Вуличні діти як об’єкт соціальної роботи

Це означає, що сімейна людина - батько або мати, які уже успішно виростили своїх дітей і набули необхідних знань для виховання, частіш за все, доцільніші для цієї роботи, ніж, наприклад люди, які пройшли без проблем підлітковий вік, потім закінчили педагогічний факультет в університеті і відразу ж по закінченні бажають приступити до цієї роботи.

У кожному випадку „дитини вулиці” необхідно по-справжньому сприймати і поважати (при цьому не враховувати її вчинки), коли бажаєш стати вуличним соціальним працівником [19].

Зовсім не підходять люди, у яких немає певних моральних переконань, котрі вважають, що на цій роботі зможуть самореалізуватися, або думають, що отримають зручну роботу, оскільки вуличний соціальний працівник не має чітко визначеного робочого часу.

Велике значення має самодисципліна, тому що вуличний соціальний працівник досить рідко працює під безпосереднім контролем керівної особи.

Окрім цього, він стає для „дітей вулиці” через деякий час батьком, матір'ю, братом, сестрою, другом, учителем, консультантом та ще багато ким, і все це в одній особі.

При цьому відомо, якою складною може бути навіть одна з цих ролей [9].

Вуличний соціальний працівник, звичайно, не завжди знає готову відповідь на кожне запитання і рішення кожної проблеми. Але він повинен знати, де можна знайти відповідь, і як може допомогти дитині вирішити його проблеми. Тому важливим є створення мережі і співпраця з уже існуючими спеціальними сферами надання послуг і закладами у кожній із цих сфер, оскільки необхідним є обмін досвідом з колегами [15].

Кожні 6 місяців складається звіт, який містить кількісні і якісні показники у роботі, а також додається перспективний план (програма).

Про використання фінансів також складається та подається звіт. Цей звіт (навіть якщо його іноді неприємно робити) слугує, по-перше, для контролю, по-друге, для самоконтролю, тобто рефлексії своєї роботи.

Головною умовою вуличної роботи є створення можливості використання послугами фахівців. Допомога включає не лише підтримуючі бесіди, але й надання приміщення, у якому клієнти можуть відпочити, пережити важкий час чи провести вільний [24].

До основних форм вуличної соціальної роботи відносять: ігротеки, дискотеки, вуличний театр, консультування, надання інформації в пункті соціальної підтримки [26].

У роботі з дітьми вулиці працівники консультпункту надають доступну інформацію про вплив психотропних речовин. Але, коли наказати підлітку «не вживай алкоголь» він зробить навпаки, тому до всього потрібно підходити адекватно.

Як вважають спеціалісти з підлітками потрібно вести розмову по діловому спокійно. Вся ця робота спрямована на те, щоб підліток сам дійшов до правильного вибору.

Основними завданнями спеціальних працівників є:

- виявлення та налагодження контакту привернення їхньої уваги;

- надання інформації пор шляхи збереження здоров'я;

- сприяння усвідомленню і прийняттю однолітками з вулиці позитивних стереотипів соціальної поведінки;

- виконання посередницької допомоги у встановленні контактів з дорослими та іншими соціальними інститутами, спроможними надати допомогу;

- допомога в захисті від будь-якого насильства;

- надання первинної медичної допомоги;

- надання мінімальних соціальних послуг (доставка їжі); [29].

3.2 Соціальна робота з кризовими сім`ями - профілактика бездоглядності і безпритульності дітей

Робота з сім'ями важлива на всіх стадіях роботи з дітьми, які перебувають у складній життєвій ситуації. Соціальний працівник може надавати допомогу на початку зародження кризи, що діє як профілактика бездоглядності і безпритульності дітей.

Якщо працівник вчасно втрутився в проблему це може мати позитивні наслідки, особливо при втручанні в сім'ю, коли він вивчає глибину проблеми (з чого вона почалася, що її спровокувало). Працівник має провести корекцію в сім'ї. Іноді дитину треба вилучити з сім'ї з проблемами [12]. На даний час є дуже багато конфліктуючих сімей. Зараз вони розглядаються на суспільному рівні.

