30

Реферат

на тему:

“Баптизм”

План

1. Виникнення його.

2. Розвиток.

3. Баптизм в Україні

1. Виникнення баптизму

Виникнення баптизму (у строгому змісті) відноситься до 1809 р., коли баптизм, як релігійний напрямок був висунутий партією англійських пуритан і конгрегаціоналістів.

Першим засновником і главою англійського, а отже і світовому баптизмі був Джон Сміт, що у 1606 р., рятуючи від переслідування, біг з Англії в Голландію і тут близько 1609 р. організував свою невелику громаду. Відкидаючи древній звичай водохрещення дітей, Джон Сміт спочатку хрестив сам себе (через обливання), але небагато пізніше, познайомивши з меннонітами і довідавшись, що вони теж відкидають водохрещення дітей і всіх, бажаючих надійти в їхню громаду, перехрещують, він відмовився від самоводохрещення і прийняв водохрещення від меннонітів. Потім Сміт хрестив усіх членів своєї громади. У 1612 р. Сміт і його послідовник Томас Хелвис повернулися в Англію і тут організували невеликі громади, що, подібно меннонітам, відкидали спочатку присягу і військову службу, але пізніше допустили і те й інше. Це були так називаний згодом "загальні" чи "генеральні" баптисти. Трохи пізніше з'являються так називані "частки" чи "партикулярні" баптисти, що дотримують навчання Кальвіна.

Назва "генеральних" (загальних) і партикулярних (часток) баптистів указує на різні погляди між ними в питанні про приречення. Генеральні баптисти учать, що Бог визначив усіх людей до вічного порятунку, але від вільної волі людини залежить прийняти цей чи порятунок відкинути його. Це погляд уперше був висловлений Армінієм, що був одним з діячів реформації ХУ1 в. Партикулярні баптисти затверджують, відповідно до навчання Кальвіна, що Бог від вічності одних визначив до порятунку, а ін. - до осуду, і врятуються тільки ті, котрих Бог визначив до вічного блаженства.

У 1640 році частина лондонської громади приватних баптистів виділилася в самостійну групу. Нова група вимагала занурювального водохрещення, якого не робили ні "частки" ні "загальні" баптисти. Незабаром потім вона почула про одне суспільство в Нідерландах, що робило водохрещення через занурення. Це були так називані "коллеіанти" у Рінзбурзі, що називалися так тому, що вони дозволяли проповідувати у своїх зборах не одним тільки проповідникам, але і кожному "брату". Лондонська громада для ознайомлення з занурювальним водохрещенням послала до них одного зі своїх членів (Ричарда Бланта), що після повернення до Лондона був хрещений через занурення проповідником громади Блекблоком, а потім з ним перехрестив через занурення й інші члени громади (1641 р.). З цього часу число баптистів в Англії стало швидко збільшуватися. До 1644 р. у самому Лондоні малося вже сім громад "часток" (партикулярних) баптистів.

Отже, не пізніше 1641 року тут у сутності дають про себе знати таке навчання і така практика, що характерні для баптистів наших днів. Занурення поступове укоренялася як форма водохрещення й у "часток", і в "загальних" баптистів Англії. Перше сповідання "часток" баптистів 1644 року говорить уже про здійснення водохрещення через занурення.

Спочатку баптисти багато терпіли від єпископальної церкви Англії і від пресвітеріан. Вони брали участь у визвольному русі, чим викликали на себе переслідування з боку цивільної влади і піддавалися приватним гонінням і жорстоким покаранням. При Карлі Стюарті (ХУП в.) баптист Джон Буньян був кинутий у в'язницю, де просидів 12 років, і там написав свою знамениту книгу: "Подорож Пілігрима в небесну країну", переведену на багато європейських мов.

Переслідування продовжувалося до видання Вільгельмом III Оранським "Акта терпимості", коли баптисти були включені у відомий "Толеранте акт 1689 року" (И.И. Соколов. Русявий. баптизм, його походження, загальний хар-р і навчання про водохрещення. Спб., 1914, стор. 4). Завдяки цьому акту про віротерпимість, вони нарівні з пресвітеріанами були визнані урядом терпимими і стали користатися його заступництвом разом з іншими дисидентами 9. У цьому ж (1689) року в Лондоні відбувся з'їзд баптистів, на якому більш ста громад мали своїх представників. Делегати з'їзду склали й обнародували "Нове докладне віровикладення, відоме в Америці під ім'ям "Філадельфійського сповідання" (С.Д. Бондар. Сучасний стан російського баптизму. Спб., 1911 р., стор. 3).

Слід зазначити, що крім двох великих громад баптистської секти в Англії ("генеральних" і "партикулярних") були ще трохи менших, котрі відрізнялися крайнім фанатизмом і прихильністю до букви Священного Писання.

Не зупиняючи на перерахуванні численних невеликих сект баптизму, скажемо, що баптистські лідери, щоб зупинити подальше дроблення своїх груп, в Англії з 1813 року почали поєднувати громади баптистів у так називаний "Баптистський Союз Великобританії й Ірландії", ціль якого була об'єднати всі секти в любові для братерського життя і боротьби з католицькою Церквою. Остаточна організація Союзу довершена в 1832 році. До складу Союзу входять представники від баптистських громад, асоціацій громад, коледжів і окремі члени.

Для поширення пропаганди баптизму за межами британських островів існує так називане Баптистське місіонерське суспільство, що не перебуває у віданні Союзу.

2. Розвиток баптизму

На початку першої чверті XX сторіччя англійський баптизм особливо заявив себе видатною місіонерською діяльністю і сильно рушив уперед. По звіті на 1909 р. "У місіях Баптистського місіонерського суспільства складалося: місіонерів з європейців - 180, дружин і помічниць місіонерів -136, місіонерів з місцевого населення - 60, євангелістів із книгоношами - 677.

У 1905 році в Лондоні був створений так називаний "Всесвітній союз баптистів:, центр якого в даний час знаходиться в США, у Вашингтоні. Головна задача Союзу - поширення баптизму у всіх країнах земної кулі. Відомо, що "у 1930 році в цьому Союзі було біля II мільйонів чоловік" (Брошура. Релігійне сектантство і його сутність. Іркутськ, 1958 р., стор. 28).

В даний час баптистів в усьому світі нараховується більш 30 мільйонів чоловік, з яких близько 25 мільйонів приходиться тільки на США. Баптисти видають десятки газет і журналів, володіють 25-тьма університетами і вищими школами.

