Подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

Необхідність використання правила рамки насамперед обґрунтовується простим психологічним законом роботи пам'яті, відкритим ще, наприкінці XIX ст. Саме тоді німецький психолог Герман Еббінгауз встановив так званий фактор ряду: початок і кінець будь-якого інформаційного ряду, з чого б він не перебував, зберігається в пам'яті людини краще, ніж середина. Спостереження це старе і вірне. Отже, дотримуючись правила рамки, комунікант може бути впевнений, що сама рамка запам'ятається, а в ній все найголовніше - цілі, плани, підсумки, висновки [49, с. 72].

Структурування повідомлення може здійснюватися і за рахунок застосування правила ланцюга. Якщо правило рамки здійснює як би «зовнішнє» структурування спілкування, то правило ланцюга визначає «внутрішнє» структурування, задаючи будову спілкування «зсередини». Застосування даного правила пов'язано з тим, що зміст спілкування не може бути безформовою купою різноманітних відомостей, воно повинно бути якимось чином вибудовано, поєднане в ланцюг. Причому якість ланцюга може бути різною: просте перерахування «По-перше, по-друге, по-третє ...»; ланцюг може бути рангований - «Спочатку про головне ... і, нарешті, менш істотне …»; логічний - « Якщо це, то тоді - те-то, раз ми згодні з цим, отже, це теж правильно». Будь-який ланцюг, впорядковуючи, пов'язуючи, організовуючи зміст, як і рамка, виконує відразу дві роботи. По-перше, він дозволяє поліпшити запам'ятовування, і, по-друге, допомагає структурувати інформацію відповідно до очікувань співрозмовника [52, с. 134].

«Вид» ланцюга повинен бути обраний у залежності від уподобань слухача. Для когось цілком задовільною структурою буде просто перерахування, наприклад, фактів. Іншого це не задовольнить - необхідно буде вказати взаємопідпорядкованність фактів. Для когось і цього замало - потрібно, щоб у всьому була логіка [51, с. 60].

Подолання логічного бар'єру. Логіка, як відомо, буває різна, значить, при побудові впливу важливо врахувати і улюблену логіку партнера. Подолання логічного бар'єру пов'язано зі знанням ефективності різних аргументів і засобів аргументації. Виділяється два основних засоби побудови аргументації: висхідна і спадна. Висхідна аргументація - це така побудова послідовності аргументів, при якому їх сила зростає від початку до кінця повідомлення. При спадній аргументації, навпаки, сила аргументів зменшується до кінця повідомлення [44, с. 132].

Необхідно підкреслити, що поняття «сила аргументу» - суб'єктивне, що визначається суб'єктивною значимістю аргументів для даної людини або групи людей, що ще раз підтверджує роль саме нерозуміння - в даному випадку логічного. Для того, щоб бути зрозумілим співрозмовником, треба по можливості враховувати логіку партнера. Для цього необхідно приблизно уявляти собі позиції, а також індивідуальні та соціально-рольові особливості, так як прийнятність або неприйнятність тієї або іншої логіки для партнера [20, с. 51].

Таким чином, існує багато прийомів та засобів подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами, потрібно тільки враховувати головний принцип - принцип співпраці і взаєморозуміння співрозмовників, урахування їх індивідуально-психологічних особливостей та бажання «почути» один одного.

Висновки до розділу 1

Таким чином, аналіз сучасної психолого-педагогічної та методичної літератури дозволив визначить, що проблемі комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами приділяється достатньо уваги. Ми з'ясували, що міжособистісна взаємодія - це процес надання взаємовпливів суб'єктами спільної діяльності один на одного для досягнення певного практичного результату, формування міжособистісних взаємин між ними, й, як наслідок цього, розвитку особистостей взаємодіючих. Також ми визначили, що комунікативні бар'єри - це психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

У нашому дослідженні ми розкрили сутність поняття «комунікативні бар'єри» та визначили їх види (бар'єри сприйняття, семантичні бар'єри, невербальні перешкоди, поганий зворотний зв'язок, невміння слухати, складні (змішані) міжособистісні бар'єри, бар'єр «авторитет», бар'єр «уникнення», бар'єр «нерозуміння» та бар'єр «логічне нерозуміння»).

Також ми з'ясували, що існує багато прийомів та засобів подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами, потрібно тільки враховувати головний принцип - принцип співпраці і взаєморозуміння співрозмовників, урахування їх індивідуально-психологічних особливостей та бажання «почути» один одного.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ БАР'ЄРІВ У ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА ЗІ СТУДЕНТАМИ

2.1 Критерії та показники діагностики комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

комунікативний бар'єр студент викладач

Базою дослідження виступив Донецькій індустріально-педагогічний технікум. За період 2011 - 2012 років у дослідженні взяли участь 20 викладачів. Вік досліджуваних від 23 до 54 років.

Дослідження проводилось у три етапи:

На першому етапі (2011р.) - пошуковому - теоретично осмислювалася тема, вивчалася психолого-педагогічна й методична література з проблеми; визначалися вихідні позиції дослідження, об'єкт, предмет, гіпотеза, основні завдання, обґрунтовувалась актуальність проблеми.

На другому етапі (2011 - 2012 рр.) - основному - було проведене експериментальне дослідження, спрямоване на визначення наявності комунікативних бар'єрів у взаємодії викладачів зі студентами; розроблялася корекційно-розвивальна програма дослідного навчання з подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії для викладачів, вправи і завдання, ділові ігри, за допомогою яких здійснювалася підготовка готовності викладачів до подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії зі студентами. Проводився формувальний експеримент, що підтвердив достовірність висунутої гіпотези.

На третьому етапі (2012 р.) - підсумковому - перевірялась ефективність запропонованої технології. Ураховувалися пропозиції та відгуки викладачів про її доцільність, узагальнювалися результати дослідження, формулювалися висновки.

Згідно з гіпотезою дослідження передбачалось, що комунікативні бар'єри у взаємодії викладача зі студентами будуть майже відсутні, якщо цілеспрямовано використовувати комплекс прийомів та засобів щодо їх попередження й подолання.

Викладачі були розділені на дві групи - контрольну (КГ) - викладачі, комунікативна діяльність яких не регулювалась та експериментальну (ЕГ) - викладачі, чия комунікативна діяльність цілеспрямовано контролювалась. В експерименті приймали участь 20 викладачів. 10 викладачів складала контрольна група та 10 - експериментальна.

