Психодіагностична ситуація

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття психодіагностичної ситуації

2. Психодіагностичне дослідження поведінки особи в конфліктній ситуації

3. Проблема інтерпретації психодіагностичних даних

Список використаної літератури



1. Поняття психодіагностичної ситуації

Психодіагностична ситуація - це соціально-психологічний контекст, в якому здійснюється діагностичне обстеження. Будь-яке діагностичне обстеження знаходиться під впливом як безпосередніх ситуативних чинників, що виникають в спілкуванні діагноста з випробовуваним, так і під впливом ширшої соціальної рамки, в яку занурене обстеження.

Наприклад, те, в якому ступені діагност справляється із завданням по встановленню контакту, впливає на достовірність результатів діагностики не менше, ніж загальна установка випробовуваного по відношенню до участі в даному обстеженні, заснована на його інтерпретації цілей і завдань обстеження, на його відношенні до психологічних методів і процедур.

Прийнято розрізняти два класи діагностичних ситуацій - "ситуацію клієнта" (обстеження проводиться по бажанню клієнта і в його інтересах) і "ситуацію експертизи" (обстеження за ініціативою і на користь певної організації або якогось соціального інституту: освіти, охорони здоров'я, правопорядку і т.п.).

Отже, всі випадки звернення по допомогу до психолога можна віднести до двох основних типів:

· ситуація клієнта (СК) - коли людина сама звертається до психолога по допомогу, наприклад, за консультацією (Телефон Довіри, Центри психологічної консультації, приватні звернення і ін.). Це є ситуація добровільної психодіагностичної консультації. Консультант бере на себе зобов'язання допомогти випробуваному у вирішенні його життєвих проблем. Випробуваний звертається до консультанта по своїй волі, довіряючи його компетентності, бере на себе зобов'язання бути відвертим і активно брати участь у виробленні рішення. Типовим виглядом психологічної консультації є консультація з проблем сім'ї та шлюбу, в якій беруть участь як один клієнт, так і групи (чоловік і дружина; дружина, чоловік і діти і т. д.). Інший варіант ситуацій I типу - психологічна професійна консультація школярів, принципи якої розроблені І. В. Кузнєцов. Консультація заснована на: 1) добровільну участь випробуваного; 2) його активності у виробленні рішення і відповідальності за вибраний варіант; 3) конфіденційності психодіагностичної інформації.

· ситуація експертизи (СЕ) - коли до психолога звертається адміністрація (наприклад, адміністрація лікарні, школи, суду, підприємства) по допомогу в діагностиці, наприклад, рівня психічного розвитку людини, причин поведінки підлітка, що відхиляється, стану злочинця у момент скоєння злочину, професійної придатності і т.д.

Ситуацію клієнта і ситуацію експертизи розрізняють за наступними ознаками:

· мотивація клієнта, готовність до співпраці. У ситуації СК клієнт сам звернувся по допомогу, він зацікавлений у вирішенні свого питання. У ситуації СЕ людина ніби насильно піддається діагностиці і сприймає її як іспит. У разі СЕ зацікавленість людини полягає в тому, щоб якнайкраще контролювати свої відповіді і вгадувати, чого від неї хочуть. Проведення правильного дослідження з отриманням надійних і валідних результатів вимагає від психодіагноста уміння створити з ситуації експертизи ситуацію клієнта.

· характер зворотного зв'язку із замовником (клієнтом і адміністрацією). У ситуації СК відповідь психолога може бути у вигляді консультації, психокорекції. У ситуації СЕ відповідь психолога найчастіше у вигляді психологічного висновку для ухвалення адміністрацією рішення.

У ситуації клієнта людина звертається по допомогу до психолога, охоче йде на співпрацю, прагне виконати інструкції якомога точніше, не має свідомих намірів прикрасити себе або фальсифікувати результати. У цій ситуації до діагностичного інструменту можна пред'являти набагато менш жорсткі вимоги щодо його захищеності від фальсифікації унаслідок свідомої стратегії, чим в ситуації експертизи

У другій ситуації людина знає, що піддається експертизі, прагне витримати «іспит», а для цього цілком усвідомлено контролює свою поведінку і свої відповіді так, щоб з'явитися в максимально виграшному світлі (або добитися своєї мети навіть ціною симуляції відхилень і розладів).

