Психологи, педагоги, психіатри, соціологи (Л.С. Виготський, І. С. Кон, М.І. Бердяєв, А.Б. Добрович, А.Е. Личко, В.А. Сухомлинський, В.Н. Соколова, Г.Я. Юзефович) підкреслювали, що особливістю підліткових реакцій є те, що вони є варіантом нормальної поведінки. Проте саме в цьому віці виникають схожі з нормальними реакціями патологічні форми поведінки, що є наслідком психічних порушень. Розмежування їх вимагає комплексної участі фахівців - психіатра, психолога, психотерапевта.

Фахівці вважають, що поведінкова реакція групування підлітків з однолітками проходить через всю історію людства. Навіть в тваринному світі, наприклад, там, де є соціально-подібні утворення (зграя, стадо), спостерігається щось подібне. У вищих ссавців (мавпи, копитні, ластоногі) молодняк групується на периферії стада або тимчасово відособляється.

На думку фахівців, підліткам властиве майже інстинктивний потяг один до одного. Таким чином реалізується прагнення до неформального, нерегламентованого спілкування, задовольняється відчуття причетності до своєї вікової групи, вирішується соціометричний статус кожного члена групи.

Сама по собі подібна реакція нейтральна. Як поводитиметься група в соціумі, залежить від прийнятих в ній етичних установок, витікаючих від лідера.

Важливою проблемою є те, до якого типу поведінки примикає підліток і яку роль грає в групі. Протидію групуванню (заборона дружити з тим або іншим однолітком) приводять до протестних форм поведінки, В даний час з'явилася багато різноманітних об'єднань молоді, які відображають властиву віку реакцію групування.

На думку фахівців (А.Б Добрович) підліткові групи можуть бути жорстко регламентовані, з одностатевим стабільним складом, чітко певною роллю кожного члена групи (підлеглість, віктимність, зневага). Існують і вільні підліткові групи з нестабільним різностатевим складом і нечітким розподілом ролей.

Психотерапевту, психологу, психіатру, наркологу доводиться консультувати представників тих груп, де переважає саморуйнуюча поведінка: алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, агресивне відношення до оточуючих. Перші потрапляють на лікування, другі на судово-психіатричну і психологічну експертизу, якщо виникають сумніви в психічній повноцінності підслідного.

Приваблюючим ґрунтом для аутоагресивної поведінки є девальвація морально-етичних і духовних цінностей, яка часто зустрічається у неформалів (рокерів, панків, фанатів, сатаністів та ін.). Наприклад, провідний фахівець суїцидології А.Т. Амбрумова відзначає, що серед хіппі і металістів психічно хворих дещо більше, ніж серед представників інших неформальних груп. Це пояснюється більшою толерантністю представників подібних груп до різних форм поведінки, з відхиленнями, що притягує до них людей, зокрема підлітків з психічними аномаліями, не здатних пристосуватися до інших соціальних груп.

Серед металістів, наприклад, багато незрілих, підвищено збудливих підлітків. Не знайшовши свого місця в житті, маючи завищені матеріальні запити, слаборозвинені в духовному відношенні, металісти охоче засвоюють карнавальну символіку зарубіжних рок-груп, яка легко відтворюється підручними засобами (ланцюги, шкірянки, нісенітний, страхітливий грим і півнячі зачіски). До них примикають імітатори, які саме цим задовольняють свою потребу в увазі оточуючих, від недоліку якого страждають. До цих груп примикають і відверті дармоїди, які найчастіше і є ініціаторами крадіжок, розбоїв і інших протиправних дій і які потребують уваги правоохоронних органів.

