Оптимальний зміст річного циклу та структура фізичної, технічної, ігрової підготовленості хокеїсток на етапі спеціалізованої базової підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми. Підвищення спортивної майстерності хокеїсток збірної команди країни перебуває в прямій залежності від розвитку юнацького хокею на траві. Ця обставина викликає необхідність подальшого підвищення рівня і наукового обґрунтування системи підготовки резервів майстрів. Проте рівень фізичної підготовленості молодих талантів, недостатньо багатий технічний арсенал не забезпечують необхідних передумов для повноцінної роботи в командах.

Фахівцями вже проведено ефективну роботу з розробки підходів і тестів оцінки перспективних можливостей для занять хокеєм на траві на перших двох етапах багаторічного тренування, починаючи з віку 10-12 років до 15 років [25]. Якщо етапи початкової та попередньої підготовки мають своє експериментальне обґрунтування, то про етап спеціалізованої базової підготовки цього сказати не можна, що зумовлює актуальність проведення дослідження цілого ряду ведучих факторів тренування хокеїстів.

Аналіз науково-методичної літератури показав, що ефективність побудови тренувального процесу юних спортсменок може бути досягнута передусім за рахунок підвищення якості керування підготовкою юних спортсменів (В.А. Запорожанов, 1994; В.Н. Платонов, 1997; В.П. Філін, 1997). Підготовку спортсменів прийнято розглядати як керований процес, ефективність якого можна підвищити, якщо на практиці реалізується обґрунтована система педагогічного контролю (В.С. Келлер, В.Н. Платонов, 1993; Ю.В. Верхошанський, 1993; Л.П. Матвеєв, 1999).

У зв'язку з цим найважливішою передумовою підвищення ефективності керування тренувальним процесом юних хокеїсток є удосконалення педагогічного контролю, що дозволяє одержувати інформацію про результати тренувального впливу й на основі отриманих даних вносити відповідні корективи в багаторічний процес підготовки. Сучасні вимоги значно підвищують роль тренерів, які працюють з резервом, викликають необхідність удосконалення їхніх фахових знань про тенденції росту спортивного результату, вікові межі виконання тих або інших розрядів і розрядних вимог, що дозволяє уникнути як уповільненого, так і форсованого росту майстерності дітей і підлітків.

Мета дослідження: обґрунтувати оптимальний зміст річного циклу та структуру фізичної, технічної, ігрової підготовленості хокеїсток на етапі спеціалізованої базової підготовки.

Завдання дослідження:

Проаналізувати науково-методичну літературу та розглянути особливості вдосконалення різних сторін підготовки хокеїсток 16-17 років на етапі спеціалізованої базової підготовки.

Визначити рівень підготовленості дівчат на різних етапах річного тренувального циклу.

Розробити систему заходів, які сприятимуть удосконаленню спортивної майстерності хокеїсток.

Експериментально перевірити вплив запропонованої програми удосконалення спортсменок.

Об'єкт досліджень: тренувальний процес хокеїсток.

Предмет дослідження: підготовка 16-17-річних хокеїсток різної кваліфікації й ігрового амплуа у річному циклі.

Методи дослідження:

1) аналіз останніх досліджень та публікацій;

2) педагогічне спостереження;

3) тестування рівня фізичної підготовленості та працездатності;

4) педагогічний експеримент;

5) методи математичної статистики.

Теоретичне значення одержаних результатів: використання сучасних, найбільш ефективних засобів і методів тренування хокеїсток на етапі спеціалізованої базової підготовки є основою майбутніх успіхів в хокеї на траві.

Практичне значення одержаних результатів:

- комплексно визначено показники фізичної, технічної та ігрової підготовленості хокеїстів різної кваліфікації й ігрового амплуа;

- дістало подальший розвиток питання щодо взаємозв'язку різних сторін підготовленості та їхній вплив на ефективність змагальної діяльності спортсменок на етапах підготовки від ІІІ розрядів до майстрів спорту;

- визначено оптимальне співвідношення основних і допоміжних засобів у річному циклі тренування юних хокеїстів на етапі спеціалізованої базової підготовки.

Апробація результатів роботи. Розроблена експериментальна методика була включена у тренувальний процес спортсменок 16-17 років ДЮСШ з хокею на траві м. Суми. Результати дослідження опубліковані у статті «Особливості підготовки хокеїсток 16-17 років у річному циклі» збірника матеріалів Х Всеукраїнської науково-практичної конференції «Сучасні проблеми фізичного виховання і спорту школярів та студентів України» ІФК СумДПУ ім. А.С. Макаренка, яка проходила 29-30 квітня 2010 р. у м. Суми.

Загальні відомості про структуру та обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і переліку використаних джерел. Дипломна робота виконана на 54 сторінках машинописного тексту. Фактичний матеріал представлено на 7 таблицях.

РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА І МЕТОДИКА ПОБУДОВИ ПРОЦЕСУ ПІДГОТОВКИ ХОКЕЇСТОК 16-17 РОКІВ

1.1 Загальні основи планування тренувань протягом року

Типовий річний тренувальний цикл складається із трьох періодів: підготовчого, змагального і перехідного [39; 43]. В основі періодизації тренування лежать 2 фактори: календар спортивних змагань і закономірність розвитку спортивної форми - (фази становлення, зберігання і виходу із спортивної форми. Довготривалість періодів тренувань залежить від рівня підготовленості спортсменів, специфіки видів спорту і календаря змагань).

Календар спортивних змагань є зовнішнім фактором, який впливає на планування річного циклу, не менше важливим є другий внутрішній фактор, тобто пристосування організму гравців до поступово збільшення тренувального навантаження, що в кінцевому результаті призводить до набуття спортивної форми (див. додаток А). Спортивна форма - це стан максимальної готовності до індивідуальних можливостей високих спортивних досягнень. В процесі їх формувань виділяють 3 фази: фазу створення (становлення) спортивної форми; фази тимчасового її збереження і фази тимчасової втрати.

До кожної фази спортивної форми необхідно підбирати відповідні тренувальні взаємодії до задач, які вирішуються. Існує 3 періоди (стадії) управління спортивною формою: перший - підготовчий, під час якого забезпечується створення спортивної форми, другий - змагальний, коли створюються умови для її тимчасового зберігання і досягнення найкращих спортивних результатів, третій - перехідний, під час якого створюються умови для активного відпочинку від напруженої змагальної боротьби і разом з тим намагаються зберегти відповідний рівень загальної і спеціальної тренованості для того, щоб новий календарний рік можливо було почати з більш високого рівня [10; 22].