Дуже багато методик (перш за все засновані на самозвіті), які дають достовірну інформацію в "ситуації клієнта" не дають достовірної інформації в "ситуації експертизи". Захист достовірності тесту в ситуації експертизи - особлива проблема, що вимагає строгого застосування як певних технологічних процедур (шкали достовірності і т.п.), так і відповідності професійно-етичним нормам.

2. Психодіагностичне дослідження поведінки особи в конфліктній ситуації

конфліктний психодіагностичний поведінка психічний

Конфлікт визначається як зіткнення протилежно направлених, несумісних один з іншим тенденцій, окремого епізоду у свідомості, в міжособистій взаємодії або міжособистих стосунків індивідів або груп людей, пов'язане з негативними емоційними переживаннями. Звідси видно, що основу конфліктних ситуацій в групі між окремими людьми складає зіткнення між протилежно направленими інтересами, думками, метою, різноманітними змальовуваннями у свідомості їх досягнень.

Найбільш достовірне визначення полягає у наступному: конфлікт - відсутність згоди між двома або більшою кількістю сторін, що можуть бути конкретними особами або групами. Кожна сторона робить усе, щоб прийнята була її точка зору або мета, і заважає іншій стороні робити те ж саме.

Сучасна точка зору полягає в тому, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, але навіть можуть бути і бажані. Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. В деяких випадках він може заважати задоволенню потреб окремої особистості і досягненню мети організації в цілому. Але в багатьох ситуаціях це допомагає виявити різноманітність точок зору, дати додаткову інформацію, допомагає виявити більше число альтернатив або проблем. Це робить процес прийняття рішень групою більш ефективним, а також дає людям можливість висловити свої думки і завдяки цьому задовольнити особисті потреби в повазі і владі. Це також може призвести до більш ефективного виконання планів, стратегій і проектів, оскільки обговорення різноманітних точок зору на ці документи проходить до їхнього фактичного виконання.

Конфлікту притаманні наступні суттєві властивості:

- наявність протиріччя між інтересами, цінностями, потребами, метою, поглядами, мотивами;

- протидія, протиборіння суб'єктів конфлікту, прагнення будь-якими засобами нанести збитки опоненту;

- негативні емоції і почуття по відношенню один до одного [31, с. 59].

Рівень конфліктності в колективі залежить від ступеня згоди між його членами з питань спільної діяльності. Згода визначається як однодумність, спільність точок зору, одностайність і дружні стосунки. Згода припускає взаємне прийняття думок, підтримку позицій інших членів колективу по відношенню до загальних об'єктів взаємодії, наявність єдиних засобів взаємодії і мети діяльності. Вона дозволяє об'єднати зусилля колективу в одному напрямку. Розбіжності ускладнюють координацію діяльності, призводять до дестабілізації стосунків у колективі, погіршенню соціально-психологічного клімату. Згода служить яскравим показником сприятливого стану соціально-психологічного клімату і є передумовою згуртованості людей.

У всіх конфліктів є декілька причин:

1. Розподіл ресурсів. Навіть в найбільших організаціях ресурси завжди обмежені. Керівництво повинно вирішити як розподілити матеріали, людські ресурси і фінанси між різноманітними групами, щоб найбільш ефективним чином досягти мети організації.

2. Взаємозалежність завдань. Оскільки всі організації є системами, що складаються з взаємозалежних елементів, при неадекватній роботі одного підрозділу або людини взаємозалежність задач може стати причиною конфлікту.

3. Відмінність в меті. Можливість конфлікту збільшується по мірі того, як організації стають більш спеціалізованими і розбиваються на підрозділи. Це відбувається тому, що спеціалізовані підрозділи самі формулюють свою мету і можуть приділяти більше уваги своїм завданням, ніж завданням всієї організації.

