Формування основ естетичної культури у дітей 6–го року життя засобами живопису

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичне обґрунтування проблеми формування основ естетичної культури у дітей старшого дошкільного віку у процесі ознайомлення з творами живопису

1.1 Пізнавальне та виховне значення творів живопису

1.2 Сутність та основні поняття естетичного виховання старших дошкільників

1.3 Особливості сприймання мистецтва живопису дошкільниками

1.4 Живопис як засіб формування основ естетичної культури старших дошкільників

1.5 Стан розробленості в психолого-педагогічній літературі проблеми формування основ естетичної культури старших дошкільників у процесі ознайомлення з живописом

2. Використання творів живопису в процесі формування основ естетичної культури старших дошкільників

2.1 Виявлення стану використання творів живопису в процесі формування основ естетичної культури старших дошкільників

2.2 Проведення роботи з формування основ естетичної культури старших дошкільників у процесі ознайомлення з живописом

2.3 Перевірка ефективності проведеної роботи

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

естетичний культура дошкільний живопис

Актуальність проблеми естетичного виховання старших дошкільників викликана тим, що осмислення конкретних питань естетичного виховання та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості набуває вирішального значення. Так, у Національній доктрині розвитку освіти України ХХI століття визначено основну мету освіти, яку спрямовано на естетичне виховання та всебічний розвиток людини як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та розвитку художньо-творчих здібностей.

Криза естетичної культури суспільства, що спостерігається, знаходиться в безперечному зв?язку з кризовими явищами культурного і духовно-орієнтаційного характеру. Виникає насущна необхідність в глибокому науково-світоглядному переосмисленні уявлень, що склалися раніше, про методологічні підходи до естетичного виховання дітей дошкільного віку як в умовах дошкільного навчального закладу, так і в умовах сім'ї. В умовах зниження естетичної культури дорослого і дитячого населення України, падіння моральності і загальної культури, формування духовно здорової особистості, яка має уявлення про естетику у всіх можливих проявах, набуває особливої актуальності [7].

На початку третього тисячоліття ґрунтовно відзначається наукова увага до педагогічних технологій естетичного виховання дошкільників засобами живопису (А. Шевчук, Н. Фоломєєва). Сучасна вітчизняна система естетичного виховання дошкільників відображена в «Концепції дошкільного виховання в Україні», у Законі України «Про дошкільну освіту», в «Базовому компоненті дошкільної освіти», у програмах виховання дітей дошкільного віку «Малятко», «Дитина», «Дитина в дошкільні роки», «Українське довкілля» та у Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі». У психологічній, філософській, мистецтвознавській літературі ґрунтовно розкрито психологічні основи естетичного виховання особистості у наукових працях Б. Ананьєва, Л. Божович, Л. Виготського, І. Кона, В. Моляко, Б. Теплова.

Філософсько-естетичні особливості цієї проблеми розглядають Ю. Борев, І. Гончаров, М. Киященко, В. Ядов. Проблема естетичного виховання у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у працях видатних українських педагогів та діячів освіти О. Аліксійчук, Л. Артемової, Г. Ващенка, Н. Вєтлугіної, І. Зязюна, В. Кузя, С. Лисенкової, О. Поліщук, Н. Рогальської, О. Рудницької, В. Сухомлинського, О. Михєєвої та багатьох інших. При всій цінності наявних досліджень, що так або інакше стосуються проблеми формування основ естетичної культури старших дошкільників, теоретичний пошук дозволяє дійти висновку, що досить обмежена кількість праць висвітлює питання з вирішення даної проблеми засобом живопису. Актуальність і недостатня розробленість у психолого-педагогічної літературі зумовили тему курсового дослідження «Формування основ естетичної культури дітей старшого дошкільного віку у процесі ознайомлення з творами живопису» [7].

Об'єкт дослідження: естетичне виховання дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: формування основ естетичної культури у старших дошкільників у процесі ознайомлення з творами живопису.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально дослідити вплив творів живопису на формування основ естетичної культури старших дошкільників.

Гіпотеза: ознайомлення дітей дошкільного віку з творами живопису сприяє формуванню у них основ естетичної культури.

Завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми формування основ естетичної культури старших дошкільників у процесі ознайомлення з творами живопису;

2. Визначити сутність, зміст та основні завдання естетичного виховання дошкільників;

3. Охарактеризувати живопис як засіб формування основ естетичної культури старших дошкільників;

4. Розробити та експериментально перевірити методи з формування основ естетичної культури дошкільників у процесі ознайомлення з творами живопису.

5. Надати рекомендації з формування основ естетичної культури у процесі ознайомлення з творами живопису.

У процесі дослідження використовувалися такі методи:

- теоретичні: аналіз і узагальнення психолого-педагогічних джерел з теми дослідження; метод теоретичного аналізу й синтезу на етапах визначення мети, предмета, завдань дослідження;

- емпіричні: спостереження; анкетування.



1. Теоретичне обґрунтування проблеми формування основ естетичної культури у дітей старшого дошкільного віку у процесі ознайомлення з творами живопису

1.1 Пізнавальне та виховне значення творів живопису

Мистецтво живопису має високий виховний потенціал. Воно є тим важелем, який відіграє істотну роль у формуванні художнього досвіду, особистісннх оцінок, естетичних суджень та емоційних відгуків особистості. Дослідження науковців (Г.М. Вишнева, О.В. Гончарова, Л.B. Благонадьожина, Н.Б.Зубарєва, С.В. Огурцова, P.M. Чумічова, Г.Г. Григорьєва, Т.Г. Казакова, Т.С. Комарова, В.П. Котляр, О.В. Бакушинський, Є.О. Фльоріна, Н.П. Сакуліна, Е.В. Бєлкіна та ін.) підтверджують, що мистецтво живопису займає особливе місце серед інших естетичних цінностей і має вагоме значення у житті дитини та суспільства постаючи у вигляді великої кількості творів живопису, які зберігаються суспільством і безперечно впливають на особистість.