В жовтні 2004 року були представлені Державні доповіді президентові України, що аналізують стан дітей і сімей у країні. Їх розглядали і затверджували одночасно на загальному засіданні міжвідомчих комісій з питань охорони дитинства і сімейної політики. Дослідження "самопочуття" української родини розглядалося в ракурсі розвитку за 1991- 2005 роки, а "дитячий" питання - у руслі рішення проблеми дитячої безпритульності і бездоглядності [30].

Відповідно до проведених переписів, у 1989 році малодітних сімей нараховувалося ледве більш чотирнадцяти мільйонів, а в 2001-му - тринадцять з половиною мільйонів. А от кількість "одинаків" за цей період виросло з трьох мільйонів до 4,7 мільйони. За даними статистики, за рік в Україні з кожної тисячі жителів четверо оформляють розлучення, і серед них усе частіше зустрічаються сільські жителі.

Учені спробували розібратися в причинах сімейних сварок, що приводять до розпаду родин. Було встановлено, що це, у першу чергу, зради. Потім - ревнощі, погані житлові умови, незгода в розподілі домашніх обов'язків, втручання батьків у сімейні справи молодих, безвідповідальність у відносинах один з одним, хвороби, різні підходи до виховання дітей. Фахівці схильні бачити причину розпаду родини в непідготовленості чоловіка і жінки до сімейного життя, небажанні відмовлятися від своїх звичок, переваг. У результаті виходить, що майже кожна третя молода родина є неповної, що складається тільки з одного із батьків - як правило, мами з дитиною [34].

Зараз сім'ї все частіше "дробляться": бабусі і дідусі проживають окремо, а отже - менше беруть участь у вихованні онуків. Крім того, втрачаються і колишні традиції багатодітності. За останнє десятиліття кількість багатодітних родин зменшилося втроє. Більшість чоловіків та жінок, затверджують автори доповіді, самі регулюють кількість і час народження дітей. Це і є однією з причин нинішньої демографічної кризи.

На зменшенні народжуваності позначається і те, що в шлюб у нас стали вступати в більш пізньому віці (дівчата - після 26 років, а молоді люди відтягають цю подію в середньому до 30 років). Тільки кожна четверта молода родина не відкладає на потім народження дитини. Експерти думають, що в нинішньої молоді ослаблені материнські і батьківські мотивації в поведінці, а також з'являються конкуруючі з дітьми потреби, наприклад, бажання більш повної особистісної і професійної реалізації [16].

Коли ж діти все-таки народжуються, то більше половини родин змушені переборювати матеріальні труднощі. Адже Україна як і раніше відноситься до країн з дуже високим показником розшарування населення за рівнем добробуту. Середній рівень забезпеченості десяти самих багатих домогосподарств у шість разів вище, ніж десяти самих бідних. Найбільш незахищеними є сім'ї, у яких більше однієї дитини у віці до трьох років. Як правило, де більше дітей - там і більше бідності. Зокрема, серед родин, у яких більше п'яти дітей, украй бідних - 80%. У середньому одна сім'я може витратити на статті, пов'язані з вихованням дитини, тільки 2% від загальних витрат родини. Зрозуміло, що це позначається на якості виховання дітей і виникають проблеми бездоглядності і безпритульності [32].

У процесі трудової зайнятості, вони можуть компенсуватися, а під впливом зовнішніх та інших причин можуть зумовити постійні конфлікти, що відбиваються на психічному стані дитини. З такими сім'ями робота проводиться шляхом індивідуальних бесід, групової або психотерапії, ігрової терапії, зокрема терапія «скульптурна група», «сімейна угода» та інші. У підході соціальних працівників до наданні допомоги сім'ї є визначена пасивна роль самої сім'ї. Соціальний працівник не може дати пораду, може дати тільки рекомендацію - це наше правило соціального педагога.

Досить часто соціально-педагогічна допомога сім'ї ґрунтується на принципі «допомога для самодопомоги». Основною її метою є виявлення ресурсів для подолання кризи в середині сім'ї. Відповідальність за реалізацію послуги несе сама сім'я. [41].

Головні принципи роботи з сім`єю:

- індивідуальний підхід;

- зосередження уваги на клієнті;

- готовність сім'ї приймати допомогу соціальних працівників, лікарів, педагогів;

- системний підхід до вирішення проблем у сім'ї.

