Фізична підготовка як важливий фактор підвищення рівня арбітражу у футзалі

Футзал порівняно молодий вид спорту. Але це не робить його менш видовищним. Ця чудова гра підкорила серця мільйонів уболівальників, так як за напруженням, швидкості протікання гри, кількістю ігрових єдиноборств властивих тільки даному виду ігрової діяльності [5]. Гравці, що грають в футзал ведуть планомірне, поетапне, цілорічний тренувальний процес, готуються до виступу в змаганнях, здійснюють медико-біологічний контроль. У міні-футболі проводитися практична, психологічна, організаційна робота для підготовки команди і досягнення найвищого спортивного результату в змаганнях. Але об'єктивність визначення переможців у тій чи іншій грі не завжди залежить від майстерності і фізичної форми футболістів. Здавалося б, а що ще може вплинути на результат поєдинку як не гра двох конкуруючих команд? Відповідь проста -- суддя. Суддя в сучасному міні-футболі стає значущою особистістю і часто його помилки призводять до зміни підсумкового результату, як у матчі, так і в змаганні в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останніх наукових дослідженнях у футболі розглядаються особливості відбору суддів [9], початкової підготовки футбольних арбітрів [8], психофізіологічних якостей арбітрів [1], дослідження окремих аспектів діяльності футбольних арбітрів високої кваліфікації [3].

Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження. Ми спробуємо разом з вами розібратися в причинах виникнення суддівських помилок, що є результатом недостатньої фізичної підготовленості.

Мета: теоретично обґрунтувати фізичну підготовку як важливого фактору підвищення рівня арбітражу у футзалі.

Засобами спеціальної підготовки є вправи, спрямовані на розвиток певних м'язових груп і тих якостей, які особливо необхідні для діяльності арбітра. Засоби загальної фізичної підготовки повинні розвивати комплекс таких якостей, які сприяють розвитку спеціальних навичок і в той же час урівноважують односпрямований вплив засобів спеціальної підготовки.

Рухова діяльність арбітра характеризується постійною зміною інтенсивності рухів [1]. М'язова робота високої інтенсивності змінюється періодами зниженої активності і відносного спокою [3].

Прискорення, ривки чергуються з бігом у середньому і повільному темпі, ходьбою, зупинками і виконуються із зміною напряму, ритму і темпу руху [6]. Така діяльність пов'язана з отриманням певних фізичних навантажень і супроводжується значними функціональними зрушеннями в протіканні обміну речовин, диханні і кровообігу [9]. Тому фізична підготовка арбітра будується з урахуванням характеру його діяльності [7].

Кожен з методичних прийомів використовується арбітром для досягнення визначеної мети під час гри. Рух за атакою, що тільки розпочалася дає можливість краще бачити загальну картину розвитку ситуації, визначити напрям її подальшого розвитку.

Супроводження атаки в основному пов'язане з контролем локального моменту одноборства та дає можливість судді, вибравши потрібний спосіб переміщення, оперативно переключатися до іншого моменту. Випередження атаки використовується для зайняття кращої позиції контролю (наприклад, при введенні м'яча в гру зі штрафного удару, що виконується неподалік від штрафної площі команди, що захищається), а також коли очікується гострий складний момент, для впевненої кваліфікації якого арбітр забігає вперед атаки і займає тимчасове статичне положення.

Ривок за контратакою необхідний, коли в результаті довгої передачі арбітр залишився «відрізаним» від початку моменту. У цьому випадку ривок є найбільш ефективним способом наздогнати атаку. Він часто пов'язаний з поверненням на довгу («широку») діагональ, звідкіля арбітр отримує кращу позицію для спостереження та управління черговою фазою гри.

Під час футбольного матчу спеціалісти [1, 3, 5] виділяють такі способи переміщення: ходьба, біг в повільному та середньому темпі, прискорення, ривки, біг приставним кроком та спиною вперед. Ходьба (від 0 до 2,5 м/с) використовується арбітром під час пауз гри, при виконанні стандартних положень, а також коли арбітр випередив або наздогнав атаку та очікує складний момент в боротьбі суперників поблизу та в штрафній площі. Дослідження А. Спіріна [7] говорять,що під час ходьби та повільного бігу арбітри приймають на 40% більше правильних рішень, ніж під час бігу в швидкому темпі.

Біг у повільному та середньому темпі (від 2,5 до 5 м/с) -- основний спосіб переміщення арбітра. Його основна мета -- раціонально переміщуватися на футбольному майданчику, знаходячись на оптимальній позиції під час ігрових моментів. Цей спосіб переміщення використовується в ситуаціях, у сполученні із ходьбою, а також під час контролю атак, які використовуються футболістами за допомогою поступового нападу.

При скорення (від 5 до 6 м/с) арбітр використовує, коли рухається за швидкою атакою, здійснюючи контроль не тільки гравця, котрий володіє м'ячем, а також футболістів, що ведуть боротьбу за позицію [2].

Біг спиною вперед та приставним кроком -- характеризують координаційні здібності арбітра. Ці способи переміщення використовуються під час зміни напрямку руху та при необхідності змінити цей напрям, залишивши концентрацію уваги на важливому моменті, що виник до того.

Встановлено, що 66% порушень арбітр фіксує під час переміщення кроком, 14% -- під час бігу і 20% -- стоячи [9].

Зараз ФІФА були розроблені нові програми тестування з урахуванням особливостей рухової діяльності арбітра під час футбольного матчу. Вони виконуються на біговій доріжці і включають: швидкісний тест 6 «40 м і біг із зростаючою інтенсивністю, з переходом на ходьбу [1].

Під час швидкісного тесту 6 «40 м інтервал між забігами не повинен перевищувати 1 хв 30 с (у цей час входить і повернення до старту). Кожна спроба виконується з динамічного старту із виставленої вперед ноги за лінію, розташованої на відстані 1,5 м від електронного годинника -- «воріт» на стартовій позиції [3].

Арбітри розташовуються один за одним. Один з інструкторів тесту сигналізує, що електронні ворота виставлені. Тоді арбітр може стартувати. Контрольний час тесту складає 6,4 с для національних арбітрів, 6,2 с для національних асистентів арбітра [7].

Отже, основними руховими діями арбітра під час футбольного матчу є переміщення, зокрема виділяють ходьбу, біг у повільному та середньому темпі, прискорення, ривки, біг приставним кроком та спиною вперед.

Поведінка арбітра повинна бути рішучою, сміливою, дії переконливими, прийняті рішення ясними і зрозумілими гравцям, тренерам і глядачам. Знання принципів методики суддівства для арбітрів не менш важливо, ніж знання Правил гри, тому що будь-який суддя не зможе якісно їх застосовувати, якщо він невірно вибирає місце на полі, несвоєчасно реагує на порушення гравцями правил гри.

Швидкий футзал, з постійно змінними ігровими ситуаціями, багатий емоційними сплесками гравців, вимагає від арбітрів, поряд з гарною фізичною підготовкою, високої психологічної стійкості, і серйозного професійного ставлення до своїх обов'язків. У поєднанні зі знанням принципів методики суддівства ці якості повинні забезпечити проведення змагань на високому рівні, значно зменшити кількість помилок, ще допускаються арбітрами і в цілому підвищити загальний професійний рівень проведення змагань з міні- футболу найвищого рівня.

Ми спробуємо разом з вами розібрати основні аспекти, що впливають на підвищення якості суддівства в міні-футболі. Фізичні кондиції, досліджуючи офіційну статистику матчу, ми наочно бачимо, що суддя протягом матчу в міні-футболі пробігає близько 6-7 км [7], причому робить це досить швидкісному режимі. Поряд з переміщеннями бігом, приставним кроком, спиною вперед арбітр виконує ривково-гальмівні дії, пов'язані із зупинками та зміною напрямку руху. Все це має на увазі під собою стабільну фізичну готовність, що дозволяє арбітру перебувати в зручному для прийняття об'єктивно правильної позиції.

За гру арбітр долає від 8500 до 10000 м, з яких кроком 25%, пробігає в середньому темпі 47% і ривком та прискоренням 10%. Біг спиною вперед та приставним кроком складає 18% від всієї пройденої відстані за гру [8].

Для того, щоб контролювати весь майданчик, судді повинні прагнути зайняти найбільш зручну для суддівства позицію і використовувати оптимальну методику пересування, що дозволяє якісно оцінювати ігрові епізоди і єдиноборства на майданчику. Арбітри, що працюють в парі повинні пересуватися таким чином, щоб проглядалася необхідна діагональ і вертикаль поля для гри [9]. Від їх чітких взаємодій, пов'язаних з постійним переміщенням залежить об'єктивність оцінки в тій чи іншій ігровій ситуації.

Для правильної оцінки порушень правил у боротьбі за м'яч арбітри повинні слідувати наступним принципам:

— контролювати дії всіх гравців на майданчику, -- для цього судді повинні розташовуватися обличчям до гри так, щоб всі гравці були між ними;