Мистецтво живопису - естетична цінність, яка здатна формувати у суспільства естетичну свідомість: естетичне сприймання, естетичні почуття, естетичний досвід, пам'ять, естетичні судження, оцінки, смаки, уподобання. На цьому ґрунті у людей виникає оцінне відношення до прекрасного. Естетична свідомість викликає у людини бажання створювати естетичні цінності (твори живопису) в цьому полягає естетична функція мистецтва живопису. Важливою функцією мистецтва живопису є комунікативна, живопис розширює соціальний досвід людей, сприяє взаємодії з іншими людьми долучаючись до історичного досвіду, суспільної практики через сприйняття творів живопису. Пізнавальна функція мистецтва живопису відкриває перед людяною художню картину світу, розширює світогляд людини, надає сенс життя. Твори живопису використовуються в освітньому процесі, тим самим здійснюючи освітню функцію. Мистецтво живопису бере участь у формуванні усіх соціальних почуттів людей, тобто виступає як важливий засіб виховання (морального, естетичного, розумового), тобто виконує виховну функцію. Через формування моральних почуттів мистецтво живопису здійснює регулятивну функцію - регулюючи поведінку і стосунки людей. Розвиваючи свідомість людей, їх почуття, здатність уявляти, знання, мистецтво живопису сприяє розвитку творчої діяльності, вмінню творити, сприймати матеріальні і духовні цінності, відповідно підвищувати культуру, це і е культурна функція мистецтва. В процесі спілкування з творами живопису у людини формується художній смак - вміння оцінювати красу речей, людей, художніх творів, і здатність давати правильну оцінку різним явищам життя суспільства - в цьому полягає аксіологічна функція. Твори живопису здатні заспокоїти людину, нормалізувати її психічний стан, вилікувати - це оздоровча та медична функції мистецтва живопису.

Отже, мистецтво живопису виконує важливі функції (естетичну, комунікативну, пізнавальну, освітню, виховну, регулятивну, культури, аксіологічну, оздоровчу та медичну) та виливає на всебічний гармонійний розвиток особистості в цілому [1].

Пізнавальне значення творів живопису полягає в тому, що мистецтво живопису в житті дошкільників є одним із засобів пізнання дійсності. Твори живопису, на думку Г.О. Підкурганної, допомагають дитині пізнати не тільки духовність людства, а й стати її гармонійною частиною. Головною метою мистецької діяльності дошкільників, за даними досліджень В.М. Бабаєвої, Л.Р.Болотної, Н.О. Вєтлугіної, С.А. Козлової, є виховання найсильніших людських почуттів, таких як любов, доброта, милосердя, а також специфічних почуттів - кольору, форми, лінії, ритму, композиції. Формування умінь та навичок у різних видах мистецької діяльності стає лише засобом, що дозволяє дитині відтворити свої почуття, думки, фантазії у самостійній творчій діяльності. Як відзначає Л.С. Виготський, якщо ми хочемо мати достатньо міцні основи для творчості дитини, необхідно розширити її досвід [17].

Оскільки мистецтво живопису є формою суспільної свідомості, основи якої закладаються у дошкільному дитинстві, воно є способом відображення оточуючого світу, що є доступним для дитини внаслідок образного характеру її мислення, підтвердження цього ми знаходимо в дослідженнях В.І. Алекеєєвої, А.Я. Вольчинського, М.В. Вовчик-Блакитної, В.В. Добровольської, В.О. Єзікеєвої, Н.Б.Зубаревої, М.А. Івашиніної, Є.І. Ігнатьєва, В.І. Мухіної, Ю.О. Приходько, О.А. Половіної, Л.І. Постоногової, Н.О. Пророк, Н.Н. Реви, О.В. Савченко, Т.О. Терещенко, Є.О. Фльоріної, В.М. Шацької та ін. Мистецтво живопису здатне привернути увагу дітей до реальних об'єктів та явищ, оскільки статичність образів образотворчого мистецтва допомагає: дитині зосередити увагу на тих об'єктах і явищах, що часто залишаються поза її увагою у процесі повсякденного спостереження.

Видатна дослідниця дитячої художньої творчості Є.О. Фльоріна, значну роль відводила саме художньому вихованню дітей на кращих зразках творів живопису [7]. На її думку, слід прагнути до єдності емоційного і пізнавального сприймання дітьми змісту і ((юрми творів мистецтва, тому що в дошкільному віці діти проявляють зацікавленість до творів мистецтва, здатні помітити зв'язок між змістом твору і його виражальними засобами, порівнювати і вибірково ставитися до жанрів мистецтва і конкретних творів. Діти дошкільного віку виявляють художні інтереси, прагнення до творчості, отримують радість від створення найпростіших малюнків, це свідчить про те, що мистецтво живопису виконує пізнавальну функцію у житті дітей. Практика свідчить, що для підтримання пізнавального інтересу, дорослі повинні максимально задовольняти ранні творчі прагнення дітей та стимулювати розвиток художньо-творчих здібностей, дбати про збагачення уявлень життєвими враженнями, досвідом у різноманітних видах художньої діяльності.

Твори живопису несуть естетичне відображення дійсності у різних художніх образах, які діють на свідомість, почуття та емоції дитини, виховують певне ставлення до явищ життя, допомагають глибше, повніше пізнати дійсність, забезпечують у дошкільників уміння бачити типове, характерне, узагальнювати явища, за якими спостерігають, формують художній смак, здатність зрозуміти, відрізнити, оцінити прекрасне не лише у мистецтві, але й у навколишній дійсності. Це твердження обумовлене тим, що мистецтво не лише загострює почуття прекрасного, але й пробуджує моральні почуття особистості, сприяє формуванню нового, більш високого розуміння речей, що може проявитись у її вчинках та поведінці. Ряд наукових досліджень Е.В. Бєлкіної, Н.Б. Зубарєвої, H.H. Нікітіної, Г.О. Підкурганної, Г.В. Сухорукової, P.M. Чумічової засвідчує, що повноцінне сприймання творів мистецтва дошкільниками неможливе без цілеспрямованого виливу дорослого. Лише через призму сприймання дорослої людини та у процесі багатократного звертання до твору мистецтва у різних видах діяльності (на заняттях, в провій діяльності, на прогулянці, у різних процесах життєдіяльності) у дошкільників формується вміння сприймати твори мистецтва. Характерною особливістю дітей дошкільного віку є те, що вони не можуть самостійно співвіднести твори мистецтва з реальними об'єктами та явищами природи, що обумовлює необхідність створення педагогом позитивного емоційного тла сприймання (захоплення, зацікавлення, заохочення), враховуючи високу емоційність дітей дошкільного віку і забезпечуючи ефективність сприймання дітьми твору мистецтва, що в свою чергу буде слугувати запорукою повноцінного інтелектуального виховання особистості. Отже, можна зробити висновок, що твори живопису мають велике пізнавальне та виховане значення, вони впливають на формування особистості дитини в цілому, на формування її естетичної, моральної, інтелектуальної культури, здійснюючи естетичне, моральне та інтелектуальне виховання.