Провідний фахівець підліткової психіатрії А.Е. Личко звертає увагу на соціопсихологічні особливості підліткових поведінкових реакцій і вважає, що психологічні особливості підліткового віку у випадках, коли вони особливо виражені, одержали назву "Підліткового комплексу", а пов'язані з ними порушення поведінки - "пубертатного кризу" (Сухарєва Г.Є. 1959). В якості загальних особливостей цього віку спостерігається мінливість настрою з переходами від нестримної веселості до смутку і поєднання ряду полярних якостей виступаючих поперемінно. До них відносяться: особлива підліткова сенситивність - чутливість до оцінки іншими своєї зовнішності, здібностей, умінь і т.д., разом з цим, зайва самовпевненість і надмірна критичність відносно оточуючих. Тонка чутливість часом уживається з вражаючою черствістю, хвороблива соромливість з розбещеністю, бажання бути визнаним і оціненим іншими з підкресленою незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і поширеними ідеалами з обожнюванням випадкових кумирів, чуттєве фантазування з сухим мудруванням [17].

У сучасній західній психіатричній і психологічній літературі широкого поширення набула концепція Е. Еріксона (1968) про "кризу ідентичності" як про головну особливість підліткового віку [27]. Під "ідентичністю" мається на увазі визначення себе в якості особистості, індивідуальності, відповідь на питання "Хто я такий?". Вважається, що цей процес ідентичності досягає вершини в старшому підлітковому віці. Формування "ідентичності" розглядається з психоаналітичних позицій як результат "розпаду дитячого Я" і необхідності синтезу нового "дорослого Я", утворення "понад Я" і т.п. Але навіть якщо залишити осторонь ці психоаналітичні побудови, не можна не відзначити, що самої ідентичності, процесу пізнання самого себе надається дуже самодостатнє значення. Саме цей процес розглядається як першоджерело всіх труднощів і всіх порушень поведінки. Подібний підхід може служити базою для психоаналітичної психотерапії, але мало чим може допомогти в розумінні патологічних порушень поведінки у підлітків і в розробці заходів для їх корекції.

Підлітковий вік є критичним відносно становлення характеру як базису особистості. Особистість в цілому, з її інтелектом, здібностями, схильностями, світоглядом і іншими компонентами продовжує формуватися і після досягнення фізичної зрілості. Характер же в основному закладається саме в підлітковому періоді і в подальшому житті лише під впливом надзвичайних дій здатний зазнавати значні зміни. В період становлення характеру бувають особливо видні його типологічні риси - виявляються різні типи акцентуації. Але разом із загостренням типологічних, підлітковому віку властиві певні загальні якості - психологічні особливості, поведінкові моделі специфічно підліткові поведінкові реакції на дію середовища, перш за все найближчого оточення. До цих специфічно підліткових поведінкових реакцій відносяться реакція емансипації, реакція групування з однолітками, реакція захоплення (хобі-реакція) і реакції, обумовлені формуванням сексуального потягу [11, 30].

Реакція емансипації. Ця реакція виявляється прагненням вивільнятися з-під опіки, керівництва, контролю, заступництва старших - рідних, вчителів, вихователів, наставників, представників старшого покоління взагалі. Реакція може поширюватися на встановлені старшим поколінням порядки, правила, закони, на все, що їм прийнято, що поважається і цінується, тобто на всі "стандарти" і "цінності". Потреба вивільнятися пов'язана з боротьбою за самостійність, за самоствердження себе як особистість. У хлопчиків ця реакція виражена сильніше, ніж у дівчаток. Вона розгортається звичайно в молодшому і особливо в середньому підлітковому віці під дією соціопсихологічних чинників. Найважливішою з них є надмірна опіка підлітка старшими, дріб'язковий контроль, позбавлення мінімальної самостійності, третирування підлітка, як дитини. Прояви цієї реакції вельми різноманітні. Вона може відчуватися в щоденній поведінці підлітка, в бажанні завжди і скрізь поступати "по-своєму", "самостійно". Навіть не виражаючись в зовнішній поведінці, реакція емансипації може одержувати суттєве відображення у ставленні з боку здорових, добре адаптованих підлітків до рідних, до опіки над собою і повчанням, критиці і запереченням на свою адресу, до правил і законів (Іванов Н.Я., 1973). У делінквентних підлітків реакція емансипації одержує відображення в символіці татуювань.

