Організація екстремальних турів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ТУРІВ

ВСТУП

Актуальність теми

На міжнародному ринку екстремальний туризм вид починає розвиватися з кожним роком все швидше. Але про деякі його форми багато хто просто щось чув, а деякі і не знають. В Україні останніми роками з'являються туристичні організації, які займаються вийнятково екстремальним туризмом, організовуючи тури. Кожна країна має що представити туристу-екстремалу, це і гори, печери, річки, моря, океан, або ж просто повітряний простір.

Об'єктом дослідження є форми екстремального туризму та країни світу як регіони з екстремальним потенціалом.

Предметом дослідження є екстремальний туризм як форма природокористування, проблеми та перешкоди, що стоять на шляху розвитку екстремальних курортів, проблеми і перспективи організації екстремальних турів.

Мета дослідження. Зважаючи на актуальність теми, було поставлено мету на основі вивчення та аналізу екстремально-курортного потенціалу країн, окреслити шляхи організації екстремальних турів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

ь ознайомлення с найпоширенішими видами екстремального туризму по видах : пішохідний, водяний, гірський, повітряний. - розвиток цього виду туризму в різних країнах.

ь розробка екстремальних турів.

В роботі було використано багато різнопланової літератури. Так, наприклад, книга Берлінського М.Ф. “Історія міста Києва” дала змогу докладно описати історію створення храмів. Структурно робота складається зі вступу, чотирьох розділів( по два підрозділи в II і III, та чотирьох підрозділів у IV ), висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ I. Київ. Європейська столиця

1.1 Поняття про екстремальний туризм

Останнім часом активно розвивається пригодницький туризм - вид туризму, який об'єднує всі подорожі, пов'язані з активними способами пересування та відпочинку на природі, що мають на меті отримання нових відчуттів, вражень, поліпшення туристом фізичної форми та досягнення спортивних результатів. До спеціальних видів відноситься різновид пригодницького туризму, а саме - екстремальний туризм, що набирає силу в усьому світі, особливо в Україні. Все більше людей прагнуть побачити красу підводного світу, спуститися по гірському схилу на лижах і навіть стрибнути з парашутом. У Європі, наприклад, цей вид туризму почав розвиватися швидкими темпами і ставати більш масовим в кінці 1980-х - початку 1990-х рр.. А у нас, в Україні, - з середини 1990-х. Незважаючи на те що цей вид туризму з року в рік стає все більш популярним, туристи в основному віддають перевагу таким, як і раніше популярним видам туризму, як екскурсійний, пізнавальний, пляжний і ін. А все тому, що велика частина туристів не знає, що в себе включає екстремальний туризм, куди можна поїхати ( можна і не виїжджати за межі свого міста) і скільки все це коштує. В Україні екстремальний туризм розвинений не так добре, як в інших частинах світу, зокрема в Європі.

Активні види відпочинку набувають все більше прихильників серед звичайних туристів. Особливо популярним став дайвінг, один з найекстремальніших видів. Дайвінг небезпечний і захоплюючий. На даний момент це дуже модний напрям відпочинку. Парашутистам і гірськолижникам доводиться потіснитися - число дайверів в Україні і в усьому світі стрімко зростає. Самі дайвери впевнені, що кращого відпочинку, ніж занурення на 40-метрову глибину з важкими балонами за спиною, немає. При погляді на цифри стає ясно: поширення дайвінга порівнянне тільки із епідемією. Зараз у світі майже 20 млн. сертифікованих драйверів-аматорів, а 40 років тому їх було всього кілька сотень.

Нині дуже популярні стрибки з парашутом. З парашутом почали стрибати більше ніж півстоліття назад, але в масовий вид відпочинку він перетворився тільки років 15 тому. Зараз існує багато варіантів стрибків з парашутом. Це і скайсерфинг, і групова акробатика, але все більшу популярність набирає ВАSE jumping.

Якщо комусь не подобається пірнати під воду або стрибати з величезних висот - тоді можна спробувати віндсерфінг, теж популярний вид відпочинку. (Але варто врахувати, що це задоволення пов'язане з постійними падіннями у воду і реальною можливістю захлинутися в морських хвилях, а також неминучими мозолями на руках.) Або ж випробувати себе в сплаві по бурхливих гірських ріках, який точно запам'ятається надовго ( рафтинг ).

Тим, хто боїться води, підійдуть піші тури. Це теж екстремальний туризм, який пов'язаний з труднощами і небезпеками.

Найекстремальнішим відпочинком можна сміливо назвати альпінізм, де перевіряється як фізична, так і психологічна витривалість людини.

Альтернативою альпінізму може стати похід по печерах. Вражень від такого походу зазвичай вистачає надовго.

1.2 Водні види екстремального туризму

Дайвінг (підводне занурення, пірнання) дуже популярний у всьому світі. Це досить дорогий різновид екстремального туризму. Загальна підготовка і спорядження обійдуться новачкові в суму близько $1000, додатково доведеться оплачувати вартість турпакета. Якщо ж спорядження не купувати, вартість підготовки до першого туру знижується до $250. Щоправда, тоді доведеться платити по $30 - $40 за оренду костюма, акваланга та інших необхідних на глибині речей. Ну а дійсно хороше спорядження коштує від $1500 за повний комплект.

Українські дайвери здебільшого молоді - їхній середній вік 30 років ( у США - 36 ). Це інтелігентна міська молодь: в Україні переважна більшість (77%) дайверів мають вищу освіту (у США - 50%).

В цілому дайвінг в Україні розвинений дуже слабо, і коштує за нашими мірками дуже дорого. Та й кількість туристичних фірм, що пропонують цей вид відпочинку безпосередньо в Україні, невелика. Адже Чорне море, звичайно, не зрівняється за красою підводного світу з Червоним.

Тому багато громадян Україні вважають за краще їздити в Шарм-ель-Шейх або Південно-Східну Азію, ніж у Крим. За трохи більшу ціну вони отримують значно більше задоволення.

Вейкбординг є комбінацією водних лиж, сноуборду, скейта і серфінгу. Катер буксирує рейдера, який стоїть на короткій, широкій дошці. Рухаючись на швидкості 30 - 40 км/год. з додатковим баластом на борту, катер залишає за собою хвилю, яку рейдер використовує як трамплін. У стрибку можна виконати безліч різноманітних трюків. Особливо динамічно вейкбординг став розвиватися на початку 1990-х рр.. Він зробив революцію у водному спорті так само, як свого часу сноуборд у гірських лижах. Із захоплення невеликої групи ентузіастів він перетворився в популярний спорт зі своєю філософією і культурою. Безліч трюків вейкбординг запозичив зі споріднених "досочних" видів спорту - сноубордингу, скейтбордингу.