БАПТИЗМ У НІМЕЧЧИНІ

Наприкінці першої чверті XIX сторіччя зі США баптизм перейшов у Німеччину і тут знайшов собі нових прозелітів. Під впливом американського баптизму в Німеччині баптизм прийняв строго визначену форму, баптистські ідеї поширювалися в Німеччині і раніше, але до 30-м років XIX сторіччя вони почали приймати більш визначений вид, піддаючи поступової систематизації.

У Німеччині баптизм зобов'язаний своїм поширені . піонеру, засновнику і главі першої баптистської громади, Іоагану Онкену (рід. 1800 р., розум. 1884 р.). Останній у 1823 р. прибув з Англії в Гамбург як місіонера одного англійського суспільства. У Німеччині Онкен приєднався до реформаторської церкви, а в Америку їздив по торгових справах і там добре познайомився з баптистським рухом (Ф.А. Брокгауз і И.А. Ефрон. Новий енциклопедичний словник. Спб., тім 5, стор. 142). Вивчаючи Священне Писання і переконавши, що "хрестити повинне тільки віруючих і притім через занурення", він прийшов до баптизму і жагуче очікував випадку хреститися" 12.

Увечері 21 квітня 1834 р. Онкен разом із шістьма своїми однодумцями був хрещений у ріці Ельбі баптистським професором літературного і богословського інституту в Гамильтоне (США) Барнабом Серсом, що прибув з Америки в Німеччину для наукових занять і щоб здійснити бажання Онкена. Наступного дня після водохрещення була заснована перша німецька баптистська громада, і "брат" Онкен через рукоположення присвячений (цілком ймовірно, тим же процесором) у проповідника (И-л "Баптист", 1911 р., ^ 42, стор. 330). З цього часу Онкену було доручено звістки справа місії в Німеччині. Спочатку німецька держава зустріла баптистів недружелюбно і тільки Пруссія зробила їм гарний прийом. "У 1836 р. Американський Баптистський Союз призначив Онкена своїм місіонером у Європі" 13. Проповіді, недільні школи, поширення баптистської літератури і т.д. - це краща зброя баптистської пропаганди. Тому "для пропаганди баптизму Онкен відкриває в Берліні особливий "Місіонерський комітет, а в Гамбурзі - баптистський видавничий будинок і видавництво з книготоргівлею, - пише И.Айвазов. .Для тієї ж мети Онкеном заснована в Гамбурзі місіонерська семінарія, у якій одержали утворення відомі російські проповідники баптизму: В.Г. Павлов, А. Антонов, И. Прицкау й ін".

Внаслідок енергійної діяльності Онкена, баптистська пропаганда швидко поширилася по всій Німеччині. Незабаром у великих містах Німеччини були засновані баптистські громади.

" У 1849 році відбулася в Гамбурзі перша генеральна конференція європейських баптистів, на якій було прийнято баптистське віровчення, складене Онкеном". На тій же конференції Онкеном був заснований Німецький баптистський союз, ціль якого була поширити баптистські погляди між християнами інших сповідань. Німецькому баптистському союзу Онкен підкорив баптистські громади Австро-Угорщини, Голландії, Швейцарії і Балканських держав, якими він керував і допомагав матеріально. "Працями Онкена відроджений німецький баптизм не тільки розцвів, але і зайняв усюди положення, що відповідало йому, як "батьку" усього баптизму". Онкен неодноразово починав великі місіонерські подорожі в сусідні країни: Данію, Швецію, Норвегію, Францію, Іспанію, Італію і Росію. Це свідчить про те, що батьківщиною російського баптизму, як нижче ми побачимо, є не Росія, а протестантський захід.

Ми не будемо стежити за поширенням баптизму в багатьох ін. західних державах, хоча це і дуже цікаво, але тому що воно не має близького відношення до нашої задачі -простежити історію баптизму в Росії, то, отже, прямо перейдемо до поширення баптизму на території Росії. Коротко помітимо, що протягом минулого сторіччя баптизм зробив великі завоювання майже у всіх країнах Західної Європи.

У Росії баптизм був насаджений не тільки серед німців-колоністів і ін. інородців, але і серед російського населення. Його поява в Росії саме збіглося з підйомом визвольного руху (1850-1860 р.).

ШТУНДИЗМ У РОСІЇ. ЙОГО ПОЯВА І ПОШИРЕННЯ

Розглянуті вище історичні умови і деякі небудови в цивільному і релігійному житті російського народу з'явилися основними причинами, що підготували населення півдня Росії до прийняття німецьких протестантських ідей. Німці -колоністи, поставивши росіян селян південних областей в економічну залежність, намагалися усе більш і більш впливати на їхнє духовне життя. Місіонери, що приїжджали до них з Гамбургу, невпинно вели пропаганду про упадку Церкви православного, аморального життя духівництва, про грубе насильство в суспільстві і т.п. Особливо цей економічний і духовний тиск став виявлятися в половині XIX в.

Довгий час менонітське віровчення не знаходило відгуку серед російських селян, що працювали в німецьких колоніях півдня України. З метою більшого зусилля на них свого впливу верхівка колоністів уводила для батраків спеціальні "біблійна годинник", коли читалася Біблія, говорилися проповіді, пеклися духовні гімни. Так виникло своєрідне, що не мало стрункого і ділового віровчення сектантський рух, що одержав назву "штундизм". Від німецького слова "штунда", що означає "годину", і відбувається назва секти. Віровчення секти являло собою змішання євангелістської віри і духоборчества.

У 1859 р. проповідник-штундист Унтер з німецької колонії Хортиця установив зв'язки з керівником баптистів Німеччини Онкеном. У результаті їхніх переговорів на Україну незабаром прибуло багато місіонерів-баптистів, що почали проповідувати серед штундистів і менонітів баптистське віровчення. Штундистські громади стали швидко перероджуватися в баптистські, котрі мали значні кошти, міжнародні зв'язки і сильну централізовану організацію.

Таким чином, самостійної секти, яку б можна було, на відміну від ін., назвати штундистською, не існує, а отже і догми, що складає спеціальну відмінність штундизму, не мається, тобто "вдаряючись у сектантство, наші селяни задовольнялися частинами, клаптиками навчань різних німців-реформатів..." (Енциклопедичний словник, Брокгауз і Ефрон, Спб., 1903 р., т. 78, с. 937).

В даний час штундизм являє собою лише історичний інтерес як попередник баптизму в Росії. Подекуди штундистами називають дотепер саме баптистів.

Початку штундизму в Росії потрібно віднести до 1862 р., але перша звістка про появу його було надруковано в "Одеському Віснику" від 14 березня 1868 р.; 5-6 років по тому, не зустрічаючи ніякого для себе перешкоди, не заявляючи голосно про своє існування, російська штунда відразу охопила цілих п'ять повітів Херсонської губернії: Херсонський, Одеський, Ананьевский, Елизаветградський і Вознесенськ.

