Психологічна характеристика девіантної поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Нормативна регуляція поведінки та її вплив на поведінку особистості;

2. Психологічні аспекти правової поведінки;

3. Психологічна характеристика девіантної поведінки;

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Людина як особистість формується під впливом системи соціальних відносин, у яку вона включена. Особистість - носій свідомості з індивідуально-типовою структурою психологічних властивостей та якостей, що вибірково ставиться до навколишньої дійсності та виконує визначені соціальні ролі. Поведінка особи в суспільстві визначається сукупністю соціальних норм. Соціальні норми обумовлені суспільним буттям та історичним розвитком суспільства (держави), визначаючи цілі, межі, умови та форми поведінки людей у значимих для життєдіяльності суспільства або соціальних груп сферах, а також у конкретних ситуаціях, коли приймається усвідомлене рішення діяти так чи інакше.

Соціальну норму визначають як правило, вимогу суспільства до особистості, у яких визначений більш-менш точно обсяг, характер, а також межі можливого і припустимого в її поведінці (Є.М. Пеньков). Ці правила і вимоги можуть бути закріплені в письмових джерелах (законах, статутах, документах і т. ін.), відображені в політичній і художній літературі. Однак закріпленням у письмових джерелах існування соціальної норми не вичерпується. Більшість норм об'єктивуються, виражаються зовні і доводяться до спільноти людей через погляди І переконання, зразки поведінки, що повторюються з покоління в покоління (мораль, звичаї, традиції) та відтворюються досить регулярно й у масовому масштабі.

Соціальні норми-продукт пізнання і переробки у свідомості людей інформації про минуле і теперішнє, про найбільш раціональні форми поведінки І діяльності, що виправдали себе на практиці і ведуть найкоротшим шляхом до корисного результату. "Виступаючи як потужні засоби соціальної регуляції поведінки, соціальні норми є "мостом", що пов'язує воєдино всі прояви особистості людини, її поведінки з найважливішими інститутами сучасного суспільства, його структурою, його вимогами" (М.І. Бобнєва).

1. Нормативна регуляція поведінки та її вплив на поведінку особистості

Врегульованість життєдіяльності людей в суспільстві, так звана нормативність поведінки, забезпечується низкою різнобічних вимог, які мають системний характер, соціальну спрямованість та називаються соціальними нормами.

Соціальні норми - невід'ємний елемент суспільного управління, засіб орієнтації поведінки особистості (соціальної групи) у конкретних соціальних умовах і, водночас, засіб контролю з боку суспільства за їх поведінкою. За допомогою соціальних норм здійснюється нормативна регуляція поведінки окремої людини чи соціальної групи (колективу). Нормами, що відображають інтереси соціальних груп, задаються (пропонуються, дозволяються, забороняються) визначені форми поведінки, характер відносин, мета і засоби її досягнення. Звідси випливає, що соціальні норми історично мінливі й у них виявляються всі протиріччя суспільства.

Соціальні норми регулюють тільки таку поведінку, що має суспільний характер, тобто пов'язану з взаєминами між індивідами, групами, колективами, суспільством у цілому. Цим соціальна норма (правова, моральна, політична тощо) відрізняється від норми технічної, медичної або біологічної, які встановлюють характер взаємодії з природними чи створеними людиною об'єктами.

Соціальні норми можна розглядати як зразки, моделі реальної поведінки людей, програму людської практичної діяльності в зв'язку з тією чи іншою конкретною соціальною ситуацією. Вони закріплюють таку поведінку, що виражає типові соціальні зв'язки і відносини, характерна для більшості представників соціуму (конкретної соціальної групи), схвалюється та здійснюється ними.

Основними видами нормативних систем у сучасному суспільстві є: право, мораль, звичаї і традиції.

Право - єдина (неальтернативна) для конкретного суспільства сукупність норм, що закріплює вже сформовані відносини, у т. ч. загальнолюдські, або визнає припустимими (обов'язковими) соціально корисні варіанти поведінки, які не мали до того масового характеру. Для правових норм характерне: текстуальне закріплення; видання і скасування в офіційному, встановленому законом порядку компетентними органами держави; чіткий і однозначний опис варіанту поведінки або її меж; наявність санкцій за їх порушення; забезпечення дотримання силою держави.

До особливостей правових норм можна віднести наступні;

- кожна правова норма містить опис основних ознак поведінки (вчинку або діяльності індивіда/групи);

- передбачена в нормі права модель поведінки вказує на відношення держави до цієї моделі (наказує, дозволяє або забороняє);

- кожна правова норма закріплює не одну, а декілька моделей поведінки щонайменше двох учасників взаємодії. З огляду на наявність визначених державою санкцій, слід зазначити, що в нормі права закріплена модель не стільки індивідуального вчинку, скільки взаємодії осіб і соціальних груп. Право є зовнішньою стосовно людини системою розпоряджень, що керують її поведінкою, а самі правові вимоги завжди пов'язані з зовнішнім авторитетом (закон, влада). Коли індивід добровільно і свідомо виконує правові розпорядження, вони стають його переконаннями, тобто переходять у структуру моралі.

