Нормативні межі маніпулювання електоратом у виборчому процесі

У „Вступі” обґрунтовано актуальність, розкрито ступінь наукової новизни дослідження проблеми, сформульовано об'єкт і предмет дослідження, наукову мету та завдання, подано методологічну основу дисертації, її теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичного маніпулювання” розглянуто основні методологічні підходи до розуміння понять „вплив”, „маніпулювання”, „політичне маніпулювання”, проаналізовано наукові джерела з проблеми та основні чинники, які обумовили звернення вчених до проблем обмеження маніпулювання у виборчому процесі.

У підрозділі 1.1 „Стан дослідження проблеми, аналіз джерельної бази” проаналізовано стан опрацювання теми дослідження в українській та зарубіжній науковій літературі, виділено ключові аспекти проблематики політичного маніпулювання та його обмеження, що знайшли відображення у залучених до дисертації роботах Г. Лебона, Р. Чалдіні, С. Московічі, Г. Шіллера, Р. Даля, Є. Доценко, С. Кара-Мурзи, Р. Гудіна, Є. Берна, Б. Бессонова, Є. Аронсона, Є. Пратканіса, В. Бурлачука, В. Розенбаума, Б. Кормича, Г. Грачова, І. Мельника, Г. Ємельянова, В. Лепського, В. Денисенка, С. Наумкіної, А. Колодій, О. Ліщинської, В. Бурдяк, Н. Ротар, Л. Леонтьєвої тощо.

В ході проведеного джерелознавчого дослідження основних трактувань понять „вплив”, „маніпулювання” та „політичне маніпулювання”, автором стверджується, що соціальний вплив є процесом, що реалізується в ході взаємодії двох і більше рівнопорядкових систем і результатом якого є зміни в структурі, стані хоча б однієї з цих систем. Зосереджено увагу на проблемах впливу у політичній практиці, який трактується як процес несиметричної взаємодії політичних акторів та широких верств, виступаючи однією із основних складових владних відносин.

Доведено існування в політичній практиці раціональних та ірраціональних методів впливу, останні з яких найчастіше мають руйнівне значення. Йдеться про негативні інформаційно-психологічні, маніпулятивні впливи, мета яких полягає у прихованому спонуканні індивідуальних і соціальних суб'єктів до дій на шкоду власним інтересам задля інтересів окремих осіб, груп або ж організацій, що здійснюють ці впливи. На основі джерелознавчого дослідження маніпулювання у виборчому процесі, стверджується, що попри значну кількість наукових розробок у вказаній сфері, комплексного дослідження захисту від маніпулятивних впливів у політичній практиці на сьогодні не існує, що зумовлено, передусім, закритістю інформації про використання таких впливів та багатоманітністю проявів їх застосування.

Досліджено основні напрями теоретико-методологічного розгляду феномену маніпулювання та політичного маніпулювання. На основі аналізу з'ясовано та аргументовано, що маніпуляція являє собою складне та багатогранне явище, яке потребує детального наукового дослідження. Стверджується про існування різноманітних підходів до пояснення цього феномену з акцентами уваги на меті маніпулятивних дій, на засобах, які при цьому застосовуються, на співвідношенні між маніпулятором та маніпульованим. Розуміння маніпуляції в основному зводиться до прихованого впливу, факт якого не повинен бути зауважений об'єктом маніпулювання. Оскільки завданням є уточнення суті політичного маніпулювання, під останнім розуміється процес впливу на здійснення політичного вибору. Такий процес зазвичай має прихований характер та формує у громадян „ілюзію вибору”, коли об'єкт впливу переконаний у власному свідомому управлінні своїми думками, поведінкою. вибором.

Зроблено висновок, що політичне маніпулювання створює видимість демократії, коли народом, що має природне право приймати рішення, управляють умілі маніпулятори, які нав'язують йому необхідні рішення. Відтак відбувається не просто обман чи прямий примус, а приховане управління, яке перетворює громадянина із суб'єкта в об'єкт політики.

У підрозділі 1.2 „Методологічні підстави дослідження обмеження маніпулювання електоратом у виборчому процесі” узагальнено та систематизовано різноманітні теоретико-методологічні підходи до розгляду проблематики протистояння та обмеження маніпулятивного впливу. Особливу увагу зосереджено на з'ясуванні суті понять „психологічний захист” та „інформаційно-психологічна безпека особистості, суспільства та держави”, які в поєднанні із способами обмеження маніпулювання становлять цілісну систему боротьби з маніпулятивними впливами.

