Реалізація принципу єдності вимогливості та поваги до особистості учня у навчально-виховному процесі у сучасній загальноосвітній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Курсова робота з теми

Реалізація принципу єдності вимогливості та поваги до особистості учня у навчально-виховному процесі у сучасній загальноосвітній школі



ВСТУП

Актуальність курсової роботи полягає в тому, що зараз як ніколи, зростає роль навчання у житті. І неважно, яку посаду або професію ти хочеш опанувати - усі, починаючи зі слюсаря і завершуючи вченим, потребують певний набір навичок та умінь, які треба розвивати на протязі декількох років навчання, а то і впродовж усього життя.

21 століття - це безпрецедентний час, коли людина набула найвищої цінності за всю історію людства. Написані та багатьма країнами дотримуються конвенції захисту прав людини. Людина - це міра багатьох речей. Її поважають, уряди багатьох країн працюють на благо та процвітання людини, щоб вона мала можливість отримати гідне життя, освіту, ознайомитися з усіма досягненнями людства в галузі науки, мистецтва та техніки, опанувати якусь галузь, яка найбільш відкриває вроджені якості людини та бути щасливою гармонійною особистістю впродовж життя.

Це свідчить про те, що роль вчителя у навчанні не зменшується, а збільшується, переходячи у декілька інший, більш ускладнений контекст - він повинен направляти учня на самоосвіту, самовдосконалення у вибраному напрямку, своєчасно й систематично відслідковує результати та надає професійної допомоги у вигляді поради та рекомендації щодо подальшого розвитку особистості.

Тому один з ключових принципів педагогіки о єдності вимогливості та поваги до учня є дуже цікавим та актуальним об'єктом дослідження.

Ціль моєї роботи - доказати, що принцип єдності вимогливості та поваги реалізується тільки завдяки незамінної ролі вчителя у навчально-виховному процесі, а на допомогу приходять стандартні системи оцінювання, рефлексія результатів, тощо.

В зв'язку з поставленою метою виникають слідуючи задачи:

1. Охарактеризувати роль вчителя у сучасній школі.

2. Ознайомитися з основними типами керівництва.

3. Дослідити допоміжні засоби на допомогу вчителю у процессі реалізації принципу єдності та поваги.

4. Провести інтерв'ю досвідченого працівника школи за темою дослідження.

5. Провести анкетування учнів та батьків стосовно вивчаємої теми.

Роботу можна використовувати у семінарах, лекціях, подальших наукових розробках, тощо.

Об'єктом дослідження є вчитель у контексті сучасних вимог та реалій навчально-виховного процесу.

Предметом дослідження є навчально-виховний процес.

РОЗДІЛ 1. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ЄДНОСТІ ВИМОГЛИВОСТІ ТА ПОВАГИ ДО ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ У СУЧАСНІЙ ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

1.1 Особливості предмету і об'єкту педагогіки

Глобальні перетворення, які відбуваються сьогодні у політиці, економіці тощо, мають своїм наслідком не тільки зміну структури соціального та соціально-психологічного компонентів життєдіяльності людини і суспільства в цілому, а й глибинну психологічну перебудову на особистісному рівні. Йдеться про переосмислення набутого досвіду, а не про виявлення «нових» законів розвитку. Методи, технології і педагогічні системи, які ґрунтуються на останніх досягненнях психології та педагогіки, серйозно удосконалили процес формування особистості, надали йому науково-теоретичного обґрунтування, забезпечили методично.

Предметом педагогіки є цілісний гуманістичний процес виховання і навчання, розвитку соціально-активної особи, підготовки її до життя і праці, суспільній діяльності з врахуванням суспільно-економічної обстановки в країні.

Особливістю предмету і об'єкту педагогіки є те, що на перше місце виступає по-перше, процес формування високо гуманістичних стосунків між педагогом і учень, що включають взаємну довіру, пошану, взаємну вимогливість, турботу про всебічний розвиток кожного з врахуванням індивідуальності, і, по-друге, організація учбово-виховного процесу, який забезпечив би творче засвоєння соціального досвіду і сучасної культури по основних видах діяльності (людина,техніка, знакова система, природа, художня освіта), розвиток творчої особистості, а також демократизація і гуманізація навчання і виховання. Навчання - процес і результат оволодіння учнями системи наукових знань, умінь, навиків, формування на їх основі світогляду, етичних, духовних, естетичних і інших якостей особи, розвиток її творчого потенціалу, гуманних міжособових і суспільних стосунків.

Головне, дитина повинна визначитися, що вона бажає, яка її місія, якими коштами володіють батьки (яку освіту можуть дозволити для своєї дитини), якими здібностями вона володіє і де вона зможе себе максимально реалізуватися, принести користь собі та суспільству,

А це завдання не з легких. Як дитина 5-6 років та її батьки можуть вирішити який з напрямів вибрати де дитина максимально розкриється та зможе реалізуватися. Ось тут на допомогу повинен прийти професіонал - вчитель-психолог, який маючи на руках арсенал наукових знань та навичок грамотно проведе тестування та зможе направити дитину у необхідному напрямку. Вчитель, як взірець вимогливості та поваги до учня, зможе крок за кроком, рік за роком, виховуючи любов до навчання своєю повагою та любов'ю зможе вивести учня на нові ступені знань, виявляючи приховані таланти та здібності учня.

