Аналіз філософського тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз філософського тексту

Виконала студентка 2-го курсу

Механіко-математичного факультету

спеціальності: математика (1.2)

Сарри Лілія

Вступ

Назва твору : «Втеча від свободи», автор: Еріх Фромм, твір прочитаний у книзі, що називається: «Втеча від свободи. Людина для себе» у російському перекладі.

Еріх Фромм (Erich Fromm) народився в 1900 році у Франкфурті, Німеччина. Він був єдиною дитиною батьків-євреїв. Фромм виріс, знаючи два різних світи - ортодоксальний єврейський і християнський, де він час від часу зіштовхувався з антисемітизмом. Сім'я Фромма була далеко не ідеальною. Він описував своїх батьків як "дуже невротичних", а себе як "нестерпно невротичну дитину" .

Коли в Європі спалахнула перша світова війна, Фромму було 14 років. Хоча він був занадто молодий, щоб воювати, він був вражений оточувала його людською ірраціональністю і руйнівними нахилами. Пізніше він писав: "Я був глибоко занепокоєним хлопцем, якого мучило питання, як виявилася можливою ця війна, а також бажання зрозуміти ірраціональність поведінки людських мас і жагуче бажання миру і розуміння між народами". У відповідях на ці питання видно величезний вплив Фрейда і Карла Маркса. Праці Фрейда допомогли йому зрозуміти, що люди не усвідомлюють причин своєї поведінки. Читаючи Маркса, він засвоїв, що соціально-політичні сили істотно впливають на життя людей.

На відміну від Фрейда, Юнга й Адлера, Е. Фромм не мав медичної освіти. Він вивчав психологію, соціологію та філософію, отримав ступінь доктора філософії в Гейдельберзькому університеті в 1922 році. Він продовжив своє психоаналітичне освіту в Берлінському психоаналітичному інституті. У 1934 році Фромм емігрував до Сполучених Штатів Америки, прагнучи уникнути нацистської загрози. Він почав вести приватну практику в Нью-Йорку. Першу свою книгу "Втеча від свободи" Еріх Фромм опублікував у 1941 році. У ній він показав особливе значення способів, якими суспільні сили й ідеології формують структуру характеру індивідуума. Це напрямок, який одержав розвиток у великій кількості наступних книг, принесло Фроммом членство в Міжнародної психоаналітичної асоціації.

У 1945 році Фромм став співробітником Інституту психіатрії Вільяма Алансона Уайта. Надалі він читав лекції в багатьох університетах США й обіймав посаду професора психіатрії в Національному університеті в Мехіко з 1949 року до свого відходу в 1965 році. Разом зі своєю дружиною Фромм у 1976 році перебрався до Швейцарії, де помер від серцевого нападу в 1980 році.

Втеча від свободи -- перша книга психоаналітика та соціального психолога Еріха Фромма, яка вийшла друком в 1941 році у британському видавництві «Farrar & Rinehart». Написана англійською мовою під час перебування автора на еміграції у США. Матеріалом для написання книги стали результати дослідження за програмою "Авторитет і родина", яке проводилось Е. Фроммом у Нью-Йорку. Монографія стала одним з основоположних творів автора. При чому, гуманістична концепція Фрома, покладена в основу книги, неодмінно, зіграла дуже важливу роль в становленні комплексу ідей, ідеалів і підходів гуманізму епохи постіндустріальної цивілізації.

Аналіз тексту

Передмова є нелегкою для осмислення, бо автор звертається до вже сформульованих тезисів, але сам твір читається доволі легко. Фромм використовує образи, метафори, що надають тексту емоційного забарвлення і дають можливість вловити ставлення автора до тої чи іншої проблеми. Е. Фромм спирається у написанні даного твору на засади фрейдизму і приводить для аналізу слова Хорна та ін., а також численні роздуми Буркхардта, за допомогою яких, читач може самостійно побачити, що стало основою для тих чи інших висновків автора. Мова автора доволі проста, рідко зустрічаються незрозумілі терміни і поняття. Твір складається з передмови, 7ми розділів і додатком укінці.

Монографія Еріка Фромма «Втеча від свободи» - це аналіз психіки людини, проблеми взаємозв'язку і взаємодії між психологічними і соціологічними факторами загального розвитку. Головною темою твору є прагнення людиною свободи і її підсвідомого відторгнення як психологічної проблеми, за допомогою аналізу якого автор пояснює психологію нацизму, причини виникнення протестанства і розкриває справжні проблеми демократії як політичного устрою.

Початковою проблемою, яку ставив автор перед написанням книги, було дослідження психіки сучасної людини, проте тенденції політичного розвитку того часу змусили його сконцентроватися на ключовому, на думку автора, для культурного і соціального кризи тих днів аспекті: на значенні свободи для сучасної людини.

