Філософські погляди Григорія Сковороди та ідея чистої ("сродної") праці

2

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Філософські погляди Григорія Сковороди та ідея чистої («сродної») праці»

учня 9Б класу

Костянтина Татієнка

Київ 2009

Зміст

Вступ

1. Біографія видатного українського філософа і поета

2. Цікаві факти з життя Григорія Сковороди

3. Філософські погляди видатного гуманіста епохи

4. Ідея чистої або «сродної» праці в системі філософських поглядів Григорія Сковороди

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Григорій Савич Сковорода (1722--1794) - український філософ-гуманіст, визначний письменник XVIII століття.

За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші-псалми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії. Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями, мандрівними поетами, рукописними книгами, латиною і церковно-слов'янською мовою.

Самобутність таланту та неординарність поглядів мислителя захоплювали практично всіх, хто знайомився з його творчістю. «Багато в його світогляді є дивовижно близького мені, - говорив видатний російський письменник Лев Толстой. - Я недавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори».

Мене зацікавила ця тема, тому що мені подобається особистість і творчість Григорія Сковороди, а його ідея «сродної» праці близька мені по духу та актуальна для сучасного суспільства.

1. Біографія видатного українського філософа і поета

Справді, біографія письменника досить незвичайна. Народившись у бідній козацькій родині на Полтавщині, він згодом став одним з найосвіченіших людей свого часу і взірцем для прийдешніх поколінь. Як обдарований студент Києво-Могилянської академії з чудовим голосом і музичними здібностями, Сковорода потрапляє до Петербурга. В грудні 1741 р. разом з іншими обдарованими студентами його взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він майже три роки був співаком. У 1745 р. відбулася поїздка за кордон, де протягом п'яти років Сковорода відвідує лекції знаменитих учених Німеччини, Словаччини, Польщі, Італії, Австрії, знайомиться з поглядами різних філософів, удосконалює знання мов. Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською (на той час - мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумів грецьку та давньоєврейську.

Висока освіченість і всебічна обдарованість письменника, мудрість та інтелект робили його постать значною і помітною серед сучасників. Але різка протилежність прогресивних поглядів філософа офіційній точці зору зумовила нетривалість його перебування в різні часи на різних посадах.

У 1750 р. Григорій Сковорода працює викладачем піїтики в Переяславському коледжі. Ідейні розходження з єпископом призвели до конфлікту з ним і втрати посади.

З 1757 р. він працює домашнім учителем у поміщика Степана Томари в с. Ковраї на Харківщині.

З 1759 р. деякий час викладає у Харківському колегіумі. Відмовляється Сковорода і від чернецтва та високого сану в Києво-Печерському монастирі. На пропозиції щодо прийняття духовного сану відповідав: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому», «їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко та чернецтвуйте».

Обравши собі життя серед народу, мандруючи містами і селами, Сковорода спостерігає навколишній світ, життя людей та природи, що була для нього великою і мудрою книгою, вивчаючи яку, можна зрозуміти смисл буття. Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання. З 1753 по 1785 рік Григорій Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень».

Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти. Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити «мислячу силу» в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних. Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя. Так, у «трудах праведних», і скінчив свій життєвий шлях один з найгеніальніших філософів світу Григорій Савич Сковорода. Помер він 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині -- Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином Григорій Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.

2. Цікаві факти з життя Григорія Сковороди

Збираючи матеріал для курсової роботи, я знайшов цікаві відомості про особисте життя письменника. Виявляється, що Григорій Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина - начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

Максим Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом. Він був усім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: «Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської - син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард».

Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з'являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

Коли у 1805 році в Харкові було засновано університет, перший вищий навчальний заклад нового часу в Україні і другий після Києво-Могилянської академії (перетвореної у кінці ХVІІІ-го століття в семінарію), то гроші на його заснування (618 тис. карбованців - фантастична на той час сума) зібрали і передали українські поміщики Слобожанщини з ініціативи В. Каразіна. Цікаво, що більшість з них були учнями або знайомими Григорія Сковороди (3).