З вищезгаданого хочемо зробити висновок, незалежно від того, щоб 21 сторіччя не принесло, вчитель був, є та буде ключовою фігурою системи освіти - і не має значення керує та вимагає він з дисплею комп'ютера, стоїть у мультимедійної дошки з проектором, чи сидить за вчительським столом з книгою у руках.

Одним з двох головних процесів, складових цілісного педагогічного процесу є процес навчання. Це дуже складний процес об'єктивної дійсності, що поступається лише процесам виховання і розвитку, складовою частиною яких він є. Він включає велику кількість всіляких зв'язків і стосунків безлічі чинників різного порядку і різної природи.

Процес навчання володіє безліччю функцій, серед яких виділяється найголовніші:

* освітня - дає дітям знання основ наук, формує уміння і навики;

* розвиваюча - це розвиток пам'яті, мислення, уваги, вольової і емоційної сфер;

* виховна - формує естетичну культуру, морально-етичну сферу;

* соціальна - формування особи дитини, така, що відповідає соціальному суспільству;

Рушійні сили вчення - це протиріччя. Основні протиріччя в процесі навчання:

* протиріччя між постійно зростаючими потребами суспільствами і процесу навчання;

* між досягнутим рівнем знань і тими вимогами, які пред'являються;

* між фронтальним викладом матеріалу і його індивідуальним засвоєнням;

* між розумінням учбового матеріалу вчителем і розумінням його учнем;

* між теоретичними знаннями і умінням використання їх на практиці.

Завдання, які необхідно вирішувати в процесі навчання. Найважливішими з них є наступні:

* Стимулювання учбово-пізнавальної активності учнів;

* Організація їх пізнавальної діяльності по опануванню наукових знань, умінь і навиків;

* Розвиток мислення, пам'яті, творчих здібностей і дарувань;

* Вдосконалення учбових умінь і навиків.

Термін "метод" походить від грецького слова "methodos", що означає дорогу, спосіб просування до істини, до очікуваного результату. У педагогічній практиці під методом за традицією прийнятий розуміти впорядкований спосіб діяльності по досягненню учбово-виховних цілей. При цьому відзначають, що способи учбової діяльності вчителя (викладання) і способи учбової діяльності учня (учення) тісно зв'язані між собою і знаходяться у взаємодії.

Методи навчання - це способи спільної діяльності вчителя і учня, направлені на вирішення завдань навчання, тобто дидактичних завдань. Методи реалізуються в педагогічній дійсності в різних формах: у конкретних діях, прийомах, організаційних формах і тому подібне. При цьому методи і прийоми жорстко не прив'язані один до одного. Наприклад, в таких прийомах, як бесіда або робота з книгою, можуть знайти втілення різні методи навчання. Бесіда може бути евристичною і проводити в життя частково-пошуковий метод, а може носити репродуктивний характер, реалізувати відповідний метод і бути націленою на запам'ятовування і закріплення. То ж можна сказати і про роботу з книгою, і про екскурсію, і так далі. Необхідно оговорити, що по логіці, закладеній в різних класифікаціях одні і ті ж види діяльності можуть бути віднесені до різних дидактичних категорій. Наприклад, ті ж бесіда або робота з книгою можуть бути віднесені по одній класифікації до прийомів, по іншій - до методів. При цьому число прийомів навчання може нескінченно збільшуватися залежно від вмісту учбового матеріалу, нових цілей і, звичайно, від творчості вчителя, його педагогічної майстерності і тим самим додавати індивідуальність манері його педагогічної діяльності. Різноманіття поєднання прийомів складають методики викладання.

1.2 Принципи педагогічного процесу

У сучасній педагогічній теорії та практиці виокремлюють такі основні принципи педагогічного процесу:

- принцип єдності вимогливості та поваги до особистості; гуманізм, довіра;

- принцип комплексності різних видів діяльності -- оскільки в систему педагогічного процесу входить декілька підсистем, у кожній із яких використовують різні види діяльності (а не лише пізнавальну), то виникає органічний зв'язок, комплекс усіх можливих видів діяльності учня у навчальному закладі та поза ним: навчально-пізнавальної, суспільно-політичної, трудової, спортивної, вільного спілкування, художньої, побутової діяльності. Тому й виникають численні міжпредметні зв'язки, що дають змогу сприймати світ у всій його різноманітності та єдності. Лише такий підхід забезпечить єдність організації та результатів процесів виховання і навчання;

- принцип урахування індивідуальних особливостей учня у всьому педагогічному процесі та його підсистемах;

