Шляхи вдосконалення управління туристичним агентством (на прикладі турагентства "Галопам по Європах")

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сучасний стан розвитку міжнародного туризму

1.1 Характеристика туризму як сфери послуг на міжнародному рівні

1.2 Туристичний бізнес в Україні

1.3 Правові основи розвитку туризму

Розділ 2. Особливості управління туристичним підприємством на сучасному етапі

2.1 Стратегічне управління турфірмою при виході на міжнародний ринок

2.2 Формування основних стратегічних напрямків розвитку туристичного підприємства

2.3 Розробка методики стратегічного управління турфірмою

2.4 Економічні ризики туристичного бізнесу

3. Шляхи вдосконалення управління туристичним агентством (на прикладі турагенства «Галопам по Європах»)

3.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства «Галопам по Європах»

3.2 Характеристики формування основних стратегічних напрямів розвитку туристичного підприємства «Галопам по Європах» при виході на міжнародний ринок

3.3 Шляхи удосконалення управління туристичним підприємством 78

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На теперішній час у туристичній галузі зайнято понад 360 млн. населення світу, тобто кожний десятий працівник, а за прогнозом 2010 року кожна шоста працездатна людина у світі буде задіяна в цій сфері економіки. Частка туризму і готельно-ресторанного бізнесу складає приблизно 10 % світового валового національного продукту, 7 % загального обсягу інвестицій, 11 % світового споживання витрат, 8 % усіх податкових надходжень і третину світової торгівлі послугами. На даний час, коли основним наповнювачем бюджету багатьох розвинутих країн світу, зокрема Іспанії, Греції, Франції, Швеції є сфера відпочинку, в Україні цей комплекс як окремий вид економічної діяльності, навіть не виділяють у державній статистиці.

Представляючи собою специфічну сферу економічної діяльності, підприємства сфери відпочинку безпосередньо пов'язані із задоволенням як матеріальних так і духовних потреб населення і є достатньо мобільними щодо нових форм господарювання, а також сприяють зовнішньоекономічній діяльності держави. Крім цього, процес становлення відбувається в тісному взаємозв'язку із розширенням і поглибленням як міжгалузевих так і міжрегіональних взаємозв'язків. Тому актуальність і значимість створення в Україні сфери відпочинку на рівні міжнародних вимог, необхідність розв'язку науково-методологічних проблем розвитку туристичних підприємств на основі багатоукладної економіки обумовили вибір теми дослідження. Метою дослідження даної роботи є визначення закономірностей та сталих тенденцій розвитку світової та української сфери відпочинку в сучасних умовах та розроблення методичних підходів стратегічного управління туристичним агентством при виході на міжнародний ринок на прикладі «Галопам по Европах». Досягнення поставленої в роботі мети передбачає розв'язання наступних завдань дослідження:

встановити особливості й тенденції розвитку світової сфери відпочинку та її складових (туристичного бізнесу) в умовах глобалізації світової економіки;

виявити особливості становлення й тенденції розвитку українського туристичного бізнесу;

розробити методичні підходи щодо оцінки стратугічного упарвління туристичним підприємством;

визначити основні напрями подальшого розвитку туристичногс бізнесу в Україні на прикладі туристичного агентства «Галопам по Европах» та запропонувати можливі шляхи удосконалення управління туристичним агентством.

Україна має великі потенційні можливості наповнювати бюджет за рахунок розвитку сфери відпочинку, але розкрити цей потенціал можна шляхом широкого використання різних економічних, стимулюючих засобів, які вже тривалий час використовуються в економіці розвинених країнах. Тому у першому розділі роботи ми визначимо основні тенденції розвитку сфери в світі та Україні у світі, законодавчі акти, що регулюють туристичну діяльність в Україні. За своїм географічним та геополітичним положенням, за історичною та культурною спадщиною наша держава має унікальні можливості, проте недосконалість законодавчої бази, відсутність розвиненого фінансового ринку, непривабливий інвестиційний клімат створюють перешкоди до розвитку туристичної галузі. Основні методичні підходи, щодо управління туристичним підприємством розглянемо у другому розділі, також не залишимо осторонь і проблему ризикованості туристичного бізнесу в Україні. У третьому розділі буде проведений аналіз розвитку туристичної галузі на прикладі туристичного агентства «Галопам по Европах», сформульовані основні тенденції розвитку, проблеми та перспективи на наступні роки.

Розділ 1. Сучасний стан розвитку міжнародного туризму

1.1 Характеристика туризму як сфери послуг на міжнародному рівні

В кінці XX ст. 35--40% економічно активного населення перемістилося з промисловості в сферу послуг, що перетворилася на домінуючу сферу національної економіки багатьох держав. У свою чергу, міжнародна торгівля і виробництво в умовах інтернаціоналізації і глобалізації міжнародних зв'язків все більше доповнюються торгівлею різноманітними послугами. Сучасна індустрія відпочинку - одна з найбільш швидко прогресуючих галузей світового господарства І розглядається і як самостійний вид економічної діяльності, і як міжгалузевий комплекс. До її складу входить туристичний і готельно-ресторанний бізнес.

