Особливості діяльності туроператорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ЛЬВІВСЬКА ФІЛІЯ КНУКІМ»

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Туроперейтинг

на тему: “Особливості діяльності туроператорів”

м. Львів - 2019.



Зміст

1. Особливості діяльності флайтерів та нон флайтерів

2. Особливості діяльності та завдання в'їздного туроператора

3. Особливості формування багатопрофільних туроператорів

4. Вплив корпоративної культури та її складових на стратегічний розвиток туристичного підприємства

5. Особливості соціально-механічного стратегічного менеджменту туристичного підприємства



1. Особливості діяльності флайтерів та нон флайтерів

Оскільки туроператор як посередник є вельми різноманітним і різно-спрямованим видом застосування людської праці, виникає необхідність класифікувати їх за різними ознаками.

Відправляючий туроператор орієнтується на розробку, просування і реалізацію виїзних міжнародних турів, тобто подорожей громадян своєї країни за її межі. Це найбільш складний, тобто такий, що вимагає докладання найбільших зусиль і капіталовкладень вид туроператора. Специфіка виїзного туризму полягає, насамперед у необхідності детального вивчення напряму, що продається.

Другою причиною найвищої складності виїзного туризму порівняно з іншими видами туризму є необхідність ділових контактів із зарубіжними партнерами, що вимагає від персоналу, окрім знання іноземних мов, уміння враховувати велику кількість чинників:

- часові пояси (в цьому випадку найбільш складними є організація турів між півкулями Землі, специфічна неоперативність підтвердження заявок);

- специфіку організації роботи населення країни - реципієнта;

- ступінь розвитку засобів зв'язку в країні - реципієнті;

- психологічні особливості працівників зарубіжних фірм - партнерів;

- віддаленість партнерів;

- малі перспективи і висока вартість витрат можливих судових розглядів туроператора із зарубіжними партнерами, якщо за договором співпраці всі конфліктні ситуації розглядаються судами країни - реципієнта.

Крім того, на складність виїзного туризму впливає необхідність міжнародних розрахунків і велика залежність від чинників непрямого впливу на туристичний ринок.

Проте, не дивлячись на перераховані чинники, що ускладнюють виїзний туризм по відношенню до інших видів туризму, саме у сфері виїзного туризму розгортається найжорсткіша конкурентна боротьба між операторами, що підтверджує тенденцію активного розвитку міжнародного туризму у всьому світі.

Залежно від активності співпраці відправляючих туроператорів і авіакомпаній можна класифікувати міжнародних туроператорів на флайтерів і нон-флайтерів.

Флайтером називається відправляючий туроператор, який активно фрахтує літаки, що належать місцевим авіакомпаніям. Це такий ступінь розвитку як самого туроператора, так і туроперейтингу в регіоні, на якому туроператор - організатор чартерного рейсу має можливість не тільки заздалегідь сплатити вартість чартеру, але й реалізувати максимальну кількість путівок або авіаквитків на замовлений рейс з метою забезпечення максимальної рентабельності рейсу. Залежно від форм співпраці флайтерів з авіакомпаніями можна також окремо виділити:

- абсолютних флайтерів - туроператорів, які набувають першими за договором чартеру літак повністю, тобто зобов'язуються за узгодженням з керівництвом авіакомпанії і наземними службами аеропорту повністю сплатити і здійснити політ під повну власну відповідальність;

- відносні флайтери - дрібніші туроператори, обсяг продажів і ринкові можливості яких не дають їм можливість гарантувати "підйом" чартерного авіарейсу власними силами.

