Види та моделі психологічної корекції

Зміст

Вступ

1. Психологічна корекція та її види

2. Основні моделі психологічної корекції

2.1 Моделі психокорекції

2.2. Блоки психокорекційного комплексу

2.3. Організаційні аспекти психокорекцій них технологій

Список використаних джерел

Вступ

Психокорекція - це система заходів, направлених на виправлення недоліків психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічної дії.

Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи і що не є такими стійкими якостями, які формуються досить рано і надалі практично не змінюються.

Основна відмінність психокорекції від дій, направлених на психологічний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особи або видами поведінки і направлена на їх переробку, тоді як основне завдання розвитку полягає в тому, аби за відсутності або недостатньому розвитку сформувати у людини потрібні психологічні якості.

Відмінність між психотерапією і психокорекцією полягає в тому, що психотерапія має справу з різного роду порушеннями у людей, страждаючих різними видами соматичних або психічних захворювань (розладів). Багато аномалій психіки і поведінки людей, які виявляються в захворюваннях, схожі на тих, з якими має справу психолог, що займається психокорекцією. Проте людей, що звертаються за допомогою до психотерапевта, зазвичай називають хворими або пацієнтами, а тих, хто потребує лише коректувальної допомоги, іменують клієнтами.

1. Психологічна корекція та її види

Термін «психологічна корекція» набув поширення на початку 70-х рр. У цей період психологи стали активно працювати в області психотерапії, перш за все групової. Тривалі дискусії про те, чи може психолог займатися лікувальною (психотерапевтичною) роботою, носили переважно теоретичний характер, тому що на практиці психологи не лише хотіли, могли і успішно реалізовували цю можливість, але і були у той час за рахунок базової психологічної освіти підготовленіші до такого роду діяльності, зокрема в області групової психотерапії. Проте психотерапія є лікувальною практикою, якою згідно із законом може займатися лише особа, що має вищу медичну освіту. Тому поширення терміну психологія до певної міри було направлено на подолання цієї ситуації: лікар займається психотерапією, а психолог - психологією. Проте питання про співвідношення поняття «психотерапії» і психології залишається відкритим і сьогодні, і тут можна вказати дві основні точки зору. Одна з них полягає у визнанні повної ідентичності понять психологія і «психотерапія», проте при цьому не враховується, що психологія як направлена психологічна дія реалізується не лише в медицині (де можна вказати три основні сфери її застосування: психопрофілактика, власне лікування - психотерапія і реабілітація), але і в інших сферах людської практики, наприклад в педагогіці. Навіть звичайне, буденне людське спілкування може містити в більшій або у меншій мірі цілеспрямовано використовувану психологію.

Інша точка зору заснована на тому, що психологія переважно покликана вирішувати завдання психопрофілактики на всіх її етапах, особливо при здійсненні вторинної і третинної профілактики. Проте таке жорстке обмеження сфери вживання психології представляється певною мірою штучним. По-перше, в області неврозів повністю розвести поняття «Психічна корекція» і «психотерапія», «лікування» і «профілактика» не удається, оскільки невроз - це захворювання в динаміці, де не завжди можна відокремити стан передхвороби власне хвороби, а сам процес лікування в значній мірі включає і вторинну профілактику. По-друге, в даний час в системі відновного лікування різних захворювань все ширше реалізується комплексний підхід, що враховує наявність в патогенезі біологічного, психологічного і соціального чинників, кожен з яких потребує лікувальних або коригуючих дій, відповідних його природі. Якщо психологічний чинник при тому або іншому захворюванні виступає як один з етіологічних, то його корекція в значній мірі збігається з вмістом психотерапії - одного з компонентів лікувального процесу. Визначити загальну схему співвідношення психології і психотерапії поза конкретною нозологією практично неможливо. Значення психологічного чинника в патогенезі того або іншого захворювання обумовлює спрямованість методів психології на рішення власне лікувальних - психотерапевтичних - завдань і дозволяє розглядати методи психології, як методи психотерапії. Завдання психології можуть істотно варіюватися від спрямованості на вторинну і третинну профілактику основного захворювання і первинну профілактику можливих як його наслідки вторинних невротичних розладів при соматичній патології до практично повної їх ідентичності завданням психотерапії при неврозах (в усякому разі, в рамках різних особово-орієнтованих систем психотерапії).

