Університетська освіта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Контрольна робота з дисципліни «Університетська освіта».

Навчальна дисципліна “Університетська освіта” є однією з нормативних дисциплін циклу гуманітарної підготовки студентів. Вивчення цієї дисципліни має за мету підготовку та адаптацію студентів до навчання в університеті відповідно до сучасних інтеграційних процесів в освіті в контексті Болонського процесу на основі глибокого вивчення освітнього досвіду різних країн, в т.ч. - України.

Метою виконання даної контрольної роботи є закріплення знань теоретичного матеріалу, поглиблений розгляд ключових питань з окремих тем курсу “Університетська освіта”. Виконання завдань контрольної роботи передбачає використання теоретичних знань і практичних навичок, отриманих студентами під час вивчення цієї дисципліни.

Розділ 1. Демократизація ВНЗ - нагальна вимога сучасності

Розбудовчі процеси, започатковані в галузі вищої освіти, значно сповільнюються через відсутність узагальненої концепції розвитку системи, теоретико-методологічних основ управління нею з огляду на найновіші досягнення науки, зміну світоглядної парадигми. Процеси, що відбуваються у вищій освіті, призвели до втрати монополії держави на певні ланки функціонування цієї галузі, у сфері вищої освіти виникла принципово нова ситуація. В результаті механізми, які в минулому забезпечували відносно стійкий стан галузі, перешкоджають її позитивному розвитку. Для галузі вищої освіти стає вкрай необхідним сталий розвиток. Фаза нестабільності завершується або деградацією системи, або формуванням більш досконалих механізмів, які дають змогу ефективніше досягати більш вагомих результатів. Звільнення від консервативних складових, які перешкоджають виходу із кризи, в межах системи вищої освіти зумовлює виникнення нових механізмів, які характеризуються підвищенням рівня самоорганізації та орієнтуються на майбутнє. Зазначимо, що стратегія управління не завжди збігається з основними тенденціями самоорганізації. Між ними нерідко виникає безліч розбіжностей, конфліктів, оскільки історично склалося, що в процесах вітчизняної самоорганізації одним із провідних факторів є держава. В період розбудови суспільства і реформування галузі вищої освіти значне послаблення ролі держави призвело до деструкції стабільності системи.

Вищезазначене дає підстави стверджувати, що в специфічних умовах сьогодення особливої актуальності набуває теоретичне осмислення складних процесів управління вищою освітою в Україні, що є однією з важливих проблем державного управління. Успішному розв'язанню згаданої проблеми сприятиме наукове обґрунтування нового змісту цієї підсистеми управління, перспектив його розвитку в процесі переходу України до ринкової економіки за умови партнерства між системою освіти, державою, суспільством. В Україні розробка концепції реформування вищої освіти входить до кола наукових інтересів таких визнаних вітчизняних фахівців, як В. Андрущенко, В. Козаков, К. Корсак, В. Кремень, К. Левківський, В. Луговий, М. Степко та ін.

Мета роботи - розглянути демократизацію ВНЗ та можливість створення та удосконалення механізмів державного управління в сфері реформування вищої освіти.

1.1 Автономія ВНЗ

Новий механізм управління освітою вимагає розвитку автономії навчальних закладів, яка має виявлятись на основі внутрішнього академічного контролю, зовнішнього контролю, послаблення регламентації всіх видів діяльності освітніх установ за умови виконання ними вимог державних освітніх стандартів.

Усі структурні перетворення у вищій освіті мають відбуватися в процесі інтеграції до європейського та світового освітнього простору.

Як свідчить практика багатьох європейських країн, однією з умов підвищення якості вищої освіти є посилення відповідальності вищих навчальних закладів за результати діяльності шляхом розширення демократичних засад їх функціонування та поглиблення університетської автономії. Водночас очевидним є і те, що ширша автономія вищих навчальних закладів неминуче призведе до більшої залежності їх від громадського контролю, а отже, й громадської підтримки.

Сьогодні автономія університетів в Україні та їхні академічні свободи регламентуються Законом України "Про вищу освіту", який визначає рамки автономії і самоврядування університетів у різних напрямах їхньої діяльності [1].