Виходячи з можливостей, такі флайт-туроператори консолідують свої зусилля в рамках пулу (тимчасово створюваного об'єднання, що існує для досягнення певної загальної мети його учасників), розділяючи між собою салон повітряного лайнера на блоки крісел. Надалі туроператор - замовник блоку крісел на чартерний політ несе відповідальність і ризикує в межах кількості крісел у заявленому ним блоці;

Нон-флайтери - це відправляючі туроператори, форма роботи яких не передбачає фрахт повітряних суден за жодних умов. Можливі причини відмови туроператора від участі в організації чартерів:

- робота за напрямами, на яких налагоджені рентабельні і зручні регулярні авіарейси;

- надання VІР-відпочинку в немасових і непопулярних напрямах, оскільки невеликий розмір туристичного потоку не дає, змогу забезпечувати завантаження цілого судна;

- орієнтація суто на автобусні, залізничні тури або круїзні екскурсії;

- відсутність фінансової або ринкової можливості для організації чартерних авіарейсів.

Виходячи з форм співпраці із зарубіжними туроператорами, їх можна класифікувати на презентативних і репрезентативних.

Репрезентативна форма співпраці відправляючого туроператора з іноземною компанією полягає в довірі "наземного обслуговування" своїх туристів іноземному партнеру, так званій приймаючій туроператорській компанії. Приймаюча туроператорська компанія - це, відповідно, іноземні приймаючі туроператори.

Відправляючий туроператор припускає наявність у туроператора представництва в туристичній дестинації. До функцій представника або представництва відправляючого туроператора на зарубіжній дестинації належать: зустріч і проводи туристів, що прибувають, їхнє поселення в готелях, організація екскурсійних програм і дозвілля відпочиваючих.

Приймання - це функція туроператора з розробки, просування і організації турів на території власної країни для іноземних громадян. Саме приймаючий туроператор є для влади найбільш пріоритетним напрямом туроперейтингу.



2. Особливості діяльності та завдання вїздного туроператора

Завданням в'їздного туроператора є продажа турпакетів всередині країни знаходження. Надавання послуги з внутрішнього та в'їзного (іноземного) туризму, мінімальний розмір фінансового забезпечення їхньої діяльності має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро (згідно Закону України про туризм).

Виробництвом туристичного продукту, тобто формуванням набору послуг під назвою "тур", займаються туроператори. Згідно національного законодавства, туроператор - це юридична особа, створена згідно із законодавством України, для якої виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг, і яка в установленому порядку отримала ліцензію на туроператорську діяльність.

Під туроператорською діяльністю розуміється діяльність з формування, просування і реалізації туристичного продукту, здійснювана на підставі ліцензії юридичною особою чи індивідуальним підприємцем.

Ліцензію на діяльність туроператора видає Державна служба туризму та курортів Міністерства культури і туризму України, спираючись на виконання наступних ліцензійних вимог:

- туристичний оператор повинен бути юридичною особою і зареєстрований відповідно до чинного законодавства України;

- залучати до надання туристичних послуг осіб, які відповідають кваліфікаційним вимогам:

В'їзний туроператор організовує для іноземних туристів групові та індивідуальні поїздки по Україні на підставі договорів (контрактів) з іноземними партнерами, а також з вітчизняними партнерами, які забезпечуватимуть надання послуг з тимчасового розміщення, харчування, перевезення, організації відпочинку та оздоровлення, розваг, екскурсійного обслуговування тощо.

Туроператор при організації в'їзного туризму повинен оформити такі документи:

- договір (контракт) з іноземним партнером про співробітництво щодо прийому та обслуговування іноземних туристів в Україні;

- договір (контракт) з вітчизняним партнером про співробітництво щодо обслуговування іноземних туристів в Україні;

- лист-замовлення іноземного партнера на обслуговування іноземних туристів в Україні.

Договори про співробітництво між суб'єктами туристичної діяльності укладаються відповідно до чинного законодавства України.

При прийманні іноземних туристів туроператор повинен сприяти укладанню іноземцями договорів страхування (страхових полісів) з надання медичної допомоги із страховиками - резидентами України. Це не поширюється на іноземних туристів, що прибули з країн, з якими Україна має угоди про безоплатне надання екстреної медичної допомоги.

Туроператор несе відповідальність перед туристом за виконання всіх зобов'язань, пов'язаних з організацією, формуванням та наданням комплексу туристичних послуг, обумовлених договором про туристичне обслуговування.

