Дослідження рівня рухової підготовленості дівчат старших класів

Темпы прироста различных физических качеств у детей старшего школьного возраста (%)

Тим не менш, у цьому віці ще зберігаються чималі резерви для поліпшення рухових здібностей, особливо якщо робити це систематично і направлено (Ж.К. Холодів, С.В. Кузнєцов, 2000).

Між розвитком рухових якостей і формуванням рухових навичок існує тісний зв'язок. Освоєння нових рухів супроводжується вдосконаленням рухових якостей. Різні рухи вибірково впливають на руховий апарат людини, тому окремі м'язи і м'язові групи розвиваються нерівномірно.

Заняття фізичними вправами прискорює розвиток рухових якостей, але приріст їх в різні вікові періоди неоднаковий.

Систематичні заняття фізичними вправами підвищують пристосувальні реакції організму, обумовлюють його правильне функціонування. Реакції на фізичні навантаження не проходить безслідно: вони супроводжуються специфічними следовыми зрушеннями (трофічні процеси), на базі яких відбувається збільшення структурних, енергетичних, отже, і функціональних ресурсів організму. Це є важливим чинником підвищення надійного функціонування фізіологічних систем організму, що, природно, набуває особливо велике значення в ході розвитку вікових змін. Забезпечується структурно-функціональне вдосконалення кровообігу і посилення трофічних функцій нервової системи, створення достатнього запасу енергії, збільшення капіллярізаціі скелетної і серцевої мускулатури. Збільшується функціональний резерв, пристосування до навантажень, прискорюється відновлення. Чим швидше відновлення, тим більше у організму сил для виконання подальшої роботи, отже, тим вище його функціональні можливості і працездатність, тобто збільшується час роботи скорочується час врабатывания. При заняттях фізичними вправами позитивні емоції впливають на нервово-психічний тонус, що, у свою чергу, впливає на ЧСС. У підлітків, які займаються фізичними вправами, спостерігається уражень пульсу в спокої, тому що в результаті тренувань йде звикання, адаптація організму до фізичних навантажень, відповідно і глибина дихання в спокої буде більше, а її частота рідше, що говорить про збільшення БАЖ. Розвивається психомоторна функція (швидкість і точність руху). Як правило, займаються спортом, випереджають своїх ровесників у фізичному розвитку.

1.2 Психологічні особливості

Психологічними особливостями дітей старшого шкільного віку займалися ряд авторів Ю.К. Бабанський [3], А.В. Захарова [11], А.В. Петровский [19]. Вони відзначають, що даний вік це найдовший перехідний період, який характеризується рядом фізичних змін. В цей час відбувається інтенсивний розвиток особи, її друге народження. 16 - 17 років це стадія розвитку між дитинством і дорослістю, яка характеризується якісними змінами, пов'язаними із статевим дозріванням і входженням в доросле життя.

Для підлітків характерна полярність психіки:

- Цілеспрямованість, наполегливість і імпульсивність.

- Нестійкість може змінитися апатією, відсутність прагнень і бажань що-небудь робити.

- Підвищена самовпевненість, в думках швидко змінявся ранимою і невпевненістю в собі.

- Потреба в спілкуванні змінялася бажанням усамітнитися.

- Розбещеність в поведінці деколи поєднується з соромливістю.

- Романтичні настрої нерідко граничать з цинізмом, обачністю.

- Ніжність, ласкавість бувають на тлі недитячої жорстокості.

На думку Ю.К. Бабанського [3], А.В. Захарова [11], А.В. Петровського [19] одним з джерел конфлікту, в старшому шкільному віці, є зовнішній вигляд. У даному віковому періоді спостерігається зміна ходи, манер, зовнішнього вигляду.

Крім цього виникає цілий комплекс проблем у дівчат. Підлітковий період для всіх дітей супроводжується нарощуванням скелета, збільшенням м'язової маси тіла. І якщо для хлопчиків це проходить простіше, то для дівчаток збільшення жирової маси тіла може стати справжньою трагедією. Злякавшись того, що стане товстою і непривабливою, дівчинка-підліток починає відмовлятися від їжі, доводить себе до голодування. При темпах змін в цьому віці, це, як мінімум, чревато тим, що навіть якщо в майбутньому буде нарощена нормальна маса тіла, то маса кісткової тканини вже не буде відновлена.

