Подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія педагогічних наук України

ДВНЗ «Університет менеджменту освіти»

Інститут післядипломної освіти

інженерно-педагогічних працівників

(м. Донецьк)

Затверджено

на засіданні кафедри__________

Протокол №_____від_________р.

Зав. кафедри Трошкін О.В.

БОРИСОВА ЮЛІЯ ІГОРІВНА

магістерська РОБОТА

Тема: Подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

Група «ПВШ-11А»

Спеціальність «Викладач ВНЗ»

Науковий керівник

к. пед.н. Бугайова Т.І.

Рецензент

викладач психології та педагогіки І категорії

Абраменко І.А.

Донецьк, 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ БАР'ЄРІВ У ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА ЗІ СТУДЕНТАМИ

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження

1.2 Сутність поняття «комунікативний бар'єр » та його види

1.3 Прийоми та засоби подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ БАР'ЄРІВ У ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА ЗІ СТУДЕНТАМИ

2.1 Критерії та показники діагностики комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

2.2 Формування готовності викладача до подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії зі студентами

2.3. Аналіз результатів дослідження

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Спілкування - це багатогранний процес, що реалізується в різноманітних формах і вивчається різними науками (філософією, психологією, соціологією, педагогікою тощо). Цей процес містить: розвиток суспільства і суспільних відносин, формування, розвиток і соціалізацію особистості, створення і розвиток способів взаємодії, соціально-психологічну адаптацію людей, обмін емоціями, навчання, обмін інформацією та діяльністю, формування ставлення до себе, до інших людей і до суспільства в цілому [61, с.487].

Спілкування можна охарактеризувати як специфічну міжособистісну взаємодію людей як членів суспільства, представників певних соціальних груп, що здійснюється на основі відображення соціальної дійсності. Спілкування - це умова спільної діяльності. Завдяки спілкуванню досягається розподіл функцій між індивідами, включеними в спільну діяльність, узгодження індивідуальних зусиль, їхня координація, обмін досвідом, знаннями, спільне планування і діяльність, контроль за її результатами [13, с.56].

З численних термінів, що позначають труднощі у спілкуванні і розповсюдженні у повсякденному та науковому мовленні, можна виділити наступні: труднощі, порушення, дефекти, збої, розлади, перешкоди, психологічні, і власне комунікативні бар'єри. В. М. Куніцина [42, с.135] виділяє три основних поняття - порушення, труднощі і бар'єри.

Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури свідчить, що проблема сутності комунікативних бар'єрів, їх ролі у процесі спілкування знайшла відображення в роботах таких західних та вітчизняних вчених, як: Е.В. Андриенко [3], Н.В. Антонова [4], А.М. Бандурка [5], О.О. Бодальов [8], В.В. Бойко [10], P.M. Брэмсон [15], Н.Ю. Бутенко [40], І.А. Зимня [31], В. А. Козлов [37], В.А. Кан-Калік [35], Б. Д. Паригін [58], П.І.Пидкасистий [59], В. М. Рогинский [65], Є. І. Рогов [67], К. Роджерс [68], В. А.Семиченко [72], Є.В. Сидоренко [73], Ф.Снелл [75], А.В. Соколов [76], Ш.Тейлор [79], І.Р. Туйгунова [78], С.А. Шеин [88]та ін.

З приводу комунікативних бар'єрів найбільш повне сучасне дослідження належить В.Є. Залюбовській [30]. Авторкою запропоноване наступне визначення: комунікативний бар'єр - це абсолютна чи відносна перешкода ефективному спілкуванню, суб'єктивно пережита чи реально наявна у ситуаціях спілкування, причинами якої є мотиваційно-операційні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні особливості тих, що спілкуються [30, с.34].

У Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті відзначається, що стратегічним завданням сучасної системи освіти є виховання творчої соціально активної особистості. Розвиток творчого потенціалу та інтелектуальних здібностей потребує перегляду мети освіти: вона має бути більш динамічною, пов'язаною з ініціативною поведінкою суб'єктів навчання [55].

Такі жорсткі вимоги соціального замовлення потребують нових підходів до організації навчання. Для досягнення поставленої мети необхідним залишається, з одного боку, пошук прийомів, засобів, методів активізації діяльності студентів і на цій основі розвиток їхнього творчого мислення та самостійності, а з іншого - попередження і подолання тих бар'єрів, які стоять на заваді успішного навчального процесу [44, с.102].

Ефективність професійної підготовки студентів у вітчизняних вищих навчальних закладах сьогодні суттєвим чином залежить не лише від використання інноваційних методів навчання та інформаційних технологій, але й від врахування соціально-психологічних чинників. Важливу роль серед останніх відіграють чинники, пов'язані з організацією ефективного спілкування викладачів, зокрема, з попередженням та подоланням комунікативних бар'єрів, які виникають в процесі взаємодії зі студентами [58, с. 21].

Учасники навчально-виховного процесу стикаються з цілою низкою бар'єрів: комунікативних (фонетичних, семантичних, стилістичних, логічних), психологічних, знакових, тезаурусних, ситуативних, темпоральних. Одним із основних завдань викладача є їх виявлення, аналіз, попередження та подолання [47, с. 5].

Хоча ролі викладача у цьому процесі приділяється недостатньо уваги, чинникам виникнення комунікативних бар'єрів та умовам їх подолання присвячено декілька ґрунтовних робіт (Г.М. Андреева [2],Н.Ю. Бутенко [40], Б.Д. Паригін [58], Є.І. Рогов [67]), що зумовлює актуальність даного дослідження.

Все це визначило актуальність обраної теми дослідження: «Подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами».

Мета дослідження: визначити особливості комунікативних бар'єрів, прийомів та засобів їх подолання у взаємодії викладача зі студентами.

Об'єктом дослідження є процес виявлення та подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами.

Предмет - психолого-педагогічні аспекти виявлення та подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами.

У відповідності до об'єкту, предмету та мети дослідження був сформульований комплекс завдань:

1. Дати визначення й аналіз предмету дослідження у психолого-педагогічній та методичній літературі.

2. Розкрити сутність поняття «комунікативний бар'єр».

3. Визначити критерії та показники діагностики комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами.

4. Розробити та експериментально перевірити комплекс прийомів і засобів, щодо подолання комунікативних бар'єрів.