- принцип наочності передбачає розвиток аналітичного мислення, вміння досягати образного виявлення різноманітних технічних і суспільних проблем;

- принцип науковості передбачає формування та розвиток у учнів наукового світогляду, вироблення умінь і навичок наукового пошуку, засвоєння способів наукової організації праці;

- принцип доступності враховує рівень можливостей учнів та запобігає їхнім інтелектуальним, фізичним, психологічним та моральним перевантаженням;

Свобода особистості -- основна категорія теорії гуманістичного виховання. Свобода реалізується у можливості вибору та відповідальності за прийняте рішення. Свобода вибору життєвого шляху, напряму саморозвитку, самореалізація особи неподільно пов'язані з відповідальністю за свій вибір, яку в цьому контексті ми розуміємо досить широко, оскільки відповідь кожному доводиться тримати перед близькими, перед правоохоронними органами, перед самим собою, і чим більшу свободу маємо, тим більша відповідальність лежить на нас. Абсолютно не вільна людина не несе ніякої відповідальності, тому що є об'єктом у чистому вигляді, перебуває, швидше за все, у коматозному стані і як особистість себе не реалізує. Абсолютно вільна творча особистість приймає свідомі послідовні рішення і бере на себе відповідальність за їхнє втілення. Дуже мала ймовірність існування крайностей, які описані вище, але їх визначення допомагає осмислити своє місце і зробити вибір напряму власного особистісного зростання. Принципи свободи особистості важливі для свідомого самостійного вибору учнями життєвого шляху, засвоєння справжніх цінностей. Не варто забувати, що вчитель також є вільною особистістю, яка має право на вибір і несе за нього відповідальність, а відтак такою, яка є незаперечною цінністю для тих, хто її оточує, і для самої себе. Самоповага вчителя спонукає і учня поважати його.

Здійснення вільного вибору можливе лише за умови існування альтернативи, але вона не може бути представлена у теоретичному плані, оскільки тоді і вибір буде лише теоретичним. Наявність реальної альтернативи -- це наявність пережитого і переусвідомленого досвіду. Так, дитину, яка виросла у кримінальному середовищі, неприпустимо звинувачувати у тому, що вона «стала на цей шлях», оскільки вона по суті не знала жодного іншого, інших взаємин, не мала іншого досвіду. Завдання вихователя полягає у тому, аби допомогти їй набути нового досвіду, створити умови для переусвідомлення наявних принципів, особистих цінностей. Дитина, реалізуючи єдиний, відомий їй з ранніх років, принцип і не отримуючи бажаного результату, формує новий, тим самим приводячи в дію свій творчий потенціал. Пряма ж дискредитація єдиного принципу шляхом оголошення його неправильним і шкідливим створює класичну ситуацію фрустрації, з якої не може бути конструктивного виходу через відсутність альтернативи.

Отже, виділимо основні тези запропонованого підходу.

1. Головна категорія теорії виховання -- «свобода особистості», зумовлена правом вибору на альтернативній основі і відповідальністю.

2. Виховний процес є процесом спільної творчості.

3. Всі учасники творчого процесу перебувають у позиції рівності.

4. Кожна особистість незаперечне унікальна.

5. Особистість не є об'єктом виховання.

6. Вчитель створює умови для рефлексійного переосмислення дитиною власного досвіду.

Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. Повага до людини передбачає гуманне ставлення до неї. Вона є стрижнем взаємин між учителем і учнями.

Формула А. Макаренка «Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї» виражає суть цього принципу, який реалізується у стосунках між вчителем та учнями, між колективом педагогів і колективом учнів, між учнями. Виховне значення педагогічної вимогливості полягає в тому, щоб стимулювати або припиняти, гальмувати певні вчинки учнів.

Вимоги можуть бути прямими і непрямими. Прямі вимоги вчителя повинні бути позитивними, стимулювати цілком певні вчинки; непрямі -- можуть бути позитивними (прохання, довіра, схвалення), нейтральними (порада, гра, натяк, умовна вимога) і негативними (погроза, недовіра, осуд).

Розумна педагогічна вимогливість не має нічого спільного з приниженням гідності учнів. Антипедагогічними у взаєминах учителя з учнями є також адміністрування, використання погроз, силових методів, а також поблажливість, потурання примхам учнів.

Повага до учнів - загальна моральна вимога для вчителя. Практично вона реалізується у цілій системі більш конкретних моральних норм, до яких можна віднести такі:

- вимога до учнів як міра поваги до нього та як вираження такої поваги;

- повага думок учня про вчителя як вимогливість вчителя до себе;

- толерантність до самостійності думок, почуттів та вчинків учнів, уміння не бачити у них “криміналу” навіть тоді, коли вони у чомусь уявляються соціальному педагогу неправильними;

- віра в добрі помисли учня, у його шляхетність, здібності та благодійні прагнення;

- увага до кожного учня, до його думок та вчинків як до значущих фактів.