До комплексу, що був сформульований для дослідження серед викладачів були включені наступні методи: теоретичні (аналіз проблеми на базі психолого-педагогічної та методичної літератури); емпіричні (констатувальний, формувальний та контрольний експерименти; тестування, опитування); методи математичної статистики. Були розроблені оціночні критерії показників виникнення комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами.

Критеріями та показниками комунікативних бар'єрів є [64, с.125]:

1) Мовленнєва некомпетентність;

2) Невміння і небажання слухати співрозмовника;

3) Невміння управляти власними емоціями;

4) Неуважність;

5) Відсутність емпатії;

6) Низький рівень самоконтролю у спілкуванні.

У зв'язку з цим можна виділити 3 рівня наявності комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами: високий, середній та низький.

Високий рівень наявності комунікативних бар'єрів характеризується мовленнєвою некомпетентністю, невмінням і небажанням слухати співрозмовника, невмінням управляти власними емоціями, неуважністю, відсутність емпатійних здібностей, низьким самоконтролем у спілкуванні.

Середній рівень наявності комунікативних бар'єрів визначається незначною мовленнєвою некомпетентністю, середнім рівнем вміння слухати співрозмовника, вмінням управляти своїм емоційним станом у деяких випадках, достатньою уважністю, середнім рівнем емпатії та середнім рівнем самоконтролю у спілкуванні.

Низький рівень наявності комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами характеризується високою мовленнєвою компетентністю, високим рівнем вміння слухати співрозмовника, вмінням управляти своїм емоційним станом на високому рівні, уважністю, високим рівнем емпатії та самоконтролю у спілкуванні.

Відповідно до розробленої нами програми дослідження, на першому етапі ми проводили констатувальний експеримент для визначення наявності критеріїв та показників комунікативних бар'єрів. Проаналізувавши спектр діагностичних методик, були відібрані ті, які визначають рівень вміння слухати співрозмовника, виявляють «перешкоди» у встановлені емоційних контактів та визначають рівень емпатичних здібностей. Всі методики мають високий рівень надійності та валідності.

Методики, що використовувались під час дослідження:

1) Тест-опитувальник «Чи вмієте Ви слухати?» (Є.І. Рогов) [66, с. 350] (ДОДАТОК А);

2) Методика діагностування «перешкод» у встановлені емоційних контактів (В.В. Бойко) [10, с. 25] (ДОДАТОК Б);

3) Методика « Емпатичні здібності» (В.В.Бойко) [10, с. 51] (ДОДАТОК В).

Тест-опитувальник «Чи вмієте ви слухати?» дозволяє діагностувати вміння слухати. Він складається з 10 питань на які треба дати відповіді, що оцінюються:

- «майже завжди» - 2 бали.

- «в більшості випадків - 4 бали.

- «інколи» - 6 балів.

- «рідко» - 8 балів.

- «майже ніколи» - 10 балів.

Чим більше балів, тим у більшій степені розвинене вміння слухати. Якщо набрано більш ніж 62 бали, то вміння слухати «вище середнього рівня». Звичайно середній бал 55.

Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів за В.В. Бойко дає можливість дослідити емоційні «перешкоди» у встановленні емоційних контактів - невміння управляти емоціями, дозувати їх, невміння виражати емоції, домінування негативних емоцій, небажання зблизитися з людьми на емоційній основі тощо. Звертаючись до цієї методики, можна визначити чинники комунікативних бар'єрів, пов'язані з емоційною сферою. Вона складається з 25 питань, на які треба дати відповідь «так» чи «ні». Оцінка здійснюється за 25-бальною шкалою. Чим більше балів, тим виразнішою є емоційна проблема у повсякденному спілкуванні.

0 - 5 бали - емоції зазвичай не заважають Вам спілкуватися з партнером;

6 - 8 балів - у Вас є деякі емоційні проблеми в повсякденному спілкуванні;

9 - 12 балів - свідчення того, що Ваші емоції «на кожний день» дещо ускладнюють взаємодію з партнером;

13 - 25 - емоції заважають Вам встановлювати контакти з людьми, можливо, Ви піддаєтесь деяким дезорганізуючим реакціям чи станам.

Тест «Емпатичні здібності» дозволяє виявити рівень емпатії (розуміння емоційного стану іншого). Тест складається з 36 питань на які треба відповісти «так» чи «ні». Оцінка здійснюється за 36-бальною шкалою відповідно до ключа.

30 балів і вище - високий рівень емпатії.

29 - 22 - середній.

21 - 19 - низький.

14 і менш - дуже низький.

Наведені методики допоможуть психологам провести діагностичні дослідження щодо наявності комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами та виявити чинники, що впливають на їх виникнення, а також розробити методичні рекомендації з проблеми подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами.

Аналіз результатів діагностики за критерієм показника невміння слухати співрозмовника на підставі тесту-опитувальнику «Чи вмієте Ви слухати?» (Є.І. Рогов) показав, що серед досліджуваних контрольної групи 10% мають високий рівень вміння слухати співрозмовника, 75% мають середній рівень та 15% - низький. Досліджувані експериментальної групи мають наступні показники: 5% - високий рівень вміння слухати співрозмовника, 85% - середній рівень, 10% - низький.

Таблиця 2.1

Порівняльна таблиця результатів, одержаних за методикою «Чи вмієте Ви слухати?» (Є.І. Рогов) у контрольній та експериментальній групах на етапі констатувального експерименту

Рівні	Високий	Середній	Низький
КГ	10%	70%	20%
ЕГ	10%	60%	30%

Як бачимо, у більшості досліджуваних, як у контрольній,так і у експериментальній групі переважає середній рівень вміння слухати. Порівняльний аналіз показує, що вихідні параметри у контрольній та експериментальній групах за методикою «Чи вмієте Ви слухати?» (Є.І. Рогов) приблизно однакові.

Аналіз результатів діагностики за показником невміння управляти власними емоціями на підставі методики діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів за В.В. Бойко показав, що серед досліджуваних контрольної групи 30% мають високий рівень вміння управляти власними емоціями, 30% мають середній рівень та 40% - низький. Серед досліджуваних експериментальної групи 20% мають високий рівень вміння управляти власними емоціями, 40% - середній рівень, 40% - низький.