5. Зробити висновки та скласти методичні рекомендації, щодо прийомів та засобів подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами.

Гіпотеза дослідження полягає в припущені того, що комунікативні бар'єри у взаємодії викладача зі студентами будуть майже відсутні, якщо цілеспрямовано використовувати комплекс прийомів та засобів щодо їх попередження й подолання.

Для перевірки гіпотези і розв'язання поставлених завдань було використано такі методи: теоретичні (аналіз проблеми на базі психолого-педагогічної та методичної літератури); емпіричні (констатувальний і формувальний експерименти; тестування, опитування); методи математичної статистики.

Наукова новизна дослідження полягає у здійснені аналізу теоретично-методологічних основ подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами. Обґрунтовані та експериментально підтверджені прийоми та засоби подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати створюють передумови для покращення процесу подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами. Результати магістерської роботи дозволяють покращити взаємодію викладача вищої школи зі студентами шляхом попередження та подолання комунікативних бар'єрів.

Основні результати дослідження були представлені на ІІІ науково-практичній Інтернет-конференції «Формування готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності».

Логіка дослідження зумовила структуру магістерської роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел із 90 найменувань, 6 додатків, 9 таблиць та 9 рисунків. Загальний обсяг магістерської роботи складає 116 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ БАР'ЄРІВ У ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА ЗІ СТУДЕНТАМИ

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження

У психолого-педагогічній літературі зустрічається багато визначень міжособистісної взаємодії, наприклад, як реально функціонуючий зв'язок суб'єктів, що мають свідомість і цілеспрямовану активність, яка характеризується їх взаємною залежністю [3, с.56]. У психологічному словнику зустрічається наступне визначення: міжособистісна взаємодія - це особливості й засоби взаємовпливу людей у процесі спілкування й спільної діяльності, особистісні фактори групової інтеграції та диференціації [62, с. 301]. Ще одне визначення, представлене І.Р. Туйгуновою: «Міжособистісна взаємодія - це процес надання взаємовпливів суб'єктами спільної діяльності один на одного для досягнення певного практичного результату, формування міжособистісних взаємин між ними, й, як наслідок цього, розвитку особистостей взаємодіючих» [78, с. 128].

Це визначення, на наш погляд, найбільш повне. Воно повторює й доповнює попереднє, тому у нашому дослідженні ми будемо спиратися на визначення, запропоноване І.Р. Туйгуновою [78]. Однією з важливих особливостей міжособистісної взаємодії у навчально-виховному процесі вищої школи є суб'єкт - суб'єктна модель взаємодії. При такій взаємодії реалізується принцип співпраці,співтворчості студентів й викладача. Враховуючи те, що викладач працює у групі, члени якої також взаємодіють між собою, до його завдання входить й формування цієї групи як сукупного суб'єкту, чиї навчальні зусилля також повинні бути спрямовані на досягнення спільної мети. Це досягається, на думку І.А. Зимньої, за допомогою встановлення психологічного контакту між усіма учасниками взаємодії. Психологічний контакт виникає у тому випадку, коли між взаємодіючими людьми існує взаєморозуміння, зацікавленість і взаємодовіра. Налагодження контакту - головне завдання викладача вищої школи. Від цього залежить успішність освітньої і виховної роботи зі студентами, розвиток і прояв їх особистісних властивостей [31, с. 40]. Сам факт установлення контакту приносить суб'єктам взаємодії інтелектуальне й емоційне задоволення. Якщо психологічний контакт відсутній, то взаємодія суб'єктів майже або зовсім неможлива.

Таким чином, міжособистісна взаємодія - це дуже широке поняття, яке складається із багатьох компонентів, зокрема психологічний контакт, педагогічне спілкування і спільна діяльність(співпраця) суб'єктів взаємодії.

У процесі міжособистісної взаємодії викладача та студента можуть виникати труднощі в спілкуванні - бар'єри. Вони проявляються в неадекватній поведінці, в особливостях встановлення і підтримки контакту з людьми, через рівень психологічного комфорту, емоційне самопочуття, творчу пасивність [9, с. 400]. У загальному сенсі бар'єри педагогічного спілкування - ті чинники, які служать причиною розладу нормального процесу комунікації й спілкування між людьми [46, с. 58].

І.А. Зимня надає таке визначення: ускладнення (бар'єр) у спілкуванні - це суб'єктивно пережитий людиною стан «збою» в реалізації прогнозованого спілкування внаслідок неприйняття партнера спілкування, його дій, нерозуміння тексту (повідомлення), нерозуміння партнера, зміни комунікативної ситуації, власного психічного стану тощо [31, с. 246].

Бар'єри у взаємодії викладача і студента можуть виникнути за різних причин. На думку П.І.Пидкасистого [59], фактори, що сприяють виникненню бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами, є якісні зміни стилю спілкування педагога зі студентами, соціально-економічні умови життєдіяльності викладача, вікові психологічні зміни особистості педагога, недостатнє усвідомлення рівня компетентності та професіоналізму, неузгодженість відносин в педагогічному співтоваристві, у тому числі і з групою студентів [59, с. 124]. В даний час труднощі або бар'єри спілкування розглядаються з різних позицій в залежності від їх аналізу та підходу.

В рамках загальної психології вони класифікуються як ті, що мають сенс, емоційні, когнітивні, тактичні. В рамках діяльністного підходу Л. А. Поварніцина виділяє мотиваційні й операційні бар'єри [31, с. 187]. В. А. Козлов виділяє наступну класифікацію бар'єрів, засновану на психологічні особливості викладача і студентів [37, С.43-44]: бар'єр негативних емоцій (поганого настрою, страху, сорому, провини); бар'єри сприйняття; бар'єри мови; бар'єри установки; бар'єри першого враження; бар'єри взаєморозуміння.

В. А. Кан-Калік [35, с.20] виділив найбільш типові бар'єри педагогічного спілкування, які можна об'єднати в такі групи: 1) боязнь аудиторії і педагогічної помилки; негативна установка, яка формується в результаті минулого негативного досвіду роботи взагалі і з даною групою зокрема; 2) розбіжність власних установок викладача на роботу в групі і установок студентів; 3) неадекватність власної діяльності, що складається на занятті комунікативної ситуації. Це може відбуватися в силу або механічного копіювання стилю спілкування референтного для педагога людини, або чинності обмеження спілкування тільки інформаційної стороною.