Ще зовсім недавно вільно, хлопчик, що легко рухався, починає ходити перевалюючись, опустивши руки глибоко в кишені і спльовуючи через плече. У нього з'являються нові вирази. Дівчинка починає ревно порівнювати свій одяг і зачіску із зразками, які вона бачить на вулиці і обкладинках журналів, випліскуючи на маму емоції з приводу наявних розбіжностей.

У підлітка з'являється своя позиція. Він рахує себе вже достатньо дорослим і відноситься до себе як до дорослого. Прагнення до самостійності виражається в тому, що контроль і допомога відкидаються.

Ряд авторів Ю.К. Бабанський [3], А.В. Захарова [11], А.В. Петровський [19] відзначають, що в 15 - 17 років у школярів закінчується формування пізнавальної сфери. Найбільші зміни відбуваються в розумовій діяльності. У дітей старшого шкільного віку підвищується здатність розуміти структуру рухів, точно відтворювати і диференціювати окремі (силові, тимчасові і просторові) рухи, здійснювати рухові дії в цілому.

Старшокласники можуть проявляти достатньо високу вольову активність, наприклад, наполегливість в досягненні поставленої мети, здібність до терпіння на тлі втоми і стомлення. Проте у дівчат знижується сміливість, що створює певні труднощі у фізичному вихованні [3, 11, 19].

Дитина старшого шкільного віку знаходить все нові навички і удосконалює раніше придбані. Інтенсивна нервово-психічна діяльність вже не є для нього таким великим навантаженням, як раніше, проте він ще не може займатися інтелектуальною працею з тією активністю, на яку здатна доросла людина - старший школяр швидше стомлюється. Помітно розвивається аналітичне мислення школяра, крім того, він вже здатний мислити абстрактно.

1.3 Особливості розвитку фізичних якостей у дітей старшого шкільного віку

Фізичне виховання, спрямований на підготовку людини до обраної ним трудової або військової діяльності, прийнято називати фізичною підготовкою, а результат такої підготовки, виражений в певному характер і рівні фізичної готовності освоювати обрану професію і ефективно працювати, називається фізичною підготовленістю, вважає Б.А. Ашмарин (1990).

На його думку фізичний розвиток є зміна форм і функцій організму людини протягом його індивідуального життя.

Н.Р. Решетняков, Ю.Л. Кислицин (1998) розглядають фізичний розвиток в 2х значеннях:

- як процес зміни морфологічних та функціональних властивостей організму людини протягом його життя;

- як результат цього процесу, що характеризується зміною такими параметрами як зростання, вага Жел і інші антропометричні показники, а також ступенем розвитку фізичних якостей (сила, витривалість та ін.).

Фізичну підготовку вони розглядають як фізичне виховання, спрямований на підготовку людини до певного роду діяльності, результати якої проявляються у формуванні прикладних рухових умінь і навичок, які сприяють підвищенню ефективності тієї діяльності, на яку спрямована підготовка.

Фізична підготовка являє собою виховання рухових якостей, здібностей, необхідних у спортивної діяльності. Руховими або фізичними властивостями А.Д. Новіков, Л.П. Матвєєв називають окремі якісні боку рухових можливостей людини.

В.М. Платонов (1986) визначає фізичну підготовку як процес спрямований на розвиток фізичних якостей - швидкісних здібностей, сили, витривалості, гнучкості, координаційних здібностей.

У самому загальному виді можна сказати, вважає В.І. Лях (1998), що рухові здібності - це індивідуальні особливості, що визначають рівень рухових можливостей людини. Про здібності людини судять за його досягнень у процесі навчання або виконання якої рухової діяльності. Разом з тим, здатності не зводяться до руховим умінь та навичок, але про наявність здібностей судять по тому, як швидко і легко набуває людина ці вміння та навички. До початку здійснення діяльності приховані здібності, нереалізовані і існують у вигляді анатомо - фізіологічних задатків або так званих потенційних можливостей, які можуть так і залишитися в потенції, якщо не будуть створені відповідні умови для їх розвитку.

В основі неоднакового розвитку здібностей лежить ієрархія ворожих спадкових анатомо-фізіологічних задатків:

- анатомо-фізіологічні особливості мозку і нервової системи (властивості нервових процесів - сила, рухливість, врівноваженість, індивідуальні варіанти будови кори, ступінь функціональної зрілості її окремих областей);

- фізіологічні (особливості серцево-судинної і дихальної систем (максимальне споживання кисню, показники периферичного кровообігу);

- біологічні (особливості біологічного окислення, ендокринної регулювання, обміну речовин, енергетики м'язового скорочення);

- тілесні (довжина тіла і кінцівок, маса тіла);

- хромосомні (гени).