Зіставлення понять психологія і «психологічне втручання» виявляє очевидну схожість. психології, так само як і психологічне втручання, розуміється як цілеспрямована психологічна дія, реалізується в різних областях людської практики і здійснюється психологічними засобами. Психологія у медицині може бути направлена на вирішення завдань профілактики, лікування (психотерапія) і реабілітації. Психологічне втручання в медицині (клинико-психологическое втручання) також виконує функції профілактики, лікування і реабілітації. І психологія і психологічне втручання, використовувані з метою лікування, виконують психотерапевтичну функцію. Вочевидь, що по суті ці поняття збігаються. Можливо, найбільш точним і адекватним був би термін «психологічне втручання» з метою психології, проте це дуже громіздко. Можна лише вказати, що у вітчизняній літературі поширенішим є поняття психологія, а в зарубіжній - «психологічне втручання».

Все ж переважнішим представляється термін «психологічне втручання». Слід також підкреслити, що як психотерапія, так і психопрофілактика не обмежують свою практику лише методами психології, що ще раз вказує на різнорівневий, динамічний характер співвідношення завдань і методів психології і психотерапії, які взаємоперетинаються, але повністю не вичерпують один одного.

У житті досить часто доводиться зустрічатися з проблемами і питаннями, що відносяться до області психології. Людина влаштована таким чином, що йому властиво прагнути до внутрішньої рівноваги, гармонії, фізичного і психічного здоров'я. Проте, реалізовуючи на практиці це прагнення, людина частенько опиняється в складних ситуаціях, наодинці з проблемами, самостійно впоратися з якими він не може. Психологія - наука про душу, про внутрішній, психічний світ людини, і саме та її частина, яка називається практичною, покликана допомогти людині вирішити життєво важливі для нього проблеми. На жаль, в нашому суспільстві недостатньо розвинена психологічна культура, володіння якої дозволяє людині краще розібратися в своїх проблемах і стосунках з іншими людьми.

Психологічна культура - це турбота про своє психічне здоров'я, уміння виходити з психологічних криз самому і допомагати близьким людям. У психологічній культурі виділяють три основні компоненти:

1. Самопізнання і самооцінка.

2. Пізнання інших людей.

3. Уміння управляти своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням.

Опанування психологічної культури само по собі несе великий психотерапевтичний заряд. Багато проблем чоловік може вирішувати самостійно, використовуючи рекомендації фахівців - психологів. Кожна людина може бути сам для себе інтуїтивним психологом, оцінювати свої психічні стани, особливості поведінки і прояву емоцій. Проте бувають ситуації, коли людина не може самостійно впоратися із складними проблемами, які зустрічаються на його життєвій дорозі, і потребує психологічної допомоги.

Психологічна допомога включає: психодіагностику, психокорекцію, психотерапію, психологічне консультування, профорієнтацію і ін. Залежно від віку, особливості життєвої ситуації людини, стану здоров'я, наявності або відсутності певного життєвого і соціального досвіду і так далі таку допомогу може надати:

- психолог - фахівець з базовою психологічною освітою, який володіє методами оцінки психічних явищ і уміння їх коректувати;

- психотерапевт - лікар за освітою, який надає людині допомогу в рішенні проблем, пов'язаних з психічним здоров'ям, але не з психопатологією. За наявності психопатології необхідно звернутися за допомогою до лікаря-психіатра.

Досить дискусійним і по теперішній час є питання про розділення двох сфер психологічної допомоги - психологічну корекцію і психотерапію. Як у психокорекції, так і в психотерапії пред'являються схожі вимоги до особи клієнта і фахівця, що надає допомогу; до рівня його професійної підготовки, кваліфікації і професійних навиків; використовуються однакові процедури і методи; пред'являються однакові вимоги; допомога виявляється в результаті специфічної взаємодії між клієнтом і фахівцем.

На думку Ю.Е. Алешиной, відмінність термінів "психокорекція" і "психотерапія" виникло не у зв'язку з особливостями роботи, а з укоріненою думкою, що психотерапією можуть займатися люди, що мають спеціальну медичну освіту. Крім того, термін "психотерапія" є міжнародним і в багатьох країнах світу однозначно використовується по відношенню до методів роботи, здійснюваних професійними психологами. Існують певні труднощі в розмежуванні на практиці понять "Психологічна корекція" і "психотерапія".

