Формування творчої особистості як наукова проблема

Розгляд творчості як суттєвого аспекту акме людини. Вивчення структури рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності у людинознавчих науках. Аналіз компонент (когнітивна, емоційна) та шляхів формування творчої особистості.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.04.2010
Размер файла 78,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ЗМІСТ

  • ВСТУП
  • РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА
    • 1.1 Стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літературі
    • 1.2 Творчість як суттєвий аспект акме людини
    • 1.3 Структура рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності у людинознавчих науках
  • Висновки з першого розділу
  • РОЗДІЛ 2. КОМПОНЕНТИ І ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
    • 2.1 Компоненти творчої особистості
    • 2.2 Шляхи формування творчої особистості
  • Висновки з другого розділу
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. У сучасних умовах однією із стратегічних завдань системи освіти стає формування особистості з високим рівнем інтелектуальної культури, орієнтованої на безперервний саморозвиток, що визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, здатної забезпечити своєю діяльністю сталий розвиток людства в майбутньому. У даній ситуації необхідні нові підходи до навчального процесу, нові методологічні, теоретичні й психолого-педагогічні підстави для конструювання змісту й форм навчальної діяльності.

Традиційні освітні технології не націлюють студента на формування власних, індивідуальних цілей і дій, формують дистанцію між викладачам і студентом, демонструють домінуюче положення першого щодо другого.

У сучасній шкільній практиці в останнє десятиліття активно затверджуються нові траєкторії взаємин у системі "викладач-студент-підручник".

На думку В.Чудновського, "професія педагога є однієї з найбільше сенсоутворюючих". Ми припустили, що в сучасних умовах викладач як і раніше залишається носієм високих життєвих змістів. Однак кризовий стан суспільства впливає на їхню реалізацію в навчально-виховному процесі й на визначення вершин в особистісному й професійному розвитку педагога, позначуваних терміном "акме". Акмеологію як галузь наукового знання й акмеологічний підхід розробляли А. Бодальов, Г. Вайзер, А. Деркач, В.Зазикін і ін.

Студент у позиції суб'єкта проявляє особистісну й навчальну активність, самостійність, ініціативність, які інтегруються в особистісні властивості й сприяють самоорганізації, умінню ухвалювати рішення в нестандартних ситуаціях. Що сформувалися у вітчизняній психології в середині XXв. теорії, концепції, трактування навчання, навчальної діяльності (Л.Айдарова, Д.Богоявленський, П.Гальперін, Г.Граник, В.Давидов, Л.Занков, З.Калмикова, Г.Костюк, Л.Ланда, А.Люблинска, А.Маркова,) свідчать, що, з одного боку, інтерес являє собою виборчу спрямованість людини; з іншого боку, тенденцію займатися діяльністю, речами, процесом занять; із третьої сторони, позначає специфічне відношення особистості до об'єкта, викликане емоційною привабливістю.

Реформа освіти спрямована на цілеспрямовану організацію таких форм, способів і приймань навчальної діяльності студентів, які реально сприяють підвищенню й збереженню навчальної мотивації студентів, позитивним змінам їх пізнавальної активності й забезпечують більш якісний рівень освіченості й навченості студентів. Однак цей процес ускладнюється рядом істотних протиріч між:

- висунутими основними документами про реформування системи освіти, вимогами до підвищення якості навчання через мотиваційну й змістовну складові й недостатністю форм, засобів і методів розвитку та підтримки пізнавальної активності студентів;

- вимогами сучасного освітнього процесу до "концентричного" способу організації змісту освіти.

Завдання:

Теоретична база дослідження включає:

- загальну теорію формування навчальної діяльності в педагогічній теорії та практиці і положення загальної теорії навчальної діяльності;

- концепції розвитку мотиваційної сфери і мотивації в навчальній діяльності;

- загальнотеоретичні положення про розвиток пізнавального інтересу особистості в навчанні, думок, помислів, проявів розумової та емоційної активності;

- теорія пізнавальної активності людини та пізнавальної активності в навчанні;

- концепції розвиваючого навчання, діяльно-орієнтованого навчання, проблемного навчання.

Для рішення поставлених завдань використовувалися наступні методи:

- теоретичні: аналіз наукової літератури по педагогіці й суміжним науковим галузям; програмування, аналіз педагогічної документації;

- праксиологічні: опитування (анкетування, бесіда), обсерваційні (пряме, непряме спостереження), праксиометричні (аналіз продуктів діяльності) і інформаційні методи.

Структура наукової роботи складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загального висновку, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

1.1 Стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літературі

У світовому і вітчизняному людинознавстві, на думку віце-президента Міжнародної академії акмеологічних наук А. Деркача, існувала значна прогалина - комплексно не вивчалася доросла людина. "Її розвиток у ранній, середній і пізній зрілості в науці послідовно не був представлений і у взаємодії одне з одним не розглянуто об'єктивні і суб'єктивні чинники, наявність яких необхідна, щоб людина як природна істота (індивід), як особистість (ансамбль відносин) і як суб'єкт діяльності (перш за все, як професіонал) досягла вершини в своєму розвитку і щоб відбулося, як говорили давні греки, акме її індивідуальності" [4, с. 3].

В античності з акме ототожнювався творчий, продуктивний, зрілий стан духу - стан творчого піднесення і натхнення, коли в людині прокидаються вищі сили. Досягнення акме філософом, правителем чи полководцем мало не менше значення, ніж дати їх народження. Так, "пора розквіту акме (сорокаріччя) Геракліта припадала на 69-у олімпіаду, тобто на 504 - 501 рр. до н. е., ...Зенона - на 78-у чи 79-у олімпіаду, тобто на 60-ті рр. до н. е., ... Протагора - на 84-у олімпіаду, тобто на 444 - 441 рр. до н. е." [24, с. 133].

У віковій психології дорослість традиційно розглядалася як стабільний період. 1926 року Е. Клапаред охарактеризував зрілість як стан психічної "скам'янілості", коли припиняється процес розвитку людини [19, с. 231]. Проте пізніше було показано, що зрілість не завершується з дорослістю. Природа психофізіологічного розвитку зрілості різнорідна і суперечлива; на всіх її етапах трапляються сензитивні і критичні моменти.

Вперше термін "акмеологія" 1928 року запропонував М. Рибников для позначення періоду зрілості як найпродуктивнішого, творчого періоду життя людини. "Акме" - найвища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора. Цей період охоплює вік від 18 до 55 - 60 років і характеризується завершенням загальносоматичного розвитку і статевого дозрівання, досягненням оптимізації фізичного розвитку, а також високим рівнем інтелектуальних, творчих і професійних досягнень [21].