Вимогливість - це вміння вчителя підходити до оцінки особистих якостей, вчинків та знань учнів з точки зору високих суспільних критеріїв, постійне усвідомлення необхідності вдосконалювати особистість учня, підіймати рівень його культури, домагатися втілення у життя всіх можливостей учнів. Ступінь вимогливості вчителя до учня - своєрідна міра поваги до нього: чим більше вимог виявляє вчитель до учня, тим більше він його поважає - і навпаки. Ці сторони взаємопов'язані між собою як сутність та явище: повага виявляється у вимозі, вимога важлива за своєю суттю.

Труднощі у здійсненні вимогливості на практиці часто пов'язані з відступом від названих норм, з відсутністю у вчителя єдності у розумінні вимог. Останнє певною мірою знижує авторитет самого принципу вимогливості, надає йому відтінку довільності. Тому іноді деякі вимоги сприймаються учнями як суб'єктивізм соціального педагога. У такому випадку вимогливість педагога не може оцінюватися як повага до них і сприймається як прискіпливість, педантизм або деспотизм. Велике значення має створення позитивних емоцій, це спонукає учнів до творчості. Найменший успіх, шаг уперед, нестандартний підхід до звичного, іскра творчості не повинна бути непоміченою. Звідси - схвалення, заохочення, похвала у різних формах.

1.3 Вчитель та педагогічне спілкування

Педагогічне спілкування - система соціально-психологічної взаємодії між вчителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально - психологічних умов для обопільної діяльності. Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватись в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності. Відомо, що не професійне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення, небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості від вивчення певного предмета (а не рідко від спілкування з вчителем) у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізувати свої можливості у виборі певного стилю педагогічного спілкування.

Стиль спілкування - це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії. Залежить він від особистісних якостей педагога та комунікативної ситуації. До особистісних якостей належать ставлення вчителя до дітей (активно-позитивне, пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння організаторською технікою.

За активно-позитивного ставлення педагог виявляє ділову реакцію на діяльність учнів, допомагає їм, відчуває потребу у неформальному спілкуванні. Вимогливість, поєднана із зацікавленістю в учнях, викликає взаємодовіру, розкутість, комунікабельність. Пасивно-позитивне ставлення фокусує увагу вчителя на вимогливості та суто ділових стосунках. Таке спілкування характеризується сухим, офіційним тоном, браком емоційності, що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток вихованців. Негативне ставлення, що залежить від перепаду настрою вчителя, породжує в дітей недовіру, замкненість, не рідко лицемірство, брутальність тощо. Викликаючи негативне ставлення до себе, такий вчитель працює і проти предмета, який викладає, і проти школи, і суспільство загалом.

Вчитель це людина яка володіє певним набором особистих природжених та придбаних якостей.

Як керівника вчителя можна розділити на три категорії: авторитарний вчитель, вчитель-ліберал та вчитель-демократ.

Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічує його самостійність та ініціативу. Авторитарний вчитель самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування - наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за таких обставин звучить як докір: “Ти добре сьогодні відповідав. Не чекав від Тебе такого”. А реакцією на помилки учнів часто бувають висміювання, різкі слова. Вчитель нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий психологічний клімат, пригнічує ініціативу і відповідальність, гальмує формування колективістських якостей, розвиває у дітей невпевненість.

Такий тип вчителя при реалізації принципу вимогливості та поваги робить ставку на вимогливість (приблизно 80 %), при цьому на повагу приходиться приблизно 20 %.

Вчитель-ліберал дуже уважно і поважно відноситься до учня, прислуховується до всіх проблем та побажань, іноді пускаючи діло на самоплив. При цьому вимогливість та результативність учбових досягнень може страждати. Відсоткове співвідношення вимогливості та поваги 20 та 80%.

Демократичний стиль ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію самоуправління особистості та колективу.

Вчитель-демократ враховує та прислуховується до думки усіх, намагається пред'являти об'єктивні вимоги до результатів учбових досягнень учнів.

Базується він на думці колективу. покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного учня і залучити усіх до активної участі у спільній діяльності. Основними способами взаємодії є заохочення, порада, інформування, координація, що розвиває в учнів впевненість в собі, ініціативність. З усвідомленням відповідальності, підвищенням зацікавленості, розвивається здатність свідомо, самостійно і творчо працювати що забезпечує стабільний результат діяльності і закладає надійний фундамент в розвитку особистості. При цьому роблячи акцент на повагу до учня, на думку батьків учня, теперішній та майбутній авторитет школи, класу тощо. Відсоткове співвідношення двох досліджуваних номінацій - вимогливості та поваги - 30 % та 70 %.

Педагогічне спілкування має свою систему стилю, особливості яких залежать від обставин та індивідуальних характеристик його учасників. Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Головним є активно-позитивне ставлення до учнів, любов до справи, до співрозуміння.

Спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. Воно базується на особистому позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей. Педагоги і керівництво не повинні припускати із свого боку тону фривольного: зубоскальства, розповідання анекдотів, кривляння. А також не повинні бути похмурими, дражливими, крикливими.