При психопатіях і ситуативно обумовлених порушеннях поведінки на тлі акцентуації характеру однією з крайніх форм прояву реакції емансипації є втеча з дому і бродяжництво з метою "пожити вільним життям". При шизофренії у підлітків реакція емансипація може отримати відображення в психічній симптоматиці, набуваючи іноді химерної форми. Опіка батьків розцінюється як намір "позбавити волі", заборона дивних нічних блукань викликає бурхливу агресивну реакцію. Можливо, що у виборчій жорстокості до рідних, в "маренні чужих батьків" (Сухарєва Г.Е., 1937) криється змінена хворобою реакція емансипації.

Реакція групування з однолітками. Підліткам властиве майже інстинктивне тяжіння до об'єднання, до групування з однолітками, підліткові групи проходять через всю історію сучасних хіппі. С. Наєг (1996) вважає, що підліткові "банди", що поширилися в США, - явище з соціологічної точки зору зовсім не нове, а швидше архаїчне.

Існують два типи підліткових груп. Одні відрізняються одностатевим складом, наявністю постійного лідера, досить жорстко фіксованою роллю кожного члена, його твердим місцем в групі (підпорядкованість одним, зневага до інших). У групі є такі ролі, як "ад'ютант лідера" - звичайно фізично сильний підліток з невисоким інтелектом, кулаками якого лідер тримає групу в покорі, є "антилідер". прагнучий зайняти місце лідера, є "шестірка", яким всі зневажають і т.п. Нерідко така група володіє "своєю територією", що ретельно оберігається від вторгнення чужаків, особливо членів інших аналогічних груп, в боротьбі з якими протікає життя. Склад групи досить стабільний, прийом нових членів нерідко пов'язаний з особливими "випробуваннями" або ритуалами. Прилучитися до групи без згоди ватажка немислимо. Виявляється схильність до внутрішньогрупового символізму - умовні знаки, своя "мова", свої клички, обряди (наприклад, "братання кров'ю"). Подібні групи утворюються з підлітків чоловічої статі середнього і старшого віку.

Інший тип підліткових груп відрізняється нечітким розподілом ролей, відсутністю постійного лідера - його функцію несуть різні члени групи залежно від того, чим в даний момент група зайнята. Склад групи звичайно різностатевий і нестабільний - одні йдуть, інші приходять. Життя такої групи мінімально регламентоване, немає яких-небудь чітких вимог, необхідних для вступу до неї.

Мабуть, існують і проміжні, і інші типи підліткових груп. У закритих установах для підлітків (інтернати, психіатричні підліткові відділення та ін.) реакція групування виявляється з особливою силою і може бути причиною серйозних порушень режиму. У цих умовах, а також при сімейно-педагогічній занедбаності реакція групування може стати головним регулятором поведінки підлітка. Цією ж реакцією може бути пояснений відомий факт, що переважна більшість правопорушень підлітків здійснюються в групі (Міньковський Г.М. 1968). При підлітковій шизофренії реакція групування часом набуває потворної форми. Підліток може опинитися в асоціальній групі, чиї інтереси, манера поведінки, цінності - все корінним чином суперечить йому. При наростанні аутизму реакція групування може виявлятися тільки у фантазіях. У міру розвитку шизофренічного процесу реакція групування звичайно пригнічується раніше і глибше, ніж інші підліткові поведінкові реакції [11, 33].

Реакція захоплення - хобі-реакція. Для підліткового віку захоплення (хобі) складають вельми характерну особливість. Мабуть, захоплення так само необхідні для розвитку особи підлітка, як ігри для дитини. На жаль, проблема захоплень в сучасній психологічній літературі майже не висвітлена. Захоплення, очевидно, складаю особливу категорію психологічних феноменів - структурних компонентів особистості, розташовуючись десь між потягами, з одного боку, і схильностями і інтересами, з іншого. На відміну від перших, захоплення не мають безпосереднього зв'язку з інстинктами, безумовними рефлексами. На відміну ж від інтересів і схильностей захоплення завжди емоційніше забарвлені. Для особистості вони представляють суб'єктивну цінність, не відносяться до головної трудової спрямованості, не є професійною діяльністю, засобом заробітку. Спроба систематизації захоплень складає нелегке завдання. Личко А.Є. (1973) спільно з Ю.А. Скроцким (1973) запропонована робоча класифікація підліткових захоплень, заснована на тому, що з погляду психіатрів важливий не стільки сам предмет захоплень, скільки мотиви, що спонукали його. Тому виділені наступні типи захоплень.

