Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА СПІВРОБІТНИЦТВА ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ТА СІМ'Ї У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Сім'я як перша ланка виховання дитини дошкільного віку

1.2. Шляхи та методи співробітництва дошкільного навчального закладу з сім'єю

1.3 Форми співробітництва дошкільного навчального закладу з сім'єю

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДИКИ СПІВРОБІТНИЦТВА ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ З СІМ'ЄЮ

2.1. Визначення показників співробітництва дошкільного навчального закладу з сім'єю

2.2. Використання методики співробітництва з сім'єю

2.3 Порівняння результатів

ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження. Зміни сучасної соціокультурної ситуації висунули на перший план необхідність переосмислення питань змісту й організації процесу виховання підростаючого покоління.

За тисячолітню історію людства склалися дві галузі виховання підростаючого покоління: сімейне й суспільне. Кожна із цих галузей, представляючи соціальний інститут виховання, має свої специфічні можливості у формуванні особистості дитини.

Родина й дошкільні навчальні заклади - два важливі інститути соціалізації дітей. Їхні виховні функції різні, але для всебічного розвитку дитини необхідна їх взаємодія. Дошкільний навчальний заклад відіграє важливу роль у розвитку дитини. Тут вона отримує освіту, здобуває вміння взаємодіяти з іншими дітьми й дорослими, організовувати власну діяльність. Однак, наскільки ефективно дитина буде опановувати цими навичками, залежить від відношення родини до дошкільної установи. Гармонічний розвиток дошкільника без активної участі його батьків в освітньому процесі чи навряд можливо.

Відповідно до закону «Про дошкільну освіту» Закон України «Про дошкільну освіту» // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2001. - № 49. і Типовим положенням про дошкільний навчальний заклад Положення про дошкільний навчальний заклад (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1124 (1124-2009-п)) від 05.10.2009., одне з основних завдань, що стоять перед дошкільним навчальним закладом, є «взаємодія з родиною для забезпечення повноцінного розвитку дитини».

В «Концепції дошкільного виховання» підкреслюється Концепция  дошкольного воспитания // Дошкольное воспитание. - 1989. - № 9. - С. 15-45. : «Родина й дошкільний навчальний заклад у хронологічному ряду зв'язані формою наступності виховання й навчання дітей. Найважливішою умовою наступності є встановлення довірчого контакту між родиною й дошкільним навчальним закладом, у ході якого коректується виховна позиція батьків і педагогів». Жодна, навіть найкраща, програма не зможе дати повноцінних результатів, якщо вона не вирішується разом з родиною, якщо в дошкільному навчальному закладі не створене співробітництво «діти - батьки - педагоги».

Необхідність рішення цього завдання обумовлюється тою роллю, яка належить родині в психічному розвитку, становленні особистості й соціалізації дошкільника. У родині дитина здобуває свій перший життєвий досвід, знання й уявлення про навколишню його дійсність.

Найважливішим фактором впливу родини на особистість дитини є атмосфера родинних емоційних зв'язків. Батьківська любов забезпечує дітям емоційний захист і психологічний комфорт, дає життєву опору, а любов і безмежна довіра дитини до батьків роблять її особливо сприйнятливим до їхнього впливу.

У працях видатних педагогів і лікарів минулого (Е.А. Аркін, Я.А. Коменський, Я. Корчак, П.Ф. Лесгафт, Н.І. Новіков, І.Г. Песталоцці, Д.І. Писарєв. Ж.-Ж. Руссо, К.Д. Ушинський) підкреслюється положення про провідну роль родини в соціальному, пізнавальному, естетичному і фізичному розвитку дитини, прилученні її до загальнолюдських цінностей.

Завдяки зусиллям вітчизняних учених (Р.С. Буре, Л.А. Венгер, О.В. Запорожець, М.І. Лісіна, Н.Н. Поддьяков, Н.П. Сакуліна, Ф.А. Сохін, А.П. Усова, Д.Б. Ельконін і ін.) виховання, освіта і розвиток дітей у дитячому садку будується на науковій основі й забезпечує рішення виховно-освітніх завдань і підготовку дитини до школи.

Родина й дошкільний навчальний заклад мають свої особливі функції і не можуть замінити один одного й повинні взаємодіяти в ім'я повноцінного розвитку дитини-дошкільника.

З моменту створення системи суспільного дошкільного виховання педагогічна наука й практика протягом багатьох років здійснювала пошук різноманітних форм і методів роботи дошкільного навчального закладу з родиною. У роботах Н.Ф. Виноградової Л.В. Загик, Я.І. Ковальчук, В.К. Котирло, А. Ладивір, Л.І. Маленкової, Т.А. Маркової, Л.А. Мельничук, Л.Ф. Островської, Е.А. Панько, О.Н. Урбанської і інш. був розроблений зміст, форми й методи взаємодії педагогів з батьками. До них відносяться: відвідування родини, консультації, бесіди, групові й загальні збори, наочна пропаганда, ділові ігри, семінари-практикуми. Як показало спеціальне вивчення (В.А. Караковський, І.А. Хоменко) ці форми роботи з родиною не завжди виправдовують себе.