.Німецькі баптисти, що з'явилися наприкінці 60-х років XIX сторіччя в Херсонській губернії з метою пропагувати своє навчання серед колоністів, звернули увагу на південно-російське населення. Вони входили з місцевим населенням у безпосередні зносина й у такий спосіб поширювали там баптизм. Свящ. А. Рождественський пише: "Іноземець Шульц говорив пастору Штраусу про те, що він проповідував баптизм в околицях Одеси в зборах православних. Херсонський губернатор передавав високосвященному Димитрию, що 16-го березня 1869 р. пропагандист баптизму Іоганн Гергардт, що прибув з Гамбургу, відкрито проповідував своє навчання в колонії Старий Данциг, у молитовному будинку, куди приходили і карловскі селяни".

У цей час південноросійська штунда в особі своїх ватажків виразно ухиляється вбік баптизму. За словами єпископа Алексія, "росіяни штундисти свою лжеірархію спадково одержують від німців-баптистів і вступають з останніми в ієрархічне єднання21.

Це важлива подія в історії південноросійської штунди вчинилося при наступних обставинах: II червня 1869 року в селі Карлівці (Елизаветградского повіту) Юхим Цимбал, разом з 30 колоністами, був перехрещений у ріці Сугаклее, при німецькій колонії Старий Данциг, колоністом Екатеринославськой губернії А. Унгером. Водохрещення було зроблено при 47 свідках - селянах села Карлівки. Цей перший перехрещенець з росіян відкриває собою ряд "пресвітерів" південноросійського баптизму, відомих в історії як головних діячів по поширенню оман баптизму в середовищі споконвіку православного населення південної Росії. З д. Карлівки баптизм перейшов у Любомирку. Від Еф. Цимбала тут першим одержує перехрещування прославлений в історії штунди Іван Рябошапка. Від Рябошапки одержали перехрещування не менш відомі в історії штувди: Михайло Ратушний, Олександр Капустян і мн. ін. пропагандисти із середовища православного південноросійського населення. Ці перші прозеліти є безпосередніми учнями німецьких баптистських місіонерів. Одержавши перехрещування, а разом з ним і звання "пресвітера", Е. Цимбал виступає ревним проповідником секти серед православного населення. Під впливом його проповідей, селяни м. Любомирки виносили з будинків св. ікони, піддавали їх жахливим опоганенням. Про той сектантський рух, яке зробили в середовищі населення м. Любомирки (Елизавет-градского повіту) і в ін. сусідніх селах проповіді Цимбала і його учнів, елизаветградский справник 21 липня 1870 р. доносив губернатору, що випливає: "Деякі із селян м. Любомирки, що належать до секти штундов, не визнаючи, як і усі ін. штунди, ікон, повиносили їх з будинків і склали в комори... деякі блюзнять над ними, а деякі закривають вікна ними, уживаючи їх замість ставень. Інші штундисти м. Любомирки, хоча містять ікони, але не поклоняються ім. НАПРИКІНЦІ квітня цього року приїжджав у м. Любомирку селянин д. Карлівки Е. Цимбал, що прийняв торік водохрещення в р. Сугаклее від німця-колоніста Авраама Унтера. Цимбал хрестив у м. Любомирке Ів. Рябошапку, Петра Гриву й ін. ...

Поширення цієї секти помічається й в ін. місцях довіреного мені повіту..." (далі йде перелік сіл) .22

З м. Любомирки священик Промислів повідомляв духовному начальству, що "Рябошапка привселюдно хрестить дорослих у ріці, ховається в закритих трунах небіжчиків, вінчає в будинках наречених з нареченими, причащає і має чашу для причащання... сектанти знущаються треба мною при здійсненні мною таїнств. Поліція не звертає уваги на мої скарги. Селяни, що ще не залишили православ'я, говорять, що "якщо не перепинить цього згубного потоку цивільне начальство, то ми не ручаємося за своїх дітей, чи залишаться вони в чи православ'ї ні". З приведених прикладів видно, що ватажки і керівники секти не ховали своєї приналежності до баптизму, але відкрито і наполегливо виступали з його пропагандою. Наприкінці 70-х років XIX в. Ів. Рябошапка і Григорій Кушниренко клопоталися перед Міністром Внутрішніх Справ про те, щоб їм було дозволено будувати молитовні будинки, обирати своїх духовних наставників, мати метричні книги й офіційно іменуватися "Громадою хрещений християн-баптистів". З аналогічним проханням у той же час звернулися сектанти м. Ряснополя і села Основи (Одеського повіту), на чолі з Михайлом Ратушним, до Херсонського губернатора, у якому (проханні) вони називають себе "Суспільством християн баптистів", "християнами баптистами російської національності".

Саме в цей час, тобто наприкінці 70-х - початку 30-х років, як уже вище було сказано, штундисти, що не представляли єдиної секти, остаточно злилися з баптистами.

-У 70-х роках баптизм швидко поширюється не тільки в межах Херсонської губернії, але й у суміжних з нею Київської й Екатеринославской губерній, а також проникає на Кавказ.

На Київщині баптизм значно затвердився працями Герасима Балабана і Якова Коваля, що хрестили багатьох штундистів і православних у с. Чаплинці, д. Кучковці, с. Поповке, Плоскому й ін. (Таращанського повіту).

Таким чином, у 70-х і 80-х роках баптистський рух поширився по всьому півдні Росії, заходячи на північ - в Орловську губернію, трохи пізніше, воно з'явилося в губерніях: Калузької, Нижегородської, Оренбурзької, Пензенської, Самарськой, Тамбовської, Рязанської й у самій Москві.

На Кавказ секту заніс німець - колоніст Мартін Кальвейт, що переселився в 1862.м. у Тифліс. Тут він перетворив у баптизм молоканина купця Н.И. Вороніна, якого хрестив уночі 20 серпня (ст. ст.) 1867 р. у ріці Курі.