Інтелектуально-естетичні захоплення пов'язані з глибоким інтересом до самого предмета (музики, малювання, радіотехніки, літератури і т.п.). сюди ж відноситься любов до винахідництва, конструювання, творення. Оточуючим подібні захоплення можуть здаватися непотрібними і навіть дивними. Для самого підлітка вони представляються надзвичайно значущими. Йому навіть байдуже, як на це дивляться інші. Насолоду доставляє сам процес занять, досягнення результатів стоїть на задньому плані. Поглинені захоплюючою для них справою, підлітки можуть запускати навчання і майже весь час віддавати вибраному предмету.

Тілесно-мануальні захоплення включають все, що живиться наміром укріпити свою силу, витривалість, набути спритності, певних умінь або майстерних ручних навиків. Сюди входять і різноманітні спортивні захоплення, і бажання навчитися щось майструвати, вишивати, водити мотоцикл або автомашину. Тут задоволення приносить не тільки і навіть не скільки сам процес, скільки результат, що досягається.

Лідерські захоплення зводяться до пошуку ситуацій і положень, в яких можна бути на чолі, керувати, направляти інших, навіть якщо це торкається випадкових моментів або подій повсякденного життя, такі підлітки легко стають ватажками в різних групах молоді і при хорошій спрямованості інтересів охоче займаються корисною діяльністю.

Накопичувані захоплення виявляються перш за все у всіх видах колекціонування. Враховуючи, що будь-яка колекція, досягнувши значної величини, набуває матеріальної цінності, можна припустити, що в основі цього роду захоплень лежить схильність до накопичення матеріальних благ.

Егоцентричні захоплення живляться бажанням бути в центрі уваги оточуючих. Тут головне - показна сторона захоплень, будь то участь в художній самодіяльності або в спортивних змаганнях або зосередження інтересів на модному екстравагантному одязі, що звертає на себе увагу з усіх боків. Все це суттєво відрізняється відносно спонукальних мотивів від дійсного інтересу до мистецтва або спорту або від банального наслідування моді. В егоцентричних цілях можуть вибиратися самі різні захоплення: від вивчення іноземних мов до колекціонування предметів старини, від клубу "моржів" до модної філософської або літературної течії. Проте всі ці заняття переслідують одну мету: продемонструвати свої успіхи, блиснути, привернути увагу незвичністю свого захоплення, оригінальністю своєї натури [11, 34].

Азартні захоплення ґрунтуються завжди на своєрідному відчутті азарту і виявляються тяжінням до ігор, картярства, різного роду ставок і грошових парі і т.п. Хоча привабливим є виграш, але й саме відчуття ризику доставляє певну насолоду.

Інформативно-комунікативне хобі полягає в невгамованому жаданні постійного отримання нової легкої інформації, що не вимагає критичної інтелектуальної переробки, і потреби в поверхневих контактах, що дозволяють подібною інформацією обмінюватися. Це хобі виявляється багатогодинним порожнім базіканням з випадковими приятелями, "глазінням" на те, що відбувається навколо, інтересом до пригодницько-детективних фільмів або до вражаючої уяву несерйозної фантастики. Контакти і знайомства переважно такі ж легкі, як і сама інформація, що поглинається. Все засвоюється на надзвичайно поверхневому рівні і головним чином для того, щоб тут же передати іншим. Одержані відомості легко забуваються, в їх сенс не вникають, яких-небудь висновків з них не роблять. Все це можна було б вважати не захопленням, а своєрідною манерою поведінки, формою спілкування, проте вся ця діяльність займає час і місце захоплень, одержує певне емоційне забарвлення.