Спілкування-дистанція - обмежуються формальними взаєминами. Певна дистанція між учителем та учнем необхідна, але вона не може бути головним критерієм у стосунках.

Спілкування-залякування. Поєднує в собі негативне ставлення до учнів і авторитетність в організації діяльності. Вдаються до нього педагоги, нездатні організувати спільну діяльність. Проявляється в репліках: “Я не погрожую, але попереджаю , Спробуйте тільки..., Попереду іспит...”

Спілкування -загравання. Поєднує в собі позитивне ставлення до дітей з лібералізмом. Педагог прагне завоювати авторитет, хоче подобатись дітям, але не намагається відшукати доцільних способів організації взаємодії, не гребує дешевими прийомами. Це задовольняє честолюбство незрілого педагога, але справжньої користі йому та дітям не приносить.

Запорукою продуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, делікатність у стосунках.

Особистість педагога, його творчий потенціал багато у чому визначають характер і спрямованість виховного процесу. Він говорить дитині: «Я тебе люблю, ти дійсно унікальна, іншої такої немає і ніколи не буде» (використовуючи так зване Я-повідомлення, говорить від свого імені і про свої почуття). Дитина реалізує свою особистість у спілкуванні та діяльності. Вчинок її викликає в оточуючих певні думки, певне ставлення. У формі Я-повідомлення педагог характеризує свої відчуття: «Я був просто вражений (розгублений, щасливий тощо), коли дізнався, що ти здійснив цей вчинок», не даючи при цьому конкретних оцінок і не роблячи припущень щодо цілей та мотивів, оскільки всю головну роботу з переосмислення події повинна виконати сама дитина. Тут йдеться тільки про конкретний вчинок, а не про «негативні риси особистості». Переосмислення ж мотивів, цілей, сенсів та співвіднесення їх з отриманим результатом, рефлексія можливих у зв'язку із цим відчуттів та уявлень про відчуття інших людей приводять до продуктивних особистісних змін, хоча особистість так і не стає об'єктом виховного заходу, а, як і раніше, залишається його вільним, рівноправним суб'єктом.

Аналізуючи основні психологічні типи керівництва можна зробити висновок, що вчитель повинен весь час удосконалюватися, відпрацьовувати свою майстерність спілкування з дітьми, вміти вирішувати конфлікти, згладжувати гострі кути, виходити з важких ситуацій та одночасно удосконалювати свою професійну майстерність оцінюючи результати, вміння та навички, проводячи різнорівневе тестування, оцінювання учнів та спроможність грамотно представити результати учням та їх батькам.

1.4 12-ти бальна система оцінювання як вдалий допоміжний інструмент втілення принципу вимогливості до учня

На допомогу вчителю для цього слугує 12-ти бальна система оцінювання, введена у 2000 році у всіх середніх учбових закладах України.

У чому її актуальність? Нова система оцінювання дала можливість вчителю об'єктивніше оцінювати учня та об'єктивніше вимагати результат. У той же час нова система дозволила підвищити рівень відносин вчитель-учень. Усі учні тепер не втискуються у рамки трьох оцінок: 5, 4, 3, які робили безликими учнів і біднішою систему оцінювання, а відповідно і повагу до учня. А кожен учень об'єктивно піддається чіткій системі відслідкування результатів, яка дозволяє вчителю чітко бачити прогрес чи регрес у результативності, об'єктивно та прозоро представляти систему оцінювання, щоб погодитись з оцінкою вчителя та працювати далі в необхідному напрямку.

Підводячи висновок, можна сказати, що з введенням 12-ти бальної системи оцінювання у вчителя на озброєнні стало більше можливостей для пред'явлення об'єктивних вимог до учня при максимальній повазі його особистості.

1.5 Рефлексія результатів як засіб втілення принципу вимогливості до учня

У сучасній педагогіці дуже актуальні такі поняття, як рефлексія. Що таке рефлексія - це зворотній зв'язок. Стосовно до педагогіки, це самооцінка, самоаналіз та самоконтроль учнем своїх результатів, прогресу та досягнень.

Рефлексуючи свої досягнення, учень вчиться дивитися на вчителя та на його вимогливість до себе об'єктивними очима намагаючись зрозуміти та осмислити, чому саме такий результат, як його можна покращити і що треба для цього зробити.

Самоаналіз - це один з ключових елементів поваги до учня. Якщо вчитель зможе стимулювати в учня самооцінювання, зуміє вислухати його і зробить свій висновок - цім досягається інтеграція вимогливості до учня та одночасна повага до нього та його особистості, та бачення свого прогресу навчання і самовдосконалення.

Загальні правила конкретних стимулів виховання та навчання.

Правила: думайте про те, чого хоче учень.