З урахуванням результатів широкого громадського обговорення Міністерством освіти і науки України було запропоновано остаточну редакцію проекту Закону "Про внесення змін до Закону України "«Про вищу освіту»" [4].

Одним із кардинальних кроків забезпечення реальної автономії провідних вищих навчальних закладів стало затвердження Кабінетом Міністрів України Положення про дослідницький університет, проект якого пройшов широке громадське обговорення, при цьому більшість змістовних пропозицій зацікавлених сторін було враховано.

Критеріями діяльності таких університетів у більшості країн світу є наявність вагомих наукових фундаментальних досліджень і прикладних розробок, зорієнтованих на створення і реалізацію високих технологій та інноваційний сектор в економіці, науці і техніці, наявність масштабної системи підготовки наукових кадрів за широким спектром спеціальностей, високий професійний рівень наукових та науково-педагогічних працівників, високий рівень інформаційної відкритості та інтеграції в міжнародну систему науки і освіти, здатність до формування інтелектуально наповненого інноваційного середовища, прагнення до лідерства у науковій та освітній діяльності на рівні регіону, країни, світу.

Велике значення для реалізації принципів автономії має подальший розвиток вищими навчальними закладами принципів громадського самоуправління.

За роки незалежності в Україні накопичено досвід функціонування систем громадської участі в управлінні вищою освітою. Головну роль серед них, безумовно, відіграють асоціації вищих навчальних закладів, ради ректорів і директорів вищих навчальних закладів, Громадська колегія при МОН та Громадська рада з питань вищої освіти при департаменті вищої освіти як відкриті системи, що активно взаємодіють з освітнім середовищем [3].

Але радикальні перетворення, які відбуваються у вищій освіті, ставлять нові завдання.

Передусім це можливість громадськості відповідально та результативно впливати на освітню політику, визначати головні пріоритети забезпечення якості вищої освіти.

Сьогодні державна політика у сфері вищої освіти повинна мати чітку скерованість на глобальний контекст всесвітніх перетворень. Необхідно чітко усвідомлювати, чому ми повинні реформувати діяльність вищих навчальних закладів і якою має стати роль держави та громадськості.

Необхідно переглянути співвідношення в управлінні освітньою сферою між державними та громадськими складовими. Значною мірою цьому сприяє створення Спілки ректорів державних вищих навчальних закладів України.

Таким чином, реформування вищої освіти має і надалі бути спрямоване на розширення можливості громадян здобувати освіту у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації та форм власності, підвищення ефективності їх діяльності та якості підготовки фахівців. Необхідно вдосконалювати механізм управління та фінансування, забезпечити інтеграційні процеси з іншими ланками освіти.

Розвиток вищої освіти має скеровуватися на забезпечення як потреб держави, так і потреб регіонів, сприяти підвищенню рівня економічної активності громадян.

На часі подальше удосконалення системи універсального доступу до вищої освіти. Мережа вищих навчальних закладів має бути трансформована на загальнодержавному і регіональному рівнях таким чином, щоб іти назустріч усім, хто бажає здобути вищу освіту, маючи для цього відповідні можливості та якісні показники.

1.2 Спрямованість на демократизацію ВНЗ

У цьому контексті державно-громадське управління вищою освітою має бути спрямоване на подальшу демократизацію діяльності державних органів управління освітою та розвиток самоврядних асоціацій вищих навчальних закладів.

У сучасних умовах розвиток освіти перестає бути виключно справою держави, а стає полем багатоаспектної партнерської взаємодії центральних і регіональних державних органів з органами місцевого самоуправління, студентами та їх сім'ями, державними й недержавними освітніми закладами, педагогами, потенційними роботодавцями, громадськими об'єднаннями.

Демократизація управління освітою реалізується, перш за все, у залученні до цього процесу різних соціальних груп населення (викладачів, студентів, представників бізнесу та ін.).