Найзначніші систематичні комплексні дослідження цього періоду людського життя здійснювалися під керівництвом академіка Б. Ананьєва.

Структура психофізіологічного розвитку дорослих поєднує періоди піднесень, спадів і стабілізації функцій. Це суперечливий процес; характерними для нього є як найскладніші утворення (інтелект, логічні і мнемічні функції), так і найелементарніше (теплоутворення, метаболізм, різнорівневі особливості психомоторики).

Зрілий вік є періодом практичного, професійного життя людини. Постановка життєвих цілей ґрунтується на принципах та ідеалах, визначених на попередньому етапі, а також на життєвих планах людини. Труднощі, що супроводжують певні етапи життя, долаються бажанням самої людини розвиватися, ставати більш зрілою і відповідальною. Зріла особистість у ході розвитку самостійно обирає чи змінює зовнішню ситуацію свого розвитку, а завдяки цьому змінює і себе.

Отже, у період дорослості відбувається посилення соціального розвитку особистості, включення її в різні сфери суспільних відносин і діяльності. При цьому процес особистісного розвитку залежить від рівня соціальної активності і ступеня продуктивності самої людини [3].

Акмеологія як наука виникла на перетині природничих, суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін. Ступінь і, водночас, вершина зрілості (АКМЕ) - це, за визначенням О. Бодальова, багатовимірний стан людини, "який хоча і охоплює значний …етап її життя і завжди показує, наскільки вона відбулася як громадянин, як фахівець-трудівник.., як …особистість, він, разом з тим, ніколи не є статичним… і …відзначається… варіативністю і мінливістю" [4, с. 5]. Індивідні, особистісні і суб'єктно-діяльнісні характеристики осягаються в єдності і напрацьовуються акмеологією в процесі комплексних досліджень вченими, які репрезентують цю нову науку [1; 2; 4 ].

Сучасна акмеологія - це наука про досягнення вершин духовності, людяної якості в людині, про досконале оволодіння обраною професією. Вона вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на ступенях її зрілості (вищі форми самореалізації особистості), розглядає процеси професійного і особистісного розвитку у їх єдності, а також шляхи професійної соціалізації на основі реалізації творчого потенціалу суб'єкта діяльності [18, с. 52.]. Істотного значення сучасна акмеологія набуває в управлінській, педагогічній, психотерапевтичній діяльності, де поняття "зрілість" розглядається як еталонне поєднання властивостей.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України відбувається природне оновлення освіти, спричинене певними чинниками: поступовим входженням нашої держави до Європейського культурного простору та змінами професійних умов функціонування навчальних закладів на всіх рівнях освітянської ієрархії. У Національній доктрині розвитку освіти зазначається: "Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і народжує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства [13,3].

Отже, сучасні реалії потребують активізації розвитку особистості, її творчого потенціалу, особливої уваги набувають питання виховання в молоді творчого ставлення до життя. Тому реформування системи загальної освіти, професійної підготовки педагогічних кадрів пов'язано з новою його провідною функцією - розвитком особистості на засадах творчих позицій, Реалізація останнього потребує й нового теоретико-методологічного фундаменту, щоб системно увідомити особистість і діяльність педагогічних кадрів у новому столітті, об'єктивно оцінити їх місце у суспільстві та виявити ступінь готовності до сучасних перемін у світовому просторі та у нашій державі. Серед нових наукових напрямів, які дають змогу якісно здійснювати підготовку кадрів освіти з позицій сьогодення, є, на нашу думку, акмеологічний підхід. Акмеологія - теоретична основа нової галузі сучасного людинознавства. Акмеологія взаємодіє з широким колом наук, які так чи інакше вивчають людину, її життя, діяльність. Ця взаємодія визначає наукові методологічні підходи в акмеології. Акмеологія - інтегративна наука - від психології відрізняється тим, що досліджує закономірності творчості, досягнення цілісною людиною тих чи інших результатів. Вона формує критерії оцінки рівня продуктивності її діяльності, досліджує умови життя і розвитку: біографію, походження, оточення, її взаємодію і взаємовідношення з іншими людьми [14,4]. Обмірковуючи перспективність акмеології в епоху глобалістики, вважаємо доцільним перегорнути сторінки історії в минуле століття, згадати першоджерела її розвитку і усвідомити прогностичні реалії акмеології та її роль, місце в колі інших наук щодо стратегії "'життєвого шляху" людського буття в планетарному просторі.

Нагадаємо, що в 1928р. М.О.Рибников увів у науковий обіг поняття "акмеологія", визначив ним розділ вікової психології - психологію зрілості чи дорослості. Формування акмеології проходило в науковій школі Петербурзького університету. Біля витоків її стояли такі вчені як В.М. Бехтерев, М.М. Ковалевський, П.А. Сорокін, В.Н. Мясищев, БГ. Ананьєв, Е.О. Кузьмин. В.М. Бехтєрев, будучи ініціатором створення Психоневрологічного інституту як навчально-наукового закладу, говорив на його відкритті в 1908р.: "Як це не печально, але необхідно відзначити парадоксальний факт, що у нашій вищій освіті сама людина залишається ніби забута. усі наші вищі школи мають на меті здебільшого елітарні чи професійні завдання. Вони готують юристів, математиків, природознавців, лікарів, архітекторів, техніків, шляховиків та інших. Але при цьому поза увагою залишається те, що в центрі уваги повинна бути саме людина. Для держави і суспільства, крім державних діячів, потрібні фахівці, які розуміли б, що таке людина, як і за якими законами розвивається її психіка, як оберігати її від ненормальних відхилень у цьому розвитку, як краще виховання, як оберігати сформовану особистість від занепаду інтелекту і моральності, якими засобами потрібно стимулювати відродження населення, якими суспільними настановами належить підгримувати самостійіїість особистості, позбавляючи розвиток пагубної у суспільному змісті пасивності, якими способами держава повинна оберігати і гарантувати права особистості, в чому повинні полягати розумні засоби боротьби зі злочинністю, яке значення мають ідеали в суспільстві, як і за якими законами розвивається масовий рух розумів і т.п. [7,113]. Як випливає із змісту відповідного висловлювання, відомий вчений обгрунтував головне завдання - пізнання людини, визначивши при цьому шляхи розкриття її творчого потенціалу.

Акмеологія всебічно висвітлює особливості важливого ступеня, який проходить людина у своєму розвитку - ступеня зрілості. Вона визначає подібне і відмінне у різних людей, з'ясовує специфічні діяння, факти, які обумовлюють індивідуальні особливості зрілості. Стан зрілості не виявляється у людини несподівано і відразу. Він обумовлюється всім попереднім життям.

