Удосконалення контролю за навчальним процесом старших дошкільників в ДНЗ, як складової управлінської діяльності керівника

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Дипломна робота

на тему: «Удосконалення контролю за навчальним процесом старших дошкільників в ДНЗ, як складової управлінської діяльності керівника»

РЕФЕРАТ

Обсяг роботи - 121 сторінок.

Кількість малюнків - 5.

Кількість таблиць - 3.

Кількість додатків - 2.

Кількість використаних джерел - 57.

Перелік ключових слів: контроль, контролінг, інновації, управлінська діяльність.

Об'єктом дослідження виступає контроль за навчальним процесом в управлінській діяльності керівника ДНЗ.

Мета дослідження - вивчити особливості, умови організації обов'язкового навчального процесу в ДНЗ для дітей старшого дошкільного віку.



ВСТУП

Сучасна ситуація характеризується кардинальними змінами в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах діяльності, що зумовлює необхідність пошуку нових підходів і методів до організації навчально-виховного процесу, перетворення жорсткого управління на мобільне, гнучке

Національною доктриною розвиту освіти України визначено, що «...сучасна система управління сферою освіти має розвиватись як державно-громадська, має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг. Діяльність освітян має спрямовуватись на пошук нових, демократичних, відкритих моделей управління освітою, що орієнтує освітні процеси не на відтворення, а на розвиток.

Нова модель системи управління сферою освіти має бути демократичною та відкритою. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, унаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура та стиль центрального й регіонального управління освітою».

Наші садки, так само як і молода держава, перебувають у перехідному періоді, який неминучий під час зміни державного устрою. Змінюється ідеологія країни, і це природно тягне за собою зміни в інших царинах життя нашого суспільства, і дитячий садок в цьому сенсі не виняток.

Дитячий садок як Палац Дитинства - проблема дорослих, яким він повинен бути, щоб виросли наші діти по-справжньому успішними, щасливими відбулися Людьми?

На наш погляд, зараз дитячі садки проживають дуже тяжкий період свого становлення в нових умовах. По-старому вони вже жити не можуть, бо змінився устрій суспільства. Ми живемо в незалежній державі, а от яким стати дитячому садку в новій молодій країні - ми це не знаємо.

Ще не настав час вирішити важливе питання: кому і навіщо потрібні дитячі садки в нашій державі? Це проблема не рівня місцевого самоуправління і не конкретно кожного завідувача в індивідуальному порядку. Це проблема державного рівня, і її ніхто не зможе розв'язати крім МОН, яке має завершитися з ініціативою затвердження нового закону про дошкільну освіту. Той закон, що діє зараз - це закон перехідного періоду. Країна розвивається і неминучі зміни в ній і в системах, що розвиваються. Дошкільна освіті саме такою системою.

Дошкільна освіта зародилася в середині ХІХ ст. Прийшла до нас з Європи. Ідея організації дитячих садків належить сподвижникам ентузіастам (Аделаїді Симонович, Луїзі Шлегер, Єлизаветі Водовозовій, Софії Русовій та ін.). Відкривали їх на власні кошти. Власне це були приватні садки, які часто доводилося закривати через брак тих самих коштів. Старші садки розв'язували дві найважливіші проблеми:

давали можливість жінці брати участь в громадському житті держави;

працювати і вирішувати завдання розвитку і виховання дитини. Правильніше, щоб держава піклувалася про своїх громадян - це її пряма і найголовніша функція.

Актуальність теми визначено умовами часу адже згідно статистики тільки 56% дітей відповідного віку охоплено дошкільною освітою в порівнянні з іншими країнами Заходу - це майже 100%, 106 тисяч дітей стоять в чергу в ДНЗ , 93,5% - охоплено дошкільною освітою діти 5-річного віку. Тому для поліпшення роботи з даного питання Верховною Радою був прийнятий Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу», яким передбачено обов`язковість здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної освіти, що відповідає вимогам часу і дає можливість дітям включитися в систему навчання в більш ранньому віці що є можливим і потрібним в час посиленої інформативності та їх аксклеративним психофізичним станом.

Пунктом 1 ст. 4 Закону України «Про дошкільну освіту» визначено, що дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою частиною системи неперервної освіти в Україні. Саме це і визначає актуальність даної теми.

Технологізація всіх аспектів розвитку соціальних систем (в тому числі й освітніх) є характерною ознакою нашого часу (В.М.Іванов, В.І.Подшивалкіна, А.А. Шиян). Спочатку це проявилося в розробці технологій навчання (В.П.Беспалько, Л.В.Буркова, Ю.В.Васьков, В.В.Гузєєв, М.П.Капустін, О.М.Пєхота, Г.К.Селевко та ін.), але згодом стало очевидним і для систем управління (В.В.Гуменюк, Г.В.Єльникова, А.М.Єрмола, Г.Ю.Капто, В.С.Лазарєв, О.М.Мойсєєв, В.П.Сімонов).

Новий етап розвитку управління соціально-педагогічними системами почався із запровадженням інформаційно-комп'ютерних технологій (В.Ю.Биков, А.М.Мартинов, Р.А.Осіпа, А.І.Підласий, П.І.Підласий), що набуває особливої ваги в удосконаленні систем управління ДНЗ (Л.А.Качанова, О.М.Ключко, В.І.Коробов, В.І.Кудінова, В.І.Ліпейко, А.Ю.Нужин, В.Б.Попов, Л.А.Чашников та ін.). Ці технології дозволяють значно ефективніше обробляти великі масиви інформації, більш оперативно приймати управлінські рішення, використовувати послуги глобальної мережі Інтернет та ін.