4. Відмінності в уявленнях і цінностях. Замість того, щоб об'єктивно оцінити ситуацію, люди можуть розглядати тільки ті погляди, альтернативи і аспекти ситуації, що, на їх думку, сприятливі для їхньої групи і особистих потреб. Відмінності в цінностях - широко розповсюджена причина конфлікту. Наприклад, підлеглий може вважати, що завжди має право на вираження своєї думки, в той час як керівник може вважати, що підлеглий має право висловлювати свою думку тільки тоді, коли його питають.

5. Відмінності в манері поведінки і в життєвому досвіді. Ці відмінності також можуть збільшити можливість виникнення конфлікту. Дослідження показують, що люди з рисами характеру такими, як авторитарність, догматичність байдужі до такого поняття як самоповага. Тому вони частіше інших вступають в конфлікт. Інші дослідження показали, що відмінності в життєвому досвіді, цінностях, освіті, стажі, віці і соціальних характеристиках зменшують ступінь взаєморозуміння і співробітництва між представниками різноманітних підрозділів.

6. Незадовільні комунікації. Погана передача інформації є як причиною, так і слідством конфлікту. Вона може діяти як каталізатор конфлікту, заважаючи окремим співробітникам або групі зрозуміти ситуацію або точки зору інших.

Психодіагностика конфліктів потребує від конфліктолога інтегративного підходу. В основному вона спирається на відповідні принципи психології:

* принцип відображення (суть його полягає в адекватному відображенні навколишнього світу, забезпеченні ефективної регуляції діяльності індивіда);

* принцип розвитку (орієнтує на вивчення та врахування умов виникнення психічних явищ, тенденції їхніх змін та осмислення їхніх якісних характеристик);

* принцип взаємозв'язку та взаємовпливу (дає змогу побачити взаємне зумовлення цих феноменів);

* принцип єдності та свідомості діяльності (свідомість і психіка формуються в діяльності людини, діяльність одночасно регулюється свідомістю та психікою);

* особистісний принцип, який потребує від психолога, конфліктолога аналіз індивідуальних особливостей людини в конкретній життєвій ситуації.

Для психодіагностики конфліктів важливо правильно формувати та поставити діагноз самої проблемної ситуації, яка породжує конфлікт. Подальшим кроком у прогнозуванні конфліктів є виявлення тенденцій до зміни проблемної ситуації, розвиток суперечності й, отже, проведення всебічного аналізу. В цьому контексті важливо:

* докласти зусиль, щоб подолати конфліктну ситуацію;

* врахувати, що конфліктна ситуація, як вже зазначалося, завжди виникає до конфлікту;

* здійснити психологічний діагноз саме конфліктної ситуації, де уточнити, виявити адекватність та серйозність її потенціалу, адже саме це дає поштовх, підказує, що робити, як реагувати на різні конфліктні ситуації;

* потрібно виявити і з'ясувати першопричини, через які з'являються інші конфліктогени;

* конфліктну ситуацію бажано формулювати чітко, бо вона є ключовим моментом у прогнозуванні конфліктів.

Конфліктологи використовують певні техніки передконфліктного зняття конфліктної ситуації. З цією метою бажано:

* з'ясувати наявних і потенційних учасників конфліктних ситуацій;

* проаналізувати мотиви, цілі, здібності, особливості характеру, професійну компетенцію учасників конфліктної ситуації та інцидентів;

* вивчити міжособистісні стосунки учасників конфліктної ситуації, що існували до її виникнення;

* з'ясувати причини конфліктної ситуації й тенденції їх переростання у конфлікт;

* виявити тих, хто бере і не бере участі у конфліктній ситуації, але зацікавлені в її розв'язанні;

* з'ясувати, виявити й уміло використати способи вирішення конфліктної ситуації, адекватні причинам виникнення, які також відповідали б цілям поліпшення міжособистісних стосунків і розвитку колективу.

