Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади здоров'язберігаючої діяльності загальноосвітньої школи

1.1 Проблема здоров'язбереження у науковій літературі

1.2 Аналіз змісту здоров'язберігаючих технологій

1.3 Вікові особливості дітей старшого шкільного віку

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Експериментальне проектування соціально-педагогічного забезпечення здоров'язберігаючої діяльності школи

2.1 Аналіз досвіду у роботі загальноосвітніх навчальних закладах зі здоров'язберігаючої діяльності

2.2 Моніторинг соціально-педагогічного забезпечення здоров'язберігаючої діяльності загальноосвітньої школи

2.3 Програма соціально-педагогічного забезпечення здоров'язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи

Висновки до другого розділу

Загальні висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Стан здоров'я є показником духовного, соціально-економічного й людино-біологічного добробуту населення, рівня цивілізованості країни. Гуманізація освіти вимагає якісно нового підходу до потреб людини, формування стійких мотивацій до здорового способу життя, позитивної соціальної поведінки. Державні національні програми «Діти України» та «Освіта» (Україна ХХІ століття), «Національна доктрина розвитку освіти» одним із головних завдань закладів освіти визначають збереження і зміцнення фізичного, психічного, соціального та морального здоров'я школярів, формування в них умінь і навичок здорового способу життя. Тому кожна школа сьогодні шукає свій шлях змін у просторі покращення якості освіти та виховання.

Вчені й практики підкреслюють, що шкільні роки є головними і значущими в житті дитини, створюючи передумови для розвитку організму і особистості школяра. Проте, за час навчання в школі учні не лише отримують знання, вони «втрачають» своє здоров'я. В цьому зв'язку загальноосвітні школи розробляють оздоровчі стратегії, які спрямовані на створення умов для збереження фізичного здоров'я учасників освітнього процесу.

Тому одним із головних завдань сучасної школи є створення освітнього середовища для розвитку здорової дитини, формування в учнів свідомого ставлення до свого життя, яке неможливе без наявності соціально-педагогічного забезпечення здоров'язберігаючої діяльності. Здорове молоде покоління - це запорука стабільного розвитку держави, один із чинників її позитивного міжнародного іміджу.

Актуальність проблеми. Для сучасних досліджень здоров'язберігаючих проблем характерний різноаспектний підхід. Філософський та соціальний напрями відображено в працях А. Бойко, Н. Гундарева, В. Крюкова, Ю. Лисицина, О. Сахно. Напрями валеологічної обізнаності описано в працях Т. Бойченко, Є. Буліча, М. Гамезо, В. Горащука, Т. Кириченка, С. Юрочкіної. Вплив ціннісних орієнтацій на здоровий спосіб життя та психолого педагогічні умови формування цього феномену вивчали Г.Власюк, Г. Кривошеєва, С. Лапаєнко, І. Медчук, В. Оржеховська, С. Свириденко, А. Сологуб. Нові соціально-педагогічні здоров'язберігаючі технології пропонують В. Беспалько, П. Гусак, Н. Заверико, Н. Зимівець, В. Петрович, Л. Сущенко та інші.

Також поділяються думки багатьох педагогів-класиків (В. Бехтерева, П. Каптерева, Я. Коменського, П. Лесгафта, Г. Песталоцці, М. Пирогова, Ж. ? Ж. Руссо, Г. Сковороди, В. Сухомлинського, К. Ушинського, С. Френе, Р. Штайнера та ін.), так і сучасних науковців (В. Бобрицької, Є. Вайнера, Т. Волченської, Г. Зайцева, Е. Казіна, О. Іонової, Ю. Науменка, О. Савченко, Г. Серікова, С. Серікова, Т. Савустьяненко та ін.) стосовно того, що розв'язання проблеми забезпечення збереження й формування здоров'я дитини лежить у площині побудови навчально-виховного процесу відповідно до цілей і принципів гуманістичної освіти.

Тому важливим завданням школи є збереження здоров'я та його зміцнення, і соціально-педагогічне забезпечення відіграє в цьому велику роль та в умовах сьогодення повинно постійно змінюватись та вдосконалюватись. Цим і зумовлений вибір теми нашого дослідження «Соціально-педагогічне забезпечення здоров'язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи».

Об'єкт дослідження - процес здоров'язберігаючої діяльності школи.

Предмет дослідження - завдання та функції соціально-педагогічного забезпечення здоров'язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи.

Мета дослідження - дослідити здоров'язберігаючу діяльність школи та визначити основні теоретико-методологічні засади соціально-педагогічного забезпечення школи щодо збереження здоров'я учнів.

Завдання дослідження:

1. Вивчити стан досліджуваної проблеми у науковій літературі.

2. Здійснити якісний аналіз соціально-педагогічного забезпечення здоров'язберігаючої діяльності школи.

3. Розробити експериментальну програму соціально-педагогічного забезпечення здоров'язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи.

Методологічні та теоретичні основи дослідження. Методологічною основою нашого дослідження є основні положенняфілософів та науковців про здоров'я як найголовнішу цінність у житті, а також його збереження і зміцнення у процесі навчання та виховання дитини в школі.

Науково-теоретичною основою бакалаврської роботи стали педагогічні дослідження здоров'я та здоров'язбереження учнів у загальноосвітній школі (Г. Песталоцці, Ж?Ж. Руссо, С. Френе, Я. Коменського, В. Сухомлинського, К Ушинського, Г. Сковороди та інших).

Методи та організація дослідження. Дослідження соціально-педагогічного забезпечення здоров'язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи проводилось за власноруч розробленими анкетами для соціальних педагогів, класних керівників та учнів. Кількість опитаних соціальних педагогів - 7 осіб, класних керівників - 7 осіб, учнів - 144 особи.

Апробація. Зміст та актуальність наукової роботи викладено у науковій публікації автора: Ващенко О. В. Соціально-педагогічне забезпечення здоров'язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи // Актуальні проблеми соціальної сфери : [збірник наукових робіт викладачів і студентів / за заг. ред. Н. П. Павлик]. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. - С. 107-110. - (Випуск 2).

