Здоров’язберігаючий компонент у змісті і структурі підручників для початкової школи

89

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Підручник для початкової школи як об'єкт дослідження

1.1 Здоров'язберігаюча функція початкової освіти як науковий пріоритет

1.2 Характеристика освітньої галузі «Здоров'я і фізична культура» у контексті вимог Державного стандарту початкової загальної освіти

Розділ ІІ. Дослідження здоров'язберігаючої спрямованості сучасних підручників для початкової школи

2.1 Змістове забезпечення здоров'язберігаючої функції початкової освіти у чинних підручниках

2.2 Процесуальне забезпечення здоров'язберігаючої функції початкової освіти у чинних підручниках

2.3 Рекомендації щодо удосконалення здоров'язберігаючого компонента підручників для початкової школи

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У третьому тисячолітті особливо гостро постає проблема людини та її здоров'я. Дійсно, стан здоров'я є показником духовного, соціально-економічного й людино-біологічного добробуту населення, рівня цивілізованості країни. Гуманізація освіти вимагає якісно нового підходу до потреб людини, формування стійких мотивацій до здорового способу життя, позитивної соціальної поведінки.

Державні національні програми «Діти України» та «Освіта» (Україна ХХІ століття) [1], «Національна доктрина розвитку освіти» одним із головних завдань закладів освіти визначають збереження і зміцнення фізичного, психічного, соціального та морального здоров'я школярів, формування в них умінь і навичок здорового способу життя.

Важливим засобом формування у молодших школярів здоров'я-зберігаючої компетентності є підручник. Його значущість посилюється з огляду на призначення цього виду навчальної літератури - як носія змісту освіти та засобу навчання. Прикметно, що одним із компонентів предметного змісту, який має бути повноцінно представлений у книзі, - є здоров'я-зберігаючий компонент.

Проблема навчальної книги має тривалу історіографію. Дослідження теоретичних основ побудови шкільного підручника було започатковане Я.Коменським у 2-й половині ХVII століття. Свій подальший розвиток ця галузь знайшла у працях К.Ушинського (2-га половина ХІХ століття) [39].

Становлення підручникознавства розпочалося у 50-х рр. ХХ століття, коли шкільний підручник вперше став об'єктом наукового дослідження (Н.Менчинська). Суттєво збагатили зазначену проблему праці Д.Зуєва [33-34], В.Бейлінсона [6], В.Безпалька [7] (80-ті роки), предметом вивчення яких були структура навчальної книги, функції, методи аналізу та оцінювання.

Сучасні дослідники трактують підручник як «вид навчальної літератури, який репрезентує знання і види діяльності з конкретного навчального предмета відповідно до державних стандартів освіти та вимог навчальної програми з урахуванням особливостей учнів і будується на засадах домінуючої концепції навчання» [41, 16].

В умовах варіативності навчальної літератури актуалізується проблема її аналізу й оцінювання. Наявний науковий фонд свідчить про фрагментарність її вивчення. Так, наприклад, теоретичні основи побудови шкільного підручника відображені у дослідженнях В.Безпалька [7], В.Бейлінсона [6]; особливості побудови підручника для початкової школи аналізували Н.Бібік, Л.Занков [30], Я.Кодлюк [41], О.Савченко [72-73] та ін; окремі підходи до аналізу й оцінювання навчальної книги окреслені у працях Н.Буринської [11] та французьких учених Ф.Жерара, К.Роеж'єра. З іншого боку, проблемами здоров'язберігаючої компетентності займалися відомі вітчизняні дослідники О.Ващенко [14], І.Мельник [53], С.Свириденко [13].

Таким чином, відсутність спеціальних досліджень, присвячених здоров'язберігаючій функції підручника для школи першого ступеня, з одного боку, та потреба посилити здоров'язберігаючий вплив чинних підручників на особистість молодшого школяра в умовах особистісно орієнтованого навчання - з іншого, зумовили вибір теми магістерської роботи: «Здоров'язберігаючий компонент у змісті і структурі підручників для початкової школи».

Об'єктом дослідження є теорія і практика підручника для початкової школи.

Предмет дослідження: способи відображення у змісті і структурі підручників для початкової школи здоров'язберігаючого компонента.

Метою роботи є дослідити здоров'язберігаючий компонент сучасних підручників для початкової школи та запропонувати рекомендації щодо вдосконалення чинних навчальних книг в умовах особистісно орієнтованого навчання.

Відповідно до мети ми поставили такі завдання:

- проаналізувати стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній літературі;

- визначити основні підходи до методики аналізу здоров'язберігаючого компонента сучасних підручників для початкової школи;

- здійснити аналіз чинних навчальних книг у контексті реалізації в них здоров'язберігаючої функції;

- запропонувати шляхи вдосконалення здоров'язберігаючої спрямова-ності сучасних підручників для початкової школи.

Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлювався специфікою об'єкта дослідження та його завданнями. У процесі роботи над проблемою були використані такі методи: аналіз літератури з проблеми дослідження, порівняльний аналіз змісту підручників з різних навчальних предметів, методи якісного і кількісного аналізу та обробки отриманих даних, а також загальнонаукові методи - систематизація, класифікація, узагальнення.

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні методики аналізу підручника для початкової школи, зокрема у розробці підходів до вивчення його здоров'язберігаючої спрямованості.

Практичне значення дослідження: запропоновані рекомендації можуть бути використані авторами підручників у розробці особистісно зорієнтованих навчальних книг, а також учителями початкових класів з метою посилення здоров'язберігаючої спрямованості уроків засобами навчального матеріалу підручника.

Апробація результатів дослідження: результати дослідження відображені у статті, поданій до збірника «Магістр».

Структура роботи: магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 106 сторінок, обсяг основного тексту - 100 сторінок.

Розділ І. Підручник для початкової школи як об'єкт дослідження

1.1 Здоров'язберігаюча функція початкової освіти як науковий пріоритет

Значення здоров'я важко переоцінити. Здоров'я - найперша необхідна умова успішного розвитку кожної людини, її навчання, праці, добробуту, створення сім'ї і виховання дітей.