Над виробленням вимог і підходів до створення методів конфліктології працювали західні і вітчизняні науковці: П.П. Блонський, Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьев, Б.М. Теплов, Г.С. Костюк, К.К. Платонов, Б.Ф. Ломов, П. Фресс, Ж. Піаже та ін. На думку науковців, найголовнішими вимогами до вивчення конфліктів є:

* об'єктивність (полягає у вивченні об'єктивних умов виникнення та дії проявів психічних явищ). Наукове вивчення психіки стає можливим завдяки опосередкованому аналізу та синтезу проявів психіки у процесах і продуктах діяльності й поведінки людини;

* генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у динаміці, при переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший;

* системний підхід до психічного явища як своєрідної системи, що має свої специфічні закономірності. Б.Ф. Ломов називає три основні підсистеми -- когнітивну (в якій реалізується функція пізнання), регулятивну (що забезпечує регуляцію діяльності та поведінки) й комунікативну (яка формується й реалізується у процесі спілкування);

* багаторівневий характер має і детермінація психічних явищ. Однією з форм реалізації системного підходу в психологічному дослідженні є особистісний підхід; особистісний підхід передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній проблемній ситуації. Водночас кожне психічне явище має розглядатись у контексті цілісної системи психічних властивостей індивіда -- його потреб, знань, цілей, діяльності та поведінки, емоційно-почуттєвої сфери, здібностей до спілкування, сфер життєвої спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології та віку. Це надзвичайно важливо при внутрішньо особистісних і міжособистісних конфліктах;

* вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної особистості, притаманного їй індивідуального стилю поведінки та діяльності;

* вимога єдності теорії та практики передбачає здійснення корекції, реабілітації, вдосконалення розвитку особистості на основі розкритих законів психіки тощо.

Для вивчення конфліктів використовується весь арсенал основних психологічних методів, який включає спостереження, вивчення документів, експертизи, опитування, аналіз результатів діяльності тощо.

У вітчизняній практиці психологи називають кілька підходів до пошуку методів вивчення конфліктів.

Підхід, що опирається на експериментальне конструювання конфліктної ситуації переважно в лабораторних умовах (прості конфліктні ігри, різні ситуації, що моделюють зіткнення).

Наступний підхід полягає у вивченні таких конфліктних явищ у групах (колективах), як напруженість у взаєминах, можливість агресивної поведінки окремих осіб, наявність осіб (мікрогруп) з негативною спрямованістю тощо. З цією метою використовують різні особистісні опитувальники й тести, а також варіанти соціологічного опитування.

Конфлікти вивчають також шляхом історичного підходу (метод ретроспективи) та ін.

Ефективність роботи конфліктолога чи психолога залежить від багатьох чинників:

* узагальненої теорії, яку вибирають для дослідження конфліктів;

* засобів отримання логічної інформації;

* засобів передачі одержаної інформації.

В.В. Столін сформулював вимоги до методик різного виду:

* процедуру дослідження потрібно задавати у вигляді однозначного алгоритму;

* аналіз результатів повинен включати статистично обґрунтовані методи підрахунку;

* тестові шкали повинні бути перевірені на репрезентативність, надійність і валідність;

* ведення банку даних, зібраних з усіх використаних методик. Існують певні апробовані психологічні технології розв'язання конфліктів:

* виявлення реальних причин конфліктів;

* визначення проблеми конфлікту;

* виявлення реальних і прихованих учасників конфлікту;

* аналіз, визначення частоти й тематики інцидентів;

* подолання конфліктної ситуації, яка передбачає вирішення нагромаджених суперечностей, які містять у собі причину конфлікту;

* подолання інциденту тощо.

Ліксон передбачає психотехнологію розв'язання конфліктів, що має сім етапів:

* знімання масок;

* виявлення справжньої проблеми;

* відмова від установки "тільки перемога";

* знаходження кількох можливих рішень;

* оцінка варіантів і вибір кращого з них;

* прагнення до діалогу та порозуміння;

* визнання цінності стосунків і прагнення до їх зближення.