Тому метою акмеології є з'ясування характеристик: що потрібно розвивати у людини в дошкільному дитинстві, у молодшому, старшому шкільному віці, у роки юності. Важливими чинниками у розвитку людини як індивіда, особистості й суб'єкта діяльності є обставини, в яких проходить її життя. Враховуючи ці реалії, акмеологія послідовно простежує механізми і результати взаємодії макро-, мезо-, мікро соціумів і природних умов на людину, проектуючи і вирішуючи при цьому завдання розробки такої стратегії організації її життя, реалізація якої сприяла б проектуванню себе на ступені зрілості. Вагома роль у розвитку творчого потенціалу належить самому суб'єкту діяльності. Вважаємо доцільним розкрити смисл деяких основних методологічних категорій, зокрема: творчість, потенціал, потенціал особистісний, стратегія життя, саморегуляція, самовдосконалення та ін. Так, Г.І. Хозяїнов розглядає творчість у такому сприйнятті: "Творчість - це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Творчість має особистісний, процесуальний і результативний аспекти. Вона реалізується у виробництві, науці, мистецтві, політиці, педагогіці і т.д. [17,6]. В широкому масштабі його подає Ю.О.Гагін, зокрема: творчість -- це спеціальна людська діяльність, яка поєднує в собі значення як іманентної властивості людини, такі ознаки її як способу існування, дійсності, і виявляється у примноженні матеріальних і духовних цінностей, характерних новими авторськими системами. Творчість - важливий спосіб реалізації потенціалу людини та основний механізм становлення індивідуальності. Творчість - головний спосіб формування професіоналізму і майстерності, а з іншого боку - критерій професіоналізму і майстерності. При проектуванні акмеологічних дій творчість розглядається як важливий конструктивний елемент у побудові цілісної, унікальної та універсальної індивідуальності у всьому діапазоні акмеологічних заходів: від знімання політичних синдромів - до виявлення духовності. Творчість є чинником і передумовою свободи людини [6, 142-143]. Розглянемо також смисл поняття "потенціал" з позицій акмеології.

У нинішній час все більше приділяється уваги проблемам розвитку особистості, її онто - і соціогенезу, персоногенезу і суб'ектогенезу, професіоналізму. Акмеологія, як нова галузь наукового знання, дає можливість обгрунтованіше розглядати ці парадигми розвитку особистості, визначати такі важливі моменти ж професійна самосвідомість, "Я" - концепція, акме особистості та ін. Актуальним є питання про розробку акмеологічної концепції формування професійної свідомості. Дотепер цей рівень в основному формується у професіонала з великим стажем роботи. Тому важливо запропонувати технологію формування професійної свідомості на більш ранніх етапах професіоналізації особистості. і вважати початком процесу професіоналізації не момент "входу у професію", а ранні етапи розвитку особистості. Проблема самосвідомості не може бути всебічно вивчена без розгляду "Я" - концепції та їх співвідношення в структурі особистості. Центром самосвідомості дорослої людини стає її особистість. Акмеологія розглядає тут питання про з'ясування характеристик, які повинні бути розвинені у дошкільному, шкільному віці та в юності. Відповідно, суб'єкт у всіх відношеннях зможе успішно виявляти себе на ступені зрілості. "Я" концепція - результат взаємодії біологічних, психологічних і психо-соціальних впливів у ході розвитку [1,65]. Ю.О.Гагін обґрунтовує суть останнього поняття в такому змісті "Я" концепція - усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе як основа взаємодії її з іншими людьми і відношення до самого себе. Я - концепція - образ власного Я, що включає когнітивний, емоційний і оціночно-вольовий компоненти. Їй властиве реальне Я й ідеальне Я. У зв'язку з цим поняття Я-концепція широко використовується в педагогічній акмеології, де реальне (дійсне) та ідеальне (можливе) розглядаються як втілення істотних рис людини (як індивіда, особистості, індивідуальності), необхідних для проектування її самовдосконалення. Становлення Я-концепції проходить у процесі становлення людини як індивідуальності. Як індивід і як особистість, де людина неповторна, не як поодинокий індивід, але як індивідуальність, яка перероблювала в себе особистість і підкорила її собі [6,162-163].

Провідні вчені в галузі акмеології (Н.В. Кузьміна, А.О. Деркач, В.М.Максимова, Ю.О.Гагін, С.Д. Пожарський, В.П, Бранський, Г.І.Хозяїнов, 0.0. Бодальов та ін.) підкреслюють, що важливим є наукове вивчення феномена "Акме", коли проходить виявлення загального і відмінного у різних людей. Схожість може бути виявлена при розгляді мікро-, мезо-, макросоціумів, у яких перебуває людина від народження і протягом всього її життя. Вони впливають на фізичний розвиток, на період досягнення особистістю зрілості, на формування творчого відношення до діяльності та своєрідність індивідуальності. І все це пов'язано з уродженими особливостями людини та її активною участю в самовдосконаленні. Але і при схожості зовнішніх умов, у яких проходить життя, індивідуальні, особистісні та суб'єктно-діяльнісні зміни здійснюються в неоднаковому темпі й відрізняються на кожному етапі кількісними і якісними показниками у різних людей. Тому значимим е визначення груп завдань, що пов'язані з виявленням загального і відмінного у досягненні "Акме" людьми і виявлення чинників, які визначають якісно-кількісні характеристики "Акме". Вченими проводиться науковий аналіз тієї сукупності характеристик, які пов'язані з оволодінням професією, з досягненням майстерності. Осягнення суті професіоналізму і розуміння шляхів, які ведуть до його вершин, мас теоретичне і практичне значення.

При цьому важливо розробити таку систему критеріїв та відповідний інструментарій, який дав би змогу визначити рівень професіоналізму. Вивчення діяльності суперпрофесіоналів, їх особистісних особливостей сприяє визначити те загальне, що їх об'єднує. Модель суперпрофесіоналізму в цій чи іншій сфері може бути орієнтиром для досягнення "Акме" іншими людьми цієї професії. Отже узагальнене завдання; всебічне вивчення професіоналізму, виявлення його рівня, визначення шляхів і засобів досягнення "Акме" в професійній діяльності. Наступним етапом є виявлення залежності між особливосгями професіоналізму зрілої людини та іншими проявами її поза сферою професійної діяльності.

Предмет акмеології, як узагальнено відзначає Н.В. Кузьміна, є цілісна людина в пору самореалізаціЇ її творчої зрілості. Зрілість - період у житті людини від самостійного вибору професії і навчального закладу до самостійного планування ритму і режиму роботи, самостійної організації свого часу і способу досягнення шуканих результатів. У цей період процеси виховання, навчання постійно замінюються процесами самореалізації у формі самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення, спрямованими на розвиток творчого потенціалу. Так, процеси саморегуляції в педагогічних кадрах проходять у духовній, фізичній і професійній сферах на трьох рівнях: 1) на етапі здобуття професійної освіти у навчальному закладі; 2) в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; 3)в період самостійної професійної діяльності (з перших кроків професійної діяльності - до досягнення вершин у реалізації творчого потенціалу).