Результатом модернізації управління системою вищої освіти має стати розробка й упровадження відкритої моделі, побудованої на принципах поєднання централізації та децентралізації, активного залучення всіх зацікавлених сторін до управління освітою, поєднання внутрішньої самооцінки вищих навчальних закладів і зовнішньої оцінки їх діяльності незалежними організаціями та експертами [2].

Звідси необхідність формування державно-громадських органів управління системою вищої освіти на рівні вищих навчальних закладів, здатних формувати пропозиції щодо подальшої стратегії реформування та удосконалення системи вищої освіти, проводити незалежну експертизу діяльності системи, визначати соціальне замовлення вищої освіти, здійснювати контроль за діяльністю державного апарату. Глобалізаційні процеси поставили також на порядок денний питання про нову філософію освіти, засновану на збереженні національної самоідентичності в оптимальному поєднанні з інтеграцією у світовий освітянський простір.

У цьому контексті безперечно головна роль відводиться університетам, як генераторам різноманітних моделей розвитку вищої освіти, осередкам регіонального та транснаціонального співробітництва; розробникам новітнього змісту освіти, нових технологій навчання, прогресивних управлінських рішень.

Особливо це стосується національних університетів, де, у першу чергу, мають створюватися центри з вивчення питань розвитку вищої освіти, порівняльного аналізу сучасних систем вищої освіти, розробки питань автономії, взаємодії суб'єктів державного і недержавного секторів вищої освіти.

Відомо, що для України курс на Євроінтеграцію є пріоритетним.

І тут ще одне завдання для університетів - знаходити оптимальний баланс між глобальними факторами і місцевою складовою освітніх та культурних цінностей, реалізувати принципи академічної свободи, автономії.

Потрібні нові підходи і формули фінансування вищої освіти, які базуються на новаторських принципах консолідованої участі різних джерел фінансування: громадських (державний і місцеві бюджети), приватних, комерційних (банківські позики), міжнародних організацій і фондів.

1.3 Глобальні проблеми ВНЗ

Глобальною залишається проблема захисту національного ринку освітніх послуг. Одним із ключових питань є забезпечення якості вищої освіти та державних стандартів у відповідній сфері.

Підвищення рівня відповідності вищої освіти вимогам сучасності, а також реалізація освітянської політики в сфері якості професійної підготовки можливі тільки з урахуванням функції сучасної школи як соціального інституту. Його функція проявляється в оновленні соціальних цінностей і норм за рахунок відпрацювання нових та переймання прогресивних цінностей зі світового освітнього досвіду, адекватних соціально-історичним умовам України.

Перехід до компетентного підходу при розробці державних освітніх стандартів вищої освіти є своєчасним і необхідним, оскільки інтегральне оцінювання якості підготовки випускника може бути найбільш повним тільки при визначенні його компетентності в обраній сфері професійної діяльності.

Використання компетентного підходу при розробці державних освітніх стандартів вищої освіти вимагає зміни поглядів на структуру, форму й зміст оцінювальних і діагностичних засобів для підсумкової державної атестації випускників за напрямами підготовки, а також на організацію управління якістю підготовки фахівців. Терміновим завданням вищої освіти є розробка нормативних вимог до професійної освіти на основі Національної рамки кваліфікацій, адаптованої до Європейської рамки кваліфікацій, які обумовлюються суспільним поділом праці, професійно-важливими якостями фахівця, а також потребами суспільства в професійних кадрах на майбутнє [4].

Розробка Національних рамок і системи кваліфікацій може бути здійснена тільки за безпосередньої активної участі соціальних партнерів. Це забезпечить зв'язок вищої освіти й підготовки кадрів з ринком праці та реальними потребами економіки.

навчальний заклад демократизація автономія

1.4 Українсько-канадський проект "Демократична освіта"

Українсько-канадський проект "Демократична освіта" було створено з метою допомогти вищім навчальним закладам України створити програму з вивчення демократії, а також підтримати зусилля українських учених у дослідженні широкого кола питань, пов'язаних із розвитком демократії в Україні.

Проект розпочав свою роботу в Україні в лютому 1998 року. Його було створено за ініціативою професора Василя Кременя, який на той час очолював відділ гуманітарної політики в Адміністрації Президента України.