Співробітництво дошкільного навчального закладу й родини ефективно у формі паралельного дії, послідовного доповнення й координації, узгодженні ціннісних (або раціональних) орієнтацій і інтересів і поряд з рішенням ряду психолого-педагогічних завдань, сприяє сприятливій адаптації дитини до нових умов життєдіяльності в дошкільному навчальному закладі.

Родина дуже впливає на становлення особистості дитини. Але практика показує, що робота педагогів з батьками одноманітна й не ефективна, не відповідає вимогам сьогодення Пятковская  Т.А.  Семья  как  естественный  фактор  воспитания // Родительское собрание. - 2003. - № 3. - С. 25-28. .

Співробітництво дошкільного навчального закладу й родини в питаннях виховання дитини дозволяє надавати систематичну допомогу родині в питаннях виховання й сформувати єдине виховне середовище для дитини.

Однак найчастіше вплив дошкільного навчального закладу й родини на дитину різноспрямовані. Зміст співробітництва дошкільного навчального закладу й родини не завжди відповідає актуальним потребам дошкільного навчального закладу й родини в сфері виховання.

Аналіз психолого-педагогічної літератури й масової практики показує, що проблема взаємодії дошкільного навчального закладу й родини актуальна протягом багатьох років, тому що ця проблема містить у собі кілька аспектів: пріоритетність суспільного й сімейного виховання; взаємини батьків і дітей дошкільного віку; а також співпраця вихователів і батьків у процесі виховання й навчання дітей-дошкільників.

Таким чином, одним з основних завдань дошкільного навчального закладу, педагогів і психологів є встановлення позитивних взаємин між вихователями й батьками, розробка нових форм роботи з батьками для пропаганди педагогічних знань, залучення уваги батьків до дитини й висвітлення наслідків негативних відносин у родині.

Отже, актуальність даної проблеми й обумовила вибір теми нашої дипломної роботи: «Роль сучасних підходів до співробітництва сім'ї та дошкільного навчального закладу».

Мета дослідження - теоретично та експериментально розглянути проблему співробітництва дошкільного навчального закладу й родини та перевірити ефективність використання сучасних підходів до співробітництва сім'ї та дошкільного навчального закладу.

Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз літературних джерел по темі дослідження;

2. вивчити сучасні форми співробітництва родини й дошкільного навчального закладу у вихованні дітей.

3. Вивчити рівень зацікавленості батьків у співробітництві з педагогічним колективом дошкільного навчального закладу;

4. експериментально перевірити використання сучасних методик співробітництва дошкільного навчального закладу з сім'єю.

5. Обробити отримані результати й обговорити їх;

6. сформулювати рекомендації та пропозиції щодо організації співробітництва дошкільного навчального закладу з сім'єю.

Об'єкт дослідження - співробітництво родини й дошкільної установи.

Предмет дослідження - сучасні методики співробітництва родини й дошкільного навчального закладу.

Гіпотеза: використання сучасних методів та різноманітних форм співробітництва дошкільного навчального закладу та сім'ї сприяє підвищенню взаємодії батьків та вихователів дошкільного навчального закладу, що дає змогу покращити ефективність виховання, призводить до інтелектуального розвитку дитини, шляхом застосування батьками нових форм виховання та навчання або залучає батьків до активної участі в вихованні та навчанні.

Методи дослідження:

- аналіз психолого-педагогічної, методичної літератури з теми дослідження,

- психологічний експеримент,

- спостереження,

- анкетування,

- бесіда,

- математичний та статистичний аналіз.

Структура дипломної роботи: вступ, 2 розділи: теоретичний та практичний, висновки, список використаної літератури, додатки.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА СПІВРОБІТНИЦТВА ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ТА СІМ'Ї У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Сім'я як перша ланка виховання дитини дошкільного віку

Сім'я, безумовно, посідає важливе місце в процесі формування особистості. Саме тому на сучасному етапі розвитку педагогіки постає питання про проблему сімейного виховання.

З перших днів свого життя дитина починає поступово всотувати в себе навички вживання у світ і виживання у ньому, опановувати соціальний досвід (соціалізується). Макрокосм цього світу на перших порах зведений до середовища сім'ї, яка передусім несе відповідальність за виховання дитини. Глибинний зміст, масштаб і сила цієї відповідальності обумовлені соціальним статусом сім'ї.

З часом дитина розширює сферу своєї взаємодії зі світом, на неї спрямовують свої впливи різноманітні соціальні інститути, які доповнюють, урізноманітнюють виховні зусилля сім'ї. На етапі дошкільного дитинства провідним соціальним інститутом, покликаним забезпечити різнобічний розвиток дитини, є система дошкільних закладів. Гармонійна взаємодія їх із сім'єю є запорукою повноцінності буття дитини, розкриття і реалізації її потенціалу, виходу на нові орбіти соціальної реальності. І все-таки найвища відповідальність за виховання дітей у цій взаємодії належить сім'ї Куликова Т.А. Cемейная педагогика и домашнее воспитание. - М.: Просвещение. - С. 101..

Існує багато визначень поняття «сім'ї». Розглянемо деякі з них.

Сім'я -- мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю Гребенников И. В. Основы семейной жизни: Учебное пособие. - М.: Просвещение, 1991. - С. 98..

Сім'я - складна багатофункціональна система, вона виконує ряд взаємозалежних функцій.