На початку нашого дослідження важливо дати характеристику основних складових категорій художньо-естетичного виховання.

Бурхливий розвиток естетики як науки в 60-80 роках XX століття зумовив активну розробку філософами, естетиками, педагогами, психологами, мистецтвознавцями загальних питань теорії художньо-естетичного виховання (Б.М. Теплов, Г.С. Костюк, I.A. Зязюн, І.Ф. Надольний, В.Ф. Передерій, О.В. Киричук, Т.І. Цвеліх, Б.Т. Ліхачов, Л.Т. Левчук, О.М. Семашко), питань естетичного виховання засобами дійсності і різних видів мистецтва ( Д.Б. Кабалевський, Б.М. Нєменський, Є.В. Кв'ятковський, В.О. Сухомлинський, Л.О. Горюнова, Л.Г. Коваль, З.М. Новлянська, О.П. Рудницька, Г.С. Тарасенко, А.М. Федь, Ю.У. Фоїт- Бабушкін, Л.О. Хлєбиікова, Г.П. Шевченко, О.П. Щолокова), питань специфіки естетичного виховання молоді нарізних вікових рівнях (С.О. Анічкін, М.А. Верб, О.О. Мелік-Пашаєв, Л.П. Печко). Ці напрацювання є основою і сьогоднішніх концепцій художнього виховання в умовах національного відродження.

Проблема предмета виховання - найважливіша для розуміння суті художнього виховання. Сутність виховання полягає у впливі на розвиток особистості. Естетичне відношення як людський спосіб життєдіяльності повністю, в усьому своєму об'ємі є предметом художнього виховання. Виховання виявляє природні здібності людини, створює умови для їх реалізації і спираючись на них, формує систему здібностей до творчої діяльності, намагається розвинути її до рівня, що забезпечує необхідне суспільству художнє ставлення до світу. Сутність естетичного виховання -- цілеспрямоване формування і розвиток підходу людини досвіту з потребою в удосконаленні, прилученні її до споживання і творення цінностей художньої культури суспільства. Саме з цих об'єктивних потреб іде соціальний запит формувати особистість, здатну жити цими художніми цінностями. Уявлення про таку особистість - ідеал як модель потрібних суспільству якостей - виступає метою художньо-естетичного виховання [13].

Ще з античних часів ідеал людини філософи бачать у всебічності й гармонійності її розвитку, тобто в здатності її до активної участі в усіх суспільних відносинах і в сумірності розвитку цих здібностей. Цим пояснюється обов'язкова в будь-якому суспільстві структура ідеалу, структура, в якій існує і розвивається «людськість», гуманність як родова сутність людини. Можливості всебічного розвитку гуманістичної сутності в кожну епоху своєрідні, залежать від особливостей економічних і політичних умов, суспільної організації виховання. Через це в кожному суспільстві ідеал конкретизується.

Отже, зважаючи на предмет і мету виховання, художнє виховання можна визначити як формування естетичного ставлення людини до дійсності, зміст якого поєднуючи в собі загальнолюдські, епохальні, регіональні, національні, професійні та індивідуальні риси, несе історично певний рівень людяності.

Сутність художнього виховання, яке є одним із шляхів, напрямків гуманізації людини, проявляється і конкретизується в змісті та завданнях освітнього процесу.

Завдання художньо-естетичного виховання:

· формування художньо-естетичного відношення до дійсності;

· формування загальних здібностей;

· розвиток художньо-естетичного почуття;

· розвиток художньо-естетичного смаку;

· формування системи художньо-естетичних поглядів;

· формування образного мислення

Отже, в філософській літературі естетичне виховання трактується як засіб гуманізації людини, суть якого полягає у цілеспрямованому систематичному художньому виливові на особистість з метою прилучення її до споживання і творення цінностей художньої культури суспільства [48].

Академік, доктор педагогічних наук Є.В. Кв'ятковський визначає складові категорії естетичне виховання: естетичний ідеал, естетичне почуття, художня освіта, художнє виховання. На його думку, естетичне виховання - цілеспрямований процес формування творчо активної особистості дитини, здатної сприймати, оцінювати, любити, утверджувати в життя прекрасне, досконале, гармонійне мистецтво, жити «за законами краси»; 2. Естетичний ідеал - це сформоване з урахуванням вікових особливостей і життєвого досвіду дитини уявлення про досконалість і красу людини, навколишнього середовища, мистецтва; 3. Естетичне почуття - емоційний стан, переживання, народжене ставленням дитини до твору мистецтва, суспільного явища, людини, природи, навколишнього середовища, предметного світу, що виражається в насолоді або відразі, яка супроводжує сприйняття, осягнення та оцінку даного предмета; 4. Художня освіта - процес засвоєння знань, умінь, навичок в. галузі художнього мистецтва, в тому числі, самодіяльної творчості; 5. Художнє виховання - формування здатності відчувати, розуміти, оцінювати, любити мистецтво і насолоджуватися ним; художнє виховання невіддільне від спонукання до художньо-творчої діяльності, до посильного створення естетичних, у тому числі художніх, цінностей [25].

В педагогічному словнику художньо-естетичне виховання трактується як цілеспрямований процес засвоєння мистецтвознавчих знань, умінь, навичок, формування творчої особистості здатної до художньої творчості і чуттєвого сприйняття прекрасного [59].

В іншому педагогічному словнику художньо-естетичне виховання визначається як систематичний вплив на особистість шляхом використання усіх засобів мистецтва з метою формування інтересу до художньо-творчої діяльності, художньо-естетичних інтересів, потреб, здібностей.