Здоров'я людини - один із найважливіших показників економічного, соціального і морального благополуччя суспільства. Водночас сучасні соціально-економічні та екологічні кризи в країні зумовили значне погіршення здоров'я населення, особливо дітей [13, 2].

У Статуті Всеукраїнської організації охорони здоров'я записано: «Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише хвороб або фізичних вад» [53, 105].

Здоров'я - одне із основних джерел щастя, радості та повноцінного життя. Пропаганда здорового способу життя мала місце в усній народній творчості, мудрих заповідях народу: «Без здоров'я немає багатства», «У здоровому тілі - здоровий дух», «Як немає сили, то й світ немилий», «Здоровому все здорово!», «Бережи одяг, доки новий, а здоров'я, доки молодий» [75, 125].

Питання здоров'я набирає особливої актуальності у наш час, коли практично здорових дітей немає. За даними матеріалів спільної сесії АМН і АПН України (червень 2001р.), лише 35% дітей, які прийшли до школи, є здоровими, закінчують школу здоровими близько 11% [53, 106].

Державні національні програми «Діти України» та «Освіта» (Україна ХХІ століття) [1], «Національна доктрина розвитку освіти» одним із головних завдань закладів освіти визначають збереження і зміцнення фізичного, психічного, соціального та морального здоров'я школярів, формування в них умінь і навичок здорового способу життя.

Проблема збереження, зміцнення і відтворення здоров'я особистості розглядається з різних наукових позицій у працях філософів, медиків, психологів, соціологів (М.Амосов, Г.Апанасенко, Г.Борисов, М.Віленський, О.Газман, М.Гончаренко, Г.Зайцев, Д.Ізуткін, В.Казначеєв, Ю.Лисицин, С.Попов, В.Петленко, А. Степанов, Т. Сущенко, Г.Царегородцев, А.Щедріна та ін.). Концептуальні основи здоров'язберігаючого виховання закладені в працях К.Бондаревської, І.Брехмана, Є.Бойченко, О.Дубогай, З.Малькової, Л.Новікової, В.Оржеховської, Н.Полєтаєвої, М.Таланчука, Л.Татарнікової.

Ранній досвід формування здорового способу життя у дітей і підлітків висвітлений А.Алчевською, С.Боткіною, Г.Ващенкою, Д.Локком, І.Мечніковим, М.Пироговим, С.Русовою, К.Ушинським. Значний внесок у розробку та впровадження в практику діяльності освітнього закладу системи оздоровчого виховання дітей і молоді здійснили видатні українські педагоги А.Макаренко та В.Сухомлинський.

Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров'я на належному рівні, надавати опір негативним впливам [5, 50].

Від ставлення людини до свого здоров'я багато в чому залежить його збереження і зміцнення. Навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоров'я - одна з найважливіших проблем сучасної школи.

Пріоритетність здоров'язберігаючої функції школи постійно утверджував В.Сухомлинський. Адже в педагогічній діяльності Василя Олександровича завжди порушувалася проблема фізичного розвитку і здоров'я дітей. Він зазначав: «…Турбота про здоров'я - це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи і тривоги про дітей протягом перших чотирьох років навчання, то більша половина їх - про здоров'я. Турбота про здоров'я неможлива без постійного зв'язку із сім'єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші два роки навчання дітей у школі, - це бесіди про здоров'я малюків» [14, 19].

Відомо, що стан здоров'я особистості значною мірою залежить від розвитку інтелекту і закладених в дитинстві сценаріїв поведінки в плані зміцнення і збереження здоров'я. У зв'язку з цим нагальною потребою є навчання кожного з дитинства таких способів і форм життєдіяльності, які б забезпечили здоров'я людини сьогодні і в майбутньому, її творчу активність і довголіття.

Стародавній лікар і філософ Авіценна стверджував: «Головним скарбом життя є здоров'я, і щоб його зберегти, потрібно багато знати». За роки навчання в школі учні мають здобути глибокі, різнобічні знання про здоров'я людини з різних галузей науки, які слугують підґрунтям для формування умінь і навичок, що допомагають людині підтримувати власне здоров'я [53, 105].

Стан здоров'я школярів у сучасній Україні викликає занепокоєння як у лікарів, так і у педагогів. Про це свідчать матеріали засобів масової інформації, а також статистичні дані, які стверджують, що за час навчання в школі кількість здорових дітей зменшується в 4-5 разів. Така ситуація зумовлена важким соціально-економічним станом українців, зростанням кількості соціально-незабезпечених сімей, кризою духовних цінностей, зниження рівня моральних цінностей населення. Статистичні дані свідчать, що на сьогодні лише 6-8% учнів, що закінчують загальноосвітні заклади, визнані здоровими, кожен другий має морфофункціональну патологію, 42% - хронічні захворювання [14, 19].

До загальної кількості факторів, що негативно впливають на здоров'я школярів, науковці Е.Вайнер, О.Дубогай, К.Іванова, А.Куликов, Є.Ямбуг та інші відносять перевантаження дітей навчальними заняттями, авторитарний стиль взаємовідносин педагогів та учнів, недостатнє врахування їх вікових та індивідуальних особливостей під час навчання і виховання.

Особливої уваги потребує стан здоров'я молодших школярів. Серед умов, що впливають на погіршення здоров'я дітей, Л.Коротаєва визнає гіподинамію (недостатня рухова активність); велике навчальне навантаження в школі та вдома; нераціональне харчування; невиконання режиму сну, навчання, відпочинку [35, 45]. Негативно впливає на здоров'я школярів недотримання школою гігієнічних вимог (недостатня провітрюваність приміщення, невідповідність шкільних меблів фізичним особливостям дітей, незадовільне освітлення класних кімнат, невиконання вимог щодо рухового режиму молодших школярів).