3. Проблема інтерпретації психодіагностичних даних

Під інтерпретацією розуміють сукупність значень (смислів), які приписуються певним чином різним даним. Отже, інтерпретувати експериментальні дані означає надати певний смисл отриманим у дослідженні результатам.

Виокремлюють такі рівні інтерпретації психодіагностичних даних:

· змістовий, який передбачає якісний аналіз сукупності емпіричних об'єктів (наприклад, учасників малої групи) і стосунків між ними (наприклад, міжособистісних взаємин), побудову моделі реальності (наприклад, соціометричну);

· формальний, який полягає у кількісному аналізі сукупності результатів вимірів, коли кожному об'єкту приписується певний формальний символ (як правило, число) таким чином, щоб зв'язки між елементами системи відображали відповідні відношення між емпіричними об'єктами (наприклад, кількість виборів у групі певного її члена співвідноситься з його статусом у цій групі).

Інтерпретація результатів експериментального дослідження передбачає оцінку правильності прийняття рішення про експериментальний ефект насамперед на основі міркувань щодо достовірності статистичного рішення, ймовірності помилок 1-го і 2-го роду, а також щодо особливостей переходу між різними рівнями гіпотез: статистичних і експериментальних, експериментальних і теоретичних. При цьому важливо зіставити ймовірність основного і конкуруючих психологічних пояснень фактів, які були отримані в експерименті.

Необхідними є також міркування щодо припустимих рівнів узагальнення в психологічній реальності, що досліджувалася в експерименті, можливості переносу виявленого ефекту на інші ситуації, популяції тощо. Часто це також розв'язання питання про співвідношення випадкового і закономірного стосовно даної сфери психічної реальності.

Крім того, необхідним є співвіднесення обґрунтованості зроблених узагальнень з іншими теоретичними позиціями чи “здоровим глуздом”, з іншими інтерпретаціями, які можна припустити, маючи на увазі асиметрію висновків щодо істинності узагальнених тверджень. Отже, складовими інтерпретаційного етапу експериментального дослідження в психології є обробка даних, їх пояснення і узагальнення.

Обробка даних у цілому спрямована на переведення “сирих” даних у значущі результати, пошук основних параметрів розподілу даних -- показників центральної тенденції (моди, медіани, середнього арифметичного тощо) і дисперсії значень навколо цієї центральної тенденції.

Першим кроком обробки є упорядкування даних, тобто їхня класифікація і групування через табулювання (складання таблиць, в яких результати розбиті по групах “сирих” значень, частот або відсотків), геометричне зображення залежностей між змінними (побудова полігонів частот, гістограм, графіків, графів, діаграм тощо).

Далі, як правило, проводиться статистична обробка даних. Зокрема, у функціональних експериментах на основі графічного зображення даних проводиться пошук закону, який пов'язує залежну і незалежну змінні: у = (х), (як, наприклад, закон Вебера-Фехнера, що пов'язує інтенсивність подразника і силу відчуття).

Крім того, здійснюється пошук значущих відмінностей з метою висновку про неможливість прийняття чи відхилення статистичної нуль-гіпотези або встановлення наявності та інтенсивності зв'язку між змінними. За необхідності проводиться факторний, кластерний, дисперсійний аналіз тощо.

Пояснення експериментальних результатів полягає в кожному конкретному випадку у визначенні можливості характеристики встановленого типу відношень як часткового випадку вже відомого закону.

Тобто при поясненні дослідник орієнтований на пошук більш широкої системи зв'язків, в яку можна долучити експериментальні факти.

Взагалі розпізнають такі схеми пояснень:

· дедуктивна схема, за якої те, що пояснюється, являє собою логічний наслідок певних пояснювальних посилань;

· імовірнісна схема, за якою те, що пояснюється, хоча і не випливає формально з пояснювального, але уявляється ймовірним за певних значень пояснювальних посилок;

· функціональне пояснення через висвітлення функції, яку відіграє те, що пояснюється, у складній системі дійсності;

· генетичне пояснення через виведення характерних властивостей і особливості того, що пояснюється, як результату його попередніх етапів.