Зазначено, що психологічний захист являє собою складну систему соціальних, соціально-психологічних і індивідуально-особистісних механізмів, утворень і форм поведінки, яка повинна забезпечити інформаційно-психологічну безпеку людини в суспільстві, її психологічну захищеність в умовах дії різноманітних інформаційних факторів і в різних інформаційно-комунікаційних ситуаціях. Інформаційно-психологічна безпека трактується як стан захищеності громадян, окремих груп та соціальних верств, масових об'єднань громадян та населення в цілому від негативних інформаційно-психологічних впливів; як стан, при якому суспільство в цілому і кожна особистість сприймають існуючу дійсність як адекватну та надійну.

У підрозділі подано авторське бачення системи нормативних обмежень політичного маніпулювання, яке сформоване на основі синтезу нормативного, системного, постбіхевіорального методологічних підходів. Структуру даної системи становлять такі елементи:

Нормативно-правові межі маніпулювання, які передбачають законодавчо закріплену відповідальність за використання маніпулятивних технологій у політичних процесах. Діапазон маніпулятивних технологій настільки широкий, що сучасне законодавство іще не в стані їх охопити, відтак покладатися на застосування правових норм при обмеженні маніпулятивних впливів не можна. Водночас не слід цілковито нехтувати нормативно-правовим регулюванням використання маніпулятивних технологій, оскільки правові норми здійснюють передусім інформаційний вплив, тобто пропонують індивідові (соціальній групі) варіанти поведінки, що схвалюються державою, попереджають про наслідки того чи іншого вчинку;

Особистісно-психологічні обмеження маніпулювання, тобто методи захисту, які повинен знати та якими повинен володіти кожен громадянин для успішного розпізнавання та захисту від маніпулювання;

Соціально-політичні межі маніпулювання, зумовлені політичною культурою та способами взаємозв'язку людей у політичній сфері.

Обґрунтовується необхідність формування ефективної цілісної системи нормативного обмеження маніпулювання у виборчому процесі, однак наголошується, що реальність втілення такої ідеї потребує чималого часового проміжку. Кожен з цих елементів має достатньо ефективні механізми для боротьби з маніпулюванням та створення дієвої системи інформаційно-психологічної безпеки особистості, суспільства та держави. Водночас окремі їх зусилля є недостатніми, порівняно з ефективністю системи, яку вони утворюють разом.

У другому розділі „Процес політичного маніпулювання та його особливості” подано наукове осмислення процесу маніпулятивного впливу та його структури. Всебічно висвітлено прийоми та засоби маніпулювання свідомістю електорату у виборчому процесі.

Підрозділ 2.1 „Суть і структура процесу політичного маніпулювання” присвячено розгляду основних елементів процесу маніпулювання. До останніх віднесено суб'єкт та об'єкт маніпулювання, інформацію, дії об'єкта, які є вигідні та викликані впливом отриманої інформації. Акцентується увага на дослідженні, як саме інформація потрапляє до об'єкта впливу та на які підструктури його свідомості справляється вплив задля вчинення вигідних маніпуляторові дій чи забезпечення бездіяльності.

Розглядаються особливості взаємодії суб'єкта та об'єкта маніпулятивного впливу. Доведено переваги суб'єкта у процесі маніпулювання, до яких відносять прихований характер процесу маніпулювання, статусні та позиційні переваги маніпулятора, його знання про об'єкт впливу. Зазначено, що при розгляді процесу маніпулятивного впливу необхідно обов'язково брати до уваги характеристики об'єкта маніпулювання, під яким розуміють як окрему людину, так і певну спільноту людей, які потенційно є засобами реалізації інтересів суб'єкта маніпулювання (насамперед, це виборці). Обґрунтовано, що маніпулювання може бути звернене не лише на цілісну особистість, а й на окремі її сторони: установки, стереотипи, цінності, окремі форми поведінки, потреби, інтереси, уподобання тощо.

Провідною є думка про складність у ряді ситуацій відрізнити маніпуляцію від сили та переконання. Коли суб'єкт відкрито перешкоджає визначеним діям об'єкта, йдеться про застосування сили, коли ж це здійснюється приховано від об'єкта - про маніпуляцію. У дискусіях, де інтенції суб'єкта очевидні, маємо справу з переконанням, однак і в ході переконання можуть використовуватись елементи маніпулювання, що дуже утруднює процес проведення грані між цими поняттями. Обґрунтовується необхідність використання саме переконання у сучасному виборчому процесі як однієї з основних перешкод поширенню негативних інформаційно-психологічних впливів, якими є маніпуляції, оскільки переконання передбачає усвідомлюваний характер впливу, використання аргументів, фактів, дотримання логіки доведення і обґрунтування, свідоме, уважно-критичне ставлення реципієнта впливу до змісту інформації та до способів її подання.

Підрозділ 2.2 „Прийоми та засоби маніпулятивного впливу у виборчому процесі” присвячено актуальній проблемі використання маніпулятивних технологій у виборчому процесі. Стверджується, що знання прийомів та технологій маніпулятивного впливу, обізнаність із ними значної частини громадян дає змогу сформувати дієву систему захисту від маніпулювання.