На думку Р.С. Немова, різниця між поняттями "психотерапією" і "психокорекція" полягає в наступному: психотерапія - це система медико-психологических засобів, вживаних лікарем для лікування різних захворювань, психокорекція - сукупність психологічних прийомів, використовуваних психологом для виправлення недоліків психології або поведінки психічно здорової людини.

Термін "корекція" буквально означає "виправлення".

Психокорекція - це система заходів, направлених на виправлення недоліків психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічної дії.

Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи і що не є такими стійкими якостями, які формуються досить рано і надалі практично не змінюються.

Виділяють специфічні риси психокоректувального процесу, що відрізняють його від психотерапії.

* Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особу людей, що мають в повсякденному житті психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичного характеру, а також на людей, що відчувають себе добре, проте бажають змінити своє життя або що ставлять перед собою мету розвитку особи.

* Корекція орієнтується на здорові сторони особи незалежно від міри порушення.

* У психокорекції частіше орієнтуються на сьогодення і майбутнє клієнтів.

* Психокорекція зазвичай орієнтується на середньострокову допомогу (на відміну від короткострокової - до 15 зустрічей - допомозі при консультуванні і довгостроковою - до декількох років - допомозі при психотерапії).

* У психокорекції акцентується ціннісний вклад психолога, хоча відхиляється нав'язування певних цінностей клієнтові.

* Психокоректувальні дії направлені на зміну поведінки і розвиток особи клієнта.

Основна відмінність психокорекції від дій, направлених на психологічний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особи або видами поведінки і направлена на їх переробку, тоді як основне завдання розвитку полягає в тому, аби за відсутності або недостатньому розвитку сформувати у людини потрібні психологічні якості.

Відмінність між психотерапією і психокорекцією полягає в тому, що психотерапія має справу з різного роду порушеннями у людей, страждаючих різними видами соматичних або психічних захворювань (розладів). Багато аномалій психіки і поведінки людей, які виявляються в захворюваннях, схожі на тих, з якими має справу психолог, що займається психокорекцією. Проте людей, що звертаються за допомогою до психотерапевта, зазвичай називають хворими або пацієнтами, а тих, хто потребує лише коректувальної допомоги, іменують клієнтами.

Клієнт - це нормальний, фізично і психічно здорова людина, в якої в житті виникли проблеми психологічного або поведінкового характеру. Він не здатний самостійно вирішити їх і тому потребує сторонньої допомоги.

Як об'єкти коректувальної дії можуть виступати особа, сім'я або група.

Види психокорекції

Виходячи з певних критеріїв, психокоректувальні заходи можна класифікувати.

1. По характеру спрямованості виділяють корекцію:

* симптоматичну;

* каузальну.

Симптоматична корекція (корекція симптомів), як правило, передбачає короткочасну дію з метою зняття гострих симптомів відхилень в розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типа.

Каузальна (причинна) корекція направлена на джерела і причини відхилень. Даний вигляд корекції триваліший за часом, вимагає значних зусиль, проте ефективніший в порівнянні з симптоматичною корекцією, оскільки одні і ті ж симптоми відхилень можуть мати абсолютно різну природу, причини і психологічну структуру порушень.

2. За змістом розрізняють корекцію:

* пізнавальної сфери;

* особи;

* афектно-вольової сфери;

* поведінкових аспектів;

* міжособових стосунків:

* внутрішньогрупових взаємин (родинних, подружніх, колективних);

* дитячо-батьківських стосунків.

3. За формою роботи з клієнтом розрізняють корекцію;

* індивідуальну;

* групову:

* у закритій природній групі (сім'я, клас, співробітники і так далі);

* у відкритій групі для клієнтів з схожими проблемами;

* змішану форму (індивідуально-групову).

4. По наявності програм:

* програмовану;

* імпровізовану.

5. По характеру управління коригуючими діями:

* директивну;

* недирективну.

6. За тривалістю:

* надкоротку (надшвидку);

* коротку (швидку);

* тривалу;

* надтривалу.

Надкоротка психокорекція триває хвилини або годинник і направлена на дозвіл актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Її ефект може бути нестійким.