Сім'я - це складний соціальний утвір. Дослідники визначають її як історично конкретну систему взаємостосунків між подружжями, між батьками й дітьми, як малу групу, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту й взаємною моральною відповідальністю, як соціальну необхідність, яка обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення Шнейдер Л.Б. Семейная психология: учебное пособие для вузов / Л. Б. Шнейдер.  - М.: Академический Проспект, 2007. - С. 156..

Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на особливості соціального буття сім'ї, виокремлюють такі провідні її функції Васильева А.К. Семья и ее функции. - М.: Педагогика, 1975. - С. 46.:

ь виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно суспільства виховна функція сім'ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління;

ь господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення матеріальних потреб членів сім'ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров'я, організацію відпочинку;

ь емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті;

ь функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне збагачення особистості;

ь функція формування досвіду соціального життя. У сім'ї особистість здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил;

ь сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє потреби індивіда у сексуальному житті.

Соціолог А.Г. Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільною функцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовження свого роду. Але роль родини не зводиться до ролі «біологічної» фабрики. Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний і інтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регулятором народжуваності Харчев А.Г. Семья и культура // Советская педагогика. - 1982. - № 1..

Порушення функцій сім'ї може бути пов'язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім'ї породжує проблеми у розвитку дітей.

Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається Дружинин В.Н. Психология семьи. - М.: Академия, 1996. - С. 265..

Успішність співробітництва дошкільного навчального закладу з батьками забезпечується завдяки врахуванню типу сім'ї. Адже кожна сім'я, яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує різних видів роботи, застосування певних форм і методів.

Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти. Розглянемо деякі з них.

Н. Козлов виділив наступні сучасні форми родини:

1. Традиційний. Цивільний або церковний шлюб. Ця форма найбільше опікує права дітей, але містить максимальне число заборон для подружжя.

2. Незареєстрованний шлюб. Незареєстрованний шлюб відрізняється від звичайної дружби спільним проживанням і веденням господарства й по існуючому в наш час законодавству примушує до тієї ж відповідальності, що й шлюб зареєстрований.

3. Обмежена часом родина. Шлюб укладається на якійсь час, скажемо, на три роки. Після закінчення цього строку шлюб уважається автоматично розірваним, після чого колишнє подружжя зваживши підсумки, вирішують, або розстатися, або знову бути разом на строк або безстроково. Прихильники такої форми виходять із того, що люди міняються.

4. Переривчастий шлюб. Подружжя живе разом, але вважає припустимим роз'їжджатися на деякий строк.

5. Родина, що зустрічається. Зареєстровані, але живуть окремо, кожний у себе. Якщо з'являються діти - їх виховує мати. Батько займається з дітьми, коли є час і бажання.

6. Мусульманська родина. У всіх відносинах традиційна родина, тільки чоловік має право мати кілька дружин.

Діана Баумринд у результаті вивчення практики виховання виділила 3 типу дітей, характер яких відповідав певним методам виховної діяльності їх батьків Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. - Х.: ОВС, 2002. - С. 39..

Авторитетні батьки - ініціативні, товариські, добрі діти. Авторитетні ті батьки, які люблять і розуміють дітей, воліючи не карати, а пояснювати, що добре, а що погано, не побоюючись зайвий раз похвалити. Вони вимагають від дітей осмисленої поведінки й намагаються допомогти їм, чуйно ставлячись до їх питань. Разом з тим такі батьки звичайно проявляють твердість, зустрічаючись із дитячими капризами, а тим більше з невмотивованими вибухами гніву. Діти таких батьків звичайно допитливі, намагаються обґрунтувати, а не нав'язати свою точку зору, вони відповідально ставляться до своїх обов'язків. Їм легше дається засвоєння соціально прийнятних форм, що й заохочуються, поведінки. Вони більш енергійні й впевнені у собі, у них краще розвинені почуття власної гідності й самоконтроль, їм легше вдається налагодити добрі стосунки з однолітками.

Авторитарні батьки - дратівливі, схильні до конфліктів з дітьми. Авторитарні батьки вважають, що дитині не слід надавати занадто багато волі й прав, що вона повинна у всьому беззаперечно підкорятися їхній волі, авторитету. Не випадково ці батьки у своїй виховній практиці, прагнучи виробити в дитини дисциплінованість, як правило, не залишають їй можливості для вибору варіантів поведінки, обмежують її самостійність, позбавляють прав заперечувати старшим, навіть якщо дитина права. Твердий контроль над поведінкою дитини - основа їх виховання, яка не йде далі суворих заборон, доган і нерідко - фізичних покарань. Такі батьки виключають щиросердечну близькість із дітьми, вони скупі на похвали, тому між ними й дітьми рідко виникає почуття прихильності. Однак твердий контроль рідко дає позитивні результати. У дітей при такому вихованні формується лише механізм зовнішнього контролю, розвиваються почуття провини або страху перед покараннями й, як правило, занадто слабшає самоконтроль, якщо він взагалі проявляється. Діти авторитарних батьків із труднощами встановлюють контакти з однолітками через свою постійну сторожкість і навіть ворожості до навколишніх. Вони підозрілі, похмурі, тривожні й внаслідок цього - нещасні.