Аналіз причин, що призводять до погіршення здоров'я молодших школярів, дав можливість виявити ряд негативних факторів. Більшість учителів стурбована інтенсифікацією та інформаційним наповненням навчальних занять. Напружене розумове навантаження в школі та перевантаження домашніми завданнями не дають змогу дитині в повному обсязі реалізувати свої потреби в руховій активності.

Психотравмуючі ситуації, що виникають у процесі навчання в поєднанні з гіпокінезією, спричиняють у молодших школярів невротичні стани та психосоматичні захворювання. Функціонально незручне робоче місце та брак спеціальних фізкультхвилинок призводять до викривлення хребта. Невиконання гігієнічних вимог та нормативів щодо збереження зору призводять до швидкого розвитку міотопії.

Дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців доводять, що здоров'я людини знаходиться в прямій залежності від її способу життя. Найбільш повно взаємозв'язок між способом життя та здоров'ям знайшов своє відображення в понятті «здоровий спосіб життя» [72, 10].

Формування поняття «здоровий спосіб життя» має глибоке наукове підґрунтя. Перші концепції здорового способу життя («турбуйся про самого себе»), традиції оздоровчої поведінки з'явилися ще в античному світі (Гіппократ, Цицерон, Гален, Платон, Піфагор). Специфіка означеного періоду полягає в тому, що пріоритетним стає фізичний компонент здорового способу життя, духовний і соціальний ще лише починають прокладати собі дорогу до життя. Уявлення про них поки що наївні, мають міфологічний характер і пояснюються недосконалістю суспільної та наукової свідомості.

У Середньовіччі завдання виховання зливалися із проблемами оздоровлення душі, однак у працях філософів-богословів зустрічалися рідкісні для того часу поради гігієнічного характеру щодо зміцнення здоров'я дітей (А.Августин, К.Боецій, І.Златоуст та ін.). В епоху Відродження в працях педагогічного характеру питання гармонійного розумового і фізичного розвитку ставилися поряд з організацією доцільного способу життя дитини відповідно до її вікових та індивідуальних особливостей (Ф.Рабле). Видатні педагоги минулого включали норми здорового способу життя до правил моральної поведінки і розглядали їх як важливу характеристику індивідуального стилю життя, який підтримує здоров'я (Я.Коменський, Д.Локк, І.Песталоцці).

У давньоукраїнських джерелах здоров'я розглядалося як ідеал життя, а дотримання гігієнічних норм - як фактор оздоровлення. Питанню культивування здорового способу життя надавало великого значення запорізьке козацтво. Видатний український просвітник Г.Сковорода наполягав на вивченні основ здоров'я на засадах народної мудрості, а серед умінь і навичок, що зберігають здоров'я, називав уміння володіти собою, поміркованість, працьовитість, бадьорість духу [53, 106].

Предкам українського народу також був властивий культ здоров'я, основи якого ґрунтувалися на знанні та обожненні сил природи, вмінні застосовувати трави і природні чинники (воду, росу, сонце, повітря). В Україні з давніх-давен люди під час зустрічі віталися: «Здоров будь!», а прощалися словами: «Бувай здоровим».

Київська князівна Євпраксія (1108-1172), онука Володимира Мономаха на ймення «Добродія», вивчала народну медицину, лікувала. Вона написала трактат з гігієнічними порадами, розповідями про користь повітря, фізичних рухів, раціонального харчування [78, 24].

Потрібно зауважити, що у різні історичні періоди в українців був сформований відповідний до соціальних, економічних, політичних умов національний ідеал тілесної та духовної досконалості людини як найважливіший елемент народної педагогічної системи. Він змінювався, адаптуючись до навколишнього середовища, але завжди, в усі часи відповідав основам традиційного життєвого укладу українців, їх вдачі, менталітету, звичаям і традиціям. Всі народні свята в Україні були оздоровчими, оскільки сприяли радості, бадьорості духу, оптимізму, очищенню, прагненню любити природу та спілкуватися з нею. Народна наука про здоров'я через традиції етносу вчила кожного цінувати, зберігати та відновлювати своє здоров'я.

Для слов'янських народів численні підтвердження важливості здорового способу життя зустрічалися у бувальщинах і думах, які розповідають про фізичне та моральне здоров'я богатирів.

У цей період продовжує поглиблюватися медико-гігієнічний зміст поняття «здорового способу життя» людини, виникають тенденції його соціального усвідомлення, ускладнюється структура натурфілософських побудов [74, 12].

Значну увагу питанням здорового способу життя приділяв М.Пирогов у своїх педагогічних працях «Питання життя», «Бути і здаватися», «Про статут нової гімназії». Відомий педагог пропагував ідею загальнолюдського виховання, формування «істинної людини» [16].

Проблеми збереження і зміцнення здоров'я учнів ставилися в різні роки існування радянської школи. Аналіз галузі освіти того часу свідчить про те, що особлива увага приділялася фізичному вихованню, популяризації фізичної культури та спорту. Зокрема, Г.Ващенко у праці «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру», аналізуючи систему фізичного виховання у різних країнах та в різні епохи і поглиблюючи теоретичні положення фізичного виховання, акцентує увагу на парадигмі української системи фізичного виховання. У вихованні здорового способу життя, за правильної його організації, він вбачав такий виховний засіб, який забезпечить гармонійний розвиток фізично здорової, національно-свідомої молоді [75, 127]. Належної уваги взаємозв'язку фізичного і духовно-морального розвитку людини надавав М.Ломоносов. Він стверджував: «лише здоровий народ, який не викорінює, а, навпаки, всмоктує всі моральні ідеали, шанує мораль і дотримується етичних норм, а також бачить корисне у праці та знаннях, лише той народ може називатися народом майбутнього - а отже, великим народом!» [там же, 128].