У хокеї на траві підготовчий період, як правило, починається з початку січня до початку травня, змагальний - з початку травня до середини листопада і перехідний - у грудні. Постановку тренування пов'язують з трьома рівнями в її структурі: рівнем макроструктури - структурою великих циклів підготовки (напіврічних, річних і багаторічних), рівнем мезоструктури - структурою середніх циклів і етапів підготовки, рівнем мікроструктури - структурою одиночного тренувального заняття і малих циклів (мікроциклів), що складаються із декількох занять.

В залежності від завдань кожного тренувального етапу структура і зміст мікроциклів діляться на втягуючі, базові, спеціально-підготовчі, підвідні, змагальні, відновлюючі. Тренувальні мікроцикли ділять (за змістом) на загальнопідготовчі, а по направленню і величині навантажень - на ординарні і ударні [3; 32; 14]. Структура підготовчого періоду представлена у табл. 1.1., яка складається з двох великих етапів - загальнопідготовчого і спеціальнопідготовчого. Етапи діляться на два мезоцикли: загальнопідготовчий етап складається з втягуючого і базового розвиваючого мезоциклів, а спеціальнопідготовчий етап складається з базового стабілізуючого і передзмагального мезоциклів [33; 8].

Таблиця 1.1 - Структура підготовчого періоду тренування хокеїсток на траві 16-17 років

Період	Підготовчий
Місяці	Січень	Лютий	Березень
Етапи	Загальнопідготовчий	Спеціальнопідготовчий
Мезоцикл	Втягуючий	Базовий розвиваючий	Базовий стабілізуючий	Передзмагальний
Мікроцикл	Два ординарних	Ординарний	Ударний	Відновлювальний	Ординарний	Два ударних	Відновлювальний	Ординарний	Ударний	Підводящий



В подальшому удосконалення фізичної, техніко-тактичної і психічної підготовки забезпечується в першу чергу участю гравців в календарних іграх. Прагнення добитися перемоги над командою суперника підіймає особливий емоціональний і фізіологічний фон, який значно підсилює вплив змагальних вправ.

Загальнопідготовчий етап складається із двох мезоциклів - втягуючого і базового розвиваючого. Від нього залежить підготовленість, кондиція гравців і займає він 3 місяці підготовчого періоду. Основна направленість цього етапу - це створення фундаменту спортивної форми, тобто покращення функціональних здібностей організму, сили, швидкості, витривалості, розширення кола засвоєння техніко-тактичних дій.

На початку підготовчого періоду у цьому мезоциклі проводиться 2 загальнопідготовчих ординарних мікроцикла. Основне завдання кожного такого мікроциклу - забезпечення постійного впрацювання всіх систем організму і збільшення їх функціонального стану після відносно продовженого відпочинку.

Постановка мікроциклів відрізняється об'ємом і змістом тренувального навантаження. Зміст мікроциклів має більш виражений специфічний характер за рахунок включення засобів і методів підготовки, більш адекватних хокею на траві. Динаміка занять в даних мікроциклах також хвилеподібна. Крива сумарного навантаження має дві вершини (припадають вони на 2 і 4 дні) і помітно знижується на 3 день, включає якби дві мікрохвилі [37; 39; 41].

Приблизно такі ж виміри придержують показники об'єму і інтенсивності. Подібна динаміка показників занять в мікроциклах більш специфічна і адекватна режиму змагальних етапів (якщо змагання проходять по турам).

Спеціальнопідготовчий етап включає в себе два мезоцикла: базовий стабілізуючий і передзмагальний. Особливість підготовки хокеїсток - оптимальний збіг тренувальних занять зі специфічною і неспецифічною направленістю, шукаючи заняття, відображене в постановці спеціальнопідготовчих мікроциклів.

Базовий стабілізуючий мезоцикл. В цей час знано більше занять присвячується техніко-тактичній і ігровій підготовці. Техніко-тактична підготовка проводиться в виді різних адаптаційних тренувальних завдань в поєднанні з спеціальною фізичною підготовкою. Динаміка сумарного заняття - хвилеподібна. В 4 і 5 дні мікроциклу сумарне тренувальне заняття досягається великих величин - головним чином за рахунок підвищення інтенсивності спеціальної підготовки [46].

Передзмагальний мезоцикл проводиться за 2-3 неділі до початку офіційних змагань сезону. Направленість основних занять - техніко-тактична і ігрова. Підготовка хокеїсток набуває виражений „інтегральний" характер. В цьому мезоциклі не потрібно забувати про збереження раніше досягнутого рівня спеціальної фізичної підготовки. Як правило, проводиться декілька контрольних ігор в підвідному мікроциклі. Крива показників динаміки - хвилеподібна з вершинами, які припадають на дні контрольних ігор. Об'єм і інтенсивність значно знижується [32].

Змагальний період. В цьому періоді використовуються змагальні і спеціальнопідготовчі вправи, направлені на збільшення спеціальної тренованості хокеїсток (табл. 1.2.). Він вирішує наступні основні завдання:

Таблиця 1.2 - Класифікація мікроциклів у змагальному періоді

Період	Змагальний
Мезоцикл	Змагальний
Мікроцикл	підвідний (середнє навантаження)	змагальний (навантаження залежить від рівня змагань)	підвідний (мале навантаження)	змагальний (навантаження залежить від рівня змагань)

1. Розвивати і піддержувати досягнутий рівень працездатності гравців.

2. Удосконалювати техніку і тактику гри шляхом підвищення ефективності дій кожної хокеїстки, комбінацій і організації гри в цілому, а також розвивати спеціальні навички і творчі здібності гравців.

3. Підвищувати рівень психічної підготовки шляхом систематичного впливу на моральні і вольові якості хокеїсток.

Намагання добитися перемоги над командою суперника піднімає особливий емоціональний фізіологічний фон, який значно підсилює вплив змагальних вправ. На цьому етапі всі елементи техніко-тактичної підготовки обґрунтовуються до високого ступеня стабільності [24].

Перехідний період. Довготривалість може бути від 2 до 5 тижнів (табл. 1.3.).