3. Філософські погляди видатного гуманіста епохи

Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Сковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі з'явилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі.

Вроджене відчуття і набуті знання досить швидко перетворилися у Г.Сковороди у непохитне переконання, що животворящим началом людини є її дух. Самопізнання, заглиблення у свій внутрішній світ, уміння слухати себе, голос своєї совісті дозволяють правильніше й чіткіше осягнути покликання людини на цій землі, викристалізувати думки і почуття, аби навести духовний лад у своїй душі. Бо тільки в чистоті, несуєтності, благоговійності й мудрості можна почути істинний голос свого внутрішнього «я», голос духу.

Феномен постаті Григорія Сковороди - у дивовижному гармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.

Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», -- це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

Мудрість Г.Сковороди вирішальною мірою була виплекана премудрістю віри. Насамперед це стосується розуміння смерті. Воно узгоджується з догматами віри: смерть як вінець життя і двері в безсмертя. «Треба своєчасно приготувати собі зброю проти цього ворога не різного роду міркуваннями, бо вони не дійсні, але спокійним узгодженням своєї волі з волею Творця. Такий душевний мир готується заздалегідь, він зростає тихо у тайні серця, зміцнюється почуванням зробленого добра» (1). Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію (4).

4. Ідея чистої або «сродної» праці в системі філософських поглядів Григорія Сковороди

Спосіб життя мав надзвичайно великий вплив на формування філософської концепції видатного просвітителя, що, у свою чергу, відобразилося в його художній творчості. Яскравим свідченням цього може бути сковородинська концепція «сродної» праці, в контексті якої відома теза «пізнай себе» наповнюється новим змістом. Йдеться вже про самопізнання та самовдосконалення людини на основі «сродної» життєвої діяльності. Праця -це всеперемагаюча сила, без якої не може бути добра і щастя. Але вона приносить радість і задоволення лише тоді, коли є «сродною», відповідає індивідуальним природним нахилам людини. Щоб бути щасливою, людина повинна пізнати себе, свої здібності і відповідно до них вибрати той чи інший вид суспільно корисної праці. Тобто Сковорода говорить про працю не як засіб існування, а як найбільшу життєву потребу і найвищу насолоду. Навіть соціальну нерівність письменник розглядає з погляду ідеї «сродності».