Вартість повного комплекту "вейкбордінгского" спорядження - від $400. Для вейкбордингу потрібен спеціальний катер, але такі катери коштують дорого, тому в Україні з'являються рідко. Отже, в нашій країні цей вид відпочинку майже не розвинений через високу вартість турпродукту.

Водні лижі - один з найвідоміших видів активного відпочинку. Це гідна заміна гірським і бігових зимовим лижам. Водні лижі вперше з'явилися в 1922 р., коли американець Ральф Самуельсон, житель штату Міннесота, експериментуючи зі звичайними зимовими лижами, вирішив випробувати їх на воді. Дві широкі соснові дошки він оснастив кріпленням для ніг. Після чого винахідник успішно випробував лижі на водах озера в Лейк Сіті. Цей вид спорту постійно прогресував і сьогодні він став настільки видовищним і популярним, що в 1998 р. Олімпійський комітет Греції рекомендував запровадити водні лижі в програму Олімпіади 2004 р. в Афінах. Щоправда, остаточне рішення МОК цього питання так і не прийняв.

Ну а для занять водними лижами буде потрібно чотири речі: власне водні лижі, рятувальний жилет, рукавички і гідрокостюм. Вартість лиж варіюється від $120 до $1000, плюс інше спорядження (гідрокостюм, рукавички, рятувальний жилет) - приблизно $150. Водні лижі в даний час активно практикуються на Чорноморському узбережжі.

Віндсерфінг - різновид парусного спорту; гонки на спеціальній дошці овальної форми з вуглепластика із шорсткою поверхнею для стійкості, з плавниками-стабілізаторами на нижній площині і невеликим вітрилом, що кріпиться до дошки. Зародився в США (1968 р.).

Серфінг - те ж саме, тільки без вітрила. Власне, віндсерфінг і відбувся від серфінгу. При хорошому вітрі можна розвивати швидкість більше 10 - 12 м/с. Ну а рекорд на сьогоднішній день - більше 70 км/год.

Вартість комплекту спорядження досить висока. Віндсерф в комплекті $1000, запасний вітрильний комплект (щогла, гик, вітрило) - $500, гідрокостюм - $200, разом - $1700.

Каякинг - популярний за кордоном, набирає все більшу популярність і в Україні. Це спорт одинаків, хоча і не позбавлений командного духу, дає можливість кинути виклик стихії і залишитися з нею один на один.

У сучасному каякінгі розвивається три основних напрямки - гребний слалом, родео і сплав.

Слаломний каякінг - це вміння маневрувати на каяку, відчуваючи човен і воду.

Родео, на відміну від слалому, - це не тільки віртуозна техніка, але й елемент гри. Фрістайл на каяку - це виконання різних трюків на човні за рахунок особливостей рельєфу ріки.

На каяку можна відправитися у водний похід по річці будь-якої складності або проводити ігрові сплави на невеликому відрізку гірської ріки, вибираючи окремі перешкоди у вигляді бочок, валів і водоспадів і проходячи їх без нічого. Природно, щоб відчувати себе впевнено під час сплавів, необхідно володіти базовою технікою слалому і родео.

До складу екіпірування каякера входять: човен, шолом, рятувальний жилет, спідниця (перешкоджає попадання води в човен), прогумовані капці і весло.

Рафтинг - це захоплюючий спуск по гірській річці на каное або спеціальних плотах. Рафтинг - один з найбільш відвідуваних турів, абсолютно безпечний навіть для юних туристів. В останні роки він викликає такий величезний інтерес з боку любителів екстремального відпочинку, що більшість придатних для цього туризму гірських річок були освоєні професіоналами, які тепер пропонують рафтинг тури практично в будь-яку точку світу.

Рафт тури в основному бувають наступних видів: поїздки на день (від $60 до $150) або півдня ( близько $25 - $75 ) і багатоденні подорожі. Під час багатоденних турів туристи потрапляють у віддалені куточки гір з незайманою природою, розбивають табір у міру проходження ріки і досліджують дикі околиці навколо стоянок. Мінімальна вартість таких рафт-турів - від $1000 - $1500.

1.3 Наземні види екстремального туризму

Маунтинбайкінг стає все більш популярним, не дивлячись на свою дорожнечу. Щоб серйозно займатися маунтинбайкінгом, доведеться витратити чимало грошей. Так, велосипед для новачка коштує від $300 до $500, є гірські велосипеди із заднім амортизатором ціною до $10 тис. Звичайно, потрібно витратити гроші на амуніцію і різні запчастини, а це більше $800. Така сума - для новачка, професійний байкер витрачає значно більше грошей.

Спелеологія. Якщо судити з того, що спелеологи - це люди, які у вільний час відправляються в печери з величезними рюкзаками, то це туризм. Але в той же час спелеологія - це наука. Дослівно: "наука про печери", розділ геології, а саме картоведення і гідрогеології. А головне, печери - це останні білі плями на карті світу, остання можливість пройти там, де не тільки не ступала нога людини, але і куди не падав погляд її очей або фотокамер. Дослідженням цього загадкового підземного світу і займаються спелеологи.

Щоб займатися спелеологією, треба мати серйозну підготовку, причому не тільки фізичну, а й технічну, а також психологічну.

Спелестологія - це захоплююча суміш туризму та науки, що вивчає порожнини штучного походження. У широкому сенсі слова спелестологія - це наука про штучні підземні споруди. Спелестологія тісно пов'язана із спелеологією, тільки спелестологію не цікавлять печери. Їм цікаво проникнення в якісь підземні міські структури, недоступні або нецікаві для інших.

Х гонки - це коли екстремальні туристи настільки добре і універсально підготовлені, що можуть лізти на скелі, скакати на коні, сплавлятися на каяку або плоту по порогах, нестися по горах на велосипеді і спускатися по мотузках під водоспадом. Ці люди об'єднуються в команди і беруть участь у змаганнях, мета яких - якомога швидше пройти дистанцію в 300 - 400 кілометрів, використовуючи свої навички. Це називається мультиспортивні, або екстремальні (частіше навіть пригодницькі) гонки. На Заході щорічно проводиться більше 200 екстремальних гонок. Наприклад, найбільші гонки у Великобританії, організовані Асоціацією екстремальних гонок Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії.