Структура: бакалаврська робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (84 найменування) та додатків. Загальний обсяг дипломної роботи складає 103 сторінки разом із додатками.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади здоров'язберігаючої діяльності загальноосвітньої школи

1.1 Проблема здоров'язбереження у науковій літературі

Соціально-політичні й економічні зміни, що відбуваються в нашій країні, поставили педагогів перед гострою необхідністю критичної переоцінки науково-теоретичних основ системи виховання, орієнтованості їх на формування духовних потреб, здорових звичок, фізичного загартування та збереження здоров'я школярів.

Проблема здоров'язбереження та формування здорового способу життя належить до вічних в історії людства. Теоретичним підґрунтям розвитку фізичного виховання є роботи відомих учених: А. Волошина, О. Духновича, А. Макаренка, С. Русової, С. Сірополка, В. Сухомлинського, К. Ушинського та інших. Аналіз науково-методичних джерел свідчить про те, що для оптимізації процесу здоров'язбереження молоді та підлітків фізичне виховання повинно займати у навчальних закладах одне із провідних місць (Є. Дорошенко, В. Добринський, В. Велитченко, О. Вишневський).

Також поділяються думки багатьох педагогів-класиків (В. Бехтерева, П. Каптерева, Я. Коменського, П. Лесгафта, Г. Песталоцці, М. Пирогова, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковороди, В. Сухомлинського, А. Макаренко, К. Ушинського, С. Френе, Р. Штайнера та ін.), так і сучасних науковців (В. Бобрицької, Є. Вайнера, Т. Волченської, Г. Зайцева, Е. Казіна, О. Іонової, Ю. Науменка, О. Савченко, Г. Серікова, С. Серікова, Т. Савустьяненко та ін.) стосовно того, що розв'язання проблеми забезпечення збереження й формування здоров'я дитини лежить у площині побудови навчально-виховного процесу відповідно до цілей і принципів гуманістичної освіти.

Проведений аналіз наукової літератури з проблеми дослідження дозволяє дійти висновку про багатоаспектність, багатогалузевий, міждисциплінарний характер. Відтак, завдання нашого дослідження потребує використання деяких наукових підходів.

Найбільш важливим є концепція контекстного, суб'єкт-діяльнісного підходу до навчання та виховання, відповідно до якого навчальна діяльність усіх учасників освітнього процесу щодо оволодіння знаннями, вміннями та навичками має бути адекватною їх практичному застосуванню у професійній діяльності, коли сама навчальна діяльність має моделювати на практично-теоретичному рівні цю професійну діяльність. Зазначений підхід у площині здорового способу життя реалізується як діяльнісний підхід. Так, Ю. П. Лісицина, А. В. Сахно, Л. П. Сущенко визначають проблему формування здорового способу життя в контексті діяльнісного підходу ? оздоровлення умов життя, збереження і зміцнення здоров'я в процесі життєдіяльності [29; 69]. Так, з погляду Ю. П. Лісицина та А. В. Сахно здоровий спосіб життя формується в процесі діяльності активності самої особистості, що забезпечує відносну єдність і узгодженість основних рівнів життя людини: соціального, психічного і фізичного [43].

Компетентнісний підхід до вивчення проблеми здорового способу життя передбачає, що цей спосіб реалізується у контексті певних компетентностей, тобто інтегрованих знань, умінь та навичок щодо здорового способу життя студентів та учнівської молоді. При цьому зазначені компетентності можуть розумітися як рівень освіченості людини, система її досвіду та здібностей, прагнення до самовдосконалення, творчості у контексті реалізації здорового способу життя.

Професіографічний підхід, представлений у вітчизняній науці роботами Ю. С. Алферова, Н. В. Кузьміної, Н. Г. Ничкало, О. Г. Мороза, Л. М. Мітіна, В. О. Сластьоніна та ін. дозволяє визначити професійну діяльність учителя як систему взаємопов'язаних елементів і дій, які характеризують особистість учителя як професіонала, що передбачає розгляд професійної підготовки як результат реалізації певного комплексу ідеальних вимог до професійної діяльності, що знаходять відображення у відповідних ОКХ. У контексті здорового способу життя професіографічний підхід реалізується у площині певних вимог здорового способу життя до педагогічної професії, а також і до процесу професійної підготовки майбутнього вчителя.

Аксіологічний підхід до проблеми формування здорового способу життя (представлений в роботах В. С. Викова. В. І. Водопьянова, Є. В. Алексєєвої та ін.) передбачає розуміння здорового способу життя як особливої суспільної цінності, що є основою активності особистості, як заходи діяльності, сутнісну характеристику індивіда і його соціальну якість, що визначає високий рівень включення індивіда в суспільні відносини.

У зв'язку з цим важливо навести думку С. В. Лапаєнко щодо ціннісних орієнтацій особистості щодо здорового способу життя, а саме: "психологічна установка на розумну організацію власного життя, яка максимальною мірою зберігає та зміцнює здоров'я, що є основою забезпечення нормального розвитку та життєдіяльності особистості" [42, с. 177].

Відтак, тут важливим є свідомий вибір здорового способу життя студентами та учнями, що зумовлюється свідомим ставленням особистості до власного здоров'я та розуміння його значущості для людини та суспільства.

Важливим є інтегрований підхід до проблеми формування здорового способу життя, який певним чином інтегрує зазначені вище наукові підходи та відстоює думку про те, що здоровий спосіб життя - це: цілісний засіб життєдіяльності людей, спрямований на гармонійну єдність фізіологічних, психічних і трудових функцій; спосіб життєдіяльності, що відповідає генетичне зумовленим типологічним особливостям людини, конкретним умовам життя, спрямований на формування, збереження, зміцнення здоров'я і повноцінне виконання людиною її соціальних і біологічних функцій [23; 47].