Соціальна нерівність, на думку філософа, це абсурдне явище, бо справедливо було б говорити лише про нерівність здібностей, обдарувань, тобто нерівність природного походження. Тому й класові суперечності Сковорода пояснював тільки моральними чинниками, ігноруючи соціальний момент, надаючи перевагу природним задаткам, які повинні визначати місце людини в житті. Критика соціальних вад у нього пов'язана із зміною життя шляхом викорінення «несродної» праці у всіх сферах суспільної діяльності. Вдосконалення суспільних відносин можливе лише за умов життя людей, заснованого на праці, яка приносить насолоду. Ідея «сродної» праці є предметом роздумів багатьох філософських трактатів Сковороди (1). Найвідомішим його твором, де дається аналіз цієї проблеми, є «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу». Саме цій ідеї в різних її аспектах (суспільно-політичному, естетичному, етичному) присвятив значну частину своїх творів автор першої в українській літературі збірки байок, що вийшла під назвою «Басни харьковскія» (1769--1774). У байці «Змія і Буфон» Сковорода говорить про необхідність праці для оновлення людей і їхнього життя. Мудра Змія помолоділа, скинувши з себе стару шкіру, лише після того, як доклала зусиль, щоб пролізти крізь вузьку щілину. Буфон же не здатний на це, бо неповороткий і лінивий. Байка вчить не шкодувати сил та енергії заради оновлення життя як окремої людини, так і суспільства в цілому: «Хто труда не докладе, той до добра не прийде». Тобто тільки праця може дати добро, відчуття молодості й щастя. Бо «чим краще добро, тим більшим трудом, наче рвом, воно обкопане» (2). Наполегливість, силу волі виявляє також Олень - персонаж байки «Верблюд і Олень», який, долаючи труднощі, добирається до джерела з чистою водою. Між тим, ледачий і вайлуватий верблюд п'є каламутну воду. Щастя Оленя саме в тому, що Бог наділив його працелюбністю, котра допомагає йому знаходити чисту джерельну воду - іншої олені не п'ють. Спосіб життя завжди впливає на смаки та уподобання. І тому поспішає Олень, щоб якнайшвидше відшукати прозоре джерело; і тому лежить Верблюд, якому каламутна вода солодша від чистої. Досить повно висловлює Сковорода свої погляди на необхідність праці за природними нахилами у байці «Бджола та Шершень», сюжет якої був досить поширеним серед російських байкарів XVIII століття. Паразит Шершень насміхається над Бджолою, вказуючи їй на те, що вона така дурна: працює не так на себе, як на інших. Але Бджола називає Шершня дурнем, бо для неї праця -- найсолодша річ («нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж їсти»). Хоча «мед любить їсти і ведмідь, та й шершень теж лукаво його дістає». Бджола пояснює «пану совітнику», що вони саме й народилися для того, щоб збирати мед, а жити без цієї праці і досхочу мед їсти -- то для них «все одно, що смерть». Саме у «сродній» праці отримує Бджола задоволення, тільки в ній вона відчуває себе щасливою. Байка переростає в цілий трактат, пересипаний багатьма фактами із життя, біблійними висловами, посиланнями на Епікура, Ціцерона (1). Сковорода наводить багато прикладів, доводячи, що щастя людини -- в «природженому ділі», що немає нічого гіршого, «як купатися в достатку і смертельно мучитися без природженого діла». «Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? -- Тоді, -- відповість вам -- коли полюю зайця. -- Коли заєць смачніший? -- Тоді, -- відповість мисливець, -- коли добре за ним полюю». Мисливський собака найвеселіший тоді, коли полює на зайця; домашній кіт, зловивши мишу, не їсть її, бо головне для нього - саме процес полювання, а не задоволення своїх потреб; замкнена в достатку бджола вмирає з нудьги від того, що не може літати по квітучих луках, збираючи пилок.

У філософському вченні Сковороди, як мені здається, самою сильною, яскравою і важливою для сучасності є теза про щастя людини і людства загалом. Суть щастя Григорій Сковорода зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа: "…Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того, щоб жити. …" - яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою "Ікона Алкивіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода як би захищає людську "природу" від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому "не жити краще", а "бути краще". Прагнення "бути краще" він зв'язував з поняттям "чистої совісті": "краще годину чесно жити, чим поганить цілий день"(2). Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає саму суть "чесного життя" і "чистої совісті". Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця - це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення "сродної". Розділення людей, що займаються "сродною" і "несродною" працею - це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства.

Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям - "сродна" праця. Праця ж "несродна" - джерело деградації і людини, і людського суспільства. Обгрунтування потреби людини в «сродній праці» є одним з найважливіших висновків концепції сродності.

Згідно з твердженням Сковороди, «сродна» праця є водночас і потребою людського тіла, і потребою духовною, оскільки вона звеселяє дух, приносить задоволення і насолоду. «Сродна» діяльність характеризується тим, що вона однаково корисна й для того, хто знайшов своє покликання, і для суспільства. Цією єдністю суспільного і особистого інтересу «сродна» праця відрізняється від випадкової праці, обраної з міркувань користі, слави чи гордості. Тому уважне ставлення до самого себе, турбота про власний духовний світ матиме значення для інших людей.

Сковорода закликає працювати заради власної користі, дбати про потрібне для себе і тим самим про досягнення свободи. Це міркування важливе для розуміння філософії і моралі Сковороди в цілому. Новим у поглядах Сковороди була не вимога праці взагалі, а вимога «природної» праці.