Розгляду конкретних стимулів виховання і навчання краще за все покластися на думку американського професора м. Оверстріта, висловлене в його повчальній книзі «Вплив на поведінку людини». Професор прямо і стверджує, що в основі нашої поведінки лежать наші таємні бажання... Найкраща порада, яку можна дати тим, хто поставить собі задачею умовити когось здійснити той або інший вчинок будь те в діловому світі, в сім'ї, в школі або політиці, зводиться до наступного: спочатку примусьте вашого співрозмовника пристрасно чогось побажати. Той, хто зможе це зробити, завоює весь світ, а хто не зможе той залишиться в самотності. Ось чому стимули, які рекомендується знаходити і застосовувати вчителям, спираються на тонкі, делікатні «підштовхування» певних дій, що вчаться до виконання, і виключають відкритий «тиск», грубе силування.

Спирайтеся на бажання. Чого хоче навчаючий - головне питання для вчителя. Коли ми збираємося піймати мишу, то кладемо в мишоловку не стиглу вишню, а шматочок сиру, враховуємо не наші власні смаки, а смаки гризуна. Так досягаємо своїх цілей. Треба раз і назавжди зрозуміти важливо не тільки те, чого бажаємо ми самі, але і те, що хоче навчаючий.

Використайте ідентифікацію.

Треба примушувати учнів пристрасно чогось побажати, нехай це будуть навіть бажання, які не зовсім узгодяться з педагогічними намірами. Головне, щоб вони виникли, і можна було б спиратися на них.

Говоріть про те, що цікавить ваших учнів, точніше, з цього починайте. Виявляйте повагу до їх захоплень, думок, оцінок. Нехай велику частину часу кажуть ваші учні. Не бійтеся визнати свою недостатню обізнаність в деяких питаннях, нехай ті, що навчаються виступлять вашим «вчителем». Пам'ятайте: наша мета переорієнтувати інтереси школярів на виховання і дидактичні цілі.

Визнавайте достоїнства. Викликайте у учня ентузіазм і розвивайте все, що є кращого в людині за допомогою визнання його достоїнств. Якщо цього вимагають обставини, не зупиняйтеся і перед лестощами. Адже, лестити - це означає говорити людині саме те, що він сам про себе думає. Підіть на цей нешкідливий обман, він може викликати у вашого вихованця прилив нових сил.

Краще, звичайно щиро оцінити досягнення учнів, визнати їх достоїнства. Але у педагогів звичайно так багато педагогічного, що знайти єдині і нефальшиві слова для кожного буває дуже не просто. Акторствуйте.

Особливо уникайте чіплятися по дрібницях. Не критикувати ,бути попереджувальним. Щиро старайтеся зрозуміти свого вихованця, дивіться на речі його очима.

Схвалюйте успіхи. «Образно виражаючись, поплескування по спині за добре виконану роботу це незмінно стимулює учнів продовжувати старанно трудитися», пише американський педагог А. Дреєр. Слова і жести схвалення потрібно адресувати не тільки кращим учням, але і всім тим, хто виявляє старання в учбовій роботі. Відомі випадки, коли розумна і схвальна оцінка з боку вчителя виробляла могутню метаморфозу зі слабовстигаючим учнями.

Дослідження показують, що основним мотивом творчості є прагнення людини до поліпшення результатів діяльності. У ньому знаходить вияв одна з фундаментальних соціальних потреб людини потреба в успіху, в досягненнях. Вона характеризується як постійне змагання людини з самим собою в прагненні перевершити раніше досягнутий рівень виконання, зробити щось кращим, оригінально вирішити проблему, що виникла.

Зробити роботу привабливою допоможуть вам і помилки учнів, точніше, наше до них відношення. Треба витягувати максимум стимулів з помилок що вчаться: «Прекрасна помилка!», «Невипадкова помилка!», «Помилка, яка веде до істини!», «Спасибі, твоя думка не зовсім правильна, але дає їжу для роздумів». Всіляко підкреслюйте точність і тонкість спостережень школярів: «Коли я був таким, як ти, мені здавалося...», «Раніше я думав, що...». треба діяти так, щоб помилка здавалася легко поправної, щоб те, на що спонукаємо учнів, здавалося ним неважким. «Спасибі вам, ви мені сьогодні допомогли», дякує після уроку своїх шестирічок Ш. Амонашвілі.

Треба обов'язково надавати особисту спрямованість «Тобі треба, Саша! Ти чоловік» Школяр повинен випробовувати задоволення тому, долаючи труднощі, поступив як годиться дорослій, мужній людині. Крім того, він повинен бути радий і гордий, що справа зроблена. Це обов'язкові доповнення до «треба»

Похвала повинна виникати спонтанно, її не варто планувати, її не можна призначати, як по розкладу. Не звеличувати до небес рутинну, а тим більше погано виконану роботу. Похвала чогось так-сяк зробленого стає образою інтелекту і того, хто це створив, і того, хто це нахвалює.