1.4 Гірські види екстремального туризму

Альпінізм - вважається найекстремальнішим відпочинком. Сьогодні альпінізм являє собою цілу індустрію, яка рівномірно розвивається і популяризується. Як правило, для сходження прийнято обирати літо, коли погода дозволяє з мінімальними втратами добратися до наміченої вершини. Проте любителі гострих відчуттів не зупиняються і взимку, а складні погодні умови і сходи лавин тільки додають гостроти подорожі. У гори йдуть, щоб випробувати себе, ризикнути, перебороти все і дістатися вершини. Смак перемоги солодкий, навіть якщо альпініст підкорив не Ельбрус, а лише стінку на місцевому скалодромі.

Альпіністське оснащення коштує дорого, повний комплект якісного спорядження обійдеться туристу - екстремалу в $1500 - $2000. Втім, якщо хочеться просто раз у житті піднятися на Ельбрус, можна взяти спорядження і в оренду. Коштувати такий 10 денний тур буде близько $200.

Головною проблемою альпінізму в Україні, крім своєї дорожнечі, є мала кількість досвідчених інструкторів.

Гірські лижі та сноуборд. Гірські лижі - один з найстаріших видів активного відпочинку. З плином років кількість охочих кататися на гірських лижах не зменшилося, а навпаки, збільшилася. До того ж зараз гірськолижний сервіс набагато якісніший і різноманітніший, ніж років 10 тому, не кажучи вже про 1980-і, 1970-і рр.. Майже на будь-якому гірськолижному курорті є спуски як для професіоналів, так і для новачків. Спорядження - комплект: лижі, кріплення, палиці, черевики, костюм, шолом, маска, рукавички обійдеться в середньому в $700 - $800, оренда - приблизно $30 - $40 в день.

Сноубординг - спуск по снігу з гірських схилів на спеціально обладнаній дошці. Це більш агресивний, активний і екстремальний вид, ніж гірські лижі. Сноубординг, як окремий вид спорту з'явився в Америці в 60-х р. ХХ ст. Лютим шанувальником новомодного захоплення стали здебільшого серфери, які не бажали сидіти без діла в очікуванні літніх днів. У нашій країні сноубординг масове визнання одержав у середині 1990-х рр..

київський храм екстремальний курорт тур

1.5 Повітряні види екстремального туризму

Парашутний спорт - справа серйозна, і всі перелічені нижче дисципліни мають на увазі серйозну підготовку. Але для початку треба розібратися, що являє собою кожна з них.

Класичний парашутизм включає в себе дві вправи. Перше - стрибки на точність приземлення. Завдання полягає в ураженні мішені розміром 3 см. Друга вправа - комплекс фігур у вільному падінні. Змагання ведуться на час. Досить консервативний вид спорту: сам комплекс фігур не зазнає змін вже багато років. Вимагає відточеної майстерності і сталості в результатах.

Групова акробатика. Дана дисципліна переслідує мету побудови максимальної кількості різних фігур командою з декількох парашутистів. Класична кількість парашутистів у команді - 4 або 8. Бувають також команди з 16 спортсменів. Команда з чотирьох чоловік може побудувати за час вільного падіння близько 30 фігур.

Купольна акробатика полягає в побудові формацій з куполів розкритих парашутистів. Цим кардинально відрізняється від інших видів парашутного спорту, де робота над результатом йде до розкриття парашута (крім стрибків на точність приземлення).

При виконанні фігур купольної акробатики парашути входять у безпосередній контакт з парашутами інших спортсменів, при цьому часто відбуваються завали куполів. Тому парашутистам, що займаються купольної акробатикою, потрібно особливе устаткування.

Після того як всі фігури побудовані, настає етап, коли парашутисти повинні відокремитися один від одного і робити захід на посадку. Це найбільш складна і небезпечна частина вправи. Якщо куполи зачепилися один за одного, навіть приведення в дію замків відчеплення куполу може не допомогти, і купол не відійде. Розкриття ж запасного парашуту в такій ситуації досить небезпечно. Це робить купольну акробатику одним із найризикованіших видів парашутизму.

Фрістайл - порівняно молодий вид парашутизму, виник він приблизно 10 років тому. Полягає в показі спортсменом різних фігур у вільному падінні. Тут оцінюється краса і складність елементів, виконаних парашутистом, а також майстерність повітряного оператора, який виробляє зйомки спортсмена в повітрі.

Скайсерфінг - це стрибки з лижею на виконання різних фігур у вільному падінні. З'явившись в Україні недавно, скайсерфінг відразу ж став користуватися величезною популярністю.

Аеродинаміка лижника сильно відрізняється від простого вільного падіння, тому стрибки з лижею вважаються практично іншим видом спорту. Так як всі елементи виконуються в стані вільного падіння, для оцінки стрибка необхідний повітряний оператор, щоб на основі відеозапису члени журі змогли виставити оцінки. Таким чином, команда складається з двох членів - спортсмена лижника і спортивного оператора. У залік ідуть тільки перші 50 секунд відеозапису стрибка. Оцінюється майстерність і артистизм виконання фігур, а також якість роботи оператора.

BASE jumping. Бейс джамперу для заняття улюбленою справою - стрибками з парашутом - не потрібний літак або інша літаюча техніка. Він обходиться звичайним ліфтом, а найчастіше і власними руками і ногами плюс альпіністське спорядження.

Спортсмен бейсер забирається на дах будівлі, бажано хмарочоса, (яку-небудь телевежу, гору або скелю) і стрибає вниз.

Навіть ентузіасти цього виду спорту говорять, що це один з найбільш небезпечних видів, навіть на тлі екстремальних.

В Україні стрибки з висотних будівель і споруд вважаються дрібним хуліганством і караються в повній відповідності з Кримінальним кодексом.

Польоти на повітряних кулях звичайній людині доступні на різних фестивалях, які проходять і в нашій країні. Дальність польоту на повітряній кулі залежить від сили вітру (в ураган, звичайно, ніхто не полетить), при середній силі вітру - це 20 - 30 км. Місце приземлення цілком залежить від метеоумов.

Дельтапланеризм входить до числа всесвітньо відомих видів спорту. Сьогодні налічується близько 90 тис. дельтапланеристів по всьому світу, плюс щороку в небо здіймається близько тисячі новоспечених дельтапланеристів. Сучасні апарати неймовірно стійкі, міцні, і польоти на них можуть бути обмежені лише погодними умовами і досвідченістю самого пілота.