На сьогоднішній день відпочинок став явищем, що увійшов у повсякденне життя майже третини населення планети. Більше того, на початку XXI ст. сфера відпочинку за обсягами доходу справедливо посіла третє місце серед провідних галузей світової економіки. Основною рушійною силою розвитку сфери відпочинку залишається економічна вигода. Так, туризм стимулює розвиток елементів інфраструктури - готелів, ресторанів, підприємств торгівлі тощо. Він зумовлює збільшення доходної частини бюджету за рахунок податків, що можуть бути прямими (плата за візу, митний збір) або непрямими (збільшення заробітної плати робітників спричинює збільшення сум прибуткового податку, що сплачується ними в бюджет). Крім цього туризм має широкі можливості для залучення іноземної валюти і різного роду інвестицій. Він сприяє диверсифікації економіки, утворюючи галузі, що обслуговують індустрію туризму, забезпечує зростання доходів населення та підвищення рівня добробуту нації.

Особливе місце відводиться сфері відпочинку у створенні робочих місць і розв'язанні проблеми зайнятості. Кількість робочих місць щоденно збільшується, не вимагаючи при цьому великих витрат. Сфера відпочинку охоплює багато секторів економіки і цим ускладнює визначення точної оцінки кількості працівників. Крім того, вирішення проблеми реальної оцінки ускладнюється ще й специфічним характером праці (сезонність, робота за сумісництвом, тимчасова робота тощо). Важливе значення має вклад сфери відпочинку в платіжний баланс країни, який виражається у вигляді різниці між витратами на відпочинок у країні і витратами резидентів цієї ж країни за кордоном. Але не менш важливі є соціальні функції сфери відпочинку, особливо якщо розглядати відпочинок як форму розумового та фізичного виховання, що реалізується через гуманітарно-соціальні функції, [1]. Тому дослідження тенденцій розвитку світового та українського ринку відпочинку має велике значення. Розглянемо спочатку розвиток туризму, готельного і ресторанного бізнесу на міжнародному рівні.

Розвиток сфери відпочинку для багатьох країн є на сьогодні однією з головних задач. Україна, яка розташована в центрі Європи на перехресті транспортних шляхів, і яка має для поступального розвитку своєї рекреаційної сфери сприятливі природнокліматичні умови, значний історико- культурний потенціал, необхідні людські та матеріальні ресурси, значно відстає від більшості європейських країн за рівнем розвитку рекреаційно- туристичних послуг [23]. Такий стан не є нормальним і потребує активізації процесів щодо створення в нашій державі потужної рекреаційної індустрії, яка спроможна задовольняти різноманітні рекреаційні потреби як мешканців України так і іноземних туристів. При цьому слід враховувати, що організація відпочинку на сьогоднішній день виступає не лише як задача містобудівна, а насамперед соціальна та економічна, що повинна вирішуватися як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Чому ж наша влада не дбає про добробут своїх громадян, про їх відпочинок і не використовує надані їй можливості для розвитку такої перспективної галузі.

Розвиток туристичних послуг вигідна і прибуткова справа. Це зрозуміли в усьому світі вже досить давно. Для України це актуально, ми маємо всі можливості для розвитку сфери відпочинку. Але чи знаходиться вона у нас на належному рівні чи перебуває в занепаді. Це ми і спробуємо далі з'ясувати. Сфера відпочинку включає в себе складові: туристичний бізнес і готельно-ресторанний, поступальний гармонічний розвиток усіх складових і є першочерговим завданням для будь-якого уряду.

Туризм - тимчасове переміщення людей з місця свого постійного мешкання в іншу країну або місцевість в межах своєї країни у вільний час в цілях отримання задоволення і відпочинку, оздоровчих, гостьових, пізнавальних або професійно-ділових цілях, але без заняття оплачуваною роботою у відвідуваному місці [2].

Масовий туризм є феноменом XX століття, оскільки отримав сучасний вигляд в основному за рахунок автомобілів і літаків з реактивними двигунами. Проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки. Останки перших людей були знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї і Джаві. Цей факт вказує на чудову здатність стародавніх людей подорожувати на дальні відстані без яких-небудь засобів пересування.

Винахід грошей фінікійцями і розвиток торгівлі, що почався в 4-му тисячолітті до н. з., можна визначити як початок сучасної ери подорожей. Фінікійці також винайшли писемність і колесо, так що їх по праву можна вважати родоначальниками «туристського бізнесу» [3]. Але туризм зараз і тоді має безліч відмінностей. Нас цікавить сучасний стан розвитку ринку туристичних послуг у світі.

Туристичний бізнес можна справедливо вважати бізнесом XXI століття, тому що він є одним з найбільш динамічним і прибутковим серед усіх галузей світового господарства. За даними статистики Всесвітньої організації туризму, на туризм припадає 10% валового світового продукту, 7% загального обсягу інвестицій, 5% усіх податкових надходжень. Туристична діяльність безпосередньо впливає на близько 40 галузей економіки і 10-15% працездатного населення будь-якої країни: це ціла галузь, яка об'єднує навколо себе багато супутніх галузей, таких як пасажирські перевезення (авіа, авто та морські), сфера побутових послуг (готелі, ресторани, пральні, розважальні заклади), сувеніри та багато інших [4].

Про темпи зростання прибутковості туризму свідчать наступні дані: якщо в 1950 р. надходження від світового туризму складали біля $ 2 млрд., то в 1998 р. - вже $ 445 млрд. (в т.ч. США - 74,2, Італія - 30,4, Франція - 29,7, Іспанія - 29,6, Великобританія - 21,3, Німеччина - 16,8 і Китай - 12,5 млрд. доларів). По прогнозах Усесвітньою туристкою організації, вже до 2020 р. Китай стане лідером, і його частка на світовому туристському ринку складатиме 8,6% (при щорічному 8% прирості туристських прибутті в їх кількість досягне 137,1 млн.). Дохід від туристичної, рекреаційній і санаторно-курортній діяльності, наприклад, в розвинених європейських країнах складає від 8-11% (Данія, Австрія, Італія) до 21-30% (Франція, Іспанія) від сумарного надходження до бюджету. У деяких районах світу туризм є основною статтею поповнення місцевих бюджетів [5].

У 2008 році число людей, що відвідали інші країни, в порівнянні з 2007 роком, виросло на 52 мільйони і досягло рекордної цифри -- майже 900 мільйонів. Про це повідомляється в докладі Усесвітній туристській організації (ВТО) «Барометр світового туризму». У 2008 році найпривабливішою для туристів була Європа. Країни цього континенту відвідало більше 50 відсотків всіх мандрівників -- 480 мільйонів чоловік. Це на 19 мільйонів більше, ніж в попередньому році. У 2008 році спостерігалося помітне зростання масштабів туризму в Туреччині, Греції, Португалії, Італії і Швейцарії.

Число туристів, що відвідали країни Близького Сходу, виросло на п'ять мільйонів в порівнянні з 2007 роком і досягло цифри 46 мільйонів. На шість мільйонів виросло число людей, що відвідали країни Північної Америки, і на три мільйони -- країни Африки.

Тільки за останні два роки міжнародних туристів стало на 100 мільйонів більше. А в 1950 році подорожі за межу зробили лише 20 мільйонів чоловік. З січня по кінець квітня міжнародні туристські прибуття виросли в світі більш ніж на 6% і склали 252 мільйони, що на 15 мільйонів більше, ніж за той же період 2006 року [6].

Початок поклав АТР (+9%), за ним послідували Африка (+8%), Близький Схід (+8%) і Європа (+6%). Найбільш слабкі показники за перших 4 місяці 2007 року у Американського регіону (+4%), але і їх можна назвати успіхом, оскільки вони удвічі перевищують прогноз для регіону на 2010 рік (+2%).

За словами Генерального секретаря ЮНВТО Франческо Франжіаллі, «сильне зростання підкреслює міцніючу залежність між туризмом, зміною клімату і зниженням рівня бідності. Сильне і стійке зростання турсектору забезпечить експортні можливості і робочі місця для всієї світової економіки і, особливо, для бідних країн».

На зростання, відмічене в останні 4 роки, вплинули ряд сприятливих обставин, які повинні зберегти свою позитивну дію.

Головною рушійною силою тут безумовно виступило зростання світових доходів. Нові ринки і економіки, що розвиваються, взагалі, і азіатські зокрема, продовжили свій упевнений рух по висхідній. В той же час в континентальній Європі, особливо в Німеччині, з'явилися обнадійливі ознаки відновлення економічного зростання. Збільшення частки доходу, що розташовується, і розповсюдження низько бюджетних авіакомпаній відкривають доступ до подорожей все більш широким верствам населення, що обіцяє міжнародному туризму ще один рік зростання вище середнього.

Франческо Франжіаллі відзначив, що визнання внеску туризму, що «росте, в економічне зростання і створення робочих місць значать, що національні уряди, особливо в регіонах, що розвиваються, починають приділяти туризму все більше уваги. Чинниками, що визначають розвиток туріндустрії, є збільшення інвестицій в інфраструктуру, маркетинг і рекламу, розвиток внутрішніх ринків, лібералізація повітряного транспорту, зростання міжрегіональної співпраці і державно-приватних партнерств» [6].

При тому що Європа (+6%) є самим відвідуваним і зрілим турнапрямом світу, її темпи зростання прибуттів в 2005 і 2006 роках дещо відставали від середньосвітових.

Азіатсько-тихоокеанський регіон (+9%) займає лідируючу позицію за наслідками 2008 року, підтверджуючи свою репутацію одного з рушійних сил розвитку міжнародного туризму. Найвище зростання прибуттів було відмічене в Південній Азії (+12%), Південно-східний і Північно-східний регіони Азії (по +9%) зберегли свої хороші показники 2008 року. У тенденцію могутнього зростання на вписалася тільки Океанія (+2%).

Американський регіон (+4%) почав 2007 рік з подвоєння своїх торішніх показників. Успішно виступили Центральна (+7%) і Південна Америки (+9%), не можна не відзначити досягнення Північної Америки (+4%) на тлі торішнього зростання в 1%. Є, проте, і виключення. Каріби (-2%) виявилися єдиним субрегіоном світу, що дав негативний результат 2007 рік, що викликане зниженням відвідуваності його турцентрів громадянами США.

Попередні результати 2008 року свідчать про те, що міжнародні прибуття на Близькому Сході випереджають прогноз (+8% проти +6% у 2006 році), незвичайно високі темпи тут демонструє Єгипет (+14%). Слід зазначити, що в даний тренд можуть бути внесені корективи, оскільки об'єм інформації на момент його складання був обмежений.

Африка зберегла високі темпи зростання (+8%), хоч і трохи нижче річних за 2006 рік (+10%). У короткостроковій перспективі континент чекає активне зростання. Оптимізм, що росте, викликають країни на південь від

Сахари, де все більше уваги приділяється розвитку людських ресурсів і туристського продукту, що повинне збільшити внесок сектора в зниження рівня бідності.

З урахуванням європейських і світових економічних перспектив і популярності подорожей у споживача, немає підстав побоюватися різкого зниження кількості міжнародних прибуттів на європейських напрямах. Карібський басейн і частина Північної Америки випробовують природний неспокій у зв'язку з наближенням сезону ураганів. У Азіатсько- тихоокеанському регіоні перспективи на найближчий період представляються цілком оптимістичними. Короткострокові перспективи також обіцяють активне зростання в Африці, а на Близькому Сході очікуються різкі коливання в залежності від регіону. Проте, не дивлячись на значну напруженість на Близькому Сході, цей регіон до теперішнього часу демонстрував високий ступінь стійкості, що підтверджується добрими результатами за 2008 і початок 2009 року, показаними такими напрямами, як Єгипет, Йорданія і країни Затоки.

Оцінка показників міжнародного туризму по регіонах і субрегіонах за січень-квітень 2008 року складена Усесвітньою туристською організацією для Усесвітнього барометра туризму ЮНВТО на підставі даних за початок року, отриманих від більш ніж 120 країн, до складу яких входять всі ведучі турнапрямки світу [7].

За наслідками Соипігу Вгапсі Іпсіех (індексу світових туристичних брендів) визначені кращі країни для подорожей у 2008 році. Перше місце зайняла Австралія, на другому місці опинилися США, а на третьому - Великобританія. До десятки також увійшли Японія, Канада, Франція, Іспанія і Нова Зеландія. Країнами, що обіцяють стати найпопулярнішими в найближчі п'ять років, були названі Хорватія, Куба, Ісландія і Росія. Переможцями в інших категоріях названі: США (краще місце для ділових поїздок), Італія (найбагатша культурна спадщина), Мальдіви (кращі пляжі), Данія (кращий сімейний відпочинок), Єгипет (найцікавіша історія), ОАЕ (кращі готелі) і Франція (кращі ресторани). Серед нових тенденцій в туризмі фахівці відзначили популярність волонтерства, що росте, екотуризму і ексклюзивних дизайнерських готелів [8].

Експерти ВТО прогнозують, що туризм залишатиметься одним з найприємніших проведень часу. Вони чекають, що його масштаби в 2010 році будуть рости, проте побоюються, що темпи цього зростання можуть декілька сповільнитися через економічні потрясіння в світі і в першу чергу в США [6].

Отже на підставі проаналізованих даних можна зробити висновок, що туристичний бізнес у світі розвивається досить стрімко. Розвиток туризму безпосередньо пов'язаний з розвитком готельного господарства. Викладений вище матеріал дає змогу зробити висновок, що готельний бізнес розвивається у світі також стрімкими темпами.

1.2 Туристичний бізнес в Україні

Туристична індустрія для багатьох країн є одним із основних джерел отримання доходів до бюджету. В Україні вона перебуває у початковій фазі свого розвитку [24], не зважаючи на те, що країна має значний рекреаційний потенціал. В Україні є традиційні і перспективні санаторно-курортні і туристичні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування міжнародного, державного та місцевого значення. На сьогоднішній день туристична інфраструктура в Україні є недостатньо розвинутою і нераціональною, якість сервісу низька. Це зумовлює її низьку привабливість. Проте, Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах І лиманах Чорного і Азовського морів, водойм і річок, в Кримських горах і Українських Карпатах [25]. За даними «Майгер Консалтінг» від 01.02.08 в минулому році популярність України для туристів зросла: за даними офіційної статистики, приріст туристів до України в першій половині 2008 р., в порівнянні з аналогічним періодом 2006 р., склав 16%. Кількість іноземних туристів за позначений період 2007 р. склала 6,6 млн. - стільки ж, скільки за 2000 р. [26].

Курортні та рекреаційні території в Україні складають близько 9,1 млн. га (15 % території). До прийняття Закону України "Про курорти" на території України постановами Ради Міністрів СРСР, Ради Міністрів УРСР було затверджено межі округів та зон санітарної охорони 27 курортів та положення про 33 курорти. На даний час за формальними ознаками до курортів можна віднести лише 27 територій, при цьому, з юридичної точки зору жоден з курортів повністю не відповідає вимогам Закону України "Про курорти".

Закон України "Про курорти" передбачає створення Державного кадастру природних територій курортів України. Невиконання робіт із визначення меж округів та зон санітарної охорони курортів унеможливлює розроблення й затвердження генеральних планів курортів, коригування містобудівної документації населених пунктів курортних територій Негативним наслідком цього є систематичні порушення законодавства щодо використання земель курортного та рекреаційного призначення [27].

Експлуатаційні запаси мінеральних вод забезпечують використання їх в об'ємі понад 64 тис. куб. метрів на добу, з яких використовується лише 8 %. Державний кадастр природних лікувальних ресурсів України не розроблено, недостатнім є державний контроль за їх раціональним використанням та охороною, дотриманням режимів зон санітарної охорони тощо. У цілому можна констатувати, що природні ресурси країни використовуються неефективно, існує загроза їх руйнування і знищення.

На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тис. пам'яток, з них: 57 206 - пам'ятки археології (418 з яких національного значення), 51 364 - пам'ятки історії (142), 5926 - пам'ятки монументального мистецтва (44), 16 293 - пам'ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (3 541).

Функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 з яких мають статус національних. До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено: Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру в м. Києві, історичний центр м. Львова [27].

До 70 % об'єктів культурної спадщини перебуває в незадовільному стані (кожен десятий об'єкт в аварійному) та потребує проведення робіт з реставрації або реконструкції, облаштування для туристичних відвідувань.

Низький рівень розвитку культурно-пізнавального туризму, спричинений, в основному, відсутністю нормативно-правового забезпечення питань використання культурної спадщини в туризмі, обмеженою транспортною доступністю більшості об'єктів, занедбаним станом об'єктів культурної спадщини, не підготовленістю музейних експозицій та прилеглих територій до туристичних відвідувань, в тому числі іноземними туристами та особами з особливими потребами. Більшість музейних експозицій тематично складні та побудовані на застарілих методологіях і технологіях. Суттєво ускладнює належне використання об'єктів культурної спадщини недостатність фахівців туристичного супроводу та їх невідповідна кваліфікація.

Сучасна ситуація у сфері туризму та діяльності курортів в Україні характеризується такими основними чинниками (рис. 1.1).

Обсяги фінансування заходів з просування національного туристичного продукту, наявні протягом останніх років, фаховий рівень їх реалізації не забезпечують впливу на параметри туристичного потоку.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рисунок 1.1- Закономірності розвитку туризму в Україні

Відсутність повної, достовірної та актуальної інформації щод|> туристичних ресурсів, конкурентних переваг вітчизняного туристичного потенціалу і цільових туристичних ринків унеможливлює формування привабливого туристичного іміджу країни, високоякісного національного продукту та проведення ефективних заходів з його просування. Слабкий розвиток має мережа туристичних інформаційних центрів, відсутні туристичні представництва України за кордоном та офіційний інформаційний портал, за допомогою яких туристи, в тому числі іноземні, могли б отримувати інформацію щодо національного та регіональних туристичних продуктів. Можна зробити висновок, що розвиток туристичних послуг на сучасному етапі в Україні знаходиться на незадовільному рівні. Є багато проблем які треба нагально вирішувати. Розглянемо стан готельного бізнесу в Україні.

Розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки.За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2007 році за кількістю прибулих іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що становить близько 1 % від світових туристичних прибуттів). За прогнозними розрахунками щодо розвитку в'їзного туризму в Україні прогноз на 2010 рік - 25,1 млн. осіб; прогноз на 2020 рік - 30,0 млн. осіб.

Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливатиметься в межах 60 % в загальних обсягах турпотоків.

Окрім цього, сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких щорічно збільшуватиметься.

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Програма «Україна 2010» передбачає, що надходження від індустрії туризму в 2010 року складе 8 млрд. доларів [46]. Перспективний розвиток туризму в Україні суттєво вплине на зайнятість населення, то вже в 2010 році кількість працівників у туристичній галузі 220 тис. осіб і зайнятість в туризмі з урахуванням інших галузей (транспорт, торгівля, зв'язок та ін.) та тимчасової зайнятості протягом активного туристичного сезону 3,63 млн. осіб [44].

Безумовно, прогноз більш ніж оптимістичний і, у принципі, небезпідставний. Україні є чим привернути увагу мандрівників із усього світу. Природної краси їй не бракує. Але наша країна в цьому плані немов безприданниця -- її «туристичний посаг» настільки застарів, що про натовпи «женихів» годі й думати. Адже звиклий до комфорту західний турист, а тим більше бізнесмен, який приїжджає в країну у справах, просто не сприймає запропонований йому більшістю готелів «рай у курені» за світовими, а то й вище цінами. Інакше кажучи, реальний туристичний потенціал держави великою мірою визначається рівнем і комфортабельністю готелів, баз відпочинку, кемпінгів, приватного сектора в «зеленому туризмі».

У світовій практиці чимало прикладів, коли загалом бідна країна (наприклад, Республіка Зеленого Мису, Кенія, Куба), вклавши значні кошти в інфраструктуру туризму і створивши сприятливу законодавчу базу, отримує мільярдні прибутки. А та ж Португалія, країна з 12-мільйонним населенням, нині приймає 25 мільйонів іноземців на рік. І це -- результат багаторічної, продуманої політики держави в сфері туризму: створення ефективної інфраструктури, справедливе законодавство й оподаткування [47].

Щороку наші співвітчизники, виїжджаючи на відпочинок за кордон, «інвестують» у світовий туризм понад мільярд доларів.

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму [48].

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

На думку одного з провідних спеціалістів туризму Роберта А. Браймера, "у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видимі результати".

Одне із ключових питань, яке необхідно вирішити в найближчий час, - питання оптимізації взаємодії туризму і культури як на рівні центральних органів влади, так і на місцях. Культурна спадщина, музеї, театри в більшості країн світу є винятково важливим фактором залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків. І в результаті цього, свого клієнта отримують транспорт і громадське харчування, готелі, місцева промисловість та ін [46].

Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку, майбутній вступ України до НАТО та ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму, з урахуванням природнокліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей.

Важливими факторами, що впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму, є демографічні зміни, матеріальний та соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.

Демографічна структура населення України та аналіз вікових груп, які найбільше подорожують, ще раз підтверджують, що в Україні найбільш активна частина населення від ЗО до 40 років, на відміну від економічно розвинених країн, де люди старшої вікової групи (55-60 років) відіграють все більш важливу роль у міжнародному туризмі. Основними постачальниками цієї категорії туристів є США, Канада, Японія та країни Європейського Союзу. Населення цих країн, незважаючи на швидкі темпи старіння, залишається фізично активним і, що не менш важливо, краще забезпеченим.

Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвідування тематичних парків і культурних заходів, здійснення ділових поїздок, короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо [47].

Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати і отримувати нові враження.

Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5 % збільшує витрати на туризм на 4 %, а зростання особистого споживання на 5 % - на 10% [45].

Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної туристичної діяльності і, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини

Прогноз є, і мета визначена і цілі поставлені, загалом і ситуація не погана, але чи використаємо ми його так і залишиться відкритим питанням у майбутньому.

1.3 Правові основи розвитку туризму

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України.

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності [4].

Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Основними напрямами державної політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Президентом України, як вже йшлося раніше, розроблена программа. На заходи програми "Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні" передбачено видатки в обсязі понад 20 млн. грн., що на 0,4 млн. грн. більше асигнувань на цю мету, передбачених нинішнього року.

Зазначені кошти буде сконцентровано на популяризацію туристичних можливостей України, інформування вітчизняної та світової громадськості про розвиток туристично-рекреаційної сфери держави, формування іміджу України як туристичної держави, на залучення іноземних туристів в Україну.

За рахунок визначених обсягів фінансування у 2010 році передбачено на заходи з реклами міжнародного співробітництва згідно з міжнародними протоколами. Зокрема, - випуск рекламно-інформаційної друкованої та електронної продукції - 1500 примірників, проведення 70 виставкових заходів і семінарів, 12 міжнародних протокольних заходів у рамках міжнародного співробітництва з питань туризму.

У межах бюджету виконуватимуть державні цільові програми, зокрема - "Державну програму розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки" (12,4 млн. грн.), "Програму розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру" (2,5 млн. грн.), "Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки" (5 млн. грн.) [1].

Нинішнього року уряд затвердив Програму розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роки.

З метою стимулювання розвитку туризму в Україні, підтримки вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності, створення сучасної туристичної індустрії та зважаючи на міжнародну практику залучення громадських організацій до участі в розбудові туристичної галузі на найвищому державному рівні були затвердженні такі напрямки діяльності як проведення моніторингу основних напрямів розвитку туризму; розроблення стандартів у сфері туристичних послуг, проведення сертифікації та атестації туристичних підприємств, здійснення контролю виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; підготовка проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань туризму; забезпечення захисту прав суб'єктів туристичної діяльності та туристів; диверсифікація туристичної діяльності з метою створення додаткових робочих місць, сприяння зайнятості населення; організація підготовки та перепідготовки кадрів для підприємств туристичної індустрії; розширення та зміцнення міжнародного співробітництва в галузі туризму, сприяння виходу вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності на світовий ринок туристичних послуг; організація інформаційної, рекламної та виставкової діяльності з питань туризму; відзначення юридичних та фізичних осіб, які зробили значний внесок у розвиток туристичної галузі. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям: сприяти розвитку ринку туристичних послуг, створювати рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форми власності; надавати підтримку Туристичній асоціації України, іншим громадським організаціям у здійсненні ними діяльності щодо розвитку туризму. Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України систематично висвітлювати питання розвитку туристичної галузі, організувати випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу.

Як засвідчує аналіз, сьогодні має місце справедливі нарікання відносно неналежного виконання чи невиконання взагалі завдань, які були поставлені перед Держкомтуризмом, що зрештою дало привід для його ліквідації.

Цілком природно, що і у туризмі невизначеність щодо державного управлінського механізму як категорії менеджменту існує не лише у лексичних нюансах, стосовно яких так люблять сперечатися сучасні науковці, але й і у його внутрішній структурі. Майже немає ґрунтовних наукових розробок з приводу ефективної реалізації механізму управління туристичною індустрією у створенні правового поля функціонування її суб'єктів, організаційному регулюванні, фінансово-інвестиційній політиці, діяльності в сфері міжнародних контактів [2].

Ще й досі розвиток туризму в нашій країні регулюється лише декількома спеціальними постановами, програмами та Законом "Про туризм". Тож не викликає сумніву, що у законотворчій справі зроблено ще далеко не все, адже прийнятими документами визначені лише головні умови розвитку туристичної галузі. В подальшому потребує всебічної розробки механізм виконання стратегічних рішень державних органів влади. Йдеться перш за все про видання на їх підставі відповідних підзаконних актів та інструкцій, які б реально сприяли зростанню соціально-економічної ефективності туризму в Україні та поповненню державного і місцевих бюджетів.

Недостатня увага приділяється такими факторами підвищення туристичної привабливості держави, як спрощення прикордонних і митних формальностей, паспортно-візового режиму тощо. У цьому контексті не може бути залишений осторонь факт початку функціонування Міждержавної Ради по туризму країн СНД, поява якої створила усі умови для відновлення єдиного туристичного простору, тісної інтеграції та співробітництва в напрямку уніфікації державних галузевих стандартів і нормативно-правової бази, розробки спільних туристичних маршрутів, проведення узгоджених дій щодо гарантій захисту туристів та забезпечення виконання угод і домовленостей.

Незважаючи на досягнуту результативність, загалом, очевидно, що методи примусового характеру спрямовані скоріш на симптоми хвороби, ніж на її причини. Відтак в Україні назріла потреба в розробці принципово нових підходів до управління туристичною сферою, кардинальної перебудови його організаційної структури [3].

Тривалий час спеціалісти наголошують на доцільність створення в нашій країні неурядової Національної туристичної асоціації (НТА), яка постала б колегіальним опонентом з боку туристичного ринку в його по суті односторонньому "спілкуванні" з державними органами влади.

Значно активнішого застосування в галузі туризму нагально вимагає і регіональна політика, покликана децентралізувати державні управлінські функції шляхом делегування широкого обсягу адміністративних, соціально- економічних та фінансових прав місцевим владним структурам. В більшості країн світу поточне управління туристичною індустрією здійснюються саме там, де виробляється рекреаційний продукт і зосереджені відповідні ресурси.

Окрім підвищення ефективності управління, така політика, особливим чином акцентована на певних регіонах і територіях, може стати неабияким чинником їх перспективного загальноекономічного зростання. Приміром, створення об'єктів інфраструктури туризму або пільгових умов їх діяльності у віддалених та слаборозвинених регіонах сприяє відновленню їх демографічного потенціалу, надає поштовх розвиткові сільського господарства, збільшує зайнятість населення, наповнює місцеві бюджети.

Ефективному вирішенню розглянутих вище проблем вітчизняного туризму перешкоджає насамперед відсутність узгодженості зусиль окремих міністерств, відомств, фінансових і комерційних структур, фірм та організацій, що працюють як в туристичній сфері, так і суміжних з нею галузях - громадському харчуванні, торгівлі, зв'язку, транспорті, виробництві сувенірної продукції та ін. Актуальним залишається питання, чи не є сенс замість проголошеної Законом "Про туризм" позавідомчої Національної ради по туризму сформувати відповідний орган у складі Верховної Ради. Цікаво, що тенденція до створення спеціалізованих парламентських груп, комісій і комітетів отримала схвальну оцінку на Міжнародному форумі ВТО в Кадісі і останнім часом набула помітного поширення у світі.

Саме під егідою подібної структури знов створений Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України мав би розробляти єдині довгострокові програми розвитку туристичної індустрії на державному та регіональному рівнях і визначити механізм управління нею, спираючись як на логічне, так і математичне обґрунтування його елементів, використання економічних моделей та закордонного досвіду [1].

На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн.

Транспортна інфраструктура є однією з основних складових частин функціонування туристичної сфери. Взаємодія транспортної та туристичної галузей допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, пов'язаних з розбудовою туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням вітчизняних та іноземних інвестицій.

Подальший розвиток конкурентоспроможного транспортного обслуговування туристичної галузі є надзвичайно важливим для досягнення наміченого збільшення обсягів надання туристичних послуг [2].

Туризм як вид економічної діяльності та важливий соціальний інститут має чітку орієнтацію на використання природних ресурсів та культурної спадщини. Тому важливим його напрямом є ефективне і раціональне використання природних ресурсів та об'єктів культурної спадщини з одночасним їх збереженням і відновленням, профілактика та мінімізація негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище. Крім того, необхідно здійснити заходи щодо визначення рекреаційного потенціалу всіх регіонів країни та визначення особливостей рекреаційних регіонів з метою створення колоритного національного туристичного продукту.

Одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Розділ 2. Особливості управління туристичним підприємством на сучасному етапі

2.1 Стратегічне управління турфірмою при виході на міжнародний ринок

Кожній туристичній фірмі доводиться самостійно вирішувати, в яку країну організовувати подорож, яким виглядом транспорту доставляти туристів, з яких послуг сформувати турпакет, послугами яких постачальників слід скористатися. Приймаючи стратегічні рішення, відповідальні керівники туристичних фірм орієнтуються на потреби і специфіку ринку.

У короткі історичні терміни український туристичний маркетинг пройшов свою дорогу розвитку. У початковий період на туристському ринку найбільше вживання отримала збутова концепція -- турфирмьі обмежувалися заходами щодо стимулювання продажів. Починаючи з середини 90-х років в туристичному бізнесі застосовується сучасна Роботу туристичної фірми на ринку можна розглядати в декількох аспектах, у тому числі [12]:

як роботу державних структур, об'єднань, асоціацій на туристських ринках однієї або декількох країн по просуванню свого національного турпродукта і залученню туристів в свою країну або свій регіон;

як роботу туроператора по вивченню попиту на туристські послуги з метою створення конкурентоздатного готового пакету турпослуг і забезпечення його збуту;

як роботу продавця готового пакету туристських послуг із забезпечення успішної реалізації турів.

Таке уявлення про напрями маркетингової роботи в туризмі виходить з ситуації, що склалася, на ринку туристських послуг, особливо в організованому туризмі, де тури у вигляді заздалегідь спланованих і укомплектованих пакетів, що складаються з декількох послуг, продаються агентам за встановленими цінами задовго до їх фактичної реалізації кінцевому споживачеві.

Для забезпечення цієї технології продажу турпродукту потрібна попередня робота, в ході якої готується набір послуг з фіксованою ціною, а реальний попит на нього виявляється набагато пізніше. Туроптовик повинен передбачити бажання покупців, зробити за них вибір напряму подорожі, засобів розміщення, вигляду транспорту і так далі і лише після цього запропонувати готовий турпакет на продаж.

Виходячи з даної особливості виробництва турпродукта і його реалізації ключовою фігурою в маркетингових заходах представляється оптова туристична компанія. Саме туроптовик приймає рішення про те, який напрям подорожей буде модним в майбутньому сезоні, який контингент покупців скористається його пропозицією, як відіб'ється поточна економічна ситуація на рівні купівельної спроможності, як привернути покупця на свій бік, які готелі запропонувати -- комфортабельні і дорогі або менш фешенебельні і дешевші і так далі [14].

Одним з що найуспішніше діють на ринку туроптовиков є ТІЛ (Тоигізіїк Шіоп Іпіетаїіопаї) в Німеччині, що утримує 33% німецького ринку. ТІЛ пропонує організацію подорожей по 4000 напрямів по всьому світу і розсилає більше 20 млн. екземплярів свого каталога всім продавцям і покупцям. Послугами ТІЛ користуються 2,7 млн. туристів в рік, забезпечуючи зворот фірми в 5 млрд. німецьких марок [12].

У Німеччині функціонують близько 15 тис. туристичних фірм, що співробітничають з ТІЛ і іншими туроператорами. Свій успіх і стабільне зростання німецької індустрії туризму вони пов'язують у великій мірі з правильно організованим маркетингом на всіх рівнях, у тому числі і на національному.

Аби представити свій продукт, німецькі турфирми поширюють каталоги, і, що особливо важливе, згідно чинному законодавству за будь-яку допущену в каталозі невідповідність цін і послуг фірма несе відповідальність. Якщо під час подорожі клієнт поніс матеріальні витрати, фірма відшкодовує збиток в межах трикратного розміру вартості туру. Тому фірми прикладають максимум зусиль для продажу високоякісного продукту.

По відомостях ^ТО, 70% туристичних агентств працюють в країнах Європи. Роль турагентств зводиться в основному до реалізації турів, підготовлених туроптовиками. Для турагентств найбільш істотними з маркетингових заходів є ті, що стимулюють продажі.

Міра дії туризму на економіку країни і політика держави відносно туризму визначають масштаб маркетингових заходів в рамках адміністративних структур. Так, наприклад, в США у складі Управління по питаннях подорожей і туризму, яке відповідає за розробку державної політики в області туризму, функціонує Бюро туристського маркетингу. Основні цілі його діяльності -- розробка і реалізація програм в області розвитку туризму, координація проектів і програм в області маркетингу з врахуванням американських і міжнародних туристських проектів, стимулювання споживчого попиту на здійснення туристських поїздок в США і так далі