Основна ідея цієї книги полягає в тому, що людина, звільнена від пут доіндивідуалістичного суспільства, яке одночасно і обмежувало його, і забезпечувало йому безпеку і спокій, не набула свободи в сенсі реалізації його особистості, тобто реалізації його інтелектуальних, емоційних і чуттєвих здібностей. Свобода, на думку Е. Фромма, принесла людині незалежність і раціональність його існування, але в той же час ізолювала його, пробудила в ньому почуття безсилля і тривоги. Ця ізоляція нестерпна, і людина виявляється перед вибором: або позбутися від волі за допомогою нової залежності, нового підпорядкування, або дорости до повної реалізації позитивної свободи, заснованої на неповторності і індивідуальності кожного. Еріх Фромм бачить вихід з цього становища в спонтанності любові і творчій праці, освіті таких взаємин, які дають можливість реалізації людини.

На погляд автора, у кожної людини з моменту його народження починається процес індивідуалізації, пов'язаний з фізичним відділенням його від матері. Приблизно в 2 місяці, коли настає комплекс пожвавлення, дитина вже починає відокремлювати себе від навколишнього світу. Людина переростає своє початкове єдність з природою і з іншими людьми, людина стає "індивідом". І це незворотний процес.

З іншого боку - з народження у людини є потреба в захисті і безпеки. На думку автора це невід'ємна частина людської природи, яка обумовлює прагнення індивіда належати до різних соціальних груп, суспільства і т. Д. Таким чином, з розвитком процесу індивідуалізації наростає відчуття тривоги, і чим далі заходить цей процес, тим категоричніше альтернатива, встає перед людиною . Він повинен зуміти возз'єднатися зі світом в спонтанності любові і творчої праці або знайти собі якусь опору за допомогою таких зв'язків з цим світом, які знищують його свободу і індивідуальність. Якщо економічні, соціальні та політичні умови, від яких залежить весь процес індивідуалізації людини, не можуть стати основою для такої позитивної реалізації особистості, але в той же час люди втрачають первинні зв'язку, що давали їм відчуття впевненості, то такий розрив перетворює свободу в нестерпний тягар: вона стає джерелом сумнівів, тягне за собою життя, позбавлену мети і сенсу. І тоді виникає сильна тенденція позбутися такої свободи: піти в підпорядкування або знайти якийсь інший спосіб зв'язатися з людьми і світом, щоб врятуватися від невпевненості навіть ціною свободи.

Е. Фромм закладає в основу свого аналізу фундаментальні відкриття Фрейда-роль підсвідомих сил у людському характері і залежність цих сил від зовнішніх впливів, підкреслюючи, що його аналіз, крім того, заснований на припущенні про наявність особливого зв'язку індивіда із зовнішнім світом і динамічності зв'язку між людиною і суспільством.

Отже, теорія Фромма намагається показати, як великі соціальні та культурні впливи взаємодіють з людськими потребами в процесі формування особистості. Його принципова теза полягає у тому, що структура характеру (типи особистості) пов'язана з певними соціальними структурами. Дотримуючись гуманістичних традицій, він також стверджував, що в результаті радикальних соціальних та економічних змін можна створити суспільство, в умовах якого задовольнялися б і індивідуальні, і суспільні потреби.

«Свобода в епоху реформації» - 3тій розділ монографії Е. Фромма, що описує історичний розвиток індивідуалізму від часів Середньовіччя до епохи Реформації, під час зародження та становлення капіталістичного устрою. В цій частині автор продовжує опис «еволюції» людини від абсолютно соціальної істоти у всіх сенсах, тобто, такої, що у своїх думках і діях позиціонувала себе як частину «общини», соціуму, невіддільною часткою її оточення і асоціювала себе із ним: «Личность отождествлялась с ее ролью в обществе; это был крестьянин, ремесленник или рыцарь, но не индивид, который по своему выбору занимается тем или иным делом. Социальный строй рассматривался как естественный порядок, и, будучи определенной частью этого порядка, человек ощущал уверенность, чувство принадлежности к нему.»

Я б назвала цю частину найбільш «історико- психологічною», тому що у ній історичні події, що є головними чинниками формування нових рис характеру і способів поведінки людини, стали головним предметом розповіді. Враховуючи, що ця відмінна риса «Втечі від свободи» мені подобається найбільше, я взяла для розгляду, на мою думку, її найкращого представника.

Основна частина даного розділу присвячена аналізу психологічного змісту головних доктрин протестанства. Автор показав, що нові релігійні течії були сформовані не просто так. Вони стали відповіддю на психологічні потреби людей того часу, що переживали психологічну кризу після зламу середньовічної соціальної системи і зародження капіталізму