Соціальна робота припускає співробітництво з усіма членами родини. Одним з методів є метод «сімейної конференції». Сутність його полягає у обговоренні сімейних проблем.

Індивідуальна робота полягає у проведенні корекції проблем у сім'ї.

Групова робота. При цій роботі члени сім'ї налагоджують контакти між собою, із іншим людьми [30].

Можна розглянути такі фази надання допомоги сім'ї.

1. Фаза встановлення контакту і знайомства - у цей час з'ясовуються взаємні очікування і визначаються цілі роботи.

2. Фаза соціально-психологічної діагностики - в цій фазі вивчаються проблем сім'ї.

3. Фаза інтервенції - є головною робочою фазою надання допомоги. У ході роботи можуть коректуватися і мінятися не тільки методи, а й мета.

4. Фаза згортання роботи - коли в сім'ї все налагоджується.

5. Фаза додаткового кураторства - служба надає допомогу, коли вона не потрібна.

Якщо сім'я досягла запланованих цілей, ставиться питання про завершення роботи. Допомога надається клієнту у тому випадку, коли він усвідомлює її необхідність і робить усе, що потрібно для досягнення результатів. В іншому разі робота з клієнтом припиняється.

Соціальна робота, як правило, проводиться 2-3 рази і здійснюється вдома. Але доцільно є переносити роботу в офісні приміщення служби.

Забезпечення якості послуг, що надаються. Для забезпечення якості соціальної допомоги необхідне обговорення ходу і результатів соціальної роботи (допомоги) членам сім'ї й оцінка роботи. Під час спільних обговорень із сім'єю перевіряються і встановлюються загальні і особисті цілі, а також необхідні кроки для їх досягнення [27].

Робота окремих фахівців із сім'ями, в яких постійні зміни вимагають регулярних обговорень у колективі з метою обміну професійним знаннями. Це дає можливість критично сприймати власну роботу, а також оцінювати процеси, що відбуваються в сім'ї. Забезпеченню якості роботи служить:

- складання планів роботи з сім'єю кожні півроку;

- регулярні і поточні звіти по роботі;

- щоквартальні координаційні й оцінюючі бесіди з працівниками відділів сім'ї і молоді [38].

Висновки до 3 розділу

Проблема вуличних дітей - це комплексна соціальна проблема. Діти, що опинилися по тих або інших причинах на вулиці потребують різноманітної допомоги. Дані спеціальних досліджень і практика роботи соціальних служб для вуличних дітей в Україні показують, що близько 30% з них потребують допомоги психолога, близько 50% - потребують послуг лікаря (різних конкретних спеціальностей), 70% необхідна активна допомога і співпраця з боку батьків, майже 80% потрібна широка, багатоаспектна допомога соціальних служб.

Проте при всій важливості і необхідності задоволення названих потреб, вважається, що магістральним напрямом вирішення проблеми вуличних дітей є система профілактичних і застережливих заходів. При такому підході центр тяжіння всієї системи повинен бути переміщений на роботу з сім'єю. Причому ця робота також повинна залишатися комплексною і включати заходи допомоги соціального (у тому числі і матеріального), психологічного, педагогічного і юридичного характеру. Люди ж беруть на себе місію роботи з вуличними дітьми і дітьми “групи ризику” повинні повною мірою відповідати сукупності якостей зрілої особи. І якості ці - любов, відповідальність і турбота. А також ще - професіоналізм.

Спробувати зрозуміти проблеми дитини може, насамперед, соціальний працівник, що веде активну роботу саме на вулиці. Адже “вулична робота” є першим ступенем на шляху соціальної реадаптації дитини і ланкою, що зв'язує дитину та систему педагогічної реадаптації. Досить широкою вона зараз стала в Україні. Працювати з сім'єю досить важко, тому потрібно володіти технологіями, і знаходити найкоротші шляхи запобігання проблеми.

Соціальний працівник для дітей є «швидкою допомогою». Він бере на себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, він намагається ввести дитину у новий світ і цим світом може бути притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім'ї. Говорячи про роботу з «дітьми вулиці» необхідно мати на увазі роботу з широким колом дітей, які вже на вулиці або можуть там опинитися. Під час роботи з дитиною необхідно враховувати особисту думку дитини, тому, що вона має свободу вибору. Крім того дитина повинна мати можливість обирати місце проживання. Якщо вона не хоче повертатися в сім'ю, але згодна залишитися в притулку, її неможна змушувати повертатися додому, навіть, якщо на цьому наполягають батьки. Якщо дитина не хоче жити в одному інтернат, не погоджується на інший, то це потрібно врахувати.