Інтегрований підхід реалізується як на когнітивно-інформаційному рівні (у вигляді інформації про цінність здоров'я та здорового способу життя), так і на рівні мотиваційно-емоційному, який сприяє формуванню бажаття вести здоровий спосіб життя, а також змінювати цей спосіб, якщо він виявляється негативним, що через відповідну корекційну активність сім'ї та школи реалізується на практичному рівні у вигляді відповідних психологічних настанов та поведінки.

Відповідно до зазначеного підходу існують певні інтегративні стратегії формування здорового способу життя у студентської та учнівської молоді: "освіта щодо загальних закономірностей і конкретних проблем, пов'язаних з усіма аспектами особистого і громадського здоров'я; сприяння розвитку свідомості й активності окремих особистостей, груп людей, місцевих громад; формування сприятливої політики на підтримку програм, спрямованої на покращення здоров'я людей; прищеплення й розвиток умінь та особистих навичок ЗСЖ, громадської активності щодо розв'язання питань здоров'я; упровадження сучасної системи підготовки дітей, підлітків і молоді до сімейного життя, морального виховання, формування сексуальної культури в суспільстві в єдиній системі санітарно-гігієнічного виховання населення; створення умов для духовного виховання, інтелектуального, творчого і фізичного розвитку молоді, реалізації її науково-технічного і творчого потенціалу; розробка навчально-просвітницьких програм про здоров'я для телебачення, популярних кінофільмів, компакт-дисків тощо; створення аудіо-відео кліпів, постерів та іншої рекламної і пропагандиської продукції, що формує в масовій свідомості установки на ідеал здорової людини, формування культури здоров'я та здорового способу життя" [24].

У цьому зв'язку важливою є спроба розробити комплексний підхід до формування здорового способу життя. "Відкрита концепція здоров'я" - так назвали свій підхід науковці Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова Академії наук України Ю. Г. Антомонов, В. М. Белов, Т. М. Ґонтар, В. І. Гриценко, Л. М. Козак, А. О. Комендантов, А. Б. Котова, О. Г. Пустовойт [2]. На їхню думку, щоб підвищити рівень здоров'я населення і кожної окремої людини, формування гармонійно розвиненої особистості, необхідно розпочати довгу, але стратегічно важливу для майбутнього роботу по формуванню здорового способу життя населення. Концепція здоров'я, яку вони пропонують, є попередньою розробкою цієї проблеми. Створюючи концепцію здоров'я, необхідно: сформувати та обґрунтувати структуру здоров'я людини; сформулювати визначення та поняття, які складають здоров'я; розробити відкритий перелік завдань, пов'язаних з проблемою здоров'я; створити методи кількісної міри ? індекси здоров'я для різних ієрархічних рівнів структури здоров'я (фізичного, психічного, соціального).

Відповідно до комплексного та інтегративного підходів у межах "Відкритої концепції здоров'я", потенціал здорового способу життя учнівської та студентської молоді визначається певними групами чинників (біологічними ? як генетичними передумовами функціонування дитячого організму; природними ? як результат впливу навколишнього середовища; соціально-психологічними ? як результату впливу соціального оточення), то у межах комплексного та інтегративного підходів можна говорити про певні аспекти здорового способу життя:

Фізико-соматичний аспект здорового способу життя характеризується рівнем розвитку, функціональними можливостями і реальним станом здоров'я організму людини, коли аналізу підлягає життєдіяльність людини як біологічна фізико-соматична система.

Когнітивно-інтелектуальний аспект здорового способу життя визначає протікання як процесів сприйняття і засвоєння індивідуумом інформації, так і процесів пізнання та освоєння людиною дійсності, її опанування.

Емоційно-мотиваційний аспект здорового способу життя характеризується не тільки уявленнями людини про свої відчуття і емоції, відносини з тими, що оточують, але й мотивацію зазначеного аспекту здорового способу життя, що дозволяє учню збудувати систему власних взаємин з близькими людьми, що входять у мікросоціум його розвитку.

Соціально-практичний аспект розвитку здорового способу життя зумовлюється усвідомленням учнем себе як носія певного віку, соціального походження і статусу. Він залежить від специфіки практичної реалізації учнями своїх соціальних зв'язків з різними структурними складовими соціуму: сім'єю, учнівським та студентським колективом, учителями, групою ровесників. Ці складові дозволяють визначати характеристики здорового способу життя у вигляді реалізації соціальних зв'язків ? у навчальному процесі, побуті, спілкуванні.

Гендерно-рольовий аспект визначає особливості формування здорового способу життя у молодих людей на рівні усвідомлення ними своїх соціальних ролей та статевої специфіки і пов'язаних з цим тендерних ролей у суспільстві.

Духовно-психічний аспект здорового способу життя визначається станом загального психологічного комфорту, що дозволяє забезпечувати адекватне регулювання поведінки учнівської молоді. Адекватне нормування і задоволення базових потреб дитини дозволяє формувати адекватний рівень психічного здоров'я та духовних потреб, що впливає на процеси самоактуалізації і самореалізації особистості, на розвиток комунікативного простору і особистісної культури, на формування духовності як стижневого аспекту здорового способу життя, оскільки духовність реалізується, перш за все, у аксіологічній сфері молодої людини і, кінець кінцем, "програмує" розвиток здорового способу життя на багато років вперед. Духовно-психічний аспект здорового способу життя забезпечує природну і гармонійну реалізацію закладених потенційних можливостей дитини в ході формування його особистісних характеристик. Саме з урахуванням духовного аспекту можна побудувати особистісно орієнтовану модель здорового способу життя і забезпечити її реалізацію в умовах вузу.

Духовний аспект здорового способу життя значно актуалізує потребу в переході освіти до концепції ноосферної освіти та ноосферно-природовідповідних (біоадекватних) принципів, про які пише Н.В. Маслова [46, с. 32?35]: екологізації (звернення до природних способів сприйняття інформації), системності (опора на системні дослідження), гармонізації (використання технологій і методик цілісного сприйняття світу і мислення, занурення учнів у гармонію світу), гуманізації (перехід від технократичної до соціокультурної моделі освіти), інструментальності (здатність використовувати ЗУНи у всіх сферах життя), особистісно орієнтованої освіти; випереджальної освіти; економічності освіти (побудова і проведення технологій і методик, які не перевищують необхідних соціальних витрат та приводять до економії часу, сил, засобів, фінансів); потенційної інтелектуальної безпеки (виходить із надр цілісної, здорової людини та базується на природовідповідності, самоорганізації інформації, інваріантності, коли робота з природними символами є потенційно безпечною).