Особливістю подання реклами туристичним підприємством є необхідність зазначення у рекламі виду діяльності згідно з виданою ліцензією найменування згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію, місцезнаходження, у тому числі, підрозділів та філій, що здійснюють діяльність, зазначену в ліцензії, номери телефонів, номер і дату видачі чинної ліцензії та орган ліцензування.

Специфіка діяльності в'їзних туроператорів зумовлена наступними технологічними відмінностями:

1) туристичний продукт обмежений можливостями однієї країни, чи, навіть, регіону;

2) туроператор володіє більш детальною інформацією щодо ресурсів та інфраструктури місцевості в порівнянні з закордонними туроператорами;

3) знаходячись географічно на одній території з туристами і підприємствами, що надають туристичні послуги, в'їзний туроператор має більше можливостей щодо контролю якості надаваних послуг, а завдяки оперативному контролю може попереджувати зниження якості турпродукту;

4) на відміну від виїзного оператора, даний вид туристичного підприємства має можливість реалізовувати тур не лише через туристичні агенції, але й закордонним туристичним операторам в якості складової їх турпродукту.

3. Особливості формування багатопрофільних туроператорів

За профілем виробничої діяльності туристичні оператори поділяються на багатопрофільні та монопрофільні. Багатопрофільні туроператори - туристичні підприємства, які здійснюють проектування, комплектацію та гуртову реалізацію турів за кількома напрямами, для різних категорій туристів. У порівнянні з іншими туроператорами вони мають переваги в охопленні ринку та комплектації варіантів турів, менш залежать від кон'юнктури ринку, мають велику гнучкість в роботі. До багатопрофільних туроператорів відносяться найбільш відомий вид туристичних підприємств - оператори масового ринку. Сутність їх діяльності полягає в комплектації, просуванні та гуртової реалізації туристичних продуктів у найпопулярніші туристичні центри та курорти, перевезення туристів до яких здійснюється приватними авіакомпаніями або чартерними рейсами.

Багатопрофільні туроператори відрізняються одночасною роботою з кількома напрямами і вилами турів. Позитивними рисами багатопрофільності є:

- великі можливості охоплення ринку;

- можливість комбінування турів;

- гнучкість у роботі, що визначається можливістю оператора акцентувати максимальні зусилля то на одному, то на іншому видах турів або напрямі залежно від зміни ринкової кон'юнктури;

- менша залежність туроператора від конкретного напряму або постачальника туристичних продуктів.

Проте багатопрофільність супроводжується зниженням якості турів, що продаються, вимагає більшої чисельності персоналу, значніших капіталовкладень і витрат.



4. Вплив корпоративної культури та її складових на стратегічний розвиток туристичного підприємства

Стрімкі зміни у розвитку суспільних процесів, високі темпи науково-технологічного розвитку, виникнення різних форм власності і нових економічних відносин вимагають від туристичних підприємств наявності сформованої соціально-орієнтованої корпоративної культури. Сьогодні корпоративна культура є одним із найважливіших ресурсів збереження та розвитку суб'єктів бізнесу. Це дієвий стратегічний інструмент, який допомагає працівникам спрямовувати власний потенціал в напрямку досягнення цілей діяльності підприємства. Корпоративна культура є потужним мотиватором працівників, який максимізує відповідальність кожного співробітника, створює моделі для наслідування, полегшує взаємодію між працівниками, об'єднує підприємства та співробітників.

В науковій літературі триває дискусія навколо трактування дефініцій “корпоративна культура”, “організаційна культура”, “культура організацій”, “фірмова культура” тощо. На нашу думку, синонімічне трактування понять можливе, якщо мова йдеться про сферу менеджменту, пов'язану з розвитком інтеграційних процесів управління, яка включає сукупність цінностей та переконань працівників, моделі поведінки і співпрацю між співробітниками.

Корпоративна культура - це правила і норми поведінки, засновані на матеріальних і духовних цінностях, культурних, етичних і соціальних потребах працівників для досягнення цілей підприємства. Корпоративну культуру можна визначити як інструмент у сфері управління, що дозволяє керувати персоналом, підвищити конкурентоспроможність організації, ступінь довіри до корпоративних прав, забезпечити захист власників, підвищити якість продукції і задовольнити вимоги споживачів.