Значна увага феномену «здорового способу життя», як важливому чиннику розвитку особистості в Україні, приділялася в 20-30-х роках ХХ ст. У цей період створено Всеукраїнський інститут соціалістичної охорони здоров'я, який став науковою базою для вивчення проблеми формування здорового способу життя. Друкувалася низка спеціальних журналів: «Шлях до здоров'я» (1925-1941), «Здоров'я і освіта» (1921-1922), «Здорова зміна» (1931-1933) тощо [53, 105]. Набули популярності театралізовані санітарно-просвітницькі вистави для населення.

В останнє десятиріччя минулого століття в західній літературі зустрічаються концепції здорового способу життя, пов'язані з активізацією діяльності неоконсервативних ідеологів (Д.Белл, П.Бергер, Н.Гейзер, А.Гелен, І.Ріхтер та ін.). Зокрема Д.Белл вважає, що ідеалом «здорового суспільства» є соціальна структура «патерналістичного типу» [38, 71].

Значний поштовх до вироблення наукової концепції здорового способу життя людини одержано завдяки працям таких відомих дослідників як А.Ізуткін, А.Степанов, Г.Царегородцев. Вони вважають, що «здоров'я є загальнолюдською цінністю і поступово перетворюється на значущий показник і одночасно на необхідну передумову прогресу соціальної системи в цілому і особистості зокрема» [61, 15].

Проблемі здорового способу життя як важливого чинника особистості, сучасному досвіду і методиці впровадження оздоровчої освіти та виховання дітей і молоді присвятили свої дослідження науковці О.Дубогай, С.Жупанич, В.Туташиновський та ін.

Найважливішими напрямами оздоровчої діяльності були санітарно-гігієнічне виховання та організація спортивно-масової роботи. Найпотуж-нішою традицією культивування фізичного здоров'я людини є виникнення Олімпійських ігор у Давній Греції в 776 р. до н.е., які й нині користуються популярністю.

Здоровий спосіб життя - це спосіб життєдіяльності людини, метою якого є формування, збереження і зміцнення здоров'я на довгі роки життя.

Результатом сформованості здорового способу життя є культура здоров'я як інтегративна якість особистості і показник вихованості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок, формування, відтворення та зміцнення здоров'я і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно власного здоров'я та здоров'я оточуючих [74, 13].

Особливістю останніх десятиліть є зростання соціально зумовлених хвороб серед підлітків і молоді. З огляду на це посилено увагу до питань збереження психічного здоров'я, корекції психофізичних відхилень, профілактики шкідливих звичок, формування духовного здоров'я школярів.

Сучасні уявлення про здоровий спосіб життя тісно пов'язані з наявністю умінь і навичок, які допомагають людині бути здоровою. Процес формування здорового способу життя потребує обов'язкового поєднання інформаційного та мотиваційного компонентів з практичною оздоровчою діяльністю учнів [1, 7-8].

Зміни в соціально-культурному, економічному, політичному житті України сприяли трансформації цілей і завдань освіти. Основними завданнями сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров'я на належному рівні, чинити опір негативним впливам. В останнє десятиріччя ХХ століття широкого розповсюдження в усьому світі набув підхід, в основу якого покладено навчання учнів життєвих навичок. Цей підхід розглядають як альтернативу до інформаційно-просвітницького напряму.

У європейській педагогіці набуває популярності концепція компетентності особистості. В її основі - ідея виховання компетентної людини, яка не лише володіє необхідними знаннями, відзначається професіоналізмом, але вміє застосовувати ці знання на практиці відповідно до ситуації [72, 11-12].

Компетентність - це сукупний внутрішній досвід у поєднанні із здібностями людини, її професіоналізм, що дають змогу успішно вирішувати життєві та професійні завдання; це здатність орієнтуватися і діяти самостійно, активно, ефективно, правильно. Існує декілька поглядів щодо структури компетентності. Але всі науковці включають у цю структуру вміння і навички, що ґрунтуються на знаннях, що були здобуті в процесі навчання. Глибокі, гнучкі, дієві та міцні знання становлять фундамент навичок і вмінь. Вони забезпечують їх надійність, стійкість і міцність.

Здоров'я, безпека і міжособистісна взаємодія безпосередньо пов'язані з поведінкою. Саме ця особливість зумовлює необхідність цілеспрямованого формування в учнів соціально-психологічних компетентностей, що допоможе їм подолати проблеми, пов'язані з вимогами повсякденного життя. Серед них виокремлюють такі:

· емоційно-вольові;

· інтелектуальні;

· соціальні [53, 107-108].

Ці компетентності називають також життєвими навичками.

Життєві навички (за визначенням ВООЗ) - це здатність людини до адаптації і позитивної поведінки, уміння діяти відповідно до вимог та проблем повсякденного життя. Життєві навички допомагають людині вести здоровий і повсякденний спосіб життя: адекватно сприймати себе і оточуючих, будувати позитивні міжособистісні стосунки, критично і творчо мислити, приймати відповідні рішення, розв'язувати проблеми і керувати своїми емоціями.

Розвиток життєвих навичок визнано найефективнішим методом формування здорової і просоціально орієнтованої особистості.

Як вважають науковці Н.Бібік та Н.Коваль, основними життєвими навичками (компетентностями), що сприяють здоровому способу життя в молодших школярів, є:

· життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю;

· життєві навички, що сприяють соціальному здоров'ю;

· життєві навички, що сприяють духовному і психічному здоров'ю [8].

У процесі здобуття життєвих навичок основний акцент робиться не на абстрактні знання, а на головні детермінанти поведінки: установки, мотивації, опорні знання, уміння і практичні навички.

Між уміннями і навичками існує тісний взаємозв'язок. Уміння - це готовність до свідомих і точних дій, а навички - автоматизована ланка цієї діяльності. Елементи умінь часто переходять у навички. Навички - невід'ємна складова всіх видів навчальної діяльності.

Уміння та навички - різні сторони однієї діяльності. Вони тісно пов'язані між собою, взаємодоповнюють та забезпечують її результат. Для вміння характерні такі ознаки як повільне виконання дій, можливість помилкових дій, необхідність у довільній увазі людини, свідомий самоконтроль. Успіх у формування умінь залежить від знання результату виконання кожного виду навчальних вправ, від розуміння учнем суті своєї помилки [35, 47].