Творчий потенціал, як приховані можливості у вирішенні спроектованих завдань, спочатку розвивається, нагромаджується, пізніше реалізується у творчій діяльності. В процесі виявлення творчого потенціалу зріла людина його формує, розвиваючи здібності й особистісні якості, напрацьовуючи власні інтегративні схеми синтезу знань із різних джерел; системи знань у формі вигідній для застосування при вирішенні практичних і теоретичних завдань; способів здійснення внутрішнього зворотного зв'язку (мета - діяльність - результат, їх узгодження і непогодження). Отже, самореалізація творчого потенціалу проходить за допомогою суб'єктивних інтегративних схем, систем, моделей. Суб'єктивні інтегративні схеми, системи формуються під впливом систематичного навчання під керівництвом викладача і власних . вольових, інтелектуальних фізичних зусиль у процесі розвитку людини. Як стверджується вченими-акмеологами (0.0. Бодальов, Г.І. ХозяЇнов, і Н.В. Кузьміна, С.Д. Пожарський та ін.) важливим є визначення тих характеристик, які повинні бути сформовані у людини в дошкільному і шкільному віці, щоб пізніше у період зрілості вона змогла проявити себе всебічно. Це важливо, адже характеристики людини як індивіда, особистості й суб'єкта діяльності на певних етапах зрілості пов'язані причинно-наслідковими залежностями з особливостями розвитку на попередніх етапах. Одночасно все це пов'язано і певним способом обумовлено загальними і частковими обставинами, в яких проходить життя людини. Глобальним завданням, як підкреслює О.О. Бодальов, є розробка такої стратегії організації життя людини, яка дала б їй змогу досягнути творчих вершин [5]. Далі вчений додає, що стан зрілості не з'являється у людини несподівано і зразу. На нього і на те, який він, "працює" все попереднє життя людини. Не тільки від природної схильності, але і від прожитого життя більшою мірою залежить, з яким запасом фізичної міцності пройде людина до ступеня зрілості; які ціннісні орієнтації і відношення стануть ядром її особистості; які здібності, а також який запас знань, умінь і навичок будуть характеризувати її як суб'єкта діяльності, коли вона буде дорослою.

На думку Г.І. Хозяїнова, основними елементами виявлення творчого потенціалу вважається: рівень продуктивності; інтегративні схеми; психологічні передумови у вирішенні творчих завдань; здібності; структура компетентності; когнітивні, емоційні, вольові властивості суб'єкта, вирішення творчих завдань; структура умілості; соціальний вплив на досягнення творчого результату; психологічна готовність до перебудови в діяльності; способи обліку обмежень і розпоряджень у вирішенні творчих завдань, які диктуються професією, виробництвом і моральними принципами. А.О. Деркач результати своїх досліджень у цьому аспекті обґрунтовує з таких позицій. Він вважає, що високий творчий потенціал, який виявляється в професійній діяльності, творчому пошуку, вмінні приймати ефективні і нестандартні рішення, прямо пов'язані з рівнем професіоналізму особистості та діяльності. Вчений підкреслює, що пріоритетними характеристиками творчого потенціалу є: творча спрямованість професійних інтересів; потреба в новаторській діяльності; здібність до новацій; високий рівень загального і деяких спеціальних видів інтелекту; здібність до формування асоціативних зв'язків; розвинена уява; сильна вольова регуляція поведінки і діяльності; самостійність; уміння управляти своїм станом, в тому числі стимулювати свою творчу активність [2,171 ].

Н.В.Кузьміна виділяє такі елементи вияву творчого потенціалу спеціалістів:

1) індивідуальні властивості досліджених (стать, вік, структура сім'ї, порядок народження, стан здоров'я);

2) рівень продуктивності діяльності у вирішенні досліджуваних класів, творчих завдань (вищий, високий, достатній, середній, нижчий від середнього);

3) інтегративні схеми інформаційного самозабезпечення, рольової взаємодії, аналізу зворотного зв'язку у вирішенні творчих завдань;

4) психологічні передумови продуктивного вирішення творчих завдань (система відношень, настанови, цінності, спрямованість, мотивація);

5) здібності, структура компетентності;

6)когнітивні, емоційні, вольові властивості суб'єкта реалізації творчих завдань;

7) структура умінь (гностичні, проектні, конструктивні, комунікативні, організаторські);

8) вплив контексту (тобто професійного, непрофесійного, сімейного і оточення);

9) соціальний вплив - оцінка, заохочення, соціальна роль;

10) психологічна готовність до перебудови діяльності в пошуках нових способів вирішення творчих завдань (самооцінка, інтегральність, екстремальність, догматизм, інтуїція);

11) способи обліку системи обмежень і наказів (приписування до вирішення творчих завдань, які диктуються професією і виробництвом);

12) способи обліку системи приписів і обмежень до вирішення завдань, які диктуються моральними принципами [12].

Відомо, сучасна епоха глобалістики потребує педагогічних кадрів, які повноцінно реалізують соціальний і професійний ефект освіти щодо формування особистості учня, здібного до творчості, самореалізації і підготовляє його до стрімких перемін у планетарному просторі. Це, безумовно, ставить нові професійні завдання вдосконалення як самого педагога, так і учня. Нагадаємо, самовдосконалення освітньої творчої діяльності педагогічних кадрів традиційно здійснюється на трьох рівнях (зміст їх - далі).

Процеси самореалізації в професійній сфері (починаючи зі вступу у вищий навчальний заклад), характеризується тим, що на зміну процесам виховання, навчання пріоритетну роль займає самовиховання, самонавчання, самопізнання. Відповідні названі процеси сприяють самовдосконаленню майбутнього спеціаліста чи вже працюючого педагога. Самовдосконалення, як відомо, завжди пов'язується із усвідомленням необхідності здійснювати успішну діяльність в інтересах суспільства. А останнє потребує вироблення проекту щодо розвитку творчого потенціалу, чітке визначення її усвідомлення цілей самовдосконалення. Оригінальне, на нашу думку, процес самовдосконалення обґрунтовують ІО.М. Орлов, Г.І. Хозяїнов [15; 17].