Аналіз наукових джерел дозволяє диференціювати декілька концепцій здорового способу життя.

Гуманістична концепція здорового способу життя розглядає проблему кризи здорового способу життя в контексті загальної кризи навчально-виховної системи в сучасному інформаційному суспільстві. У межах гуманістичної концепції вивчається проблема гуманістичного сенсу здорового способу життя як системотвірного чинника в процесі розвитку особистості дитини, засвоєння нею нового досвіду з урахуванням формування здорового способу життя, саморозвиток особистості у напрямі закріплення навичок здорового способу життя. Гуманістична концепція представлена, окрім інших, феноменологічним напрямом у вивченні здорового способу життя молодої людини, в рамках якого особлива увага приділяється значущості його особистісних характеристик для формування здорового способу життя на індивідуальному рівні.

Істотною і достатньо близькою до проблеми нашого дослідження є розробка здорового способу життя в рамках акмеологічної теорії шкільного освітнього і виховного процесу (Н. В. Кузьміна, Н. Є. Кузнецова, О. А. Дубасенюк та ін.) [3; 58], яка розглядає процес формування життєвої стратегії вихованців як стратегії стабільного розвитку особистості і індивідуальності дитини в умовах нестабільного суспільства, що провокує певні відхилення в еталонному способі життя.

Істотне значення для дослідження проблеми формування здорового способу життя має також інтеграційна концепція особистості, яка затверджує особистісний образ буття людини і доводить, що особистість - це не структурний феномен, не "системна якість індивіда", не соціальна роль або ж соціальний образ, а сама людина у всій цілісності її психосоматичних характеристик. Ця концепція безпосередньо пов'язана з філософськими положеннями теорії М. О. Бердяєва про те, що особистість - це цілісний образ людини, в якій духовне начало панує над духовними і тілесними силами людини. Аналіз зазначених філософських положень дозволяє дійти висновку про необхідність залучення до досліджуваної проблеми наукового потенціалу персонології - особливого напряму в академічній психології, що займається вивченням особистісних показників розвитку індивідуума. У персонології найбільше значення набули результати розробок у сфері психоаналізу (З. Фрейд), біхевіорізму (Б. Скіннер) і гуманістичної психології (3. Фромм, До. Роджерс, А. Маслоу, А. Адлер, Д. Юнг та ін.).

Для проектування особистісно орієнтованого підходу до формування здорового способу життя в молодих людей особливе значення має індивідуальна теорія особистості А. Адлера, зокрема такі її положення, як:

1) визначення «творчої сили» як усвідомленій активності особистості, яка формується під впливом творчих здібностей;

2) ідея взаємообумовленості поведінки дитини і соціального контексту суспільних відносин співпраці;

3) зведення до взаємозв'язаної системи успішного стилю життєдіяльності, способу життя, поведінки і навичок, які визначають унікальність особистості кожної дитини; у теорії А. Адлера ця система реалізується як чітка впевненість в тому, що людина є господарем власної долі;

4) затвердження ідеї окремого для кожної особистості енергетичного рівня, встановленого в ранньому дитинстві, який варіюється від активності до апатичності та виконує конструктивну або деструктивну роль залежно від соціального інтересу.

Аналітична теорія особистості К. Юнга може бути використана нами під час нашого дослідження з погляду звернення цього науковця до поняття самості як найважливішого колективного архетипу. У цьому контексті для розробки інтегративного й особистісно орієнтованого підходів до формування здорового способу життя молодих людей важливою є теза про те, що розвиток самості - головна мета людського життя, результатом чого повинне стати формування "Я", тобто становлення цілісного, неповторного і єдиного індивіда [79, с. 132-138]. Вважаємо, що здоровий спосіб життя є і складовою, і найголовнішою характеристикою вказаної цілісності і неповторності. При цьому формування здорового способу життя кожної окремої дитини в рамках аналітичної теорії розглядається нами як процес індивідуалізації, тобто динамічної еволюціонуючої інтеграції різних протидіючих особистісних сил і тенденцій, які ведуть до кристалізації цілісного стилю життя.

Поза сумнівом, значний внесок до особистісно орієнтованої теорії навчання і виховання внесли представники гуманістичної теорії. Ґрунтуючись на філософії екзистенціалізму (С. Кьеркегор, Д. Ясперс, М. Хайдеггер, Ж. ? П. Сартр), вони розглядають особистість як результат поетапного і специфічного усвідомлення людиною унікальності її буття, що є важливим висновком для розробки положень особистісно орієнтованого підходу до формування здорового способу життя. Крім того, в рамках гуманістичної теорії особистості сформульований висновок про те, що кожна людина відповідає за власну долю і діяльність, а значить, і за власний спосіб життя.

У контексті з'єднання гуманістичної і індивідуалістичної теорій істотне значення для побудови особистісно орієнтованої моделі формування здорового способу життя має диспозиційна теорія особистості Р. Олпорта, що виявляється у виявленні потенціалу особистісного зростання, самореалізації, на підставі чого відбувається розвиток конкретної особистості, Важливим для особистісно орієнтованої моделі формування здорового способу життя студентів є виведення Р. Олпорта продуктивної орієнтації і особистісний розвиток як безперервне становлення, результатом чого є психологічно зріла людина, серед характеристик якої - формування власного досвіду на основі реальних виправданих домагань і прагнення досягти особистісно значущих і реалістичних цілей.