Корпоративна культура сприяє створенню на будь-якому підприємстві, туристичному зокрема, гнучкої, адаптивної та ефективної системи виробництва продукції й надання послуг з метою задоволення потреб споживачів і досягнення підприємницьких цілей. Важливою особливістю стратегії корпоративної культури туристичних підприємств є впровадження клієнтоорієнтованості, розкриття потенціалу персоналу, формування та розвиток ключових компетенцій як кожного працівника, так і підприємства в цілому

Корпоративна культура туристичного підприємства - багатоаспектне поняття, яке складається з таких елементів як імідж, репутація та бренд.

Імідж - цілеспрямовано сформований образ (особи, явища, предмета), який відокремлює певні ціннісні характеристики, покликаний емоційно-психологічно впливати на будь-кого з метою популяризації, реклами тощо.

Тобто, ділова репутація тісно пов'язана із HR-брендингом підприємства. Це доводить необхідність лояльного ставлення з боку керівництва до працівників, створення можливостей для їх розвитку та професійного і кар'єрного зростання. Бренд є об'єктивною передумовою формування довготривалих стосунків із споживачами, інструментом забезпечення конкурентоспроможності підприємства, стратегічним орієнтиром його діяльності. У процесі виготовлення та реалізації туристичних послуг перед підприємством постає завдання позиціонування та просування послуг на регіональні, національні та міжнародні ринки. Велика роль на цьому етапі надається сформованому позитивному іміджу, репутації та розвинутому бренду. В такому випадку слід виокремити основні напрямки роботи, які допоможуть підприємству створити ефективний імідж та позитивну ділову репутацію. Цими напрямками є: випуск друкованої продукції (буклетів, путівників, туристичних карт, каталогів тощо); створення і просування інтернет-сайту, реєстрація у соціальних мережах; активна участь у національних та міжнародних туристичних виставках і ярмарках; рекламні акції в ЗМІ України, а також ближнього і дальнього зарубіжжя; проведення семінарів і конференцій, які б розкривали туристичний потенціал регіону (країни) та ключові компетенції туристичного підприємства. Резюмуючи вищесказане, слід зауважити, що корпоративна культура та її складові - імідж, репутація та бренд - є важливими нематеріальними активами й стратегічними цільовими орієнтирами туристичного підприємства. Тому пріоритетним завданням будьякого туристичного підприємства є формування такої корпоративної культури, яка б давала змогу побудувати надійні партнерські стосунки із клієнтами, конкурентами та партнерами, примножуючи при цьому конкурентні переваги підприємства та забезпечуючи якісне стратегічне зростання.

5. Особливості соціально-механічного стратегічного менеджменту туристичного підприємства

В даний час туризм - це ціла галузь, яка об'єднує ряд підприємств, що займаються організацією відпочинку туристів і надають споживачеві різноманітні послуги. З кожним роком туристична індустрія України все активніше включається в світовий ринок. Однак цей процес стримується низкою факторів, у тому числі недоліками державної політики в галузі туризму, відставанням галузі від зарубіжних аналогів тощо. Можна припустити, що в умовах глобальної фінансової та економічної кризи створення і реалізація стратегії розвитку стають найважливішою умовою існування туристичної фірми.

В умовах економічних змін сучасна туристична фірма, як і будь-яке підприємство, що виробляє товари або послуги, стикається з безліччю проблем. Джерелами підвищеної складності менеджменту є:

- високий ступінь невизначеності ринкової ситуації;

- сезонна нестабільність попиту на туристичні послуги;

- посилення конкуренції в туристичному бізнесі;

- брак фінансових (оборотних) ресурсів тощо.

Виходячи з цього, туристична компанія не може обмежуватися лише поточним плануванням і оперативним управлінням своєю діяльністю. Виникає необхідність стратегічного мислення, яке має втілитися в програму дій, уточнюючу цілі та засоби реалізації обраного шляху розвитку.