Похвала повинна бути конкретною, точно адресованою. Вдячності отримувати завжди приємно, але загальні, безликі трафарети не йдуть ні в яке порівняння з написаними від руки, адресованими тобі одному теплими словами. Чітко сказати, за що «спасибі», чим обрадувані і захоплені.

Хвалити так, щоб в похвалу вірилося. Мова міміки і жесту тут дуже важлива. Якщо вчитель говорить, що йому сподобався твір, але вигляд при цьому має насуплений і похмурого, то що вчиться, швидше усього, не повірить його словам.

Критикувати співпереживаючи. Психолог Ю. Красовський радить робити це грамотно, у всеозброєнні сучасних наукових досягнень: підбадьорююча критика («Нічого. У наступний раз зробиш краще. А в цей раз не вийшло»).

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ. ІНТЕРВ'Ю З ЗАВУЧЕМ З НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ

2.1 Класифікація методів дослідження

Методи дослідження (за Глазиріною В.М.) можна поділити на:

1. Емпіричні

2. Теоретичні.

3. Статистико-математичні.

Всі методи дослідження підрозділяються:

- по масштабу: глобальні, локальні, мікро-експеримент;

- по цілі: що констатує (вивчаються існуючі педагогічні явища), перевірочний уточнюючий (перевіряється гіпотеза), творчий, перетворюючий, формуючий (у процесі створюються нові педагогічні явища;

По місцю проведення: безпосередній, лабораторний;

Методи дослідження різняться по позиції:

- нейтральній, керівника, самоспостереження;

- по відкритості: відкрите, сховане;

- по безперервності: безперервне, дискретне.

Методи вивчення педагогічного досвіду - це способи дослідження реально складного досвіду організації освітнього процесу. При вивченні педагогічного досвіду застосовуються такі методи, як спостереження, бесіда, інтерв'ю, вивчення письмових, творчих і графічних робіт учнів, анкетування.

Спостереження - цілеспрямоване сприйняття якого-небудь педагогічного явища, у процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. При цьому ведуться записи (протоколи) спостережень. Спостереження проводиться звичайно по заздалегідь наміченому плані з виділенням конкретних об'єктів спостереження.

Етапи спостереження:

визначення задач та цілей;

вибір об'єкта, предмета та ситуації (що збираємося спостерігати);

вибір способу спостереження, що найменше впливає на досліджуваний об'єкти (як спостерігати);

вибір способу реєстрації (як вести записи);

обробка та інтерпретація отриманої інформації (який результат).

Розрізняють спостереження включене, коли дослідник стає членом тієї групи, у якій ведеться спостереження, і невключене спостереження - "зі- сторони"; відкрите й сховане (інкогніто); суцільне й вибіркове.

Спостереження - це дуже доступний метод, але він має свої недоліки, пов'язані з тим, що на результати спостереження впливають особистісні особливості (установки, інтереси, психічні стани) дослідника.

Методи опитування - бесіда, інтерв'ю, анкетування.

Бесіда - самостійний або додатковий метод дослідження, застосовуваний з метою одержання додаткової інформації або роз'яснення того, що не було досить ясним при спостереженні. Бесіда проводиться по заздалегідь наміченому плані з виділенням питань, що вимагають з'ясування. Різновидом бесіди є інтерв'ювання, принесене в педагогіку із соціології. При цьому методі опитування дослідник дотримується заздалегідь намічених питань, що задаються в певній послідовності. Під час інтерв'ю питання записуються відкрито.

Анкетування - метод масового збору матеріалу за допомогою анкети. Ті, кому адресовані анкети, дають листовні відповіді на питання. Анкетування ще називають заочним опитуванням.

Результативність перерахованих вище методів опитування багато в чому залежить від змісту питань, що задаються. План бесіди, інтерв'ю й анкета - це перелік запитань (запитальник).

Вивчення продуктів діяльності учнів (малюнків, контрольних робіт, креслень і т.п.) може дати необхідні відомості про індивідуальність учня, про його відношення до роботи й про досягнутий рівень умінь і навичок у тій або іншій області.

Особливу роль у педагогічних дослідженнях грає експеримент. Це спеціально організована перевірка того або іншого методу, прийому роботи для виявлення його педагогічної ефективності. Педагогічний експеримент - дослідницька діяльність із метою вивчення причинно-наслідкових зв'язків у педагогічних явищах, що припускає досвідчене моделювання педагогічного явища й умов його протікання;

У моїй роботі використані методи досліджень: інтерв'ю та анкетування.

педагогічний процес оцінювання рефлексія

2.2 Інтерв'ю завуча з виховної роботи ЗОШ № 3 м. Харцизька

Інтерв'ю завуча по виховній роботі загальноосвітньої школи I-III ступенів м. Харцизька Донецької області Забави Ольги Павлівни (займає посаду з 1990 року).

Запитання:

Як ви вважаєте, чи реалізується принцип єдності вимогливості та поваги у школі?

Що є складовими принципу вимогливості?

Що є складовими принципу поваги?