Поблажливі батьки - імпульсивні, агресивні діти. Як правило, поблажливі батьки не схильні контролювати своїх дітей, дозволяючи їм поводитися так, як їм заманеться, не вимагаючи від них відповідальності, самостійності й самоконтролю. Такі батьки дозволяють дітям робити все, що їм захочеться, аж до того, що не обертають уваги на вибухи гніву й агресивну поведінку, у результаті якої трапляються неприємності. У дітей же найчастіше негаразди з дисципліною, нерідко їх поведінка стає просто некерованою. Усе це приводить до того, що в дітей не виникає бажання засвоювати соціально прийнятні норми поведінки, не формується самоконтроль і почуття відповідальності. Вони всіма силами уникають чогось нового, несподіваного, невідомого зі страху, що при цьому зіткненні із цим новим не зможуть обрати правильну форму поведінки. Оскільки в них не вироблене почуття незалежності й відповідальності, діти імпульсивні, а в складних ситуаціях агресивні. Вони відрізняються незрілістю суджень, постійним невдоволенням, низьким рівнем самоконтролю, заниженою самооцінкою. Їм нелегко впоратися зі своєю імпульсивністю й зарозумілістю, тому друзів у них, як правило, мало або взагалі немає.

Ще одна типологія сімейних відносин пропонує виділяти такі типи, як гіперпротекція; гіпопротекція; емоційне відкидання; непрогнозовані емоційні реакції; умови підвищеної моральної відповідальності (пред'явлення непомірних вимог) Прохорова О.Г. Мы и наши дети: как построить отношения в семье. - СПб.: Каро, 2007. - С. 74..

Гіперпротекція проявляється дріб'язковою опікою, твердим контролем над поведінкою, надмірним нав'язуванням власної волі, що позбавляє дитину самостійності, ініціативи, почуття відповідальності. Нерідко при такому вихованні дитина стає центром уваги родини, об'єктом обожнювання, «кумиром». Її оточують атмосферою похвал, замилування. Батьки готові виконати будь-яке бажання свого «чада», відгородити його від будь-яких життєвих труднощів.

Варіант гіперпротекції - виховання в атмосфері «культу хвороби», що часто зустрічається в родині, де дитина має який-небудь фізичний недолік або страждає хронічним захворюванням. Дуже часто в глибині цих відносин лежить сховане бажання когось із батьків прив'язати дитину до себе (найчастіше це буває мама, що виховує дитину одна).

Зростаюча особистість у навколишньому світі завжди зустрічає які-небудь перешкоди. Але в дитини, вихованої в даному середовищі, формується переконання, що довкола неї є завжди захисна стіна, зусиль можна не вживати, тому що все буде зроблено за неї. Отже, ускладнюється процес входження в соціум. Відчуття невдачі, нездатність справлятися самому з якою-небудь проблемою приводить до появи комплексу неповноцінності, тобто заниженої самооцінки, недовірі до своїх здатностей, страх перед будь-якими труднощами в житті.

Гіпопротекція проявляється відсутністю уваги, інтересу, батьків до захоплень і переживання дитини. Заборони й заохочення формально існують, але не контролюються. Часто зусилля батьків спрямовані на те, щоб відгородити дитину від громадських осудів і покарань, що створює ситуацію безконтрольності й уседозволеності. Як правило, гіпоопека супроводжується фізичним і психічним насильством. Найчастіше це можливо, коли батьки демонструють наркотичне або алкогольне сп'яніння.

На відміну від дітей, вихованих в атмосфері доброзичливості й турботи, у дитини, що росте в умовах гіпопротекції, спостерігається загальмований розвиток особистісних і інтелектуальних здатностей. Діти здобувають поведінку або агресора, або жертви. У вихідця із цієї родини спостерігається лінійне мислення (біле-чорне). Через підвищену тривожність виникає реакція групування із собі подібними.

Умови емоційного відкидання (емоційно холодні родини). У даних родинах батьки, як правило, люди освічені, інтелектуальні. Усе їхнє життя, свідомість зазнає інтелектуальної обробки. Один зі членів родини може любити багато теоретизувати й замість видачі живої, спонтанної реакції дитині читає науково-моральну лекцію про те, які можуть бути наслідки. Будь-який учинок дитини супроводжується нейтральною реакцією з боку батьків. Такі батьки прагнуть навчити дитину читати в дуже ранньому віці (наприклад, в 2 роки). Як наслідок, дитина відривається від навколишнього світу й не сприймає його всіма сенсорними каналами. У соціумі це, як правило, непривабливі люди, спілкуватися з ними важко. У них відсутні варіації, вони одноманітні (монотонний діалог).

Родина з непрогнозованими емоційними реакціями характеризується несподіваною зміною настрою батьків стосовно дітей. Ці зміни не пов'язані з поведінкою дітей, а залежать тільки від внутрішнього стану самих батьків. Це дуже небезпечний тип, тому що дитина не в змозі прогнозувати реакцію - за той самий учинок вона може бути й покарана, і обласкана. Відсутність сталості приводить до того, що діти почувають себе непевно. Постійна непевність переростає в рису характеру й надалі екстраполюється (проектується) на всі відносини, на оточуючих людей. Ці діти нестабільні, у них постійно дрімає очікування конфлікту. Почуття непевності дуже часто приводить до несподіваних рішень Прохорова О.Г. Мы и наши дети: как построить отношения в семье. - СПб.: Каро, 2007. - С. 85..