Таблиця 2.2

Порівняльна таблиця результатів, одержаних за методикою діагностики «перешкод» у встановлені емоційних контактів за В.В. Бойко на етапі констатувального експерименту

Рівні	Високий	Середній	Низький
КГ	30%	30%	40%
ЕГ	20%	40%	40%

Порівняльний аналіз показує, що вихідні параметри у контрольній та експериментальній групах за методикою діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів за В.В. Бойко приблизно однакові.

Аналіз результатів діагностики за показником відсутності емпатії на підставі методики «Емпатичні здібності» (В.В. Бойко) показав, що серед досліджуваних контрольної групи 10% мають високий показник наявності емпатичних здібностей, 40% - середній показник, 50% - низький. Досліджувані експериментальної групи мають такі показники: 20% - високий рівень емпатичних здібностей, 30% - середній показник, 50% - низький.

Таблиця 2.3

Порівняльна таблиця результатів, одержаних за методикою «Емпатичні здібності» (В.В.Бойко) на етапі констатувального експерименту

Рівні	Високий	Середній	Низький
КГ	10%	40%	50%
ЕГ	20%	30%	50%

Порівняльний аналіз показує, що вихідні параметри у контрольній та експериментальній групах за методикою «Емпатичні здібності» за В.В. Бойко приблизно однакові.

Проведений констатувальний зріз щодо окремих показників комунікативних бар'єрів показав, що отримані результати збігаються в провідних тенденціях з результатами аналогічних досліджень інших авторів.

Отримані дані свідчать про достатньо низькі показники емпатичних здібностей, як у контрольній та і у експериментальній групах, що необхідно враховувати в процесі розробки змісту й використання методів формувального експерименту.

Отже,отримані результати за трьома критеріями свідчать про наявність окремих показників комунікативних бар'єрів, вище за середній рівень.

2.2 Формування готовності викладача до подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії зі студентами

Метою формувального експерименту була практична перевірка висунутої гіпотези щодо зниження комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами шляхом цілеспрямованого використання комплексу прийомів та засобів, спрямованих на попередження й подолання цих бар'єрів.

Завдання:

1) Розробити комплекс прийомів та засобів щодо попередження й подолання комунікативних бар'єрів ;

2) Апробувати розроблений нами комплекс прийомів та засобів на викладачах експериментальної групи.

Цільова аудиторія: викладачі.

В процесі формувального експерименту були реалізовані наступні умови:

- включення педагогів в спеціальні заняття з оволодіння знаннями про комунікативні бар'єри в професійній діяльності;

- використання тренінгових занять з подолання комунікативних бар'єрів;

- широке застосування методів емоційного впливу.

Під час розробки програми формувального експерименту використовувались вправи і завдання, ділові ігри запропоновані Я.Л. Коломинским [38], Р.С. Пионовою [60], Н.Ю. Хрящевою [82],О.Л. Черновою [86] та ін.

Критерії оцінки ефективності: до та після впровадження корекційно-розвивальної програми занять проводилися наступні діагностичні методики:

1) Тест-опитувальник «Чи вмієте Ви слухати?» (Є.І.Рогов);

2) Методика діагностування «перешкод» у встановлені емоційних контактів (В.В. Бойко);

3) Методика « Емпатичні здібності» (В.В.Бойко).

Мета програми: сприяти осмисленню викладачами сутності комунікативних бар'єрів, їх ролі у взаємодії, а також забезпечити набуття умінь та навичок попередження й подолання комунікативних бар'єрів.

Основні завдання програми:

1. Аналіз змісту комунікативних бар'єрів та чинників, які впливають на їх виникнення.

2. Набуття умінь та навичок попередження й подолання комунікативних бар'єрів за будь-яких ситуацій спілкування.

3. Набуття умінь та навичок попередження і подолання комунікативних бар'єрів в контексті міжособистісної взаємодії зі студентами:

а) проявів емпатії, вміння слухати, розуміння невербальних засобів спілкування;

б) підвищення рівня толерантності, зниження агресії та управління емоціями;

в) подолання стереотипного ставлення у процесі спілкування.

Головним принципом організації тренінгу з подолання комунікативних бар'єрів є принцип діалогізації взаємодії, тобто повноцінного міжособистісного спілкування. Воно базується на повазі до чужої думки, довірі, позбавлення учасників від взаємних підозр, нещирості, страху.

На початку занять ми ознайомили учасників з міні-лекцією на тему: «Комунікативні бар'єри: сутність, види, прийоми та засоби їх подолання» (ДОДАТОК Д); ознайомили всіх з головними нормами і принципами тренінгового спілкування:

1. Спілкування за принципом «тут і зараз».

2. Принцип персоніфікації висловлювань.

3. Принцип акцентування мовою почуттів.

4. Принцип активності.

5. Принцип довіри.

6. Принцип конфіденційності.

Потрібна атмосфера для занять у групі створювалася шляхом усвідомлення учасниками позитивних аспектів своєї особистості. Цьому приділялася особлива увага.

Спілкування людей один з одним - надзвичайно складний і тонкий процес. Бар'єри у спілкуванні можуть бути пов'язані з повною або частковою відсутністю того чи іншого комунікативного вміння, наприклад, уміння орієнтуватися і вести себе в конкретній ситуації. Може бути викликане недостатнім самоконтролем, наприклад, за невміння впоратися з збудженням, імпульсивністю, агресією тощо. Кожен з нас навчається цьому в ході всього свого життя, здобуваючи досвід, який часто будується на помилках і розчаруваннях. Чи можна навчитися спілкуванню, не використовуючи для цього тільки свій реальний досвід? Так, і зробити це за допомогою гри. Гра - це модель життєвої ситуації, зокрема спілкування, в процесі якої людина набуває певний досвід. Крім того, роблячи помилки в штучної ситуації спілкування, людина не відчуває тієї відповідальності, яка в реальному житті неминуча. Це дає можливість більше пробувати, проявляти творчість, шукати більш ефективні форми взаємодії один з одним і не боятися «поразки» [82, с. 45].

Безсумнівним позитивним моментом ігрових вправ є можливість отримати оцінку своєї поведінки з боку, порівняти себе з оточуючими і скорегувати своє спілкування в наступних ситуаціях. Слід пам'ятати, що набагато легше побачити помилки, неточності у спілкуванні своїх близьких, співробітників, керівників, ніж свої власні.

Запропонований тренінг сприяє засвоєнню прийомів ефективного спілкування через ігрові компоненти та техніку активного слухання (ДОДАТОК Е).

Метою першого заняття було створення групових ритуалів, оволодіння ігровим стилем спілкування, визначення особистісних особливостей кожного учасника, над якими йому доведеться працювати разом з групою.