З віх пір Кавказ став видним центром баптистського руху, де секта придбала собі ряд видатних послідовників і ревних пропагандистів баптизму. Незабаром Воронін були спокушені в баптизм і ін. тифліські жителі - молокани, серед яких особливої уваги заслуговує його прикажчик В.Г. Павлов. Піонер сектантського руху на Кавказу Воронін, за порадою свого керівника-німця - баптиста, відправив Павлова в Гамбург до Онкену. Одержавши спеціальне місіонерське утворення в Гамбурзькій баптистській семінарії і до тонкості засвоївши тут навчання і прийоми баптистів, Павлов знову з'явився в Тифліс і вже як проповідника і баптистського пресвітера з пристойним змістом від закордонних баптистів. Так виникла перша серед російського населення Кавказу і Закавказзя тифлісская громада баптистів. Потім Павлов був одним з найбільш видатних баптистських місіонерів у Росії. Ревними помічниками Павлова в пропаганді баптизму на південно-сході Росії були Василь Іванов і Андрій Міллер-німець, що поширювали баптизм у Ростову-на-Дону і його околицях. У своїй місіонерській діяльності російські баптисти в описуваний час були вспомоществуеми закордонними "добродійниками". Так, напр., відомі місіонери В. Павлов і В.Іванов за свої місіонерські праці одержували винагороду: перший - від Американського баптистського комітету, а другий - із Пруссії від якогось "благодійника" Ф.В. Бергмана.

Таким чином, "шлях, по якому йшло поширення баптизму в російському народі - це шлях із Заходу на Схід: з Німеччини через Новоросійський край і Донську область на Кавказ, звідси в Саратовскую, Самарскую, Оренбурзьку губернії і далі через Сибір на Схід до Амуру" , - говорить єпископ Алексій.

Сибірський край і Кавказ, вилучені від центра, являли собою зручний ґрунт у змісті релігійної волі, де нагляд за сектантами з боку адміністрації значно слабшав у порівнянні з центральними областями Росії.

Відомо, що Сибір відвідав у 1904 році від Усеросійського Союзу баптистів В.В. Іванов, що разом з Я.Г. Винсом "рукопоклав" у пресвітера баптистської громади Омського району А.Л. Евстратенко .

Крім Н.И.Вороніна, В.Г. Павлова, В.В. Іванова, що у той час мали своє місце проживання на Кавказу, самовіддано трудилися наступні місіонери рос. баптизму: С.П.Степанов, С.Е. Капустинский, Д.И. Мазаев, Ф.П. Балихин, Д.М. Тимошенко, И.А. Голяев, В.П. Степанов, А.М. Мазаев, П.В. Павлов, С.в. Белоусов і ін.

Серйозна небезпека, що загрожувала православ'ю від поширення раціоналістичної пропаганди в народі, а також груба наруга і блюзнірство над святинями православ'я, викликали деякі міри боротьби проти баптизму. Найбільш шкідливі і небезпечні ватажки секти були піддані висилці, укладені у в'язниці і віддані суду. Але ці крайні міри, що мали місце наприкінці 70-х і 80-х роках, мало робили користі, а іноді приносили навіть шкоду. "Незважаючи на ряд енергійних і безсумнівно доцільних мір, початих... для ослаблення штундизму, секта... не тільки не ослабшала у свому розвитку, але, навпроти, того, ріст її прогресивно збільшується", - читаємо ми в "Працях Київської Духовної Академії". Цей прогресивний ріст секти насамперед виявлявся в розширенні обсягу охопленої нею території. Обсяг зараженої штундизмом території приймав усе більш і більш значні розміри ("Праці Київської Духовної Академії", 1886 р., жовтень, с. 264-265). Баптисти, полум'яніючи ревнощами про славу свого навчання, ще з великою запопадливістю вели свого руйнівного роботу з відношення до православ'я, як би цим відповідаючи на всі ті міри, що приймалися по обмеженню їхньої діяльності духовною і світською владою. "Особисті незгоди були забуті. Ненависть до православної Церкви об'єднала сектантів, і вони споєною масою наставали" 31. Єпископ Долмат у листі до Херсанскому губернатора повідомляв: "Баптисти є людьми самостійними, відважними і рішучими у своїх діях до зухвалості, а православні - приниженими, похитнутими, нерішучими. Баптисти відкрито, змело і безбоязно ведуть свою пропаганду усюди, де тільки представиться до того можливість, вони не тільки намагаються спокушати православних при зустрічах, але навіть уриваються у вдома них, паплюжачи православ'я в самих принизливих вираженнях". У Працях Київської Духовної Академії за 1836 рік читаємо наступне: "ОСТАННІМ часом усі частіше і частіше приходиться зустрічатися з фактами, де фанатизм штундистів виявляється не тільки у відношенні до предметів, шанованим православною Церквою, але й у відношенні до самих православних християн і, зокрема, до пастирів Церкви. Особливо обурливий у цьому відношенні факт переданий у № 9 "Київський Єпархіальних Відомостях" за дійсний рік. Не можна не погодитися з автором цієї розповіді, що "нахабності і зухвалості штундистів уже переходять усяку міру: усюди, де тільки відбувається хресний хід, похоронна процесія й ін. церковні торжества, штундисти скрізь посилають своїх агентів, щоб вони насміхалися над церковною святинею, знущалися з православного і спокушали їх у шутндизм" ("Праці Київ. .Дух. Акад*" 1886 р., листопад, стор. 532. Стаття 3: "Зведення про рух південноросійського сектантства в останні роки.

3. Баптизм в Україні

Наприкінці XIX і початку XX в. починається новий період в історії російського і українського баптизму. Світська адміністрація у своїх заходах щодо баптизму стає ще рішучіше і твердіше. За словами єпископа Алексія, "Секта баптистів стає предметом серйозних наукових досліджень, організуються місіонерські з'їзди для колективного судження про міри боротьби з нею; із середовища духівництва і православного народу виступають борці за істину православної Церкви, що віддають свої сили і знання важкій справі боротьби з баптизмом, пробудився дух православ'я й ожила свідомість своїх щирих церковно-патріотичних інтересів. Результатом усебічного вивчення баптизму було те, що ... 4 липня 1894 р. положенням Комітету міністрів баптизм (штунда) був оголошений сектою особливо шкідливою в церковному і суспільно-державному відношеннях", а послідовникам секти заборонялося збиратися на суспільні молитовні збори.

Але з 1905 р. положення всіх російських сектантів і зокрема баптистів зовсім змінилося. З появою так називаного закону про віротерпимість 17 квітня 1905 р. і указу 17 жовтня 1906 р. про реєстрацію старообрядницьких і сектантських громад баптисти стали вільно відправляти своє богослужіння не тільки в призначених для того будинках, але і улаштовувати свої збори в різних суспільних будинках, причому незаконно зазивати на ці збори православних людей. Сектанти почали влаштовувати з'їзди і відкривати початкові школи улаштовувати свої баптистські громади, друкувати свою літературу і т.п.

