Визнання народу кожної конкретної країни верховним, суверенним носієм і джерелом політичної (державної) влади - головна ознака демократії. У ст.5 Конституції України проголошується, що "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”. Із визнання народу єдиним джерелом державної (політичної) влади випливають певні політичні й правові наслідки. Головні з них такі: по-перше, тільки народ має право конституювати, легітимувати, контролювати органи державної влади, яким він за власним бажанням передає свої повноваження на здійснення влади; по-друге, влада народу в правовому аспекті чітко відокремлюється від усіх інших виявів влади в суспільстві і таким чином створюється правова перешкода посяганням на неї з боку інших політичних суб'єктів [6, 134].

Державний характер демократії як ознака зумовлений природою політичної влади і процесом її реалізації. Політична влада реально потребує свого здійснення на постійній, безперервній і професійній основі. З огляду на це, а також з інших причин народ, будучи певною політичною спільнотою людей, фактично не може за сучасних умов у всіх випадках здійснювати владу, яка належить йому. Тому цю функцію виконує держава, її органи, яким народ делегує (передає на відповідний час) свої повноваження. В особі цих органів, насамперед представницьких, держава є носієм і реалізатором політичної влади народу.

Політичний характер - також ознака демократії, оскільки вона є організуючим принципом і чинником діяльності різних політичних сил у боротьбі за володіння державною владою та її утримання, за вплив на процес прийняття державних рішень.

Реальна можливість народу періодично змінювати склад представницьких органів - важлива ознака демократичного устрою державно-організованого суспільства. Суть демократії у цьому аспекті виявляється в тому, що представницькі органи обираються не довічно, а на певний строк, який встановлюється конституцією країни. Якщо у виборців немає реальної можливості обрати і переобрати представників за власним розсудом, це означає, що принцип народовладдя втратив здатність впливати на управління державними і суспільними справами.

Визнання політичної свободи громадян - одна з ознак демократичного устрою як державних, так і громадських інституцій. Система демократії - це по суті форма захисту свободи особистості, а отже, і всього громадянського суспільства від незаконних дій держави. Принцип свободи ґрунтується на тому, що не людина існує для держави, а держава для людини. Влада держави, закони, які нею видаються, система правосуддя - усе повинно бути гарантією здійснення, охорони і захисту свободи людини.

Політична рівноправність участі громадян у формуванні органів держави і організації контролю за їх діяльністю є одночасно і ознакою, і принципом демократії. Рівність поширюється на всі права, які відкривають шлях до влади, пов'язані з її набуттям або утриманням. Кожний громадянин має право брати участь у висуненні кандидатів, бути обраним на певну державну посаду, виступати ініціатором відкликання або позбавлення повноважень обраних представників влади, вимагати призначення і проведення розслідування та здійснення контролю за їх діяльністю та ін.

Спрямованість на реалізацію прав і свобод громадян - ще одна з ознак демократії. Вона виявляється в тому, що кожний громадянин має право висловлювати власну думку, обирати будь-який варіант поведінки при володінні, користуванні і розпорядженні своїм майном, вибирати місце проживання, професію та ін.

Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову - сутнісна ознака демократії. Принцип поділу влади передбачає самостійність і незалежність кожної з гілок єдиної політичної (державної) влади. Історичний досвід свідчить: там, де немає поділу влади, не може бути і демократії. Побудова держави на основі цього принципу - доказ переходу державної влади в нову демократичну якість, внаслідок чого створюється реальна можливість запобігти узурпації влади з боку однієї особи або державного органу і перетворенню її в тиранічну, тоталітарну владу [5, 127].

Правозаконність - панування принципу законності і влади правових законів. Ця ознака внутрішньо притаманна демократії. Демократія має місце в тій державі, де існує правова влада, сутність якої виявляється в пріоритеті сили права над силою державної влади. Правозаконність має багато значень, які умовно можуть бути зведені до одного знаменника: всі владні дії, у тому числі й первинного носія державної влади - народу, обмежуються жорсткими правовими рамками. Це дозволяє: запобігти використанню державної влади більшістю населення проти меншості; спрямовувати всю діяльність органів держави і посадових осіб на забезпечення прав і свобод громадян та ін. [7, 123].