Ще одне визначення знаходимо в педагогічній енциклопедії де художньо-естетичне виховання визначається як організація життя і діяльності дітей, яка сприяє розвитку естетичних відчуттів дитини, формуванню уявлень і знань про мистецтво, художньо-естетичне ставлення до усього навколишнього [52].

Отже, ми встановили, що естетичне виховання - багатоаспектне філософське, загальнокультурне психолого-педагогічне поняття, яке охоплює близькі, але не тотожні родові поняття - естетичне та художнє виховання, яке включає виховання художніми (мистецтво) і поза художніми засобами (природа, праця, організація навколишнього середовища, громадська діяльність, вчення). Категорійний апарат, яким користуються фахівці свідчать, що більш широкою є категорія естетичного виховання. яка включає в себе художнє виховання засобами мистецтва. Таким чином, функціонування системи художньо-естетичного виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається у комплекс усієї навчально-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.

1.2 Сутність та основні поняття естетичного виховання старших дошкільників

Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. В. Сухомлинський вважав, що все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його[22].

Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання.

Естетичне виховання - послідовне формування у дітей естетичного ставлення дожиття, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої творчості [7].

Будучи спрямованим на формування творчої особистості, здатної адекватно сприймати прекрасне і потворне, наділеної чуттям міри у творенні художніх цінностей, естетичне виховання передбачає розвиток почуттєвої сфери особистості, з якою тісно пов'язаний її моральний світ. Квінтесенцією (сутністю) його є естетичний розвиток людини.

Естетичний розвиток особистості - процес становлення і вдосконалення естетичної свідомості та естетичної діяльності особистості [7].

Естетичний розвиток має на меті формування естетичної культури особистості -- своєрідного сплаву особистісних якостей, які обумовлюють критерії її оцінювання прекрасного і потворного, вияв чуття міри у власній творчості. Під впливом суспільних умов, виховання, взаємодії з прекрасним естетична культура особистості постійно змінюється, в одних випадках збагачуючись, сягаючи висот, в інших - збіднюючись, примітивізуючись. Естетичну культуру особистості утворюють такі компоненти:

1. Естетична свідомість - сукупність поглядів, знань, суджень, оцінок, ідей, ідеалів, її основою є естетичне сприймання - процес відображення сутності предметів і явищ естетичної дійсності, співвідношення сприйнятого зі сповідуваними особистістю критеріями.

2. Естетичні потреби - внутрішня необхідність в осягненні певних естетичних цінностей і розвитку певних умінь.

3. Естетична діяльність (практика) - безперервний процес формування і реалізації певних творчих умінь, навичок, здібностей, гармонізації себе і світу [7].

З огляду на це естетичне виховання можна розглядати як системну діяльність, спрямовану на розвиток чуттєвої сфери особистості, її умінь сприймати, оцінювати явища естетичної дійсності за законами краси, збагачувати у процесі їх сприймання свій внутрішній світ, оволодівати законами творчості і творити. Важливою складовою цього процесу є естетична освіта - процес засвоєння мистецьких знань, умінь і навичок.

Усі ці якості особистості необхідно розвивати уже в ранньому дитинстві, зосереджуючись на певних напрямах, добираючи засоби, форми і методи з огляду на вікові особливості дітей, передусім на особливості їх естетичного сприймання.

Естетичне сприймання є специфічною діяльністю, під час якої у дітей дошкільного віку формується здатність до пізнання об'єктів навколишнього світу з естетичних позицій. На його основі формується художнє сприймання -- пізнання дійсності засобами різних видів мистецтва. Завдяки художньому сприйманню дитина пізнає себе, свої взаємини з навколишнім світом в «уявному полі» художніх образів шляхом емоційної ідентифікації.

Особливості розвитку естетичних сприймань дітей старшого дошкільного віку. У цьому віці дитина глибше сприймає твори мистецтва, у неї може розвинутися музичний слух або поетичний хист, вона виявляє здатність помічати й емоційно відгукуватися на виражально-зображувальні засоби творів мистецтва, пояснювати особливості, оцінка ставитися до музичних, літературних, малярських творів.

Важливе значення в естетичному розвитку старших дошкільників має розвиток уяви, яка забезпечує формування естетичних переживань і творчої діяльності дитини. На перших порах уява поширюється на зовнішні дії з предметами, створює образ не до його втілення, а в процесі діяльності. Згодом формуються мислительні форми творчої активності: діти створюють образ у своїй уяві перед втіленням його у малюнку чи грі. Формування естетичного переживання охоплює розвинені емоції, роботу мислення та уяви, потребу в естетичній діяльності.

Основним шляхом естетичного розвитку дитини є самостійна художня творчість, у якій вона відкриває нове для себе, а для тих, хто її оточує, - нове про себе. Творчість може виявлятися у виконанні художніх творів (виразній передачі їх змісту і настрою), у створенні власного продукту (малюнка, поробок із пластиліну), музичних імпровізаціях (прагненні втілити у пісеньках свої переживання, ставлення до навколишньої дійсності).

Важливим напрямом естетичного виховання дітей дошкільного віку є художнє виховання - виховання особистості засобами мистецтва, завданнями якого є [11]:

- систематичний розвиток естетичного сприймання, почуттів і уявлень дітей;

- прилучення дітей до діяльності у сфері мистецтва, виховання прагнення вносити елементи прекрасного в побут, природу, власну діяльність;

- розвиток художньо-творчих здібностей у різних видах діяльності.

Естетичне виховання тісно пов'язане з вихованням почуттів. Усі види мистецтва, краса природи сприяють розвитку естетично насиченого сприймання, яке викликає хвилювання, радість, захоплення, зацікавленість, прагнення створити прекрасне.

Художні здібності виявляються у дітей дошкільного віку індивідуально у різний час і в різних формах. Тому помилково поділяти їх на здібних і нездібних до художньої творчості. Безумовно, природні задатки дітей відіграють у художньому вихованні значну роль, однак без систематичного навчання розвиток їх сповільнюється.

Естетичне виховання сприяє можливості художнього розвитку кожної дитини. Воно формує самостійну художню діяльність, яка виникає з ініціативи дітей, відповідає їхнім інтересам та потребам і вимагає особливого ставлення дорослого, непрямого педагогічного керівництва для збереження інтересу до самостійної творчої діяльності.

