон варіантності події з урахуванням регіональних та етнічних особливостей краю.

4. Формувати у дітей національну свідомість, високі моральні переконання і чесноти через відродження національних звичаїв і традицій.

5. Продовжувати знайомити дітей з багатою скарбницею усної народної творчості: українськими народними піснями, колядками, щедрівками, закличками, легендами, прислів'ями, повір'ями, прикметами, загадками тощо.

6. Вчити виразно розказувати вірші, інтонаційно передавати їх зміст, розвивати поетичний слух. Стимулювати мовленнєву активність дітей, збагачувати їхню мову народними образними виразами.

7. Вчити дітей бачити красу пісні, гри, танцю, театралізованого свята через музичний супровід, ритмічно-хореографічні елементи як засоби мистецтва. Розвивати і підтримувати у дітей бажання грати в народні ігри, розігрувати сюжети українських народних пісень, жартів.

8. Продовжувати знайомити дітей з українським декоративно-прикладним мистецтвом: вишивкою, керамікою, писанкарством. Поглибити і розширити знання дітей про український національний одяг, його особливості.

9. Систематизувати уявлення дітей про послідовність сезонних змін у природі. Вчити любити природу, людей, навколишній світ, глибоко цінувати все те, чим багаті українські традиції. Дати загальне уявлення про взаємозв'язок природи з людиною.

10. Ознайомити з лікарськими рослинами рідного краю та народними традиціями лікування ними.

11. Ознайомити дітей з українською національною кухнею. Дати поняття про обрядову їжу.

12. Збагачувати духовний світогляд дитини: її етнічну самобутність, народну мораль, сімейно-побутовий та суспільний етикет. Виховувати повагу до старших, чемність, скромність, працьовитість, правдивість, чесність, гостинність. Виховувати у дітей риси майбутніх дбайливих матерів та батьків: у дівчаток - лагідність, ніжність, хазяйновитість, щирість, прагнення мати дітей, любити, годувати їх; у хлопчиків - шанувати сім'ю, вміти її захищати, бути добрим, щирим, працьовитим господарем, дбати про сім'ю, виховувати дітей.

13. Виховувати у дітей національну гідність, підтримувати інтерес до національної культури, прищеплювати любов та повагу до українських традицій, звичаїв через залучення дітей до підготовки та проведення свят. Викликати і підтримувати у дітей бадьорий, веселий настрій. Створити умови для виявлення і розвитку творчих здібностей дитини, підтримувати відчуття радості і задоволення від участі в святах. Залучати батьків до активної участі у підготовці та проведенні свят.

2.3 Матеріал для формуючого експерименту з дослідження впливу української обрядовості на якість виховання дошкільників

Надаємо приклади свят, розваг та занять для старших дошкільників, які плануємо застосувати для формуючого експерименту в подальшій роботі (дипломному дослідженні). Метою формуючого експерименту є підвищення рівня знань дітей про українську обрядовість та зацікавлення дошкільників в подальшому вивченні народної обрядовості.

1. Назва святкової дії: «Ой на Івана, ой на Купала» (розваги для старших дошкільнят).

Розваги можна провести на майданчику серед квітів і зелені, біля басейну, або ж у залі. На стіні - панно із зображенням літньої природи, у вазах - квіти. Під веселу музику діти заходять до залу (на майданчик).

Ведуча: Діти, який гарний сьогодні день! Ласкаве сонечко лагідно пестить і діточок, і квіточок, і травичку. Небо таке синє-синє, а хмарки в ньому пливуть такі біленькі-біленькі. Голосно співають пташки. Всі радісні. А чому?

Діти: 1. Літо прийшло!

Настало літо,

Літечко чудове!

Милують нас

Погожі дні ясні.

Тепло і радість

Нам дарує знову


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.