Виховання культури поведінки дітей п’ятого року життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Я обрала дану тему не випадково, адже дошкільне дитинство - короткий, але важливий період ствердження особистості. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню, підростаючого покоління. Одним із напрямків у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

Культура поведінки - сукупність корисних, стійких форм щоденної поведінки у побуті, спілкуванні, різних видах діяльності.

Насамперед, дитині з малих років потрібно прищепити етикет. Етикет виражає зміст тих чи інших принципів моральності у широкому розумінні слова.

Етикет - важлива частина загальнолюдської культури, моральності, моралі, у добрі, справедливості, людяності - в області моральної культури і у красі, порядку і благоустрої.

Поняття культури поведінки дошкільника можна визначити, як сукупність корисних для суспільства стійких форм повсякденної поведінки в побуті, у спілкуванні, у різних видах діяльності.

Культура поведінки не зводиться до формального виконання етикету. Вона тісно пов'язана з моральними почуттями та уявленнями і, в свою чергу, підкріплює їх.

У змісті культури поведінки дошкільнят можна умовно виділити наступні компоненти: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички і звички.

Культура діяльності проявляється в поведінці дитини на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень.

Формувати у дитини культуру діяльності - це значить виховувати в неї звичку утримувати в порядку місце, де вона працює, навчається, грається; звичку доводити до кінця розпочату справу, бережно ставитись до іграшок, речей, книг.

Навчити дитину скрізь і в усьому поважати суспільство в цілому і кожного його члена окремо та ставитися до них так, як він ставиться до себе, і щоб інші так само ставилися до нього. У повсякденній практиці людські стосунки далеко не всіма і не завжди здійснюються. А тим часом культура - людських відносин, спілкування людей між собою відіграють важливу роль у житті. Якщо дитина культурно спілкується з близькими, знайомими, вона буде так само поводитися і зовсім з незнайомими людьми.

Мета дослідження: дослідити процес формування культури поведінки дітей.

Виходячи з мети нашого дослідження ми ставимо перед собою такі завдання:

- проаналізувати педагогічну літературу з досліджуваної проблеми;

- виокремити сучасні підходи до процесу формування культури поведінки у дошкільників;

- визначити сутність процесу та умови формування культури поведінки в практиці роботи дошкільного закладу;

- підібрати методики визначення рівня сформованості культури поведінки у дітей 5-го року життя.

Об'єкт дослідження: процеси виховання культури поведінки дітей п'ятого року життя.

Предмет дослідження: зміст та методи виховання культури поведінки дітей п'ятого року життя.

Методи дослідження: спостереження, діагностичні методи: «Закінчи історію», «Сюжетні картинки», «Коли ти був маленьким», «Пошкодуємо одного», методи математичної статистки.



1. Культура поведінки дітей дошкільного віку як педагогічна проблема

1.1 Значення і необхідність формування культури поведінки у дітей дошкільного віку

культура дошкільник поведінка

Все починається з дитинства. Виховання моральності і культури починається з колиски. Коли мати посміхається дитині, радіє і - це вже виховання найглибшої моральності, його дружнє ставлення до світу. Далі - дитячий садок, потім школа. Центральна фігура в суспільстві, від якої залежить його майбутнє - це педагог. Об'єднати нас може тільки висока культура.

Культура цінна для всього людства. Тільки культура може допомогти нам, адже її відсутність - причина багатьох лих. Це актуальне питання нашого суспільства і я вважаю, що потрібно приділяти більше увагу підростаючому поколінню.

Із самого раннього дитинства дитина вступає в складну систему взаємин з оточуючими людьми (вдома, у дитсадку та ін.) і здобуває досвід суспільної поведінки. Формувати у дітей навичок поведінки, виховувати свідоме, активне ставлення до дорученої справи, товариство, потрібно починати з дошкільного віку.

В дитячому садку для цього чимало можливостей. У процесі повсякденного спілкування з однолітками діти вчаться жити в колективі, опановують на практиці моральні норми поведінки, що допомагають регулювати стосунки з оточуючими.

Працюючи з дітьми, вихователі приділяють велику увагу формуванню їхнього поводження на заняттях, в іграх, праці і недостатньо оцінюють можливості повсякденної побутової діяльності, найчастіше проходячи повз ті педагогічні цінності, що таїть у собі повсякденне життя дошкільної установи.

В силу того, що діти роками відвідують дитячий садок, з'являється можливість вправляти їх у гарному поводженні багаторазово, і це сприяє виробленню звичок.

Щодня діти вітаються і прощаються, прибирають після гри іграшки, вмиваються, одягаються на прогулянку і роздягаються. Щодня дітям доводиться акуратно вішати одяг, ставити взуття та ін. В усіх цих ситуаціях діти не тільки практично опановують різні навички й вміння, але й освоюють визначені норми поводження в колективі однолітків.