Взаємна юридична відповідальність держави і громадян (підданих) - важлива ознака, що логічно випливає з правозаконності, принципу поділу влади. "Держава відповідає перед людиною за свою діяльність” (ст.3 Конституції України). Наявність такої відповідальності - головна відмінність демократичної держави від недемократичної. Якщо в умовах останньої головний тягар обов'язків покладено на громадян (підданих), то демократія передбачає перекладення цього тягаря на державні органи і посадових осіб. Це не означає, що громадяни звільняються від обов'язку додержуватися законів, підтримувати суспільну дисципліну. Законність в умовах демократії однаково потребує здійснення правомірних дій як від органів держави, посадових осіб, так і від громадян. В іншому разі вони повинні нести юридичну відповідальність, міра якої має визначатися демократичним і незалежним судом [4, 19].

Перелічені ознаки розкривають історичну сутність демократії: вона може бути реальною формою організації і здійснення державної влади лише на певному етапі, коли для цього є необхідні передумови. Так, економічні передумови демократії виявляються в наявності економічної свободи особи, у рівності всіх форм власності та в їх однаковій охороні й захисті з боку держави. Політичні передумови - визнання народу суб'єктом політичної (державної) влади, реальна можливість громадян брати участь у формуванні органів влади і здійснювати контроль за їх діяльністю. Суб'єкти політичної системи зобов'язані додержуватися принципу законності у боротьбі за державну владу. Ідеологічні передумови характеризуються плюралізмом думок, свободою для засобів масової інформації. "Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова” (ст.15 Конституції України). Державно-правові передумови - це насамперед конституційне закріплення прав і свобод людини і громадянина, принципу поділу влади, рівності усіх громадян перед законом та ін. [7, 96].

Сутність та соціальне призначення демократії виявляються в її функціях - основних напрямках її впливу на суспільні відносини з метою вирішення завдань найбільш ефективної організації і функціонування органів державної влади. Залежно від характеру впливу функції можна поділити на дві групи. Перша поєднує функції, які розкривають значення демократії з точки зору взаємодії держави і суспільства, політичної системи і держави:

функція самоорганізації населення країни в єдину органічну цілісність, що виявляється в організаційних зв'язках між різними суб'єктами демократії. Це дає можливість здійснювати самоорганізацію населення як джерела і носія державної влади;

функція забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів політичної системи, багатопартійності, яка сприяє виникненню та розвитку нормальних, конституційно врегульованих зв'язків між державою, політичними партіями, іншими самоврядними організаціями і дає можливість обмежувати боротьбу різних політичних сил цивілізованими рамками співробітництва. Правовий засіб забезпечення цієї функції - чітка урегульованість правових статусів суб'єктів демократії;

функція забезпечення діяльності держави в напрямку найбільш оптимального служіння суспільству. Вона об'єктивно виникає із взаємодії громадянського суспільства й держави і сприяє ефективності демократичної форми правління;

функція виховання у громадян високої правової і політичної культури, що є важливою умовою ефективності демократичних інститутів, передачі від покоління до покоління цінностей демократії. Важливий напрямок її - формування уявлень про непорушність влади закону, який стоїть над усім і кожним, у той час як ніхто не має права стояти над законом.

Друга група функцій характеризує розвиток державності, розкриває особливості демократії як внутрішньої форми держави. Це так звані власні функції демократії, до яких належать такі:

установча (засновницька) функція, що виявляється в певних демократичних процедурах організації органів держави (конкурс, вибори);

функція оптимізації державних рішень, яка виявляється у впливі норм і принципів демократії на процес розроблення і прийняття політичних рішень (вивчення громадської думки, проведення різних експертиз тощо);

функція контролю, яка спрямована на забезпечення діяльності органів держави у межах їх компетенції. Виборці повинні мати можливість контролювати діяльність своїх депутатів, представницькі органи - діяльність органів виконавчої влади, органи конституційного нагляду - діяльність парламенту, уряду;

охоронна функція, яка виявляється в обов'язку державних органів сприяти безпеці кожної людини, охороні і захисту прав і свобод громадян, форм власності, честі і гідності особи.