Таблиця 1.3 - Класифікація мікроциклів у перехідному періоді

Період	Перехідний
Мезоцикл	Перехідний
Мікроцикл	відновлювальний (педагогічний )	відновлювальний (медико-біологічний)	відновлювальний (психологічний)	втягуючий

Відновлювальний мікроцикл. З метою відновлення організму від минулих великих тренувальних занять в кінці етапу необхідно провести відновлювальні мікроцикли. Їх характерні особливості - невелика тривалість (3-5 днів) і невисоке сумарне навантаження (за рахунок зниження об'єму і особливо зменшення інтенсивності). Направленісь і зміст тренувальних занять у збігові з психологічними і медико-біологічними відновлювальними заходами повинні забезпечувати ефективність відновлення і якісну підготовку хокеїсток до початку наступного тренувального етапу. В зв'язку із збільшенням тренувальних і змагальних навантажень в хокеї скороченням між ігрових інтервалів до 1-2 дня проблема відновлення працездатності набуває дуже важливого значення [30; 33].

Засоби та методи відновлення прийнято розділяти на педагогічні, медико-біологічні і психологічні.

Педагогічні відновлювальні засоби займають провідне місце в управлінні працездатності спортсменок до засобів раціонально-організованої рухової діяльності. До них відносять:

1) раціональна організація і програмування мезо- і мікроциклів, які передбачають оптимальні відношення різних видів, направленості фізичних навантажень та динаміку співвідношення навантажень, відпочинку з урахуванням стану, можливостей хокеїсток, цілеспрямоване планування одного тренувального заняття, тренувального дня і мікроциклу, які передбачають оптимальне співвідношення різних тренувальних навантажень та відпочинку;

2) раціональна організація та планування різних за тривалістю ( від 1 до 5 днів ) міжігрових мікроциклів з оптимальним чергуванням підтримуючих і відновлюваних тренувальних занять, комплексним застосуванням різних засобів відновлення;

3) введення в кінці кожного мезоциклу спеціалізованих відновлювальних мікроциклів, які передбачають широке використання комплексу різних засобів відновлення;

4) суворе застосування індивідуальних навантажень, відпочинку і відновлення в залежності від стану здоров'я хокеїсток [29; 44 ].

Медико-біологічні відновлювальні засоби - це спеціальне харчування, вітамінізація, фармакологічні препарати, раціональний режим, фізіотерапевтичні засоби відновлення: масаж, лазні. Особливо важливе значення медико-біологічних засобів набувають при двох- і трьохразових тренуваннях в день, при втомленні, участю в змаганнях або контрольних, тестових матчах.

Психологічні відновлювальні засоби направлені на зниження нервово-психологічного напруження, стану психічної пригніченості, що в свою чергу, сприяють швидкому відновленню рухової сфери і фізіологічні функції організму.

Психологічні засоби відновлення поділяють на дві групи:

психолого-педагогічні засоби ( підхід тренера до спортсмена з урахуванням організації цікавого різностороннього відпочинку, індивідуальні і групові бесіди, впливі впевненості в своїх силах);

психологічні засоби, направлені на регуляцію і корекцію психологічного стану ( гіпноз, навіювання, сон, релаксація) [46].

Планування і проведення тренування є важливою часткою методики спортивних тренувань. Тренувальне заняття тривалістю 1,5-2 години розподіляється на чотири частини:

1. Ввідна частина (5 хв.) - перевірка присутніх, визначення завдань тренування, організаційні дії.

2. Підготовча частина ( 15-30 хв.): а). загальна розминка (8-15 хв.) - ходьба, біг у повільному темпі, різновиди бігу, стрибкові вправи, стретчинг (індивідуально і в парах), б). спеціальна розминка (7-15 хв.) - вправи на місці із ключкою і м'ячем (жонглювання), передачі та зупинки м'яча в парах.

3. Основна частина (60-70 хв.): залежно від визначених раніше завдань - удосконалення техніко-тактичної майстерності, ігрова підготовка, комплексна підготовка (вирішуються завдання технічної та спеціально фізичної підготовки).

4. Заключна частина (10-15 хв.) - повільний рівномірний біг, вправи для відновлення дихання, аналіз проведеного заняття, організаційні дії [12].

1.2 Особливості підготовки дівчат у хокеї на траві

В сучасному хокеї підготовка спортсменок проводить за певними напрямками, які полягають у наступному. Технічна підготовка хокеїсток визначається упевненим володінням основними технічними прийомами у складних, часто змінних ігрових ситуаціях, здібності долати активні дії суперника, грамотно оцінювати ігрову ситуацію в цілому і в окремі моменти гри, легко володіти ключкою, веденням м'яча і виконанням ударів по м'ячу [38].

Техніка хокея на траві - це сукупність спеціальних ігрових прийомів і способів, забеспечуючи найбільше ефективне ведення ігрової діяльності. На кожному етапі розвитку вона з'являється як засіб ведення спортивної боротьби, що дає можливість гравцеві в межах правил вирішувати конкретні тактичні завдання в різних ігрових ситуаціях. Для досягнення позитивних результатів у швидко мінливих ігрових положеннях хокеїстка повинна опанувати великим арсеналом прийомів і способів техніки. Чим більшою кількістю прийомів і діями володіє спортсмен, тим у більшій мірі він підготовлений до вирішення складних тактичних задач, виникаючих у ході спортивного поєдинку, тим успішніше він може протистояти атакуючим діям суперника і одночасно ставить останнього в складних положеннях. Рівень технічної майстерності окремого гравця багато в чому визначає успіх команди.

Традиційно технічні прийоми гри в хокеї на траві прийнято розділяти на дві основні групи - техніку гри польових гравців і техніку гри воротаря, треба відзначити, що комплекс прийомів гри індивідуально і по лініях захисту, нападу, півзахисту в сучасному хокеї на траві став набагато складніше, оскільки грати хокеїсткам за правилами гри дозволено тільки лівою (плоскою) стороною ключки, а це значить, що гра лівого крайнього нападаючого технічно складніша в порівнянні з грою правого крайнього нападаючого через незручність положення [19; 20].

Всі технічні прийоми польових гравців можна підрозділити на техніку гри у нападі і техніку гри у захисті. У техніці нападу виділяють техніку пересування та техніку володіння ключкою, м'ячем. У техніці захисту - техніку пересування та техніку протидії володінню м'ячем. Кожна із названих груп об'єднує прийоми гри, котрі можуть виконуватися різними способами [4; 34].

Техніка нападу. Техніка пересування. Пересування гравця - це його дії під час вибору місця на полі. Техніка пересування гравців у хокеї на траві містить у собі такі прийоми: ходьба, біг, стрибки, зупинки, повороти, фінти.