2. Психологічні аспекти правової поведінки

Правова поведінка - різновид людської поведінки, один з проявів суспільних відносин. Сумлінне виконання трудових обов'язків, вступ у шлюб або його розірвання, порушення правил вуличного руху, винесення вироку, міжнародна угода - все це види правової поведінки громадян, колективів, посадових осіб у різних сферах суспільного життя. Правова поведінка - складне соціальне і психологічне явище, у якому сплітаються фактичне і юридичне, вольове й емоційне, внутрішнє і зовнішнє.

Правова поведінка є особливим різновидом нормативної, оскільки вона виходить за її межі, охоплюючи й порушення правових вимог, що містяться у зобов'язуючих та забороняючих нормах. Тільки правомірна поведінка є нормативною, протиправна ж поведінка є антинормативною (хоча вона в деяких випадках може відображати норми соціальних груп, що не мають правового характеру). Таким чином, правова поведінка містить у собі як норму, так і патологію поведінки в сфері права, тобто всі види людської поведінки, що мають юридичні наслідки.

Оскільки правова поведінка складається з зазначених різновидів, їй притаманні як загальні, так і перелік диференційованих ознак, що характеризують її, перш за все. як соціальне явище.

Можна визначити наступні загальні ознаки правової поведінки:

1) особлива соціальна значимість для життєдіяльності суспільства -до сфери дії права входить тільки така поведінка людей, яка має виключно важливе соціально-економічне, суспільно-політичне, цивільне значення (як позитивне, так і негативне), що відображається в офіційних процедурах прийняття законодавчих актів, введення їх в дію, зміни та відміни. Вивчення законодавства і практики його застосування дозволяє конкретно визначити основні соціальні характеристики поведінки, яка передбачається правом;

2) перебування під актуальним чи потенційним контролем свідомості І волі особистості. Навіть якщо контроль у даний момент і не здійснюється, то він неодмінно може бути здійснений, інакше говорити про правову поведінку немає сенсу;

3) чітка регламентованість - як зовнішні, так і внутрішні властивості поведінки, передбаченої правом, точно описані в законі чи інших правових джерелах та чітко обмежені. Ці обмеження, з одного боку, відображають реальні можливості регулювання людської поведінки правовими засобами, а з іншого - гарантують від зайвого втручання в життя людини державних органів, громадських організацій, трудових колективів, окремих громадян;

4) підконтрольність правової поведінки державі в особі її правозастосовчих та правоохоронних органів - забезпечує правову гарантованість законослухняної поведінки і відповідальність за поведінку протиправну;

5) наявність юридичних наслідків - впливає на виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Реалізація прав, виконання обов'язків, а також їхнє порушення звичайно породжує ті чи інші юридичні наслідки.

Психологічне вивчення осіб, що вчинили злочини, дозволило встановити наступні закономірності:

- правосвідомість таких осіб, як правило, значною мірою не відповідає існуючій суспільній правосвідомості, суперечить правовим нормам;

- злочинець заперечує конкретну правову норму або групу норм, що захищають суспільні відносини, на які він зазіхнув;

- злочинець приймає як правильну І справедливу правову норму, відповідно до якої він був засуджений, у її абстрактному розумінні, однак вважає вирок несправедливим (звичайно, надто суворим) стосовно себе.

соціальний правовий норма девіантний

3. Психологічна характеристика девіантної поведінки

Загалом соціальну норму і соціальні відхилення можна вважати двома полюсами однієї і тієї ж осі: "соціально значима поведінка". Як і соціальні норми, соціальні відхилення різноманітні, причому розмаїтість відхилень перевищує розмаїтість норм: норма типова, а відхилення завжди індивідуалізоване (немає двох однакових злочинів, аморальний вчинок однієї людини не схожий на вчинок іншої та ін.).

Характерними рисами соціальних відхилень є:

1) наявність спільних причин - об'єктивних ї суб'єктивних протиріч суспільного розвитку;

2) однакова спрямованість відхилень, що зустрічаються в подібних групах (прошарках) населення в приблизно однакових умовах;

3) повторюваність і усталеність зазначених явищ у часовому і територіальному розрізах;

4) наявність невідповідності між вимогами єдиної для всіх громадян нормативної системи та індивідуальними потребами особистості.

Соціальні відхилення в історичному аспекті виступають як явища мінливі і відносні, тому й їхня соціальна оцінка повинна бути історичною і суто конкретною. Те, що раніше розцінювалася як норма, через зміни способу життя може набути характеру відхилення і, навпаки, відхилення може стати нормою (наприклад, зміни в сімейно-шлюбних відносинах від патріархальної сім! до повної сексуальної свободи партнерів).

Отже, соціальні відхилення - такі порушення соціальних норм, що характеризуються масовістю, усталеністю і поширеністю при подібних соціальних умовах. Поведінка, що відхиляється від вимог соціальних норм (девіантна) - система вчинків особистості, котрі виходять за загальноприйняте уявлення про нормальну (нормативну) поведінку у певній сфері суспільних відносин.