Привчаючи дітей вітатися зі своїми товаришами, вихователь використовує і ранковий прихід у дитячий сад і зустрічі з завідувачем, музичним керівником, кухарем і т. п. Багаторазові вправи допомагають дитині усвідомити загальне правило: «Вітатися треба з усіма, кого побачив у цей день уперше». Такий постійний зв'язок формує у дітей позитивну звичку. Має значення і те, як буде сказано дітьми «Вітаю вас» чи «Добрий ранок», адже зовнішня форма увічливості виражає повагу і доброзичливе ставлення до навколишнього. Одні вітаються охоче і привітно, інші - тільки після нагадування, треті - на тільки не вітаються, але й зовсім здороватися не хочуть. Однак не варто кожен випадок привітності розглядати як факт появи неввічливості. Краще розібратися, чому дитина не привіталася, і допомогти їй справитися. Нерідко діти вітаються формально, не розуміючи змісту цього правила.

Педагог повинен використовувати кожну ситуацію в повсякденній і побутовій діяльності, щоб на практиці показати дітям, що і товариш може прийти на допомогу, тільки треба його про це чемно попросити, і потім подякувати за зроблену послугу.

Дорослі мають із самого дитинства виховувати у дітей чуйність, готовність прийти на допомогу. «Якщо товаришу важко, допоможи йому», «Якщо тобі важко - звернися по допомогу» - ось правила, якими повинні керуватися діти в повсякденному житті.

Вихователь на конкретних прикладах пояснює дітям необхідність і доцільність кожного правила поведінки. Усвідомивши цінність правил, діти починають активно ними користатися, і поступове поводження за цими правилами стає для них нормою поведінки.

Перед вихователями дитячого закладу стоїть задача: виховати у дітей дбайливе ставлення до речей. Рішення цієї задачі жадає від педагога великого терпіння. Малят вчать вішати одяг, складати речі. Постійно на конкретних прикладах педагог може показувати дітям, як важливо і необхідно дотримувати це правило: коли всі речі на місці, можна швидко одягтися, речами зручно користатися, і вони краще зберігаються.

Створення культурних звичок починається з виховання акуратності й охайності. Вже з трирічного віку дитина може сама з деякою допомогою дорослих одягатися, застелити своє ліжко, може допомагати в прибиранні кімнати.

Культура їжі, вміння культурно вживати їжу - одна з перших навичок, що повинна виховуватись у дитини. Перед їжею обов'язково вимити руки, вміти користатися ложкою, вилкою, не бруднити скатертину й одяг під час їжі - все це можна виховувати тільки шляхом постійного спостереження і систематичних вказівок з боку дорослих.

Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» визначені завдання морального виховання. Моральне виховання розглядають як процес привчання до наслідування і сповідування моральності в суспільстві; цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість, почуття і поведінку дітей з метою формування в них моральних якостей, що проявляються у дотриманні норм суспільної моралі.



1.2 Погляди педагогів-класиків на дану проблему

Сучасні наукові уявлення про виховання як процесу цілеспрямованого формування і розвитку особистості склалися в результаті тривалого протиборства ряду педагогічних ідей.

В.О. Сухомлинський писав: «виховання - це багатогранний процес постійного духовного збагачення і відновлення - і тих, хто виховується, і тих, хто виховує». Тут уже яскравіше виділяється ідея взаємозбагачення, взаємодії суб'єкта та об'єкта виховання.

Важливу роль у підготовці людини до життя К. Ушинський відводив її моральній вихованості. Моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів: патріотизму й гуманізму, любові до праці та дисциплінованості, чесності й правдивості, почуття обов'язку і відповідальності, власної гідності та громадського обов'язку, скромності, твердості волі й характеру та ін. Головними методами і засобами морального виховання дітей та молоді є переконання, заохочення і покарання (але в жодному разі не тілесні), власний приклад вчителя, а також батьків і старших, правильний режим навчання тощо. Особливе місце у моральному вихованні вчений відводив фізичній праці, вважаючи за потрібне правильно поєднувати її з працею розумовою. У статті «Праця в її психічному і виховному значенні» він наголошує на великому значенні фізичної праці у вихованні дітей та молоді, у розвитку суспільства загалом. Пропонує залучати дітей до різних видів праці, виходячи з практичних потреб школи і сім'ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду й на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя та ін. Організовувати дитячу працю слід таким чином, щоб діти отримували від неї насолоду, не перевтомлювалися.