Першою була вправа «Знайомство». Всі учасники посідали у коло. Їм було надано папір і ручки. Кожен учасник написав у верхній частині аркуша своє ім'я, потім поділив лист на дві частини вертикальною лінією. Ліву позначив знаком «+», праву знаком «-». У лівій частині перерахував те, що подобається (в природі, людині, у собі), а в правій - те, що неприємно в навколишньому світі («не люблю дощову осінь», «ненавиджу брехунів» тощо). Потім всі зачитували свої записи вголос.

Наступною була вправа «Хто я?». Кожна людина має свою власну теорію щодо того, що саме робить її унікальною, єдиною у своєму роді, чим вона відрізняється від усіх інших людей. При цьому виникає питання: чи поділяють навколишні мою думку про себе? Якщо ж вони бачать мене інакше, то що лежить в основі їхнього сприйняття і оцінки?

Ми спробували з'ясувати це питання в процесі виконання наступних вправ. Учасники взяли кілька аркушів чистого паперу і написали на одному з них у правому верхньому куті своє ім'я, до якого вони звикли найбільше (це може бути просто ім'я, ім'я по-батькові, прізвище, ніжне ім'я). Після цього від них потребувалось:

А. Дати відповідь на запитання: «Хто я такий?». Зробити це потрібно було швидко, записуючи свої відповіді точно в такій формі і послідовності, як вони приходили в голову.

Б. Дати відповідь на це ж питання так, як, на їхню думку, про них сказали б їхні батько або мати.

В. Дати відповідь на це питання так, як, на їхню думку, сказав би про них кращий друг (подруга).

Потім потрібно було порівняти три варіанти відповідей і в письмовій формі вказати наступне:

1. У чому полягає схожість?

2. Які відмінності?

3. Якщо є відмінності, то, як їх можна пояснити щодо самого себе?

4. Вказати 10 відповідей самохарактеристики (пункт 1), які стосувалися:

а) фізичних якостей (зовнішність, сила, здоров'я тощо);

б) психологічних особливостей (інтелект, емоційна сфера тощо);

в) соціальних ролей (професійна діяльність, сімейний стан тощо).

Далі потрібно було встановити ту черговість перерахування цих трьох груп якостей, яку учасники вважали найбільш доцільною. З'ясувати, чи зберегли вони свою початкову позицію з приводу своєї самохарактеристики? Якщо ні, то записати у нової послідовності свої якості, названі спочатку. З'ясувати додалися чи змінилися деякі з них і чим учасники пояснюють це?

Зроблений учасниками в письмовій формі висновок і є словесним визначенням їхньої Я-концепції, тобто щодо узгодженого і зафіксованого уявлення про себе самого.

Далі ми спробували розібратися в тому, як на судження про інших людей впливає наше ставлення до них, тобто з'ясували особливості «Я» як суб'єкта сприйняття навколишніх за допомогою вправи «Хто мені подобається і не подобається».

Спілкуючись з оточуючими, ми помічаємо, що вони подобаються нам або не подобаються. Як правило, цю оцінку ми пов'язуємо з внутрішніми якостями людей, які сприймаються нами, а не з особливостями власного сприйняття. Мета цієї вправи - продемонструвати існування змінних, які є у нас самих і не стосуються інших людей, яких ми оцінюємо. Це наочно виявляється в нашому ставленні, часто суперечливому, до людей, яких ми добре знаємо.

Завдання цієї вправи полягало у пригадуванні двох людей, які подобаються учасникам та вказати п'ять якостей, які в них найбільше приваблюють. А потім пригадати двох людей,які учасникам не подобаються, позначивши їх тим же чином, записавши якості, які не подобаються.

Вказавши всі ці якості, учасники змогли побачити, чим схожі люди, які їм подобаються або не подобаються. Провівши порівняння другої пари, вони побачили подібність людей, які їм не подобаються (наприклад, «жорстокий», «жадібний»). Потім порівнявши всі чотири списки ми визначили, які особистісні параметри людей змушують учасників любити або ненавидіти їх. Свої висновки потрібно було записати.

Після цього зовсім неважко було побачити зв'язок власної самохарактеристики з характеристиками, які учасники надають іншим людям, і зробити висновок, що кожен індивід може зрозуміти іншого лише в межах власної Я-концепції. Крім того, вправи допомагають підійти до почуттєвого розуміння феномену «відношення». Воно не співпадає з об'єктивним (адекватним) відображенням дійсності, а містить у собі витоки суб'єктивізму, який перешкоджає повному взаєморозуміння людей.

В цілому учасники зробили висновок про природу Я-концепції людини, її залежності від оточуючих. Тут виникає зв'язок: чим більше нам подобаються люди, тим більше ми подобаємося їм і, як наслідок, поліпшити себе можна лише шляхом поліпшення тих груп і колективів, учасниками яких ми є.

Наступним кроком у нашій корекційно-розвивальній програмі було вироблення правил роботи в групі. Після того, як відбулося знайомство, ми коротко повторили головні норми спілкування в групі. Потім слідувало колективне обговорення і уточнення цих норм: що-то можна додати, виправити і в подальшій роботі користуватися тільки цими нормами спілкування.

Наступною була вправа «Девіз». Вона полягала у тому, що всі учасники по черзі говорили про те, яку футболку і з яким написом-девізом вони купили б собі, якби була така можливість. Цей напис повинний відображати життєве кредо людини, її основний життєвий принцип, а колір відповідати її характеру.

Далі була вправа «Іграшка». Кожен член групи думав про те, якою іграшкою хотів би стати. Група намагалася розгадати цю «іграшку», відбувався обмін враженнями, відчуттями.

Потім слідувала вправа «Відгадай, хто це?». Кожен учасник повинен був скласти детальну психологічну самохарактеристику, не вказуючи відмітних ознак, за якими можна відразу ж дізнатися людину. У цій самохарактеристиці повинно було бути десять-дванадцять пропозицій.

Все написане надавалось керівнику, він перемішував листи і по черзі зачитував. Група намагалася дізнатися, де чия самохарактеристика.

На першому етапі роботи над цим завданням проводилася дискусія з метою виявлення колективної думки. Будь-який член групи мав нагоду висловитися, аргументуючи свою позицію. Врешті-решт склався загальний список якостей, важливих для міжособистісного спілкування.