Основними методами роботи з дітьми які перебувають на вулиці це знайти дитину і завоювати в неї довіру. Пізніше шляхом переконання повернути дитину додому до своїх рідних. Завданням соціального працівника по роботі з дітьми вулиці є досить складними:

- профілактика можливого виходу на вулицю.

- створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повернення з вулиці.

- сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом.

Отже, соціальний працівник має бути добре підготовлений до роботи з «дітьми вулиці». Повинен володіти певними методами, мати певні навички, які дозволяють йому розібратися у великій кількості варіантів, уміти виконувати конкретну практичну роботу, повинен надавати всім потребуючим допомогу і підтримувати „дітей вулиці”.

ВИСНОВКИ

Отже, вивчаючи проблему «Діти вулиці» ми працювали за поставленими завданнями. Насамперед ми вивчили статистику яка зазначає кількість «Дітей вулиці» це 200.000 тис. дітей які живуть на вулиці в Україні безпритульні, самотні та бездоглядні.

Відповідно до завдань охарактеризували соціальне явище «діти вулиці», дізналися, що «діти вулиці» - це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. В Україні відбувається катастрофічне збільшення таких дітей. Саме тому постала необхідність надання соціальної допомоги цій категорії населення, що дозволить їм повернуться додому.

Основним завданням було визначити причини цього явища, ми їх визначили і перерахували, визначили основні етапи вуличної соціальної роботи і роботи з кризовими сім'ями.

Слідом за статистикою ми визначили поняття і суть даної проблеми і дізналися що дітьми вулиці можуть бути різні категорії дітей, а не тільки діти з малозабезпечених сімей. Дізналися, що проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. На думку вітчизняних учених, безпритульність є відображенням політико-економічного й культурного стану суспільства, закономірним наслідком криз перехідного етапу розвитку країни. До "дітей вулиці" в Україні відносять такі групи неповнолітніх: безпритульні діти; бездоглядні діти; діти-втікачі із виховних установ; діти-втікачі з зовні благополучних сімей; діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

Ми визначили причини виходу дітей на вулицю в Україні, більше дізналися по них, про методики по роботі з дітьми. В Україні ця проблема є досить актуальною і це пов'язане, насамперед, з проблемами в сім'ї, в шкільному колективі. Можливо це через низький статусний рівень в Україні. В сім'ях не вистачає коштів достатніх для сім'ї, низьке матеріальне забезпечення, в результаті чого виникають конфлікти у сім'ї - батьки сваряться і це відбивається на дітях. Також вивчили причини через які діти втікають з дому основними з них є такі: погіршення матеріального становища значної частини населення; збільшення незайнятих дітей і підлітків; економічна експлуатація дорослими дитини (залучення дітей до крадіжок, шахрайства тощо); наявність цих факторів пояснюється працівниками внутрішніх справ, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх посиленням контролю з боку дорослих, які експлуатують дітей і отримують свої доходи; послабленням відповідальності батьків за утримання і виховання дітей; загострення розбіжностей і конфліктностей між батьками і дітьми; ослаблення роботи щодо організації дозвілля дітей за місцем їх поживання і навчання; негативні тенденції у ЗМІ.

З цими проблемами держава невтомно бореться; з дітьми працюють психологи, надається допомога цим дітям, притулок, якщо вони не мають де перебувати, також є постанова про безплатне лікування цих дітей і забезпечення харчів. Але в Україні катастрофічно збільшується кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, лише 7% - біологічні сироти, решта - діти, котрі стали сиротами при живих батьках. Частина таких дітей іде жити на «вулицю», і вулиця для них стає домівкою.

Робота з сім'єю може бути побудована на різних технологіях. У роботі з дітьми вона спрямована на розв'язання проблем дитини.