Видатний педагог В.О. Сухомлинський вважав, що все починається з дитинства, що моральне обличчя підлітка залежить від того, як виховувалась людина в дитинстві. Вища нервова система досягає у дошкільника досить високого рівня розвитку. Він дуже активний, діяльний і рухливий. Не можна вважати, що від природи дошкільник здатний до постійного руху. При достатньому інтересі він стає досить стриманим, дисциплінованим і посидючим, але його енергії і потребі в руках треба давати розумний вихід: активні й різноманітні заняття на уроці, щоб молодший учень, міг керувати собою, при тому виховувати в ньому культури поведінки, доброзичливе ставлення до оточуючих.

Радянський педагог А.С. Макаренко писав: «Я упевнений, якщо людина погано вихована, то в цьому винятково винуваті вихователі. Якщо дитина гарна, то цим він теж зобов'язаний вихованню, своєму дитинству. Ніяких компромісів, ніяких середин не бути може. Тим більше обурливо і досадно, якщо люди, яким довірене було виховання дітей, не тільки не захотіли скористатися цією великою могутністю педагогіки, але й обмежилися простим спостереженням, простим вивченням дитини, поділом усіх дітей на розряди, на окремі біологічні групи і т. п. Людина погана тільки тому, що вона знаходилася в поганій соціальній структурі, у поганих умовах.

Не можна порушувати питання про виховання в залежність від якості чи таланту окремо узятого вчителя».

Виховати людину, говорив Макаренко, це значить виховати в нього перспективні шляхи. Виховання перспективних шляхів у житті дітей, молоді, не повинне йти самопливом, від випадку до випадку. У Макаренко діяла послідовна «система перспективних ліній», які він назвав «теорією завтрашньої радості», тому що в ній поєднувались різноманітні радісні перспективи. Це одна з найцінніших педагогічних знахідок Макаренко. Його «система перспективних ліній» допомагає вчителю обирати перспективні шляхи своїм вихованцям, викликати до життя ту «завтрашню радість», без якої людина «не може жити на світі», вчить організовувати життя і діяльність колективу учнів так, щоб у звичайній справі не було буденності, сірості.

Перспективні лінії повинні привертати увагу дітей, молоді «загальним видом задоволення, але це задоволення ще не існуюче. Під час руху до нього виникають нові завтрашні плани, тим більше притягальні, чим більше зусиль вкладено на подолання різних перешкод».

Перспектива - мета, що ставиться перед колективом і її треба досягти.

Таким чином, «система перспективних ліній» покликана не тільки викликати прагнення людини до все більш коштовних трудових перспектив, але і пробуджувати його мрію про високі моральні вершини.

Ціль його виховання - виховати колективіста. Він розробляє багато проблем виховання, у тому числі і проблему виховання особистості і колективу.

1.3 Сучасні підходи до необхідності формування культури поведінки у дітей

За останнє десятиріччя система освіти в Україні істотно змінилася. В сучасній освіті значно зросла варіативність типів навчальних закладів, з'явилися численні авторські школи, що пропонують власні програми навчання дітей дошкільного і початкового шкільного віку, що безумовно формує нові вимоги до педагога.

Життя все наполегливіше ставить задачу перегляду характеру взаємодії педагога з дітьми в педагогічному процесі дошкільної освітньої установи. Це неоднозначна, багатопланова задача пов'язана з установками педагога і необхідністю зміни їх, що припускає усвідомлення сучасних цілей освіти.

Оволодіння новою педагогічною технологією жадає від педагога достатніх знань психології дитини, усвідомленого підходу до вибору методів і доцільності їхнього використання в роботі, з урахуванням знань особливостей дітей і неприпустимості твердого тиску на них у процесі присвоєння соціального досвіду. Нова технологія виводить педагога на позиції, що забезпечують розвиток почуття успішності кожного учасника педагогічного процесу, формує в дитини бажання вчитися і пізнавати світ.

На даний час існують кілька підходів до виховання:

1. Виховання ґрунтується на загальнолюдських цінностях (В.О. Караковський - один із засновників цієї програми). У вихованні виділити вічні цінності: Земля - загальний дім всього живого, родина - виховує своє покоління, батьківщину - унікальна батьківщина кожної людини (вивчення історії батьківщини, краю, побуту.), фізичного/розумового/щиросердечної праці, цінність знань, цінність культури (духовного життя, прекрасного), цінність світу, цінність людини - все в світі спрямовано на людину.

2. Демократичний, гуманістичний характер виховання: ідея взаємодії базується на взаєморозумінні, взаємоповаги, педагог повинен враховувати особистість дитини (радитися, поважати права дітей, їхні інтереси, учень - суб'єкт виховання), ідея емоційного стимулювання в процесі діяльності (знання, засвоєння без радості - погано).