Проект виконується спільно Міністерством освіти і науки України та Центром вивчення демократії Університету Квінз, Канада. Директором проекту є професор Джордж Перлін, директор Центру вивчення демократії; адміністративний директор в Україні - Л. Марголіна. Головне джерело фінансування проекту - Канадське Агентство Міжнародного Розвитку (СІDА), значні фінансові внески буди також зроблені Університетом Квінз та Міжнародним Фондом "Відродження".

Головними напрямками діяльності Проекту, що забезпечують досягнення його мети, є:

Програма стажування українських учених у Канаді. З 1998 по 2010 рік в рамках проекту було організовано стажування 147 викладачів з різних регіонів України в Університеті Квінз, одному з провідних університетів Канади. Протягом перебування в Канаді учасники Проекту розробили курс з основ демократії для вищих навчальних закладів України та працювали над власними навчальними курсами з різних суспільних наук, які вони викладають.

Семінари підвищення кваліфікації викладачів. Проектом було організовано ряд інтенсивних семінарів з викладання курсу "Основи демократії", в яких взяли участь викладачі вищих навчальних закладів з усіх регіонів України. Крім того, було організовано спеціальні семінари з підвищення кваліфікації, в якому взяли участь викладаючи з університетів Міністерства внутрішніх справ України.

Пілотне викладання курсу "Основи демократії". Протягом 2010/2011 навчального року за наказом Міністерства освіти і науки України та сприянням Інституту вищої освіти АПН України було організовано пілотне читання курсу "Основи демократії" у двадцяти вищих навчальних закладах України. Всі викладачі, які викладали пілотний курс "Основи демократії", відзначили його особливу актуальність з огляду на процеси демократизації в Україні. Майже всі вони висловили бажання читати цей курс у майбутньому та зазначили, що курс буде включений до навчальних планів їхніх учбових закладів у наступному академічному році. Курс певною мірою сприяв мотивації студентів до участі у студентському самоврядуванні, готовності брати участі в обговоренні нагальних проблем академічного життя тощо. Відзначалось, що курс краще сприймається молодшою аудиторією і не потребує попередньої спеціальної підготовки.

Проект продовжує видання серій монографій та збірок статей, що містять переклади наукових робіт закордонних вчених з різних аспектів демократії. Ця серія стала допоміжним засобом для викладачів курсу з основ демократії у вищих навчальних закладах. Вже вийшли з друку наступні монографії: Р. Гакетт, К. Крос, "Політична комунікація та засоби масової інформації в демократичних суспільствах"; Е. Сенктон, "Системи міського управління"; В. Кімлічка, "Лібералізм і права меншин"; Дж. Сміт, "Роль законодавчої влади в ліберально-демократичних суспільствах"; Р. Уотс, "Федеративні системи"; Л. ЛеДюк, "Учасницька демократія: референдуми в теорії та на практиці", а також збірка доповідей, представлених українськими науковцями на міжнародній конференції "Розвиток демократії в Україні". Готуються до друку збірки статей, присвячені демократії перехідного періоду, правам людини, теоріям фемінізму тощо, а також збірка доповідей з II міжнародної конференції "Розвиток демократії та демократична освіта в Україні".

З метою стимулювати наукову співпрацю та створити мережу дослідників та викладачів, що працюють над профільними проблемами, в рамках проекту пройшли дві міжнародні конференції, присвячені розвитку демократії та демократичній освіті в Україні.

1.5 Демократизація і автономія вищої освіти - шлях оновлення навчальних закладів

Одним з міжнародних показників демократизації освіти є автономія навчальних закладів як форма академічної свободи, що визначається правоспроможністю (сукупністю прав та обов'язків) вищого навчального закладу у вирішенні завдань розвитку особистості, суспільства, нації та держави. Автономія вищого навчального закладу - це вимога Болонської декларації, це вимога часу.