Отже, естетичне виховання - це організація життя і діяльності дітей, що сприяє розвитку естетичних почуттів дитини, формуванню уявлень і знань про прекрасне в житті і мистецтві, естетичних оцінок і естетичного ставлення до світу.

1.3 Особливості сприймання мистецтва живопису дошкільниками

У загально-психологічному розумінні сприйманням (перцепцією) називають відображення предметів і явищ світу у момент їх дії на органи чуттів людини. Воно тісно пов'язане з відчуттями, що відображають окремі властивості або якості навколишнього світу: зелений горошок, червоний мак, холодна вода, кислий борщ черствий хліб, гарячий чай. Але якщо відчуття переживаються лише як властивості того чи іншого предмета, то сприймання -- це відображення цілісного, відображення того, що діє на органи чуттів саме в певний момент у цілому. Відчуття входять у структуру сприймання, яке є більш складним психологічним процесом. Як правило, при цьому психологи підкреслюють, що відчуття і сприймання збирають конкретні враження про навколишню дійсність, її факти і події, пам'ять зберігає накопичені відомості, а їх перетворення і осмислення відбувається з допомогою уяви і мислення [59].

Отже, зазначимо, що у психологічному розумінні сприймання -- це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ в цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття [61].

Відкриття сутнісних особливостей сприймання і його сучасне розуміння ґрунтується на дослідженнях вітчизняних психологів, таких як О.М. Леонтьев, С.Л. Рубіншгейн, Д.Б. Ельконін, Л.В. Занков, Л.А. Венгер, О.В. Запорожець, В.С. Мухіна, A.A. Люблінська, О.Л. Кононко, О.В. Савченко, Є.М. Торшилова, Г.С. Костюк, Ю.О. Приходько, В.У. Кузьменко, В.А. Моляко, П.А. М'ясоїд, В.А. Роменець. Так, академік Л.А. Венгер, Г.С. Костюк, В.А. Моляко займалися дослідженням рефлекторної ролі сприймання, вивчали значення попереднього досвіду в сприйманні, сьогодні, їх положення як важливі психологічні фактори використовують методисти, вчителі-практики, вихователі у роботі з дітьми. Сприймання як пізнавальна функція психіки, що полягає у створенні чуттєвого образу світу, розглядається П.А. М'ясоїдом, О. В. Киричуком, В.А. Роменцем [21]. Будучи внутрішнім психологічним актом, функцією людської психіки, сприймання водночас не зводиться до того первинного процесу, який виділяють психологи у ланцюжку: відчуття - сприймання. Його своєрідність зумовлюється особливостями самого мистецтва, специфікою художнього образу як найважливішої естетичної категорії, що поєднує в собі засіб відображення і пізнання, осмислення і оцінки проблем людського буття, вираження ставлення до нього. Відтак процес художньою сприймання належить до найскладніших духовних процесів у житті людини. Його складність, як свідчить логіка нашого викладу, зумовлена складністю функціонування самого мистецтва, в якому вплив на реципієнта-дошкільника виявляється не вербально, втілюючись у систему образів, стиль, жанр.

Учені-психологи О.В.Савченко, Ю.О. Приходько, В.У.Кузьменко відзначають, що процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: уявою, мисленням, мовою, пам'яттю, увагою, почуттями, емоцією, волею. Проте, художнє сприймання має ряд властивостей, що виділяють його як особливий феномен, розуміння і осмислення якого потребує знання не тільки закономірностей психології, а й звичайно естетики.

В естетичному вихованні істотне значення мають дві його сторони: розвиток сприймання властивостей предметів зображених в творах живопису і залучення дитини до практичної діяльності, переносу сприйнятого у самостійно створені зображення. Естетичне сприймання наука розуміє широко, важливу роль тут відіграє сенсорне виховання, яке дає дітям можливості розрізняти, за допомогою зору та дотику, форми, розмір (величину), колір, місцезнаходження у просторі.

Науковець Н.Б.Зубарєва, виділяє наступні етапи сприйняття властивостей предметів зображених в творах живопису:

I. Сприйняття предмета в цілому;

II. Аналіз предмета, його зорове обстеження;

ІІІ. Визначення будови предмету, його форми, величини, місцезнаходження у просторі;

ІV. Виділення кольору, відтінків, світла, тіні;

V. Розгляд предмета в цілому.

Проходження вищезазначених станів, на думку автора, гарантує розвиток високого пізнавального рівня сприйняття у старших дошкільників, що обумовлює формування у дітей естетичного оцінюючого ставлення до сприйнятого, яке в свою чергу формує уміння бачити прекрасне, потворне, у дитини розвиваються естетичні уявлення і почуття, творча уява, самостійна творча діяльність, удосконалюються моральні почуття.

Дослідниця Н.Б.Зубарєва, наголошує, що в процесі образотворчої діяльності створюються сприятливі умови для розвитку естетичного сприйняття та емоцій, які поступово переходять в естетичні почуття, що сприяють формуванню естетичного відношення (судження) до дійсності тобто спроможність, спостерігаючи естетично цінний об'єкт або явище, свідомо виділяти ті його якості та властивості, наявність яких дозволяє віднести його до категорії красивого. На думку автора, такими властивостями є колір, форма, композиція, вдале просторове розташування, інтонаційна виразність тощо. Виділення властивостей предметів (форми, будови, величини, кольору, розташування в просторі), сприяє розвитку у дітей почуття форми, кольору, ритму - компонентів естетичного почуття [20].