Коротка психокорекція триває декілька годин і днів. Застосовується для вирішення актуальної проблеми, як би "запускає" процес зміни, який продовжується і після завершення зустрічей.

Тривала психокорекція продовжується місяці, в центрі уваги -личностное вміст проблем. Під час корекції опрацьовується безліч деталей, ефект розвивається повільно і носить стійкий характер.

Надтривала психокорекція може продовжуватися роки і зачіпає сфери свідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.

За масштабом вирішуваних завдань розрізняють психокорекцію:

* загальну;

* приватну;

* спеціальну.

Під загальною корекцією маються на увазі заходи загальнокоректувального порядку, нормалізуючи спеціальне мікросередовище клієнта, регулюючі психофізичну, емоційну навантаження відповідно до вікових і індивідуальних можливостей, що оптимізують процеси дозрівання психічних властивостей в особи, що само по собі може сприяти ліквідації психічних порушень і гармонізації особи в ході подальшого розвитку.

Під приватною психокорекцією розуміють набір педагогічних для психологотипу дій, що є адаптованими для дитячого і підліткового віку психокоректувальними прийомами і методиками, використовуваними в роботі з дорослими, а також спеціально розробленими системами психокоректувальних заходів, заснованих на ведучих для певного віку онтогенетичних формах діяльності, рівнях спілкування, способах мислення і саморегуляції.

Кожен прийом має, як правило, декілька напрямів психокоректувальної дії. Приватна психокорекція озброює фахівця арсеналом засобів психологічної дії, якими він насичує програму групової або індивідуальної роботи.

Спеціальна психокорекція - це комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом або групою клієнтів одного віку, що є найбільш ефективними для досягнення конкретних завдань формування особи, окремих її властивостей або психічних функцій, що виявляються в поведінці, що відхиляється, і утрудненій адаптації (соромливість, агресивність, невпевненість наднормативність або асоціальність, невміння діяти по правилах і утримувати узяту на себе роль, чітко викладати свої думки, боязлива, схильність до стереотипії, конфліктність, завищена самооцінка і так далі).

Спеціальна психокорекція, таким чином, покликана виправляти наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особи. Негативні аспекти можуть бути обумовлені як суб'єктивними, так і об'єктивними чинниками.

Особливий випадок представляють умови дитячих будинків, виправних установ для неповнолітніх, виховання в яких невіддільно від корекції. У цих випадках первинним чинником, що порушує психічний онтогенез, є психогенія, і психокорекція направлена на подолання результатів неправильного виховання.

Психокорекційна ситуація

Не дивлячись на відмінність в теоріях, цілях, процедурах і формах коректувальної роботи, психологічна дія зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншому.

Коректувальна ситуація включає 5 основних елементів:

1. Людина, яка страждає і шукає полегшення своєї проблеми. Людина, яка має цілий ряд проблем різного роду і потребує психологічної допомоги, в психокорекції, - це клієнт.

2. Людина, яка допомагає і завдяки навчанню або досвіду сприймається як здатний надавати допомогу, - це психолог, психокоректор.

3. Теорія яка використовується для пояснення проблем клієнта. Психологічна теорія включає психодинаміку, принципи навчання і інші психічні чинники.

4. Набор процедур (техніки, методів), використовуваних для вирішення проблем клієнта. Ці процедури безпосередньо пов'язані з теорією.

5. Спеціальні соціальні стосунки між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити проблеми клієнта.

Психолог повинен прагнути до створення такої атмосфери, яка дозволяє клієнтові з оптимізмом дивитися на вирішення своїх проблем. Таке спеціальне відношення є чинником, характерним для всіх форм дії.

2. Основні моделі психологічної корекції

2.1 Моделі психокорекції

У практиці ПК роботи традиційно виділяються три основні моделі корекції: загальна, типова і індивідуальна психокорекція.

Загальна модель корекції - це система оптимального вікового розвитку особи в цілому. Вона включає щадний охоронно-стимулюючий режим для дитяти, відповідний розподіл навантажень з врахуванням психічного стану, організацію життєдіяльності дитяти в школі, в сім'ї і в інших групах.

Типова модель корекції заснована на організації конкретних психокоректувальних дій з використанням різних методів:

- ігротерапії;

- родинній терапії;

- психорегулюючих тренувань і ін.