Навички є необхідним компонентом уміння - здатності людини щось робити, яка, у свою чергу, ґрунтується на знаннях, досвіді та навичках. Специфічним методом формування навичок є вправи.

Теоретичний аналіз змісту понять «уміння» і «навички» дає підставу визначити уміння здорового способу життя як засвоєні людиною на особистому досвіді способи або здатність виконання оздоровчих дій, а навички здорового способу життя - це дії, що сформовані шляхом повторення в процесі оздоровчої діяльності та становлять автоматизовані компоненти свідомої валеологічної поведінки. «Уміння і навички здорового способу життя, - відзначає С.Свириденко, - дають змогу людині упродовж життя підтримувати своє здоров'я на належному рівні, протистояти негативними впливам, небезпечним для здоров'я, приймати правильні рішення щодо власного способу життя» [74, 15].

Визначають декілька підходів до групування ключових умінь і навичок, спрямованих на збереження здоров'я особистості. Більшість з них взаємозумовлені та становлять основу здорового розвитку дитини, допомагають запобігти ризику та успішно вирішувати повсякденні проблеми, пов'язані із збереженням фізичного, психічного, соціального та духовного здоров'я [75, 126-127].

Навчання і закріплення життєвих навичок сприяє здоров'ю, соціальній адаптації та позитивній поведінці учнів.

За змістом уміння можна поділити на інтелектуальні (здатність висловлювати свої думки, аналізувати ситуації й приймати правильне рішення щодо їх вирішення); технічні (уміння виконувати фізичні вправи, вести «Щоденник здоров'я» тощо); практичні (надавати першу медичну само- і взаємодопомогу, визначати індивідуальний рівень здоров'я та ін.).

За ступенем складності можна виокремити вміння просте і складне. Складні уміння формуються на основі знань, простих умінь і навичок і надають можливість учневі творчо застосовувати знання і навички у певному виді діяльності відповідно до обставин [14, 20].

Оволодіння уміннями і навичками відбувається у процесі різно-манітної діяльності вихованців. Систематичне і цілеспрямоване тренування учнів забезпечує перетворення знань на навички. Практичне застосування знань та навичок у навчально-виховному процесі забезпечує їх перетворення на складні уміння.

Фізичному здоров'ю сприяють такі вміння і навички, як:

- фізкультурно-оздоровчі (рухова активність, формування правильної постави, виконання вправ для попередження захворювань, використання народних засобів оздоровлення, самодіагностика стану здоров'я);

- санітарно-гігієнічні (догляд за тілом та особистими речами, виконання режиму навчання і відпочинку, загартування, дотримання чистоти в приміщенні тощо);

- культури харчування (дотримання режиму харчування, уміння складати раціон, враховуючи реальні можливості та корисність їжі для здоров'я, уміння визначати якість продуктів, правильно їх зберігати та споживати тощо) [5, 52-53].

Уміння і навички здорового способу життя формуються в молодших школярів як у навчальний, так і в позанавчальний час.

Зазвичай, у навчальний час цей процес реалізується через зміст шкільних навчальних дисциплін, насамперед з фізичного виховання, основ здоров'я, природознавства, а також читання, математики, інших предметів. На уроках з цих дисциплін учні отримують знання про здоров'я, здоровий спосіб життя, шляхи та засоби гармонійної взаємодії з навколишнім світом, іншими людьми.

У позаурочний час набути корисних умінь і навичок, а також зміцнити здоров'я допомагають дотримання режиму дня, виконання загартовуючих процедур, рухливі ігри, заняття в спортивних секціях. Особливо важливо, щоб і навчальна діяльність була насичена різноманітними елементами рухової активності [14, 21].

У процесі формування умінь і навичок здорового способу життя особистості необхідно «враховувати три основних валеологічних взаємо-пов'язаних елементи: валеологічну освіченість, валеологічну свідомість, валеологічну поведінку» [5, 53].

Слід зазначати, що інформація про здоров'я і способи його збереження впливає на розвиток свідомості, визначає їх ставлення та поведінку. Валеологічна освіта молодших школярів має на меті створення інформаційного середовища, що забезпечило б їм можливість пізнання себе та своїх фізичних, фізіологічних, інтелектуальних особливостей, створило б умови для пошуку шляхів збереження і зміцнення здоров'я.

Природно, що піклування про здоров'я неможливе без знання того, для чого і як це необхідно робити. Тому рівень здоров'я безпосередньо пов'язаний з рівнем освіти. Поняття валеологічної освіти ми розуміємо комплексно: і як надання знань про здоров'я та способи його збереження, і як навчання методів, прийомів, навичок здорового способу життя, і як виховання розуміння безумовного пріоритету цінності власного здоров'я і оточуючих. При цьому важливі не тільки знання учнів про значимість фізичних вправ, основи гігієни, раціонального харчування, а й те, як вони систематично та якісно використовують ці знання у повсякденному житті.

Валеологічна освіченість є передумовою для розуміння сутності здоров'я і здорового способу життя, необхідності набуття здоров'я-зберігаючих умінь та навичок Оскільки результатом засвоєної інформації є особистісне ставлення до неї, яке знаходить свій вияв у формі уявлень про здоровий спосіб життя, орієнтації на нього, то важливим елементом педагогічного впливу на молодших школярів у процесі навчання має стати цілеспрямований розвиток валеологічної свідомості [76, 74].

Валеологічна свідомість як система переконань особистості визначає погляди учня на здоровий спосіб життя і втілюється в його уявленнях, орієнтаціях, почуттях, ставленнях до власного здоров'я. Валеологічна свідомість виступає як надбудова, що реалізує застосування знань про здоровий спосіб життя і прийомів валеологічної поведінки як якості особистого способу життя, орієнтації на збереження і зміцнення власного здоров'я.