3. Культурознавчий підхід розглядає виховання як процес оволодіння культурою. Культура - найвищий рівень можливостей особистості. Показники культури: широта кругозору, вміння користатися знаннями, рівень сформованості світогляду. Світ цивілізованої людини - світ культури, передача дітям культури минулих поколінь. Творча активність людини. Культура знань: уміння засвоювати знання, вміння працювати з матеріалом, застосовувати знання. Культура творчих дій: створювати нове на базі отриманих знань. Культура почуттів і спілкування: адекватна реакція на щось, вміння виражати радість, уміння поводитися при вираженні своїх почуттів, уміння спілкуватися без конфліктів. Зміст виховання пов'язаний зі змістом культури.

Цікаві підходи, що найбільше відповідають можливостям відновлення виховної діяльності представлені в концепціях Бондаревської Є.В., Газмана О.С., Таланчук Н.М. та ін.

Загалом, педагоги висувають загальну мету: виховання - як відродження культури і моральності. У концепції для реалізації мети визначені змістовні базові компоненти, що включають:

Реалізація базового змісту виховання спирається на принципи гуманізації і найтіснішим образом пов'язана з гуманітаризацією освіти.

Найважливішими принципами реформування педагогічної освіти повинні бути: спрямованість до загальнолюдських цінностей, спрямованість до педагогічної культури, спрямованість до дітей, навчального закладу, спрямованість до індивідуальності, творчого потенціалу дитини.

Як основні цінності виділені:

· людські: соціальний захист особистості, допомога, підтримка його індивідуальності, творчого потенціалу;

· духовні: сукупний досвід людства, відбитий у філософських теоріях і способах мислення;

· практичні: способи практичної діяльності, перевірені практикою освітньо-виховної системи;

· особистісні: здатність, індивідуальні особливості особистості, власної життєтворчості. Інтреналізація цих цінностей складає світову культуру.

· Базові компоненти культури: гуманістична позиція й особистісні якості; філософські теорії і творче мислення; досвід творчої діяльності, обґрунтування власної діяльності як системи (дидактичної); культура поведінки, способи саморозвитку і саморегуляція особистості.



2. Процес формування культури поведінки у дітей п'ятого року життя

2.1 Методика формування культури поведінки у дітей п'ятого року життя

Діти п'ятого року життя спостережливі, активні. Їхні інтереси стають різносторонніми. Збільшується об'єм знань, розширюється можливість знайомства дітей з явищами суспільного життя.

Поєднання керівництва практичні повсякденно самостійно діяльності дітей в дитячому садку і дома із залученням їх уваги до праці дорослих, суспільному значенню цієї праці, допомагають успішному вирішенню завдань виховання, поваги до старших, культури спілкування з ними.

Хороший засіб для цього - правильне відображення таких дій в заняттях та іграх: «Чим можна порадувати маму» і ін.

Нового якісного рівня досягають на даному віковому рівні ігри. Діти розвивають сюжети ігор в «сім'ю», «дитячий садок», «пошту», «магазин», відображаючи отриманий в процесі спостереження, досвід. Створюючи умови для ігор і керуючись ними, вихователь турбується про те, щоб їх зміст і сам хід гри носили виховуючий характер.

Прагнення дітей до копіювання. Їх зростаюча активність робить особливо важливою повсякденну виховну роботу з дітьми. Посилюються вимоги од культури педагога, а також обов'язкового виконання самими дітьми вимог і правил культури поведінки. Збільшується роль вправ, наочного показу зразків культури поведінки в різних ситуаціях. Такий показ дає можливість вихователю своєчасно попередити конфлікти, закріпити позитивні сторони взаємовідносин дітей. Не менш важливо, звичайно, що показ і пояснення до нього роблять зрозумілими для дітей мотиви дій.

Вихователю важливо своєчасно показати чи пояснити спосіб правильної поведінки.

Найважливішим педагогічним завданням у середній групі є виховання бережливого відношення до іграшок, предметів, матеріалів для саморобок, навчальних посібників. Суттєву роль при цьому грають підбір іграшок для відтворення. Культура їх зберігання і користування ними.

Важливо також потурбуватись про обладнання ігрових куточків для різноманітної трудової діяльності дітей. Педагогічні завдання в середній групі дитячого садка з найбільшою повторною і ефективністю дозволяють вирішити сюжетно-рольові ігри, а також спеціально направлені ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсцеювання, котрі включаються в педагогічний процес поряд з іншими засобами і методами виховання. Висока емоційність дітей даного віку дозволяє педагогу легко викликати їх інтерес до правил культурної поведінки, якщо він уміло зв'яже ці правила з тими конкретними ситуаціями і поступками, які мають місце в житті групи.

Одночасно з подібними іграми вихователь кожного дня в побуті, в режимних процесах спрямовує зусилля на формування у дітей інтересу до однолітків, пробуджуючи у них проявлення доброзичливості, турботу про тих, хто поруч. В середній групі нове значення набуває виховання культури трудової діяльності, де формується відповідальність за доручену справу, розуміння значення результатів своєї праці для інших. У другій половині року під керівництвом вихователя вводяться чергування. Хорошою підготовкою для нього можуть служити ігри-вправи, наприклад, «Ми чергуємо в їдальні».