Умови підвищеної моральної відповідальності виникають там, де батьки очікують (і вимагають) від дитини результатів набагато більших, ніж вона може досягти реально. У таких випадках дитина під «протекторатом» батьків змушена одночасно нести кілька непосильних навантажень. Причому дитині не прощаються найменші помилки. У глибині такого відношення - амбіційні підходи батьків; на дитині відбиваються їх не досягнуті бажання; бажання батьків шляхом успіхів дитини продемонструвати свою значимість у суспільстві (дитина - символ успіху); звільнення себе від обов'язків. Улюблені заняття дитини не признаються.

При такому вихованні перекручуються цінності, порушуються дійсні відносини між людьми. Як правило, батьки не вміють виражати любов до дитини. Її переслідує постійний страх невдачі, тобто дитина перебуває в постійній напрузі. У випадку неуспіху виникає погроза катастрофи для дитини.

Варіант цього типу: комбінація підвищених вимог і незадоволеність батьків будь-якими результатами. У такого роду родинах присутня постійна напруга. Члени родини можуть подовгу не розмовляти, батьки люблять карати дітей мовчанням; можливі постійна іронія й висміювання. Діти в такій родині не почувають себе в емоційній безпеці, у них губляться стимули до корисної діяльності, виникає недовіра до людей, і дуже часто в дитини рано виникає потреба в додатковому спілкуванні (наприклад, собака). Такі діти обвинувачують себе у всіх невдачах, схильні брати більшу відповідальність. Як наслідок, формується така риса, як деспотизм.

Також доцільно визначати типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім'я. Отже, виходячи з основних функцій сім'ї, можна визначити такі типи сімей:

1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції: за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті; за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульманів; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання: за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями - три і більше подружніх пар).

3. Залежно від виконання демографічної функції: за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років); за однорідністю соціального складу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.) - їх налічують до 70%; різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом (міські, сільські); за тривалістю подружнього життя - сім'ї молодожонів (до 1 року); сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; від 3 до 5 років; від 5 до 10 років; від 10 до 20 років; від 20 до 25 років; від 25 до 30 років; від 30 років і більше.

Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім'ї, сім'ї з дітьми певного віку, сім'ї пенсіонерів.

В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я двокар'єрна (чоловік і жінка-професіонали); сім'я середнього класу, сім'ї кольорових (в США), міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін.

4. Залежно від виконання комунікативної функції: сім'ї за типом керівництва - гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому); за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо; за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї; за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили); соціальне неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства); сім'ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СНІД; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів.

5. Залежно від виконання виховної функції: благополучні; неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні); сім'ї групи ризику.

Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім'ї. Але в основному сім'ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім'ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім'я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім'ї або поганими тощо.

У сучасній сім'ї особлива роль належить функціям духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство, навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім'я. Саме завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками Лесгафт П.Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение. - М.: Наука, 1991. - С. 41..

Сімейне виховання - це одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - С. 306.. Педагогіка визначає такі головні напрями виховання дітей у сім'ї: національне, розумове, фізичне, трудове, естетичне, моральне.

Основні положення сімейного виховання закріплені у таких державних актах, як Конституція України, Закон України «Про освіту», Державна національна програма «Освіта», Закон України «Про дошкільну освіту», в концепції «Сім'я і родинне виховання» та ін.

Не стоїть осторонь і народна педагогіка: «З родини йде життя людини», «Сім'я - ключ до щастя». Першорядного значення вона надає виховному клімату сім'ї.

Саме в сім'ї закладаються основи формування особистості, вона є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Так, у ст. 59 Закону України «Про освіту» Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). - 1991. - № 34. зазначається:

1) «Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості»;

2) «Батьки і особи, які їх заміняють, зобов'язані: постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу…».

Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Тому сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі - все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім'ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.

Сім'я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім'я має позитивний вплив, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї права і обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад.

У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, спокійною, здатною до співчуття, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила.

Особливості виховної функції сім'ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах:

ь Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім'я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права.

ь Здійснення виховного впливу сім'ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім'я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім'ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім'ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.

ь Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. Ледь з'явившись на світ, вона значно розширює його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред'являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім'я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

Отже можна зробити наступні висновки:

Сім'я, безумовно, посідає важливе місце в процесі формування особистості. Саме тому на сучасному етапі розвитку педагогіки постає питання про проблему сімейного виховання.

Існує багато визначень поняття «сім'ї». але на мій погляд, більш доцільно розглядати сім'ю як малу соціально-психологічна групу, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю.

Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на особливості соціального буття сім'ї, виокремлюють такі провідні її функції: виховна функція; господарсько-побутова функція; сексуально-еротична функція; емоційна функція; функція духовного спілкування; функція формування досвіду соціального життя.

У науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей.