Демократизації діяльності вищих навчальних закладів значною мірою сприяло створення при МОН Громадської колегії і Громадських рад при департаментах, які не лише підвищили рівень відкритості і прозорості в діяльності міністерства та його підрозділів, а й спрямували їх роботу із розв'язання проблемних питань галузі в русло конструктивних дій, забезпечили зворотний зв'язок громадської думки щодо рішень зі стратегічних питань розвитку галузі.

На жаль, не можна сказати таке про давно існуючі Ради ректорів і Ради директорів, роль і місце яких у процесах управління системою вищої освіти та прийняття рішень має бути радикально переглянута, а функціональні можливості і права значно розширені. Інакше і надалі, як реакція на результати діяльності цих рад, освітянський загал буде створювати асоціації, конфедерації, інші громадські організації самоуправління, а самі ради стануть непотрібними.

Важливим питанням розширення демократії є розвиток студентського самоврядування. В Україні воно традиційно діє на рівні навчального закладу, групи, курсу, студмістечка і займається питаннями сприяння студентам в їхній навчальній та науковій діяльності, створення належних побутових умов та організації відпочинку. Але органи студентського самоврядування сьогодні створені лише у половині вищих навчальних закладів.

Аналіз розвитку демократичного студентського самоврядування в країнах - учасницях Болонського процесу показує, що головними його пріоритетами є захист інтересів студентів; реалізація студентських ініціатив в усіх сферах діяльності; підвищення ефективності взаємодії між студентами та університетською адміністрацією; забезпечення студентських прав і свобод відповідно до громадянських норм, чинних у суспільстві; співпраця з державними та місцевими органами влади; організація побуту і дозвілля, працевлаштування студентів; створення нового інформаційного простору для студентів та їхнього зв'язку зі світовими інформаційними джерелами.

У таких вищих навчальних закладах, як Національний технічний університет України «КПІ», Національний університет імені Тараса Шевченка традиції студентського самоврядування дуже давні, а адміністрація суттєво підтримує їхню діяльність. Прикладом організації студентського самоврядування може також слугувати Студентська колегія Національного університету «Києво-Могилянська академія», Колегія студентів та аспірантів Національного університету «Львівська політехніка», Молодіжна організація Харківського національного економічного університету.

В Україні за останні роки склалася мережа неурядових громадських організацій, які опікуються проблемами студентського самоврядування. Серед них - Українська асоціація студентського самоврядування (УАСС), Українська студентська спілка, Фонд сприяння розвитку студентського самоврядування «УНІВЕРСІ ТАС», Всеукраїнська студентська рада при Президентові України, Всеукраїнська рада студентів, Студентська профспілка, Всеукраїнська студентська рада - консультативно-дорадчий орган студентського самоврядування при МОН та інші.

Закони України «Про освіту», «Про вишу освіту» певною мірою врегульовують права органів студентського самоврядування. Разом з тим для подальшого розвитку демократичних засад діяльності вищих навчальних закладів у питаннях студентського самоврядування міністерство ініціювало внесення змін до Закону України «Про вищу освіту», зокрема такі положення, як входження керівників органів студентського самоврядування вищих навчальних закладів до складу Вченої (Педагогічної) ради, а керівників студентських представницьких органів факультетів - до вчених рад цих факультетів (10 відсотків).

Проте в організації студентського самоврядування як на рівні навчальних закладів, так і на рівні всеукраїнських організацій, є недоліки, зокрема: недостатньо активна позиція студентства щодо участі в діяльності органів студентського самоврядування пов'язана, насамперед, з невпевненістю в їхніх можливостях та спроможності розв'язати конкретні проблеми і вплинути на процеси, що відбуваються у вищих начальних закладах; немає законодавчого закріплення гарантій незалежного статусу органів студентського самоврядування, фінансування їхньої діяльності та права на участь у вирішенні загально університетських справ.

Значною мірою це проявляється в невизначеності ролі органів студентського самоврядування при вирішенні питань поселення у гуртожитки та управління їхньою життєдіяльністю, призначення стипендій, працевлаштування тощо. Підтримка студентського самоврядування в Україні керівниками вищих навчальних закладів, громадськими й державними організаціями та іншими структурами є одним з головних факторів позитивних перетворень у діяльності вищих навчальних закладів, перспективи успішної інтеграції української молоді до європейського та світового освітнього просторів.