Ходьба використовується хокеїстками для зміни позиції під час ігрових пауз, для зміни темпу руху в поєднанні з бігом. У грі використовується ходьба звичайна і приставним кроком. Гравці пересуваються обличчям, боком або спиною.

Біг - основний спосіб пересування в хокеї на траві. Звичайний біг застосовується для виходу на вільне місце, для переслідування суперника. Біг перехрещеним кроком дозволяє гравцям змінити напрямок руху при ривках з місця в бік, після виконання поворотів. Біг приставним кроком використовується для прийняття найбільш тактично вигідного положення на ігровому полі.

Стрибки використовуються при виконанні поворотів і зупинок, для зупинки м'ячів, які високо летять (після закидів), а також для подолання виниклих перешкод у вигляді ключки суперника, яка лежить.

Повороти дозволяють хокеїсткам змінювати напрямок руху з мінімальною втратою швидкості. Основними прийомами поворотів є переступання, стрибок і поворот на опорній нозі.

Зупинки є ефективним засобом зміни напрямку руху. Після зупинки нерідко слідує ривок, відхід праворуч або ліворуч. Існує два види зупинок: стрибком і випадом.

Фінти - обманні рухи, направлені на те, щоб ошукати суперника і виграти двобій у ігровому епізоді. Переміщуючись по ігровому полю, гравці, які атакують, застосовують фінти із зміною швидкості руху та із зміною напрямку руху [27; 8; 42].

Техніка володіння ключкою та м'ячем. Ключка - основний спортивний елемент гри в хокеї і від того, як хокеїстка, що починає оволодівати технікою її ведення, багато в чому залежать її особисті спортивні успіхи в майбутньому. Велике значення для правильного виконання технічних прийомів має спосіб тримання ключи - хват. Розрізняють декілька різновидностей засобів тримання ключки: основний хват, хват дубль - ве, зворотний хват, плоский хват, укорочений хват та хват однією рукою. При грі хокеїстки повинні надійно виконувати і ефективно використовувати ведення, поштовх, удар, кидок, щиголь, зупинку, підправлення, фінт [18; 7].

Ведення м'яча застосовується при пересуванні хокеїсток. Гравець може вести м'яч перед собою, праваруч (зі зручного боку) або ліворуч (з незручного боку). У грі використовують різні способи ведення: не відриваючи ключки від м'яча (гладке ведення), поштовхами, індійським дриблінгом.

Ведення м'яча, не відриваючи ключки (гладке), використовується коли необхідно утримувати м'яч у недосяжності від атакуючого суперника.

Ведення м'яча поштовхами полягає в тому, що гравець несильними поштовхами посилає м'яч уперед, звичайно на 1-2 м, у напрямку свого переміщення, потім доганяє його, повторюючи ці ж дії. Цей спосіб дозволяє гравцеві переміщатися по полю з найбільшою швидкістю, і його варто використовувати під час руху на вільних ділянках.

Ведення м'яча індійським дріблінгом хокеїстка виконує, повертаючи ключку і пересуваючи м'яч попереду себе зигзагоподібно, вліво - вправо, обмежуючи ключкою амплітуду бічних відхилень м'яча. Обертальний рух виконується лише лівою рукою, права рука при цьому утримує ключку відносно вільно.

Поштовх - технічний прийом, найчастіше використовується для виконання коротких і середніх передач м'яча. Виконання поштовху може здійснюватися з переносом ваги тіла на ліву або праву ногу. У першому випадку поштовх виходить більш сильним. Однак другий варіант дозволяє виконати цей технічний прийом практично без попередньої підготовки, що робить його найбільш ефективним і при передачах м'яча, і у ході атаки воріт.

Удар - технічний прийом для середніх і довгих передач і завершення атаки воріт. Удари можуть виконуватися із зручного і незручного боку. Існують такі різновиди ударів: прямий, підсіканням, замітаючий і ребром ключки. Начастіше гравці виконують прямий удар праворуч.

Кидок виконується гравцями зі зручного і незручного боку. Розрізняють кілька видів кидків: кистьовий, закид та підкидання. Кистьовий кидок використовується під час атакування воріт суперника. Закид застосовуються хокеїстками для виконання передач - при перекиданні м'яча через скупчення гравців, при передачах на вільне місце за спину захисникам, у центральній частині поля. Підкидання призначене для передачі на коротку відстань або перекидання м'яча через перешкоду (ключку суперника, воротаря).

Зупиняти м'яч дозволяється тільки ключкою. Зупинки м'яча поділяються на повну зупинку і прийом м'яча.

Фінти (обманні рухи) - група прийомів, що виконуються гравцем у ході двобою із суперником. Фінт - це комплекс різних рухів тулубом, головою, ногами, ключкою направлений на те, щоб ошукати суперника й обіграти його. У техніці виконання фінтів виділяють дві частини: помилкову (підготовчу) та істинну. Завдання першої частини - змусити суперника повірити в істинність першого руху, зреагувати на нього, спонукати до протидії. Завдання другої частини - реалізувати справжні наміри хокеїстки і звільнитися від опіки суперника [6; 45].

Техніка захисту. Техніка пересування гравців у хокеї на траві містить у собі такі прийоми: ходьба і біг (звичайні, спиною вперед, приставним кроком, перехресним кроком, зі зміною швидкості, по прямій і зі зміною напрямку руху), стрибки, зупинки, повороти, фінти.

Техніка протидії володінню м'ячем.

Основним способом протидії гравцям команди-суперника, що володіє м'ячем, є відбирання м'яча, виконується двома способами: вибиранням і зупинкою.

При організації захисних дій можуть бути використані фінти ключкою (на вибивання м'яча, на зупинку м'яча), фінти тулубом та головою (на вихід), комбіновані фінти (фінти переміщенням).

Тактична підготовка - це процес формування системи способів ведення гри. Тактика гри включає два великих розділи: тактика гри в нападі і тактика гри в захисті. Ці розділи включають індивідуальні, групові та командні тактичні дії [13].

Тактика гри в нападі. Індивідуальна тактика. Індивідуальні дії можуть здійснюватися хокеїстками з м'ячем і без м'яча. До дій без м'яча належать: відкривання, відволікання суперника, фінти, створення численної переваги на окремій ділянці поля.

Відкривання - вихід хокеїстки на вільну позицію, що дає можливість звільнитися від опіки суперника, відірватися від нього, й одержавши м'яч, продовжити атаку команди або завдати удару по воротах. Відкриватися можна вперед, убік, а за необхідності й назад.