Стратегічний менеджмент можна визначити управління організацією, яке спирається на людський потенціал (визначає його основою організації), орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання та своєчасні зміни в організації, що відповідають викликам з боку оточення, і дозволяють організації здійснювати операційну діяльність у довгостроковій перспективі.

Цикл стратегічного менеджменту туристичного підприємства складається з п'яти основних етапів (рис. 1):

- визначення бізнесу та місії організації;

- розробка довгострокових і короткострокових цілей;

- розробка стратегії;

- реалізація стратегії;

- оцінка ефективності стратегії і корекція попередніх етапів.

Рис. 2. Основні етапи циклу стратегічного менеджменту туристичного підприємства.

Процес стратегічного менеджменту починається з визначення бізнесу та місії організації. Далі здійснюється постановка стратегічних цілей за чотирма рівнями управління. Етап розробки стратегії складається з декількох підетапів.

Перший підетап - аналіз конкуренції, другий підетап - аналіз внутрішнього середовища організації, третій підетап - формування портфелю стратегій. Етап реалізації стратегії включає два підетапи: перший - адаптація (формування) структури організації до вимог стратегічного плану, другий - адаптація культури організації до вимог стратегічного плану. Оскільки процес стратегічного менеджменту є безперервним, то його цикл замкнутий. На останньому етапі здійснюється порівняння досягнутих результатів із запланованими і виконується корекція попередніх етапів.

Розробка стратегії на кожному рівні закінчується створенням стратегічного плану.

Стратегічне планування є основою стратегічного менеджменту і охоплює:

- суворе формування цілей організації, її структурних підрозділів та особистих цілей кожного члена колективу;

- встановлення головної мети розвитку організації і цілей, що відображають процес її адаптації до навколишнього середовища, тобто ліквідація (пом'якшення) загроз і розвиток можливостей з урахуванням наявного потенціалу чи потенціалу, якого можна досягти;

- оцінку потенціалу організації і можливості його підвищення в перспективі (включаючи кадровий склад і внутрішньо-організаційні відносини);

- оцінку зовнішнього і внутрішнього соціально-економічного середовища, в якому діє організація, його можливих змін та похідних від цього вимог до функціонування і розвитку підприємства;

- організацію і стимулювання діяльності персоналу підприємства для досягнення визначених стратегій;

- основні напрямки, методи та інструменти досягнення поставлених цілей за існуючих можливостей і в складних ситуаціях;

- забезпечення надійної реалізації поставлених цілей і завдань необхідними ресурсами;

- облік, контроль і аналіз досягнення цілей стратегічного планування, їх оцінку та висновки.

Переваги стратегічного планування можна виразити таким чином, планування:

- заохочує керівників мислити перспективно;

- призводить до більш чіткої координації зроблених фірмою зусиль;

- веде до встановлення показників для подальшого контролю;

- змушує фірму чіткіше визначати свої завдання і політичні установки;

- робить фірму більш підготовленою до раптових змін та форс-мажорних обставин;

- наочно демонструє взаємозв'язок управління і обов'язки всіх посадових осіб [2]. Стратегічний менеджмент, включає в себе: передбачення, планування, контроль і оцінку. Він також передбачає діяльність вищого керівництва організації по визначенню бажаних напрямків розвитку, що дають конкурентні переваги перед іншими компаніями.

Ідеологія стратегічного менеджменту базується на тому, що прогнозування довгострокових перспектив з достатнім ступенем вірогідності є неможливим. Таким чином, стратегічний менеджмент визначається як технологія управління в умовах підвищеної нестабільності факторів зовнішнього середовища та їх невизначеності в часі.

Особливості туристичної галузі випливають із специфічних властивостей послуг, що надаються туристичними підприємствами та організаціями. Для початку слід окреслити специфіку туристських послуг і її вплив на менеджмент туристичної організації. Для цього слід зрозуміти, як глибоко і в якому напрямку має розвиватися управлінський інструментарій, щоб правильно вирішити ті специфічні проблеми, які притаманні туристичним організаціям.