На протязі інтерв'ю завуч по виховній роботі сказала, що з її точки зору, основою реалізації принципу є вчитель, як особистість, як координатор та організатор учбового та виховного процесу.

Вчитель узагальнює увесь накопичений досвід вимогливості та втілює його на практиці через систему поточного, семестрового, річного оцінювання, тестування, тощо.

При цьому вчитель демонструє ввічливе ставлення до учнів через систему прогнозування результатів, надання можливості рефлексії результатів та бачення учнем себе в контексті свого руху до успіху.

На порозі 21 століття ми всі ступили в епоху нових технологій, шквалу інформації, шаленого темпу життя, який все зростає день за днем. І хто знає, які ще диковинки технологічного процесу принесе нам 21 століття. Це все добре, бо все це покращує наше життя, роблячи його легше, тепліше та комфортніше. Але стосовно освіти, це все ще більше ускладнює систему навчання - бо стало більше можливостей, вибір став дуже багатше (а значить, складніше вибирати), постає нове питання - яку науку чи галузь вивчати та опановувати на протязі навчання, рік за роком, а яку можна просто взяти на увагу, та в разі необхідності просто знайти якусь необхідну інформацію у глобальній мережі. Все це ще вище підіймає роль вчителя з його вимогливістю та повагою до учнів, що буде сприяти розвитку учня з молодших класів та допоможе кожному знайти свій особистий шлях у житті, реалізуватися як особистість та професіонал своєї справи і бути щасливим.

Вчитель - це наставник та провідник по шляху знань, який допомагає кожному розкритися, відкрити свої особисті схильності, знайти себе та постійно розвивати бажання вчитися, хвалячи за кожен успіх, створюючи таким чином ситуацію успіху на шляху освіти .

На допомогу у цьому складному процесі приходить досвід та багато інструментів, одним з основних є сучасна система оцінювання у середній школі. Дванадцятибальна система оцінювання дає можливість вчителю максимально об'єктивно оцінити результати поточних та підсумкових досягнень та реалізувати принцип єдності поваги та вимогливості до учня, комбінуючи його з рефлексією результатів. Рефлексія результатів дуже сприяє встановленню доброзичливого контакту між вчителем та учнем, допомагає учню бачити свій прогрес з особистої точки зору, ставлячи себе в контекст об'єктивного стороннього оцінювача. Все це сприяє створенню поважних відносин, що є одним з основних принципів оцінювання учня.



ВИСНОВКИ

На основі проведених теоретичних та практичних досліджень хочемо зробити висновок, що принцип вимогливості та поваги реалізується завдяки незамінній ролі вчителя, який координує, направляє, контролює та прогнозує увесь навчально-виховний процес. Тільки завдяки особистісним якостям та професіоналізму вчителя можна реалізувати принцип вимогливості та поваги до особистості учня у навчально-виховному процесі.

На допомогу вчителю можна віднести багато інших інструментів, одним з яких є 12-бальна система оцінювання учбових досягнень учнів у середній загальноосвітній школі, рефлексія результатів тощо.

У своїй роботі намагалися якомога ширше охарактеризувати роль вчителя у сучасній школі, користуючись новими розробками та класифікаціями у сучасній школі та користуючись сучасною та класичною літературою з психології, ми охарактеризували основні типи керівництва, які є основними у форматі відносин вчителя та учня.

Вирішуючи третю поставлену задачу намагалися якомога детальніше освітити суть 12-бальної системи оцінювання та рефлексії результатів як допоміжний результат у реалізації принципу.

У практичній частині привели обширне інтерв'ю з завучем з навчально-виховної роботи з питань досліджуваної теми, та отримав обґрунтоване бачення цієї проблеми з точки зору кваліфікованого спеціаліста з багатим досвідом роботи. Завуч підтвердив усі мої спостереження і на протязі всього інтерв'ю відстоював одну точку зору, що «вчитель - це двигун навчально-виховного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Как завоёвывать друзей и оказывать влияние на людей / Карнегі Д./ Екатеринбург: Литур,- 2004.-600 с.

2. Культура педагогичного спілкування: книга для вчителя / Грехнів В.С. / Москва: 1990-144 с.

3. Личность и оценочные способности старшеклассников / Мнацаканян Л.И./ Москва: Просвещение, 1999.-290 с.

4. Людина в пошуках змісту / Франк В. / Москва: 1990.-368 с.

Педагогический такт и мастерство / Синица И.Е. / Москва: 2002.-500 с.

5. Педагогичні технології / Падалка О.С. / Київ: Українська енциклопедія,- 2001.-252 с.

6. Психологія / Немов Р.С. / Москва: 1995.-150 с.

7. Урок в современной школе / Онищук В.А. / Москва: Просвещение, 2000.-210 с.

8. Этика учителя / Чернокозова И.И. / Київ: Радянська школа., 1993.-173 с.

9. Я - твой ученик, ты - мой учитель / Блага К., Шебек М. / Москва:1990.-200с.

Размещено на Allbest.ru