Дослідження Н.Б. Зубарєвої свідчать, що естетичне сприйняття направляється в першу чергу на предмет в цілому, на його естетичний вигляд - стрункість форми, красу кольору, пропорційність частин і т.д. На різних рівнях дитячого розвитку естетичне сприйняття має різний зміст. Але цілісне естетичне сприйняття, пройняте естетичним почуттям краси, ще недостатнє для створення зображення. На її думку, знайомство з предметом, який буде потім зображено, повинно мати особливий характер. Після цілісного сприйняття слід підвести дітей до виділення окремих властивостей, які можуть знайти відображення в образотворчій діяльності. За даними Н.Б.Зубарєвої, важливо закінчити сприйняття цілісним охопленням предмета в сукупності всіх основних властивостей і дати оцінку його зовнішності, його виразним якостям. Наприклад, уважно розглянувши берізку, товщину стовбура, напрямок гілок, колір того й іншого, варто знову підкреслити її стрункість, тонкість гілок, їх плавний вигин. Отже, при такому підході до розглядання предмету, дитина знову відчуває естетичне почуття, а для розвитку естетичного сприйняття дуже важливо при знайомстві з предметом, явищем підкреслювати його красу, використовувати образне порівняння [19].

Особливість сприймання старшими дошкільниками кольору у мистецтві живопису досліджували Е.В. Лебедева, Н.П. Сакуліна, Є.О. Фльоріна, Є.І. Ігнатьєва, Є.Г. Ковальська, вони встановили, що діти старшого дошкільного віку досить швидко сприймають колір (колорит), що виражається через емоційну реакцію на колір та кольорове сполучення зображеного предмету. Науковці встановили, що при спостереженні предметів і явищ навколишнього життя у дітей старшого дошкільного віку спостерігається швидкий емоційний відгук на яскравий колір, блискучу поверхню; неповторність елементів, симетрію у розташуванні частин, конструктивну стрункість предмета, виразність силуету. Завдяки емоційному відгуку естетичні почуття стають більш глибокими і усвідомленими в міру розвитку і збагачення сприйняття в уявленні дітей, вони відчувають їх, сприймаючи більш складні властивості явищ; різноманітність форм, багатство кольорів, колірних сполучень. На думку Є.І. Ігнатьєва, безпосереднє естетичне почуття, яке виникає: при сприйнятті гарного предмета, його складових елементів, наприклад; відчуття кольору, коли естетичне почуття виникає від сприйняття красивих кольорово-сполучень; яскраві зірки на темному небі, золотаво-жовті квіти кульбаб в зелені трави; темне пальто і яскрава (або світла) шапочка. Діти сприймають колір як засіб розкриття основної думки змісту зображеного, оцінюють настрій та естетичну цінність твору живопису, сприймають світ та уявні образи. Автори наводять такі приклади; картина О.Б. Богаєвської «Гості», дитина зосереджує увагу на розмаїтті фарб та робить висновок, що художник передав святковий настрій - день народження дівчинки; картина Д.Д. Жилінського «Грає Святослав Ріхтер» дитина відчуває сумний настрій, який митець передав через коричневий і блакитний колір. Важливо зазначити, що діти помічають задумливе обличчя піаніста і відмічають, що він під звуки музики про щось думає, це дає підстави стверджувати, що діти старшого дошкільного віку здатні зосередитись і визначити сюжетну лінію, зрозуміти особливості художнього образу, помітити зображувальні засоби, які використав художник: розташування предметів на площині аркушу паперу, передачу рухів, характер художнього образу (міміка обличчя, губи, очі).

На думку науковців, важче дітям дасться виділення композиційної побудови картини, тому що діти по-різному сприймають твори живопису, їх багатоплановість, полі функціональність композиції, складність сюжету. Діти, за даними досліджень Н.Б.Зубарєвої, легко виділяють композиційний центр (якщо запитання поставлене точно і правильно вихователем), але їм складно відповісти на питання, чому художник розмістив на картині людей саме так і що він хотів цим підкреслити. Діти засвоюють, що композиційний центр можна виділити кольором, величиною, формою. Пізніше діти вже самостійно з'ясовують різні засоби композиційного рішення, проте встановлювати залежність між композицією і основною ідеєю картини діти ще не можуть. Вони потребують допомоги педагога, який вчить їх вдивлятися в картину. Якщо зміст картини викликає у дітей інтерес, то вони самостійно починають уважно роздивлятися її, робити цікаві для себе відкриття. Наприклад розглядаючи репродукцію картини художника Т.П. Осовського «Сини», картину складну, в ній відбиття болю, горя людей, які втратили близьку людину - батька (в картині своєрідне композиційне рішення, тут - незаповненість простору четвертою людиною), діти говорять, що тут в лівому куті - пусто. Починають задумуватись, аналізувати, чому художник залишив це місце пустим, і роблять висновок, що може у них помер тато. Вони швидко розуміють, завдяки своїй дивній дитячій проникливості і умінню емоційно переживати з іншими, зміст картини, що сини і мама прийшли до моря ловити рибу і згадали тата, їм важко без сильного тата, але вони дружні, вони всі працюють, і замість тата мамі помагає її син. І відразу роблять висновки, що художник написав картину для того, щоб люди побачили, як важко без тата і без мами, і що картина переповнена сумом і роздумами.

Дані досліджень Р. М. Чумічової та Л. Б. Компанцевої переконують, що сприймати самостійно ритм, лінію, світлотіні в творах живопису старші дошкільники спочатку не можуть. Це вміння формується в систематичній роботі по ознайомленню з творами живопису. При розгляданні оригіналів картин в музеї діти звертають увагу на різну техніку письма. Вони говорять, що мазки тут грубі, товсті, а тут їх майже не видно, вони дрібні, діти намагаються зрозуміти, чому художник саме так написав свою картину. Для покрашення розуміння творів живопису К.І. Ковальчук рекомендує проводити зустрічі з справжнім мистецтвом в музеї, що чинить на дошкільників більш сильний емоційний вилив, ніж репродукції, внаслідок чого у дітей виникає почуття ритму, помічається ритмічна стрункість предмета, ритмічне розташування його частин, сприймається гармонійність форми предмета, формується відчуття пропорції, конструктивної цілісності зображення. Отже, розвиток всіх цих почуттів безпосередньо пов'язаний з тонкістю відчуттів: колірних, просторових, рухових, чим тонше діти розрізняють кольори і відтінки кольору, тим більш глибоко вони можуть відчувати радість від сприйняття красивих кольоросполучень, поступово набуваючи здатність до елементарних естетичних суджень (про явища життя, про предмети створені людиною, про твори мистецтва).