Робиться висновок, що маніпулятивні технології є сукупністю методів, прийомів та засобів маніпулятивного впливу, метою якого є спонукання людини до заздалегідь визначеного алгоритму дій чи вирішення певного завдання. При аналізі політичного маніпулювання в науковій літературі виділяють два його різновиди: маніпулювання процесами та маніпулювання свідомістю. Зосереджується увага на маніпулюванні свідомістю громадян, тобто на різноманітних психоманіпуляціях, технологіях створення віртуальних реальностей, використанні політичних міфів та стереотипів, символів, чуток. У підрозділі розглянуто технології впливу на підсвідомість (25 кадр, навіювання, мовна сугестія, робота з правою півкулею мозку, межеві стани), сферу почуттів, уяву, увагу, пам'ять.

Саме емоційна домінанта є найдієвішою у процесі маніпулятивного впливу на особистість, адже вплив на больові точки суспільної свідомості через пробудження та підтримання різного роду почуттів, стереотипів та міфів часто не усвідомлюється, має значну тривалість і ефективність та призводить до ситуації, коли громадяни не здатні здійснити свідомий вибір.

У третьому розділі „Система нормативних обмежень маніпулювання електоратом у виборчому процесі” аргументується необхідність розробки проблематики захисту громадян від маніпулятивних технологій, інформаційно-психологічної безпеки особистості, суспільства та держави, аналізуються основні елементи, що складають систему обмежень маніпулювання електоратом у виборчому процесі.

У підрозділі 3.1 „Нормативно-правове регулювання маніпулятивних форм впливу та забезпечення інформаційно-психологічної безпеки” всебічно висвітлено особливості нормативно-правового регулювання використання маніпулятивних технологій у виборчому процесі. Присвячено увагу проблемі правового забезпечення інформаційно-психологічної безпеки особистості, суспільства та держави. Стверджується, що ефективною гарантією запобігання порушенням у ході виборчого процесу є не стільки боротьба з порушеннями і порушниками, скільки створення умов, які б не допускали їх виникнення. У системі нормативного забезпечення інформаційної безпеки поряд із захистом персональних даних, доступу до правової та іншої інформації повинна бути законодавчо врегульована і проблема інформаційно-психологічної безпеки особи та суспільства, яку слід розглядати як окрему складову національної безпеки держави.

У підрозділі розглядаються основні міжнародні виборчі стандарти на наявність у них особливих обмежень щодо застосування маніпуляційних впливів у виборчому процесі. Проаналізовані міжнародні нормативно-правові документи дають змогу вважати, що виборчі міжнародні стандарти є доволі детально прописані щодо питань, що стосуються запобігання дискримінації виборця, встановлення рівних виборчих прав кожному суб'єктові виборчого процесу. Існує, проте, невелика кількість посилань на окремі аспекти виборчих кампаній, різновиди порушень, здійснювані у виборчому процесі, та особливості їх регулювання, що особливо актуально як на міжнародному рівні, так і в межах українського політичного простору.

Складність ситуації із нормативно-правовим обмеженням маніпулювання у виборчому процесі пов'язана насамперед з розпливчастістю та недосконалістю чинного законодавства, із суперечністю та внутрішньою боротьбою в системі законодавчих актів. Обґрунтовано необхідність уточнення ключових понять, що стосуються технологій політичного маніпулювання, особливо політичної агітації та реклами, доведено необхідність закріплення відповідальності за певні види недобросовісної агітаційної діяльності, чітке регламентування порядку створення та поширення політичної реклами, нормативного закріплення гарантій запобігання використання негативних психологічних впливів, які позбавляють громадян права свідомого вибору.

До проблем, що виникають у процесі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки, відноситься: недосконалість основ державної політики у цій сфері, розмитість меж регулювання інформаційно-психологічних загроз, відсутність належної уваги до створення необхідних для вирішення цих проблем суспільних інститутів, відсутність чітко розроблених механізмів впливу суспільства на засоби масової інформації з метою захисту суспільної моральності, психологічного здоров'я громадян, суспільного спокою. Має значення і складність в оцінці шкоди, яка завдана психологічному здоров'ю людини через відсутність інститутів та належного інструментарію щодо визначення характеристик психіки людини, динаміки її змін.

Проаналізовано основні напрями та першочергові заходи державної політики щодо забезпечення інформаційно-психологічної безпеки України. До таких заходів відноситься забезпечення конституційних прав і свобод громадян в інформаційній сфері (особливо це стосується виписаного в міжнародному та українському законодавстві права на здійснення свідомого та обґрунтованого вибору), формування відкритого та безпечного інформаційного простору і забезпечення захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу. Актуальними є пропозиції дослідників стосовно необхідності ухвалення закону „Про психологічний захист населення” для зменшення негативного впливу на психологічне здоров'я людини, створення служби психологічної гігієни, яка б могла контролювати якість політичної і будь-якої іншої реклами, забезпечувати реалізацію права громадянина на свідомий вибір.