1.6 Екзотичні види екстремального туризму

Космічний туризм - найдорожчий і, мабуть, найекзотичніший вид екстремального туризму - подорож на орбіту Землі. Першими космічними туристами були американський мільйонер Денніс Тіто і громадянин ПАР Марк Шаттлворт. Кожному з них тижневе перебування на Міжнародній космічній станції коштував не менше ніж в $20 млн.

Суть кайтсерфінга полягає в тому, що людина, що стоїть на дошці, розганяється за допомогою повітряного змія, мотузка від якого знаходиться у нього в руках. Займатися кайтсерфінгом можна як у горах, так і на рівнинній місцевості, обов'язковою умовою є вітер. Можна навіть кататися по будь-яких полях. Але особливим шиком вважається прокотитися на дошці по водоймах, вкритих крижаною кіркою і запорошеним снігом. До того ж русла річок чи озер, як правило, є самими вітряними місцями. Дивовижна позасезонна універсальність дозволяє використовувати повітряних зміїв і взимку, і влітку. А деякі професіонали здійснюють стрибки до 100 м в довжину і 30 м - у висоту. Кайт дозволяє розвивати швидкість, що перевершує швидкість вітру більш ніж у два рази.

Джайлоо туризм - один з видів екзотичного екстремального відпочинку життя в первісному племені з усіма принадностями кочового побуту. Цей захоплюючий вид туризму успішно розвивається на високогірних пасовищах Киргизстану. Пропонується сон прямо на підлозі юрти чабана, поруч з димом вогнища, свіжа баранина і кумис, а також прогулянки верхи в горах і на пасовищах. Прекрасна можливість відпочити від великого міста.

Туризм на Північному і Південному полюсах. Відносно недавно почали здійснюватися круїзи в Арктику й Антарктику. І все більше бажаючих хочуть побувати в екстремальних кліматичних умовах і подивитися на екзотичних тварин, наприклад пінгвінів.

Зустрічаються і такі екзотичні тури, як поїздка в Чорнобиль або подорож по джунглях.

Бажаючих поїхати в Чорнобиль із зрозумілих причин не багато. Адже і після двох десятків років екологічна обстановка в цьому районі далека від оптимальної. Звичайно, відправляють туди аматорів гострих відчуттів у спеціальних костюмах у супроводі фахівців з дозиметрами.

При походах у джунглі у туристів з'являється можливість буквально вписатися в природу і при цьому бути відрізаними від цивілізованого світу. Навіть якщо така тургрупа має сучасні засоби супутникового зв'язку, для приходу допомоги може знадобитися кілька годин або днів, тому будь-яка надзвичайна подія може призвести до серйозних наслідків.

Резюмуючи вищесказане, очевидно, що екстремальний туризм дуже цікавий, захоплюючий вид відпочинку і з кожним роком стає все більш популярним серед різних верств населення, незважаючи на свою вартість.

У порівнянні з Україною екстремальний туризм в інших частинах світу у Східній Азії, в Європі, в Північній Америці - розвинений в досить високого ступеня. Жителі Європи і особливо Північної Америки навіть відносять екстремальний туризм до найбільш популярних видів спорту. До того ж доходи у населення цих частин світу значно вище, ніж в Україні, тому там екстремальним туризмом можуть займатися майже всі бажаючі.

Найбільш перспективними місцями для екстремального туризму в Україні є Карпати та Крим, адже тут сама природа створена для екстриму. У даних районах можна побудувати безліч висококласних гірськолижних курортів. Також там багато місць для альпінізму, спелеології, маунтинбайкінгу, каякинга, рафтингу. Якщо в цих районах вирішити проблему фінансування розвитку туристської інфраструктури, сюди будуть приїжджати не тільки українці, але й мешканці сусідніх країн.

Очевидно, що екстремальний туризм буде поступово розвиватися. Завдання держави полягає в тому, щоб зробити його максимально безпечним для учасників і не допускати безконтрольного використання та знищення природних туристських ресурсів. Екстремальний туризм належить до найбільш небезпечних видів туризму, його мета і полягає в тому, щоб відчути небезпеку. Всі види небезпек в екстремальному туризмі можна класифікувати за природою явища і ролі туристів у виникненні небезпечної ситуації.

РОЗДІЛ II. Михайлівський монастир

2.1 Історія монастиря

У 1108 році двоє братів - синів київського князя Ізяслава Ярославовича Петро-Ярополк і Михайло-Святополк - заснували в Києві, на місці стародавнього Дмитрієвського монастиря, Михайлівський монастир.

У цьому ж році, в пам'ять перемоги росіян над половцями, почалося будівництво головного собору нової обителі - собору в ім'я Михайла Архангела, проводиря небесного воїнства. У 1113 році собор був освячений. Михайлівський собор був поставлений на обриві Старокиївської гори, над стародавнім Борічевим узвозом - схилом до Дніпра. Собор став місцем поховання декількох поколінь київських князів. У 1240 році його розграбували і сильно пошкодили орди Батия. У XVII і XVIII сторіччях собор неодноразово перебудовувався. Замість одного у нього з'явилося сім куполів. З трьох сторін собор оточили добудови, а стіни укріпили контрфорсами. Найбільшою святинею Михайлівського монастиря стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені сюди дружиною князя Святополка, яка була дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина і носила в хрещенні ім"я Варвара. Ця святиня до останніх днів, до зруйнування Михайлівського собору, знаходилася в ньому. Знаменитий ігумен цього монастиря Феодосій Софонович у XVII столітті описав аж сімнадцять чудес від мощей святої великомучениці Варвари [3]. Історія Києво-Михайлівського монастиря знає й чимало інших дивних Божественних чудес, одне з яких записано в Никонівському літописі XVI століття під 1109 роком. Повідомляється, що на Михайлівській церкві з'явився невідомий птах "величиною з овна, і сяяв усілякими кольорами, і пісень безперестанно співав, і багато насолоди походило від нього, і сидів на церкві шість днів, і полетів, і ніхто ніколи вже не міг його бачити".