Валеологічне виховання зумовлює формування у кожного члена суспільства ставлення до здоров'я як до головної людської цінності, установки на здоровий спосіб життя з дитинства, свідомого ставлення школярів до свого здоров'я - найважливішої цінності, яка дана людині природою.

Валеологічна поведінка включає в себе активні дії людини, що потребують великої затрати енергії, волі, знань, умінь і навичок, спрямованих на бережливе ставлення до свого здоров'я. Вона спонукає до діяльності, що допомагає оздоровленню організму та веденню правильного способу життя [53, 108].

Досвід свідчить, що для успішного формування в учнів умінь і навичок здорового способу життя слід дотримуватися таких педагогічних умов:

- озброєння учнів знаннями про здоров'я людини та способи його збереження;

- виховання позитивного ставлення до здоров'я, прагнення докласти зусиль для його збереження і зміцнення;

- формування в учнів умінь і навичок здорового способу життя шляхом залучення їх до позанавчальної діяльності;

- профілактика та подолання негативних звичок;

- створення умов для підтримки та зміцнення здоров'я дітей;

- постійний моніторинг стану їх здоров'я;

- підтримка гуманної, доброзичливої атмосфери в шкільних та класних колективах відповідно до саногенної педагогіки;

- використання в оздоровчо-пропагандистській роботі можливостей соціального оточення;

- залучення до співпраці батьків, передача їм певних знань [75, 4-5].

Отже, зміцнення здоров'я та формування вмінь і навичок здорового способу життя у молодших школярів є необхідною умовою реалізації здоров'язберігаючої функції початкової школи. Умовами, що утруднюють формування в молодших школярів здорового способу життя, є також недостатність у дітей, батьків та вчителів належних знань про здоров'я та здоровий спосіб життя, а також недостатня діяльність щодо формування в них екологічної, естетичної та фізичної культури.

Особливого значення в процесі формування здорового способу життя молодших школярів набувають систематичність, безперервність та послідовність їх навчання і виховання, які дають можливість поступово ускладнювати та проводити оздоровчу роботу з ними [14, 20-21].

Зберегти та зміцнити здоров'я учнів учителеві допомагає вміння використовувати здоров'язберігаючі технології. Деякі науковці розглядають це поняття, виходячи з розуміння технології як певного прийому, методу, методики, інші розуміють його як значення змістової техніки, за допомогою якої реалізується освітнє чи інше педагогічне завдання. Розуміють технологію і як опис процесу досягнення запланованих результатів, сукупність даних, що відображають певні зміни в здоров'ї.

Вітчизняні та зарубіжні науковці (насамперед російські вчені, які працюють під керівництвом М.Безруких) вважають, що під здоров'я-зберігаючими освітніми технологіями в широкому розумінні цього слова необхідно розуміти всі педагогічні технології, які не шкодять здоров'ю учнів. Дослідник цієї проблеми Н.Смирнов зауважує: «Якщо здоров'язберігаючі технології пов'язати з вирішенням вужчого здоров'яохоронного завдання, то до здоров'язберігаючих будуть належати педагогічні проблеми, методи та технології, які не шкодять прямо чи побічно здоров'ю учнів та вчителів, забезпечують їм безперечні умови перебування, навчання та роботи в загальноосвітньому закладі» [14, 19].

Усі педагогічні технології, якими користується вчитель на уроці, можуть бути визначені (кількісно чи якісно) за ступенем впливу їх на здоров'я учнів. Науковці стверджують, що коли розглядати використання здоров'язберігаючих технологій вчителем на уроці та під час проведення організаційно-педагогічних заходів як виконання завдання-мінімуму, тобто захист учнів від нанесення потенційної шкоди, то більшість програм школи залишаться за рамками здоров'язбереження. При цьому очевидно, що «завдання школи, пов'язані з підготовкою учнів до самостійного життя, мають на увазі формування в них культури здоров'я, потреби вести здоровий спосіб життя і, відповідно, забезпечення певними знаннями, закріплення певних умінь» [58, 249].

Деякі вчені пропонують виокремлювати поняття «здоров'яформуючі виховні технології», розуміючи під ним ті психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовані на виховання в учнів культури здоров'я, особистісних якостей, що сприяють його збереженню та зміцненню, формуванню уявлень про здоров'я як цінність, а також мотивацію на здоровий спосіб життя [12, 14].

Діяльність загальноосвітнього закладу щодо збереження та зміцнення здоров'я учнів лише тоді може вважатися повноцінною та ефективною, якщо повною мірою, професійно та ефективно в єдиній системі реалізуються здоров'язберігаючі та здоров'яформуючі технології (див. таблицю 1.1).

Інші науковці під здоров'язберігаючими технологіями пропонують розуміти:

- сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

- оптимальну організацію навчального процесу відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог);

- необхідний достатній та раціонально організований руховий режим [75, 126].

Комплексна програма здоров'я, що запроваджується в дитячому колективі, у їхньому розумінні, має складатися з таких компонентів:

· освіта у сфері здоров'я;

· фізичне виховання;

· шкільна медична служба;

· служба харчування;

· служба здоров'я персоналу школи;

· шкільна психологічна служба;

· соціальні служби;

· участь батьків та громадськості [75, 126].

Таблиця 1.1 Узагальнена характеристика здоров'язберігаючої технології

Структура здоров'язберігаючої технології	Критерії технологічності	Умови реалізації
Концептуальна основа; теорія та методологія, підходи, принципи	Концептуальність	Педагогічне розуміння ідеї
Змістові основи: загальні та конкретні цілі; конкретні складники здоров'язберігаючої освіти	Системність	Організаційно-методичне забезпечення
Технологічні основи: психолого-педагогічні умови організації здоров'язберігаючого навчально-виховного процесу	Адекватність та адаптивність	Наявність настанови на ідею цінності навчально-виховного результату
Методи та форми роботи	Скерованість та відтворюваність	Педагогічна компетентність і майстерність фахівців, що реалізують концепцію
Діагностика результатів діяльності за підсумками реалізації здоров'язберігаючої технології «Школа здоров'я»	Результативність та ефективність. Можливість вимірювання результативності технології

Учителі-практики України, що працюють над цією проблемою, доповнюють здоров'язберігаючі технології поняттям «здоров'язберігаючі заходи» і реалізують їх через:

- диспансеризацію учнів;

- дні здоров'я та туристичні походи;

- бесіди про здоров'я з учнями;

- бесіди про здоров'я з батьками;

- програму «Здоров'я» (шкільний компонент);

- ведення листків здоров'я та стіннівок на оздоровчу тематику [51, 78].