І.А. Зимня виділяє наступні основні галузі труднощів людини в спілкуванні: етно-соціокультурна, статусно-позиційно-рольова, вікова, індивідуально-психологічна, діяльністної, область міжособистісних ускладнень [31, с. 43].

Є.В. Сидоренко розділив існуючі бар'єри в спілкуванні на три основні групи [73, с.7]: 1) бар'єри взаємодії: мотиваційний бар'єр, етичний бар'єр, бар'єр стилів спілкування; 2) бар'єри сприйняття і розуміння: естетичний бар'єр, різний соціальний стан, бар'єр негативних емоцій, стан здоров'я, психологічний захист, бар'єр установки, бар'єр двійника; 3) комунікативні бар'єри: некомпетентність, невміння висловлювати свої думки, погана техніка мови, невміння слухати, бар'єр модальностей, бар'єр характеру.

У дослідницькій роботи ми будемо розглядати саме комунікативні бар'єри. Коротко охарактеризуємо даний вид бар'єрів.

У психолого-педагогічній літературі зустрічаються різноманітні означення поняття «комунікативний бар'єр», «комунікаційний бар'єр», «бар'єр спілкування». А.В Соколов називає «комунікаційними бар'єрами - перепонами на шляху руху смислу від комуніканта до реципієнта» [76, с. 10]. По В. М. Рогинскому «комунікативний бар'єр - це психологічна перешкода на шляху адекватної передачі інформації між партнерами по спілкуванню» [65, с. 108].

Комунікативний бар'єр - це сукупність зовнішніх і внутрішніх причин і явищ, що заважають ефективної комунікації або повністю блокують її [62, с. 298].

Комунікативні бар'єри - психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації [63, с. 76].

Комунікативні бар'єри - це деформація комунікаційного процесу, викликана різними причинами, яка може приводити до неадекватних дій адресата [6, с. 255].

Комунікативний бар'єр, за визначенням В. А.Семиченко, це своєрідний соціально - психологічний феномен, який проявляється як певний результат переживання особистістю труднощів спілкування [72, с. 58].

Проаналізувавши літературу, можемо відмітити, що проблемі комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами приділяється достатньо уваги. Даній проблемі присвячені праці багатьох вчених, таких як, І.А. Зимня [31], В. А. Козлов [37], В.А. Кан-Калік [35], Б. Д. Паригін [58], П.І.Пидкасистий [59], В. М. Рогинский [65], Є. І. Рогов [67], К. Роджерс [68], В. А.Семиченко [72], Є.В. Сидоренко [73], Ф.Снелл [75], А.В. Соколов [76], Ш.Тейлор [79], І.Р. Туйгунова [78], С.А. Шеин [88] та інших. Ми надали означення таким поняттям, як міжособистісна взаємодія та комунікативні бар'єри. У наступному пункті нашого дослідження розглянемо сутність комунікативних бар'єрів та їх види.

1.2 Сутність поняття «комунікативний бар'єр » та його види

В комунікаціях між викладачем і студентами в якості перешкод і бар'єрів можуть виступати статусні відмінності між ними, або бажання чути тільки те, що хочеться почути. У бесіді перешкодою можуть бути і відволікання, і неправильна інтерпретація отриманої інформації реципієнтом, і семантичні проблеми (надання різних значень одним і тим же словами). Всі перешкоди і бар'єри спотворюють сигнал, що передається, тому викладачу важливо переконатися в тому, чи правильно зрозумів інформацію студент. Для цього в систему комунікації включається канал зворотного зв'язку. У розмові в якості каналу зворотного зв'язку може використовуватися, наприклад, короткий переказ студентом почутого. За допомогою зворотного зв'язку викладач може оцінити, наскільки ефективно здійснюється комунікація [26, с. 23].

Умовно можна виділити наступні причини виникнення бар'єрів в комунікаціях [30, с. 136]:

- Складність змісту повідомлення (пов'язані з промовою, словами, жестами, рухами);

- Незвичність і складність форми повідомлення;

- Проблеми із засобами передачі повідомлення;

- Низький зворотний зв'язок;

- Запізнення інформації та інші.

Класифікація комунікаційних бар'єрів:

-Бар'єри сприйняття;

-Семантичні бар'єри;

-Невербальні перешкоди;

-Низький зворотний зв'язок;

-Невміння слухати.

-Складні (змішані) міжособистісні бар'єри: бар'єр «авторитет», бар'єр «запобігання», бар'єр «нерозуміння», бар'єр «логічне нерозуміння»

Сприйняття може бути визначено в самому загальному виді як процес отримання і обробки інформації. Цей процес полягає в тому, що інформація, отримана із зовнішнього середовища, проходить обробку, наводиться в певний порядок і систематизується [7, с. 67]. Сприйняття кожною людиною дійсності відрізняється і завжди носить суб'єктивний характер. Студенти інтерпретують одну і ту ж інформацію по-різному залежно від накопиченого досвіду. Розбіжність між основами суджень може стати причиною виборчого сприйняття інформації залежно від кола інтересів, потреб, емоційного стану і зовнішнього оточення студентів. Студент, використовуючи зорові, звукові, дотикові канали отримання інформації, сприймає не всю отриману інформацію, а лише ту, яка має для нього особливе значення. З цього випливає, що в багатьох випадках студенти сприймають лише частину повідомлення, отриманого ними в силу вибірковості, ідеї, закодовані викладачем, можуть виявитися перекрученими і не повністю понятими. Інформація, яка вступає в протиріччя з нашим досвідом або раніше засвоєними поняттями, часто або повністю відривається, або спотворюється у відповідності з цими досвідом або поняттями [19, с. 45].

Семантичні бар'єри. Метою комунікацій є забезпечення розуміння інформації, яка є предметом спілкування, тобто повідомлення. Вступаючи в контакт і використовуючи символи, ми намагаємося обмінюватися інформацією і добиватися її розуміння. До використовуваних нами символів відносяться слова, жести і інтонації. Відправник кодує повідомлення за допомогою вербальних і невербальних символів [33, с. 79].