Теоретичною основою дослідження є: загальні положення теорії управління (М. Альберт, С.О'Доннел, В.Кінг, Д. Кліланд , Г. Кунц, А. Маслоу, М.Х. Мескон, Ф. Тейлор, С.Л. Оптнер, У. Оучи, А. Файоль, М.П. Фоллет, Ф. Хедоурі та ін.); сучасні дослідження з питань філософії освіти (Л.С. Горбунова, С.Ф. Клепко, Л.А. Лавринович, В.С. Лутай, С.І. Подмазін, В.М. Шепель, Л.П. Сніцар); теоретичні наробки з питань управління ДНЗ (В.І. Бондар, Ю.В. Васильєв, Л.І.Даниленко, Г.В.Єльникова, Г.Ю.Капто, В.І.Маслов, О.М.Мойсєєв, Н.М. Островерхова, В.С. Пікельна, М.М. Поташник, В.П. Сімонов, П.І. Третьяков, Т.І. Шамова та ін.); теоретичні основи використання інформаційно-комп'ютерних технологій в управлінні закладами освіти (В.Ю. Биков, Р.А. Осіпа, Л.А. Качанова, В.І. Коробов, В.І. Ліпейко, В.В.Олійник, І.П. Підласий, Л.А.Чашников та ін.); теорія і методика моделювання управлінської діяльності (О.М.Мойсєєв, В.С.Пікельна, О.Г.Хомерики та ін.); кваліметричний підхід до визначення результативності управління ДНЗ (О.Л.Ануфрієва, Г.А.Дмитренко, Г.В.Єльникова та ін.).

Отже, соціальна значущість проблеми зумовили вибір такої теми дипломної роботи: «Удосконалення контролю за навчальним процесом старших дошкільників в ДНЗ, як складової управлінської діяльності керівника».

Мета дослідження - вивчити особливості, умови організації обов'язкового навчального процесу в ДНЗ для дітей старшого дошкільного віку.

Об'єктом дослідження виступає контроль за навчальним процесом в управлінській діяльності керівника ДНЗ.

Предмет дослідження - особливості організації контролю за навчальним процесом в ДНЗ.

Завдання дослідження:

Дослідити теоретичні засади управлінської діяльності керівника ДНЗ

Розкрити особливості управлінської діяльності керівника ДНЗ

Здійснити аналіз контролю за навчальним процесом в ДНЗ №1 та визначити шляхи його удосконалення

Для вирішення поставлених задач використано такі провідні теоретичні та емпіричні методи дослідження: програмно-цільовий, системно-структурний,

порівняльно-зіставний, з позицій яких було: проаналізовано наукову літературу та матеріали, що розташовані в мережі Інтернет, з метою з'ясування науково-практичних наробок, необхідних для успішного розв'язання обраної проблеми;

розглянуто нормативні, інструктивно-методичні матеріали, визначено шляхи їх

застосування при створенні алгоритмів управління підсистемами ДНЗ; проведено аналіз документації ДНЗ для з'ясування типових помилок, які допускаються керівниками закладів освіти.

Використовувалися діагностичні методи: усні опитування (бесіда, інтерв'ю); письмові опитування (анкетування) для визначення ступеня володіння керівниками основами теорії управління ДНЗ та вивчення сучасного стану використання в практиці управління комп'ютерних технологій та ін.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ДНЗ

1.1 Управлінська діяльність керівника ДНЗ: базові положення

Управлінська діяльність сьогодні дуже тісно пов'язана з теорією та практикою менеджменту педагогічних організацій і, звичайно, дошкільних навчальних закладів. Робота дошкільних освітніх закладів повністю базується на людському факторі, тому питання управління ними у цьому аспекті стали особливо актуальними. Управління освітнім дошкільним закладом являє собою цілеспрямовану діяльність, спрямовану на упорядкування навчально-виховного процесу і його вдосконалення.

Якщо говорити про сучасне тлумачення понять "управління" і "менеджмент", то вони в окремих посібниках трактуються по-різному. По-перше, названі поняття ототожнюються, що пояснюється тим, що в словнику англійської сучасної мови поняття "менеджмент" перекладається як "управління", "завідування", "вміння володіти", "керівництво", "дирекція", "адміністрація" тощо. По-друге, ряд дослідників вважає, що поняття "менеджмент " вужче за поняття "управління ; воно є одним Із видів управління, менеджмент в основному стосується різних аспектів діяльності керівника, в той час як поняття управління охоплює всю галузь людських взаємовідносин в системі "керівники - виконавці", включаючи колективних суб'єктів управління. По-третє, поняття "менеджмент" трактується як "зовсім інше управління, якому треба ретельно і довго вчитися", це "антонім нашого традиційного уявлення про управління". Таке тлумачення менеджменту передбачає керівництво не складною машиною-організацією, а колективом людей; це ефективні взаємовідносини між особистостями, які обіймають певні посади. Загалом, згідно з цим підходом, менеджмент являє собою цілеспрямований вплив на діяльність усіх працівників організації для успішного досягнення встановлених ними ринкових цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного використання наявних ресурсів [8, c. 32-33].

Доцільно підтримати тих дослідників, які звертають увагу на докорінні зміни системи управління в сучасних умовах державотворення, ринкової економіки. Управління (а саме ця дефініція використовується у посібнику) варто розглядати в широкому розумінні цього поняття, яке охоплює всю специфіку людських ділових взаємовідносин на різних рівнях, враховуючи економічні, соціальні, психологічні, моральні, правові та інші чинники ефективності цих зв'язків, і визначає роль кожної особистості (чи то суб'єкт, чи об'єкт управління) в системі управління, в здійсненні запланованих завдань. При цьому зміни в управлінні відбудуться за умови опанування позитивним світовим досвідом управлінської діяльності та збереження водночас національної специфіки культури управління, своїх традицій, своєї ментальності. Отже, управління передбачає керівництво людьми і взаємостосунками між ними в системі ділового спілкування та взаємодії, координацію і організацію їх діяльності, ефективне використання всіх наявних засобів, спрямованих на виконання накреслених цілей і запланованих завдань раціональним, гуманним, економічним і правовим шляхом.

В літературі з психології управління паралельно використовуються поняття "керівник" і "менеджер". В перекладі з англійської мови "менеджер" означає "керуючий", "директор", "уповноважений вести переговори" тощо. Менеджер - це суб'єкт, що здійснює управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах; людина, котра організує конкретну роботу певного числа працівників, керуючись сучасними методами. Керівник - це особа, на яку офіційно покладені функції управління установою (підприємством) та організації її діяльності. Керівник (менеджер) несе юридичну відповідальність за функціювання групи, роботу персоналу перед інстанцією, що його призначила, і наділений певними санкціями (заохочення, покарання тощо) з метою впливу на взаємостосунки в групі та на активність підлеглих [6, c. 54].