На другому етапі кожен учасник заповнював вже свій власний список, вказуючи якості, які, на думку групи, важливі для міжособистісного спілкування. У індивідуальний список можна було включати і додаткові важливі якості, на думку учасника, але не підтримані групою. Потім всі оцінювали наявність цих якостей у себе, використовуючи шкалу від 0 до 10 балів.

Після того, як всі зробили це, оціночний лист здавався керівникові, так як він буде потрібен на наступному занятті.

Наступною була вправа «Телефон довіри». Учасникам потрібно було поміркувати про що вони б спитали чергового спеціаліста телефону довіри.

Творча робота групи закінчувалася заповненням анкети, яка потрібна для того, щоб ми могли спостерігати і за розвитком групових динамічних процесів. Орієнтовний текст анкети див. у додатку Ж.

Заповнені анкети здавалися. Наприкінці заняття вся група отримувала домашнє завдання.

Мета другого заняття групи полягала у закріплення ігрового стилю спілкування, подальшому саморозкриттю, відкритті в собі сильних сторін, тобто таких якостей, звичок, прагнень, які людина приймає, цінує в собі і які надають відчуття внутрішньої стійкості і довіри до самого себе; вивчення можливостей використання своїх сильних сторін у взаєминах з оточуючими.

Заняття розпочалося з ритуалу привітання. Потім слідувала рефлексія минулого заняття: група сиділа в колі, і всі бажаючі по черзі висловлювали свої враження про попереднє заняття. Що сподобалося? Що не прийнятно? Що хотілося б зробити сьогодні по-іншому? Які претензії до групи, конкретно до кого, до керівника? Нікого не примушували висловлюватися, говорили лише за бажанням.

Далі виконувалась вправа «Привіт», яку починав один з учасників заняття. Звертаючись до сусіда по ліву сторону, з відчуттям радості від зустрічі треба було промовити: «Здрастуйте...», висловлюючи своє ставлення до нього і голосом, і жестом, та посмішкою.

Наступною була вправа «Ласкаве ім'я». Це перевірка домашнього завдання. Кожен учасник розповідав те, що він зміг пригадати, але обов'язково щиро. Не треба було зачитувати, слід було говорити з одними і тими ж інтонаціями, мімікою тощо, ніби учасник звертався до самої близької людини. При цьому можна було дивитися на когось із групи, хто найбільше приємний в цей момент.

Далі йшла вправа «Інтерв'ю». Вона полягала в тому, що один з учасників сідав в центрі кола. Група мала можливість поставити йому п'ять питань, але строго дотримуючись рамок певної соціальної ролі того, хто сидить у центрі, наприклад, питання до педагога, студента, аспіранта тощо. Потім наступний учасник сідав в центрі. Йому також ставили п'ять запитань, але обов'язково з урахуванням того, в якій соціальній ролі він виступає.

Потім була вправа «Перехоплення ініціативи у діалозі». Двоє учасників сідали в центрі. Один з них починав діалог з будь-якої репліки, на будь-яку тему. Інший повинен був підхопити розмову і при цьому перемкнути співрозмовника на свою тему. Зробити це треба було ненав'язливо, ввічливо, але наполегливо. Група стежила за діалогом. Потім двоє наступних учасників сідали на їх місце тощо.

Ще одна вправа, що використовувалася у ході нашого заняття - «Бачення інших». Її сутність полягала у тому, що один з учасників тренінгу ставши спиною до групи, повинен був детально описати (за пропозицією групи) зовнішній вигляд когось з присутніх товаришів. Подібні тренування бажано проводити регулярно, щоб учасники звикли уважно ставитися один до одного.

Далі слідувала вправа «Розмова через скло» у процесі виконання якої двоє учасників за допомогою жестів намагалися про щось домовитися. Тема була повідомлена одному з них і він повинен був передати цю інформацію своєму товаришеві, якби стоячи перед звуконепроникним склом. Розмовляти було заборонено. Ця вправа сприяє формуванню взаєморозумінню партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.

Наступною була вправа «Сильні сторони». Кожен член групи повинен був розповісти про свої сильні сторони, про те, що він любить, цінує в собі, про те, що дає йому почуття внутрішньої впевненості та довіри до себе в різних ситуаціях. Не обов'язково було говорити тільки про позитивні риси характеру, важливо було підкреслити те, що є або може бути точкою опори в різні моменти життя. Ця вправа спрямована не тільки на визначення своїх власних сильних сторін, але і на уміння думати про себе позитивно. Тому, виконуючи її, слід уникати будь-яких висловлювань про свої недоліки, помилки. Подібні спроби ми припиняли.

Перший бажаючий міг говорити про свої сильні сторони 3-4 хв. І навіть коли закінчив раніше, час, що залишився, належав йому. Це означає, що інші члени групи залишалися тільки слухачами, вони не мали можливості висловлюватися, уточнювати деталі, просити пояснень або свідчень. Людина, яка говорила про себе, не повинна була виправдовуватися або пояснювати, чому вона вважає ті або інші якості своєю сильною стороною. Потім починав говорити наступний учасник, і так тривало, поки не висловилися всі.

Потім кожному було надано аркуш паперу, олівці і запропоновано спробувати назвати свої сильні сторони, причому не тільки ті, які згадувалося, а й інші, які людина усвідомлювала у себе.

Коли члени групи виконали вправу, ми роздали їм листи паперу з переліком якостей, важливих для міжособистісного спілкування, які були складені на першому занятті. Напроти кожної якості була проставлена цифра, за допомогою якої кожен оцінив себе. Ми попросить знову оцінити ті ж якості, тобто поставити нову оцінку.

Після цього учасники тренінгу створили групи з 2 осіб (за симпатією). Кожна з них знайшла місце, де ніхто не заважав би - адже треба було обговорити, як, спираючись на свої сильні сторони, зробити щось по-справжньому цінне. На це відводилося 30 хв. Потім усі знову повернулися до загального кола і розповідали один одному про те, як вони збираються використовувати сильні сторони. Анкетування проводилося за тією ж схемою, яка була на першому занятті.

Учасники тренінгу отримали домашнє завдання.

Мета третього заняття полягала у засвоєнні невербальних засобів спілкування, руйнування шаблонів повсякденного спілкування, активному саморозкритті, подоланні психологічних бар'єрів і стереотипів.

Перед його початком був впроваджений ритуал індивідуального привітання, а потім у колі - ритуал вітання групи. Потім йшла рефлексія минулого заняття.

Так само, як і на другому занятті, перевірялося домашнє завдання. Учасники говорять щиро і з інтонацією ласкаві імена, а група стежить за відвертістю висловлювань.