Аналіз усіх існуючих здоров'язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи технологій у сфері збереження та зміцнення здоров'я.

Здоров'язберігаючі - створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі; ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей і гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини.

До конкретних методів належать:

§ диспансеризація учнів;

§ профілактичні щеплення;

§ забезпечення рухової активності;

§ організація здорового харчування [5, 53].

Оздоровчі - технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров'я учнів, підвищення потенціалу здоров'я: фізична підготовка, фізіотерапія, загартування, гімнастика, музична терапія.

Деякі методи залежно від характеру можуть використовуватися як у межах здоров'язберігаючих технологій, так і оздоровчих.

Технології навчання здоров'я - гігієнічне навчання, вироблення життєвих навичок, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загальнонавчального циклу, введенню до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти.

Виховання культури здоров'я - виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров'я, формування уявлень про здоров'я як цінність; посилення мотивації на ведення здорового способу життя; підвищення відповідальності за особисте здоров'я, здоров'я родини, фізичне виховання.

Ці технології реалізуються через факультативні курси з розвитку особистості учня, позакласні та позашкільні заходи, фестивалі, конкурси, захист дитячих та молодіжних проектів, волонтерський рух.

Визначені технології можуть бути представлені за ієрархією з ураху-ванням того, яким чином кожен учень залучений до навчального процесу:

· позасуб'єктні: технології раціональної організації навчального процесу, формування здоров'язберігаючого виховного середовища, форми організації здорового харчування;

· здійснюються за активної позиції учнів: різні види гімнастики, технології навчання здорового способу життя, виховання культури здоров'я [74, 13].

З погляду позитивного впливу на здоров'я учнів найоптимальнішими є технології, що:

· мають за основу комплексний характер збереження здоров'я;

· беруть до уваги більшість факторів, що впливають на здоров'я;

· враховують вікові та індивідуальні особливості учнів;

· забезпечують запровадження цілей освітнього закладу щодо зміцнення здоров'я учнів та формування здорового способу життя;

· контролюють виконання настанов, зміст яких має здоров'язберіга-ючий та профілактичний характер;

· постійно покращують санітарно-гігієнічні умови школи, матеріально-технічну та навчальну базу, соціально-психологічний клімат у колективі відповідно до сучасних вимог;

· заохочують учнів до участі в плануванні оздоровчої діяльності школи та до аналізу виконаної роботи;

· обґрунтовують умови послідовності в реалізації технології;

· здійснюють періодичну оцінку ефективності технології;

· залучають батьків до діяльності щодо збереження та зміцнення здоров'я [14, 21].

Дослідженнями доведено, що ефективність формування здорового способу життя прямо пов'язана з активним залученням учнів до здоров'я-зберігаючого навчального процесу, формуванням у них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоров'я.

Аналіз здоров'язберігаючої діяльності загальноосвітніх закладів України дає можливість дійти висновку щодо складників моделі цієї діяльності. Вона має поєднувати такі форми і види роботи:

· корекцію порушень соматичного здоров'я використання комплексу оздоровчих та медичних заходів без відриву від навчального процесу;

· різноманітні форми організації навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного і фізіологічного впливу на організм учнів;

· розробку та реалізацію навчальних програм формування в учнів нави-чок ведення здорового способу життя та профілактики шкідливих звичок;

· організацію та контроль за збереженням збалансованого харчування всіх учнів школи;

· заходи, що сприяють збереженню та зміцненню здоров'я вчителів та учнів, створення умов для їх гармонійного розвитку [5, 51].

Отже, здоров'я - це найперша необхідна умова успішного розвитку кожної людини, її навчання, праці, добробуту. Важливою функцією школи є здоров'язберігаюча. Вона передбачає формування вмінь і навичок здорового способу життя, зміцнення здоров'я. Основним засобом формування у молодших школярів здоров'язберігаючої компетентності є підручник. Його значущість посилюється з огляду на призначення цього виду навчальної літератури - як носія змісту освіти та засобу навчання.

1.2 Характеристика освітньої галузі «Здоров'я і фізична культура» у контексті вимог Державного стандарту початкової загальної освіти

Згідно із Законом України про «Про загальну середню освіту» [3], Державний стандарт початкової загальної освіти [2] є органічною складовою Державного стандарту загальної середньої освіти.

Державний стандарт загальної середньої освіти як комплексний нормативний документ включає:

- базовий навчальний план середньої школи, який дає цілісне уявлення про перелік і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компоненти як варіативна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо);

- освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів) як змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану й вивчаються на певних ступенях навчання, а також система вимог, що визначають рівень засвоєння змісту освітньої галузі, обов'язковий для кожного учня;

- державні вимоги до мінімального рівня засвоєння змісту загальної середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа), що засвідчує досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; вони містять критерії, відтворенні у вигляді типових завдань, і форм оцінки відповідності рівня освіченості конкретної особи державному стандарту загальної середньої освіти [4, 5].

Державний стандарт початкової загальної освіти розроблений відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку і передбачає всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок та умінь і навичок здорового способу життя. Поряд із функціональною підготовкою, за роки початкової освіти діти мають набути достатній особистий досвід культури спілкування і співпраці у різних видах діяльності, самовираження у творчих видах завдань.