Самовдосконалення людини розглядається вченими як одна з основ досягнення вершин творчого потенціалу. Цілями самовдосконалення вважаються: прагнення до гармонії власних рис; досягнення згоди із самим собою; досягнення гармонії й навколишнім світом; ліквідація поганих звичок; контроль своїх потреб; розвиток здібностей; оволодіння саногенним мисленням; сходження до індивідуальності. Деталізуємо окремі з них. Безперечно, провідним є вміння здійснювати аналіз власних рис, визначати, яка з них перебуває у початковому стані, а яка надмірно розвинена, що може деформувати характер і виявляти себе в поведінці. Тому слід систематично задуматися і при потребі коректувати їх та прагнуги до гармонізації власних рис. Велика місія належить досягненню злагоди з самим собою. Адже це потребує прийняття самого себе таким, який я є, та виробити в себе терпимість до змін з наступною корекцією в Я - концепції окремих положень.

Вагомим пріоритетом у професійній діяльності є вміння людини розвивати загальні та часткові здібності. Особливо це важливо з позицій реалізації можливостей людини у творчості. Останнє пов'язано із формуванням індивідуальності людини і оволодіння саногенним мисленням. Для досягнення названих цілей самовдосконалення необхідна зміна мислення, що пов'язано з більш глибоким усвідомленням самого себе. Відповідно, з цього погляду психологи розділяють мислення на два типи: 1) патогенне, 2) саногенне. Перше з них - це звичайне мислення, що перебуває у силі звичного і програмується логічним підходом. Крім того, таке мислення характеризується відсутністю рефлексії як здібності розглядати себе зі сторони. Такому мисленню характерне збереження в собі негативних утворень (ревнощі, образи, страх...). Важливо вміти ослабити риси патогенного мислення і оволодівати саногенним мисленням. Воно буде сприяти оздоровленню психіки, тобто збереженню і зміцненню здоров'я людини та спрямовує її активність на творчу діяльність. Саногенне мислення - це мислення, що народжує здоров'я [Ю.М. Орлов].

Кожна людина, яка займається самовдосконаленням, повинна чітко визначити свої цілі таким способом, щоб у будь-якому випадку і різних обставинах їх досягнення сприяло успіху. Розглядаючи самовдосконалення людини як розвиток творчого потенціалу, зосередимося на суті поняття самовиховання. Якщо сприймати це .поняття як свідому діяльність, яка спрямована на реалізацію людиною себе як особистості, то самовиховання в цьому аспекті охоплює і самонавчання, і пізнання людиною власного Я. Виходячи з цих позицій та враховуючи досягнення вчених у відповідному напрямі, розкриємо коротко етапи і методи самовиховання.

Перший етап - вивчення і пізнання себе як особистості. Основні методи цього етапу самовиховання; самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, застосування тестів, які дають можливість вимірювати рівні розвитку психологічних властивостей особистості (тести досягнень, тести інтелекту і креативносгі, тести критеріально-орієнтовані та особистісні).

Другий етап - розробка програми самовиховання. Напрями професійного самовиховання: вдосконалення загальних особистісних якостей і властивостей та спеціальних і професійних якостей; розвиток індивідуальних рис; зміцнення здоров'я. Визначення мети і завдань за кожним напрямом самовиховання.

З метою розроблення програми професійного самовиховання, особливо молодими педагогами, наводимо для прикладу можливі орієнтовні блоки якостей особистості у відповідності зі структурою особистості, зокрема:

1. Загальні якості особистості:

1.1. Ідейність. Громадянськість. Моральність.

1.2.. Педагогічна моральність. Педагогічна переконаність.

2. Спеціальні якості:

2.1. Теоретична і методична підготовка із спеціальності.

2.2. Психолого-педагогічна підготовка до професійної діяльності.

3. Індивідуальні якості особистості:

3.1. Особливості пізнавальних процесів, їх педагогічна спрямованість.

3.2. Емоційно-моральна чуйність.

3.3. Вольові та інші якості.

3.4. Культура темпераменту.

Наголошуємо, що цей етап самовиховання покликаний максимально враховувати особистісні і спеціальні якості педагога, щоб ефективно проект реалізувати та правильно передбачати свій розвиток.

Третій етап - реалізація розробленої програми. Основними методами є: особиста відповідальність, самонавіювання, самонаказ, самопереконаність, самоконтроль, самозвіт.

Широкої масштабності на цьому етапі повинно надаватись у системі роботи зі студентами і початкугочими педагоі'ами, зокрема: формування в них прагнення до самовиховання; ознайомлення з методами самовиховання; організація практичних занять з метою оволодіння методами самовиховання; ознайомлення з технологією визначення співвідношення поставлених завдань з їх вирішенням і здобутими результатами.

Самореалізація творчого потенціалу вчителя проходить в освітній системі. Спочатку вона виступає як чинник професійного становлення і розвитку творчого потенціалу, пізніше - як об'єктивний чинник професійної самореалізації творчого потенціалу. Лише досягнення високого рівня професіоналізму дає змогу педагогу розробляти свої власні інтегративні схеми, системи, моделі різних видів. Відповідні суб'єктивні розробки є засобами реалізації творчого потенціалу. Творчість завжди має широкий діапазон, вона (творчість) віддзеркалюється у педагогічному досвіді. Фундаментом досягнення вершин творчої самореалізації педагога є його досвід. Тому до його формування повинен бути досить усвідомлений підхід, який пізніше стає опорою у творчій діяльності педагога.

Зауважимо, що підготовка майбутніх спеціалістів (будь-яких: педагогів, лікарів, інженерів, юристів, менеджерів...) у професійних навчальних закладах може бути продуктивною, якщо озброїти їх теорією саморуху до вершин професіоналізму і продуктивності. Але щоб "озброїти" теорією інших, вона, по-перше, повинна бути створена; по-друге, засвоєна викладачами навчальних закладів; по-третє, застосована ними до себе самих. Тоді вони переконаються в її ефективності. З метою реалізації сказаного вище, Н.В. Кузьміною розроблена оригінальна ідеалізована модель образу результату в навчанні спеціаліста. Зміст її - це взаємопов'язана ідеалізована модель образу результату у навчанні спеціаліста - це взаємопов'язана система суб'єктивних ознак, достатній рівень розвитку яких забезпечує йому творчу готовність до саморуху до вершин професіоналізму і продуктивності майбутньої творчої діяльності. Єдиний критерій якості навчання повинен бути сформований в ознаках психічних новоутворень в особистості, діяльності, індивідуальності випускника. У зв'язку з цим суттєвим є питання про структуру "психічних новоутворень", які забезпечують саморух до виділено 7 елементів: 1) оціночний; 2) ідеали, цілі, цінності; 3)енерго-потенціали, здібності; 4) відповідальність; 5) мотиви, спрямованість; 6) компетентність; 7) вміння в створенні продукту, що задовольняє вимоги якості [11,135].