Розглянемо використання вербальних символів - слів. Семантика вивчає спосіб використання слів і значення, які передаються словами. Оскільки слова можуть мати різні значення для різних людей, те, що викладач має намір повідомити, необов'язково буде інтерпретовано і зрозуміло таким же чином студентом. Семантичні варіації часто стають причиною неправильного розуміння, бо у багатьох випадках зовсім не очевидно точне значення, приписуване символу відправником. Символ не має неповторного невід'ємного значення. Значення символу виявляється через досвід і варіює залежно від контексту, ситуації, в якій використано символ [84, с. 203].

Оскільки у кожної людини свій досвід, і кожен акт обміну інформацією в певній мірі є новою ситуацією, ніхто не може бути абсолютно впевнений, що інша особа припише те ж значення символу, яке надано відправником. Семантичні бар'єри, обумовлені культурними відмінностями, можуть серйозно погіршити обмін інформацією [20, с. 56].

Невербальні перешкоди. Хоча вербальні символи (слова) - основний засіб для кодування ідей, призначених до передачі, часто використовуються невербальні символи - жести, посмішки, вираз очей, поза і т. д. У невербальної комунікації використовуються будь-які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальної і може посилювати або змінювати зміст слів. Ще один різновид невербальної комунікації формується тим, як ми вимовляємо слова, тобто інтонація, модуляція голоси, плавність мови, паузи тощо. До невербальних перешкод можна віднести також культурні відмінності в поведінці людей (наприклад, кивок головою у японців означає «ні», а в багатьох інших країнах - згода) [45, с. 187].

Низький зворотний зв'язок. Деякі повідомлення не вимагають зворотного зв'язку, однак для підвищення ефективності обміну інформацією він повинен бути. Зворотній зв'язок важливий, оскільки дає можливість встановити, чи дійсно повідомлення, прийняте одержувачем, витлумачено в тому сенсі, який був спочатку. Перешкодою на шляху ефективних комунікацій може бути як погано налагоджений зворотний зв'язок, так і його відсутність [28, с. 120].

Невміння слухати. Ефективна комунікація можлива, коли людина однаково точна, відправляючи і приймаючи повідомлення. Необхідно вміти слухати. Багатьом здається, що слухати - означає лише вести себе спокійно і дати можливість іншій людині казати, однак це фрагмент процесу уважного зосередженого слухання. Важливо вміти почути конкретні питання. Мало сприймати факти - потрібно прислухатися до почуттів. Вислуховування фактів і почуттів це вислуховування повідомлення повністю, завдяки чому розширюються можливості зрозуміти ситуацію [81, с. 96].

Складні (змішані) міжособистісні бар'єри. В процесі взаємодії викладача зі студентами можливе виникнення, принаймні трьох складних комунікативних бар'єрів.

- «авторитет»;

- «запобігання»;

- «нерозуміння».

Перші два забезпечують захист від джерела інформації, останній - захист від самого повідомлення [53, с. 67].

Бар'єр «авторитет». Розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє у довірі іншим. Таким чином, довіра і недовіра як би персоніфікуються і залежать не від особливостей переданої інформації, а від того, хто говорить. Наприклад, літні люди слабо прислухаються до порад молодих [41, с. 84].

Віднесення людини до авторитетної залежить від наступних факторів [1, с. 8]:

- соціального положення (статусу), від приналежності до реальної «авторитетної» групі;

- привабливого зовнішнього вигляду (чи акуратна зачіска, чи випрасуваний, поголений, застебнутий на всі ґудзики тощо);

- доброзичливого ставлення до адресата впливу (посмішка, привітність тощо.);

- компетентності;

- щирості, причому якщо студент довіряє викладачу, то він дуже добре сприймає і запам'ятовує висновки і практично не звертає уваги на хід міркувань. Якщо ж довіри менше, то до висновків він відноситься прохолодніше, зате дуже уважний до аргументів і ходу міркувань.

При виникненні цього бар'єру з'єднуються такі міжособистісні бар'єри як бар'єр сприйняття, невміння слухати (небажання слухати) і невербальні перешкоди [7, с. 63].

Бар'єр «запобігання». Людина уникає джерел впливу, ухиляється від контакту зі співрозмовником. Якщо запобігти неможливо, то вона докладає всі зусилля, щоб не сприймати повідомлення (неуважний, не слухає, не дивиться на співрозмовника, використовує будь-який привід для припинення розмови). Іноді уникають не тільки джерел інформації, а й певних ситуацій (наприклад, прагнення закрити очі при перегляді «страшних місць» з фільмів жахів) [2, с. 50].

Встановлено, що найчастіше цей бар'єр обумовлений тим або іншим ступенем неуважності. Тому, тільки управляючи увагою студента, аудиторією, можна подолати цей бар'єр. Головне при цьому вирішити дві взаємопов'язані проблеми:

1. Привернути увагу;

2. Утримати увагу.

На увагу студентів найбільше впливають наступні фактори: актуальність і важливість інформації, її новизна, нестандартність подачі, подив, інтенсивність передачі інформації, звучність голосу і його модуляція. Тому для залучення й утримання уваги необхідно використовувати кілька прийомів, що враховують дані фактори [32, с. 24]. При виникненні цього бар'єру з'єднуються такі міжособистісні бар'єри як бар'єр сприйняття і невміння слухати (небажання слухати).

Бар'єр «нерозуміння». Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми в цілому довіряємо (від «своїх» чи цілком авторитетних). У такому випадку захистом буде «нерозуміння» самого повідомлення. Будь-яке повідомлення можна не зрозуміти - по результату це те ж саме, що не чути і не бачити, тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місці [71, с. 35].

Найчастіше джерело інформації заслуговує довіри, авторитетне, однак інформація «не доходить» (не чуємо, не бачимо, не розуміємо) [44, с. 199].

Зазвичай виділяють чотири бар'єри «нерозуміння»:

- фонетичний (фонема - звук);

- семантичний (семантика - значення слів);

- стилістичний (стилістика - стиль викладу, відповідність форми і змісту);

- логічний.

Фонетичний бар'єр, тобто перешкода, яка створюється особливостями мови того, хто говорить, виникає тоді, коли учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами й діалектами, мають суттєві дефекти мови та дикції, перекручену граматичну побудову висловлювань. Цей бар'єр можуть породити також невиразне мовлення, зловживання великою кількістю звуків-паразитів, мова-скоромовка або дуже голосна розмова. Наприклад, спеціалісти в галузі психології довели, що коли людині щось повідомляти на підвищених тонах, то розуміння того, хто слухає, буде заблоковане. І чим більш сенситивна (чуттєва) особистість, тим частіше і швидше це проявляється. З психологічної точки зору причина нерозуміння криється в тому, що вся увага індивіда, на якого спрямований потік образливих слів, концентрується не на смислі пояснення, а на ставленні того, хто говорить, до партнера. І як результат виникає захисна реакція, тобто відбувається зсув уваги, який блокує аналізаторську діяльність мозку, і слова, адресовані партнерові, який слухає, ним не усвідомлюються [54, с. 178].