Важливим поняттям в психології управління є дефініція "організація ". Цей термін може вживатися в різних значеннях. Серед найпоширеніших слід відзначити таке: організація - це певна структура, в межах якої і може бути досягнута спільна для всіх мета. Друге значення характеризує назване поняття як процес, як функцію управління. Вся організаторська діяльність керівника відбувається всередині конкретних підрозділів організації.

В психології управління часто вживається поняття "людський чинник". Людський чинник - це все те, що залежить від людини, її можливостей, бажань, здібностей тощо. Важливість його визначається тим, що зростає роль людини та її можливостей в процесі управління різними об'єктами, починаючи від малої організації, яка часто складається з невеликої кількості людей, і закінчуючи концерном або корпорацією. Чим складніше управління, тим більше зростають вимоги до інтелектуальних функцій людини та інших психічних процесів, починаючи від сприймання та уваги і закінчуючи відповідальністю за людське життя. Людський чинник є важливим і там, де в практику втілюються методи з урахуванням психологічних та психофізіологічних властивостей людини.

На ІІ Всеукраїнському з'їзді працівників освіти цілком закономірно актуалізувалася проблема особистісно-орієнтованої освіти, метою якої є не формування, а знаходження, підтримка, розвиток людини в людині й розвиток у неї механізмів самовиховання, саморозвитку, адаптації, саморегуляції тощо. Відповідно мета особистісно-орієнтованого управління полягає у створенні оптимальних умов для розвитку та становлення особистості як суб'єкта діяльності й суспільних відносин. А це спонукає до пошуків нових підходів у підготовці майбутніх керівників.

Сьогодні незаперечним є твердження, що управлінець нової генерації має суттєво відрізнятися від традиційного керівника. Це зумовлено новими концептуальними та технологічними підходами до діяльності, а саме: гуманізацією та демократизацією, людино-центристським поглядом, управлінням за результатами, програмно-цільовим і особистісно-орієнтованим підходами до управління та іншими інноваціями в менеджменті.

Особистісний підхід до управління навчальним закладом передбачає певну переорієнтацію свідомості керівника, вчителя, їх поглядів на учня та на себе як цінність та самоцінність.

Головною метою управлінської діяльності керівника ДНЗ в нових умовах розвитку освіти має стати створення умов, за яких спостерігається зростання особистості вихователя, коли в нього з'являються мотиви до самовизначення, самоактуалізації, захищеності та такі, за яких згуртованість навколо стратегічної мети діяльності ДНЗ та єдність педагогічного колективу мають для нього найвищу цінність.

Потреба людини в захищеності - це не якась примха, а одна з найважливіших умов її повноцінного розвитку. Створити атмосферу захищеності може лише той педагог, який сам шанується, захищає й сам відчуває себе захищеним. Таку захищеність створює розумне керівництво, яке здійснює контроль за навчально-виховним процесом. Контроль спрямовується не на пошук недоліків, а на пошук цікавих методів та оригінальних прийомів роботи вихователя; контроль має бути гнучким, моніторинговим. Отже, прагнення до досконалості й вимогливість до самого себе мають стати найвищим сенсом діяльності керівника та всіх учасників педагогічного процесу.

На думку Ю.Конаржевського, через педагогічний аналіз можна постійно всебічно здійснювати вивчення процесу навчання та виховання, визначати його результативність та ефективність. Л.Поздняк зазначає, що під час керівництва дошкільним закладом керівникові важливо постійно аналізувати сучасні умови, це дозволить орієнтувати педагогів на активне сприйняття досягнень суспільства в галузі дошкільної освіти, розвитку самосвідомості. Тому побудова управління на основі педагогічного аналізу дозволяє керівнику бачити й оцінювати зміни, які відбуваються в навчально-виховному процесі й, прогнозуючи шляхи його розвитку, усувати причини виявлених недоліків.

Завдяки педагогічному аналізу в кожній конкретній ситуації можуть своєчасно розв'язуватися найбільш ефективні завдання, які постають перед педагогічним колективом у його повсякденному житті. У цьому й полягає смисл управління.

Відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» діяльність дошкільного навчального закладу регламентується планом роботи, який визначає мету, завдання, а також зміст, форми, методи і засоби досягнення поставлених завдань.

Планування роботи дошкільного навчального закладу має відповідати принципам актуальності, науковості, перспективності, доцільності, системності, послідовності.

Поставлені завдання успішно можуть розв'язуватися лише за умов конкретного визначення мети педагогічної діяльності та передбачення реальних можливостей її виконання.

Основним документом в організації роботи дошкільного навчального закладу є річний план, який складається на навчальний рік та оздоровчий період, схвалюється педагогічною радою, затверджується керівником дошкільного навчального закладу і погоджується з відповідним органом управління освітою. План роботи на оздоровчий період додатково погоджується з територіальною санітарно-епідеміологічною службою.

У річному плані передбачаються такі розділи:

- аналіз роботи за минулий рік;

- завдання на навчальний рік та оздоровчий період;

- методична робота з кадрами;

- вивчення стану життєдіяльності дітей;

- організаційно-педагогічна робота;

- робота методичного кабінету;

- адміністративно-господарська діяльність.

Аналіз роботи закладу за минулий рік. Висвітлюються результати діяльності всіх підрозділів закладу, робляться конкретні висновки щодо здобутків, труднощів, недоліків та причин їх виникнення.

Завдання на новий навчальний рік. Визначаються на основі аналізу роботи закладу за минулий рік з урахуванням виявлених проблем та потреб дошкільного навчального закладу. Кількість ключових завдань, над якими працює колектив, визначається закладом і залежить від кількості груп, режиму роботи тощо. Їх кількість може бути три-чотири на рік (одне-два з них, передбачені попереднім річним планом, конкретизуються, розширюються, інші два - є новими).

У разі поглибленого та різнобічного вивчення педагогічним колективом одного чи двох конкретних питань протягом року, кількість завдань може бути меншою. Наприклад: з формування комунікативно-мовленнєвої компетенції дітей на педагогічних радах можуть розглядатися такі питання: 1) шляхи створення мовленнєвого розвивального середовища у дошкільному навчальному закладі та сім'ї; 2) особливості комунікативно-мовленнєвої активності дітей (в умовах вільного спілкування з ровесниками, з дорослими, під час ігрової діяльності в умовах сім'ї тощо); 3) ефективність застосування педагогічних технологій мовленнєвого розвитку дітей; 4) особливості педагогічного впливу та його результативність щодо дітей з вадами мовлення (віковими, фізіологічними, паталогічними, в результаті педагогічної занедбаності) тощо.