Оскільки соціальні норми і соціальні відхилення знаходяться в діалектичному взаємозв'язку, вони повинні мати й певні спільні властивості. Найбільш спірною серед них є корисність, тому вона заслуговує особливої уваги. Проблемне запитання можна сформулювати так: соціальні відхилення шкідливі у всіх випадках чи вони можуть бути і соціально корисними?

У юридичній літературі домінуючою є думка, що "відхилення" не може бути позитивним, на підтвердження чого наводиться наступний аргумент (В.М. Кудрявцев): у конкретній нормативній системі, що встановлює межі належної поведінки, відхилення від норми (вихід за ці межі) не може розглядатися як позитивне, інакше нівелюється саме поняття норми. Так, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил зазначає: "Наказ командира - закон для підлеглих. Він повинен виконуватися беззаперечно, точно та в визначений термін". Це означає, що наказ не можна виконати з запізненням, але не можна і раніш терміну; його не можна "недовиконати" або "перевиконати".

Але такий аргумент може бути застосований лише до жорстко нормованих соціально відносин, де норма встановлює "нижню" і "верхню" межі. Більшість соціальних норм такої "верхньої" межі не має: немає межі прекрасного з позицій естетичних норм; поведінка може визнаватися моральною чи аморальною, але надморальної поведінки не існує; традиції можна ігнорувати чи дотримуватися їх, але не можна уявити супертрадиційної особи.

Більше того, соціальна норма може гальмувати суспільний прогрес, а відхилення - слугувати розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи (наприклад, нормативне виконання професійних обов'язків дає підстави оцінювати працівника як "сумлінного", позанормативне - як "перспективного"). Не є нормативною поведінкою новаторство, раціоналізаторство, зрештою - будь-який вид творчості. З позицій суспільного прогресу вектор оцінок соціальних норм і соціальних відхилень взагалі не може бути односпрямованим: від минулого до майбутнього, від старого до нового.

Звичайно, на особистісному рівні девіантна поведінка найчастіше супроводжується наявністю психологічних механізмів самовиправдання І захисту. Найбільш поширеними серед них є:

- викривлене уявлення про ситуацію (перебільшене значення одних елементів і применшене інших), що начебто робить незастосовними до даного випадку відповідні санкції. Відбувається мимовільне ретушування дійсності, зміщення окремих фактичних обставин за місцем, часом й роллю учасників;

- невиправдане звуження альтернатив поведінки до єдино можливого в даній ситуації варіанту;

- оцінка ситуації як фатального збігу обставин, а не результату власної активності;

- визначення себе як жертви примусу, залежності та обману інших осіб;

- переконання в формальності порушуваних заборон, "звичайності" подібних дій, через що вони розцінюються як припустимі, особливо у порівнянні з іншими, на думку суб'єкта, більш небезпечними та безкарними;

- девальвація моральних і правоохоронюваних цінностей, тим самим-невизнання шкідливих наслідків чи суспільної небезпеки діяння;

- применшення і прикрашення своєї ролі, подання своєї поведінки як благородної допомоги іншим особам, що виправдовує власні проступки:

- подання себе як пасивного об'єкта зовнішніх впливів, у недоліках якого винні середовище, суспільство, ненормальні умови життя, через що девіантна поведінка стає неминучою;

- гіпертрофія цінності особистих якостей, ствердження своєї виключності, яка ставить суб'єкта в його власних очах поза нормативними рамками-своєрідна концепція надлюдини. Найчастіше тут йдеться про прагнення уникнути відчуття неповноцінності, довівши оточуючим, хоча б і в виродливій формі, надцінність своєї особи ("комплекс Герострата").

Висновок

Якщо соціальну норму взяти за еталон вчинку, то відхилення від нього може відбуватися в різних напрямах. Вчинок може не відповідати соціальній нормі за об'єктивними чи суб'єктивними ознаками: за цілями та мотивами; за прямими чи побічними результатами; він може бути новаторським чи консервативним, корисним чи шкідливим, випадковим чи типовим тощо. В цілому відхилення від соціальної норми - поняття більш складне й багатопланове, ніж поняття правопорушення, що обмежене ознаками об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторони і, як правило, стосується конкретного вчинку.

При відхиленні від соціальної норми йдеться про різноманітні форми поведінки (діяльності), що за різними параметрами не вкладаються в чинні стандарти. Окрім того, соціальні норми стосуються не лише індивідуальних, але й групових та міжгрупових форм взаємодії, за рахунок чого масштаби соціальних відхилень суттєво зростають.

Список використаної літератури

1. Абульханова-Славская, К.А. Діяльність та колективна психологія особистості. / К.А. Абульханова-Славская. М.: Наука, 2003.-512 з.;

2. Андреева, Г.М. Психология социального познания / Г.М. Андреева. -М.: Аспект Пресс, 1999.-544 з.;

3. Андрєєва, Г.М., Богомолова, М.М., Петровська, Л.А. Зарубіжна соціальна психологія двадцятого століття: Теоретичні підходи: Навчальний посібник для вузів / Г.М. Андрєєва, М.М. Богомолова, Л.А. Петровська. - М.: Аспект Пресс, 2008. - 286 з.;

Размещено на Allbest.ru