Сучасники вважали, що то був ангел, який в наступному році допоміг Святополку-Михаїлу і Володимиру Мономаху перемогти половців під час битви на річці Сальниці. Михайлівський Золотоверхий, як і кожен княжий храм, мав свою історію. В домонгольський період про нього згадується кілька разів у контексті політичних подій та міжусобиць. Маємо в літописі лише згадки про поховання двох нащадків Святополка в цьому соборі. "У рік 6698 (1190) проставився князь Святополк, син Юріїв, шурин Рюриків, місяця квітня в дев"ятнадцятий день. І покладений він був у Церкві святого Михаїла Золотоверхого, що її спорудив був прадід його, великий князь Святополк (Ізяславич)".

Чималої руйнації Михайлівський монастир зазнав під час падіння Києва від монголо-татарської навали 6 грудня 1240 року. При цьому найбільш уцілілим залишився собор. Нова згадка про Михайлівський монастир в післятатарську добу припадає на 1398 рік. У дарчій грамоті Печерському монастирю від 21 листопада 1398 року серед свідків названий "Святого Михаїла Златоверхого ігумен Стефан Переломило". Знову, більш як через двісті років після попередньої згадки, Михайлівський собор названо Золотоверхим.

З цього часу монастир все частіше згадується в різних письмових актових джерелах. Поступово можна вже встановити один за одним настоятелів, які управляли монастирем. Найбільш цікавим в історії української святині е XVII століття, коли монастир стає центром відродженого українського православ'я та його ієрархії на чолі з митрополитом Іовом (Борецьким), який до свого обрання на Київську першосвятительську кафедру був ігуменом Михайлівського монастиря. Авторитет цієї святині значно зріс від того часу, коли 1655 року ченці обрали своїм ігуменом вже згадуваного Феодосія (Софоновича), відомого церковного діяча, історика і вченого богослова. Видатним в історії монастиря було і XVIII століття. Київський митрополит Рафаїл (Заборовський) у 1734 році домігся того, що імператриця Анна Іоанівна видала указ, згідно з яким Михайлівський монастир повинен був очолюватися настоятелями в сані архимандритів. Нові сторінки в життя святої обителі внесла реформа Катерини II, якою вводилися так звані "духовні штати".

Указом від 10 квітня 1786 року монастир було переведено в розряд першокласних. Всі біографічні дані архимандритів Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIII століття свідчать про те, що посада настоятеля вважалась особливим етапом у сходженні кожного із них на єпископа. Чимало ректорів Києво-Могилянської академії переходило на підвищення до Михайлівського монастиря, а з нього вже - до Києво-Печерської лаври або на єпископські кафедри. Особливим у розвитку Михайлівського монастиря було XIX століття. Св. Синод Російської Православної Церкви 16 жовтня 1799 року приймає рішення про те, що в Золотоверхому Михайлівському монастирі настоятелями визначено бути вікаріям Київських митрополитів, з титулом "єпископів Чигиринських". Першим на такій посаді став архимандрит Феофан Шиянов.

Саме за його управління монастирем в маєтності Лазарівщина було відкрито скит Михайлівського монастиря, який здобув назву Феофанія. Всі настоятелі, вікарні єпископи Чигиринські, дбали про добробут дорученої їм обителі. В такому господарюванні особливо відзначився єпископ Аполлінарій (Виглянський) (1845-1858), який збудував і відремонтував чимало приміщень монастиря, що збереглися до наших днів. За його настоятельства у 1847 році графиня Ганна Олександрівна Орлова-Чесменська пожертвувала нову срібну з позолотою раку для мощей святої великомучениці Варвари, прекрасно оздоблену фрагментами з житія "невісти Христової". На цю раку було витрачено майже 25 пудів (400 кг) срібла високої 84 проби.

Михайлівський монастир повсякчасно був переповнений віруючими. Після Києво-Печерської лаври це було друге місце у Києві за паломництвом. Мощі святої великомучениці Варвари приваблювали багатьох богомольців не тільки з України, але й з Росії і близьких країн. В Золотоверхому монастирі був особливий устав, згідно з яким жила братія (Устав благочинного жития...). Богослужіння в Михайлівському соборі були величними. Цікаво описує їх К. Шероцький в своїй книзі "Киев. Путеводитель". Акафісти читали біля мощей Варвари по вівторках. Слід було побувати тоді в храмі, щоб послухати стародавні місцеві піснеспіви, які виконувались монастирською братією дещо крикливо з перевагою унісонів, але здатні були викликати релігійні переживання, а під час вечірні послухати спів "Блажен муж" і прокимнів.

2.2 Оздоблення Михайлівського монастиря

Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, збудований князем Святополком у 1108-1113 рр. і тоді ж прикрашений мозаїками та фресками, дожив до 30-х років ХХ ст., коли в період "соціалістичної реконструкції" Києва його було підірвано. Перед знищенням унікальної пам'ятки влада дозволила вченим зняти зі стін собору збережені в його інтер'єрі мозаїки й фрески, що й було здійснено в 1934-1935 рр. Після демонтажу зняті зі стін собору мозаїки та фрески деякий час знаходилися в Києві, однак невдовзі частина їх різними шляхами потрапила до Третьяковської галереї в Москві, до Російського музею та Ермітажу в тодішньому Ленінграді, а потім і до Новгорода (Росія).

Упродовж 1998-2000 рр. Михайлівський Золотоверхий собор за проектом архітектурної майстерні, яку очолює Юрій Лосицький, було відбудовано у формах українського бароко, які він набув у ХVІІІ ст. і які зберігав до часу свого знищення. В інтер'єрі собору були виконані копії мозаїчних зображень з тих, що збереглися, а також копії окремих фресок. Що ж до автентичних залишків михайлівських мозаїк та фресок ХІІ ст., які збереглися до наших днів, то проблема їх детального вивчення та публікації в повному обсязі збережених фрагментів лишається відкритою. Значна частина фрагментів михайлівських мозаїк та фресок перебуває нині за межами України. З них лише ті мозаїки та фрески, що знаходяться в Третьяковській галереї Москви, експонуються й опубліковані, ті мозаїки та фрески, що перебувають у С. Петербурзі та Новгороді, майже не виставляються, і більшість з них жодного разу не публікувалася. Ми зосередимо увагу на тих фрагментах михайлівських мозаїк та фресок, які були доступними для нашого вивчення, і спробуємо розглянути їх стиль як стиль єдиного ансамблю, а також висловимо кілька думок про виконавців цього ансамблю.

Така спроба робиться вперше, оскільки в полі зору дослідників, що писали про оздоблення Михайлівського Золотоверхого собору як до його руйнування, так і після нього, перебували, головним чином, лише мозаїки.