Таким чином, в наукових дослідженнях із педагогіки і психології представлений достатній методологічний і теоретичний потенціал для вивчення проблеми інтегративного й особистісно орієнтованого підходів до формування здорового способу життя в молодих людей. Використання результатів цих досліджень дає можливість спроектувати відповідну модель формування здорового способу життя, ґрунтуючись на інтегративному та особистісно орієнтованому підходах до визначення змісту освіти і виховання у вузі.

Також інтерес до проблеми збереження здоров'я з боку вчених викликаний не тільки погіршенням фізичного, психічного і морального здоров'я молоді, але і новою ідеєю - ідеєю відродження України.

В енциклопедії (ВРЄ) поняття «здоров'я» трактується як стан організму людини, коли функції всіх його органів і систем урівноважені із зовнішнім середовищем і відсутні які-небудь хворобливі зміни. Для розуміння цієї дефініції варто виділити наступні положення: «здоров'я» - це здатність до самозбереження і збільшення життєвих сил людини, а також здатність поліпшувати можливості, властивості і здібності свого організму; «здоров'я» це здатність протистояти ушкодженням, хворобам й іншим формам деградації, воно знаходиться в залежності від здоров'я оточуючих людей; «здоров'я» - галузь людської культури і здатність робити, підтримувати і зберігати культурні, духовні та матеріальні цінності; «здоров'я» - це результат власної діяльності та здатність збільшувати тривалість повноцінної життєдіяльності; «здоров'я» - це здатність творити адекватну самосвідомість, морально-етичне ставлення до себе і свого оточення; «здоров'я» - це рівень адаптаційних можливостей організму і здатність пристосовуватися до середовища, до своїх можливостей, зберігаючи для себе штучне і природне середовище [14, с.158].

Всесвітня організація охорони здоров'я у преамбулі визначає «здоров'я» як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб або фізичних дефектів.

М. Амосов звертав увагу на те, що здоров'я організму визначається його кількістю, яку можна оцінити максимальною продуктивністю органів при збереженні якісних меж їхніх функцій [4, с.6-70].

П. Капіца тісно пов'язував здоров'я із «якістю» людей відповідної суспільної формації, про яке можна судити за тривалістю життя, за скороченням захворювань, злочинності й наркоманії [33].

Зіставлення понять «здоров'я», «здоров'я-збереження» дозволяють дати визначення поняття «здоров'язберігаюча компетентність», під якою слід розуміти інтегральну якість особистості, яка проявляється у загальній здатності та готовності до здоров'язберігаючої діяльності, що ґрунтується на інтеграції знань, умінь, навичок, ціннісних ставлень особистості, спрямованих на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров'я - свого та оточення [35, с. 87-89].

Таким чином, очевидно, що здоров'я - один із найважливіших показників «якості» людини і суспільства. При найрізноманітніших підходах до визначення «здоров'я людини» вчені єдині в думці, що одна з ознак такого стану - гармонійна єдність біологічних і соціальних якостей, обумовлених взаємодією генотипу і середовища, тобто здоров'я людини - це завжди індивідуальний спосіб життя, що відповідає психофізичній конституції людини і її поводженню, вихованню (культурі).

Численні дані вітчизняних і закордонних учених підтверджують, що здоров'я на 50-55% залежить від умов формування ціннісного ставлення до здоров'я та діяльності спрямованої його збереження. Міжнародний досвід підтверджує, що найбільш перспективними є програми здоров'я, націлені на контингент шкільного дитинства. У світовій науці обґрунтовано, що превентивні програми незрівнянно вигідніші, ніж програми боротьби з наслідками недостатнього здоров'я населення. Економічний аналіз, проведений у розвинутих країнах, показав, що упровадження шкільних програм охорони і зміцнення здоров'я забезпечило б ефективне співвідношення вартості витрат і отриманого виграшу як 1:14, що є дуже високим показником [52].

За останні роки в Україні зроблено значні кроки на шляху створення умов для формування здоров'я людини через освіту. Законами України, державними національними програмами (закон України «Про загальну середню освіту», «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті», Державна програма «Діти України» та ін.) визначено необхідність розв'язання найважливіших завдань сучасної освіти, спрямованих на здоровий інтелектуальний, соціальний, фізичний розвиток особистості.

Водночас доводиться констатувати, що незважаючи на значну увагу держави, науковців до питань здоров'я зростаючого покоління, поки ще ця проблема не розв'язана належним чином. Достатньо сказати, що частка здорових дітей в Україні, за різними даними, коливається від 4 до 10 %. При цьому за останні роки спостерігається тенденція погіршення стану здоров'я учнів. І значна частина захворювань дітей і молоді має так звану дидактогенну природу, тобто напряму викликана або спровокована школою.

На жаль, задача профілактики і збереження здоров'я дітей уважається вторинною стосовно базового навчально-виховного процесу, що різко знижує ефективність роботи школи щодо збереження і зміцнення здоров'я учнів і вчителів. Можна констатувати, що, по-перше, робота зі збереження здоров'я у школі, як правило, має суто медичну основу, тому що виходить з ідеї «лікування хвороб»; по-друге, педагогічною теорією і практикою не розроблені технології перекладу знань про здоров'я і здоровий спосіб життя на поведінковий рівень; по-третє, немає переконливих критеріїв оцінки ефективності процесу оздоровлення школярів, незважаючи на те що здоров'я неухильно погіршується.

З огляду на стан здоров'я зростаючого покоління стає зрозумілою деяка обмеженість традиційної класно-урочної системи організації навчального процесу та її згубний вплив на здоров'я учнів. У зв'язку з цим актуалізується завдання пошуку ефективних освітніх технологій, в яких збереження здоров'я учнів є пріоритетним.

Науково вивірене розгортання процесів розробки й упровадження технологій, спрямованих на збереження здоров'я учнів, вимагає теоретичного обґрунтування сутності поняття здоров'язбереження людини.