Далі йшла вправа «Подарунок». Всі учасники по колу висловлювалися: «Що я б хотів подарувати тому, хто сидить поруч?». Треба було назвати те, чому могла б по-справжньому зрадіти людина. Той, кому «подарували», повинен був подякувати і пояснити, чи справді він був би радий такому подарунку.

Наступною була вправа «Емпатія», яка полягала у тому, що один з членів групи виходив із кімнати. Ті, що залишилися, характеризували його, називаючи риси, властивості, звички, тобто висловлювали свою думку, причому лише позитивну. Один з учасників вів «протокол», записуючи автора і зміст висловлювання.

Через деякий час запрошувався учасник, який виходив з кімнати і йому зачитувалося все сказане, не називаючи автора. Головним його завдання було визначити, хто міг би про нього таке сказати. Потім «секретар» зачитував, всі висловлювання, але вже зі вказівкою авторів.

Потім виконувалася вправа «Шлюбне оголошення», яка полягала у тому, що всім членам групи потрібно було написати шлюбне оголошення протягом 3-5 хвилин. В інструкції підкреслювалося, що слід надавати насамперед психологічні характеристики, а не захоплюватися описом зовнішнього вигляду, квартири, машини. І знову всі по черзі зачитували свої оголошення, а група допомагала, доповнюючи те, що учасник пропустив.

Вправа «Без маски» складалася з того, що всі учасники по черзі брали картки, які лежали на столі, і без підготовки продовжували висловлювання, яке мало початок на картці.

Група прислухалася до інтонацій, голосу, оцінювала міру щирості. Якщо було визнано, що висловлювання було щирим, то вправу продовжував наступний учасник. Якщо ж група визнавала, що воно було шаблонним, нещирим, учасник робив ще одну спробу, але вже після всіх.

У кінці заняття учасники отримували домашнє завдання.

Метою четвертого заняття було усвідомлення учасниками того, що в їх поведінці допомагає партнерові відкрито і детально говорити про свої проблеми й стан і що може погіршити стан. Ознайомлення з прийомами слухання.

Це заняття розпочиналось з ритуалу індивідуального привітання, а потім у колі - ритуал вітання групи. Проводилась рефлексія минулого заняття.

Першою була вправа «Прогулянка». В її ході учасники групи сідали по колу і відправлялися в уявну подорож. Потім потрібно було ділитися своїми враженнями, створивши 2 групи. Поділитися на групи треба було так, щоб в одній групі опинилися ті, хто ще не працював разом.

Кожен по черзі розповідав про свої враження про ті образи, переживання, стани, які у нього виникали під час «прогулянки», а інші уважно слухали оповідача, не задаючи питань, не коментуючи і не інтерпретуючи почуте. Треба було вловити ті моменти, коли реципієнти перестають слухати. На кожне оповідання було витрачене приблизно 3 - 4 хвилини.

Після завершення роботи в групах усі поверталися в коло і ділилися враженнями на цей раз про роботу в малих групах. Підводячи підсумок обговорення, ми ще раз звернути увагу учасників на те, як важливо вміти слухати іншу людину.

Потім була вправа «Контролер» під час виконання якої двоє учасників розмовляли, третій виступав в ролі «контролера». Були проведені три бесіди: кожен поговорив з кожним і кожен по черзі виступив в ролі контролера. Одна розмова була розрахована хвилин на 8 - 10. Ми стежили за часом і казали, коли треба помінятися ролями. Розмовляючи у парі, треба було дотримуватись наступного правила: перш ніж висловити свою думку з обговорюваного питання, треба повторити було те, що сказав співрозмовник. Контролер стежив за дотриманням цього правила і мав право втрутитися в розмову, якщо учасники розговору забували його виконувати.

Після завершення вправи було обговорення в групі питання: «Як впливало на бесіду повторення слів співрозмовника». В процесі обговорення висловлювалися такі ідеї:

- це дозволяло перевірити, чи правильно я зрозумів співрозмовника;

- давало можливість не відхилятися від теми обговорення, триматися в руслі обговорення, говорити про одне і те ж;

- у процесі повторення обмірковували слів співрозмовника;

- давало можливість краще запам'ятати те, що сказав співрозмовник;

- поліпшувало емоційний контакт (приємно переконатися, що тебе почули, зрозуміли);

- слухаючи свої слова у викладі іншого, краще починаєш розуміти себе, помічати нові аспекти обговорюваної проблеми тощо.

Далі була вправа «В чому справа?». Кожен з учасників отримував картку. На кожній картці текст розділений на три частини: перша частина присвячена загальному опису ситуації, і вона зараховується до початку розмови. Тут підкреслена роль, яку буде грати учасник - власник картки. Друга частина тексту містить те, що учасник будете відкрито говорити своєму співрозмовникові, а в третій частині тексту викладена справжня причина поведінки учасника в ситуації, яку він не готовий відразу відкрито висловити. Завдання другого учасника, який бере на себе іншу роль, зазначену в картці, - зрозуміти справжню позицію співрозмовника. При цьому він повинен використовувати уточнення, переказ, подальший розвиток думок співрозмовника, повідомлення про свій стан і стан співрозмовника. Увага: учасникам не потрібно вирішувати проблему співрозмовника, необхідно тільки зрозуміти, в чому справа.

В ході роботи відбувалися дві розмови: спочатку один з учасників пари розбирається в проблемі іншого, потім - навпаки. Після завершення вправи було запропоновано її учасникам обмінятися думками з приводу використання в бесіді прийомів активного слухання.

Потім слідувала вправа «Проблема» у ході якої учасники групи об'єднувалися в пари. Кожен з партнерів по черзі розповідав про якусь свою проблему. Завданням іншого було - зрозуміти суть проблеми, розібратися в ній, використовуючи при цьому тільки певні прийоми спілкування: безмовне слухання, уточнення, переказ, подальший розвиток думок співрозмовника.

Вправа розрахована в середньому на 30 хвилин. Для посилення об'єктивації поведінки і зростання тренувального ефекту, учаснику,що слухає були надані картки, на яких були написані назви перерахованих в інструкції прийомів. Кожен раз, перш ніж вступити в розмову, він був повинен вибрати і показати своєму співрозмовнику картку з назвою прийому, який він збирається використовувати.

В ході обговорення ми зверталися до групи з такими питаннями: «Які враження виникли у Вас в ході бесіди?», «Які прийоми Ви використовували частіше, які рідше?», «Використання яких прийомів викликало у вас труднощі?», «Що давало використання прийомів?»