Виховання культури поведінки ускладнюється тим, що ставлячи дітям нові вимоги, педагог повинен постійно закріплювати уже сформовані в молодших групах навички, уміння.

З цією ціллю можна активно використовувати репродукції картин, фотографії, малюки.

Свідоцтвом міцного засвоєння навичок міцного засвоєння навичок і звичок культури поведінки може служити аналіз записів у щоденнику. Якщо записи у ньому свідчать, що в поведінці дітей н спостерігається розриву між засвоєними знаннями про те, як треба вести себе, і їх поведінкою в подібних ситуаціях, значить, навичка і звички культури поведінки наданому етапі засвоєні дитиною досить добре.

2.2 Умови виховання культури поведінки й відносин

Для успішного виховання культури поведінки й взаємин у дитячому освітньому установі та сім'ї необхідно створити умови для розвитку. Дамо їх коротку характеристику. Умови - це обставини, яких щось залежить. [18]

У.Р. Лисина найважливіша умова морального виховання вважає створення позитивного мікроклімату групи дитсадка. [17]

У вихованні культури поведінки й гуманних відносин між дітьми велике значення має тут створення групі обстановки постійної різноманітної роботи і позитивного мікроклімату. За цих умов кожен з дітей має можливість реалізовувати свої плани, розпочинати контакти з однолітками, педагогом, не відчуваючи у своїй емоційної напруги, задовольняючи свої потреби у діяльності з інтересам, відчуваючи у своїй доброзичливе ставлення себе із боку дітей і вихователя.

Одне з найважливіших коштів, які забезпечують створення групі доброзичливою обстановки між дітьми, є спілкування педагога з кожним із дітей з найрізноманітнішим приводів, особливо у годинник, відведені на самостійну діяльність, справедливо переконані вчені Я.Л. Коломинский, Т.А. Рєпіна [6]. Спілкування з значимим дорослим допомагає дошкільнику організувати різноманітна й цікаву діяльність, налагодити стосунки однолітками і підтримувати позитивно-емоційний стан. Зазвичай, педагогічне спілкуються і натомість спільної практичної діяльності, зі дитиною, у процесі якого він оволодіває комунікативними навичками. В кожного з дітей з'являється більші можливості вступу в контакти з оточуючими, що забезпечує йому комфорт та підсилюють прагнення спілкуванню.

Проблема емоційного самопочуття дитини на сім'ї та дитячого садка є одним із найактуальніших, оскільки доведено, що душевним рівновагою і фізичним здоров'ям існує тісний взаємозв'язок, а позитивне емоційний стан належить до найважливіших умов розвитку особистості.

Поняття «емоційне неблагополуччя» - це стійке негативне емоційний стан - досить рідкісне явище на практиці таких закладів, набагато частіше можна спостерігати ситуативний дискомфорт. Своєчасне виявлення негативним змінам поведінці дитини дозволяє допомогти йому подолати виниклі складнощі у спілкуванні з вихователем і однолітками і дати розвинутися стійкого емоційного неблагополуччю. Участь вихователя у встановленні доброзичливих відносин між конкретним дитиною та іншими дітьми групи допоможе повернути йому душевну рівновагу, відчути радість від спільної прикладної діяльності, самому організувати змістовну і цікаву й інших дітей діяльність. І це, на свій чергу сприятиме з того що дитина швидше опанує необхідними навичками, навчиться досягати поставленої мети. З іншого боку, допомогу вихователя у вирішенні тієї чи іншої конфлікту здатна відновити позитивну емоційну обстановку довіри групи і доброзичливості у відносинах між дітьми, встановити взаємний контакти з ними. Слід особливо наголосити, що спілкування педагога з дитиною буде лише тоді надасть позитивний вплив нею, коли зміст спілкування відповідатиме випробовуваним дитиною потребам (потреба у визнанні оточуючих людей їх увазі і повазі; потреба в враження, розуміння навколишнього світу, в активної роботи і ін.)

Тому, вихователю у кожній конкретній ситуації необхідно зрозуміти потреба, яку відчуває дитина, і допомогти йому подолати негативний ситуативний дискомфорт. Взаємодіючи з дитиною, вихователь використовує різні форми спілкування, вибираючи з них ті, які найадекватніше відповідають ситуації (>непосредственно-емоциональная, ситуативно-деловая, внеситуативно-познавательная, внеситуативно-личностная). Спостерігаючи самостійної діяльністю дітей педагог може оцінювати емоційне самопочуття. Систематичні тривалі спостереження допомагають виявити ситуації, що призводять до їх зниження емоційного стану дитини, можна побачити його індивідуальну емоційну реакцію у випадках. Р.У. Лисина виділяє 3 групи ситуацій, що є причиною негативного емоційного стану. [17]

1 тип пов'язані з незадоволенням у дошкільника потреби у емоційної близькості з педагогом. Найчастіше на такі ситуації потрапляють діти під час адаптації до умов дитсадка або знаходять емоційного відгуку й розуміння у ній. До цих ситуацій можна віднести такі:

1. Відсутність у педагога інтересу до діяльності» дитини.