На європейському конгресі баптистів у Берліні в 1908 р. В. Павлов говорив, що "з оголошенням маніфесту про релігійну волю, баптисти зараз же... виявили оживлену місіонерську діяльність. Вони почали влаштовувати публічні збори в театрах, аудиторіях і трактирах. Особливі ревнощі виявив у пристрої таких збор наш брат проповідник Феодор Прохор. Балихін, що влаштовував такі збора в містах; Борисоглібську, Євпаторії, Бердянську, Харкові, Елизаветграде і Мелітополеві". Оратору (В.Павлову) приходилося проповідувати слово Божие в деяких з цих збор. "Коли я зі сцени, де я стояв, - говорив В. Павлов, - дивився на тисячі слухачів, що з жадібністю прислухалися до Слова Божию, те, згадуючи своє 8-літнє посилання за пропаганду баптизму, із працею вірив своїм очам, що це не сон, а дійсність. Однак, ця воля поступово скорочувалася, а в 1914 р. була зовсім ліквідована.

Під час першої світової війни (1914-1917) на послідовників баптистської пропаганди в Росії знову обрушилися гоніння: керівники були заслані в Сибір і ін. місця, багато збор закриті, видання баптистської літератури було заборонено.

Після 1-й світової війни баптизм став виявляти посилену місіонерську діяльність у всіх частинах світла. Проводилися конференції в Барсене, Будапешті, Лодзі, Ризі, Кенігсберзі, Копенгагені, Лондоні, Берліні й у багатьох інших столицях європейських держав40. Учасником цих конференцій був Е.Ю. Маллине, голова Всесвітнього Союзу баптистів, з багатьма іншими лідерами цього Союзу. Маллине в другій половині двадцятих років (1926) писав російським баптистам: "Європа має потребу в духовній релігії. Також бідує вона в більш ясних поглядах на релігійну волю. Нові конституції в більшості країн проголосили більш високі погляди на релігійну волю, чим це було колись (звичайно, мав на увазі і Радянській Росії), - продовжуючи далі, він сказав: "Баптисти мають перед собою велику задачу привести народ до повної волі, вірі, богопочитання і роботи для Царства Божия.

У 1925 році (5-12 грудня) відбулося засідання Пленуму Союзу баптистів СРСР. На це засідання прибули до 50 голів і представників відділів, районів і місцевих об'єднань, що входять у Союз баптистів СРСР. Пленум заслухав звіт правління Союзу, де було сказано, що на 1925 р. "Союз баптистів СРСР складається з 6-ти відділів з 71-м районом, 29-ти необ'єднаних у відділи районів. Новгородського, Латиського союзу і 26 невхідних у район громад, а всього більш 3000 громад, 3700 місцевих проповідників, 1100 молитовних будинків, 600 пресвітерів і 1400 ін. служителів" 42

Секретар Всесвітнього Союзу баптистів по східній півкулі доктор Рашбрук, що проситься в СРСР, у 1926 р. говорив: "чудесним є та обставина, що зараз майже немає жодної країни, у якій не було би баптистів, у той час як менш ста років тому з європейських країн вони були тільки в Англії". І дійсно, після світової війни баптизм міцно затвердився в багатьох країнах, у тому числі й у Росії, де в 1926 р. було вже 3028 громад, що входили в Союз баптистів СРСР". (Було ще чимало громад, що не входили в цей Союз). Журнал "Баптист" повідомляв, що "ці громади розкинулися мережею по всій країні - від Балтійського морячи до Японії, від Північного Льодовитого океану до Туреччини, Персії і Китаю. Найбільш густа маса їх - на Україні і на Волзі" ("Баптист". 1926 р., № 1-2, стор. 14).

Положення релігійної організації євангельських християн-баптистів у СРСР істотно Звіряється від положення її в дореволюційній Росії. "Стосовно держави всі релігійні організації в нашій країні займають однакові положення, у нас немає головних, так сказати, державних релігій і другорядних, - говорить И.С.Валисевич. - Держава визнає всі релігійні організації, що існують у нашій країні зовсім рівноправними, не віддає переваги ні однієї з них. Тому сектантські релігійні організації в СРСР, у тому числі і баптисти, виграли у відомому змісті в результаті перемоги Радянської влади. Вони одержали рівні права... із православною Церквою" .

У декларації баптистів за 1926 рік говорилося: "Ми, росіяни баптисти, при цараті не мали ніякої можливості на здійснення в Росії чого-небудь подібного: але нині ми маємо надію на те, що в дорогому серцю нашому великому СРСР ми не виявимося за своїми західними братами по вірі" 46

Таким чином, після 1917 року спостерігається незвичайний успіх поширення баптизму в СРСР. "Братерський Вісник" за 1947 р. повідомляє, що "за цей період... баптистський рух зросло до величезних розмірів і в більшому ступені, чим за всі попередні роки. Рух охопив не тільки російський й український народ, але й ін. народності, що населяють Радянський Союз (вірменів, грузина, осетин і мн. інші" ).

У наш час баптистський рух перетворився в могутню об'єднану релігійну організацію. У "Братськом Віснику за 1947 р. ми читаємо: "якщо в 1912 р. євангельських християн і баптистів у Росії нараховувалося всього 100 тис. чоловік, то в даний час у нашому братерстві мається більш 3500 громад і груп і понад 350 тисяч хрещених членів, а з родинами й обличчями, на яких поширюється євангельський вплив, кількість досягає до 4-х мільйонів чоловік" (там же, стор. 12).

В даний час у СРСР нараховується понад 5000 церков з числом хрещених членів близько 600 тисяч чоловік, це число безперестанне росте.

Сучасний баптизм являє собою об'єднання чотирьох подібних, але раніше існували окремо сект? баптистів, євангельських християн, частина чи п'ятидесятників союзу християн віри євангельської (та, що відмовилася /частина/ від говоріння на інших мовах) і братерських меннонітів. Перші дві секти об'єдналися в жовтні 1944 р. у ВСЕХБ (Усесоюзна Рада євангельських християн-абптистів), а через рік до них приєдналася частина п'ятидесятників, а в 1963 році брат. менноніти 48. Секта строго централізована, має свою Всесоюзну Раду в Москві,мережа організацій у республіках і областях і входить у Всесвітній союз баптистів, центр якого знаходиться в США (Вашингтон) 49.

Оскільки віровчення сект, що складають нині Всесоюзна Рада євангельських християн баптистів, по багатьом основних пунктах догматики подібно між собою, те необхідно колись познайомитися з історією євангельських християн і християн віри євангельської (п'ятидесятників), вказавши особливості останніх, потім зупинитися на докладному розгляді (критичному розборі) основних положень віровчення ВСЕХБ.

ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ (ПАШКОВЩИНА)

Приблизно одночасно з розвитком штундо-баптистского руху на півдні Росії та України виникли перші громади євангельських християн у Петербурзі, але цього разу у вищих колах. Віровчення євангельських християн (пашковцев) у Россію та Україну було занесено англійським лордом Гренвилем Редстоком і на початку (по його прізвищу} називалося редстокизмом. Редсток, по своєму народженню і матеріальному стану, належав до вищої англійської аристократії і своє утворення одержав в Оксфордском університеті.