Аналіз перших етапів дослідження в цьому напрямі зі студентами і педагогічними кадрами столиці (Київський педагогічний університет імені

Б.Д. Грінченка) дає можливість зробити позитивний висновок про результати експерименту, що висвітлюється на сторінках преси [3; 8-10; 16]. Реалізація вищевикладеного творчого підходу з позицій акмеології в системі підготовки і підвищення професійної майстерності освітянських кадрів уможливлює розвиток в них творчого потенціалу професійної свідомості та рефлексії, самовдосконалення професіоналізму до рівня досягнення власного "Акме". Останнє, як відомо, сприяє формуванню нового мислення, світосприймання та розвитку творчого потенціалу в молоді, а це, в свою чергу, сприяє стабілізації і розвитку суспільства та забезпечує його прогрес в планетарному просторі.

Актуальні завдання сучасної акмеології

1. Формування фізичних і психічних станів, що передують зрілості, які стали б передумовою успішного руху до індивідної особистісної і суб'єктно-діяльнісної зрілості. Дорослість тут розуміється як кількість прожитих років (кількісна характеристика), а зрілість - як здатність перетворювати нагромаджений життєвий і професійний досвід на вищі досягнення (якісна характеристика). Поняття "прогрес розвитку" означає: а) зміни в мотиваційній сфері особистості, що обумовлюють домінування загальнолюдських цінностей; б) зростання уміння на рівні інтелекту планувати і здійснювати "діяння", які відповідають духу цих цінностей; в) формування здатності мобілізувати себе на подолання труднощів об'єктивного характеру; г) об'єктивніше оцінювання власних сильних і слабких сторін, готовність бути відповідальним, а також постійне прагнення до професійного зростання [4, с. 22-23].

2. За допомогою комплексних розробок необхідно запропонувати "найбільш технологічні" стратегію і тактику організації і практичного здійснення переходу молодого фахівця на все вищі рівні професіоналізму, майстерності [4, с. 12].

3. Створення методичного інструментарію, що дозволив би виявити рівень професіоналізму, досягнутий людиною чи групою людей [4, с. 13].

4. Простежити особливості прояву суб'єктно-діяльнісних характеристик у професіоналів високого рівня, враховуючи конкретну сферу діяльності - наприклад, "людина - людина" тощо [4, с. 21]. Суб'єктно-діяльнісний підхід визначає проблемне поле як загальної, так і професійної акмеології: а) загальне розуміння суб'єкта дає особистості орієнтацію на ідеал; б) конкретне розуміння розкриває психологічні і акмеологічні механізми реального досягнення оптимуму в професії, а також властиві суб'єкту принципи саморегуляції і самоорганізації. Акмеологія (на основі принципу суб'єкта діяльності) розкриває шляхи якнайповнішого самовираження особистості в професії, а також дозволяє їй забезпечити щонайвищу соціальну, професійну ефективність діяльності [18].

5. Завдання акмеології як навчальної дисципліни: по-перше, запропонувати наукові характеристики основних параметрів і типологій людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності та індивідуальності на етапі зрілості; по-друге, виокремити найбільш поширені варіанти досягнення людиною вершини в своєму розвитку на даному етапі. Час виходу на рівень акме людини як індивіда, особистості і суб'єкта творчої діяльності не збігається. Акмеологія пояснює своєрідність чинників, що обумовлюють індивідуальну цілісну картину зрілості людини. Їй, спільно з педагогікою, необхідно: а) з'ясувати, які особливості мають бути в "мікроакме" людини на кожному етапі її життєвого шляху, щоб відбулося її "велике акме"; б) запропонувати оптимальну систему виховних розвиваючих засобів [4, с. 13].

Обставини, що склалися на певному етапі розвитку людини, можуть виявитися несприятливими, і вона не вийде на рівень піку в своєму розвитку (піку, який був би можливим для неї). У такому випадку акмеологія у співпраці з педагогікою має виявити шляхи компенсації недосягнутого оптимуму в розвитку людини на певному етапі життєвого шляху. Обставини впливають на людську долю не за формулою "стимул - реакція". Ступінь і характер будь-яких індивідних, особистісних чи суб'єктно-діяльнісних змін, що відбуваються в людині, тісно пов'язані з особливостями психологічного ґрунту, який утворився на попередньому відтинку її життєвого шляху в її внутрішньому світі.

Ю. Гагін запропонував концепцію педагогічної акмеології, яка базується на таких принципах: принцип потенційної самореалізації людини; принцип індивідуальності; принцип педагогічної майстерності; принцип здоров'я.

Категорія суб'єкта розкриває значеннєво-життєві і спонукально-значеннєві якості особистості в її ставленні до діяльності. На думку Г. Михайлова, "відповідальність одночасно визначається як комплексний регулятивний механізм діяльності і як особлива діяльна якість особистості. Відповідальність - це гарантування особистості збереження певного рівня і якості діяльності впродовж певного часу" [18, с. 41].

Основні положення концепції педагогічної акмеології:

· людина володіє потенціалом, який вона може вдосконалювати;

· людині властива потреба в здійсненні власних потенціалів;

· форма здійснення людини - це її сходження до індивідуальності;

· індивідуальність - це вищий рівень розвитку людини;

· становлення і реалізація індивідуальності відбувається в процесі духовно-практичної діяльності;

· педагогічна майстерність - це спосіб буття педагога;

· акмеологічне проектування застосовується для визначення стратегії життя, поведінки і професійного вдосконалення;

· акмеологічне консультування - це робота з керівниками і педагогами, пов'язана з наданням їм допомоги в досягненні вершин професійної діяльності, а також педагогічної майстерності, формування "Я-концепції" тощо [20].

Особистість в акмеології розглядається у функціонуючому стані, який розвивається (особистісний принцип), а тому предметом акмеології є сам момент і спосіб зміни. До того ж, існуючий стан досліджується, а бажаний проектується відповідно до теоретичних принципів і підстав. Отже, предметом акмеології виступає зміна реального об'єкту (оригіналу) від наявного, "стартового" до ідеального, "фінішного". Специфіка предмету акмеології полягає в тому, що не існує цілком онтологічно заданого об'єкта. Вона розглядає особистість одночасно в психологічній і соціально-професійній якості, з огляду на оптимальність узгодження їх одне з одним.

Одним з основних методів акмеологічного дослідження, запропонованого А. Деркачем і Н. Кузьміною [8; 9], є порівняльний аналіз у широкому розумінні високопродуктивних і малопродуктивних суб'єктів професійної діяльності. Процес акмеологічного пізнання спрямований на себе і на власну діяльність, тому діагностика в акмеології має з'ясовувати те, як особистість стає суб'єктом управління власною поведінкою в особистісній, професійній, творчій і духовній сфері [18, с. 38].