Для дошкільних навчальних закладів із сезонним перебуванням дітей, одно-двогрупових, з групами короткотривалого перебування кількість завдань також може бути меншою - одне чи два завдання.

Розглянемо вимоги до сучасного керівника дошкільного навчального закладу. Ефективність процесу управління значною мірою зумовлена двома чинниками: хто керує і як керує.

Ефективність управління ДНЗ - ступінь досягнення визначених цілей і вирішення поставлених завдань. Ефективне управління - оцінний показник управління, що визначається шляхом зіставлення результату та затрат на його досягнення.

Сучасний рівень розвитку суспільства ставить високі вимоги до керівника сучасної освітньої установи, типу керівництва колективом, до особистісних та ділових рис освітянського лідера. Основним орієнтиром організаційно-методичної роботи з кадрами в дошкільних закладах є формування творчої індивідуальності педагога.

Суттєвою ознакою керівника, методиста є його неповторність. Він повинен бути провідником педагогічної майстерності, філософом навчально-виховного процесу. Основні принципи сучасного керівництва - демократизм, лібералізм, гуманізм. Тому на першому місці в діях адміністратора має стояти стимулювання педагогів до творчої діяльності.

1.2 Аналіз вітчизняних та зарубіжних праць з проблем управління ДНЗ

Спеціальна підготовка керівного складу освітянської галузі сьогодні є проблемою важливою й актуальною, це нагальна вимога часу. На жаль, керівники навчальних закладів, працівники районних, міських, обласних управлінь освіти здебільшого не мають відповідної професійної підготовки до управління. Як правило, вони є висококваліфікованими фахівцями з різних учительських спеціальностей. Тому витоки проблеми невідповідності реального рівня функціональної компетентності керівників навчальних закладів рівневі, необхідному для ефективного управління, криються саме у відсутності професійної управлінської освіти.

Функціональна компетентність керівника - це система знань та умінь, які є адекватними структурі та змісту управлінської діяльності.

Для теоретичного обґрунтування функціональної компетентності керівника сучасного навчального закладу (директора та його заступників) необхідно представити його у вигляді загальної моделі (або професіограми). Модель керівника ДНЗ - це його узагальнений професійний образ. Вона має показувати завдання, які розв'язує керівник у своїй діяльності, зміст основних функцій управління та посадові вимоги до керівника. Професіограма - це узагальнюючий документ, який базується на розробленій моделі, з точністю враховує якості ідеального керівника та дозволяє з досить високим ступенем достовірності оцінити якості будь-якого реального керівника [27, c. 45].

Такі автори моделей спеціалістів у галузі управління освітніми закладами, як В.Бондар, М.Гадецький, В.Демчук, Л.Каращук, В.Маслов, М.Новоселицький, Н.Тализіна, О.Тонконога та інші намагались обґрунтувати професіограму директора, яка б відповідала потребам ДНЗ в певний період розвитку країни.

Зрозуміло, що система основних знань і вмінь керівника, необхідних для ефективного управління, повинна бути адекватною структурі та змісту його діяльності. Цю проблему досліджували В.Бондар, В.Кричевський, В.Маслов, О.Тонконога. За основу побудови моделі компетентності ці автори брали професіограму діяльності та функціональні завдання й пов'язували їх з питаннями змісту підготовки та підвищення кваліфікації спеціаліста.

Питання мотиваційного та людиноцентристського управління в системі освіти досліджували такі автори, як Л.Даниленко, Г.Єльнікова, Л.Карамунка, Н.Коломинський, В.Крижко, Є.Павлютенков та інші.

Як бачимо, проблема підготовки керівників дошкільних навчальних закладів є багатоаспектною й досить широко представлена в наукових дослідженнях. Проте дослідниками ще не проаналізовані особливості професійного становлення керівника з позицій особистісно-орієнтованої освіти, не виявлені педагогічні умови, які сприяють реалізації теоретичних положень вищезазначеної освітньої парадигми в практиці роботи вищої школи. Відокремлення системи педагогічних умов передбачає розкриття сутності та закономірностей особистісно-орієнтованої освіти, виділення системи професійно необхідних якостей керівника та обґрунтування факторів, які сприяють їх розвитку.

Головною складовою особистісно-орієнтованої освіти є створення сукупності умов, а саме: усвідомлювана мета діяльності; моральні цінності, що культивуються; чітко визначені соціальні норми діяльності й поведінки, вихід на які підлягає санкціонуванню; межі соціокультурних цінностей, які визначають особистісно й соціально значущі способи поведінки учасників навчально-виховного процесу та сприяють вільному, але водночас морально й соціально орієнтованому розвиткові особистості й схвалені суспільством (С.Подмазін).

У своїй науково-практичній діяльності ми окреслили систему знань та умінь керівника сучасної школи, виходячи з положень, зафіксованих в освітньо-кваліфікаційній характеристиці й освітньо-професійній програмі. Ми виходимо з того, що вкрай важливо, щоб знання не являли собою добірку абстрактних понятійних елементів, а відбивали діалектику пізнання (від загального до конкретного й навпаки) з урахуванням їх місця в пізнавальному процесі, а також сутнісних особливостей кожного типу знань. На наш погляд, доцільно виділяти дві підсистеми знань керівника. Першу складають такі групи знань: соціально-правові, фінансово-економічні, педагогічні, управлінські, психологічні. Друга підсистема - це гносеологічний ряд: методологічні, нормативні, змістовні знання, а також знання способу діяльності та уміння.

Особистісно орієнтоване управління передбачає, що знання замикаються на методиках, тобто на знаннях способу дії, які безпосередньо виходять на професійні вміння. Таким чином, на основі знань формуються управлінські уміння. За цільовими ознаками їх можна об'єднати в діагностико-прогностичні, організаційно-регулятивні, контрольно-коригуючі (В.Бондар, В.Маслов).

Більшість думає: дошкільна освіта -- перша сходинка системи освіти, і це якщо не маленька школа, то те місце, де до неї готують. Чи потрібна вона взагалі? Софія Русова, ім'я якої з пошаною і гордістю вимовляють досвідчені педагоги, ще в січні 1918 р. законодавчим порядком вирішила питання про загальне обов'язкове дошкільне виховання. Тож чи готують тут до школи вихованців, а чи живуть справжнім життям? Дорослі чекають «результатів» перебування в дошкільному закладі...

