Організація та економічна ефективність виробництва сої на біодизель

Організація виробничих процесів при вирощуванні сої. Організаційно-економічна характеристика підприємства, його забезпеченість основними видами ресурсів. Пропозиції по зменшенню собівартості виробництва сої на біодизель, її економічна ефективність.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.01.2014
Размер файла 1,5 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА

з «Організація і економіка використання біоресурсів»

на тему:

«Організація та економічна ефективність виробництва сої на біодизель»

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти виробництва і використання біоресурсів

1.1 Організація виробничих процесів при вирощуванні сої

1.2 Менеджмент ефективності використання сої на виробництво біодизеля

1.3. Огляд установок з виробництва сої на біодизель

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Показники розміру підприємства, його спеціалізація

2.2 Забезпеченість підприємства основними видами ресурсів

2.3 Місце сої в економіці господарства та економічна ефективність виробництва

Розділ 3. Перспективи виробництва і використання біоресурсів на виробництво біопалива

3.1 Пропозиції по зменшенню собівартості виробництва сої на біодизель

3.2 Перспективи та економічна ефективність використання сої підприємства на виробництво біопалива

Висновки

Список використаних джерел

вирощування соя біодизель собівартість

ВСТУП

Україна належить до енергодефіцитних країн, тому що забезпечує свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах лише на 53% (імпортує 75% потрібного обсягу газу і 85% сирої нафти і нафтопродуктів). Залежність від імпорту нафти більшість розвинених країн розглядають як питання національної та енергетичної безпеки, а використання нафтопродуктів як джерел енергії несе в собі значну екологічну небезпеку. Таким чином, залежність від імпорту нафтопродуктів, ціни на які неминуче зростають, а також значне погіршення екологічної ситуації стимулюють інтенсивний пошук альтернативних джерел енергії.

За даними Агентства промислових новин, Україна щороку споживає близько 200 млн. т умовного палива і є енергодефіцитною країною. Згідно з даними Держкомстату, щорічно в нашій країні споживається близько 5,5 млн. т дизпалива і 12 млн. т бензину. Для проведення сільськогосподарських робіт потрібно майже 1,9 млн. т дизельного палива та 620 тис. т бензину.

Очікується, що наша країна забезпечить свою потребу в нафті за рахунок імпорту на 80-90%, а в природному газі -- понад 50%. Власне видобування цих енергоносіїв стримується невеликими запасами й необхідністю залучення значних коштів на їхнє освоєння. При цьому світові запаси нафти і газу будуть вичерпані в найближчому майбутньому. Тому проблема заміни нафтопродуктів на відновлювані їм замінники, одним із яких може бути біопаливо з рослинних олій, є актуальною. Розвиток процесів виробництва та споживання біодизельного палива є пріоритетним інноваційним напрямом забезпечення енергетичної безпеки як аграрного сектору, так і національної економіки в цілому.

Виробництво біодизелю в Україні розвивається стихійно. Сільськогосподарські підприємства виробляють моторне паливо із власної

сировини на малопотужних і напівкустарних установках за недостатнього

налагодження контролю якості сировини та продукції. За різними оцінками в

Україні майже в кожній області є мінізаводи, або дослідні установки з виробництва біодизелю, які виробляють близько 25 тис тонн продукції для власних потреб. Достовірна інформація про стан виробництва біодизелю в

нашій державі відсутня. Значних потужностей з переробки вітчизняної сировини у біопаливо у нас поки що не має.

В Україні промисловий випуск біодизеля ще не налагоджено, проте малі аграрні підприємства і фермери для власних потреб його вже виробляють.

Метою написання курсової роботи є вивчення та дослідження економічної ефективності виробництва сої на біодизель в умовах досліджуваного господарства, народногосподарське значення сої, та шляхи зменшення собівартості виробництва сої на біодизель. Дослідження проводилися на базі СФГ «Зірка» с. Малинки, Погребищенського району Вінницької області.

При написанні курсової роботи використовувалися матеріали річної статистичної та фінансової звітності господарства, матеріали наукових конференцій і семінарів по виробництву сої на біодизель.

Подальшого, глибшого обґрунтування потребує дослідження шляхів налагодження виробництва біопалив в Україні, здешевлення процесу переробки біомас та біопалива, налагодження нормативно-правового забезпечення виробництва біопалив в Україні. Поліпшити ситуацію із забезпеченням біодизельної галузі сировиною має виконання Програми розвитку виробництва дизельного біопалива. Проте навіть за умови наявності достатньої сировинної бази актуальним залишається питання рентабельності українського виробництва біодизеля та його якість.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИРОБНИЦТВА І ВИКОРИСТАННЯ БІОРЕСУРСІВ

1.1 Організація виробничих процесів при вирощуванні сої на біодизель

Попередники.

Необхідно врахувати, що на перших етапах росту у сої сильно розвивається коренева система, а ріст рослин сповільнений. Це обумовлює її низьку конкурентоздатність у боротьбі з бур'янами. Тому кращими попередниками для сої є малозабур'янені поля після озимих і ярих зернових культур. Ці культури швидше за інші звільняють поля, що дозволяє провести багаторазові обробітки у системі основної підготовки ґрунту. Розміщують сою також після просапних - кукурудзи, картоплі, буряка, овочевих культур. На попереднє місце повертають не раніше, ніж через 3-4 роки.

Не варто висівати сою після соняшника, багаторічних бобових трав і зернобобових культур. Соя, як бобова культура, є цінним попередником для інших культур сівозміни. Залишаючи в ґрунті після збирання добре розвинуту кореневу систему з бульбочковими бактеріями, вона сприяє нагромадженню азоту (60-80 кг/га), поліпшенню структури й родючості ґрунту. Соя використовує важкорозчинні поживні речовини з нижніх шарів ґрунту і включає їх у кругообіг живлення. В середньому на 1 га вона залишає близько 60-80 кг азоту, 20-25 кг фосфору і 30-40 кг калію.

Обробіток ґрунту.

Після зернових попередників поле лущать дисковими лущильниками на глибину 6-8 см. Своєчасне лущення ефективне у боротьбі з однорічними бур'янами, особливо теплолюбними. Такі бур'яни як півняче просо, щириця, мишій та ін. погано проростають при низькій температурі, тому не знищуються навесні під час передпосівної підготовки ґрунту.На забур'янених осотом площах перше лущення здійснюють дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, друге полицевими лущильниками на глибину 12-14 см.

Проти пирію використовують подвійне дискування на глибину 10-12 см важкими боронами БДТ-3; БДТ-7.

На дуже забур'янених площах найвищу ефективність у боротьбі з бур'янами забезпечує внесення гербіцидів суцільної дії (раундап, ураган та ін.) за 2-3 тижні до оранки.

Глибина зяблевої оранки під сою 28-30 см. Соя негативно реагує на недостатню аерацію ґрунту. Оптимальна щільність ґрунту для неї становить 1,0-1,2 г/см3. За щільності ґрунту вище 1,27 г/см3 відмічається пригнічення росту і розвитку рослин. Після просапних попередників орють на 25-27 см без попереднього лущіння. Глибока оранка сприяє розвитку кореневої системи і збільшує кількість бульбочкових бактерій. Кращий строк зяблевої оранки - кінець серпня - початок вересня.

Від початку весняного обробітку ґрунту до сівби проходить 30-40 днів, що дозволяє якісно підготувати ґрунт і провести боротьбу з бур'янами за допомогою агротехнічних заходів.

Навесні, як тільки ґрунт перестає мазатися, закривають вологу шляхом боронування важкими боронами. Після проростання бур'янів (фаза білої ниточки) проводять культивацію з допомогою КПС-4 в агрегаті з боронами. При потребі такий обробіток повторюють для знищення нової хвилі бур'янів. Передпосівний обробіток ґрунту здійснюють на глибину сівби. Високу якість підготовки ґрунту забезпечують комбіновані агрегати Комбінатор, Компактор, Європак. Вони добре вирівнюють поле, що дуже важливо при збиранні врожаю. Боби розміщуються невисоко над ґрунтом і при скошуванні застосовують низький зріз. На погано вирівняному полі низько скосити неможливо і частина бобів може залишатися на стеблах незібраними.

Органічні добрива доцільніше вносити під попередник. Післядія органічних добрив триває 3-4 роки, а поля менш забур'янені, ніж у рік внесення органіки.

Для формування 1 ц зерна сої необхідно 6,5-7,5 кг азоту, 1,3-1,7 кг фосфору, 1,8-2,2 кг калію.

Надходження елементів живлення впродовж вегетації сої відбувається нерівномірно. Від сходів до початку цвітіння рослини засвоюють лише 18% азоту, 15% фосфору і 25% калію. Основна частина макроелементів поступає в рослину в період від бутонізації до формування бобів і наливу зерна- 80% азоту, 80% фосфору, 50% калію.

На початкових фазах росту (від сходів до гілкування) рослинам сої найбільш потрібний фосфор, який сприяє закладанню більшої кількості генеративних органів. Фосфор сприяє розвитку бульбочок, внаслідок чого покращується забезпечення азотом.

До початку цвітіння рослини сої засвоюють калію в 1,5 рази більше ніж азоту, і в 1,8 рази більше ніж фосфору. Проте найбільшу кількість калію рослини використовують у фазі формування бобів і наливу зерна.

Для забезпечення потреб рослини в азоті перш за все необхідно застосовувати бактеріальні добрива, ризоторфін. Обробляють насіння в день сівби. На 1 ц насіння використовують також 0,6 л води. Висівають оброблене насіння в той же день, так як при тривалому зберіганні життєздатність бактерій різко зменшується. Приріст урожаю зерна сої від ризоторфіну становить 3-4 ц/га.

Під час сходів і впродовж тижня після сходів проросток використовує поживні речовини з насіння. Внесення високих норм азоту до сівби пригнічує розвиток бульбочок. Найбільше азоту соя засвоює від фази бутонізації до цвітіння, коли інтенсивно наростає вегетативна маса. У цей період фіксація атмосферного азоту максимальна. Значна частина азоту використовується при наливі зерна. Під час наливу азот також поступає в зерно з інших органів рослини.

Норми мінеральних добрив встановлюють залежно від вмісту поживних речовин в ґрунті, рівня запланованого врожаю тощо. Фосфорні і калійні добрива (P45-60К45-60) вносять під зяблеву оранку. Азотні добрива, як правило, при дотриманні вимог агротехніки і створенні оптимальних умов азотфіксації з повітря, не застосовують. Стартову дозу азоту (N20-30) дають під культивацію лише на бідних ґрунтах та після гірших неудобрених попередників, а повну норму (N60-90) вносять у випадку неефективної роботи бульбочок.

Підготовка насіння, сорти.

Сіють сою доброякісним насінням, відсортованим і вирівняним. Насіння має бути крупним, однакового розміру, що важливо для рівномірного його розподілу в рядку,швидкого і дружного проростання, одержання вирівняного стеблостою. Схожість насіння має бути не менше 90%, чистота - не менше 98%. При потребі для знезараження від збудників хвороб насіння протруюють. Протруювання насіння проводять в день сівби, поєднуючи його з бактеріальним добривом і мікроелементами (бор, молібден, кобальт).

В умовах України краще вирощувати скоростиглі сорти з потенціалом урожайності до 30 ц/г.

Способи сівби.

Соя має властивість формувати високий урожай при різних способах сівби, завдяки широкому діапазону зміни величини елементів структури врожаю. Сою на зерно і корм сіють переважно широкорядним способом. Ранньостиглі сорти потребують меншої площі живлення, тому їх висівають з міжряддями 45 см, середньоранні і середньостиглі - 60 см, високорослі середньопізні й пізньостиглі - 70 см.

Посіви із звуженими міжряддями та суцільні рядкові забезпечують урожайність 28-30 ц/га, що на 2-3 ц/га більше ніж на широкорядних посівах. При зменшенні ширини міжрядь до 15 см висота прикріплення нижнього бобу вища, ніж при інших способах сівби. Останніми роками в США посіви зі звуженими міжряддями займають близько третини посівів.

Глибина сівби.

У зв'язку з тим, що під час проростання соя виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту, вона досить чутлива до глибини загортання насіння. Оптимальна глибина загортання насіння 4-5 см. На важких запливаючих ґрунтах, в умовах достатнього зволоження сіють на глибину 3-4 см. За умов недостатнього зволоження глибше - 5-6 см.

Сіють спеціальними соєвими сівалками СПС-12, Оптіма, Амазоне або кукурудзяними СПЧ-6М, овочевими СКОН-4,2, бурячними ССТ-12А. За рядкового способу сівби використовують сівалки СЗ-3,6, СЗТ-3,6

Норма висіву.

Оптимальна густота стояння рослин перед збиранням при достатньому зволоженні у зоні Лісостепу є 450-550тис./га, недостатньому зволоженні -400--450 тис./га, на Поліссі -400-450 тис./га, в Степу - 300-450 тис./га. Щоб одержати таку кількість рослин необхідно при міжряддях 45 см висіяти для ранньостиглих сортів 600-750 тис./га схожих насінин, середньоранніх та середньостиглих 550-650 тис./га, середньопізніх і пізньостиглих - 350-500 тис./га. За суцільного способу сівби з шириною міжрядь 7,5--15 см норму висіву збільшують на 10-20%.

На посівах з оптимальною густотою боби прикріплюються на стеблі на висоті 15-17 см і вище, на зріджених - на 3-5 см, що призводить до значних втрат під час збирання. За деякими даними густі посіви достигають швидше.

Необхідно врахувати, що польова схожість на 20-30% може бути нижчою від лабораторної.

Вагову норму встановлюють залежно від маси 1000 насінин, посівних якостей насіння, кількості рослин. Вона коливається в межах 80-130 кг/га.

Строки сівби.

Мінімальна температура проростання насіння сої становить 6-7°С,оптимальна 12--14°С. Сіяти сою починають, коли ґрунт на глибині 10 см прогрівається до 10-14°С. У господарствах північного Лісостепу оптимальний строк сівби сої на зерно - перша декада травня, допустимий до 20 травня. При пізнішій сівбі тут можуть не достигнути навіть ранньостиглі сорти. У південно-західному Лісостепу краще сіяти сою в останній декаді квітня і на початку травня. У західних областях і на Поліссі кращий строк сівби - перша половина травня. У південному Степу сою можна сіяти 15-20 квітня.

У роки з ранньою весною сіють раніше, як тільки ґрунт прогріється до оптимальної температури. Пізні, середньопізні і середньостиглі сорти необхідно висівати в першу чергу, а середньоранні і ранньостиглі - в кінці оптимальних строків. Вважається, що оптимальний строк сівби сої припадає на період цвітіння яблуні.

При дуже ранній сівбі в холодний ґрунт сходи затримуються, знижується польова схожість, насіння пошкоджується шкідниками і хворобами (фузаріоз), урожай зерна зменшується.

Запізнення з строками сівби призводить до зниження врожаю, зерно має підвищену вологість, що вимагає додаткових затрат на його сушіння.

Захист від бур'янів

Зразу ж після сівби поле коткують для покращення умов проростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший догляд залежить від технології - чи це гербіцидне чи безгербіцидне вирощування.

Якщо гербіциди не вносили або з якихось причин ефективність їх невисока, то необхідно насамперед провести 1-3 досходових боронувань. Перше - через 4-5 днів після сівби, друге - через 8-10, третє - через 12-14 днів.

Як тільки позначаться рядки проводять неглибокий міжрядний обробіток - шарування. Післясходове боронування можна проводити у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряддя розпушують 2-3 рази до змикання рядків. Глибина першого розпушування 6-8 см, другого (через 8-10 днів після першого) - 8-10 см, третього - 6-8 см.

На сильно забур'янених площах досягти успіху агротехнічними заходами практично неможливо. Тим більше, що соя належить до культур, які дуже негативно реагують на забур'янення посівів, практично не витримуючи конкурентної боротьби з бур'янами.

При гербіцидній технології не проводять до- і післясходових боронувань і, як правило, міжрядних розпушувань. Рекомендується звуження міжрядь до 15-22 см. Застосовують гербіциди до чи після сходів.

Не рекомендується використовувати препарати в умовах низьких температур або в період посухи, на посівах, де рослини перебувають під дією стресу, зокрема через попередню обробку гербіцидами, дефіцит поживних речовин, пошкодження шкідниками, морозом та ін.

Збирання сої

Ознакою повної стиглості є опадання листків, підсихання і побуріння стебел і бобів, відокремлення насіння від їх стулок, зниження вологості до 14-16%.Основний спосіб збирання - пряме комбайнування на низькому зрізі (4-6 см).

Щоб прискорити достигання пізньостиглих сортів, а в холодні роки - і середньостиглих, застосовують десиканти. Сою обприскують у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів препаратом баста 14% в.р. з нормою 2 л/га чи реглоном (2-3 л/га). Десикація дає можливість на 10-12 днів раніше почати збирання зерна.

Таблиця 1.1

Технологічна карта.

п/п

Технологічна операція

Одиниця виміру

Обсяг робіт,

 фіз. одиниць

Склад агрегату

Обслуговуючий персонал

Енергома-шина

с.-г. машина

Механізатор-ри

інші робітники

марка

Кіль-кість

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Основний обробіток грунту

1.

Лущення стерні на глибину 6-8 см

га

200

Т-150К

ЛДГ-15

1

1

2.

Навантаження мін. добрив N30Р40К40

т

11

ЮМЗ-6Л

ПГ-0,3

1

1

3.

Внесення мін. добрив

га

100

Т-150К

МВУ-100

1

1

4.

Оранка на зяб на глибину 23-25 см

га

100

Т-150

ПЛН-5-35

1

1

5.

Боронування

га

100

Т-150

СГ-21

БЗСС-1,0

1

21

1

 

Передпосівний обробіток грунту та сівба

6.

Приготування розчину гербіциду (Трефлан 4 кг/га, води 200 л/га)

т

20,4

ЮМЗ-6Л

МПР-3200

1

1

7.

Внесення гербіцидів

га

100

ЮМЗ-6Л

ОП-2000-2-01

1

1

8.

Передпосівна культивація на глибину 5-6 см

га

100

Т-150

С-11У

КПСП-4,0

1

2

1

9.

Сівба широкорядним способом (норма висіву 650 тис.шт/га (90 кг/га))

га

100

МТЗ-80

ССТ-12Б

1

1

 

Догляд за посівами

10.

Перше рихлення міжрядь (глибина

6-8 см.)

га

100

МТЗ-80

УСМК-5,4

1

1

11.

Друге рихлення міжрядь (глибина

5-6 см)

га

100

МТЗ-80

УСМК-5,4

1

1

1.2 Менеджмент ефективності використання біоресурсу сої на виробництво біопалива

Менеджмент ефективності виробництва і споживання біомас та біопалива - це наука, що займається моніторингом ринку біопалива та вивченням економічної ефективності впровадження нетрадиційних видів палива, що виробляється з біологічно чистої відновлюваної сировини (біомаси , рослинних олій, тваринних жирів та відходів с/г виробництва ).

Менеджмент виробництва рідких біопалив охоплює теоретичні та практичні знання та вміння з управління різними видами біопалива з метою підвищення ефективності його виробництва та споживання у світі та в АПК України.

Біопаливо дизельне - паливо, виготовлене з використанням етилових або метилових ефірів жирних кислот, отриманих з рослинних олій та тваринних жирів.

Минулого року в США було вироблено 4 млрд л біодизелю -- це більш ніж утричі перевищує показники 2010 року. Майже 90 % усієї рослинної олії, яка виготовляється в Америці, надходить із соєвих бобів, що також вирощують для споживання і людиною, і твариною та використовують у фарбах та чорнилі. Минулого року урожай сої з усієї території країни склав 81 млн тонн, проте дуже мала частка з цієї цифри стала, зрештою, біопаливом.

Найгостріша проблема сьогодення, від вирішення якої залежить рівень економіки України, є стабільне забезпечення її енергоресурсами. У 2030 р. потреба України в нафтопродуктах, за різними оцінками, становитиме 24…28 млн т на рік [1]. Проте імпорт бензину й дизельного пального, а також сировини для їхнього виробництва обходиться нашій державі в понад $9 млрд щорічно, тоді як власний видобуток нафти обмежений її невеликими запасами, яких вистачить лише на 30…40 років. Одним з напрямів вирішення цієї проблеми є заміщення традиційного дизельного палива біодизельним (біодизелем), виробленим із тваринних жирів та олій, зокрема ріпакової.

В Україні відсутні значні поклади нафти, однак ми маємо розвинуті сільське господарство й переробну промисловість, а також багато угідь, де заборонено вирощувати харчову продукцію людей, але цілком можливо збирати високі врожаї олійних культур для технічних цілей.

Соєві боби мають найбільшу частку у структурі світового виробництва олійних культур. За підсумками минулого сезону вона становила 57%, тоді як ріпаку - 13%, а соняшнику - лише 8%.

Виробляють сою 75 країн, найбільшими з яких є Сполучені Штати Америки, Бразилія, Аргентина та Китай. За прогнозами Міністерства сільського господарства США, у 2011-2012 маркетинговому році (МР) виробництво сої становитиме 257 млн т, що менше в порівнянні з попереднім сезоном на 6,5 млн.

Площа вирощування сої у світі має тенденцію до щорічного зростання, і, як наслідок, в новому сезоні буде більшою за всі періоди вирощування цієї культури. Вона сягатиме 104,1 млн га, що на 1,3 млн га більше у порівнянні з попереднім сезоном. Незважаючи на розширення посівної площі під цією культурою, урожайність очікується нижчою за попередній рік. На це вплинула надзвичайно спекотна погода в основних країнах виробниках. Так, тривала відсутність опадів у США зменшить прогнози виробництва на 8%, Бразилії - 3%, Китаї - 7% до рівня минулого року.

Ринок соєвої олії

Основним продуктом переробки сої є олія. У 2011-2012 МР прогнозується виробити 43,2 млн т соєвої олії, що на 4% перевищить рівень попереднього року. Збільшення виробництва олії пов'язують зі зростанням попиту на неї. Так, уряд Бразилії має наміри підвищити частку вмісту домішок біодизелю в пальному до 7%. Соєва олія є основною для його виробництва. Тому світовий ринок в очікуванні можливого зменшення експорту олії від основного продавця активізує імпортні закупівлі.

Підвищеною увагою з боку імпортерів користується соєва олія Аргентинського виробництва. За підсумками серпня поточного року продаж олії з Аргентини становив 600 тис. т, що в 1,7 разу перевищує рівень попереднього місяця. Найбільшими покупцями південноамериканської продукції стали Індія, країни ЄС та Китай.

Загалом споживання соєвої олії в новому сезоні становитиме 43,2 млн т, що на 5% перевищуватиме попередній. Як наслідок, світові запаси олії зменшаться з 3 до 2,5 млн т, що спричинить загострення конкуренції на світовому ринку сої та продуктів її переробки.

Будучи азотофіксуючими рослинами, соєві боби часто вирощують в ротації з іншими культурами як кукурудза, що також використовується для виробництва біоетанолу.

1.3 Огляд установок з виробництва біодизелю з сої

Технологію виробництва біодизельного палива вдосконалюють у багатьох країнах. При цьому перспективним вважають перероблення біомаси на рідкий продукт із використанням каталітичних процесів. В Україні в цьому напрямі працює УкрНДІНП «МАСМА», де, зокрема, розроблено безвідходну технологію отримання метилових (етилових) ефірів із жирних кислот, а також рослинних олій і тваринних жирів.

Із хімічної точки зору біодизельне паливо є сумішшю метилових (етилових) ефірів насичених і ненасичених жирних кислот. Під час (пере)етерифікації олії реагують із метиловим (етиловим) спиртом у присутності каталізаторів (зазвичай, лужних - NaOH, NaOCH3 чи KOH). Завдяки цьому утворюються складні ефіри, а також гліцеринова фаза (56 % гліцерину, 4 % метанолу, 13 % жирних кислот, 8 % води, 9 % неорганічних солей, 10 % ефірів).

До очищеної від механічних домішок олію додають метиловий спирт і луг, що є каталізатором реакції (пере)етерифікації, а потім нагрівають одержану суміш. Після відстоювання та охолодження рідина розшаровується на дві фракції - легку (метиловий ефір) і важку (гліцерин).

Для отримання 1000 кг (1136 л) біодизельного палива необхідно затратити 50 кВт теплової й 25 кВт електричної енергії. Витрати сировинних компонентів становлять: 1040 кг (1143 л) ріпакової олії; 144 кг (114 л) 99,8 %-го метанолу (має бути присутнім у надлишку); 19 кг 88 %-го їдкого калі (KОН); 6 кг допоміжного фільтрувального матеріалу; 105 кг води. При цьому крім кінцевого продукту одержують 117 кг спрацьованої води й 200 кг сирого гліцерину, що може бути застосованим у косметичній і фармацевтичній промисловості.

Базовими технологіями під час виробництва біодизельного палива є циклічна з використанням лужних каталізаторів (рис. 1.1); безкаталізаторна циклічна (із застосуванням розчинників, зазвичай, тетрагідрофурану); багатореакторна безперервна (рис. 1.2). Переваги й недоліки цих технологій наведено в табл. 1.1.

Рис. 1.1 - Циклічна каталітична схема виробництва біодизельного палива

Вибір вищезазначених технологій залежить від потрібних обсягів виробництва, виду вихідної сировини та її якості, способів очищення від спиртів і каталізатора. За обсягів виробництва біодизельного палива від 500 до 5000 т/рік, зокрема на заводах, що працюють із сировиною невисокої якості, кращою є проста циклічна технологія з використанням каталізаторів.

Рис. 1.2 - Багатореакторна безперервна схема виробництва біодизелю

Для великих обсягів виробництва (понад 5 тис. т біодизеля на рік) слід вибирати багатореакторну безперервну технологію, що висуває суворіші вимоги до якості вихідної сировини.

Вищезазначені технології виробництва біодизельного палива можна вдосконалювати відповідно до таких умовних напрямів:

1) удосконалення й підвищення якості вихідної сировини (інгредієнтів) для виробництва біопалива;

2) вибір ефективних методів інтенсифікації виробництва біопалива;

3) удосконалення технічних засобів для реалізації ефективних технологій виробництва біопалива.

Що стосується першого напряму, то тут можна навести типовий базовий спосіб одержання біопалива, який, зазвичай, складається зі змішування рослинної олії, розчинника й каталізатора. Варіанти вдосконалення базового способу полягають, наприклад, у тому, що спочатку змішують рослинну олію й розчинник, а потім до одержаної суміші додають каталізатор, причому як розчинник використовують газовий конденсат, а як каталізатор - 5 %-й розчин етилату натрію в етиловому спирті, у певному співвідношенні компонентів [2].

Таблиця 1.2

Базові технології одержання біодизельного палива

Другий напрям репрезентують, зокрема, кавітаційні методи інтенсифікації виробництва біопалива (як гідродинамічні, так і ультразвукові). Відомий, наприклад, спосіб одержання ефірів жирних кислот ріпакової олії [3], який складається з рафінування олії сірчаною кислотою й розчином лугу, її відокремлення від суміші з подальшою відгонкою води, приготування розчину каталізатора в органічному розчиннику, (пере)етерифікацію рафінованої олії, видалення залишків каталізатора та осушування ефірів. При цьому під час (пере)етерифікації олію піддають локалізованому гідродинамічному кавітаційному впливу з кратністю не менше двох, а видалення залишків каталізатора та осушування ефірів здійснюють шляхом відцентрового сепарування під вакуумом до 9 кПа. А під час рафінування олії сірчану кислоту й розчин лугу подають безпосередньо в локалізовану зону кавітаційного впливу на оброблювану суміш.

Унаслідок збудження кавітації в потоці генерується вакуумна кавітаційна каверна, яка в подальшому розпадається з утворенням локалізованого бульбашкового кавітаційного поля за всім перерізом технологічного потоку. При цьому об'ємна концентрація кавітаційних бульбашок становить до 1010 м-3. Під час руйнування кожної бульбашки створюються локальні тиски до 103 МПа, а температура, що оточує бульбашку, підвищується на 500…800 °С [4].

Такі високі тиски за великої питомої концентрації бульбашок сприяють установленню питомої потужності впливу на оброблюване середовище на рівні 104…105 кВт/м3, що створює умови для гідромеханічних, фізичних і хімічних процесів, які за звичайних умов є ускладненими чи неможливими [5]. Кавітаційна дія сприяє зміненню молекулярної конфігурації ефірів рослинних олій із утворенням нових органічних сполук, близьких за своїми властивостями до традиційних складових нафтового палива.

Окрім того, завдяки розвиненій поверхні контакту фаз, що утворюється під час кавітаційного впливу на суміш компонентів, у декілька разів прискорюються реакції масообміну, що дозволяє підвищити швидкість хімічних реакцій на всіх операціях і збільшити вихід продукту. Принаймні подвійний кавітаційний вплив у локалізованій зоні обумовлений необхідністю гарантування залучення до реакцій масообміну всіх компонентів оброблюваної суміші, скорочення тривалості (пере)етерифікації. Цьому сприяє також безпосередня подача сірчаної кислоти й розчину лугу в локалізовану зону кавітаційного впливу [6].

У лінії для виробництва біодизельного палива [7] для інтенсифікації процесу верхню частину реактора сполучають із гідродинамічним ультразвуковим випромінювачем, що генерує ультразвукові коливання, інтенсифікуючи тим самим процес виробництва.

Інша біодизельна установка [8] складається з ємкостей для олії, метанолу й реактора, приєднаних випускними трубопроводами до впускного колектора головного циркуляційного насоса, напірний трубопровід якого розгалужений на паралельні лінії теплообмінника, кавітаційної камери й прямого каналу, з'єднаних із впускними трубопроводами реактора і відстійника, в якому встановлено ультразвукові випромінювачі. При цьому на випускному трубопроводі ємкості для метанолу встановлено змішувальний насос, напірний трубопровід якого приєднаний до неї в місці подачі лужного каталізатора, а в ємкості для метанолу встановлено ультразвукові випромінювачі й дозувальний пристрій, що також сприяє інтенсифікації процесу виробництва.

Третій напрям, а саме удосконалення технічних засобів для реалізації ефективних технологій виробництва біопалива, охоплює спектр високоефективного технологічного обладнання. Окрім [7] і [8], слід згадати установку для стабілізації суміші вуглеводнів, яка містить кавітаційний реактор з установленим на його вході насосом, а на виході - ємкістю для стабілізованої суміші вуглеводнів і газу дегазації з патрубками відведення рідкої й газової фаз суміші [9]. Ця установка містить також сполучені з кавітаційним реактором додатковий патрубок і пристрій для відведення газової фази, а патрубок відведення рідкої фази суміші з'єднаний із входом насоса з утворенням циркуляційного контуру. У цій установці суміш вуглеводнів за допомогою насоса подають на оброблення в кавітаційний реактор, де ґенерується гідродинамічна кавітація, а за джерелом кавітації виникає приєднана вакуумна порожнина (каверна) та спектр кавітаційних ефектів.

В іншій гідродинамічній установці для виробництва біодизельного палива [10], що містить гідростанцію, що складається з електродвигуна, муфти й гідронасоса, а також технологічні ємкості для рапсової олії, дизельного палива нафтового походження й готової продукції, з'єднувальну арматуру та контрольно-вимірювальну апаратуру, особливістю є те, що в нагнітальну магістраль умонтовано дозатор дизельного палива ежекторного типу й гідродинамічний кавітатор ударної дії. Це надає можливість змінювати параметри гідродинамічної кавітації та спрямовано інтенсифікувати технологічний процес.

Ще одним прикладом розробок цього напряму є технологія та установка для приготування біопалива (рис. 1.3) з одночасним азотуванням для тривалого зберігання [11]. Біопаливо є сумішшю, що містить 80 % дизельного палива й 20 % соняшникової олії.

У разі тривалого зберігання біопалива у відкритих резервуарах відбувається погіршення його якісних показників унаслідок окислення. Вирішенням проблеми є, наприклад, застосування технології зберігання готового продукту за невеликого надлишкового тиску азоту (близько 200 мм вод. ст.). Для зменшення експлуатаційних затрат у разі тривалого зберігання горючих і легкозаймистих рідин (ГР і ЛЗР), наприклад біодизельного палива, запропоновано використовувати схему зберігання під «азотною подушкою».

Рис. 1.3 Принципова технологічна схема приготування й зберігання паливної суміші«дизельне паливо - соняшникова олія»

1 - приймальний резервуар дизельного палива;

- ємкість готового продукту;

- сховище соняшникової олії;

- гідрозасувка;

- балон із стисненим азотом;

- насос для перекачування соняшникової олії;

- насос контуру приготування біодизельного палива;

- гідродинамічний кавітаційний змішувач;

- газовий редуктор;

- регулятор прямої дії;

- рівнемір гідро засувки

Відповідно до цієї технології біопаливо готують за потребою. На склад завозять необхідну кількість дизельного палива, яке заливають у приймальний резервуар 1. Зі сховища 3 насосом 6 соняшникову олію подають на вхід насоса 7, який перекачує з приймального резервуара 1 дизельне паливо. За допомогою гідродинамічного кавітаційного змішувача 8 готують біодизельне паливо, яке подають в ємкість готового продукту 2 або відвантажують споживачеві.

Аналіз сучасних технологій виробництва біопалива та обладнання для їхньої реалізації свідчить, що сьогодні відсутнє обґрунтування вибору й комбінування найефективніших методів виробництва біопалива для досягнення цілей енерго- й ресурсозбереження та збільшення виходу продукту. Також не обґрунтовано добір способів та обладнання для ефективного очищення дизельного біопалива від домішок для забезпечення його відповідності європейським нормам EN 14214.

З огляду на це вважаємо перспективним застосовувати гідродинамічну чи ультразвукову кавітацію або їхнє поєднання в технологічному процесі вироблення біопалива. Для вирішення зазначеної проблеми сформульовано такі завдання:

Ї дослідження ефективності комбінованих методів змішування й диспергування для підвищення ефективності й досягнення цілей енерго- та ресурсозбереження в технологіях виробництва біопалива;

Ї адаптування диспергувально-змішувальних комбінованих методів та обладнання (механічних змішувачів і гідромеханічних кавітаторів-диспергаторів) для приготування дво- й багатокомпонентного біопалива (із ріпаку, сої, соняшника тощо);

Ї експериментальне дослідження удосконаленої технології приготування дво- й багатокомпонентного біопалива на базі кавітаційних методів диспергування й змішування;

Ї розроблення інженерної методики розрахунку кавітаторів, призначених для використання в технології приготування дво- й багатокомпонентного біопалива;

Ї встановлення ефективних режимних параметрів при реалізації механічних і гідромеханічних методів приготування дво- й багатокомпонентного біопалива;

Ї обґрунтування принципів комбінування методів приготування дво- й багатокомпонентного біопалива, їх апаратурного оформлення для підвищення ефективності процесу та досягнення енерго- та ресурсозбереження;

Ї обґрунтування способів та розроблення обладнання для ефективного очищення дизельного біопалива від домішок для забезпечення його відповідності європейським нормам EN 14214;

Ї розроблення практичних рекомендацій для реалізації удосконалених енерго- й ресурсозберігаючих методів виробництва біопалива як у промислових масштабах, так і для фермерських господарств.

1.4 Біодизельні установки

Установка виробництва біодизеля в потоці УБТ мають продуктивність від 1000 до 16000 літрів на годину, при цьому отримання біодизелю (метілефіра) можливе з будь-яких типів олії та тваринних жирів.

Рис. 1.4 Установка виробництва біодизеля в потоці УБТ-1, УБТ-4

Рис. 1.5 Установка виробництва біодизеля в потоці УБТ-8

Рис. 1.6 Установка виробництва біодизеля в потоці УБТ-12, УБТ-16

Біодизельні установки EXON

EXON-50

Продуктивність 1200 літрів біодизеля / добу

Габаритні розміри, мм 3500х1400х1700

Споживана потужність, кВт 22

Напруга живильної мережі, В 380

EXON-250

Продуктивність 6000 літрів біодизеля / добу

Габаритні розміри, мм 6000х3000х3500

Споживана потужність, кВт 80

Напруга живильної мережі, В 380

EXON-500

Продуктивність 12000 літрів біодизеля / добу

Габаритні розміри, мм 6500х3500х3700

Споживана потужність, кВт 120

Напруга живильної мережі, В 380

EXON-1000

Продуктивність 24000 літрів біодизеля / добу

Габаритні розміри, мм 8200х4400х4600

Споживана потужність, кВт 82

Напруга живильної мережі, В 380

EXON-2000

Продуктивність 48000 літрів біодизеля / добу

Габаритні розміри, мм 10300х5500х5900

Споживана потужність, кВт 147

Напруга живильної мережі, В 380

EXON-3000

Продуктивність 72000 літрів біодизеля / добу

Габаритні розміри, мм 11800х6300х6700

Споживана потужність, кВт 210

Напруга живильної мережі, В 380

EXON-4000

Продуктивність 96000 літрів біодизеля / добу

Габаритні розміри, мм 13000х6900х7400

Споживана потужність, кВт 270

Напруга живильної мережі, В 380

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Показники розміру підприємства, його спеціалізація

Селянсько-Фермерське Господарство «Зірка» знаходиться в с. Малинки Погребищенського району, Вінницької області, вул.. Колгоспна 12. Економічна діяльностьгосподарства - сільськогосподарське виробництво продукції рослинництва ( вирощування зернових, технічних та інших культур) та її реалізація; продукції тваринництва ( вирощування свиней та овець) та її реалізація.

Територія земель знаходиться в лісостеповій зоні. Ґрунтовий покрив неоднорідний 85% масиву займають чорноземи опідзолені ґрунти. Слід відмітити, що підприємство має сприятливе для виробництва та збуту сільськогосподарської продукції розміщення.

Факторами організаційно-економічного характеру, які мають безпосередній вплив на умови ведення сільськогосподарського виробництва, є: розмір підприємства, спеціалізація та ефективність виробництва. Один з найбільш важливих - розміру підприємства.

Таблиця 2.1

Основні показники для оцінки розміру підприємства

Показники

Роки

звітний до базисного

2010

2011

2012

відхилення, +/-

%

Товарна продукція сільського господарства в фактичних цінах реалізації, тис. грн.

4955

6828,5

13263

8308

267,66

Площа с.-г. угідь, га

1443

1407

1883

440

130,49

в т.ч. площа ріллі, га

1443

1407

1883

440

130,49

Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.

2228

3769

5095

2867

228,68

Середньорічна чисельність працюючих, чол.

22

26

30

8

136,36

в т.ч. в рослинництві

20

24

26

6

130

в тваринництві

2

2

4

2

200

Поголів'я, ум. гол.

77

132,3

95,2

18,2

123,63

З отриманих даних видно, що за перід від 2010 року по 2012 рік підприємство збільшило свої с.г угіддя від 1443га до 1883га, усю площі с.-г. угідь займає рілля . Відповідно зі збільшенням площі с.г угідь збільшилась кількість працівників від 22 до 30 чоловік основна маса яких задіяна в трослинництві 22 чол. і 4 чол. У тваринництві станом на 2012рік. Про успішний розвиток підприємства свідчить збільшення кількості товарної продукції на 8308 тис. грн. а також зростання середньорічної вартості основних виробничих фондів на 2867 тис. грн.

Проаналізувавши склад иа структуру товарної продукції ми зможемо зробити висновки по напрямку виробництва господарства та визначити яка продукція займає основу виробництва.

Таблиця 2.2

Склад та структура товарної продукції

Галузі та види

продукції

Роки

В середньому за 3 роки

Місце галузі в ранжированому ряду

2010

2011

2012

тис.грн.

%

гис.грн.

%

тис.грн.

%

тис.грн.

%

Рослинництво, всього

4804,0

96,90

6379,4

93,40

12918,0

97,00

8033,8

93,97

-

в т.ч.: зернові

3116,0

62,88

3371,4

49,30

7259,0

54,70

4582,1

53,59

1

Горох

1

0,02

282,8

4,14

564,0

4,25

282,6

3,34

7

Соняшник

1160,0

23,40

-

-

2368,0

17,80

1176

13,75

2

Цукровий буряк

405,0

8,17

1066,0

15,60

650,0

4,90

707

8,20

4

Соя

71,0

1,43

195,5

2,86

655,0

4,94

307,2

3,59

5

Ріпак озимий

-

-

1409,2

20,60

1346,0

10,10

918,4

10,70

3

Ріпак ярий

51,0

1,03

-

-

-

-

17

0,19

12

інша продукція

-

-

54,5

0,79

76,0

0,57

43,5

0,50

9

Тваринництво, всього

138,0

2,78

364,6

5,33

345,0

2,60

282,5

3,30

-

Свині

121,0

2,44

350,2

5,12

318,0

2,39

263

3,10

8

інша продукція

17,0

0,34

14,6

0,21

27,0

0,20

19,5

0,22

11

Послуги

13,0

0,26

84,5

1,23

-

-

32,5

0,38

6

Всього по господарству

4955,0

100

6828,5

100

13263,0

100

8548,8

100

-

Проаналізувавши склад та структуру товарної продукції селянсько-фермерського підприємства «Зірка» ми бачимо що основу його виробництва а саме 97% товарної продукції господарства займає рослинництво. Основними галузями рослинництва у господарстві є зерновиробництво, виробництво соняшнику та ріпаку. Вирощування зернових що становить 54,70% та соняшнику 17,80% та ріпаку 10,10% станом на 2012рік. Всього по господарству було виготовлено на 13263,0 тис.грн. товарної продукції.В період з 2010 по 2012 спостерігається тенденція до зростання виробництва товарної продукції з 4955,0 тис.грн. до 13263,0 тис.грн. Також у господарстві представлена продукція тваринництва у вигляді свиней на відгодівлі та становить 2,39% від загальної продукції.

Таким чином, селянсько-фермерське підприємство «Зірка» є багатогалузевим з слабким рівнем спеціалізації (коефіцієнт спеціалізації складає 0,28).

Виробничий напрям Селянсько-Фермерського Господарства «Зірка» - зерно - соняшниковий з розвинутим вирощуванням ріпаку.

2.2 Забезпеченість підприємства основними видами ресурсів

Для поліпшення використання основних видів ресурсів й удосконалення планування капітальних вкладень проаналізуємо показники, які характеризують забезпеченість дослідного господарства ресурсами (Табл. 2.3.).

Таблиця 2.3

Забезпеченість підприємства основними видами ресурсів та ефективність їх використання.

Показники

Роки

звітний до базисного

2010

2011

2012

відхилення, +/-

%

Землезабезпеченість, га

65,59

55,76

62,76

-2,83

96

Забезпеченість трудовими ресурсами (в розрахунку на 100 га с.-г. угідь), чол

1,52

1,84

1,59

0,07

104,6

Продуктивність праці, тис. грн.

225,22

262,63

442,1

216,88

196,2

Фондозабезпеченість, тис.грн.

2,23

3,77

5,09

2,13

228,7

Фондоозброєність, тис. грн. на 1 середньорічного працівника

101,27

144,96

169,83

68,56

167,7

Фондоємність, грн.

0,44

0,55

0,38

-0,06

86,5

Фондовіддача, грн.

2,22

1,81

2,60

0,38

117,1

Норма прибутку, %

33,30

22,80

29,50

-3,80

88,58

У господарстві спостерігається зменшення землезабезпеченості на 2,83 га порівняно з базисним, що зумовлено збільшенням кілкості працівників. Забезпеченість трудовими ресурсами (в розрахунку на 100 га с.-г. угідь), чол. Становить 1,59.Спостерігаються значні темпи підвищення продуктивності праці на 216,88 тис.грн. порівняно з 2010 роком.

Відповідно на 1 го працівника припадає 5,09 тис.грн основних виробничих фондів. Фондовіддача у звітному році зросла порівняно з базовим. Тобто на 0,38 грн. більше виробленої продукції припадає на одну гривню основних фондів. Фондомісткість є зворотним до фондовіддачі показником, показує що було використано 2,6 грн. основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції.

Розглянемо економічну ефективність сільськогосподарського виробництва у селянсько-фермерському підприємстві «Зірка» за допомогою таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Економічна ефективність виробництва сільськогосподарської продукції в господарстві.

Показники

Роки

Звітнийдо базисного

2010

2011

2012

Відхилення+

%

Вироблено товарної продукції,тис.грн в розрахунку на 100 га с/г угідь

343,38

485,3

704,3

360,92

205,10

1 середньорічного працівника

225,22

262,63

442,1

216,88

196,20

Одержанняприбутку(збитку)тис.грн в розрахунку на 100 га с/г угідь

114,34

126,80

165,3

50,96

144,56

1 середньорічньогопрацівника

75,0

68,62

103,7

28,7

138,26

Урожайність ц/га

зернових

28,09

39,34

40,7

12,61

144,89

соя

3,10

25,35

15,1

12,0

487,0

ріпак озимий

-

20,29

17,44

-

-

ріпак ярий

7,6

-

-

-

-

соняшник

21,51

19,62

24,49

2,98

113,85

цукрові буряки

297,08

333,24

389,45

92,32

131,09

Продуктивність тварин

-середньодобовий приріст свиней ,г

373,50

453,70

425,0

51,41

113,78

Прибуток тис.грн

1650,0

1784,30

3112,0

1462

188,60

Рівень рентабельності , %

49,90

35,37

30,65

-19,25

87,15

З одержаних даних видно що прибутковість підприємства зросла у 2 рази як на 1 середньорічного працівника так і в розрахунку на 100 га с/г угідь порівняно з 2010-2012 роками. Спостерігається не велике зростання урожайності особливо цукрових буряків на 92,32 ц/га та зернових на 12,61ц/га. Середньодобовий приріст свиней зріс на 51,41 г.Найбільший прибуток господарства зафіксований за 2012 рік у розмірі 3112,0 тис.грн що майже в двічі більше ніж за 2010 рік.

2.3 Місце сої в економіці господарства та економічна ефективність виробництва

В умовах поглиблення ринкових відносин, зокрема приватизації землі та майна, виникає потреба в перегляді й удосконаленні методичних підходів до визначення економічної ефективності сільського господарства в цілому та соєвого підкомплексу зокрема.

При визначенні сукупного ресурсного потенціалу та його вплив на ефективність виробництва сої необхідно включати до її складу, крім матеріальних і трудових ресурсів, землю за її вартісною оцінкою. Це сприяє більш поглибленому й об'єктивному дослідженню економічної ефективності галузі у виробничих формуваннях різних форм власності та господарювання.

З метою комплексної оцінки економічної ефективності виробництва сої доцільно використовувати систему показників, яка включає показники ефективності використання ресурсів: землі, основних засобів виробництва, оборотних засобів, трудових ресурсів; а також загальних показників ефективності - собівартість продукції, прибутковість та рентабельність виробництва (табл. 2.5).

Таблиця 2. 5

Місце галузі виробництва продукції рослинництва сої в економіці господарства в звітному році.

Показники

По

господарству

По

продукції

Питома вага продукції в економіці господарства,%

Посівна площа,га

1883,0

140,0

7,43

Виробничі затрати,тис. грн.

9572,0

580,0

6,05

Собівартість реалізованої продукції,тис. грн.

10151,0

615,0

6,05

Валова продукція в порівняних цінах, тис. грн.

4568,1

499,3

10,9

Виручка від реалізації, тис. грн.

13263,0

655,0

4,93

Прибуток,тис. грн.

3112,0

40,0

1,28

У структурі господарства соя займає 7,43% від загальної посівної площі господарства. Виробничі затрати на вирощування сої склали 580 тис.грн. Собівартість реалізованої продукції становить 615тис. грн. питома вага якої складає 6,05% економіки господарства. Частка прибутку від реалізації сої склала 1,28% від прибутку по господарству, що вказує на те що соя не я основним джерелом прибутку господарства.

Таблиця 2. 6

Показники економічної ефективності виробництва сої в господарстві

Показники

Роки

звітний до базисного (+,-)

2010

2011

2012

Урожайність, ц/га

3,1

25,35

15,1

11,99

Рівень товарності,%

725,8

99,49

85,3

-640,15

Прибуток на 1 га, грн.

-150

293

285,7

136

Прибуток на 1 ц, грн.

-6,66

3,75

22,18

15,52

Рівень рентабельності,%

-4,05

87,2

6,5

2,45

З отриманих даних ми бачтмо що урожайність сої періодично збільшується порівняно з базисним роком на 11,99ц/га. Рівень товарності який складає -640,15% свідчить про те що вирощування сої на даному підприємстві є економічно не вигідним і досить витатним.Рівень рентабельності слав 2,45% порівняно з2010 - 2012 роками.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ВИРОБНИЦТВА І ВИКОРИСТАННЯ БІОРЕСУРСІВ НА ВИРОБНИЦТВО БІОПАЛИВА

3.1 Пропозиції по зменшенню собівартості виробництва сої на біодизель

Як свідчать результати досліджень, із зростанням виробничих потужностей біодизельних заводів показники ефективності їх діяльності підвищуються, а собівартість виготовлення продукції знижується. Аналіз особливостей виробництва альтернативного палива у розвинутих країнах підтверджує, що біодизельні заводи потужністю до 5 тис. т. продукції на рік малорентабельні, оскільки не можуть конкурувати з великими заводами річною потужністю 20-100 тис. т.

Найбільшу питому вагу у структурі собівартості продуктів переробки олійних культур становить вартість сировини. При аналізі можливостей розвитку біопаливної галузі в промислових масштабах необхідно розраховувати собівартість біодизеля виходячи не з рівня собівартості вирощування сировини, а за ринковою ціною, тобто ціною, за якою переробні підприємства в змозі придбати необхідну кількість сировини.

Шляхи зниження собівартості сої:

найперспективніший напрям зниження собівартості насіння сої -- підвищення врожайності сільськогосподарських культур, що ґрунтується на системі заходів щодо підвищення економічної родючості ґрунтів, тобто раціональне їх використання, продумане внесення добрив та ін.;

Урожайність завжди справедливо вважалась основним натуральним показником ефективності вирощування будь-якої культури, що має вирішальний вплив на економічні показники виробництва. підвищення урожайності сприяє покращенню всіх економічних показників галузі - зниженню собівартості одиниці продукції та трудомісткості її виробництва, зростанню розміру прибутку, як в розрахунку на 1ц насіння, так і на 1 га посіву сої, підвищенню рівня рентабельності виробництва. Пщвищення врожайності зерна сої на основі інтенсивних факторів дасть змогу збільшити валове виробництво, зменшити витрати на виробництво одиниці продукції.

всебічна інтенсифікація виробництва сої (освоєння сівозмін, використання інтенсивних технологій, раціональне використання мінеральних та органічних добрив, боротьба з вітровою і водною ерозією ґрунтів, зрошення та осушення земель);

Суть інтенсивної технології полягає в оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту і розвитку рослин, розміщенні культур після кращих попередників вирощуванні інтенсивних сортів, застосуванні добрив з розрахунку на заплановану врожайність, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, шкідників та хвороб, захисті грунтів відерозії.

впровадження високоврожайних сортів сої;

використання ефективних засобів боротьби з шкідниками та хворобами сої;

важливий напрям зниження рівня собівартості насіння сої -- широке використання досягнень науково-технічного прогресу, тобто вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці --

знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної

озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням

організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі

невід?ємним заходом при підвищенні економічної ефективності виробництва сої є поліпшення умов заготівлі, зберігання та переробки насіння.

В Україні особливої актуальності набувають подальші дослідження щодо оптимального використання олійних культур як сировини за різними напрямами використання для задоволення насамперед потреб внутрішнього ринку, та для нарощування експортного потенціалу.

3.2 Перспективи та економічна ефективність використання біоресурсу підприємства на виробництво біопалива

Олійні культури можливо реалізовувати після збору або переробляти на використання в продовольчих і непродовольчих цілях. В продовольчих цілях олійні культури використовують для виробництва олії, у непродовольчих цілях передбачає переробку на біодизель.

В розрахунках прийнято, що:

ціна відповідної олії становить 9,15 грн./л,

метанолу - 5 грн./кг

лужного каталізатору - 4,5 грн./кг

біодизелю - 7000 грн./т,

гліцерину - 6000 грн./т,

шроту - 700 грн. / т

соломи - 300 грн./т

інші матеріальні витрати на виробництво біодизелю - 295 грн./т

вихід гліцерину - 0,15 т при виробництві 1 т біодизелю

потреба в метанолі та лужному каталізаторі для олійних культур

собівартість 1 т олії - 7320 грн./т

собівартість 1 т гліцерину - 5100 грн./т

собівартість 1 т шроту - 650 грн./т

собівартість 1 т соломи - 250 грн./т

Методика виконання:

Вихід сої (валовий збір) - 211,3т;

Вартість сої (виручка від реалізації) - 655 тис. грн.;

Вихід олії (18% від маси) = Вихід соняшнику х Вихід олії =

= 211,3 х 0,18 = 38,04 т;

Вартість олії = Вихід олії х Ціна олії = 38,04т х 9150 грн./т = 348,066 тис. грн.

Обсяг виготовленого з сої біодизелю ( за 17% виходом) = Вихід сої х Вміст біодизелю = 211,3 т х 0,17 = 35,921т;

Вартість виготовленого біодизелю = Обсяг виготовленого біодизелю х Ціна біодизелю = 35,921 х 7000 грн./т = 251,45 тис. грн.;

Виробництво гліцерину (за умови виробництва 0,15 т при виробництві 1 т біодизелю)= Вихід біодизелю х 0,15 = 35,921 х 0,15 = 5,388т;

Вартість гліцерину = Виробництво гліцерину х Ціна гліцерину =

= 5,388т х 6000 грн./т = 32,328 тис. грн.;

Виробництво шроту ( 38% вихід) = Вихід сої х Вихід шроту =

= 211,3т х 0,7 = 147,91т;

Вартість шроту = Виробництво шроту х Ціна шроту = 147,91т х 700 грн./т = 103,537 тис. грн.;

Всього доходу за трьома варіантами:

Вартість сої = 655 тис. грн


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.