Спостереження естетично цінного об'єкта або явища зображеного у творі живопису, за твердженням Е.В. Бєлкіної, викликає у дитини не лише специфічні почуття та емоції, а й більш складні і глибокі прояви - естетичні переживання. В наслідок чого виникає потреба у співпереживанні, обміні враженнями, збереженні в нам'яті образу об'єкта, що справив враження, повторне переживання позитивних емоцій, бажання відобразити об'єкт засобами художньої діяльності, крізь призму індивідуальних особливостей своїх бажань, відчуттів, емоційних вражень. Вивчення продуктивної діяльності дітей дошкільного віку Т.Г. Казаковою, Р.М. Чумічовою, Н.А. Курочкиною у сфері мистецтва живопису, дають підстави говорити про суспільну значимість продуктів художньої творчості дітей їх естетичну довершеність та виправданість цілеспрямованого навчання розуміти красу поєднання фарб, ліній, ритмічності.

Дослідження О.П. Долинної свідчать, що діти старшого дошкільного віку можуть визначати моральну цінність змісту картини, розуміти и характер пізнавальну цінність художнього твору, естетичну цінність змісту картини, але досягається це лише при активному, емоційному керівництві вихователем процесом сприймання. Наприклад, Картина О.О. Пластова «Вечеря тракториста», дитина говорить, що художник розказав про працю хліборобів, щоб ми знали, як вони працюють - з ранку і до заходу сонця, і робить висновок, що це для того, щоб виріс хліб і щоб ми його берегли. Про естетичну цінність змісту картини, діти дошкільники розповідають з особливим емоційним настроєм. Наприклад, картина «Сінокос», художника О.О. Пластова, дитина говорить, що художник сам побачив різнокольорові луки, красиві і запашні від квітів, що настрій у нього став радісний і він розказав про цю красу всім.

1.4 Живопис як засіб формування основ естетичної культури старших дошкільників

Найкращим засобом формування естетичної культури старших дошкільників є живопис.

Живопис - це відображення всього багатства і різноманітності оточуючого світу в кольорі. Живопис користується світлими і темними кольоровими лініями, мазками і плямами [17]. Живопис розділяють на монументальний (це живопис великих розмірів, який тісно пов'язаний з архітектурою), декоративний (це живопис, який використовується для прикрашення споруд, інтер'єра у вигляді святкових панно, речей), театрально-декораційний (декорації, ескізи костюмів, гриму, бутафорії), мініатюрний (прикрашали рукописні книги та малювали акварельні портрети), станковий (невеликих розмірів, обрамлений рамою, самостійний твір, який розрізняється за жанрами). За технікою виконання живопис поділяється на олійний, темперний, фресковий, восковий, мозаїчний, вітражний, мозаїчний, акварельний, гуашевий, пастельний. Живопис допомагає людині побачити красу світу, яка захована в звичайних речах, виховує увагу до оточуючого, прагнення осягнути його сенс.

Дошкільників можна ознайомлювати як з монументальним, так із станковим живописом. Це можна робити на заняттях з предметного та сюжетного малювання та під час екскурсій до картинних галерей, на виставки робіт місцевих художників, в гості до художників та художньої школи, під час гурткової роботи, де поглиблено можна вивчати акварельну і гуашеву техніки живопису та проводити бесіди про художників різних жанрів і різних художніх шкіл і напрямків. Доречно використовувати матеріали тематичних часописів “Великі художники”.

Специфікою сприймання творів живопису є його цілісність, вміння сприймати не тільки зміст картини, а й засоби художньої виразності (композицію, фон, колір, світлотінь, симетрію). Тому в роботі з дошкільниками не можна застосовувати розумовий, дидактичний підхід під час розглядання репродукцій художніх картин. Не можна деталізувати запитання, спрямовані на відтворення змісту картин (такі, як що? хто? де? яке? коли?). Такий підхід вихолощує емоційність сприймання, руйнує його цілісність.

У процесі ознайомлення дітей з репродукціями українських художників розв'язуються такі завдання: формування здібності художнього бачення картини, цілісного сприймання її змісту; виховання інтересу до творчості українських художників, гордості за національне мистецтво; збагачення словника дітей образними виразами.

Оскільки пейзаж розглядається як вищий ступінь художнього осмислення та відображення природи, що має філософську спрямованість, використання пейзажного живопису як засобу формування естетичного ставлення дітей до природи за рахунок зафіксованого елементу краси виконує подвійну функцію: споглядання сконцентрованої у творах мистецтва краси природи пробуджує почуття та залучає дитину до кращих мистецьких надбань світової культури, а також сприяє формуванню естетичного ставлення до природи. Під час сприймання творів живопису у дітей дошкільного віку виникають естетичні емоції, завдяки чому сприймання пейзажу, що відображений у картині, породжує здатність емоційно відгукуватися на сприймання реального пейзажу, близького до досвіду дитини [17].

Вагомість застосування живопису як засобу формування естетичного ставлення до природи зумовлена певними особливостями сприймання дитиною навколишньої природи, а саме [18]:

- постійне спілкування з природою навіть тих дітей, що проживають у сільській місцевості, знижує чутливість до сприймання природи, виступає як зовнішнє тло, а отже не забезпечує усвідомлення дитиною естетичної значущості природи;

- у процесі використання прогулянки у природі, як однієї з провідних форм ознайомлення з природним довкіллям, у дитини домінує почуття задоволення від рухової діяльності (перестрибування через струмочки, біг по високій траві, між деревами тощо) над почуттям задоволення від естетичного сприймання навколишнього природного ландшафту.

Отже, живопис є ефективним засобом формування основ естетичної культури старших дошкільників.

1.5 Стан розробленості в психолого-педагогічній літературі проблеми формування основ естетичної культури старших дошкільників у процесі ознайомлення з живописом

Проблемам виховання основ естетичної культури старших дошкільників засобом живопису присвячений цілий ряд робіт з методики, мистецтвознавства і психології. Так, Е. Бєлкіна вважає, що безпосередність естетичного сприймання є вторинною і виробляється з досвідом. На перше місце вона ставить безпосередній емоційний вплив мистецьких образів твору. Для розвитку художнього сприймання автор рекомендує розвивати відтворююче сприймання, використовувати такі методи і прийоми роботи, як спостереження, аналіз розглянутих пейзажів, збагачення практики художнього сприймання взагалі, ознайомлення дітей із прийомами побудови мистецького образу в конкретному творі мистецтва [4].