Успішність співробітництва дошкільного навчального закладу з батьками забезпечується завдяки врахуванню типу сім'ї. Адже кожна сім'я, яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує різних видів роботи, застосування певних форм і методів.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

1.2 Шляхи та методи співробітництва дошкільного навчального закладу з сім'єю

Суть понять «співробітництво», «співпраця» полягає у беззаперечній рівновартісності внеску кожного учасника педагогічного процесу та у відсутності привілею вказувати, контролювати та оцінювати.

«Взаємодія» являє собою спосіб організації спільної діяльності (в нашому випадку такою діяльністю є виховання дитини-дошкільника), яка здійснюється на основі соціальної перцепції за допомогою спілкування.

Співпраця передбачає гармонізацію стосунків між вихователями і родиною дитини. Психолог В. Петровський визначив особливу форму спілкування між вихователями та батьками - «довірливо-діловий контакт» Петровський В. Воспитателю о личном общении: психология общения. - М.: Новая школа, 1992. - С. 16.. Така взаємодія розглядається як цілісне об'єктивно-суб'єктивне явище в психолого-педагогічній системі й передбачає взаємодопомогу, співробітництво, узгодження зусиль, спрямованих на допомогу у вирішенні різноманітних ситуацій та проблем, в яких діє, живе чи просто перебуває дитина.

Як зазначає М. Машовець Машовець М.А. Підготовка студентів до співпраці з батьками дітей дошкільного віку. - К., 2000. - С. 51., інтерактивний аспект спілкування, який лежить в основі педагогічної взаємодії, передбачає наявність ролей та рольового очікування.

Вихователь, ставлячи перед собою завдання реалізації співпраці з батьками, визначає, в яких саме ролях він хоче їх бачити і чого саме очікує від їхньої участі в педагогічному процесі. Від того, ким будуть батьки в групі (контролер, помічник, однодумець), залежатиме стратегія спільної діяльності.

Сучасні батьки також чекають від вихователя адекватної рольової поведінки: не тільки доглянути дитину, а й якнайкраще сприяти її всебічному розвитку.

Не менш важливо й те, ким відчуває себе сам вихователь - старшим товаришем, другом, наставником, ментором, вчителем, сторонньою людиною.

Спільна робота дошкільного навчального закладу й сім'ї будується на наступних основних засадах, які визначають зміст, організацію і методику цієї роботи:

1. Єдність в роботі дитсадка і сім'ї у вихованні дітей. Вона досягається у тому випадку, коли мета і завдання всебічного виховання добре відомі і зрозумілі не лише вихователям, але і батькам, коли батьки знайомі з основним змістом, методами і прийомами виховання маленьких дітей і певною мірою оволоділи ними.

2. Взаємна довіра у взаємовідносинах між педагогами і батьками, доброзичливе ставлення один до одного, розуміння потреб та інтересів дитини й своїх обов'язків як вихователів; зміцнення авторитету педагога в сім'ї і батьків у дитячому садку.

3. Взаємодопомога у спільній роботі по вихованню дошкільників. Дошкільний заклад повсякчас й різноманітними шляхами допомагає батькам у вихованні дітей. В свою чергу батьки допомагають дошкільному закладу в різноманітній виховній і господарській роботі, піклуючись тим самим про виховання не лише своєї дитини, а й інших малят.

4. Вивчення кращого досвіду сімейного виховання, пропаганда його серед широкого кола батьків, використання в роботі дошкільного закладу позитивних методів сімейного виховання (в підході до окремих дітей та інше).

5. Використання різноманітних форм роботи дошкільного закладу з сім'єю: ознайомлення з життям дитини вдома, в сім'ї; педагогічні бесіди з батьками й іншими членами родини, консультації; групові й загальні батьківські збори; наочна й педагогічна пропаганда. Індивідуальні і колективні форми роботи з батьками, поєднуючись між собою, доповнюють одна одну, сприяють зміцненню зв'язків з сім'єю і дитсадком.

6. Систематичне здійснення зв'язку дошкільного закладу і батьків за певним планом, на протязі усього року, з урахуванням навчально-виховної роботи з дітьми.

7. Встановлення правильних взаємин педагогів і батьків на основі доброзичливої критики і самокритики, що сприяє самовихованню як батьків, так і педагогів й допомагає покращити виховання дітей в сім'ї і дошкільному закладі.

8. Залучення до роботи з сім'ями активу батьків, організованих в батьківський комітет.

В результаті налагодженої взаємодії переваги отримує кожна з зацікавлених сторін.

Дитина: завдяки більшій кількості дорослих у групі значно розширюються можливості для індивідуалізованого навчання та розвитку; для дітей, які зростають в неповній сім'ї з'являється нагода спілкування з дорослими протилежної статті та адекватного їх сприймання. Дитина отримує можливість познайомитися з особливостями різних культур, до яких належать сім'ї однолітків, тим самим збагачуючи свої уявлення про довкілля. І головне - дитина, спостерігаючи за спільною діяльністю дорослих і дітей, набуває навичок взаємодії з іншими людьми, що значно полегшить її соціальну адаптацію в нових умовах. Очевидні переваги зменшення кількості дітей на одного дорослого в групі. Залучення та використання знань й інтересів батьків у процесі занять в групі, участь батьків у прийнятті рішень, тісне спілкування між батьками сприяє створенню колективу однодумців, які зайняті спільною діяльністю та сповнені рішучості виконувати її якнайкраще. Ще В. Сухомлинський зазначав: «Якщо діти навчаються і виховуються разом, значить і в їхніх батьків знайдуться спільні інтереси, значить на основі цих інтересів і можна організувати єдиний батьківський колектив» Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К.: Радянська школа, 1978. - С. 52..