При виконанні відкривання хокеїсткам необхідно враховувати наступне:

відкриватися необхідно несподівано для суперника і на високій швидкості, що дозволить відірватися від нього і зробити запас часу для одержання й обробки м'яча;

відкривання не повинне ускладнювати дії партнерів, які не володіють м'ячем;

наближення гравця, який відкривається, до партнера, який володіє м'ячем, недоцільне, тому що гальмує розвиток атаки.

При виконанні відволікаючих дій хокеїсткам необхідно пам'ятати:

- переміщення гравців повинні бути переконливим - створювати реальну загрозу і тим самим змушувати захисників слідувати за своїми підопічними;

- при відволіканні не слід переміщатися на максимальній швидкості, тому що суперник може не встигнути зреагувати на розпочатий маневр і не піде за нападником;

- найбільш ефективним є застосування кількох варіантів відволікаючих дій - це значно ускладнює дії захисників [21].

Основними індивідуальними діями хокеїсток з м'ячем є: прийом м'яча, просування з м'ячем, атака воріт і обманні рухи.

Прийом м'яча означає не просто зупинку, але і подальшу його обробку для передбачених тактичних дій.

Для просування з м'ячем гравці використовують ведення й обведення.

Ведення м'яча застосовують при проривах, у тих випадках, коли партнери по команді закриті та комусь треба передавати м'яч, а також при необхідності відтягнути на себе одного з гравців суперника.

Обведення застосовується на підступах до воріт або тоді, коли гравця активно атакує суперник. Обведення є найважливішим засобом індивідуального подолання оборони суперника.

Фінти (обманні рухи) застосовуються при передачах, веденнях і обведенні.

Для завершення дій команди, що атакує, гравці застосовують удари по воротах, підправлення, добивання.

Удари по воротах виконуються різними способами (удар, поштовх, кидок, щиголь), з різної дистанції, на різній висоті, після різних дій (ведення, обведення, передачі). Одним із варіантів індивідуальних дій гравця, під час атаки є виконання штрафного кидка (пенальті).

Необхідно пам'ятати, що кидок або удар по воротах - це тільки початок атаки воріт. Тому відразу після нього хокеїстка та її партнерки по команді повинні йти на добивання м'яча, що відскочив від воротаря або захисників.

Ефективність підправлення визначається здатністю хокеїстки зіграти на випередження, його вмінням обрати найкращу позицію для взяття воріт [36; 39].

Групова тактика. Більшість тактичних завдань вирішується при взаємодії двох або кількох гравців, тобто в комбінаціях. Найпростішою тактичною комбінацією є передачі між двома або кількома нападниками, які прагнуть у такий спосіб обіграти захисників і створити на ділянці поля перевагу над суперником. Ефективною комбінацією є гра «у стінку»: хокеїстка, яку зустрічає суперник, виконує передачу партнерові та відразу ж швидко виходить на вільне місце. Пропущення м'яча найчастіше використовується при завершенні флангових атак. Комбінація «зміна місць» полягає в обіграванні суперника за рахунок переходу гравця зі своєї лінії в лінію свого партнера.

Командна тактика. Командні дії в нападі поділяються на два види: швидкий напад і поступовий (позиційний) напад.

Швидкий напад полягає в тому, що, відібравши м'яч у суперника, гравці максимально швидко починають контратаку, прагнуть найкоротшим шляхом вийти до воріт суперника, позбавивши його часу на організацію оборони, та завершити атаку до повернення захисників на свою половину поля. Успішність атакуючих дій при швидкому нападі багато в чому визначається вмінням гравців максимально швидко рухатися без м'яча і з м'ячем, зберігаючи при цьому високу точність виконання технічних прийомів, їх уміння використовувати разноманітні тактичні комбінації. Для організації швидкого нападу велике значення має постійне маневрування одного з гравців команди, який атакує в зоні оборони суперника, його готовність прийняти несподівану передачу пертнерів, при необхідності взяти гру на себе і самому завершити атаку або змусивши суперника порушити правила в колі удару, домогтися штрафного кутового.

Позиційний напад використовується проти добре організованої оборони суперника. Він застосовується і для того, щоб збити темп гри, зберегти контроль над м'ячем і виграти час. Залежно від основного напрямку розвитку атакуючих дій команди можна говорити про атаку по центру, по флангу або по всій ширині поля [17].

Тактика гри в захисті. Індивідуальна тактика гри хокеїсток поєднує вибір місця, дії проти гравця без м'яча (закривання, перехоплення) і дії проти гравця, який володіє м'ячем (протидія прийому м'яча, протидія просуванню з м'ячем, протидія передачі м'яча, протидія ударам по воротах, фінти).

Дії проти гравця без м'яча спрямовані на те, щоб перешкодити нападникові зайняти зручну позицію й одержати м'яч.

Дії проти гравця з м'ячем повинні перешкодити суперникові взаємодіяти з партнерами, просуватися з м'ячем або завдавати удари по воротах.

Вибір місця. Уважно спостерігаючи за розвитком атаки, захисник постійно змінює своє розташування на полі, зберігаючи контроль за опікуваним суперником.

Закривання суперника спрямоване на те, щоб зайняти вигідну позицію, що заважає йому вийти на вільне місце або оволодіти м'ячем. Щільне закривання (контактне) застосовується під час гри в колі удару або поблизу нього. При нещільному закриванні (дистанційному) гравець, який захищається, розташовується так, щоб мати можливість стежити за передачами м'яча, діями на полі усіма переміщеннями свого підопічного.

Перехоплення м'яча залежить від вибору захисником правильної позиції, своєчасного виходу на м'яч, оцінки ігрової ситуації. Повним перехватом м'яча оволодіває сам гравець, який перехоплює або його пертнер, а неповний перехват вдається лише перервати передачу суперника, змінивши її напрямок або вибивши м'яч за бокову або лицьову лінію.

Групова тактика спрямована на протидію атакувальним комбінаціям суперника, на організацію взаємодій та підстрахування гравців. Вона включає: страхування, розбір гравців, переключення, протидію комбінацій «стінка», «схрещування», «пропуск м'яча», взаємодію з воротарем і тактику гри в стандартних положеннях: при штрафних кутових ударах, при кутових ударах, при вільних ударах.

Командна тактика гри у захисті визначає організацію активного захисту (пресинг по всьому полю), пасивного захисту (гри в своїй зоні) та комбінований захист [9].