У 1874 р. він прибув у Петербург і став улаштовувати релігійні збора, на яких вимовляв імпровізовані молитви, читав і пояснював Свящ. Писання і проповідував своє навчання. Російська інтелігентна аристократія, ще з часів Катерини II, під впливом французьких вільнодумців став відчужуватися від Православної Церкви. І от це вище петербурзьке суспільство, виховане в дусі чи невір'я формалізму і холодності у вірі, але блукаючий в пошуках релігійного задоволення, жадібно кинулося на збора лорда Редстока, і незабаром у нього з'явилося чимало послідовників і (особливо) послідовниць з вищого суспільства. Його проповіді, вимовні французькою мовою, залучили до себе багатьох знатних у столиці слухачів.

Після від'їзду Редстока на чолі його послідовників став Пашков, аристократ по походженню і вихованню, належав до числа самих багатих російських поміщиків: у нього були величезні маєтки в Звенигородському повіті, у Новгородській губернії і Тамбовської. У молодості він вів бурхливе життя і до релігії відносилося холодно і зневажливо, а коли захоплюючи навчанням Редстока, те був уже хворобливим епілептиком і зовсім переситився життям людиною. У Петербурзі в нього був розкішний будинок, де і стали, за його пропозицією, збиратися послідовники Редстока для молитви. Керуючи цими зборами, Пашков, у всім, навіть у дріб'язках, намагався наслідувати свого вчителя і, хоча не володів ні знаннями, ні ораторськими здібностями, але мав значний успіху слухачів-аристократів, чому особливо сприяли його частування і грошова допомога. .

Не задовольняючи цим, він постарався залучити на свої збора і простий народ; робітників; мастерових, двірників, куховарок, ремісників і т.п.; відкрила Петербурзі на свої особисті засоби дарові їдальні, чайні і читальні, що ввечері зверталися в пашковские молитовні будинки й аудиторії, робив нужденним матеріальну допомогу і т.д. Послідовниці його - аристократки - їздили, під видом добродійності, по різних кублах і нічліжних будинках і вели там мови в дусі його навчання. Нерідко Пашков залишав Петербург і роз'їжджав по Росії, поширюючи усюди своє навчання, а з 1380 р., коли йому були заборонені бесіди в Петербурзі, він усю свою діяльність переніс у провінцію. Те ж зробили і його послідовники.

Щоб поставити ще ширше свою пропаганду серед народу, Пашков і його послідовники заснували в 1876 р. "Суспільство заохочення духовно-морального читання", що одержало законне твердження і протягом декількох років енергійно займалося виданням і поширенням книг і брошур духовно-морального змісту із сектантським відтінком. Видання Суспільства, завдяки дешевині і діяльності книгонош, розходилися у величезній кількості. Самий зміст цих видань підбиралися дуже мистецьки: сектантські думки в них проводилися у формі розповідей, душекорисних бесід і т.п. Більшість з них були перекладні.

Деякі брошури складалися, утім, і з творів православних духовних письменників, наприклад, св. Тихона Задонського, але предмети в них бралися такі, котрі могли бути витлумачені в сектантському дусі.

Крім книг і брошур, Пашков випустив 3000 екз. Євангелія Синодального видання, у яких улюблені сектантами тексти були відзначені (від руки) фіолетовим чорнилом і зведені в паралелі: одні - горизонтальної і 4 вертикальними, інші - горизонтальної і 3 вертикальними і т.д.

З 1875 р. пашковци, з метою пропаганди свого навчання, сталі видавати в Петербурзі особливий журнал "Росіянин робітник". Нарешті, щоб відучити православних від Церкви з малолітства, пашковци у своїх притулках і майстернях стали навчати дітей у сектантському дусі.

Унаслідок таких прийомів пропаганди пашковщина поширилася в Петербурзі настільки, що влади стали забороняти пашковские релігійні збори; сам Пашков повинний був виїхати (у 1880 р.) з Петербурга у свої маєтки, де, однак, продовжував пропагувати своє навчання. Л 1884 р., по царському велінню, "Суспільство заохочення духовного-морального читання" було закрито і разом з тим прийняті найсуворіші міри до припинення діяльності Пашкова і його послідовників як у Петербурзі, так і усередині Імперії. Мало того, у пашковцев з'явилося прагнення до об'єднання всіх раціоналістичних сект, для чого вони стали влаштовувати загальсектантські з'їзди.

У 1884 р. Пашков був висланий за границю й оселився в Парижеві, де помер 30 січня 1902 р. Його чайні і читальні були закриті, у Петрограді місце Пашкова зайняла княгиня Ливен; у її будинку (на Морській вулиці} і відбувалися нелегально "духовні бесіди".

Богомоление їх складається з імпровізованих молитов, читання Свящ. Писання, проповіді, співу псалмів і віршів. В' час молитви присутні схиляють коліна і складають руки, деякі ж приходять в екстаз, зітхають, плачуть. Зміст проповідей і молитов досить одноманітно: у них говориться звичайно про спокуту людей Ісусом Христом, на Який Одного потрібно сподіватися, і про необхідність для порятунку однієї віри. Головним пунктом розбіжності між баптистами і євангельськими християнами є питання про тім, чи можуть бути визнані повноправними членами громад і припустимих на збори з переломленням хліба обличчя, що не прийняли перехрещування, що євангельські християни не вважають обов'язковим. Вони, як духобори і молокани, жадають від своїх послідовників тільки духовного поклоніння Богу.

Ці два плини - баптистське на півдні Росії і євангельське в Петербурзі - по основних питаннях своєї догматики згодні між собою, а тому з метою об'єднання в 1834 р. був скликаний у Петербурзі з'їзд представників обох плинів. Поряд з питанням про єдність, з'їзду стояло також обговорити методи поширення сектантства. На з'їзді було присутнє більш 70 чоловік. Але на 4-ий день засідань усі приїжджі учасники з'їзду були арештовані поліцією і вислані з Петербурга на батьківщину.

Другою спробою об'єднання був з'їзд, скликаний петербурзькою громадою в січні 1907 р. На з'їзді було присутнє 70 делегатів різних напрямків, темою з'їзду - обговорення декрету про волю віросповідання, але попутно зачіпалося також питання про єдність. У ньому брали участь видатні діячі сектанства: брати Каргель, И.О. Проханов, В.И. Долгополов, Д.И. Мазаев, И.А. Галяев, брати Степанови, брати Захаров і ін. Особливо виділявся в діяльності по об'єднанню И.О. Проханов.