2. Відхилення педагогом пропозиції дитини про діяльність.

3. Некоректне використання педагогом довірчих повідомлень дитини.

Отже, потяг до вихователю може отримувати різні форми: потреба у спільної з педагогом, прагнення його схвалення і визнанню, потреба у спільності емоційних переживань, і спільності щодо оцінки подій і явищ.

2 тип пов'язаний із незадоволенням потреби дитини на спілкуванні з однолітками. У процесі спілкування з однолітками відбувається самопізнання з урахуванням порівняння себе з нею. З іншого боку, він одержує практичні навички спілкування з різними партнерами. Оцінка однолітків, їх визнання мають значний вплив на самооцінку кожного дошкільника, включаючи ставлення й уявлення себе. До даному типу ситуацій можна віднести такі:

1. Відхилення однолітком пропозиції дитини про діяльність.

2. Прагнення кількох дітей зайняти позицію лідера.

3 тип пов'язаний із незадоволенням потреби дитини на досягненні на успіх діяльності.

До цього типу ситуацій У.Р. Лисина зараховує такі:

1. Розбіжність задумів учасників спільної прикладної діяльності.

2. Жорстка регламентація вихователем самостійної діяльності дошкільнят.

3. Дитина щось випадково ламає, кидає, проливає.

Наведені вище типи ситуації пов'язані із невдоволенням потреби дошкільника в активної діяльності, при спілкуванні з однолітками, з усвідомленням особистого неуспіху в значимої йому діяльності.

Базуючись на дослідженні Т.Б. Захараш, завдання вихователя стосовно дітям, які мають вираженої потреби у спілкуванні з педагогом і однолітками, дослідник формулює так: необхідно посилити ступінь їх привабливості для однолітків шляхом підкреслення їх особливих інтересів. Дітям важлива позитивна оцінка вихователя, увагу до успіхів у процесі діяльності, що дозволить подолати що виник емоційний дискомфорт. Отже, у разі кращою виявляється особистісна форма спілкування, контакти з вихователем, який має з'ясувати причини не сформованої потреби спілкування з оточуючими.

Отже, аби домогтися емоційного добробуту дитини на дитсадку, вихователю необхідно зрозуміти причину душевного дискомфорту дитину і вибрати ту форму спілкування з нею, що найбільш адекватна характерним для дитини типу поведінки й тієї потреби, яка більше невдоволеною у цій конкретної історичної ситуації.

Л.Р. Лисина рекомендує використовувати прийоми, такі як:

1. Демонструюча вихователем радість під час зустрічі допомогою слова невербальних коштів (усмішка, вибачливий усміх, інтонація голоси).

2. Використання тактильних контактів передачі своєї прихильності.

3. Питання долі про причини тривожності дитини за умови дотримання особливої обережності, обліку ступеня сугестивності дитини.

4. Звернення педагога до дитини у вигляді питання оцінки подій.

2.3 Методики для визначення рівня сформованості культури поведінки дітей

Методика «Закінчи історію»

Мета. Вивчення усвідомлення дітьми таких моральних норм, як:

- Доброта - злість;

- Щедрість - жадібність;

- Працьовитість - лінь;

- Правдивість - брехливість.

Для вивчення морального усвідомлення були обрані саме ці поняття, так як з ними дітей знайомлять в дошкільному віці і виконання цих моральних норм найчастіше від них вимагають. Іншими словами, ці моральні норми найбільш знайомі і доступні для розуміння дітей вже в дошкільному віці.

Проведення методики. Дослідження проводиться індивідуально. Дитині говорять наступне: «Я буду розповідати тобі історії, а ти їх закінчи». Після цього дитині читають по черзі чотири історії (у довільному порядку).

Історія перша. У дівчинки з кошика на дорогу розсипалися іграшки. Поруч стояв хлопчик. Він підійшов до дівчинки і сказав…

Що сказав хлопчик? Чому? Як вчинив хлопчик? Чому?

Історія друга. Каті на день народження мама подарувала красиву ляльку. Катя стала з нею грати. До неї підійшла її молодша сестра Віра і сказала: «Я теж хочу пограти з цією лялькою». Тоді Катя відповіла…

Що відповіла Катя? Чому? Як надійшла Катя? Чому?