Фізична підготовка хокеїсток. Сучасний хокей на траві - це атлетична гра, характерна високою руховою активністю, більшою напругою ігрових дій, яка потребує від спортсмена мобілізації функціональних можливостей і швидкісно-силових якостей. Засоби спортивної підготовки - різноманітні фізичні вправи, які прямо або опосередковано впливають на вдосконалення майстерності спортсменок.

Фізична підготовка хокеїсток направлена на рішення наступних основних педагогічних задач:

Підвищення рівня розвитку і розширення функціональних можливостей організму.

Удосконалювання фізичних якостей (сили, швидкості, витриваолості, спритності, гнучкості), а також розвиток зв'язаних з ними комплексів фізичних здібностей, забеспечуючи ефективність ігрової діяльності [2; 11; 23].

Вирішення цих задач здійснюється в процесі загальної і спеціальної фізичної підготовки.

Загальна фізична підготовка забеспечує всесторонній розвиток хокеїсток і створює передумови для найбільш ефективного прояву спеціальних фізичних якостей. В тренувальному процесі вона повинна мати специфічну спрямованість, зміцнювати органи і системи організму стосовно до потреб хокею на траві, сприяти переносу тренувального ефекту з підготовчих вправ на основні дії.

Спеціальна фізична підготовка відіграє ведучу роль у формуванні рухових здібностей хокеїсток і знаходяться у прямій залежності від особливостей техніки, тактики гри, показників змагальної нагрузки і психічної нагрузки. Вона здійснюється у тісному зв'язку з удосконаленням навиків і вмінь хокеїсток, з урахуванням умов і характера виконання цих навиків в змагальній обстановці [5; 31].

Силова підготовка хокеїсток. Під силою людини слід розуміти його здатність долати опір або протидіяти йому за рахунок діяльності м'язів.

Виділяють такі основні види силових якостей: максимальну силу, швидкісну силу і силову витривалість.

Під максимальною силою слід розуміти найвищі можливості, які спортсмен здатний проявити при максимально довільному м'язовому скороченні. Рівень максимальної сили виявляється у величині зовнішніх опорів, які спортсмен долає або нейтралізує при повній довільній мобілізації можливостей своєї нервово-м'язової системи.

Швидкісна сила - це здібність нервово-м'язової системи до мобілізації функціонального потенціалу для досягнення високих показників сили в максимально короткий час.

Швидкісну силу слід диференціювати залежно від величини виявів сили в рухових діях, пред'являючи різні вимоги швидкісно-силовим можливостям спортсмена.

Силова витривалість - це здатність тривалий час підтримувати достатньо високі силові показники. Рівень силової витривалості виявляється в здатності спортсмена долати стомлення, в досягненні великої кількості повторень рухів або тривалого додатку сили в умовах протидії зовнішньому опору.

Процес силової підготовки в сучасному спорті направлений на розвиток різних силових якостей, підвищення активної м'язової маси, зміцнення сполучної і опорної тканин, поліпшення статури. Паралельно з розвитком сили створюються передумови підвищення рівня швидкісних якостей, гнучкості, координаційних здібностей.

Важливою стороною силової підготовки є підвищення здатності спортсменів до реалізації силових якостей в умовах тренувальної і змагальної діяльності конкретного виду спорту, що вимагає забезпечення оптимального взаємозв'язку сили із спортивною технікою, діяльністю вегетативної нервової системи, іншими руховими якостями.

При раціонально організованому тренуванні наголошується дуже високий ефект як відносно розвитку різних силових якостей, так і у відношенні збільшенні м'язової маси, її рельєфності, зміни статури. Проте, якщо принципи раціональної побудови силової підготовки порушуються, то її ефективність виявляється не високій, а вірогідність серйозних відхилень в стані здоров'я - перш за все травм м'язів, зв'язок, сухожилок, суглобів - різко зростає. З обережністю необхідно відноситися до побудови силової підготовки спортсменів на початку тренувального року або після тривалої перерви в заняттях.

Наступна якість, яку повинні розробляти в собі хокеїстки - це витривалість. Гравець, який швидко втомлюється за невизначений період гри і просить заміни, хай навіть володіючи позитивними якостями, не може бути корисним команді. Витривалість розділяють на загальну і спеціальну.

Для виховання загальної витривалості спортсмени виконують різні фізичні вправи, ігри з м'ячем, біг по місцевості, плавання і теніс. Теніс виховує у хокеїсток відчуття м'яча, допомагає виробляти приціальний і сильний удар. Навантаження на кистьові суглоби укріплює їх, робить більш гнучкими. Включення тенісу в цикл загально фізичних вправ для юних хокеїсток потрібне, тому що він розвиває відчуття м'язової готовності, дозує м'язову напругу і швидку реакцію.

Підстава таких прийомів, як удари справа і зліва, удари з літа і над головою, тренувальні засоби в плані загально фізичної підготовки допоможуть юним хокеїсткам оволодіти спеціальними навиками ведення ключкою, розробити кистьовий удар. Точні паси, кидки і удари здійснимі при умові, якщо гравець постійно спостерігає за рухом м'яча і правильно оцінює безперервно змінну ігрову ситуацію: де знаходяться партнери і супротивники (далеко, близько), де виникла вільна зона, хто володіє в даний ігровий момент м'ячем і яке власне положення гравця на полі.

Одним їх принципових вимог до хокеїсток на сьогодні є гра на великих швидкостях, розвиток яких входить в програму вправ на спеціальну витривалість спортсменів [12; 28; 26].

Методи фізичної підготовки. Під методами спортивної підготовки, слід розуміти способи роботи тренера і спортсменок за допомогою яких досягається володіння знаннями, уміннями і навиками, розвиваються необхідні якості, формується світогляд.

Всі методи умовно ділять на три групи: словесні, наочні і практичні.

До словесних методів відноситься розповідь, пояснення, лекцію, бесіду, аналіз і обговорення. Ці форми найбільш часто використовують в лаконічному вигляді, особливо при підготовці кваліфікованих спортсменів, цьому сприяє спеціальна термінологія, поєднання словесних методів з наочними.

Наочні методи використовуються в спортивній практиці і обумовлюють дійсність процесу підготовки. До них слід віднести правильний в методичному відношенні показ окремих вправ і їх елементів, які звичайно проводить тренер або кваліфікований спортсмен. В спортивній практиці широко застосовуються допоміжні засоби демонстрації - учбові фільми, відеомагнітофонні записи, макети ігрових майданчиків і полів для демонстрації тактичних схем, електронні ігри.