Перша особливість туризму полягає у глибині його проникнення у систему відносин між суб'єктами бізнесу та складності взаємозв'язків між його складовими елементами. Більша частина туристичних підприємств невеликих розмірів. Великі туристські підприємства створюються лише в густонаселених районах.

Другу особливість туризму як об'єкта менеджменту полягає у складності вибору цілей. Для менеджменту приватних туристичних підприємств, які у своїй діяльності орієнтуються на отримання прибутку, характерні чіткі і вимірні цілі - накопичення цінностей, рух готівки, прибуток тощо. Для туристичних організацій таких цілей не існує ні на рівні підприємства, ні на рівні регіону. Туристична організація не має вимірних цілей, не можна об'єктивно оцінити її продуктивність та успіх.

Найважливішою особливістю менеджменту в туристичній компанії є специфіка туристичного продукту, його невіддільність від джерела формування. Товар в матеріальному вигляді існує незалежно від його виробника, туристична послуга, яка також є товаром, невіддільна від джерела її створення.

Специфіка туристичного продукту пов'язана зі специфікою туристичного попиту. Попит на туристичні послуги неоднорідний у силу трьох основних причин. Основна з них - невідчутність туристичного продукту. туризм культура соціальній менеджмент

Різноманітність споживачів туристичних послуг - ще одна причина неоднорідності попиту на них. Різні категорії туристів відрізняються метою поїздки, своїми вимогами до туристичних послуг, а також ціною, яку вони готові та в змозі оплатити. Кожному типу туристів відповідає певний сегмент туристичного ринку. На попит дуже сильно впливають такі фактори, як дохід, структура сім'ї, віковий фактор, освіта та професія.

Особливості туристичної галузі як об'єкта менеджменту вказують на те, що менеджери туристичного бізнесу повинні рахуватися з тим, що ця галузь зовсім не схожа на інші галузі. У зв'язку з цим можна виділити наступні риси, характерні для менеджменту будь-якого туристичного підприємства:

- По-перше, при плануванні туристичної діяльності, необхідно враховувати потреби та бажання кінцевих споживачів.

- По-друге, другорядність туристичної послуги. Хоча в сучасному світі значення туризму як засобу відновлення сил та здоров'я величезне, проте туристичний продукт не став ще товаром першої необхідності і навряд чи стане ним у найближчій перспективі.

- По-третє, в туристичній галузі набагато більше значення має маркетинг. Це пов'язано з тим, що продавець туристичної послуги, не маючи можливості представити її зразок-еталон (як це практикується при реалізації товарів), повинен знайти аргументи на користь свого товару-послуги.

- По-четверте, туристична послуга унікальна (повторити її в усіх аспектах неможливо). Це маршрут поїздки, умови обслуговування, вартість, тощо. Навіть два тури по одному і тому ж маршруту у однієї і тієї ж фірми часто проходять по-різному (це і стан транспортного засобу, події в країні перебування та інші фактори).

В основі стратегічного менеджменту лежить стратегічне планування, яке охоплює безліч питань і дає можливість представити картину майбутнього розвитку виробництва товарів і послуг, перспективних проектів, кадрової та фінансової діяльності компанії на плановій основі.

Критерієм оцінки дієвості стратегічного менеджменту в організації є те, якою мірою вона стала «самонавчальною», тобто відповідає двом умовам: неухильному підвищенню компетентності співробітників за допомогою їх постійного навчання; безперервному акумулюванню, обробки і застосування досвіду роботи в умовах нестабільності і невизначеності у зовнішньому та внутрішньому середовищі.



Список використаних джерел

1. http://tourlib.net/books_ukr/karyagin6-4.htm

2. https://studfiles.net/preview/5461714/page:2/

3. http://tourlib.net/books_ukr/vt3-2.htm

4. http://tourlib.net/books_ukr/vt3-5-2.htm

5. http://tourlib.net/books_ukr/pucentejlo52.htm

6. https://studfiles.net/preview/54

7. http://dspace.tneu.edu.ua/bitstream/316497/5685/1/ %20М

Размещено на Allbest.ru