Значення цієї ідеї в тих історичних умовах, коли через соціально-історичні обставини розвитку відбувався процес інтенсивного закріплення привілеїв паразитичної верхівки суспільства, було вельми актуальним. Участь у процесі праці є не тільки виразом суспільної корисності людини, а й найголовнішою умовою, за якої людина тільки й може досягти щастя. Те, що в «сродності» філософ насамперед ставить питання про працю, надає його вченню соціального звучання, бо воно спрямовувалося проти паразитизму панівних класів, що живуть за рахунок привласнення наслідків праці трудящих.

Сковорода симпатизує передусім таким видам праці, як землеробство та ремесло, які в його очах мають більшу моральну цінність, ніж, наприклад, деякі науки. Він всіляко підкреслює переваги цих видів праці перед іншими, наголошуючи на тому, що вони суспільству потрібніші за інші. Землеробство в очах Сковороди має ту привабливість, що воно не веде до згубного відриву людини від природного середовища і дає міцну насолоду землеробам.

Що ж до «чесного ремесла», то Сковорода надає йому важливого значення, адже воно не пов'язане з привласненням чужої праці. В ремеслі він вбачає «неоскудевающій родник не изобилованого, но безопаснаго пропитанія» (1). Якщо «многое множество богачей всякой день преобразуется в нищіи», то в цьому «кораблекрушеніи единственною гаванью єсть ремесло».

3ахист моральних переваг тих видів праці, які пов'язані з виробництвом найнеобхідніших для людини продуктів і які не ведуть до втрати людської цілісності, є характерним для світогляду Сковороди в цілому. У підході до з'ясування природної праці філософ відштовхується від погляду на суспільство як на цілісний організм, члени якого пов'язані між собою функціональною залежністю. Свій погляд на «сродну» працю він висловлює так: «Сколько должностей, столько сродностей. Сій разныя к различным должностям божественныя побужденія означались у них разными разных че-ловков именами, своими сродностьми прославившихся. Однак все сій дарованія столь различныя един и той же дух святый действует. Так, как например, в мусикійском органе один воздух разные чрез различныя трубки голоса производит, или как в человеческом теле один ум однак разно по разсужденію разных частей действует» (1). Завдяки цьому встановлюється гармонійна рівновага у суспільному організмі, яка забезпечує життєдіяльність цього організму і зумовлює душевний спокій та добробут його членів.

Глибока переконаність у тому, що природа передбачила для кожної істоти певний «сродний» їй вид діяльності, і що необхідно лише його пізнати, спонукає Сковороду картати людську зухвалість, що не бажає миритися з природою, прагне важкого, неможливого, непотрібного, внаслідок чого страждає, коли не досягає бажаного. Ця спрямованість на досягнення внутрішньої свободи, незалежної від зовнішніх обставин, зрештою приводить Сковороду до визнання благим всього, що йде від природи. «Труд єсть живый и неусыпный всей машины ход потоль, поколь породит совершенное дело, соплетающее творцу своєму венец радости. Кратко сказать, природа запаляет к делу и укрепляет в труди, делая труд сладким» (1). Це і є та ідея, яка всебічно обгрунтовується Сковородою. Недарма для нього ідеалом «сродності» є «трудолюбивая пчела» і «герб мудрого человека, в сродном деле трудящегося». Там, де метою праці є не «изобиліе», а сам природний процес, сама справа перетворюється на веселе «пиршество». Навпаки, поривання людини у сфері неприродної праці в ім'я одержання посад, прибутків, слави тощо перетворюється на муку. Людина, що збагнула природні їй заняття, знаходить в них надійний спокій і впевненість у собі, тоді як людина, що пов'язала свою долю з неприродними цими заняттями, не може досягти спокою, бажання її розпалюються без меж, «дух несытости женет наряд, способствует, стремится за склонностію, как корабль и коляска без управителя, без совета, и предвиденія, и удовольствія. Взалкавши, яко пес, с ропотом вічно глотая прах и пепел гибнущій, лихвы отчуждены еще от ложесн заблудивше от чрева, минув существенную исту...» (2). Так він переконує в тому, що природовідповідність у праці, вчинках, в житті веде до вершин щастя, а відсутність її означає полон, гризоту, нещастя. Прагненню до багатства протиставляється заклик задовольнятися найнеобхіднішим, не спрямовувати свій зір на край землі, а повернутися до своєї хати, до самого себе.