Таким чином, здатності проявляються і розвиваються в процесі виконання однієї або кількох операцій, але це завжди результат спільної дії спадкових і средовых факторів.

Незважаючи на зусилля вчених, поки ще не створена єдина загальноприйнята класифікація фізичних (рухових) здібностей людини. Найбільш поширеною є їх систематизація на два великих класи. Клас кондиційних або енергетичних (у традиційному розумінні "фiзичних") здібностей у значно більшій мірі залежить від морфологічних факторів, біохімічних і гістологічних перебудов в м'язах і організмі в цілому. Комплекс координаційних здібностей переважно обумовлений центрально-нервовими впливами (психофізіологічними механізмами управління та регулювання).

З певною часткою умов можна говорити про елементарних і складних фізіологічних здібностях. Більш елементарними є, координаційні здібності в бігу або в завданнях на статичне рівновагу, швидкість реагування в простих умовах, гнучкість окремих суглобів хребта, більш складними - координаційні здібності, які проявляються в єдиноборстві і спортивних іграх, швидкість реагування або орієнтації в складних умовах, витривалість в тривалому бігу.

Результати досліджень дозволяють розрізняти наступні види фізичних здібностей: спеціальні, специфічні і загальні.

Спеціальні фізичні здібності відносяться до однорідних груп цілісних рухових дій або діяльності: біжу, акробатичних або гімнастичних вправ на снарядах, метальних рухових дій, спортивних ігор (баскетболу, волейболу).

Так, розрізняють спеціальну витривалість до бігу на короткі, середні і довгі дистанції, говорять про витривалості баскетболіста, штангіста. Координаційні, силові і швидкісні здатності поводяться також різно залежно від того, в яких рухових діях вони проявляються.

О специфічних проявах фізичних здібностей можна говорити як про компоненти, які складають їх внутрішню структуру. Спроби описати структури кожної окремої фізичної здатності поки ще не є завершеними. Тим не менш встановлено, що структура кожної з основних фізичних здібностей (швидкісних, координаційних, силових, витривалості, гнучкості) не є гомогенної (однорідної). Навпаки, структура кожної з названих здібностей - гетерогенна (різноманітна).

Так, основними компонентами координаційних здібностей людини є: здатності до орієнтування, диференціювання параметрів рухів, здатності до ритму, перебудові рухових дій, вестибулярної стійкості довільного розслаблення м'язів. Ці здібності є специфічними координаційними здібностями.

Основними компонентами структури швидкісних здібностей вважають швидкість реагування, швидкість одиночного руху, частоту рухів і швидкість, що виявляється в цілісних рухових діях.

До проявів силових здібностей відносять: статичну (ізометричну силу) ; вибухову, амортизаційну силу. Великою складністю відрізняється структура витривалості: аеробна, що вимагає для свого прояви кисневих джерел розщеплення енергії: аеробна (гликолитический, креатинофосфатный джерела енергії - без участі кисню); витривалість різних м'язових груп в статичних позах -статична витривалість; витривалість в динамічних вправах, виконуваних зі швидкістю 20 - 90 % від максимальної. Може бути, трохи менш складними є прояви (форми) гнучкості де виділяють активну і пасивну гнучкість.

Результати розвитку ряду конкретних спеціальних і специфічних фізичних здібностей, свого роду їх узагальнення, складають поняття: "спільні координаційні", "загальні силові", "загальні швидкісні", "загальна витривалість", "загальна гнучкість". Під загальними фізичними здібностями слід розуміти потенційні і реалізовані можливості людини, що визначають його готовність до успішного здійснення різних за походженням і змістом рухових дій. Спеціальні фізичні здібності у зв'язку з цим - це можливості людини, що визначають його готовність до успішного здійснення подібних за походженням і змістом рухових дій. Тому тести дають інформацію насамперед про ступеня сформованості спеціальних і специфічних фізичних (швидкісних, координаційних, силових, витривалості, гнучкості) здібностей.

У спеціальній літературі для позначення здібностей, що відносяться до рухової діяльності, користуються поняттями: "фізичні", "рухові", "моторні", "психомоторні", "психофізичні" здібності. Найчастіше ці терміни відображають здебільшого специфіку наукових дисциплін, з яких вони виникли.

В літературі, як синоніми, використовуються ще поняття "фізичні якості" і "фізичні здібності". В.І. Лях (1998).

Особливостями розвитку фізичних якостей в онтогенезі займалися ряд авторів Ю.Н. Вавілов [4], С.І. Гальперін [7], В.М. Зациорській [13], А.В. Зімкина [14], З.В. Любімова [16]. Вони відзначають, що в старшому шкільному віці в порівнянні з попередніми віковими групами спостерігається зниження приросту в розвитку фізичних здібностей. При цьому, на думку Ж.К. Холодова, В.С. Кузнєцова [28] залишилися ще чималі резерви для поліпшення рухових здібностей, особливо якщо робити це систематично та спрямовано.

В.М. Зациорській [13], А.В. Зімкина [14], З.В. Любімова [16] вказують, що між розвитком рухових якостей і формуванням рухових навичок існує тісний зв'язок. Освоєння нових рухів супроводжується вдосконаленням рухових якостей. Різні рухи вибірково впливають на руховий апарат людини, тому окремі м'язи і м'язові групи розвиваються нерівномірно. Заняття фізичними вправами прискорює розвиток рухових якостей, але приріст їх в різні вікові періоди неоднаковий.

Питаннями розвитку фізичних якостей в онтогенезі займалися Ю.Н. Вавілов [4], А.В. Зімкина [14], З.В. Любімова [16]. Автори відзначають гетерохронність в їх розвитку, тобто наявність активного темпу розвитку, пасивного і стабілізації. У роботах ряду авторів наголошується, що старший шкільний вік є сприятливим для розвитку швидкості і спритності рухів.

Однією з найважливіших фізичних якостей є швидкість

Одним из важнейших физических качеств является быстрота - способность человека совершать двигательное действие в минимальный для данных условий отрезок времени (В.П. Филин, 1974).

Быстрота является комплексным двигательным качеством и основными формами её проявления являются:

время двигательной реакции;

время максимально быстрого выполнения одиночного движения;

время выполнения движения с максимальной частотой;

время выполнения целостного двигательного акта, Н.В. Зимкин, 1956; B.C. Фарфель, 1960; В.М. Зациорский, 1966; М.А. Годик, 1966 выделяют ещё одну форму проявления быстроты - быстрое начало движения («резкость»). Все формы проявления быстроты специфичны и не взаимосвязаны между собой, поэтому многие авторы предлагают определение «скоростные качества».

В.Н. Платонов, (1986) понимает под скоростными способностями комплекс функциональных свойств, обеспечивающих выполнение двигательных действий в минимальное время. Он различает элементарные и комплексные формы проявления скоростных способностей. Элементарные формы - это:

- латентное время простых и сложных двигательных реакций;

- скорость выполнения отдельного движения при незначительном внешнем сопротивлении;

- частота движений.

Эти формы проявления быстроты в различных сочетаниях и в совокупности с другими двигательными качествами и техническими навыками обеспечивают комплексное проявление скоростных способностей в сложных двигательных актах.

К комплексным формам быстроты относятся:

способность к достижению высокого уровня дистанционной скорости;

умение быстро набирать скорость на старте;

выполнять с высокой скоростью движения, скоростные манёвры, повороты, подсечки, броски, прыжки, удары и т.п.

Б.А. Ашмарин, (1990) под быстротой понимает единство проявления центральных и периферических нервных структур двигательного аппарата человека, позволяющих перемещать тело и отдельные его звенья за минимально короткое время.

Способность к высокой скорости движений, выполняемых при отсутствии значительного внешнего сопротивления и не требующих больших энергозатрат Ю.В. Верхошанский, (1988) называет быстротой. Н.Л. Решетняков, Ю.Л. Кислицин (1998) считают, что быстрота движений человека проявляется в способности выполнить их за возможно короткий отрезок времени.

В соответствии с современными представлениями, под быстротой понимается специфическая двигательная способность человека к экстренным двигательным реакциям и высокой скорости движений, выполняемых при отсутствии значительного внешнего сопротивления, сложной координации работы мышц, и не требующих больших энергозатрат. Физиологический механизм проявления быстроты связанный, прежде всего, со скоростными характеристиками нервных процессов, представляется как многофункциональное свойство центральной нервной системы и периферического нервно-мышечного аппарата. Е. Захаров, А. Карасёв, А. Сафонов (1994).

- здатність людини здійснювати рухову дію в мінімальний відрізок часу [19], або - це здібність людини до термінового реагування на подразники і до високої швидкості руху, який виконуються за відсутності значного зовнішнього опору [22].

Швидкість є комплексною руховою якістю і основними формами її прояву є:

- час рухової реакції;

- час максимально швидкого виконання одиночного руху;

- час виконання руху з максимальною частотою; [7 , 9, 11, 17]

Максимальна, довільна частота рухів збільшується з 7 до 16 років, причому у хлопчиків в 7 - 10 років вона вище, ніж у дівчаток, а з 14 - 15 років частота рухів у дівчаток перевищує цей показник у хлопчиків.

Відмічено, що величина латентного часу простої рухової реакції відносно низька і мало поліпшується навіть в процесі систематичних тренувань. За даними цих авторів цей час складає в шкільному віці - 0,5- 0,8с, у людей, що не займаються спортом, - 0,2 - 0,35с, у спортсменів високої кваліфікації - 0,1- 0,2 с.

Дослідження В.А. Муравйова, Н.Н. Назарова [18] показали, що найбільший приріст цього показника спостерігається в період з 8-10 до 13-15 років. За інтегральними даними діапазон часу одиночного скорочення у дітей шкільного віку складає від 54 до 110 мс [29].

Розглядаючи особливості розвитку спритності

Під фізичним якістю спритність розуміється єдність взаємодії функцій центрального і периферичного управління рухової системою людини, що дозволяють перебудовувати біомеханічну структуру дій відповідно до мінливих умов рішення рухової завдання (Б.А. Ашмарин, 1990).

С.В. Янанис (1985), пропонує розуміти спритність як здатність швидко освоювати нові руху і успішно діяти в умовах змінних, тобто здатність швидко управляти точними діями в мінливих умовах.

М.А. Годік [9], А.В. Захарова [11], Н.В. Решетніков [21] відзначають, що спритність - це здатність швидко опановувати нові рухи (здатність швидко навчатися), а також здатність швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог змінної обстановки.

Дещо відрізняється думка Б.А. Ашмаріна [2] згідно якому під спритністю слід розуміти єдність взаємодії функцій центрального і периферичного управління руховою системою людини, що дозволяє перебудовувати біомеханічну структуру дій відповідно до змінних умов рішення рухової задачі.

Ряд авторів: М.А Годік [9], В.М. Зациорській [13], В.І. Лях [17], В.С. Фарфель [24] стверджують, що основним шляхом розвитку спритності є оволодіння новими різноманітними руховими навиками і уміннями, що приводить до збільшення запасу рухових навиків і позитивно позначається на функціональних можливостях рухового аналізатора.

Спритність формується в процесі навчання, засвоєння багатьох і різноманітних рухових умінь і навичок. В.М. Зациорській [13] відзначає, що оскільки спритність визначає швидкість оволодіння навичками рухів, то можна сказати, що тренувати спритність - означає тренувати (треніруємість), тобто чим вище у людини спритність, тим швидше у нього поліпшуватиметься техніка виконання фізичних вправ, отже, при вихованні спритності можуть використовуватися методи, вживані при навчанні рухам.

За даними А.В. Петровского [19] до 13 - 14 років завершується в основному розвиток спритності. Найбільший приріст точності рухів спостерігається з 4-5 до 7-8 років. Спортивне тренування робить істотний вплив на розвиток спритності. Так у 16 - 17 літніх спортсменів точність рухів у 2 рази вище, ніж у нетренованих підлітків того ж віку. Спритність, на думку автора продовжує поліпшуватися до 17 років.

Б. А. Ашмарин, (1990) вважає, що найбільш ефективним методом виховання спритності є ігровий метод з додатковими завданнями і без них. Він передбачає виконання вправ або в обмежений час, або в певних умовах, або певними руховими діями і т.п.

Значне місце в системі фізичного виховання дітей, підлітків займає виховання сили.

Значне місце в системі фізичного виховання дітей, підлітків та молоді має бути відведено розвитку м'язової сили.

У загальному сенсі сила людини визначається як здатність долати зовнішнє опір або протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль (В.М. Зациорский, 1966; С.І. Гальперін, 1965; В.М. Платонов, 1986; Ю.В. Верхошанский, 1988; Н.В. Решетніков, Ю.Л. Кислицин, 1998).

Б.А. Ашмарин, (1990) вважає, що сила це взаємодія психофізичних процесів організму людини, що дозволяють активно долати зовнішнє опір та протидії зовнішнім силам.

В.М. Зациорский, (1966) класифікує силові здатності так:

- власне-силові (статичний режим, повільні рухи);

- скоростно-силові (динамічна сила, що проявляється в швидкі рухи).

В.М. Платонов (1986) виділяє наступні основні види силових здібностей:

- максимальну силу;

- вибухову силу;

- силову витривалість.

Один з найбільш істотних моментів, які визначають м'язову силу - це режим роботи м'язів. При існуванні лише двох реакцій м'язів на роздратування - скорочення зі зменшенням довжини і ізотермічного напруги, результати проявленого зусилля виявляються різними залежно від того, в якому режимі м'язи працюють. В процесі виконання спортивних або професійних прийомів і дій людина може піднімати, опускати або утримувати важкі вантажі. М' язи, які забезпечують ці рухи, працюють в різних режимах. Якщо, долаючи будь-яка опір, м'язи скорочуються, то така їхня робота називається долає. М'язи, які протидіють якого-або опору, можуть при напрузі і продовжуватимуться, наприклад, утримуючи дуже важкий тягар. У такому випадку їх робота називається поступається. Долає і поступається режими роботи м'язів об'єднуються назвою динамічного.

Б.А. Ашмарін [2], спостерігав що найбільший інтенсивний приріст сили у дівчаток з 10 до 12 років, а у хлопчиків - з 13 до 14. Дані декілька іншого характеру надані В.І. Філіповічем [28], згідно яких найбільш сприятливими періодами розвитку сили є: у хлопчиків зростає від 13-14 до 17 -18 років, у дівчаток від 12 -13 до 15 -16 років. Автор вказує, що в середньому шкільному віці загальний приріст сили у хлопчиків складає 79%, у дівчаток - 92%, а середньорічний - 15,8% і 18,4% відповідно.

За даними В.І. Філіповіча [28], віковий період від 9-10 років до 16-18 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. Автор відзначає, що в усіх вікових групах показники абсолютної сили у хлопчиків вищі (особливо після 13 років), ніж у дівчаток.

На думку В.С. Фарфеля [24], С.С. Ермакова [25] у віці 15-16 років наголошується значне збільшення м'язової маси і вдосконалення нервово-м'язового апарату, створюються передумови до розвитку сили. Проте в заняттях з учнями цього віку слід утримуватися від силових вправ з граничними навантаженнями, оскільки умови для розвитку сили створюються дещо пізніше в 19-20 років.

Характеризуючи особливості розвитку витривалості

В теорії й методиці фізичної культури витривалість визначають як здатність підтримувати задану, необхідну для забезпечення професійної діяльності, потужність навантаження і протистояти втоплення, що виникає в процесі виконання роботи. Е. Захаров, А. Карасьов, А. Сафонов (1994).

Будучи багатофункціональним властивістю людського організму, витривалість інтегрує в собі велику кількість процесів, що відбуваються на різних рівнях: від клітинного і до цілісного організму. Проте, як показують результати сучасних наукових досліджень, у переважній більшості випадків провідна роль у проявах витривалості належить факторів енергетичного обміну і вегетативним систем його забезпечення - серцево-судинної і дихальної, а також центральної нервової системе.

Витривалість - це єдність прояви психофізіологічних та біоенергетичних функцій організму людини, що дозволяють тривало протистояти втоплення при механічній роботі, вважає Б.А. Ашмарин (1990).

З витривалістю часто ототожнюють здатність спортсмена до тривалого виконання м'язової роботи. Ю.В. Верхошанского (1988).

Витривалість - здатність організму людини долати настає утоплення, таке формулювання дають Н. В. Решетняков, Ю.Л. Кислицин(1998).

Для розвитку витривалості Б.А. Ашмарин (1990) пропонує застосовувати метод повторного, строго регламентованого вправи і ігрової. Основними засобами розвитку витривалості є вправи циклічного і ациклічного характеру (біг, ходьба, метання).

Для розвитку витривалості Е. Захаров, А. Карасьов, А. Сафонов (1994) пропонують застосовувати різні методи тренування, які можна розділити на декілька груп:

1. Рівномірне

2. Змінний безперервний метод.

3. Контрольний, змагальний метод

Досліджуючи статичну і динамічну витривалість до роботи різної інтенсивності, такі автори, як Ж.К. Холодов, В.А. Кузнєцов [29], відзначають, що з віком вона змінюється, як за статичними, так і за динамічними показниками. При цьому вони спостерігали приріст тривалості роботи в умовах стомлення після 13-14 років. Характер зміни показників витривалості у дівчаток і хлопчиків істотно відрізняється.

З урахуванням темпів біологічного розвитку локомоторної функції у підлітків, найбільш сприятливими віковими періодами для тренування аеробної продуктивності є вік 13 років; швидкісної витривалості 14-15 років; статистичної силової витривалості 16-17 років [22].

Ю.В. Верхошанській [5] відзначає, що витривалість розвивається пізніше за всіх інших фізичних якостей і існують вікові, статеві і індивідуальні відмінності у розвитку витривалості. Так, витривалість дітей дошкільного віку знаходиться на низькому рівні, особливо до статичної роботи. Інтенсивний приріст витривалості до динамічної роботи спостерігається з 11 - 12 років. Також інтенсивно з 11 - 12 років зростає витривалість до статичних навантажень. До 16 - 18 років витривалість школярів складає близько 85% рівня дорослого.

Гнучкість

Гибкость определяется как физическая способность человека выполнять движения с необходимой амплитудой (Б.А. Ашмарин, 1990).

В профессиональной физической подготовке и спорте гибкость необходима для выполнения движений с большой и предельной амплитудой. Недостаточная подвижность в суставах может ограничивать проявление качеств силы, быстроты реакции и скорости движений, выносливости, увеличивая энергозатраты и снижая экономичность работы, и зачастую приводит к серьёзным травмам мышц и связок.

Сам термин «гибкость» обычно используется для интегральной оценки подвижности звеньев тела. Если же оценивается амплитуда движений в отдельных суставах, то принято говорить о подвижности в них.

В теории и методике физической культуры гибкость рассматривается как морфофункциональное свойство опорно-двигательного аппарата человека, определяющее пределы движений звеньев тела. Различают две формы её проявления:

активную, характеризуемую величиной амплитуды движений при самостоятельном выполнении упражнений благодаря своим мышечным усилиям;

пассивную, характеризуемую максимальной величиной амплитуды движений достигаемой при действии внешних сил (например с помощью партнёра или отягощения и т. п.).

Проявление гибкости в тот или иной момент времени зависит от общего функционального состояния организма, и от внешних условий: времени суток, температуры мышц и окружающей среды, степени утомления.

Обычно до 8 - 9 часов утра гибкость несколько снижена, однако тренировка в утренние часы для её развития весьма эффективна. В холодную погоду и при охлаждении тела гибкость снижается, а при повышении температуры внешней среды и под влиянием разминки, повышающей и температуру тела, - увеличивается.

Утомление также ограничивает амплитуду активных движений и растяжимость мышечно-связочного аппарата.

Зависит гибкость и от возраста. Обычно подвижность крупных звеньев тела постепенно увеличивается до 13 - 14 лет, и, как правило, стабилизируется к 16 - 17 годам, а затем имеет устойчивую тенденцию к снижению. Вместе с тем, если после 13 - 14 летнего возраста не выполнять упражнений на растягивание, то гибкость может начать снижаться уже в юношеском возрасте. И наоборот, практика показывает, что даже в возрасте 40-50 лет, после регулярных занятий с применением разнообразных средств и методов, гибкость повышается, а у некоторых людей достигает или даже превосходит тот уровень, который был у них в юные годы.

Основным методом развития гибкости является повторный метод, где упражнения на растягивание выполняются сериями (Б. А. Ашмарин, 1990).

Гибкость не может развиваться непрерывно и к 15-16 годам достигает максимальной величины. Поэтому следует ограничиться таким уровнем гибкости, который обеспечивает необходимую амплитуду движений, а затем превзойти его на 10-15 % (Н. В. Решетников, Ю. Л. Кислицин, 1998).

Ряд авторів розглядали вікові особливості розвитку гнучкості [6, 22]. Вони стверджують, що гнучкість більшою мірою розвивається в молодшому шкільному віці і спочатку підліткового періоду - до 12 років.

Раціональне планування роботи спрямованої на розвиток гнучкості, вимагає врахування вікових змін формування рухливості в суглобах.

Т.Ю. Круцевіч [22] вказує, що найбільш високі показники гнучкості спостерігаються у віці 14-16 років. Однак Л.В. Волков [6] вважає, що рухливість хребта має декілька іншу динаміку. У дівчаток вона зростає від 14, а у хлопців - до 15 років. Високі темпи природного приросту гнучкості у дівчат автор відзначає від 7 до 8 і від 10 до 11 і з 12 до 14 років, а у хлопців від 7 до 11 і від 14 до 15 років. Так вищевказані автори вважають, що гнучкість характеризується великими індивідуальними відмінностями у школярів одного і того ж віку і статті. Це пояснюється тим, що гнучкість є значною мірою спадковою якістю.

Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов [29] вважають, що сенситивним періодом для розвитку активної гнучкості є вік 10-14 років, а пасивної - 9-10 років, рухливість в суглобах у дівчат на 20-30 % більше, ніж у хлопчиків.

Залежить гнучкість і від віку. Звичайно рухливість крупних ланок тіла поступово збільшується до 13 - 14 років, і, як правило, стабілізується до 16 - 17 років, а потім має стійку тенденцію до зниження. Разом з тим, якщо після 13 - 14 літнього віку не виконувати вправ на розтягування, то гнучкість може почати знижуватися вже в юнацькому віці. І навпаки, практика показує, що навіть у віці 40 - 50 років, після регулярних занять із застосуванням різноманітних засобів і методів, гнучкість підвищується, а у деяких людей досягає або навіть перевершує той рівень, який був у них в юні роки.

Висновок до I розділу

Аналіз науково-методичної літератури свідчить про те, що організм підлітків має свої анатомічні, фізіологічні і психологічні особливості. Їх необхідно знати і враховувати в процесі занять фізичними вправами.

Старший шкільний вік характеризується продовженням процесу зростання і розвитку. Одночасно завершується статеве дозрівання. В зв'язку з цим чітко виявляються статеві та індивідуальні відмінності, як в будові, так і у функціях організму. Також закінчується формування пізнавальної сфери.

Ряд авторів відзначають, що старший шкільний вік є сенситивним для розвитку таких фізичних якостей як витривалість та сила і менш ефективно в цьому віці розвивати гнучкість, бистроту та спритність [2, 4, 5, 6, 7, 8, 13, 14, 16, 18, 22, 26, 27].

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань застосовувалися наступні методи:

1. теоретичний аналіз і узагальнення науково - методичної літератури;

2. педагогічне тестування;

3. методи математичної статистики.

2.1.1 Теоретичний аналіз і узагальнення науково - методичної літератури. Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури здійснювався з метою вивчення стану досліджуваної проблеми, визначення актуальності питань, що вивчаються, а також обґрунтування мети та завдань дослідження.

Проаналізовані підручники, науково-методичні посібники, науково-методичні матеріали, в яких відображені особливості розвитку рухових здібностей морфо-функціональних та психологічних особливостей розвитку дітей старшого шкільного віку.

Було вивчено 31 джерело.

2.1.2 Педагогічне тестування. Для визначення рівня рухової підготовленості школярок старших класів використовувались тести, представленні в «Державних тестах i нормативах оцінки фізичної підготовленості населення України».

Определение аутентичности двигательных тестов проводилось с учётом результатов научных исследований, выполненных ранее (12, 20, 35, 77). Для тестирования было использовано шесть двигательных тестов:

бег на 100 м;

бег на 1000м;

челночный бег 9х4

- прыжок в длину с места;

- подтягивание на перекладине (юноши),

- сгибание и разгибание рук в упоре (девушки).

Тестування швидкості:

Біг на 100 м (с)

1. Біг на 100м проводився на доріжці стадіону. Покоманді "На старт!" випробовувані ставали у стартовій лінії в стан низького старту і зберігали нерухоме положення. За сигналом "Марш!" вони повинні були максимально швидко подолати задану дистанцію. Під час подолання випробуваними дистанції стежили, щоб не знижувався темп бігу перед фінішем. Дозволялося тільки одна спроба. В забігу брали участь два і більше випробовуваних. Час кожного фіксувалося за секундоміром з точністю до 0,1 секунди. Тест проводився у таких погодних умов, за яких випробуванні могли б показати свої звичайні, порівняні результати.

Результатом був час бігу.

Тестування гнучкості:

- Нахил тулуба вперед із вихідного положення сидячи (см).

Учень, сидів на підлозі, так, щоб його п`яти торкалися лінії. Відстань між п`ятами - 25-30 см. За командою «Марш», учасник нахилявся вперед, не згинаючи ніг і намагався дотягнутись руками якнайдалі. Положення максимального нахилу варто було утримувати протягом 2-х сек, фіксуючи пальці на розмітці.

Результатом була відстань від п`ят до кінчиків пальців рук в сантиметрах.

Тестування витривалості:

- Біг на 2000 м (м.)

Біг на 2000 м проводився на доріжці стадіонна. За командою «На старт!» учасники забігу ставали за стартову лінію в положенні високого старту і зберігали непорушне положення. За сигналом «Марш» вони повинні були швидко подолати задану дистанцію, не знижуючи темпу бігу перед фінішем.

Результатом був час бігу.

Тестування спритності:

- човниковий біг 4х9 м (с)