Один і той же предмет захоплень в різних випадках може ґрунтуватися на різних спонуканнях, тобто відноситися до різних типів хобі. Наприклад, захоплення музикою може бути й задоволенням естетичної потреби, і базуватися на егоцентричному бажанні привернути до себе увагу, "виділитися" серед інших і навіть просто служити одним з мануальних хобі, коли бажання бринькати на гітарі народжується так само, як бажання навчитися плавати або кататися на велосипеді.

Захоплення у підлітків можуть лежати в основі порушень поведінки. Це відбувається або через надмірну інтенсивність захоплення, коли ради нього закидається навчання, робота, всі справи і обов'язки, і навіть ставиться в небезпеку власне благополуччя. Чи ж це відбувається через незвичність, дивність або асоціальний характер самого предмету захоплень. Патологічні захоплення описуються як характерний для підліткового віку психопатологічний синдром.

Реакції, зумовлені формуванням сексуального потягу. Статевий потяг розвивається поступово впродовж всього підліткового періоду. Він відрізняється малою диференційованістю (особливо в молодшому і середньому підлітковому віці) і наростаючою силою, яка в старшому підлітковому віці зумовлює "юнацьку гіперсексуальність". Унаслідок недостатньої диференційованої і великої сили потягу легко виникають транзиторні сексуальні девіації, онанізм, раннє статеве життя, петтінг, підлітковий гомосексуалізм та ін.

Окрім сексуальних девіацій потягу, що формується, може виявлятися опосередковано, тобто виражатися афектними агресивними реакціями відносно суперників або осіб, що принижують підлітка в очах об'єкта потягу, демонстративними реакціями з метою привернути до себе увагу цього об'єкта, аутоагресивними реакціями на свій дійсний, а частіше уявний "неуспіх" і т.п.

Дитячі поведінкові реакції в підлітковому віці. Ці реакції описані рядом французьких авторів і широко використовувалися для розуміння порушень поведінки у дітей вітчизняними психологами (Сухарєва Г.Е., 1959; Кербіков О.В., 1961; Ковальов В.В., 1973, 1979). До цих реакцій відносяться наступні.

Реакція відмови від контактів, ігор і навіть їжі описана у дітей, раптово відірваних від матері, сім'ї, звичного місця (направлення до дитячої установи, переїзд на нове місце проживання і т.п.). У підлітків ця реакція зустрічається рідко: так можуть реагувати інфантильні суб'єкти на насильницький відрив від звичної компанії однолітків. Можливо, така поведінка є інфантильним варіантом реакції групування.

Реакція опозиції може бути викликана надмірними вимогами до дитини, непосильним для неї навантаженням, найчастіше пов'язаним з навчанням. Але звичайно ця реакція буває наслідком втрати або різкого зменшення звичної уваги з боку матері або близьких.

У підлітків реакція опозиції може зберігатися, якщо вона з'явилася і зміцнилася в дитинстві. У пубертатному періоді ця реакція вперше виникає рідко і звичайно лише на фоні істероїдної акцентуації характеру. У цих випадках реакція опозиції може адресуватися не тільки рідним і близьким, але й вихователям, школі і навіть об'єкту закоханості. Прояви цієї реакції вельми різноманітні: від прогулів і втеч з дому до крадіжок і спроб до самогубства, правда, несерйозних і демонстративних, Все це переслідує мету або позбавитися яких-небудь труднощів, або привернути до себе увагу. Під час втеч такі підлітки тримаються недалеко від дому, прагнуть потрапити на очі знайомим або міліції. З тією ж метою можуть використовуватися нарочита бравада алкоголізацією або спроби зобразити з себе наркомана.

Реакція імітації позначається наслідуванням в поведінці визначеному типу або образу. У дитинстві спочатку предметом наслідування служать рідні або дорослі з найближчого оточення, пізніше - герої книг і кіно. У підлітків зразком для наслідування стають найбільш "яскраві" з товаришів або скороминущі кумири підліткової моди. Модель для наслідування звичайно вибирається не самостійно, вона диктується своєю компанією, підлітковою групою. Дорослий може стати об'єктом індивідуальної імітації, якщо в очах підлітка він стоїть на висоті в області, де той сам тільки мріє досягти успіху. Через це, наприклад, в одязі, манері поводитися, в думках захоплений яким-небудь спортом підліток починає наслідувати своєму спортивному тренеру, а мріючий про артистичну кар'єру - якому-небудь відомому актору. Причиною серйозних порушень поведінки реакція імітації може стати, коли для наслідування обирається негативний "герой". Не випадково культ гангстеризму, насильств, вбивств, грабежу, звеличення удачливого "злочинця-супермена" в американському кіно, телебаченні, бестселерах сприяв зростанню злочинності неповнолітніх.