Індивідуальна модель корекції орієнтована на психологічну корекцію різних порушень у дитяти або підлітка з врахуванням його індивідуально-типологічних, психологічних, клініко-психологічних особливостей. Це досягається в процесі створення індивідуальних психокоректувальних програм, направлених на корекцію наявних недоліків з врахуванням індивідуальних чинників.

Всі три моделі тісно зв'язано і взаємозалежні, хоча мають різні завдання. Так, загальна модель психокорекції орієнтована на профілактичну роботу з дитям, типова модель - на оптимізацію, стимулювання психічного розвитку, а індивідуальна модель - психокорекцію недоліків в розвитку дитяти з врахуванням його клініко-психологічних і індивідуально-психологічних особливостей.

Ефективність ПК процесу в значній мірі залежить від уміння психолога скласти психокоректувальну програму. При цьому необхідно враховувати наступні методичні вимоги до програми:

* чітко сформулювати основні цілі роботи;

* виділити круг завдань, які повинні конкретизувати основну мету;

* визначити вміст коректувальних занять з врахуванням структури дефекту і індивідуально-психологічних особливостей дитяти, розвитку провідного виду діяльності;

* визначити форму роботи з дитям (групова, родинна, індивідуальна);

* відібрати відповідні методи і техніку з врахуванням вікових, інтелектуальних і фізичних можливостей дитяти;

* запланувати форму участі батьків і інших осіб в коректувальному процесі;

* розробити методи аналізу оцінки динаміки психокоректувального процесу;

* підготувати приміщення, необхідне устаткування і матеріали.

2.2 Блоки психокорекційного комплексу

Цілеспрямована психокоректувальна дія на дитини і підлітка з проблемами в розвитку здійснюється через психокоректувальний комплекс, який складається з чотирьох взаємозв'язаних блоків:

* діагностичний;

* коректувальний;

* оцінний;

* прогностичний.

У діагностичний блок входять діагностика психічного розвитку дитини і діагноста соціального середовища. Діагностика психічного розвитку дитини включає:

* всестороннє клініко-психологічне вивчення особи дитини і його батьків, системи їх стосунків;

* аналіз мотиваційної сфери дитини і членів його сім'ї;

* визначення рівня розвитку сенсорно-перцептивних і інтелектуальних процесів і функцій;

* діагностику соціального середовища дитини (аналіз несприятливих чинників соціального середовища, що травмують дитини, порушують його психічний розвиток, формування характеру особи і соціальну адаптацію).

Коректувальний блок включає наступні завдання:

* корекція неадекватних методів виховання дитини з метою подолання його мікросоціальної занедбаності;

* допомога дитині або підліткові в дозволі психотравмуючих ситуацій;

* формування продуктивних видів взаємин дитини з тими, що оточують (у сім'ї, в класі);

* підвищення соціального статусу дитини в колективі;

* розвиток у дитини або підлітка компетентності в питаннях нормативної поведінки;

* формування і стимуляція сенсорно-перцептивних, мнемічних і інтелектуальних процесів у дітей;

* розвиток і вдосконалення комунікативних функцій, емоційно-вольової поведінки;

* створення в дитячому колективі, де навчається дитина, атмосфери прийняття, доброзичливості, відвертості, взаєморозуміння.

У досягненні цієї мети на перший план виступає робота психолога не лише з близьким соціальним оточенням дитини (сім'єю), але і з педагогами, які навчають дитину, і з його однокласниками, друзями, знайомими. Це одне з важливих завдань, оскільки соціальна інтеграція дитини з проблемами в розвитку в суспільстві є важливим чинником всестороннього виховання особи.

Оцінний блок, або блок оцінки ефективності психокоректувальних дій, направлений на аналіз змін пізнавальних процесів, психічних станів, особових реакцій у дитини в результаті дій. Критерії оцінки ефективності вимагають обліку структури дефекту, механізмів його прояву, аналізу цілей і використовуваних методів психологічної дії.

Результати психокоректувальної роботи можуть виявлятися у дитини в процесі роботи з ним, до моменту завершення процесу і впродовж довгого часу після закінчення заняття.

Ефективність роботи залежить як від об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. До об'єктивних чинників відносяться:

* міра тягаря дефекту у дитини;

* чіткість поставлених завдань;

* чіткість організації процесу;

* час початку процесу;

* професійний і особовий досвід психолога. До суб'єктивних чинників можна віднести:

* установки дитини і батьків на психологічну корекцію;

* відношення їх до корекції і до психолога.