Це пояснюється тим, що фрески майже відразу після свого виявлення в 1888р. були суцільно записані олійною фарбою й частково перекриті нововстановленим іконостасом. Тому зараз ми маємо в кращому разі лише описи окремих фрескових зображень.

Фасади храму були прикрашені ліпними прикрасами - облицюваннями і орнаментом - виконаними відомим київським архітектором І. Григоровичем-Барським. Фризи барабанів були прикрашені оригінальними майоліковими розетками, що виблискували на сонці, подібно коштовним каменям. Славу Михайлівському Золотоверхому собору принесли його мозаїки і фрески. На думку мистецтвознавців, вони відкрили новий тип в еволюції живопису стародавньої Русі. "Мерехтливим живописом" називають мозаїки Михайлівського собору - вони, немов маревом, обіймали весь простір храму своїм то затухаючим, то спалахуючим з новою силою сяйвом.

Надзвичайно витончені і яскраві, мозаїки Михайлівського собору були видатним твором староруського живопису і переконливо свідчили про те, що в Київській Русі того часу вже склалася національна школа образотворчого мистецтва, вільна від впливу Візантії. Зародження цієї школи пов'язано з ім'ям геніального староруського художника, ченця Києво-Печерського монастиря Алімпія, неперевершеного майстра "мерехтливого живопису", ім'я якого ще при житті було оточено легендами. У мистецтві Алімпія помітна його близькість до традицій художньої константинопольської школи. Але він виробив свою власну художню мову, в якій переважає слов'янський народний початок. Як довели дослідження учених, всесвітньо відомі мозаїки Михайлівського собору належать роботі Алімпія. Михайлівський Золотоверхий собор в Києві зберігав безліч інших загадок. Але вони так і залишилися нерозгаданими. Собор, пам'ятник культури світового значення, був зруйнований комуністами в 1935 році.

Частина фресок і мозаїк збереглася. В Софіївському соборі збереглися: "Євхаристія", "Стефан і Фаддей" - фрагменти фігур святих; фрески-сцени «Благовіщення», мозаїка "Дмитро Солунській" і верхня частина фрескової фігури Самуїла - збереглися в Третьяківській галереї і в Російському музеї в Санкт-Петербурзі. Під час відновлення собору ці фрески і мозаїки були повернені в Михайлівський собор. З убрання храму уціліли дві шиферні плити з рельєфними зображеннями вершників, що скачуть. Одного з них вважають Святим Георгієм, іншого - Святим Дмитром. Деякі з дослідників вважають, що це портретні зображення князів або княжих дружинників, а деякі шукають коріння цих рельєфів в мистецтві Стародавнього Ірану. Походження цих рельєфів залишається загадкою, а їх тематика - неясною. До відновлення будівлі Михайлівського Золотоверхого Собору привернуті кращі творчі сили зі всієї України. Над відтворенням кожної деталі храму, від каміння фундаменту, до мереживних хрестів вінчаючих золоті куполи, працювали видатні архітектори, конструктори, інженери і будівельники. Величезне значення приділено відновленню минулої пишності внутрішнього убрання собору. Творчий підхід, велике уміння і знання своєї справи проявили художники, скульптори, різьбярі по дереву, що майже "з нуля" відтворили складні композиції стінних розписів і декоративних орнаментів, ажурне мереживо золотого барочного іконостасу і рельєфи виблискуючих мармурових балюстрад.

Розписи Михайлівського Собору, а це сюжети з святого писання, виконані по всіх канонах староруського храмового живопису. Хімічний склад фарб, колорит колірної палітри підібрані так, щоб протягом довгих років, численних глядачів не покидало піднесене враження свіжості і новизни розписів. При відтворенні таємного блиску мозаїчних композицій також застосовуються техніка і методи, що допомагають досягти максимальної дії на глядача.

Михайлівський Золотоверхий відвідує велика кількість вітчизняних та іноземних туристів, тому що він є однією з найвидатніших історичних пам'яток міста Києва.

РОЗДІЛ III. Андріївський узвіз. Андріївська церква

3.1 Андріївський узвіз. Музеї вулиці

Андріївський узвіз проходить від Володимирської вулиці до Контрактової площі (Подільський район). Пролягає Андріївською горою. Був найкоротшим шляхом від Верхнього міста до Подолу. Верхня частина узвозу виникла на шляху, який вже за часів Київської Русі зв'язував Старий Київ (Гору) із Подолом, пролягаючи між Андріївською (Уздихальницею) та Замковою (Хоревицею, Старокиївською горою, згодом Киселівкою) горами. Назва відома з 40-х років XVIII століття і походить, ймовірно, від Андріївської церкви. Основну забудову здійснено в 90-х роках XIX - початку XX століття. У будинку № 13 жив видатний письменник М. А. Булгаков. У будинку № 15 («Замок Ричарда Левове Серце») жили історик С. Т. Голубєв, художники І. С. Макушенко, Ф. С. Красицький, Г. К. Дядченко, скульптор Ф. П. Балавенський; наприкінці 1905 тут відбулися перші редакційні збори журналу «Шершень». У будинку № 34 жили філолог-орієнталіст Т. Г. Кезма, член-кореспондент Петербурзької АН філолог П. І. Житецький.

На вулиці є ряд споруд еклектичної архітектури. У верхній частині Андріївського узвозу - Історичний музей, Андріївська церква, у її підніжжя - сквер з ажурною металевою альтанкою кінця XIX століття. Андріївський узвіз перетинає Боричів Тік, Покровську вулицю і виходить до Контрактової площі. До 1500-річчя Києва Андріївський узвіз було реконструйовано (автори А. М. Мілецький, А. В. Колеснікова, Л. С. Гараніна, Д. П. Воронов). Вулиці було повернуто приблизно той вигляд, який вона мала на рубежі XIX і XX століть. Андріївський узвіз входить до архітектурного заповідника «Стародавній Київ». Від Андріївського узвозу до Замкової гори в 1983 прокладено дерев'яні сходи.