З «результативністю» такого роду дошкільної освіти доводиться стикатися вже в 1-му класі, коли діти не тільки погано підготовлені до школи, а, ще гірше, зовсім не бажають вчитися, пройшовши через постійні випробування методиками раннього навчання читання, письма.

Ми переконані, життя дошкільника -- це не підготовка до школи, до життя, а вже життя! Повноцінне і дуже значуще, по-справжньому, але тільки за умови, що розвиток дитини планується і здійснюється з урахуванням її потреб і можливостей, які властиві одвічно дошкільним видам діяльності. Джерела розвитку особистості малого українця з цього погляду лежать у творчому характері дитячої гри і активного сприйняття художнього слова, насамперед казки. Гра і казка формують морально-особисті, творчі, естетичні здібності дітей. Бо становлення етичних норм, естетичних смаків, комунікативних умінь і навичок збереження психічного здоров'я -- це те, що необхідне для дітей на початку життя. Казкою можна «відродити людей». Тут є пережите почуття мільйонів, що через віки пронесли велику віру в перемогу правди, в красу добра і його непереможну силу. І як можна не погодитись з переконанням таким, як у Софії: «Нехай вже й в душі дитини засвітиться ясна зіронька -- шукання правди, хай промениться бажання здобути правду не тільки для себе, але і для усіх цих Іванів, дурних та вбогих. До яких вона звикає в серці. Тут все для дитини цікаво, посильно і важливо вже сьогодні, а значить, і потім. Адже той, хто виросте на кращих зразках національної культури, неодмінно вбере її дух. А ще спробує себе в різноманітних мистецтвах, то перш за все підготується до емоційних відкриттів у світі людей і у світі природи. Так просто звикне комфортно жити за загальнолюдськими нормами, а не всупереч їм. Хіба цього мало?..»

Але як такі великі природні наміри втілити в життя ДНЗ? Цю відповідь знаходимо у Софи: «Навкруги в дитячому садку мусить бути усе рідне, що нагадує їй знайомі хатні обставини з найкращого боку, мусить лунати її рідне слово, її рідна музика і поезія. Садок має бути весь пройнятий національним духом свого народу...». Тут не тільки маленькі діти, а й дорослі: вихователі, батьки, методисти, -- отримують насолоду від праці, від життя багатомірного і цікавого.

Саме такі педагоги дадуть відповідь на всі запитання «Як?» і «Чому?» Немовби про нашу сьогоднішню ситуацію Софія Русова писала: «Мало ще мати вихователів з відзнакою, науковою підготовкою, треба, щоб усе громадянство розуміло велику вагу виховання й утворювало найкращі задля цього умови».

Важливий висновок, який робить Софія Русова, полягає в тому, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний, а не змучений, безправний учитель принесе найбільшу користь учням і їхнім батькам. Потрібне ще й інше, без чого бути керівником дорослого колективу просто неможливо. Це інше, найважливіше, полягає в умінні зберегти в собі, всупереч часу, циркулярам і обов'язкам адміністратора,-- дитяче, ненаситно-допитливе, дослідницьке, дієве сприйняття життя, з його впевненістю в обов'язковій перемозі Добра, Любові, Справедливості. Краси, з його дивовижною властивістю жити водночас у двох світах: реальному і казковому, жити тим, що є, і тим, що буде!

П. Маслєнніков вважає, що внутрішкільний контроль - це основне джерело інформації, на основі якої розробляються управлінські рішення, а також засіб зворотного зв'язку в системі управління. Крім цього, автор дає критичну оцінку ставлення окремих управлінців до контролю, як функції, що в умовах демократизації почала втрачати свою роль, а також аргументує її необхідність.

Г. Горська і Р. Чуракова розглядають контроль як корегуючий засіб діяльності вчителів, керівників, учнів, вихованців. При цьому вони дотримуються думки, про те, що контроль є засобом одержання інформації про стан навчально-виховного процесу.

Структура системи контролю, на думку Н.В. Москаленко, містить у собі як складовий компонент контроль не тільки за професійною діяльністю вихователя, його методичним зростанням, організацією навчально-пізнавальної діяльності вихованців, але й за динамікою отриманих результатів, рівнем розвитку вихованців, зміною і дією різноманітних факторів, що впливають на якість їхнього розвитку, ефективність виховання в цілому. Дослідник пише: «Багатогранність зв'язків між управлінськими функціями та їх компонентами неможливо зрозуміти, не розглядаючи їх лише в формально оперативному плані».

Ю.К. Конаржевський виділяв такі закономірності управління: гуманістичність, демократичність, аналітичність, цілеспрямованість; і такі принципи управління: поваги та довіри до людини, цілісного погляду на людину, співробітництва, соціальної справедливості, індивідуального підходу, збагачення роботи вихователя, особистісного стимулювання, єдиного статусу, перманентного підвищення кваліфікації, консенсусу, колективного прийняття рішення, участі в управлінні вихователів та делегування повноважень, цільової гармонізації, горизонтальних зв'язків, автономізації управління, постійного обновлення.

Питання змісту освіти було завжди в центрі дискусій з освітньої проблематики. Згідно до сучасної концепції освіти будь-яке помітне просування знань рано чи пізно тягне за собою доповнення, введення нових елементів у навчальні програми, особливо там, де очікується прогресування науки і технологій. Такі доповнення не завжди супроводжуються загальним переглядом змісту відповідних навчальних дисциплін з тим, щоб інтегрувати нові факти і поняття, не збільшуючи об'єми навчальних програм. Адже в окремих випадках і нерідко у навчальні плани включаються нові додаткові предмети. З часом навчальні плани і програми стають настільки об'ємними, що викликають перевантаження учнів. З ХIХ ст. таке явище засуджується і є об'єктом критики, особливо там, де безмежні навантаження стосуються середньої ланки освіти [35, с. 38].

Прискорення прогресу знань все більш ускладнює процес управління ним. Збільшення учбового навантаження збільшує місце і роль, що відводяться для запам'ятовування в процесі навчання та виснаження інших розумових дій, операцій, функцій.