На сучасному етапі розвитку наукової акмеологічної думки можна виокремити такі акмеолого-методологічні принципи дослідження творчого потенціалу особистості: принцип суб'єкта діяльності, принцип життєдіяльності; принцип особистості як суб'єкта життя; принцип потенційного і реального, імпліцитного і експліцитного; принцип моделювання; принцип оптимізації; операціонально-технологічний принцип; принцип психосоціального дослідження і принцип зворотного зв'язку [ 9, с. 115].

Чи не основна увага відводиться принципу психосоціального дослідження, що має досить новий методологічний характер. Як підкреслює Г. Михайлов, сутність психосоціального підходу в межах вивчення феноменів професіоналізму полягає в русі до досліджуваного об'єкта не від апріорної моделі чи теорії, а від виявлення історичних, соціальних, культурних, особистісних детермінант його реального стану. Предметом психосоціального дослідження є не абстрактна особистість, а конкретний суб'єкт, що живе в конкретному суспільстві, яке характеризується певною специфікою свідомості. Ця специфіка детермінується історичними, соціальними обставинами життя, а також життєвою позицією, національною і професійною приналежністю, віком, статтю.

Акмеологія проводить саме такі дослідження, і вони відрізняються від класичних психологічних досліджень. Основна відмінність - це вибірка, що служить не основною, а додатковою перемінною. Реальні досліджувані параметри особистості як суб'єкта професійної діяльності можуть варіюватися в залежності від завдань дослідження. "Проте в основному, згідно з принципом комплексності, психосоціальний підхід в акмеології охоплює в теоретичному аспекті всі якості людини, а в конкретному - всі або основні його характеристики в інтегралі" [18, с. 48].

Цілеспрямоване формування професіоналізму, майстерності і компетентності є віддзеркаленням вирішення одного із завдань акмеологічної теорії і практики - "перешкоджати випадковому, стихійному "використанню" людиною своїх психічних ресурсів, відкрити шлях і мотивацію повноцінної самореалізації" [18, с. 44]. Вищий рівень, довершений стан або якість виводиться не абстрактно, а за критерієм оптимальності, який визначається щодо певного суб'єкта, певної сукупності умов, особливості його діяльності. Саме методологічним значенням поняття "оптимальність" (А. Деркач) знімається основна суперечливість акмеологічного знання: 1) не заданість, а проективність "вершинного" стану особистості, неможливість його визначення в якості "порога"; 2) визначеність і жорсткість цілої низки критеріїв, чинників, умов, необхідних для досягнення певного оптимального стану [18]. Оптимальним "майданчиком" є сфера формування особистості. При вивченні роботи професіоналів екстракласу в різних сферах діяльності першочерговим є пошук загальних моментів, а також розкриття змісту самого явища високого професіоналізму [2].

Метою акмеологічного дослідження є розробка акмеологічної концепції особистісного і професійного становлення представника конкретної спеціальності [2, с. 11]. Акмеологічною концепцією називається система наукових поглядів на процес досягнення особистісно-професійного акме представником конкретної спеціальності [9; 11]. Основною ідеєю цієї концепції є конструктивна інтеграція особистісної і професійної основ на підставі реалізації творчого потенціалу [2; 6; 9].

Акмеологічна модель - оптимальний варіант особистісно-професійного сходження до акме - є описом ознак результатів рівнів продуктивності [9; 11]. Її визначають: 1) акмеологічні критерії - мірило оцінки професійного становлення; 2) акмеологічні показники (вони ж акмеологічні інваріанти) - професійні завдання певного роду і конкретного рівня розвитку професіоналізму; 3) акмеологічні рівні - ступінь розвитку професіоналізму.

Шляхи і методи розвитку професійної майстерності віддзеркалюються в акмеологічних технологіях. У свою чергу, акмеологічний алгоритм - це послідовність і етапи розвитку [1; 2; 9].

К. Абульханова-Славська, О. Бодальов, А. Деркач, Н. Кузьміна, Л. Лаптєв підкреслюють, що принциповим для акмеології є висновок, який стосується основного положення методологічної основи - акмеологічних закономірностей, тобто стійких зв'язків і відношень між професійним і особистісним розвитком людини (1), а також між різними рівнями організації психічних процесів у ході цього розвитку (2). Ці закони-тенденції мають варіативність за наявності спільного. Вони мають одночасно і об'єктивний, і суб'єктивний характер. Об'єктивність детермінується характером умов і чинників, а суб'єктивність пов'язана з індивідуально-особистісними передумовами з відображенням об'єктивних чинників в особистісному значенні [1; 7].

Відмінності акмеологічних закономірностей від закономірностей інших наук полягають в наступному. По-перше, це істотно менша варіативність, ніж, наприклад, у психологічних закономірностей, оскільки професіоналізм діяльності, що вивчається в межах акмеології, "характеризується стабільністю високих результатів, якостей суб'єкта праці, а також процесів і функцій, що забезпечують продуктивність діяльності" [11, с. 173]. По-друге, це технологічна спрямованість, що охоплює потенційний, актуальний і модельно-прогностичний компоненти досліджуваного об'єкта. По-третє, акмеологічні закономірності володіють потенційними, пов'язаними з можливим розвитком суб'єкта, характеристиками. По-четверте, це яскраво виражена специфічність істотних характерних зв'язків, що обумовлюється предметом науки [1].

Акмеологічні закономірності реалізуються за допомогою акмеологічних механізмів - системи, що визначає порядок професійної діяльності, а також в цілому "порядок" сходження до особистісних і професійних вершин. У свою чергу, акмеологічна динаміка виражається змінами, що спостерігаються в ході особистісно-професійного становлення. Причини і рушійні сили розвитку високого професіоналізму називаються акмеологічними чинниками (суб'єктивного характеру), а значущі обставини такого розвитку - акмеологічними умовами (об'єктивного характеру). Розвиток особистості має подвійну детермінацію: суб'єкта (внутрішня детермінація) і засобів підтримки особистості, що ним реалізуються (зовнішня детермінація). Тому акмеологічна оптимізація (акмеологічний супровід) є створенням найсприятливіших умов для вирішення завдань максимальної самореалізації особистості, зокрема - шляхом досягнення вершин професіоналізму [9, с. 15].

Джерелом саморуху і розвитку є акмеологічні суперечності, які виникають в результаті взаємодії взаємозаперечних тенденцій. Внутрішні суперечності містяться всередині самої системи як певної цілісності, а зовнішні відображають взаємодію різних систем. В акмеологічному дослідженні суперечності виявляються тоді, коли необхідно розкрити джерело, причини, типи і форми розвитку. Вирішення протиріч виводить систему на новий якісний рівень, для якого, у свою чергу, характерні інші суперечності, які також стають джерелом нових стадій розвитку [6].