Методи практичних вправ можуть бути поділені на дві основні групи:

1) методи переважно направлені на освоєння спортивної техніки, тобто на формування рухових умінь і навиків, характерних для обраного виду спорту;

2) методи переважно направлені на розвиток рухових якостей.

Потрібно ураховувати, що освоєння спортивної техніки практично завжди припускає одночасне оволодіння тактикою, застосування технічних прийомів і дій в умовах змагань. Широкий арсенал і різноманітність фізичних навантажень характерних для другої групи методів, розвиває не тільки фізичні якості, але і удосконалюють техніку, тактичну майстерність, психічні якості [1].

Для вирішення завдань оптимального керування підготовкою спортивних резервів необхідно систематично оцінювати зміни функціонального стану рівня підготовленості, відповідність тренувальних навантажень адаптаційним можливостям хокеїсток протягом усього періоду підготовки. Інформацію про ці зміни можна одержати, застосовуючи науково обґрунтовану систему контрольних випробувань і нормативів, показників функціонального стану, що є, по суті, системою комплексного контролю в керуванні підготовкою хокеїсток. Ця система дозволяє тренеру одержати об'єктивні дані, що характеризують рівень розвитку окремих якостей гравця. Аналіз індивідуальних показників в окремих контрольних вправах дозволяє встановити нормативи для груп різної підготовленості.

1. Річний тренувальний цикл складається з трьох періодів: підготовчого, змагального і перехідного. В основі його періодизації лежать 2 фактори: календар спортивних змагань і закономірності розвитку спортивної форми - фази становлення, зберігання і виходу із спортивної форми.

2. Основними задачами підготовки хокеїсток у річному циклі є:

а) розвиток спеціальних фізичних якостей;

б) розширення технічного арсеналу, удосконалення техніки гри в умовах, що моделюють змагальні;

в) поглиблене засвоєння основних тактичних систем гри у нападі і захисті;

г) вивчення ігрового амплуа та індивідуалізація підготовки.

3. Підготовчий період триває близько 3 місяців і включає в себе чотири етапи: втягуючий, базовий розвиваючий, базовий стабілізуючий, передзмагальний. Змагальний період триває 1 тиждень. Перехідний період - 14-15 днів, де вирішуються завдання поступового зниження навантажень і відновлення функціональних систем організму спортсменок.

4. Тренувальне заняття складається з чотирьох частин: ввідної, підготовчої (загальна розминка, спеціальна розминка), основної і заключної.

5. Технічна підготовка хокеїсток визначається упевненим володінням основними технічними прийомами у складних, часто змінних ігрових ситуаціях, здібності долати активні дії суперника, грамотно оцінювати ігрову ситуацію в цілому і в окремі моменти гри, легко володіти ключкою, веденням м'яча і виконанням ударів по м'ячу.

6. Розділяють дві основні групи - техніку гри польових гравців і техніку гри воротаря. Всі технічні прийоми польових гравців підрозділяються на техніку гри в нападі і техніку гри в захисті. У техніці нападу виділяють техніку пересування та техніку володіння ключкою, м'ячем. У техніці захисту - техніку пересування та техніку протидії володінню м'ячем.

7. Тактика гри включає два великих розділи: тактика гри в нападі і тактика гри в захисті. Тактику гри в нападі поділяють на індивідуальну тактику з м'ячем та без м'яча (відкривання, відволікання суперника, фінти, створення численної переваги на окремій ділянці поля), групову і командну, в якій розрізняють два види: швидкий напад і поступовий напад.

8. Тактичні дії хокеїсток у захисті поділяють на індивідуальні, які включають вибір місця, дії проти гравця без м'яча (закривання, перехоплення) і дії проти гравця, який володіє м'ячем (протидія прийому м'яча, протидія просуванню з м'ячем, протидія передачі м'яча, протидія ударам по воротах, фінти), командні і групові, які направлені на протидію швидкому або поступовому нападу.

9. Фізична підготовка хокеїсток поділяється на загальну і спеціальну. Загальна фізична підготовка забезпечує всесторонній розвиток хокеїсток і створює передумови для найбільш ефективного прояву спеціальних фізичних якостей. В тренувальному процесі вона повинна мати специфічну спрямованість, зміцнювати органи і системи організму стосовно до потреб хокею на траві, сприяти переносу тренувального ефекту з підготовчих вправ на основні дії. Спеціальна фізична підготовка відіграє ведучу роль у формуванні рухових здібностей хокеїсток і знаходиться у прямій залежності від особливостей техніки, тактики гри, показників змагального і психічного навантаження. Вона здійснюється у тісному зв'язку з удосконалюванням навичок і вміння хокеїсток, з урахуванням умов і характера виконання цих навичок в змагальній обстановці.

10. Методи підготовки умовно ділять на три групи: словесні, наочні і практичні.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Методи дослідження

хокеїстка підготовка гра захист

Для вирішення поставлених задач були використані наступні методи дослідження:

1) аналіз останніх досліджень та публікацій;

2) педагогічне спостереження;

3) тестування рівня фізичної підготовленості та працездатності;

4) педагогічний експеримент;

5) методи математичної статистики.

2.1.1 Аналіз останніх досліджень та публікацій

Вивчення літератури проводилось для визначення стану досліджуваної проблеми. Аналіз літературних джерел дозволив:

а) встановити актуальність проведення даного дослідження;

б) уточнити мету, сформулювати робочу гіпотезу і визначити задачі дослідження;

в) обрати методи дослідження для розв'язання проблеми, яка вивчалася.

У якості документальних джерел використовувалися навчальні програми у хокеї на траві для дитячо-юнацьких спортивних шкіл, календарні плани роботи тренерів на рік, півріччя та поурочні плани.

2.1.2 Педагогічне спостереження

Педагогіче спостереження здійснювалося шляхом аналізу виступів спортсменок у змаганнях різного рівня, у результаті чого відбувалася корекція планів тренувань індивідуальної підготовки кожної із спортсменок.



2.1.3 Тестування спеціальної фізичної підготовленості

Здійснювалося з метою визначення рівня розвитку фізичних якостей і технічної підготовленості хокеїсток різної кваліфікації та ігрового амплуа, а також у процесі педагогічного експерименту для визначення змін за період експерименту. Застосовувалася науково обґрунтована система контрольних випробувань і нормативів, розроблена для ДЮСШ і СДЮШОР.