Л. Любарська підкреслює, що художньо-мистецьке сприймання завжди є осмисленням, витлумаченням, розкриттям змісту. Воно не може бути зведене до враження лише самими фарбами, звуками, самим словом, що звучить, - це тільки ступінь сприймання. Воно буде побутовим, чисто формальним, якщо цим обмежиться - людина залишиться сліпою до того, що виражають звуки, форми, фарби, слова [11].

Сучасна методика спрямовує увагу вихователя на формування відтворюючої і творчої уяви, вміння бачити мистецький твір, сприймати його емоційний зміст [19]. Перша стадія сприймання здійснюється при первинному сприйманні твору мистецтва. Сприймання у процесі спостереження за специфікою побудови образів мистецького твору формує естетичне співпереживання дітей. Без особистісного, суб'єктивного сприймання у свідомості дитини не може реалізуватися і об'єктивний естетичний смисл твору мистецтва.

Сприймання ж мистецького твору неможливе без мислення. Як зазначає Л. Виготський, дитина поступово осягає значення і прихований смисл мистецького образу, проходячи кілька рівнів узагальнення, оволодіваючи мовою, виходячи з дитячого синкретизму до наукового, понятійного мислення [8]. О. Єрьоміна, підтримуючи цю думку, вказує на те, що сприймання мистецького твору є першим етапом його цілісного сприймання, вищою ж сходинкою є сприймання обдумане, у процесі якого відбувається глибоке осягнення образів та змісту мистецького твору [9].

У старшому дошкільному віці діти вже починають усвідомлювати особливості, закони побудови твору живопису, його символізм і приховану значущість окремих елементів картини. Дитина вже розрізняє предмет, образ і його символічний зміст у поєднанні з іншими мистецькими образами. Проте часто надто складна форма й надмірний символізм стає перешкодою на шляху до розуміння змісту картини [18].

Старші дошкільники у своєму повсякденному сприйманні предметів і явищ дійсності узагальнюють їх на рівні загального уявлення. Але емпіричні знання про світ є необхідними, оскільки у нього є своя сфера компетентності - це сфера безпосереднього у світі, яке виражається у таких категоріях, як кількість, якість, властивості, міра тощо.

Образне узагальнення передбачає аналіз суттєвих зв'язків між художніми деталями, з яких будується образ. У тому випадку, коли діти говорять, що "це придумав художник", і міркують про те, як "буває у житті" і "як не буває", і знаходять розуміння вимислу зображеного, то це ще не початок наївно-реалістичного ставлення до мистецтва, тому що у всіх цих судженнях вони будують своє образне узагальнення емпірично, на видимих зв'язках між "речами" реального життя [6].

Л. Шульга вважає, що у сприйманні твору живопису важливим є розуміння основної ідеї змісту картини. Провівши ряд досліджень, він виявив недоліки, що перешкоджають розумінню ідеї:

- невміння виділити провідний мистецький образ та символічний зміст у тих випадках, коли він вводиться неявно або коли основний для сюжету образ не співпадає з провідним для розуміння ідеї;

- відсутність установки на детальний аналіз і співставлення особливостей мистецьких образів та їх узагальнення;

- відсутність використання знань дійсності при осмисленні образів мистецького твору [24].

Тому для того, щоб старші дошкільники правильно сприймали картину, автор виділяє ряд етапів і мислительні операції обдумування ідейного змісту мистецьких творів:

виділення провідних для розуміння ідеї символів та образів;

детальний аналіз всіх основних особливостей провідних образів. Потім ці особливості осмислюються за допомогою знань дійсності. Далі словесно формулюються особливості провідного мистецького образу;

аналіз всіх образів картини в їх співвідношенні до провідного мистецького образу;

визначення головної ідеї твору мистецтва: синтез і узагальнення зробленого раніше аналізу картини і осмислення цього синтезу;

визначення суспільного і історичного значення твору мистецтва [17].

Щодо естетичної оцінки мистецького твору, то діти особливо високо оцінюють картини, які викликають у них найсильніші переживання - ті, що найбільше відповідають особливостям їх особистості, їх установкам і духовно-естетичним потребам. Старші дошкільники можуть споглядати твори мистецтва не лише з навчальною метою, але й заради естетичних переживань, які можливі лише тоді, коли твір зачіпає особистість дитини, задовольняє його естетичні та інші духовні потреби.

Коли мистецький твір близький дитині, тоді суб'єктивний емоційний критерій забезпечує емоційне переживання об'єктивних смислових переваг твору. Якщо ж зображене на картині не торкається особистості, то дія емоційного, суб'єктивного критерію може проявлятися в естетичних оцінках людей у трьох формах [19]:

1. Інколи емоційний фактор заважає дітям об'єктивно оцінювати художні переваги більш чи менш чужих творів мистецтва. Вони свою оцінку твору ототожнюють з об'єктивними особливостями творів.

2. Суб'єктивний фактор при оцінці творів, чужих для сприймання, може проявлятися у більш пом'якшеній формі, не заважаючи давати поряд із суб'єктивною оцінкою і об'єктивну оцінку його мистецько-естетичних особливостей. Цьому сприяє установка на об'єктивну оцінку образотворчих переваг творів мистецтва.

3. Старші дошкільники, котрі емоційно вразливі, можуть відчувати естетичну насолоду і від споглядання творів, у тій чи іншій мірі емоційно чужих для особистості. Суб'єктивність емоційного критерію в них полягає у тому, що більш чужі для них твори вони переживають менш інтенсивно і дають таким картинам естетичні оцінки хоча й високі, але нижчі, ніж мистецьким творам, емоційно близьким для них.

Але до відчуття естетичної насолоди мистецьким твором, сприймання його об'єктивних переваг необхідно оволодіти й аналізом особливостей образної структури картини, навчитися розглядати форму твору у зв'язку з його змістом тощо, тобто оволодіти практично критеріями оцінки творів мистецтва.

Л. Виготський, вивчаючи сприймання і розуміння мистецького твору у старшому дошкільному віці, зазначає, що важливою умовою розуміння картин є розуміння самих образів та символів [8].