Історія третя. Діти будували місто. Оля не хотіла грати, вона стояла поруч і дивилася, як грають інші. До дітей підійшла вихователька і сказала: «Ми зараз будемо вечеряти. Пора складати кубики в коробку. Попросіть Олю допомогти вам». Тоді Оля відповіла…

Що відповіла Оля? Чому? Як надійшла Оля? Чому?

Історія четверта. Петя і Вова грали разом і зламали красиву, дорогу іграшку. Прийшов тато і запитав: «Хто зламав іграшку?» Тоді Петя відповів…

Що відповів Петя? Чому? Як вчинив Петя? Чому?

Всі відповіді дитини, бажано дослівно, фіксуються в протоколі.

Обробка результатів.

1 бал - дитина не може оцінити вчинки дітей.

2 бали - дитина оцінює поведінку дітей як позитивне або негативне (правильне або неправильне, хороше чи погане), але оцінку не мотивує і моральну норму НЕ формулює.

3 бали - дитина називає моральну норму, правильно оцінює поведінку дітей, але не мотивує свою оцінку.

4 бали - дитина називає моральну норму, правильно оцінює поведінку дітей і мотивує свою оцінку.

Методика «Сюжетні картинки» (додаток А)

Мета. Вивчення емоційного ставлення до тих же моральним нормам, що і в попередній методиці.

Попередні зауваження. Зображення підібрані таким чином, що зображені на них герої виявляли ті ж етичні якості, що і на першому етапі. Дитина повинна дати моральну оцінку зображеним на картинці вчинкам, що дозволяє виявити ставлення дітей до цих норм. Особлива увага приділяється оцінці адекватності емоційних реакцій дитини на моральні норми: позитивна емоційна реакція (усмішка, схвалення тощо) на моральний вчинок і негативна емоційна реакція (осуд, обурення і т. п.) - на аморальний.

Проведення методики. Дослідження проводиться індивідуально. Дитині говорять: «Розклади картинки так, щоб з одного боку лежали ті, на яких намальовані хороші вчинки, а з іншого - погані. Розповідай і пояснюй, куди ти покладеш кожну картинку і чому».

Обробка результатів.

1 бал - дитина неправильно розкладає картинки (в одній стопці виявляються картинки із зображенням, як позитивних вчинків, так і негативних), емоційні реакції неадекватні або відсутні.

2 бали - дитина правильно розкладає малюнки, але не може обґрунтувати свої дії; емоційні реакції неадекватні.

3 бали - правильно розкладаючи картинки, дитина обґрунтовує свої дії; емоційні реакції адекватні, але виражені слабо.

4 бали - дитина обґрунтовує свій вибір (можливо, називає моральну норму); емоційні реакції адекватні, яскраві, проявляються в міміці, активній жестикуляції і т.д.

Методика «Пошкодуємо одного»

Мета. Формування співчуття до однолітків.

Завдання даної методики - поступово підводити дітей до того, що певні події, ситуації, а також вчинки оточуючих можуть стати для будь-якого члена групи причиною страждань, страху, образи і засмучення і зажадають допомоги, співчуття і розради.

Робота в цьому напрямку спирається на здатність дітей відгукуватися на настрій вихователя і переймати його ставлення до подій в групі. Поведінка дорослого в таких ситуаціях зводиться до наступного. Вихователь привертає увагу дітей до потерпілого - тому, хто впав і забився, у кого відняли іграшку і т. п. (Костя прищемив палець, і йому боляче; у Віки відняли ляльку, а вона хотіла її полікувати і т. п.). Виразно змалювавши положення потерпілого, пропонує дітям пожаліти його. Необхідно, щоб об'єктом співчуття по черзі ставали все діти. Тоді кожній дитині подібне загальну увагу буде надаватися досить рідко.

Методика «Коли ти був маленьким»

Мета. Збагачення образу-Я дітей відомостями про їх минуле.

Методика являє собою розповіді дитині - у присутності кількох інших дітей - про те, яким він був, коли був зовсім маленьким («народився без волосся на голові або зовсім світлими волосинками, а тепер вони каштанові; не вмів ходити і говорити; спочатку тільки стояв у ліжечку, тримаючись за поручні, повзав по підлозі, їв з пляшечки і т. п.»); про те, кого і що він любив або не любив (людей, тварин, страви, іграшки); про події, учасником яких він був (їздив на машині, автобусі, поїзді, пароплаві, вперше фотографувався, здивувався, побачивши корову чи підйомний кран). Все це представляє для дітей величезний інтерес. Так складається історія їхнього власного життя, в якій було стільки важливих і забавних подій. Вони бачать себе в динаміці - якими були і якими стали. Подібні розповіді завжди привертають кілька слухачів: вони підкреслюють інтерес і повагу дорослого і можуть позитивно впливати на самоповагу дітей. Перед початком цієї роботи бажано розпитати батьків про цікаві випадки з життя їхніх дітей [19].