Контроль та оцінка в будь-якому виді діяльності завжди суттєво безпосередньо впливають на її якість та ефективність, на ставлення людини до виконання обов'язків, на розвиток почуття відповідальності за стан справ і мотивації цілеспрямованої діяльності. Коли людина не бажає загубитися серед людей і намагається повною мірою реалізувати свої потенційні можливості, вона потребує постійної оцінки своїх дій. На соціальну оцінку має право кожна людина, і кожен з нас прагне отримати найповнішу оцінку.

Такого самого ставлення до себе вимагає і педагогічний процес. Контроль має бути систематичним, освітнім, діагностичним, виховним, розвитковим, керівним, оцінювальним, всебічним, об'єктивним. Він повинен обіймати всі ланки педагогічного процесу і сприяти його вдосконаленню. Тому «контроль» і «оцінка» є педагогічними поняттями. Більшість сучасних педагогів, такі як А. М. Алексюк, Ю. К. Бабанський, В. В. Воронов, С. У. Гончаренко, К. Інгенкамп, Ч. Купісевич, В. Оконь, І. П. Підласий, І. Ф. Харламов підкреслюють особливу значущість контролю та оцінки для здійснення навчально-виховного процесу в сучасних умовах.

1.3 Теорія та практика удосконалення управління ДНЗ

Управління, як невід'ємна частина педагогічної системи навчального закладу, її системо утворююча засада, має об'єктивну природу, але за механізмом реалізації - це суб'єктивний процес. Воно може бути переважно інтуїтивним або спиратися на теоретичні основи науки. У зв'язку з цим надзвичайно важливо визначити, як співвідносяться практика і теорія управління [39, c. 30].

У західній теорії управління освітніми установами є чотири основні концепції управління.

Перша з них ґрунтується на критерії економічної ефективності освітньої установи. В рамках цієї концепції освітня організація розглядається як закрита, механістична, раціональна система, управління якою націлено на забезпечення її ефективності.

Друга концепція ґрунтується на критерії педагогічної ефективності. Вона спирається на положення психологічної науки, а в аналітичному плані базується на аналізі досвіду адміністраторів навчальних закладів, які орієнтовані на принципи біхевіоризму. Освітню організацію представники цієї концепції розглядають як напіввідкриту, органічну, природну систему, управління якою спрямоване на інтеграцію складових елементів і з метою оптимізації функціонування. Акцент у цій моделі робиться на людських стосунках і управлінській поведінці.

Третя модель управління базується на критерії гнучкості. У концептуальному плані вони спираються на теорії управління розвитком, розвитку організаційних структур, теорії випадковості, інституціонального розвитку. Прихильники цієї концепції розглядають освітню організацію як відкриту й адаптовану систему. В процесі управління такою системою основне значення надається ситуаційним змінним зовнішнього середовища з метою забезпечення її політичної гнучкості.

Четверта модель управління базується на критерії релевантності. В її основі - положення екзистенціоналізму, діалектичного методу, критичного реалізму і теорії людських стосунків. У рамках цієї моделі освітня організація розглядається як цілісна система елементів, що взаємодіють у процесі управління якою фахівці спираються на свідомість і критичність суб'єктів, суперечливість і спільність цілей в контексті культурної релевантності.

Найбільш сучасними, і не тільки за часом їх створення, вважають нині моделі управління, що базуються на критеріях гнучкості та культурної релевантності [39, c. 30-31].

Оскільки управління має цілеспрямований характер, то визначення цілей є вихідним пунктом управління навчальним закладом. Цілі управління навчальним закладом у своїй основі об'єктивні, тому що вони обумовлені об'єктивними законами функціонування навчального закладу як складної системи. Але процес визначення цілей має суб'єктивний характер у зв'язку з тим, що цілі виробляються і формулюються людьми [39, c. 37].

В управлінні навчально-виховним процесом першочергове значення має особистість керівника, вчителя, тобто педагогічно спрямована сукупність їх ідейних, емоційно-вольових та характерологічних якостей.

У психології зростання особистості розглядається через явище саморозвитку як неперервного процесу, в межах якого людина має здатність керувати подіями власного життя, формувати добрі та відкриті стосунки з іншими людьми, мужньо та послідовно захищати свої погляди, сприймати життя в усій його красі.

Розвинена особистість, яка бере на себе відповідальність за свої дії, задовольняє свої потреби без шкоди для інших людей; досягає значного успіху в діяльності, оскільки вона є для неї об'єктом самовираження; демонструє енергію в повсякденному житті; відкрита до професійних змін та нового життєвого досвіду.

Психолого-педагогічними умовами покращення підготовки магістрантів до управлінської діяльності в умовах особистісно-орієнтованої освіти, на наш погляд, є: забезпечення усвідомлення ними завдань та вимог майбутньої професії; формування в майбутніх керівників професійно-психологічної спрямованості особистості; організація активності кожного магістра; врахування в процесі навчальної взаємодії зі студентами індивідуальних особливостей кожного; максимальне використання в навчально-виховному процесі активних методів навчання та нетрадиційних форм професійної підготовки; організація керованої самостійної роботи магістрантів; індивідуально-творчий підхід до студентів, який забезпечує індивідуалізацію й творчу спрямованість навчально-педагогічного процесу, формування в них системи професійно необхідних якостей; включення до процесу навчання інтерактивних технологій, спеціально спрямованих знань, тренінгових технологій; створення гуманізованої системи відносин; розробка предметного змісту, технології його використання в навчально-виховному процесі; аналіз використання студентом різних способів опрацювання навчального матеріалу (вибір найбільш раціональних, зіставлення своїх і чужих способів, їх аналіз, обговорення, аргументація застосування й таке інше).

Без духовного (інтелектуального та емоційно-чуттєвого - „через серце”) переосмислення цілей, форм і засобів своєї діяльності тими, хто готується до здійснення управління освітніми процесами, позитивні зрушення неможливі.

Безпосереднє управління дитячим дошкільним закладом (дитячими яслами, дитячими садками) директор (завідувач), якого призначає вищий орган управління освіти чи орган місцевого самоврядування. Відповідна освіта, стаж роботи та наявність організаторських здібностей -- основні умови призначення керівника будь-якого освітнього закладу на посаду. Керівник несе персональну відповідальність перед державою за організацію та якість навчально-виховної роботи з вихованцями, зміцнення їх здоров'я та фізичний розвиток, а також за фінансово-господарський стан закладу. В своїй діяльності він спирається як на трудовий колектив, так і на громадські організації, метою яких є надання різноманітної допомоги освітньо-виховним закладам.