Сім'я, батьки отримують можливість природно спостерігати за власною дитиною у колективі однолітків. Це допомагає батькам краще розуміти особливості розвитку дитини та сприяє більш відповідальній практиці виховання дитини вдома. Безпосереднє спостереження за дитячими досягненнями допомагає більш яскравому переживанню задоволення від них та їх ставлення - такий емоційний контакт між батьками та дитиною впливає на формування глибоких почуттів єдності гуманності та любові. Перебуваючи в групі в ролі активного учасника, батьки краще починають розуміти сам навчально-виховний процес, його особливості та значення в цілому.

Аналізуючи досвід родинного виховання і результати психолого-педагогічних досліджень, доходимо таких висновків.

Досить часто батьки розуміють ту мету, до якої треба прагнути, виховуючи свою дитину, які особисті якості слід у неї формувати, але іноді вони зовсім не знають як це робити. Саме цим можна пояснити розбіжність між практикою сімейного виховання і загальними педагогічними уявленнями батьків.

Помилки батьків спричинені їхньою непідготовленістю до виховної роботи, нерозумінням складного процесу психічного розвитку дитини, самоцінності періоду дошкільного дитинства, а іноді й не усвідомленням відповідальності перед суспільством за виховання дитини. Щоб допомогти батькам оволодіти практичними педагогічними навичками та вміннями творчо осмислювати набуті знання та застосовувати їх до виховання батьків, потрібно залучати професійно підготовлених фахівців.

«Виховання батьків» - це міжнародний термін, під яким треба розуміти допомогу батькам у виконанні ними батьківських функцій - функцій вихователів Дуброва В. Допоможемо батькам - допоможемо і дітям. // Палітра педагога - 1998. - №1. - С. 28-31. . Необхідність проведення роботи з виховання батьків базується на тому, по-перше, що батькам потрібна підтримка; по-друге, дитина має право на те, щоб мати педагогічно освічених батьків; по-третє, суспільство прагне захистити себе від соціальних проблем, які виникають внаслідок поганого виховання дітей (злочинність, алкоголізм, психічні відхилення тощо).

В програмі розвитку дошкільників «Витоки», створеній вітчизняними дослідниками Богуш  А.М.  Витоки  мовленнєвого  розвитку  дітей  дошкільного віку. - К., 1997. - С. 45., в розділі «Співпраця педагога з сім'єю» виділено два завдання:

· Встановити партнерські стосунки з сім'єю кожного вихованця, об'єднати зусилля для розвитку і виховання дітей; створити атмосферу спільності інтересів, емоційної взаємопідтримки і взаємопроникнення в проблеми один одного.

· Активізувати і збагачувати виховні вміння батьків: підтримувати їх впевненість у власних педагогічних можливостях.

Для підвищення педагогічної компетентності батьків дітей раннього віку необхідно використовувати сучасні методи спілкування з батьками, які дають їм змогу розлучитися з традиційною роллю «глядачів» і «спостерігачів» і стати активними дослідниками власної батьківської поведінки, отримувати досвід нового бачення звичних стереотипних способів впливу на дитину.

Позитивні результати у виховній роботі можливі лише при умові довірливого спілкування педагога і з дітьми, і з батьками, а для цього повноцінного діалогу необхідно визначити запити батьків, узгодити з ними режим роботи, виробити загальні вимоги до поведінки дитини в сім'ї і дошкільному навчальному закладі.

Найважливішою умовою розвитку дитини в дошкільному навчальному закладі є активне включення батьків у навчально-виховний процес. У Концепціях дошкільного виховання зафіксовано, що родина і дошкільні навчальні заклади, маючи свої особливі функції, не можуть замінити один одного Концепция дошкольного воспитания // Дошкольное воспитание. - 1989. - № 5. - С. 10-47. . Тому встановлення довірчого ділового контакту між дошкільним навчальним закладом і батьками дуже важливе для успішного виховання дитини. Включення батьків в орбіту педагогічної діяльності, їхня зацікавлена участь в освітньому процесі відбувається не тому, що цього хочуть педагоги, а тому, що батьки усвідомлено підходять до виховання і розвитку власної дитини. Створення єдиного простору розвитку дитини неможливе, якщо зусилля педагогів і батьків будуть здійснюватися незалежно одне від одного, і обидві сторони будуть залишатися непоінформованими щодо планів і намірів один одного. Тому система взаємодії з родиною повинна бути побудована з урахуванням відкритості, інформованості, стимулювання батьків до співробітництва.

Освітній простір дошкільного навчального закладу повинен дозволяти батькам стати союзниками, партнерами дітей і педагогів.

Сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідники розглядають проблему допомоги батькам також з точки зору співробітництва сім'ї і дошкільного навчального закладу.