Як свідчить аналіз психологічно-педагогічних джерел [9; 18; 20; 21; 31; 32; 49; 60; 63; 36; 68] цінність здоров'я особистості визнається на всіх рівнях вітчизняної системи освіти. Здоров'я - це складна й одночасно динамічна категорія, для якої в сучасній науці існує багато детермінант. Педагогічна свідомість під здоров'ям має на увазі достатньо широке розуміння цього поняття, що включає такі складові, як духовне, психічне, фізичне та соціальне здоров'я. Ці складові, взаємодіючи, взаємно впливаючи один на одне, інтегруючись, створюють здоров'я людини як цілісність і як цінність.

Вивчаючи дану проблему розглянемо зміст таких термінів як «технологія» і «здоров'язберігаюча технологія».

Поняття «технологія» має багато трактувань. У словнику В. Даля воно визначено як сукупність прийомів, які застосовуються в будь-якій справі, мистецтві. В. Шепель характеризує технологію як майстерність, уміння, сукупність методів обробки, зміни стану об'єкта. У соціально-педагогічній літеатурі це поняття розглядають таким чином: В. Безпалько - система знань про засоби обробки якісного перетворення об'єкта; А. Кушнир - оптимальний засіб досягнення рішення педагогічних завдань у визначених умовах; Е. Холостова - практична діяльність, яка охарактеризована раціональною послідовністю використання інструментарію для досягнення якісних результатів праці [10; 40; 70].

«Технологія» - це сукупність операцій, які виконуються обумовленим способом і в певній послідовності, з яких складається процес [30, с.25].

Технологія -- це, насамперед, системний метод створення, застосування знань з урахуванням технологічних та людських ресурсів та їхнього взаємовпливу, що має на меті оптимізувати форми освіти (ЮНЕСКО).

Серед загальної класифікації освітніх технологій (технології управлінської діяльності, організації навчального процесу, виховної роботи тощо) відокремилася нова група -- здоров'язберігаючі технології.

Здоров'язберігаючі технології можна розглядати як одні з найактуальніших освітніх підходів та як сукупність прийомів, форм і методів організації навчання без шкоди для здоров'я учнів, а також як якісну характеристику будь-якої педагогічної технології за критерієм її дії на здоров'я суб'єктів освіти [77, с.13].

Технології навчання здоров'ю -- це гігієнічне навчання, набуття життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Такі технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти [61, с.107111].

Слід відмітити, що термін «здоров'язбереження», а також синонімічні категорії «збереження здоров'я», «охорона здоров'я», «зміцнення здоров'я» достатньо часто використовуються в наукових працях. Разом з тим термін «здоров'язбереження» на сьогодні не має однозначного визначення.

Це зумовлено, принаймні, двома основними причинами. По-перше, донедавна поняття здоров'язбереження було певним чином монополізовано медичною галуззю. По-друге, здоров'язбереження особистості як пріоритетне педагогічне завдання, як безпосередній результат освітньої діяльності обговорюються в педагогіці досить побіжно.

Однак можна виділити найбільш поширені підходи до визначення сутності терміну «здоров'язбереження» (таблиця 1.1.).

Таблиця 1.1 Підходи до визначення терміну «здоров'язбереження»

Сутність здоров'язбереження	Автор
Результат впливу педагогічних факторів освітнього процесу на збереження здоров'я його суб'єктів	М. Варданян [18, с.9]
Процес створення умов, що дозволяють не втратити, не порушити, не дати зникнути фізичному й психічному благополуччю	М. Волчек [20, с.8]
Процес збереження й зміцнення здоров'я, спрямований на перетворення інтелектуальної й емоційної сфер особистості, підвищення ціннісного ставлення до власного здоров'я й здоров'я оточуючих на основі усвідомлення особистої відповідальності	О. Глєбова [21, с.94]
Розв'язання освітніх завдань з урахуванням стану здоров'я учасників навчального процесу та з метою його збереження й, по можливості, зміцнення	Г. Серіков [63, с.87]
Єдність педагогічних заходів, спрямованих на поліпшення (не погіршення) здоров'я учнів й зростання якості їхньої освіченості	С. Серіков [64, с.47]
Реалізація методів і засобів навчання відповідно до фізіолого-психологічних принципів збереження здоров'я	Н. Суворова [68, с.114]

Узагальнення поглядів дослідників на сутність здоров'язбереження дозволяють визначити здоров'язбереження в педагогічному аспекті як процес навчання й виховання, що не наносить прямої або опосередкованої шкоди здоров'ю учнів, створює безпечні й комфортні умови перебування дітей у школі, забезпечує індивідуальну освітню траєкторію дитини, запобігання стресів, перевантаження, втоми вихованців і тим самим сприяє збереженню й зміцненню здоров'я школярів.

Забезпечення здоров'язбереження учнів у процесі навчання й виховання вимагає розв'язання комплексу завдань, що торкаються як матеріального, кадрового забезпечення, так і організаційно-змістового наповнення й стосуються змін змісту освіти та форм і методів її здійснення.

1.2 Аналіз змісту здоров'язберігаючих технологій

Формування у підростаючого покоління мотивації до здорового способу життя потребує системної комплексної роботи, яка спрямована на діагностику, корекцію функціонального, психофізіологічного та духовно-морального стану людини. Сформовані знання, вміння й навички забезпечують необхідний рівень працездатності, моралі та духовності кожного, й в першу чергу - дитини. Вони дають змогу зберегти та зміцнити здоров'я та сприяють свідомому ставленню до власного здоров'я [37].

Вирішення поставлених завдань слід здійснювати за трьома напрямами:

- створення здоров'язберігаючого середовища у навчальних закладах;

- формування здорового способу життя через зміст освіти;

- подальший розвиток фізкультурної та спортивно-масової роботи.

Створення здоров'язберігаючого освітнього середовища є головною передумовою зміцнення здоров'я учнівської молоді, що передбачає раціональне планування навчального навантаження на дитину; вміле поєднання її рухової активності з розумовою діяльністю, організацію збалансованого харчування [76, с.4143].

Рівень професійної підготовки повинен відповідати високим вимогам ситуації, що склалася на сьогодні в загальноосвітній школі і зобов'язаний дозволяти не лише грамотно виконувати шкільну програму, але й сприяти збереженню, розвитку і відновленню здоров'я школярів.