Андріївська гора - узвишшя на правому березі Дніпра. У районі Андріївської гори знаходилося слов'янське язичницьке капище, зокрема - головного слов'янського бога Перуна. Легенда пов'язує назву гори з освяченням її в I столітті н.е. апостолом Андрієм Первозванним, який передбачив виникнення Києва. У XI столітті на Андріївській горі був побудований Андріївський, або Янчин, монастир (Янка - дочка київського князя Всеволода Ярославіча), в якому була заснована перша в Русі жіноча школа з вишивальною майстернею. У 1212 князь Мстислав Молодецькою спорудив на Андріївській горі Крестовоздвіженськую церкву, що проіснувала до 1560. Згодом на її місці існували інші дерев'яні храми. У XVIII столітті на схилах Андріївської гори розміщувався Аптекарський сад. У середині XVII століття на Андріївській горі було споруджено Андріївську церкву.

3.2 Андріївська церква - український набуток

За легендою, у І столітті н.е. це місце освятив апостол Андрій Первозваний. В ХІ столітті тут виник Андріївський монастир, де було засновану першу на Русі жіночу школу з майстернею по виробництву гаптованих тканин.

Тут у вересні 1744 року у зв'язку з прибуттям до Києва імператриці Єлизавети Петрівни було закладено Андріївську церкву.

Фундамент церкви сховано у двоповерховій будівлі - стилобаті. Він тримає на собі зовні легку, виконану в стилі бароко сорокашестиметрову споруду. Фасад однокупольного храму з п'ятиглавим завершенням прикрашають колони, пілястри, багате ліплення. Вікна і двері декоровані орнаментом. З майданчика відкривається чудовий вид на Поділ і Дніпро.

Внутрішнє оздоблення храму, розроблене В. В. Растреллі, тяжіє до стилю рококо. Над ним працювали талановиті українські та іноземні майстри, авторами картин є відомий російський художник О. П. Антропов, українські живописці Г. К. Нос-Левицький, П. Т. Борисполець та інші.

Архітектурні обриси Андріївської церкви, що набула особливої краси після реставрації, надзвичайно вдало поєднуються з рельєфом місцевості і є не тільки невід'ємною частиною панорами Києва, а й вже давно стала символом Києва.

Взято з "Київ: погляд через століття", ст. 56; Київ, "Мистецтво", 1988 р.

Андріївська церква - пам'ятка архітектури 1747-1762 років світового значення, перлина храмової архітектурної спадщини доби бароко. Вона збудована за проектом видатного архітектора Ф.-Б. Растреллі і є одним з кращих творінь цього геніального зодчого. Будівництвом церкви керував зодчий Іван Мічурін, а до спорудження будівлі було залучено найкращих українських, російських та іноземних майстрів.

З 1968 року Андріївська церква - архітектурно-історичний музей, філіал Національного заповідника «Софія Київська». Цю церкву щорічно відвідують сотні тисяч людей, які приходять помилуватися шедевром архітектури бароко та отримати насолоду від духовної й класичної музики, що звучить у цій пам'ятці.

Франческо Бартоломео Растреллі (1700-1771) - італієць за походженням. З 1716 року жив і працював у Російській імперії. Растреллі створив багато споруд - палацові ансамблі, паркові будівлі, міські садиби та культові споруди. Серед них Зимовий палац і Смольний монастир у Петербурзі, палаци у Царському Селі, Рундалі (Латвія), Андріївська церква і Царський (Маріїнський) палац у Києві. За архітектурно-художнім вирішенням Андріївська церква є одним з кращих творів Растреллі.

Андріївську церкву збудовано в стилі бароко, для якого характерні парадність, динамічність архітектурних форм, багатство декору, гра світла і тіні, велика кількість позолоти. Зведена на залишках земляної фортеці XVII століття, церква стоїть на 14-метровому фундаменті - стилобаті, який являє собою двоповерхову будівлю з вісьма кімнатами на кожному поверсі. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Навколо церкви - тераса: з неї відкривається живописна панорама Подолу і Дніпра. Розміри церкви: довжина - 32 м, ширина - 20 м, висота від тераси до верху хреста - 50 м. Храм створено у формі хреста. Будову увінчують центральний купол та чотири декоративні наріжні вежі на масивних стовпах, що слугують контрфорсами. Ззовні церкву прикрашають колони з капітелями коринфського та іонічного ордерів, подвійні пілястри, карнизи складного профілю, позолочений ліпний, чавунний та мідний декор.

Внутрішнє оздоблення Андріївської церкви ближче до стилю рококо. Його виконано по формах українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів Івана і Василя Зіміних, П. Ржевського та інших. Інтер'єр Андріївської церкви - єдиний безстовпний простір, в якому чітко читається хрестоподібний план споруди, виразне архітектурне членування стін пілястрами, карнизами, півциркульними вікнами й люкарнами. Гармонійно поєднуючись та взаємодоповнюючи один одного, цілісний ансамбль інтер'єру утворюють такі різновиди мистецтва як архітектура, ліплення, різьблення, живопис. Вікна, двері, ніші, купол церкви декоровані багатим ліпленням з позолотою. Неперевершеними зразками різьбярського мистецтва в церкві є іконостас, надпрестольна сінь-ротонда, проповідницька кафедра, які вражають різноманітністю поєднання плоскої, рельєфної, горельєфної різьби по дереву, золоченої й поліхромної круглої скульптури.

Андріївська церква багато разів ремонтувалася. Задумана як палацова, вона невдовзі після побудови втратила опіку царського двору і поступово почала руйнуватися. Джерельні води розмивали фундаменти, у стінах з'явилися тріщини, частково був пошкоджений декор. Під час ремонту 1895-1900 років було спотворено первісну форму куполів. Протягом XX століття в пам'ятці кількаразово проводились значні ремонтно-реставраційні роботи: споруджена нова дренажна система, проводилось укріплення колон, стін, іконостаса, ремонтувалися склепіння, карнизи, мармурова підлога, відновлювались втрачені фрагменти ліплення, різьблення, реставрувався живопис. Проводилась реставрація сходів, паперті, стилобату. У 80-х роках проведено великі роботи по відновленню верхів церкви в первісних формах на основі оригінальних креслень Растреллі, фотокопії яких одержано з Віденського музею «Альбертіна» (автор проекту реставрації арх. В. І. Корнєєва). В результаті Андріївська церква набула зовнішнього вигляду, що відповідає авторському задуму, і посіла належне місце в історії вітчизняної архітектури.

Андріївська церква. Іконостас.

Невід'ємною частиною внутрішнього оздоблення Андріївської церкви є позолочене різьблення на дереві, яке прикрашає великий триярусний іконостас, кафедру для проповідей, надпрестольну сінь у вівтарі. Орнаментально різьблення поєднується з об'ємною скульптурою. Різьблені деталі виконувались у Петербурзі за малюнками Растреллі майстрами Йосипом Домашем, Андрієм Карловським, Матвієм Мантуровим.