При оцінці ефективності психокоректувальних дій необхідно використовувати всілякі методи, залежно від поставлених завдань. Наприклад, при аналізі ефективності емоційних порушень у дітей доцільно використовувати звіти батьків про поведінку дітей до і після занять. При оцінці поведінкових і емоційних реакцій дитини доцільно поєднувати метод спостереження з проектними методами дослідження особи. При оцінці ефективності пізнавальних процесів у дітей можна використовувати функціональні проби, направлені на аналіз процесів діагностик, результати педагогічних спостережень. Оцінку ефективності психологічної корекції може провести і незалежна експертна комісія, що включає не лише психологів, а також лікарів, педагогів і соціальних працівників.

2.3 Організаційні аспекти психокорекцій них технологій

Ефективність психокоректувальних дій в значній мірі залежить від:

* форми проведення роботи;

* підбору і комплектації груп;

* тривалості і режиму занять.

Традиційно виділяють дві форми проведення занять - індивідуальну і групову. Вибір форми роботи залежить від особливостей психічного і фізичного розвитку поєднувати, від його віку і вираженості афектних проблем. У практиці часто використовується змішана, індивідуально-групова форма.

Індивідуальна вибирається в наступних випадках:

* якщо проблеми дитини або підлітка мають індивідуальний, а не міжособовий характер, наприклад, недорозвинення пізнавальних процесів у дітей з інтелектуальною недостатністю або затримкою психічного розвитку;

* якщо дитина або підліток відмовляється працювати в гурті по яких-небудь причинах, а саме: недостатній соціальний досвід, важкий фізичний дефект, негативне відношення батьків до групової взаємодії дитини;

* якщо у дитини або підлітка спостерігається виражені афектні проблеми: висока тривожність, необгрунтовані страхи, невпевненість в собі, агресивна поведінка і так далі.

Групова форма включає цілеспрямоване використання всієї сукупності взаємодій і взаємин між учасниками групи в коректувальних цілях. Групова психокорекція зфокусована на трьох складових самосвідомості:

* самопізнання (когнітивний блок) - усвідомлення дитиною і підлітком своїх інтелектуальних, особових і емоційних ресурсів;

* відношення до себе - формування у дитини і підлітка позитивного емоційного відношення до себе, переживання в групі і усвідомлення минулого емоційного досвіду, здобуття нових емоційних переживань в групі;

* саморегуляція (поведінковий блок) - подолання неадекватних форм поведінки, розвиток і закріплення нових форм поведінки.

Групова психокорекція більшою мірою акцентує увагу на міжособових проблемах дитини і підлітка, а індивідуальна - на внутрішньоособових проблемах.

При комплектації груп необхідно враховувати міру тягаря і клініко-психологічну структуру дефекту у дитини. Бажано, аби в групі були діти з різною мірою тягаря фізичного і психічного дефекту, але однієї нозологічної форми. Наприклад, в групу дітей з ДЦП доцільно відібрати дітей з різною мірою тягаря рухового дефекту, але з підлягаючим зберіганню інтелектом. Вік дітей не грає визначальної ролі при відборі в групу, особливо коли в корекції беруть участь діти в психічним недорозвиненням і ЗПР. У таких групах різниця у віці може варіювати від 2 до 5 років. У групах дітей з емоційними проблемами (дисгармонійний розвиток, диспропорційний розвиток і так далі) бажано, аби вік учасників групи був приблизно однаковий.

ПК процес може бути короткочасним (від 2 до 6 місяців) або довготривалим (від 1 року і довше). Тривалість занять залежить від завдань ПК, від психологічних особливостей членів групи і від віку учасників ПК. Для дітей з вираженими афектними і інтелектуальними порушеннями тривалість групових занять може бути від 40 до 70 хвилин при частоті 2 заняття в тиждень. При частоті 1 заняття в тиждень тривалість занять може бути збільшена до 90 хвилин.

Список використаних джерел

1. Абрамова Г.С Практическая психология. М., 2007.

2. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология: словарь-справочник. Минск, 2008

3. Лебединский М.С. Очерки психотерапии. М., 2001.

4. Осипова А.А. Общая психокоррекция. - М., 2002.