У роботі з дітьми різних категорій, а також з їхніми сім'ями соціальному робітнику потрібно бути цілеспрямованим і впевненим у своїх діях і володіти певною базою даних про них, а також правилами поводження з цими дітьми. Потрібно вважати, що «діти вулиці» - хрусткі особистості. Отже, соціальний працівник має бути добре підготовлений до роботи з «дітьми вулиці». Повинен володіти певними методами, мати певні навички, які дозволяють йому розібратися у великій кількості варіантів, уміти виконувати конкретну практичну роботу, повинен надавати всім потребуючим допомогу і підтримувати клієнта.

"Діти вулиці" великих міст України звикли до того, що їм на допомогу приходять благодійні організації, і сприймають їх позитивно, але із споживацьким настроєм. Діти замовляють собі взуття й одяг потрібних розмірів, із задоволенням поїдають принесені продукти, але не люблять і бояться, коли хтось посягає на їхню волю. Діти вулиці не довіряють дорослим, цим визначається недовіра до авторів будь-якого проекту.

Отже, щоб надавати соціальну допомогу соціальні працівники повинні мати комплексну теоретичну підготовку і практичні навички, що дозволяють йому розібратися у великій кількості варіантів, повинні вміти виконувати певну практичну роботу, а також володіти методами по наданні соціальної допомоги. Працювати з сім'єю досить важко, тому потрібно володіти технологіями, і знаходити найкоротші шляхи запобігання проблеми.

Немає сумніву в тому, що соціальні працівники, котрі працюють з такими дітьми, повинні володіти базовими медичними знаннями та навичками щодо надання першої невідкладної допомоги. Це питання можна вирішити, якщо організувати заняття з працівниками соціальних служб у дитячих лікарнях або медичних коледжах.

Важливо, що вулична робота здійснюється на тій стадії, коли „діти вулиці” ще не усвідомлюють своїх проблем або усвідомлюють, але соромляться до кого-небудь звернутися. Тобто вулична соціальна робота дозволяє розв'язувати проблеми „дітей вулиці” на ранніх стадіях їхнього існування.

І необхідно ще раз сказати, що діти живуть на вулиці не від хорошого життя. І не кожен із них краде, жебракує. Безпритульні - це передусім діти. Самотні діти з пораненими серцями, зламаною психікою. Чому вони нюхають клей? Та щоб забутися хоч на хвилину. Забути, хто вони, де вони, і про те, що вони нікому не потрібні у цьому світі. Допомогти усім неможливо. Українська держава, на жаль, не може змінити ситуацію з дітьми вулиці. Але якщо кожен із нас прислухається до благання тієї чи іншої дитини, щось-таки зміниться.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996.

2. Закон України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей від 02.06.2005.

3. Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402

4. Закон України Про соціальні послуги від 19.06.2003.

5. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006-2010 роки від 11.05.2006.

6. Указ Президента України “Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки”.

7. Вайнола Р.Х. Особливості соціально-педагогічної роботи в умовах вуличного простору // Соціальна робота в Україні на початку ХХІ ст.: проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції 29 - 31 жовт. 2002 року. - Частина ІІ. - К. 2002. - С. 63-70.

8. Воронова Е. Социальная работа с уличными детьми // Социальная педагогика. - 2004. - №5. - С. 91 - 96.

9. Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки - К.: ДЦССМ, 2003. - 177 с.

10. Діти вулиці: хто вони і як їм допомогти / Упоряд.: О.Главник Н.Комарова. - К.: Главник 2006. - 112 с.

11. Дети улицы: Что нужно знать для успешного овладения проектом. - Великобритания: ЮНИСЕФ, 1998. - 159 с.

12. Доклад ЮНИСЕФ Независимой комиссии по гуманиттарним вопросам.- ООН, Женева, 1990. - 29 с.

13. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: Сучасний стан і перспективи розвитку / Кер. авт. кол. С. В. Толстоухова. - К., 1999. - 116 с.

14. Дети в кризисных ситуациях: профилактика негативних явлений и социально-психологическая помощь / Под общ. ред. И.Д.Зверевой. - К., 2001. - 174 с.

15. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2008р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування / Ю.Г.Антіпкін, Л.В.Балим, Л.С.Волинець та ін. - К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2000. - 36 с.

16. Жиленко О.М. Основи соціальної роботи: теорія і практика. - Львів: ЛНПУ 2004. - 89 с.