У межах акмеологічної парадигми, а також парадигми психології розвитку і психології особистості, поняття "особистісне зростання", "розвиток особистості", "самореалізація особистості" трактуються неоднозначно. На нашу думку, тільки в просторі акмеології, сформованої як міждисциплінарне наукове знання, можна говорити про інтегративний підхід до вивчення реалізації професійного, творчого і духовного потенціалу особистості. Вважаємо, що поняття особистісного зростання, особистісної самореалізації містить як кількісні, так і якісні характеристики. Так, кількісний показник - це "висота", "вершина", "пік", "успіх", "діяльність", "свідомість", "особистість"; тобто, в цілому, власне "ЗРОСТАННЯ". Якісний показник - це "глибина", "душа", "людяність", "екзистенція", "духовність", "інтуїція", "творче відчуття", "благородність", "совісність", "честь" і "чесність" ("совість як Підсвідомий Бог", "людина - це більше, ніж психіка: людина - це дух" [23, с. 14]. Тобто, в цілому це, власне, "ЗРІЛІСТЬ", "АКМЕ", "ДУХОВНЕ АКМЕ". "Переконання наші відзначаються тільки одним - тією ціною, яку ми готові за них сплатити" [4, с. 44]. "Особливо треба ще раз підкреслити, що дух, душити, душевне… - це не надпсихічне, а різні якості психічного як найважливішого атрибуту суб'єкта" [13, с. 7]. Отже, у даному контексті основними є суб'єктивні зміни і вимірювання.

Системний аналіз феномена зрілості (єдність процесів професійного і особистісного розвитку) вивчає наука акмеологія, першоосновою становлення якої була психологія. Акмеологія, що виникла на перетині природничих, суспільних, гуманітарних і технічних наук, носить інтердисциплінарний характер. Акме - це найвища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора. Досвід акмеологічних досліджень особистості і професіоналізму може бути узагальнений і коректно асимільований у контекст сучасної науки. Одне з основних місць посідає тут принцип психосоціального дослідження, предметом якого є не абстрактна особистість, а конкретний суб'єкт. Специфіка предмета акмеології полягає в тому, що для неї не існує цілком онтологічно заданого об'єкта. Проблемне поле загальної і професійної акмеології визначається суб'єктно-діяльнісним підходом. Одним з основних методів акмеологічного дослідження є порівняльний аналіз високопродуктивних і малопродуктивних суб'єктів професійної діяльності. Процес акмеологічного пізнання спрямований на себе і на власну діяльність, тому діагностика в акмеології зосереджується на виявленні того, як особистість стає суб'єктом управління власною поведінкою в особистісній професійній, творчій і духовній сфері. Акмеологічна концепція особистісно-професійного розвитку пропонує акмеологічну модель, яку, у свою чергу, визначають: акмеологічні критерії, акмеологічні показники, акмеологічні рівні, акмеологічні технології, акмеологічний алгоритм. Вищий рівень виводиться не абстрактно, а за критерієм оптимальності. Основним положенням методологічної підстави цієї науки є акмеологічні закономірності, що реалізуються за допомогою акмеологічних механізмів і акмеологічної динаміки і детермінуються акмеологічними чинниками і акмеологічними умовами. Джерелом саморуху і розвитку є акмеологічні суперечності. Реальні досліджувані параметри особистості як суб'єкта професійної діяльності можуть варіюватися залежно від завдань дослідження. Поняття особистісного зростання, особистісної самореалізації містить кількісні і якісні характеристики. Акмеологічна оптимізація створює найсприятливіші умови для вирішення завдань максимальної самореалізації особистості шляхом досягнення духовного і професійного акме.


Подобные документы

  • Властивості творчої особистості. Класифікація технологій інтерактивного навчання. Методика формування творчої особистості при вивченні математики. Роль гри та нестандартних уроків у підвищенні інтересу учнів. Незвичайні творчі вправи до уроків математики.

    презентация [591,4 K], добавлен 14.05.2015

  • Значення творчого мислення у процесі формування творчої особистості. Сім'я та школа як рушійні фактори життєтворчості дитини. Умови, від яких залежить ефективність навчання як цілісного творчого процесу. Врахування індивідуальних особливостей дитини.

    статья [23,0 K], добавлен 31.08.2017

  • Проблема творчої активності в дослідження вчених. Музична-дидактична гра як засіб формування творчої активності у молодших школярів. Програма формування творчої активності школярів на прикладі проведення уроку з теми "Музика закавказьких народів".

    курсовая работа [45,8 K], добавлен 18.04.2015

  • Необхідність і етапи вдосконалення формування та розвитку підростаючої особистості в сучасній педагогічній практиці. Використання особистісно орієнтованого підходу до дитини, його особливості та моделі, оцінка впливу на ефективність виховного процесу.

    реферат [20,7 K], добавлен 06.05.2009

  • Розвиток творчої діяльності студентів. Роль викладача як суб'єкта педагогічного процесу. Дослідження психологічних особливостей майбутніх фахівців у процесі формування самостійності. Створення креативної особистості, адаптованої до вимог сучасності.

    реферат [123,1 K], добавлен 25.02.2014

  • Особливості музичного виховання в дошкільному закладі. Розгляд пісенної творчості у працях вчених. Дитячий фольклор - один з видів пісенної творчості. Роль пісенної творчості в розвитку творчої активності дошкільнят. Музичний образ в пісенній творчості.

    курсовая работа [229,5 K], добавлен 20.10.2012

  • Духовність як невід’ємна частина розвитку рис особистості. Критерії та рівні сформованості духовних якостей в учнях. Особливості розвитку творчої особистості в позашкільній освіті. Етичне і трудове виховання як основа процесу духовного розвитку дитини.

    методичка [312,1 K], добавлен 21.02.2014

  • Пошук шляхів "навчати навчатися". Формування творчої особистості, її ключових компетенцій. Створення ситуації успіху. Адаптація дитини до умов життя. Сприяння розкутості психофізичного апарату учня, надання впевненості під час публічних виступів.

    презентация [138,8 K], добавлен 26.09.2013

  • Позакласна робота з техніки, як один з основних шляхів підвищення ефективності формування знань та умінь школярів. Особливості творчої технічної діяльності для всебічного розвитку особистості. Аспекти організації роботи шкільного радіотехнічного гуртка.

    дипломная работа [3,0 M], добавлен 24.09.2010

  • Вивчення і аналіз сучасних державних документів про освіту і школу стосовно постановки в них завдань по розвитку і вихованню. Зміст існуючих в педагогічній теорії і практиці прийомів виховання особистості в колективі, вивчення методів Макаренка.

    курсовая работа [29,1 K], добавлен 17.01.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.