Цікавою особливістю даної частини є розтлумачення автором походження риси індивіда, що називається жагою до слави: «Эта внутренняя неуверенность, происходящая из положения изолированного индивида во враждебном мире, по-видимому, объясняет возникновение новой черты характера, которая, как указывает Буркхардт, стала свойственна индивиду эпохи Возрождения, в то время как у члена средневековой социальной структуры ее не было или по крайней мере она была выражена гораздо слабее. Речь идет о страстном стремлении к славе.» Фром говорить про те, що людина в епоху Відродження за укріплення капіталізму була охоплена боротьбою і егоцентристичними настроями, що стало причиною її психологічної ізоляції і сумнівів і призвело до появи душевного неспокою. Наслідком цих змін власне і стала поява жаги до слави в індивіда, що прагнув понад усе впевненості і спокою. «Если смысл жизни стал сомнителен, если отношения с другими и с самим собой не дают уверенности, то слава становится одним из средств, способных избавить человека от сомнений. Она приобретает примерно ту же функцию, что египетские пирамиды или христианская вера в бессмертие: она выводит индивидуальную жизнь из физических границ, возносит ее на уровень неразрушимости. Если имя человека известно современникам и он может надеяться, что так оно будет и впредь, его жизнь приобретает смысл и значение уже благодаря ее отражению в сознании других.» Таким чином, за допомогою слави, людина хотіла отримати ті почуття безпеки і впевненості, що їй їх не вистачало.

Висновок, який робить Фромм в третьому розділі, полягає в наступному: те, що визначає спосіб життя (ставлення до людей і до праці), формує характер індивіда, який, в свою чергу впливає на процес суспільного розвитку. Будучи реакцією на усталення нового економічного і суспільного ладу, новий характер людини сам стає силою, яка впливає на розвиток нового економічного і суспільного устрою.

Ессе

фромм свобода психіка людина

Фром - абсолютно нове ім'я для мене. Я люблю психологію, що не могло не підштовхнути мене прочитати текст, пов'язаний саме з цією тематикою. На початку мою увагу привернув Фрейд, що змусило мене взятися до читання його книги «Я і воно». Ознайомившись з його теоріями і напрацюваннями в області психоаналізу, виявилося, що він мав власних учнів, що так само продовжили йти його дорогою. При чому найбільше мене зацікавив його найвідоміший учень- Еріх Фромм. Він продовжив традицію свого вчителя, відмовившись, як на мою думку, від найбільш абсурдних поглядів Фрейда, що підштовхнуло мене на прочитання хоча б одного його твору. Отож, представляю вашій увазі хоч і невелику, але частину вражень, що в мене виникли під час його прочитання «Втечі від свободи».

Що хотілося б підкреслити відразу- це величезна відмінність твору від більшості відомих мені праць, що стосуються психології, психоаналізу та аналізу людської сутності загалом. Полягає вона у тому, що автор не просто розкриває таїни людського характеру, а приводить увазі читача розгорнуту детальну історію розвитку індивідуалізму як такого, що по собі лишає різноманітні наслідки у нових проявах і рисах характеру індивіда. Фромм не просто розкриває факт існування тої чи іншої риси або проблеми, а розповідає про причини і наслідки його появи у людини взагалі. Отже, ця книга дає не просто знання про щось, а відкриває можливість прослідкувати коріння цього знання, проаналізувати його і оцінити його наслідки, що здебільшого можна помітити у сучасному для нас світі.

Якщо взяти у загальному, все, про що говорить автор не викликало у мене сумнівів при прочитанні, і в моїй голові і досі лишився лише один спірний момент, який він виказав як факт, що став однією з базових понять для його теорій. Те, що змусило мене не погодитись - питання унікальності людей від народження, питання наявності генетично сформованих закладених індивідуальних якостей, що в подальшому визначають і впливають на характер людини. Автор впевнено стверджує, що дитина з самого її народження в собі містить лише закладені тисячоліттями інстинкти, успадковані у тварин і лише батьки, навколишнє середовище, суспільство- їх поведінка, ставлення та стосунки з індивідом забезпечують безпосереднє формування рис його характеру. Я розумію його позицію таким чином, що за абсолютно ідентичних умов життя, дві різні дитини формуються однаково, а саме: в них виробляються однакові риси характеру, звички, бажання та прагнення. Мені здається, це виглядає фантастично, нереально, в такому випадку, розмивається поняття «індивідуальності людини». Постає питання, чи можна взагалі вважати унікальною у духовному плані людину, що від самого її народження на світ нічим, крім зовнішнього вигляду, не відрізняється від решти людства?

Якщо подивитися на цю проблему з іншого боку, я не можу впевнено заперечити думці автора, адже, вона заперечує МОЮ унікальність, що безперечно впливає на оцінку себе і принижує моє его, яке вимагає визнання мене унікальною частиною оточуючого світу, думки якої є єдино правильними, а вчинки- беззаперечними. Тобто, можливо, я не погоджуюсь із ним, тому що в такому випадку мені треба прийняти те, що я є не єдиною і не унікальною? Як говорив Сократ: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю.»

Чи варто говорити про те, що автор тексту піднімає, як на мене, дуже важливі питання, про які більшість сучасних людей рідко замислюються, або ж взагалі не замислюються впродовж свого життя? Можливо у віки Середньовіччя та Відродження, які аналізує автор, люди і думали про питання людської свободи, що він їх задає, але зараз суспільство перетворилося на суспільство споживачів, розуми яких навіть не зачіпають питання подібного змісту. Свобода зайва- вони втопають у морі залежностей і звичок, що роблять їх рабами до кінця їхніх днів.

Размещено на Allbest.ru