При дошкільних дитячих закладах доцільно створювати батьківські комітети з числа батьків вихованців. Їх покликано надавати допомогу освітньо-виховному закладу, а також сім'ям у вихованні дітей.

Розглянемо, що ж являє собою сучасний дитячий садок. Виділяють такі основні характеристики:

багатий, має просторі та світлі приміщення, гарний інтер'єр, сучасне обладнання, зручні меблі, різноманітні іграшки та дидактичні матеріали в достатній кількості;

має незаплямовану репутацію протягом тривалого часу;

у ньому працюють порядні, чесні, справедливі, щирі люди;

в ньому затишно, добре доглядають дітей, дбають про їхнє здоров'я;

працює стабільно, організовано, ритмічно;

дбає про підготовку до школи, про те, щоб дати дитині знання, уміння, навички з навчальної діяльності (математики, мови, читання тощо);

відомий висококваліфікованими фахівцями, майстрами своєї справи;

надійний, перевірений часом, якому можна довірити найдорожче -- свою дитину;

характеризується позитивним психологічним кліматом, дружніми стосунками в колективі, чуйним ставленням до малюків;

у роботі застосовуються інноваційні підходи, експеримент;

у ньому створено розвивальне середовище для формування у дітей життєвої компетентності, освітньо-виховний процес наближений до реального життя;

незвичайний, не схожий на інші, кращий за них, викликає захоплення, подив, шану;

прагне встигати за часом: у ньому навчають іноземної мови, ознайомлюють з азами комп'ютерної грамоти, вводять дитину в сучасний інформаційний простір.

Узагальнивши наведену інформацію, можемо сказати, що в оцінці сучасного дошкільного закладу центром відліку є кілька основних характеристик. Визначальною є культура садка, загальна атмосфера в ньому, що створюється спільними зусиллями всіх учасників освітнього процесу та формується в результаті інтеграції досвіду вихователів та адаптації закладу до вимог і потреб суспільства й держави. Одне з перших місць в оцінці діяльності дошкільного закладу посідає турбота про здоров'яга розвиток дитини, наявність педагогів-професіоналів, сучасне обладнання приміщень та ігрових майданчиків.

Зрозуміло, оцінки різних "експертів" істотно різняться. Для дитини ж найважливіше, щоб у садку було затишно, можна було займатися улюбленими справами, відчувати турботу й прихильність дорослих та однолітків. На думку основного замовника -- батьків, найголовніше - здоров'я малюка, а отже, належний догляд за ним, безпека його життя, сприяння розумовому розвитку. З погляду працівника ДНЗ, пріоритетними є атмосфера закладу, можливість реалізувати свої здібності, відчувати повагу дітей, батьків, колег. Якщо подивитися на проблему поглядом роботодавця, то в центрі уваги буде забезпечення дітям якісної освіти.

Чи кожний дошкільний заклад може похвалитися високою якістю та різноманітністю освітніх послуг? Чи всі пропоновані освітні послуги доцільні? Чи відповідають вони вимогам сучасності та віковим можливостям дітей? На що вони спрямовані -- на формування у дітей навичок практичного життя, життєздатності, компетентності? На форсування інтелектуального розвитку за рахунок надмірного напруження (а може й перевантаження) нервової системи? На задоволення амбіцій заможних батьків? На створення іміджу "просунутого", "престижного", "елітного" освітнього закладу? Набір освітніх послуг, що пропонуються, є випадковим чи це результат чітко визначеної стратегії. 3авдяки загальним позитивним тенденціям суспільного розвитку сьогодні дошкільні навчальні заклади зорієнтовані на інші пріоритети: особистісна спрямованість (не лише на дитину, а й на педагога, батьків), відкритість змісту, форм, методів роботи тощо. Отже, сучасний дошкільний заклад має дедалі більше повертатися обличчям до кожної родини, дбаючи про забезпечення права дітей на здобуття дошкільної освіти, створення кожному малюкові рівних з його однолітками стартових умов для подальшого навчання у школі, успішного особистісного зростання.

Але чи можна сьогодні кожний дошкільний заклад вважати по-справжньому відкритим, повернутим обличчям до родини, її запитів, очікувань? Чи скрізь реалізовується на практиці проголошений принцип активної взаємодії дитячого садка та сім'ї заради досягнення прогнозованих високих цілей розвитку виховання, навчання дітей? Безумовно, певний позитивний досвід роботи у цьому напрямку вже напрацьований окремими педагогічними колективами дитячих садків України. Завдяки тісному співробітництву дошкільного закладу з батьками та іншими старшими членами родин навколо дітей створюється атмосфера довіри, взаєморозуміння, підтримки, єдиних вимог -- по-справжньому розвивальне та виховне найближче соціальне середовище.

Такий підхід сприяє зближенню в дитячій свідомості образів педагога і членів сім'ї за рахунок набуття цими найближчими людьми спільних рис, певного уподібнення. Зокрема, образ педагога-вихователя деформалізується, пом'якшується, споріднюється з образами батьків. Водночас дитина починає сприймати членів родини не лише як людей, що обслуговують її, задовольняють усі примхи, витримують вередування тощо, але і як авторитетних вимогливих вихователів, носіїв цікавої інформації, багатьох корисних умінь, особливих здібностей. Таке сприймання дошкільнятами дорослих людей з найближчого оточення в дитсадку й удома неможливе, якщо робота з батьками обмежуватиметься традиційними форумами роботи, як от: батьківські збори, групові та індивідуальні консультації, бесіди, оформлення "батьківських куточків". Тут потрібні зовсім інші підходи [30, c. 11].

Насамперед важливо змінити об'єкт-суб'єктні відносини, тобто усвідомити самим і переконати членів родини, що вони є суб'єктами навчально-виховного процесу.

А це означає, що батьки та інші члени родини мають перестати бути пасивними об'єктами впливу з боку педагогів та почати безпосередньо взаємодіяти з вихователями та дітьми на засадах партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю.