Слід зазначити, що здоров'язберігаюча педагогіка не може бути представлена як конкретна освітня технологія. Разом з тим, поняття «здоров'язберігаючі технології» об'єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров'я учнів.

Здоров'язберігаючі технології створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі, а також вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини.

До конкретних методів належать:

- диспансеризація учнів;

- профілактичні щеплення;

- забезпечення рухової активності;

- вітамінізація, організація здорового харчування (в тому числі дієтичне);

- заходи санітарно-гігієнічного характеру, пов'язані з респіраторно-вірусними інфекціями та грипом [61, с.108].

Мета усіх здоров'язберігаючих технологій -- сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання у повсякденному житті [61, с.109].

Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків.

Аналіз здоров'язберігаючої діяльності освітніх закладів свідчить, що існуючі технології реалізуються через такі напрями освітньо-виховної діяльності:

- створення умов для зміцнення здоров'я школярів та їхнього гармонійного розвитку;

- організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного та фізіологічного впливу на організм учня;

- розробка і реалізація навчальних програм з формування культури здоров'я і профілактики шкідливих звичок;

- корекція порушень соматичного здоров'я з використанням комплексу оздоровчих і медичних заходів;

- медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров'я, фізичного і психічного розвитку школярів;

- функціонування служби психологічної допомоги вчителям і учням щодо подолання стресів, тривожності; гуманного підходу до кожного учня, формування доброзичливих і справедливих відносин у колективі;

- контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, нормування навчального навантаження і профілактика стомлюваності учнів;

- організація збалансованого харчування учнів у школі [61, с.110].

Можливості реалізації оздоровчої функції освіти багатогранні. Зараз зусилля системи освіти концентруються на тому, щоб зменшити негативний вплив школи на здоров'я учнів і вчителів. Це, перш за все, створення комфортного безпечного освітнього середовища та впровадження здоров'язберігаючих технологій у навчальний процес [77, с.16].

На думку практиків для впровадження здоров'язберігаючих технологій у навчально-виховний процес потрібні наступні умови:

- підвищити свою кваліфікацію з питань здоров'я, здоров'язберігаючих технологій (курси, окремі семінари, самоосвіта);

- проаналізувати свій методичний арсенал на предмет їх відповідності принципам здоров'язберігаючої педагогіки, внести корективи;

- враховувати природні біоритми, індивідуальні особливості учнів при організації навчального процесу;

- забезпечити оптимальне співвідношення між фізичним та інформаційним обсягом уроку без інформаційного перенавантаження;

- планувати обґрунтовані, з точки зору збереження здоров'я, кількість та види методів навчання, частоту та чергування різних видів навчальної діяльності з урахуванням своєчасного спостереження початку фаз неповної компенсації, сталого зниження працездатності учнів;

- забезпечити оперативний прямий та зворотній зв'язок в управлінні навчальним процесом: психологічний вплив на учня, передача інформації від вчителя до учня, уміння стимулювати мотивацію школярів;

- включати елементи здоров'язберігаючої педагогіки у зміст уроку;

- використовувати з максимальною можливістю методи активного навчання; стимулювання учнів до продуктивної тематичної комунікації та творчості;

- дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог до організації та проведення уроку, проведення фізкультхвилинок та пауз загального і спеціального впливу [76, с.4143].

На думку Совєтової Е. В., для організації використання здоров'язберігаючих технологій необхідні такі умови:

- відношення співпраці і взаємодопомоги;

- широкий обмін новою інформацією між учасниками навчального процесу;

- зустрічний процес, ставлення учнів до дій вчителя;

- співпереживання в радості пізнання;

- співучасть у вирішенні проблемних питань і пізнавальних завдань;

- формування екологічного простору, який пов'язаний з дією всієї сукупності середовищних чинників, що впливають в школі на учнів і педагогів;

- урахування психолого-педагогічних чинників, що включають емоційно-психологічний клімат в школі, стилі взаємин і поведінки учасників освітнього процесу, здоров'язберігаючу організацію навчального процесу: використання здоров'язберігаючих освітніх технологій;

- позаурочну виховну роботу: естетичне, духовно-етичне і фізичне виховання учнів [66, с.58].

Однією з основних умов, що забезпечують здоров'я - є раціональна організація рухової активності. Рухові дії підвищують адаптаційні можливості організму, розширюють функціональні резерви.

М'язова діяльність активізує обмінні процеси, стимулює роботу серцево-судинної і дихальної систем, підсилює захисні реакції, покращує травлення, підвищує працездатність, а це є могутній резерв профілактики різних захворювань. Систематична рухова активність робить добродійний вплив і на емоційний стан людини, вона набуває «стійкий імунітет» до шкідливих звичок [9, с.83].

Формування та збереження, зміцнення та покращення здоров'я учнів головне завдання системи фізичного виховання загальноосвітньої школи.

На думку Бондаренко І. Й., основними напрямами та формами збереження здоров'я учнів у процесі фізичного виховання:

- уроки фізичної культури (в ідеалі - щоденні);

- ранкова гігієнічна гімнастика в ліжку, а краще і поза ним, у сукупності до 20-25 хвилин;

- вступна зарядка - зарядка за 10 хвилин до початку уроків;

- фізкультпауза - комплекс із 5-7 вправ від 2,5 до 3,5-4 хвилин;

- заняття в спортивних секціях, удосконалення раніше набутих рухових навичок;

- групові заняття та масові спортивні заходи;

- турпохід;

- похід вихідного дня;

- День здоров'я;

- загартування;

- масовість фізкультурного руху;

- усвідомлення необхідності вести здоровий спосіб життя та застосування

- набутих рухових умінь та навичок;

- намагання навчитися оволодівати новими теоретичними знаннями, практичними вміннями та навичками, новими фізичними вправами;

- доступність занять спортом для всіх прошарків населення;

- заохочення народних видів спорту тощо [15, с.287292].

Вивчаючи педагогічний досвід Бобріцької В. І., можна виділити наступні принципи організації навчально-виховного процесу на основі здоров'язберігаючих педагогічних технологій.