Для визначення рівня розвитку фізичних якостей використовувалися тести, запропоновані програмою з хокею на траві для спортивних шкіл:

Стрибок у довжину з місця. Стрибок виконується поштовхом двох ніг. Для більшої точності виміру п'яточний край підошви потрібно змазати крейдою.

Човниковий біг 180 м. При проведення тесту на майданчику установлюють 3 стійки на відстані 15 м одна від одної. Гравець починає бігти від першої стійки, пробігає 15 м, оббігає другу стійку, повертається назад, оббігає першу стійку, пробігає 30 м, оббігає третю стійку, повертається назад, оббігає першу стійку, і в такій же послідовності весь тест повторяється без зупинки ще раз.

Біг на 2000 м. Аеробні здібності хокеїстів оцінюються за результатами бігу на 2000 м. Біг проводиться по легкоатлетичній доріжці, час фіксується за допомогою секундоміру.

Час і точність ударів по воротах з місця. На вершині кола удару ставиться 10 м'ячів. Спортсменка послідовно робить 10 ударів по воротам, поділеним на 6 зон, за попадання в кожну із яких нараховується певна кількість очок: в нижню частину центру воріт - 1 очко, у верхню частину центра воріт і в нижні кути воріт - по 2 очки, у верхні кути воріт - по 3 очки. Час фіксується з моменту першого удару до виконання останнього. Показниками є сума набраних очок.

Ведення м'яча на 20 м з обведенням стійок та ударом по воротах. Спортсменка після старту з лінії 1 веде м'яч 11 м (обов'язкові три дотики ключкою м'яча), обводить по черзі 6 стійок, починаючи з правої сторони, і виконує удар по воротах. Результат зараховується у випадку попадання м'яча у ворота. Час фіксується з моменту старту до перетину спортсменкою лінії удару [46].

2.1.4 Визначення рівня фізичної працездатності

Відбувалося за допомогою проби Руф'є. У досліджуваного в положенні сидячи (після 5-хвилинного відпочинку) вимірювали пульс (Р1), потім він виконував 30 присідань за 30 секунд, після чого відразу ж у положенні стоячи вимірювали пульс (Р2). Потім досліджуваний відпочивав 45 сек і знову підраховували пульс (Р3). Всі підрахунки проводилися у 15-секундні інтервали. Величина індексу Руф'є визначалася за формулою:

(2.1.)

При величині індексу менше 0 пристосованість до навантаження оцінювалася як відмінна, 0-5 - добра, 6-10 - посередня, 11-15 - слабка, більше 15 - незадовільна.

2.1.5 Педагогічний експеримент

Дослідження проводилося в період з вересня 2009 р. по травень 2010 р. на базі ДЮСШ м. Суми з хокею на траві.

Педагогічний експеримент полягав у розробці та впровадженні раціональної структури річного циклу тренувального процесу, спрямованого на розвиток фізичних якостей, де всі його елементи були підпорядковані загальному завданню - досягнення оптимального стану підготовленості спортсменок до кожних відповідальних змагань.



2.1.6 Методи математичної статистики

В опрацьовуванні даних цієї роботи використовувалися наступні методи математичної статистики [4, 21]: визначення середньої арифметичної величини (), визначення стандартного відхилення середнього арифметичного (), похибки середнього арифметичного значення (S), визначення t-критерію Стьюдента, визначення вірогідності розходжень показників (Р). Обчислення відбувалося за допомогою пакету програм Місrosoft Ехсеl.

Середню арифметичну величину () визначали за формулою:

(2.2.)

де х - значення окремого виміру;

n - загальне число вимірювань у групі;

і - кількість варіантів.

Стандартне відхилення визначали за формулою:

, (2.3.)

де Хіmax - найбільший показник ;

Хіmin - найменший показник;

К - коефіцієнт таблиці.

Додатково проводились розрахунки:

визначення середньої похибки середнього арифметичного:

; (2.4.)



визначення t-критерію Стьюдента:

(2.5.)

де: 1- середнє арифметичне групи до експерименту; 2 - середнє арифметичне групи після експерименту;

S1 - середня похибка середнього арифметичного групи до експерименту ;

S2 - середня похибка середнього арифметичного групи після експерименту;

t - критерій Стьюдента.

Розходження середніх арифметичних вважалися достовірними (Р), якщо значення критерію t наприкінці експерименту були більше, ніж критичні значення t-критерія Стьюдента при рівні значимості 5 % для вибірки n = 10 [4], де табличне значення критерію t для вибірки n = 10 є 2,23.

2.2 Організація дослідження

Дослідження проводилось протягом 2009-2010 р.р. і включало в себе три етапи. На першому етапі (вересень 2009 року) на основі аналізу літературних джерел, попередніх тренувальних програм команди було розроблено гіпотезу, мету та завдання дослідження, визначено методичні підходи до вирішення проблеми, яка вивчалася, розробку програми тренувань з включенням експериментальних засобів щодо покращення процесу тренувань хокеїсток. Другий етап (жовтень 2009 та квітень 2010 року) передбачав проведення педагогічного експерименту. У педагогічному експерименті приймало участь 10 спортсменок, серед яких 3 - майстри спорту, а 7 - кандидати в майстри спорту.

Контроль за ходом експерименту здійснювався шляхом аналізу виступів спортсменок у змаганнях із суперницями у змаганнях різного рівня, у результаті чого відбувалася корекція планів тренувань індивідуальної підготовки кожної із спортсменок. На третьому етапі (травень 2010 року) проведено узагальнення та обробку результатів.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1 Зміст програми щодо удосконалення різних сторін підготовки хокеїсток

Система підготовки хокеїсток на траві на сучасному етапі має свою специфіку як з точки зору планування і будування тренувального процесу, так і з точки зору збігу засобів, що застосовувалися, що і було виявлено у ході нашого дослідження, де річний цикл тренування у командах складався із трьох періодів: підготовчого, змагального і перехідного.

Підготовчий період тривав близько 3 місяців і включав в себе чотири етапи: втягуючий, базовий розвиваючий, базовий стабілізуючий, передзмагальний. Тренувальний процес в підготовчому періоді характеризувався суттєвою варіативністю приватних об'ємів навантажень: аеробна - 51,1%; змішана - 39,9%; алактатна - 9,0%; гліколітична - 3,6%.

Втягуючий мікроцикл містив у собі наступні засоби:

Вправа 1: по сигналу біг на 5, 10, 15 м з різних вихідних положень - лицем, боком, спиною до стартової лінії.