Педагоги та психологи В.К. Котирло та С.О. Ладивір в книзі «Детский сад и семья» Котырло В.К.,  Ладывир С.А.  Детский  сад и семья. - К.: Детская література, 1984. - С. 24. з метою вивчення конкретної сім'ї і встановлення контактів з її членами для узгодження виховних впливів на дитину рекомендують застосовувати наступні методи:

? спостереження, для якого вибираються ситуації, які відображають взаємостосунки дитини з батьками, способи звертання один до одного. Спостереження дають можливість вияснити, що батьки вважають для себе важливим у виховному процесі дошкільного навчального закладу; яке емоційне забарвлення розставання дитини з батьками;

? бесіда - передбачає чітку постановку мети і продумування способу її ведення;

? виконання дитиною в присутності близького дорослого якогось практичного завдання;

? відвідування вихователем сім'ї - щоб ближче познайомитися з батьками, краще взнати сім'ю, побачивши її в звичайній домашній обстановці і перевірити свої припущення і спостереження відносно психологічного клімату, в якому живе дитина.

? анкетне опитування - метод подальшого вивчення сім'ї. Анкета має на меті отримати додаткові дані про особливості і умови виховання дитини.

З метою підвищення рівня педагогічної освіти батьків автори вище вказаного посібника радять використовувати наступні методи:

? дні відкритих дверей. Одна з цілей, яка з успіхом досягається посередництвом дня відкритих дверей, - ознайомлення батьків з дитячим садком, розпорядком дня, діяльністю дітей, які дають можливість привернути увагу батьків і спрямувати їх зусилля на формування позитивних якостей особистості дитини.

? система консультацій. Бувають колективні - які проводяться систематично на протязі всього року і мають свою мету: дати батькам ті чи інші знання, напр.: про особливості поведінки і діяльністю дитини в зв'язку з переходом в нову вікову групу; та індивідуальні - організовуються поза графіком в зв'язку з виникаючими в процесі спілкування питаннями чи у випадку особливої поведінки дитини. Ініціаторами їх є як педагоги так і батьки.

? батьківські збори - на них добирається тема, яка відображає якісь загальні запитання, що відповідають загальним завданням, які стоять перед даною групою, і разом з тим тема має бути підходящою для розмови з великою аудиторією, яка поєднує людей з різною педагогічною ерудицією.

? форми залучення дітей до життя в дитячому садку, що включають: сукупність різного роду доручень, прохань, домашніх завдань дітям, виконання яких можливе лише під керівництвом чи при безпосередній участі батьків; підготовка і проведення батьками спільно з дітьми вечорів відпочинку і розваг.

Отже можна зробити наступні висновки:

Суть понять «співробітництво», «співпраця» полягає у беззаперечній рівновартісності внеску кожного учасника педагогічного процесу та у відсутності привілею вказувати, контролювати та оцінювати.

Спільна робота дошкільного навчального закладу й сім'ї будується на наступних основних засадах, які визначають зміст, організацію і методику цієї роботи:

1. Єдність в роботі дитсадка і сім'ї у вихованні дітей.

2. Взаємна довіра у взаємовідносинах між педагогами і батьками, доброзичливе ставлення один до одного, розуміння потреб та інтересів дитини й своїх обов'язків як вихователів; зміцнення авторитету педагога в сім'ї і батьків у дитячому садку.

3. Взаємодопомога у спільній роботі по вихованню дошкільників.

4. Вивчення кращого досвіду сімейного виховання, пропаганда його серед широкого кола батьків, використання в роботі дошкільного закладу позитивних методів сімейного виховання.

5. Використання різноманітних форм роботи дошкільного закладу з сім'єю.

6. Систематичне здійснення зв'язку дошкільного закладу і батьків за певним планом.

7. Встановлення правильних взаємин педагогів і батьків на основі доброзичливої критики і самокритики.

8. Залучення до роботи з сім'ями активу батьків, організованих в батьківський комітет.

З метою вивчення конкретної сім'ї і встановлення контактів з її членами для узгодження виховних впливів на дитину рекомендують застосовувати наступні методи: спостереження, бесіда, виконання дитиною в присутності близького дорослого якогось практичного завдання, відвідування вихователем сім'ї, анкетне опитування.

З метою підвищення рівня педагогічної освіти батьків автори вище вказаного посібника радять використовувати наступні методи: дні відкритих дверей, система консультацій, батьківські збори, форми залучення дітей до життя в дитячому садку.

1.3 Форми співробітництва дошкільного навчального закладу з сім'єю

співробітництво дошкільний навчальний сім'я

У педагогічній практиці дошкільних навчальних закладів накопичений значний досвід роботи по наданню допомоги родині у вихованні й навчанні дітей.

Помітно змінився статус родини й дошкільних навчальних закладів, визначилися нові цілі й завдання діяльності дошкільних навчальних закладів, спрямовані на забезпечення умов для розвитку особистості дитини з обліком її індивідуальних і вікових особливостей.

Підвищення статусу сімейного виховання, зафіксоване в законодавчих і нормативних документах України, веде до персональної відповідальності самих батьків за правильне виховання й розвиток їх дітей. Батькам дається при цьому право вибору: виховувати дитину вдома, користуватися постійними або додатковими послугами дошкільних навчальних закладів, вибирати види, типи, профілі, зміст, режим роботи дошкільних навчальних закладів.