Проведення комплексу діагностичних досліджень стану здоров'я з метою врахування його рівня та динаміки змін в організації процесу навчання та розвитку дітей.

Використання здоров'язберігаючих технологій у процесі навчання та виховання: планування розкладу занять з урахуванням біологічних процесів коливання працездатності дитини впродовж навчального дня та тижня; чергування занять із високим і низьким рівнем фізичної активності; дотримання індивідуального підходу у вимогах до учнів, урахування їх вікових особливостей, динаміки працездатності, психофізіологічного стану; фізкультхвилинки під час занять; планування обсягу домашніх завдань з урахуванням віку й інтелектуально-емоційного навантаження дитини впродовж дня і тижня; суворе дотримання вимог щодо повітряного, теплового, освітлювального режиму та вологе прибирання навчальних приміщень тощо.

Навчання дітей прийомів здорового способу життя: профілактичні методики, зокрема, оздоровча гімнастика (ранкова, дихальна), для профілактики застудних захворювань тощо; засоби особистої гігієни (наприклад, миття рук, використання носової хустинки при чханні та кашлі тощо); способи надання першої допомоги (при порізах, опіках, укусах тварин та отруйних комах тощо).

Спеціально організована рухова активність дитини: заняття оздоровчою фізкультурою; рухливі ігри під час шкільних перерв; активні форми відпочинку під час канікул.

Проведення масових оздоровчих заходів: спортивно-оздоровчі заходи; тематичні свята здоров'я, наприклад: «Дні здоров'я», «Дні сімейного здоров'я», колективні екскурсії на природу, у заповідники тощо.

Залучення школярів до участі в організації навчально-виховного процесу шляхом розвитку учнівського самоврядування, волонтерського виконання функцій асистента вчителя та класного керівника [13, с.18-21].

Окрім роботи зі здоров'язберігаючими технологіями, важливе значення має проведення профілактичних шкільних заходів, які направлені на вивчення наступних питань:

- попередження захворювань;

- моніторинг и аналіз моніторингу здоров'я учнів;

- бесіди з учнями і батьками про стан здоров'я учнів і необхідності вести здоровий спосіб життя;

- створення системи комплексної педагогічної, психологічної й соціальної допомоги дітям, які мають проблеми у школі;

- залучення медичних працівників до реалізації усіх компонентів роботи щодо збереження і зміцнення здоров'я підлітків, просвіти педагогів і батьків [61, с.110-111].

Аналіз стану здоров'я школярів свідчить про необхідність активного використання здоров'язберігаючих технологій в навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл. Зміст здоров'язберігаючих технологій вельми різноманітний і включає заходи, які направлені на збереження основних складових здоров'я учнів, головним чином на фізичне здоров'я. Ефективність використання здоров'язберігаючих технологій залежить від професійної підготовленості, а також від взаємодії між педагогами учнями і батьками.

1.3 Вікові особливості дітей старшого шкільного віку

Проблему соціально-педагогічного забезпечення здоров'язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи варто досліджувати зосередивши увагу на категорію старшого шкільного віку. Адже саме в цей віковий період діти піддаються негативному впливу шкідливих звичок, забуваючи про збереження свого здоров'я.

На початку XXI ст. спостерігається процес діцелерації (уповільнення темпів розвитку). Сьогодні діти по всій сукупності морфологічних характеристик значно поступаються своїм батькам у їхньому дитинстві, і цей процес, виходячи з припущень антропологів, по всій ймовірності буде продовжуватися. Разом з тим, у зв'язку зі стрімкими темпами науково-технічного прогресу сучасні діти більш інформовані й ерудовані. Актуальним є питання існування специфічних, характерних для сьогоднішніх школярів особливостей у розвитку їх інтелектуальних здібностей, і розгляд цих особливостей. Відповідь на це питання принципово важлива як для сучасної науки, так і для практики організації навчально-освітнього процесу.

Вивчення закономірностей розвитку пізнавальних здібностей та їх формування в навчальній діяльності в період росту і розвитку людини є однією з актуальних теоретичних та науково-практичних завдань сучасності.

Урахування вікових особливостей - один з основоположних педагогічних принципів. Спираючись на нього, вчителі регламентують навчальне навантаження, встановлюють обґрунтовані обсяги зайнятості різними видами праці, визначають найбільш сприятливий для розвитку розпорядок дня, режим праці та відпочинку. Вікові особливості зобов'язують правильно вирішувати питання відбору і розташування навчальних предметів і навчального матеріалу з кожної дисципліни. Вони обумовлюють також вибір форм і методів навчально-виховної діяльності.

Сьогодні прийнято такий поділ дитинства на вікові періоди:

1) дитячий - від народження до року, причому в ньому виділяється спеціально перший місяць - період новонародженості;

2) переддошкільний вік - від року до 3;

3) дошкільний вік - від 3 до 7 років;

4) молодший шкільний вік - від 7 до 11-12 років;

5) середній шкільний вік (підлітковий) - від 12 до 15 років;

6) старший шкільний вік (юнацький) - від 15 до 18 років [34, с.25-43].

Визначення меж цих періодів є умовним, оскільки спостерігається велика варіативність. Разом з тим, слід мати на увазі, що врахування вікових особливостей учнів не можна розуміти як пристосування до слабких сторін того чи іншого віку, оскільки в результаті такого пристосування вони можуть тільки закріпитися. Все життя дитини повинна бути організована з урахуванням можливостей певного віку, маючи на увазі спонукання переходу до наступного вікового періоду.

У ранній юності навчання продовжує залишатися одним з головних видів діяльності старшокласників. У зв'язку з тим, що в старших класах розширюється коло знань, які учні застосовують при поясненні багатьох фактів дійсності, вони більш усвідомлено починають ставитися до навчання. У цьому віці зустрічаються два типи учнів: для одних характерна наявність рівномірно розподілених інтересів, інші відрізняються яскраво вираженим інтересом до однієї науці.