Мова не йде про заклик педагогів перекласти на батьків свої обов'язки. Йдеться про те, що і треба ближче ознайомитися з їхніми можливостями як потенційних партнерів з метою залучення до тісної співпраці. Насамперед варто з'ясувати, хто з членів родини може і хоче (поспілкуватися з дітьми упродовж дня в тій групі, яку відвідують їхні малюки, що можна зробити через анкетування чи в безпосередніх і бесідах. Цю категорію батьків умовно назвемо колеги і партнери.

У сучасних соціально-культурних умовах висуваються досить високі вимоги до професійно-управлінської компетентності керівників освіти, зокрема керівника дошкільного навчального закладу (ДНЗ), його педагогічної майстерності, психологічної грамотності, здатності оптимально реалізовувати управлінські функції, самостійно розв'язувати різноманітні завдання в нестандартних ситуаціях, ефективно взаємодіяти з учасниками педагогічного процесу.

Це зумовлено такими основними чинниками, як зміна парадигми дошкільної освіти (перехід від навчально-дисциплінарної до особистісно-орієнтованої моделі виховання) й орієнтація на освітні запити дітей і батьків, що передбачає створення різних типів навчальних закладів, здійснення постійного освітнього маркетингу (аналіз попиту на освітні послуги, формування позитивного іміджу ДНЗ), упровадження педагогічних та організаційно-управлінських інновацій [31, c. 23-24].

Такий стан наукового знання зумовлює необхідність розв'язання суперечностей, що об'єктивно мають місце в теорії та практиці педагогіки, а саме: між вимогами, які висуваються до професійно-педагогічної компетентності керівника ДНЗ, та наявним рівнем його управлінської компетентності; між потребою теоретичного й практичного забезпечення готовності керівника ДНЗ до ефективної управлінської діяльності та відсутністю цілеспрямованої організації підвищення його кваліфікації; між накопиченим досвідом управління соціально-педагогічними системами та недостатньою розробленістю науково-методичного обґрунтування процесу вдосконалення управлінської діяльності керівників ДНЗ.

Висновки до розділу 1

Проаналізувавши основні наявні у світі концепції менеджменту, праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем управління ДНЗ, маємо зазначити, що:

розвиток теорії управління обумовлювався змінами у суспільних відносинах, появою нової управлінської практики, нових організаційних завдань;

значне розмаїття управлінських теорій обумовлене наявністю різних поглядів на співвідношення в управлінні ролі мети, людини та управлінської діяльності;

розвиток теорії управління відбувався від акцентування на окремих складових організації;

накопичений за роки існування менеджменту теоретичний арсенал може бути використаний для обробки сучасної теорії управління навчальним закладом, але не може її замінити;

в наш час потрібні нові концепції управління освітніми установами, які б враховували надбання менеджменту, сучасний стан суспільства та освіти, існуючі традиції та управлінську практику.

Ми можемо зробити висновок, що керівники ДНЗ, які творчо ставляться до своєї справи та орієнтуються на реальні інтереси дитини на практиці бачать результати ефективного управління своїм навчальним закладом, адже лише тоді, коли керівник сам зацікавлений у подальшому розвитку дошкільного навчального закладу, можна говорити про удосконалення системи менеджменту ДНЗ.

Отже, накопичений досвід керівника, пошук нових методів управління з огляду на зміни у поточні суспільстві сприятимуть удосконаленню управління ДНЗ.



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЮ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ДНЗ

2.1 Принципи, функції, методи в практиці управлінської діяльності керівника ДНЗ

Ефективність керівництва визначається здатністю розділити своє бачення проблеми з іншими учасниками педагогічного процесу, тобто йдеться про керівництво разом з людьми, а не над ними.

Зазначимо: на відміну від політиків, представників шоу-бізнесу, які не мають постійної аудиторії, завідувачеві ДНЗ доводиться безпосередньо спілкуватися з дитячим колективом, батьками, педагогами, ЗМІ, а також з вищими адміністративними та контролюючими інстанціями. Усе це потребує постійної праці керівника над власним позитивним іміджем, який би віддзеркалював імідж самого закладу.

Наріжний камінь діяльності керівника - постановка мети перед колективом, що базується на державних документах, законах України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", Базовому компоненті тощо й узгоджується з напрямками роботи обласного управління освіти.

Модернізація національної системи дошкільної освіти потребує чітких визначених наукових засад, на яких вона ґрунтується, урахування сучасних тенденцій розвитку України як демократичної держави. Вихідною умовою, оновлення системи дошкільної освіти є організація педагогічного процесу, в основі якого лежить ідея розвитку дитини, а центром відрахунку в оновленні змісту, форм і методів виховання й навчання дитини -- вчення про цінність і сенс її буття.

Від народження кожна дитина має можливість з часом стати особистістю, здатною свідомо й відповідально ставитися до життя, реалізувати свій біологічний, психологічний та соціальний потенціали, розвинути власне "Я" не лише з допомогою дорослих, а й завдяки власним зусиллям. У своєму біологічному житті дитина існує за природною програмою, в соціальному -- за нормами життя соціуму. Щоб перетворитися на ОСОБИСТІСТЬ, вона має самостійно докласти зусиль для власного зростання.

На жаль, у вітчизняній педагогічній науці проблемі розвитку особистості в дошкільному віці не приділялося належної уваги: ігнорувалися власні сили дитини, суб'єктна активність, що нівелювало проблему саморозвитку як таку. Через це з переліку основних чинників розвитку дошкільника випадала його власна діяльність. Сучасний дошкільник надто прив'язаний до дорослих проблем, стилю життя, моделей навчання. Не усвідомлюючи цього, дорослі амбіційно порушують закони його здорового функціонування, нищать дитячу субкультуру, вихолощують дитячі види діяльності, гіпертрофують значення раннього навчання читання, лічби, писання для загального та особистісного розвитку. Сучасні дошкільнята (особливо в містах) часто зростають у штучно створеному дорослими середовищі, яке вважається розвивальним лише тому, що воно сучасно технічно обладнане, насичене всілякими інтелектуальними забавами, які нібито мають розвивати дитину з ранніх років, робити з неї інтелектуального генія. Водночас вони характеризуються низькою життєздатністю, егоцентричними орієнтаціями, нещирістю, надмірним прагматизмом, обачливістю. Це ускладнює процес соціалізації, актуалізує потребу вивчення феномена «нової дитини» [35, c. 37].