У підрозділі 3.2 „Громадянська культура суспільства як обмежуючий чинник маніпулювання свідомістю електорату” розглядається ефективність маніпулятивних технологій та їх прямий зв'язок із рівнем суспільної свідомості, політичної культури суспільства. Остання трактується як система уявлень індивіда, що стосуються його відношення до самого себе та свого місця у політичній сфері, до існуючого порядку, суспільного ладу, політичної системи загалом.

Не кожна політична культура може стати обмежуючим чинником маніпулювання у політичному процесі, а насамперед громадянська політична культура, культура громадянської участі, яка являє собою відбиток ставлення людей до існуючого ладу як спільних умов існування, із загальними для всіх правилами гри. Для такої культури характерним є не боротьба заради влади та за допомогою будь-яких засобів, а знання та визнання громадянами існуючих норм та законів, готовність їх дотримуватись. Особливо важливим стає і усвідомлення людьми власних прав та здатність ставати на захист при їх порушенні. Громадянська культура є культурою спільного існування, здійснення загальносуспільних справ на принципах справедливості, стабільності та законності. В дисертації громадянська культура розглядається як ідеал, до якого прагне українське суспільство, в основі якого лежать основні демократичні цінності: толерантність, плюралізм, готовність до компромісу, свідомий вибір, законослухняність, патріотизм.

На основі аналізу засадничих ознак політичної культури українського суспільства, які задають вектори її розвитку, доводиться, що існують вагомі передумови до зменшення використання маніпулятивних технологій через зростання рівня законослухняності, відповідальності та толерантності громадян. Обмеження маніпулювання у виборчому процесі можливе не тільки через формування відповідальності, а й через відповідний рівень компетентності виборця як вміння оцінити ситуацію, орієнтуватися у програмах та заявах політичних сил і кандидатів, співставити власні інтереси з пропозиціями та перевагами кандидатів та партій. У процесі підвищення рівня громадянської компетентності важливу роль відіграє також доступність та надійність інформації, що надходить від конкуруючих політичних партій та кандидатів.

Громадянська культура як чинник обмеження маніпулювання у виборчому процесі передбачає оволодіння максимумом політичних знань, умінням оперувати логічними поняттями політичної сфери. Така культура сприяє підвищенню усвідомлення політичного вибору через зменшення рівня політичного неуцтва та емоційності, зростання обережності та уміння розпізнавати маніпулятивну суть тієї чи іншої політичної пропозиції.

У підрозділі 3.3 „Індивідуально-психологічні можливості обмеження політичного маніпулювання” наголошено на необхідності пошуку особистісно-психологічних меж, які може поставити кожен громадянин на шляху використання маніпулятивних технологій. Будучи попередженим та володіючи необхідними знаннями, громадянин може самостійно створити відносно простий механізм захисту, який може виявитись у феномені недовіри до потоків інформації, з якими відбувається цілеспрямований негативний вплив на суспільство, та виробити установку на необхідність використання різноманітних способів аналізу інформації.

У підрозділі наводяться дві стратегії, які може використовувати особистість при захисті від маніпулювання. Перша з них передбачає пасивну протидію маніпулюванню, яка виявляється у сприйнятті людиною правил гри, запропонованих маніпулятором, водночас із поступовим збільшенням дистанції між суб'єктом та об'єктом маніпулювання. В такому разі можливим є уникнення спілкування з маніпулятором, сумнів або ж ігнорування його ідей чи слів. Друга стратегія передбачає активну протидію, заперечення запропонованих правил гри, а також викриття прийомів та технологій маніпулювання. Особистісно-психологічні межі маніпулювання можуть бути сформовані за рахунок відповідного рівня знань про способи маніпулятивного впливу та усвідомлення, що кожен громадянин може бути жертвою маніпуляторів. Відтак слід уникати впливу ефекту „третьої особи”, при якому кожен переконаний, що жертвою маніпулювання може стати хто завгодно, але не він. Усвідомлення власної вразливості сприяє належній підготовці до захисту.

Системний підхід до трактування обмежень маніпулювання у виборчому процесі передбачає існування комплексу дій окремої людини, суспільних груп та організацій щодо підвищення досвіду виявлення маніпулятивних впливів. Такий процес можливий лише за умови доведення до широкого загалу особливостей усіх маніпулятивних прийомів, які були використані у кожній виборчій кампанії. Лише тоді, коли громадяни краще пізнають сутність технологій, які впливають на їхню свідомість, більшою буде вірогідність розуміння їх призначення та меншою буде можливість застосування таких технологій у політичному процесі.

ВИСНОВКИ