У зв'язку з цим керівникам вищих навчальних закладів необхідно: розробити програму дій щодо співпраці адміністрації і органів студентського самоврядування і вжити заходів щодо забезпечення їхньої фінансової та матеріальної підтримки; вжити заходів щодо інтеграції планів роботи органів студентського самоврядування та планів роботи вищих начальних закладів, відпрацьовувати механізми встановлення демократичних принципів управління вищим навчальним закладом з участю органів студентського самоврядування; запроваджувати ефективні моделі функціонування органів студентського самоврядування.

Таким чином, з метою подальшого розвитку вищої освіти України необхідно: прийняти Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" та розробити ряд нормативних актів та положень щодо його реалізації; здійснити заходи щодо оновлення стандартів вищої освіти, методичного забезпечення та форм організації навчального процесу, адже модернізація завжди починається із прийняття нової законодавчої бази, яка має тенденцію змінюватися не рідше ніж один раз на два роки, а то й щорічно. Нова модель управління освітою є відкритою і демократичною. У ній органічно поєднуються засоби державного впливу з громадським управлінням. Відкритість системи передбачає розширення управлінських можливостей громадської думки, меншу залежність управління від впливу конкретних посадових осіб. Вона змінює навантаження, функції, структуру й стиль центрального і регіонального управління якістю освіти: контроль і пряме втручання у навчальний процес мають поступитися місцем гнучкості, дієвості рішень, науково-методичним, прогностичним, експертним, інформаційним та іншим функціям.

Розділ 2. Моя майбутня професія

Незважаючи на всі розмови про перенасичення ринку економістами, фахівці фінансової сфери як і раніше на першому місці спеціальностей що потребуються. Сьогодні вони потрібні різним організаціям - від великих банків до невеликих торговельних компаній. Знаючи сильні та слабкі місця свого підприємства, економіст може запропонувати найбільш ефективну стратегію розвитку.

Моя майбутня професія - Економіст.

Економіст здійснює економічний аналіз господарської діяльності організації, розробляє заходи щодо забезпечення режиму економії, підвищення ефективності робіт, виявлення резервів, попередження втрат і непродуктивних витрат, більш раціонального використання всіх видів ресурсів. Виконує розрахунки з матеріальних, трудових і фінансових витрат, необхідних для проведення робіт (послуг), досліджень і розробок в освоєнні нової техніки і технології.

Плюси професії:

Економісти були і залишаються найбільш популярними фахівцями на ринку праці.

Мінуси професії:

Одне з основних вимог роботодавця до кандидатів - досвід роботи на аналогічних посадах.

Перш ніж ми станемо висококласним фахівцем, здатним давати точні прогнози і ефективні рекомендації, пройде не один рік.

Випускники знаходять застосування своїм знанням та на виробництві, і в бізнесі, і у фінансовій сфері, і в науці. Але, за статистикою, близько 50% віддають перевагу банки або консалтингові компанії.

Особисті якості:

- Вміння аналізувати великий обсяг інформації,

- Гарна пам'ять,

- Висока концентрація уваги,

- Терпіння,

- Комунікабельність,

- Організаторські здібності.

Чому я обрав професію економіста?

Важко відповісти однозначно. Річ у тому, що сьогодення - надзвичайно важкий час для українського народу та держави в цілому. Глобальна переорієнтація економічної системи занурила нас у глибоку кризу, необмежену кількістю проблем, оточуючих її: адміністрація, міжнародні відносини, внутрішня та зовнішня політика, демос, екологія… вирішення проблем для підняття матеріального та духовного життя суспільства - першочергове завдання як для країн в цілому, так і для кожного “я” зокрема. Проте усі без заперечення політики та економи стверджують, що ще недовго ми будемо рахувати копійки і мріяти про краще життя: надто глибоко в'їлася ідеологія планової економіки у шкіру державного взаємозв'язку “продавець - покупець”; надто важко змінити клімат на інший, якщо перший - усе твоє життя.