У 1909 р. у Петербурзі Проханов скликав перший Усеросійський з'їзд євангельських християн, на якому він же був обраний головою51 невозз'єднаного союзу, таким чином євангелісти досягли свого об'єднання практично тільки через 36 років після підстави секти, тоді як південноросійські баптисти утворили єдине ціле усього через 18 років після підстави першої громади в Тбілісі (1867 р.). Причиною тривалої роздробленості євангелизма були фактора як зовнішнього, так і внутрішнього порядку, зокрема, відсутність належного організатора після змиграции Пашкова.

У 1924 р. у Ленінграді були проведені однорічні курси ЕХБ по підготувавши: проповідників. Згодом ці курси євангелісти і баптисти проводили окремо. Правда, баптистам удалося зробити після цього тільки один випуск, тоді як євангелісти провели чотири (1925; 1926; 1927; 1928 р.).

1 грудня 1927 р. у Москві були відкриті Біблійні курси з трирічним терміном навчання. Курси були розраховані на 50 чоловік, забезпечених повним змістом. Викладалися наступні предмети: 1) Тлумачення Нового і Старого Залетів; 2) Історія Християнської Церкви; 3) Історія релігій; 4) Догматичне богослов'я; 5) Етика; 6) Апологетика; 7) Навчання про будівлю Церкви); 8) Історія релігійних рухів у Росії; 9) Методика євангелизаційної і виховної роботи; 10) Історія Іудейства; II) Древні мови; 12) Спів і музика.

Значну роль у підготовці проповідників грав ленінградський "Будинок Євангелія", керований Фетлером. При місцевих союзах також організовувалися короткострокові курси для підготовки благовістників.

Євангельські християни після Жовтневої революції, як і колись, представляли централізовану організацію, що мала розгалужений і налагоджений апарат. Безумовне підпорядкування місцевих організацій центру - от що було характерним для секти. Невиконання і недотримання директив центра спричиняло не тільки зміну посібника, але найчастіше і виключення із секти окремих облич і цілих груп. Від рядових членів секти також було потрібно безумовне підпорядкування апарату. На чолі союзу євангельських християн стояв Всесоюзний Рад Євангельських Християн (УСІХ), що обирався на з'їздах. Рада, у свою чергу, обирав президію і голову. У Раду включалися голови, секретарі і пресвітери найважливіших місцевих організацій. Пленум Ради збирався періодично. По такому ж принципі були побудовані окружні ради, що навіть і не називалися звичайно радами, а відділами УСІХ.

Рада окружного відділу обирався на окружному з'їзді. У Раду вибиралися пресвітери і голови громад. На всесоюзних з'їздах обиралася в Раду приблизно третина всього з'їзду, на окружних- до двох третин з'їзду попадало в окружну раду. Пленуми з таким широким представництвом були зручні тим, що вони завжди могли замінити з'їзд.

Для здійснення постійного посібника в окружних і обласних відділах обиралися робочі президії, звичайно з 5-7 чоловік: голова, секретар, скарбник, пресвітер, благовістники.

Обласні чи окружні відділи складалися з громад, якими керували общинні ради. Громада, у свою чергу, поділялася на групи (осередку), строго підлеглі раді громади. Для керування справами групи в осередку була своя рада. Такий пристрій секти був дуже ефективним, тому що давало можливість спостерігати за життям кожного члена секти.

Делегація УСІХ брала участь у Всесвітньому Конгресі баптистів у Стокгольмі в 1923 р. і в Торонто в 1928 р. Усіма справами зв'язку з закордоном, за спеціальною постановою з'їзду, відав И.С. Проханов. В двадцяті роки Прохановим було зроблено чотири закордонних поїздки. Під час своїх закордонних поїздок Проханов домігся згоди "Союзу чехословацьких братів Хелчицкого" на організацію в майбутньому союзу для євангелізації слов'янських країн. Була улаштована навіть урочиста церемонія покладання рук на Проханова, як на "домобудівника церкви Божої". Була заснована перша російська громада євангелістів у Берліні. Налагоджено зв'язки з групами, що знаходяться в Болгарії, Чехословаччини, Польщі, і Франції, а також з місіонерським союзом "Світло на Сході".

В Америці з проживаючих там росіян заснований відділ євангельських християн, найнятий роз'їзний проповідник. У Чикаго почали виходити журнали "Голос Євангелія" і "Євангеліє в Росії" (останній англійською мовою).

Проханов установив також зв'язку з багатьма американськими релігійними громадами євангельського напрямку і побував у канадських молокан і духоборів, щоб закріпити надовго результати поїздок, Проханов заснував американську раду представників УСІХ. У ту ж поїздку він підготував заснування особливого американського суспільства з "друзів Радянського Союзу" для тієї мети, щоб організувати постійну допомогу УСІХ.

Не так сприятливо складалися взаємини між євангелістами, очолюваними Прохановим, і Союзом російських баптистів, хоча ще до революції починалися спроби об'єднати обох плинів.

У 1920 р. до загальному угоди між УСІХ і Союзом російських баптистів, очолюваним: Павловим, Тимошенко і Дацко, був скликаний у Москві об'єднаний з'їзд по 60 чоловік з кожної сторони. Ні цьому з'їзді був в основному поставлене питання про об'єднання євангельських християн і баптистів в один Союз. Була встановлена назва об'єднаного союзу: євангельські християни і баптисти. У питанні про покладання рук на хрестимих було ухвалено, що водяне водохрещення, чинене з покладанням рук і без возожения має однакову силу. Хлебопереломлення, чинені з розламуванням хліба на кілька великих чи частин на багато дрібних частин також мають однакове значення. При цьому громадам давалося право самим вирішувати це питання. У відношенні пресвітерів євангелісти зробили поступку баптистам, визнавши, що після іспиту пресвітери повинні бути рукоположени, але до того вони можуть робити служіння в громаді незалежно від того, рукоположенні вони чи ще знаходяться тільки на іспиті.

Практично тоді це об'єднання не відбулося, тому що керування баптистів було в Москві, а керування євангелістів у Ленінграді, і важко було домовитися - де мати центр об'єднання і як організувати керування.