Детально проблема пояснення в психології розглянута Ж. Піаже, який зазначає такі ознаки причинного пояснення, як можливість дедуктивного виведення і відповідність цього логічного зв'язку певному “реально існуючому” зв'язку.

Виходячи з цього, Ж. Піаже виокремлює три фази пояснення експериментальних результатів, які були отримані в “істинному” (лабораторному) експерименті:

1) встановлення загальних фактів або законів, констатація певної залежності; висновок про її вид;

2) дедуктивне виведення наслідку із причини (формально-логічний підхід), коли даний закон виводиться з інших, що його пояснюють;

3) змістовий підхід, тобто побудова реальної моделі (“субстрату” дедукції), або, інакше кажучи, реальності, на яку поширюється дедукція, що дає можливість зрозуміти, як виявиться встановлена закономірність у реальних фактах; при цьому субстратом може виступати поведінка особистості, група, суспільство в цілому.

У вітчизняній психології пояснення відбувається на основі генетико-моделюючого підходу, згідно з яким інтерпретація експериментальних даних щодо закономірностей психічного розвитку розглядається як необхідний логічний наслідок присвоєння суб'єктом способів побудови вищих психічних функцій у процесі перетворення ним певного змісту; при цьому способи перетворення виступають психологічними механізмами предметної діяльності суб'єкта.

Останнім часом розвивається також вчинковий підхід як пояснювальна модель психічного розвитку особистості й відповідних експериментальних фактів, що отримуються під час дослідження даного процесу.

Формальний аспект пояснення передбачає оцінку придатності гіпотези, що перевіряється в експерименті, на основі співвіднесення отриманого емпіричного результату й оцінки валідності реалізованих форм експериментального контролю. Якщо в дослідженні був отриманий очікуваний в експериментальній гіпотезі ефект, це не дозволяє автоматично прийняти експериментальну гіпотезу або відхилити контргіпотезу.

Заключним моментом інтерпретації є узагальнення експериментальних даних, яке полягає у виявленні об'єктів і умов дійсності, на які можна поширити результати експерименту.

Різновидами узагальнення є:

- узагальнення ситуації або умов дослідження -- просторово-часових, умов діяльності досліджуваного, особливостей експериментального завдання тощо, яке можливо, коли ті самі залежні змінні вивчаються в різних ситуаціях; коли дослідник варіює відповідні додаткові змінні з метою встановити інваріантність експериментальних результатів;

- узагальнення відповіді -- залежної змінної можливе, якщо вивчаються різні її прояви різними експериментаторами з метою виявлення впливу цих проявів на результати дослідження;

- узагальнення на рівні об'єкта дослідження (особистості та групи) можливе за умови репрезентативності вибірки; при цьому обмеженнями виступають біологічні характеристики (конституціональні особливості, стан здоров'я, стать, вік, раса тощо) і соціокультурні характеристики (відмінності культури, етнопсихологічні особливості); можливість подолання цих обмежень розглядається відповідно в диференціально-психологічних і кроскультурних дослідженнях;

- узагальнення відношень із часткового зв'язку між конкретними фактами (наприклад, дзвінок -- виділення слини) до генералізованого узагальнення всіх видів подібної поведінки (умовний рефлекс як зв'язок між будь-якими незалежними один від одного стимулами).

У цілому існують дві основні стратегії досліджень, які дозволяють узагальнити дані. Це, по-перше, індукція на основі повторення експерименту на інших рандомізованих виборках і, по-друге, повторення експерименту з обмеженням узагальнення за рахунок введення додаткових змінних.

Виокремлюють помилки узагальнення, які ґрунтуються на неправильних статистичних рішеннях (помилки першого і другого роду при ймовірності прийняття нуль-гіпотези), на неправильних висновках про вплив незалежної змінної через неврахування суттєвих додаткових змінних або помилок у розумінні співвідношення теоретичного твердження і емпіричного висловлювання в експериментальній гіпотезі (коли факти на користь експериментальної гіпотези в окремому експерименті трактуються як підтвердження теоретичних тверджень у цілому).