Таким чином, ця вправа дозволяє учасникам занять усвідомити і проаналізувати те, як їм вдається слухати інших людей, якого роду помилки вони при цьому допускають і чому. Ця вправа, крім того, дозволяє тренувати уміння слухати.

Також у ході нашого заняття використовувалась вправа «Розповідь». Учасники сідали по колу. Для виконання цієї вправи необхідно було знати правила активного слухання (учасникам групи були роздані картки з надрукованими правилами).

Вправа виконувалась в парах. Треба було розподілити між собою ролі: один говорив, а інший -слухав. Завдання складається з декількох кроків. Кожен крок розрахований на певний час, але учасникам не потрібно стежити за часом. Ми кожен раз говорити, що треба робити і коли треба завершити виконання завдання. Спочатку правилами хорошого слухання керувався «реципієнт».

Отже, «комунікант» протягом 5 хвилин розповідав «реципієнту» про свої труднощі, проблеми в спілкуванні. Особливу увагу при цьому він звертав на ті свої якості, які породжують ці труднощі. «Реципієнт» дотримувався правил хорошого слухання і тим самим допомагав «комуніканту» розповідати про себе. Через 5 хвилин ми зупинили бесіду.

Потім у «комуніканта» була 1 хвилина, протягом якої йому треба було сказати «реципієнту», що в поведінці останнього допомагало йому відкрито висловлюватися, розповідати про себе, а що заважало цьому оповіданню. Після того, як 1 хвилина пройшла, ми дали завдання «комуніканту» протягом 5 хвилин розповідати «реципієнту» про свої сильні сторони в спілкуванні, про те, що йому допомагає встановлювати контакти, будувати взаємини з людьми. «Реципієнт», не забуваючи дотримуватись правил хорошого слухання, враховуючи всю ту інформацію, яку він отримав від «комуніканта» протягом попередньої хвилини.

Через 5 хвилин ми зупинили бесіду і перейти до наступного кроку. «Реципієнт» за 5 хвилин повинен був повторити «комуніканта», що він зрозумів з двох його розповідей про себе, тобто про труднощі та проблеми у спілкуванні і його сильні сторони в спілкуванні. Протягом цих 5 хвилин «комунікант» весь час мовчав і тільки рухом голови показував, згоден він чи ні з тим, що говорить «реципієнт». Якщо він робив негативний рух головою на знак того, що його неправильно зрозуміли, то «реципієнт» повинен був повертати до тих пір, поки не отримає підтвердження правильності своїх слів. Після того як «реципієнт» висказав все, що він запам'ятав з двох оповідань «комуніканта», останній міг казати, що було пропущено або спотворене.

У другій частині вправи учасники пари мінялися ролями: той, хто був «реципієнтом», стає «комунікантом» і навпаки. Всі чотири кроки вправи повторюються. В ході обговорення вправи групі були задані такі питання: «Як вам вдавалося виконувати запропоновані правила, які правила було легше виконувати, які складніше?». «Про що вам було легше говорити про свої труднощі і проблеми в спілкуванні або про сильні сторони?», «Яке враження справила на вас та частина вправи, коли ви були «комунікантом», який вплив на вас чинили різні дії «реципієнта», як вони вами сприймалися?» тощо.

Ця вправа дає дуже різнопланові результати. Найбільш простий шлях - рефлексія процесу слухання, в результаті чого формується уміння слухати іншого, усвідомлюються такі бар'єри слухання, як оцінювання, бажання дати пораду, розповісти щось з свого досвіду тощо. Більш складний шлях - аналіз виникає у ході роботи почуттів, зокрема таких, які супроводжували розповідь про труднощі та проблеми у спілкуванні і розповідь про сильні сторони.

Група отримала домашнє завдання.

Метою наступного заняття був показ способів зняття внутрішньої напруженості, агресії, гніву, придбання навичок позбавлення від образи, інших негативних емоцій. Встановлення позитивного зворотного зв'язку, розвиток емпатичних здібностей.

Емоції - особливий клас властивих особистості психологічних станів, що відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності. Завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись промовою, судити про стан один одного. Будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційними переживаннями.

Нерідко загострення негативних емоцій викликається не поведінкою інших, а роздратуванням на самого себе. Напевно, кожен часом картав себе за те, що будь-які якості перешкодили йому в тій або іншій ситуації. Подібні внутріособистісні конфлікти віднімають час і енергію, порушують емоційну рівновагу. На подолання цих конфліктів і спрямовані вправи, які використовувались під час п'ятого заняття.

Перед його початком проводився ритуал індивідуального привітання, а потім у колі - ритуал вітання групи, рефлексія минулого заняття. Першою була вправа «Два барани». У її ході гравці розбивалися на пари. Широко розставивши ноги, нахиливши вперед тулуб, впиралися долонями і лобами друг у друга. Завдання - протистояти один одному, не рухаючись з місця. Можна було видавати звуки «Бе-е-е».

Наступна Вправа - «Лаємося овочами». Учасникам було запропоновано посваритися овочами: «Ти - огірок», «А ти редиска», «Ти - морквина», «А ти - гарбуз» тощо.

Потім виконувалась вправа «Заземлення». Ми просили учасників пригадати ситуацію, що викликає образу, інші негативні емоції. Представити ці емоції як пучок негативної енергії (вихідний від людини, конфліктної ситуації), яка входить до них, проходить через них, як через провідник, не завдаючи ніякої шкоди, і вся спокійно йде в землю. Після цієї вправи слідувало обговорення.

Точне емпатичне розуміння включає процеси адекватного уявлення та комунікації. Правильно представити - значить сприйняти, що відбувається всередині іншої людини, що вона переживає. Це вимагає досить тісного контакту в процесі спілкування, щоб бачити світ очима інших і в той же час досить чітко відрізняти їх переживання від своїх. Адекватне уявлення про те, що відбувається у внутрішньому світі іншої людини, є необхідною, але не достатньою умовою гарної комунікації. Емпатично спілкуватися - значить переконати інших у своєму розумінні як їх почуттів, так і поведінки і досвіду, що лежать в основі цих почуттів.

Наступні вказівки сприяють навчанню точному емпатичному розумінню:

1. Зосередьтеся на вербальних і невербальних повідомленнях і формах емоційної експресії іншої людини.