Взагалі, тон голосу має велике значення для розуміння контексту. Роблячи той чи інший наголос, розставляючи різні акценти, ми можемо змінити зміст думки. Наприклад, логічний наголос дозволяє партнеру більш точно зрозуміти почуту думку, якщо ж він відсутній чи зроблений неправильно, зміст мовленнєвої конструкції може бути сприйнятий неадекватно [11, с. 36].

Відволікають від розуміння змісту мовлення того, хто говорить, практично всі немовні прояви голосу, що нерідко супроводжують процес мовлення. Це хихикання, смішки, пхикання, шепіт, лемент, стогін, подих, позіхання й ін., а також так звані назалізації (негативні біля-мовні прояви, звуки-роздільники) «хм-м-м-м», «е-е-е-е» тощо.

Студенти, наприклад, іноді перестають слухати зміст лекції й займаються тим, що підраховують, скільки разів лектор використав слово-«паразит». Дратує слухача й невисока культура мовлення, помилки, що припускаються при наголошенні слів, у їхніх значеннях тощо [18, с. 5].

Семантичний бар'єр виникає через відсутність збігу в системах значень партнерів з комунікації - тезаурусах, тобто лінгвістичного словника мови, з повною смисловою інформацією. Іншими словами, він має місце тоді, коли партнери користуються одними й тими ж знаками (і словами також) для позначення абсолютно різних речей. Семантичний бар'єр - це, по-перше, проблема жаргонів і сленгів, по-друге, він викликається обмеженим лексиконом у одного з співрозмовників, по-третє, його причинами можуть бути соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші особливості спілкування. Т. Дрідзе використовує назву «ефект смислових ножиць» для позначення семантичного бар'єра й розглядає комунікативні ситуації, за яких цей ефект виникає [36, с. 209]:

* явна невідповідність між мовними засобами, які використовує комунікант, і мовними ресурсами реципієнта;

* розбіжність виникає ще раніше - на етапі переведення думки у слова;

* взаєморозумінню заважають певні індивідуальні особливості реципієнта, передусім здатність оперувати мовою як засобом мислення.

Водночас, з того, що кожна людина має неповторний досвід, освіту, своє коло спілкування, а отже, і неповторний тезаурус, зовсім не обов'язково робити висновок, що взаєморозуміння неможливе. Виникнення бар'єру можна пояснити так: ми зазвичай виходимо з того, що «всі розуміють, як я», а між тим правильніше було б сказати зворотне - «кожен розуміє по-своєму» [13, с. 27].

Стилістичний бар'єр виникає в разі невідповідності стилю мови викладача й ситуації спілкування або стилю мови й актуального психологічного стану студента. Наприклад, студент може не сприйняти критичного зауваження викладача, тому що воно було виголошене в панібратській манері. Тобто стиль може бути недоречним, занадто важким, не відповідати комунікативній ситуації і намірам студента. Якщо викладач використовує мовні звороти: «Вам потрібно», «Ви зобов'язані», «Ти повинен» й подібні, у студента виникає явний чи прихований супротив. Такому стилю, який має примусовий характер, протистоїть інша філософія стосунків, котру називають парадигмою можливого: «Можливо», «Бажано, щоб ви», «Ви можете» тощо [57, с. 12].

Стилістичний бар'єр може виникнути й за умови, коли форма комунікації та її зміст не відповідають одне одному. Приміром, викладач запросив студента на розмову, а замість діалогу був односторонній монолог, що викликає у студента не лише незадоволення, а й нерозуміння самої інформації, позаяк негативні емоції, які не дають змоги ефективно слухати, заважають зосередитися і сприймати почуте. Стилістичний бар'єр виникає й тоді, коли інформація передається науково-канцелярським стилем, який зрозуміліший під час читання й утруднений у слуховому сприйнятті [89, с. 7].

Бар'єр логічного нерозуміння виникає тоді, коли партнери не знаходять спільної мови. Тобто кожна людина бачить світ, ситуацію, проблему, що обговорюється, із своєї точки зору, яка може не збігатися з позицією партнера. Окрім того, одні й ті ж самі слова за тієї чи іншої ситуації можуть мати зовсім інший зміст, який є завжди індивідуально-особистісним: він зароджується у свідомості комуніканта, але не обов'язково є зрозумілим реципієнту. Більше того, сама думка породжується різними потребами людини. Ось чому за кожною думкою стоїть мотив, який і є первинною інстанцією в породженні мовлення. Отож перш ніж виголосити думку, людина спочатку «запаковує» її у внутрішню мову, а потім виражає словами, вербалізує. Реципієнт розшифровує значення слів, осягаючи таким чином смисл вербального повідомлення. Труднощі виникають у зв'язку з неадекватним розумінням інформації. Основна проблема, яка закладена в нерозумінні, пов'язана з особливостями мислення реципієнта, адже партнер зі спілкування розуміє все по-своєму, а не так, як сказав відправник інформації. Найчастіше логічний бар'єр виникає в партнерів з неоднаковим видом мислення. Приміром, у одного - абстрактно-логічне, а в іншого - наочно-образне [87, С. 12-14 ].

Логічний бар'єр може виникнули на рівні операційної миследіяльності людей. Відомо, що такі операції мислення, як порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, використовуються людьми з різним ступенем глибини. Тобто поки один заглиблюється в розгорнутий аналіз проблеми, інший, зібравши поверхневу інформацію, вже має готову відповідь. Залежно від того, які форми мислення превалюють в інтелекті кожного з партнерів, вони також спілкуються на рівні розуміння чи нерозуміння, тобто й тут має місце логічний бар'єр. Звичайно, логічний бар'єр може виникнути кожного разу, коли партнери різняться особливостями миследіяльності й не вважають за потрібне враховувати специфіку один одного [23, с. 54].