Використання даних методик дозволить батькам та педагогам сформувати основи культури поведінки та моральних норм.



Висновок

Із самого раннього дитинства дитина вступає в складну систему взаємин з оточуючими людьми (вдома, у дитсадку та ін.) і здобуває досвід суспільної поведінки. Формувати у дітей навичок поведінки, виховувати свідоме, активне ставлення до дорученої справи, товариство, потрібно починати з дошкільного віку.

Радянський педагог А.С. Макаренко писав: «Я упевнений, якщо людина погано вихована, то в цьому винятково винуваті вихователі. Якщо дитина гарна, то цим він теж зобов'язаний вихованню, своєму дитинству. Ніяких компромісів, ніяких середин не бути може.

Діти п'ятого року життя спостережливі, активні. Їхні інтереси стають різносторонніми. Збільшується об'єм знань, розширюється можливість знайомства дітей з явищами суспільного життя.

Для успішного виховання культури поведінки й взаємин у дитячому освітньому установі та сім'ї необхідно створити умови для розвитку. У вихованні культури поведінки й гуманних відносин між дітьми велике значення має тут створення групі обстановки постійної різноманітної роботи і позитивного мікроклімату. За цих умов кожен з дітей має можливість реалізовувати свої плани, розпочинати контакти з однолітками, педагогом, не відчуваючи у своїй емоційної напруги, задовольняючи свої потреби у діяльності з інтересам, відчуваючи у своїй доброзичливе ставлення себе із боку дітей і вихователя.

З метою формування культури поведінки і моральних норм педагогам та батькам доцільно використовувати методики. Наприклад, «Закінчи історію», «Сюжетні картинки», «Коли ти був маленький», «Пошкодуємо одного».

Культура поведінки - характерна ознака хорошого виховання.



Список використаних літературних джерел

1. Бабанский Ю.К. Оптимизация познавательного процеса./ Бабанский Ю.К. - М.: Просвещение, 1982. - 192 с.

2. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения ефективности педагогических исследований; (Дидактический аспект). Бабанский Ю. К / - М.: Педагогика, 1982. - с. 192.

3. Бабанский Ю.К. Под ред. Бабанского Ю.К./ Бабанский Ю.К., Сластенин Р.В., Сорокин К.А. и др. - М.: Просвещение, 1988. - 479 с.

4. Бахонов К. Возможности нестандартных уроков // Воспитание школьников./ Бахонов К. - 1990. №4. - с. 13.

5. Берхин Н.Б. Формирование первоначальных художественных знаний / Берхин Н.Б. // Педагогика. - 1993. - №1. - С. 16-19.

6. Болдырев Н.И. Нравственное воспитание дошкольников. / Болдырев Н.И. - М.: Академия, 1999. - 56 с.

7. Бугайко Т.Ф. Навчання і виховання засобами літератури./ Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. - К.: Радянська школа, 1973. - 176 с.

8. Бугайко Т.Ф. Українська література в середній школі./ Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. - К.: Радянська школа, 1962. - 391 с.

9. Введение в философию: Учебное пособие для вузов / Бобров В.В.-М., 2000. - 288 с.

11. Волошина Н.Й. Українська література: орієнтовне планування навчального матеріалу для 5-11 класів./ Волошина Н.Й. - К.: 1993. - 54 с.

12. Вихованець І. Р. Тайна слова./ Вихованець І. Р. - К.: Рад. шк., 1990. - 284 с.

13. Возврастная и педагогическая психология / Под. ред. А.В. Петровского; учебник для студентов педагогических институтов. - М.: Просвещение, 1979. - 300 с.

14. Козлова З.А. Моральне виховання в світі // Дошкільна виховання 2001. №9. З. 18-27

15. Кульчицкая Е.И. Родителям о воспитании культуры детей./ Кульчицкая Е.И. - К.: Радянська школа, 1980. - 126 с.

16. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як та ін. - К.: Академія, 1997, - 4000 с.

17. Мелик-Пашаев А.А. Ступеньки к творчеству./ Мелик-Пашаев А.А., Новлянская З.Н. - М.: Аист-Пресс, 1995. - 212 с.

18. Проблемы дошкольной игры: психолого-педагогический аспект / Под ред. Н.Н. Поддъякова, Н.Я. Михайленко. - М., 1997. - 287 с.

19. Смирнова Е.О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. - М.: «Школа-Пресс», 1997 г. - 404 с.

20. Усачова Т. «Вчимо дітей ввічливості». // Дошкільне виховання. 2006. №5.С. 5-14

21. Хорунженио Д.М. Педагогічний словник, М., 1997

22. Юдіна «Уроки ввічливості». // Д.В. №4 - 1988.

Размещено на Allbest.ru