РОЗДІЛ IV. СОФІЙСЬКИЙ СОБОР

4.1 Історія Софії Київської

Учені називають київський собор св. Софії досконалим прикладом синтезу мистецтва, яке відображає славу і велич Київської Русі. Комплекс Софія Київська занесено до списку світового культурного надбання ЮНЕСКО. Побудована у ХІ ст. за наказом князя Ярослава Мудрого, Софія Київська була центром духовного, політичного, соціального і культурного життя Давньої Русі. Тут коронували давньоруських князів, приймали іноземних послів, тут укладалися важливі міждержавні угоди.

У літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Отже, його будівництво велося в 20-30-і роки XI століття. Софіївський собор було засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами. Навколо Софійського собору - центральної споруди Ярославового міста - стояли кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт- парадного в'їзду в древній Київ, які сьогодні частково реконструйовані.[3]

Назва собору "Софійський" походить від грецького слова "софія", що в перекладі означає "мудрість". Присвячений "мудрості християнського вчення", собор мав утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську владу. Збудований, як головний митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським і культурним центром держави. Тут відбувалися церемонії "посадження" князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін собору збиралося київське віче; при соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека. За всю свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

4.2 Архітектура храму

Під час побудови першої кам'яної церкви в центрі Києва - Десятинної (989-996 рр.) - князь Володимир Святославич значно збільшив і зміцнив територію міста. За часів сина Володимира - Ярослава Мудрого в Києві почалось велике будівництво. Територію міста було розширено більш як у 8 разів і обнесено новими оборонними валами. У цей же період було збудовано митрополичий храм - Собор святої Софії, який став на той час головною монументальною спорудою міста.

XVII століття ознаменоване національно-визвольною боротьбою українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького і возз'єднанням України з Росією. У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення Переяславської ради.

У XVII - XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам'яне будівництво. У 1697 році велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря. Через два роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам'яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII-XVIII століть.

З трьох боків Софійський собор оточують два ряди відкритих галерей - двоповерхова внутрішня й одноповерхова зовнішня, утворена рядами підпружних піварок-аркбутанів. Згодом, очевидно у ХІІ-ХІІІ ст., зовнішнє галерею було надбудовано. Із заходу до собору, між зовнішніми галереями, прибудовано дві вежі, в яких широкі сходи вели на другий поверх - „полаті”. Дуже цікаві дві світлі зали на другому поверсі, які призначалися для князя та його почету. Головний архітектурний ефект споруди полягає в її складній, і разом з тим надзвичайно гармонійній композиції. Відкриті арки галерей неначе зв'язують споруду з довколишнім середовищем. Їх ритм пов'язаний із декоративними нішами, що прикрашають фасади, напівциркульними арками вікон, дверних пройомів і, нарешті, завершеннями куполів. Складність композиції нарощується знизу вгору й з краю в центр. Собор завершується тринадцятьма главами, з яких головна, найбільше оздоблених, - центр усього художнього задуму споруди.

Архітектурно-художній образ Софійського собору вражає своєю досконалістю й не поступається перед найвидатнішими тогочасними спорудами світу.

Цікаво відзначити одну особливість Софійського собору. За розмірами він не такий уже й великий. Проте винятково вдала композиція різномасштабних елементів створює враження грандіозності споруди. [1, 2]

Імена будівничих Київської Софії невідомі. Але майстри, що будували Софійський собор у Новгороді, залишили своє автографи на стіні башти. Це були Крол, Ніжко та Якимя. Не виключена можливість, що вони приїхали в Новгород з групою майстрів, які щойно закінчили будувати Київську Софію. Київський Софійський собор став зразком ще для двох видатних давньоруських будівель: Софійського собору в Полоцьку (1044-1066 рр.) та Софійського собору в Новгороді (1045-1052 рр.). Незважаючи на багато самобутніх рис, в них ясно простежується київський прототип. Обидві споруди в дальнішому мали величезний вплив на розвиток архітектури в північних і західних руських землях.

4.3 Особливості розпису і мозаїки

У Софійському соборі мозаїки прикрашали лише центральну частину споруди, передусім вівтар. Інтер'єр оздоблювали головним чином фресками, які не потребували дорогих матеріалів, були простішими у виконанні і разом з тим справляли величезний художній ефект. [5]

Стилістично фресковий розпис Київської Софії близький до мозаїк, усі майстри працювали за єдиним художнім задумом і, мабуть, серед них були такі, що могли виконувати мозаїки, і фрески.

Складання програми розпису фресок та мозаїк було відповідним завданням. По-перше, враховувалися вимоги замовника. По-друге, тут діяли церковні канони й правила, від яких відступити було неможливо, по-третє, ця програма розробляла, художні проблеми і, головне, композицію розпису в цілому. Побутує думка, що роботою по складанню програми розписів київського Софійського собору керував просвітер князівської церкви при Берестовському палаці, а згодом - київський митрополит Іларіон, який був довіреною людиною Ярослава Мудрого.

Розпис Київської Софії читається зліва направо і зверху вниз, як книга. На склепіннях собору були зображені сцени з легендарного життя Христа: „Різдво,” „Стрітення”, „Преображення” та інші. Під склепінням, в за коморах, збереглися сцени з пізніших євангельських подій: „Суд над Христом”, „Розп'яття” тощо. Нижче, на стінах, - сцени з євангельських легенд після „воскресіння” Христа: „Зішестя в пекло”, „Увірування Фоми” та інші. З цього циклу найцікавіша композиція „Послання учнів на проповідь”, що натякає на недавнє прийняття християнства на Русі. Всі постаті композиції виконано приблизно в одному масштабі, лише Христос більший за інші. Композиції майстерно вписані в площині півциркульних закомар та ділянки стін. Фрески виконували першокласні досвідчені митці, про що свідчать чіткий рисунок, стримана, але тонко підібрана гама.

4.4 Різьбярство - окраса собору

В оздобленні давньоруських храмів Х-ХІ ст. значну роль відіграє різьбярство. Давньоруські скульптори - „камяносечці”, розробляли орнаментальний рельєф, архітектурні деталі та оздоби, що прикрашали християнські храми й князівські палаци. В цих видах оздоблення давньоруські майстри досягли високої досконалості.