17. Зайцевська Т.Ю. Вулична робота з дітьми вулиці // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матер. доп. та повідомл. Міжнар. наук.-практ. конф. / За ред. І.В. Козубовської, І.І. Міговича. - Ужгород, 1999. - Ч.1. - С. 262-267.

18. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения: Учебное пособие для вузов. - М., 2001. - 386 с.

19. Лютий В. Н. “Робочі матеріали по темі: Взаємодія зі засобами масової інформації в соціальній роботі” // Теорія і практика соціальної роботи: профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі. - К.: Християнський дитячий фонд; Академія праці і соціальних відносин, 2000. - 129 с.

20. Лагідний Д. Діти вулиці і під'їздів Де бере початок дитяча бездоглядність? Де корінь цього зла? // Українська газета. - 2002. - 12 вересня.

21. Лебедь Р. ЮНІСЕФ: права вуличних дітей порушуються. Електронний ресурс.

22. Лукашевич М.П. Семигіна Т.В. Соціальна робота. Теорія і практика. - К.: Каравела 2008. - 424 с.

23. Лодкина Т.В. Социально-педагогическая защита семьи и детства: Уч. пос. для студ. пед. завед. - М.: "Академия", 2003. - 376 с.

24. Лукашов С., Зайцевская Т. Социальная помощь детям на улице. - ЮНИСЕФ. Украина, 2000. - 319 с.

25. Москаленко В.В. Соціальна психологія. - К.: Центр учбової літератури 2008. - 688 с.

26. Небельмес А. Вуличні діти. Діагноз суспільства. Електронний ресурс.

27. Олиференко Л.Я. и др. Социально-педагогическая поддержка детей группы риска: Уч. пос. для студ. высш. пед. учеб. заведений / Л.Я. Олиференко, Т.И. Шульга, И.Ф. Дементьева. - М.: "Академия", 2002. -256 с.

28. Осипова А.А. Общая психокоррекция. - М., 2000. - 289 с.

29. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх / Навч.-метод. посібник. - К., 1996. - 271 с.

30. Основы социальной работы / Отв. ред. П.Д. Павленок. - М.: ИНФРА -Н, 2001. - 428 с.

31. Падання допомоги "дітям вулиці" та соціально незахищеним дітям та молоді. / За ред. С. Толстоухової, К. Акстяман // Інформаційно-методичний збірник. Випуск 3-4, - К., 2004.

32. Патинок О. “Діти вулиці”, хто вони? Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.agnec.in.ua/index.php/archives/507

33. Робота з вуличними дітьми у м.Києві. Проект дослідження та розвитку, підтриманий Міністерством з міжнародного розвитку Великої Британії через програму “Партнерство у галузі охорони здоров'я та соціальної допомоги” .- К.: “АВЕГА”, 2003. - 79 с.

34. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

35. Стівенсон с.А. Дитяча безпритульність: соціальні аспекти: (По матеріалах соціологічного дослідження в Москві 1997-1998 рр.) // Соціологічні дослідження в Росії, 1998.- № 4.- С. 69-75.

36. Стивенсон С. Короли и люмпены московских улиц - уличные дети как особое сообщество // Индекс-Досье 17/2002

37. Семигіна Т.В. Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи. - К.: Академія 2005. - 328 с.

38. Соціальна педагогіка: теорія і технології / За ред. І.Д.Звєрєвої. - К.: Центр навчальної літератури 2006. - 316 с.

39. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г.Городяненка. - К.: Академія 2008. - 544 с.

40. Тюптя Л.Т. Іванова І.Б. Соціальна робота: теорія і практика. - К.: Знання 2008. - 574 с.

41. Табачник Д. Вирішення проблеми безпритульності - завдання пріоритетне // Соціальна політика. - 2003. - 29 січня.

42. Слот В., Спаниярд X., Шульга Т. Методика работы с детьми «группы риска». - М.: УРАО. - 1999.

43. Технологии социальной работы: Учебн. под общ. ред. проф.Е. И. Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 400 с.

44. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури 2006. - 464 с.

45. Шахова Г.Ф. Социальная работа с беспризорными детьми. - СПб.: ЕЦССР 2002. - 87 с.

46. Холостова Е. Социальная работа с дезадаптированными детьми. - М.: Дашков и К 2007. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru