Розширення Європейського Союзу на схід було визначною подією, як для країн, які вступили до ЄС, так і для України. З 1 травня 2004 року найближчою до України державою - членом ЄС стала Польща. Повноправне членство Польщі у ЄС не могло не вплинути на відносини між Україною та Польщею в усіх їх площинах. Два роки, які минули з того моменту, дозволяють зробити попередні висновки стосовно впливу, який мали ці події на відносини Україна-Польща у сфері політичного, економічного та культурного співробітництва.

Туризм є потенційно інвестиційно привабливим видом економічної діяльності в межах українсько-польського транскордонного регіону. Проте на сьогодні рівень реалізації його потенціалу залишається низьким та є всі підстави стверджувати про наявність асиметрії його розвитку в Україні та Польщі, які обумовлені передусім відмінностями у інституційному забезпеченні внаслідок: нестабільності інститутів управління туристичною сферою; недостатньої співпраці між туристичними інституціями в транскордонному регіоні; незадовільного наукового супроводу розвитку туризму; асиметричності територіально-регіонального представлення туристичних організації з просування і підтримки туризму. Інституційне забезпечення в сфері туризму в Польщі є досконалішим, саме тому імпорт окремих ефективних інститутів управління Польщі дозволить в межах українсько-польського транскордонного регіону налагодити туристичне співробітництво між інституціями та покращити інституційне забезпечення туристичної діяльності в Україні. Незважаючи на те, що туризм в Україні визнано одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури, державна політика щодо формування механізму управління туристичною сферою характеризується недостатньою послідовністю, що обумовлюється реструктуризацією та реорганізацією органів управління туристичною сферою, частими змінами пріоритетів і обсягів фінансування розвитку туризму (Додаток 1). При реорганізації у 2005 р. центральним органом державної виконавчої влади стало Міністерство культури і туризму, при створенні якого вищі органи держави керувалися трьома намірами: підвищити статус туризму і курортів серед інших видів економічної діяльності; намаганням наблизити туристичну діяльність до національного культурного надбання через включення до туристичних маршрутів відповідних об'єктів культурної спадщини; створенням привабливого іміджу сфери туризму і курортів на міжнародному та внутрішньому ринках шляхом використання культурного потенціалу.

Державним органом управління в туристичній сфері у Польщі є департамент туризму, який спочатку діяв при Міністерстві економіки, а у 2007 р. став складовою нового Міністерства спорту та туризму. Необхідність цієї реорганізації безперечно обумовлена проведенням в Польщі фінальної частини чемпіонату футболу Євро-2012, що зумовлює важливість скоординованого розвитку сфери туризму та спорту. Асиметрії в підходах до управління розвитком туризму в Україні та Польщі створюють перешкоди комплексній реалізації заходів, належному їх фінансуванню, призводять до втрати кваліфікованих управлінських кадрів та напрацьованих напрямів міждержавного співробітництва. В українсько-польському транскордонному регіоні завдання розвитку туризму покладено на робочі комісії з питань розвитку туризму Карпатського Єврорегіону та Єврорегіону „Буг”. Водночас, незважаючи на значний туристичний потенціал прикордоння, координування спільної туристичної діяльності в межах транскордонного регіону, в т. ч. в рамках єврорегіонів та Програми добросусідства Польща-Білорусь-Україна, здійснюється слабо та неефективно. Низька ефективність участі України у Програмі добросусідства та загалом реалізації проектів транскордонного співробітництва пов'язана з відсутністю: кваліфікованих проектних менеджерів як в органах місцевого самоврядування, так і в громадських організаціях; належного інформаційного супроводу; фінансових ресурсів, необхідних для внеску організаціями-заявниками та ін. Необхідним елементом системи управління туризмом є науково обґрунтований підхід до формування стратегічних програмних документів, заходів просування туристичних продуктів, дослідження туристичних ринків та прогнозування і планування показників розвитку галузі. В Україні наукове забезпечення державної політики в сфері туризму здійснює Науковий центр розвитку туризму, у Польщі - Інститут туризму, істотним недоліком співпраці яких є відсутність взаємодії та, як наслідок, - спільних досліджень транскордонного та міжрегіонального українсько-польського співробітництва у сфері туризму. Серед вітчизняних організацій найбільш інтенсивно та ефективно виконують функції з розвитку туристичної галузі, просування українських туристичних продуктів та лобіювання інтересів представників туристичної діяльності Державна служба курортів та туризму і Всеукраїнська громадська організація „Туристична асоціація України”. Діяльність інших організацій (ДП „Українська туристична інфраструктура”, ДП „Національний туристичний офіс” та ін.) здебільшого є формальною, а обсяги здійснюваних ними заходів обмежені відсутністю державного фінансування їх діяльності.

Українські туристичні організації поступаються у функціональності та ефективності діяльності польським організаціям, що пов'язано з кількома істотними чинниками, які притаманні останнім:

1) між польськими туристичними організаціями існує чіткий розподіл функцій, які виконує кожна з них;

2) діяльність організацій взаємопов'язана та взаємоузгоджена;

3) фінансування діяльності здійснюється повною мірою;

4) організаційна структура не обмежена головним офісом, а має розгалужену мережу як в країні, так і за кордоном. Відсутність регіональних представництв туристичних інституцій в Україні та осередків за кордоном, зокрема в Польщі, створюють асиметрію рівнів співробітництва (регіональний у Польщі, державний в Україні). Для українсько-польського транскордонного регіону ТІЦ є важливим елементом інфраструктури, оскільки значна частка туристів є неорганізованими і потребують інформації. Проте, у прикордонних регіонах України, які межують з Польщею ТІЦ функціонують лише у кількох містах (у Закарпатській області - у мм. Берегове, Рахів, Ужгород, Мукачево, Міжгір'я, Косів; у Волинській - у м. Луцьк; у Львівській - у мм. Жовква, Львів), а у польському прикордонні мережа ТІЦ розвинена нерівномірно (у Любельському воєводстві ТІЦ функціонують у мм. Бяла Подласка, Хельм, Люблін, Замость, а у Подкарпатському воєводстві функціонують 36 ТІЦ у мм. Бірч, Цісна, Дукла, Динув, Горинець Здруй, Іваніч Здруй, Ярослав, Ясло, Команьча, Кросно, Леско, Лежайськ, Лютовіска, Ланьцут, Полянчик, Перемишль, Риманув Здруй, Жешув, Санок, Свільча, Устшики Дольні, Пшеворськ, Стальова Воля).

Польські ТІЦ більш розвинені та функціонують у формі підрозділів органів влади або на базі музеїв чи туристичних баз. В Україні при створенні ТІЦ виникають питання щодо юридичного статусу, виділення місця та фінансування їх діяльності. Головними причинами та перешкодами покращання інституційного забезпечення розвитку туризму в українсько-польському транскордонному регіоні є: В окремих нормативно-правових актах України, прийнятих протягом останніх років, простежується зацікавленість держави в правомірному і регульованому процесі розвитку туризму в Україні та українсько-польському транскордонному регіоні. Проте, за результатами компаративного аналізу можна стверджувати, що вітчизняне законодавство та інституційне забезпечення у сфері туризму певною мірою поступається інституційному забезпеченню туристичної сфери Республіки Польща. Зокрема:

1. Існують неузгодженості між основоположними документами, які регулюють туристичну діяльність в Україні (Закон України Про внесення змін до Закону України „Про туризм”) та в Польщі (Закон „Про туристичні послуги”), які полягають у такому:

відповідність норм законів директивам ЄС в туристичній сфері, в першу чергу Директиві ЄС від 13 червня 1990 р. № 90/314 ЄЕС про комплексний туризм, відпочинок та тури (польський закон більшою мірою відповідає вимогам директив ЄС; стаття 20 українського закону в частині інформування туристів не відповідає Директиві № 90/314 ЄЕС і відрізняться від норм польського закону);

польський закон на відміну від українського є більш прикладним, а не декларативним, і містить основні вимоги та механізми реалізації послуг туристичних підприємств, готельних об'єктів, туристичних провідників та екскурсійних гідів; регулює видачу воєводами дозволів на господарську діяльність з організації туристичних заходів та туристичне посередництво, набуття дозволів туристичними провідниками та екскурсійними гідами, питання категоризації готельних об'єктів;

у польському законі окреслені вимоги щодо обов'язковості спеціалізованої освіти та практики роботи з надання туристичних послуг, знання іноземних мов для співробітників туристичних підприємств, туристичних провідників та екскурсійних гідів.

2. У порівнянні з польськими стратегіями та програмами розвитку туризму (Стратегія розвитку туризму в 2001-2006, 2007-2013 рр.), українські програмні документи (Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, Програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 рр., Стратегія розвитку туризму та курортів України) в більшості є декларативними через недостатню наукову обґрунтованість пріоритетів і напрямів розвитку туризму та відсутність належного фінансування; не контрольовані через відсутній громадський моніторинг та публічне звітування органів управління про пророблену роботу та виконання програмних завдань.

3. Повністю відсутня міждержавна взаємоузгодженість заходів та операційних завдань з активізації транскордонного співробітництва в туристичній сфері у державних документах, які визначають напрями та пріоритети регіонального розвитку. У Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 року розвиток туристично-рекреаційного комплексу як державний пріоритет визначений для окремих регіонів, в тому числі для прикордонних (Волинської, Закарпатської, Львівської, Івано_Франківської областей), а у Національній стратегії регіонального розвитку Польщі на період 2007-2013 рр. пріоритет збереження і використання культурної і природної спадщини, розвиток туризму визначений для всіх без винятку воєводств. Проте у згаданих документах не відображені напрями та спільні заходи активізації транскордонного й міжрегіонального співробітництва у туристичній сфері.

4. Відсутність конкретних скоординованих заходів поглиблення транскордонного туристичного співробітництва та його інституціоналізації у регіональних програмах і стратегіях розвитку областей України та воєводств Польщі.

Зауважимо, що у стратегічних документах Львівської, Волинської та Закарпатської областей врахована необхідність розвитку транскордонного співробітництва, в тому числі у сфері культури та туризму, проте відсутні чіткі заходи реалізації співробітництва. У прикордонних воєводствах України та Польщі пріоритетність розвитку туризму та рекреації визначена в регіональних програмах та стратегіях розвитку. Стратегія розвитку Львівської області до 2015 р. визначає доцільність використання переваг прикордонного розташування з метою забезпечення відкритості і активізації міжнародних контактів Львівської області, співробітництва з місцевими і регіональними органами влади Польщі, єврорегіонами, польськими інституціями та підприємствами. Сильними сторонами стратегічних документів Волинської області (Стратегія соціально_економічного розвитку Волинської області на 2004-2015 рр., Програма розвитку туризму у Волинській області на 2002-2010 рр.) є чітко окреслений транскордонний аспект розвитку туризму, слабкою стороною розвитку транскордонного співробітництва є відсутність структури, в завдання якої входила б розробка спільних програм, проектів і механізму їх реалізації, а також координація й узгодження дій між зацікавленими сторонами. У Регіональній стратегії розвитку Закарпатської області до 2015 року, Стратегії розвитку екологічного туризму та еколого-освітньої діяльності на території Закарпатської області та Програмі розвитку туризму та рекреації в Закарпатській області на 2002-2010 рр. визначається не лише пріоритетність розвитку туризму та рекреації, але й необхідність розвитку конкретних видів туризму (зеленого, сільського, санаторно-курортного, оздоровчого, екстремального, розвиток екологічної освіти), які забезпечать покращення соціально-економічних показників розвитку регіону. Пріоритетним напрямом розвитку окреслене й транскордонне співробітництво, в межах якого передбачена освітня та інституціональна складові. У польських прикордонних воєводствах туризм також визначений пріоритетним напрямом розвитку у відповідних стратегіях: у Подкарпатcькому - Стратегія розвитку туризму в Подкарпатському воєводстві на 2007-2013 рр., Стратегія розвитку Подкарпатського воєводства на 2007-2020 рр. та Регіональна операційна програма розвитку Подкарпатського воєводства на 2007-2013 рр.; у Любельському - Стратегія розвитку Любельського воєводства до 2020 року, Регіональна операційна програма Любельського воєводства на 2007-2013 рр. Проте лише Стратегія розвитку туризму в Подкарпатському воєводстві на 2007_2013 рр. передбачає розвиток інституційного українсько-польського співробітництва у сфері тур.

3. Залучення Польщі до співпраці в галузі туризму з ЄС