Базовий навчальний план складається з таких освітніх галузей:

· мови і література;

· математика;

· здоров'я і фізична культура;

· технології;

· мистецтво;

· людина і світ [2, 29-30].

Акцентуючи увагу на освітній галузі «Здоров'я і фізична культура», ми звернули увагу на те, що у контексті вимог Державного стандарту початкової загальної освіти дана освітня галузь забезпечує свідоме ставлення до свого здоров'я як найвищої соціальної цінності, сприяє фізичному розвитку дитини, формує основи здорового способу життя.

Головною метою освітньої галузі «Здоров'я і фізична культура» є розвиток фізичних, соціальних, психічних, духовних якостей особистості; формування життєзберігаючої та фізичної культури; підготовка учнів до повноцінного життя у постійно змінюваному навколишньому середовищі.

Ця мета досягається шляхом реалізації таких завдань:

- формування уявлення про здоров'я;

- мотивування позитивного ставлення до збереження життя і зміцнення здоров'я;

- формування основних життєвих навичок щодо здорового способу життя та безпечної поведінки;

- виховання потреби в здоров'ї як важливої життєвої цінності [2, 36-37].

Зміст освітньої галузі «Здоров'я і фізична культура» спрямований на формування в учнів знань, життєвих навичок, що сприяють здоровому способу життя, та практичних навичок до самостійних занять фізичними вправами й проведення активного відпочинку; розширення рухового досвіду, функціональних можливостей систем організму шляхом цілеспрямованого розвитку основних фізичних якостей і природних здібностей; вдосконалення навичок базових рухових дій та використання їх у повсякденній та ігровій діяльності; формування потреби в рухових діях для забезпечення біологічно необхідного обсягу рухової активності як одного з головних чинників здорового способу життя; виховання потреби в здоров'ї як важливої життєвої цінності.

Ця освітня галузь забезпечує свідоме ставлення до свого здоров'я як найвищої соціальної цінності, сприяє фізичному розвитку дитини, формує основи здорового способу життя.

Головними завданнями фізичного виховання у початковій школі є:

- ознайомлення з впливом рухової активності та загартування організму, формування знань, умінь і навичок особистої гігієни, профілактики захворюваності і травматизму, правил техніки безпеки;

- формування усвідомленої індивідуальної установки учня щодо необхідності удосконалення основних якостей його фізичного розвитку;

- формування умінь і навичок основ здорового способу життя, безпеки життєдіяльності, самостійного та свідомого виконання профілактичних вправ для запобігання порушенню постави та розвитку короткозорості, зняття локальної втоми;

- навчання дітей основних рухів [53, 106-107].

Фізична культура є важливою складовою частиною системи освіти та виховання учнів загальноосвітньої школи, формування в них умінь і навичок здорового способу життя, організації корисного дозвілля та активного відпочинку, розвитку, відновлення фізичних і духовних сил, реабілітації та корекції здоров'я, виховання позитивних моральних і вольових якостей. Тобто цінність фізичної культури для кожної особистості і суспільства полягає в освітньому, виховному, оздоровчому та загальнокультурному значенні.

Освітня галузь "Здоров'я і фізична культура" складається з базового і шкільного компонента [2, 37].

До базового компонента освітньої галузі "Здоров'я і фізична культура" належить об'єктивно необхідний для учня кожного класу обов'язковий рівень фізкультурної освіти (включаючи здоровий спосіб життя), профілактики захворювань, травматизму, умінь і навичок особистої гігієни та фізичної підготовки, без яких неможлива його повноцінна життєдіяльність незалежно від того, яку професію обере в майбутньому випускник школи. Базовий компонент є основою державного стандарту з цієї галузі і не залежить від регіональних та індивідуальних особливостей учнів.

Шкільний компонент освітньої галузі "Здоров'я і фізична культура" зумовлений необхідністю врахування наявних запитів та інтересів учнів, природних умов їх проживання, стану здоров'я, фізичного розвитку, рухової підготовки, матеріальної бази школи, регіональних особливостей. Зміст цього компонента визначається учителем за погодженням з директором школи. Перевага при цьому надається національним рухливим іграм, цікавим для учнів вправам ритмічної, художньої та атлетичної гімнастики; засобам, що сприяють інтенсивному розвитку рухових властивостей; елементам туризму, футболу тощо.

Значну частину змісту цього компонента повинні становити фізичні вправи та види спорту, які традиційно проводяться або поглиблено вивчаються в цій школі. Це можуть бути гімнастика, легка атлетика, спортивні ігри (баскетбол, волейбол, гандбол, футбол), боротьба, плавання, зимові види спорту тощо. Шкільний компонент передбачає один додатковий урок з фізичної культури на тиждень в усіх класах.

Визначення змісту базового та шкільного компонентів освітньої галузі "Здоров'я і фізична культура" дає змогу значно підвищити ефективність системи фізичного виховання у школі, сформувати в учнів звичку до здорового способу життя, задовольнити їх потреби в пізнанні своїх рухових можливостей та фізичному самовдосконаленні.

Впровадження державного стандарту освітньої галузі "Здоров'я і фізична культура" в соціальному плані «дасть змогу задовольнити потреби суспільства в досягненні оптимального рівня фізкультурної освіти, стану здоров'я, фізичного розвитку та рухової підготовки підростаючого покоління» [58, 219]. На основі державного стандарту у цій галузі визначається грамотність школярів щодо використання ними основних засобів та форм фізичного виховання, дотримання здорового способу життя, формується ставлення до негативних звичок, підвищується рівень фізичної культури учнів, які навчаються в школах різних регіонів України.

Кожна галузь побудована за змістовими лініями, які є наскрізними для всіх рівнів загальної середньої освіти.

Наприклад, аналізуючи освітню галузь «Здоров'я і фізична культура», можемо побачити, що у початковому періоді вона враховує наступність у зв'язках між дошкільною, початковою загальною та базовою загальною середньою освітою і окреслюється такими змістовими лініями: