Проблеми ефективності виробництва та формування ринку зерна

7,4 та 0,9 тис. тонн відповідно, макаронних виробів - майже на 36%. Значне падіння обсягів виробництва макаронних виробів пояснюється впливом конкуренції з сусідньої Хмельницької області, де виробляють макаронні вироби кращі за смаковими якостями і ширшим асортиментом (табл. 3.1). Отже, потенційні можливості підприємств використовуються далеко не повністю.

Таблиця 3.1.

Динаміка виробництва основних видів продукції зернопереробної ________________промисловості Тернопільської області, тис, тонн____________

Залишки готової продукції зернопереробної галузі на складах підприємств, за даними Тернопільського обласного управління статистики, на 1.01.2003 р. становили: 333 тонни борошна, що становить лише 14% від запасів 2001 р. та 260 тонн круп, обсяг яких на складах збільшився стосовно 2001 р. на 109 тонн. Збільшення перехідних запасів круп на складах зернопереробних підприємств пов'язане зі зростанням обсягів їх виробництва у 2002 р. на 10,1%, або 375 тонн, що, в свою чергу, викликане стійким попитом на даний вид продукції, а також відносно високою рентабельністю виробництва.

Як свідчать джерела причини спаду виробництва в зернопереробній промисловості такі: тривале зменшення кількості та якості зернової сировини, котра вирощується і заготовляється в країні, неплатежоспроможність споживачів хлібопродуктів; зменшення споживання населенням окремих сортів борошна, деяких видів круп; збільшення в країні кількості мінімлинів (4435 шт.

потужністю 2200 тис. т/рік), мінікрупорушок (2681 шт. потужністю 256 тис. т/рік) різних форм власності, як вітчизняного, так і закордонного виробництва.

Переробна галузь Тернопільської області має комплекс хлібоприймальних і зернопереробних підприємств - елеватори, млини та крупорушки, що належать до різних органів управління і підпорядкування. Так, в області низка заготівельних і переробних підприємств зернопродуктового підкомплексу знаходиться у відомчій підпорядкованості представництва ДАК "Хліб України", Державного комітету України з державного матеріального резерву; млини та крупорушки належать до підсобних промислів сільськогосподарських підприємств.

Можливості проведення економічного аналізу хлібоприймальних і зернопереробних підприємств обмежені наявною системою державної статистичної звітності, зокрема укрупненням показників роботи та скороченням статистичної документації малих підприємств та підсобних господарств, що перебувають на балансі сільськогосподарських підприємств, нестабільністю їх діяльності. Тому аналіз роботи підприємств по заготівлі та переробці зерна ми здійснюватимемо на базі тих підприємств, які подають звітність до статичних органів у повному обсязі.

Структуру й асортимент продукції визначають можливості технологічного обладнання, через те аналіз господарської діяльності підприємств зернопродуктового підкомплексу розпочинають з вивчення матеріально-технічної бази даних підприємств.

Хлібоприймальні та зернопереробні підприємства потерпають від відсутності державного й приватного інвестування виробництва, що спричинює моральне та фізичне зношення технологічного устаткування, котре є обов'язковою умовою виробництва. Основною характеристикою основних фондів є структура, тобто процентне співвідношення окремих видів у загальній їх вартості. На початок 2003 р. на підприємствах хлібоприймальної і переробної

галузей у вартості виробничих основних фондів виробничі будівлі, споруди та передавальні пристрої займали 76,04%, машини й обладнання - 17,40%, транспортні засоби - 3,5%, інструменти, прилади, інвентар - 1,75, інші засоби (робоча і продуктивна худоба, малоцінні необоротні активи, інвентарна тара, предмети прокату) - 1,31 %.

Для нормального процесу виробництва потрібно, щоб коефіцієнт оновлення перевищував суму коефіцієнтів .вибуття і зносу. Зараз галузь зернопереробки переживає важкі часи і багато підприємств галузі припиняють свою виробничу діяльність. Так протягом 2001 р. у Тернопільській області припинили роботу Скалатський і Теребовлянський комбінати хлібопродуктів, Збаразьке хлібоприймальне підприємство. Тому співвідношення показників вибуття й оновлення складаються на користь перших, що характеризує негативну динаміку основних фондів заготівельних і зернопереробних підприємств області.

Таблиця 3.2.

Рівень зносу основних фондів на підприємствах по заготівлі та переробці ____________зеряя у Тернопільській області у 2001 і 2003 рок^ох____________

На підприємствах Тернопільського зернопродуктового підкомплексу протягом останніх років спостерігається падіння значення коефіцієнта динаміки, що характеризує поступове вибуття і зношення основних виробничих фондів без відповідного їх оновлення та заміни новим обладнанням. З табл. 3.2 видно, що за станом на 2003 p., фізична зношуваність основних фондів на підприємствах зернопродуктового підкомплексу в Тернопільській області становить майже 68%, а на окремих підприємствах цей показник сягає 90%.

У підвищенні ефективності функціонування основних виробничих фондів важливу роль відіграє наявність в оптимальних розмірах оборотних засобів -зерносировини, тари, тарних матеріалів, комплектуючих і запасних частин для виробничого обладнання, інших матеріалів, котрі при їх нормативних обсягах забезпечують нормальну роботу виробничого процесу.

Процес виробництва полягає у споживанні ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, енергетичних, фінансових, інформаційних) та їх трансформації у готову продукцію, виконані роботи чи послуги для задоволення потреб споживачів й отримання прибутку. Місце виробничого процесу в кругообороті засобів підприємства можна показати схематично (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Формування виробничо-економічних процесів на зернопереробному підприємстві

Як видно з наведеної схеми (рис.3.1.), різні види ресурсів споживаються у технологічному процесі, утворюючи субстанцію виготовленої продукції. Разом з тим, процес виробництва вимагає певної організації, тобто сполучення найоптимальнішим чином персоналу підприємства з матеріальними ресурсами за допомогою засобів виробництва і координації зусиль окремих підрозділів підприємства в досягненні спільної мети останнього - випуску продукції з найменшими витратами.

В Україні вся пшениця, м'яка й тверда, крім м'якої 6 класу, віднесена до продовольчої; при наявності в зерні клейковини понад 30% вважають, що таке зерно з високим вмістом клейковини, від 26% до 29% з - середнім, від 20% до 26% - нижчим від середнього і до 20% - низьким. За величиною питомого розтягу розрізняють три групи клейковини: міцну, нормальну та слабку.

На зернопереробних підприємствах виробництво продукції характеризується такими показниками: 52% з усього виробленого борошна становить борошно вищого сорту, 34% -першого сорту, 3,5% - борошно другого сорту 10,5% становить обойне та житнє борошно (рис. 2.18).

Аналізу динаміки якісного складу виробленого борошна на базі групування даних по виробництву борошна за окремими технологічними системами вияв деякі зміни у динаміці років (1999 - 2003 pp.). Аналіз показує, що на зернопереробних підприємствах Тернопільської області відбулося зменшення виручки від реалізації на 11932 тис. грн., у тому числі на 5672тис. грн. за рахунок зміни структури виробництва продукції

Системний аналіз показників економічної ефективності зернопродуктового підкомплексу АПК дає змогу оцінити результати виробництва, задіяти резерви підвищення ефективності та виявити фактори, що стримують процеси розвитку виробництва.

Аналіз і розрахунок собівартості - один з основних показників, котрим керуються при виборі економічних заходів щодо збільшення обсягів

виробництва, його інтенсифікації і підвищення рівня ефективності. Собівартість - це вартісний вираз грошово-матеріальних витрат і витрат на оплату праці при виробництві одиниці продукції або виконанні певної роботи. Для детальнішого вивчення собівартості аналізують її структуру - процентне співвідношення окремих елементів витрат до їх загальної суми. Структуру операційних витрат підприємств зернопродуктового підкомплексу АПК Тернопільської області подано у табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Динаміка структури операційних витрат хлібоприймальних і зернопереробних _____підприємств зернопродуктового підкомплексу АПК Тернопільщини, %_____

Під реалізованою продукцією розуміють повністю відвантажену покупцеві готову продукцію, кошти від виручки якої поступили на рахунок підприємства. У загальному циклі кругообороту капіталу підприємства процес збуту займає останнє місце, але його значення від цього не менш важливе, ніж процесу постачання чи виробництва.

Процес збуту можна зобразити за допомогою рис. 3.2.

Рис. 3.2. Процес збуту на підприємствах зернопродуктового підкомплексу

Комплекс основних послуг хлібоприймальних і зернопереробних підприємств включає: приймання, зберігання і відпуск автомобільним або залізничним транспортом, додаткових операцій з обробки зерна: сушіння та очищення, а також переробку.

Частка прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) за реалізаційними цінами, що склалися на ринку, та сумою витрат (повною собівартістю), що включається до реалізованої продукції (робіт, послуг). Реалізаційні доходи необхідно також зменшувати на суму податку на додану вартість і суму акцизного збору.

Прибуток від позареалізаційних операцій - сума коштів, одержаних підприємством від позареалізаційних операцій (доходи дід володіння корпоративними правами, проценти до одержання, інші позареалізаційні доходи), і зменшена на суму витрат на ці операції.

Характерним є те, що більшість хлібоприймальних і зернопереробних підприємств Тернопільського регіонального зернопродуктового підкомплексу АПК прибуткова. Серед підприємств зернопереробної галузі лише Кременецький комбінат хлібопродуктів у 2002 р. від виробничої діяльності одержав збиток.

Але, в середньому рентабельність зернопереробних підприємств у 2002 р. була дещо нижчою, ніж у попередні роки. На зменшення прибутку вплинули такі причини: збільшення собівартості продукції у зв'язку з підвищенням цін на всі види затрат, низька купівельна спроможність населення, а звідси -зменшення попиту і здешевлення переробними підприємствами відпускних цін для стимулювання збуту, а також збільшення переробки сировини на давальницькій основі. Все це стало наслідком зниження рентабельності виробництва (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Узагальнюючі показники ефективності роботи хлібозаготівельних ______і зернопереробних підприємств Тернопільської області________

Перехід до ринкових методів господарювання вимагає запровадження механізму оцінення загрози настання кризового стану підприємства, коли підприємство змушене буде припинити господарську діяльність через неспроможність фінансового забезпечення процесу виробництва, тобто його банкрутство. Під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи в установлені терміни задовольнити вимоги кредиторів і виконати зобов'язання перед бюджетом. Доволі важливим є діагностика загрози банкрутства ще на ранніх стадіях її

виникнення, тому розроблено комплекс методів оцінення загрози настання кризового стану і систему фінансових заходів щодо оздоровленню підприємства, тобто санацію.

Нами було проведено дослідження оцінення фінансового стану підприємств хлібоприймальної і зернопереробної галузей Тернопільської області. Для цього використовувалися методи інтегрального оцінення загрози банкрутства, що полягають в оцінюванні кредитоспроможності підприємств. "Модель Альтмана" -- це функція імовірності банкрутства з п'яти факторів, скоригованих на величину коефіцієнтів значень окремих факторів, розраховуються на основі вивчення даних звітності - показників балансу та звіту про фінансові результати (табл. 2.32).

Розрахунки прогнозування ймовірності банкрутства (Пр) за методом Альтмана здійснюється за формулою:

де, К_об - частка оборотних засобів в активах (робочий капітал / загальна вартість активів); К_ра - рентабельність активів за чистим прибутком (чистий прибуток / загальна вартість активів); К_р - рентабельність активів за балансовим прибутком (чистий дохід / загальна вартість активів); К_п -коефіцієнт покриття власного капіталу (ринкова вартість акцій / сума заборгованості); К_в - коефіцієнт віддачі всіх активів (обсяг продажу / загальна вартість активів).

Якщо Пр < 1,81 - ймовірність банкрутства дуже висока; 1,81 > П_р <2,765 -ймовірність банкрутства середня; 2,765 > П_р < 2,99 - ймовірність банкрутства невелика; П_р > 2,99 - ймовірність банкрутства непомітна.

На основі декількох методик прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію, яка виражається формулою:

де Хі - cash-flow (грошові потоки) / зобов'язання; Х₂ - валюта балансу / зобов'язання; Х₃ - прибуток / валюта балансу; Х₄ - прибуток / виручка від реалізації; Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації; Х₆ - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Розрахункові значення П_р - показника оцінюють так: Пр > 2 -підприємство вважається фінансове стійким, йому не загрожує банкрутство; 1 < Пр < 2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує; 0 < П_р < 1 - підприємству загрожує банкрутство, необхідні санаційні заходи; П_р < 0 - підприємство є напівбанкрутом.

Таблиця 3.5.

Прогнозування ймовірності банкрутства підприємств по заготівлі та _____________переробці зерна у Тернопільській області у 2003 р.___________.

Основними напрямками підвищення економічної ефективності зернопереробної галузі в сучасних умовах є: модернізація виробництва, технічне переозброєння галузі, впровадження нового високопродуктивного обладнання; кваліфікаційно-кадрове та інформаційне забезпечення галузі; впровадження сучасних технологій виробництва продукції, що забезпечують ефективне використання сировини, збільшення загальних виходів продукції без зниження виходів високоякісної продукції; розробка і впровадження нових конкурентоспроможних видів продукції; удосконалення фінансово-кредитної системи, використання інвестицій.

Основними причинами зменшення обсягів виробництва продукції є насамперед не рівень господарювання, а звуження сировинної бази. Недосконала система заготівель сировини для переробки, низька купівельна спроможність населення та обумовлене цим зниження попиту на продукцію і затягування періодів реалізації продукції. Раціональне використання хлібних ресурсів також є однією з причин зменшення виробництва та реалізації кінцевої продукції зернопереробного підкомплексу, оскільки тепер хліб використовується тільки на продовольчі цілі.

3.2 Удосконалення системи ціноутворення на зерно

В умовах планової системи управління народним господарством ціноутворення на сільськогосподарську продукцію базувалося на концепції усередненої вартості. Завдяки державним закупівельним цінам досягалася штучна еквівалентність обміну між сільським господарством і галузями, що його обслуговують. Через регулювання цін вирішувалися проблеми раціонального розміщення виробництва, забезпечення встановлених обсягів заготівель продукції в державні ресурси, підвищення рівня доходності галузей рослинництва і тваринництва.

Для цього періоду розвитку АПК України була характерна затратна модель ціноутворення, коли ціни формувалися виходячи із вартості агросировини, витрат по транспортуванню, переробці, зберіганню і торгівлі в напрямку від товаровиробника до кінцевого споживача, без урахування попиту на продукцію і можливостей її реалізації. Головною особливістю ринкових економічних відносин є чітке усвідомлення необхідності виробляти лише те, що можна продати з найбільшим ефектом. Економічний зміст протизатратної системи ціноутворення передбачає формування ціни у зворотньому напрямку -від роздрібної ціни продуктів харчування, яка сформована під впливом попиту і пропозиції, до ціни на відповідну сировину.

Об'єктивна необхідність державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію підтверджується досвідом розвинутих країн. Базуючись на ринковій концепції ціноутворення, основою якої є конкуренція, попит та пропозиція, сучасні системи регулювання цін на продукцію фермерських господарств одночасно передбачають активний державний вплив на цей процес за допомогою низки економічних важелів.

За існуючими оцінками, близько 75% обсягів сільськогосподарської продукції, що реалізується на внутрішньому ринку Європейського Союзу, перебуває у сфері державних заходів підтримки доходів товаровиробників та захисту від конкуренції з боку інших країн. За даними Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), у зв'язку із загальносвітовим зниженням цін на агропродукцію та необхідністю забезпечення стабільності отримання фермерських доходів у 29 державах - членах цієї організації субвенції агропромисловому сектору у середньому за 1996-1998 pp. досягай майже 259 млрд. дол., або 33% загальної вартості сільськогосподарської продукції.

В Україні до 90-х років державна підтримка сільського господарства становила близько 30% вартості кінцевого продукту за рахунок державно-підтримуючих цін при держзамовленні, дотацій і неповернених кредитів. У 1998-1999 pp. цей показник зменшився до 10-15%, і у найближчі роки слід очікувати мінімального рівня державної бюджетної підтримки аграрного сектора економіки.

У країнах з розвинутим сільськогосподарським ринком держава відіграє вирішальну роль у встановленні механізмів регулювання виробництва і продажу продукції. Наприклад, у США до 60% обсягів зерна реалізується через регульовані канали збуту. Провідні за виробництвом зерна країни світу сформували ефективні системи державного регулювання розвитку зернового господарства, основою яких є значне бюджетне фінансування. Зокрема, у країнах ЄС витрати на підтримку зернової галузі зросли з 5,5 млрд. екю у 1992 р. до 9,7 млрд. екю у 1995 р. Завдяки послідовній державній підтримці товаровиробники мають можливість забезпечувати необхідний рівень доходності, застосовувати новітню техніку і прогресивні технології, здійснювати структурну перебудову галузі з урахуванням зміни кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків.

Базуючись на спільних принципах, цінові механізми підтримки агротоваровиробників у кожній країні мають специфічні особливості. Наприклад, у США регулювання доходів фермерів залишається головним напрямом впливу на зерновий ринок і здійснюється через спеціальні державні програми. У зерновій галузі діють програми фермерського резерву, товарно-кредитної корпорації, стимулювання експорту та ряд інших. Спеціальними федеральними програмами охоплено близько 90% площ зернових культур.

Відомо, що у США з 1933 р. до середини 90-х років існували два види фермерських цін: заставні та цільові. Основу системи цінового регулювання становили заставні операції Товарно-кредитної корпорації (ТКК). Заставні ціни виконували функцію гарантованих цін. Вони захищали фермерів від ринкових цінових коливань і забезпечували мінімально необхідний рівень доходів від реалізації сільськогосподарської продукції.

Заставні операції ТКК передбачали надання фермерам кредиту під заставу продукції, сума якого визначалася її обсягами та рівнем заставних цін. У випадку зниження ринкових цін фермери могли передавати заставлену продукцію у власність ТКК. При цьому заставна ціна ставала ціною реалізації. Проте, якщо рівень ринкових цін був вищим від заставних, фермери мали можливість одержати заставлену продукцію, повернути позичку та проценти і вільно реалізувати продукцію. Заставні ціни встановлювалися на основі середньоринкових цін за останні 5 років. Так, по кормовому зерну і пшениці відношення заставних до середньоринкових цін досягало близько 80%.

Не менш важливу роль відігравали й цільові ціни, які не функціонували на ринку, а використовувалися для розрахунку компенсаційних цінових надбавок. Останні визначалися як різниця між цільовою ціною і ринковою ціною (або заставною ціною, якщо продукція реалізовувалася через ТКК). Наприклад, у 1995-1996 сільськогосподарському році заставна ціна пшениці становила 90 дол./т, середня ринкова ціна -131, цільова ціна - 147, отже рівень дотації дорівнював 16 дол./т. Таким чином, заставні ціни слугували інструментом регулювання ринкових цін ( і через ціни - доходів), а цільові -безпосередньо доходів фермерів.

За новим Федеральним законом щодо реформ та удосконалення сільського господарства (1996 р.) попередня система цінової підтримки товаровиробників, що ґрунтувалася на використанні цільових цін та компенсаційних платежів, замінена рядом річних виплат, рівень яких не пов'язаний з поточними ринковими цінами або обсягами виробництва. Одним із основних напрямків підтримки фермерів стає надання безповоротних маркетингових позичок при реалізації сільськогосподарської продукції та позичкових компенсаційних платежів для певних культур.

При цьому річна сума виплат по всіх контрактних платежах не повинна перевищувати 80 тис. дол. у розрахунку на одне фермерське господарство. Право на одержання коштів із федерального бюджету мають фермери, які уклали з Міністерством сільського господарства контракти на виробництво продукції у 1996-2002 pp. Крім того, вони зобов'язуються відводити 85% посівних площ під сільськогосподарські культури, які охоплені спеціальними програмами (пшениця, кормове зерно, рис, деякі бобові та інші). Решту 15% ріллі фермери можуть використовувати на власний розсуд.

Важливе місце в системі регулювання цін і доходів фермерів належить контролю за динамікою витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, який здійснює Міністерство сільського господарства США. Головна мета розрахунків полягає у визначенні рівня покриття цінами витрат, платежів та відрахувань, тобто встановлення, якою мірою ринкові ціни разом із прямими урядовими виплатами можуть відшкодувати фермерам витрати на виробництво сільськогосподарської продукції.

У рамках вивчення динаміки цін по 160 видах аграрної продукції в цілому по країні визначаються паритетні фермерські ціни реалізації. Паритетна - це така ціна, яка дозволила б придбати за певну кількість проданої сільськогосподарської продукції стільки предметів споживання, засобів виробництва та послуг, скільки можна було це зробити у 1910-1914 pp. Наприклад, у 1996 р. порівняно з 1995 р. середньоринкова ціна пшениці знизилася із 167,28 до 158,09 дол./т, або на 5,5%, а паритетна ціна -підвищилася із 313,97 до 330,15 дол./т, або на 5,2% [122, с580]. У результаті співвідношення між паритетною та середньоринковою ціною збільшилося із 1,88 до 2,09.

Основним елементом державних аграрних програм у країнах ЄС є проведення уніфікованої цінової політики. З кінця 60-х і до середини 80-х років ціни підтримки були єдиними для всіх держав і встановлювалися на рівні, що перевищував світовий. Високі ціни підтримки сприяли виробництву надлишків сільськогосподарської продукції, які експортувалися за низькими субсидованими цінами. Рівень експортних субвенцій становив близько 30% вартості продовольства, що надходило на зовнішні ринки.

Для окремих видів продукції встановлюються інтервенційні та цільові ціни. Інтервенційна - це мінімальна гарантована ціна продажу, яка забезпечується товаровиробникам. Фізичні інтервенції запобігають падінню цін внутрішнього ринку нижче рівня інтервенційної ціни. Наприклад, інтервенційна ціна 1 т пшениці у 1995-1996 сільськогосподарському році становила 128 дол., а компенсаційні виплати - 58 дол./т .

Отже, короткий огляд зарубіжного досвіду ціноутворення на зерновому ринку дозволяє сформулювати ряд висновків щодо його практичного використання в умовах України. По-перше, розроблення і реалізація цінової політики залишається прерогативою держави. По-друге, основою системи ціноутворення на зерно та продукти його переробки виступають ринкові ціни як вирішальний чинник балансу попиту і пропозиції. По-третє, ціни на продукцію різних агропідкомплексів мають забезпечувати рівні умови для розширеного відтворення. По-четверте, враховуючи значні бюджетні витрати в розвинутих країнах на реалізацію програм державної цінової підтримки товаровиробників, в Україні доцільно орієнтуватися насамперед на некапіталоємні важелі побудови ефективної системи ціноутворення в аграрному секторі економіки.

Незважаючи на це, відсутність досвіду прийняття оптимальних рішень в ринкових умовах, недостатня поінформованість товаровиробників, нерозвиненість ринкової інфраструктури та ряд інших причин значною мірою зумовлювали диференціацію цін реалізації зернових культур за різноманітними маркетинговими каналами збуту (табл. 3.5).

Динаміка і співвідношення цін реалізації зернових культур за маркетинговими каналами ____________в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області___________

В Україні у 1997 р. ціна реалізації зерна заготівельним організаціям перевищувала середню ціну по всьому обсягу продажу на 23,0%, ціна реалізації на ринку становила 81,3% від ціни заготівельних організацій, а за бартерними угодами - відповідно 83,0 % . Ще більшою диференціація цін на зерно була в Тернопільській області, хоча в цілому по регіону у розрізі маркетингових каналів ціни перевищували середні значення в Україні (на 4,4-15,9%).

Особливо несприятливим у ціновому відношенні для зернового господарства був 1998 р. Незважаючи на зростання цін покупних матеріально-технічних ресурсів на 11% проти 1997 p., середня ціна продажу зернових культур в Україні знизилася на 12,4%, у тому числі при реалізації заготівельним організаціям - на 20,1 %.

Цінова ситуація на зерновому ринку суттєво змінилася у 2000 p., коли порівняно з 1999 р. середня ціна 1 т зерна по всьому обсягу реалізації в сільськогосподарських підприємствах області зросла у 2,1 раза і становила 409,4 грн. Найвищим темп приросту ціни на зернові культури спостерігався при реалізації населенню - 120,9%, а найнижчим - 100,9% - за бартерними угодами (див. табл. 3.5).

В цілому обсяги та структура реалізації зернових культур за видами і маркетинговими каналами залежать як від обсягів виробництва продукції, так і цінової ситуації на ринку. Разом з тим, товарна пропозиція на зерно окремих культур впливає на рівень і динаміку цін (табл. 3.6).

Отже, в цілому по зернових культурах вищими від середньозваженої ціни були ціни реалізації споживчій кооперації (на 47,1%), зарубіжним країнам (13,8%), на ринку (6,2%), заготівельним організаціям (1,3%), а нижчими - відповідно за бартерними угодами (1,9%) і населенню через систему громадського харчування та в рахунок оплати праці (6,5%).

Таблиця 3.6

Співвідношення цін реалізації зернових культур за маркетинговими каналами в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області у 2000 р.

З об'єктивних причин, головною серед яких є неоднаковий рівень середньодушового виробництва та споживання зерна і продуктів його переробки, суттєвою залишається диференціація цін на зернові культури в регіональному аспекті (табл. 3.7).

З наведених в табл. 3.7 даних можна зробити висновок, що у 1999 р. в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області ціни на основні зернові культури були дещо нижчими від середніх цін в Україні. Аналогічна тенденція спостерігалася і у 2000 p., але за рахунок кращої якості регіональні ціни на пшеницю та зернобобові культури перевищили середньодержавний рівень відповідно на 13,8 і 2,4%.

Таблиця 3.7

Співвідношення цін реалізації зернових культур по всіх каналах внутрішнього позабіржового ринку в областях України у 2003 р._______

Зміна цінової політики держави дозволила зробити суттєвий крок у напрямку розв'язання проблеми диспаритету цін та підвищення рівня фінансової самодостатності галузі. Крім того, створені можливості для нарощування експортних ресурсів зерна за умови забезпечення продовольчого, насіннєвого і фуражного балансів окремих регіонів і держави в цілому.

Протягом останніх років одночасно із зменшенням валових зборів спостерігається погіршення якості зерна. Так, у 1997 р. було закуплено 924 тис. т цінних сортів пшениці, або 34,4% всіх закупок, тоді як у 1991 р. -близько 5,2 млн. т, що становило 65,8% [24, с.389]. У господарствах зони Лісостепу ця частка скоротилася відповідно з 58,0 до 49,4%. Погіршення якості відбувається й по інших зернових культурах. На зниження продовольчої цінності і здатності до тривалого зберігання зерна негативно впливають такі чинники, як порушення гумусного балансу ґрунту, розтягування строків збирання урожаю, значне ураження зернових культур шкідниками і хворобами, вилягання та забур'яненість посівів, незадовільна первинна доробка збіжжя. В умовах ринкової конкуренції вирощувати низькоякісне зерно стає невигідним, оскільки це позначається на зниженні цін, а відтак, і зменшенні доходів товаровиробників. Районовані на території України сорти пшениці за умови дотримання сортової агротехніки дозволяють збирати високі врожаї зерна, споживні характеристики якого здатні забезпечити виробництво високоякісних хліба, круп, макаронних виробів.

У зв'язку з цим потребує удосконалення система управління якістю зерна на регіональному рівні за рахунок здійснення комплексу агрономічних та організаційно-економічних заходів, спрямованих на збільшення обсягів виробництва високоякісної продукції.

Для розв'язання проблеми створення економічних передумов стабільного розвитку зернопродуктового та інших підкомплексів аграрного сектора в Україні формується законодавча і нормативна база щодо державної підтримки товаровиробників незалежно від форм власності та організації виробництва. Зокрема, Указом Президента України від 29.06.2000 р. "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" визначені напрямки посилення ролі держави у забезпеченні наповнення та функціонування вітчизняного зернового ринку, раціонального використання ресурсів зерна з метою запобігання стихійних змін кон'юнктури, невиправданих обсягів експорту, значного зростання цін на зерно та продукти його переробки.

Підкреслюється необхідність здійснення заставних закупівель зерна як важливого механізму підтримки сільгосптоваровиробників та оптимізації цінової динаміки на ринку. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2000 р. №1141 "Про впровадження заставних закупівель зерна у сільськогосподарських виробників" визначено, що рівень заставних цін повинен враховувати кон'юнктуру вітчизняного та світового ринку.

Розрахована на 2000 p. заставна ціна пшениці 3 класу становила 420 грн./т (без урахування ПДВ). Проте високий рівень внутрішніх цін на зернові культури у 2000/2001 маркетинговому році обумовив відсутність необхідності практичного впровадження механізму заставних закупівель.

На період з 1.07.2001 р. до 1.07.2002 р. заставні ціни на зернові культури визначені постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 р. №371 "Про встановлення заставних цін на основні зернові культури".

Для проведення закупівель зерна за заставними цінами передбачається залучення кредитних ресурсів комерційних банків з компенсацією ставок за рахунок бюджету у розмірі 70% облікової ставки НБУ на день укладання кредитної угоди.

Незважаючи на існування механізму заставних закупівель зерна, проблема стабільності системи ціноутворення залишається. Зокрема, в Україні практично відсутні строкові контракти - опціони, ф'ючерси, за якими стабілізуються ціни на зерновому ринку розвинених країн задовго до збирання врожаю.

Ефективність економічних відносин між суб'єктами зернопродуктового підкомплексу значною мірою залежить від збалансованого розвитку усіх сфер інтегрованої системи, забезпечення раціонального співвідношення між цінами і доходами партнерів виробничого ланцюгу проходження продукції від товаровиробника до споживача.

Для створення умов еквівалентності економічних відносин між виробниками сировини і переробними підприємствами рівень цін має формуватися за єдиною методологією - на основі концепції ціни виробництва, що дозволить отримувати всіма партнерами рівновеликого прибутку на авансований капітал.

3.3 Удосконалення механізму міжгалузевих економічних зв'язків у зернопродуктовому підкомплексі АПК

Ефективність зернового підкомплексу визначається раціональністю інтеграційних зв'язків між різними ланками даного підкомплексу, котрі забезпечують гармонійне формування зернового потоку. Руйнування командно-адміністративної системи регулювання економіки спричинило розриви названих зв'язків і порушення роботи усього АПК.

Відносини між елементами зернопродуктового підкомплексу України відрізняються від інших підкомплексів АПК, оскільки зернова продукція характеризується високою лежкістю і тривалим зберіганням, доволі транспортабельна. Все це обумовило кількаразову ступеневість реалізації, перепродаж зерна, що в свою чергу спричинило подорожчання кінцевої продукції підкомплексу, хоча це не позначається на прибутках сільськогосподарських виробників. Разом з тим, обмежені можливості для тривалого зберігання зерна безпосередньо товаровиробниками, очікування сприятливішої кон'юнктури ринку змушує сільськогосподарських товаровиробників користуватися послугами монополізованих підприємств першої і третьої сфер АПК та агросервісу. Внаслідок цього між партнерами АПК виникають протиріччя, що виливаються у диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, а найбільше збитків від цього зазнає зернове господарство.

Диспаритет виявився однією з головних причин, які унеможливлюють ресурсне забезпечення зернової галузі на рівні прогресивних технологій, а отже, і зниження собівартості зерна. Зокрема, якщо у 1990 році для придбання трактора Т-150К необхідно було реалізувати 37,8 тонн зерна, то у 2002 році у 11,6 разів більше (табл. ЗЛО).

Таблиця 3.10 Співвідношення цін на техніку та зерно__________________

Недосконалість стандартної системи і відсутність належних умов для визначення якісних показників зерна негативно впливає як на зерновиробничу, так і на переробну галузі. Використання сьогоднішньої системи класифікації якості зерна в Україні приводить до того, що виробники при реалізації втрачають від 6% до 15% вартості фуражного зерна визначеного класу. Інакше кажучи, при введенні в Україні системи класифікації якості зерна, наближеної до міжнародної, близько 20 - 30% фуражного зерна, зокрема пшениці, буде класифікуватися як продовольче, оскільки по кількості білка, що міститься, за міжнародними стандартами воно таким і є. За рахунок цього вартість зерна і буде збільшена. Негативним явищем вважаємо посилення залежності галузі виробництва зерна від монополізованих елементів інфраструктури зернового господарства.

Як наслідок, стосунки між виробниками зерна та заготівельними й переробними галузями через незбалансованість їх інтересів мають конфронтаційних характер. Тому подальший розвиток міжгалузевих зв'язків мусить відбуватися в умовах еквівалентного обміну результатами виробничої діяльності різних галузей зернопродуктового підкомплексу, збалансованості попиту та пропозиції, рівнозначності всіх форм господарювання і їх однакових можливостей розвитку, застосування до підприємств, поєднаних технологічним процесом, однакових правил "гри", орієнтації на вимоги споживача при виборі виду економічної діяльності та оціненні результатів роботи.

Для підвищення ефективності виробництва в зернопродуктовому підкомплексі важливим є механізм взаємодії виробників сировини - зерна та переробних підприємств, котрий повинен будуватися на основі створення агропромислових інтеграційних формувань. Міжгалузева кооперація підприємств і галузей по виробництву, зберіганні, переробці, транспортуванні, реалізації зернових допоможе забезпечити єдність й безперервність технологічного ланцюжка, раціональніше використання сировини, сприятиме скороченню втрат і витрат на кожній стадії виробництва, підвищенню ефективності роботи всього агропромислового формування, забезпечить справедливий розподіл кінцевих результатів господарської діяльності між окремими учасниками інтеграції відповідно до їх реальних вкладів у загальногосподарські результати.

Для досягнення високих кінцевих результатів велике значення має подолання відособленості функціонально та технологічно поєднаних галузей з виробництва кінцевих продуктів споживання. У ринковій економіці подальшого розвитку набуває міжгосподарська та внутрігосподарська інтеграція на базі наявних і нових агропромислових господарських формувань. Проте при переході до ринкової економіки змінюється механізм регулювання інтеграційними процесами, оскільки державне централізоване втручання в інтеграційні відносини суперечить ринковим методам управління економікою. Тому на даному етапі важливо виробити методи і форми інтеграції, які б відповідали новій економічній ситуації.

Економічною передумовою інтеграції найчастіше є спільність завдань щодо виробництва одного виду кінцевого продукту, тобто єдиний технологічний процес, реалізація економічних інтересів учасників інтегрованих об'єднань, а визначальними факторами доцільності їх створення є раціональність використання сировини, збалансованість і ритмічність функціонування зернопродуктового підкомплексу та націленість на задоволення потреб споживачів. Інтегровані структури успішно застосовують сівозміни, потужну техніку та сучасні технології, переваги концентрації, спеціалізації, інтеграції і регіональної диверсифікації виробництва.

Ефективність роботи інтегрованих об'єднань визначається рівнем раціональності та досконалості міжгалузевих економічних відносин і їх відповідністю законам вільної конкуренції. Економічні взаємовідносини між партнерами господарського об'єднання регулюються Законами України "Про власність", "Про підприємство", іншими законодавчими актами і повинні будуватися на принципах самостійності у ціноутворенні, плануванні та здійсненні ними виробничої діяльності, самоокупності та самофінансування^ економічної зацікавленості та відповідальності. При цьому держава створює рівні можливості для економічного та соціального розвитку підприємств незалежно від їх організаційних форм.

Інтеграція сільськогосподарських і промислових підприємств як процес, прямо протилежний суспільному поділу праці, здійснюється на двох рівнях - міжгосподарському та внутрігосподарському. У першому випадку йдеться про взаємозв'язок технологічно поєднаних галузей і підприємств з виробництва сировини, її заготівлі та переробки, зберігання, транспортування, збуту та виготовлення засобів виробництва для агропромислового виробництва, їх технічного та сервісного обслуговування, а також фінансово-кредитного забезпечення. На рівні підприємства відбувається внутрігосподарська інтеграція на основі поєднання різних типів виробництв для згладжування сезонності, розширення джерел отримання прибутку, зростання власних виробничих потужностей. Удосконалення внутрігосподарських технологічних зв'язків сприяє зростання ефективності виробництва.

Горизонтальною інтеграцією вважають створення великих підприємств на основі об'єднання засобів, виробничих потужностей, робочої сили окремих спеціалізованих підприємств і виробництв з метою підвищення темпів зростання виробництва та поліпшення якості продукції, що випускається, підвищення ефективності виробництва на базі раціональнішого використання матеріальних, земельних і трудових ресурсів. Горизонтальна інтеграція забезпечує поглиблення спеціалізації окремих ланок технологічно поєднаних процесів і не приводить до розширення чи переорієнтації виробничої діяльності даних підприємств.

Залежно від завдань, що ставлять перед собою кооперовані підприємства, горизонтальну інтеграцію можна розглядати в аспектах: виробничому, фінансово-кредитному, освітньо-консультативному, соціальному.

Виробнича спрямованість горизонтальної інтеграції проявляється у міжгосподарській кооперації підприємств в одній і тій же галузі та сфері діяльності. Це дає можливість створити великі спеціалізовані підприємства із застосуванням у виробничому процесі сучасних технічних інновацій, індустріальних методів і прогресивних технологій. Об'єднання окремих спеціалізованих підприємств, котрі виконують певні функції у загальному процесі виробництва, також є формою горизонтальної виробничої інтеграції. Прикладом такої інтеграції є створення групою сільськогосподарських підприємств єдиної матеріально-технічної бази для спільного використання техніки та транспорту, проведення будівельних і меліоративних робіт.

В умовах переходу до ринкової економіки склалася невиправдана ситуація скорочення кооперації підприємств у сфері виробничого обслуговування, а також у позавиробничій сфері щодо створення спільних оздоровчих, дошкільних і культурно-побутових закладів, шкіл, будинків відпочинку, підприємств громадського харчування, що обслуговують сільське населення незалежно від сфери їх трудової діяльності. Для раціоналізації виробничої діяльності необхідно створити для робітників такі умови, які б забезпечували їх ефективну трудову діяльність, зміцнювали здоров'я, сприяли відтворенню робочої сили. Розвиток соціальної інфраструктури на селі багато в чому залежить від підтримки держави, проте дієвим засобом вирішення соціальних завдань може бути міжгосподарська кооперація підприємств із створенням спільного фонду фінансування соціальних питань, що забезпечить нормальний розвиток соціальної інфраструктури, підвищення якості та кількості наданих послуг.

Фінансово-кредитний напрямок горизонтальної інтеграції відносно новий для економіки України, тому для його ширшого запровадження слід керуватися досвідом роботи кредитних корпорацій зарубіжних країн. Метою цього напрямку вертикальної інтеграції є "акумуляція вільних коштів її учасників і надання окремим з них кредитних послуг" на принципах платності, поверненості та строковості використання. [132, 200]. За повідомленням даного джерела розвиток цього виду кооперації повинен ґрунтуватися на загальних ринкових засадах, тобто метою надання позики повинно бути отримання прибутку, що заохочуватиме позикоодержувачів до ефективного використання кредиту та його максимально швидкого повернення.

Освітньо-консультаційна інтеграція спрямована на прискорення запровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду, що сприяє індустріалізації господарства та підвищенню продуктивності праці. Проявляється вона у формі агропромислового об'єднання в результаті інтеграції сільськогосподарських і промислових підприємств з науковими установами за галузевою або зональною ознакою. Так, науково-виробничі об'єднання з селекції і насінництва, племінної справи, виробництва окремих видів спеціальної продукції, інші аналогічні об'єднання створюються за галузевою ознакою залежно від обсягів виробництва та розташування спеціалізованих господарств.

Вертикальна інтеграція полягає в органічному поєднанні промислових та сільськогосподарських галузей і відбувається за трьома напрямками: виробничим, маркетинговим та комплексним.

В основі виробничої інтеграції лежить спільність інтересів стосовно виробництва кінцевого продукту, що виражається у єдності технологічного процесу просування сировини від однієї виробничої фази до іншої. Метою виробничої інтеграції є запровадження у виробництво прогресивних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологій, що дасть змогу виробляти конкурентоспроможну продукцію зернопродуктового підкомплексу АПК.

Передумовою маркетингової вертикальної інтеграції є забезпечення ефективної збутової діяльності та сервісного обслуговування зернопродуктового підкомплексу. Об'єктивні умови ринкового господарства, що полягають у самостійності товаровиробників у їх комерційній діяльності, ціноутворенні та ресурсозабезпеченні, зумовлюють необхідність пристосування виробництва до вимог ринку та потреб споживачів. Тому становлення і розвиток маркетингової інтеграції є важливим елементом сучасних ринкових відносин.

З метою досягнення найкращих результатів, підвищення прибутковості виробництва функції обох попередніх напрямків вертикальної інтеграції необхідно розв'язувати комплексно. Організаційною формою поєднання технологічних функцій сільського господарства, промислових та обслуговуючих, збутових і постачальницьких галузей є комплексна інтеграція підприємств зернопродуктового підкомплексу. Переваги даної форми інтеграції - замкнутість виробничого циклу у рамках єдиної агропромислової структури, тобто єдиного господарюючого суб'єкта. Просування сировини за технологічним процесом без посередників дає змогу не тільки забезпечити безперервність виробничого процесу збалансувати та оптимізувати його, а й здешевити виробництво кінцевої продукції, оскільки вилучаються додаткові витрати на пошук і доставку сировини, зменшується податкове навантаження на готовий продукт через усунення перепродажу проміжних продуктів і включення у їх вартість податку на прибуток і ПДВ. На основі оцінення реальних внесків і затрат на виробництво готового продукту можна забезпечити більш справедливий розподіл кінцевих результатів між партнерами інтеграційного процесу, що сприятиме нормалізації пропорцій обміну як між галузями зернопродуктового підкомплексу, так і, між ланками народного господарства.