При виникненні цього бар'єру з'єднуються такі міжособистісні бар'єри як бар'єр сприйняття, невміння слухати (небажання слухати), семантичний бар'єр, невербальні перешкоди і поганий зворотній зв'язок (обмін інформацією відбувається, але сенс до одержувача інформації доходить спотвореним, причому його ж свідомістю) [16, с. 33].

У цьому пункті нашого дослідження ми розкрили сутність поняття «комунікативні бар'єри» та визначили їх види. Далі розглянемо прийоми та засоби подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами.

1.3 Прийоми та засоби подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

Практично для всіх людей, а особливо для викладачів вищих навчальних закладів, важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Тому важливо знати прийоми та засоби подолання комунікативних бар'єрів [48, с. 10].

Подолання запобігання. Першим видом захисту від дії є запобігання - уникнення контакту, слухання і бачення тих, хто може впливати. У повсякденному спілкуванні воно постає у формі неуваги. Адже дійсно, якщо, розмовляючи з кимось, ми думаємо про своє, «пропускаючи» те, що він говорить, то це не що інакше, як уникнення впливу. І якщо, сидячи на лекції, студент читає сторонню книгу і відповідно приділяє мало уваги лекції, то це теж самоусунення від дії. Боротьба з цим видом бар'єрів включає в себе керування увагою студента, аудиторії, власною увагою [83, с. 601].

Управління увагою далеко не завжди вимагає спеціальних знань і проведення наукових досліджень. Усі без винятку люди, якщо їм треба кого-небудь покликати на вулиці або в лісі, голосно кричать, хоча навряд чи вони чітко розуміють, чому увага залучається інтенсивним фізичним стимулом. Але якщо ми керуємо собою або іншим без знань, за «натхненням», то, звичайно, можливі помилки, ймовірно і неповне використання наших можливостей. Так, увійшовши до аудиторії, що «гуде» від розмов, недосвідчений викладач буде намагатися перекричати шум, не підозрюючи про те, що той же ефект може бути досягнутий і дуже тихою промовою [69, с. 17].

Засоби управління увагою у спілкуванні частіше за все вивчалися в руслі досліджень з психології масових комунікацій, коли необхідно управляти увагою не однієї людини, а багатьох - певною аудиторією. Однак, незважаючи на це, ті ж прийоми можна використовувати в інших видах міжособистісного спілкування [43, с. 28].

В будь-якому спілкуванні важливо, по-перше, щоб увагу слухача було притягнуто до людини що говорить і до того, що вона говорить, а по-друге, щоб увага ця була постійною. Тільки в цьому випадку можна підвищити успішність спілкування. І той хто говорить, і той хто слухає повинні вміти вирішувати завдання з управління увагою - залучення уваги і її підтримки [25, с. 2].

Психологічні дослідження показують, що увага може залучатися зовнішніми і внутрішніми факторами. Зовнішні - це новизна (подив), інтенсивність і фізичні характеристики сигналу, внутрішні - це ті, які визначаються актуальністю, значимістю, важливістю сигналу для людини залежно від її намірів та цілей у даний момент [12, с.95 ].

Першим з найбільш дієвих засобів залучення уваги є той, який умовно називається прийомом «нейтральної фрази». Суть його зводиться до того, що в початку виступу вимовляється фраза, прямо не пов'язана з основною темою, але проте напевно з якихось причин має значення, сенс, цінність для всіх присутніх і тому «збирає їх увагу». Видатний російський юрист і неперевершений оратор А. Ф. Коні писав про ці засоби: «Увага порушується просто цікавим і близьким до того, що, мабуть, переживав або відчував кожен. Отже, перші слова лектора повинні зачепити увагу. Цих гачків, що зачіпляються - вступів, може бути дуже багато: що-небудь з життя, щось несподіване, якийсь парадокс, якась дивина. Початок повинен бути у відповідності з аудиторією », - наполягає А.Ф. Коні [22, с. 154].

Однак існує величезна кількість прикладів, коли вдала «нейтральна фраза» спирається і на зовнішні фактори - на новизну, несподіванку, інтенсивність початку. Це можуть бути слова, сказані навмисно голосно або «чужим» голосом, можуть бути і дії, які привертають увагу своєю екстравагантністю [90, с. 167].

Другим прийомом залучення і концентрації уваги є так званий засіб «заманювання». Суть його полягає в тому, що викладач спочатку вимовляє щось важко сприйманим чином, наприклад, дуже тихо, дуже незрозуміло, занадто монотонно або нерозбірливо. Студентам доводиться вживати спеціальні зусилля, щоб хоч щось зрозуміти, а ці зусилля і передбачають концентрацію уваги. В результаті те, що викладач говорить «заманює» студента «в свої ціпки». У цьому засобі комунікант як би провокує слухача самого застосувати способи концентрації уваги і потім їх використовує. Ось що пише з приводу цього прийому видатний радянський театральний режисер і актор С. М. Міхоелс: «Здавна існує в акторській мовленнєвій практиці прийом, який я б назвав прийомом «вокальної спіралі». Користуючись цим прийомом, актор починає монолог зовсім тихо і, поступово підсилюючи голос, йде на своєрідне вокальне крещендо». У даному випадку при «заманювання» використовуються зовнішні чинники - інтенсивність (гучність) голосу [42, с. 37].

Ще одним важливим засобом «збору» уваги є встановлення зорового контакту під час взаємодії. Дуже багато хто користується цим прийомом, знаючи його силу, вони «обводять аудиторію поглядом», дивляться пильно на кого-небудь одного, фіксують поглядом кількох людей в аудиторії і кивають їм тощо. Встановлення зорового контакту - прийом, який широко використовується у будь-якому спілкуванні, - не тільки в масовому, але і в особистому, інтимному, діловому. Пильно дивлячись на людину, ми залучаємо її увагу, постійно «йдучи» від чийогось погляду, ми показуємо, що не хочемо спілкуватися, будь-яка розмова починається зі взаємного зорового контакту [14, с. 75].

Підтримка уваги. Уміння підтримувати увагу пов'язано з усвідомленням тих же факторів, які використовуються при залученні уваги, але на цей раз - це боротьба з тим, щоб увага іншого відволікалася якимись «чужими», не від нас вихідними стимулами [61, с. 59].