Але те, що відразу не удалося зробити офіційним порядком, Проханов вирішив здійснити за допомогою розкладання баптистських громад, унаслідок чого взаємини між баптистами і євангелістами загострилися. На третьому Всесвітньому Конгресі президія Всесвітнього союзу намагався розібратися в суперечці між євангелістами і баптистами, що обвинувачували один одного в "роздробленні" і "ганьбленні", члени президії порадили не наполягати на злитті в один союз, а просто намагатися об'єднати роботу, але з цього нічого не вийшло. У Саратову, Іркутську, Куйбишеву й ін. містах євангелісти розкололи баптистські громади, ведучи за собою значніше число віруючих. Казанська громада з 1926 р. була закрита баптистською радою, тобто "справа Божие не могло бути успішно" завдяки конкуренції євангелістів. У с. Голом Воронезької області, євангелісти ухвалили вважати баптистів антихристами. Баптисти приписують Проханову обіцянку: "Не вмру, поки не переступлю через труп баптистського союзу" і у свою чергу вважали його виплодком пекла. Грудневий пленум баптистського союзу в 1925 р. ухвалив не допускати євангелістів до виступів у баптистських громадах і просити Всесвітній Союз позбавити Проханова звання віце-президента.

Але незважаючи на взаємне невдоволення, на низах поступово спостерігалося злиття обох сект.

У 1929-31 р.м. УСІХ, як і Союз баптистів, перервав свою роботу. Після 1931 р. обидва союзи вже працювали в Москві, але кожний з них існував окремо, хоча на місцях справа об'єднання продовжувалося. Так у 1936 р. після закриття Московської баптистської громади майже всі її члени перейшли до євангелістів.

Після Жовтневої революції євангелісти активізували також свою видавничу діяльність. З 1924 по 1928 р. включно видавався ними журнал "Християнин". Євангелісти також випускали збірник "Голос віри", російську Біблію в канонічному складі в 1926 р. у Ленінграді, Києві тиражем 25 тис. екз., Біблію трохи меншого формату в Києві тир. 10 тис. екз., збірник духовних пісень у Лодзі - 10 тис. екз., збірник духовних пісень у Ленінграді, Києві, Харкові в 1927 р. - 25 тис. екз., нотний збірник духовних пісень у Ленінграді - 10 тис. екз., настільні і настінні календарі.

Під час другої світової війни серед баптистів і євангелістів знову підсилюється прагнення до єдності. У 1944 р. представники громад євангельських християн: М.А. Орлів, А.Л. Андрєєв, Я.И. Жидков, А.В. Карев і В.Н. Урштейн і баптистів - М.И. Галяев, Н.А. Левиндато і П.И. Малин зібралися разом і вирішили скликати в жовтні 1944 р. у Москві об'єднавчий з'їзд обох плинів. З 26 по 29 жовтня в Москві відбувся з'їзд представників релігійних об'єднань євангельських християн і баптистів. Було присутнє на з'їзді 47 чоловік (28 євангелістів і 19 баптистів). Після тривалих переговорів було прийняте рішення про створення об'єднаного Союзу євангельських християн і баптистів із Всесоюзною Радою, що як керує органом, з перебуванням його в Москві.

До складу Всесоюзної Ради ввійшли найбільш видні керівники євангельських християн і баптистів: голова -Я.И. Жидков, його заступники: М.И. Галяев, М.А. Орлів, члени -И.А. Левиндато, Ф.Г. Патковский, А.Л. Андрєєв, П.И. Малин і секретар Ради - А.В. Карев. Об'єднання відбулося на наступних умовах:

1. З двох Союзів - Союзу євангельських християн і Союзу баптистів - на всій території СРСР утвориться один союз: Союз євангельських християн і баптистів.

2. Керівним органом Союзу євангельських християн і баптистів є Всехіб.

3. Із середовища членів Всехіб обираються: голова, два його заступники, секретар і скарбник, що складають президію Ради.

4. Всехіб має свою печатку з написом: "Всесоюзна Рада євангельських християн і баптистів" зі словами усередині кола: "Один Господь, одна віра, одне водохрещення".

5. Євангельські християни і баптисти, що існували до злиття союзів роздільно, відтепер зливаються в єдині громади. Громади, що існували окремо, як громади євангельських чи християн як громади баптистів, відтепер входять в один Союз.

6. Кожна громада, що входить у Союз євангельських християн і баптистів, носить найменування: громада євангельських християн і баптистів.

7. Усі громади євангельських християн і баптистів повинні, по можливості, мати рукоположених пресвітерів і дияконів.

8. У кожній громаді водохрещення, хлібопереломлення й одруження відбувається рукоположеними пресвітерами. Але при відсутності таких ці дії можуть відбуватися і нерукоположеними членами громади, однак тільки з доручення зборів.

9. Водохрещення й одруження, чинені як з покладанням рук, так і без покладання їх на тих, хто хреститься і бере шлюб, мають однакову силу. Але для досягнення повної єдності в практиці громад рекомендується здійснення водохрещення й одруження з застосуванням покладання рук, розглядаючи цю дію як рід урочистої молитви про благословення, причому покладання рук на тих, хто хреститься, якщо таких більш двох обличчя, відбувається шляхом підняття рук над ними з проголошенням відповідної молитви.

10. Вечеря Господня чи хлібопереломлення може відбуватися як шляхом розламування хліба на безліч дрібних частин, так і шляхом розламування на двох, три чи кілька великих частин. Хліб і вино приймаються членами громади коштуючи, виражаючи цим своє благоговіння.

У серпні 1945 р., як вище було сказано, відбулося об'єднання християн віри євангельської (п'ятидесятників) з євангельськими християнами баптистами, тому що перші не змогли організувати свій самостійний союз. 19-25 серпня в особі своїх представників: Д.і. Пономарчука, А.И. Бідаша, И.К. Нанько і Вашкевича вони підписали угоду про єднання.

Тоді ж відбулося приєднання баптистів і євангелістів Естонії, Латвії і Литви.

З 1945 р. євангельські християни-баптисти почали видавати журнал "Братерський вісник", що виходить 6 разів у рік тиражем 5 тис. екз.

У 1956 р. вийшов збірник духовних пісень, а в 1957 р. видана російська Біблія - тираж 10 тис. екз.

Так у результаті поступового об'єднання утворилася нинішня секта євангельських християн баптистів. Секта в даний час має строгу організацію. Керівним органом цього Союзу був визнаний ВСЕХБ.

 Сьогодні баптисти України і СНД мають свій Союз Євангельських Християн-Баптистів, свої школи і приходи. Проводять раз у 4 роки міжнародні збори, приймають міжнародних місіонерів, мають змогу навчатися у місіонерських баптистських школах за кордоном, видають періодичну літературу, книгу, взаємодіють з подібними союзами Західної Європи, США тощо.

Список використаної літератури:

1. Андрущенко М.С. Світ релігії. - К., 2000.

2. Християнський вісник. - 2001. - №3. - с.17-20.

3. Енциклопедія релігій. - М., 2002.

4. Періодичні видання Московського центру Союзу Євангельських Християн-Баптистів за 2000-2001 рр.