Помилки узагальнення можливі також через поступку логіки міркувань змістовно необґрунтованим критеріям, що виявляється, зокрема:

· у “випаданні” окремих ланок у причинному поясненні, наприклад, при проведенні аналізу взаємозв'язку між агресивністю та переглядом телевізійних передач часто роблять неправомірний висновок, що саме перегляд агресивних передач спричинив агресивну поведінку, хоча могло бути і так, що агресивні люди були просто орієнтовані саме на перегляд відповідних передач;

· у неправомірному виокремленні основної причини, пов'язаної з бажанням дослідника обов'язково подати каузальне пояснення, коли основним і вичерпним вважається другорядний факт, наприклад, у висновках про взаємозв'язок між рівнем інтелекту і рівнем освіти ті фактори, які обумовлюють навчання дитини у привілейованому навчальному закладі (соціальний стан сім'ї, етична належність та ін.) можуть то висуватися на перші позиції, то займати місце другорядних порівняно з тими, що розглядає інший дослідник (рівень інтелекту батьків, креативність тощо);

· у заміні одного висловлювання іншим, коли на думку дослідника одна фіксована ситуація викликає іншу і повідомляється тільки остання; наприклад, при аналізі відповідей опитувальника робиться висновок “досліджуваний робить так”, у той час як за відповідями опитувальника можна тільки стверджувати, що “досліджуваний вважає, що робить так” (у цьому випадку часто не враховується ефект “соціальної бажаності” відповіді);

· у помилці ціннісних суджень, коли істинність міркувань ототожнюється з їхньою актуальністю, наприклад, робиться висновок не стосовно того, що отримано, а стосовно того, наскільки результати цінні в контексті соціального запиту (“метод навчання поганий, оскільки спрямований на виховання інтелектуальної еліти, а нам потрібно розвивати всіх”);

· у редукціонізмі висновків, підміні психологічних понять непсихологічними або пошук пояснень певного числа різних явищ зведенням їх тільки до одного з типів пояснення, не враховуючи їх відносного характеру і можливості альтернативних пояснень;

· у неправомірній апеляції до наукового авторитету чи до факту, який вважається загальноприйнятим, але не пройшов емпіричної перевірки в науковому дослідженні (коли особистий авторитет дослідника є таким великим, що здається необов'язковим доведення його суджень на емпіричному рівні).

Отже, основна проблема інтерпретації даних - від того, як бачить і аналізує дослідник ті явища, що вивчає, залежить адекватність одержуваних їм результатів, а математична модель об'єкта повинна бути сконструйована гранично об'єктивно і незалежно від власних переконань конкретного вченого.

Багато дослідників у першу чергу займаються питанням визначення основних принципів інтерпретації даних, щоб уникнути в процесі аналізу моделі помилок, що випливають з неадекватного розуміння результатів.



Список використаної літератури

1. Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Наука, 2001. - С. 6-8.

2. Дьяконов Г. Спілкування і взаємодія: діалогічний підхід// Соц. психологія. - 2004. - № 3. - С. 82-96.

3. Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. - СПб.: Питер, 2000. - 341 с.

4. Максименко С.Д. Загальна психологія. - К.: Центр навч. літератури, 2004. - 361 с.

5. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. - К.: Знання, 2005. - 458 с.

6. Немов Р.С. Психологическая теория коллектива и проблема групповой эффективности// Вопросы психологи. - 1998. - № 15. - С. 18.

7. Самойленко Т. Разрешение конфликтов в деловых отношениях// Секретарь-референт. - 2004. - № 12. - С. 58-60.

8. Столяренко Л.Д. Психология и этика деловых отношений. - Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 512 с.

9. Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів. - К.: Кондор, 2006. - 170 с.

Размещено на Allbest.ru