2. Намагайтеся на ранніх стадіях навчання емпатії використовувати слова та вирази, за значенням і емоційним зарядом взаємозамінні з тими, які використовувалися під час акту комунікації. Це називається парафразом.

3. Формулюйте відповіді на мові, яка найбільш співзвучна співрозмовнику.

4. Використовуйте емоційний тон, відповідний тону, узятому співрозмовником.

5. Глибше осягаючи емоційний стан іншого, намагайтеся уточнювати і розширювати сенс його повідомлення. Це допомагає співрозмовнику висловити почуття, які до цього він висловити не міг.

6. Намагайтеся усвідомити і зрозуміти почуття і думки, які не були прямо виражені співрозмовником, але, мабуть, малися на увазі в повідомленні. Намагайтеся заповнити те, що упущено в повідомленні, а не просто давайте співрозмовнику зворотний зв'язок.

Потім виконувалась вправа «М'яч». Учасники кидали по черзі один одному м'яч, при цьому говорили про безумовні переваги, сильні сторони того, кому кидається м'яч.

Далі була вправа «Комплімент» у ході якої учасники бралися за руки, дивилися один на одного. Треба було постаратися краще відчути один одного. Один з учасників входив у коло і йшов уздовж нього за годинниковою стрілкою, зупиняючись біля кожного учасника, який у цей момент йому казав комплімент. Після того як перший учасник пройшов чотирьох, другий починав рух слідом за ним і так по черзі.

Наступною була вправа «Сліпе слухання». Дві пари виконували вправу, інші спостерігали. Члени пари сідали за стіл так, щоб не бачити рук один одного (за перешкодою або спиною один до одного). Кожному члену пари давалося по 7 сірників, одному з них ми склали з 7 сірників фігуру. Завданням цього члена пари було пояснити іншому, як лежать сірники, щоб той зміг викласти зі своїх сірників точно таку ж фігуру. Заборонялося дивитися на те, що робить партнер і задавати один одному будь-які питання. Потім перешкода знімалася, порівнювалися результат і зразок. Після вправи учасники обговорювали труднощі, які у них виникали в ході завдання.

В кінці заняття група отримала домашнє завдання.

Шосте заняття групи було повністю присвячено діловій грі «Вежа». Ділова гра - спільна робота учасників групи для виконання деякого завдання з можливим поділом ролей. Зміст гри - створення нових проектів. Ця гра підвищує рівень активності учасників завдяки інтересним завданням, чіткій інструкції, атмосфері змагання. Матеріали, які потрібні в ході гри: газети, картон, клей, скріпки, скоч. Гра розрахована на 1 годину 15 хвилин. Метою гри була побудова команди, в якій робиться спроба показати подолання комунікаційних бар'єрів між учасниками.

На І етапі гри учасники поділилися на команди шляхом жеребкування. Вони повинні були побудувати 2 гарні, стійкі вежі, які змогли б простояти більш 3-х хв., висота макету (більш 1.50м).

На ІІ етапі кожна команда протягом 30 хвилин створювала свій проект на папері. Кожні 10 хвилин представники відділів проводили зустрічі. Будь-яке спілкування між командами заборонялося.

На ІІІ етапі команди мінялися технологіями. Тепер потрібно було за описом технології побудувати вежу за 30 хвилин. Макет треба було будувати за інструкцією - спілкування між командами заборонялося. Не можна було використовувати додаткові матеріали для створення веж.

На IVетапі ми приймали роботу. Команди знов мінялися роботами і робили презентацію роботи суперника - її переваг та недоліків. Команди аналізувалися по критеріям спільної праці. Підсумки заняття відбувалися шляхом обговорення в групі:

- Що допомагало будувати вежу, що заважало?

– На що звертали увагу під час роботи?

– Хто показав себе з іншого боку?

– Як цей досвід можна використовувати у роботі?

Мета сьомого, заключного заняття була найважливіша: ми повинні були стежити за емоційним станом учасників, орієнтувати групу на надання психологічної підтримки, якщо вона комусь потрібна.

Заняття розпочалось як завжди з ритуалу зустрічі, потім була рефлексія минулої зустрічі і психологічна розминка. Відкривала останнє заняття вправа «Рішуча розмова». Її суть полягала у тому, що усі по черзі висловлювалися про те, від яких слів і звичок у спілкуванні з людьми вони хотіли б позбутися. Причому все треба було актуалізувати, тобто проговорити і продемонструвати групі, знову таки - щиро і відверто.

Далі була вправа «На прийомі у психолога». Всі учасники заняття по мірі психологічної готовності вибирали зі свого середовища «психолога» - значущого іншого, і, уявивши собі, що прийшли до нього на прийом із своїми проблемами, які заважають нормальному спілкуванню вдома або на роботі, розповідають йому про це.

Наступна вправа «Валіза» - головна вправа заняття, остання для групи. Один з учасників виходив з кімнати, а інші готувати йому в далекий шлях «валізу». У цю валізу збирали те, що, на думку групи, дуже потрібно людині в спілкуванні з іншими людьми, обов'язково враховуючи позитивні характеристики, які група особливо цінує в ньому. Не забували «збирати» і те, що заважає цій людині, від чого їй слід позбутися. Обирався «секретар», який на одній стороні зверху ставив знак «+», на іншій - знак «-». Під знаком « + » група збирала все позитивне, а під знаком «-» - все негативне.

При цьому кожна характеристика була підтримана більшістю групи, якщо були заперечення, сумніви, ми утримувалися від категоричній оцінки. Для гарної «валізи» потрібно не менше 5-7 характеристик.

Далі учаснику, який виходив, зачитувався і передавався цей список. У нього було право лише на одне питання, якщо йому щось незрозуміло. Потім виходив інший учасник групи і вся процедура повторюється. Врешті-решт, це дає підстави до деяких висновків. Після виконання вправи «Валіза» була зроблена музична пауза.

Підводячи загальний підсумок тренінгу, кожен член групи заключав угоду (контракт) з самим собою, відповідаючи на такі питання:

1. Що нового про себе я дізнався під час занять групи?

2. Що нового я дізнався про інших?

3. Що я хотів би змінити в собі за підсумками роботи в групі?

4. Яким чином я буду це робити?

Угода вкладалася в конверт, на якому вказувалась точна поштова адреса того, хто його підписав. Всі конверти здавалися нам. Через місяць ми розіслали їх за вказаними адресами. І в учасників була ще одна можливість зустріти себе самого таким, яким кожен з них бачив себе в кінці роботи групи.