Увага слухача може бути відвернута будь-яким стороннім по відношенню до даної взаємодії стимулом - гучним стуком дверей, вереском гальм проїжджаючої за вікном машини, цікавою розмовою сусідів, зміною освітлення (лампочка згасла або хмаринка закрила сонце), яскравим плакатом на стіні, власними міркуваннями не по темі тощо. Перша група засобів підтримки уваги по суті зводиться до того, щоб по можливості виключити всі сторонні впливи, максимально «ізолюватися» від них. Тому цю групу можна назвати засобами «ізоляції». Коли ми хочемо спокійно поговорити з кимось, ми відводимо його в сторону (від можливих відволікаючих дій), усамітнюємось (чим менше людей навколо, тим більше ми можемо приділити уваги один одному). Всім відомо, яке важке і малоуспішне спілкування «під телевізор» або серед загальної розмови. Тому всі конкретні способи «ізоляції» в цілому підвищують успіх спілкування [21, с. 354].

Якщо, з точки зору промовця, максимум, що він може зробити - це ізолювати спілкування від зовнішніх факторів, то для слухача актуально і вміння ізолюватися від внутрішніх факторів. Найчастіше перешкоди виражаються в тому, що співрозмовник, замість того, щоб уважно слухати промовця, зайнятий підготовкою власної репліки, обмірковуванням аргументів, попередньої думки співрозмовника або ж просто очікуванням кінця його промови, щоб вступити самому. У будь-якому з цих випадків результат один - увага слухача відволікається на себе, «всередину», він щось пропускає, і продуктивність спілкування падає. Тому прийомом «ізоляції» для слухача є навички власного слухання, уміння не відволікатися на свої думки і не втрачати інформацію [39, с. 34].

Ще одна група прийомів підтримки уваги - це прийоми «нав'язування ритму». Увага людини постійно коливається, як би мерехтить, і якщо спеціально не докладати зусиль до того, щоб весь час її відновлювати, то вона неминуче буде вислизати, переключатися на щось інше. Особливо сприяє такому відволікання монотонне, одноманітне викладання інформації. Коли викладач говорить монотонно, без виразу, «як паламар», то навіть зацікавлений студент насилу утримує увагу, і чим більше він намагається утримати її, тим сильніше хилить на сон. Подолання такого роду перешкод укладено в спробі викладача «взяти в свої руки» коливання уваги слухача. Саме тут і застосовуються прийоми «нав'язування ритму» [74, с. 257].

Постійна зміна характеристик голосу і мови найбільш простий спосіб задати потрібний ритм розмови. Говорячи то голосніше, то тихіше, то швидше, то повільніше, то виразніше, «з натиском», то скоромовкою, нейтрально, викладач як би нав'язує студентам свою послідовність перемикання уваги, не дає їм можливості розслабитися на монотонному відрізку і щось пропустити [27, с. 95].

Наступна група засобів - так звані «засоби акцентування». Вони застосовуються в тих випадках, коли треба особливо звернути увагу партнера на певні важливі моменти в повідомленні, ситуації тощо. «Засоби акцентування» умовно можна розділити на прямі і непрямі. Пряме акцентування досягається за рахунок вживання різних службових фраз, зміст яких і складає залучення уваги, таких, наприклад, як «Прошу звернути увагу», «Важливо відзначити, що ...», «Необхідно підкреслити, що ...» тощо. Непряме акцентування досягається за рахунок того, що місця, до яких потрібно привернути увагу, виділяються із загального «ладу» спілкування за рахунок контрасту - вони «організуються» таким чином, щоб контрастувати з навколишнім фоном і тому «автоматично» привертати увагу [50, с. 11].

Керування увагою у взаємодії - важливе завдання не тільки для викладача, але і для студентів. Якщо ефективність впливу на студента істотна, якщо він хоче почути і побачити саме те, що говорить і робить викладач, а не щось інше, студент повинен вміти керувати своєю увагою.

Використання феномена авторитету. За критерієм авторитетності людина вирішує питання про довіру до співрозмовника. Якщо він визначається не авторитетним, його дія не матиме успіху, якщо ж авторитет є - тоді комунікація буде ефективною [85, с. 1].

Зазвичай прийнято вважати, що авторитетність джерела інформації може встановлюватися після визначення таких його параметрів, як надійність, компетентність, привабливість, щирість, повноваження, об'єктивність. Надійність джерела - це власне і є авторитетність. Чим більше студент довіряє викладачу, тим більше його надійність. Цей показник складається з компетентності та об'єктивності, яка визначається як незацікавленість - чим менше слухач думає, що його хочуть переконати, тим більше він довіряє комуніканту. Безумовно підтверджується той факт, що чим надійніше (авторитетніше) комунікант, тим вище успіх комунікації в цілому. Мало того, ця характеристика впливає на сприйняття всіх елементів повідомлення. Так, експерименти Бауера, Ховленда, Джаніс і Келлі показали, що одне й те саме повідомлення оцінювалося аудиторією як більш-менш об'єктивне, логічно струнке, фактично обґрунтоване і навіть граматично правильне в залежності від того, кому приписувалося його авторство - авторитетній людині чи ні [24, с. 205].

Але самий цікавий факт, виявлений в дослідженнях впливу авторитету, полягає в наступному. Виявилося, що якщо студент довіряє викладачу, то він дуже добре сприймає і запам'ятовує його висновки і практично не звертає уваги на хід міркувань. Якщо ж довіри менше, то і до висновків він відноситься прохолодніше, зате дуже уважний до аргументів і ходу міркування. Очевидно, що при різних цілях комунікації необхідно по-різному управляти довірою студента. Так, при навчанні краще мати «середній» авторитет, а при агітації - високий [77, с. 304].

Що стосується привабливості і статусу мовця, а також згоди, то ці характеристики дозволяють визначити соціальне походження людини, визначити, «свій» він чи «чужий», і, звичайно ж, чим більше «свій» говорить, тим успішніше його вплив. Основним механізмом впливу тут є використання почуття спільності «ми». Тому той, хто хоче переконати, повинен у першу чергу демонструвати спільність інтересів і цілей із слухачами, показувати, що він «свій» [38, с. 67].

Таким чином, не тільки зовнішні умови важливо враховувати в пошуках основ довіри слухача до промовця, але і те, наскільки слухач співвідносить комуніканта із собою, наскільки вважає його своїм, представником своєї спільності. Ми вважаємо це найбільш важливою умовою подолання будь-якого бар'єру.