Негативна реакція імітації знаходить своє вираження в тому, що весь модус поведінки будується за принципом протилежного від певного зразка. Прикладом може служити підліток, що підкреслено відмовляється від матеріальних благ, які надаються сім'єю, можливості поступити в принадний для інших учбовий заклад, що віддає перевагу поношеному одягу, непривабливій роботі, компанії невдах. Його поведінка будується за принципом протилежного з моделі, якою був його батько - користолюбець і успішний ділок. Інший підліток, що з раннього дитинства був свідком сцен, коли його вічно п'яна мати піддавалася насмішкам і знущанням сусідів, за наявності всіх проявів делінквентної поведінки всіляко уникав алкоголізації.

Реакція компенсації зводиться до того, що слабкість і невдачливість в одній області прагнуть заповнити успіхами в іншій. Вона властива як дітям, так і підліткам. Наприклад, кволий, фізично слабкий хлопчик, нездатний постояти за себе в бійці, показати себе в рухомих іграх, спорті, компенсує себе відмінними успіхами в навчанні і вражаючими однолітків енциклопедичними знаннями, що дозволяють завоювати певний авторитет. І навпаки, невдачі в навчанні можуть заповнюватися предводительством в пустощах і відчайдушною сміливістю в делінквентній поведінці. З тих же мотивів шизоїдний підліток, незграбний і ніяковий, ставши об'єктом кепкувань на уроках фізкультури, починає займатися гімнастикою йогів і поступає в клуб "моржів".

Реакція гіперкомпенсації у підлітків зустрічається навіть частіше, ніж у дітей. При цьому настирливо і наполегливо добиваються високих результатів саме в цій області, де слабкі. Наприклад, кульгавий хлопчик посилено займався акробатикою і добився значних результатів, а страждаючий заїканням із захопленням віддається художньому читанню і успішно виступає на любительських концертах. Боязкість через гіперкомпенсацію може штовхнути на відчайдушні і безрозсудні по сміливості дії, які зовні можуть здаватися банальними порушеннями поведінки. Саме через гіперкомпенсацію сенситивні хлопчики вибирають види спорту, де потрібна груба сила - бокс, самбо, вільна боротьба і т.п., а сенситивні дівчатка, що мучаться від соромливості, охоче приймають на себе громадські доручення.

Особливості патологічних реакцій. І дитячі, і специфічні підліткові реакції можуть бути як варіантами поведінки в нормі, так і бути патологічними порушеннями (непсихотичні і навіть психотичні). На думку В.В. Ковальова (1973), дитячі поведінкові реакції стають патологічними, якщо поширюються за межі тієї ситуації і мікрогрупи, де вони виникли, якщо до них приєднуються неврологічні розлади, якщо вони утруднюють або порушують соціальну адаптацію.

Схожі критерії можуть бути сформульовані відносно визначення патологічного характеру специфічно-підліткової реакції (Личко А.Е., 1973). Патологічна реакція від варіантів нормальної підліткової поведінки відрізняється наступними ознаками:

1) схильністю до генералізації, тобто здатністю виникати в самих різних ситуаціях і викликатися самими різними, зокрема неадекватними, стимулами;

2) схильністю набувати характеру патологічного стереотипу, повторюючи, як кліше, з різних приводів один і той же вчинок;

3) схильністю перевищувати певну "стелю" порушень поведінки, який ніколи не переступається в нормі, навіть в асоціальних підліткових групах;

4) схильністю рано чи пізно приводити до соціальної дезадаптації.

Розділ 2. Емпіричне дослідження лідерських якостей

2.1 Опис методики дослідження