Сьогодні ми як би заново народжуємось. Змінюється основа людської свідомості, багато з нас лишилися при своєму, хтось змінився, хтось досяг своєї мрії. Розкладання теперішнього життя по полицях досягнення відносної рівноваги як ґрунту до нових ідей - справа наших батьків, тому що в першу чергу повинні розібратися вони. Нам, тобто, і мені теж, будувати на основі батькового ґрунту нові, світлі ідеї та реалізовувати їх у життя. Як казав один з відомих майстрів слова: “Життя - це велика плита, на якій стоїть дім із безліччю над будівель та при будівель”. Нам потрібна лише надійна, міцна основа, на якій нам будувати цей дім. І ні в кого не виникне сумнівів, що головним засновником і будівничим має бути політик та економіст.

Економіка сягає у всі сфери життя суспільства. Стратегічні розрахунки, ведення підприємницької політики, пошук виходів та їх альтернативи, ще багато чого - все це методи і основи будь - якої ланки господарства, а з другого боку - це питання економіки. Що виробляти, як створювати і для чого? Ці питання задає собі кожна людина, що замислюється над механізмом ринку. Та лише економіст ладен дати на них чітку, повну аналізуючу відповідь. Ця нова професія чомусь може вирішити багато, спрямовуючи зусилля саме туди, де вони потрібні, залучати людей, раціонально розподіляти час. Звичайно, все це за умов певної відповідальності.

Тепер, у часи ринку та приватної власності держава обмежила свою відповідальність саме у цьому аспекті, що на мій погляд принесло позитивний результат: людина стала більш свідомою у намірах та діях, покращився результат праці, стали зрілими політ економічні стосунки “людина - людина”. З іншого боку демократія та право вільного вибору впевнили людину в собі, надали їй голосу і свободи, що теж має велике значення у складному сьогоденному процесі.

Економіст - професія нової епохи. Ця людина живе не сьогоднішнім днем, а думкою про майбутнє (річ іде про справжніх економістів), дбає про добробут, досягає цілей завдяки величезному обсягу знань, здобутому на основі того ґрунту, про який я вже говорив, та завдяки таланту до економічної справи. Що стосується мене, то, здається, у собі я знайшов цей талант і, здобуваючи знання, хочу проявити його у практичній сфері. Звісно, хто з нас не мріяв виділитись із сірої маси таких, як і він? Проте мною керують не реакційні бажання влади, грошей та слави.

Справжня мета моя - побачити, а точніше, відчути результат своє праці, взяти руками те матеріальне, що я створив у процесі своєї діяльності, і зрозуміти, що ти потрібен людям, їм необхідна твоя порада, як фахівця, або просто порада людини, тямущої не тільки в бізнесі, а і в духовному світі йому подібних людей. “В дійсності, саме вони і правлять світом”, - Джон Мейнард Кейнс про економістів. Економіка - це моє. А я лише хочу взяти своє.

Перелік використаних джерел

1. Збірник нормативних документів щодо організації навчального процесу у вищих навчальних закладах: проект / М-во освіти і науки України; [за заг. ред. В.Д. Шинкарука; уклад.: Л.О. Омеленович та ін.]. - К., 2008. - 199 с.

2. Луговий В.І. Управління освітою: навч. посіб. для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності "Державне управління" / В.І. Луговий. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 302 с.

3. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта. - 2002. - 24 квітня-1 травня.

4. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003-2004 рр.) / [за ред. В. Кременя; авт. кол.: М. Степко та ін.]. - Т.: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. - 147 с.

5. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава: Полтавський вісник, 1994.

6. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). - К.: Райдуга, 1994.

7. Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. - 2002. - 28 грудня.

8. Лихачев В.Т. Философия воспитания. - М.: Прометей, 1995.

9. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. - 2002. - 23 квітня.

10. Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. - Ростов н/Д.: Феникс, 2002.

11. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. - Т. 1. - К.: Рад. шк., 1976.

12. Шестун Е. Православная педагогика. - Самара, 1998.

Размещено на Allbest.ru