Однією з основних ознак «сродної» праці є те, що вона приносить людині насолоду не своїми наслідками, винагородою чи славою, а самим процесом її. Заперечуючи трудність як надмірність витрати сил при досягненні того, що не становить справжніх потреб людини, Сковорода разом з тим високо підносить труд, працю, що є проявом пізнаних необхідностей природи. Така природна праця хоч і пов'язана зі словом труд, однак характеризується легкістю і супроводжується духовною насолодою. Щодо такої праці (труда) філософ нерідко вживає поняття «забава», «праздник» тощо, оскільки вона дає розраду духові. Неробство («праздность») Сковорода вважає злом і для людини, і для суспільства. Але разом з тим не раз підкреслює, що «сродна» праця повинна бути легкою, вона зумовлює веселість духа, святковий настрій душі. Тому для доброї людини кожний день свято. Філософ тлумачить працю не тільки як фізичні зусилля, а й як активність думки, рух свідомості по шляху до пізнання істини. До останнього ряду праці, зокрема, належить і філософська творчість самого Сковороди, який на закиди в бездіяльності відповідав, що неробство важче за Кавказькі гори, але справа для людини не тільки в тому, щоб «продавать, покупать, жениться, посягать, воєваться, тягаться, портняжить, строиться, ловить зверя», бо ці справи не можуть вичерпати людське серце. «Погрузив все наше сердце в пріобретєніє мира и в море телесных надобностей», пише Сковорода, «не имеем времени вникнуть внутрь себе, очистить и поврачевать самую госпожу тела нашего, нашу душу», і в цьому й полягає причина розслаблення духа, боязливість, заздрість, невдоволення, гнів тощо (5).

Висновки

Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Савича Сковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі з'явилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі.

Значення філософської спадщини Г. С. Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним (якщо воно не пов'язано з накопиченням капіталу) і незахищеним. Багато які з перерахованих проблем можуть отримати розв'язку, якщо відродити тему "сродної" праці, поставлену Сковородою майже 250 років тому.

Читаючи твори Григорія Сковороди, я не припиняв дивуватися з того, наскільки глибоким є їх зміст, наскільки актуальними, необхідними та просто красивими є філософські ідеї, висловлені в них.

Одна з головних ідей філософії Сковороди - ідея так званої «сродної» праці. З дитячих років, ще юнаком, майбутній філософ та письменник звик допомагати своїм батькам. Щастя, що ця допомога давала йому справжнє задоволення, бо його батьки - звичайні селяни -змогли вказати дитині на те задоволення, яке може приносити праця заради власного добробуту. Пізніше усе пережите в дитинстві Григорій Сковорода висловив у своїх творах та власній філософській теорії. Він навчав, що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградації насамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить його беззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму, нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншим порухам людського серця.

Григорій Сковорода дійшов висновку, що головне - вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне - хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю «сродною» працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина -- від хлібороба до полководця -- робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.

Ідея «сродної» праці, що її висловив Григорій Сковорода, була по-справжньому новаторською для тогочасного йому суспільства. Можливо, вона навіть у чомусь змінила його лад, але, в цілому, все лишилось, як і було. Дуже жаль, що і зараз часто ми зустрічаємо людей, що займаються «не своєю справою» з примусу або в гонитві за грошима та суспільним статусом. Я думаю, таким людям варто було б звернутися до творів Григорія Сковороди, уважно прочитати їх та переосмислити своє життя, доки ще не пізно.

Список використаних джерел

1. Григорий Сковорода Соч. в 2-х томах. - М., 1973

2. Григорій Сковорода: Сад пісень (вибрані твори) -- К.: «Веселка», 1972

3. http://ukrlib.com.ua

4. http://kimo.univ.kiev.ua/Phil/31.htm

5. http://www.osvita.org.ua/referat/philosophy/67/