Подолання фонетичного бар'єру. Навряд чи кого-небудь здивує порада: для того щоб бути правильно зрозумілим, треба говорити чітко, розбірливо, досить голосно, уникати скоромовки тощо. Для кожного цілком зрозуміло, що виконання таких умов покращує «прохідність» інформації, оптимізує комунікацію. У спілкуванні кожен, наскільки це можливо, прагне їх виконувати. Однак, крім перерахованих загальних побажань, можна вказати і деякі цілком конкретні закономірності сприйняття мови один одного, які допоможуть визначити, що таке «краща» фонетика в кожному окремому випадку. Такого роду закономірності виявлені в численних експериментах, присвячених вивченню різних фізичних характеристик комунікації - темпу і швидкості мовлення, якості та дикції вимови і т.д. [86, с. 452].

Розглянемо оптимальні значення параметрів найбільш повного сприйняття. Наприклад, яка оптимальна швидкість мовлення? Виявляється, що вона залежить від багатьох змінних. Від ступеня знання мови - чим гірше знає людина мову, тим повільніше треба говорити (маленькі діти, наприклад, погано розуміють швидку мову). Оптимальна швидкість мовлення залежить і від ступеня знайомства зі змістом - чим гірше людина знає предмет обговорення, тим повільніше треба говорити. На сприйняття швидкої або повільної мови впливають: освіта (чим вона вище, тим краще реципієнт розуміє швидку мову), прийняті норми (в різних країнах говорять з різною швидкістю), вік, індивідуальні особливості. Зрозуміло, багато враховують ці особливості інтуїтивно, але іноді це треба робити усвідомлено. Особливо, якщо назріває відверта розмова не з однією людиною, а з великою аудиторією: скажімо, люди літні зрозуміють гірше швидку мову, а молоді - повільну [80, с. 28].

Крім того, для подолання фонетичного бар'єру надзвичайно важливий зворотний зв'язок. В конкретному спілкуванні оптимальну швидкість промови або дикцію можна встановити по ходу справи, спираючись на реакцію слухача [29, с. 173].

Але, звичайно, найважливішим є просто не забувати про існування цього бар'єру. Практично в кожної людини вистачить досвіду і знань, щоб подолати цей бар'єр, якщо вона буде ставитися до нього уважно [70, с. 38].

Подолання семантичного бар'єру. Семантичний бар'єр є наслідком розбіжності скарбниць людей. У силу того, що кожна людина має неповторний індивідуальний досвід, він має і неповторний тезаурус. У певному сенсі взагалі принципово неможлива наявність однакових тезаурусів у різних людей. Але з цього не випливає, що неможливо і взаєморозуміння. Звичайно, в будь-якому спілкуванні в процесі розуміння завжди є якась невідповідність - кожне слово, кожне повідомлення буде мати для реципієнта трохи інший, новий зміст. Однак важливо, щоб це «трохи» не перетворювалося в «зовсім». Якщо людина зрозуміла зовсім не те, що їй сказали, то можна говорити про семантичний бар'єр і про неефективну комунікацію [56, с. 105]. Що ж дозволяє подолати цей бар'єр?

Перш все це більш повне уявлення про тезаурус партнера. У сутності в цьому немає нічого неможливого - ми постійно враховуємо тезаурус партнера в спілкуванні, хоча і робимо це несвідомо. Навряд чи хто-небудь у бесіді з дитиною буде вживати спеціальні терміни - очевидно, що вона їх не зрозуміє. Пояснюючи якусь спеціальну проблему непрофесіоналові, ми також будемо намагатися говорити на доступній його розумінню мові. Численні помилки в комунікації пов'язані саме з недооцінкою різниці тезаурусів [47, с. 153].

Ми постійно недооцінюємо різницю у тезаурусах, виходячи з презумпції «Всі все розуміють, як я». Тим часом правильно якраз протилежне: «Всі все розуміють по-своєму». При такому підході ми робимо певні зусилля: або говоримо максимально просто, або заздалегідь домовляємося про розуміння ключових моментів [34, с. 210].

Щоб подолати семантичний бар'єр, необхідно збагнути особливості іншої людини й використовувати в розмові з нею зрозумілу для неї лексику. При цьому слова, що мають різне значення, варто пояснювати: в якому смислі ви вживаєте те чи інше слово. Необхідно також пам'ятати про те, що мовні норми, специфіка нашої мови мають змінюватися залежно від того, до кого спрямоване повідомлення [60, с. 187]. Важливо пам'ятати про те, що деякі слова (професійні й іноземні) у людей у лексиконі є, а в тезаурусі - немає; тому використовуючи їх, необхідно пояснювати зміст сказаного. І нарешті, варто пам'ятати й про те, що мовні норми, специфіка нашого мовлення повинні змінюватися в залежності від того, до кого звернене висловлювання.

Подолання стилістичного бар'єру. Для подолання стилістичного бар'єру необхідно вміти правильно структурувати передану інформацію, яка буде легше розумітися, краще запам'ятовуватися. Існує два основних засоби структурування інформації у спілкуванні: правило рамки і правило ланцюга [52, с. 124].

Суть першого правила полягає в тому, що вся призначена для запам'ятовування інформація в спілкуванні, чи то розмова, лекція, доповідь або навіть просто ефектна поява, повинна бути укладена в рамку, яка якраз і задає структуру. Рамку у спілкуванні створює початок і кінець розмови. На початку повинні бути зазначені цілі, перспективи, передбачувані результати спілкування, врешті - повинні бути підведені підсумки, показана ретроспектива і відзначена ступінь досягнення цілей. Здавалося б, що ж простіше. Скільки разів ми починали розмову з приятелем зі слів «хочу поговорити з тобою про те, що ...» і закінчували його «А тепер, ми домовилися, що ...». Типовий початок будь-якого виступу: «Завдання нашої сьогоднішньої розмови ... » і типовий кінець: « Отже, сьогодні ми з'ясували, що ...». Однак, яким би простим і загальновідомим правило рамки не здавалося, воно не є ні простим, ні часто вживаним. Навпаки, доводиться говорити про те, що дуже часто неуспіхи у спілкуванні пов'язані саме з відсутністю рамки, коли невідомо, про що говорять, невідомо до чого приходять, і в результаті ніхто абсолютно нічого не пам'ятає, «про щось говорили, але про що ?» [52, с. 128].